Аннотация: И узнал Бог, что нет над миром его власти...
МIТ
Вiн сидiв на верхiвцi старезного дерева - Бог. Вiн не вiдав, коли воно виросло, i не знав, коли воно всохне. Вiття його тримало Бога, корiння - землю. Бог був мудрий i самотнiй, i не було йому до кого заговорити. I сотворив Вiн смiх; i засмiявся. I зi смiху Його постало небо, i сповнило собою всi простори. I не стало Богу мiсця на деревi. I розгнiвався Вiн, i з гнiву Його постав вогонь. I зайнялось дерево - воно могло горiти, i заплакав Бог - Вiн мiг плакати.
Так з"явились земля, небо, вогонь i вода.
I зрозумiв Бог, що свiт створено. I очi Його розширились, i з подиву Його постали люди, а зi слiв - усе решта. I не стало Богу мiсця на землi, i прокляв Бог землю. I з прокляття Його постав ерос. I росли рослини, i плодились плоди, i кохались люди.
I побачив Бог, що їм добре. I затулив Вiн обличчя руками, i постала вiд того смерть, i спустiла земля.
I побачив Бог, що сотворив, i руки Його опустились. I з опускання рук Його постав вiтер, i понiс навстрiч Богу пiсок i попiл. I жахнувся Бог, i сльози сповнили Його очi, i розчахнулось серце Його. I з кровi Його серця постала любов.
Але пiзнав Бог, що не владний над свiтом, i постав з того страх. I розтяв Вiн печiнку Свою, i сховав там любов, i кинувся тiкати. I страх Його бiг за Ним слiд у слiд. I де нога Бога торкала землю - розливалось море, де сягала хмар - камiння падало. I закричав Бог, i з крику Його постали - ти i я...