Дуванский Владимир Петрович. Каша iз сокири

Травень 2004 р.

Каша iз сокири

Iз вiйськового походу

Йшов солдат багато днiв,

Йшов у спеку i негоду,

Геть стомився й зголоднiв.

То ж зрадiв, коли стежина

Непомiтно привела

До охайної хатини

На околицi села.

От у дверi вiн постукав.

Але що за дивина?

Бо у вiдповiдь нi звуку,

Не покинута ж вона!

Увiйшов i крикнув дзвiнко:

"Хто живий - сюди хутчiш!"

Враз йому назустрiч жiнка:

"Ти чого ото кричиш?"

Чує вiдповiдь солдата:

"Глянь, вечiрня вже зоря,

Є наказ - притулок дати

Тим, хто служить у царя!"

"Той наказ, повiр, я знаю.

Добре, нiчку перебудь,

Але їсти вже немає,

Про вечерю ти забудь".

Жiнка та жила багато,

але жадiбна була

I для бiдного солдата

Їжi й крихти не знайшла.

"Як нема - то вмить зготую, -

їй солдат вiдповiда, -

i тебе я нагодую,

бачу в хатi є вода".

Озирнувся вiн, неначе

Вiдшукати щось бажав,

Враз сокиру вiн побачив

I її у руки взяв.

"Рятiвниця рiдна наша,

радий, що тебе зустрiв,

з тебе буде добра каша,

я смачнiшої не їв".

А стара: "Послухай, синку,

Чи не хворий часом ти?"

Той у вiдповiдь: "Хвилинку,

Краще б горнятко знайти".

Як сокиру вже почистив,

Сумно враз зiтхнув солдат:

"От би пару лавру листя -

кашi треба аромат".

Тут старiй цiкаво стало:

"Теж менi знайшов бiду,

Маю я всього немало,

Листя лавру вмить знайду".

Пiч вогнем горить-палає,

Ох, чи довго ще чекать,

Баба ложку вже шукає

Щоби кашу смакувать.

От солдат на смак поволi

Кип`яток покуштував:

"Жаль, нема хоч трохи солi

I крупи б я теж додав".

Жiнка кинулась вiд печi,

Наче сiла на осу:

"Зачекай, а я до речi,

Те, що треба принесу!"

Все солдат умiло робить,

Бо в усьому вiн мастак,

Що ж йому не до вподоби,

Щось iз кашею не так?

"От якби шматочок сала,

Щоб додати смаку їй..."

Жiнка добрий шмат дiстала:

"Рiж, служивий, не жалiй".

От i їжа вже готова,

Стали кашу поїдать,

Баба каже: "Чесне слово,

Це ж-бо божа благодать.

Я нiколи не повiрю,

Що тарiлку й не одну

Їла кашу iз сокири

Смаковиту й запашну!

Жаль, що всю до дна поїли,

А сокира, глянь - сира,

Ми її не доварили,

Мабуть, дуже вже стара".

Їй солдат, забувши втому:

"Хай вона полежить там,

Завтра я iду додому,

А тобi пораду дам:

Як без їжi засумуєш,

Ти, хазаєчко моя,

Кашу так собi зготуєш,

Як варив сьогоднi я".

Казку вже пора кiнчати,

Дiткам час iти до сну,

Iншу казочку писати

Завтра вранцi розпочну.

Оставить комментарий © Copyright Дуванский Владимир Петрович (natalya_dv@mail.ru) Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 4k. Статистика. Стихотворение: Сказки		Ваша оценка:

Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Каша iз сокири