Аннотация: На украинском языке. Второй рассказ о военном журналисте Сергее Тимовчуке. К событиям в Одессе 2 мая можно относиться по разному, но без сомнения - это одна из самых трагических страниц современной истории Украины.
Друге оповiдання про вiйськового журналiста Сергiя Тимовчука. До подiї в Одесi другого травня можна ставитись по рiзному, але без сумнiву - це одна з найтрагiчнiших сторiнок сучасної iсторiї України.
Пiсля повернення з Криму Сергiй нiяк не мiг знайти собi мiсця - в щоденному мiсивi новин вiн боявся пропустити щось справдi важливе - все нiбито затихало, березень закiнчився вiдносно спокiйно. Але Сергiй знав що насправдi це замкнуте коло - на удар будуть вiдповiдати ударом, i зупинити вiйну буде дуже важко. Подiї залишали за собою вiдчуття нереальностi. Мiтинги, бiйки - сьогоднi в Донецьку, завтра в Харковi, пiслязавтра ще десь. Одного дня мiлiцiя зрадила, побила або й просто не заважала колорадам нищити українцiв - i на другий день зрадники продовжують працювати, нiхто не покараний, всi на своїх мiсцях. Шквал брехнi змiнювався штилем затишшя, здалеку зрозумiти щось було годi. Сергiй спецiально з'їздив на декiлька днiв в Донецьк - потрiбно було особисто побачити i вiдчути все що там вiдбувалось - i там, в Донецьку, вiдчуття нереальностi ще посилилось. Цiле мiсто жило звичайним життям - лише в центрi декiлька сот людей вершили долю мiльйонiв. Набудували барикад, оголосили якусь "народну республiку" - Сергiй бачив обличчя "депутатiв", переобтяженi iнтелектом на власнi очi - вiн пройшов в середину ОДА, скориставшись старим посвiдченням росiйської газети так само як у Криму.
В зал засiдань його не впустили, та й не сильно було потрiбно - вiн побачив двох не зовсiм тверезих "депутатiв" i взяв у них iнтерв'ю. Депутати обмивали знайомство - один професiйний таксист з Ростова а другий наш, мiсцевий - член антимайдану. Їм сказали голосувати за створення ДНР, i нiкого не цiкавило що вони простi люди з вулицi. На питання - хто сказав голосувати - депутати почали викручуватись, i Сергiй порахував за краще пiти з будiвлi ОДА щоб не напоротись на неприємностi. Зовнi погана пародiя на Майдан ця вся донецька iсторiя мала одну серйозну вiдмiннiсть - вiдчувалось тверде законспiроване керiвництво. Помiж рiзномастих ледацюг, якi створювали масовку за дармову випивку або й просто так за компанiю - Сергiй чiтко виокремив декiлькох мало помiтних людей з дуже цупким поглядом - вони вiддавали накази. В будiвлi ОДА вiн помiтив серйозно озброєну охорону в камуфляжi - професiонали яких було важко сплутати зi стихiйними активiстами. Для Сергiя не пiдлягала сумнiву зрада керiвництва мiлiцiї - в одному кварталi вiд цих подiй українськi службовцi продовжували не помiчати проблем - iгнорування могло починатись тiльки згори.
Вiн добре запам'ятав березневу розмову з Василем iз генштабу - тодi основна думка, яка тягнулась червоною ниткою через все що вiн говорив - це була зрада. Зрада на мiсцях, зрада керiвництва, зрада на багатьох ключових постах армiї - прихована чи явна. Тодi чому в мiлiцiї повинно бути iнакше? Наступного ранку Сергiй прочитав в iнтернетi що будiвлю донецького СБУ, яку захопили лише день перед тим - вже звiльнено в ходi АТО. Це треба було побачити на свої очi, i швидко знайшовши в iнтернетi адресу на вулицi Щорса вiн поїхав туди. Коли пiдходив то зауважив що будiвля як нова - начебто й не було двох нiчних штурмiв через день. Вiн спокiйно пройшов повз будинок - нiхто не окликнув, не спитав документи. А коли побачив того самого малопомiтного чоловiка що керував вчора бiля ОДА, який розмовляв з мiлiцейським майором - зрозумiв що це постановка. Вистава для журналiстiв, для київської влади, i вистава хороша. Трохи пошумiли, пострiляли в повiтря i тихенько пiшли самi. Хто з ким тут домовлявся, хто зрадник а хто нi - спроба докопатись до сутi сто вiдсоткiв закiнчиться його трупом в Кальмiусi, а Сергiй помирати не збирався. Його зброя - перо, i вiн вже постарається донести правду - режисер вистави сидить в Кремлi.
Сергiй в Донецьку пробув ще три днi, але нiчого серйозного не вiдбувалось. ОДА, яку можна було звiльнити за двадцять хвилин одним взводом спецназу залишалось захопленою, мiлiцiя далi стригла капусту i всi боялись глянути в очi правдi. Мiсцевi донецькi просто не хотiли вiрити що це початок вiйни, а офiцiйна влада боялась пролити кров i запустити цей маховик - та вiн якимось сьомим чуттям розумiв що вогонь вiйни ще спалахне, це тiльки питання часу...
Поїзд до Києва прибув без двадцяти вiсiм, i вiн просто з вокзалу поїхав до Василя додому - була субота. Допоки Сергiй добрався на Оболонь - всi домашнi роз'їхались хто-куди, вдома лишився лише його друг - виглядав втомленим i не дуже веселим.
-Привiт журналiстам. Розказуй як з'їздив - Василь знав звiдки приїхав Сергiй, вони регулярно спiлкувались по телефону - А в мене як бачиш вихiдний. В країнi вiйна а в генштабi графiк - всi бояться перетрудитись.
-Друже ти не повiриш - сепаратисти в Донецьку теж мають графiк. Пiсля шостої в їхнiй адмiнiстрацiї нi душi, можна всiх брати теплими вдома. Але напевно в СБУ теж працює по графiку - Сергiй iронiзував.
-Кажеш Донецьк зливають? - Василь сам вiдповiв на своє питання - А попробуй його не злий як кожен другий продався русакам. Я тут недавно мав розмову з одним СБУшним, вiн каже що якщо тикнути пальцем в небо все одно попадеш або в зрадника або в злодiя.
-I що з цим робити, скажи Василю - питання зовсiм не було риторичне. Сергiй був готовий дiяти, але не мав iншої точки прикладання зусиль окрiм журналiстики.
-Та нiчого ми з цим не зробимо. Кому треба тi вже працюють - в нас двох серйозних начальникiв арештували, кого на пенсiю виперли. Тепер так просто не буде як у Криму. Кожен має робити свою роботу. Ти ж не просто так в Донецьк їздив, мабуть буде свiжа стаття в Чикаго Таймс чи на кого ти там зараз працюєш?
Засидiлись вони досить довго.Нiчого принципово нового про схiд Сергiй не розказав - Василю все було вже вiдомо, а от для себе цiкавого почув досить багато. В армiї хоча i повiльно, але ставало на лад. Свiдомi добровольцi розбавляли закостенiлу систему, та й командири на мiсцях починали розумiти хто справжнiй ворог. В декого вiд цього усвiдомлення був натуральний шок - це ламало їхнiй свiтогляд, i водночас пасивнi люди, якi нiколи не мали власної думки - ставали справжнiми патрiотами. Серйозною проблемою армiї була бюрократiя, i мало хто взагалi уявляв як її побороти - вiдповiдальнiсть на себе брати нiхто не хотiв. А з тилом узагалi бiда, добре хоч що з'явилися волонтери...
Важка вийшла розмова з другом, все разом склалось у невтiшну строкату картину - один великий клубок, в якому переплелись правда i брехня, поразки i перемоги, i десятки людських iсторiй i їхньої особистої боротьби. I це був тiльки початок.
За рiзними клопотами i тривожними новинами квiтень потроху спливав. Вiйна - вiйною, але весняне, майже по лiтньому тепле сонце сяяло оптимiзмом. Наближались травневi вихiднi, якi Сергiй змалку звик проводити в Одесi - це була давня сiмейна традицiя. Робити в Житомирi було нiчого, на сходi - бiльш-менш спокiйно i вони виїхали тридцятого ввечерi - Сергiй, Iван з дружиною та їх син Михайло - дочка прихворiла i залишилась вдома..
Зупинились в двоюрiдної сестри в передмiстi - там їм були завжди радi. В четвер поки вiдiспались, поки зiбрались - в центр приїхали по обiдi. День був чудовий, Одеса - по весняному гарна, i тепле сонце обдавало всiх оптимiзмом. Здавалось i природа, i люди проти тих буремних подiй, якi розгортались на сходi - Сергiй на якийсь час забувся, навколо були його рiднi i не було жодних проблем.
Наступний день почався тривожно - Iгор, син їхньої сестри - студент-третьокурсник i фанат "Чорноморця" зiбрався на футбол i тягнув iз собою Мiшу. Дорослi були не в захватi вiд iдеї вiдпустити двох молодих розбишак на фанатський марш, але хлопцi все перевели на жарт - сказали що йдуть спiвати пiсню про Путiна. Заперечити не було що, та й Сергiй їх пiдтримав - дiло молоде, нехай спiвають - а вони тим часом зроблять собi пiкнiк на березi моря.
Водi була тепла як на початок травня, дехто навiть скупався - за розмовами час спливав непомiтно, допоки в Iрини не задзвони телефон - це була дочка. Сергiй помiтив як змiнилось її обличчя пiд час розмови.
-В центрi стрiляють - вона безсило опустила руку з телефоном - вже є загиблi.
Сергiя неначе прошило током - там хлопцi. Як вiн мiг так розслабитись, адже знав що смерть лише причаїлась. На Iру було страшно дивитись, ще й сам почував себе винним - вiн фактично їх вiдпустив на цей марш.
Iван вже набирав Мiшу, а сестра почала дзвонити своєму сину - обоє були поза зоною покриття.
-Я їду туди - Сергiй вже знав що робити - а ви збирайтесь помаленьку додому. З ними все добре, не хвилюйтесь.
-Я з тобою - Iван пiдвiвся - Iра, ми їх знайдемо.
Не кажучи бiльше нiчого дуже швидким кроком вони рушили до дороги. Впiймати машину не склало проблем i за двадцять хвилин брати вже наближались до центру.
-Ваня - трохи захеканим голосом сказав Сергiй - я не знаю де їх шукати, але треба йти туди де гаряче - я собi нiколи не пробачу якщо... - вiн не договорив - Ти вперед не лiзь. Запам'ятай - все буде добре, тiльки слухай мене i не загубись. Дивись уважно може побачиш хлопцiв.
Десь здалеку долунали вибухи потужних петард, i вони ще бiльше пришвидшили крок. Сергiй уважно вдивлявся в групи людей, особливо тих хто мав футбольну символiку - але безрезультатно. Назустрiч все частiше попадались пошарпанi в бiйках фанати - одного навiть понесли попiд руки. Люди рухались в обидва боки, хтось вiдступав а хтось тягнувся до епiцентру подiй - все було хаотично.
Сергiй добре знав що таке вуличний бiй i професiйним поглядом вiйськового - а не журналiста - оцiнював ситуацiю. Ця вiйна вже стала його, бiльше не можна було залишатись осторонь. Коли наблизились до Дерибасiвської - стало по-справжньому небезпечно. Догорав якийсь мiкроавтобус, купи розiбраної брукiвки, калюжа кровi на тротуарi. Вiн побачив мiлiцiонерiв з дивними червоними пов'язками зi скотчу а за ними антимайданiвцiв зi щитами. В декiлькох з них були такi ж червонi пов'язки, i стало зрозумiло що тут така ж постановка як i в Донецьку, але кровi буде значно бiльше - манкурти пiдготувались краще.
Коли запрацював одиночними автомат - вiн наперед вивiреним шляхом сховався за рiг будинку, потягнувши з собою приголомшеного брата - Сергiй цього чекав i нiтрохи не розгубився. Здавалось згуртована група активiстiв розлетiлась наче її й не було, лише залишили на асфальтi два тiла - якраз навпроти провулку, з якого вели вогонь. Один хлопець лежав нерухомо i синьо-жовтий стяг, накинутий на його спину почервонiв, а iнший з пораненою ногою намагався повзти в сторону до Сергiя - йому треба допомогти. З протилежного боку провулку, так само за рогом будинком розсiяна спершу група збиралась до купи, i найвiдважнiшi вже пiдняли камiння. I коли кулi зацокали по брукiвцi бiля пораненого - Сергiй коротко крикнув "-Прикрийте" i в два величезних кроки опинився бiля лежачого. Боковим зором помiтив як декiлька чоловiк разом вистрибнули з-за будинку i в сторону шеренги мiлiцiї, позаду якої стояв стрiлок полетiв шквал камiння - Сергiй швидко схопив хлопця та потягнув в укриття. Пострiли стихли на мить i вiн скористався моментом знову - вискочив на вiдкрите мiсце, i за ноги потяг друге, непритомне тiло за рiг будинку.
Хлопець не дихав, куля пройшла навилiт через праве плече.
-Iване, бiжи за лiкарем там швидка стоїть - вiн показав пальцем в той бiк звiдки вони прийшли, i вже до людей що стояли поруч - Хлопцi зайдiть в аптеку треба щось кровоспинне, марлi вiзьмiть. Бiгом! - сам присiв на колiна i взявся розривати куртку.
-Ось вiзьмiть - якесь незнайоме дiвча протягнуло йому тампон - Давайте я допоможу
Вiн наклав тампон на вхiдний отвiр, взяв руку дiвчини i затиснув нею рану:
-Тримай. Треба спинити кров. Припiднiмiть його хлопцi, треба глянути ззаду.
Сергiй хоч не лiкар та добре знав що робити - бачив на власнi очi таких поранень немало. Вiн знав що вихiдний отвiр буде бiльшим - взяв великий жмут марлi i просто заштовхав його туди разом з залишками одягу - хлопця опустили назад на брукiвку i вiн почав робити непрямий масаж серця. З кожним натиском калюжа кровi пiд тiлом ставала бiльша, але Сергiй продовжував методично давити. П'ятнадцять ударiв - два видихи, п'ятнадцять-два, п'ятнацять-два. Пiт заливав йому очi i вiн спочатку навiть не помiтив як збоку схилився лiкар i взяв хлопця за руку:
-Є пульс. Давайте його в машину - лiкар пiднявся, вони разом взяли його за руки-ноги i переклали на ношi
-Там наскрiзь - в Сергiя затряслись руки - я закрив рану - але лiкарi вже несли пораненого в машину.
Вiн прихилився до стiни i спробував вгамувати адреналiн - Iван дивився на нього як на iнопланетянина, а та дiвчина що принесла тампони тихенько сказала:
-Ви весь в кровi, вам треба помитись.
-Iван, хлопцiв не бачив? - той заперечливо хитнув головою, тодi Сергiй перевiв погляд на дiвчину i для чогось спитав - Тобi скiльки рокiв, що ти тут робиш?
Вiн не розiбрав вiдповiдi бо петарда вибухнула дуже близько. За тих кiлька хвилин що Сергiй реанiмував пораненого картина бою змiнилась - проукраїнськi тiснили проросiйських, i одинокi пострiли лунали вже з глибини провулку.
В Iвана задзвонив телефон - така мелодiя стояла на контакт сина. Сергiю вiдразу полегшало, нiби величезний камiнь впав з плеч.
- Вони вже їдуть додому - цi слова були до Сергiя - Тобi б справдi помитись, та й переодягнутись не завадить.
-Ходiм до мене - дiвчина потягла його за руку - тут поруч, кiлька кварталiв. Я знайду вам чисту одежу.
Сергiй оглянув себе i зрозумiв - в такому виглядi далеко вiн не заїде, в кращому випадку забере мiлiцiя, в гiршому попадеться колорадам. Без зайвих пояснень дiвчина повела їх за собою. Весь центр мiста був як пiсля вiйни. Чому як? - зловив себе на думцi Сергiй - сама справжня вiйна, тiльки поки що без важкої зброї. В одному мiсцi догорала димова шашка i було важко дихати, купи розiбраної брукiвки, розбитi вiкна, перевернутий автомобiль. Коли вiдiйшли трохи далi вiд центру - на нього стали звертати увагу перехожi. Сергiй витер обличчя курткою, викинув її у смiтник i залишився в однiй сорочцi, яка була майже чиста - схилив голову, сховав руки в кишенi - кров на шкiрi вже присохла i не стиралась. Десяток кварталiв проходили пiвгодини або й трохи бiльше - в кiнцi йшли якимись провулками i по дорозi розговорились.
Її звали Юля, студент-медик з Херсону - тут знiмає квартиру недалеко вiд залiзничного вокзалу. В центрi опинилась свiдомо, вона з друзями прийшла на марш за Україну, а тут таке - нiхто не чекав, в сум'яттi подiй всi розгубились, а вона сховалась в аптеку вiдразу як почали стрiляти.
Юля жила на Канатнiй - вiкна квартири виходили просто на Куликове поле - мiсце, де ще вiд зими стояв табiр антимайдану. Сергiй визирнув у вiкно i побачив як малими групами туди сходяться люди з символiкою колорадських жукiв.
-Дасть Бог - затихне - сказав бiльше для самозаспокоєння Сергiй i зайшов у ванну. Юля тим часом в глибинi шафи знайшла для нього стару але добротну куртку.
-Сергiй, я вам зроблю чаю - сказала Юля крiзь дверi ванни i вже тихiше - Iване, ваш брат молодець. Якби не вiн той хлопець би помер.
-Це дитино тому що вiн багато був на вiйнi, я б так не змiг.
Запала незручна тиша, яку порушив Сергiй - на ньому не було видно жодного слiду недавнiх драматичних подiй.
-Юля, як ти себе почуваєш? - вiн боявся що прийде запiзнiла iстерика
-Все в порядку, я сильна. Не переживайте за мене, краще сiдайте до столу.
Чай пили мовчки, Iван подзвонив дружинi - хлопцi вже були вдома. Вони нi в чому не признавались, але Iрина була впевнена що їм довелось прийняти участь в бiйцi - їх видавав сильно пошарпаний вигляд. Брат запевнив її що все гаразд, скоро вони поїдуть додому, i тiльки поклав слухавку як зi сторони антимайдану донiсся шум. Кричали люди, багато людей якi йдуть в атаку - таке нi з чим сплутати було неможливо. Всi прилинули до вiкна, але заважали дерева - вдалось лише розiбрати що запалали намети якi стояли бiля будинку профспiлок.
Вони тривожно вдивлялися через вiкно на площу - Сергiй знав що його мiсце там. Вiн повинен хоча б спробувати це зупинити - так само як жертва стримує хижака - без надiї на успiх. Але Сергiй не жертва, вiн може набагато бiльше анiж просто померти - хижак зламає не один зуб допоки його здолає.
-Юля дуже дякую за чай i за все. Не виходь сьогоднi нiкуди з дому будь-ласка.
-Ви куди? - вона хвилювалась - там небезпечно
-Саме тому я мушу бути там, не хвилюйся - вiн глянув на Iвана - тримайся поруч. Все буде добре.
Як тiльки Сергiй змiг окинути оком поле бою вiн видiлив кiлька груп наступаючих, найбiльша мала чоловiк двадцять. Сергiй пiдiйшов i прислухався - хтось хотiв штурмувати будинок, а iнший бiльш помiркований чоловiк пропонував просто оточити i чекати мiлiцiю. Вiн вже було хотiв втрутитись у розмову, попередити про небезпеку на вiдкритiй площi перед будинком - як небезпека проявила себе сама. Згори будинку профспiлок прозвучали пострiли, i люди як по командi побiгли назад, шукаючи собi укриття за деревами.
-Брате, що будемо робити? - Iван хвилювався, йому було страшно. Вiн розгублено дивився Сергiю в очi i взагалi не розумiв навiщо вони тут.
Сергiй вiдповiв не вiдразу - подiї на площi миттєво набрали обертiв. Справа, зi сторони центру до будинку пiдбiгли свiжi протестувальники, i вiдразу в рух пiшли камiння та горючi коктейлi. Спершу вiдступивши люди почали повертатись назад, самi смiливi вже прорвались до входу в будинок.
-Поки що там нема що робити, i без нас достатньо бажаючих сiяти смерть - Сергiй нарештi спромiгся на кiлька слiв.
А тим часом маховик бою розiйшовся не на жарт - вхiд в будiвлю вже спалахнув i пожежа почалась вiдразу на кiлькох поверхах. Поодинокi фанати ще кидали камiння в вiкна, але спротиву бiльше не було, дим огорнув будинок i бiльшу частину площi. На третьому поверсi чоловiк вилiз на карниз, з вiкна його облизали язики полум'я - той не втримався i полетiв донизу.
-Пора, давай за мною. - Сергiй не чекаючи брата побiг вправо, туди де стояли чи то будiвельнi лiси, чи то якiсь конструкцiї сцени. Пiдбiг, прокричав прохання про допомогу i вiдразу кiлька десяткiв людей пiдхопили важку конструкцiю. Вiн йшов попереду, кричав "Дорогу, дорогу!" - люди розступались, дехто приєднувався i допомагав нести - органiзувався механiзм протидiї смертi. Допоки встановлювали конструкцiю пiд вiкнами будинку - хтось здогадався принести ще одну трохи далi i Сергiй побiг туди - з вiкна вгорi виглядала дiвчина рокiв двадцяти i голосно, панiчно кричала. Вiн залiз по принесенiй кимось драбинi на верх iмпровiзованої вежi i опинився навпроти вiкна другого поверху. Дiвчина вже не кричала, їй не вистарчало повiтря - вона вiдкривала рот неначе риба без води. Сергiй набрав повнi груди кисню, заскочив через вiкно в середину i допомiг дiвчинi перебратись на вежу. Перехопивши подих вiн повернувся в кабiнет, наскiльки змiг оглянув його крiзь дим - i знову до вiкна. Ковток повiтря i Сергiй вже в коридорi - там взагалi нiчого не було видно. Вiн пiшов в сторону входу але бракло повiтря - мусiв повернутись назад.
-Вона каже там її подруга бiля сходiв - крiзь шум Сергiй розiбрав слова хлопця рокiв вiсiмнадцяти на драбинi. Згори хтось спускався по пожежному рукавi, i вiн вiдвернувся щоб допомогти. Сергiй ще раз вдихнув повiтря i знову побiг в кiнець коридору - на цей раз добiг майже до сходової клiтки, але дим настiльки виїдав очi що прийшлось знову повернутись до рятiвного вiкна, вiн дуже довго кашляв, не в силах вимовити нi слова.
-Треба протигаз, я нiчого не бачу - закашлявся знову, прочищаючи легенi. Поки нижнiм пояснювали що потрiбно, поки Iван i ще кiлька хлопцiв кинулись шукати - пройшло кiлька хвилин, за цей час пiд'їхала пожежна машина i почали гасити вхiд. Хтось закинув догори респiратор, Сергiй його одягнув i вiдкриваючи очi на мить як фотоапарат дiафрагму побiг далi по коридору. Диму було трохи менше, але до сходової клiтки вже добрався вогонь. Завали меблiв, якими барикадували сходи, перетворились на вогневу пастку, крiзь полум'я вiн побачив тiло жiнки - вогонь до неї ще не дiстався i був шанс що вона жива. Побiг назад, вiн бачив пожежний щит в протилежному кiнцi коридору - заледве зняв важкий вогнегасник i знову швидко до сходiв. Пiна залила не тiльки вогонь, вона повнiстю закупорила респiратор i Сергiй знову залишився без повiтря - на останньому подиху голими руками розсунув ще гаряче дерево, пiдковзнувся на мокрiй плитцi, припiднявся, однiєю рукою тримаючи жiнку за ногу iншою вхопився за одвiрок i вирвав її з вогню. Вiн зовсiм безсилий повз по пiдлозi назад, тягнучи за собою тiло жiнки, коли вiдчув що його пiдхопили пiд руки, пiдняли i повели. Коли розум i зiр прояснились - Сергiй сидiв на пiдлозi кабiнету а бiля розчиненого вiкна пожежник в формi робив штучне дихання жiнцi. Вона була чорна, все в сажi лице, поплавлений одяг, неприродньо викрученi суглоби - шансiв вже не було. За хвилину пожежник прикрив їй лице якоюсь тканиною i мовчки подивився на Сергiя.
-Я в порядку - якомога твердiшим голосом вiн вiдповiв на беззвучне запитання рятувальника - шкода, я хотiв їй допомогти.
Пожежу потроху гасили, i Сергiй ще довго сидiв бiля вiкна, стараючись не дивитись на понiвечене тiло молодої жiнки. Їй би народжувати дiтей, кохати i радiти - але чомусь вона опинилась тут, на сторонi зла. Хто її направив на цю дорогу, чому вчасно не зупинили - на цi питання вiдповiдi були очевиднi, i водночас їх не було - настiльки все було складно. Звiдкись взявся Iван, який допомiг йому встати i помаленьку повiв до виходу. На сходах в нiздрi вдарив гидкий запах горiлого м'яса, i їх попросили трохи зачекати - лiкарi виносили трупи. Сергiй нарахував п'ять носилок з чорними мiшками аж поки їм дозволили пройти донизу - звiр вiйни наївся сьогоднi досхочу. Бiда лише в тому що в нього ненаситний апетит, i чим бiльше жертв - тим важче буде його зупинити.
Надворi люди вже зрозумiли що сталось - бiльшiсть були подавленi i сумнi. Хтось пробував виплеснути безсилу лють на врятованих колорадах але розумнiшi їх швидко гамували, не давали добивати i збiльшувати лiчильник смертi. Раптом Сергiй побачив Юлю, яка дивилась на них з Iваном i беззвучно плакала - хоч сльози залили їй все лице - та жоден мускул не здригнувся, жодна емоцiя на пробились назовнi.
-Я ж тобi казав сьогоднi з дому не виходити - вiн промовив тихо але Юля розчула
-Я хвилювалась за вас - вона пiдiйшла, взяла їх з Iваном пiд руки - ходiмо, я пошукаю вам ще кiлька курток в тiй шафi.
Сергiй якийсь час вагався, i перш нiж зробити крок, вiдповiв: