Звичайний парк, люди відпочивають, десь бавляться діти, весна, саме починають розпускатись листочки на деревах... А я іду собі по парку і посміхаюсь... Дивлюсь по сторонам, і так якось стає добре, спокійно на душі, і настрій сам по собі йде в гору... Ось легенький вітерець грається з мої волоссям, трохи охолоджуючи тіло від перегріву... а я собі йду далі.... ось вітер став сильніший... а мені від цього ще краще....ще більш приємно.... всі турботи й негатив кудись пропадають.... здається що все чудово.... не має ніяких перешкод... ніщо не може зупинити мене... ось посмішка стає все більш і більш радісною..... а вітер тим часом набирає силу.... ось дивлюсь люди починають відчувати якийсь дискомфорт.... і чого питається боятись вітру? Це ж так класно, коли ти йдеш і проти вітру..... так добре.... так приємно.... я уже починаю в голос сміятись.... і здається що досить лиш побажати і зможу злетіти.... я відкриваю обійми, щоб якомога більше вітру "зловити".... Свідомість вже в стані сильної ейфорії.... Одна лиш думка.... і я уже лечу.... все далі й далі віддаляючись від землі... ось уже поглядом охоплюю все місто.... видно як тече Дніпро широкий.... А все лечу і насолоджуюсь польотом.... так добре... так приємно... одна лиш думка і напрям польоту змінюється..... роблю коло над містом.... дивлюсь з гори як місто живе своїм життям.... машини на дорогах стоять в пробках.... десь проїде поїзд.... десь трамвай..... а я лечу далі в гору..... ось уже і міста не видно майже.... зате видно моря.... ось і океани вже видно.... а я лечу все вище й вище.... І тут бац.... і реальність повернулась до мене.... знову парк.... знову люди.... знову звичайне життя.... Але ж я не спав.....