|
||
Моїй зоряноокій дружині. | ||
Подих лісу струмує із логу На зустріч з промінням зірок Як дитина , що стала на ноги І до матері робить крок. До подібного тяга одвічна, То усього життя джерело, Небо наче додому нас кличе; Так все буде, є, і було. Всі ми - діти зіркового пилу. Порожнечі та сонця шлюб Нам дає нашу думку і силу, Волю серця та слово з губ. Ти зірниці рожевої донька, Через всесвіт кличу тебе, І кохання шовковина тонка Крізь зірки- намистинки пливе. Поцілунки мої нехай будуть Тобі торканням зорі. Ми безсмертні удвох, моя люба. Ми -- кохання зірок і Землі.
|