Аннотация: Деякi, язик не повертагться сказати "люди", за грошi готовi пiти i на пiдлiсть, i на злочин...
ЗА П"ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ
ОПОВIДАННЯ
(9 вересня 2020 року)
Наш лiсгосп розташований у дуже мальовничому мiсцi: змiшаний лiс серед широких i пологих пагорбiв розкинувся уздовж берегiв невелико¬ рiчечки, яка неквапливо вливагться в озеро, поросле очеретом, а потiм так само спокiйно прямуг до села. Контора лiсгоспу розташована на околицi лiсу, всього кiлометрiв за чотири вiд села. Працюг нас тут семеро осiб.
За начальника у нас була Валентина - тридцятишестирiчна симпатична жiнка з мiста, чоловiк яко¬ працюг комп"ютерщиком, а тому йому все одно де жити - чи то в мiстi, чи то в селi. Будинок вони нi будувати, нi купувати в селi не стали, а зайняли лiсгоспний, на самiй околицi села.
Бухгалтерка Зоя, повна добродушна жiнка пiд сорок, все життя, якщо не брати до уваги навчання в технiкумi, прожила у нас, тут же вийшла замiж i виховуг двох дiтей. Старший ¬¬ син цього року закiнчив дев'ять класiв i подався до мiста вчитися на будiвельника.
Зiна - двадцятирiчна весела хихотушка, заочно вчиться на другому курсi в iнститутi, а у нас працюг прибиральницею.
I ми - четверо мужикiв, старшому з яких, Михаличу, цього року стукне п'ятдесят, а молодшому - Коляну, недавно виповнилося тридцять два. Всi ми люди сiмейнi, спокiйнi, спиртним не зловживагмо, роботу виконугмо сумлiнно.
А робота у нас яка? Лiс об'¬жджагмо, робимо плановi вирубки, зрiзагмо сухостiй, стежимо, щоб мiськi вiдпочивальники багать не залишали. Нашi-то, сiльськi, у лiс лише за грибами та за ожиною ходять, вогнищ не палять. А для при¬жджих ми навiси зi столами i лавками спорудили по всьому лiсу, мангали залiзнi поставили, щоб багаття де попало не розпалювали, пiд ними сухi дрова складагмо, щоб дерева даремно не рубали. Поруч - полувкопанная бочка з водою - про всякий пожежний випадок. У сезон полювання огороджугмо дiлянки смугастою червоно-бiлою стрiчкою, щоб люди туди не заходили i пiд пострiли мисливцiв не потрапляли.
При¬жджають до нас мисливцi, вiдзначаються у конторi, ми ¬м дiлянку лiсу визначагмо i чергугмо - хiба мало що. До вечора мисливцi до контори пiдтягуються, ми здобич вимiрюгмо, зважугмо, в книгу спецiальну записугмо - i до побачення!
Народ до нас, переважно, при¬жджаг свiдомий - пополюють, шашлики посмажать, вип'ють - не без цього, але завжди все в рамках пристойностi. Проблеми бувають лише з мажорами. Так ми називагмо начальникiв i ¬хнiх друзiв, яким нiякi закони не писанi. Ну, i з браконьграми. Вони не часто, але все ж таки до нашого лiсу навiдуються. Адже у нас як: на зайцiв, лисиць, кабанiв i качок полювання в сезон дозволено, а на рись - зась.
Наприкiнцi квiтня я обходив лiс у парi з Михаличем. Чугмо, в яру, порослому кущами, пищить хтось. Ми туди - а там двог рисенят без мамки, голоднi зовсiм. Почекали трохи - рись не прийшла, мабуть, браконьгри вбили. Довелося нам рисенят у контору забрати, не пропадати ж малюкам вiд голоду. Вигодовували ми з Михаличем рисенят спочатку з соски молоком, а потiм вже й всi конторськi стали пiдгодовувати i м'ясом, i ковбасою, та навiть котлетами.
Рисенята виявилися дiвчинкою i хлопчиком. Хлопчика назвали Рисiком, а дiвчинку - Русею. I хоча всi нашi рисенят полюбили, нi в ласцi, нi в ¬жi нiколи не вiдмовляли, Руся бiльше прив'язалася до мене, а Рисiк - до Михалича. Колян поставив ¬м чипи, але в лiс ми ¬х поки не випускали i навiть не виводили, вирiшили дочекатися осенi. А поки вони жили при конторi i бiгали по територi¬ навколо не¬, благо паркан у нас мiцний та надiйний. До кiнця липня рисенята вже були розмiрами з великих поважних котiв, хоча й поводилися ще наче кошенята, все ¬м пустощi та iгри.
У серединi серпня, задовго до початку мисливського сезону, Валентина зiбрала нас вранцi на планерцi.
- Завтра на полювання при¬дуть мажори з мiста. Думаю, захистити треба найближчий до контори сектор. Приготуйте там все по вищому розряду - начальство дуже високе.
Ну, ми i пiшли працювати. Огородили стрiчкою дiлянку, склали добiрнi дрова пiд мангалом, води свiжо¬ в бочку налили, столи i лавки наждачкою почистили - любо-дорого!
Наступного ранку всi у конторi зiбралися. Мисливцi при¬хали о дев'ятiй. Машини на стоянцi поставили, розвантажилися i пiшли до табору. Ми ¬м ще й речi пiднесли - табiр-то всього метрах в п'ятистах вiд контори. Чергугмо, хто телевiзор дивиться, хто газету читаг. Я на диванi сиджу, Русю по спинi погладжую. I тут Михалич раптом запитуг:
- А де Рисiк? Нiхто його не бачив?
Стали озиратися, кликати його - дверi до контори влiтку завжди вiдчиненi, щоб свiже повiтря, як у лiсi було - нiде Рисiка немаг. I тут Валентина, вся в червоних плямах, тихо так, каже:
- Мажори рись замовили. Я Рисiка в лiс вiдвела.
- Як ти могла?! - Схопився Михалич - Це ж свiй, вiн же наче член сiм'¬!
- Ти що, зовсiм з розуму зрушила? - Пiдскочив до столу Андрюха. - Чому нам нiчого не сказала?
- Ну, Валентина, такого я вiд тебе нiяк не очiкувала! - Гнiвно поставила руки в боки Зоя.
- Рисiк... Рисiк... - Почала схлипувати Зiна.
- П'ятдесят тисяч! Всього за п'ятдесят тисяч ти друга продала!!! - Михалич готовий був врiзати Валентинi кулаком. - Та вiдiйди ти, Андрюха! Треба ж з нею розiбратися! - Вiдмахнувся вiн вiд Андрюхи, який намагався утримати його руку.
- Ти чому нам нiчого не сказала? Та ми би тобi всi гуртом цi п'ятдесят тисяч зiбрали. - Пiднявся i я слiдом за Русею, що схопилася при словi "Рисiк". - Пояси би затягли i зiбрали. Та й зараз готовi зiбрати, правда, мужики? - Озирнувся я на iнших.
- Та як же, ¬м рись обов'язково потрiбна... Я ж i грошi вже взяла...
- Грошi i вiддати можна. Слухай, Колян, поки вони там випивають, треба Рисiка вiдшукати. Вiдстеж-но його по чипу. - Вирiшив я дiяти.
- Михалич! Бiжи назустрiч! Головне, щоб Рисiк ¬м на очi не потрапив. - Почав я розпоряджатися. - Стiй! Куртку вiзьми, сховагш його за пазухою!
Руся весь цей час крутилася у нас пiд ногами, розумiла, що Рисiк пропав, а ми його хочемо знайти. Михалич пiшов до стежки, що вела до табору мажорiв, а потiм, огинаючи ¬¬ йшла до сектора "С". Я, провiвши його, збирався закрити хвiртку, але тут Руся вискочила за не¬ i стрiлою помчала стежкою. Я кинувся за нею. За кiлька хвилин пролунав пострiл i радiснi вигуки мисливцiв.
Руся обiгнала Михалича всього на пару метрiв. Коли вiн побачив, як вона впала, одразу ж пiдбiг, не давши мисливцям зробити ще хоч один пострiл.
- На смерть! - Сказав вiн ¬м. - Зараз у конторi зважимо, обмiрягмо, у книгу запишемо, а потiм вам вiддамо. - Вiн узяв Русю на руки i повернув назад.
Тут пiдбiг i я.
- Саньок, вона ще жива. - Шепнув менi Михалич, передаючи Русю з рук на руки. - Я ¬м збрехав, що вбита.
- Дякую, Михалич, ти давай, рятуй Рисiка, а я тут вже сам...
Михалич, ховаючись за кущами, побiг до сектору "С", а я повернувся до контори. Увiйшовши, поклав Русю прямо на стiл начальницi. Оглянув рану - ветеринар вже був не потрiбен. Руся вмирала. У всiх на очах стояли сльози. Я погладжував Русю по голiвцi, Зiна ридала на диванi, Андрюха потирав кулаки, злобно поглядаючи на Валентину. Колян, стежачи за монiтором, через навушник направляв Михалича до Рисiка.
Хвилин через п'ятнадцять повернувся Михалич i, мовчки розтуливши куртку, випустив Рисiка на стiл. Руся вже ледве дихала. Рисiк лизнув ¬¬ пару разiв i вона затихла. Наче просто заснула. Тiльки з вiдкритими очима... Рисiк лiг поруч i поклав голову на ¬¬ лапу...
- Треба би обмiряти ¬¬ i зважити... - Через деякий час порушила загальне мовчання Валентина.
Всi мужики, не приховуючи злих поглядiв, мовчки встали i вийшли у двiр. Сiли в альтанцi, поклавши руки, стиснутi в кулаки, на стiл. Рисiк вийшов слiдом за нами i влаштувався бiля нiг Михалича. За кiлька хвилин вибiгли Зiна з Зогю. Вони принесли i поставили перед Рисiком двi миски - з молоком i з м'ясом. Рисiк тiльки глянув на них i вiдвернувся...
Приблизно через пiвгодини на ганок вийшла Валентина. На руках вона тримала мертву Русю. Опустивши голову i намагаючись не дивитися у наш бiк, вона вийшла за хвiртку.
- За п'ятдесят тисяч! - Сплюнув ¬й у слiд Андрюха.
Надвечiр мажори почали збиратися додому. Напiдпитку та веселi вони сiдали по машинах.
- Всього вам найкращого! Восени при¬жджайте на кабанiв та качок! А взимку у нас зайцi i лисицi! - Крутилася, проводжаючи ¬х, Валентина.
Машини по¬хали. Стало незвично тихо. Валентина нерiшуче потопталася i зупинилася бiля ганку.
- Пiду, лопату вiзьму. - Встав я. - Поховати...
Мужики теж вийшли з альтанки.
- За Рисiком доглядайте! - Обернувся бiля хвiртки Михалич до Зiни з Зогю. - Якщо хоч один волосок... Уб'ю! - Кинув вiн погрозливий погляд повз Валентини на ганок.
У таборi був безлад. Усюди розкидане смiття, пляшки, вогонь на мангалi ще не догорiв. А посеред галявини валялося те, що залишилося вiд Русi. Мисливцi зняли з не¬ шкуру разом з головою i забрали, як трофей.
Трохи осторонь вiд галявини, за розлогим кущем я почав копати яму. Мужик я суворий, але майже нiчого не бачив через туман, що застилав очi. Як крiзь вату чув голоси:
- Треба би у щось звернути.
- Он, газета валягться, давай ¬¬ сюди!
- Ще треба, не вистачаг...
- Прибрати би тут...
- Я вогонь заллю.
- Готово. Як там Саньок?
Мужики пiдiйшли до мене. Я стояв по колiно в ямi i продовжував копати, низько схиливши голову, щоб не було видно, як капають у землю сльози.
- Саньок, вже вистачить. На ось, вiзьми... - Колян простягнув менi згорток.
Я поклав тiло Русi в яму, вилiз i почав закопувати... Потiм вийшов на галявину, озирнувся - мужики вже все прибрали. Вигрiб мокрий попiл з мангала у подiл сорочки i посипав ¬м горбок, пiд яким лежала Руся...
З того часу нiхто навiть дивитися не мiг на Валентину. Наскiльки ранiше вона здавалася симпатичною, тепер настiльки ж викликала огиду. Всi ¬¬ риси, вся фiгура виглядали мерзенними. Хоча ми на не¬ намагалися навiть не дивитися, одне вiдчуття ¬¬ присутностi викликало на наших обличчях гримасу огиди. Ми приходили на роботу i, не чекаючи розпоряджень, мовчки йшли в лiс робити свою справу. Навiть за людину ¬¬ тепер не вважали. Зiна з Зогю теж з начальницею не вiтагться i не розмовляли. Через два тижнi Валентина звiльнилася i по¬хала. Але i пiсля ¬¬ вiд'¬зду ми намагалися не вимовляти анi ¬¬ iменi, анi числа п'ятдесят.
Продовжуючи займатися необхiдними справами, ми тепер брали Рисiка з собою в лiс - нехай звикаг. Кожного разу при зустрiчi з людьми, ми робили застережливий жест i говорили Рисiку:
- Чужий! Буде як з Русею! - Тож дуже скоро Рисiк навчився ховатися при зустрiчi з будь-якою людиною, крiм нас.
Якось Зiна, яка iнодi прибирала й примiщення сiльради, запiзнилася на роботу, а прийшовши, повiдомила:
- Я сьогоднi прибирала той будинок, лiсгосповський. Здагться, скоро новий начальник при¬де.
Нового начальника нам прислали за кiлька днiв до початку мисливського сезону. Молодий, усмiхнений хлопець, який щойно закiнчив iнститут, зайшов до контори з портфелем i квiтами i одразу ж з порога представився:
- Доброго дня! Мене звуть Iгор Семенович! Можна просто Iгор. - Обвiв вiн поглядом нашi суворi обличчя. - Дозвольте презентувати!.. - I вiн пiднiс Зiнi i Зо¬ квiти i по коробцi цукерок, артистично вихопивши ¬х з портфеля.
Нашi дiвчата розпливлися в усмiшках.
- Мужики, пiдходите до столу! Я виставляюся! - Зробив вiн нам запрошувальний жест.
На столi стали з'являтися пляшка горiлки, пляшка вина, нарiзанi в супермаркетi сир, ковбаса, копчена риба, хлiб, одноразовi стаканчики, фрукти, коробка з тiстечками...
- Довго говорити я не вмiю. - Розпочав новий начальник, беручи в руки наповнений стаканчик. - Пити я не люблю, особливо на роботi, але сьогоднi такий день! Ну, за знайомство!
Ми мовчки випили i закусили. До нового начальства довiри поки не було. I тут у вiдкритi дверi увiйшов Рисiк.
Рисiк пiдiйшов до столу, встав на заднi лапи i стягнув шматочок ковбаси.
- Одразу видно, свiй хлопець! - Розсмiявся начальник i кинув йому ще ковбаси. - Ну... От i познайомилися... - Намагався вiн прочитати емоцi¬ на наших похмурих обличчях. - То я це... Пiду по лiсi погуляю... - I вiн вийшов з контори.
Не бiльше нiж через годину вiн вбiг у примiщення, тримаючи за пазухою якусь коричневу грудочку.
- Бiлка! Лапу зламала... - Обережно поклав вiн ¬¬ на стiл. - Серед вас, часом, ветеринара немаг? - Обернувся вiн до нас.
- Нi.
- Що ж робити?.. Може, просто перев'язати?.. Нi, калiкою залишиться...
- У селi г ветеринар! - Раптом вiдгукнулася Зiна. - Вiн не тiльки корiв чи свиней лiкуг, а й собак, i котiв.
- Справдi? А де його знайти?
- Треба про¬хати до села, потiм по першiй вулицi до другого повороту... - Почала пояснювати дорогу бухгалтерка Зоя.
- Ой, та там незнайомiй людинi заблукати - раз плюнути! Я покажу! - Перервала ¬¬ Зiна.
I вона побiгла слiдом за начальником, який вже кинувся до свог¬ машини, рятуючи поранену бiлку.
Повернулися вони ближче до обiду. У бiлки була загiпсована лапа.
- Де б ¬¬ прилаштувати? - Озирався Iгор у пошуках безпечного i затишного мiсця для звiринки. - Цей ваш Рисiк любить бiлок?
- Поки вiн з ними не зустрiчався. - Пробурмотiв Михалич.
- Гаразд, сьогоднi заберу ¬¬ додому, а завтра щось придумагмо. - Начальник поклав бiлку перед собою на столi. - Так... Зоя Володимирiвна, допоможiть менi з документацiгю розiбратися...
Бiлку вiн i справдi забрав додому. А вранцi привiз назад вже у великому дерев'яному ящику з сiткою.
- Дикому звiровi не варто до домiвки звикати. - Пояснював вiн, пристроюючи клiтку до дерева на дворi. - Треба би ще й загiн побудувати для поранених, раптом щось... Нi, два загони - один для траво¬дних, а iнший для хижакiв, щоб нерви одне одному не псували. Допоможете?
Для добро¬ справи анi сил, анi часу не шкода. Iгор за сво¬ грошi купив матерiали, а ми за кiлька днiв спорудили i загони, i просторi клiтки для всяко¬ живностi. I Рисiк весь час мiж нами крутився. До речi, Iгоря Семеновича вiн майже одразу прийняв за свого.
Не встигли озирнутися, як почався мисливський сезон.
- Була б моя воля, заборонив би будь-якi полювання! - В серцях грюкнув по столу папкою Iгор. - Але... Мужики, ви огородiть там все... Та що я вас вчити буду, самi все знагте... Тiльки... - Вiн сором'язливо почервонiв, просто наче дiвчина-красуня, i, опустивши очi в пiдлогу, попросив: - Якщо не важко буде, ви би ввечерi, пiсля полювання обiйшли дiлянки, раптом якась качка або ще хтось поранений залишиться... Забрати б ¬х сюди, пiдлiкувати...
- Цей за п'ятдесят тисяч не продасть. - Шепнув за нашими спинами Михалич. - За кожну дрiбноту серцем вболiваг.
- Ну, гаразд, поки ви не розiйшлися по дiлянках, хотiв запитати. - Вже у дверях зупинив вiн нашу бригаду. - Як у вас тут з ювiлеями? Я у "справi" прочитав, що Михаличу скоро стукне...
- Не говори скiльки! Святкувати не буду! - Рiзко розвернувся Михалич. - Чути цю цифру не можу!
Iгор запитально подивився на Зiну, вона кивнула, мовляв, потiм поясню. Бiльше вiн, як i ми, цю цифру нiколи не називав.
Взимку ми випустили Рисiка в лiс, але вiн часто по-дружньому заглядаг до нашо¬ контори. А Зiна... Зiна все частiше стала при¬жджати на роботу разом з новим начальником. Здагться, справа до весiлля йде. А що? Хорошим людям ми тiльки щастя бажагмо...