Він чудово знав, що це означає: неспокій, ремонт, витрушування пилу, гамір - все буде, як і минулі рази. Він так засмутився, що не спав усю ніч, човгикав по пустих ще кімнатах і тихесенько скімлив. Йому було себе жаль. Згодом, трішки позбувшись печалі, твердо вирішив: за будь-яку ціну має повернути собі й будинку колишній спокій. Усвідомивши це, він перестав волочити свої величезні капці й намагався ступати твердо, як майбутній переможець.
Дім схвально рипів дошками долівки у такт його крокам. Дім буде йому допомагати - він теж не любив непроханих гостей.
Перед світанком він, заспокоєний, заплющив червоні очиці. Та сон був короткий - голодні щури скористалися можливістю погризти його засмальцьовані капці. Відганяючи знахабнілих тварюк, він перечепився через старий побитий міллю килимок і, упавши, ткнувся носом в купу сміття (її залишили господарі, коли від'їжджали до міста) і гучно зачмихав. Як він ненавидів цей пил!..
За вікном загуркотіла вантажівка. Кілька дужих чоловіків у спецівках зносили на подвір'я будівельні матеріали - і між високим полином і амброзією швидко зростали купи із шпалер, паркету, рулонів лінолеуму...
Це була серйозна загроза: прибульці, очевидно, зібрались осісти тут надовго, якщо не назавжди!..
Зібгавшись у комочок, він сидів на люстрі і цілий день з сумом спостерігав, як працюють робітники, як під їх швидкими руками змінюються дім. Розтривожені павуки залишали своє розірване павутиння й забивалися у щілини - йому інколи теж хотілося сховатися на горищі, але змусив себе спостерігати, як у нього забирають домівку.
Опівдні з'явився Хазяїн. З першого ж погляду можна було зрозуміти, що ця висока людина із вольовим підборіддям ні перед чим не зупиниться і досягне мети. Хазяїн довго оглядав зроблене робітниками, прискіпливо стукав по стінах, тільки-но викладених кахлем, і залишився задоволений.
Через п'ять днів ремонт було завершено. Наступного дня почалася черга інтер'єра. Хазяїн прагнув жити за правилами фен-шуй, тож довго ходив по кімнатах з компасом, планом будівлі і сіткою Багуа.
Уночі довго дзвеніла музика вітру - це він марно намагався зірвати її. Дім дуже змінився - і це лякало його. Поступово він здогадався, що дому подобається нове становище: долівка, викладена італійським паркетом, більше не скрипіла, не мокріли поточені шашелем стіни, не сипалася зі стелі штукатурка, щури більше не каляли кути. Дім зрадив його! Він залишився сам-на-сам зі змінами!
Усю ніч він вив на горищі, такий маленький, нікому не потрібний, у брудній, подертій жіночій сорочці. Йому було так самотньо, так жаль себе, що навіть виникла думка залишити дім, вирушивши у мандри. Та, коли він піднявся на дах, пішов дощ. Хоч злива була ще по-весняному холодна, він з годину стояв, простягнувши до неба руки. Його молитву-благання навряд чи хтось почує, але так було легше.
Він благав залишити йому цей дім, його одвічний прихисток. Благав, хоч його молитву Всевишній слухати не буде...
Хазяїн приїхав із донькою. У дівчинки було світло-русяве волосся і великі вологі карі очі, які з невгасимою цікавістю дивилися на світ, шукаючи чудес.
Веселий дитячий сміх зробив кімнати просторішими. Дім став сонячним і значно молодшим. Хазяїн не зводив очей зі своєї маленької феї, спостерігаючи за її реакцією на нову домівку. Дівчинка випромінювала радість - і батько заспокоївся.
Кімната з вікнами на схід сонця - його кімната! - належала тепер їй. Злість навіженими хвилями накотилася на нього несподівано, і так само раптово схлинула, залишаючи по собі тиху ненависть і біль розчарування.
З цього дня розпочалася війна. Він звернувся до перевірених раніше засобів: тупотів уночі, бив на кухні посуд, підвивав на горищі, коли світив повний місяць... Навіть лупив віником сусідчиних котів, які нявкотіли під вікнами. Але це не допомагало - нові жителі будинку немов були готові до подібних дій і не звертали на це уваги. Лишень Хазяїн додавав різні талісмани й амулети за правилами фен-шуй.
Колись дуже-дуже давно, тоді тут ще мешкала перша сім'я, яка і збудувала цей дім, він ненароком злякав маленького хлопчика. Можливо, настав час зробити це спеціально...
Місячне сяйво падало на обличчя Хазяїна, а це, як він знав, стане причиною вранішнього головного болю. Дослухаючись до спокійного дихання людини, він довго не міг наважитися на страшний вчинок. Але, пригадавши, як було добре у порожньому будинку, легенько заскочив Хазяїнові на груди - і одразу ж впав на підлогу, не втримавшись, коли той перевернувся на бік.
Тоненько заскімливши голосом рипучих дверей, попрямував до своєї колишньої кімнати. За своє довге існування на цьому світі він добре засвоїв: діти - найдорожчий скарб батьків.
У кімнаті пахло ваніллю, шоколадом і чистотою. Він так давно не чув цих приємних запахів! І так давно не куштував людської їжі (сам харчувався тим, що дер з-під даху кістлявих горобців)... Дивне почуття жалю хвилями накотилося на нього - він сів на краєчок ліжка дівчинки і довго, не кліпаючи, дивився на неї. Тонке, м'яке волосся, лілейна шкіра і такий невинний вигляд уві сні. Як можна причинити зло такому янголу?!
Він має залишити цей дім і піти туди, звідки не повертаються. Щось подібне до краплини нічної роси впало на долоню дівчинки - і вона прокинулась. Сонні людські очі зустрілися з очицями малої нещасної істоти...
Замість дикого вереску, перед тим як зникнути, він раптом почув тихе здивовано-захоплене: "Кузя... Кузя!.."
Наступного дня у найглухішому закутку він знайшов три великі цукерки і новий комплект одягу для ляльки-хлопчика. І він, знову прив'язаний до свого дому новим одягом та ім'ям, з радістю прийняв ці дари.