Дуванский Владимир Петрович. Снiжниця

Березень 2002

Авт. В. Дуванський

Снiжниця

Десь в забутому селi

У старесенькiй хатинi

Дiд iз бабою жили,

Не було у них дитини.

Де живуть в родинi дiтки,

Веселiшi будуть днi,

Бо вони, як взимку квiтка,

Наче сонце у вiкнi.

От, як завжди, своєчасно

В те село прийшла зима,

Землю снiгом вкрила рясно,

Хоч морозiв ще нема.

Дiти вибiгли з оселi,

На лужку бiля ставу

Дружно, з гомоном веселим

Лiплять бабу снiгову.

Дiд звернувся до дружини

I сказав такi слова:

"Може злiпимо дитину,

Хай хоч буде снiгова".

Тая радо дала згоду.

Снiг вологий, аж рипить,

Десь додали трошки льоду,

Лялька злiплена за мить.

Раптом, що за чудасiя,

Аж не вiрить баба й дiд,

Затремтилi в ляльки вiї,

Очi дивляться на свiт.

Враз щасливо посмiхнулась

I, хоча була мала,

Крок зробила, ледь хитнулась

I поволеньки пiшла.

Дiд iз бабою зрадiли,

Що з`явилася дочка,

Її пестили, носили

З-пiд корiвки молочка.

Вся iз себе бiла-бiла,

Дiд i баба вже сiм`я,

Дуже дiвчинку любили,

Дали Снiжниця iм`я.

От вона доросла стала,

Аж до пояса коса,

Має друзiв i чимало,

Вабить їх її краса.

Довше сонечко гуляло,

Все коротшала зима,

Менше Снiжниця спiвала,

Днi проводила сама.

Лiто, фарбами багате,

Надiйшло в належний строк,

Але дiвчина iз хати

Не виходить i на крок.

Сонце землю ледь зiгрiє,

Наполоханим курчам

В тiнь бiжить, як дощик сiє -

Його радо зустрiча.

Ой, Iвана, ой, Купала,

Що на протязi сторiч

Не забута, не пропала

Благородна чиста нiч.

То ж зi смiхом та пiснями

Друзi Снiжницi зайшли,

Її просять: "Гайда з нами

I себе розвеселиш".

Свято дiвчинi не миле,

Стала сесрою журба,

I її не звеселила

Добрих подружок юрба.

Та, хоча їй не до свята,

Все ж умовила стара:

"Працювала ти багато,

Вiдпочинь, давно пора".

Листя папортi нарвали

Та сплели iз них вiнки,

Прославляючи Купала,

Всi дiстались до рiки.

Де вона тече поволi,

Понесе вiнки вода

I дiвчатам їхню долю

На ма майбутнє нагада.

Поруч полум`я до неба -

То могила силам злим,

Щоб позбутися їх, треба

Перескочити над ним.

Всi дiвчата, як годиться,

Перескочили за мить.

Тiльки Снiжниця боїться -

Чом серденько так щемить?

Все ж наважилась. Щосили

Розiгналась, як могла...

Хмара бiла вiдлетiла,

Що колись дiвчам була.

Оставить комментарий © Copyright Дуванский Владимир Петрович (natalya_dv@mail.ru) Размещен: 07/04/2009, изменен: 07/04/2009. 4k. Статистика. Стихотворение: Сказки		Ваша оценка:

Дуванский Владимир Петрович : другие произведения.

Снiжниця