Firemage : другие произведения.

Наша освіта. Частина 1. Що не так...

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Колись писав статтю про нашу освіту.... дописав лиш першу частину.... на другу не вистачило сили чи може просто відповідний настрій пропав.... Ось ця перша частина, що розглядаі проблему що ж не так з нашою освітою...

  Всі говорять що наша система освіти неправильна, що вона така-сяка та й не хороша. Так в чому ж основні проблеми? На мою думку основними проблемами є байдужість як зі сторони студентів, більшість з яких прийшла за "корочкою" або через те що так сказали батьки, так і зі сторони викладачів, яким не цікаво працювати зі студентами, які зовсім не цікавляться їхнім предметом, і щось роблять лиш для того щоб отримати оцінку. Таким чином наша система освіти зайшла в тупик, коли нікому немає діла до самої освіти. Викладачі працюють (а деякі просто роблять вигляд) лиш за зарплату, а студенти роблять що-небуть аби лиш отримати оцінку. Звичайно це стосується не всіх, але надто багатьох. В результаті що ми бачимо зараз: приходить студент, у якого є хоч якесь бажання щось вивчити, щось знати.... і.... натикається на абсолютну байдужість до цього зі сторони викладача, і таким чином втрачає бажання розвиватись далі. Адже немає того Вчителя, який зможе запалити цю іскорку цікавості, бажання дізнатись більше. Аналогічна ситуація і з викладачами. (Тут вибачаюсь, якщо помилюсь, так як сам не викладач, а лиш студент, і не знаю всіх нюансів). Ось приходить молодий викладач на роботу, готує матеріали, намагається щось студентам розповісти, донести до них знання. І знову ж таки натикається на байдужість студентів, яким ті знання "до лампочки", а головне лиш отримати оцінку. І з часом в багатьох мабуть пропадає бажання працювати від душі. А навіщо, якщо це нікому не потрібно.
   І знову питання хто винен? Система освіти? А може викладач? Чи студент? Така вже суть людини, що для багатьох головним питанням є "хто винен?", а потім уже "що робити?" Ну ось спробуємо розібратись що тут і до чого, хто винен і що з цим робити.
  
  Частина 1. Хто винен?
   Отже почнемо із системи освіти. На нашу систему освіти є дуже багато нарікань. Зокрема такі як: надто багато предметів, чи навіщо технічній спеціальності філософія, історія, і інші гуманітарні предмети. На мою думку дані предмети безумовно потрібні. Але, зовсім не в тому вигляді в якому вони в нас викладаються. Візьмемо, наприклад, філософію. Що у нас в першу чергу викладається? Це історія філософії. Набір імен, дат, назв різних учень, і т.п. І кому воно потрібне, якщо воно забудеться за рік два? Який сенс має дана інформація для звичайного студента? Чи не краще було б наприклад розвивати мислення, ознайомитись з кількома базовими вченнями, спробувати змусити студентів мислити, змусити задуматись над філософськими питаннями, над власним світоглядом? А що ми маємо? Звичайне "навчання" по системі "вивчив, здав, забув". Який у цьому сенс, коли все навчання зводиться до того щоб студент знайшов в інтернеті якусь інформацію про той чи інший напрям філософії, чи ще що, і просто її розповів (а часом і просто прочитав з листочка) на парі. І що цікаво досить часто оцінюється не якість, а об'єм. І при цьому не рідко абсолютно не цікавить викладача думка студента що до цього питання. Немає розвитку мислення. Від студента вимагається переважно знання термінології, історії розвитку, та іншої інформації, але аж ніяк не мислення, не розвиток власного світогляду. Надто мало годин для викладання? Так це ж не філософський факультет. Може просто варто задуматись над зміною підходів до вивчення? Те ж саме психологія. Знову ж таки переважно інформація теоретична, і мінімум практичних порад з розвитку як власної психіки, так і для розуміння психічного стану інших людей. Крім того зустрічаються конфлікти між предметами. Наприклад був у нас такий предмет, як теорія електричних кіл, і цікаво те що операторне числення,яке там використовувалось постійно, ми почали вивчати лиш після того як завершилося вивчення цього предмету. Про застарілі програми і обладнання, говорять вже багато, коли студенти вчаться на тому, що вже давно не використовується. Так, базові принципи залишились, але наука теж не стоїть на місці, і на основі цих базових принципів уже надто багато придумано, щоб проходити цей весь шлях з нуля. Далі... До проблем нашої системи можна віднести ще абсолютну відсутність практики роботи в команді. Та і взагалі практики дуже мало. Мабуть поки що досить про систему освіти.
   Тепер про сам процес. Досить часто зустрічається таке що лекції зовсім не відповідають практичним заняттям, особливо коли лекції і практику ведуть різні викладачі. Надто багато часу затрачується на вступ, історію і тому подібне в лекціях, в той час як на практиці вже необхідні початкові знання (не вступ і історія, а сам предмет). Наприклад коли на лекціях читають лиш вступ, а на практиці студент уже має щось робити. Крім того зустрічаються викладачі-лектори, яким головне щоб студент мав конспект лекцій, або щоб був присутній на всіх лекціях, чи ще що в цьому році, і при цьому даного викладача абсолютно не цікавить, що в студента по лабораторних роботах хороші оцінки. На мою думку, якщо лектор читає лекції цікаво, надає актуальну інформацію, то на його лекціях ті студенти, які хочуть щось знати, або просто хорошу оцінку будуть обов'язково. Тепер про лабораторні роботи. Замість того щоб розбирати на практиці лекційний матеріал, чи практично щось намагатись робити, більшість часу йде на те щоб підтвердити авторство робіт студентів. Особливо це актуально на першому-другому курсі, коли дається база, основа. Тому що досить тяжко самому зрозуміти основні принципи деяких предметів (наприклад програмування), якщо взагалі не маєш бази в даному напрямі. Досить важливо, коли студент вперше стикається з програмуванням, дати йому основи, основні поняття. В результаті на другому курсі, коли матеріал вимагає знань першого курсу, мало хто щось може зробити, через те що не зрозуміли основних принципів, а робили і вчили все просто аби здати. Особисто мені, коли я вперше почав вчити(по справжньому) програмування, викладачу вистачило всього 5 днів(5 занять) для того щоб дати основи і запалити іскру цікавості, які дали мені можливість далі розвиватись більш самостійно. Що цікаво, до цього я намагався сам розібратись з бейсіком, але нічого з того не вийшло, я не знав основних принципів, і не було доступу до електронної літератури, а та що була не підходила для старту, знайомих програмістів, які могли б пояснити основи теж не було. Як на мене більшість часу лабораторної роботи (наприклад з програмування) було б доцільніше витрачати саме на практичну роботу, дослідження. Наприклад щодо перших курсів, це могло б бути коротке пояснення одного з простих алгоритмів, чи конструкцій мови програмування, і тут же його реалізація студентами на машинах, з поясненням їх помилок. Оскільки, якщо в школах щось і викладається, то в більшості випадків лиш "для галочки". Тепер про систему оцінювання. Що оцінюють у студентів зараз? Знання? Чи може уміння використовувати це знання? На мою думку поточне оцінювання (в тому вигляді в якому воно є у нас) немає змісту. Що можна оцінити, задаючи питання про базові синтаксичні конструкції мови програмування, замість того щоб поцікавитись алгоритмом. Дуже багато у нас в університетах говорять про те що більшу частину матеріалу студент має вчити сам, тільки от на мою думку це може бути актуальним з другого курсу, але аж ніяк не з першого. Так от чому б вивчення синтаксису мови програмування і не винести б на самостійне вивчення. Знову ж таки та ж сама проблема, з підтвердженням авторства роботи. Може я і не правий, але на мою думку немає сенсу перевіряти авторство роботи, або принаймні є більш прості і ефективні способи перевірити авторство роботи, ніж питання по коду програми. Краще більше уваги приділяти результату виконання (чи виконує програма поставлену задачу, і як. А щодо авторства роботи, то замість пустої трати часу, було б набагато краще щоб кожен семестр (чи модуль) закінчувавсь семестровою роботою, не в плані теорії, а в плані практичних навичок. Я маю на увазі, роботу, що покаже наскільки студент навчивсь використовувати знання і уміння набуті протягом семестру(модуля). Про це буде далі. Тепер про модульні роботи. Може я і не правий, але на мою думку писати програми(не фрагменти коду, а програми) і відслідковувати їх логіку (а особливо, якщо це паралельні програми) на папері це занадто. А теоретичні питання по програмуванню, на мою думку, мають мало сенсу, оскільки вони перевіряють не уміння користуватись знанням, а як гарно студент уміє користуватись своєю оперативною пам'яттю (вивчив, здав, забув). Отже основне має бути - це навчити користуватись доступною інформацією, для виконання практичних завдань. Ще великою проблемою є хронічне бажання деяких викладачів обмежити інструменти студента лише його головою, замість того щоб навчити студента ефективно використовувати власні! підручні джерела інформації, такі як книги, конспекти. В результаті у багатьох студентів не залишається ніяких джерел інформації крім сусіда, що ще більше нервує таких викладачів. На мою думку в сучасному суспільстві для студента головніше навчитись більш ефективно використовувати книги, конспекти і інші джерела інформації такі як інтернет наприклад. Як казав мій перший Викладач з програмування: "Все знати не можливо, головне знати де його можна швидко знайти." Отже варто не огороджувати студентів від інформації, а вчити нею користуватись. Але тоді варто змінювати і питання, на такі що змішують думати, і використовувати цю інформацію.
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"