Дыхман Алина Яковлевна : другие произведения.

Вальс (Сентиментальна дурепа, що зачитується Джейн Остiн)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:

Вальс

("Сентиментальна дурепа, що зачитується Джейн Остiн")

Не стань менi снiгом, що стане --i вперше, i вдруге...
Не стань менi братом, бо зможу в собi шкодувати
Розтерзане серце. I, чуєш, не будь менi другом...
А тiльки отим, що єдиний у свiтi,.. Чи катом...

(О. Кияновська)

   Усi дiвчата в дитинствi чекають на принца. Деякi продовжують чекати на нього навiть коли перуть пелюшки своєї дитини, що її народили вiд отого "брiвна", що хропе на диванi у протертих шкарпетках й незрозумiло чому йменується гордим словом "чоловiк". А iнколи такi рекордсменки з мрiй не втрачають "бойовий запал" нiколи i все чекають, коли ж до них у дверi постукає принц, та щоб без цiпка, та щоб тримав у руках пенсiю за минулий мiсяць (дiйсно, не принцесi ж за нею бiгати!)
  
   Я не вiдносилась нi до перших, нi до других, нi до третiх, звiсно. Просто змалку я була надзвичайно спостережливою дiвчинкою. Я дивилась навкруги i занотовувала в свою пам'ять усi випадки нещасливого кохання: рiдних, знайомих чи просто почерпнутих зi сторiнок газет та журналiв. Це допомогло менi зробити блискучу кар'єру, бо я зосередилась тiльки на роботi. Звичайно, в мене були чоловiки, але чим старша я ставала, тим бiльше пiдтверджувалась моя теорiя: кохання - примара, романтика - самообман, сентиментальнiсть - синонiм дуростi.
   Але, войовничий прагматик в усьому, я все ж мала свою дурну сентиментальну слабкiсть - я любила дощ.
   Годинами я могла гуляти пiд дощем без парасольки (ба в мене її i не було) i просто думати над чим завгодно, спостерiгати за життям мiста i аналiзувати своє. I знаєте, що цiкаво - пiсля таких прогулянок в мене нiколи не було застуди. Дощ оберiгав мене, немовби здогадуючись про мої почуття до нього. Вiн був насправдi для мене Тим, кого я завжди чекала i Тим, кого любила. Вiн замiнив менi ефемерного принца, якого не було i бути не могло. Принц був примарою, а дощ торкався мене. Принц iснував лише в уявi, а дощ був поруч. Та навiть пiд дощем я вiдчувала, що менi бракує чогось для повної гармонiї. Я намагалась зрозумiти, чого саме, i знову виходила гуляти по залитих дощем вулицях, шукаючи те, чого сама навiть не розумiла.
   Вiдповiдь прийшла дуже скоро.
  
   Я стояла на горi Високий Замок i милувалась Львовом. Це справдi складно - не бути романтиком в такому мiстi.
   Дощ ставав все сильнiшим i зiгнав з гори найстiйкiших туристiв. Я зосталась одна (хоча це я так думала!), доки над моєю головою не з'явилась парасолька.
   - Ви ж застудитесь, - промовив до мене її власник.
   Я обернулась i побачила досить гарного молодого чоловiка, що проявив таку турботу. Це мене не вразило - бо ж я була у Львовi. Мене вразили його очi: сiрi та прозорi, вони були уособленням мого коханого. Дощовi очi...
   I раптом все стало на свої мiсця. Це ж треба - все так просто! Я зрозумiла: ми можемо любити дощ, снiг, навiть град, - що завгодно, але день за днем, рiк за роком, ми гуляємо пiд дощем (снiгом/градом/чим завгодно) з однiєю надiєю - що Хтось здiйме над нашою головою парасольку...
  
   У старiй львiвськiй кав'ярнi не заведено було танцювати. Але грав старий, та вiд того не менш прекрасний вальс, i ми не змогли втриматися.
   "Кап-кап-кап", - промовляв дощ за вiкном.
   "Один-два-три", - кружляли ми у вальсi.
   Якби я була сентиментальною, я б назвала iсторiю нашого кохання "львiвським вальсом". Та менi таке й на думку не спадало - я просто танцювала. Це я вмiла.
  
   Якби я була сентиментальною!..
   Вiн уперто домагався того, щоб для мене це слово не було вiдразливим. Спочатку йому це не вдавалось, i вiн йшов вiд мене, та завжди повертався. I завжди не з порожнiми руками. Або з букетом польових квiтiв (i де вiн їх збирав?!), або з романом Джейн Остiн (i ця книжка збирала пилюку у мене вдома - тодi вiн починав читати вголос, а я, смiючись, затикала вуха й голосно спiвала "Я не здамся без бою"). Вiн дякував за наснагу такою пiснею i не здавався. Скорiше, це я здалась. Колись взяла i почала читати "Чуття i чутливiсть". А через деякий час перемкнула телевiзор з огляду англiйської футбольної прем'єр-лiги на фiльм "Привид".
   Вiн показав менi моє мiсто, якого я, виявилось, не бачила. Ми блукали вулицями Львова, якого я не знала, i я закохувалась в цей Львiв так, як все бiльше i бiльше закохувалась в нього.
  
   Та якось, коли вiн прийшов до мене пiзно ввечерi, майже вночi, щоб знову пiти гуляти, я була у поганому настрої. На роботi були негаразди, бо, певно ж, я змiнилася. А робота важила для мене багато. I, зла, на весь свiт, я роздратовано спитала:
  
   - Знову гуляти? Ну що це таке? Менi набридло! Скажи, може ти менi щось подаруєш, га? Ну чого мовчиш? Я у поганому настрої, а коли жiнка у поганому настрої, їй треба щось подарувати! Ну, що ти можеш менi подарувати?
  
   Це, як менi тодi здавалось, просте питання, вiн обмiрковував декiлька хвилин, протягом яких я верзла казна-що! А потiм вiн подивився на мене своїм прозорим поглядом i серйозно вiдповiв:
   - Я можу подарувати тобi дощ.
  
   В мене був такий настрiй, що я могла заридати. Могла кинути в нього чимось. Могла просто мовчки виставити його за дверi. Я обрала четверте - iстерично засмiялася. Так, дiйсно, це була iстерика, i єдина фраза, яку я крiзь смiх промовляла до нього була: "Менi замало дощу, розумiєш?"
   Напевно, вiн зрозумiв. Бо пiшов до дверей, а бiля них зупинився i тихо сказав:
   - Ти моя люба дурепа.
   - Так, дурепа! - закричала я. - Але не твоя, i не люба. А сентиментальна дурепа, що зачитується Джейн Остiн!
  
   Вiн пiшов.
   А потiм i дощ.
  
   Наступного ранку я не пiшла на роботу i, почуваючи себе, як у школi, коли прогулювала уроки, пiшла гуляти по мiсту. По тих вулицях, де ми блукали. По тих кав'ярнях, де пили каву i танцювали вальс. По Високому Замку.
   I саме там, на цiй Горi Прозрiння (для мене), де я вперше зрозумiла, що вiн - той, кого я завжди чекала, я усвiдомила, що не просто сентиментальна дурепа. Що я дурепа, якої Львiв не бачив. Що якби на роботi знали, яка я дурепа, то звiльнили б одразу.
  
   Вiн мiг подарувати менi дощ. Вiн ладен був подарувати менi дощ. Але ж вiн i був для мене дощем! Не тому я його покохала, що його очi були такi дощовi, а зливи завжди любила тому, що судилося його зустрiти. Передчуттям кохання були вони для мене. Кохання, яке я зруйнувала, бо не дощ вiн ладен був менi подарувати, а себе.
  
   Гадаєте, я плакала? Нi, я знову обрала усмiшку. Бо тепер знала, що робити.
  

***

   Завтра я вiзьму вiдпустку за свiй рахунок i поїду його шукати. Моя черга здiйняти парасольку.
   Може, вiн поїхав з мiста. А, можливо, взагалi з країни. То байдуже. Я вiрю, що, скiльки б менi не довелось шукати, коли-небудь я знайду кохання, що пiшло вiд мене у дощову нiч...
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"