Кроули Джин Джуниор. Мiрi. По той бiк

-- По той бiк

Ясна рiч, Мiрi чекала, що з цього боку все буде по-iншому, втiм, навiть не пiдозрювала, що на стiльки iнакше. Вона насупилася, не розумiючи, що саме так дивувало її. Нiби звичайний пiд'їзд до мiста, немає дерев, огорожi, сiрi, осяянi сонцем, скелi з зелено-коричневими кущами. Трава тяглася до тепла крiзь камiнь, крива, покручена та сильна. Заводiв нема: немає труб, немає диму. Смiття немає. "Як вони без заводiв", -- подумала Мiрi. Якщо заводи у них не тут, не на виїздi з мiста, то де? Невже в центрi. Такого не може бути. Коли Мiрi ходила на край свого мiста, то неминуче проходила повз численнi заводи. Вони гримiли, хрипiли, видихаючи брудний сiро-коричневий дим з iржавих велетенських труб.

Легкий поштовх перед зупинкою вiдволiк Мiрi. Вона схвильовано зiбрала свої валiзи й приготувалася виходити. Серце калатало, долонi пiтнiли. Дорога добiгла кiнця. За вiкном розкинулося блакитне поле в молочнiй iмлi, посеред котрого десь далеко видно було кремезну рожеву мушлю, низ котрої тримав пух туману, а гостра верхiвка занурилася в прохолодну завiсу рiдких розлитих хмар.

Свiт по цей бiк не мiг не подобатись, стiльки велетенських квiтiв Мiрi в життi не бачила. Вона одразу ж пригадала той садок, в котрому гуляла на перервах i подумала, що вiн як дитячий малюнок у порiвняннi з тим витвором мистецтва, посеред котрого вона зараз опинилася. Суха стара жiнка в сiрiй сукнi, котру Мiрi потiм бiльше так i не зустрiне та великий товстий чоловiк в червоному светрi мовчки вели Мiрi кудись вузенькими вуличками. Обабiч квiтнули кущi бiлих троянд, що огортали перехожих своїм солодким п'янким запахом, вiд котрого крутилася голова. Мiрi глибоко дихала, нiби намагаючись просякнутись запахом i, зрештою, в головi у неї запаморочилося.

Опритомнiла вона на руках у кремезного чоловiка в ту мить, коли її заносили до темного холодного примiщення. "Це розподiльний пункт. Посидиш поки що тут, а потiм, коли ми отримаємо вказiвку стосовно того, куди тобi далi - поїдеш з Давидом".

Жiнка в сiрому переконувала Давида в тому, що потойбiчнi дiвчата розбещенi та з безлiччю розладiв роботи нервової системи, вони невихованi, бруднi, нетактовнi та аморальнi вiдносно тiєї моралi, що має мiсце з цього боку. Давид вiдповiв, що багато мiркував з цього приводу, i що, на жаль, по цей бiк теж багато юних дiвчат вихованих немудрими, тому вирiшив вiддати Мiрi на виховання до класу панi Адамс.

-- Панi Адамс! - невдоволено вигукнула жiнка в сiрому. - Це неприпустимо!

-- Як так? Про що Ви, панi Сiмонс? Це найсуворiша школа для дiвчат.

-- Для дiвчат високого походження. Це школа для принцес з мудрими консервативними батьками та для принцес, котрi перейшли межу дозволеного. Я розумiю, що Ваш резерв нiщо не обмежує, пане, але вона їм не рiвня, i не треба випускати бичка в середовище риб знаних порiд.

-- Припинiть, у неї чудовi результати.

-- У навчаннi - може бути, а от iншi аспекти можуть стати i неодмiнно стануть на завадi для її власного щастя в подальшому життi.

-- Про що це Ви?

-- Невже не очевидно? Вона зараз ототожниться з ними, потоваришує, а потiм на випуску раптом стане перед фактом, що вона не така, що її подальший шлях зовсiм iнший, що всi тi речi, до котрих готували дiвчаток роками, її аж нiяк не стосуються.

-- Це сувора школа, панi, там дiвчаток навчають не мати марних надiй та приборкувати власну фантазiю.

-- Це жорстоко, пане. Як знаєте, хочете знищити здiбну дiвчинку - вперед.

-- Я хочу допомогти їй стати тим, ким вона мала стати.

-- Хто Ви такий, щоб вирiшувати, ким їй бути?

-- Моллi, я просто хочу допомогти.

-- Тодi не перегинай! Це дитина, ти за неї тепер вiдповiдаєш! Хочеш вiдправити її до екстремального класу - вiдправляй, але будь певний, що впiймаєш її тодi, коли стане її час падати на своє мiсце в свiтi.

-- Ти ототожнюєш її з собою.

-- Та байдуже, якою ти мене бачиш. Я розумiю, що вона розумниця, а я просто стара нянька. До речi, ти не знаєш, якi у мене були результати в навчаннi. Але я не про те. Бережи цю дитину, вона слабка неймовiрно. Знепритомнiла сьогоднi просто вiд запаху троянд в провулку. Переконайся, що її як слiд вiдгодують.

-- Як? Ти не супроводжуватимеш її? Я на тебе, взагалi-то, сподiвався. Ти, як нiхто, розумiєш, що Мiрi зараз потрiбно.

-- Нi, нiчого я не розумiю. Єдина моя порада для тебе: поверни цю поранену пташку туди, де знайшов. Негарно буде, якщо вона, як от зараз я, в шiстдесят вiсiм рокiв вирiшить повернутись на батькiвщину, де у неї нiчого вже немає i нiчого бiльше не буде.

-- Ти хочеш назад? Але чому?

-- Не знаю, я тут нiхто, а там, принаймнi, зможу робити вигляд нiби я чогось варта. Що-що, а от вигляд робити я тут навчилась.

Наступного ж вечора Моллi Сiмонс повернулась додому, на iнший бiк свiту. Там вже за тиждень вона померла, лишивши всi свої статки молодiй повiї з трьома дiтьми. Всi хто знав її, кажуть, що стара з'їхала з глузду.

Давид вiдвiз Мiрi до школи панi Адамс, сподiваючись, що там її навчать триматись в рамках. Сам вигляд будiвлi школи мав нагадувати про стриманiсть. Похмурий, сiрого каменю, вiн був кремезний, з чотирма симетричними вежами. Кожна вежа завершувалася непрацюючим флюгером у формi пiвмiсяця, зiрки, сонця та пташки. Мiрi широко розплющила очi, серце важко калатало.

-- Ходiмо, -- суворо сказав Давид та взяв дiвчинку за руку.

-- Що там? Раптом у мене не вийде?

-- Чому?

-- Не знаю, -- невпевнено й тихо вимовила Мiрi. - А раптом.

На подив Мiрi, в школi було свiтло. Вони увiйшли до вузенького жовтого коридору, котрим швидко пробiгла повз них бiла фретка.

-- Що це?

-- Фретка панi Адамс, Джон.

-- А чому вiн просто так вiльно бiгає?

-- Джон - психопат, може образитись i втекти.

-- Вiн безпечний?

-- Цiлком.

Коридор був довгим, праворуч - безлiч дверей, лiворуч - безлiч вiкон. Пройшовши крiзь арку, оздоблену рiзьбленням, Мiрi з Давидом увiйшли до холу, що являв собою велетенську круглу порожню кiмнату з кришталевою люстрою та п'ятьма дзеркалами вiд пiдлоги до стелi. Одне з дзеркал виявилось дверима, з котрих вийшла до них жiнка. Неймовiрно висока та неприродно худа, вдягнена в оксамитову чорну сукню з темно-сiрим мереживом на комiрi та манжетах. Мiрi вражено розглядала блискучу брошку з червоним каменем на її грудях, нiколи не бачила вона нiчого на стiльки гарного.

-- Пильнуй свiй погляд, дiвчино, -- суворо вимовила панi Адамс. Мiрi звела до неї свої великi чорнi очi, вони блищали вiд страху та хвилювання, щоки спалахнули малиновим.

-- Пробачте, -- тихий голос Мiрi тремтiв.

Вона дивилась на жiнку, котра здавалась їй надто досконалою. Раптом їй примарилось, що такi народжуються для прикладу, що самотужки таким прекрасним не станеш, тим паче не перетворишся з такої, якою вона, Мiрi, зараз є. Волосся панi Адамс було абсолютно сивим, бiлим як молоко, крiм єдиної прядки, що лишалася чорною. Темний локон звивався гнучкими хвилями, вилучений iз зачiски, на ньому наголошувала срiбна шпилька у виглядi сонця, схожого на "сонце" зi старого пасьянсу. У панi Адамс були прекраснi вузькi карi очi, обрамленi синьо-чорними густими вiями. Суворий погляд довершували вiрно окресленi густi чорнi брови, що виразно вигиналися пiдiграючи iнтонацiям, з котрими говорилася та чи iнша фраза. Мiрi сподобався її нiс, маленький та вузький. А от губи були надто чуттєвими, пухкими та яскравими, вони зовсiм не пасували до суворого обличчя, втiм досконало завершували образ, не лишаючи сумнiву в тому, що ця жiнка прекрасна. Для Мiрi вона стала уособленням чарiвного свiту, до котрого потрапила така недосконала вона.

Зненацька до зали забiгла бiла фретка, панi Адамс нахилилася й виставила руки, тварина видерлася їй на шию, нiби шукаючи у неї прихистку.

-- Джон - божевiльна фретка, -- сказала вона. - Вiн сам втiкає, а потiм лякається чогось та повертається. Скоро знову втече, от побачите.

Те, що сказала панi Адам видалось Мiрi доволi несподiваним. Образ змiнився справжньою людиною, котра говорить, що думає. Тепер вона вiдiйшла до люстерка, пробiгаючи тонкими довгими пальцями пухнастий живiт Джона. Мiрi та Давид пiдiйшли до неї.

-- Подивись на себе, Мiрi. Тут так не ходять. Я вiдправлю з тобою Хелену, вона допоможе пiдiбрати вiдповiдний одяг. Вiн має бути скромний та охайний, уникайте яскравих кольорiв.

-- У тебе сукня ближче до долу розiрвана, Євгенiє, -- посмiхнувся Давид.

-- Я знаю, це все собака. Ходи сюди, -- панi покликала його за собою до одного з дзеркал. Пiдiйшовши, вона натиснула на срiбне скло поверхнею долонi, дзеркало вiдсунулося, вiдкриваючи вид на двiр. - Бачиш того? Великий такий, пухнастий? Це Бо. Наш новий пес. Вiн надзвичайно добрий та дурний, шалено радiє, коли хтось до нього звертається. - Євгенiя говорила про це без емоцiй, спокiйно та байдуже, а Давид посмiхався.

-- Мiрi, я лишу тебе з панi Адамс. Я в тебе вiрю. Ти молодець, i у тебе неодмiнно все вийде, -- Давид поспiхом торкнувся плеча Мiрi, кивнув Євгенiї та пiшов.

-- Ходiмо, Мiрi. Я покажу тобi гуртожиток та познайомлю з Хеленою. Надалi всi питання до неї, ви житимете разом.

-- Дякую, -- вихопилось нещасним тоном. Євгенiя здивовано звела брови.

Вони зайшли за те дзеркало, з-за котрого перед тим вийшла панi Адамс.

6. Школа

Панi Адамс йшла попереду мовчки, i Мiрi була їй вдячна за це те, що немає потреби пiдтримувати розмов ввiчливостi. Вона затримала дихання вiд хвилювання, йдучи вузьким темним коридорчиком.

-- - Це твiй клас, Мiрi. Вони почали кiлька днiв тому, сподiваюсь, ти зможеш наздогнати, -- висока панi Адамс схилила голову, нiби хотiла переконатись, що Мiрi чує її, та вказала на дверi праворуч.

-- - Номер вiсiм, -- прошепотiла Мiрi.

-- - Номер вiсiм iз зiрочкою, -- посмiхнулась директорка, Мiрi звела на неї зляканi очi. - Номер вiсiм iз зiрочкою, Мiрi. Номер вiсiм на iншому поверсi. Не загубись. Ти готова?

-- - Здається, -- Мiрi почервонiла, а панi Адамс рiшуче вiдчинила дверi до класу.

-- - Доброго дня панi Лiс, я тут, щоб познайомити Вас з новою ученицею - Мiрi Едлi Сноуден. Мiрi широко розплющила очi й мовчала. Вона щойно увiйшла до невеличкої кiмнатки, де тихо сидiло вiсiм дiвчат. Здавалося, прихiд Мiрi анi трiшечки їх не схвилював, ученицi сидiли незворушно, уважно слухаючи музичнi записи, котрi на момент знайомства з новою дiвчинкою нiхто й не подумав вимкнути. Коли ж панi Адамс назвала iм'я Мiрi, клас пiдiйнявся та ввiчливо схилив голови.

В цьому класi не було перешiптувань, всi сидiли тихо та з цiкавiстю слухали записи, викладачiв, переглядали гербарiї, читали потрiбнi роздiли. Загалом, будь-яке завдання виконувалося з натхненням та готовнiстю. Мiрi не могла зрозумiти, чи справдi всiм так цiкаво, чи це виховання та чiтке дотримання правил пристойностi робить дiвчат такими, адже не всi завдання могли захопити її достатньою мiрою. Часом, вона вiдволiкалася на пташок за вiкном, тодi панi Лiс пiдходила до її парти та торкалася руки вказiвною паличкою. Жодних зауважень чи коментарiв. Першого ж дня Мiрi вiдчула, що концентрувати увагу так надовго їй не вдається. Заняття тривали до восьмої вечора, буднi днi не передбачали домашнiх завдань, самостiйна робота давалася лише на вихiднi. Про все це Мiрi дiзналася з листку з розкладом, що лежав на партi, за котру її посадили. Далеко вiд викладача тут сидiти було просто неможливо, тому не було жодних незручностей в тому, що Мiрi сидiла вкiнцi класу. Для неї приготували комплект необхiдних книжок, пакет матерiалiв, набiр ручок та олiвцiв; все точнiсiнько таке ж як i у рештi дiвчат. Дiвчата були одягненi по рiзному. Мiрi очiкувала, що в пансiонатi всiх вбиратимуть в форму, аби нiхто не вирiзнявся, але - нi. Мiрi соромилась власного вигляду i з нетерпiнням чекала, коли вже зустрiне Хелену. Панi Адамс обiцяла, що Хелена допоможе обрати одяг. Озирнувшись довкола, дiвчинка намагалась вгадати, хто з однокласниць стане її сусiдкою. Праворуч сидiла пухка дiвчинка зi свiтлим кучерявим волоссям, схожим на хмарку. Вона була вбрана в бiлку сукню з блакитними вертикальними смужками, з бiлим комiрцем та манжетами. Поруч з нею сидiла хворобливо худа висока дiвчина в окулярах. Її волосся було коротким та неслухняним - стирчало на всi боки, тому було з обох бокiв прихоплене тоненькими чорними шпильками з червоними квiточками. На цiй дiвчинцi була проста недовга сукня кремового кольору, на ногах - сiрi панчохи. Мiрi вирiшила, що жодна з них Хелена. Перед дiвчатами сидiли ще троє: абсолютно однаковi дiвчатка маленького зросту, з довгим русявим волоссям. Мiрi сподобалося, як виглядали їхнi голови з акуратними зачiсками: блискуче волосся акуратно лежало на плечах, та його частина, що могла заважати була зiбраною в тоненькi косички, по двi у кожної дiвчини. Їй стало цiкаво, чи i обличчя у них такi ж симетричнi як зачiски. Сукнi їхнi, до речi, теж були однаковими - темно-синi з бiлими комiрцями. Лiворуч сидiло ще троє, такi рiзнi та гарнi, що Мiрi замилувалася, а панi Лiс мала знову торкнутись її вказiвкою, що привернути увагу. Двi дiвчинки сидiли поруч, третя - окремо вiд усiх, та найближче до Мiрi. Сонце, здавалося, було зацiкавлене в однiй єдинiй ученицi, в тiй, що сидiла найближче до вiкна. Промiння сплiталось з бiлим волоссям її, вiдбиваючись вiд золотих шпильок та виблискуючи неймовiрними кольорами. Дiвчина слухала урок, час вiд часу пiдiймаючи до вчителя свої велетенськi синi очi, обрамленi густими темними вiями, її шкiра здавалась оксамитовою, темнi брови довершеними. Урок, вочевидь, викликав у дiвчинки неабияку цiкавiсть, її щоки були рум'янi вiд захвату, а кiнчики вказiвних пальцiв iнодi сiпались, нiби даючи знак iнформацiї: пригальмувати, спинитись, завмерти для неї на хвилинку, щоб жоден звук не лунав намарно, щоб жодна деталь не сховалась вiд її уваги. Мiрi закохано розглядала її, ученицю з першої парти лiворуч вiд Мiрi бiля вiкна. Кремове мереживо її сукнi було напiвпрозорим та витонченим, на нього падало довге хвилясте бiле волосся, в котре вплiтались рiзнокольоровi намистинки, блiдо-коралова шовкова сукня iдеально пасувала цiй дiвчинi, вiдкриваючi вузенькi литки в шкiряному коричневому взуттi на шнурiвцi. Права рука швидко щось записувала, на пальчику був персник з метеликом, на лiвiй ручi був золотий годинник на шкiряному ремiнцi. Поруч сидiла дiвчина, що, здавалося, являла повну протилежнiсть своєї сусiдки: коротке блискуче чорне волосся, що закривало вуха, було прикрашене тоненьким вiночком з синiх квiтiв;сукня без мережива з цупкої тканини, бiла з блакитними трояндами, пiдперезана синьою атласною стрiчкою. На нiй також була бiла в'язана пухнаста кофтинка з перламутровими намистинками. Ця дiвчина була такою ж стрункою й тоненькою, коротка сукня вiдкривала худi ноги в чорних панчохах та в чорному шкiряному взуттi. Смаглява шкiра, чiтко окресленi губи, густi чорнi брови та закрученi густi вiї над сяючими чорними очима. Панi Лiс готова була знову пiдiйти до Мiрi, але вона й сама схаменулася. 'Навряд менi так пощастить, i котрась з них виявиться Хеленою', -- подумала Мiрi. Раптом дверi класу вiдчинились, симпатична дiвчина просто увiйшла та сiла бiля третьої дiвчинки, лiворуч вiд нашої. Щоб розгледiти їх Мiрi довелося б крутити головою, тому вона вирiшили дочекатись перерви та спробувати зануритись до матерiалу уроки. Говорили про музику, дiвчинка мало що про неї знала. Хiба те, що її брат, Роберт, обожнює музику i чудово грає щось, що сам i вигадує. Вона гортала книжку з iменами, портретами та бiографiями i нiкого там не впiзнавала. Їй стало прикро, що стiльки книжок вона приносила для брата, а сама до жодної з них так i не зазирнула. Їй було дивно, що музика може цiкавити стiлькох. У неї вдома, нiхто особливо нею не переймався. Частина з теоретичним матерiалом закiнчилась.

-- - Тепер ви можете бути вiльними на п'ятнадцять хвилин. Потiм ми повернемося до уроку, на вас чекає практична частина. Ми слухатимемо музику наших пращурiв з двадцять другого столiття. Мiрi глибоко вдихнула та опустила голову.

-- - Привiт! Ти Мiрi? - пролунав веселий дзвiнкий голос. - Я Хелена - твоя сусiдка.

-- - Так, я - Мiрi. Привiт, -- її голос тремтiв, страшно було сказати щось не те. Хеленою виявилась дiвчинка, що прийшла останньою. Мiрi дивилась на неї, не знаючи як реагувати на її жвавiсть. Хелена була невисокою дiвчиною, мiцної статури, з густим золотавим волоссям та велетенськими синiми очима. Дивлячись на її одяг, Мiрi подумала, що з усього побаченого сьогоднi, поєднання блiдо-зеленого з рожевим - не найвдалiший вдалий варiант. Мереживо надто штучно стирчало, не було в ньому тiєї невагомостi, котру вона бачила в мереживi, скажiмо, панi Адамс. Мiрi не могла зрозумiти, в чому справа: всi цi дiвчата вбранi в одному стилi, вони всi з цiєї половини свiту, але хтось видавався прекрасним та недосяжним, а хтось аж надто земним. I ось цього земного Мiрi для себе й не хотiла.

-- - Ми житимемо разом! Доведеться товаришувати! Панi Адамс сказала, що ми з тобою пiдемо обирати сукнi! Я з нетерпiнням чекаю.

-- - Так, я теж, -- нерiшуче вимовила Мiрi. Хтось з дiвчат вийшов с класу, хтось лишився. Двi прекраснi дiвчини з лiвого боку вiд Мiрi з Хеленою розглядали щось блискуче в скринцi та перешiптувались. Нiхто не цiкавився новою ученицею, i їй це було на руку, зважаючи на непевнiсть щодо кожної дрiбницi: що доречно сказати, що нi? Чи надто непристойним є те, що вона -- в старих джинсах та в неохайному смугастому светрi? Чи слiд потискати руки?

-- - Коли, Мiрi? - нетерпляче допитувалась Хелена, -- Коли ми пiдемо?

-- - Я не знаю, ще не вивчила розклад, але я б хотiла якомога ранiше, адже у мене зовсiм немає суконь.

-- - Як?! Жодної?

-- - Жодної.

-- - Пiдемо сьогоднi пiсля урокiв.

-- - Менi ще слiд розiбрати речi.

-- - Я тобi допоможу, ми швидко впораємось, а потiм пiдемо по сукнi.

-- - Я б спочатку взяла одну, у мене не багато коштiв.

-- - Хм... а скiльки у тебе є?

-- - Я не знаю. Не точно... Те, що я вiдклала зi стипендiї.

-- - А яка у вас там була стипендiя.

-- - П'ять на тиждень та ще три додатковi наприкiнцi мiсяця.

-- - Двадцять три? Серйозно? Навiть не знаю, чи знайдемо ми щось за такi грошi.

-- - А я навiть не знаю, чи є у мене двадцять три.

-- - Нiчого. Можна зайти в магазин, -- Хелена заговорила пошепки. - Там є речi, котрi вже носили, -- вона скривилась.

-- - Це нiчого страшного. Всi моєї речi передi мною вже хтось носив, -- поспiшила заспокоїти її Мiрi.

-- - Угу, -- сусiдка звела брови i сiла на своє мiсце. Перерва скiнчилась. Панi Лiс увiмкнула музику. Ця частина уроку полягала суто в прослуховуваннi, тож Мiрi могла роздивитись все в класi, дiвчат, вчительку, розклад. Завтра вставати треба було о восьмiй, доволi зручно, тому Мiрi навiть рада була, що зможе вже сьогоднi обрати собi якийсь одяг. Заняття щодня тривали вiд десяти до дванадцяти годин. Предметiв було не багато: музика, лiтература, математика, малювання та наука про живе. Панi Лiс сидiла на стiльцi, занурена кудись глибоко-глибоко, вона посмiхалась, ритмiчно киваючи головою. На нiй була довга коричнева атласна сукня з чорними смужками. Її сиве волосся трималось у високiй зачiсцi. Хелена малювала щось у своєму зошитi. Мiрi сiла боком до парти i тепер добре бачила дiвчинку поруч з лiвого боку: зовсiм маленька на зрiст, з мiдно-рудим прямим блискучим волоссям, що здивувало Мiрi своєю довжиною - коли дiвчинка сидiла, воно сягало пiдлоги. Вона була схожою на ляльку з порцеляни, її шкiра була до прозоростi блiдою, здавалося навiть, що вона вiдблискує перламутром; яскравi пухкi губи щось нашiптували пiд музику, чорнi очi ховались за довгими вiями. Дiвчинка натискала уявнi клавiшi довгими пальцями, похитуючись.

-- - Це Сем, вона божевiльна, -- прошепотiла до Мiрi Хелена, та ж питально глянула на неї. - Нi з ким не говорить, сидить там тихо, але все завжди знає, про що б її не спитали. Вдягається наче з якогось культу.

-- - Що?

-- - Ну якась релiгiя... знаєш?

-- - А... -- Мiрi вiдвернулась вiд Хелени, не бажаючи продовжувати розмову. Її одяг - це точно не щось, з чого варто брати приклад. Мiрi вирiшила, що Сем - найпрекраснiше створiння в свiтi, принаймнi з тих, кого їй доводилось бачити. Вона подумала, що мабуть нiколи не наважиться з нею заговорити. Коли Хелена знову занурилась в малювання, Мiрi повернула голову так, щоб бачити Сем. Їй було цiкаво, що в її одязi так не сподобалось сусiдцi: сiра сукня без мережева, з довгими рукавами, простий годинник, чорне взуття на маленьких нiжках, в'язана свiтла кофта з вишитою зеленою пташечкою, тоненький сiрий персник на вказiвному пальцi.

-- - Сем Уiтт, -- пролунав голос панi Лiс. - Семмi, пiдготуй на наступний раз пiсеньку. З нами нова дiвчинка, нехай почує тебе. Їй це буде цiкаво, безсумнiвно. Я ще не бачила, щоб когось так хилило в сон вiд музики та її теорiї, як панну Сноуден, -- Мiрi почервонiла та опустила очi.

-- - Вона певне втомилась з дороги, панi Лiс, -- пролунав тоненький голос звiдкись лiворуч.

-- - Дякую, що звернули мою увагу на цю деталь, панно Лiнделл.

-- - Вибачте, -- опустила очi дiвчинка, що сидiла бiля вiкна.

7. Сукня

-- - Мiрiчко, ти знаєш, що за тиждень приїдуть хлопчики? Слiд мати бездоганний вигляд, -- Мiрi звела брови в щирому подивi та лагiдно всмiхнулась у вiдповiдь. - З вашого бо... твоїх знайомих багато буде?

-- - З нашого боку? - Мiрi все ще посмiхалась. - Нi, нас всього троє: я, Нiк та Браян.

-- - Двоє, значить?

-- - Значить - двоє. А що?

-- - Ти їх добре знаєш? Симпатичнi?

-- - Браян Петренко дуже розумний, а Нiк - мiй друг.

-- - Твiй хлопець?

-- - Що? Мiй... нi. Вiн мiй друг. Насправдi, у мене не було друзiв, але Нiк завжди був до мене привiтний.

-- - Ти йому подобалась? Ну а як же iнакше! Поглянь на себе!

-- - Що? - Мiрi пiдiйшла до дзеркала та торкнулась свого обличчя.

-- - Ти дуже симпатична, Мiрi. Поглянь на своє волосся, таке хвилясте, сильне... Його б трiшки зволожити. Треба купити тобi засобiв з догляду за... усiм.

-- - Я нiчого в цьому не тямлю, тому мабуть не варто.

-- - Ти можеш взяти мiй зволожувач поки що. Давай розпустимо твоє волосся, -- Хелена не питала, вона просто зняла червону резинку з жорсткого волосся дiвчинки.

-- - Тут є дзеркало в повний зрiст. Це так зручно, я й не знала.

-- - Ляжеш бiля вiкна, добре?

-- - Добре, звiсно. А чому ти не хочеш? Вiд нього ж свiтло...

-- - Вiд нього протяг, а я так часто хворiю.

-- - Я з радiстю там спатиму, Хелено. Покажеш менi, де будуть мої полички в шафцi?

-- - У тебе, все одно, поки що немає речей. Оскiльки, у мене багато одягу, я так вважаю, ти не будеш проти, якщо я тобi вiддам двi полички?

-- - Я зараз викладу те, що у мене з собою. Якщо мiсця вистачить - бiльшого менi й не треба. Не переймайся.

-- - Чудово! Ти в цьому пiдеш?

-- - Це, взагалi-то, дорожнiй одяг. Гадаєш, я встигну швиденько помитись та перевдягтись?

-- - Ти маєш зробити це до дев'ятої, тодi у нас ще буде двi години на все про все.

-- - Менi потрiбно знайти всього одну сукню

-- - За двадцять асiв це буде нелегко.

-- - У мене двадцять п'ять.

-- - Це мало що змiнює. Мерщiй мийся та пiдемо. - Хелена розстiбнула блискавку своєї сукнi, а її сусiдка пiшла в душ. Мiрi радiла душевi з теплою водою, зручному лiжку, поличкам в шафi, великому дзеркаловi, власному столу, хисткому стiльцевi, великому вiкну, втiм, страх ще повнiстю не минув. Хто знає, було їй так складно всидiти сьогоднi через втому, чи може й надалi так буде? Що як всi iншi предмети здаватимуться їй такими ж нецiкавими й далекими як музика? Чи вистачить їй решти ночi, щоб вiдпочити й бути готовою працювати завтра? Але ж Давид в неї вiрить, вчитель Томас вiрить, Нiк сказав, що теж не сумнiвався в тому, що вона стане однiєю з трьох, має ж в цьому бути якийсь сенс? Мiрi вирiшила, що старатиметься й надалi, нехай буде як буде. Спогади про те, як Давид сперечався з директоркою через неї збадьорили дiвчинку, i, чиста, вона готова була йти на пошуки своєї першої гарної сукнi.

-- - Що ти вдягнеш?

-- - Штанi в клiтинку та чорну кофтинку на ґудзиках.

-- - Хм... ну гаразд, -- Хелена виглядала невдоволено, але сперечатись не стала. Мiрi гуляла з Хеленою довгими бiлими коридорами торгiвельного центру. Людей там було не надто багато i Мiрi почувалась комфортно.

-- - Тут завжди так?

-- - Нi, що ти! За два тижнi почнуться заняття в основних групах - приїде стiльки народу, що не проштовхнутись! Я з нетерпiнням чекаю!

-- - А чому вони будуть аж за два тижнi? Ми вже почали...

-- - Ми - наймолодшi старшокласницi - починаємо першими. Потiм приїдуть хлопчики. А ще за тиждень - решта.

-- - Ясно. Тому я їхала сама. Куди ми зараз пiдемо?

-- - Он магазин 'Мiстерiя', давай глянемо, що у них є. В 'Мiстерiї' було багато строкатого одягу, Мiрi не подобалось те, що вона бачила. На щастя, найдешевша сукня коштувала триста асiв, тож дiвчата пiшли шукати далi. На пiдземному поверсi був комiсiйний магазин 'Дiнь' -- на нього було покладено останню надiю.

-- - Хелено, а з ким ти товаришуєш?

-- - З класу? З усiма трiшки, а так, зазвичай, я спiлкуюсь зi старшими дiвчатами.

-- 'Тому ти так менi зрадiла', -- подумала Мiрi.

-- - Розкажи про наш клас, якщо можеш. Хто та чорнява дiвчинка, що лiворуч вiд нас сидить?

-- - Хм, то Тетяна Штраус. Вона зависокої думки про себе. А з чого раптом? Ти її бачила? Вона така худа, що можна вирiшити, нiби їй десять рокiв. Ну можна було б, якби вона не була, до всього, така довжелезна.

-- - Який її предмет?

-- - Не знаю, я з нею мало вчилася. Вона зi Схiдних Полiв, з родини якогось герцога Штрауса.

-- - Ну, вочевидь... А поруч з нею?

-- - Лiза Лiнделл. Хороша дiвчина, справжня принцеса. Всi її люблять. Мiй брат в неї навiть закоханий.

-- - А який у неї предмет?

-- - Лiза любить суспiльнi науки, вона чудово ладнає з людьми. Мабуть тому її так люблять...

-- - Вона гарна.

-- - Угу, непогана.

-- - Три дiвчинки з першого ряду, що ти знаєш про них?

-- - Трiйнята Андерсон: Еллi, Неллi та Лiлi. Нiхто точно не знає, хто з них хто. Вони дуже добре рахують.

-- - Зрозумiло... Дiвчата, що праворуч вiд нас?

-- - Товста й худюща?

-- - Нну... мабуть так.

-- - Здоровезна - Веронiка Смог, худа - Джемма Адамс. Уяви, вона - племiнниця панi Адамс. Неймовiрно просто.

-- - Чому?

-- - Ну ти її бачила? Вона ж потворна.

-- - Їй лише п'ятнадцять, але, ти права, вона така собi.

-- - Їй тринадцять, але вона добре вчиться з усiх предметiв, тому перестрибує через курси.

-- - Нiчого собi, а її подруга? Веронiка? Що у неї за талант?

-- - Нiчого у неї немає. Можливо вона непогано готує. I вона тiй не подруга, вони ненавидять одна одну, хоч i сидять поруч. Страшенно лицемiрнi. Я згадала... кажуть, Тетяна гарно пише i читає неймовiрно швидко. Теж менi, талант...

-- - Це ж прекрасно! Я от дуже повiльно читаю i пишу з помилками. Я неуважна. А що ти вмiєш?

-- - Я непогано малюю, чудово танцюю, не гiрше вiд Лiзи ладнаю з людьми та i, загалом, все встигаю.

-- - Ясно, -- Мiрi згадала малюнок Хелени з уроку й засумнiвалася в її здiбностях як танцiвницi.

-- - А ти? А то про всiх розпитуєш, наче тiльки й чекаєш, щоб похизуватись, я ж бачу.

-- - Та менi нема, чим, насправдi. Мене взяли через те, що так вирiшив Давид i ще через те, що я створила гарну квiтку на бiологiї.

-- - То любиш природу?

-- - Навiть не знаю, що тобi вiдповiсти. Думаю, так.

-- - Ти дивна, але ми з тобою неодмiнно потоваришуємо. Твiй хлопець в чому здiбний?

-- - Мiй друг, Нiк?

-- - Називай, як хочеш.

-- - Вiн дуже талановитий i його здiбнiсть полягає в тому, що вiн, так би мовити, бачить майбутнє.

-- - Вiн знає магiю?

-- - Нi, не так. У нього дуже багата уява i мозок працює таким чином, що дозволяє Нiковi прораховувати ситуацiї наперед. Це, насправдi, неймовiрно. Але вiн через те завжди сумний.

-- - А iнший?

-- - Браян створює роботiв, схожих на людей, на тварин, на комах... i вони майже як справжнi живi iстоти... Вiн розумний.

-- - Хто з них тобi бiльше подобається.

-- - Як так? Нiк - мiй майже друг, вiн не може менi не подобатись. Браяна я не знаю. Дiвчатка пiдiйшли до магазину. Там Мiрi знайшла одну єдину сукню, найближчу до свого розмiру. Вона була простою та чорною, з легкої тканини. Верхня частина нагадувала звичайну сорочку з комiрцем, пiдперезувалася сукня шкiряним тоненьким пасочком.

-- - Вона тобi завелика i така похмура, -- прокоментувала Хелена. - Краще б спробувала ту малинову.

-- - Менi не сподобався колiр та тканина.

-- - А чорний колiр тобi подобається?

-- - Вiн про мене нiчого не говорить, на вiдмiну вiд рожевого.

-- - То малиновий. I що, по-твоєму, цей колiр говорить?

-- - Не знаю, скажiмо щось на кшталт: ця дiвчинка з власної волi не вдягла б подiбного, абощо.

-- - Ти дивна.

Комментарии: 2, последний от 27/08/2016. © Copyright Кроули Джин Джуниор Размещен: 07/05/2015, изменен: 27/08/2016. 31k. Статистика. Глава: Проза, Любовный роман, Постмодернизм Скачать FB2		Оценка: *3.774** Ваша оценка:
Аннотация: Я впiзнала свiй смуток, Сем. Так раптово, так зненацька, i зрозумiти не можу, як могла я так довго не приймати те, що побачила. А може його не було нiколи, можливо вiн народився вiд того океану, котрий лiг на мене, сповнивши єство своєю нестерпною брудною важкiстю, притиснувши легенi до хребта. Можливо вiн - це лише образ зiтканий свiдомiстю, котра хотiла жити, але, котрiй забракло кисню для того, щоб бачити свiт справжнiм.

Кроули Джин Джуниор : другие произведения.

Мiрi. По той бiк