Чорный Евгений : другие произведения.

Дорога Воiна (деякi аспекти психологii особистостi

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Правильна думка - вичавлювати iз себе раба по краплинi. Правильна подвiйно - бо не тiльки визначала наявнiсть "рабського" в собi, але й зазначала про можливiсть звiльнення вiд того через "вичавлювання по краплинi". Той, хто висловив подiбне розумiння, явно показав - тим засвiдчив, - що особисто досяг стану розвитку Вiдаючого сутнiсть...
  ч. 1 Вiра Розуму
  
  Це тiльки почалися перегони - Вишнi гони...
  Хай Буде: Слово й Воля! Час настав! Хай Буде!
  
  Так, здається, перед цим говорилось?.. Оте мушине борюкання все вiдволiкає вiд бiльше суттєвих питань... Так от щодо волi, то тут важко не згадати Чехова та його вмiння висловити думку... Взагалi, психологiя особистостi не є особиста психологiя...
  
  То була Правильна думка - вичавлювати iз себе раба по краплинi. Правильна подвiйно - бо не тiльки визначала наявнiсть "рабського" в собi, але й зазначала про можливiсть звiльнення вiд того через "вичавлювання по краплинi". Той, хто висловив подiбне розумiння, явно показав - тим засвiдчив, - що особисто досяг стану розвитку Вiдаючого сутнiсть...
  
  З цих слiв стає зрозумiлим, що то було сказано тим, хто мав власний досвiд. Того, як приходиш до усвiдомлення наявностi в собi отого рабського, що входить в єство з самого початку... Воно передається як "по кровi" - як родова пам"ять, - так i через виховання. Через отi "загальноприйнятi цiнностi" та суспiльнi уявлення, що побутують у кожний певний перiод як данiсть.
  
  Рабська психологiя не є властивiстю останнiх десятилiть, навiть останнiх 5-7 столiть. Воно глибше було вживлено як "загальноприйняте", воно наповнило собою рiзнi життєвi пори суспiльного тiла... I тому сприймається як звичним, що так було споконвiку. I наявнiсть такого практично у кожному - не викликає здивування, бо це має загальний характер.
  
  Саме стосовно цього у загальному характерi, але на рiвнi, як воно проводиться через особистiсть, i покликанi цi думки про певний сутнiсний характер. Деякi найбiльше характернi моменти, що стали не тiльки популярними, а отже провiдними, але й набули тої очевидностi, коли... у ознаках величi виявляється рабська сутнiсть.
  
  Пiзнай себе - вiдомий заклик Оракула, який також свiдчить, що вже достатньо давно i були тi, що розумiли, i були тi, якi унесли цей заклик, як незрозумiле питання в собi, у подальшi поколiння своїх спадкоємцiв... Справдi, влучнiше i нема чого думати - спадкоємцi... Бо вказується на саме спад тої духовної ємностi, висоту якої зафiксовано в нiбито давньому та вiдомому: пiзнай себе.
  
  Природний нахил особистостi є зростання. Фiзiологiчне - цiлком вiдоме явище. Духовне або культурне - отримало цiкавий нахил, який має свою парадоксальнiсть щодо загальноприйнятого трактування, за якими ознаками це визначається. Парадокс у тому, що ознаки, якi надаються у суспiльнiй свiдомостi як певнi культовi щодо звеличення особистостi, мають нахил не до зростання, а навпаки. I в цьому прояв того, що можна i треба розумiти саме як тенета рабства. Суспiльнi тенета того, що подається як взiрець розвитку, а насправдi виступає як саме тенета рабства. Потрапляючи в цю западню, особистiсть опиняється у тому станi свiдомостi, коли природне бажання пiзнання власної величi, як певний нахил зростання, пiдпадає пiд дiю сили зворотного нахилу.
  
  Замiсть пiдйому угору, наслiдуючи спадкоємно пропонуємi суспiльнi зразки, особистiсть, в бiльшостi випадкiв, отримує лише iлюзiю такого зростання. Суспiльна думка, суспiльне визнання якихось заслуг, досягнень - це є нiщо iнше, як iлюзiя процесу пiзнання свого Я. Такий мир, який все ще зараз перебуває, але не свiт, в якому перебуваємо...
  
  Бiльшостi, думається, вiдомим є той стан замолоду, коли починають пробиватись першi ознаки потреби з"ясування власної особистої величi. В основi - то i є потреба пiзнати себе.
  
  З тим презирливим, зверхнiм поглядом "величного орла" на мiзернiсть навколишнiх тебе людцiв. Якi здаються тобi жалюгiдними, та жалю до них гiдного ти не почуваєш. Бо сам тiльки один гiдний жалю, що закинула тебе доля у середовище такого майже поголовного непотребу...
  
  Забавно, але значна бiльшiсть по сутi своєї так i залишається дивитись на iнших та бачити себе... Дещо з часом не так гостро, життя притуплює трохи, але принципово - крiзь такої поляризованостi скельця-очi ми осмислюємо успiх у життi чи невдачу як свою, так й iнших, значущiсть чи мiзернiсть тощо. Здається цiлком нормальне i звичне - таке оцiнювання. Оскiльки усi спорядженi отим зразком: стати найкращим... найпершим у навчаннi, у спортi, i бiзнесi, у творчостi... Через конкурси, фестивалi, олiмпiади... На посаду, за титул, на мiс чи лауреат, на звання та визнання... Все це подається як психологiчна мотивацiя для руху, дiї. Як приклад для наслiдування аби вiдбутись у цьому життi, здобути, досягти...
  
  Та якщо вiдбувається духовний пошук, якщо ти не зриваєш того прагнення душi до пошуку, не збочуєшся за принципом "жити як усi", - того визрiває у тебе усвiдомлення, наскiльки ти вражений рабським у своїх думках, почуттях, бажаннях, мрiях... Наскрiзь, куди не кинь. Все в тобi просякнуте тою збудливою мiзернiстю, яка труїть все... I коли починаєш намагатися змiнити такий власний стан, не один раз впевнишся, що, здавалося, осмислене своє нiкчемне бажання чи почуття, яке було наче вже внутрiшньо вiдкинуте - несподiвано ти його знов зустрiчаєш в своїх думках. Коли розумiєш, що це те ж саме, вiд чого ти наче звiльнився думками, тiльки трохи пiд iншим соусом, пiд iншим кутом... Не можна не здивуватись, як воно живиться в тобi - оте рабське. I звiльнитись вiд нього одним махом - то думки, хто не вiдає як це насправдi вiдбувається. Не має власного досвiду звiльнення. А хто хоч трошки вiдчув таке в собi, зразу зрозумiє, що "по краплинi" сказано тим, хто дiйсно знайшов спосiб такого звiльнення.
  
  То є правда. Бо воно, оте рабське, не вiдрами чи дiжками виходить. Хоча майже у кожному цього назбиралось не на одну ложку. Бо воно переливається з одного поколiння в iнше. По кровi передається, через молоко матерi всотується, через схиблене слово наповнюється. Слово в цьому вiдiграє своє особливе значення. Вiдомi механiзми пороблення, навiювання... Саме про це було шевченкiвське: "Бо так пороблено було..." Таке пороблення i є пораблення.
  
  Тому i вiрно сказано було про не тiльки необхiднiсть видушувати iз себе раба, але й про можливiсть цього саме "по краплинi". Бо взагалi тої кiлькостi, яку вдається iз себе вичавлювати за роки роздумiв, переживань, частiше за десятилiття, i краплиною назвати важко. Мiзерiя i для краплини. В кращому разi, якась мiзерiя вилучається з того, що живиться у власному нутрi. Хоча воно у кого як - та то вже: у кожного свiй досвiд.
  
  Колись почув один анекдот. Воно нiби збоку до розмови, але є своя подоба.
  
  На день народження мозку зiбрались усi органи. I почалось шанування достойника. Першим здiйнялось серце й оголосило: "О, великий та могутнiй розуме! Ми всi знаємо, що ти щомитi не просто правиш нами, а уболiваєш нами... Поза твого пiклування ми не уявляємо свого iснування. Ми разом з тобою.. I я, як серце, хочу запевнити тебе й усiх присутнiх, що буду й надалi завжди намагатись постачати в першу чергу тобi та iншим кров свiжу та вiдносити кров стомлену аби ти мiг i далi плiдно керувати нами в iм"я спiльного здоров"я. Будьмо здравi, могутнiй!"
  
  Наступними виступали легенi, шлунок, печiнка, нирки... Всi виступаючи пiдтримуючи слова першого оратора також запевняли... наповнювати киснем, забезпечувати споживними соками, очищувати. Деякi виступаючi висловлювали не тiльки побажання, але й прохання - шлунок: аби все таки не так все зразу i водночас воно надходило.... печiнка: вже достатньо не малий час спiльного iснування дозволяє просити, що вже не той вiк аби продовжувати отi варiанти "пиво без горiлки - як грошi в копилки", а ще й з "шлiфуємо... полiруємо... глянцюємо червоненьким... а тепер бiленьким..."
  
  Втiм, загальна думка була одностайна - ми здатнi все витримати для того, щоб ти плiдно керував нами...
  
  ...Пiднявся орган, який почав так: "О, великий наш голово! Нас з тобою поєднує своєрiдна подiбнiсть, якої у тебе не має iз жодним iншим органом. Хоча це говорю не тому, що хочу применшити твою керуючу роль - це не пiдлягає жодному сумнiву. Але у нас з тобою є таке, що у тебе називається головою, а у мене голiвкою. I за цим не просто стоїть гра слiв. Є ще iнше, що нас по-особливому поєднує..."
  
  - Слухай-но, шановний, - перебиває мозок виступаючого. - Я тебе прошу, говори сидячi, не треба вставати. Бо коли ти встаєш, я вже нi про що думати не здатен..."
  
  В цьому анекдотi рiзне життєве можна вбачати.
  
  Є вiра розуму.
  
  Саме завдяки розуму практично й можлива здатнiсть вичавлювати iз себе раба. Попри все те, що турбує iншi органи. В цьому розум - головуюча сила. Проте iснує ще один орган, який має зв"язок до цього. Про це - трохи далi, але це не той орган, який в анекдотi виступав останнiм...
  
  Розум дозволяє звiльнювати себе вiд того рабського, що вживилась у всi клiтини. Часто в такому вже виглядi, що не второпати не те, що за години роздумiв, а й за роки, що то є не нормальне життєве бажання чи тверезе, практичне, дiлове, бiзнесове ставлення до реалiй життя, чи природна потреба... А саме рабське, приховане покiрне та улесливе, через оте "я як всi" i нiчого з тим не вдiєш, бо й iншi такi ж.
  
  Така психологiя покриває рабське, бо нею затемнюється саме найголовнiше, що й визначається у розумiннi вiльна особистiсть.
  
  Що значить вiльна? Це особистiсть, яка знає, що насправдi "як всi" - це означає, що вiн усвiдомлює не тiльки власну велич, але й не має сумнiву щодо наявностi величi й у iнших.
  
  Наскiльки це проявлено для iнших - друга справа. Це не є пафос - використовування для даного контексту поняття "велич". Велич несе в собi бiльше сутностi, чим поняття "генiй" чи "талант". Саме в розумiннi природної потреби усвiдомлення особистої величi можна говорити вже про те, що для особистостей сучасного перiоду розвитку це набуває значення, як усвiдомлення особистої iсторичної величi.
  
  На цьому буде базуватись психологiя нової епохи, яка вже практично розпочалась. Хоча бiльшiсть за звичай продовжує ще передрiкати щодо її наближення чи пророкує, що вже "дуже близько"... Дещо за iншої термiнологiї, але про це ж явище можна й так висловитись: Страшний суд вже почався i вiдбувається... Iнша справа, хто i як це розумiє та вiдчуває.
  
  Особистiсть, яка усвiдомила власну велич - звiльнюється з тих психологiчних тенет, якою ще iснуюча система старої епохи пов"язує бiльшiсть людей. Обумовлюючи визначення суттєвих граней будь-чийого життя: в чому смисл життя, потреба дiяти, формує бажання та прагнення...
  
  Психологiчно така особистiсть звiльнюється... Вiд заданих системою "iсторичних мерцiв" смислiв життєдiяльностi, потреб, бажань... Вони, що називається, "знiмаються" у свiдомостi як реальнi i отримують вигляд iлюзорностi, фантомiв, якi сприймались до того, як цiлком прийнятi загальнi реалiї. Це достатньо специфiчний ефект прояснення свiдомостi. Зняття з власних очей тих чарiвних окулярiв, якi одягнути були в силу певного "чарiвника"-факiра. Забавна пiдказка через образ чарiвника Смарагдового мiста - певнi "скельця" на очах, через якi весь свiт покривається "зеленю".
  
  Одним з моментiв психологiчного значення "зняття" в собi фантомних образiв смислу життя для особистостi є звiльнення як вiд бажання, так i потреби приниження iнших (звеличитись в очах iнших або через їх приниження або через зовнiшнi ознаки їх визнання його лауреатом, академiком, полiтиком року чи самим багатим... - тобто опинитися на вежi авторитетностi, бiля якої всi iншi внизу i як тi блошицi, "пардон, крiси", маленькi), так i потреби почування враження iнших щодо своєї особи, як потреби особистого ствердження через думку оточуючих.
  
  Тому воно i є враження - що таке ставлення вороже сприймається будь-ким по сутi своїй. I в першу чергу тим, хто шукає такого пiдтвердження щодо власної особистостi саме в такий спосiб - через думку оточуючих, їх славословлення, коли будь-яка критика викликає болiсне вiдчуття... Яке починає бурлити та вихлюпуватись на усiх гнiвними звинувачуваннями... Про заздрiсть, примiтивне мислення - отi всi вiдомi варiанти про натовп та талант...
  
  Якщо придивитись на ту систему визнання, яка побутує нинi у свiтi - то стає очевидним, що все це налаштовано саме за принципом - ствердження своєї особистостi через думку iнших. Спонукання вирiзнитись над усiма iншими, видiлитись, пiднятися... Як загальний психологiчний лейтмотив.
  
  Вiзьмiть отi всi конкурси вiд "самий розумний" до "сама красуня", премiї якi присуджуються за досягнення в науцi, культурi... Тi всi звання народний артист та орденоносний академiк.
  
  То є система, яка споряджує особистiсть до однiєї психологiї. Єдина можливiсть усвiдомити власну самореалiзацiю - це хоч на мить вiдчути себе "на верху". I це виступає у суспiльному мисленi як життєва мета. Тобто ствердити свою вищiсть через погляди iнших, тих, хто таким чином має засвiдчити, що вони визнають себе "нижче".
  
  Психологiчний устрiй подiбного типу доведений до абсурду суспiльних вiдносин вiдомий. Оцi варiанти цар-батюшка єдиний, а всi iншi - поголовнi холопи...
  
  Хоча найкраще це описується для сучасного люду за тим анекдотом про "оригiнальний цирковий номер", що пропонує директору невiдомий артист оригiнального жанру. Коли пiдiймають добрячу бодню з лайном пiд купол цирку, виключають свiтло i розривається закладена вибухiвка з феєрверком, розносячи всю ту "таємницю iлюсiонiста" навкруги. Пiсля цього сам факiр в темрявi виходить на середину арени у бiлому фраку - вмикається свiтло i опа! - усi в лайнi, а вiн у бiлому фрацi...
  
  Прояв такого циркового номеру - усi тi взаємнi бризки-дрезкотня образ та принижень, якi що море розливане бурлять в iнформацiйному просторi як пряма ознака iнформацiйної вiйни. Вiйни, яка в основi своєї має все ту же психологiї - хто серед усiх найкращий, найрозумнiший, найсильнiший. Лише iншi масштаби, але психологiя одна й та ж.
  
  Якщо вдивитися у цей мир та його оцi "стимули", принади, звабливостi, як воно через грошi розiгрується, хто самий розумний, красивий.. Приклад Савiка шустрого як результату конкурсу "Найкрасивiший чоловiк України" - можна вважати просто хрестоматiйним. Це саме той iлюзiон - нас споряджають жити у таких iлюзiях... Та чи тiльки так i маємо жити, бо по iншому - нiяк?
  
  Якщо розум особистостi спрямовано саме за такою системою - вiн нiколи не вирветься iз стану невiльника системи. Навiть зайнявши якусь "царську" позицiю, така особистiсть буде жити у постiйнiй пiдозрi, навiть у миттєвостi "одностайного схвалення" вiд оточення внутрiшньо вона буде перебувати у "вибухонебезпечному станi". Бо серединi себе вона буде вiдчувати тамування готової до вибуху отiєї саме "циркової боднi".
  
  Тобто досягнення саме в такий спосiб усвiдомлення особистої величностi не дозволяє зняти, як виявляється, головну потребу, що як душевна бiль накочується на кожного в таких випадках - власнi внутрiшнi сумнiви... Що породжують потребу повторень отих виявлень "одностайностi", ще бiльших почестей чи частувань... Якщо поглянути на iсторичнi постатi, то можна стверджувати, що швидше вiдбувається навiть психiчне загострення через протирiччя саме власної самооцiнки та зовнiшнiх виявiв визнання. Отi всi впадання в немилiсть цiсарську, винищення внутрiшнiх ворогiв, прибирання незгодних, брежнєвськi зiрочки-цяцьки тощо.
  
  Якщо хтось сумнiвається щодо поголовностi подiбної психологiї - можна нагадати i "класично" народний варiант - гуляння iз мордобоєм у зв"язку iз вирiшенням "вiчного питанням": ти мене поважаєш чи нi?
  
  Iлюзорнiсть цього "вiчного питання", як i фантомнiсть бiльшостi iнших вiчних питань, зникає для особистостi, якщо вона iншим шляхом щодо усвiдомлення власної величi. Отримання знання щодо значення власної особистостi в даному життi. Коли кажуть про самоповагу, про самодостатнiсть iндивiдуума - подiбне є похiднi вiд саме такого знання.
  
  З цього кута зору стає зрозумiло, в чому смисл отого давнього заклику: пiзнай себе. До чого вiн закликає i який шлях вказує . З iснуючих двох можливих способiв: прямий та опосередкований. Пiзнання себе як самопiзнання або пiзнання через думки-враження iнших про себе методом наближення до осмислення "Я" ( в силу вiдомого закону: кiлькiсть переходить в якiсть). Пiзнай себе - це шлях доведення самому собi, а не iншим.
  
  Тодi набуває сила: Хто знає власну велич - той не шукає доводiв вiд iнших.
  
  Такий шлях вiри розуму.
  
  Крiм вiри розуму є вiра серця.
  
  
  ч. 2. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  ч.2.1.
  
  Що значить дорога серця для звiльнення вiд всiх тенет земних. Що значить вiльна особистiсть? Що значить стати вiльною особистiстю?
  Щодо теми вiри серця та вiдповiдної дороги звiльнення, то поки в цьому питаннi працює така формула: той, хто знає, багато не говорить, хто багато говорить - мало знає. У нас навряд чи вийде мало, це можу зразу попередити.
  Воно це питання взагалi не цiкаво тим, хто думає - якщо це взагалi можна так сказати для такого - що нiколи не помре, що його тiло нiколи не стане покiйним... Тi , хто вважають, що вони живуть, не замислюючись i не маючи жодних власних уявлень щодо цього переходу, i їм це й не потрiбно - можуть й не марнувати хвильки часу щодо даного розгляду.
  Бiзнес - то бiс несе... Бiльшiсть - споряджена i живе по такому принципу. Стан бiлочки яка стрiмко бiжить по колесу, що крутиться... I не має кiнця цьому забiгу здається... Хтось тiшиться думкою, що це такий "тренажер - штрафбат"...
  
  Хоча десь смiшно, бо саме у вирiшенi цього питання криється вирiшення й питання подовження рокiв iснування. Причому є певнi попереднi, скажiмо так, ще не результати, але експериментальнi данi щодо того, яким чином мається розтягнутись ота "поличка" оптимального життєвого стану. Якщо побудувати графiк життєвого циклу будь-якої сучасної людини, то стане цiлком очевидним, що поки нiякої "полички" не iснує. Лiнiя графiка має проекцiю форми дзвона. А так званий оптимальний стан, тобто психiко-фiзiологiчних можливостей особистостi - приходиться на перiод мiж 30 - 40 рокiв. Певною мiрою - це i є термiн такої "полички" для сучасної людини - 10 рокiв. До того - пiдйом, розвиток становлення, пiсля - спад. Тобто людина має всього 10 рокiв (плюс-мiнус), коли її стан є оптимальним аби працювало правило: вона вже знає i ще може... На вiдмiну вiд вiдомого варiанту: якби молодiсть знала, якби старiсть могла.
  
  Про клонування взагалi не варто говорити як спосiб подовження життя особистостi. Бо тут просто, що називається, в основi помилкова iдея, яка базується на принциповому не розумiннi фундаментальних основ iснування розумної iстоти. Заперечення цiєї основи.
  При чому смiшно, що бiльшiсть людей навiть не цiкавляться, а чому сам Ч.Дарвiн вiрив у бога. Вони продовжують слухати тих, хто несе глупство, що вчення Дарвiна було заперечення iснування Бога. Хто так його для себе потрактував.
  А те, що сам Дарвiн, що це вчення вчинив, не заперечував iснування Бога - це не важливо... Це нiкого не цiкавить... Завчено повторюють глупоту i не задають собi питання, чи може таке бути. Чи це хтось вводить в оману? А оце нинi понесло - що треба вiдновити вiру у Бога, а тому заборонити вивчення у школах вчення Дарвiна щодо еволюцiї. Взагалi - це як психiчне захворювання треба розумiти, впадання i iдiотизм. Це не як слово-образа, а як клiнiчне визначення.
  
  Це все споряджають тi, хто вколочує, що називається, дурнi грошi у розвиток технологiї клонування. Це саме люди такого свiтогляду вважають i вбачають у клонуваннi спосiб стати майже безсмертними. Щодо оцього майже - не будемо розмiрковувати, але що це саме короткий спосiб впасти у стан iдiотизму вже у незворотному процесi - отут не має жодного майже, це цiлком ясно. Хоча реалiї - фiнансування таких робiт - вказують на зворотне.
  Справа в тiм, що геронтологiя не задовольнила тих, хто вважає себе тими, хто має i володiти всiм i правити всiма нескiнчене довго. Всi зусилля, вченi голови, таки теж чималенькi кошти по тим часам - а то був початок минулого вiку, - що були кинутi свого часу пiд загальний термiн - геронтологiя, вже десь у кiнцi того столiття показало, що... Марно витраченi зусилля. Фактично.
  Бо якщо й було певне досягнення - то це стосується хiба що продовження старостi. Тобто на тому дзвоно-подiбному графiку трохи подовжили спадаючу лiнiю. Стан низового упадку перетягнули вiд риски 60 рокiв на - 70-75... Тобто, що характерно, подовжили не за рахунок "розтягування" на рiвнi оптимального стану - створення бiльшої полички, а саме на кiнцiвцi графiка життєвого циклу - фактично на самому спадi. Великi зусилля, чималi грошi - а результат?...
  Тiльки iдiоти можуть радiти якщо отой перiод, коли твоє тiло все у зморшках та слабостi, ти весь вiдчуваєш хворобливi прояви - i саме це задоволення "розтягується"... Так от геронтологiя за своєю iдеєю була спрямована на продовження рокiв на 150-200 саме оцього стану. За самими тими принципами щодо природи буття-життя... Правда великi вченi i дiяльнiсть їх на протязi ста десь рокiв - створити умови для дуже довгої старостi? Питається, чи при розумi нормальному таку цiль можуть ставити.. I хто тодi ненормальний - якщо формально, то саме подiбнi дослiдження отримують фiнансування, а iнше - не цiкаво, не помiчають...
  
  Вiдоме прислiв"я: аби молодiсть знала, аби старiсть могла - є саме описом цього iснуючого поки що графiку-дзвону. За тi 100 рокiв великi грошi вбухали - а хто платить грошi? Хто контролює свiтовi фiнанси - по рiзним країнам витрачали на те, що оцей - за народною мудрiстю - стан "аби старiсть могла" розтягнути не на 5-10 як зараз, а на 150-200 рокiв. Якщо оце розумiти вже нинi по факту - то просто стає моторошно.
  Яким чином хтось спрямовує свiтовi кошти - це не окремi держави - на вирiшення подiбного роду завдань у такiй науковiй постановцi. Є така формула народного визначення, яка для даного питання найкраще пiдходить. А iнколи - i все частi останнi часи - менi здається, що ця формула спецiально саме для цього й iснує. Всi iншi випадки її застосування не так правомiрнi як для саме оцих деяких воротил свiтових фiнансiв, якi запустили енергiю розвитку спочатку у геронтологiю, а тепер перенацiлили енергiю розвитку на реалiзацiю iдеї клонування.
  
  Воно дурне... Точнiше не скажеш. При цьому, що називається як у тих голлiвудських фiльмах: "Нiчого особистого". Навiть ще менше "нiчого особистого", чим у будь-якому тому фiльмi. Бо оце - воно дурне... - iдеально для даного випадку. Для деяких живих сил, якi прихованi, але їх керуюча сила видна. I рiвень розуму те ж очевидно - все бiльше явно. Але - нiчого особливого у формi визначення: воно дурне... Бо навiть нi чоловiчої, нi жiночої статi не зачепа. В якiй ще мовi iснує отака форма, коли настiльки без особистої образи будь-якого чоловiка чи жiнки стверджується, що.. Отi мужчинки та жiночки, хто криються пiд масками-фантомасками за рiзними словами: банкiри-фiнансисти, юристи-онанiсти чи якiсь дiловi круги, "золотий клан чи мiльйон"... Воно дурне - бо переводить в силу своїх хибних уявлень бiльшiсть всiх суспiльних зусиль у марнування, марна робота. Тобто в пусте... А отже - воно дурне...
  В цьому ось ДУРНЕ ми i живемо як у певнi системi взаємодiї. Бiлки у колi.
  
  
  ч.2.2. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  Так ото про те ДУРНЕ, в якому живемо як у певнi системi взаємодiї. Бiлки у колi...
  
  Ото тi, кому такий бiг i уявляється як справжнiй Бiг, i хто думає, що головна цiль i мета перебувати у бiгу такого колеса - їм зовсiм не треба гаяти час на отi всi питання, якi маємо обговорити. З"ясовуючи як певнi земнi прояви, ознаки вiри серця, так i поза тiла.
  Це iнша iдеологiя чим та, на основi якої думка прийшла до геронтологiчного способу подовження часу особистого перебування на цiй планетi, а тепер через клонування сподiвається досягти. Методи омолодження через пластичну хiрургiю - це навiть не пародiя на те, про що можна вести розмову - вже є певнi наробки - щодо витягнення, збiльшення саме "полички" в рази, а то й бiльше... - це як у свої часи цигани старi клячi фарбували та надували аби продати як ще ого-го якого коня чи кобилу... Циганчата ото такi сучаснi пiд виглядом медицини.
  
  Дорога розуму - це довгий шлях для втiленої земної сутностi аби ствердити в собi вiльну особистiсть. В тому станi, в яке впало людство. Про це йому (людству) було надано декiлька раз пояснення вiд Вишнiх Сил. Два очевидних, тобто якi саме це людство, своєї певної громадою, скажiмо так, визнало Вченням вiд Бiгу, i ще одно яке не отримало такого статусу, але... Як певна пiдказка мiж тих двох визнаних вчень, яке саме як промiжний варiант i вiдбулось - я маю увагу щодо зороастризму. Оце палке: Так говорить Заратустра! - це те ж було як ще одна пiдказка, якщо то розумiти.
  А зрозумiти це можна саме пiд таким кутом зору, з такої точки зору поглянувши на цi вчення та прояви соцiально-фiлософської думки, про який оце ведемо свої теревеньки.
  Теревенi Дзенчика-Бредчика, як духовного нащадка отого женчика-бренчика, вiдомого ще з народних веснянок. Щодо яких рiзнi науковцi вже сперечаються, чи їм 1- тис. рокiв чи 100. Тобто те, що тодi, коли цi пiснi спiвали вже на народних гуляннях - то ще не було отих єгипетських пiрамiд - це вже в науцi навiть не обговорюється. Питання, як наукове питання - з"ясовано. Але цим науковцям цей результат не вдається таким важливим - вони продовжують вкопуватись через дебати далi, шукати iстину. Хоча, здавалось би... Умови достатностi та необхiдностi стосовно потрiбних знань для людства виконанi. Якщо тверезим поглядом оглянути iсторичнi знання... Маю увагу не з науки iсторiї, а iсторичнi як вся сума знань за весь нам вiдомий перiод розвитку.
  Навiщо кудись ото далi копати? Цi науковцi у запалi все глибше вколупатись до iстини... проносяться самi та iнших у оману вводять повз iстини яка вже здобута. Причому цей ефект пронесення крiзь точки iстини, на якiй треба зупинитись... Чому треба? Тому що можна вже зупинитись i далi не шукати, не робити наступнi кроки у пошуку iстини.. Це вiдомо з математики. Тобто формальна логiка, її правила дають привiд для такого твердження щодо пошуку якоїсь вiдповiдi на питання у будь-якому варiантi пошуку, як усiх видiв наук сучасних, так i соцiального спрямування наукових думок. I якось дивно, що навiть в таких наукових дослiдженнях як фiзика оце науковий запал "ще глибше i глибше", гомонiння про необхiднiсть ще бiльше ретельнiшого, бiльш детальнiшого проведення фундаментальних дослiджень... Просто дивує це, бо придивившись осмислено до таких закликiв науковцiв, невiльно виникає думка, що вони не дурять iнших цими закликами, вони щиро вважають це за необхiднiсть для розвитку людства.
  I ця щирiсть дозволяє запiдозрити... Зупинимось на цьому словi! Запiдозрити. Вслухаємось в нього, вдивимось в нього, вiдчуємо смак та аромат цього саме українського слова. Точнiше, прояву мудростi Слова набутого та збереженого, донесеного народною традицiєю до нас нинiшнiх. Може потiм повернемось, якщо самi не вiдчули тим чуттям рiдного слова, яке має озватись через голос кровi. В першу чергу, якщо кров слов`янська...
  В першу чергу тих, хто в даний момент iсторичного часу виявися саме на теренах України. Вважаючи себе українцем, тобто уособленням титульної нацiї для цих теренiв.
  Що як терновий вiнок ятрять його чоло в силу отого всього. Чи тих, хто вважає себе належною частиною до iншої якоїсь нацiональностi, але усвiдомлює свою вже родину нерозривну зав"язь з цими теренами. Яким теж ятрить цей вiнок українських теренiв, в якому оце увiгнано було на протязi... Навiть не хочеться казати скiлькох рокiв, що полюбляють зараз, багато не думаючи, патякати багацько рiзних, i нацiонально свiдомих, i контр свiдомих... бо це сприймають як визначення хто винен... Особливо такi, що також несуть в нинiшнiй перiод цей терновий вiнок, але радiють тому як воно все сильнiше ятрить саме українцям i вiд того їм здається, що самiм вже й не так болить. За варiантом любителiв посипати сiль на рани iншим...
  Правда, та сiль сиплеться в бiльшостi на тi "нацiональнi рани", якi з iншого боку, що називається в стилi, чи у вiдомiй традицiї юродивих, що збирають милостинi на папертях та переходах, спецiально роз"ятрюються на самому собi рани... Аби видавити сльозу жалю оцiєю "знедоленiстю народу мого улюбленого, мови його солов"їної.. краси його та мудростi довготерпеливої.." Вiдомi усi цi бiдкання отої певної частини нацiональних героїв та борцiв, якi вмiло i глотку драчують свою, i павличками-равличками присмоктуються до кожного слушного в часi, бо ж жити якось треба... I жити хочеться не так, як ото живе "Народе мiй! Твоя знедолена мудрiсть мене з колиски пiдняла... " Як я люблю оцю так звану iнтелiгенцiю, яка iз себе iнтелект нацiї зображає... Зараз оце елiтою звуться разом iз iншими.. Що до корита дотулились i це ознакою належностi до елiти показують з усiх "тусовок", вiденських балiв у Києвi та шоу довгоносикiв натуральних.
  Оце мав бачити образ такого, то по вагонам метро швендяючого, то десь при входах на рiзних станцiях на нього натикаючись. Дрiб"язким, ламаючимся голоском спiваючого пiснi вкраїнськi, журливi та мрiйнi.. Причому якось так спiвпадало для мене, що частiше всього я чув вiд нього, з усiх наших з ним випадкових стиках, пiсню "Рiдна мати моя..."
  Нi не можу не зупинитись про це, бо це все... це є розумово-чуттєвi прояви, але що стосується саме того, про що ми... теревенимо зараз як про головне.
  Маємо за-пiдо-зрити таке. Ото щодо пiснi - чому, коли чув отого одягнутого пiд iнтелiгентну людину - українiзований варiант того совєтського варiанту: о, в костюмi, з пляшкою водки у авосьцi - зразу видно: iнтелiгентна людина, - в якийсь пожмаканий костюмчик з незмiнною, подiбно ганчiрцi, краваткою, в окулярах... То не жалiсть охоплює, а бажання натовкти пику... За те що i самим свої виглядом i жалюгiдним паскудним голоском б"є на почуття. На сльози жалю всiм своїм гугнявим облiком про долю гiрку українську... Не має права такий паскудити Пiсню Воїна про Мати. Не має такого Права...
  
  Не має українство такої долi... Це самi приспались iз словами якi почали повторювати за чужинським шепiтом, що приспали нашу долю... Хто здатен таке здiйснити, окрiм нас самих. Хто крiм мене самого утримує у рабському станi, як не сам я. Знаходячи тисячi пояснень та аргументiв. Бо знайти виправдання собi самому у своїй ницi - то не є велика розумова дiяльнiсть. Тим бiльше, що з рiзних бокiв ще й пiдказують вiдповiдi... I ледаче, i всi люди, i моя хата скраю - це наше народне...
  Моя хата не скраю - це псевдо формула, якою пiдмiнили справжню нашу формулу-самовизначення: моя хата в Краю! I нiхто в мої хатi не може бути господарем, окрiм мене.
  
  ч.2.3. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  Справжнiми нашими формулами-самовизначення є:
  Моя хата в Краю!
  Кожний українець Гетьман!
  Скiльки б не зiбралось разом. А то нав"язують чужинське псевдо ворожби, бо i йде вiд отої ворожостi до вкраїнського: де два українця - там три гетьмана... То будемо дiлити та помагати з усiх дiрок... Таких друзiв бачили з усiх бокiв вже. Куди не подивись - чи на захiд, чи на схiд, чи на пiвдень чи й - пiвнiч... Що називається - дякуємо всiх, бо все те знаємо про дружнi допомоги та пам"ятаємо... Воно, справдi, не треба мати й ворогiв, коли такi друзi є...
  Про ГетьМана нової епохи поговоримо якось iншим разом..
  
  Ви вслухайтесь, вдумайтесь у слово "господар". Придивiться до його логiчного наслiдку у словi: государ... Слово-поняття "государ" не будемо чiпати, бо воно нам не так й важливо. Воно цiкаво, має бути, для росiян - бо вони "взяли" його за основу у тих своїх iдейних засад - государство.. государь...
  Хоча є своя цiкавинка - це як прояв голосу крови для росiйської традицiї - коли вони в певний момент, для надання певної значимостi своїм словам застосовують отой варiант "за державу обидно.." Тобто у них є вiдчуття - i це цiкаво як потяг голосу кровi - що "государство" i держава - це не одне й те ж саме. Ми традицiйно називаємо це державою. Тут свої є такi цiкавi "заковики", але обмежусь лише зауваженням. Мiж "держава" i "государство" своя рiзниця, як мiж поняттями "тато" та "мамо". Якщо Слово знати...
  Отже щодо "господар". Це ж очевидно, якщо тiльки трохи додати знання, якi не є таємниця.. Або якi, точнiше, легко взяти з тої ж книги "Таємницi розкриває санскрит". Хоча це не єдиний варiант потрiбних джерел.. Де вказується та розжовується, що "го" - це давня назва у Орiїв корiв, бикiв... Тобто ми зараз кажемо "корова", а колись на цiй же землi вкраїнськiй в таких випадках промовляли "го". Не "моя корiвка мила", коли доїнням займались, а "го моя мила".. Що це не якесь марення - не треба якихось вчених, дослiджень глибиних та думок професорських, обговорень на конференцiй.. сучасна вкраїнська мова дає очевидне розумiння цього. Ота вся наукова мутота потрiбна для якихось англомовних та подiбне вчених та розумникiв перчених, якi й живучi в Українi все життя "брезгуют" говорити на не iнтелектуальному "наречiї" в порiвняннi iз "просунутими" мовами свiту.. Важко втриматись аби не додати в яке саме мiсце - отака "просунутiсть" у мiзках - просуває...
  I це не якесь незнайоме слово з невiдомої мови.. Бо вiзьмiть слово гов`ядина - то ж i є вислiв, а не просто вiдоме слово: го-в-ядєнiє. Навiть апостроф традицiя українського слова зберегла, аби було очевиднiше побачити.. почути..
  Що зберiгає в собi слово: господар - за умови, що "спо" - таке ж очевидне значення та тлумачення має, бо зберiгало свiй змiст у сучасному нашому словi майже незмiнне за весь цей час.. Згадайте сучасне: споду.. подiл одягу та наш Подiл або Подiлля. Та проаналiзуйте рiзнi слова, що мають оце "спо" або "спод" як - "се-под" на початку..
  Вiдчуєте, як змiнюється мислення... А таких варiантiв - своя купа незлiчена для сучасного рiвня розвитку мов... Причому, якщо не тiльки українську мову зачепити, але й iншi мови - то воно "переверне" усталенi уявлення.. I не тiльки для найближчих спорiднених мов. I англiйську, i... Якось натрапив на словничок росiйсько-татарської мови.. Так я вам докладаю - що саме iз основних слiв татарської мови, що називається, зрозумiло що отi татари на Волзi належать до Орiйського роду. Своє питання, скажiмо так, свого колiна.
  Як отi народностi, що колись до Персiї вiдносились. Оце про Дарiя, який походам приходив.. Саме iм"я Дарiй - начебто щось вiдчувається не чужинське... Але так подана майже скрiзь iнформацiя про тi подiї та народи - що у головi усталена думка вбита - це чужинцi якiсь... Я коли повне його iм"я прочитав - ото думаю науковцi-iсторики, ото воно наука iсторiї... Для широкого вжитку - лише ота коротка форма пiд переспiви про похiд "на ворогiв" та ще й за тою методологiєю перекручування - застосування недостовiрної iнформацiї, неточних визначень-понять - що то проти "скiфiв". Що самi цi "скiфи" себе так не називали - оця наука для широкого вжитку "не помiчає"... Така наукова "не ретельнiсть", здавалось би... Насправдi, це своя методологiя одурення, заплутування..
  Втiм, саме Слово, якщо його "розкрити" - розкриває всю ту заплутанiсть наче одним помахом чарiвної палички... Що називається вiд цього розумiння Слова розкриваються очi.. Доречи, до поняття "господар", якщо ото розкрити слово смисли "газда" - то це зовсiм... Як у тому анекдотi - ну, це, хлопцi, вже воопще...
  
  I покажiть менi хоча б одну ще мову, яка дає таку пряму... iдентичнiсть iз тими, що, як мертвi мови, зберiгають у своїй пам"ятi - санскрит i та ж латина. Бо в латинськiй мовi є подiбнi речення, що стали словами поняттями... Таких прикладiв сам знаю не одне-два, а якщо то колупнути - та iз знанням рiзних мов... Органiзацiйно - певна група мовознавцiв, а не оцi аматорськi скльовування по "зернинки"... Мiж iншим слово "орган", "органiзацiя" - саме з таких слiв, щоча не за латинською традицiєю, а за традицiї отої Еллади... де "дикi греки жили, що з нас смiялись", як зазначено у текстах Вересової Книги..
  
  Таке розкриття у всебiчнiй повнотi Слова потребує осмислення з позицiй сучасних слiв i "мертвих". В першу чергу разом iз бiлоруською та росiйською - маю таке власне переконання. Хоча справжнiй аналiз потребує включити в коло аналiзу бiльшiсть мов нашого континенту...
  А тут гойдалку гойдають - чи двi мови державнi, чи одна... I всi як один - тiльки цю дуальнiсть бачать i свої глузди показують. З усiх сторiн та у всiй красi - та ще й примовляють, що треба глузд шукати. Та ви ж його й демонструєте - саме глузд, а нiщо iнше. Бо те що говорити, то не вiд розуму - а саме через глузду отримано.. Бо не iстину шукають, а собi мiсце при владi... Хоча оце - щодо мовного питання для Вкраїни - є один з прикладiв, який в фiлософiї визначається як "хибна дилема".
  Взагалi це цiкава проблема - настiльки бо ми саме психологiчно спорядженi такими поглядами на життєвi питання... На бiльшiсть питань... Колись мене це здивувало в самому собi... Коли замислився, що, уявляючи собi певний вибiр, коли ти бачиш питання саме у варiантi хибної дилеми - ти опиняєшся у станi, коли - що б ти не вибрав, який напрямок не обрав - має мiсце помилковiсть.. I ця помилковiсть ятрить тебе.
  Що цiкаво, з огляду на нашу спрямованiсть роздумiв тут. Оце почуття, що тебе щось ятрить десь всерединi, а чому i що - не зрозумiло... При цьому досить часто застосовують для таких випадкiв поняття совiсть, сумлiння... Коли я "влетiв" у це питання, то цiкавi речi для себе вiднайшов стосовно поняття "совiсть"... Воно потiм вилилось, не без моєї участi, у книжку-роман "Совесть человека или Зов есть Чело Века"... Але це - своя пiсня...
  
  А щодо оцього - ятрить - про що мова зараз, то виходячи з усього свого досвiду, можу визначити це так. Коли ми приймаємо рiшення i робимо вибiр, перебуваючи у станi оцiєї "хибної дилемностi" осмислення певного явища, тобто коли бачимо щось у варiантi помилкової подвiйностi - i сприймаємо це як двi дороги, з яких треба вибрати одну - ми опиняємось в тому станi, коли... Отут саме i зiштовхуються, що умовна назвали "вiра розуму" та "вiра серця".
  По оте "хибне дилемне" бачення - то йде вiд вiри розуму. Розум таким чином сприймає оточуючий свiт i влаштовує свою вiру. Логiчної лiнiєю якоюсь... Пунктирною, штрих-пунктирною - то iнша справа... Але якщо це не правильна лiнiя вiри розуму - вона вступає у протирiччя з тою спрямованiстю - теж своєю лiнiєю спрямування,- що йде вiд вiри серця..
  Оця розбiжнiсть мiж напрямками цих лiнiй - якщо вони не поєднанi як одна лiнiя взаємодоповнююча - якраз i починає муляти з серединi.. Iнодi тобi нудно вiд самого себе, частiше тобi надокучливо вiд iнших... Неспокiй охоплює особистiсть, вiн її тамує, ховає кудись.. А воно озивається - не те ти тодi зробив.. За рiзними варiацiями: не той фах обрав... не ту жiнку... не... Сумлiння та совiсть ото i все пояснення.. Але що то воно таке "сумлiння", куди це воно "совiсть" - а нiхто толком й сказати не може... Коли ото над тим романом довбались - то я навiть почав у рiзних випадкових людей питатися.. Почую у якiйсь випадковiй розмовi слово "совiсть" - i пристаю до того, хто його мовив: а що таке совiсть?
  
  Цiкаво було спостерiгати i реакцiю i певнi вiдповiдi чути чи бачити.. Бо хтось i мовчки, жестами-мiмiкою вiдповiдав.. Менi тодi було цiкаво, що саме вже було сформульовано, що таке совiсть як поняття.. I роздумувалось, чи виносити це як назву книжки.. I на свою голову таки ото винiс у ту назву.. Було свого смiху щодо того, коли її розповсюджувати були спроби.. Отi питаннячка - для перевiрки обiцянок комерцiйних дiячiв книжкового ринку - до торгiвцiв на лотках чи в книгарнях: "У вас продається "Совесть человека.."
  Просто приємно згадати, яким поглядом на мене дивились першi декiлька торгiвцiв, поки я не здогадався додавати "книга "Совесть человека".. Тодi вже не виникала зразу така напруга-непорозумiння, яка була, як для мене, дуже смiшною.. Я до сих пiр усмiхаюсь, коли згадую отi першi вiдповiдi на моє питання, чи є у продажу "Совесть человека": Мужчина, вы о чем это спрашиваете? - та ще тi iнтонацiї та вираз обличчя...
  
   Чи не бачив хто ту Паннi? - тут давно уже блукаю.. Оце вискочило питаннячко - як деяке нагадування. Скiльки людей тиняються у пошуках любовi чи кохання, говорять пишуть.. Розумне i трагiчне, щось собi скривають деякi або й кривавлять, говорячи про кохання, що то не любов.. Своє життя нудять, та й iншим переводять вiд власної нудьги...
  
  Не будемо розглядати в чому криється саме хибна дилемнiсть вiдомої фрази щодо "вийти замiж (жонитись) по любовi чи iз розрахунку". Саме ось такi установчi речення - якi по сутi своєї збудованi на принципi хибної дилеми - породжують психологiчний стан невирiшуємого нiколи питання. Так званi - вiчнi питання... Чому вiчнi? Бо неправомiрно сформульоване питання. Хоча бувають говорять для таких випадкiв про некоректно сформульованi питання... Анекдот є гарний, що називається - але не зразу..
  А ще як один приклад щодо хибних дилем - вiдомий побутовий варiант щодо мiсця у транспортi. Свого часу багато "довбали" це питання. Я достатньо довго за молоду те ж "засипав" - швидше нiж сьогоднi монiтори якщо не клацати - коли плюхався на сидячi мiсця. Переживав свої неприємнi обурення, коли мене якась тьотя починала вчити.. Не знаю, як то у iнших - але не думаю, що мої оцi "ослiпленi" вiдчуття вiдрiзняються вiд того, що й iншi в собi переживали(ють)... Причому, коли я уступав мiсце якiсь старицi iнтелiгентного типу, то чуючи її лагiднi слова подяки та вiдчуваючи доброзичливий погляд... Дивним чином я вiдчував якусь внутрiшню невдоволенiсть, майже то й самий стид, як i у випадку коли бачив напружено неприязне споглядання мене такими старенькими, коли я продовжував сидiти... Воно оце довго бродило в менi як певна незрозумiлiсть... Воно не те що муки великi були, але якось свербить... Отруює настрiй якщо не кожного дня, то... Оцi усi варiанти транспортного совання: встигнути зайняти вiльне мiсце, чи уступити мiсце жiнцi, чи настiльки вона вже стара, чи ще здатна постояти...
  Оцi знайомi, думаю, бiльшостi варiанти вирiшення питань - знаходження рiшень та свiй вибiр, що я маю зробити.. I цiкаво, що за випадком вибору з начебто двох можливих варiантiв - я кожного разу не мiг позбутись, що в серединi якесь незадоволення залишається i чогось ятрить.. Чи продовжував сидiти - навiть коли й нiхто не починав голосно вчити - я вiдчував, що не гiдне дiю. Але i коли звiльнював мiсце - мене якось не довгий час тiшили слова "хорошiй мальчiк". Скажiмо, вже у юнацькому вiцi я вiдчував, що менi якось... Не вiдчував нiчого приємного вiд оцих слiв благодарєнiя...
  Зрозумiло: знявся з мiсця, бо саме в цю сторону спiкiрувала... а оцi слова "спасибi, молодий чоловiк" - велика радiсть на взаємин.. В чому ж вирiшення цiєю психологiчної незадоволеностi життям в такому проявi. Це один, наче дрiбний прояв, але того, що складає певний психологiчний настрiй.
  Але це i характерний приклад. Тому ще певний психологiчний настрiй породжує вiдповiдне сприйняття i бачення можливостей вибору. Оцi, умовна говорячи, варiанти: чи встати, чи вiдбиватись до останнього патрону, але доїхати сидячи до своєї зупинки..
  
  Саме коли я дiйшов до поняття "хибнi дилеми" при вивченi фiлософiї, вже пiсля унiверситету, молодого спецiалiсту, армiї - я зрозумiв що сама ота постановка питання є хибна. I вiдповiдно будь яке прийняте рiшення - хибне. З цього виходило - на рiвнi почуттiв - незадоволенiсть..
  Тодi я пережив оце поєднання природних властивостей в собi - якщо я розумово не досяг точностi визначення, розумiння, то в менi включаються почуття..
  
  Для даного транспортного випадку рiшення просте, яке "знiмає" з особистостi цi варiанти психологiчного вибору, виводить його за межи виникнення в ньому оцих хибних переживань. В силу хибностi питань щодо вибору рiшення - те, що i називається, "хибна дилема" у фiлософiї, а по нашому - помилкова подвiйнiсть. Не треба займати не своє мiсце. Я прийняв для себе рiшення: всi сидячи мiсця у будь-якому мiському транспортi - не моє мiсце. I перестав сiдати, навiть коли спочатку вiльнi мiсця - їж хоч...
  Утворення у своїй головi отаких варiантiв "помилкових подвiйностей" - я для себе достатньо не мало знайшов таких "закладок". Однi як певнi щось загальноприйнятi, iншi - самостiйно собi склав, своїм умом.. Хоча тут iснує взаємозв"язок. Коли ти iдеш споряджений такими "закладками" через виховання, суспiльну думку - це певнi установки для особистостi - то i власне думання несе в собi оце схилення - тодi i власнi надумування, звiсно це вiдображають.
  
  Оце щодо мови - ми бачимо саме такого рiвня дискусiї полiтичнi, та розмови про необхiднiсть чи потребу... Помилкова подвiйнiсть як питання - i всi щось говорять, всi якось зляться i закипають - i наче не iснує тому вирiшення.. На рiвнi - воно саме якось вирiшиться. Але ж вашу мати полiтичнi дiячi, та народнi керманичi... Якщо Вашi розуми так спорядженi, як це в цьому питаннi, то i у будь-якому iншому питаннi ви думаєте та шукаєте вiдповiдi - однаково.. По iншому не може бути.. Це зрозумiло.
  Тому й оцi приклади про подiбнi речi - тому, що це дозволяє зрозумiти, як особистiсть шукає i чи знаходить вирiшення питань, виходить на Дорогу розуму, чи... Багато i солодко спiває про вiчнi питання як в життi, так i полiтики.. Бо споряджена у хибних подвiйностях сприймати свiт - i це як тенета свiдомостi, з яких маємо вириватись.
  Як особисто, так i органiзовувати вiдповiднi заходи для загального виходу свiдомостi iз такого стану сприйняття i свiт, i мир, i мiр.. Оце не знаю, як вам, але я, здається, тiльки зараз зрозумiв, чому Сковорода застосовував поняття "мир" i "мiр"... Оце не знаю, чи зрозумiли ви, але, здається, сам я тiльки-но що зрозумiв... Чому Григорiй Сковорода саме застосовував оцi слова поняття: "мир" i "мiр".. Як воно цiкаво все це...
  
  I справдi, дивина... Хоча здавалось би, кiльки разiв собi думалось. Оце воно саме той приклад, як щось ти думаєш... потiм думаєш, що щось розумiєш, а потiм таки щось i починаєш розумiти.
  Саме iм"я Сковорода, якщо розумiти Слова-крильця вказує напрямок у пошуку виходу на Дорогу розуму. Серцевину дорогу розуму. Тому що - це ж очевидно - Сковорода утримує в собi смисл С-кого-рода... Iм"я як запитання для певної особистостi пошуку вiдповiдi. А для нащадкiв як пiдказка - в силу тої вiдповiдi, яку знайшла така особистiсть i надала iншим для усвiдомлення. З кого рода?..
  Якщо Слово має крильця - мова буде твоя криця. Григорiй Сковорода оволодiв цiєю крилатiстю Слова.. Тому так i про таке вiв розмову... Це стан соколу, коли вiн пливе на розкинутих крилах своїх у височiнi - вiльний i наче й нiякi зусилля не докладає для цього.. Для тих, хто спостерiгає з землi...
  
  Кожний господар має свою хату i в свою хатню мову. Наша хата в Краї, наша мова - вкраїнська. Єдина i основна. А на її основi ми вивчаємо двi найближчi нинi мови, що утримують певнi специфiчнi властивостi як у звучаннi, так i в смисловому та змiстовому значенi. Бо це - перший крок в Українi для виховання духовностi саме у традицiї Слов`янської культури.
  Як то кажуть, а тепер самi вдивiться у слово-поняття Слов"янська - про що свiдчить ця форма. Збережена у народнiй традицiї... та пригадай ото усе вченими понапихане щодо i про якесь "плем"я Слава", i... подiбне... I такої блудоти "наукової" - свої гори понакопичувались у рiзних мовах..
  
  Вiдповiдно в Росiї, якщо вони хочуть у Слов`янськiй культурi виховувати росiйський народ - хатня мова росiйська, а українська та бiлоруська - для обов"язкового вивчення на рiвнi середньої школи. Тобто, як i для нашої вКраїни, у Росiї - своя трiйця мовна iз своєю серцевинною основою. Подiбно, але по-своєму - трiйця для Бiлорусiї, де серцевина мова - бiлоруська.. I як той шуткарь казав: що неясно?..
  А потiм наступнi кроки мовного, отже духовного розвитку для кожної держави. Аби виростали поколiння людей в кожнiй державi, якi спокiйно знали би на рiвнi розмовної практики декiлька десяткiв мов...
  А що ми бачимо та чуємо вiд наших керманичем? Голос глузду - причому вже не повного, а переповненого глузду... I верзуть, i верзуть як тi папуги - однi одну дурню, другi - свою..
  
  Мова, мова, моє рiдне Слово... Оце з моєю улюбленою пiснею приклад...
  "Рiдна мати моя" - це моя одна з тих улюблених пiсень, яку можу спiвати в певнi хвилини до виснаження. Коли чую пiсню "Рiдна мати моя" часто навертаються сльози, а коли сам спiваю у миттєвiсть вiдкриту... Тi сльози не збираюсь нiкому показувати, але вони скiпають вiд серця... Є такi у розумiннi духовностi нацiональнi надбання - якi до серця зверненi. Вони пiдтримують оту саме вiру серця..
  Цiєю пiснею милостиню не просять... Якщо хоч краплина є не отруєного рабством кровi. А якщо вже таке спiває з простягнутою рукою - воно просто не має права не те що жити, дихати. Бо самим своїм диханням воно труїть усiх... Воно нiколи не здатне жодним поштовхом свого "мiшечка" - то не серце, а лише м"язистий мiшечок - аби вiдчути, в чому причина, що в традицiї нашого народу тече кров тих, хто нiколи не здавався в полон. Нам це продають - бо саме продають нас таким чином, подаючи такi знання - як лише традицiю сколотiв... Яких з такою упорнiстю йменують, на схиблений грецькiй варiант, скiфами. I наче не знають, не помiчають, воно, на їх наукову думку iсторикiв-професiоналiв, не є важливим та значущим... Оцi олов"янi погляди сповненi натурального iдiотизму. I все воно їм пiдробка... Я маю на увазi Влесову Книгу, де зазначено - "дикi греки..." Про тих грекiв, яким нам з дитячих рокiв заплямовували голову розповiдями про те, що Давня Грецiя - це першоджерело цивiлiзацiї, джерело мудростi та натхнення...
  - А дикi греки смiялись над нами, що ми харчимо... А самi їдять їжу як каменя... - пам"ятаєте отi слова?
  Це дивовижнi слова, якi ото аби зрозумiли отi всi геронтологи чи сподiванi клону вального чуда - вони б дуже здивувались. Бо в цьому криється пiдказка про те, що мрiється як казка... Отi казки. I знов - хтось думає, що це випадкове i наче - та голос доноситься ще з того часу тих, хто мав здатнiсть не тiльки дивитись, але й бачити... Як вам питаннячко з тої ж Влес Книги:
  I бачимо ту копу казок у днi нашi,
  I маємо грядити до стоп їхнiх!?
  
  А ми - нинiшнi - вже по тим "стопам їхнiм" - зi школи привчають - слiдуємо як слiпцi. Отакої спiваючи пiсню, яка є пiсня Воїна. Не просто воїна, а Воїна, який уславився на вiки... Аби не поринути ще у одну протоку роздумiв, дозволю лише визначити iз свого розумiння, досвiду вiдкриття власного бачення, як певний висновок. Рiдна мати моя.. - це не просто пiсня воїна пiд час вiдпочинку, роздумiв мiж битвами... Це пiсня Кришни, якщо побачити взаємозв"язок часiв та народiв. Це - очевидно. Люблю для таких випадках повторювати наступну формулу: той, хто знає - не питає, хто запитує - не зрозумiє слiв вiдповiдi.
  А оце якось недавно згадав i зрозумiв, що ту ж саму думку менi колись батько казав, як народну мудрiсть: розумному - не треба пояснювати, дурень - все рiвно не зрозумiє...
  А? Як воно таке вам? Коли ти наче щось склав до купи у свої головi - а потiм виявляється, що в народi твої розумнi формули вже давно живуть.. А ти так напружено думаєш, такi думи думаєш та ще стiльки рокiв... Як ото тi науковцi думають, що вони мають ще дослiджувати й дослiджувати... Навiть не роблячи допущення, що все вже досягнуто, вже таким чином все пiддано аналiзу, що подальше - це шлях в нiкуди... Бо саме головний напрямок, це дивитись не в глибину, а зупинитись, подумати i... Подивитись, пiднявши голову, на зорi...
  
  ч.2.4. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  Власне кажучи, сучасний стан так званої наукової думки по всiм дисциплiнам, в першу чергу отої, що до фундаментальних знань вiдноситься, добре можна представити таким чином.
  Плем"я Людство заблукало в лiсi дрiмучому. Шукає дорогу. А науковцi - це той "розвiдник" знань щодо знаходження дороги, який полiз на дерево за цим знанням... Саме велике дерево аби оглянути все навкруги, подивитись, де ж вихiд iз цього лiсу зачарованого. Пiдказати керiвництву, куди ж ото треба їм спрямувати Людство.
  Але коли "розвiдник" туди полiз, то маючи гострий - дуже запитливий ум - почав придивлятись до гiлок... Спочатку для того аби добратись до верхiвки... За яку гiлку вхопитись, куди ногу поставити (цi "гiлки" як певнi види наук можна розумiти).. Полiз, але якось почав вивчати якi ж ото цiкавi самi цi гiлки... I рiзнi i однаковi: i фiзичнi, i фiлософськi, i хiмiчнi, i бiологiчнi...
  За даними зараз у свiтi вважається офiцiйно зареєстрованими якась скажена кiлькiсть тисяч наук (щось бiля 3 тисяч). Що це - як не гiлки на тому древi великому, яке почав "розвiдник" сприймати як Древо пiзнання. Причому вже не те що гiлки, якi необхiднi були, аби видряпатись на гору... Не хочу деталiзувати питання, але щоб така "гiлка" отримала офiцiйний статус окремої "науки" - має бути напрацьований своя термiнологiчна мова, визначена зона дiї в системi наук... Фiзика розгалузилась на механiку, оптику, молекулярну, ядерну... Фiлософiя на психологiю, лiнгвiстику, соцiологiю... Бiологiя на свої генетики та... ще рiзнi "органiзмiки"...
  Ця ситуацiя, що нагадується оце у подобi нашої казочки, трактується як криза пiзнання. Вже видряпався "розвiдник" - i, зауважу, достатньо давно - на "верхiвку" того рiвня аби можна було осмислити, оглянувши навколо свiт з висоти того дерева-знань, де Людство знаходиться та куди треба насправдi спрямувати зусилля-кроки аби вийти з Темного Лiсу... Здавалось би.
  Та замiсть того аби оглянути навколишнiй обрiй i побачити напрямок виходу з того лiсу дрiмучого, розвiдник все детальнiше хоче вивчати рiзнi вiточки, якi ще далi його манять подальшим своїм розвiтленням... I вiточка до вiточки i ще стiльки вiточок.. I на цiй гiлляцi i на тiй гiлляцi, що поруч та ще й на суку... Така радiсть велика - нескiнчене пiзнання... Заради чого - а заради пiзнання... I чим детальнiше, бiльше глибше цей "розвiдник" хоче розгледiти гiлляку, а потiм трохи меншу, ще вiточку вiдгалуження, то вiн сам в силу цього бажання зменшується...
  Це цiкавий ефект впадання у стан площинної свiдомостi. Втрата 3-х мiрностi сприйняття i впадання у 2-мiрне сприйняття свiту - перетворення у мурашку. Або з об"ємної 3-мiрної постатi - у варiант "тiнi" що рухається тiльки на площинi... Взагалi цiкаво, людство у рiзних виглядах оцi образи вже знає. В тi й же лiтературi оцi всi варiанти обiгранi. I не один раз... Людина стає тiнню, iнше.. Але воно не викликає бажання зупинитись i спитати: стiй а чи не дурень я, що ото все творю.. Здавалось би вже описано той варiант, коли прилiтає з якоїсь Альфа-Центаври представник i послухавши скiльки чого навчились створювати, якi машини, якi устрої, пристрої i для зв"язку, i для... якi рiзнi матерiали понаробили, як навчились вiдрiзати вiд свого органiзму, та пришивати рiзне всяке вiд кiнчикiв пальцiв до голови.. - почав смiятися до нестями. I питався: то оце ви все навчились робити, а те що є головне - вашi власнi можливостi органiзму так i залишаються майже на рiвнi дикунського розумiння. Все ще продовжуєте - i це як нормальне питання звучить - промовляти iз глубокомудрим виглядом подiбне: чи є душа i що таке душа? - нiхто не знає, що там пiсля смертi, звiдти нiхто не повертався... При тому всьому нагромадженнi отої всiєї громади речовинного одоробала - майже вiдсутнiсть навiть тих основ, якi були вiдомi ще в давнi часи.
  Втрата навiть тих знань щодо сутностi власного iснування у Всесвiтi, що були вiдомi давнiм, - до стану зовсiм дикунського. Тi уявлення давнини, що доносяться до нинiшнiх як глухе слово - свiдчить про це. Що постать тих пращурiв була значно 3-мiрнiше, чим у сучасних людей. Вони не були таким чином заземленi - перебування на цiй планетi не мало для них такого розриву iз станом Бiгу ВсiСвiтiв. Як це вже багато поколiнь перебуває й до нинiшнього часу - коли це, як прiрва нездоланна, предстає для розуму кожної особистостi.
  Поняття смерть сприймається як прiрва. I майже жодних зусиль осмислити, в чому тут ця "прiрва", за яку не заглянути, з якою не повернутись... I та страшенна дурня, за якою живляться оцi всi церковнi священодiйники - то ханжество i ницiсть, яку вони пiдсовують як утiху для зменшення страждань людських... Бо люди живуть так, наче смерть їх взагалi цiкавить i це явище мало кого очiкує.. Наче буває це дуже рiдко й то, коли хтось поодинокий необережно наблизиться до тої "прiрви".
  Воно таке враження вiд того, що всi i як - в основнiй своїй масi - думають, говорять, пишуть щодо цього явища. Яке наукове фактично й не вивчається. Це не питання науки. Наука вивчає як подовжити життя. Шукає методи аби це життя - фактично, "площинне" iснування, в яке впало людство - це життя певного органiзму розтягнулось до нескiнченостi..
  Якщо поглянути на цю ситуацiю у сучасному людствi - не можна не здивуватися. Тобто настiльки явне свiдчення втрати усвiдомлення та зв"язку з тим, що вони наче i самi визнають як Вишне, як певне iснування... Але осмислюють це такими словами, такими думками, що зовсiм не треба бути з Альфа-Центаври аби зрозумiти - вони вже декiлька тисяч рокiв користуються якимись вiдголосками певного знання i фактично не просунулись нi на крок щодо бiльшого розумiння та усвiдомлення цього питання.. Що ж то за явище таке смерть? Чому про якесь звiльнення торочать рiзнi бородатi халамидники з обличчями благосними - наслiдуючи якусь традицiю? Чому колись було прийнято в народнiй традицiї не плакати та горювати, а радiти коли вiдлiтали ув Iрiй, Що таке Рай, де це i що маємо усвiдомлювати пiд цим поняттям?
  Те немiчне белькотання, яке спроможнi висловлювати сучаснi люди iз тим завченим прочитанням "службового тексту" породжує дивне вiдчуття. Люди впали у заземлене сприйняття свiту настiльки, що ВсiСвiтнi простори взагалi не сприймаються ними як щось дiйсне. Тi вчення, якi мали вiдiрвати вiд площинного сприйняття, пiдняти духовнiсть - вдивiться у те, що маємо нинi. Сучаснi прояви буддизму, християнства, мусульманства... Про iудаїзм взагалi не будемо чiпати - то ще бiльше окрема тема розмови..
  Дивнi люде, дивний свiте... Чому на це звертаю увагу? Тому, що вiра серця, про яку ми стараємось дiйти у нашiй розмовi - це пряма вiдповiдь на питання щодо того явища, яке прийнято називати смертю.. "Смерть менi дай полюбить," - це прохання Г. Сковороди маємо осмислити як заклик. Якщо справдi бажаємо розiмкнути порочне коло, коли народження i смерть ми не усвiдомлюємо як доцiльний переБiг подiй..
  Свiдомiсть механiстичного типу - радiє утворенню нового механiзму будь якого вигляду i жалкує, сумує коли зламується - хай i стара - механiчна утвора. В дитинствi iграшка, яка хоч i стара та улюблена, з роками.. авто, яке i можна помiняти на новий, та якось рука не пiдiймається.. Чи старий той же патефон, магнiтофон.. То не просто фетишизм - це наслiдки механiстично настроєної свiдомостi. Яка i власне життя сприймає в такiй же площинi..
  Через цю психологiю механiстичного сприймання свiту, ми жалкуємо навiть про зношений упень органiзм, намагаємось в останнi миттєвостi щось протягнути - бо це розумiємо як принципово важливе... Боротьба за життя... Хоча саме в цi миттєвостi є вiдчуття, що саме принципово важливе не з цими зусиллями пов"язано... Та глухi знання про це наявнi у спожитку, i наче прийнято не запитуватись про це, i не слiд цiкавитись поки живеш.. А коли прийде твiй час, тодi... Воно само якось буде... Для цього є батюшки, якi там щось таке знають, чого iншим i взнати не випадає...
  
  Дивина, якщо вдуматись... Питання, навiщо ми народжуємося на цiй планетi, навiщо та для чого втiлюємося у цiй Явi - уЯвляємося, виЯвляємося, - як i питання: куди ми вiдлiтаємо пiсля оцього перебування ув Явi... Цi питання не є науковими питаннями, та i в особистому життi за такою купою рiзних справ не має часу на подiбнi дурницi - такий висновок приходить на думку, якщо подивитись на сьогоднiшнi iнтереси. Хоча, здавалось би, чи є бiльше важливi питання для будь-кого, хто звiдкись з"являється тут, наче випiрнаючи з якоїсь глибини, а потiм зникає, нiби кудись заглиблюючись.?. Звiдки та куди, i для чого.?.
  Це мало того, що поєднанi питання, вони є головними питаннями. А що вiдбувається? Якщо особистiсть ще якось змолоду намагається знайти вiдповiдь, для чого вона народилась, яка мета цього його особистого виявлення - суспiльне знання нинiшнє настiльки глухе до цього питання, що майже не знайти тiй молодiй зацiкавленостi будь-де пояснення, якусь узагальнену методологiю пошуку певної вiдповiдi щодо саме певної окремої особистостi... За тими методиками навчання як то застосовуються щодо вивчення фiзик, хiмiй та iнших знань... Хiба не зрозумiло, що всi закони цих наук пiдпорядкованi Законам iснування сутностi у особистому станi виявлення i поза цим станом..
  А що стосується виходу iз стану Яви?.. "Зi смертю все закiнчується..." - знайомий мотив розмов рiзних iнтелектуалiв. "Церква окармлює паству та готує до життя вiчного", - слова якi дивним чином вказують, що чинять церковники... Тут цiкава.. психолiнгвiстика: окармлює.. карма.. крома Всесвiту...
  
  Це питання оповите такими застарiлими туманними уЯвленнями, настiльки лякливо вiдводять очi вiд цього питання сучаснi люди, настiльки забiгавшись у колi проблем отого "життя скажене" - бiзнес не залишає часу нi на що - у тому нескiнченому колi, де скiльки не бiжи, скiльки не прискорюйся - а все не встигаєш догнати чогось важливого... Навпаки втрачаєш, друзiв, можливiсть кохання, можливiсть не тiльки похапцем задуматись, але i додумати аби зрозумiти щось саме тобi потрiбне, що ятрить ще з тих давнiх юнацьких рокiв.. Напружено метушливе життя, в якому лякають всiлякi проЯви пов"язанi зi смертю... Полохливо приховуючись вiд цього питання, вiд намагання зрозумiти цю приРоду, осмислити це явище приРоди, знайти у загальному розумiннi своє особисте знання, коли i чому я маю покинути цю землю.. Бо я здiйснив те, заради чого виЯвився саме у цей перiод.. Я сповнив своє бажання щодо можливостей даного виЯвлення i маю потребу звiльнення iз стану втiлення...
  В чому була причина моєї появи, чи досяг я того, що ставив собi за цiль та мав мету свою визначену - невже не це є головнi питання для наукового пошуку.. Здавалось би... А що вiдбувається, про якi дослiдження ведеться розмова нинi - ота боротьба iз хворобами, здоров"я органiзму, можливiсть безсмертя через клонування... Хибне розумiння початкових умов iснування призводить до хибного бачення можливостей вирiшення питань. Бо ставляться помилковi питання щодо iснування проблеми, яка не iснує... Iснування такої проблеми як можливiсть тiлесного безсмертя - iлюзорна проблема (певний мiраж), яка бачиться реальною лише в силу хибного мислення. О мислення має таку схибленiсть в силу помилкового розумiння початкових основ.
  Дозволю собi так висловитись - iдейних основ iснування буття-життя.. Звертаю увагу, що саме не у варiантi, що розхоже застосовується: життя-буття. А саме за таким поєднанням: буття-життя...
  
  Розумiння цих питань починає настiльки губитись в невиразностi набору якихось слiв вiд тих, хто сам не знає нiяких вiдповiдей, а лише дотримується якоїсь обрядовостi.. Причому обрядовостi, яка також зазнала тих змiн, коли - вiд замкненого на земне мислення - вiд хибного розумiння впроваджувались однi обряди у звичнi дiйства, а iншi вилучались як "неканонiчнi". Переслiдувались як дикунськi - вiзьмiть тi ж Орiйськi обряди, якi паплюжили як "поганськi.. язичницькi"... Причому, знайома до болi, бо й до сих пiр продовжується ця традицiя пiдмiни понять - поняття ПравоСловiє було перебрано християнством на себе, а ту традицiю, яка саме утримувала в собi це як основу - бо Слово з Правi, тому Правi-Словна духовнiсть, - її зачали знеславлювати навiшуючи їй "язичницька". Що й сучаснi - наче "рiдно вiри" - застосовують це поняття "язичництво" щодо тої духовної традицiї, яку наче намагаються вiдродити. Орiйської духовної традицiї ПравоСловiя, бо вiдаючи Слово Правi мовили слово своє у Явi, навчали не вiдаючих саме в силу здатностi знати Праве Слово. Тому i Право вони мали на певне мiсце в Явi..
  Що вже казати про тi сучаснi виявлення оцього ж заземленого мислення, яке вже як усталене площинна свiдомiсть демонструється в, що називається, брутальних виглядах...
  
  Оце якщо подивитись на сучаснi церкви не ортодоксальної спрямованостi якогось там "пришестя.." чи нашестя - як ото вони танцюють та веселяться за технологiями певних наробок психологiчних шкiл щодо "шоу"-приваблення споживачiв, а за технологiями привабливостi тих "бiзнес-пiрамiд" чи, як там - "мережевий (сетевой) маркетинг" -розповсюджують та втягують у свою "мережу".. Однi психологiчнi прийоми i однакова схема взаємодiї - цих пасторських церквах та мережового бiзнесу... Оцей принцип пiрамiдальної мережi, кожний новий має побудувати свої "лiнiї" з iнших їм долучених... Тодi стає якимось "брильянтом" чи проповiдником...
  Бо як тi всiлякi "герболайфи", так i оцi торгiвцi "земним достатком та раєм" - вони дiють за однiєю схемою.. Вiдчувається, професiйно продумана певна узагальнена схема побудови спiльностi та взаємодiї, зацiкавленостi в дiяльностi, привабливостi тощо.. Рiзна атрибутика та предмет дiяльностi - це вносить лише певну зовнiшню рiзницю...
  Коли менi випало побувати на декiлькох отих "тренiнгах", де з напором розповiдають, як ти станеш швидко багатим, якщо почнеш розповсюджувати якусь мутотню.. Сиплять якимись папiрцями, що ця мутотня дуже i дуже гарна. А принцип заробiтку те ж простий: якщо просто продаєш - то не дуже зиску. Але якщо пiд себе пiдключиш ще кого - то не тiльки будеш мати вiд власного продажу зиск, але i вiд усiх продаж тих, кого ти залучив до цього ж дiла. А й навiть i з тих, кого залучили тi, кого ти залучив... I це вже твоя мережа з твоїх лiнiй, яка на 5-6 рiвнi, при повнiй заповненостi та дiєспроможностi кожної вузлової одиницi, виносить тебе до мiльйонного статку... А там далi - гори нескiнченi..
  А через деякий час потрапити якось на Воскресенцi у нову церкву на службу, вже пiсля тих "тренiнгiв". Мiй зовсiм дитячий розум, щодо цих методик та засобiв, просто був вражен, наскiльки однаково воно все побудовано ця молебня та тi "тренiнги". Зовсiм, що називається, неприкрито однаковi психологiчнi прийоми, якi використовувались в цих, начебто рiзних, зiбраннях. Тiльки замiсть "мутотнi" звучали слова про Бога, про Дух Святий. Але все дiйство вiдбувалось за одними й тими ж схемами. Якщо подивитись на це навiть на рiвнi примiтивного аналiзу, як на мiй розсуд та в силу власного досвiду.
  Спочатку головний промовник розповiдав яка то принада бути залученим до вiри у бога. Алiлуя!. Потiм виходили рiзнi - i розповiдали як їм вiдкрилось щастя особисто -Алiлуя!- та розповiдали безлiч рiзних якихось випадкiв, як вони з братами та сестрами пiшли iншим очi вiдкривати.. Йшли, почали говорити i у когось - о чудо, алiлуя! - розкрились очi... почали усмiхатися.. взяли нашу лiтературу... пообiцяли прийти... Алiлуя!..
  
  Та до того ж оцi джазовi наробки, якi - в принципi - нiчого нового: традицiя камланнiй у африканських джунглях в осучасненому виглядi... Африканськi сучаснi племена показують - вони демонструють i цi ритми, i рухи - якi ми за сучаснi мелодiї та танцi довiрливо взяли для свого "кайфу". Фактично, єдина схема психологiчної дiї для охоплення цiлих масивiв людей по всьому свiтi та в рiзних країнах, що застосовується пiд виглядом трьох напрямкiв: захоплення "шоу"-бiзнесом, втягування до мережевого бiзнесу, захоплення-втягування до зпримiтизованого релiгiйного камлання (причому, що характерно, механiзми "шоу" та мережевостi використовуються одночасно, що подається для сприймання як новiтньої форми духовного розвитку, наближення до вiчних iстин)... Цi три варiанта зв"язування окремих особистостей в деяку спiльнiсть - глобальнi тенета захоплення з механiзмом збiльшення цiєї тенетностi. Всi щасливi i задоволенi як споживачi продукту... Просто Споживачi продукту...
  Цiкавi схеми у цьому дивному свiтi..
  
  Що рiзнi америки оповитi оцiма сiтками - воно зрозумiло... Було б.. Та той "американський замiс" виявляється нинi вже як певний полiгон, на якому вiдпрацьовувались певнi технологiї соцiального впливу та керування.. Цi технологiї нинi пiшли "вширш" - на все охоплення... Глобалiзацiя воно бачиться тим теоретикам розвитку людства.. Причому, в першу чергу того, що називається Бiлий Свiт...
  Бо зовсiм стає дивним, коли бачиш це у нашому Краї - бо це взагалi загубленiсть тих духовних основ, якi Бiлим Свiтом називаються, як то в пiснях наших та в приказках згадуються завжди.. Очевиднiсть цiєї спрямованої дiї настiльки явна, що тiльки дивує одне - як воно так, що наче нiхто цього не помiчає... В упор вже - а не бачать.. Отi всi полiтики, народнi обранцi та керiвники держави... Ото вони такi нетямущi? Чи вони саме задля цього й виконують цi функцiї отих "обранцiв долi"?..
  
  Розкрив очi та не побачив бiлого свiту...
  Чия це мрiя така оце розiгрується та розкручується що сили? Хто тi грошi ото туди вкладає, причому останнi часи просто вже вкидає?... Що воно само по собi так "закручується" - таке стверджувати може тiльки "або спецiально проплачений брехун, або хто перебуває у iдiотичному станi через iнформацiйне затиснення", як казав той Ларуш, вiдомий американський економiст, який у кiнцi 80-х рокiв в США був засуджений до 15 рокiв ув"язнення за певнi економiчнi теорiї та публiкацiї... Свiй анекдот у тому, що саме в тi часи нам щоденно-стоденно втiмяшували у голову як "перестройку" про те, яка то велика радiсть - оцей лад захiдного гатунку, американська свобода взагалi, та слова в особливостi... Оцi прийомчики: з вогню та в полум`я..
  
  Чи до того воно вже так загорнулось, що й вороття не iснує?.. Як кажуть - процес набрав незворотного характеру... Iдiотичний стан сприйняття навколишнього свiту в силу iнформацiйної блокади та шумового подавлення набрав у суспiльнiй свiдомостi незворотного характеру - iдiотичний стан свiдомостi стає невiд"ємною рисою будь-якої особистостi, що народжується на планетi.. I особистiсть принципово вже не здатна вирватись з тенет такого стану - захоплена через оцi форми мережевих зв"язкiв-ув`язнень..
  Тобто з того "дерева знань" вже не злiзти...
  
  Якщо подiбне станеться, якщо свiт бiлий зникне...- i не знаю якого кольору ото зчинеться iнший свiт, чи жовтий свiт, чи свiте чорний - то тi, кому випаде побачити такий свiт, що називається: живi стануть заздрити мерцям...
  В цьому можна не сумнiватись. Занадто очевиднi вже свiдчення цьому виявленi.. Занятна тут "парадокса Љ1" набуває свого необорного значення, про що цiкаво було б поговорити, але iншим часом...
  Це щодо людської цивiлiзацiї взагалi з усiма тими iдеями глобалiзацiї, втiлення порядку за принципами якої маємо вже можливiсть бачити явно.. Тобто, якщо воно уже туди так покотило - а тому свiдчень бiльше, нiж достатньо, - то най їм наковтатись того всього - що є сили! - i особисто, i родинно-хатньо..
  
  Свiте бiлий, свiт мiй милий... Хоча це вже з iншого напрямку. Це вже не з питання щодо особистого розвитку. Хоча й зрозумiло, що суспiльний стан, як зовнiшня Воздiя, має своє значення, наскiльки певна особистiсть здатна звiльнитись з тенет химерної влади зла-того тiльця..
  
  Отже повертаючись ближче до особистого розвитку та дещо повторюючись... Чому ото є справедливiсть у такому розумiння - про мурашковий рiвень сприйняття свiту?.. Бо лiс чарiвний. А дивним, чарiвним цей лiс є тим, що оте "Найвище дерево"- Наукове дерево, що трактують як дерево знань - має те ж дивну властивiсть. Чим на тоншу вiточку як дослiдник ти перебираєшся - тим утончується сам "розвiдник". I певна особистiсть, оскiльки втрапилась пiд вплив цього групового психозу "розвiдницька".
  Таке розвiдництво для суспiльства гiрше нiж бджолярство, повiрте на слово...
  Зменшується об"ємнiсть свiтоглядна, саме в силу зменшення значення по "вертикальнiй осi" - тобто знання, якi до духовних вiдносяться та через присмак церковностi до знань рацiональних наче не вiдносяться, - дрiбнiшає i принижується до рiвня площинного бачення. Хоча це бачення розростається i розширюється, але по двом координатам. Вiд бажання ще детальнiше вдивитись людина сама зменшується, знання приземлюють все бiльше, принижують... Розмазують ту певну висоту, роблячи в середньому значенi її все нижче i нижче.. Оце iнколи зарозумiлi iнтелектуали полюбляють кидати фрази щодо людської природи, що людство як ота плiснявина на поверхнi Землi - тоненьким се-лоєм охоплює площину i дещо збiльшуючи цю слою. Певна вiдповiднiсть такому потрактуванню iснує - iнша справа, що такi зарозумiлi це стверджують як, взагалi, приРодну властивiсть людства... А подiбне є образа на приРоду... Хула на Вишнє. Бо в основi приРоди нашої iншi властивостi та можливостi вкладенi... Як ото ми використовуємо, як вдосконалюємо... То питання до самих себе. Чи нашi сили та бажання спрямованi на вдосконалення та збiльшення нових можливостей на розкриття власної приРоди, чи ми пiд цими словами розумiємо вдосконалення рiзних механiзмiв, всяких авто-мото з розцяцькованими можливостями: i спiвати, i грiти, i холодити, i.. Чи лiтаками бавимося, космiчними човниками, станцiями... Тобто тим, що ми за розвиток сприймаємо iз чистим та незамутненим поглядом iдiота, що тигра в тайзi сприймає за кошеня, яким бавилось колись у домi бабусi...
  
  То є своє правило, про яке було мовлено: проси i тобi буде дано... Тому таке бажання: до нестями детальнiше роздивитись - сприймається як прохання.. I як ото в анекдотi - опа!.. I сталося - та не так, як бажалося.. Але щоб було краще розгледiти цi деталi та ще повнiше деталiзувати.. Ефект мiкроскопiї - приближаючи зiр аби ще менше, дрiбнiше розглянути, зменшується сам спостерiгач. Бо вдивитись висловлює бажання ще ближче, ще детальнiше... Взаємовiдносини мiж спостерiгачем та об"єктом - вiдомi у фiзицi певнi уявлення, на цьому базується теорiя вiдносностi. Але оцi явища при взаємодiї суб"єкта-спостерiгача та об"єкта спостерiгання - вони дещо до iншої теорiї вiдносяться..
  
  Коли людина висловлює бажання - то його побажання сприймаються i виконуються.. Про свiтогляднi уявлення на рiвнi понять Прав, Яв, Бiг, який приРодний механiзм взаємодiї i зв"язку втрачено через впадання у сучасну "дерев"яну науковiсть знань", в силу оцього впадання у "площинне бачення/мислення" ... Не будемо поки вести розлогу розмову - вона не на часi... На жаль.. А може i на краще, бо..
  Множиннiсть бажань породжує множиннiсть пустих мрiй з пустопорожнiм багатослiв"ям.
  
  Але аби зрозумiти, що то не пустi слова, що бажання людини виконуються Бiгом - анекдот в тему. Про оцей варiант - опа! Сполучiть, чого просили.. - Та ми цього ж не хотiли.. - А вернуть - нема вже сили...
  Цей анекдот свого часу любив розказувати майбутнiм фiзикам-теоретикам на своєму спецкурсi один професор харкiвського унiверситету. Про необхiднiсть коректно ставити питання для вирiшення теоретичних задач. Правильно формулювати початковi умови для задачi - що ми шукаємо (хочемо)... Iншими словами, вже не стiльки теоретичного а практичного значення, правильно визначати свої бажання, в силу яких набувають причинного застосування нашi дiї та дiї на нас..
  Бо оце здрiбнення, уплощинення власної свiдомостi - саме наслiдок такого ж випадку, як у цьому анекдотi - некоректно сформульоване бажання щодо пiзнання..
  Так це...
  Мужик звертається до Бога i просить:
  - Боже зроби так, аби у мене "кiнець" був аж до пiдлоги...
  Тiльки наче попросив, а зразу ж - опа! - i вiн вже стоїть на дуже коротких нiжках...
  
  - Боже! - волає, - що це за пiдлота така?
  - Не пiдлота, синку, а "до пiдлоги" - сам просив..
  - Та я ж не це мав на увазi.. А можна назад?
  - А назад - це вже не так легко "оп-хлоп!" - для цього вiки треба...
  
  Оце i є приклад некоректно сформульованої задачi, - наголошував професор для купки майбутнiх фiзикiв-теоретикiв, щоби вони за всякими формулами та значками-жучками не забували про головне... Для будь якої теорiї.. А вiд себе додам - що не тiльки для побудови теорiй це стосується i має головуюче значення...
  
  Бо Бiг враховує побажання, але вирiшення їх здiйснює в силу своїх причин оптимальностi щодо поставленого питання...
  
  Якщо до казочки повернутись... В силу цих причин, сучасному Людству вже гiлки вважаються деревами. У якомусь вже лiсi не тiльки Дрiмучому, але i Темному. Узвичаїлось воно вже отак, що й не бачиться виходу... Оскiльки Воно продовжує шукати дорогу - бо до "розвiдника" доносяться питання вiд тих, хто стоїть пiд деревом: де дорога. Але вiн вже не шукає дорогу з лiсу. Насправдi, для нього в першу чергу саме це дерево вже виступає як цiлий лiс.. I на це дерево за розвiдником влiзло й все Людство - у своїх загальноприйнятих наукових поясненнях свiту... Оце улюблене сучасними фiлософами визначення - наукова картина миру, а то i свiту... Але ж на деревi ... дороги не ростуть.
  
  Отака казочка-образ склалась свого часу у мене, коли аналiзував, що таке свiтогляд, а що таке сучаснi науки, якщо поглянути на це з фiлософської точки зору... Тут мова йде не про те, як часто говорять: за деревами лiсу не бачать... Тут вже не про лiс i говорити приходиться - якщо придивитись до навколишнього стану осмислення дiйсностi. Насправдi, мова йде про те, що першочергове завдання для Людства - це "злiзти" на землю з цього дерева. Аби зрозумiти де дерева, що таке лiс та про яку дорогу розмова велась.. Про яку Дорогу в отих вченнях вели мову... В чому то i наукова, i природна є правда - у словах тих: У Отця мого багато осель є по всьому свiту - ВсiСвiти розкритi для вашої приРоди, а ви стулились лише в однiй з осель Його та ховаєтесь вiд Правди... Вона у вас ця Правда, у кожного з вас.. I не треба шукати її десь в iнших мiсцях, нi в далеких краях, нi високих горах чи глибинах морських.. Не бiйтеся в Iр iти....
  
  Бо не це "найвище дерево" в темному лiсi є Древо пiзнання. Дерево-наукознань у цьому лiсi - це мало бути тiєю змогою поглянути з певної висоти аби вийти на Дорогу.. Дорогу знань, про яку ми вже вели розмову як про вiру розуму. Яка виводить далi через... розумiння чи то Млєчний Путь, чи Чумацький Шлях... I то є Дорога, насправдi, яка кличе давно Людство..
  
  Щодо оцього розумiння Древа-пiзнання - ще такий варiант осмислення. Площинна свiдомiсть у системi знань (науковi знання) фактично пiдмiнила уявлення щодо справжнього Древа пiзнань. Про подiбне ж люблять часто, iз легким хихиканням, казати за варiантом, що люди як тi мурашки повзають.. Подiбнi твердження - якраз одне iз певних свiдчень-вiдчуттiв загальної думки про те, що заблукалися...
  Хоча сприймаються як теревенькi.. Тобто втрата правильного напрямку думання, вiдповiдно - бачення куди рухатись...
  Тому оце ствердження дозволяю собi - ми перебуваємо у станi площинного мислення.. Як деяке додавання до слiв, що часто звучали вже, щодо системної кризи взагалi, та наукових знань в окремостi... Все сприймаємо i трактуємо у 2-мiрнiй системi координат в той час, коли ця система (простiр розвитку) 3-мiрний. (Це такий собi геометричний варiант зорового представлення ситуацiї, бiльше абстрактний образ, але для сьогоднiшньої людини може й найкращий - в силу тих знань з геометрiї, яким навчають.)
  
  Тобто Древо знань - не на землi (площинний спосiб життя), але сприймаючи за нього певний земний (площинної свiдомостi) аналог, ото й опинилися... Ця площина свiдомiсть зiграла "злу шутку" - подiбно мурашки лазимо вже по рiзним гiлочкам, маючи вже їх за дерева... А крону дерева - трактуємо вже як цiлий лiс, про який ведеться розмова з давнiх часiв... Пiдмiна понять.. Ось що вiдбулося.. Плутанина через пiдмiну понять - i те що першим провидцям знань бачилось як крона дерев у лiсi дрiмучому - перенесено було на зовсiм iншi об"єкти... Колись ще Маркс вказував на подiбну властивiсть людського мислення саме щодо розвитку пiзнання - "властива людям казуїстика" - воно наче й розвиток термiнологiї, введення нових термiнiв, як новi поняття... Пiдмiна понять - саме через такий механiзм i вiдбувається заплутування...
  
  Тобто заблукали не серед "трьох берiзок, як у лiсi" - а серед гiляк лише одного з дерев у лiсi.
  Зараз, як постановка першочергового питання для науки - не вивести Людство з дрiмучого лiсу. Питання в тому, щоб злiзти з цього дерева високого чи глибокого назад на Землю аби опинитися знов у лiсi серед дерев. Усвiдомити де дерево, на якому були, думаючи, що це лiс, де справдi лiс... Зрозумiло, що це питання змiни масштабiв - вiдповiдно росту власного. З площинного у мурашки треба повернутись до того об"ємного власного самоусвiдомлення.. Змiна масштабiв, осмислення власного росту - це з того ж порядку, що було на самому початку даної розмови, якщо пригадуєте... Про власну велич, про усвiдомлення власної величi як одна з необхiдних умов для розвитку. Зауважте, що це вiдноситься до так званих необхiдних, але ще не до достатнiх умов для розвитку...
  Вiдновити в собi втрачене в силу "здрiб"язковостi" - усвiдомлення величi.
  Величi як особистої, так i те, що вiдноситься до бiльш загальних категорiї - народ i, взагалi, Земна спiльнота. Тому-то й використовував поняття велич для особистостi, як бiльше точне поняття щодо духовного розвитку.
  Тому - перед таким "спуском додолу" - бажано i потрiбно оглянути i побачити напрямок справжнього руху.
  Тому...... Тут свої рiзнi тому... Якi хай отi, хто iз себе мають за нацiональних лiдерiв та їх наукових радникiв деталiзують. А вже тi, що глобальнi промисли мислять - флаж-значки на їхнi дупи як головуючим глуздам щодо усiх тих змагань, куди вони скаженi грошi направляють..
  Бо в силу тих мiсць у соцiумi, якi вони займають - вони несуть персональну - дозволю собi наголосити на це! - особисту сутнiсну вiдповiдальнiсть... I якщо хтось з них думає, в силу вiдомих традицiй епохи, яка вiдiйшла, що ото свiчку поставивши, чи храм збудувавши - вони знiмуть напругу вiдповiдальностi - то настала iнша епоха.
  Воно вже так, як було ранiше - не працює..
  
  По нинiшньому стану суспiльного розвитку можна стверджувати, що за "розвiдником" вже полiзло усе плем"я - услiд йому, впадаючи у здрiбнення... розумове, моральне...
  Але вилiзли вже - i немало таки - на той самий вершок дерева пiзнань, коли треба лише не втуплювати погляд собi пiд носа - за звичкою отої повзучої мурашки, - а вiдiрвати обличчя-погляд вiд поверхнi тих рiзних вiточок, пiдняти очi..
  Оце вже казалось ранiше: про вiдiрвати очi вiд земного та поглянути вгору - на зорi... Воно можна сприймати подiбне як певний поетичний вислiв - але в цих словах якщо i є поетичнiсть - тому лише, що сама властивiсть приРоди тримає поезiю вiд самої своєї побудови...
  
  Дорога видна майже зразу, лише зiр має трохи звикнути до iншого масштабу... Пiсля розгадування впритул на рiвнi блошиного зору отих площинних поверховостей-проблем... Поверхових проблем...
  За цим стоїть своє питання щодо навчання цiєї "технiки"...
  
  Власне повторюючись.. Сучасне завдання наукової думки - це злiзти з дерева iз тим всiм бiльше, нiж було потрiбно, багажем знань про саме дерево, але... Не забути перед тим, як злазити з цього дерева - розгледiти таки справжню дорогу...
  Дорогу розуму, що переплiтається з дорогою серця...
  
  Воно наче задовго i з повторами про одне й те ж вийшло щодо стану наукових знань сьогоднi. Але якщо врахувати скiльки ресурсiв людства фактично спрямовано у марнування, в марення щодо розвитку... При цьому наче й звучать голоси самих науковцiв про кризу наукового знання. Але вихiд з цього стану вони вбачають... у ще бiльшому розвитку фундаментальних дослiджень.
  Тобто дiє все та же схема порочного кола...
  I розумних пропозицiй стосовно того, в чому вирiшення такого стану, який напрямок у розвитку є виходом iз цього стану - не чутно зовсiм. Всi тiльки говорять на всi лади, що криза є.. чи дуже близько... стрiмко наближається... Але не зустрiчав, щоб було вказано а в чому вихiд з цього стану...
  Можливо не чув, що на оцьому хуторi ото у давно до погребу влiз та сиджу тут пораюсь собi... I не почув розумнi речi, якi вже сказанi були...
  
  Розiрвати це порочне коло можна через переосмислення понять. А саме процес переосмислення понять напряму пов"язано iз Словом. Що ми розумiємо за звичкою, коли застосовуємо певне слово-поняття i що воно в собi несе насправдi. Тобто потреба розкрити слова-поняття i усвiдомити їх смисли у всiй повнотi... Саме це має привести до змiни внутрiшнього зору. Це має стати тiєю причинною основою щодо змiни зору, знаходження власної точки зору... Тої точки зору яка через усвiдомлення вiдбувається для особистостi в ту саму точку опору, про яку ще Архiмед казав... Звертаючись невiдомо до кого, аби йому дали точку опору...
  Бо Слово - це основа того, що називаємо психологiчне сприйняття.. Переосмислення знайомих понять - науково говорячи, змiна понятiйного апарату - це по-своєму зняти тi окуляри, що одяг на всiх той чарiвник, зеленуватi такi окуляри...
  
  Через переосмислення слiв-понять мається вiдбутися переосмислення вже набутих знань. Умовно кажучи, цей процес десь подiбний до вiдривання очей вiд "заглибленого" погляду (ефект мiкроскопiї, коли маленькi гiлочки великими деревами представляються), до спуску на землю i вiдкриття, звикання очей стосовно бачення в iнших масштабах i в iншому, не зазелененому до чарiвного смарагду свiтлi - для погляду на свiт, мир, мiр.. I знаходження напрямку руху..
  
  А щодо Слова... Вiдчуйте самi як українське слово пiдказує, пiдштовхує до правильного думання, точного мислення. Тобто до правильної постановки питання - що є половина успiху знаходження i правильної вiдповiдi. Про що часто наголошують рiзнi, а першими - саме науковцi.
  Як менi здається вже не один раз була можливiсть вiдчути, побачити, зрозумiти цей феномен Слова вкраїнської традицiї - дивна влучнiсть, точнiсть слiв-понять саме до тих питань та вiдповiдей, якi стосуються отих основних насПравдi питань...
  А при цьому оте вiд наших "сучасних розумникiв" - "українська мова не має того рiвня науково розвитку i не надає необхiдних можливостей для сучасного наукового мислення... В порiвняннi з iншими мовами..."
  Ну просто - дитяче лопотiння, але iз бризками слини якоїсь скаженостi бiснуватих... Саме бiснуватi, а не бiзнесмени - так мають розумiтись тi, хто включенi в цю дiяльнiсть.. Власне кажучи - це все прояви розсiювання енергiї, рiзнi форми але саме цiєї дiяльностi..
  Дiяльнiсть щодо розсiювання енергiї сонця, в першу чергу. За тими iдеями, що були достатньо давно наданi Сергiєм Подолинським... Про що вже була у нас деяка розмова - щодо фiзичної економiки замiсть тої, яка зараз побутує i має визначення як полiтична економiка.
  
  Зрозумiло, що подане оце про "лiс дрiмучий" та питання про кроки щодо розвитку - це певний додаток до того, що визначали як Дорога розуму, про що ранiше була мова... Тобто можна стверджувати, що вже набута не тiльки необхiдна, але й достатня кiлькiсть знань. В розумiннi сучасних наукових знань щодо загальносвiтової речовинної побудови. Навiть з перебором вже накопано знань, якi дозволяють, оглядiвшись на ту всю купу, зрозумiти - у чому вирiшення всiх головуючих питань, де шукати вiдповiдi треба насправдi..
  
  Як оте питання щодо подовження прямої лiнiї, т.зв. "поличка рiвня життєвих можливостей", стосовно найкращого рiвня життєдiяльностi. Якщо усвiдомлювати, що це знали ще предки нашi - ото про те, що греки смiялись над ними, коли вони харчали вечорами...
  Це коли вже почали проявлятись певнi ознаки того, що є люди якi здатнi жити i нiчого не їсти роками... За умови, що iснує поняття харчування... яке треба зрозумiти, чим воно вiдмiнне вiд їсти, чи споживати, перетравлювати...
  Але ж в дiйсностi... головне не це питання - наскiльки можна продовжити цю "поличку", на 200 рокiв чи 400, чи 700-900... Насправдi, це побiчне питання. Тому що...
  
  Хiба важливо, скiльки жити, а не те, як ти живеш?.. Навiщо жити в середньому не 70-80 рокiв, а 500-700? Якщо життя буде подiбне сучасному з його iнтересами, бажаннями, устремлiннями ума у пошуках... Аби з"їсти не сорок пудiв хлiба, 200 тон м"яса, випити 400 лiтрiв горiлки та 800 пива? А кiлькiсть - оцi основнi "досягнення" бiльшостi населення планети у споживанi їдла та всячинi iншої маємо помножити на сотнi бiльше рокiв. Аби бiльше сходити на унiтаз в декiлька сотень раз. Вважаючи це життєдiяльнiстю - споживання певних продуктiв.
  Зрозумiло - дещо загрублене оце подання сучасного смислу iснування населення, але ж - загублене iснування кидається вже в очi. Достатньо глянути на тих американських "простих споживачiв", якi вже й ходити не можуть - бо споживають блага.. Та подивiться на отi зусилля, якi кошти спрямовують на рiзнi механiчнi забаганки, з усiєю тою рекламою красоти та шику, що то є ознака щастя iснування, на отi виверти розуму щодо клонування. Яке не спроможне принципово вирiшити те питання... Хибна, помилкова постановка питання.. В той час як можливiсть цього вже iснує у органiзмi практично кожної сучасної людини...
  Вже достатньо давно iснує, хоча зараз вiдбувається останнє вiдлагодження фiзiологiї єства для нової епохи. Говорячи термiнологiєю технiчно-технологiчних процесiв виробництва будь-якого продукту - вiдбувається серiйний запуск за результатами випробувань найбiльше удосконаленої моделi єства ОрГанiзму... Тобто, людського єства..
  
  Але не це головне питання, як гадають багато хто, особливо тi, хто до багатств земних припав i розумом, i серцем. Головне питання не у подовженi можливостi жити в десятки разiв бiльше, у порiвняннi з нинiшнiм "середнiм показником життя". Це, схоже, має збутись, але не як основний результат. Бо це зовсiм не можна розглядати як основне завдання. Хто так розумiє - це впадання в... стан iдiотизму.
  Причому "iдiотизм" не як брутальне слово треба розумiти, а як клiнiчне визначення.
  Подовження рокiв життя у станi оптимального поєднання психофiзiологiчних можливостей - певний похiдний результат при вирiшенi головного питання. А головуюче питання має пряме вiдношення до уявлень щодо вiри серця. Виходу iз стану заземленого, площинного iснування на Дорогу серця. Серцевинна Дорога розвитку..
  Графiк життя тодi набуває той вигляд, що характеризується виходом у точцi бiля 30 рокiв на пряму лiнiю життєвого стану - як ото намальовано було...
  
  Звiдси зрозумiло, що питання в тому, не скiльки може тягнутись оця горизонтальна лiнiя - життя у станi, на яку людина виходить аби оптимально поєднувати: вже знаю i ще можу. Питання оволодiти в будь-який момент можливiстю переривання цiєї лiнiї подовження життя... Саме в цьому - ключове значення того, що зазначаємо як вiра серця...
  Пам"ятаєте отой заклик Григорiя Сковороди: Смерть менi дай полюбити! Тому що вiн включив в собi цi можливостi органiзму - вiн показав це поза всякої отої "вчення йоги", чим задурюють голову - твердячи, що це єдина можливiсть здiйснити вихiд у стан просвiтлення. Здатнiсть особистостi зупинити власну життєдiяльнiсть за власним бажанням - за власною волею. Це умова переходу в стан вiльної людини, яка надається через Дорогу серця. Саме вiрою серця визначається така можливiсть... Та тут є таке маленьке зауваження...
  Дiйти до розумiння - ще не набути вмiння..
  
  Через Дорогу розумiння вийти на Дорогу серця. Вiра серця про те, що є така дорога - це своя тема... Бо своїм биттям, трiпотiнням в якiсь - у кожного свої: сокровеннi бо!!! - хвильки життя або дивними поштовхами, якi наче вибухи, чи пронизливою голочкою - отим "цвяшок у серцi" Шевченка - воно живить, нагадує, пiдказує... пiдштовхує - поштовх за поштовхом - до правди серця - є дорога вiри серця. Якщо зрозумiти оцей неспокiй серця... Неспокiй серця в тязi до покiйностi...
  
  ч.2.5. Стрiмкий Шлях до Вiри серця
  
  Неспокiй серця в тязi до знання Сутi...
  
  Бо завдяки оцьому досягненню, скажiмо, як похiднi, можливо навiть не у першому, а у другому порядку, стають зрозумiлими деякi питання, якi мають статус таких, що не вирiшуються сучасними науковими заходами та засобами..
  Холестерин.. Вирiшення питання у гаслi: бiльше холестерину! На вiдмiну вiд тої боротьби за зменшення холестерину у органiзмi, яку багато рокiв пропагувала медицина.
  Регенерацiя клiтин за рахунок резонансних явищ... Цi варiанти спiвпадають iз тими, що застосовують як основнi медитацiї при виконаннi мантр буддiйськi монахи. Свої питання наскiльки тi монахи усвiдомлюють цю традицiю.
  Деякi уявлення щодо можливостi змiни системи харчування органiзму.. Це питання, яке має ще бути вивчено. Проте є певнi уявлення, що дозволяють передбачати якщо не можливiсть повнiстю вiдмовитись вiд споживання їстiвних продуктiв, то завдяки осмисленому запуску механiзмiв харчування - перейти на зовсiм iнший режим енергетичного вiдновлення.
  
  Дорога серця в такому випадку - то стрiмкий шлях. Який виводить сутнiсть туди, в тi Зоряни простори де Чумацький Шлях переосмислюється в нове своє сутнiсне наймення - Довга Дорога Кохання...
  Про дорогу серця за розумом - давно було вже сказано. Та воно iз часом потьмарилось - розумiння про це. Скiльки спроможний був побачити за той час, що мав ото нинi...
  Вдумайтесь самi в оцi за сучасною трактовою достатньо розхожi нинi слова: "Будда розповiдав про Серединний Шлях..." Будда вказував на Серединний Шлях... заповiдав йти по ньому".
  Очевидно одне. Це один ж тих прикладiв схиб в рiзних проявах розуму, яких своя визначена нескiнченнiсть накопилась у людства на протязi багатьох рокiв. I основа цих схиб криється у втратi смислiв та змiстiв слiв в їх започаткованiй понятiйнiй сутностi Слова, як природного явища. Вiдмiннiсть сучасного розумiння та усвiдомлення рiзних слiв-понятiй вiд того розумiння та понятiйної сутностi Слова вiд початку. Що як згусток iнформацiйний наявний в усiх словах сучасної мови. Особливе мiсце займають слова знаковi, тобто якi несуть понятiйну основу головним духовним, культурним орiєнтирам. Це справедливо для будь якої мови.
  Вiдновлення цiєї понятiйної сутностi слiв власної мови - питання що стоїть для кожної нацiї. Як питання що стосується виконання умови необхiдностi для здiйснення духовного очищення - очищення власної свiдомостi, як особистої так i нацiональної. Без такого очищення не може бути здiйсненим вихiд до питання духовного росту. Нi особистого, нi нацiонального, нi взагалi...
  Тому той, кого те ж схибленим трактування узвичаїлись означати Будда говорив, вказував та заповiдав не "серединний шлях", а саме - Серцевинний Шлях.
  I не треба дурити себе отими всякими надуманими означеннями - синонiмами, антонiмами... Нема нiяких подiбних слiв та понять. Кожне слово несе через свiй особистий смисл вiдповiдний змiст.
  Серцевинний Шлях - приклад цього. Тому: Хай Буде!
  
  Ото з того анекдоту, що про iменини розуму було, там цiкавинка закладена, в якiй принципове важливо приховано. Хоча воно й не озвучено наче, але присутнiсть явна. Якщо не тiльки смiятись над анекдотами, а розумiти, що то за явище. Бо це саме Я-Вище проявляється в життi. Забавнiсть людей в тому, що вони й наче не замислюються, а хто отакi згустки думок придумує та запускає в оббiг. Причому, скiльки я бачив якихось "розумникiв", яких чи представляли як складачiв анекдотiв, чи вони самi себе подавали такими, та жодного разу слухаючи їх я... По-перше, тих анекдотiв, що вони подавали як свої витворили я нiколи не чув у тому варiантi "в життi...", коли анекдот у тему. I вони зовсiм були, як на мене, не смiшнi. Щось з розряду - жалкi хохми. А тi, що накочуються в життi, вiд друзiв, знайомих та iнше - то вам скажу iнформацiя... Всi тi бi-бi-сi та сi-сi-пi, вся так iнформацiйна навала щодо одурення людства - то жалка потуга в порiвняннi з тим, що представляється як Його Величнiсть анекдот. Хто має хоч невеликий досвiд творення текстiв якихось: оповiдання, повiстi - має причину сiсти на глузд та схопитись за голову. Якщо вдуматись. Навiть народнi казки - дуже близько, але не мають такої... Це не просто, як казки енергетичний згусток iнформацiї. Анекдот - це iнформацiя, що перевертає свiт... Якщо на це подивитись з точки зору саме уявлень щодо того, що це за природне явище таке смiх...
  Отi всi смiхуйонькi, що через ТВ - можна точнiше тому так подавати: ЗМIхуйонькi, - щоб без довгих пояснень, хто мається на увазi - та пiд соусом-приправою патякань про "чувство мора" - особливо ранiше, за радянських часiв... Взагалi жалка пародiя, якщо вдивитись, вдуматись над отими двома "поверхнями", наявними в - класичних, не побоюсь цього слова - анекдотах, якi оживленi були в той же час. Хтось запускав їх...
  Це своя окрема i цiкава розмова, якщо детально - про смiх-анекдот та журбу-народна пiсня. Це саме як два крила духу народної творчостi - народна пiсня, що журба, та анекдот, що смiх... Лише скажу, а може колись й поговоримо про це... Взагалi можна дуже дивуватись, що практично нiкого не цiкавить, а хто ж цi класичнi анекдоти насправдi складав та ще й продовжує. Хоча дещо вiдбувся спад активностi, якщо звертали увагу. Вже не має такої кiлькостi свiжака, як тодi, у розквiт "зрiлого соцiалiзму". Це вже свiй анекдот - що нiкого це не дивує, нiхто наче не помiчає i не звертає уваги... Буквально одну колись статтю зустрiв, де зовсiм "затемнений" журналiст чи якийсь дiяч кинув певне своє здивування... I зiскочив з теми, пояснивши, що це тому, що стала свобода слова iнша... Чесне слово, ну, як дiти малi... - як це було зазначено у iншому анекдотi. За часiв отої ще перебудови ця статейка чи iнтерв"ю було... А так - нiкому то не цiкаво... I це враховуючи, що свобода ж слова така дивовижна, пиши та вивчай, дослiджуй... Нiкого воно не цiкавить... Що отой шуфрiч чи ще якийсь Бевзь, чи як його отого, що дiдок Плачинда по пицi втолок... Оце таких куди тiльки не запрошують, аби вони торохкотiли без упину... I заряджали iнших отим своїм, що народ визначає просто - дурне... Аби не мали часу задуматись над такими питаннями i почавши шукати вiдповiдi... Дивнi твої справи, Господи! Єдине, що можна сказати з цього приводу.
  Дивний свiт, дивне люде... Що менi не кажiть.. Шукають мудрецiв, якихось великих учителiв у Гiмалаях... Якщо справдi зрозумiти, що то за природне явище - анекдот, то... Той, хто знайде авторiв отаких класичних анекдотiв, про один з яких ми теревенемо - тому немає чого шукати... дорогу в Шамбалу... Але це так, до слова...
  
  
  ч. 3. Вiра Серця
  
  ч.3.1. Вiра Серця - Стрiмка Дорога звiльнення.
  
  "II. Термiнологiя-скальпель.
  Термiнологiя - ядерна зброя iнформацiйної вiйни. Термiнологiя потребує контролю, догляду, вiдчуття доцiльностi. Термiнологiчна легковажнiсть неприпустима."
  
  "14.03 Современные государства обречены.Уже никакие меры обычности неприменимы для предотвращения трагического положения планеты.
  Уже приблизило явь свою НЕЧТО поверх всех соображений Земли. Это нечто настолько же грозно для настоящего, насколько огненно-прекрасно для будущего...
  20.03 Явление духа должно соделаться насущным явлением жизни. Иначе не может утвердиться новая раса."
  О.Бердник, Пєснь Надземная.
  
  Рiзних аспектiв - можливо дещо розкинуто - ми доторкнулись стосовно питання духовного розвитку. Деякi моменти щодо змiни фiзiологiї, вiдповiднi змiни способу життєдiяльностi - воно десь близько до певних "ноу хау" щодо тих питань, на якi витрачають i грошi i сили багато людей. I в першу чергу багатi люди. Можливостi здоров`я щодо гарантованого виключення хвороб серцево-судинної системи та онкологiчних, подовження свого iснування в певний життєвий цикл у тому ланцюгу втiлень, включення механiзмiв творчого iснування (вихiд у стан просвiтлення)... Хоча все це має отримати своє й доповнення i уточнення, бо носить ще характер занадто аматорського рiвнi осмислення... Це треба враховувати. Але оскiльки iншi дослiдження не вiдомi, то у першому наближенi можна це сприймати як постановку питання для бiльше узагальненого пошуку...
  А зараз про те, що згадувалось часто та мало пояснювалось, що пiд цим розумiється - вiра серця..
  Поняття вiра до мене довго не доходило, вже зазначав це ранiше... Я не розумiв, що означає це слово. I пояснення, якi зустрiчав в рiзних книжках, статтях - були для мене багатослiвним набором фраз, якi не сприймав. Вперше менi "прояснило", коли я прочитав у О.Бердника в його останнiй книзi "Тайна Христа" визначення, що є вiра..
  Вiра - то найвище знання, знання серця...
  Тобто знання серця є те, що маємо розумiти пiд словом вiра...
  Взагалi, та книга О. Бердника - дивна книга.. В своєму життi я не зустрiчав бiльше прозорого i чесного висловлювання думок щодо тих питань, якi розумiю як основнi питання буття-життя..
  
  Це визначення вiри спiвпало з тим, що рiзними проявами накопичилось в моїй пам"ятi iз певними мiркуваннями як власний досвiд.. Не знаю, наскiльки це сталось швидше як би менi хтось пiдказав розумiння слова "вiра" в тому виглядi, як ми вже використовували в наших розмовах..
  Але в силу саме такого шляху до розумiння, коли я розкрив для себе смисл слова "вiра" воно зовсiм поза якихось сумнiвiв зрозумiлось як саме такого змiсту..
  Власне кажучи про що мова, якщо не дуже деталiзувати оцей власний досвiд...
  Вже не дуже молодим бувши, менi потраплялись якiсь дурницi про "астральнi вiйни" з числа тих езотеричних писань, якi у перепечатках гуляли по руках.. Або Кастанеда також траплявся якимись уривками - але якогось зацiкавленого потягу не мав. I в повному обсязi так i не читав.
  Однiєю iз знакових в цьому напрямку для мене стала книга Джека Лондона "Звездный странник". Там є опис того, як певний герой навчився покидати своє тiло. Не знаю, звiдки це взялось у Джека Лондона, але, як на моє розумiння, це був опис, за яким була не фантазiя письменника, а певне знання iз власного досвiду.
  Менi цей опис пригадався через певнi роки, коли отримав власнi переживання. Воно не с першого разу осмислилось, коли це вiдбулось декiлька разiв. Причому нiяких спецiальних вправ я не робив. Як спонтанний запуск певного механiзму.
  Спочатку, першi декiлька разiв, то сприймалось за якийсь дивний сон. Справа в тiм, що тут вiдбувалось своє накопичення певних вiдчуттiв, переживань, поки не стало зрозумiлим, що тут якась однаковiсть. Вiдбувається повторюванiсть.. I роздумуючи над тим, що я вiдчуваю, менi пригадалось оте описання у Лондона. Як його герой навчився покидати власне тiло i якi вiдчуття його охоплювали...
  Умертвляння власного тiла, починаючи з пальцiв нiг i вверх... I були там дивнi слова, що найважче - це перебороти свiй розум аби зупинити серце... Не злякатись цього зупинення...
  При цьому були наданi вiдчуття, якi дозволили менi зрозумiти, що тут є щось схоже iз тим, що вiдчувалось менi. Це стосується того, що цiлком явно вiдчуваєш як починає збiльшуватись руки, ноги, все тiло, наливаючись якоюсь теплою важкiстю...
  Чому першi рази сприймав як дивний сон - оскiльки то вiдбувалось у момент, коли лягав заснути.. На третiй чи на четвертий раз, коли вже певним чином отримав звичку до цього явища, стало зрозумiло, що це не є сон, а якийсь iнший стан.. Наче засинаєш але несподiвано провалюєшся в iнший стан..
  Оскiльки це почало вiдбуватись без якогось мого власного розумового бажання, то основнi переживання стосувались саме отих вiдчуттiв - як збiльшуються руки i ноги, починає пульсувати гаряче i велике... i ти починаєш кудись летiти.. Дивнi якiсь рiзнi бачення.. А потiм зриваєшся i, вiдчуваючи наче якесь падiння через якусь темну зону, - вихоплюєшся.. Серце колотиться i трохи з подивом вiдчуваєш себе у власному тiлi..
  
  
  Набирання певного досвiду оцих переживань-вiдчуттiв через певну кiлькiсть, дозволило якось точнiше усвiдомити, що вiдбувається. Тобто коли випадав наступний момент, то вже з бiльшою спостережливiстю мав можливiсть вiдслiдковувати, що i як вiдбувається. Бiльше детально запам"ятовував поступовiсть та подiбнiсть певних перехiдних моментiв..
  За таким власним досвiдом отримав деяке розумiння оцього виходу iз тiла.. Як першопоштовх - пiсля отого набухання, збiльшення розмiрiв - змiщення iз тiла вiдбувається в бiк тiменi - як невеликий зсув... ще на лiнiї тiла, але вже за його межами.. потiм повiльно пiдiймаєшся над тiлом - було навiть, що бачив своє тiло пiд собою - а пiсля вiдбувається рух ногами вперед. Спочатку повiльно але iз прискоренням... Спочатку ще вiдчуваєш, що рухаєшся ногами все швидше... Але в цьому прискореннi фактично зникають вiдчуття рук-нiг-голови, i вже наче в якiсь оболонцi кудись виносить вгору чи.. Воно якось по рiзному i для мене мало керованим чином вiдбувалося...
  А коли, в силу, менi й до сих пiр, не зрозумiлих причин, - зриваєшся чомусь... кидає вниз - вiдчуття саме таке, що кудись провалюєшся вниз.. iнколи чутно якийсь свист.. вiдчуття якогось пролiтання скрiзь темний прошарок - так завжди наприкiнцi... потiм вiдчуття як втягуєшся у власне тiло -втiлюєшся - i вихоплюєшся iз цього стану.. Схоже як прокидаєшся зi сну. Серце б"ється сильно.. калатає наче пiсля якогось навантаження, гулко та сильно..
  
  Досвiд таких переживань, накоплений з тої, не дуже великої, кiлькостi разiв подiбного виходу iз тiла за певнi роки, не викликає у мене сумнiвi, що це iнший, вiдмiнний вiд сну, стан. Цей досвiд набирався на протязi декiлькох рокiв. Для мене це не кожної ночi вiдбувалось, достатньо рiдко i завжди неочiкувано... Можна було б ще деякi моменти з цих переживань додати, але це не має значення для того, про що хочеться повiдати..
  Справа в тiм, що по мiрi того, як цей процес набирав все бiльше усвiдомленого характеру, у певнi моменти таких випадкiв я зрозумiв, що значить - розум лякається, а серце - вибухає, вiдкидаючи оте зупинення свого биття.. I скидаєшся, сахаєшся цiєї можливостi звiльнитись - так i не вiдiрвавшись вiд тiла - а серце трiпоче.. перегукується, озивається якимось ображеними тонами оцих гукiв-ударiв по барабанним перепонам у вухах..
  
  Чи не чуєш як веселий барабанщик б"є щосили в свiй веселий барабан?.. -пам"ятаєте була така пiсня. Вона, як на мене, дуже вiдповiдає тому, про що барабанить серце у такi хвилини, коли не повiрив у знання власного серця...
  
  Лякаєшся оцiєї митi зупинки биття i серце зривається...
  Вiра серця.. Вiра це знання серця.
  Коли у тебе перебивається це знання серця тим страхом перед "смертю", яке отрутою сприйнято було твоїм розумом вiд узвичаєного... усталеного уявлення що побутує у загальному мисленнi.. Коли лякаєшся довiритись цьому знанню серця - все переривається..
  Саме коли я прочитав у Бердника це визначення щодо вiри - воно зразу у мене поєдналось з оцим переживанням, коли ти лякаєшся призупинцi биття серце, твоє єство жахається через полохливе передчуття незворотностi зупинки серця... - i тебе не вiдпускає iз тiла.. Єство не вiдпускає сутнiсть у лякливому пручаннi..
  
  Здається, спрацьовує недовiра розуму до знання серця... Перехiд єства у стан покiйного перебування - лякає можливiстю остаточностi такого стану, не повернення сутностi.. Стан покiйного перебування тiла - це не стан сну, i є тут своє пояснення у звично зрозумiлому - покiйник..
  Серце знає.. але ти не довiряєш власному серцю.. Отруєння власного розуму загальним страхом перед словом "смерть" - не погоджується в якусь останню миттєвiсть iз серцем, лякається його зупинцi.. I серце вибухає, наче у гнiвi за це боягузтво.. У Праведному гнiвi, що рабське, тваринне перемогло потяг до звiльнення.. Обiрвало спроможнiсть осягнути та оволодiти механiзмом такого звiльнення сутностi вiд цiєї тимчасової тiлесної оболонки (отого "болвана тiлесного" за Г.Сковородою)... Спрацьовує жалюгiдне - подiбне отому вiдомому "своя сорочка ближче до тiла" - своя оболонка тiлесна ближче до душi... Схоже на щось таке...
  
  Власно кажучи, думаю, цiлком зрозумiло, що поняття "душа" - це стан перебування сутностi саме у тiлi, єствi. Хоча в розумiннi невiд"ємностi станiв iснування сутностi за варiантом: буття-життя - поняття "душа" надає не зовсiм точне визначення. Душа - це стан сутностi, коли є дихання, тобто вiдноситься до уявлень, що означається як - життя.
  Стверджуючи.. а точнiше, повертаючись до усвiдомлення наших предкiв щодо iснування Правi та Явi - зрозумiло, що поняття Буття та Життя мають свою вiдповiднiсть саме з цим..
   Тут є своє питання, чому саме поняття "душа" так посилено застосовують як у загальному вжитку, так i у церковному вжитку певних понять-термiнiв. Чому таким чином окармлює церковна служба паству...
  
  Але сам факт, що воно спрацьовує - здатнiсть сутностi iз стану життя переходити у стан буття i назад - i не один раз - свiдчення, що є це знання серця.
  В цьому - усвiдомлення iдеї нового Способу буття-життя.. Коли ми говорили, що особистiсть не має "спати" - це псевдо природнiй стан, це сурогатний стан саме через пороблення Духу.. Оте гасло: не спати i не їсти - ось перспектива справжнього духовного розвитку. Це та Дорога, на яку має вийти i рухатись Воїн Духу, якщо в серцi його козацький дух живе..
  Тому, вiдповiдно, i є Дорога серця - вона саме туди веде iз стану життя у стан буття..
  
  Власне кажучи, це i все, що маю можливiсть розповiсти щодо того, що у даних теревеньках визначав як Вiра Серця на Дорозi звiльнення вiд рабського iснування..
  Все подальше - вже з розряду: "по мотивам" сказаного.
  
  I тут - що значить поняття: вiра, вiрити, довiряти.. мiж iншим: iмовiрнiсть, достовiрнiсть - як термiни у "теорiї iмовiрностi"..
  Ми дотикаємось до того, про що вже згадувалось - питання переосмислення понять.. Це справдi принципово важливе питання.. У попереднiх наших розмовах були наданi дещо розгорнутi варiанти, як звичнi поняття "розкриваються" у нових смислах. Перевертаючи звичнi уявлення.. Достатньо часто саме "перевертаючи", а не просто уточнюючи.. Той певний "концентрат" прикладiв такого переосмислення було взято з тих незначних напрацювань, якi були пiдготовленi для деякого пояснення в межах викладу уявлень щодо нацiональної iдеологiї до питання "Основнi духовнi орiєнтири". Як духовнi основи Орiйської iдеологiї.
  
  Поняття: вiра - там лише згадується як одне з тих слiв, що пiдпадає до тiєї методологiї "розкриття" слiв-понять.. Що ж до нашої нинiшньої розмови - тут своя специфiка..
  Власне кажучи уже мавши такий досвiд переживань, вже зустрiвши формулу О.Бердника щодо вiри, яка прояснила менi змiст отих моїх переживань та "коливань" серце-розум мiж буттям та життям, - лише пiсля цього для мене висвiтлилось, що поняття вiра, вiрити - утримують в собi як основу поняття Iр..
  Це по-рiзному можна трактувати, але чомусь у таких випадках сам схиляюсь до того, що розумiю подiбне як... якщо не тупiсть власного розуму, то тугодумнiсть - однозначно..
  Що називається не один раз це втрапляло в очi, крутилось свої мiсяцi, а схоже й роки, поки не побачив.. очевидного, що називається. Хоча воно не є особливою властивiстю, скiльки маю змогу спостерiгати за iншими, але це не втiшає..
  Є тут своя цiкавинка, яка характерна для для всiх i в самому собi її побачив коли.. Примiтизоване особисте мислення в силу певних загальноприйнятих установок, якi несуть схиблене розумiння, задають помилкове спрямування думкам, заплутують мислення. Причому, тут рiзнi варiанти, але один з них.. Бiльшiсть люблять i часто промовляють, як прийняту певну мудрiсть оце: "Повторение - мать учения." А цiкавинка у тому, що - насправдi - це не повний варiант цiєї крилатої мудростi. Повний варiант: "повторение - мать учения, утешение дуракам."
  А тепер задумуйтесь, а чого у загальному застосуваннi, на побутовому рiвнi, - саме такий скорочений варiант набув начебто завершеного вигляду?.. Свiй смiх вiд цього, але й своє пояснення того стану як суспiльного мислення, так i особистого.
  Так ото i я не один раз натрапляв, читав.. щось думав при цьому, не без того.. коли зустрiчав на зразок: "Вирiй, який по-iншому є Iрiй..", "Iрiй (Вирiй) мiсце, куди за давнiми уявленнями улiтали праведнi душi померлих.."
  
  В сучаснiй рiзнiй лiтературi частiше використовують поняття Вирiй. (Взагалi, така цiкава особливiсть - у рiзних сучасних виданнях найчастiше використовуються - чомусь! - таки форми щодо подiбних понять, якi можна назвати найменше точними. В кращому разi бiльше точнi варiанти надаються у дужках чи зносках. Але таких джерел - меншiсть..)
  Зрозумiло, що це перетворення у слово певного вислову, а саме: в Iру. Взагалi слова вирiй (вiрiй) i вiра є одного часу утворення. В цьому розумiннi, поняття: вiрити - утримує в собi значення вислову: в Iр iти ; вiра - в Iр-є..
  Так я осмислив до того менi незрозумiле слово в-Iр-ити.
  
  I маючи певне власне зорове бачення - не думаю, що це мало кому знайоме - коли закриваєш очi в темрявi, дуже часто бачиться конусоподiбне насування з якогось вiддаленого джерела свiтлих концентричних лiнiй. Так зображають чи радiо, чи телехвилi у певних рекламних картинках.
  I коли у книжцi Бердника я побачив свiтлину зоряного неба, зробленого фотоапаратом, що був нацiленим на Полярну зiрку при подовженiй витримцi - то оцей Вирiй настiльки очевидним постає.. Подоба тим коловоротам на водi, водовертям.. Що стає зрозумiлим, що отримане за допомогою фотоапарата - просто є пiдтвердження того, що давнi - нашi предки - бачили це в iнший спосiб i знали цей вигляд. Бо Слово про це свiдчить..
  Без використовування якогось пристрою мали змогу бачити i розумiти - куди це спрямовувати має сутнiсть аби в Iрiй йти.
  I Iрiй - то не є Ра-є..
  Бо Слово нам Рiдне про це свiдчить.. Якi ще "науковi" докази i яких науковцiв iз земель чужинських нам треба ще свiдчення. Та ще й при тому, що для них традицiя свого Рiдного слова передує над всiма iншими традицiями. Отi "науковцi", про яких ще Шевченко писав : "нiмець прийде - ви моголи..". Iншi приходять навчителi - ви варяги.. Як i сучаснi науковцi, якщо зважити з якої нацiональної точки зору вони полюбляють вкручувати саме своєрiдне бачення пiд словами "для украинской науки представляется.."
  Дозволю тут бiльше розширену цитату з О. Бердника про те, що згадував: "Марно шукати вiдповiдi у тих чи iнших книгах. Книги - лише знак мислi тих людей, котрi пройшли перед нами. I якими б вони переконливими та логiчними не були тi думки, якщо вони не запалять наше серце i воно не спалахне, - вiра не прийде, не засяє в шукаючiй душi.
  Але що таке вiра? Невже лише почуття, що не потребує пiдтвердження? Тодi вона буде смiшним забобоном.
  Вiра породжує вiрнiсть. А вiрнiсть вимагає найвищого доказу - вiдчуття незнищимої реальностi того, в що ти вiриш.
  Вiдтак, ВIРА - ТО НАЙВИЩЕ ЗНАННЯ, ЗНАННЯ СЕРЦЯ.
  Так ми приходимо до висновку, що вiра - результат досвiду життя.."
  
  I ще дещо стосовно оцього досвiду життя. Це дуже справедлива думка, що вичитати у чиїхось чужих думках власне розумiння - марне сподiвання. Хоча й працює закон: кiлькiсть переходить в якiсть, але... Не для сучасного стану життя - саме у розумiннi швидкоплинностi рокiв, якi отримує сучасна особистiсть для iснування на рiвнi "вже знаю - ще можу"... Якщо уявити, що особистiсть отримає можливiсть рокiв 150-300 навчатись чужим мудростям, якi накопленi були людством, навчатись аналiзуючи та спiвставляючи - а наступний перiод свого iснування - здiйснювати те своєрiдне, особисте розумiння, яке має у нього виявитись у ходi того його перiоду засвоєння "мудростi вiкiв" - тодi можна було б говорити про доцiльнiсть та спроможнiсть такого методологiчного пiдходу... Сучасне життя та той напрямок суспiльних зусиль дозволяє думати, що цей шлях практично не має перспектив для реалiзацiї..
  Тому за викликом часу постає питання щодо того, що в силу певного власного життєвого досвiду набуло для мене саме такого смисло-змiстового вигляду: в-Iр-iти.
  Тобто перебуваючи i в Явi (стан життя), i в Правi (стан буття) ми маємо спрямовувати свою волю та сили аби в Iр iти..
  
  Сучасне людство практично закрите для якогось осмисленого розумiння стану буття. Питання отримання досвiду - це питання соцiальної важливостi, про яке... Воно взагалi не розглядається, воно виглядає не те, що якимось третинним, а зовсiм не важливим у порiвняннi з тими, про що гомонить з усiх усюд: про цiни на газ, нафту, чи запрацює Рада, та якi спiввiдношення сил мiж якимись вiтями, юлями..
  Життя мушок-дрозофiл має такi ж iнтереси та турботи - психологiя одноденного створiння буяє у суспiльствi. Оцi прояви - урвати собi наряди: вiд "вiтона - нiнарiчi" ексклюзив... витребеньки-цяцькi: алмазнi прикраси, годинники, мобiлки... яхти, вiли, машини, лiтаки.. наїстися чимось таким, що не знамо що, та все такого перепробувати... однiєї "курки по-пекинськi" спробувати як її готують i в парижах, i в ньюйорках, на багамах.. не кажучи вже про Пекiн..
  Ескалацiя нескiнченого споживання - дурна нескiнченiсть..
  
  Що, як на мене цiкаво, то оця затьмаренiсть суспiльним iнтересом - вона гальмує особистий розвиток, можливiсть зробити наступний крок... Навiть, коли цей наступний крок, здавалось би, вже зовсiм очевидне i, навiть, кроком його називати не можна.. З особистого досвiду, скажiмо про поняття: вiршi.. вiршування. Здавалось би в силу отих вже з"ясованих понять та уявлень мав би майже зразу додуматись стосовно того, а який змiст утримується у словi - вiрш.. А, насправдi, навiть не хочеться точно з"ясовувати, скiльки.. i не мiсяцiв, здається, пройшло, поки не впало в око, що "вiра" та "вiрш" є словами з одного смислового значення.
  
  Стан в-Iр-шування як форма земного спiлкування з Iром (Iр-УМ) - це розумiння присутнє - фактично, в неприхованому виглядi - в самих словах "вiрш... вiршування". Тобто цей змiст "криється", але в достатньо яснiй формi аби явно це зрозумiти... Здавалось би..
  В Iр шування. Думається, що шування, це не просто шанування. Оце знайома форма слова-поняття. Тобто утримується трохи iнший та, здається, також ясний смисл - сування (про-сування тощо). Це дозволяє думати, що в поняттi вiршування саме такий змiст "вхоплено" i зберiгається: "в Iр сувається" особистiсть, а потiм саме отакою формою вiдбувалась передача знань. Вiршована мова - розумiлась як результат такого шування туди... I певна рiч як шанування того, що звiдти нам передається i ким надається. Думається, саме волхви - це їх було головним заняттям: в Iр шування. Але не "поетами" вони були, задля гонорарiв вiршуванням займались, задля кiлькостi поетичних збiрникiв та популярностi серед читачiв...
  З такого кута зору можна побачити - в "куди" ми впали... Певнi роздуми щодо площинного стану "наукового знання", про якi ранiше була мова, у порiвняннi iз цим - дозволяють зрозумiти, що це "впадання в заземлену свiдомiсть", яка набуває характеру незворотної спадковостi - тобто iдiотизм, не як брутальне слово, а як клiнiчне визначення - воно має загальний характер...
  Справдi, це настiльки очевидне розумiння що мається пiд поняттям в-Iр-шування, що не можна не здивуватись, що цього нiхто не вбачав iз тих, хто про Iр знає, хто займається психолiнгвiстикою.. Хоча трактування цього явища - вiршованi тексти, - як "голос космосу" та iнше - загалом вiдоме. I не один раз повторювались такi словеснi пасажi. Рiзними "прорабами Духа"..
  Виходить українське слово оте все розумiння, осмислення тримає в собi? Як народну традицiю слова. Вiзьмiть подiбне поняття у iншiй мовнiй традицiї - в якiй мовi наявна можливiсть такого прямого розв"язання певного "вузла таємничостi".
  Даруйте за бiднiсть освiти, але з менi вiдомих мов приклад.. Вiзьмiть варiант: стихи, стихосложение, - чи надають вони ту можливiсть прямої дiї для пiзнання зв"язку iснуючого в Явi (життєвi поняття) з поняттями, якi долучають до уявлень Вишнього свiту.
  Чи доступна тiй людинi, яка - як сучасна росiйськомовна особистiсть iз вихованням у Росiї - знає лише поняття "стих, стихосложение" (тобто i не чула нiколи, що таке "вiрш, вiршування") отримати те логiчне розумiння, про яке ми ведем розмову, разом iз словами "вера" (а не "вiра") та у взаємозв"язоку iз поняттям "Ирий".. Вiдчуваєте, як подiбна мовна розбiжнiсть розсiює можливiсть зрозумiти. А в українськiй мовi навпаки - ефект фокусування..
  Думається, якщо взяти iншi мови - ту ж англiйську - то там не тiльки ефект розсiювання буде спостерiгатись в ще бiльшiй мiрi, але й.. iдейнi рiзна спрямованiсть. Отi ж приклади щодо традицiї та смислiв понять: Бiг - Бог - God..
  Пригадуєте, у однiй з минулих розмов, для подiбного ж порiвняння, згадували поняття "воздух" в традицiї росiйської мови. Стосовно назви сузiр"я Вiз та уявлення щодо Воза-Дух як передуючого поняття, яке з часом перейшло у формат Святий Дух.. Точнiше, Свята-Га Духу.. I певнi свiдчення про сiм зiрок Воза стосовно тих же пророцтв про Майтрею, а також в Апокалiпсисi..
  Те ж саме i щодо вiдповiдi на питання: а яке Iм"я Отця Вишнього ми знаємо? Який народ в своїй мовнiй традицiї зберiг це Iм"я, тобто пам"ятає i знає?..
  
  Це все приклади, що дозволяють зрозумiти оцей ефект "прямого розумiння" як спосiб "очевидностi доведення iстинного знання", який саме в українськiй мовi утримується i наявний в тому виглядi, як не в якiй iншiй мовi.. Коли i не треба багато роздумувати, аналiзувати - слово предкiв, практично, напряму дає пояснення та розумiння.. Причому бiльше i точнiше, чим тi багатослiвнi статтi лiтературознавцiв та сучасних "вiдомих пiїтiв" щодо поетичної творчостi (отих "прорабiв духу" - хоча нинi вони не так на слуху вже)...
  
  Оця понятiйна розбiжнiсть у словах за рiзними народними традицiями збереження смислiв Слова - це поле, на якому слiд вiдшукувати iстинне знання. В цьому розумiннi саме сучасна українська мова зберегла в своїй традицiї мовлення ту первiсну яснiсть форма-понятiйнiсть, що має виступити як головуюча основа саме iнтелектуальної ваги - оволодiння iстинного свiтоглядного бачення-усвiдомлення...
  Дозволю собi висловити певне передбачення... Пророцтво, хоча й не пророк Самуїл, який кувалдою вагон запустив "iз митцями"...
  Якщо не заститься, не заслiпиться Бiлий Свiт..
  Для справдi iнтелектуальної особистостi будь-якого народу українське Слово набуде першочергового значення для саме духовного пошуку та знаходження своїх вiдповiдей для основнi питання його особистого буття-життя. В цьому причина того мiжнародного значення саме української мови, яке має реалiзуватись в розпочатий вже iсторичний перiод розвитку людства..
  А те, що пiд таким кутом зору "нiхто нiде не гомонiв ще", хоча виклик епохи - звiльнення вiд рабського стану мислення, включення на якiсно новому рiвнi духовної потуги як особистої, так i суспiльної - це вже не з "близького майбутнього", як люблять зазначати, правда пiд виглядом "про страшний суд".. Вiдлiк цьому вже розпочався.. Отi слова О. Бердника на початку - то була фiксацiя давня.. Тодi ще було справедливо казати про це, як про певну наступаючу подiю. Зараз ми вже не "на порозi" - ми вже переступили цей порiг..
  
  
  Справдi, слово "вiршування" - дозволяє зрозумiти, що це не просто складання слiв аби були рими та певна ритмiка.. В цьому традицiя прояву того, що ми називаємо красою... а "дикi греки" визначали - гармонiя.. Ми маємо певну втрату цього стану, хоча сама ця форма - вона пiдтримує саме оцей устрiм у Вiрий, як кажуть нинi.. тобто ув-Iрiй... Тут є про що i подумати ще, i обговорити...
  Так поняття "вiрш" пов"язаний на моє розумiння з образом-поняттям Iр.
  Коли дехто твердить, що Iр (в якому Править Ор - Отче наш) це слов"янський Рай - то просто не розумiють Слова.
  Рай, тобто Ра-є - це одне мiсце перебування... а Iр, Iрiй - це куди закликав Буде Готаман..
  
  Ось таке ЗНАННЯ СЕРЦЯ винесено, як то кажуть, на порядок денний даного iсторичного перiоду розвитку як для українського народу, так i взагалi для всiх народiв.. Як планетарне питання.. Не усвiдомлення цього породжує... Ми бачимо i чуємо, що воно породжує, i що перед нашими очима розiгрують як "полiтичне життя в країнi та у свiтi"..
  
   Спiваночка женчика-бренчика
  
  ~:-{) iдучи по Дорозi Кохання з пiдтанцьовуванням.. ~:-{)
  
  Кожної митi голоси - нам озиваються,
  Кожної хвилi всi свiти - там усмiхаються..
  
  Нащо ходити по землi - свiт оглядаючи?
  Щастя шукать на чужинi - долю лякаючи?
  
  Зiрка до зiрки промовля - наче зiтханiє..
  Наша душа сама спiва - свiт для коханiя..
  
  Якщо шукаємо красу - якщо шукаємо -
  Тихе вiтання Голосу - почути маємо..
  
  Босими ногами ходить - стежкой росистою..
  Пiсней кохання веселить - най голосистою..
  
  На бiлий свiт завжди дивись - як на те сонечко..
  Якщо любити - то любить - до саме донечка..
  
  Де не буває зустрiчей - щось не збувається..
  Де забуваються слова - все забувається..
  
  Щастя ходити по землi - свiт оглядаючи..
  В кожнiй краплинi пiсня звучить - чиста, сiяюча..
  
  Пiсня кохання по вiнця - не озираючись..
  Кожної хвилi почуття - не забуваючи..
  
  Якщо вже пить - то край вiнця - хай наливається..
  Коли вже бить - то до кiнця - хай пам"ятається..
  
  Долi миттєвостi-квiтки - весь свiт заквiтчаний..
  В кожному словi як стрiла - є своє свiдчення..
  
  Ти не цурайся лЮбити - та й ще кохатися..
  Бо не буває згуби той - щоб так боятися..
  
  Там де стрiчаються свiти - там мить народження..
  Мрiї збуваються твої - дай лиш погодження..
  
  Коли настануть холоди та вiтри буйнiє -
  Ти розсмiєшся навкруги - якi дошкульнi ви!..
  
  Бо моє слово в кожну мить - хай вередується! -
  Тебе пригорнiть, захистить - i все вiдбудеться..
  
  Ти не лякайся полюбить - та ще й кохатися..
  Бо не буває iншого - щастя дiзнатися..
  
  Кожної митi голоси - нам озиваються,
  Кожної хвилi всi свiти - там усмiхаються..
   ~:-{D якщо не вiдчувається радiснiсть лету-руху вiд життєвих крокiв на власному життєвому шляху - спiвається багатократно за принципом пiснi "У попа була собака..." - поки не з"являється вiдчуття радостi птаха у ширяннi-лiтанню в синьому сяйвi височини - зоряного свiту ~:-{D
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"