Аннотация: Дивнi сни... I лише один невеличкий вибiр перевернув життя.
Sweet Pandemonium
Роздiл 1
Iстина
"Ця мелодiя...Мотив я вже чула. Нi! Я знаю цю пiсню. Я знаю цей сон. Знову i знову зранку я все забуваю, але чому? Як? Навiщо? Хах, нерозумно мучити себе питаннями, на якi не вiдповiсть нiхто.?
Вона стояла посеред величезноЇ шаховоЇ дошки. Голубi очi, чорне волосся. I знову тут. Незмiнний сон, який мучив не один мiсяць. Навiть в подиху холодного вiтру вiдчувався страх i вiдчай... Але щось було не так. Вже не та дошка, яка ранiше снилася. Тхне кров"ю. Мов стонi диявольських хижакiв причаЇлися в темрявi, а ця божественна мелодiя стримує Їх. Вона звучала i звучала, але дiвчину почав охоплювати безпiдставний страх.
Вона впала на кам"яну пiдлогу i, обнявши колiна руками, тихо заплакала. Не вiд страху, нi. Вiд нерозумiння, вiдчаю й незнання. Так хотiлося покинути це мiсце, проте виходу вона не пам"ятала. А можливо, нiколи не знала.
Мелодiя помалу стихала i ось тут вона дiйсно злякалася. Дiвчину охопив панiчний страх. Тiло мов задерев"янiло, руки перестали рухатися. З"явилося вiдчуття, мов тобi свердлять поглядом потилицю. Мурашки табунами бiгали по тiлу, дiвчина обливалася холодним потом, але повернутися й поглянути, що це ,вона не наважувалася.
"Так, треба думати спокiйно ,а головне, об"єктивно! Це мiй сон, тому, в разi моєЇ смертi, я лиш прокинуся без травм, але дiзнаюся, що це...Якщо не повернуся, то в кращому випадку я буду й надалi мучитися, в гiршому - мене вб"ють болiсною i страшною смертю, i тодi я прокинуся, але не факт, що болi не вiдчую...Мозок i психологiя - дивна штука!
Отже, варiант номер...ммм..один!"
Дiвчина рiзко обернулася i ЇЇ охопило здивування. На кам"янiй пiдлозi, на колiнах, сидiло дiвча, все обмотане бинтами, чорне волосся мiсцями стирчало з-пiд бiлих кутань та одне велике праве око дивилося на здивовану дiвчину.
- Ти хто? - запитала вона.
- Я? Дивне запитання...А хiба не видно? Я - це Ти! - бинти, мов по сигналу, розмоталися навколо голови, показуючи обличчя, мов капля води схоже на iнше.
- Ти - Я? Яким чином? Ти не можеш бути мною або моєю пiдсвiдомiстю! - дiвчина все ще намагалася мислити логiчно, проте в данiй ситуацiЇ це, мабуть, було недоречно.
- Чому? Можу. Навiть бiльше, я є нею. В мене є питання. Ти нiколи не задумувалась про будову людини? - спiврозмовниця виглядала схвильованою.
- Ну я ще не вчила в школi, проте...
- Нi, не фiзичну, а духовну. - виправила та.
- Духовну? - дiвчина на мить задумалась i вiдповiла - Душа, напевно...
- А ти впевнена, що є саме поняття, як душа? Менi здається...Нi, я впевнена, що немає!- колишнє хвилювання змiнилось на впевненiсть - Все набагато простiше, примiтивнiше, нiж возвеличують люди.
- I що ж це, на твою думку.
- Людини - просто оболонка. ЇЇ складають ЇЇ звички, посмiшки, вираз обличчя, слова. I iншим цього достатньо. Знання оболонки задовольняє зацiкавлення до людини. - погляд забинтовано був спрямований в простiр, хоча оцi дивилися на дiвчину.
- А дружба й кохання? Куди подiлися це почуття? - випалила дiвчина, явно не згодна з попереднiм оратором.
- Ти ще не готова для цiєЇ розмови. Пiзнiше. Для початку ти маєш зрозумiти це i зробити висновки.
- А якщо я маю iншу думку? - в голосi прозвучали обурливi нотки.
- Це не важливо, оскiльки я розповiдаю iстину. На даний момент в тебе є вибiр.
- Який саме?
- Всього два варiанти:
Залишитися тут i зiграти шахову партiю, як двi рiвнi сторони. Ми зможемо грати вiчно, оскiльки ми - одне цiле, нiчим не краще i не гiрше один одного. Або поставити "шах i мат" та покинути це мiсце.
- Оскiльки ти моя пiдсвiдомiсть, ти..нi, ми залишимось разом. Не бачу сенсу у виборi. - логiчне мислення, до якого звикла дiвчина, брало верх.
- Якщо пiдеш, твоє життя змiниться.
- А точнiше не можна?
- Нi.
Якби вона знала правду або ж вiдчула прихованi нотки в голосi забинтовано. Якби знала всю суть цього "вибору", то нiколи, НIКОЛИ(!!!) не зробила саме такий. Якби... Але логiчне мислення, таке недоречне зараз, в перемiшку зi страхом i бажанням вибратись взяли своє.
- Тодi другий варiант.
- Це твiй вибiр. Я буде тебе чекати...
Свiтло вдарило в очi, i з впевненiстю, що саме це вихiд, не дивлячись на iнше дiвча, дiвчина попрямувала до нього. Тепло огортало ЇЇ, радiстю, поверталася. Так! Вона вибралася. Але якою цiною...