Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Шкода-

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Шановний Роман Полянськи! Якщо ви ще не передумали летіти на Марс, і готові відправитися туди вже у цьому році, приїжджайте в космічний центр імені Кеннеді на острові Меррітт-Айленд неподалік від мису Канаверал в штаті Флорида, США. Приватний космічний корабель "Shkoda" готовий до відльоту чекає на свою команду. Пропуском на базу послужить цей лист". Такі ж листи отримали ще троє осіб, тільки замість імені Роман Полянськи там значилися: Карел Шафек, Родні Рід і Бред Грей.

  
  "SHKODA"
  ОПОВІДАННЯ
  (23 лютого 2021 року)
  
  Я вже не раз чув про те, що в космічних програмах все частіше беруть участь не тільки державні структури чи міжнародні компанії, але й приватні особи. Деякі мільярдери вкладають свої гроші у космос, будують свої власні кораблі і споряджають цілі експедиції. І тим не менше дуже здивувався, коли отримав пропозицію увійти до складу приватної експедиції на Марс. Чому я? Та просто тому, що моє ім'я є в списку готових до польоту на Марс людей. Таких там вже кілька тисяч і всі чекають своєї черги. Яким чином мільярдер, який побажав залишитися невідомим, відібрав чотирьох чоловік, я не знаю. Просто, як і ті троє, я отримав листа:
   "Шановний Роман Полянськи! Якщо ви ще не передумали летіти на Марс, і готові відправитися туди вже у цьому році, приїжджайте в космічний центр імені Кеннеді на острові Меррітт-Айленд неподалік від мису Канаверал в штаті Флорида, США. Приватний космічний корабель "Shkoda" готовий до відльоту і чекає на свою команду. Пропуском на базу послужить цей лист".
  Такі ж листи отримали ще троє осіб, тільки замість імені Роман Полянськи там значилися: Карел Шафек, Родні Рід і Бред Грей. Оселили нас усіх в одній кімнаті, в якій, крім чотирьох ліжок і чотирьох тумбочок, більше нічого не було. У невеликому тамбурі був обладнаний санвузол з душем, умивальником та унітазом, а в протилежному кутку - маленький холодильник. Після кількох днів тестів і тренувань, командиром нашого загону призначили Родні Ріда. Ніяких поблажок йому, як командиру, не робилося, єдине, що відрізняло його від нас - це те, що він отримував письмові розпорядження про те, чим саме ми повинні сьогодні займатися, доводив їх до нашого відома і стежив за неухильним виконанням поставлених завдань.
  Вже через два тижні нас повезли на космодром, щоб показати корабель. Зовні корабель виглядав величезним, але всередині складався всього з п'яти приміщень: рубка з чотирма протиперевантажувальними кріслами, кругла в перерізі труба коридору, що виходив від неї, спальня на трьох людей по один бік коридору і спальня на одного по іншу його сторону, до якої примикав стандартний космічний санвузол. У кінці коридору знаходився шлюз-вихід до машинного відділення і склад. Більшу частину корабля представляли собою відстрілювані ступені. Ніяких вікон або ілюмінаторів корабель не мав, тільки на його обшивці було написано величезними літерами: "Shkoda".
   - Дивна назва. - Пробурмотів я, ні до кого не звертаючись. - Наче нас комусь шкода.
   - Чому це? - Повернувся до мене Бред.
   - Та просто асоціації. У деяких слов'янських мовах слово "shkoda" означає "шкода".
   - А може, це від назви чеського автомобільного заводу "Шкода"? - припустив Карел.
   - Мабуть, той, хто організовує нашу експедицію, якось з ним пов'язаний? - Додав Бред.
  Даремно витрачати час на здогади ми не стали, а просто пройшли в корабель і приступили до ознайомлення з приладами та обладнанням. Навпроти кожного крісла в рубці були вмонтовані монітори, через які ми могли спостерігати все, що відбувалося зовні. Управління кораблем було повністю прораховано на комп'ютерах і максимально автоматизовано. На шляху до Марсу нам треба було просто дивитися на монітори, грати в комп'ютерні ігри, читати, дивитися фільми і намагатися не пересваритися, перебуваючи вісімдесят п"ять днів у замкнутому просторі. Після посадки на Марс ми повинні були в ручному режимі, як на автомобілі, під'їхати до певної точки і почати розгортати там табір з блоків, складених у складі.
  На політ до Марсу було потрібно вісімдесят три дні, два дні відводилося на орбітальний політ з метою коригування місця посадки, потім посадка, один місяць там і вісімдесят три дні на зворотну дорогу. Всього відрядження повинно було тривати сто дев'яносто вісім днів, тобто трохи більше шести з половиною місяців. І за все це кожен з нас отримував по п'ятсот тисяч доларів. Ще до відльоту. На картку...
  За тиждень до вильоту нам ці картки видали і запропонували не залишати їх в банку, а передати родичам або довіреним особам. З усіх родичів у мене в живих залишалася тільки старша сестра Карина, яка кілька років тому вийшла заміж, виїхала до Познані і ростила вже двох дітей. Я зателефонував їй, повідомив, що моя мрія збулася, і я відлітаю на Марс, і запропонував приїхати на базу Канаверал в США, щоб провести мене у далеку подорож. Карина прилетіла не одна, разом з нею прибув її чоловік, двоє дітей і навіть свекруха. Я передав їй свою картку на збереження, додавши, що якщо не повернуся, то...
  - Свят, свят, свят! - Обурилася вона. - Не смій навіть думати про це! Ти обов"язково повернешся, ми будемо тебе чекати!
  Карела Шафека, проводжала його дружина, з якою вони разом прожили більше десяти років, але не мали дітей. Через це їх відносини стали досить прохолодними, але до остаточного розриву ще не дійшли.
  Бред Грей прощався з цілою купою братів, сестер, племінників і ще бозна яких родичів.
  Родні Ріда проводжав всього один чоловік. Як ми зрозуміли, він не був родичем. Здається, це був адвокат, який виступав його довіреною особою.
  Усіх наших родичів розселили у найближчому готелі, а на прощання з ними нам виділили три дні. Вранці дня вильоту ми разом з проводжаючими сіли в автобус і поїхали на космодром, де відразу же з автобуса пройшли в центр управління польотом. За комп'ютерами рядами сиділи техніки, на величезному екрані красувалася наша "Shkoda", на диванах перед цим екраном сиділи репортери, якісь відповідальні особи, представники держструктур. Наших рідних посадили там же. Давши чергові інтерв'ю, ми остаточно попрощалися і пішли на посадку. Стартували вдало і вже через кілька хвилин милувалися космосом і Землею на своїх моніторах...
  Само собою, Родні Рід, як командир, зайняв окрему каюту, а ми втрьох оселилися разом. Спілкування, щоб уникнути конфліктів, намагалися зводити до мінімуму. Хто дивився фільми, хто читав, хто займався саморозвитком. Я вирішив зайнятися серйозним вивченням Сонячної Системи і Марса, а також брав комп'ютерні уроки малювання. Бред писав пісні, збираючись після повернення випустити великий альбом. Карел захопився йогою і східними філософіями. А чим займався, залишаючись наодинці, Родні, ми не знали. Взагалі, він був дуже замкнутим. Ну, то й добре. Час від часу встановлювався зв'язок із Землею. Тоді ми могли передати свої повідомлення і почути новини від рідних, а також поспілкуватися з керівниками експедиції та психологами.
  Як і було заплановано, через два місяці і двадцять один день ми вийшли на орбіту навколо Марса. Облетівши його кілька разів і передавши картинку на Землю, Родні взяв на себе управління і посадив корабель в північній півкулі на височині Елізій неподалік від купола Гекати, заклавши в бортовий комп'ютер координати 32 градуси 10 хвилин Північної Широти і 150 градусів 15 хвилин Східної Довготи. На грунт Марса наша ракета лягла на бік. З люків, які майже одразу розкрилися, виїхали кілька ящиків, які автоматично трансформувалися в чотири парні гусенично-колісні підставки. Родні на ручному управлінні, просто як автомобіль, повів корабель по рівному дну кальдери до заданої та одному йому відомої точки. Їхали ми кілька годин. Нарешті, Родні заглушив двигун, розгорнув своє крісло від монітора і сказав:
   - Усе! Приїхали! Зараз всім вечеряти і спати, а через сім годин ми вийдемо назовні.
  За шість годин нас розбудив гудок. Почалася підготовка до виходу на поверхню. Шлюзова камера була розташована в центрі складу, через неї ми могли виходити назовні і вивозити необхідні для будівництва табору вантажі. Спочатку ми просто вийшли і відразу же встановили навпроти шлюзу прапор Сполучених Штатів Америки. Отже, наш загадковий спонсор - американець. Пробуривши ручним буром червонуватий грунт, ми встановили древко і залили свердловину розчином, який моментально схопився. Потім помилувалися на небо. Погода стояла безвітряна, тому марсіанське небо було не червоним, а сіро-блакитним з яскравою плямою сонця майже посередині. Потім ми обійшли навколо наш корабель, що лежав горизонтально. Виявилося, що він був майже впритул припаркований до прямовисної стіни кальдери, в якій біля задньої його частини наче хтось прорубав коридор. У цьому коридорі ми і повинні були встановлювати блоки приміщень марсіанського табору.
  Отримавши завдання, ми з хлопцями почали вивозити з корабля ящики, які при натисканні певних важелів трансформувалися в окремі блоки приміщень, а ми вже стикували їх разом. Доба на Марсі триває 25 годин, тому і корабельний час ми перевели на марсіанський. На третій день робіт ми виявили, що в тіні носової частини корабля Родні відгородив металевою сіткою якийсь закуток і повісив на сітці табличку: "Вхід заборонено!" Що ж такого таємного він міг там робити? Зате біля входу в коридор, в якому вже стояло кілька з'єднаних разом округлих блоків табору, прямо на скелі з'явилася велика вивіска; "Shkoda. Private territory " ("Шкода. Приватна територія").
  На шостий день Родні оголосив вихідний. Карел вивів з ангара міні-всюдихід і ми втрьох вирушили на прогулянку по марсіанських околицях. Родні залишився на кораблі. Ми виїхали ще до світанку і спочатку їхали по кальдері, милуючись зоряним небом. До речі, зірки з Марса виглядали майже так само, як із Землі. А потім почався світанок... Світанок на Марсі більш тривалий і яскравий, ніж на Землі через те, що численні порошинки в атмосфері розсіюють світло від Сонця, навіть якщо воно ще не з'явилося над горизонтом. Разом зі світанком піднявся вітер і все навколо стало червоно-чорним: темно-червоні, майже бордові грунт, камені, пагорби, вибоїни, гори і чорні тіні від них. Небо теж стало червоним, причому, чим далі від сонця, тим червонішим, зірки зникли. Вітер був не сильним, до справжньої пилової бурі справа не дійшла, тому ми каталися ще кілька годин. Коли повернули назад, почався захід Сонця, такий же тривалий і яскравий, як світанок, тільки синій. Дивно, захід на Землі був більш червоним, ніж на Марсі. З настанням сірувато-блакитної ночі, ми побачили один із супутників Марса, не круглий, а корявий Фобос, який сходив на заході і рухався на схід. Як ми не намагалися розгледіти Деймос, побачити його нам не вдалося, звідси він був настільки маленьким, що для неозброєного ока залишався невидимим.
  Коли ми повернулися назад, то спочатку навіть не помітили на місці свого корабля. Їхали ми при яскравому електричному освітленні, а повернулися у темряву.
   - Навіщо даремно витрачати енергію? - Знизав плечима Родні у відповідь на наші запитання.
  Ну, економія, то економія. Ми не стали обурюватися і на те, що в кораблі освітлення теж стало більш тьмяним. Ще через кілька днів зник зв'язок із Землею.
   - Треба би додати у повітря кисню. - Якось за сніданком зауважив Карел.
   - До речі, Родні, а як ми будемо злітати? - Поцікавився Бред. - Я думав, що за всіма тими ящиками в складі знаходяться якісь паливні баки і хоча б одна ступінь, але, здається, там нічого такого немає.
   - І взагалі, вся ця твоя таємничість!... - Вставив я. - Час вже нам дещо пояснити.
   - Добре! - Родні глибоко зітхнув і рішуче встав. - Зараз ви все підете працювати, а мені треба вийти і пройтися. Коли повернуся, відповім на всі ваші запитання. - Наш командир пройшов у свою каюту, а через деякий час надів скафандр, вийшов назовні і пішов кудись пішки.
  Деякий час ми бачили його на моніторі, а потім пішли працювати, вивантажуючи ящики і створюючи з них нові бульбашки табору. Скориставшись відсутністю Родні, я заглянув за його таємничу загородку. Там, у невеликому гроті, захованому за уступом, лежало кілька... Як би точніше назвати ці об'єкти?.. Це було схоже на кокони шовкопряда, тільки довжиною близько трьох метрів і діаметром близько півтора. Клянуся чим завгодно, з корабля ми нічого такого не вивантажували!
  До обіду Родні не повернувся. Ми чекали його до вечора, а потім вирішили їхати на його пошуки, бо запас повітря у нього повинен був підходити до кінця. До цього часу у нас вже осліп останній монітор і ми не могли бачити, що діється назовні. Поки Карел виводив всюдихід, ми з Бредом вирішили трохи розім'яти ноги. Пройшовши всього метрів з двадцять ми наткнулися на Родні. Він лежав на грунті обличчям вниз і головою в бік корабля. Руки його були розведені в сторони, а ноги витягнуті разом. Ознак життя у нього не було. Покликавши Карела, ми втягли Родні в корабель, зняли з нього скафандр і сіли навколо.
   - Дивно, який у нього спокійний вираз обличчя... - Перервав мовчання Карел. - Наче просто заснув... Не схоже, щоб він задихався.
   - Тут ще є трохи повітря. - Перевірив я запасник скафандра. - Цього вистачило би ще на півгодини.
   - Отже, він помер години три тому. - Підрахував Бред. - І не від задухи.
   - Чому ж він не вийшов з нами на зв'язок? - Схопився Карел.
   - Що такого він так боявся нам розповісти?.. - Замислився я.
   - Треба подивитися в його каюті! - Карел кинувся в коридор.
   - Ми з тобою! - Схопився слідом за ним і я.
  Всі разом ми підійшли до дверей з написом: "Не входити!"
   - Чого вже там... - Зітхнув Бред. - Тепер можна... - І він натиснув важіль двері.
  Акуратно застелена полка-ліжко. Сумка з речами під нею. Відкидний стіл біля стіни навпроти. Полка з кількома книгами над ним, а між книг - металева коробка від печива. На столі - комп'ютер.
   - Подивитися би, що там... - Я сів до комп'ютера і натиснув кнопку включення. Засвітився напис: "Цілком таємно". - Але, знаючи скритність Ріда, думаю, що тут встановлений якийсь дуже складний пароль...
  Раптом з монітора заграв "Реквієм" Баха, напис "цілком таємно" пропав і з'явився новий: "Увага всім!" На екрані виникло зображення Родні Ріда, яке заговорило, звертаючись до нас:
   - Хлопці! Я не міг вам сказати цього раніше. Наша експедиція - це політ тільки в один кінець. Ви вже помітили, що запаси повітря і енергії закінчуються. Розвантаживши останній кут складу, зрозумієте, що летіти назад нема на чому. Прикро, що я занадто пізно про це дізнався. Як сказав би Полянськи: "Шкода!" В останній день перед відльотом мені вдалося через свого повіреного дістати всього одну ампулу отрути. Я прийму її і піду по прямій від корабля. Через деякий час я просто засну і вже не прокинуся. Назад я вже не повернуся... Вибачте, вам доведеться вмирати більш болісно... Ну, все, прощайте... - Родні зник з екрану, з'явилося зображення якоїсь церкви і знову зазвучав "Реквієм"...
  Бред зняв з полиці скриньку і відкрив її. На дні лежала розбита ампула від отрути.
   - От, гад, міг би і нам взяти! - Зло кинув він коробку на підлогу.
   - Сказав же, що не міг! - Заступився за покійного Карел. - Цікаво, чому він повернувся? Адже збирався просто піти по прямій...
   - І лежав якось дивно, ніби його хтось приніс і поклав... - Продовжив думку Бред.
   - Еге ж! Сусідські хлопці мимо проходили і піднесли! - Невдало спробував я розрядити обстановку.
   - Вже мертвого. - Додав Карел.
   - Скільки ж нам залишилося?... - Я вийшов у рубку, щоб прорахувати на комп'ютері наш час.
  Запасів води і продуктів було ще на тиждень, енергії - на чотири дні. А от повітря... Його залишалося від сили дня на півтора.
  Хлопці приречено сиділи в своїх кріслах і дивилися на мій комп'ютер.
   - Отже, у нас всього два варіанти. - Повернувся я до них. - Або повільно вмирати від задухи, або не чекати цього, а відкрити двері і зняти скафандри.
   - Для початку давайте покладемо Ріда в його каюті. - Запропонував Бред.
  Ми вийшли в склад до шлюзу, взяли Ріда за руки та ноги і понесли до його каюти. Мені здалося, що зовні стукнула хвіртка. Звичайна дерев'яна хвіртка на сільському паркані. "Мабуть, кількість кисню вже знижується" - байдуже подумав я, струшуючи головою. Поклавши командира на його ліжко, ми вийшли з каюти, закрили двері і зняли з неї табличку "Не входити!"
  Бред запропонував влаштувати останню вечерю з великим возліянням. Я пити не став. Я взагалі не любитель спиртного, а тут, в останні години, вирішив дещо записати. Хлопці, сп'янівши, задрімали у своїх кріслах. Я включив комп'ютер. За стіною грюкнули віконниці - хтось закривав вікна на ніч... "Які, до біса, вікна?!" - стрепенувся я - "Ми ж на Марсі! У нас ані вікон, ані ілюмінаторів, ані, тим більше, віконниць немає. Слухові галюцинації від нестачі кисню. Та й від замкнутого простору теж... Хоч би один оглядовий монітор заробив!" Я встав і поклацав вимикачами під усіма моніторами. Дива не сталося - монітори не працювали, що відбувалося назовні, було невідомо.
  Я сів до комп'ютера і почав виливати йому вголос все, що у мене накопичилося: і образу на невідомого мені мільярдера, який заради економії відправив нас в один кінець; і злість на Ріда, який не повідомив нам, коли дізнався про це; і міркування про те, що робити, щоб полегшити наші останні години...
   - Ні! - Раптом спробував підвестися п'яний Карел. - Не хочу задихатися! Краще швидко померти, відкривши двері!
   - Заспокойся! - Посадив я його назад. - Я так і пишу: щоб не вмирати болісною смертю, задихаючись від нестачі повітря, вирішили вийти до шлюзу і відкрити двері...
  Зовні проїхав віз... Я завів будильник на дзвінок через дві години і задрімав. У півсні переді мною розгорталися картини сільського життя в Польщі, миготіли автомобілі на величезних розв'язках доріг в Америці, літали якісь кулясті інопланетяни, що світилися, над поверхнею Марса... "От би прилетіли інопланетяни і врятували нас..." - разом із дзвінком будильника промайнула остання сонна думка.
  Ми прокинулися, роззирнулися, склали акуратно все, що лежало не рівно. Зовні загавкав собака. Мені здалося, що Карел, як і я, теж хитнув головою. Зняли скафандри і поставили їх до шаф, вбудованих у стіни коридору. Знову грюкнули віконниці. Бред чортихнувся. Вийшли в склад і підійшли до шлюзу. За дверима пригальмувала машина.
   - Давай, Роман, відкривай швидше, бо я вже божеволію, чорт знає, що ввижається! - Поквапив мене Карел.
   - Це від віскі! - Впевнено хитнув головою Бред. - У вухах шумить!
   - Ну, з Богом! - Сказав я, натискаючи кнопку виходу. - А раптом там...
  Шлюз почав відкриватися...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"