За що, Ти скажи, мене тiльки що вбили,
За що мене кинули в лютий вогонь,
Здається, мене i тодi не любили,
Немає тепла у дитячих долонь.

I очi, як згаслi небеснiї зорi,
Втопилися в морi нещасть i журби,
Немає в життi щастя бiльшого й горя,
Нiж те, що колись здобулось в боротьбi.

Немає вже сил на страждання i втрати,
А серце стомилося все пробачать, 
Не можу я бiльше нiж душу Вам дати,
Не вмiю я бiльше вiд болю кричать.

I впала завiса, скiнчилась вистава,
I свiтло погасло на цiле життя,
Та п"єса життєва навiчно цiкава,
Бо в нiй героїня, на жаль, була я.