Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Маятник

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Виявляється, загадувати бажання не так вже й небезпечно. Коли ти згадуєш бажання, у Всесвіті відбувається розгойдування Маятника. Твоє бажання здійснюється - а у когось трапляється нещастя, аж до смерті... А ще трапляються пригоди: то я будую місто у давньому Єгипті, то знешкоджую Темних Сутностей з іншого виміру, то облаштовую космічні станції, то ставлю свого Президента, то знайомлюся з привидами...

  
  МАЯТНИК
  ПОВІСТЬ
  (Липень 2018 року)
  
  * 1 *
   - Доктор, як вона?
   - Поки сказати важко. Парочка не складних переломів, кілька легких забоъв, але все це не дуже й страшно, заживе. А от...
   - Що, доктор?
   - Вона чомусь впала в кому... Не зрозуміло... Давайте почекаємо і будемо сподіватися на краще.
  ***
   Спочатку було дуже боляче... Потім вся ця метушня навколо мене, скажена їзда на швидкій... Потім мені зробили укол і стало легше... Я чула, як переживав чоловік, як роздавав розпорядження доктор, як щось намагався запитати слідчий, але мені було лінь не то, щоб відповідати, але навіть відкривати очі. От відпочину трохи, а потім...
   Прокинулася я вночі. У палаті було майже темно, світилися тільки лампочки на приладах та через скляну перегородку проникало тьмяне світло з коридору. До мене були підключені якісь дроти, у вену на руці вставлена крапельниця. Ага, я в лікарні. Поруч - нікого. З досвіду знаю - це реанімація. У реанімації завжди непогано - нічого не болить, боліти починає пізніше. Я заплющила очі і поринула у напівдрімоту - напівраздуми.
   Трапилось же таке! Просто на пішохідному переході, коли мені світив зелений! І куди несло цього БМВ? Тепер-то вже водію поспішати нікуди - сидить в КПЗ і обмірковує свою поведінку. Нічого, так йому й треба! Буде знати, як порушувати правила! А мені тепер що робити? Ось так і лежати, невідомо скільки, перебинтованою і загіпсованою? От, якби...
   - Що було б, "якби"? - Пролунав м'який вкрадливий голос звідкись зі стелі.
   Я відкрила очі і подивилася наверх. Нікого... Хоча, якщо придивитися, то під стелею мерехтить якийсь блакитний туман. Може, у мене марення?
   - То що, "якби"? - Знову пролунав голос, і мерехтіння спустилося трохи нижче до мене.
   - А хто мене питає? - Якось у порожнечу запитала я.
   - Ніхто і Ніщо. Але відповідь хотілося б почути. Отже, "якби"...
   - Якби я могла виконати кілька своїх бажань...
   - Скільки саме?
   - А що, можна?!!! - Я подумки підскочила.
   - Саме зараз, у цьому вимірі, у цій точці часу і простору - можна! Так що поквапся і кажи точно - скільки, які.
   - Ну, три бажання - це занадто мало... - Почала розмірковувати я. - А от сім, як у "Квіточки-семипелюсточки"...
   - Добре. Записую: сім бажань. Тобі що, теж квіточку-семипелюсточку треба?
   - Ой, ні, це ж просто казка! Та й врешті, там треба було дуже швидко формулювати бажання. А я за фільмами знаю, що коли бажання формулюються занадто швидко, нічого доброго з цього не виходить. Мені б поміркувати над кожним, як у комп'ютері, коли щось пишеш, щоб детально описати, щось виправити, внести якісь нюанси, уточнення...
   - Гаразд, даю тобі сім нетбуків - по одному на кожне бажання. Розмір бажання з докладним описом - одна сторінка чотирнадцятим шрифтом. - Одразу ж переді мною прямо в повітрі півколом зависли сім блакитних комп'ютерів. - Бажання починають виконуватися одразу ж, щойно ти починаєш писати.
   - А якщо я щось передумаю?
   - Можна вносити зміни, виправлення, щось повністю переписувати. Тоді і виконання буде змінюватися. Але коли сторінка буде заповнена і ти поставиш "о'кей", комп'ютер зникне з вашого виміру, залишивши тобі лише роздруківку виконаного.
   - А те, що я загадувала, залишиться?
   - Звичайно.
   - І мені за це нічого не буде?
   - Ні. Тобі не буде. А іншим... Та це не має значення.
   - Здорово!.. - Я приголубила поглядом клавіатуру найближчого нету. - А що ви там про інших казали?
   - А тобі не все одно? Якщо дуже захочеш, то потім дізнаєшся.
   - А можна ще один робочий комп'ютер, без бажання, а просто, щоб добувати потрібну інформацію?
   - Яку саме інформацію?
   - Будь-яку, яка мені тільки може знадобитися! Навіть з найбільш засекречених джерел, навіть таку, яку ще ніхто на Землі не знає! - Вгукнула я. А що? Просити, так просити!
   - Гаразд! - Просто мені на живіт плюхнувся нетбук у зеленій шкіряній палітурці із золотим тисненням. В'яззю навскоси у лівому верхньому кутку було написано "Галина Гайдученко". - Ну все, мені пора! - І мерехтіння, яке говорило, розтануло у повітрі, залишивши мене з вісьмома комп'ютерами.
   "Зараз як загадаю!" - Подумала я і спробувала дотягнутися до якогось з нетів. Ого! Це виявилося не так вже й просто - заважали загіпсована рука, підвішена до стелі нога, система у вені і якісь дроти з датчиками.
   - Нетік, миленький, йди до мене! - Покликала я подумки той, який знаходився просто навпроти.
   І він підплив! На його кришці у центрі одразу ж з'явився великий напис: "?1". Рукою з голкою і крапельницею я обережно відкрила кришку і написала заголовок "ЗДОРОВ'Я". Сяк-так, мені вдалося набрати перший рядок:
  "Хочу бути здоровою і неушкодженою".
   І одразу ж з мене попадали датчики, вислизнула голка крапельниці, розтанули у повітрі гіпс і бинти. "Ура!!!" - подумки прокричала я і сіла на ліжку. До чого ж незручно працювати у такій обстановці! От якби опинитися вдома... Я поманила пальцем другий нетбук, на якому одразу ж написалося: "?2", і набрала назву "ПЕРЕМІЩЕННЯ У ПРОСТОРІ", а під ним запис:
  "Хочу вміти миттєво переміщатися у просторі туди,
  куди мені потрібно, і переміщати будь-які предмети".
   Пискнув зелений нетбук. Я розкрила його і побачила на екрані великими жирними літерами:
  БАЖАННЯ ОБМЕЖЕНЕ ЦИМ ВСЕСВІТОМ!
   Та що мені, Всесвіту мало, чи що? Вистачить і цього! І я внесла зміну в своє бажання:
  "Хочу вміти миттєво переміщатися у будь-яку точку нашого Всесвіту
  і переміщати будь-які предмети в ньому, куди тільки захочу".
   І нічого... Сиджу, дивлюся на нетики. Чекаю... Так... Я закрила обидва початих нетбука і побачила на їх кришках написи: "?1: Здоров'я" і "?2: Переміщення у просторі". На інших ніяких написів поки не було.
   - І чому ж я ще не вдома? - Машинально я ввела це питання в зелененький комп. На його екрані одразу ж з'явилася інструкція:
  Щоб переміститися у потрібну точку простору,
  потрібно ясно її уявити і зробити уявний стрибок.
   Ага! Я ж не спробувала переміститися! Я встала з ліжка, заплющила очі, представила свій домашній кабінет і подумки стрибнула до столу. Легке запаморочення, мене хитнуло, я відкрила очі, щоб за щось ухопитися - і вхопилася за край свого письмового столу. Нічого собі! Я вже вдома... А де ж мої нетики з бажаннями? Ой, я ж залишила їх у лікарні! Не дай бог, хтось зайде і забере їх!.. Я знову "стрибнула" і повернулася у палату. Блакитні нети як і раніше висіли півколом над ліжком, зелений валявся на ковдрі. Я акуратно, прямо у повітрі, склала всі нетбуки в одну стопку, зверху поклала зелененький і знову "стрибнула".
   Вдома я "розвісила" їх у повітрі навколо столу, а Зеленого поклала на стіл. Ух! Як добре бути вдома! Треба б помитися після лікарні... Я зазирнула до спальні - чоловік спав, тихо посапуючи. Нічого, я тихенько... Я прикрила двері, набрала повну ванну води з піною, лягла в неї і замислилась.
   Які б мені бажання загадати? Ну, здоров'я я потім докдадненько розпишу. З переміщеннями теж розберуся. Помандрую, весь світ подивлюся... І я почала представляти себе то в Індії, то у єгипетських пірамід, то в Мексиці, то... А як я там буду розмовляти? Треба знати хоча б кілька мов. Може, третій комп присвятити мовам? І я почала загинати пальці, перераховуючи подумки, які б мови мені хотілося знати. Англійська, німецька, французька, італійська, китайська, японська... Ага, а як це докладніше можна розписати? Не пропадати ж цілій сторінці через декілька рядків. Треба ще щось додати...
   Я додала гарячої води у прохололу ванну. Що б я ще хотіла вміти?... Ну, наприклад, співати і танцювати. А ще малювати. Та й писати непогано б навчитися - і прозу, і поезію, різні там романи, вірші, пісні... Які б мені здібності ще придумати?... Ой, та я потім їх придумаю, головне, я тепер можу озаглавити третє бажання: "Здібності ".
   Вийшовши з ванної, я одразу ж підбігла до столу і притягнула до себе третій нетбук, на якому тієї ж миті спалахнуло: "?3". Щойно я написала назву "Здібності", як якийсь черв'ячок сумніву почав потихеньку прогризати нірку у моєму мозку. "Що б це значило?" - подумала я. - "Начебто нічого поганого я не загадувала... Мені нічого за це не буде... А не мені? Що там буде відбуватися з іншими? Запитати Зеленого, чи що?"
   Я сіла до столу і ввела питання: "Що буде відбуватися, коли будуть виконуватися мої бажання?" Спочатку комп завис. Потім по екрану почали пробігати барвисті сполохи і, нарешті, з'явилася відповідь:
  Коли ти згадуєш бажання,
  у Всесвіті відбувається розгойдування Маятника.
  Твоє бажання виповнюється - у когось трапляється нещастя,
  аж до смерті.
   На екрані Зеленого з'явилося зображення Всесвіту з галактиками, а по центру завис величезний Маятник. Він ледь помітно тремтів, мабуть, відхилення поки було зовсім незначним.
  Ух, ти, Господи! Цього ще не вистачало! Отак би назагадувала всього такого різного, а у мене хтось близький помре... Чи не близький? Я знову надрукувала питання: "А хто саме може померти і як цьому можна запобігти?" Зелений тут же видав відповідь:
  Якщо ти не обумовлюєш заздалегідь,
  кого готова принести в жертву,
  то помре хтось із найближчих родичів.
  Можна обумовити його безпеку -
  тоді смерть загрожує комусь більш далекому,
  але вже більшій кількості.
  Якщо відсувати загрозу все далі і далі,
  смерть буде відсуватися теж, збільшуючи кількість жертв.
  Чим сильніше відхиляєш Маятник, тим більше він розгойдується.
  
   Ну нічого собі! Ось так живеш, нікого не чіпаєш, а потім опиняєшся по коліно у крові! Добре, хоч попередили... Я відійшла від столу і почала ходити по кімнаті. І що тепер робити? Бажання ж загадувати хочеться... Я знову сіла до столу: "А чи можна уникнути людських смертей?" - написала я, на що комп відповів:
  Людські смерті можна замінити іншими:
  тварини на Землі, істоти на інших планетах і так далі.
  Жертва потрібна обов'язково.
  Без жертв жодне бажання не збудеться.
   Так ось чому люди здавна боялися чаклунок і чаклунів, навіть якщо вони робили їм добро і рятували від різних хвороб! Маятник-то потім обов'язково когось збивав. І ось чому чаклунки завжди були самотніми - вони, напевно, не знали про маятник і втрачали своїх близьких з самого початку. А потім і інших смерть викошувала... Тут вже не захочеш, а доведеться піти в ліс і стати відлюдником... Але я то знаю! І що? Яке мені діло, наприклад, до дикунів в Африці або якихось монстрів з планет Тау-Кита? Хоча, і африканців шкода, і на інших планетах можуть жити цілком розумні і порядні істоти... Що ж робити? Кого мені було б не шкода?... Всяких там вбивць, наркоманів?... Якихось черв'ячків-павучків-комах? Але, кажуть, вони теж чимось корисні для екології... А от всякі там віруси-бактерії?... Я застукала по клавіатурі інформаційного компа, якого коротко вирішила для себе називати Зел: "Скільки на Землі вірусів, бактерій, мікробів?" І тут же отримала відповідь:
  Концентрація вірусів у земному повітрі становить
  800 млн. на кубічний метр.
  Землянами вивчено близько 4 тис. видів вірусів,
  в дійсності їх понад 400 тис.
  Мікроби і бактерії - це господарі Землі.
  Людям відомо близько 10 тис. видів бактерій,
  існує їх більше мільйона.
  Люди - тільки екосистема для них.
  В кожній людині живе до двох з половиною кілограмів бактерій.
   Ось тобі й маєш! А я-то думала... Ну, мені цих всяких вірусів і бактерій зовсім не шкода, хай я для них всього лише якийсь садочок чи городик. Ага, а якщо без цих господарів мій садочок-городик зачахне? Ну, тоді мені не шкода тільки шкідливих і хвороботворних бактерій-вірусів-мікробів. Їх теж достатньо. А скільки мікробів треба винищити, щоб замінити одну людину?
  В якості жертви,
  кожну людину можна замінити
  трьома кілограмами вірусів або бактерій.
   Це вже дещо... Але поки з цим треба почекати, як би дров не наламати. А, до речі, як я повинна обумовлювати жертви? Знову довелося вводити запит. Зелений видав відповідь:
  Кількість жертв можна обумовлювати прямо на мені.
  Жертва приймається у той момент, коли ти натискаєш "о'кей".
   Я ввела у Зела функцію нагадування, щоб він при кожному загадуванні бажання повідомляв, скільки жертв я повинна принести, а сама повернулася до нету ?1. Отже, "Здоров'я". Під заголовком поки був надрукований всього один рядок: "Хочу бути здоровою і неушкодженою". Чого б мені для здоров'я ще побажати? І тут мої пальці забігали по клавіатурі:
   "Хочу мати прекрасне здоров'я, що дає можливість жити, не старіючи, до тисячі років. Щоб мій імунітет справлявся не тільки з різними хворобами, а й з отруйними речовинами. Ніяких видів алергії бути не повинно. Ракові клітини повинні переродитися на регенеративні, здатні відновлювати не тільки будь-які видалені органи, а й зуби, і кістки. Вегето-судинна система не повинна давати збоїв ні при навантаженнях, ні при змінах погоди. Шкіра повинна бути чистою, без всяких вугрів, прищів, папілом, плям, веснянок. Волосся повинно рости лише на голові, бровах і віях, і бути красивими і здоровими. Шлунково-кишковий тракт повинен справлятися зі своєю роботою чітко і без напруги. Метаболізм повинен справлятися з будь-якою кількістю їжі, не допускаючи ні ожиріння, ні надмірної худорлявості. При нестачі їжі повинна спрацьовувати повна всеїдність, аж до комах і цвілі. Бажання їсти більше, ніж необхідно, бути не повинно. Зір, слух, смак, нюх, дотик повинні бути гострими і не притуплятися протягом усього життя. Хребет і суглоби повинні придбати додаткову еластичну оболонку, яка збільшить їх гнучкість і працездатність і не дозволить їм висихатися, стиратися, кришитися і вискакувати..."
   Я зупинилася. Чи все я написала правильно? Підійшла до дзеркала і одразу побачила, що помітно схудла і помолодшала. Шрами і плями зникли. Волосся відросло і повернуло собі колишній колір. На місці дірки в роті з'явився новий зуб, а всі інші стали здоровими і білими, без пломб. Захотілося співати і танцювати, такі в усьому тілі відчувалися сила, бадьорість, гнучкість - коротше, здоров'я. Я встала на руки, перейшла зі стійки на місток, а з нього сіла на шпагат - наче все життя тільки цим і займалася! І голова не те що не болить, а навіть не крутиться! Я встала - ніщо не болить. Ще раз перечитавши написане, вирішила, що першого рядка можна позбутися. Я стерла "Хочу бути здоровою і неушкодженою", і глянула на екран Зела. Там з'явився запис:
  Кількість необхідних жертв:
  36 найближчих родичів і знайомих.
   Я тут же надрукувала в компі ?1:
  "Всі мої родичі - і близькі, і далекі - повинні володіти таким же здоров'ям і передавати його у спадок, як домінантну ознаку". Запис на Зеленому змінився:
  Кількість необхідних жертв:
  1228 знайомих і сусідів.
   Ого! Маятник відхилився від центру на кілька міліметрів. Я так не хочу: "Все населення України підпадає під програму "Здоров'я, молодість, довголіття", позбавляючись від всіх інфекційних захворювань і шкодливих для здоров'я звичок - алкоголізму, куріння, наркоманії, токсикоманії, ігроманії тощо". Зелений відповів:
  Стовідсоткове виконання неможливе.
  Необхідно скоротити на 30 відсотків.
   Добре... Тоді я зроблю так: "Ті, хто не зможуть адаптуватися і знайти сенсу життя без шкодливих звичок, приносяться в жертву протягом 50-ти років". От... І жертву, начебто, принесла і пожити їм ще дала років п'ятдесят... Скорочувати треба було ще.
   "Кількість повністю здорових довгожителів з людей, які живуть зараз, підпадають під мою програму "Здоров"я" у такому відсотковому співвідношенні: всі діти до 16 років повинні бути здорові на 100 відсотків; від 16 до 30 років - 90 відсотків; від 30 до 45 років - 80 відсотків; від 45 до 60 років - 70 відсотків, від 60 до 80 років - 60 відсотків, від 80 років і більше - 50 відсотків з відповідним продовженням терміну життя і молодості. Всі, кому більше 80-ти років, але вони не попадають у ці 50 відсотків, позбавляються від хвороб і доживають призначену їм раніше кількість років, спокійно вмираючи уві сні. Всі інші, народжуючись, одразу ж стають здоровими довгожителями". Зел погодився:
  Скорочення прийняті.
  Кількість необхідних жертв:
  138 млн. 507 тис. 684 осіб ближнього зарубіжжя.
   Маятник відхилився ще більше. Так... Не подобається мені це якось... А давайте-но, принесемо в жертву тамтешніх невиліковно хворих, які перебувають при смерті, кінчених наркоманів і алкоголіків!.. Ще треба? А якщо подібні є на інших планетах, може, їх теж принести у жертву?.. Щойно я написала, ким збираюся пожертвувати, запис в Зелі згас. Вклалася! Може, навіть ще щось залишилося про запас... Ух! Ну і важко ж, виявляється, загадувати бажання!!!
   Треба проаналізувати, що у мене вийшло з цим першим бажанням. Отже, моя сім'я живе собі по тисячі років, всі такі молоді і бадьорі, повні сил і ентузіазму... Всі українці теж поступово приходять до такого ж стану... О, боже! Це ж скільки дітей можна народити за тисячу років молодого життя?! Нам стільки не треба... Народжуваність треба злегка обмежити: "Здорові і нестаріючі жінки за все своє життя можуть народжувати, в середньому, не більше двох дітей - хлопчика і дівчинку. Кількість чоловіків і жінок має бути рівною".
   Ну, припустимо, зараз у мене є один син, а років, десь, через п'ятсот мені захочеться ще дитину. Тоді у мене народиться дівчинка. І все... Але за тисячу років я побачу і своїх онуків, і правнуків, і пра-пра-пра... Цілком достатньо.
   І ось живемо ми всі такі постійно молоді та здорові, не п'ємо, не куримо, не вживаємо наркотиків, не схильні до азартних ігор... Інші народи дивляться на нас і заздрять. А чого заздрити? Давайте, одружуйтеся з нашими дівчатами, виходьте заміж за наших хлопців - продовжуйте життя і молодість своїх дітей, дбайте про здоров'я своїх спадкоємців!
   Якщо у нас немає старості, то не буде і пенсії. Доведеться працювати все життя, до самої смерті... А коли ж відпочивати? А нехай пенсійний фонд ліквідують і створять відпускної фонд! А відпустку зробити по три тижні кожної пори року: всього дванадцять тижнів за рік, тобто три місяці відпусток. А що? За стільки-то років роботи цілком нормальненька така відпустка... А перед смертю... До речі, а як дізнатися, скільки залишилося жити? "Будь-яка людина за два-три роки до смерті повинна знати про її наближення. Це може помітити і вона сама, і констатувати медики по пігментних плямах, які з"являться на руках".
   Нічого, це не страшно: я все така ж молода, бадьора і здорова. Проте тепер, з цими мітками наближення смерті, я можу не працювати і користуватися всіма благами безкоштовно - за тисячу років заробила! Хочу - подорожую, хочу - солодощами об'їдаюся, хочу - сукні міняю хоч кожен день... Заходжу в автобус - там відеосканер зчитує мої плями і оплати не вимагає. Беру в магазині шоколадку, підходжу до каси, кладу під її "вічко" свою руку - і будь ласка, можна виходити без оплати. Стало холодно - зайшла до магазину, вибрала собі яку захотіла шубу - і на вихід... Думаю, будь-яка людина погодиться замість пенсії на такі умови!
   І ось йду я по переходу вся така в шубі, з шоколадкою у роті, а мене збиває машина... Ну і що?! Якщо не на смерть, то навіть відірвані руки-ноги, всякі там селезінки і колінні чашечки через деякий час повністю регенеруються, як хвіст у ящірки. А якщо на смерть?... Ну, в житті всяке буває, а от для мене і моїх родичів потрібен захист... "Я і мої родичі повинні мати захисне поле, що огороджує від куль, транспортних засобів, ща мчать на нас, падаючих цеглин, ножів злочинців і всього такого іншого. Це поле не можна буде пробити нічим".
   Ой, вже надрукувалася майже вся сторінка! А що показує Зелений?
   Кількість жертв:
  2 млрд. 271 млн. 854 тис. 743 осіб.
   Ой, а у мене з усіх іншопланетних невиправних наркоманів-алкоголіків залишилося всього лише близько 176 мільйонів! А пожервуем-но ми всіма серійними і переконаними вбивцями планети! Таких набралося 468 тисяч з хвостиком... Мало? Додамо невиправних педофілів, гвалтівників, садистів... Близько 760 тисяч... Ще не вистачає... Додамо таких же з інших планет... О! Спрацювало!!! Рядок на Зеленому згас, показавши, що напруга знята ще й за рахунок кількості довгоживучих і здорових людей Землі - виявляється, частина з них підпадала під щойно сформульовану категорію. Тепер жертв досить, та ще й запас залишається - треба його зарезервувати на наступне бажання... Зел показав резерв на 2 млрд. 712 млн. 613 тис. 519 осіб.
   Отже, живемо ми собі, такі здорові і молоді, розкошуючи, у суспільстві без вбивць, гвалтівників, п'яниць, наркоманів, садистів... Здається, з першим бажанням я вже впоралася. Я уважно перечитала заповнену сторінку, дещо виправила, дещо підправила... Здорово вийшло. Краса!!! Я натиснула кнопку "о'кей". З щілини під клавіатурою нетбука ? 1 почав виповзати роздрукований аркуш. На ньому було написано: Бажання ? 1: Здоров'я. Ну і все те, чого я собі назагадувала. Щойно аркуш опинився у мене в руках, нетбук ? 1 з легким хлопком зник прямо у повітрі - стягнувся в якусь точку...
   А за вікном вже почало світати. А я тільки одне бажання описала. І, між іншим, втомилася. Пора відпочити, поспати трошки.
   Я заглянула в спальню - чоловік розкинувся на все ліжко. Ну, не буду йому заважати. Я повернулася до кабінету, прилягла на диван, накрилася пледом і майже одразу ж заснула.
  * 2 *
   Снилося мені, що я все так само лежу у лікарні, і від мене не відходять, то чоловік, то мама, то доглядальниці, то лікарі... Навіщо мені такі неприємності, навіть якщо вони відбуваються уві сні? Я перекинулася на інший бік і заснула вже без сновидінь.
   Проспала я знову до самої ночі. Чоловік уже знову спав, поставивши біля мого дивана пересувний столик з чашкою молока і двома пиріжками. Я перекусила, подумки подякувавши чоловікові, і подивилася у темне вікно. Щось у мене день і ніч помінялися місцями. Нічого, потім виправлю, проте ніхто мені не заважає загадувати бажання.
   Я встала і підійшла до столу. Навколо нього тепер висіло лише шість нетів. На двох комп'ютерах були написи: "?2: Переміщення у просторі" і "?3: Здібності". У переміщеннях було тільки одне речення, а в здібностях - взагалі нічого. Займусь-но я сьогодні Здібностями. Я відкрила ноутбук і надрукувала: "Хочу володіти різними інтелектуальними, творчими і екстрасенсорними здібностями, а саме: ... А тепер треба подумати...
   Звичайно, спочатку треба мати здібності до мов: "Хочу досконало знати російську, українську, англійську, німецьку, польську, французьку, іспанську, італійську, арабську, турецьку, іврит, вірменську, грузинську, китайську, японську, в'єтнамську, тайську, фінську, шведську, угорську мови". - Так, це вже двадцять. Відчуваю, що я просто поліглот! Вже можу подорожувати і Європою, і Азією, і Америкою. А якщо мені захочеться в Африку або в Австралію? Потраплю в якесь плем'я, де ніхто не знає цих мов, що тоді робити? Ну не забивати ж собі голову одразу всіма мовами світу! Їх, здається, на Землі близько шести тисяч... А якщо я колись опинюся на іншій планеті і треба буде розмовляти з інопланетянами? Ну, тоді: "Крім того, хочу мати лінгвістичні здібності, які дозволяють швидко адаптуватися до будь-якої мови і повністю опановати її протягом одного-трьох місяців, в залежності від складності".
   Здається, з мовами розібралася. Отже, стрибнула я в Японію, почула, як там розмовляють, і одразу ж згадала мову. Ходжу, розмовляю. Якщо треба, то й віршик написати можу, і навіть цілу книгу японською - я ж її досконало знаю! Перемістилася на якусь планету у сузір'ї Псів, зустріла інопланетян і слухаю, як вони говорять. Вникаю, аналізую, запам'ятовую... О-па! Вже і їхню мову знаю! Красотища!!! Яка я розумна!!!
   Чи не дуже? От, наприклад, що таке "Біном Ньютона"? Не пам'ятаю... А у школі ж це проходили. Багато чого ми в школі проходили, багато чого читали, багато чого бачили і чули по телевізору, а от згадати в потрібний момент не можемо! Що, загадати, щоб все знати? А навіщо мені все? Потрібно знати тільки те, що потрібно! І я застукала по клавіатурі: "Хочу будь-які знання, які мені можуть знадобитися, швидко добувати, одразу ж розуміти, відкладати в довгострокову пам'ять свого мозку і, в міру потреби, миттєво виводити в оперативну пам'ять".
   Тепер подумаю про інші здібності. Все життя мріяла співати. Та що там мріяла - співала! І у ванні, і на кухні, і по дорозі на роботу. Тільки зазвичай мені стукали по батареї, говорили заткнутися і навіть крутили пальцем біля скроні... Ну, тепер все буде по-іншому! "Хочу мати абсолютний слух і чудовий голос, щоб добре співати і грати на (на чому б мені грати? Не на всіх же інструментах... А які мені подобаються найбільше?...) фортепіано, гітарі та скрипці, але, у міру бажання , протягом кількох тижнів якісно опановувати і будь-який інший інструмент".
   Коли я дивлюся по телевізору "Танці з зірками" або Фігурне катання, завжди уявляю там себе. А тепер: "Хочу віртуозно володіти своїм тілом, щоб чудово танцювати і на паркеті, і на траві, і на піску, і на льоду, і на канаті, і в воді, і в повітрі; щоб, лише кілька хвилин подивившись на будь-який танець, я могла схопити його суть і рухи і виконувати, як професійний танцюрист".
   А ще я дуже люблю малювати. Дещо у мене навіть непогано виходить, але до справжніх художників мені ой як далеко! "Хочу вміти талановито малювати і писати картини в будь-якій техніці, будь-якими матеріалами і в будь-якому жанрі".
   Ось я іноді пописую віршики. Але ж можна стати справжнім письменником чи поетом. "Хочу так віртуозно володіти словом, щоб писати чудові вірші і прозу, будь-якою мовою, щоб читачі відчували всі ті почуття, які я хочу передати: і гумор, і жах, і печаль, і радість, і сльози, і щастя і так далі, і тому подібне".
   Тут я схаменулася і подивилася на Зела. Маятник вже помітно розгойдувався в центрі екрану, а цифра в рядку необхідних жертв взагалі не вкладалася в голові. Терміново треба вирішити, кого принести в жертву... А, давай всіх земних хвороботворних бактерій, вірусів, мікробів! А ще додамо з планет нашої Галактики! Скільки їх там набралося? Близько трьохсот мільярдів кілограм... Так, в перерахунку на людей це вийде приблизно сто мільярдів осіб - нормально! Ще великий запас маємо!
   Потім я побажала мати таланти ювеліра, сценариста, актора, режисера, продюсера, гумориста, дизайнера, архітектора...
   А потім захотілося чогось екстрасенсорного. Ну, наприклад, добре б вміти подорожувати у часі... Правда, у нашому Всесвіті це неможливо, бо безліч варіантів майбутнього дають розмиту картину - не вибирати ж якийсь один вектор. А в минулому можна ненавмисно щось змінити і взагалі не з'явитися на світ... Але зазирнути-то туди так хочеться! Хоча б не бути присутнім, а тільки бачити... Тоді: "Хочу вміти бачити уві сні і в трансі події далекого і близького минулого, які побажаю, і представляти їх так, ніби я була їх учасницею". Отже, я, практично, там побуваю, але нічого не порушу. А якщо близьке минуле? Та я просто буду детективом-ясновидцем і зможу викривати найскладніші й заплутаніші кримінальні справи!
   А ще "Хочу мати відмінну інтуїцію, не впадати у зневіру, а жити цікаво, творчо і з натхненням. Ну і, звичайно ж, всіма цими талантами і здібностями повинні володіти і всі мої нащадки".
   Маятник на Зеленому розгойдувався з боку в бік, займаючи центральну третину екрану, якщо його подумки розділити на три колонки. Довелося знову вибирати жертву - на неї пішло більше двадцяти п'яти мільярдів людино-вірусів.
   Ще раз перечитавши надруковане, дещо підправивши і виправивши, я отримала повністю заповнену сторінку. Класно!!! Тепер я дійсно можу себе назвати творчою та інтелектуальної особистістю! І мої нащадки теж будуть такими ж талановитими... І знову після натискання "о'кей" з нету виповз роздрукований аркуш, а сам нетбук ?3 схлопнувся у точку якогось іншого простору.
   Ось! Про простір тепер і подумаємо. Але спочатку треба трохи перекусити. Що там є в холодильнику?...
  * 3 *
   Злегка перекусивши, чим Бог, вірніше чоловік, послав, я вирішила прогулятися біля підніжжя єгипетського Сфінкса. А що? Де хочу, там і гуляю. Тим більше, якщо можу.
   "Стрибнула" я туди, прихопивши свого зелененького порадника. Сфінкс виявився величезним, на багато більшим, ніж я уявляла його за фільмами і малюнками. Запитавши історичну довідку у нетбука, я отримала біжучий рядок:
  Люди вважають, що Сфінкс побудований з обличчям фараона Хефрена
  приблизно за 2, 5 тисячі років до нашої ери.
  Сліди морської ерозії на його тілі
  вказують на допотопне створення
  і лише незначну переробку за часів Хефрена.
   Голова, і правда, у нього була набагато меншою, ніж треба б для такого тіла. Мені, як талановитому скульптору, одразу ж здалося, що хтось старанно збивав частину скелі, на якій була зображена давня голова, щоб потім на залишках вибити зображення обличчя зовсім іншої людини. Сліди морської ерозії я теж побачила. Отже, Сфінксу, як мінімум, більше 11 тисяч років. Вражає! Цікаво, хто ж його тоді побудував, якщо місцеве населення ще бігало з палицями у руках?..
   Цікаво, значить подивимося! Я ж тепер можу уві сні побачити будь-які минулі події! Я "стрибнула" назад, додому, вляглася на дивані, подумки "замовила" собі сон про будівництво Сфінкса і заснула...
  ***
   ...Я виявилася чоловіком, який жив приблизно 13 тисяч років до нашої ери в Атлантиді. Звали мене Тот...
   ...Коли в Землю врізався астероїд, який викликав безліч землетрусів і вивержень вулканів, загибелі Атлантиди вже було неможливо запобігти. Треба було рятувати хоч деяку частину населення. Передбачаючи це, наш Вождь - Ра Сонцеликий наказав вжити заходів для порятунку хоч частини населення і знань нашої цивілізації. Було організовано три флотилії: одна повітряна і дві морські. Повітряна флотилія під командуванням Крішни, зібравши на своїх кораблях близько трьох тисяч атлантів, полетіла далеко в Азію. Відтепер Крішна взяв собі ім'я Крішна Всевишній, бо його летючий корабель міг підніматися вище за інші, а в якості своєї родової емблеми обрав квітку лотоса. Одна з морських флотилій, керована Кетцаклем, відпливла на захід, везучи у невідоме вісім з половиною тисяч людей. Кетцакль взяв собі друге ім'я Змій, бо на його флагманському кораблі було зображення великого крилатого змія, і його ж вибрав своєю емблемою. А я виявився ватажком найбільшої флотилії, взявши на себе відповідальність за десять тисяч чоловік. Я не став особливо морочитися і назвався просто Тотом Атлантом, в пам'ять про покинуту Атлантиду, а в якості емблеми взяв сузір'я Сах або Метелик (Оріон), на яке якраз дивився, розмірковуючи про майбутній похід.
   Високоповажний і високовчений Ра Сонцеликий вирішив плисти з моєю флотилією. Поки ми відбирали гідних для походу людей і збирали архіви знань і технологій, він у своїй лабораторії виготовляв деякі механізми, які могли стати нам у пригоді в невідомих землях. Так, кожен ватажок атлантів отримав іменного Енергетичного жезла, здатного керувати силами природи, посилюючи або нейтралізуючи їх, передавати випромінювання будь-якого плану, а також певним чином діяти на людей, викликаючи у них різні емоції або стани. Жезли отримали імена: Жезл Крішни Всевишнього, Жезл Кетцакля Змія і Жезл Тота Атланта. Вони представляли собою півтораметрові металеві стрижні, виконані зі сплаву безлічі металів на основі міді, з вплавленими в них проводами, вбудованими різнокольоровими кнопками керування з дорогоцінних каменів і величезним Кристалом Енергії зверху. Діаметр жезла в місці кріплення Кристала становив три сантиметри, внизу ж звужувався до двох. Кожен Жезл відповідав на генетичний код свого господаря, а у сторонніх викликав нездужання, нудоту, помутніння в очах, головний біль, жах і навіть смерть. Ділянка ДНК, що несла в собі Код Жезла обов'язково передавалася у спадок. Таким чином, Жезлом могли скористатися тільки нащадки першого власника.
   Кожен з атлантів на всіх флотиліях отримав по Переговорному медальйону і по анкху - своєрідному оберегу або Ключу Життя. Це пристрій у вигляді хреста, верхня частина якого була округлена і мала отвір для збору і концентрації енергій. Він вимірював тиск і температуру тіла носія, ставив діагноз при більш складних захворюваннях, за допомогою введених у нього програм спрямовував потрібну енергію на хворий орган, лікуючи його і , таким чином, продовжував життя атлантам.
   Зрозуміло, двадцять одна з половиною тисяча людей, що врятувалася на флотиліях, була лише малою часткою всього нашого народу. Сотні тисяч людей загинули в перші години катастрофи. Всі інші атланти, хто групами, хто сім'ями або поодинці, намагалися рятуватися від катаклізму своїми силами. Можливо, окремі люди або навіть групи досягали безпечних берегів, і могли вціліти при контактах з дикими племенами, але ми їх більше ніколи не бачили. За найоптимістичнішими прогнозами вижити могла лише тисячна частина населення Атлантиди. Наша цивілізація загинула. Відтепер для моїх людей, що пливуть на схід, "Захід" став означати "Місце Смерті" або навіть "Царство Мертвих". Потрібно було шукати нову землю, щоб почати все з початку...
   Моя флотилія складалася з десяти великих кораблів, що несли приблизно по дев'ятсот чоловік кожен, і двох десятків дрібніших кораблів-розвідників - по п'ятдесят чоловік. Крім того, ми врятували деякі механізми, цінне обладнання, насіння і бульби культурних рослин ну і, звичайно ж, знання. На моєму флагманському кораблі перебувала ціла бібліотека. Шлях мав бути довгим, бо я направив кораблі до узбережжя далекого і дикого материка Та-Кхемет (Африка).
  ***
   З перших же днів шляху я почав писати Новий Літопис свого народу, гравіюючи його на Смарагдових скрижалях для більшого збереження (Смарагдові Скрижалі Тота Атланта). Отже,
   "...Швидко мчали наші кораблі назустріч Ранковому Сонцю. У гарну погоду сітями ловили рибу для вжитку і купалися у морській воді, обмеженій сіткою з поплавками. Діти гралися у плаваючих басейнах, дорослі пірнали в глибину, добуваючи перли і полюючи на акул. В дорозі нас супроводжували наші побратими - дельфіни, які і запропонували плисти на схід, вказуючи шлях.
   Коли набігали хмари і починався дощ, я усував негоду за допомогою Енергетичного Жезла. Коли палило нестерпне сонце, я збирав над кораблями хмари. І ось на горизонті з'явилася земля Та-Кхемет. Земля дітей Кхем...
   Залишивши великі кораблі далеко у морі, я з командами кораблів-розвідників попрямував до берега. Шаленіючи, зустріли нас дикі діти Кхем дрючками й списами, бажаючи знищити всіх до єдиного синів Атлантиди. Підняв я тоді свій Жезл і направив на них промінь вібрації, вразивши їх так, що вони стояли нерухомо. Тоді звернувся я до них зі словами спокійними і мирними і повідав про міць Атлантиди. Щоб було зрозуміліше дикунам, я сказав, що ми - діти Сонця і його посланці, які мають божественну силу і знання. Тут же, для наочності, я направив Жезл у бік скелі і відсік від неї шматок, чим викликав побожний жах у місцевих воїнів. Нагнавши хмари на небо, я пролив на паралізованих дикунів сильну злива і одразу ж розігнав хмари, повернувши ясне сонце. Потім я припинив дію паралізуючої вібрації і приголомшені силою моєї магії дикуни впали ниць до моїх ніг..."
   Після мого сигналу, до берега підпливли всі кораблі моєї флотилії. Для низькорослих (1,6-1,7 м.) темношкірих і коротковолосих дикунів, одягнених тільки у пов'язки на стегнах зі шкір тварин, ми дійсно виглядали, як Боги. Високі, по 2-2,4 м., світлошкірі, блакитноокі і з довгим золотаво-русявим волоссям, густими локонами спадаючим по світлій довгій одежі. Всі ми могли перемовлятися за допомогою нагрудних медальйонів-мікрофонів, а також, включаючи гучний зв'язок, говорити з цілим натовпом, віддаленим на кілька кілометрів від нас.
   "...Ми заснували тимчасове поселення на відкритому березі, не знищуючи густих Кхемскіх лісів з буйною рослинністю і прекрасними птахами. Дві сотні людей я направив на розвідку в різні боки від місця нашої висадки, а решта взялися за розбирання і переплавку частин кораблів, щоб мати можливість використовувати в подальшому їх метал для інших потреб.
   Дикуни, як діти, дивувалися нашим технологіям, називаючи їх магічними та божественними: і зброї, здатній вражати дичину на великій відстані; і бурам, що свердлять колодязі у землі для видобутку прісної води; і антигравітаційним платформам, які транспортує великі вантажі, керованим голосом через медальйони...
   ...Ми не розкривали секрети своєї цивілізації кхемцам, які не вміють навіть рахувати більше, ніж мали пальців на руках і ногах, які не знають писемності і пояснють явища природи настроєм Богів. Але, тим не менш, ми дещо їм дали. Ми навчили їх робити луки і стріли, що полегшило їм полювання. Навчили відловлювати молодих тварин і приручати їх, створюючи постійний запас їжі біля своїх осель. Посадивши свої городи, навчили вирощувати їстівні рослини. Показали, як добувати руду і виплавляти мідь, а також виготовляти мідні знаряддя праці.
   Наші діти розважали їх своїми співами, танцями, грою на музичних інструментах, а також навчили виготовляти деякі з них. Першим інструментом став тамтам - порожня всередині колода, по обидва боки якої натягувалася оброблена шкура бика. Дикуни дуже швидко освоїли його, бо і раніше виконували свої ритми на таких колодах, але без шкур. Другий інструмент кхемці назвали калімба - невелика скринька з тонких дерев'яних дощечок, яка відіграє роль резонатора, до якої кріпляться тонкі мідні пластинки різної довжини. Тримаючи обома руками скриньку, і натискаючи по черзі великими пальцями на пластинки, можна було видобувати звуки різної тональності, складаючи з них нехитрі мелодії..."
   Натомість, за навчання і отримання нових можливостей, кхемці допомагали нам на рудниках і ділилися здобиччю. І, хоча ліси країни Кхем були багатими на дичину і їстівні рослини, ми, виготовивши достатню кількість антигравітаційних платформ, вирішили рухатися далі на схід. Тим більше, що розвідники розповідали про широку й і повноводну річку, яка знаходиться там.
   "...Напрямок шляху нам вказувало сузір'я Сах (Оріон). Тіло метелика, що складається з трьох яскравих зірок, наче летіло по лінії від Блакитного Сіріуса в сузір'ї Великого Пса до Червоного Альдебарана у Тельці. За цією лінії ми й орієнтувалися. Йти треба було через ліси і джунглі, прорізані безліччю річок, повз внутрішнє озеро, яке ми назвали ім"ям цього ж сузір"я - Сах, в центрі північної частини материка, яку ми назвали Сах-арою, до найбільшої його річки. Частина дітей Кхем, яких підганяла цікавість, жага до знань та прагнення нового, пішли разом з нами..."
   "...І ось перед нами з"явилася річка, яка не має ні початку, ні кінця, настільки широка, що її протилежний берег можна було побачити лише в збільшуючий прилад, яка несе свої води з півдня на північ. Я назвав річку Ніл і вирішив заснувати тут нашу цивілізацію..."
   Ядром нової цивілізації, названої нами Та-Кемет (Єгипет), повинно було стати місто, захищене не тільки від Всесвітнього Потопу, який за нашими розрахунками скоро мав відбутися і був викликаного глобальним потеплінням, а й від інших катаклізмів. Тому Місто я вирішив будувати під землею, в скельній основі, трохи віддалік від Нілу. Але спочатку на поверхні будувалося Тимчасове Місто. У двох-трьох поверхових будинках розселялися і атланти, і схемці, які прийшли з нами.
   Поки будувалося підземне місто, кхемці і їх нащадки поступово перетворювалися з дикунів на цілком цивілізований народ. Вони засвоїли писемність атлантів, навчилися багатьох професій, а особливо здібні ставали жерцями - хранителями знань і таємниць. Всіх атлантів кхемці стали називати богами, а нашого старійшину - Ра Сонцеликого - вважали верховним богом, Богом Сонця.
   Мене - Тота, стали іменувати Богом Мудрості, Знань, покровителем Бібліотек і Вчених, магом, організатором не лише державного, а й світового порядку, автором священних книг, які я просто вивіз і наказав переписувати в декількох примірниках. Саме я з врятованих атлантичних знань створював першу бібліотеку. Ще мене називали Богом Слова, бо мої слова одразу ж виконувалися усіма атлантами, адже я був їхнім ватажком. Бачачи, як після моїх слів будуються будівлі, риються канали, прокладаються дороги, кхемці, називали мене Могутнім у Промовах і вирішили, що й сам Всесвіт створив я своїм словом. А ще я став Богом Місяця і загробного світу, бо записував спогади всіх тих, хто врятувався, про Атлантиду і загиблих там людей. Сам я назвав би себе Богом Пам'яті. Але через те, що для кхемцев Атлантида була країною мертвих, то і мене назвали Богом Мертвих.
   Крім того, я почав новий відлік часу і створив новий календар, розділивши рік на місяці і додавши до 360-денного року ще п'ять днів. Тепер ці зайві п'ять днів стали щорічними святами на честь моїх синів Осіріса і Сета, а також їхніх дружин Ісіди і Нефтіди. З цього першого свята я почав розробляти і нові повсякденні обряди.
   Кожного дня Я і моя дружина Маат, слідуючи по обидві сторони від граві-повозки Ра, обходили Верхнє місто, щоб бути в курсі його досягнень і проблем, а заодно вигуляти своїх домашніх тварин - мого улюбленого павіана, якого я підібрав ще зовсім дитинчам, і ібіса, у якого було зламано крило і якого я вилікував. І мене, і Маат місцеві люди вважали дітьми Ра.
   Мою дружину Маат називали Богинею Істини, Справедливості, Закону і Світоустрою. Вона створила всю правову систему країни Та-Кемет (Єгипту) і була першим суддею. Саме вона стежила за дотриманням законів і порядку в країні - "Створила порядок з хаосу", написавши збірку законів - "Скрижалі Маат". У виконанні всіх правових і етичних норм, згуртуванні змішаного атланто-кхемського суспільства, їй допомагали жерці - найбільш здібні з кхемців. Тих, хто провинився, вони вели на суд Маат - моєї мудрої і милої дружини, прекрасної жінки із золотистою шкірою і темно-русявим волоссям, перев'язаними червоною стрічкою, в яку було вставлено білосніжне перо страуса. Саме за допомогою цього пера Маат і вершила суд. Кхемці настільки вірили у нашу всемогутність, що навіть не сумнівалися, що перо Маат на вагах обов'язково визначить їхні гріхи. Ну, і невеликий фокус з магнітами під вагами теж цьому сприяв. Часто вершити суд матері допомагав і наш син Анубіс, народжений вже на новій землі.
   Наш старший син Осіріс вчив дітей Кхем скотарства, землеробства і виноробства, поширивши на новій землі рослини Атлантиди з вивезених звідти насіння та клубнів. Через те, що він часто хворів, люди думали, що він помирав, то знову воскресав.
   Нашій донечці Сешат я доручив облаштування шкіл як для дітей атлантів, так і для кхемцев. Її називали Богинею Писемності, хоча винахід ієрогліфів приписували мені...
   Всі атланти, - високі, які багато знають і вміють, носять на своїх шиях Переговорні Медальйони, а в руках - анкхи, які продовжують життя, - поруч з низькорослими кхемцями, які щойно вийшли з первісного ладу, виглядали як справжні Боги. Всі вони виконували якісь функції, відновлюючи нашу цивілізацію. Всім їм кхемці приписували й багато божественних функцій. А наша тривалість життя у сто вісімдесят - двісті десять років у порівнянні з тридцятьма п'ятьма - сорока роками життя місцевих виглядала як безсмертя...
   "...Щоб будувати підземне місто, потрібні були шахти-входи. Їх Я розпорядився побудувати дев'ять - за кількістю найяскравіших зірок Метелика-Сах (Оріона). Над кожним входом будувалася піраміда, облицьована гладко відполірованим білим мармуром з високою здатністю відображення, і увінчана зверху великим кристалом - пірамідіоном. Піраміди служили генераторами і акумуляторами енергії, яка живила будівельні механізми, необхідні апарати та освітлювальні прилади.
   Входи в тунелі під пірамідами були ретельно засекречені і захищені. Головний вхід і сховище знань Я-Той вирішив зробити біля підніжжя великої скелі, надавши їй за допомогою свого жезла вид лежачого лева. Коли справа дійшла до левової голови, Маат запропонувала замість левової морди зобразити моє обличчя, щоб нащадки пам'ятали про свого першого ватажка і знали, що саме тут знаходиться головний вхід у місто Тота. Лева з пишною гривою, але з людським обличчям, назвали Сфінксом.
   Головний вхід у місто я влаштував між лап Сфінкса. Щоб непосвячені кхемці не могли проникнути в Місто, кожен вхід і при будівництві, і пізніше охоронявся металевими механічними статуями, які знищували кожного, хто намагався проникнути без коду. Кодом же служили імена Богів: Тот, Маат, Осіріс..."
   Зараз я опишу головний вхід у Місто Тота, яким я його побачила уві сні. Між лапами Сфінкса розташовувався великий вівтар. Якщо натиснути на ньому певний камінь, з основии вівтаря висувається Стела Тутмоса, одного з інженерів Тота, з вітальним написом, який запрошує до міста, але одночасно і застерігає, що увійти в нього зможуть тільки ті, хто знає код-пароль. За стелою, за допомогою іншого каменю, який також треба втопити у скелю, відкривається вхід до таємних сходів, що ведуть до невеликої прямокутної камері. Ця камера у Часи Всесвітнього Потопу служила шлюзом. З камери сходи ведуть у великий Зал Знань, що займає весь простір під Сфінксом. Саме в цьому залі збиралися розмістити Палату Архівів, що свідчила про історію і мудрість атлантів, скрижалі, що зберігали їх знання, предмети високих технологій, які виглядали для непосвячених як магічні. Але всієї спадщини атлантів виявилося так багато, що під першим залом довелося побудувати ще один - Зал з Колонами, так би мовити, читальний зал, в якому, крім стародавніх джерел знань, були розставлені столи і лави, для роботи з книгами, сувоями, скрижалями. З цього читального залу можна було потрапити в Круглий Храм з колонами, а з нього по таємним коридорах - до трьох Великим пірамід і в саме Місто Тота.
   Всі ходи, крім засекречених стінних механізмів, були оснащені захисними полями, що виглядали як пелена світла, біля якого непосвяченим ставало погано: страх, блювота, помутніння в очах, а якщо людина не відступає, то й смерть. Ці поля вимикалися звуковим кодом - треба було голосно назвати імена Богів: Тот, Маат, Осіріс.
   У верхньому Залі Знань на стіні, захованій за таким же світловим полем, можна виявити трохи виступаючий камінь, на якому зображений Жезл Тота з променями, що розбігаються від нього. Як тільки, вимкнувши голосовим кодом поле, натиснути на цей камінь, він потопає у стіні. Частина стіни Залу Знань йде всередину, двері від'їжджають і з'являється дверний проріз до Камери Жезлу.
   У центрі Камери був встановлений постамент-генератор у вигляді ступінчастої піраміди з сімома високими ступенями, а на вершині вставлено в цей зарядний пристрій нижнім кінцем Жезл Тота. Від енергетичного кристала на верхівці жезла виходить постійне сяйво, настільки сильне, що повністю освітлює не тільки Камеру Жезла, а й частину Залу Знань, що примикає до Камери. Ця недоступність Жезла була організована для того, щоб їм можна було скористатися тільки в самих екстрених ситуаціях.
   Один з коридорів із Храму з Колонами вів до будівлі, яка спускалася на дванадцять поверхів під землю. Насправді, це була не просто будівля, а околиця будівлі-міста, площею 10,4 на 13 кілометрів, здатного вмістити близько десяти тисяч населення. У плані Місто Тота повторювало малюнок сузір'я Метелика-Сах, спрямованого по лінії від Блакитного Сиріуса до Червоного Альдебарана. По його периметру, в місцях розміщення головних дев'яти зірок Оріона, Тот розташував Храми Пам'яті.
   Храми Пам'яті будувалися з унікального композитного матеріалу - "монета в камені". Основою для нього послужив перемелений на пісок місцевий вапняк з додаванням в'яжучих елементів. Колір розчину відповідав кольору зірок Оріона: трьом зіркам тіла метелика (тим, що ми називаємо поясом Оріона) відповідали храми з біло-блакитного розчину; трьом зіркам лівого крила (Бетельгейзе, Лямбда і Беллатрикс) - храми з червоного розчину; а трьом зіркам правого крила (Саїф, Хатіс, Ригель) - храми з синього розчину. Але головне - вихідці з Атлантиди, у пам'ять про загиблих на батьківщині, висипали в отриманий будівельний розчин всі свої гроші - найдрібніші золоті монетки...
   Місто Тота, побудоване за єдиним влучним планом, вийшло комфортним і гарним. Воно яскраво висвітлювалося енергетичними кулями, які отримували енергію від пірамід. В ньому була влаштована добре продумана система вентиляції, водогону і водовідведення. Незважаючи на підземне розташування, через місто протікало кілька річок, що впадали в озеро діаметром до кілометра. Озеро повторювало собою обриси Туманності Оріона і вода в ньому була зеленуватого кольору за рахунок забарвлення і підсвічування берегів і дна. На берегах водойм розкинулися плодоносні сади, прекрасні палаци, комфортні будинки і чудові храми. Деякі атланти майже одразу ж перейшли жити під землю, деякі продовжували жити на поверхні, готуючись у будь-який момент спуститися вниз через найближчий до них таємний вхід. У всі сторони світу, за велінням мудрого Тота, були спрямовані гінці, які сповіщали населення інших місцевостей про наближення Потопу. Вони не тільки пророкували катастрофу, а й розповідали, що можна зробити, щоб врятуватися від неї, допомагали порадами і кресленнями.
  ***
   Так, в Межиріччі люди будували Великі Ковчеги, здатні забрати не тільки населення невеликого містечка, а й запаси їжі, а також домашніх тварин. У сучасній Туреччині, на височинах Каппадокії, будувалися багатоповерхові підземні міста. Цілком розвинена цивілізація, що розкинулася на берегах Світлого озера біля підніжжя Кавказьких гір, дізнавшись, що їх озеро може перетворитися на безкрає море і затопити всі поселення, терміново евакуювалася на північ - уздовж берегів Дніпра, на схід - у гори і на височини Середньої Азії, і на південь - на Каппадокські височини. Дехто цілими племенами знімалися зі звичних місць і йшли в гори, дехто не вірили прогнозам і залишалися на місцях...
   Глобальне потепління поступово розтоплювало льоди в океанах і на континентах, рівень річок, озер і світового океану піднімався, поки не прорвав сухопутні перемички. Тоді вода перелилася в раніше родючі долини і бурхливими потоками знищила на своєму шляху міста і поселення людей. Нинішнє Середземне море стало величезним. З'єднавшись з Червоним морем, воно залило майже половину Європи, приховав під своїми хвилями води озера Сах-ара і всю північно-східну Африку, перелилося в долину Світлого озера, заповнивши її на сотні кілометрів на всі боки. Рівень Світлого озера піднявся більш ніж на сто п'ятдесят метрів, перетворивши його на Чорне море, його площа збільшилася у півтора рази. Незважаючи на попередження атлантів, затоплення виявилося раптовим, про що зараз свідчить безліч затоплених міст біля північного узбережжя Туреччини. Загинуло безліч людей і тварин ...
   Все атлантичне населення зуміло врятуватися у підземному Місті Тота. Потоп тривав довго.... (Не сорок днів, як про це пізніше написали в Біблії. Біблію перекладали греки, які слово "сорок" перевели дослівно. Насправді, в східній культурі слово "сорок" означає "багато". Так само як у нас, коли людина говорить: "Сто років тебе не бачив!", це означає, що люди не бачилися вже досить довго. для когось ці "сто років" можуть означати тиждень, для когось - пару місяців. Але ніяк не сто справжніх років, адже сучасні люди стільки не живуть. "Сорок днів" - це дуже багато років, а якщо точніше, то кілька століть). ... Бог Мудрості Тот не зумів дожити до його закінчення, але його зусилля не були марними - адже він залишив нащадкам всі знання Атлантиди. Його спадкоємці, звані першими фараонами-богами, правили післяпотопним Єгиптом, користуючись магічними технологіями атлантів, ще багато століть...
   На древніх скрижалях збереглися настанови Маат при передачі Жезла Тота їх синові Осирісу: "...Жезл твого батька, виконаний з різновиду міді, сплавленому з іншими металами, може передавати енергії будь-якого плану. Натискаючи на дорогоцінні камені-кнопки, ці енергії можна трансформувати, посилювати або зменшувати. Жезл може бути благословенням для народу в руках мудрого і прокляттям у руках недосвідченого. Їм можна не тільки локально керувати стихіями, а й за допомогою особливих вібрацій передавати емоції і викликати різні стани у людей. Найвищі вібрації - любов і радість, найнижчі - ненависть і жах. Посвячений користується жезлом лише в крайніх випадках і тільки на благо свого народу..."
  * 4 *
   Прокинулася я під враженням від побаченого. Це ж треба! П'ятнадцять тисяч років тому існувала настільки розвинена цивілізація атлантів, що змогла передбачити Всесвітній Потоп і вжити заходів до виживання! А що можемо ми, сучасні люди? Ну, наприклад, якщо в Землю вріжеться великий метеорит або глобальне потепління почне затоплювати всю обжиту нами сушу? Ну, у когось є бункери, хтось побудував сховища... А більшість-то населення виявиться абсолютно безпорадними! Терміново треба щось робити!...
   Щоб щось робити, треба, у першу чергу, убезпечити себе і своїх рідних. Чоловік уже пішов на роботу, тому я, взявши з холодильника сардельку і солоний огірок, взялася за нетбук ? 2 з назвою "Переміщення у просторі". Під заголовком поки стояла всього одна фраза:
  "Хочу вміти миттєво переміщатися в будь-яку точку нашої Всесвіту
  і переміщати будь-які предмети в ній, куди тільки захочу ".
   Тепер, у разі чого, я одразу ж "стрибну" у безпечне місце. А поки небезпека не загрожує, можна спробувати... Ну, наприклад, захотіла я кудись до моря... Я задумливо похрустіла огірком. От захотіла, і "стрибну"! Я перевдяглася у купальник, взяла рушник і складне крісло, сунула під пахву нетбук ?2 і... Куди б це мені стрибнути? Я чула по телевізору, що найкращі пляжі Європи знаходяться на Кіпрі. От туди і стрибну! Я уявила собі картинку з телевізора, заплющила очі і стрибнула...
   - О-ля-ля! - Вигукнув засмаглий дядько в шортах і з пузом, що виглядав з розхристаної сорочки, на якого я вилетіла з усіма своїми речами з-за рогу пляжного кафе.
   - Вибачте! - Грецькою сказала я, поправляючи нетбук, що постійно вислизав з-під пахви.
   - Нічого, буває! - Відгукнувся дядько турецькою.
   О, так! Адже на Кіпрі живуть і турки, і греки... А ще купа різних туристів. Говорити можна десятьма-двадцятьма мовами - от і попрактикуємося! Хоча я сюди не базікати приїхала, а серйозною справою займатися...
   Я розклала крісло неподалік від води, повісила на спинку рушник, поклала нетбук, і насамперед кинулася у море. Вода була чудовою! Я трохи поплавала і раптом помітила, що біля мого крісла зупинився якийсь підозрілий тип. Підозрілий він був тим, що стояв з великою сумкою через плече і озирався. Звичайно, він міг просто вишукувати місце зручніше, але я вирішила скоріше виходити. До берега мені було метрів двадцять і, поки я пливла, підозрілий тип, ніби між іншим, взявся за мій нетбук.
   - А-а-а! - Загорлав він і відскочив саме тоді, коли я вийшла з води.
   - А що таке? - Запитала я його, сідаючи в крісло і кладучи нетбук собі на коліна.
   - Струмом б'є! - Ошелешено потираючи руку, пробурмотів горе-грабіжник.
   - А не треба чіпати чужі речі! - Уїдливо сказала я і, як ні в чому не бувало, відкрила нетбук.
   Здорово! Виявляється, мої нетбуки можуть за себе постояти і не датися в чужі руки! Грабіжник розгублено на мене подивився і пішов кудись уздовж прибою.
   Отже... Ну так... Той пузатий цілком міг би подумати, що я вискочила з-за кафе. Тут мені пощастило. А якби кафе поблизу не було? Треба би навчитися не стрибати на випадкових перехожих. Та й взагалі, бажано, щоб моїх "стрибків" ніхто не помічав.
   "Переміщаючись у просторі, я повинна потрапляти в місце, приховане від випадкових перехожих: кут будинку, зелені насадження, припаркована машина і так далі, щоб моя поява виглядало цілком природною".
   Стрибаю я так по всьому світу, гуляю, де захочу, насолоджуюся архітектурою... А якщо мені захочеться в який-небудь музей, а місцевих грошей на квиток немає? Тоді треба "стрибнути" всередину, а там - люди... Всякі екскурсанти, охоронці, прибиральниці... ну, що ж:
   "Якщо стрибати треба всередину якогось приміщення, місце "посадки" має бути вільним не тільки від людей, а й від їх поглядів. Зрозуміло, я не повинна опинитися вмурованою у стіну, стелю, підлогу чи якусь іншу конструкцію."
   Ну, стрибнула я в чиюсь квартиру, і... стукнула об табуретку! Гуркіт, шум, а головне - боляче... Тому:
   "Я також не повинна зіткнутися з меблями або іншими предметами".
   А от, якщо мене занесе на якесь шкідливе виробництво? Або взагалі туди, де повітря отруйне? Або взагалі не повітря, а якийсь газ? А, може, навіть під воду? Треба себе убезпечити від будь-яких несподіванок:
   "При переміщенні у місцевість з небезпечним для життя середовищем, все моє тіло повинне бути ніби упакованим у невидиму і невідчутну захисну оболонку, що оберігає від отрут та інших шкідливих речовин, від радіації та будь-яких шкідливих випромінювань, як фізичного, так і ментального характеру" .
   Уф!... І ось пливу я собі під водою, милуюся морськими пейзажами, замість акваланга навколо мене захисне поле... А як же я дихаю? Треба, щоб це поле виробляло в собі необхідне для мого комфортного дихання повітря з елементів, що знаходяться зовні. Навіть, якщо я опинюся на іншій планеті, і там буде зовсім інший склад атмосфери. Або взагалі не буде атмосфери - тоді елементи треба брати з місцевого ґрунту... Або з пролітаючих поблизу комет - в них завжди є лід. А якщо мені, вибачте, в туалет знадобиться? Що, просто в цьому захисному полі все і буде плавати? Ні вже, треба продукти життєдіяльності переробляти на щось корисне, а якщо вже зовсім нічого корисного витягти не можна - то виводити назовні. Вийшло так:
   "Хочу, щоб захисне поле виробляло в собі необхідне для мого комфортного дихання повітря з елементів, що знаходяться зовні: з місцевої атмосфери, місцевого грунту, з пролітаючих поблизу комет. Продукти моєї життєдіяльності повинні перероблятися на щось корисне або виводитися назовні, не порушуючи моєї безпеки".
   І от полетіла я на околицю Оріона, щоб подивитися, чи немає там якихось населених планет... Вишу собі у відкритому космосі... Але ж там холодно! Треба, щоб це поле-оболонка ще й температуру комфортну підтримувало...
   Так, зі своїми переміщеннями я, начебто, розібралася. А тепер треба обумовити переміщення всього іншого.
   Само собою зрозуміло, що всіма цими переміщеннями і захисними полями повинні володіти і всі мої прямі нащадки. Крім того, в екстрених випадках і я, і вони повинні зуміти врятувати якомога більше народу. Ну, наприклад, загораю я собі на пляжі десь в Індії, і раптом вода починає відступати в море - явна ознака, що наближається цунамі. А народ не знає, прогулюється собі по оголеному дну, збирає черепашок і морських зірок... Але ж треба рятуватися! Як?! Швидкість цунамі набагато більше швидкості людини, навіть якщо вона встигне заскочити в автомобіль. І тут я "стрибаю" кудись на височину або гору, охоплюю всіх, кого бачу, уявної сіткою і висмикує весь цей "улов" до себе. Припустимо, за раз я зможу перетягнути чоловік п'ятсот. Доведеться пострибати трішки, поки не спасу всіх, кого зможу.
   Так само з предметами: якщо мені треба перенести щось велике, на нього треба просто подумки накинути невидиму сітку і потягнути за собою. Так я зможу перенести, куди захочу, хоч слона, хоч ціле стадо, хоч будинок, хоч цілий палац... Вийшло так: "Для переміщення великої кількості людей, тварин або великих предметів, досить охопити їх уявною сіткою і висмикнути весь цей "улов" в потрібну точку простору".
   Сонце вже припікало нестерпно. Я пересунула своє крісло в тінь і знову пішла у воду. Відпливши до буйків, я пірнула і стала милуватися підводними пейзажами. Дихати мені було цілком комфортно. Ніякого скафандра або акваланга я на собі не відчувала. Відчувалася вода і на руках, і на ногах, і на всьому тілі, і навіть на лобі і щоках. Сухими залишалися тільки очі, ніс, рот і вуха. Захисне поле, вважаючи морську воду для мене не небезпечної, обмежило свою присутність лише навколо необхідних місць.
   Я почала ганятися за зграйкою смугастих рибок, ставлячи їх у глухий кут своєю швидкістю і абсолютно несподіваною появою. Через деякий час до моєї гри приєднався дельфін. Поганявши рибок, ми пустилися наввипередки. Звичайно ж, я перемогла, тому що мені не треба було спливати для дихання! А коли я все ж таки спливла на поверхню, то не побачила ніяких берегів. Ніде. Довелося трохи злетіти і оглянути водний простір з висоти. Але землі все одно ніде не було. Я подумки уявила собі карту Середземного моря, знайшла на ній Кіпр і точку свого місцезнаходження. Виявляється, мене занесло аж у води Єгипту. Треба було повертатися. Я стрибнула до буйків свого пляжу і виринула біля одного з них.
   Час наближався до вечора, народ почав розходитися по домівках. Поки я, як звичайна людина, допливла до берега, спустилися густі сутінки і на пляжі запалилися ліхтарі. Я вже було збиралася в їх світлі натиснути "о'кей", але потім вирішила ще раз все перечитати вдома.
  * 5 *
   І правильно зробила! Тільки я опинилася в своєму кабінеті, як мої вуха заклало від нестерпно високого гудіння. Це пищав Зелений нетбук, попереджаючи про величезну кількість необхідних жертв. От натиснула б кнопку, і загинуло б немислиме число і людей і тварин і ще невідомо кого. Принісши в жертву двадцять п'ять мільярдів людино-кілограмів патогенних бактерій і вірусів, я припинила це гудіння. Саме вчасно! У дверному замку повертав ключ мій чоловік, який повернувся з роботи.
   - Привіт! - Як ні в чому не бувало, вийшла я до нього в коридор. - Будемо вечеряти? Я зараз на стіл накрию... - І я вислизнула на кухню розігрівати кашу з котлетами.
   Після вечері ми поговорили з чоловіком про те, про се, і він пішов дивитися футбол. А я - до своїх нетиків! Ще раз перечитавши і підправивши сторінку з "Переміщеннями", я натиснула "о'кей", отримала нову роздруківку і позбулася третього ноутбука. Тепер їх залишилося всього чотири.
   "Що б мені таке загадати?..." - подумала я, підсовуючи до себе четвертий нетбук... Колись у дитинстві я читала фантастичне оповідання. У ньому дія відбувалася на якийсь далекій планеті, населеній людьми. І ці люди, звичайно ж, після тривалого навчання, вміли силою думки перетворювати одні види матерії в інші, потрібні їм, а з них, знову ж силою думки, робити найрізноманітніші предмети і навіть квіти і фрукти. От би мені теж так навчитися! Здається, цей процес у них називався "моделювання". Точно, вирішено! Четверте бажання буде Моделювання!
   Я розкрила нетбук і набрала назву: Бажання ?4: МОДЕЛЮВАННЯ.
   "Хочу вміти силою думки перетворювати одні види матерії та енергії в інші, а з отриманої маси моделювати те, що мені буде потрібно, а саме:...
   І тут я замислилася: як це, наприклад, з пластикових пляшок зробити металеву вилку? Або, наприклад, з літра води зробити шовкове плаття? Там же зовсім інші молекули, інше розташування атомів... Отже, в першу чергу я повинна навчитися добувати необхідні для своїх потреб матеріали.
   "Хочу вміти добувати необхідні мені для конкретних цілей матеріали і енергії з навколишнього середовища, будь то в океані, під землею, на якомусь астероїді чи деінде в нашому Всесвіті".
   Так, матеріали я здобула, тепер треба з них щось виліпити...
   "Хочу вміти силою думки з'єднувати матеріали в потрібних мені пропорціях для створення композитних матеріалів із заданими властивостями; з отриманої маси моделювати потрібні мені предмети живого і неживого характеру, задаючи їм всі необхідні якості: щільність, твердість, гнучкість, колір, смак, запах і так далі..."
   Я подивилася у вікно: там, у тьмяному світлі єдиного на весь мікрорайон ліхтаря, прогулювалася літня пара з собакою. Ну, наприклад, я хочу зробити в нашому сквері лавочки - їх там немає з початку дев'яностих, люди гуляють, а сісти ніде. Для цього я б створила композитну суміш із пластику (заодно і парк очищу від пляшок і пакетів) і деревної тирси (давно пора прочистити підлісок і облагородити наш парк). Отже, подумки підтягую до себе все пластикове сміття з парку, всі зайві гілки і сучки, перемелюю все це, змішую в єдину масу і роблю дошки. Лавки з цих дощок не будуть боятися ні дощу, ні снігу, їх не треба фарбувати - адже можна додати барвник прямо в масу, вони не будуть ламатися, бо пластик буде надавати їм додаткову міцність на вигин... Так, а на що я буду кріпити ці дошки? З чого б мені зробити стовпчики?.. А, візьму той самий пластик та змішаю його з піском і камінчиками - вийде такий пласто-бетон, міцний і пружний одночасно. У нього дуже легко буде забивати цвяхи. А цвяхи де взяти?! Може, і цвяхи зробити не металеві, а пласто-деревні? Їх ще можна буде розплавити, і всі з'єднання вийдуть звареними... Я подумки виконала весь цей процес, і під ліхтарем з'явилася зелена лавочка зі зручною спинкою, жовтими стовпчиками-ніжками і жовтими підлокітниками. Здорово!
   У цей час пара з собакою знову підійшла до ліхтаря. Собака весело підбігла до лавки і почала її обнюхувати. Її господарі спочатку ошелешено застигли, потім здивовано переглянулися, а потім чоловік обережно підійшов і торкнувся лавки рукою - вона була справжньою. Тоді він спробував на неї сісти - лава нікуди не зникла. Дідок відкинувся на спинку і розкинув по ній руки. Його дружина теж присіла поруч. Пес весело намотував кола навколо. Жінка схилила голову на плече чоловіка, він обійняв її...
   І тут від Зеленого нету почулося якесь... важко описати цей звук: він був не просто неприємним, а якимось страшним, від якого навіть волосся на голові стало дибки, вся шкіра покрилася мурашками, тіло почало сковувати, як в кошмарному сні, коли треба тікати від небезпеки, а ти не можеш навіть поворухнутися. Що таке? На чорному екрані зловісно-бордовими буквами горів напис:
  НЕБЕЗПЕКА!!!
  Виконання цього бажання відкрило прохід з нематеріального світу.
  У наш Всесвіт просочуються Темні Сутності,
  здатні погубити не тільки все живе,
  але й знищити наші матерії і енергії,
  розширивши свій світ за рахунок нашого Всесвіту!
   Ов-ва! Цього ще тільки не вистачало... "А де стався прокол?" - набрала я питання. Точка проколу виникла в стратосфері над Карпатами. І вона весь час розширюється.
   Я одразу ж "стрибнула" разом з Зелом до місця проколу, але спочатку нічого незвичайного не побачила. Я закрила очі, налаштувалася на "яснобачення" і тоді "прозріла": просто з нізвідки, через отвір діаметром з горошину, у наш світ перетікає щось темне. Я одразу ж змоделювала з енергії світла, відбитого від Сонця Місяцем, магнітних і гравітаційних полів Землі, а також молекул різних елементів, що знаходяться в стратосфері, щось на кшталт надувної кульки, надягнутої на місце проколу. Темна антиматерія опинилася в замкнутому просторі, який поступово розтягувався, наче кульку надували. Тепер вона був розміром з гімнастичний м'яч, на якому роблять вправи.
   "Які прогнози?" - набрала я на Зелі питання.
  Темні Сутності обмежені
  і заподіяти шкоду Всесвіту не в змозі.
  Область Обмеження, яка постійно збільшується,
  загрожує заповнити весь Всесвіт.
  Частина Сутностей проникла у наш світ до створення обмежувальної оболонки і приступила до руйнівних дій.
  ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА ЖЕРТВА !!!
   Так наполегливо жертву Зел ще не вимагав. Напевно, це моє бажання порушило щось там в міжвселенських зв'язках. "А можна принести в жертву ці Темні Сутності?" - поцікавилася я.
  У жертву можна принести все живе, що знаходиться в нашому Всесвіті.
  Темні Сутності, які проникли в наш Всесвіт,
  поводяться, як живі, тому їх можна принести в жертву.
   Я подивилася на "надувну кульку", яку вже можна було порівняти з айсбергом середніх розмірів. Ще трошки - і вона торкнеться верхівок гір. Я подумки розгорнула її в іншу сторону - хай роздувається не до Землі, а у Космос. Облетіла навколо неї, намагаючись розгледіти, що ж там усередині. У темному незрозуміло чому вгадувалися якісь силуети. Я підлетіла ближче і раптом ясно побачила свою померлу сестру, що припала обличчям до стінки "кульки", як до вікна. За нею виступив з темряви мій тато, потім бабуся... Невже Темні Сутності - це душі померлих? Я задала питання Зелу.
  Темні Сутності не мають нічого спільного ні з людьми, ні з їх душами.
  У нашому світі вони набувають видимість того,
  що виловлюють з нашої підсвідомості.
  У "кульці" розміром з яблуко може вміститися
  близько 35 мільярдів Темних Сутностей.
   Ого! Це ж скільки їх зараз знаходиться у "кульці", розміри якої вже наближалися до розмірів Місяця? Ну і швидко ж ця "кулька" надувається! Просто у геометричній прогресії. Ну що ж, треба наважуватися ... І я принесла в жертву всіх Темних, які проникли в "кульку". Не встигла я помилуватися виконаною роботою, як "кулька" знову почала надуватися і прямо на очах з гірчичного насіння перетворилася спочатку на яблуко, потім на диню, потім... Прокол-то залишився! І чого вони сюди лізуть? Що їм тут, медом, чи що, намазано? Я замовила Зелу приносити Темних у жертву кожного разу, як "кулька" буде досягати розмірів великого айсберга, а сама вирішила продовжити загадувати бажання "Моделювання".
   От, наприклад, захочу я використати в своєму моделюванні весь пластик, який плаває в морях і океанах. Зберу його, ущільнивши в одну велику кулю... а де я буду зберігати цей "матеріал"?
   "Хочу, щоб весь "матеріал", який я зберу, зберігався на орбіті пояса астероїдів до повного використання".
   Так і інше сміття можна позбирати - і планету очищу, і матеріалу для своєї роботи запасу... А з цим матеріалом можуть попастися і різні жучки-павучки, рибки-кальмари та інша живність. Вони-то в чому завинила? Людство запаскудило Землю, от їм і довелося оселитися в його відходах...
   "Хочу, щоб у процесі моделювання не могли постраждати живі істоти, що живуть у матеріалах, які я видобуваю. Вони повинні автоматично переселятися у сприятливі для них умови".
   Я знов замислилася... І тільки на горизонті моєї свідомості промайнули обриси якоїсь думки, як Зел знову застережливо загудів. Невже Темні Сутності вичерпалися і треба знову думати про жертву? Ні, на цей раз загроза була іншою. На екрані нетбука один за одним змінювалися кадри новин з усього світу, а поверх них багряний біжучий рядок стверджував:
  Все це через Темних Сутностей, які встигли проникнути у наш Всесвіт
  до створення Обмежувальної Оболонки.
  Треба терміново вжити заходів!
   З чого ж мені почати?.. Я вирішила вишукувати і усувати Темних зі зведень новин. Чоловік уже спав з включеним телевізором. У нього йшов "Вечірній квартал". Маленький з Лисим жартували щодо інтернету:
   - Поки ти в інтернеті сидиш, життя повз проходить!
   - Нічого, я потім погуглю, що там було...
   Я зробила звук тихіше і переключилася на новини...
  * 6 *
   Новин було багато. І звичайних і не зовсім. Як визначити, в яких з них замішані Темні? Я поклацати по екранах, але так і не зуміла визначитися. Тоді я знову звернулася до Зеленого: "Виводь на свій екран тільки ті новини, які пов'язані з Темними Сутностями".
  В якій послідовності?
   Спочатку я хотіла ввести: "В хронологічному порядку", але потім подумала, що деякі події могли відбуватися одночасно - спробуй тоді з ними розберися! І я написала: "У порядку найбільшої небезпеки для Всесвіту".
   ...Якийсь сивий поважний дідок віщав з екрану про незрозумілі явища на Сонці: "...таке враження, що наше Сонце просто на очах зменшується в розмірах. Зменшується його діаметр, світимість, та й ядерні реакції стали якимись млявими..." Все ясно: Темні вирішили поглинути Сонце. Я вилетіла в космос, зрозуміло, прихопивши з собою Зела, і побачила, як цілий рій темних, оточивши наше світило, "висмоктують" його, збільшуючи свій об"єм (якщо можна назвати об'ємом те, що такого не має). Я подумки накинула на них сітку з такого ж матеріалу, як "надувна кулька" і стягнула її в тугий вузол розміром з тенісний м'ячик. Витягнувши з нього всю "висмоктану" з Сонця масу і енергію, я закинула темних у "кульку" для принесення жертв.
   ...На одній з планет системи Бетельгейзе лише одна Сутність, яка туди залетіла, влаштувала ядерний вибух, що повністю знищив планету. На час мого прибуття туди, вона збиралася таким же чином знищити й кілька інших планет, отримуючи від вибухів колосальну енергію для свого живлення. Помітивши мене, вона направила у мій бік ядерний потік. Відбивши його уявним дзеркалом, я спрямувала потік на Сутність, але вона від цього стала тільки сильнішою. Тоді я не стала більше експериментувати, а просто закинула її в жертовну "кульку".
   ...Парочка веселих Темних хлюпалась у лаві на Венері. Поки нічого поганого вони не зробили, але я раптом зрозуміла, що вони мають намір зрушити Венеру з її орбіти і направити прямо на Землю. Навіть невеликі, в порівнянні з планетами, астероїди здатні знищити все живе на Землі, а якщо на неї впаде ціла планета?! Та їй і падати не треба, достатньо просто наблизитися на небезпечну відстань. Поки ці суті не схаменулися і не побачили у мені загрозу, я принесла їх в жертву прямо на місці.
   ...У Петербурзі прокотилася хвиля звірячих вбивств прямо на вулицях міста. Йде собі звичайна матуся з коляскою, раптом витягує немовля з коляски, жбурляє головою об землю, ламає коляску (і звідки тільки сила береться?) і залізними трубками від коляски починає кришити перехожих по головах, протикати їм животи, розкидати ногами по тротуару випалі кишки... Кухар елітного ресторану, озброївшись двома великими ножами, вискочив на вулицю, скочив у тролейбус і давай різати направо і наліво пасажирів... Кілька підлітків, відбивши у пляшок горлечка, на перерві почали методично відловлювати у шкільному коридорі дівчаток і спотворювати їм обличчя гострими "трояндочками"... Всіх жахів Пітера просто неможливо описати. І влаштувала все це лише трійця Темних. Нейтралізувавши їх, я зуміла вилікувати тільки тих, хто не був мертвий. А загиблих виявилися десятки...
   ...У невеликому Румунському місті Тиргу-Муреш з населенням близько ста п'ятдесяти тисяч повиходили з могил недавно поховані люди. Кадри новин показували, як з могил, розриваючи їх руками, виповзають зомбі, які вже почали розкладатися, і безцільно бродять по вулицях, лякаючи перехожих. Один з зомбі йшов прямо на репортера з камерою, поки той з жаху не кинув свій інструмент і не втік. Камера, що залишилася лежати боком на тротуарі, показала, як повз її об'єктива пройшли ноги ходячого мерця... Інший репортер знімав те, що відбувається, з вікна редакції місцевого телебачення. Він охопив панораму площі та прилеглої до неї вулиці. Рідкісні люди тікали від трьох мерців, які гналися за ними. У вікнах будинків було видно перелякані обличчя обивателів.
   Я "стрибнула" прямо на дах редакції і оглянула "поле битви". Тут діяло всього дві Сутності. Вони, висячи над містом, з висоти пташиного польоту, як маріонетками управляли померлими, підживлюючись за рахунок страху і жаху, що охопив населення Тиргу-Муреша. Щойно я почала формувати "сітку", Темні мене помітили. Спочатку вони кинули на мене двох зомбі, які знаходилися поблизу. Але коли я нейтралізувала їх, перетворивши просто на купу м'яса та кісток і повернувши її на кладовище, вони підлетіли до мене і почали мене "висмоктувати". Якби не моя захисна оболонка, обумовлена в бажанні "Переміщення у просторі", від мене б за секунду нічого не залишилося. А так я тільки у першу мить відчула легкий холодок на тілі. Не отримавши моєї енергії, Темні вирішили мене налякати по-іншому: один з них прийняв вигляд мого тата, а другий - маленького зворушливого кошеняти. І ось "тато", прямо в двох метрах від мене, взяв "кошеня" у руку і став її стискати. На тлі несамовитого нявкання, з тварини бризнула кров і полізли нутрощі... Перемагаючи жах і співчуття, я нейтралізувала Темних і зі злорадним задоволенням принесла в жертву. Зібравши всіх зомбі у "сітку", я закинула їх на кладовище і розпихати по могилах, не розбираючись, де чия. А яка їм різниця?!
   ...На Закарпатті всі люди, зібравшись у колони по шість чоловік, на чолі зі священиками, з плачем і риданнями прямували до найближчих річок та озер, щоб втопитися. Причому, щоб витягти з людей якомога більше негативних емоцій, Сутності влаштували жалісний обряд, коли матері власними руками прив'язували важкі камені до своїх дітей і кидали їх у воду... Або коли закохані починали плювати один в одного, кидатись брудом, а потім боротися на краю крутого обриву, продовжуючи любити один одного, і при цьому прагнучи втопити партнера-супротивника... Або нерозлучні друзі боролися по пояс у воді, намагаючись втопити одне одного, притиснувши голову суперника до дна... Слава Богу, обряди вони придумали довгими, аби витягти якомога більше страху, сліз і негативних емоцій як з учасників, так і з глядачів, до яких черга ще не дійшла, тому людей поки загинуло не багато. Я зуміла швидко нейтралізувати Темних і навіть повернути до життя кількох потопельників...
   Розуміючи, що число жертв у світі може ще більше зрости, я зібрала всі свої здібності, відшукала уявним зором всіх Темних (деякі встигли залетіти в інші галактики і нашкодити там) і за один раз принесла їх усіх в жертву. Потім закупорила вхід і, додавши, щоб вміння моделювати передавалося моїм нащадкам, натиснула "о'кей". Ну то й що, що сторінка ще не повністю закінчена? Досить мені і того, що встигла назагадувати! А ось людей шкода...
   Можливо, ці Темні Сутності вважають мене нелюдом і безпринципним вбивцею, але... не треба було до нас лізти! Для нашого Всесвіту - вони зло, і я його знищила! Причому, тих, хто залишилися там, у себе, я не чіпала... Заспокоївши свою совість, я лягла спати...
  * 7 *
   Вранці вихідного дня ми з чоловіком зазвичай займаємося прибиранням. А після обіду, якщо немає якихось загальних планів на відпочинок, чоловік йде в гараж, а я або щось шию, або споруджую черговий капелюх, або читаю, або пишу, або дивлюся телевізор...
   Сьогодні з самого ранку йшов дощ. Затяжний, сірий, сумний... Ні про яку спільну прогулянку або похід у кіно не могло бути й мови. Тому я, сказавши, що сама впораюся з прибиранням, одразу ж після сніданку відпустила чоловіка в гараж - у нього там своя компанія, йому там буде цікавіше.
   З прибиранням я впоралася за пару секунд - зібрала пил у грудку "матерії", подумки розставила і розклала все по місцях і навіть змінила фіранки: були штучні жовтувато-зелені, а тепер стали з переливчастого натурального шовку схожого на небо, яке наче проглядає крізь листя. Посуд я теж не мила - просто "очистила" йлго до блиску, зібравши всі відходи в "матерію".
   Ось з цією матерією, отриманою після прибирання та миття посуду, я і вирішила поекспериментувати. Розсортувавши ще й відходи зі сміттєвого відра, я їх також "зліпила" у "матерію" - грудку чогось, схожого на пластилін. Вийшов пластилін паперово-пильно-пластиково-скляний і пластилін продуктовий. Щоб мені самій було легше, вирішила дати цьому... назву. Нехай це називається "пластиматерія"? Занадто довго... "пластерія"? Не погано. Отже, у мене два види пластерії: їстівна і неїстівна. Почнемо з неїстівної. Я покрутила в руках кульку розміром з дитячий м'ячик. Він не був порожнім всередині, тому і важив трохи більше півтора кілограми... А якщо його ущільнити? Я подумки ущільнила кульку до тенісного. Ого, здається, він став важче! Насправді ваги показали все той же результат - 1 кілограм 672 грами. Просто така маленька кулька у руці не мала би стільки важити. А якщо ще ущільнити?... Хоча, навіщо?
   Тепер з неї треба спробувати щось зробити. Чого б мені хотілося?... Поки я просто думала, пластерія в моїх руках почала змінюватися: витягуватися, закручуватися, міняти кольори, м'ятися... Цікаво... Я витягла пластерію у довгу стрічку, пофарбувала одну сторону у червоний, а іншу в синій кольори, і поєднала краї у вигляді стрічки Мебіуса, яка зависла у повітрі переді мною. Моя фантазія тут же запропонувала влаштувати життя у двох паралельних світах - Червоному і Синьому. На синьому боці зі стрічки стали виростати сині будиночки, сині моделі дерев, сині дороги... Те ж саме відбувалося і у Червоних. У місцях переходу з Синього світу в Червоний і з Червоного в Синій я поставила два Портали, а потім з'єднала їх ще й тунелем-проколом...
   Гаразд, вистачить балуватися! Я зім'яла Світ Мебіуса і стала ліпити маленький комод - я давно вже мріяла мати такий на своєму письмовому столі: в його скриньках можна тримати ручки, олівці, гумки, скріпки, папір... Я зробила один великий ящик внизу - для паперу формату А-4, над ним - дві шухлядки для ручок і олівців, зверху - три шухлядки - для будь-яких дрібниць, а потім ще три шухлядки - для візиток, карток, нотаток... Шухлядки висувалися легко, комодик вийшов зручний, але з естетичної точки зору...
   Я надала пластерії вид полірованого горіхового дерева з інкрустацією. Потім знайшла в коробці у чоловіка шматок дроту і перетворила його на позолочені (на вигляд) ручки для кожної скриньки. Чудовий вийшов комодик! Я поставила його на столі праворуч. По центру у мене стоїть ноутбук, а зліва - принтер. Але цей принтер якось вибивається із загальної картини... Я привела зовнішній вигляд принтера у відповідність до комодика - він теж став схожий на горіхову скриньку. Тепер все симетрично!
   А тепер можна поекспериментувати з харчовою пластерією. Спробуємо зробити щось звичайне... А що може бути звичайнішим за... апельсин? Я відокремила від півкілограмової пластерії потрібний шматок, скачала з нього кульку і пофарбувала у помаранчевий колір. На апельсин поки не схоже. Погладжуючи кульку руками, я, закривши очі, стала представляти апельсинову корочку з її нерівностями, запах свіжого апельсина, місце кріплення до хвостика і місце зав'язі... В кімнаті запахло апельсинами! Я відкрила очі - на вигляд справжній апельсин. Взявши ножа, я розрізала його навпіл. Облом! Всередині, під апельсинової скоринкою, виявилася пластерія. Думати треба до кінця! Я з'єднала обидві половинки разом і почала представляти апельсинові дольки, їх шкірку, мішечки-капсули з соком... Тепер в розрізі вийшов справжній апельсин. Я відламала одну дольку і сунула її до рота... Фу, яка гидота!!! Про смак-то я забула! Фрукт, що пах апельсином, мав смак... навіть не знаю чого. Тут були нотки оселедця і яблука, пліснявого хліба і кислого молока, гнилої картоплі і меду...
   Я знову поєднала апельсин в одне ціле, знову надала йому потрібні зовнішні і внутрішні якості і зосередилася на смаку, заодно отримавши з Простору (так я вирішила називати для себе будь-яке місце, де могла взяти потрібний мені матеріал) по кілька міліграмів необхідних мікроелементів і вітамінів... На смак це був не зовсім апельсин. У домінуючий апельсиновий смак вплелися нотки полуниці і ананаса. Але, в цілому, було смачно, соковито, приємно.
   Гаразд, це у мене тільки перший експеримент, ще навчуся! У животі щось булькнуло. Я глянула на годинник - час обіду. Витягнувши з холодильника заморожену курку, сипанув до неї солі і спецій, я за пару хвилин "зробила" її запеченої на грилі. Вибравши кілька великих картоплин, я, не вимиваючи і не очищаючи, зробила її "запеченою в духовці". Набравши в глечик води з під крана, додавши в неї "полунично-апельсинового фрешу" із решти пластерії, підмісивши вітамінів і мікроелементів, я отримала дуже навіть смачний напій. Ось так! Тепер на приготування обіду потрібно всього кілька хвилин!...
   Я виглянула у вікно - чи не йде чоловік? Його ще не було. Але на моїй лавочці, тісно притулившись один до одного сиділо семеро людей. Так, однієї лавочки для нашого скверу замало... Я тут же, не відходячи від вікна і не відриваючись від їжі, почала "ліпити" за вже розробленою раніше схемою лавочки і розставляти їх уздовж алей. "Ліпила" я їх у кімнаті з лісового матеріалу, а розставляла просто "перекиданням" з однієї точки в іншу. Для тих, хто у цей час гуляв, ці лавочки ніби вискакували з під землі.
   Вже за півгодини на них сиділи і бабусі з сумками, і матусі з колясками, і старички з шахами, і підлітки з морозивом. Я розставила по боках від лавочок урни для сміття, поклала на алеях нову тротуарну плитку, організувала на газонах кілька фонтанів, підключивши їх поки до водогону. Електрику для фонтанів я влаштувала автономну: розставила по газонах декоративні скульптури з вітряками нагорі і з акумуляторами всередині. Вітер дме, вітряки крутяться, енергія запасається, а потім використовується. Краса! Потім я зробила під фонтанами підземні резервуари з підведеною до них мережею дощової каналізації та системою очищення води - коли пройде дощ і резервуари наповняться, фонтани можна буде відключити від водогону і вони стануть автономними...
   Я сіла на диван і озирнулася. Квартирка у мене так собі... Спочатку я вирішила оновити всі меблі: подумки підтягла болти, оновила полірування, стару "стінку" переробила на сучасні шафи, тумбочки і полички. Перетягнула диван і крісла, змінила килими і фіранки, і навіть поміняла шпалери...
   Заглянувши у свій гардероб, я знайшла що переробити і там... Не помітила, як пролетів час і настав вечір. Скоро прийде чоловік, треба його здивувати! За десять хвилин я "зготувала" шикарну вечеря по картинках в інтернеті (смак я представляла виходячи із заявлених там продуктів), розставила і запалила свічки, вбралася сама і зустріла чоловіка біля дверей у повному параді і з чудовими ароматами з кухні...
   Прокинулася я о третій годині ночі. Все ж таки мій режим ще не налагодився. Щоб дарма не перевертатися у ліжку, вирішила переробити квартиру. Мені давно не подобалося її планування. А якщо вже переробляти свою, то доведеться торкнутися і сусідських. А! Що там розмінюватися на дрібниці, перероблю-но я всі п'ятиповерхівки у нашому районі!
   Я вивела на екран Зеленого планування нашого мікрорайону і наших типових п'ятиповерхівок. Виходило, що якщо прибрати по одному під'їзду в кожному будинку, то у всіх інших можна встановити ліфти і трохи розширити квартири, не змінюючи загальної площі будинку. Зміцнивши фундаменти, оновивши стіни, труби і електромережу, я додала ще по два поверхи зверху і один для підземного гаража - знизу. Людей з вирізаних під'їздів я розселила по таких самих квартирах верхніх поверхів.
   Все одно це виглядало убого і по-совдепівськи. Тоді я прилаштувала до всіх квартир зручні лоджії, обрамлені імітацією колон, утеплила і покрила панелями сонячних батарей фасади, на даху влаштувала щось на зразок газонів з лавками. Ось тепер це не сірі "коробки", а цілком привабливі будинки. Я встановила на кожному даху по кілька вітрогенераторів і комп'ютерів-розподільників енергії для квартир, в залежності від їх площі. Тепер і ліфт, і освітлення під'їзду можуть працювати автономно. У квартирах я встановила лічильники з автоматичним перемиканням, у міру потреби, з внутрішнього акумулятора на зовнішню мережу - жителі будинків зможуть економити на оплаті за електрику. Якщо вже електрика надходить безкоштовно, то газові плити прибираю, встановлюю сучасні електричні з комп'ютерними програмами. Опалення - до біса! Гаряче водопостачання - туди ж! Ставимо електроводонагрівачі і електрообігрівачі. Платимо тільки за воду і каналізацію, вивіз сміття та телебачення!
   Потім я облагородила квітниками дворові території і розставила по ним декоративні світильники різних форм і забарвлень - вийшло набагато краще, ніж було. А от дев'ятиповерхівки на тлі оновлених семыетажок, що виросли з п'ятиповерхівок, тепер виглядали сіро і хмуро. Я утеплила і покрила сонячними панелями і їх фасади, розширила і посклила всі балкони, влаштувала газони з вітрогенераторами на їх дахах, оновила сходові майданчики і ліфти. Тепер кожен будинок в мікрорайоні чимось відрізнявся: всілякими кольорами пастельних тонів, імітацією колон і ліпних бордюрів, формою балконів і лоджій, облаштуванням міні-парків на дахах, вітрогенераторами у вигляді абстрактних скульптур, в'їздами в підземні парковки, арками під'їздів...
   Щоб не витрачати зайву електроенергію, я замінила все стовпи вздовж нашої вулиці на нові. Кожен стовп мав на вершині вітряк, біля основи - акумулятор з розетками для підживлення електромобілів, замість простих ламп я розвісила грона енергозбрігаючих та світлодіодних ламп і прикрасила кучерявими рослинами. Ці рослини - плющ та декоративний виноград, я побачила на одному з будинків поблизу і просто "розмножила". А потім я додала електро-гірлянд між стовпами і відключила їх від міської мережі. Наша вулиця засяяла! Навіть у центрі немає такої ілюмінації. Потім, коли буде час, перероблю електроосвітлення в усьому місті! Кожна установа, кожен будинок матимуть свої вітряки і генератори. Вони ще й державі продавати електрику зможуть!
   Та й саме місто розбудую! Зроблю його зручним, красивим, сучасним. Сходи в підземні переходи заміню на ескалаторні з датчиками. Став чоловік на ескалатор - той і поїхав, немає нікого - чекає, не витрачає енергію. Та й взагалі, по всьому місту то тут, то там нароблю критих ескалаторних доріжок. А ще організую підігрів тротуарів у зимовий час і охолодження в літній. А платити і за ліфт, і за ескалатор, і за будь-який транспорт можна буде єдиної транспортної карткою. Вставив в щілину картку - і натискай потрібний поверх. І перед ескалатором так само, і в автобусі, і в маршрутці. А копійки за проїзд будуть поступово зніматися. Час від часу поповнюєш картку і їздиш собі...
   Або, наприклад, почну з центру для відпочинку "Водограй" - там буде цілий комплекс басейнів, а зверху - зимовий парк з водоспадами і струмочками. З боків поставлю дві будівлі: в одній - кабінки-роздягальні, різні офіси, турфірми, лінгво-школи, косметологічні та перукарські, масажні і ще бозна-які салони, а в іншому - готель з кафе і рестораном... Але це потім.
   А зараз вже майже сім ранку, скоро прокинеться чоловік. Я поставила на столі свіжий сніданок: бутерброди з червоною і чорною ікрою, кошички з паштетом, каву з вершками і булочку з малиновим джемом. Щойно я прошмигнула під ковдру, як задзвонив будильник і мій чоловік прокинувся...
  * 8 *
   Коли чоловік освоївся в оновленій і зміненій квартирі, поснідав і пішов на роботу, я подивилася на свої нетбуки. Блакитних залишилося всього три, Зелений до уваги не береться. Отже, у мене, як у казці, залишилося три бажання. На що б їх витратити?..
   Я підтягла до себе один з нетів і на ньому відразу ж з'явився напис: ?5. А займусь-но я технікою! Давно мріяла її переробити. Ну, не зовсім переробити, а впровадити більш прогресивні технології. Так і напишемо: Бажання ?5: ТЕХНОЛОГІЇ.
   "Хочу вміти винаходити різні технології і конструювати різну техніку, яку захочу..."
   В першу чергу я хочу замінити індивідуальний міський транспорт на вело і електромобілі. По телевізору іноді показують різні веломобілі, але всі вони якісь непоказні, незручні, в них доводиться лежати або напівлежати... Мені потрібна комфортна міні-карета для двох з місцем для сумки. Можна і сімейні зробити. І коліс має бути, як мінімум, три, а то й чотири, щоб не треба було тримати рівновагу, і можна було залишити машинку де завгодно. Від дощу або сильного сонця можна влаштувати складний дах. Щоб не потрапляли бризки, з пластика зробимо борти. Під все це можна приховати одну пласку педаль, як у швейній машинці з ножним приводом - тоді не доведеться сильно крутити педалі, знай собі погойдуй ногою!.. Або рукою, якщо таку педаль встановити в підлокітник - кому як зручно. Ну, зрозуміло, замість шкіряного ременя, як у машинці, треба поставити звичайний велосипедний ланцюг. А щоб збільшити швидкість, можна поставити систему з кількох зірочок... Під зручним кріслом-сидінням навіть поміститься невеликий акумулятор, щоб можна було їздити на електриці, а заряджати - від кожного стовпа з вітряком нагорі. Натиснув кнопку - і качати педаль вже не треба. Велосипедне кермо я б замінила на звичайну баранку або навіть джойстик. Таку вело-карету швидко освоять всі домогосподарки і навіть пенсіонерки. Хочеш, до магазин їдеш або на базар. Хочеш - дітей в садок везеш. Хочеш - дихаєш свіжим повітрям. Хочеш - поставила дах від дощу...
   Маршрутки теж повинні бути з електродвигунами. Швидкість велика їм не потрібна, а над компактністю електродвигунів треба трохи подумати. Заряджатися вони теж будуть від будь-якого стовпа. З такими заряджаннями їздитимуть і автобуси, тролейбусні дроти знімемо, а трамваї, що гримлять, з їх рейками можна буде взагалі прибрати. От прямо відчуваю, наскільки чистіше стало міське повітря! І тихіше стало...
   А ще дороги можна розвантажити за рахунок підвісних. Побудую кілька веж-хмарочосів, з'єднаю їх кільцевими або вісімкоподібними дорогами над містом на висоті, десь, поверхів двадцять. Прокладу електрорельс і пущу составчики по два-три вагончика. Проміжні зупинки можна зробити на дахах двадцятиповерхових будинків, облаштованих як парки та сквери. Ліфт, зрозуміло, буде не один, потрібна буде ціла система ліфтів, щоб народ не накопичувався. У вежах розмістяться і офіси, і магазини, і розважальні центри, під вежами - парковки, сквери, спортивні та ігрові майданчики...
   Так, від Манілова я не далеко пішла... Але він тільки мріяв, а я зі своїми здібностями можу все це втілити!
   А ще я створю індивідуальний транспорт по типу самокатів, але на основі технології дронів. Став на платформочку з ручкою-кермом, натиснув кнопку і злетів. Якщо нікуди не поспішаєш - висота польоту до півметра, хочеш швидше - піднімаєшся вище. Максимальна висота - до трьох-п'яти метрів. Більше таким дроно-самокатам не потрібно, бо ними будуть, переважно, користуватися підлітки і молодь - в школу там, в інститут, на роботу...
   Досить про транспорт. Подумаємо про побут. Я ще в юності придумала апарат для вирощування м'яса з окремих клітин. А пару років тому такий апарат в Ізраїлі вже виростив першу порцію філе. Так от, технологію треба допрацювати, щоб такі апарати стояли в кожному магазині і навіть на кожній кухні. Ферми скоротяться до парочки тварин і перестануть забруднювати атмосферу метаном. Зробили під знеболенням свинюшкам невелику операцію, вирізали малесенький шматочок м'яса - і в апарат. Там це м'ясо розростається до декількох кілограмів, ріжеться на порції і відправляється по магазинах. У магазинах шматочки закладаються в подібні апарати, знову вирощуються і продаються населенню. Приходить людина в магазин і каже:
   - Дайте мені тридцять грамів свинини.
   - Будь ласка! - Відповідає продавець і подає невеликий контейнер зі шматочком в мікросередовищі для зростання.
   Людина приходить додому, вставляє мікроконтейнер у свій домашній апарат і вирощує собі потрібний шматок. Можна по мірі зростання відрізати і відрізати... Через деякий час просто замінюєш стару основу на нову і далі вирощуєш - хоч свинину, хоч яловичину, хоч курятину, хоч осетрятину, хоч індичину чи страусятину... Думаю, що й цілі пласти м'якоті якихось фруктів- ягід-овочів можна буде вирощувати. Та й людські органи для пересадки, але це вже в медицині...
   А в медицині я встановлю комп'ютери-діагности і лікувальні електро-магнітно-резонансні апарати. Встав у кабінку типу душовою, взявся руками за спеціальні ручки з датчиками, поставив ступні на позначки, надів на голову обруч і стоїш хвилинки дві. За цей час з тебе знімуться всі показники: вимірюється і температура, і тиск, і кров через мікропрокол проаналізується, і кардіограма зніметься, і УЗД з МРТ... Отримуєш повну роздруківку стану свого організму, та ще з рекомендаціями щодо лікування, якщо треба, і з віддрукованим рецептом. Такі кабінки деякі зможуть навіть у себе вдома встановити. Мені-то не треба, моя ж сім'я вже за Бажанням "Здоров'я" ні до яких захворювань не схильна, а інші нехай користуються...
   Або манікюр! Скільки часу він відбирає!!! А я зроблю такий програмований апарат з отворами для пальців. Засовуєш руку, набираєш програму, а він тобі нігті і обріже, і почистить, і підпилить, і пофарбує, і наростить, якщо треба... І, найголовніше, не поріже! Адже в ньому встановлені фотоелементи, які бачать всі особливості пальця і нігтя, і вносять необхідні поправки в роботу автомата. Аналогічний апарат можна зробити і для педикюру. І не треба буде витрачати години на салони, сидиш, дивишся телевізор або читаєш книгу, а у тебе в цей час і руки, і ноги обробляються...
   Величезна частина планети зайнята зараз сміттєвими звалищами. А я побудую такі сміттєпереробні заводи, що ніяких звалищ взагалі не буде. Заводи будуть переробляти все, що завгодно на композитні матеріали, з яких можна буде робити і будівельні матеріали, і одяг, і побутові предмети...
   А замість асфальту на дорогах я буду укладати асфальто-пласто-бетон. У нього підуть і використані автомобільні шини, і пластикові пакети та пляшки, і гравій, і бетон, і ще якісь "довгограючі" відходи...
   Ой, а ще можна облаштувати космічні станції і на орбіті, і на Місяці, і на Марсі... З моїми-то можливостями! І транспортувати нічого не треба - раз! - і все там! А матеріали для комплексів прямо на місці можна брати, а не транспортувати з Землі. Прилітає на Місяць міжнародна експедиція, а поруч з кораблем вказівникик: "ЛУНОГРАД - 3 км". А там, під поверхнею, цілий місячний комплекс і з житловими приміщеннями, і з лабораторіями, і з ангарами, і з місцями для відпочинку, і з парками, і з басейнами, і з кухнями, що вирощують в апаратах м'ясо, овочі і все, що треба...
   Почну проектувати і будувати морські плавучі і підводні міста, літаючі острови, космічні міста і готелі...
   А ще навколо Землі я розвішу орбітальні супутники зв'язку - тоді в будь-якій точці, хоч в Африці, хоч в Антарктиді, хоч в будь-якому забутому селищі якоїсь Мумби-Юмби, буде безкоштовний супутниковий зв'язок і інтернет. А платити треба буде лише за самі апарати: смартфони, мобілки, комп'ютери, ноутбуки і так далі, і за отримання особистого номера-адреси...
   Від цієї маніловщини мене, нарешті, відвернув сверблячий звук Зела. Він вимагав у жертву двадцять мільярдів чоловік. Та на Землі всього-то сім мільярдів! А скільки у мене залишилося шкідливих мікроорганізмів? Всього трохи більше п'ятдесяти мільярдів людино-кілограмів! Ну, на це бажання поки вистачає, та ще залишається! Я відправила жертву і повернулася до п'ятого нету.
   Для втілення у життя всього, що я намітила, мені потрібні креслення розробок, автоматів, машин; описи технологій і процесів; заводи, роботизовані лінії і установки; робочий персонал і керівники... Ну, перші заводи я побудую сама за допомогою моделювання. Оснащу їх, як треба, налагоджу виробничі лінії, створю перші рекламні партії продукції і поширю їх по країні... А потім де мені взяти людей, хоча б для керівництва? Нехай вони далі самі штати набирають... Щоб знаходити потрібних людей, мені потрібно ще одне бажання.
  * 9 *
   Я підсунула до себе шостий нетік і набрала назву: "Бажання ?6: Програмування Подій": "Хочу подумки проектувати деякі події, які потім повинні обов'язково відбуватися, а саме..."
   Ось побудувала я чудовий завод веломобілів. Розробила технології, встановила виробничі лінії, автомати і так далі. Намітила звідки і скільки отримувати сировини або запчастин. Розрахувала, скільки людей повинно працювати, скільки людей повинно управляти... Ну, не ставати ж мені директором цього заводу! Що, мені більше робити нічого? І так ні на що часу не вистачає: то я малюю, то подорожую, то щось винаходжу, то романи пишу... Мені ж все цікаво! А директор повинен бути порядним, ще й не злодійкуватим, щоб вболівав за свою справу. І, звичайно ж, таких людей в країні є більш ніж достатньо. Тільки як їх знайти? І от, коли завод вже повністю готовий і перша партія веломобільчиків, у якості рекламної акції, безкоштовно розійшлася по країні - наприклад, листоношам, дільничним лікарям, інвалідам, переможцям якихось конкурсів і олімпіад, я, награвшись з цим заводиком, повинна передати його для подальшої роботи і отримання прибутку. Тоді я подумки продумую сценарій зустрічі з цією порядною і професійною людиною.
   Наприклад, ловлю я біля вокзалу таксі... Дощ йде, у мене вітром з рук парасольку вириває, а тут ще валіза... І тут підходить до мене чоловік, допомагає мені укласти валізу в багажник і питає:
   - А Вам в який бік?
   І нам, виявляється, якраз по дорозі! Їдемо ми разом на таксі, розмовляємо. Він виявляється толковим інженером, що має досвід роботи на керівних посадах, а приїхав сюди у відрядження. До речі, стара робота йому набридла, хотілося б зайнятися чимось іншим... А я йому візьми, та ніби між іншим, кажу, що є вакансія директора на веломобільний завод. І йому це підходить! Він стає директором заводу, а мені відраховує щомісяця п'ять відсотків від прибутку. (У мене таких заводів, кафе, ресторанів, готелів, комплексів і у нас, і в інших країнах буде багато, так що вистачить навіть і одного відсотка). Тут найголовніше зустріти потрібну людину в потрібному місці і в потрібний час. От для цього і треба вміти проектувати події. Завод отримує власника-керівника, починає працювати, а я ще й прибуток отримую.
   Або, наприклад, хочу я надрукувати свої книги. Лежу собі на пляжі, друкую щось у ноутбуці, а поруч зі мною розташовується пристойна родина. І ось глава цієї сім'ї виявляється директором великого видавництва. Він цікавиться, що це я таке пишу, я розповідаю, він просить почитати... І йому подобається! Настільки, що він сам пропонує видати мої книги...
   Або, захотіла я поставити за своєю п'єсою фільм. Зовсім випадково опиняюся в кафе за одним столиком з продюсером, якому ця тема якраз близька. Розмовляємо, слово за слово, переказую сюжет, і він береться за фільм...
   Або живе в країні людина, яка може стати чудовим президентом, здатним зібрати надійну та сумліннуну команду (в цьому йому навіть можна допомогти за допомогою цього бажання), і який буде думати не про свої рахунки, палаци, машини, вертольоти, а про добробут народу і процвітання країни. Але, через те, що він порядний, грошей на передвиборну кампанію у нього немає. (Дивно, що у нас зареєструватися кандидатом може тільки власник мільйонів). І от я, за допомогою виконання цього бажання, знаходжу таку людину, збираю йому команду, і даю грошей (у мене-то їх тепер повно - я прибуток отримую від всіх побудованих об'єктів). Він реєструє свою партію, заявляє себе кандидатом в президенти, а я підлаштовую події так, що саме він і виграє... До речі, і весь парламент давно пора замінити, а то там засіли одні й ті самі й нікого стороннього не пускають, хіба що своїх маріонеток...
   І з війнами можна було б покінчити... Написати такий сценарій подій, при якому вести війну стане і невигідно, і неможливо. Та й люди, яких на неї відправлять, будуть стріляти тільки у повітря, не беручи гріх на душу. Тоді урядам доведеться вчитися домовлятися і йти на компроміси...
   Та хіба мало що ще мені може стати в нагоді! Наприклад, зробити так, щоб начальнику чоловіка приснилося, що саме його (тобто, мого чоловіка) треба зробити заввідділом і підвищити йому зарплату. Хоча, мій чоловік любить працювати сам на себе, без всяких начальників, тому у нього буде своя власна майстерня. Ну, тоді це присниться не з приводу чоловіка, а з приводу іншої людини, яка дійсно буде добре з роботою справлятися. Присниться такий сон начальнику, він і подумає: "А чому б і ні? Як я про це раніше не подумав?!" - і зробить необхідні перестановки.
   Взагалі, щоб змінити світ, іноді треба просто навіяти потрібний сон потрібним людям. Змушувати щось робити я їх не буду, але інформацію до роздумів дам...
   У фантастичних книгах подібного характеру герої прагнуть стати володарями світу. А мені це ні до чого! Мені це не цікаво - я творчістю і будівництвом займаюся. Нехай країнами і світами керують інші, аби добре і справедливо управляли, на користь народам...
   Привівши всі ці міркування у форму бажання, я роздрукувала один за іншим обидва аркуші. Зел запросив у жертву всіх, які лишилися вірусів-бактерій-мікроорганізмів. Я віддала їх і натиснула "о'кей". Майже одночасно мені в руки випали два роздрукованих аркуша і обидва нетбука схлопнулись в одну точку. Ну то й що, що шосте бажання зайняло всього півсторінки?! Мені і цього досить.
  * 10 *
   За останній нетбук я взялася тільки через тиждень. Весь цей час я то подорожувала теплими країнами, то будувала сміттєпереробні заводи і ліквідовувала всі звалища, то розробляла і передавала в різних країнах технології виробництва зі сміття нових будівельних матеріалів, пласто-асфальто-бетонних доріг, і всього іншого. Потім я побудувала кілька плавучих і підводних океанських і морських міст з відходів, зібраних з усього Світового океану. Ці міста могли витримувати, не перевертаючись і не руйнуючись, не тільки сильні шторми, але й тайфуни та цунамі.
   Потім я зайнялася благоустроєм наших міст і переведенням громадських будівель, багатоквартирних і приватних будинків на автономне енергопостачання та опалення від сонячної і вітрової енергії.
   Потім... Загалом, справ різних і цікавих було багато. Коли я, нарешті, сіла до свого останнього блакитного нетбуку, Зел показав, що перед загадуванням останнього бажання треба подумати про нове джерело жертв, інакше почнуть вмирати люди, тому що Маятник вже розгойдувався так сильно, що виходив за межі екрану. Ну, то ким мені пожертвувати? Мешканців інших планет я не знаю, можу там сильно напартачити, доведеться обмежитися Землею...
   А до речі, навіщо взагалі у Всесвіті підвішений цей Маятник і кому, власне, я приношу жертви? Це питання я повинна була б поставити з самого початку, але краще пізніше, ніж ніколи. Ось яку я отримала відповідь:
  Уяви собі, що ваш Всесвіт -
  це тільки невелика капсула-мішечок з соком,
   укладений у дольку апельсина.
  Таких Всесвітів у дольці - до декількох тисяч.
  А таких дольок в апельсині - до декількох мільярдів.
   Я представила... Цікава виходить картина - безліч всесвітів, і це тільки в одному апельсині. Але ж апельсинів може бути теж безліч... Цікаво, хто ж ці апельсини їсть?
  Щоб "апельсини" росли більш соковитими,
  дереву потрібне підживлення.
  Цим підживленням і є Жертви - духовна витяжка,
  Яка час від часу видобувається з різних всесвітів.
   Духовна! А хіба у вірусах, бактеріях, комах і так далі є душі? Я думала, що душа є тільки у людини...
  Людський шовінізм приписує наявність душі тільки собі.
  Насправді душу має все живе.
   Ну, я зрозуміла, що для зростання апельсинового дерева потрібні добрива. А дерев, напевно, багато, цілий сад... А хто ж вирощує цей сад?
  Пояснити на рівні вашого Всесвіту неможливо.
  Все незрозуміле люди називають божественним.
  Можеш називати це Богом.
   А цього Бога можна уявити, як людину? Хоча б у такому наближенні, як Всесвіт у вигляді капсули з соком?
  НЕМОЖЛИВО!
   А чого я, власне, ще хочу? У наш Всесвіт запустили Маятник для викачування духовної жертви, а я просто випадково попалася під руку. (Чи що там у них замість руки?) Це відбувається весь час, витяжку беруть то з одного "апельсина", то з іншого... Нічого незвичайного... Мені просто пощастило... Не я, так хтось інший, не в нашому Всесвіті, так у сусідньому...
   Отже, треба спочатку бажання придумати, а потім і жертву призначати!.. Чого може хотіти людина, в якої все є, а чого немає, вона може в будь-який час зробити? Яка має видатні інтелектуальні, творчі, екстрасенсорні й інші здібності? Яка може миттєво переміщуватися у будь-яку точку нашого Простору і змінювати події в ньому на свій розсуд?... Вона може почати змінювати цей самий простір, вірніше умови існування в ньому.
   І я написала: "Бажання ?7: ЕКОЛОГІЯ".
   Якщо вже так вийшло, що я людина, то і екологію я буду змінювати під людину. А якщо при цьому потрібно буде знищити якихось інших живих істот, то саме їх і можна принети в жертву. Всім прекрасно відомо, що будь-який вид живих істот спочатку розвивається, потім переживає розквіт, потім занепад і вимирання. Я хочу продовжити розквіт людства за рахунок якнайшвидшого вимирання... різних там кровожерних і докучливих комах: комарів, мух, клопів, кліщів, тарганів, можна додати до них павуків, які кусаються, бабок, жуків, мурах, термітів і інших - які там ще отруйні і небезпечні для людства в різних країнах водяться?... Зрозуміло, знищувати все не можна. Отже, принесемо в жертву 90% тих, хто живе поруч з людьми, і 50% диких, які живуть далеко від людського житла. Тепер вистачить? Виявилося, що для початку вистачить, і я написала: "Хочу, щоб екологія людини стала настільки сприятливою, щоб набагато продовжити розквіт людства, відсунувши вимирання виду на кілька мільярдів років, а саме: "Всі існуючі рослини повинні змінитися для більшої користі і зручності для людини: придбати потрібні набори вітамінів і мікроелементів, посилити лікарський вплив, збільшити кількість плодів, поліпшити їх смакові і поживні якості..."
   Посадила я, значить, біля свого будинку парочку картопляних кущів - щоб картопляними були самі гілки: відрізав гілку, трохи поскріб від кори, порізав - і хоч смаж, хоч вари, хоч запікай або тушкуй... А гілка дуже швидко знову відростає. Одного куща для сім'ї цілком вистачить: нові пагони відростають з травня по листопад, старі можна теж обрізати і запасти на зиму, а зимувати на вулиці буде просто невеликий пеньок. А листя з картопляного куща можна використовувати на салати - і смачно, і корисно, і поживно... А сушене листя можна перемолоти і заварювати, як пюре...
   Або помідорні дерева! Нехай вони будуть невисокі, щоб зручно було помідори збирати: висотою до двох - двох з половиною метрів. А помідорчики не надто великі - як черрі, і висять великими гронами... І теж плодоносять з травня по жовтень. А в теплих країнах - взагалі цілий рік: на одній гілці тільки починають цвісти, на інший вже зав'язуються, на третій дозрівають, четверта знову починає цвісти - і так весь час. А листя - теж на салат.
   Взагалі, тепер можна буде вживати в їжу або для господарських потреб всі частини будь-якої рослини - з листя робити салати і чаї; плоди їсти сирими або готувати з них різні страви; з кори робити розчинні напої або використовувати як основу для виробництва тканин, кожзамінників, паперу...
   Ще мені б хотілося мати полуничне і суничне дерево - теж з безліччю плодів гронами, і щоб плодоносили весь теплий період року. Та й взагалі, хай всі дрібні ягідні кущі стануть побільше, до двох метрів і ягоди на них ростуть крупнішими, у більшій кількості й весь час, поки тепло.
   А огірки повинні витися по парканах, як виноград. Нехай вони будуть середніх розмірів, але висять цілими гронами, як банани.
   А ще мають з'явитися м'ясні рослини з великим вмістом білка і відповідним смаком: одні - як м'ясо, інші - як курка, треті - як риба і так далі...
   Маятник на Зеленому знову розгойдувався щосили. Отже, додамо в жертву частину великої рогатої худоби. Одразу двох зайців вб'ємо: і жертву принесемо, і атмосфера стане чистіше, а то забруднюють її метаном... До того ж тепер її треба значно менше - і за рахунок "м'ясних" рослин, і за рахунок вирощування в тих апаратах, які я придумала у бажанні про технології.
   Отже, живемо ми серед прекрасних парків з дуже корисними і потрібними рослинами, повітря у нас набагато чистіше. Сміття та звалищ ніде немає - по всьому світу, завдяки моїм технологіям, заводів набудували. З наявного сміття роблять будівельні матеріали і будують будинки, дороги, комплекси... Я повиловлюваю весь пластик з морів і океанів (десь же треба брати матеріал для пластерії) для будівництва плавучих міст, додам штучних островів приморським країнам... Що ще можна змінити?..
   Нехай тривалість життя домашніх тварин - всяких там кішок-собак, єнотів і морських свинок, мавпочок і... (звідки мені знати, яких ще люди тварин тримають?!) - взагалі, нехай тривалість життя домашніх улюбленців збільшиться у рази. А то у мене вже кілька кішок і котів повмирали, а їх так само шкода, як людей...
   Зел знову зажадав додати жертву. Тоді додамо ще й отруйних змій: в такій же пропорції - 90% біля людей і 50% в дикій природі. Ще мало?!.. Що ж робити? Нікого більше вбивати не хочеться...
   Тоді я поставила питання: "Що або хто ще є на Землі, які заважають людству і яких можна було б принести в жертву?" Взагалі-то, на відповідь я навіть не сподівалася. Але те, що я побачила, мене неймовірно здивувало:
  На Землі існує
  987 мільйонів 643 тисячі 512 Втрачених Душ - так званої, нечисті.
  Хоча їх не видно, але вони шкодять людству
  у вигляді полтергейсту, привидів, болотних потвор,
  вампірів- лісовиків та інших ментальних істот.
  Маючи ментально-хвильову структуру і мислячу душу,
  вони придатні для жертви.
   Нічого собі! А я думала, що вся ця нечисть тільки в казках водиться. От би на них подивитися... І я вирушила до найближчого замку з привидами. Він розташовувався у Шотландії. Було саме злегка за північ, з вікна світив повний Місяць... Привид замку з'явився одразу ж, як тільки мене відчув. Він підкрався ззаду і різко плеснув у долоні.
   - Ой! - Підскочила я від несподіванки. - Доброго дня. Мені б хотілося з Вами поговорити.
   - А де втрата свідомості? Де несамовитий крик? Де жах чи переляк? - Обурився мій співрозмовник.
   - А Вам це дуже потрібно? - Запитала я.
   - Звичайно! Я живу тут уже більше трьохсот років, як Ви думаєте, це легко?
   - Я теж збираюся жити кілька сотень років...
   - Але ж я - лише дух! А мені теж хочеться чогось смачненького!
   - І це смачненьке для Вас...
   - Страх, жах, переляк, приправлені криками і непритомністю. Я їх просто обожнюю!
   - А якщо Ви не будете підживлюватися цим страхом, ви помрете?
   - Ще чого?! Привиди не вмирають, вони існують вічно. Просто буде не цікаво. Я б сказав, прісно.
   - А чому Ви стали привидом?
   - Це щось таке заплутане і незрозуміле, пов'язане з континуумом... Взагалі, при несприятливих умовах, примарою може стати будь-яка померла людина - хоч грішник, хоч праведник. Просто душа потрапляє в ментально-хвильову пастку і вибратися з неї вже не може...
   - А Ви б хотіли вибратися?
   - Ще б пак! Це нездійсненна мрія всієї нечисті. Адже там... - Він вказав кудись вгору. - Там всі душі зливаються в Єдиний Розум і... Взагалі-то я не знаю, що відбувається далі, але всі про це мріють.
   - Вам пощастило. Саме я можу виконати цю Вашу мрію. - Сказала я і перемістилася в дрімучий, заболочений ліс десь у Білорусії.
   Сховавшись за деревом, я побачила, як на велику купину вибралася із трясовини Мара. В принципі, вона була схожа на звичайну зморщену стару, тільки замість одягу у неї були водорості і твань. Ну то й що, може, стара впала в болото і тепер ледве звідти вибралася? Може, їй допомога потрібна?
   Я вийшла з-за дерева і підійшла ближче.
   - Бабуся, вам допомогти? - Ввічливо запитала я.
   - Так, дитинко, допоможи бабусі!... - Зраділа стара і повернулася до мене.
   Варто було мені підійти і взяти її за руку, як стара з гучним гиканням вчепилася в мене і почала тягнути в болото. Розмріялась! Я зависла над болотом і як Мара не старалася, втопити мене їй не вдавалося.
   - Нічого не розумію... - Стара втомилася і трохи мене відпустила. - Ти чому не тонеш?
   - Не можу. - Спокійно відповіла я, сідаючи на купину і струшуючи з себе зусиллям думки весь бруд.
   Повісивши на сучок змодельований з гнилушок ліхтарик, я обсушилась струменем теплого вітру і поплескала долонею поруч з собою, запрошуючи Мару присісти.
   - Ну й чудасія!.. - Крихчучи та стогнучи, стара сіла і почала розглядати мене при подвійному освітленні - від Місяця, який визирнув з-за хмар, і від ліхтарика. - Двісті сімдесят рочків тут живу, а такого ще не бачила. Ти людина чи хто?
   - Людина, людина, не турбуйтеся. А Ви, вибачте, хто?
   - А я Мара Болотяна... Ну і навіщо, людина, ти сюди прийшла?
   - Так якось, поговорити хочеться.
   - Ну, якщо хочеться, то можна й поговорити. Про що говорити-то будемо?
   - Чи не набридло Вам, бабуся, на болоті жити?
   - Набридло, ой як набридло! Та тільки куди ж я подінуся? Ні піти від нього, ні померти не можу... От якби туди потрапити... - Вона так само, як і Привид, показала нагору. - Кажуть, там всі Загублені спокій знаходять...
   - Гаразд, бабуся, вважайте, що вам пощастило. Допоможу я вам "туди" - Я теж показала нагору. - Потрапити... - Я встала і стрибнула до будинку, в якому відчула наявність полтергейсту.
   Полтергейстик був так собі, слабенький. Йому було всього кілька років, а зародився він з душі маленького хлопчика, яка потрапила у "пастку". У будинку нікого не було, тому, помітивши мене, Полтергейстик зрадів і почав "пустувати". Нічого серйозного: він тільки й умів, що розкидати речі, бити посуд і розмальовувати фломастерами і ручками стіни. Розмовляти зі мною він не захотів, тільки, коли я запитала, чи не хоче він піти з цього будинку, він раптом заплакав... Я спробувала погладити його по голівці, але рука пройшла крізь порожнечу.
   Вирішено! Одним махом очищу Землю від всіх Загублених Душ - нехай послужать добривом для Вселенського Апельсину... Я повернулася додому і подивилася на екран Зеленого. Коливання Маятника стало помітно затухати, наближаючись до середини комп'ютерного екрану. Ой, зараз його виймуть з нашого Всесвіту, а я бажання не закінчила! Як би швидше сформулювати останнє бажання?...
   "Хочу, щоб у природі з'являлися будь-які рослини з необхідними заданими мною чи моїми нащадками якостями, які ми придумаємо за своє життя!" Встигла! Маятник застиг посеред екрану. Тільки я торкнулася кнопки "о'кей", як останній нетбук схлопнувся у точку, а Маятник на Зеленому стягнувся в тонку вертикальну лінію і зник...
   Жодного блакитного нетбука не залишилося. На столі лежав тільки мій Зелений та кілька роздрукованих листків. Щось я втомилася... Потім перечитаю, що у мене вийшло. Я склала всі листочки на клавіатуру Зеленого, закрила кришку і пішла спати...
  ***
   - Ну, доктор, що ви скажете?
   - Все йде чудово! Всі переломи зрослися на диво швидко, всього за кілька днів. Такого в моїй практиці ще не було. Ми зняли гіпс і пов'язки - ніяких слідів аварії. Я би сказав, що вона абсолютно здорова. Навіть помолодшала...
   - Але, чому ж тоді вона не виходить з коми?
   - Знаєте, я би не називав це комою... Вона то посміхається, то супиться - її міміка постійно в русі; обходиться без дихальних і кардіо стимуляторів; може відкинути руку або зігнути в коліні ногу; повертається з боку на бік... Ми навіть пробували годувати її з пляшечки з трубочкою - смоктальні і ковтальні рефлекси у неї збереглися... Я би сказав, що вона просто спить.
   - Спить так довго?! Це що, летаргічний сон?
   - Ні, на летаргію це теж не схоже... Рух очних яблук показує, що вона бачить сни, причому події в цих снах дуже бурхливо розвиваються... Ні, я би, все ж таки, назвав це затяжним сном.
   - І що нам далі робити?
   - Думаю, Ви можете забрати її додому. Можливо, коли вона повністю виспиться, то прокинутися у звичній домашній обстановці буде для неї краще. Меншій стрес, бачте...
   - Можливо... Хоча вдома за цей час дещо змінилося. Вона навіть може не впізнати нашу квартиру.
   - Ви зробили ремонт?
   - Я б сказав, що ремонт стався...
   - Я підготував її виписку, ось лікарняний, документи... Так, ще в тумбочці біля ліжка лежить її нетбук!
   - Я не залишав їй нетбука.
   - Ось дивіться: зелений нетбук з золотим тисненням "Галина Гайдученко".
   - Може, теща принесл ... Гаразд, розберемося. А що це з нього визирає?
   Нетбук розкрився і з нього випали на підлогу сім листків з роздрукованим текстом...
  
  БАЖАННЯ ? 1: ЗДОРОВ'Я
   Бажаю мати прекрасне здоров'я, що дає можливість жити, не старіючи, до тисячі років, а саме:
   - щоб мій імунітет справлявся не тільки з різними хворобами, а й з отруйними речовинами. Ніяких видів алергій бути не повинно. Ракові клітини повинні переродитися на регенеративні, здатні відновлювати не лише будь-які видалені органи, а й зуби та кістки. Вегето-судинна система не повинна давати збоїв ні при навантаженнях, ні при змінах погоди. Шкіра повинна бути чистою, без всяких вугрів, прищів, папілом, плям, веснянок. Волосся повинно рости тільки на голові, бровах і віях, і бути красивим і здоровим. Шлунково-кишковий тракт повинен справлятися зі своєю роботою чітко і без напруги. Метаболізм повинен справлятися з будь-якою кількістю їжі, не допускаючи ні ожиріння, ні надмірної худорлявості. Бажання їсти більше, ніж треба, бути не повинно. При нестачі їжі повинна спрацьовувати повна всеїдність, аж до комах і цвілі. Зір, слух, смак, нюх, дотик повинні бути гострими і не притуплятися протягом усього життя. Хребет і суглоби повинні придбати додаткову еластичну оболонку, яка збільшить їх гнучкість і працездатність і не дозволить їм висихати, стиратися, кришитися і вискакувати;
   - всі мої родичі - і близькі, і далекі, - повинні мати таке ж здоров'я і передавати його у спадок, як домінантну ознаку. Крім того, я і мої родичі повинні мати захисне поле, що захищає від куль, транспортних засобів, що мчать на нас, падаючих цеглин, ножів злочинців і всього такого іншого. Це поле не можна буде пробити нічим;
   - все населення України підпадає під програму "Здоров'я, молодість, довголіття", позбавляючись від інфекційних захворювань і шкідливих для здоров"я звичок: алкоголізму, куріння, наркоманії, токсикоманії, ігроманії тощо. Ті, хто не зможуть адаптуватися до життя без шкідливих звичок, повинні померти тихо і безболісно уві сні. Кількість повністю здорових довгожителів з людей, які живуть зараз, підпадають під мою програму "Здоров"я" у такому відсотковому співвідношенні: всі діти до 16 років повинні бути здорові на 100 відсотків; від 16 до 30 років - 90 відсотків; від 30 до 45 років - 80 відсотків; від 45 до 60 років - 70 відсотків, від 60 до 80 років - 60 відсотків, від 80 років і більше - 50 відсотків з відповідним продовженням терміну життя і молодості. Всі, кому більше 80-ти років, але вони не попадають у ці 50 відсотків, позбавляються від хвороб і доживають призначену їм раніше кількість років, спокійно вмираючи уві сні. Всі інші, народжуючись, одразу ж стають здоровими довгожителями;
   - здорові і нестаріючі жінки за все своє життя можуть народжувати, в середньому, не більше двох дітей - хлопчика і дівчинку. Кількість чоловіків і жінок має бути рівною;
   - будь-яка людина за два-три роки до смерті повинна знати про її наближення; сигналом можуть служити плями на руках; причому весь організм в усьому іншому залишається молодим, здоровим і бадьорим;
   - поступово все населення Землі, також буде мати тривале, молоде і здорове життя до тисячі років, йдучи з нього тихо і спокійно уві сні.
  
  БАЖАННЯ ? 2: ПЕРЕМІЩЕННЯ У ПРОСТОРІ
   Хочу вміти миттєво переміщуватися в будь-яку точку нашого Всесвіту і переміщати будь-які предмети в ній, куди тільки захочу, а саме:
   - переміщуючись у просторі, я повинна потрапляти в місце, приховане від випадкових перехожих: кут будинку, зелені насадження, припаркована машина і так далі, щоб моя поява виглядало цілком природною;
   - якщо "стрибати" треба всередину якогось приміщення, місце "посадки" має бути вільним не тільки від людей, а й від їх поглядів; при цьому я не повинна опинитися вмурованою в стіну, стелю, підлогу чи якусь іншу конструкцію, а також не повинна зіткнутися з меблями або іншими предметами;
   - при переміщенні на великі відстані, я повинна подумки уявляти собі карту місцевості і визначати своє місце розташування, будь то якась країна на Землі, Сонячна система та її планети, наша тчи інші галактики, будь-яка точка Всесвіту;
   - при переміщеннях у водному або щільному газовому середовищі, я повинна вміти плавати на будь-якій глибині або висоті і з будь-якою швидкістю;
   - при переміщенні у повітряному середовищі я повинна не тільки зависати у потрібній мені точці, а й вміти літати або парити з потрібною мені швидкістю і в потрібному напрямку;
   - при переміщенні у місцевість з небезпечним для життя середовищем, все моє тіло миттєво робитьться, ніби упакованим у невидиму й нечутливу захисну оболонку, що оберігає від отрути, радіації та будь-яких шкідливих речовин і випромінювань, як фізичного, так і ментального характеру;
   - ця захисна оболонка повинна виробляти в собі необхідне для мого комфортного дихання повітря з елементів, що знаходяться зовні: з місцевої атмосфери, місцевого грунту, комет, які пролітають поблизу, а також підтримувати комфортну для мене температуру;
   - продукти моєї життєдіяльності повинні перероблятися в захисній оболонці на щось корисне або виводитися назовні, не порушуючи моєї безпеки;
   - для переміщення невеликої кількості предметів, мені достатньо їх зібрати і взяти в руки;
   - для переміщення двох-трьох чоловік, досить їх обійняти і "стрибнути" разом з ними;
   - для переміщення великої кількості людей, тварин або великих предметів, досить охопити їх уявною сіткою і висмикнути весь цей "улов" у потрібну і безпечну для їхнього життя точку простору;
   - при необхідності я повинна вміти створювати навколо всіх переміщених невидиме поле, яке вони не зможуть без мого бажання порушити;
   - всі ці властивості переміщення та захисні поля повинні передаватися і всім моїм прямим, навіть дуже віддаленим нащадкам.
  
  БАЖАННЯ ? 3: ЗДІБНОСТІ
   Бажаю володіти різними інтелектуальними, творчими і екстрасенсорними здібностями і талантами, а саме:
   - досконало знати російську, українську, англійську, німецьку, польську, французьку та інші поширені мови, володіючи лінгвістичними здібностями, що дозволяють швидко адаптуватися до будь-якої мови і повністю опановувати її протягом одного-трьох місяців, в залежності від складності, а в екстрених випадках і за кілька годин;
   - будь-які знання, які мені можуть знадобитися, вміти швидко добувати з будь-якого джерела, відразу ж розуміти, відкладати в довгострокову пам'ять свого мозку і, у міру потреби, миттєво виводити в оперативну пам'ять;
   - мати абсолютний слух і чудовий голос, щоб добре співати і грати на фортепіано, гітарі та скрипці, до того ж, у міру бажання, протягом кількох тижнів, якісно опановувати і будь-який інший інструмент;
   - віртуозно володіти своїм тілом, щоб відмінно танцювати і на паркеті, і на траві, і на піску, і на льоду, і на канаті, і у воді, і у повітрі; щоб, лише кілька хвилин подивившись на будь-який танець, я могла схопити його суть та рухи і виконувати, як професійний танцюрист;
   - вміти талановито малювати і писати картини в будь-якій техніці, будь-якими матеріалами і в будь-якому жанрі; володіти талантом ювеліра, а також створювати скульптури з каменю, металу, глини, піску, снігу і будь-яких інших матеріалів;
   - досконало володіти словом, щоб писати чудові вірші і прозу, п'єси і сценарії будь-якою мовою, щоб читачі відчували всі ті почуття, які я хочу передати: і гумор, і жах, і печаль, і радість, і сльози, і щастя і так далі, і тому подібне;
   - мати талант дизайнера, створюючи одяг, сумки, капелюхи, взуття, пояси та інші аксесуари, а також талантом архітектора, ландшафтного та інтер'єрного дизайнера, щоб створювати прекрасні і функціональні споруди, обставляти їх усередині і облаштовувати територію зовні;
   - володіти артистичним талантом, що дає здатність вживатися у будь-яку роль і грати її і в кіно, і на сцені так, ніби вона була написана саме для мене, а також режисерський і продюсерський талант, втілюючи у відеопродукцію все, що мені заманеться: кіно, спектаклі , відеокліпи, рекламу і так далі;
   - вміти бачити уві сні події близького і далекого минулого, які побажаю, і представляти їх настільки яскраво, ніби я була їх учасницею;
   - вміти бачити не тільки матеріальні об'єкти, але, при відповідній настройці, і різні енергії, хвилі та поля;
   - мати чудову інтуїцію, яка буде допомагати мені в різних життєвих ситуаціях і оберігати від небезпечних пригод;
   - мати чудове почуття гумору, яке буде допомагати у важких ситуаціях, творчий настрій і натхнення для цікавого і наповненого життя, і передавати всі ці таланти і здібності у спадок моїм нащадкам, наскільки б віддаленими вони не були.
  
  БАЖАННЯ ? 4: МОДЕЛЮВАННЯ
   Хочу вміти силою думки перетворювати одні види матерії та енергії на інші, а з отриманої маси моделювати те, що мені буде потрібно, а саме:
   - вміти добувати необхідні мені для конкретних цілей матеріали і енергії з навколишнього середовища, будь то в океані, під землею, на якомусь астероїді чи планеті, де завгодно в нашому Всесвіті;
   - вміти силою думки з'єднувати матеріали у потрібних мені пропорціях для створення композитних матеріалів із заданими властивостями;
   - з отриманої маси-пластерії моделювати потрібні мені предмети живого і неживого характеру, задаючи їм всі необхідні якості: довгостроковість, щільність, твердість, гнучкість, колір, смак, запах і так далі;
   - хочу, щоб весь матеріал, перетворений на пластерію, який я в міру потреби буду збирати, зберігався на орбіті пояса астероїдів до повного використання;
   - щоб в процесі моделювання не могли постраждати живі істоти, що живуть у видобуваємих мною матеріалах, вони повинні автоматично переселятися в сприятливі для них умови;
   - і щоб вміння моделювати передавалося моїм нащадкам як домінуюча ознака.
  БАЖАННЯ ?6: ПРОГРАМУВАННЯ ПОДІЙ
   Хочу подумки проектувати деякі події, які потім повинні обов'язково відбуватися, а саме:
   - з усіх людей на Землі, а якщо треба, то й на інших планетах, знаходити потрібних для конкретних цілей людей або істот;
   - проектувати і продумувати сценарії зустрічей з людьми або істотами, що володіють потрібними якостями, знаннями, здібностями і бажаннями для кожного конкретного випадку, в потрібному місці і в потрібний час;
   - вміти продумувати сценарії снів для конкретних людей, з метою пропозиції їм інформації для роздумів над конкретною ситуацією і способів її найкращого рішення;
   - вміти писати сценарії подій, які виводять народи з воєн, економічних, політичних, екологічних, культурних та інших криз;
   - ці вміння повинні передаватися моїм нащадкам на генетичному рівні.
  
  БАЖАННЯ ?5: ТЕХНОЛОГІЇ
   Хочу придумувати, винаходити, розробляти і втілювати у життя свої винаходи та технології в галузі транспорту, побуту, виробництва продуктів, містобудування, космічного будування, переробки відходів, зв'язку, медицини і так далі, а саме:
   - придумавши якийсь вид транспорту або двигуна до нього, я повинна в подробицях уявити його устрій, вміти робити чіткі креслення, розробляти технологію масового виробництва як окремих деталей, так і механізму в цілому;
   - представляти і продумувати високотехнологічні побутові предмети, що полегшують домашню працю, з технічними подробицями, з кресленнями і способами виробництва, а також з привабливим і зручним дизайном;
   - розробляти нові схеми і лінії виробництва продуктів харчування, як для людей, так і для тварин, з максимальною користю для здоров'я, необхідним набором вітамінів, мікроелементів, білків, жирів і вуглеводів, а також щоб вони знижували навантаження на екологію;
   - вміти проектувати різні будівлі: житлові будинки, громадські місця, місця відпочинку, виробничі фабрики, заводи, майстерні і так далі з великим запасом міцності, стійкості до землетрусів, ураганів, повеней, цунамі, пожеж та інших стихійних лих або промислових катастроф;
   - вміти проектувати перебудову міст або міських районів, враховуючи і будівлі, і навколишню територію, і інфраструктуру, і транспортні шляхи і розв'язки, і освітлення, і комунікації, і озеленення і так далі;
   - проектувати, будувати, облаштовувати будь-які споруди, необхідні людству на землі та під землею, на воді та під водою, у повітрі і в космосі, забезпечуючи комфорт і безпеку людей, тварин, рослин і, якщо доведеться, інопланетян, які в них знаходяться;
   - розробляти і впровадити технології переробки і використання відходів, ліквідації сміттєзвалищ, будівництва переробних заводів, отримання нових матеріалів для будівництва будинків і споруд, доріг і мостів, предметів побуту і мистецтва, а також усього іншого;
   - розробляти і впровадити схеми повного очищення стічних вод до питної та використання твердих каналізаційних відходів у промисловості і сільському господарстві;
   - придумувати, розробляти, проектувати і впровадити у масове виробництво новітню медичну діагностичну, профілактичну і лікувальну апаратуру, легку і зручну у використанні;
   - вміти готувати потрібні креслення розробок, автоматів, машин; опису технологій і процесів; пристроїв, заводів, роботизованих ліній і установок; розраховувати необхідну кількість робітників і штат керівників;
   - все це, при бажанні, повинні вміти робити і мої нащадки.
  
  БАЖАННЯ ?7: ЕКОЛОГІЯ
   Хочу, щоб екологія людини стала настільки сприятливою, що набагато продовжила розквіт людства, відсунувши вимирання виду на кілька мільярдів років, а саме:
   - всі існуючі рослини повинні змінитися для більшої користі і зручності людини: придбати потрібні набори вітамінів і мікроелементів, посилити лікарський вплив, збільшити кількість плодів, поліпшити їх поживні та смакові якості;
   - хочу, щоб серед корисних рослин з'явилися картопляні кущі - щоб у якості картоплі можна було використовувати гілки. Нові гілки повинні відростати швидко протягом усього теплого часу року. Листя цих кущів можна використовувати на салати, а в сушеному вигляді - як порошок для пюре; розмножувати картопляний кущ можна як живцями, так і корінням;
   - хочу, щоб з'явилися помідорні дерева висотою до двох - двох з половиною метрів, з висячими гронами помідорів черрі. Нехай вони плодоносять у нас з травня по жовтень, а в теплих країнах - цілий рік;
   - щоб з'явилися полуничне і суничне дерево - теж з безліччю плодів гронами й плодоносінням весь теплий період року;
   - хочу, щоб всі рослини змінилися настільки, що вживати в їжу або для господарських потреб тепер можна було всі частини будь-якої рослини - з листя робити салати і чаї; плоди їсти сирими або готувати з них різні страви; з кори робити розчинні напої або використовувати як основу для виробництва тканин, кожзамінників, паперу і так далі;
   - всі дрібні ягідні кущі повинні стати більшими - до двох метрів, і ягоди на них повинні бути і більшим, і в більшій кількості, і плодоносити всю теплу пору року;
   - огірки повинні витися по парканах, як виноград. Нехай вони будуть середніх розмірів, але висять цілими гронами, як банани;
   - все тропічні і субтропічні плодові рослини повинні пристосуватися рости і давати корисні та смачні плоди і в наших широтах;
   - повинні з'явитися м'ясисті рослини з великим вмістом білка і відповідним смаком: одні - як м'ясо, інші - як курка, треті - як риба і так далі;
   - нехай тривалість життя домашніх тварин збільшиться в кілька разів;
   - хочу, щоб у природі з'являлися будь-які рослини з необхідними, заданими нами якостями, які я, або мої нащадки, придумаємо за своє життя.
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Е.Кариди "Сопровождающий"(Антиутопия) А.Завадская "Шторм Янтарной долины 2"(Уся (Wuxia)) К.Тумас "Ты не станешь злодеем!"(Любовное фэнтези) Е.Вострова "Канцелярия счастья: Академия Ненависти и Интриг"(Антиутопия) И.Иванова "Большие ожидания"(Научная фантастика) Л.Джейн "Чертоги разума. Книга 1. Изгнанник "(Антиутопия) Д.Маш "Золушка и демон"(Любовное фэнтези) Д.Дэвлин, "Особенности содержания небожителей"(Уся (Wuxia)) Д.Сугралинов "Дисгардиум 2. Инициал Спящих"(ЛитРПГ) А.Чарская "В плену его демонов"(Боевое фэнтези)
Связаться с программистом сайта.

НОВЫЕ КНИГИ АВТОРОВ СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Сирена иной реальности", И.Мартин "Твой последний шазам", С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"