Ежова Лана : другие произведения.

Перетин паралелей (укр.)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


Перетин паралелей

  

Минуле, теперiшнє, майбутнє - три паралелi...

  
   Вона знайшла його за лiкарнею, пiд старою яблунею. Вiн сидiв нерухомо на лавцi, схиливши голову. Вiн не помiтив її, i вона з хворобливою цiкавiстю роздивлялася його, шукаючи щось вiдоме лише їй.
   Нарештi тихо запитала:
   - Ти можеш вiдповiсти на кiлька моїх запитань?
   Хотiв сказати, що втомився вiд журналiстiв та iнтерв'ю, але впiзнавши голос, вражено пiдняв голову.
   - Ти ?!
   - Я... Не чекав, що прийду?
   Вiн не вiдповiв. Поправивши бинти на головi, прослiдкував за падаючим листком, який лiг мiж ними.
   - Маю надiю,- почала сумно вона, - що зiркова хвороба обминула тебе, i ти поставився до моїх слiв iз розумiнням.
   Його дивний погляд немов пройшов крiзь неї, викликавши моторошне вiдчуття.
   - Мiй нормальний вчинок став героїчним завдяки журналiстам. Я ж зробив так, як це зробив би будь-хто iнший на моєму мiсцi. Не хвилюйся, бо я не змiнився.
   Їй здалося, що в цих словах є приховане заохочення говорити.
   I вона сказала:
   - Пробач, тодi я помилилася. Я все-таки кохаю тебе. Можна менi повернутися до тебе?
   На цi слова вiн чекав рiвно 2 мiсяцi й 10 днiв. Вiн зазирнув у її щирi очi - мить час зупинився, а в його уявi пiшов назад.
  

***

  
   - Отже, золото опришкiв наше, - очi Артема палали вогнем радостi.
   - Не кажи "гоп", - попередив спокiйно Костянтин, перераховуючи золотi монети. - Збирається страшна гроза. Невiдомо, чи повернемося такими ж веселими, як зараз, в мiсто.
   - Ти вiриш у помсту злих духiв, якi нiбито стережуть заклятий скарб? - здогадався Артем. - О Боже! Костя, ти як дитина!
   - Не смiйся, я вiрю в легенди про Скарбника, який вiддає золото лише тому, кому воно призначене.
   Костянтин механiчно продовжував складати монети в стовпчики. Артем, щось наспiвуючи, вiдкорковував пиво. Подаючи пляшку третьому юнаковi, котрий мовчазно лежав бiля стiни намету, запитав:
   - Що з тобою, Назаре? Ти теж боїшся Скарбника? Чи болить розбите серце? Хлопче, не будь меланхолiком - ми багатi й скоро станемо знаменитими. Тож радiй! Чого ще не вистачає? Назар, не вiдповiвши, запитав:
   - Коли вiдкриємо другий глечик? Щось пiдказує менi: там золота немає, бо надто вiн легкий.
   - А ти правий, - через кiлька хвилин мовив Артем, звiльнивши шийку глечика вiд смоли. I розчаровано додав: - Тут якась рiдина.
   Костянтин, не поспiшаючи, як справжнiй флегматик, розглядав дивний глек i його вмiст.
   - Як це фантастично не звучить, але це вино, - нарештi вирiшив вiн й нiяково посмiхнувся: - Що будемо робити?
   - Проведемо дегустацiю, - очi Артема свiтилися захопленням.
   - А якщо воно отруєне? - висловив здогад Назар.
   Артем розсмiявся:
   - Ну, де ти бачив, щоб закопане вино було отруєним? Навiщо його б тодi закопували?
   Навiть завжди обережний Костянтин переконував Назара набратися смiлостi. I вiн здався.
   Темно-червона рiдина неохоче наповнила три пластиковi стакани. Назар недовiрливо випив ковток, залишки непомiтно вилив на землю...
   На дворi почалася гроза. Стогнали сосни, заламуючи тонкi вiти-руки. Грiм. Блискавки розтинали навпiл гнiвне небо. Першi крижанi краплi впали на землю - багаття, невдоволено зашипiвши, почало затухати. I ось вода переможно заливала землю.
  

***

  
   Вiн стояв на тролейбуснiй зупинцi. У руках - оранжевi гербери (її улюбленi квiти), у свiтло-карих, майже жовтих очах - крижана застиглiсть чекання.
   Холодно. Небо, можливо, вкрите зiрками, але вогнi мiста не дозволяють їх бачити. Вiтер дме з пiвночi. Холодно. Здається. Кров перетворюється на охолоджений напiй iз кубиками льоду.
   З образою поглянув на годинник - вона запiзнюється на 42 хвилини, не поважаючи нi нареченого, нi його батькiв.
   Запищав мобiльний. Вiд неї прийшло повiдомлення: "Я не прийду. Все. Настав час зiзнатися: я не кохаю тебе, i у мене є iнший. Ти не пiдходиш менi, нерiшучий, млявий i невпевнений у собi".
   Жовтi квiти вислизнули з рук. З ненавистю подивився на золоту обручку, яку все ж не наважився викинути. Лише тепер зрозумiв, що безпорадна залежнiсть вiд неї викликає невгамовний бiль.
  

***

  
   Дощовi краплi витягли з жахливого сну. Нiчого не розумiючи, Назар витер рукавом обличчя i застогнав - важка голова болiла, немов пiд час похмiлля.
   Нудило, шлунок скручувався у заплутаний вузол. Темнiло у очах. Земля гойдалкою хиталася разом з ним.
   Ледь не втрачаючи свiдомiсть, спробував розбудити друзiв. Марно. Але як i коли вони всi поснули? Вiн не мiг пригадати. I раптом зрозумiв: у винi все-таки була отрута, яка мала зупинити жадiбних шукачiв скарбу.
   Вони помруть. Якщо, звичайно, вiн не пiде за допомогою. Але три кiлометри? Гроза? Звiдки взяти сил? Йому, нерiшучому i млявому?
   Вiн не знав. Знав лише одне: вiн повинен врятувати себе i своїх друзiв.
   I Назар вийшов iз намету в горобину нiч.
  

***

  
   Час пiшов своїм ходом. Мить закiнчилася.
   З тривожною надiєю вона повторила своє запитання:
   - Я можу повернутися до тебе?
   Вiн вiдчув себе вiльним, коли спокiйно i чiтко вiдповiв:
   - Нi.
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"