Темно у плавнях, моторошно -чи очерет шумить, чи вони женуться, чи риба плюскотить, чи нога з води витягується, i нiч хмарна, власних рук не бачиш. Це ж як повезло, що отаман Кiт вирiшив залишити бiльшовика на ранок, а вартовий дивився не в той бiк.
А як гарно все починалось! Каральний загiн iменi Свiтовоï Революцiï розбив вщент банди мiсцевих куркулiв i загнав Кота в плавнi. Ну що то за iм'я для отамана? Кiт - то щось таке мале, миршаве, нявчить бридко та мишей ловить. Лютий чи Грiзний - то ж бiльш переконливо. Але - кулi полетiли звiдусiль, двоє бiйцiв зразу гепнулись у веселий зелений ряст, а з комишiв повилазили люди Кота, замурзанi багном по самi вуха. Ось i сам отаман, непримiтний, непоказний, в полатанiй черкесцi та нiмецьких штанях, одноокий - праве око пусте, прищулене, а лiве - синє, тьмаве, як склянка у аптецi. Вцiлiлого комсомольця без зайвих слiв втопили у болотi, тiльки булькнуло за ним. I керiвнику карального загону дуже не хотiлося такоï самоï смертi.
Якщо люди Кота ïли кров'янку, це значить, що недалеко якесь село, чи хутiр. Десь же вони ïï взяли? I, можливо, у тому селi знайдеться якась добра людина, що надасть прихисток.
Наче як свiтло вдалинi блимає? Чи то вовчi очi жовтим вогнем свiтяться, здобич м'якотiлу побачили? А на пiдмогу можна було й не сподiватися - землю тут ще в лютому подiлили, злi цi степи, безжальнi, i люди там ще гiршi, не вiрять у свiтову революцiю та не хочуть ставати до лав робiтничо-селянськоï армiï. Може, знов якiсь бандити вечеряють? Нi, це чийсь хутiр, жiнка з лiхтарем з комори виходить, дебела така жiночка. Хоч би не перелякалась! Не може ж так бути, щоб усi мiсцевi спiвчували тим клятим куркульським вишкваркам!
Але дебела жiночка не злякалась, навiть наче як зрадiла. Самотня вона, чи що? А непогано живе, як на самотню - з комори добре свинями тхне, ще й корова мукає. Нiякоï совiстi у неï, загноблений пролетарiат гине з голоду, а вона жирує.
Борщу дала, з м'ясом. Цiкавий борщ, зелений. З чого вона його наварила? I сидить навпроти, сама не сть, щебече-щебече-щебече. Щебече. Вона дiйсно не каже слова, а якось тьохкає горлянкою. Комiсар озирнувся навкруги - немов пiд водою очi розплющив, пiд гнилою зеленою водою - змазанi кути, зеленкувате свiтло i наче щось ворушиться в кутках, маленькi тiнi з гострими зубами.
- Дiти, ходiть ïсти.
Комiсар спробував видерти з кишенi браунiнга, але намацав тiльки порожнечу i мокру тканину. Кiт же забрав зброю.
Ранок був сонячний, i навiть болотяна мошва радiсно кружляла над комишами. Отаман Кiт крутив головою на всi боки, роздивляючись, що нового на подвiр'ï. Жiнка роздивлялася Кота, нарештi не витримала
- Дiти зрання б'ються за тi штани!
- Малi? - Кiт витягнув з кишенi облiзлий портсигар, потрусив, запхнув назад.
- Однi! А ïх - троє.
- Хоч не голоднi? - Кiт глипнув на свого джуру, що пiдiбрав з землi якусь трiску i крутив у руках.
- Нарештi наïлись, ще й є чим борщ заправити.
- То ми пiдемо?- отаман швидко розвернувся i пiдкреслено неквапом полiз у комишi. Джура поплентався за ним, кинувши трiску в воду. I вже, коли хата залишилась далеченько, свиснув, наче дивувався.
- Нiчого собi цуцик, що так кiстки трощить.
- То не цуцик, - Кiт знову витяг портсигар з кишенi, - то у мене дiти голоднi. Ростуть все-таки.
- А де вони були, тi дiти?
- По подвiр'ю тинялися. А, ти ж ïх не бачиш, нема тобi як. А я - бачу, правим оком.