Розлилася рiчка, краплями дзюркоче,
Залила собою стиглi береги,
Двi блакитно-сивi квiтки кровоточать,
Вгамувать неможуть справжньої жаги.

Коли проллється дощик у перший день осiннiй,
Так рiчка заридає в пологих берегах,
Бо рiчка заливає чиїсь-то очi синi,
Солоною водою вбира жагу i жах.

Цi очi пам"ятають свої важкi помилки,
Ба їх цiна велика - рахується життям,
Не чутно рiчки стогiн - лиш спiв сумний сопiлки,
Чи то молитва Богу, чи може каяття?

Шепоче теплий струмiнь, минаючи блакитнi,
Що з часом посивiли, травинки на Землi:
Посохлi, дивовижнi, нiкому не помiтнi,
Крiм синiх оченяток в глибокому борнi.

Травинки - суму парость, блакитнi, не зеленi,
Схотiли бути схожi на сонячну блакить,
Тому i посинiли, посохли всi шаленi
Бажання нездiйсненi. Вже бiльш не пощастить