"Ядовитое счастье"
Скажите, кому оно надо,
Счастье , кишащее ядом,
Как наркоман со шприцом
И серым побитым лицом?

Нет уж, увольте, спасибо,
Не для того родилась,
Чтобы такой быть "счастливой".
Хватит с меня - нажилась!

Мне безразличны восторги
Жизни пустой и пустынной,
Пусть моя жизнь и не сахар,
Зато не бывает рутинной.

Горести есть и невзгоды
Беды есть и неудачи
Полно проблем и роботы
(Некогда съездить на дачу).

Но я довольна, поверьте,
Жизнью такой невезучей
Мне б надоела до смерти
Судьба без "камней и туч".



              Коханій людині ( якої в мене вже немає...;()
Давай не будемо нічого обіцяти,
Брехати, плакати й безумства говорить,
Бо не важливо те, що ти далеко,
Любов нічим, мій любий, не спинить!

Неправда ж тільки біль в душі ворушить
Породжуючи сумніви тяжкі...
Давай не будемо одна одного мучить 
Якщо наші розійдуться стежки...



                     Сестричці ("Смуток і Надія")
Два ангела білих на хмарці сиділи
Один з них звавсь Смуток , а інший - Надія
Вели вони тиху, спокійну бесіду
Про те як їм важко живеться на світі.

Той Смуток був гостем частим на землі
Тому мав уяву про людські жалі
Надія ж із неба спускалася рідше...
Вона жила в серці людському й не більше.

Та часу зовсім небагацько пройшло
І Сонце сховалось, за обрій зайшло
Підвівся тут смуток, розправивши крила
Поглянув на землю і каже Надії:

Ти вибач, але, я вже маю летіти,
Було непогано тут разом сидіти
Надія всміхнулась: Авжеж, ти лети
Тобі треба місць ще чимало пройти.

А я ж бо залишусь на хмарці сидіти
І буду на тебе із неба глядіти. 
Бо людям не треба Земної Надії
А та що є в серці - всі смутки закриє.