Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

МІй ЧоловІк - Інопланетянин

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Чого тільки не може представитися уві сні! Навіть, що мій чоловік - інопланетянин...

   МІЙ ЧОЛОВІК - ІНОПЛАНЕТЯНИН
  ОПОВІДАННЯ
  (28 березня 1985 року)
  
   Наближається сьома річниця нашого шлюбу. Як не дивно, але незважаючи на те, що зовні Володька зовсім не в моєму стилі (адже з естетичної точки зору мені подобаються високі, стрункі, чорні і вусаті, а він маленький, сутуленький, русявий і безвусий), у нас все прекрасно і я до сих пір у нього закохана. Колись, погоджуючись на його пропозицію, я думала, що у мене не любов, а тимчасове запаморочення, якого я чомусь ніяк не можу позбутися. Але ось уже майже сім років я щаслива і наша любов стає все міцнішою і сильнішою. Ми, як і раніше, намагаємося весь вільний час проводити разом і дуже сумуємо, коли нас розлучає робота або лікарня.
   До лікарні зазвичай потрапляю я. А Володька дуже піклується про мене, доглядає і терпить... Сам він до лікарів ніколи не звертається. Навіть коли йому буває погано і я намагаюся дати йому якісь ліки або вмовляю звернутися до спеціаліста, він каже:
   - Ні, в лікарню мені не треба! І ніяких ліків теж. Нехай організм сам бореться! - І він бореться. Як не дивно, але без всяких ліків і лікарів Володька завжди одужує набагато швидше, ніж я.
   Зазвичай я приходжу додому раніше і готую вечерю. Звичайно ж, у Володьки є свої ключі від квартири, але він сам її не відчиняє, а дзвонить в дзвоник. Я відкриваю двері, і Володька накидається на мене з обіймами і поцілунками. Я штовхаю двері рукою, він доводить її до кінця ногою - так ми і стоїмо, обнявшись, в коридорі, поки з кімнати не виходить наш шестирічний син Сергійко.
   - Привіт, батьку. - Каже син.
   - Привіт. - Відповідає Володя, відпускаючи мене і подаючи йому руку. Потім він роззувається і йде мити руки. А ми з Сергійком накриваємо на стіл і всі разом сідаємо вечеряти.
   Вечорами ми спочатку граємо з сином, потім дивимося телевізор, ну а потім - кохання і тільки кохання...
   Як здорово, що знову наступили вихідні і ми можемо цілий день бути удвох! До того ж сьогодні нас ніщо і ніхто не відверне один від одного - дитину на кілька днів забрала до себе бабуся.
   Провівши півдня в ліжку, ми вийшли погуляти. Погода стояла чудова: яскраво світило сонце, на деревах вже проклюнулися молоді листочки, небо над головою яскраво синє, а трава на газонах вже зелена. Взявшись за руки, ми йшли по весняних вулицях, говорили про те і про се, насолоджуючись своїм щастям.
   Раптом Володя зупинився.
   - Почекай мене хвилиночку. - Сказав він і зник у під'їзді будинку, повз який ми саме проходили.
   Я стояла на тротуарі і знічев'я вирішила перерахувати зверху вниз поверхи будинку, в який увійшов мій чоловік. Їх виявилося п'ять. Перерахувала від низу до верху - теж п'ять. Озирнулася і порахувала поверхи будинку на протилежному боці вулиці - та ж історія. Та й як могло бути інакше - адже ми проходили по спальному району, забудованому саме п'ятиповерхівками.
   Я сіла на лавку, що стояла біля під'їзду. Але робити ж нема чого! І я знову почала відлічувати поверхи знизу вгору, але вже не по вікнах, а по балконах... І раптом мене поступово почала опановувати незрозуміла тривога. В голові зазвучала, натягуючи нерви, страшна музика, в якій все більше і більше починала домінувати басовита труба. В цей час я саме дійшла в своїх підрахунках до п'ятого поверху і помітила, що верхівка з кута, біля якого я сиділа, почала оплавлятися дивними тягучими, жовтувато-рожевими і напівпрозорими краплями... Ці краплі, по мірі сповзання донизу, ставали все більшими і більшими, страшна музика все більше нарощувала жах і в ній вже стали чутися ніби приглушені, як з під банки, несамовиті крики.
   Найперша крапля, збільшившись у розмірах майже до мого зросту, вже сповзла по ребру будинку до рівня моїх очей, за нею, теж поступово збільшуючись, сповзали грона все нових і нових краплеподібних утворень. П'ятий поверх вже майже повністю сповз, захопивши гронами крапель половину четвертого поверху і вже почавши розчиняти частину третього...
   Рев труби і несамовиті крики з кожною секундою ставали все голосніше і голосніше. І тут я помітила, що всередині желеподібних крапель корчаться від мук і кричать спотворені болем і страхом обличчя поглинених цієї живою масою людей!.. Мабуть, краплі, розчиняючи будинок, проковтували мешканців, які знаходилися в ньому...
   Але ж там Володя! Його теж можуть проковтнути!
   Я схопилася з лави і кинулася до дверей. Саме в цю мить на них гроном наповзли кілька метрових і півтораметрових крапель і обличчя, що знаходилися в них, жахливо завили, дивлячись крізь шар желе мені в очі і благаючи про допомогу... Я стала повільно відступати назад до лави, але тут помітила, що її край захопила і почала вже оплавлятися найперша крапля, яка сповзла з будинку на землю і досягла майже двох метрів у довжину і близько півтора метрів в діаметрі. Крізь її желеподібні стінки простягав до мене руки якийсь вже майже повністю оплавлений і розчинений чоловік...
   З жахом я відступила з тротуару на дорогу. Раптом різке ревіння труби ззаду змусило мене підстрибнути на місці і розвернутися - від будинку, що стояв на протилежному боці вулиці, до мене підбиралася величезна крапля зеленувато-жовтого кольору. Обличчя проковтнутої нею людини вже не корчилося і не кричало - воно вже майже повністю розчинилося... Я озирнулася, шукаючи шляхи для відступу, і з жахом виявила, що з усіх боків оточена цими дивними, величезними, желеподібними краплеподібними утвореннями, а швидкість їх сповзання з будинків вниз помітно збільшилася.
   Що робити?! Ці страшні грона, що трубили та кричали, сповзали з усіх будинків, розчинивши їх вже до другого і першого поверхів, і зловісної масою стікалися до мене... Музика, рев труби і крики досягли нестерпної гучності. Я, затуливши вуха руками, закричала від жаху і безвиході...
   І тут я прокинулася...Я це зрозуміла, хоча лежала в темряві і продовжувала чути жахливі звуки. Але мозок вже включився і зміг їх ідентифікувати - це виявилося хропіння мого чоловіка, сплячого поруч. Нічого собі! Він собі спокійненько спить, а я тут з розуму сходжу! Ну і як тут спати далі? Я спробувала закрити очі, але переливчасті трелі Володькиного хропіння знову стали перетворюватися на жахливі грона сповзаючих з будинку крапель... Ні, я цього більше не витримаю! Я рішуче підвелася і стала штовхати чоловіка, перевертаючи його на інший бік. Нарешті, мені це вдалося - Володька дихав тихо і спокійно, лежачи на лівому боці і підклавши руки під голову, як дитина в дитячому садку... Він навіть не прокинувся від моїх поштовхів! Ну, значить, і мені пора спати. Я приобійняла його рукою, щоб йому було затишніше і не захотілося перевертатися назад, і теж закрила очі...
  ***
   Через пару хвилин Володька прокинувся і повернувся до мене.
   - Не спиш? - Лагідно запитав він і поцілував мене в щоку.
   - Тут з тобою заснеш! - З удаваним обуренням сказала я. - Ти так хропів, що мені снилися жахи.
   - Які можуть бути жахи, якщо я тебе люблю. - І Володька почав мене цілувати, піднявшись наді мною на ліктях.
   Я жартома відбивалася, вдаючи, що все ще серджуся на нього, і тут у відблиску фар машини, що проїжджала під вікнами, побачила перед собою не обличчя Володі, а синьо-зелену морду інопланетянина!!! Від жаху я сіпнулася, а Володька відразу ж набув свого колишнього вигляду.
   - Що таке? - Запитав він.
   - Та так, здалося. - Невпевнено відповіла я.
   - Ну і добре. - Володька знову мене поцілував і знову став зеленим.
   Я відштовхнула його і сіла в ліжку, він сів навпроти.
   - Ти ж інопланетянин! - Вигукнула я, з жахом розглядаючи його новий вигляд.
   - Н-да, щось мімікрія стала підводити... - Пробурмотів він, сівши навпроти і обмацуючи своє обличчя.
   На мене дивилося чудовисько з пухирчатою синьо-зеленою шкірою, в якого очі світилися яскраво-блакитним сяйвом. Замість волосся у нього були подовжені овальні лусочки, а за вушними отворами - шкірясто-бахромчасті зябра, які, відкриваючись і закриваючись, пропускали повітря з гучним звуком, схожим і на ричання, і на хрипіння.
   Він простягнув до мене свою чотирипалу синьо-зелену руку з чорними кігтями і невпевнено сказав:
   - Але це ж я... Я ж тебе люблю...
   - Але ж я покохала людину, а ти виявився інопланетянином!
   - Так, зізнаюся, людську подобу я підтримую за допомогою мімікрії. Але нам, притаманні такі ж почуття, як і вам. І люблю я тебе насправді! Ну яка різниця, як я виглядаю! Ти ж полюбила мене не за зовнішність? А всередині я все той же.
   - І все-таки, це якось незвично і страшно... Ви там що, живете у воді?
   - Чому в воді? А, зябра... Ні, ми живемо на суші, але наші предки були земноводними.
   - А де знаходиться твоя планета?
   - Ну, звідси не видно навіть нашої зоряної системи. Але напрям можу показати. - І він, повернувшись до вікна, показав рукою кудись вгору і вліво.
   - І давно ти на Землі?
   - Вже більше п'ятнадцяти років. Я вже давно повинен був повертатися, але зустрів тебе і вирішив залишитися на Землі назавжди. Я ж люблю тебе! І я більше ніколи і нікого не зможу полюбити.
   - А якщо за тобою прилетять?
   - Ні, за мною вже не прилетять... Сюди взагалі ніхто з моєї планети не прилетить в найближчі пару сотень років... Тебе лякає мій вигляд?
   - Так, трохи моторошно...
   В цей час обличчя інопланетянина стало знову перетворюватися на людське.
   - А так, коли мімікрія працює, ти зможеш мене знову кохати? - Запитав Володька і до мене потягнувся мій коханий чоловік.
   Я з побоюванням відсунулася. Він дивився на мене з величезною любов'ю і болісним питанням у погляді. Я придивилася уважніше - все той же звичний і давно знайомий мені Володька... І я любила його, не дивлячись на те, що він інопланетянин! Я дозволила Володі обійняти себе, але тут знову пролунало ричання та хрипіння з його зябер і я схопилася...
   Схопилася насправді, адже до цього, виявляється, я спала! Володька спав на спині і знову хропів! Я перевернула його на бік, хропіння припинилося і в ліжку, мирно дихаючи, знову спав не інопланетянин, а мій коханий...
   Я знов уявила його інопланетний вигляд - не так вже й страшно. Ну подумаєш, синьо-зелена шкіра і зябра! Але ж я його люблю і він мене теж... До того ж, це виявився просто сон. Чи ні?..
   Ніч підходила до кінця, небо вже злегка посвітлішало, до ранку залишалося трохи більше години. Я поклала свою голову на подушку і знову закрила очі. У засинаючому мозку мляво перетікали повільні думки, на тлі яких повільно проступив попереджувальний напис: "До речі, на майбутнє: щоб уникнути кошмарів, треба, щоб Володька спав на лівому боці"...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"