Ежова Лана : другие произведения.

Чужинець (укр.)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


Чужинець

   Вiн спустився з неба. Його появу спостерiгало все плем'я. Святкували перше рiвнодення, тож приход чужинця був знаком Всевишньої.
   Вiн спустився з небес, як i вiщували багато весен тому древнi жрицi. Чужинець прибув у величезнiй кулi кольору мiсячного промiння, що вiдбивається на поверхнi озера. Одяг чужинця був немов друга шкiра i блищав, немов риб'яча луска.
   Вiн безпомилково звернувся до верховної жрицi на давно забутiй мовi, i сивоволоса жiнка ледь зрозумiла його. Прихiд чужинця викликав якусь незбагненну тривогу, дивне занепокоєння у кожної жiнки i кожного чоловiка племенi.
   Наймудрiша жриця повела прибульця у храм. Святкування продовжилося. Проте у багатьох в серцi затаївся неспокiй...
  

***

   - Еге-гей! - гукала Iлана, пiдганяючи коня. ЇЇ чорнi розплетенi коси звивалися по спинi стривоженими гадюками.
   Богодар ледве встигав за дiвчиною. Чорнява юнка на бiлому конi i русявий юнак на чорному - це було дивне видовище, несподiвана гармонiя протилежностей.
   - Почекай, Iлано! - благав Богодар. Та дiвчина його не чула. Кiнь нiс її на хвилях степу-моря iз високого ковиля.
   Кiлька разiв юнак озирався на табун, що залишився далеко позаду, але почуття змушували забути про обов'язок. Його кiнь нiяк не мiг зрiвнятися в прудкостi з її. Тож насмiявшись, дiвчина повернула назад.
   Опiвднi вона допомогла йому привести табун до рiки. Сонце щедро заливало степ своїм промiнням. Якби не вiтер, було б спекотно. Коли конi полягали у високий ковиль вiдпочивати, Богодар з Iланою купались у рiчцi, потiм загоряли на березi й пили солодкий дикий мед iз молоком.
   Iлана, розморена купанням i сонцем, заснула. Богодар стерiг її сон, милувався її красою й думав про те, що iнколи покарання може перетворитися на нагороду. Батько, вождь племенi Сiроок, наказавши пасти табун, зробив сину справжнiй подарунок: Iлана любила коней i часто випрошувала дозвiл у старого пастуха поїздити верхи.
   - Не дивись на мене так! - наказала Iлана, раптово прокинувшись.
   - А як я на тебе дивлюсь? - здивувався юнак.
   - Так, немов хочеш з'їсти, - пояснила дiвчина. Побачивши його збентеження, весело засмiялась, милостиво запропонувала:
   - Ходiмо ще купатися!
   Вода змивала втому, сон, давала бадьорiсть i енергiю. Богодар плавав краще дiвчини, глибоко пiрнав i пiд водою хапав її за ноги. Iлана радiсно пищала, намагаючись втекти. Притомившись, повернулись на берег. Iлана сидiла, а юнак, поклав голову їй на колiна. Мовчали.
   Богодар крутив гiлочку полину i несподiвано повiдомив:
   - Я буду за тебе змагатися...
   Iлана здивовано пiдняла вгору тоненьку брiвку.
   - Так, я хочу, щоб наступне рiвнодення ми зустрiли, як подружжя.
   - Нам не можна, - заперечила Iлана, - ти - син вождя, я - донька верховної жрицi.
   - Можна, я питав про це старих людей. Ми не порушимо традицiї, якщо поберемося. Я тебе кохаю i зумiю обiйти своїх суперникiв. Ти не проти?
   - Богодаре, ти ж знаєш, що я люблю тебе як брата, ти мiй друг стiльки весен, скiльки себе пам'ятаю.
   Вона побачила, що цi слова образили його й спробувала пiдсолодити правду:
   - Але якщо у мене буде вибiр, з усiх чоловiкiв племенi я б обрала тебе...
   Вона не встигла доказати - юнак, пiдхопившись, пристрасно цiлував її губи. Випручавшись iз гарячих обiймiв, Iлана сердито мовила:
   - Те, що я сказала, не дає тобi право так поводитися. Зрозумiв?! - дiвчина закрила обличчя долонями.
   - Iлано! Я кохаю тебе! Вибач, не стримався... не хотiв ображати тебе... прости... Прощаєш? - Богодар обережно взяв її за руку й поцiлував у долоню.
   Хоч щоки ще палали вiд сорому i гнiву, Iлана посмiхнулась:
   - Добре... Але бiльше так не роби!
   Увечерi разом поверталися додому (батько змилувався над сином - i постiйнi пастухи повернулися до свого табуна), розмовляючи про останнi подiї у долинi.
   - Що ти думаєш про того чужинця? - поцiкавився Богодар.
   - Менi вiн не сподобався - дивний якийсь, почуваєшся поруч iз ним непевно.
   - Щось у ньому є темне, - погодився юнак. - Вiн здається несправжнiм, а його слова - нещирими.
   - Дехто говорить, що вiн прийшов не вiд Богинi. Не може такий чоловiк бути її посланцем.
   - Це говорить твоя мати?
   - Нi, iншi, - заперечила Iлана, - багато хто так вважає.
   - Вiн прийшов за амулетом... Що робитиме плем'я без нього, благословенного символу союзу iз Всевишньою?..
   - А гадаєш, що його вiддадуть? - лукаво засмiялась донька жрицi. - Та ж наше плем'я загине. Чим лiкувати рани? Хвороби повернуться у нашi домiвки! Ми втратимо могутнiсть! Кочовi племена знову нападатимуть на нас! Ми просто не маємо права повертати амулет!
   - Говориш слова, немов справжня жриця... Ти, дiйсно, гiдна стати мудрою...
   - А ти будеш чудовим вождем, - повернула комплiмент Iлана.
  

***

  
   Iнек вела доньку на берег озера. Мiсяць дивився на них iз-за рiдких хмар з пiдозрою. Позаду затихало поселення (святкували початок змагань за наречених, тож люди радiли оновленню життя), тихе озеро гостинно запропонувало побути хоча б трохи на самотi.
   Мати й донька присiли на повалене дерево, одразу бiля нiг хвилi лагiдно лизали берег.
   - Хочу серйозно порозмовляти з тобою, - через кiлька хвилин мовчання мовила Iнек. - Ти скоро станеш на моє мiсце, тому маєш право знати правду...
   I Iнек почала розповiдати, що у Всесвiтi багато свiтiв, в якi можна потрапити, що їхнє плем'я iснує завдяки амулету, який акумулює енергiю свiтла в iншу, невидиму, яка дарує членам племенi довге i здорове життя. Розповiдала, що подiбнi люди, як цей чужинець, ще не один раз будуть вимагати цей амулет. Верховна жриця має дбати про те, щоб нiякими хитрощами цей амулет не забрали, бо плем'я, тодi загине.
   У ту нiч Iлана дiзналася i побачила дуже багато. Проте нi мати, нi донька не бачили людини, що причаїлася недалеко вiд них i чула всю їхню розмову - вiд першого до останнього слова...
  

***

  
   Сонячний день закiнчився страшною трагедiєю. Люди, прибитi горем, нiмотно спостерiгали за церемонiєю поховання. У цей день, день змагань за наречених, загинуло чотири дужих юнака.
   Люди не могли повiрити, що дикий вепр, рiдкiсний гiсть у їхнiй долинi, розiрвав чотирьох сильних хлопцiв. Але заплакана Iлана, живий свiдок лiсової бiйки з твариною, розповiла саме таке. Ну, що ж, подiбна ситуацiя була можливою, адже юнаки були неозброєнi, якби не чужинець, що з'явився на галявинi вчасно, на одну могилу було б бiльше...
   Iлана нагадувала сомнамбулу: сльози котилися з її синiх очей, дiвчина нагадувала закам'янiлу героїню якоїсь старої легенди. Чужинець тримав її за руку, спiвчутливо щось шепотiв на вухо. Вiн мав тепер на це право, адже врятувавши її життя в день змагання за наречених, став членом племенi й її чоловiком. I верховна жриця чи вождь нiчого з цим не могли зробити. Таким був закон племенi. Iлана нi з ким бiльше не розмовляла, навiть з матiр'ю. Здавалося, життя по краплинi витiкає з неї. Усе стало байдужим, непотрiбним...
   За кiлька годин до сходу сонця чужинець повiв Iлану у свою срiблясту кулю. Потiм на кiлька хвилин зайшов у храм Богинi, звiдки вийшов, скрадаючись i озираючись навкруги, немов злодiй. Нiхто не бачив цього - плем'я спало мертвим сном.
   Через миттєвiсть куля кольору мiсячного сяйва почала пiднiматися вгору. З обличчя чужинця нiби спала маска - серйознiсть, сум, лагiднiсть зникли, поступившись мiсцем зверхностi й сарказму.
   - Гей, мала, не рюмсай! Все буде добре! Я отримав те, за чим прийшов сюди. Важкувато було, скажу це тобi чесно, - говорив вiн, натискаючи рiзнобарвнi кнопки пульту управлiння.
   Iлана мовчки слухала його, аж ось якiсь слова дiйшли до її затьмареної свiдомостi. На диво, дiвчина почала приходити до тями й вслухатися у дивнi слова.
   - Нарештi "серцевина" у мене! Тепер я отримаю премiю... Хоча трiшки страшно везти предмет, через який вже зiрвався один зорелiт. Ну, ризикну. А ти молодець, думав, що збожеволiєш, коли на твоїх очах я порубав тих чотирьох на капусту. Нiчого, це добре, що ти так класно пiддаєшся гiпнозу, а то прийшлось би вбити й тебе... А ти ж така вродлива!
   Чужинець не бачив, як Iлана пiднялася й пiдiйшла з-за спини. Дико засмiявшись, дiвчина з усiєї сили штовхнула вбивцю на панель управлiння. Чужинець, падаючи, зачепив драгоцiнний амулет - i зорелiт закружляло, викидаючи у космiчну круговерть, крiзь простiр i час...
  

***

  
   Вранцi 30 червня 1908 року сiмсот сiм очевидцiв побачили спалах на все небо, вiдчули могутню хвилю пекучого тепла, вiд якого ледь не загорiвся одяг. Не долiтаючи кiлькох кiлометрiв до поверхнi Землi, у районi Пiдкам'яної Тунгуски вибухнуло те, що вченi визнають за метеорит.
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"