Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

За п'ятдесят тисяч

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Деякі, язик не повертається сказати "люди", за гроші готові піти і на підлість, і на злочин...

  
  ЗА П"ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ
  ОПОВІДАННЯ
  (9 вересня 2020 року)
   Наш лісгосп розташований у дуже мальовничому місці: змішаний ліс серед широких і пологих пагорбів розкинувся уздовж берегів невеликої річечки, яка неквапливо вливається в озеро, поросле очеретом, а потім так само спокійно прямує до села. Контора лісгоспу розташована на околиці лісу, всього кілометрів за чотири від села. Працює нас тут семеро осіб.
   За начальника у нас була Валентина - тридцятишестирічна симпатична жінка з міста, чоловік якої працює комп"ютерщиком, а тому йому все одно де жити - чи то в місті, чи то в селі. Будинок вони ні будувати, ні купувати в селі не стали, а зайняли лісгоспний, на самій околиці села.
   Бухгалтерка Зоя, повна добродушна жінка під сорок, все життя, якщо не брати до уваги навчання в технікумі, прожила у нас, тут же вийшла заміж і виховує двох дітей. Старший її син цього року закінчив дев'ять класів і подався до міста вчитися на будівельника.
   Зіна - двадцятирічна весела хихотушка, заочно вчиться на другому курсі в інституті, а у нас працює прибиральницею.
   І ми - четверо мужиків, старшому з яких, Михаличу, цього року стукне п'ятдесят, а молодшому - Коляну, недавно виповнилося тридцять два. Всі ми люди сімейні, спокійні, спиртним не зловживаємо, роботу виконуємо сумлінно.
   А робота у нас яка? Ліс об'їжджаємо, робимо планові вирубки, зрізаємо сухостій, стежимо, щоб міські відпочивальники багать не залишали. Наші-то, сільські, у ліс лише за грибами та за ожиною ходять, вогнищ не палять. А для приїжджих ми навіси зі столами і лавками спорудили по всьому лісу, мангали залізні поставили, щоб багаття де попало не розпалювали, під ними сухі дрова складаємо, щоб дерева даремно не рубали. Поруч - полувкопанная бочка з водою - про всякий пожежний випадок. У сезон полювання огороджуємо ділянки смугастою червоно-білою стрічкою, щоб люди туди не заходили і під постріли мисливців не потрапляли.
   Приїжджають до нас мисливці, відзначаються у конторі, ми їм ділянку лісу визначаємо і чергуємо - хіба мало що. До вечора мисливці до контори підтягуються, ми здобич вимірюємо, зважуємо, в книгу спеціальну записуємо - і до побачення!
   Народ до нас, переважно, приїжджає свідомий - пополюють, шашлики посмажать, вип'ють - не без цього, але завжди все в рамках пристойності. Проблеми бувають лише з мажорами. Так ми називаємо начальників і їхніх друзів, яким ніякі закони не писані. Ну, і з браконьєрами. Вони не часто, але все ж таки до нашого лісу навідуються. Адже у нас як: на зайців, лисиць, кабанів і качок полювання в сезон дозволено, а на рись - зась.
   Наприкінці квітня я обходив ліс у парі з Михаличем. Чуємо, в яру, порослому кущами, пищить хтось. Ми туди - а там двоє рисенят без мамки, голодні зовсім. Почекали трохи - рись не прийшла, мабуть, браконьєри вбили. Довелося нам рисенят у контору забрати, не пропадати ж малюкам від голоду. Вигодовували ми з Михаличем рисенят спочатку з соски молоком, а потім вже й всі конторські стали підгодовувати і м'ясом, і ковбасою, та навіть котлетами.
   Рисенята виявилися дівчинкою і хлопчиком. Хлопчика назвали Рисіком, а дівчинку - Русею. І хоча всі наші рисенят полюбили, ні в ласці, ні в їжі ніколи не відмовляли, Руся більше прив'язалася до мене, а Рисік - до Михалича. Колян поставив їм чипи, але в ліс ми їх поки не випускали і навіть не виводили, вирішили дочекатися осені. А поки вони жили при конторі і бігали по території навколо неї, благо паркан у нас міцний та надійний. До кінця липня рисенята вже були розмірами з великих поважних котів, хоча й поводилися ще наче кошенята, все їм пустощі та ігри.
   У середині серпня, задовго до початку мисливського сезону, Валентина зібрала нас вранці на планерці.
   - Завтра на полювання приїдуть мажори з міста. Думаю, захистити треба найближчий до контори сектор. Приготуйте там все по вищому розряду - начальство дуже високе.
   Ну, ми і пішли працювати. Огородили стрічкою ділянку, склали добірні дрова під мангалом, води свіжої в бочку налили, столи і лавки наждачкою почистили - любо-дорого!
   Наступного ранку всі у конторі зібралися. Мисливці приїхали о дев'ятій. Машини на стоянці поставили, розвантажилися і пішли до табору. Ми їм ще й речі піднесли - табір-то всього метрах в п'ятистах від контори. Чергуємо, хто телевізор дивиться, хто газету читає. Я на дивані сиджу, Русю по спині погладжую. І тут Михалич раптом запитує:
   - А де Рисік? Ніхто його не бачив?
   Стали озиратися, кликати його - двері до контори влітку завжди відчинені, щоб свіже повітря, як у лісі було - ніде Рисіка немає. І тут Валентина, вся в червоних плямах, тихо так, каже:
   - Мажори рись замовили. Я Рисіка в ліс відвела.
   - Як ти могла?! - Схопився Михалич - Це ж свій, він же наче член сім'ї!
   - Ти що, зовсім з розуму зрушила? - Підскочив до столу Андрюха. - Чому нам нічого не сказала?
   - Ну, Валентина, такого я від тебе ніяк не очікувала! - Гнівно поставила руки в боки Зоя.
   - Рисік... Рисік... - Почала схлипувати Зіна.
   - П'ятдесят тисяч! Всього за п'ятдесят тисяч ти друга продала!!! - Михалич готовий був врізати Валентині кулаком. - Та відійди ти, Андрюха! Треба ж з нею розібратися! - Відмахнувся він від Андрюхи, який намагався утримати його руку.
   - Ти чому нам нічого не сказала? Та ми би тобі всі гуртом ці п'ятдесят тисяч зібрали. - Піднявся і я слідом за Русею, що схопилася при слові "Рисік". - Пояси би затягли і зібрали. Та й зараз готові зібрати, правда, мужики? - Озирнувся я на інших.
   - Та як же, їм рись обов'язково потрібна... Я ж і гроші вже взяла...
   - Гроші і віддати можна. Слухай, Колян, поки вони там випивають, треба Рисіка відшукати. Відстеж-но його по чипу. - Вирішив я діяти.
   - Ось, знайшов! Він від сектора "С" до табору мажорів наближається!
   - Михалич! Біжи назустріч! Головне, щоб Рисік їм на очі не потрапив. - Почав я розпоряджатися. - Стій! Куртку візьми, сховаєш його за пазухою!
   Руся весь цей час крутилася у нас під ногами, розуміла, що Рисік пропав, а ми його хочемо знайти. Михалич пішов до стежки, що вела до табору мажорів, а потім, огинаючи її йшла до сектора "С". Я, провівши його, збирався закрити хвіртку, але тут Руся вискочила за неї і стрілою помчала стежкою. Я кинувся за нею. За кілька хвилин пролунав постріл і радісні вигуки мисливців.
   Руся обігнала Михалича всього на пару метрів. Коли він побачив, як вона впала, одразу ж підбіг, не давши мисливцям зробити ще хоч один постріл.
   - На смерть! - Сказав він їм. - Зараз у конторі зважимо, обміряємо, у книгу запишемо, а потім вам віддамо. - Він узяв Русю на руки і повернув назад.
   Тут підбіг і я.
   - Саньок, вона ще жива. - Шепнув мені Михалич, передаючи Русю з рук на руки. - Я їм збрехав, що вбита.
   - Дякую, Михалич, ти давай, рятуй Рисіка, а я тут вже сам...
   Михалич, ховаючись за кущами, побіг до сектору "С", а я повернувся до контори. Увійшовши, поклав Русю прямо на стіл начальниці. Оглянув рану - ветеринар вже був не потрібен. Руся вмирала. У всіх на очах стояли сльози. Я погладжував Русю по голівці, Зіна ридала на дивані, Андрюха потирав кулаки, злобно поглядаючи на Валентину. Колян, стежачи за монітором, через навушник направляв Михалича до Рисіка.
   Хвилин через п'ятнадцять повернувся Михалич і, мовчки розтуливши куртку, випустив Рисіка на стіл. Руся вже ледве дихала. Рисік лизнув її пару разів і вона затихла. Наче просто заснула. Тільки з відкритими очима... Рисік ліг поруч і поклав голову на її лапу...
   - Треба би обміряти її і зважити... - Через деякий час порушила загальне мовчання Валентина.
   Всі мужики, не приховуючи злих поглядів, мовчки встали і вийшли у двір. Сіли в альтанці, поклавши руки, стиснуті в кулаки, на стіл. Рисік вийшов слідом за нами і влаштувався біля ніг Михалича. За кілька хвилин вибігли Зіна з Зоєю. Вони принесли і поставили перед Рисіком дві миски - з молоком і з м'ясом. Рисік тільки глянув на них і відвернувся...
   Приблизно через півгодини на ганок вийшла Валентина. На руках вона тримала мертву Русю. Опустивши голову і намагаючись не дивитися у наш бік, вона вийшла за хвіртку.
   - За п'ятдесят тисяч! - Сплюнув їй у слід Андрюха.
   Надвечір мажори почали збиратися додому. Напідпитку та веселі вони сідали по машинах.
   - Всього вам найкращого! Восени приїжджайте на кабанів та качок! А взимку у нас зайці і лисиці! - Крутилася, проводжаючи їх, Валентина.
   Машини поїхали. Стало незвично тихо. Валентина нерішуче потопталася і зупинилася біля ганку.
   - Піду, лопату візьму. - Встав я. - Поховати...
   Мужики теж вийшли з альтанки.
   - За Рисіком доглядайте! - Обернувся біля хвіртки Михалич до Зіни з Зоєю. - Якщо хоч один волосок... Уб'ю! - Кинув він погрозливий погляд повз Валентини на ганок.
   У таборі був безлад. Усюди розкидане сміття, пляшки, вогонь на мангалі ще не догорів. А посеред галявини валялося те, що залишилося від Русі. Мисливці зняли з неї шкуру разом з головою і забрали, як трофей.
   Трохи осторонь від галявини, за розлогим кущем я почав копати яму. Мужик я суворий, але майже нічого не бачив через туман, що застилав очі. Як крізь вату чув голоси:
   - Треба би у щось звернути.
   - Он, газета валяється, давай її сюди!
   - Ще треба, не вистачає...
   - Прибрати би тут...
   - Я вогонь заллю.
   - Готово. Як там Саньок?
   Мужики підійшли до мене. Я стояв по коліно в ямі і продовжував копати, низько схиливши голову, щоб не було видно, як капають у землю сльози.
   - Саньок, вже вистачить. На ось, візьми... - Колян простягнув мені згорток.
   Я поклав тіло Русі в яму, виліз і почав закопувати... Потім вийшов на галявину, озирнувся - мужики вже все прибрали. Вигріб мокрий попіл з мангала у поділ сорочки і посипав їм горбок, під яким лежала Руся...
   З того часу ніхто навіть дивитися не міг на Валентину. Наскільки раніше вона здавалася симпатичною, тепер настільки ж викликала огиду. Всі її риси, вся фігура виглядали мерзенними. Хоча ми на неї намагалися навіть не дивитися, одне відчуття її присутності викликало на наших обличчях гримасу огиди. Ми приходили на роботу і, не чекаючи розпоряджень, мовчки йшли в ліс робити свою справу. Навіть за людину її тепер не вважали. Зіна з Зоєю теж з начальницею не вітається і не розмовляли. Через два тижні Валентина звільнилася і поїхала. Але і після її від'їзду ми намагалися не вимовляти ані її імені, ані числа п'ятдесят.
   Продовжуючи займатися необхідними справами, ми тепер брали Рисіка з собою в ліс - нехай звикає. Кожного разу при зустрічі з людьми, ми робили застережливий жест і говорили Рисіку:
   - Чужий! Буде як з Русею! - Тож дуже скоро Рисік навчився ховатися при зустрічі з будь-якою людиною, крім нас.
   Якось Зіна, яка іноді прибирала й приміщення сільради, запізнилася на роботу, а прийшовши, повідомила:
   - Я сьогодні прибирала той будинок, лісгосповський. Здається, скоро новий начальник приїде.
   Нового начальника нам прислали за кілька днів до початку мисливського сезону. Молодий, усміхнений хлопець, який щойно закінчив інститут, зайшов до контори з портфелем і квітами і одразу ж з порога представився:
   - Доброго дня! Мене звуть Ігор Семенович! Можна просто Ігор. - Обвів він поглядом наші суворі обличчя. - Дозвольте презентувати!.. - І він підніс Зіні і Зої квіти і по коробці цукерок, артистично вихопивши їх з портфеля.
   Наші дівчата розпливлися в усмішках.
   - Мужики, підходите до столу! Я виставляюся! - Зробив він нам запрошувальний жест.
   На столі стали з'являтися пляшка горілки, пляшка вина, нарізані в супермаркеті сир, ковбаса, копчена риба, хліб, одноразові стаканчики, фрукти, коробка з тістечками...
   - Довго говорити я не вмію. - Розпочав новий начальник, беручи в руки наповнений стаканчик. - Пити я не люблю, особливо на роботі, але сьогодні такий день! Ну, за знайомство!
   Ми мовчки випили і закусили. До нового начальства довіри поки не було. І тут у відкриті двері увійшов Рисік.
   - Ов-ва! Рись! - Здивовано вигукнув Ігор Семенович.
   - Це наш! - Хором крикнули ми всі.
   - Син полку. - Додав Михалич.
   Рисік підійшов до столу, встав на задні лапи і стягнув шматочок ковбаси.
   - Одразу видно, свій хлопець! - Розсміявся начальник і кинув йому ще ковбаси. - Ну... От і познайомилися... - Намагався він прочитати емоції на наших похмурих обличчях. - То я це... Піду по лісі погуляю... - І він вийшов з контори.
   Не більше ніж через годину він вбіг у приміщення, тримаючи за пазухою якусь коричневу грудочку.
   - Білка! Лапу зламала... - Обережно поклав він її на стіл. - Серед вас, часом, ветеринара немає? - Обернувся він до нас.
   - Ні.
   - Що ж робити?.. Може, просто перев'язати?.. Ні, калікою залишиться...
   - У селі є ветеринар! - Раптом відгукнулася Зіна. - Він не тільки корів чи свиней лікує, а й собак, і котів.
   - Справді? А де його знайти?
   - Треба проїхати до села, потім по першій вулиці до другого повороту... - Почала пояснювати дорогу бухгалтерка Зоя.
   - Ой, та там незнайомій людині заблукати - раз плюнути! Я покажу! - Перервала її Зіна.
   І вона побігла слідом за начальником, який вже кинувся до своєї машини, рятуючи поранену білку.
   Повернулися вони ближче до обіду. У білки була загіпсована лапа.
   - Де б її прилаштувати? - Озирався Ігор у пошуках безпечного і затишного місця для звіринки. - Цей ваш Рисік любить білок?
   - Поки він з ними не зустрічався. - Пробурмотів Михалич.
   - Гаразд, сьогодні заберу її додому, а завтра щось придумаємо. - Начальник поклав білку перед собою на столі. - Так... Зоя Володимирівна, допоможіть мені з документацією розібратися...
   Білку він і справді забрав додому. А вранці привіз назад вже у великому дерев'яному ящику з сіткою.
   - Дикому звірові не варто до домівки звикати. - Пояснював він, пристроюючи клітку до дерева на дворі. - Треба би ще й загін побудувати для поранених, раптом щось... Ні, два загони - один для травоїдних, а інший для хижаків, щоб нерви одне одному не псували. Допоможете?
   Для доброї справи ані сил, ані часу не шкода. Ігор за свої гроші купив матеріали, а ми за кілька днів спорудили і загони, і просторі клітки для всякої живності. І Рисік весь час між нами крутився. До речі, Ігоря Семеновича він майже одразу прийняв за свого.
   Не встигли озирнутися, як почався мисливський сезон.
   - Була б моя воля, заборонив би будь-які полювання! - В серцях грюкнув по столу папкою Ігор. - Але... Мужики, ви огородіть там все... Та що я вас вчити буду, самі все знаєте... Тільки... - Він сором'язливо почервонів, просто наче дівчина-красуня, і, опустивши очі в підлогу, попросив: - Якщо не важко буде, ви би ввечері, після полювання обійшли ділянки, раптом якась качка або ще хтось поранений залишиться... Забрати б їх сюди, підлікувати...
   - Цей за п'ятдесят тисяч не продасть. - Шепнув за нашими спинами Михалич. - За кожну дрібноту серцем вболіває.
   - Ну, гаразд, поки ви не розійшлися по ділянках, хотів запитати. - Вже у дверях зупинив він нашу бригаду. - Як у вас тут з ювілеями? Я у "справі" прочитав, що Михаличу скоро стукне...
   - Не говори скільки! Святкувати не буду! - Різко розвернувся Михалич. - Чути цю цифру не можу!
   Ігор запитально подивився на Зіну, вона кивнула, мовляв, потім поясню. Більше він, як і ми, цю цифру ніколи не називав.
   Взимку ми випустили Рисіка в ліс, але він часто по-дружньому заглядає до нашої контори. А Зіна... Зіна все частіше стала приїжджати на роботу разом з новим начальником. Здається, справа до весілля йде. А що? Хорошим людям ми тільки щастя бажаємо...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"