ЗАКОЛОТ ГОДИННИКАРІВ

1 частина

Так чомусь повелося, що у людей найбільше знайомих серед колег. І тому не дивно, що в одному місті всі годинникарі були друзями. Тим паче, що зєднала їх спільна біда. Якби вони запросили нас на чашечку чаю, за якою вони збиралися один в одного, то ми почули б таку розмову:

- Як зявився цей великий годинник, все наше життя пішло шкереберть.

- Так, він вбудований у таку величезну башту, що його видно з будь-якої частини міста.

- І тепер люди не йдуть до нас, що б відремонтувати свої зіпсовані годинники. Вони їх просто викидають, бо про час і так можна дізнатися.

- Цей годинник не залишив нам жодного клієнта!

- Та він нас за вітром пустив!

І одного вечора хтось із них сказав:

- Усі наші нещастя від цього годинника. А якщо він зіпсується…

Усі замовчали.

А хто найкраще може зіпсувати річ, як не той, хто знає, як її полагодити?

За декілька днів змовники-годинникарі, вдягнені, як злодії, кралися темними вуличками міста.

Кралися через широку площу міста.

Кралися біля головної башти міста.

Кралися камяними сходами башти і застигли перед величезними коліщатами, які повертали стрілки годинника. Шестірні стиха поскрипували, не швидко рухаючись, а десь у середині стугоніло серце годинника.

Що там робили годинникарі, я не знаю, але за хвилинку до півночі стрілка, що відлічує хвилини, стріпнулася, коліщата боляче заскреготіли, а величезне серце замовчало. Годинник зупинився.

2 частина (варіант 1)

Коли годинникарі прокинулися після тривожних снів і визирнули кожен у своє вікно, виявилося, що… ранок не настав. За вікнами будинків годинникарів, як і за всіма іншими шибками колихалася густа темрява.

Городяни почекали трохи. Потім ще трішки. А тоді ще трішечки, але морок не розходився.

Скільки пройшло часу - не відомо, бо разом із великим годинником зупинилися і ті, що ще працювали. Темними вулицями ходили налякані люди: хто з ліхтариком, хто з гасовою лампою, хто з палаючою трісочкою, а хто і зі свічкою. Тихо було в місті, навіть собаки боялися гавкати.

І якось чи ввечері, чи вранці, чи посеред темного дня знову зібралися годинникарі. їм було соромно дивитися один одному у вічі. Тому вони лише зітхали:

- Ох!

- Ех!..

- Ой-йо-йой…

- Ми повинні все виправити!

І знов темними вуличками, провулками, через площу в башту прокралися наші заколотники. Та скільки вони не намагалися відремонтувати годинник, - жодне коліщатко не заскрипіло і годинникове серце не стріпнулося. Бо той, хто зіпсував, не завжди може виправити. І коли вони (у котрий раз!) намагалися повернути стрілки, перед ним зявився дивний хлопчик. Він злегка світився і на очах підростав.

- Вітаю вас, годинникарі! - промовило хлопя. - не дивуйтеся, я знаю, хто ви і чому сюди прийшли. Я знаю, бо я - Час.

Годинникарі налякано дивилися на підрослого хлопця.

- Ви не можете відремонтувати цей годинник. Він, як ви вже помітили, не звичайний. Хтось колись загубив на цьому місці час. Ці декілька загублених хвилин, як зернята впали в землю. І на цьому місці на башті, як на стеблині, виріс найголовніший у світі годинник, який указує, як спливає час. Ви мені не вірите? Тоді згадайте, хто і коли збудував цю башту? - Запитав уже великий парубок. Та годинникарі лише потисли плечима: колись вона просто зявилася в середині міста.

- Так от, - продовжував Час. - Ви зіпсували цей годинник. Він зупинився, і разом із ним зупинилося все життя. Тепер діти ніколи не стануть дорослими, квіти ніколи не розквітнуть, а на деревах не зявляться плоди…

Годинникарі уявили, що у їх діточок не буде більше жодного дня народження, і вони ніколи не побачать сонечка чи веселку і закричали:

- Але ж так не може залишатися!

- Ми хочемо все виправити.

- Вибач нас і допоможи нам, Час.

- Винні лише ми, тож покарай нас.

Час, вже кремезний чоловік, потис плечима:

- Я не можу вас вибачити, чи покарати. Я усього-на-всього Час. Та якщо вас вибачать люди, тоді, можливо, годинник піде. Але вони не повинні знати, що їх прощення знову все поверне на свої місця. - Закінчив сивобородий старий Час. Промовив, і розсипався яскравими жаринками.

Годинникарі чимдуж побігли сходами вниз, а останній, коли озирнувся, то побачив, що з виру жаринок зявилася сяюча дівчинка і, посміхнувшись, помахала їм рукою.

Що було далі? А далі годинникарі зібрали всіх жителів міста біля башти. Площа сяяла яскравими вогниками в руках городян, а годинникарі розповідали, як вони вирішили зіпсувати годинник. Але про Час, що змінюється, промовчали. Лише промовили на закінчення:

- Отже, це ми винні, що ніяк не прийде день. І, якщо хочете, люди, карайте нас.

Городяни не довго мовчали:

- Чиєсь горе нам щастя не додасть.

- Ви і так себе достатньо покарали. Ідіть із миром.

- Вибачаємо! Вибачаємо! - почулося звідусіль і в цей час стрілка на годиннику стріпнулася й пробило північ.

А вранці зійшло сонечко. Радісно цвірінькали пташки і всі люди вийшли зустрічати день.

2 частина (варіант 2)

Лише у віконця зазирнуло заспане сонечко, як заколотники прокинулися. Вони повільно йшли вулицями до своїх майстерень, придивляючись до оточуючих. А тут відбувалося щось дивне: то тут, то там чулося:

- Чверть по пятій. - Та ні, половина десятої. - А я кажу, що зараз майже восьма година ранку.

Годинники у кожного показували інший час.

Коли майстри дійшли до своїх робочих місць, то ледве змогли пробитися крізь натовпи клієнтів. Кожен із годинникарів радів, підраховуючи майбутні прибутки. Та досить скоро всі вони припинив роботу. Ні, ви не думайте, що вони забули, як лагодити годинники - під їх руками шестерні стріпувалися, пружини скрипіли, а годинники стиха відзивалися: “Тік-так, тік-так!”. Але виявилося, що ніхто з них не знав правильного часу. Раніше всі перевіряли годинники, дивлячись на башту, але тепер годинник мовчав.

Годинникарі знову зібралися всі разом, із сумом дивилися у вікно на людей і пригадували все те, що сталося за цей день.

- Мої діти кажуть, що сьогодні ніяк не могли розпочатися уроки в школі, бо і учні, і вчителі прийшли на заняття в різний час.

- А у мого сусіда-пекаря згоріли всі булочки у печі.

- Я чув, що посварилися пять пар закоханих, які не змогли зустрітися.

- І майже половину міста звільнили з роботи за запізнення.

- А в лікарні, де працює моя дружина, ледве не помер хворий, якому вчасно не дали ліки.

Почувши останнє, годинникарі зітхнули. І мовчали далі, сидячи навколо столу з охололим чаєм та підгорілими тістечками. А як тільки втомлені городяни заснули і в міст стало зовсім тихо, вони знову вдягли мякенькі капці, чорні маски та рукавички і пішли на центральну площу, до великої башти, щоб відремонтувати годинник.

2 частина (варіант 3)

Заколотники всю ніч міцно спали й бачили у снах, що до їх майстерень стоять черги. Тому вони в різних частинах міста поголилися, ретельно вдяглися і неспішно пішли на роботу. Але… люди йшли вулицями і ніхто з них навіть не дивився на башту з годинником, де стрілка зупинилася за хвилину до дванадцятої.

Справа в тім, що годинник так голосно цокотів і вчасно бемкав кожні пятнадцять хвилин, що всі люди, не знаючи цього, навчилися знати, котра година, навіть, не дивлячись на годинник.

Скільки не чекали годинникарі у своїх будках, але ніхто до них не прийшов. Минув місяць, чи рік і колишні заколотники позакривали свої майстерні. Хтось із них став пекти хліб, хтось навчився лікувати тварин, а хтось пішов лагодити меблі. Але деякі з них так і не змогли розлучитися з дрібними коліщатками та пружинками. І скоро в місті зявилися іграшки, що рухаються самі, та машини, які могли виконувати нескладну роботу.

А годинник так і стояв. Лише на башту прибили блискучу дошку з написом ”Памятник давнини. Охороняється законом.”

Травень 2001