В безпросторності вічного хаосу,
В кристальнім ритмі творення буття
Порядком його думки станув космос
І запалав життям §§ чуття.
Отак, побравшись осліпом творіння,
Деміургічний дух замкнули в плоть,
З"єдналися законами тяжіння
Богиня-Матір і Отець-Господь.
Розплющили зірок численні очі,
Дали планетам сталий шлях орбіт
І запалали світлом в вічній ночі,
Зціпивши душі в єдний моноліт...
Танок життя і смерті безперервний,
І над матерією владний час.
Те, що зросло з хаосу, бути певним
Ніяк не може - ні в богів, ні в нас.
Розходяться чуття і думка в танці,
Руйнується гармонія стихій.
Не навпіл - вщент - союз розпався,
У божевіллі колькім і сухім.
І чистий дух руйнує спазми серця,
Кристалізуючи п"янкий танок,
Замотуючи в білий кокон смерті,
Хоч ще живе і дихає воно.
Не завмирають, пломеніють ритими
В тугім полоні мертвих почуттів:
Назовні рветься - подолать, злетіти! -
Поранених жадань неситий гнів.
Отак, з єднання болю і кохання,
Розколюючи снів тугий полон,
В первіснім палі лютого страждання
Розправив крила і постав дракон.
Він затінив од краю і до краю
Палаючі квітки горючих зір,
І блиском засліпивши виднокра§,
Шугнув у вічності холодний вир.