Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Щеплення ВІд Старости

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Вічна молодість! Суспільство прекрасних, повних життєвих сил молодих людей! Ніяких хвороб і вікових погіршень у самопочутті! Ідея створення щеплення, що запобігає старінню організму - чи це не гідна мрія і достойна мета життя?!

  
  ЩЕПЛЕННЯ ВІД СТАРОСТИ
  ОПОВІДАННЯ
   (14 січня 2021 року)
  
  -1-
   Прокинувшись ще до світанку, ми швиденько зібралися і поїхали в Київ. Син вступив до університету, і ми з чоловіком вирішили допомогти йому в оформленні необхідних документів та облаштуванні у гуртожитку. Приїхали вже на початку дев'ятої, сходили на кафедру, отримали кімнату. Ходіння туди-сюди, підйоми і спуски по сходах мене дещо вимотали, хотілося просто сісти і відпочити.
   - Галя, мабуть, ми з Серьогою впораємося самі, ти тільки даремно плутаєшся під ногами. Може, посидиш десь у парку? - Запропонував Володя.
   - А вам ще довго? - З сумнівом поцікавилася я.
   - Треба з'їздити до військкомату, потім прописатися, потім дещо купити в кімнату... Думаю, знадобиться кілька годин.
   - Отакої... А мені доведеться весь цей час або сидіти в машині, або тягатися за вами.
   - Або погуляти по парку! - Додав син. - Погода он яка чудова!
   - А як я дізнаюся, що ви вже впоралися?
   - Коли впораємося, зателефонуємо тобі, ти скажеш, де перебуваєш, і ми за тобою під'їдемо. Пообідаємо в якомусь кафе, а там вирішимо що робити далі. - І вони поїхали.
   Парк знаходився неподалік від університету. Я йшла по його алеях і ніби поверталася у молодість...
  ***
   ...Ми вчилися в університеті на біологічному факультеті. Вже на другому курсі у нас з Володею зав'язалися романтичні стосунки, які, втім, не відволікали нас від навчання. У той час ми були захоплені ідеєю створення засобу, який би запобігав старінню організму. Вічна молодість! Суспільство прекрасних, повних життєвих сил молодих людей! Ніяких хвороб і вікових погіршень у самопочутті! Чи це не гідна життєва мета і мрія?! Нас, таких мрійників, у групі виявилося семеро, одним з яких був Веня Сивохін, син нашого улюбленого викладача біології Іллі Андрійовича та доброзичливої хімічки Анни Сергіївни. Жили Сивохіни неподалік, одразу же за парком, у трикімнатній квартирі на четвертому поверсі. Ця квартира була частим місцем зустрічі нашої сімки. Ми збиралися в ній у погану погоду, висували різні гіпотези пошуків вічної молодості, іноді абсолютно фантастичні, сперечалися, мріяли... Ілля Андрійович часто брав участь у цих суперечках-мріях нарівні з нами, а Анна Сергіївна повертала нас до реальності, пропонуючи то бутерброди, то чай з печивом.
   Особливо мені запам'ятався вечір після отримання дипломів. Наша сімка, купивши велику коробку зефіру і пачку дорогої кави, які дуже любили Сивохіни, прийшла до них попрощатися. Сидячи за великим столом, виставленим посеред кімнати, ми пили каву і будували плани на майбутнє. Запам'яталося останнє побажання Іллі Андрійовича:
   - Ну, молодь, на вас вся надія! Бажаю вам відкрити щеплення від старості!
  ***
   Потім випускників розкидало по країні. Ми з Володею одружилися і спочатку навіть працювали разом в одному з науково-дослідних інститутів. Щоб пережити чергову кризу, Володі довелося кинути інститут і, пішовши по стопах свого батька-столяра, відкрити власну справу - виробництво меблів. Тепер він міцно стоїть на ногах, має кілька майстерень і магазинів, а доходи від них дозволяють нам не тільки нормально жити, а й щороку відпочивати десь за кордоном.
   Я з науково-дослідного інституту, який перестав існувати, перейшла до приватної біохімічної лабораторії, що займається різними аналізами. Моя сфера - аналізи ДНК, які замовляють то правоохоронні чи медичні органи, то окремі громадяни, які сумніваються в своєму батьківстві... І хоча у нас є кілька десятків піддослідних щурів і кроликів, ані часу, ані коштів на здійснення інших досліджень у мене немає. Мрія про винахід засобу для здобуття вічної молодості відійшла в область снів...
  ***
   Ноги винесли мене з парку і зупинилися біля будинку Сивохіних. "Цікаво, чим тепер займаються Сивохіни? Як вони тепер виглядають? Тоді їм було приблизно по сорок сім років, отже, тепер їм десь по шістдесят сім... Люди похилого віку під сімдесят..." - я і не помітила, як ці думки винесли мене на четвертий поверх, і завмерла біля дверей Сивохіних з піднятою до дзвінка рукою. "А що, як вони тут більше не живуть?" - подумала я, але рука вже натиснула на дзвінок.
   - Хто там? - Почувся з-за дверей молодий голос.
   - Я би хотіла поговорити з Іллею Андрійовичем і...
   - Бабуся і дідусь поїхали на дачу. - Не відкриваючи дверей, відповів голос. - Вони там будуть до кінця осені.
   "Бабуся та дідусь! Хоча, якщо нашому синові вже майже вісімнадцять... Веня, звичайно ж, теж одружився і у нього є діти, може, такі ж дорослі, як наш..."
   Задзвонив телефон.
   - Ти де? - Запитав Володя. - Ми вже з усіма справами впоралися і жахливо хочемо їсти!
   За обідом в кафе Володя і Сергій навперебій розповіли про свої поневіряння по установах, показали новенький студентський квиток Сергія і повідомили, які речі довелося купити в його кімнату...
   - Чим тепер займемося? - Запитала я, відставляючи порожню тарілку і беручись за другу страву.
   - Я би хотів залишитися у гуртожитку, щоб познайомитися з сусідами, роздивитися, звикнути до дорослого життя. - Відповів Сергій.
   - А я би хотів пожити кілька днів у Києві, походити по вулицях, згадати молодість. - Відкинувся на спинку стільця Володя. - Ти як? Ми би могли пожити в готелі. І Сергію би екскурсію по наших місцях провели.
   - Ну, якщо згадувати про молодість, то почати можна було би з візиту до Сивохіних. - Погодилася я.
   - Клас! Але з порожніми руками якось не комільфо... - Замислився Володя. - То що ж їм купити?
   - Квіти і вино! Безпрограшний варіант! - З виглядом знавця запропонував Сергій.
   - Вони ж зовсім не п'ють спиртного! - Згадала я. - Чи, в усякому разі, раніше не пили.
   - А що ж вони пили? - Здивувався син.
   - Хорошу каву! І заїдали її зефіром. - Володя взявся за каву з булочкою.
   - Тоді й купіть їм каву та зефір!
   - Я щодо кави сумніваюся. - Замислилась я. - Їм же вже під сімдесят - тиск, судини... От моїй мамі, наприклад, каву зовсім не можна.
   - Ну, не знаю... - Володя покликав офіціанта, щоб розрахуватися. - Квіти і зефір у будь-якому віці допустимі, а каву вони можуть віддати синові чи пригостити знайомих. Я би зупинився саме на цьому наборі. То що? Підкинемо Серьогу до гуртожитку, а потім поїдемо до Веньчиного дому?
   - Вони на дачі. Вдома тільки онука.
   - Онука? То... Якось в голові не вкладається... Значить, поїдемо на дачу! Ех, і давно же ми там не були!
   - У магазин заскочити не забудьте! - Вже виходячи з машини і прощаючись, нагадав нам син. - Бо з'явитеся до людей похилого віку з порожніми руками.
  -2-
   До дачі Сивохіних ми під'їхали близько п'ятої вечора. Серпневе сонце стояло ще досить високо, освітлюючи критий новою зеленою черепицею дах двоповерхового будинку, що визирав над зеленою огорожею за решіткою. Будинок виглядав майже так само, як раніше, тільки над гаражем, прибудованим до будинку, з'явилася засклена оранжерея. Ми підійшли до воріт і натиснули кнопку дзвінка.
   - Якими молодими були ми... - Замість дзвінка зазвучала пісня.
   - Хвилиночку! - Пролунав з динаміка дзвінкий знайомий голос Анни Сергіївни.
   Ворота поволі почали відсуватися вбік. Ми в'їхали на асфальтований майданчик перед будинком. Поки виходили з машини, на ганок вийшло подружжя Сивохіних. Таке ж молоде, як раніше! Якщо мені зараз сорок два, а виглядаю я приблизно на тридцять п'ять, то їм, з великою натяжкою, знаючи, що вони на двадцять п'ять років старші, можна було дати близько сорока!
   - Які ви... - Простягаючи Іллі Андрійовичу пакет з величезною коробкою зефіру і банкою кави, промовив Володя.
   - Молоді! - Посміхаючись, підхопив Ілля Андрійович.
   - Аж не віриться! - Вручаючи Анні Сергіївні букет, захоплено розглядала їх я.
   - Намагаємося! Свіже повітря... - Теж посміхаючись, відповіла Анна Сергіївна.
   - І кохання! Це найголовніше! - Підхопив Ілля Андрійович. - Тож, проходьте до будинку! - І він легко, зовсім по-молодому, піднявся сходами до дверей.
   Потім ми сиділи на веранді, пили каву з зефіром і згадували студентські роки... Поки нашу увагу не привернуло гучне хропіння.
   - Володя встав о третій годині ранку і весь день провів за кермом. - Вибачаючись, почала виправдовуватися я, намагаючись його розбуркати. - Ми з сином поспали в дорозі, а він ніяк не міг... Ніяк не прокидається!
   - То й не чіпай його! Нехай відпочине. - Анна Сергіївна дбайливо прикрила Володю пледом. - Он, сонце вже сховалося за дерева.
   - А як же?.. Адже нам ще у готель...
   - Переночуєте у нас! Гайда, я покажу вашу кімнату! - Ілля Андрійович рішуче встав і поманив мене за собою.
   - Пам'ятаєш, як ви у нас всією компанією ночували?
   Я пам'ятала. Тоді ми затрималися на дачі допізна, і Сивохіни залишили нас всіх ночувати. Нас, трьох дівчаток, розмістили в одній з двох спалень на другому поверсі, а чотирьом хлопцям розстелили просто на підлозі у вітальні.
   - У нас тут майже нічого не змінилося. От тільки оранжерея!... - Ілля Андрійович з гордістю підвів мене до скляних дверей, що виходили на засклений дах гаража.
   Оранжерея була чудовою. Тут росли і ківі, і банани, і ще якісь екзотичні фрукти. І все це - на площі всього п'ять на сім метрів. Правда, по вертикальних сітках догори вилися рослини, на яких гронами висіли помідори черрі, велика полуниця і малюсінькі огірочки.
   Помилувавшись рослинами в оранжереї, ми вийшли до кімнати перед спальнями, званої Сивохіними "верхньою вітальнею", та підійшли до вікна.
   - А цього будинку у вас раніше не було. - Помітила я. - Раніше тут, здається, стояв дерев'яний сарай.
   - Так. Я його зніс і побудував лабораторію. Свою власну! Не міг же я залишитися на пенсії без якось захоплення. Це моє хобі! Моє головне заняття!
   Лабораторія представляла собою двоповерхову цегляну будівлю з великими вікнами, яка за розмірами не поступалася головному будинку.
   - А ось і ми! - Анна Сергіївна піднялася до кімнати, ведучи під руку заспаного Володю.
   - А чим ви займаєтеся у своїй лабораторії? - Запитала я Іллю Андрійовича, повертаючись від вікна.
   - Вам пора вже лягати спати! Завтра поговорите! - Розпорядилася Анна Сергіївна. - Ранок мудріший за вечір!
   Поки я прийняла душ, Володя вже міцно спав у ліжку. Я теж швидко заснула, але годині о третій прокинулася. Вийшла у верхню вітальню і підійшла до вікна. Вікна другого поверху лабораторії яскраво світилися у темряві, мабуть, господар теж не спав і чимось там займався. Через кілька хвилин світло у вікнах згасло і незабаром кроки Іллі Андрійовича почулися на сходах.
   - А, Галина, ти теж не спиш? Тоді склади компанію старому.
   - Який же ви старий?! Вам не дати більше сорока!
   - Якщо чесно, то за всіма біологічними показниками мені не більше тридцяти двох. - Відповів Ілля Андрійович, сідаючи в крісло перед вікном і жестом пропонуючи мені сісти поруч. - Знала би ти, яким коштом це мені далося!
   - Сподіваюся, душу дияволу ви не продали? - Жартома відповіла я.
   - У диявола я не вірю. А от у біологію... - Він схопився з крісла, підійшов до протилежної від вікна стіні і дістав з книжкової полиці великий конверт. - Що ти думаєш про це? - Простягнув він мені пластикову теку-файл.
   Розстібнувши кнопку файлу, я висипала на журнальний столик перед собою купу вирізок з журналів і газет.
   В одних говорилося про медуз, які живуть практично вічно, циклічно то старіючи, то омолоджуючись. В інших йшлося про ретровіруси, сліди яких вчені знаходять в ДНК як тварин, так і людей. У третіх розповідалося про випадки раптового омолодження старих. Про ретровіруси я мала певне уявлення, про медуз теж чула. Легенди старовини й історичні хроніки мене не дуже вразили, а от сучасні випадки...
   Таких виявилося кілька, причому підтверджених авторитетними вченими. В Італії, в Китаї, в Південній Америці і навіть в Африці, вже у наш час, у кількох людей, що дожили до похилого віку, процес старіння раптом повернув назад. У них почала розгладжуватися шкіра, випали старі і виросли нові зуби, відновився колір волосся, з'явилися бадьорість і сили, а у декого навіть відновилися дітородні функції. Переглянувши ці вирізки, я підняла голову на свого співрозмовника:
   - Невже ви дійсно відкрили щеплення від старості?!
   - Уяви собі. Але... - Він надовго замовк, задумливо втупившись в нікуди.
   - Що за "але"? - Насмілилася я перервати його мовчання.
   - Я відкрив це саме щеплення. І навіть випробував його на собі, своїй дружині та синові. А от іншим... Справа в тому, що щеплення дуже небезпечне. З усіх щурів, що брали участь у дослідах, у мене і тепер, після п'яти років досліджень, виживають лише близько сорока семи відсотків. Та й ми з дружиною теж ледь не померли...
   - Розкажіть!
   - У трьох словах про це не розкажеш ... Але якщо тобі все одно не спиться, я, мабуть, розповім.
   І Ілля Андрійович почав розповідати.
  ***
   Ілля Андрійович не просто мріяв про вічну молодість, він постійно вивчав все, що могло стати в нагоді на шляху до неї. Одного разу, вивчаючи ділянки ДНК ретровірусів, вбудованих в ланцюжки ДНК піддослідних щурів, він подумав: "Якщо вірусні захворювання можуть змінювати ДНК організму, то непогано було би заразити його корисним вірусом. Вірусом, який вмонтує в ДНК цього організму ділянку, що відповідає за молодість". Тоді він впритул взявся за вивчення безсмертних медуз і вірусів.
   Якщо не вдаватися у подробиці, то через пару років досліджень, йому вдалося створити абсолютно новий штам вірусів, у яких ділянки, що відповідають за старіння, були замінені на нові, омолоджуючі. Заражаючи щурів цим вірусом, Ілля Андрійович сподівався отримати вічно молодих особин.
   Та не так сталося, як гадалося. Практично всі щури, що отримали щеплення нового вірусу, вмирали протягом пари днів. Найбільш міцним з них вдавалося у страшних муках прожити близько тижня. І тільки одна з щурів після важкої хвороби, втративши всі зуби і шерсть, зуміла вижити і поступово одужати.
   - Ця щуриця після того досвіду живе у мене вже три роки, чотири місяці і вісімнадцять днів. І почувається пречудово! Я назвав її Кларою.
   - Якщо вірус залишив відбиток молодості в її ДНК, то її нащадки...
   - Її нащадки мають набагато більшу тривалість життя, ніж контрольні групи, і практично не мають вікових змін.
   - То...
   - І все. Навіть переливання крові від Клари та її дітей іншим щурам не давало потрібного результату. Хіба що дещо полегшувало симптоматику і перебіг хвороби, але все одно призводило до смерті понад п'ятдесяти відсотків заражених вірусом зразків.
   - А як же...?
   - Як же я? Це щеплення стало моєю нав'язливою ідеєю. Я вже не міг жити, не перевіривши дію вірусу на собі. Анна розуміла, що я не відступлю, і через деякий час коливань і сумнівів все ж таки погодилася з моїми переконаннями. Я ввів собі мінімальну дозу... - Ілля Андрійович знову замовк.
   - Ілля Андрійович! - Торкнулася я його руки.
   - Це було жахливо! Ще й досі спогади викликають біль, страх і навіть жах. Анна сиділа біля мого ліжка, намагаючись ліками полегшити мій стан і продовжуючи, не дивлячись ні на що, вести записи. - Він знову підвівся, дістав з полиці товстий зошит і простягнув мені. - Можеш подивитися!
   Видно було, що спогади про пережиті випробування вивели його з колії: лоб вкрився потом, руки тремтіли, у рухах відчувалася невпевненість.
   - Я, мабуть, вип'ю заспокійливого і спробую заснути. - Ілля Андрійович попрямував до своєї спальні. - Тобі теж не варто засиджуватися, встигнеш прочитати і завтра. - Він непевно махнув рукою і зник за дверима.
   Я пішла у надану нам кімнату, подивилась на сплячого Володю, сіла до журнального столика і розкрила зошит...
  -3-
   Зошит був розкреслений таблицею: дата, час, температура, тиск, зовнішній вигляд, симптоматика, допоміжні препарати, зауваження... Анна Сергіївна, не дивлячись на важкий стан чоловіка, сумлінно вела спостереження і ретельно все записувала.
   Вірус Ілля Андрійович ввів собі разом з фізіологічним розчином внутрівенно о восьмій годині ранку, відразу же після сніданку, відправившись в ізольовану кімнату своєї лабораторії, перетворену на лікарняну палату. Анні Сергіївні дозволялося заходити до неї лише в спеціальному костюмі, знімати який можна було лише після ретельної антивірусної обробки.
   Вже на дванадцяту годину дня йому стало погано: температура піднялася до сорока градусів, його то морозило, то кидало в жар, почалися судоми, запаморочення, блювота... До вечора температура піднялася до сорока двох. Ніякі ліки не діяли, тільки висипане на нього відро льоду знизило температуру до тридцяти дев'яти і семи десятих. Тіло звивалося від болю і судом, почалося гарячкове марення. Всю ніч Анна Сергіївна намагалася якось полегшити стан чоловіка, роблячи ін'єкції жарознижуючих і знеболюючих препаратів, поки о сьомій п'ятнадцять ранку він не впав у кому.
   Викликати швидку допомогу Ілля Андрійович заборонив. Та й що лікарі могли зробити? Адже ніхто ще ніколи не стикався з подібним вірусом.
   Так, сидячи біля ліжка вмираючого чоловіка у захисному костюмі, Анна Сергіївна на деякий час задрімала. Прокинулась вона від дотику Іллі Андрійовича. Автоматично подивилася на годинник - було тринадцять годин двадцять дві хвилини. Ілля Андрійович виглядав хоча й виснаженим, але цілком здоровим. Температура - тридцять сім і два, тиск у нормі. Запаморочення й нудота зникли. Незважаючи на ломоту у всьому тілі, з'явився апетит.
   Анна Сергіївна вийшла в тамбур, омила під дезинфікуючим душем захисний костюм, зняла його і кинула в піч. Потім вийшла у другий тамбур і прийняла душ вже сама. Підігрівши обід, поїла і понесла тарілки чоловікові. Переодягнувшись у новий костюм, знову увійшла до лікарняної палати. Годувати Іллю Андрійовича довелося з ложечки, бо, зовсім знесилившись, він не міг підняти рук. Після обіду Ілля Андрійович заснув і проспав до самого ранку. Анна Сергіївна, будучи готовою скочити будь-якої миті, спостерігала за ним по монітору з сусідньої кімнати, провівши ніч без захисного костюма на нормальному дивані.
   О сьомій ранку, розігрівши тут же в мікрохвильовці сніданок, вона переодяглася в костюм і знову увійшла до чоловіка. На звук дверей він відкрив очі і сів у ліжку. Їв він уже сам, відчував себе цілком здоровим.
   Про всяк випадок Ілля Андрійович провів в ізольованій палаті цілий тиждень. Записи про своє самопочуття вже вів сам. Анну Сергіївну без захисного костюма до себе не впускав. Провівши необхідні аналізи, на свободу зважився вийти на десятий день після введення в організм вірусу.
   Зміни стали помітні за два тижні: шкіра помітно помолодшала, стали зникати зморшки і плями, пропала в'ялість м'язів, з'явилася бадьорість. Відзначивши ці зміни, Ілля Андрійович в ейфорії носився по дачі пару днів, поки знову не почався озноб. З ознобом знову прийшло підвищення температури до тридцяти восьми і трьох десятих, тиск впав до дев'яноста на п'ятдесят п'ять, почали кровоточити ясна і хитатися зуби. Протягом трьох днів стан повільно поліпшувався, але всі зуби випали. Ще за тиждень по дому ходив, на вигляд, п'ятдесятирічний чоловік, бадьорий, але беззубий, потемніле волосся якого не давало приводу сумніватися у дії щеплення. Ще через пару днів прорізався перший новий зуб...
  -4-
   Прокинулася я від того, що Володя спробував накрити мене ковдрою, яка сповзла під час сну. Я лежала в кріслі, поклавши ноги на журнальний столик, під яким валявся зошит, даний мені напередодні Іллею Андрійовичем. Виявляється, всі вже поснідали і збиралися прогулятися до річки, що протікає за садом метрах у ста п'ятдесяти від садиби. Разом з Володею я спустилася у нижню вітальню, прихопивши з собою зошит.
   - Я тобі залишила бутерброди і чай, хоча, він уже охолов. - Анна Сергіївна зняла серветку, що прикривала тацю з залишеним для мене сніданком. - Попоїж, ми тебе зачекаємо.
   Я присіла до столу, поклавши зошит на його край.
   - Що, зачиталася й не спала всю ніч? - Весело підморгнув мені господар. - До чого дочитала?
   - До появи першого зуба.
   - Ну, далі не цікаво. Я можу скорочено розповісти по дорозі до річки. - Ілля Андрійович прибрав зошит зі столу і відніс його в кабінет.
   Я поспіхом перекусила, запила бутерброди ледь теплим чаєм і ми через веранду вийшли в сад. Анна Сергіївна показувала свої квіти і кущі, Ілля Андрійович хвалився врожаями фруктів, Володя телефоном віддавав якісь розпорядження по своїй роботі. Погода була чудовою. Ми вийшли через хвіртку з саду і почали спускатися пологим схилом, порослим високою травою, до річки.
   - То що там з зубом? - Запитав Володя, наздоганяючи нас і ховаючи телефон у кишеню.
   - Ілля Андрійович вивів новий вірус, перехворівши яким можна повернути собі молодість. Три роки тому він провів експеримент на собі і мало не помер, але потім почав молодшати. У нього повипадали всі старі зуби, а на їх місці стали прорізатися нові. - Коротко повідомила я. - Розкажіть, що було далі.
   - Після того щеплення я помолодшав років на двадцять, на вигляд мені було вже близько п'ятдесяти. Звичайно ж, я мріяв омолодити й Анну, але боявся ризикувати її життям. Тому вирішив провести ще один експеримент на собі. Через півроку після першого щеплення Ілля Андрійович ввів собі вже трохи більшу дозу. Цього разу перебіг хвороби був набагато легшим. Температура близько тридцяти восьми градусів протрималася всього два дні, нудота, слабкість і ломота у суглобах були не такими сильними, як раніше, судом і блювоти не було. Вже на третій день він відчував себе цілком здоровим. Провівши аналізи, Ілля Андрійович виявив у своїй ДНК вбудовані ділянки вірусів, які повернули старіння назад. Всього за місяць він помолодшав ще років на десять.
   - А як же Анна Сергіївна? - Запитав Володя, дивлячись, як молода жінка підстрибом спустилася з крутого схилу і підбігла по піщаному березі до води.
   - Анні Сергіївні я не вводив чистого віруса. Знаючи, що у нас однакова група крові, я ввів нову дозу собі, а через день, коли хвороба була у самому розпалі, перелив свою заражену кров Анні.
   - То як? Ви нормально це перенесли? - Запитала я, опускаючись поруч з нею навпочіпки і пробуючи воду рукою.
   - Слава богу, я нічого не пам'ятаю. - Сміючись, відповіла та. - Я просто майже відразу впала в кому. Вода чудова Хто купатися? - І вона почала роздягатися, кидаючи одяг на траву.
   Ми все роздяглися і стрибнули в річку. Поплававши і попустувавши у воді, сіли на березі у мереживній тіні старого абрикоса.
   - А довго ви були у комі? - Не могла я залишити розпочатої теми.
   - Анна була у комі близько тижня - шість діб і п'ять з половиною годин. - Зітхнув Ілля Андрійович. - І весь цей час температура її тіла не знижувалася нижче тридцяти дев'яти, навіть коли я обкладав її льодом. А перед комою у неї була жахлива гарячка, тіло просто закручувалося у спіраль, вона кричала від болю так, що волосся ставало дибки.
   - Нічого не пам'ятаю! - Засміялась Анна Сергіївна.
   - А я навіть трохи знову не посивів! Думав, що своїми руками відправив її на той світ...
   - Але ж все обійшлося! Я прокинулася здоровою і молодшою!
   - Так, після коми ти тільки те й робила, що спала. Уявляєте, спала по двадцять годин на добу, прокидаючись тільки щоб поїсти і справити потреби. І так ще цілих шість діб! А якою вона була слабкою! - Ілля Андрійович помітно розхвилювався.
   - Та що ти?! Все ж минулося! - Анна Сергіївна заспокійливо поклала на його руку свою.
   - Так, минулося. Друге щеплення пройшло набагато легше, а третє взагалі викликало лише легкий нежить.
   - Ви зробили їй три щеплення? - Здивувався Володя.
   - Так. Так само, як і собі. Наступні щеплення я робив чистим вірусом під прикриттям своєї крові, яка вже повністю до нього адаптувалася.
   - Я би так не зміг! - Вигукнув Володя. - Після того, як вона мало не померла... Ви смілива людина!
   - Він ще й Венечці зробив таке щеплення. - Відповіла Анна Сергіївна, з гордістю дивлячись на свого чоловіка.
   - А він як? Теж хворів? - Запитала я.
   - Хворів, але вже не так сильно. Я вводив йому свою та Анчину кров невеликими дозами. У нього все пройшло не складніше, ніж звичайний грип.
   - Зате він тепер виглядає всього на пару років старше, ніж його дев'ятнадцятирічна донька!
   - А його дружина? Ви її теж омолодили? - Продовжувала розпитувати я.
   - З Ірою було складніше. - Відповів Ілля Андрійович. - У неї зовсім інша група крові. Довелося спочатку прищепити Світланку, нашу онуку.
   - Та вона ж зовсім молода! Ви не боялися, що вона перетвориться на немовля? - Здивувався Володя.
   - Повністю сформований скелет, м'язи та органи теж виросли, тож цей процес може піти назад тільки у казках. - Заперечив Ілля Андрійович. - Молодий організм, обробивши щеплення, просто отримав можливість не старіти надалі.
   - Світланка майже не хворіла, у неї тільки до вечора трохи піднялася температура, всього до тридцяти семи і дев'яти десятих. Її трохи знобило і накотила втома, а на ранок вона була абсолютно здоровою! - Анна Сергіївна встала і почала обтрушувати з себе прилиплі травинки.
   - Через деякий час я ввів їй чистий вірус, а на другий день від неї перелив заражену кров матері. - Схопився слідом за дружиною Ілля Андрійович і подав мені руку, допомагаючи встати.
   - Ірочка теж перенесла щеплення цілком нормально, похворівши всього три дні. Тепер у нас у всіх є щеплення від старості. - Бадьоро піднімаючись схилом, похвалилася Анна Сергіївна.
   - Тож, скоро ви почнете масове виробництво? - Запитав Володя, забігши наперед і відкриваючи хвіртку, щоб пропустити нас усіх знову до саду.
   - О! До цього ще далеко! Давайте-но я вам покажу свої роботи... - Хазяїн звернув з головної доріжки на бічну і повів нас до лабораторії.
   В усіх приміщеннях першого поверху лабораторії стояли клітки зі щурами.
   - Тут у мене контрольні групи, тут витратний матеріал, тут прищеплене потомство... - Показував Ілля Андрійович своє господарство. - А оце - Клара! - З гордістю і навіть любов'ю він вказав на розкішну триколірну щурицю, що сиділа в центрі великої клітки разом з молодим самцем. - За календарним віком вона вже глибока старенька, яка повинна була померти від старості ще минулого року. - Просунувши до клітки половинку морквини, він підманив Клару до себе і погладив її по голівці. - Але дивіться, як вона себе почуває!
   Клара саме схопила морквину і почала її зосереджено та голосно гризти. Почувши цей звук, до неї підбіг самець. Клара встала у загрозливу позу і раптом погнала самця по всій клітці. Набігавшись, вона милостиво допустила його до огризка моркви, а сама знову підійшла до прутів решітки за черговою порцією пестощів від господаря.
   - Позитивно щеплення вірусу сприймають тільки її нащадки. У первинних піддослідних лише вісімнадцять відсотків позитивних результатів, у нащадків тих, що вижили - сорок три відсотки, та й ті після дуже важких хвороб. Цього дуже мало для того, щоб переходити до дослідів над людьми. Зараз я намагаюся створити сироватку з крові тих, що вижили та їх нащадків, але вона поки малоефективна. - Ілля Андрійович запросив нас на другий поверх.
   Тут були лабораторії з комп'ютерним оснащенням, серйозним противірусним захистом, герметичними манипуляційними боксами, кімнатою-палатою, стерилізаційними камерами і кімнатою відпочинку.
   - Сам вірус я зберігаю у підвалі. Там створені особливі умови, що забезпечують його зберігання та перешкоджають його проникненню до навколишнього світу. Поки я не знайду потрібну формулу щеплення, він може знищити все людство.
   - А вірус що, дуже заразний? - Здивувався Володя.
   - Будь-який вірус заразний. А цей ще й дуже агресивний. Його дія проявляється вже за пару годин після контакту із зараженим об'єктом, а популяція з п'ятдесяти особин вимирає у просторому приміщенні всього за чотири дні. Ті, що вижили, залишаються заразними протягом ще трьох днів. Через тиждень після зараження, щеплені особини, що вижили, вже не несуть загрози оточуючим і навіть можуть передавати вбудовані вірусом ділянки ДНК своїм нащадкам. - Повідомив Ілля Андрійович, ставши біля стіни з графіками і звертаючись до нас, як до студентів в інститутській аудиторії. - Але і ті, отримавши щеплення чистого вірусу, виживають не завжди. Доводиться вводити привиту кров. Це збільшує виживаність об'єктів до п'ятдесяти семи відсотків.
   - І це все ви робите самі? - Захопилася я. - Без помічників?
   - У мене є один чудовий помічник - Анна! Але, звичайно ж, зайві руки і голови не завадили би.
   - А Веня? - Запитав Володя.
   - Веня займається медичним обладнанням. До речі, все, що ви тут бачите, створено саме на його виробництві.
   - Я би дуже хотіла... - Невпевнено почала я.
   - У тебе що, роботи немає?! - Зупинив мене Володя. - З твоїм кволеньким імунітетом тільки з вірусами і працювати! Та якщо повз тебе проходить людина з легким нежитем, ти на місяць звалюєшся! А тут такий вірус, який ще невідомо чим лікувати! - Володя розхвилювався не на жарт.
   - Заспокойся! Ніхто її не запрошує. - Зупинила його Анна Сергіївна. - От просунемося трохи вперед, тоді і будемо шукати помічників.
  ***
   Після обіду ми, обмінявшись телефонами і домовившись більше не втрачати одне одного з поля зору, повернулися до Києва. Знявши номер у готелі, зустрілися з сином і поїхали кататися містом. Через чотири дні, першого вересня, Сергійко приступив до занять в університеті, а ми повернулися додому.
  
  -5-
   Знаючи про експерименти Іллі Андрійовича, мої досліди з тестами ДНК тепер здавалися мені такими мізерними, що на роботу ходити стало не цікаво. Тому, коли у перших числах січня Ілля Андрійович зателефонував і сказав, що його дослідження вийшли на новий рівень, я страшенно зраділа.
   - От тепер мені потрібні додаткові руки і мізки, а також додатковий витратний матеріал. - Повідомив він.
   - Я готова їхати! А на роботі візьму відпустку.
   - А я не згоден! - Заперечив Володя - А якщо ти там заразишся і помреш?!
   - Володю, не турбуйся! - Втрутилася Анна Сергіївна. - Венечка розробив таке обладнання, що можливість зараження зведена практично до нуля! Галочці ніщо не загрожуватиме.
   Після довгих вмовлянь Володя, нарешті, погодився мене відпустити. Оформивши на роботі місячну відпустку та взявши ще місяць за свій рахунок, я була готова їхати до Києва. Перед від'їздом мені навіть вдалося вибити ордер на отримання в Києві практично необмеженого числа лабораторних щурів, мишей та кроликів в якості витратного матеріалу для проведення біологічних і медичних дослідів.
  ***
   Володя обійшов всю лабораторію Сивохіна, поговорив з Веніаміном про його ексклюзивне обладнання, переконався у безпеці робіт, які я мала проводити, дав настанови синові на майбутню сесію і поїхав, бо кинути свої майстерні надовго ніяк не міг. А я, оселившись у Сивохіних, разом з ними приступила до дослідів.
   Щотижня Веня привозив нам нові партії витратних матеріалів. Анна Сергіївна розробила хімічну формулу препарату, який допомагав легше переносити зараження вірусом. Ілля Андрійович зумів виділити сироватку, яка несла в собі менш агресивний штам вірусу з необхідною для омолодження ділянкою ДНК. Незважаючи на постійну роботу міні-крематорію, виживших особин ставало все більше. Коли позитивний результат досяг вісімдесяти відсотків, Ілля Андрійович вирішив перейти до дослідів над людьми.
   Я погодилася не замислюючись. Володя, почувши про це, кинув всі справи і примчав на дачу під Києвом.
   - Про що ти тільки думаєш?! - Кричав він. - Навіть нормальні, здорові люди ледве вижили після цього щеплення! А ти!..
   - По-перше, щеплення вже менш агресивне. - Пробувала заперечувати я. - А по-друге...
   - А по-друге, тобі його зроблять тільки після мене! Якщо я виживу, тобі переллють мою кров, благо вона у нас однієї групи... І не заперечуй, я погоджуся тільки на таких умовах! - Відрізав він.
   І тут мені стало страшно. Про себе я якось не думала, але втратити Володю...
   - Нічого страшного. - Заспокоювала мене Анна Сергіївна. - Ми же пережили. А Володя і молодший, ніж були ми, і здоровіший... До того ж вірус тепер не такий агресивний, і препарати у нас нові з'явилися...
  ***
   Двадцять сьомого лютого Володя пройшов в ізольовану палату на другому поверсі лабораторії. Рівно о восьмій годині Ілля Андрійович ввів йому препарат з вірусом. О дванадцятій у Володі піднялася температура до тридцяти дев'яти з половиною градусів. Щоб зменшити ризик для мене, ніхто до нього поки не заходив. Спілкувалися ми за допомогою комп'ютера, з якого Ілля Андрійович і Анна Сергіївна давали Володі поради, як і що приймати. Нові препарати допомогли йому перенести біль і не допустили судом. Лежачи у ліжку, Володя сумлінно вимірював температуру, тиск, описував своє самопочуття. До восьмої вечора він настільки втомився, що вже насилу відкривав очі. Анна Сергіївна, яка вже мала імунітет до вірусу, пішла до нього і залишилася там на ніч, час від часу проводячи необхідні заміри і роблячи ін'єкції своїх препаратів. Я залишалася у кімнаті спостереження...
   Вранці Володя прокинувся майже здоровим. Температура знизилася до тридцяти семи і семи десятих, окрім слабкості, ніяких інших симптомів не залишилося. Про всяк випадок, його протримали в палаті тиждень. Вийшов він звідти відпочилим і повним сил. А вночі він довів мені, що його організм вже почав омолоджуватися...
  ***
   На початку квітня Володя отримав нове щеплення вірусу і, практично не відчуваючи ніякого дискомфорту, дав перелити мені свою адаптовану до нього кров. Мій організм, майже нездатний чинити опір хворобам, витримував підвищену до тридцяти восьми градусів температуру три дні, поки вона не пішла на спад. Стрибаючий то вниз, то вгору тиск стабілізували за допомогою розроблених Анною Сергіївною препаратів, які також зменшувати нудоту, біль і запаморочення. Щоб легше переносити ці симптоми, мені через крапельницю вводили снодійне. За п'ять днів я вже відчувала себе цілком стерпно, якщо не брати до уваги жахливої слабкості. На десятий день мене випустили з лабораторії ...
  ***
   Зараз, після того, як нам з Володею зробили вже по три щеплення, ми відчуваємо себе чудово. Знайомі дивуються, як молодо ми стали виглядати. Ми відбуваємося жартами, ніби почали вести здоровий спосіб життя і займатися спортом. А вчора нам знову подзвонив Ілля Андрійович:
   - Галя, Володя, як ви там? - Запитав він.
   - Чудово! - В один голос відповіли ми.
   - Енергія б'є через край! - Додав Володя.
   - Аналізи показали, що необхідні ділянки надійно прилаштувалися в ДНК, у мене навіть підвищився загальний імунітет! - Радісно повідомила я.
   - От і чудово. Якщо вже ви так легко пережили цей експеримент, отже, прийшов час проводити його на інших добровольцях. Для вас є завдання.
   - Яке?
   - Обдзвоніть всю нашу групу, всіх тих, хто збирався у нас в студентські роки, нагадайте про наші мрії, розкажіть про наші досліди і запросіть їх до нас. Почнемо з мрійників!...
  
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"