Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Сашко - Дирижабль

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Якщо хоч раз у житті зважитися та обернутися на поклик долі, то звичайні й нудні будні припиняться, і ти зануришся в світ пригод, абсолютно змінивши своє життя...

  
  САШКО - ДИРИЖАБЛЬ
  ОПОВІДАННЯ
  (15 вересня 2018 року)
  
   Олена Борисівна йшла додому. Звичайна дорога з роботи. "Взагалі, у мене все завжди звичайно" - Думала Олена Борисівна, старанно обходячи рідкісні калюжі, що сохли під яскравим вересневим сонцем: "Будинок - робота, робота - будинок, іноді відрядженн ... Ні кішки, ні собаки, ні квіточки якоїсь зубожілої в горщику... Нічого незвичайного... От Ніна Сергіївна вже втретє виїжджає за кордон: в минулому році їздила з чоловіком в Єгипет, в позаминулому - в Чорногорію, а завтра збирається до Туреччини. Коли вона приїжджає, то потім весь тиждень ходить з палаючими очима, з посмішкою, що не сповзає з обличчя, і постійно розповідає про свої пригоди. А які пригоди можуть бути у мене?.."
   Олена Борисівна зупинилася біля дверей магазину. "Ну, от зараз у мене буде два в одному: і пригода і подорож - я зайду в цей магазин!" - І вона рішуче натиснула ручку дверей. У магазині грала легка музика, рідкісні відвідувачі прогулювалися між рядами з одягом, нічого не купуючи, продавчиня на касі нудьгувала. "Якщо нічого і не куплю, то хоч подивлюся". - Подумала Олена Борисівна, вдаючи, що ходить тут не просто так, а щось шукає: "А що, це теж можна назвати шопінгом. Хоч якась розвага..."
   - Ти тільки подивися он туди! Он-он, жінка в капелюсі!
   - Нічого собі! Наші люди так не ходять!...
   Олена обернулася і подивилася туди, куди вказували співрозмовниці за її спиною. Попереду у вішалок з брюками стояла чи то жінка, чи то дівчина невизначеного віку. Моментами вона здавалася зовсім молодою, моментами у неї відчувався вагомий багаж років. Але головним було не це. Головне - як вона була одягнена. По-перше, величезний ніжно-бузковий капелюх з бузковими квітами, прикріпленими по полю справа. По-друге, такий же бузковий брючний костюм, причому широченні штани-спідниця мали спереду розрізи, крізь які через бузковий же гіпюр проглядали цілком молоді ноги. На ногах були бузкові босоніжки на витонченій танкетці, в руках дама (просто жінкою назвати її язик не повертався) тримала бузкову сумку, а на її пальцях виблискували бузковими каменями дві срібні каблучки. Такі ж камені висіли на грудях. Майже всі відвідувачі, хто крадькома, а хто й відкрито, стежили за дамою в капелюсі.
   - Сиренєвий туман пред нами пропливає... - Єхидно проспівала жінка ззаду.
   - В сиренєвім тумані виплила "Звізда"! - Підхопила її співрозмовниця і вони дружно, майже не ховаючись, розсміялися.
   Дама в бузковому не звертала уваги ні на те, які кидають на неї погляди, ні на те, які відпускаються у її слід коментарі. "Десь я її вже бачила..." - Подумала Олена - "Але де? Коли..." Раптом жінка підняла голову і подивилася прямо в очі Олени Борисівни. Вона радісно і привітно посміхнулася і кивнула. "Кивнула мені? Чому? Я ніяк не можу її пригадати... Що робити?" - Про всяк випадок Олена Борисівна теж посміхнулася і кивнула у відповідь. У цей момент музика змінилася на пісню:
   Уважно подивися на всі боки:
   Готує тобі доля десь сюрпризи!
   Щоб їх знайти й відправитись в круїзи,
   Зробити треба лише перші кроки!
   Бузкова дама багатозначно підняла вказівний палець вгору, ще раз кивнула й вийшла за двері. Олена Борисівна абсолютно непомітно для себе стала наспівувати про себе приспів пісні і так, наспівуючи, теж вийшла з магазину. Бузкової дами ніде не було. Вона просто зникла. Озирнувшись по сторонах, Олена Борисівна пішла вздовж вулиці.
   - Лєно! Лєно!!! - Хтось гукав з-за столика вуличного кафе.
   "Якусь Олену звуть" - Подумала Олена Борисівна, навіть не повертаючи голови.
   - Лєно! Оленочко!!! - Якійсь чоловік схопився з-за столика і побіг до неї назустріч.
   "Симпатичний який..." - промайнуло в голові у Олени Борисівни - "Цікаво, до кого він біжить?" - Вона озирнулася, але ззаду нікого не було. - "Невже до мене ?!" Чоловік вже підбіг до неї і спробував схопити її за руку.
   - Оленочка! Ти що, не впізнаєш? Це ж я - Сашко! Сашко-Дирижабль!!!
   Жодного знайомого на ім'я Сашко Олена Борисівна пригадати не могла. Хоча .. Сашко-Дирижабль... Колись у школі вона сиділа за однією партою з хлопчиком, який постійно малював дирижаблі: і на парті, і на підручниках, і в зошитах. Його так і прозвали - Сашко-Дирижабль... Після дев'ятого класу він пішов зі школи і більше вона про нього ніколи не чула.
   - Впізнала? - Хлопець помітив в її очах іскру впізнавання. - А я отут сиджу, п'ю каву, давай зі мною!
   В його очах світилася така повнота життя і радість від зустрічі з нею, що Олена Борисівна не змогла відмовити і пройшла за його столик, продовжуючи повторювати про себе прив'язливі рядки: Уважно подивися на всі боки:
   Готує тобі доля десь сюрпризи!
   "Ось і перший сюрприз..." - якось розгублено констатувала Олена Борисівна і присіла на краєчок стільця.
   - Лєна! Оленочка! - Радісно розглядав її новий-старий знайомий. - А ти зовсім не змінилася: все така ж витончена, мініатюрна, повітряна... А пам'ятаєш, як я з тебе очей не зводив? Весь час зітхав, щоб ти на мене увагу звернула...
   Нічого такого Олена Борисівна не пам'ятала. Невже за навчанням не помітила, що хтось відчуває до неї деякі почуття? Не знаючи, як відповісти своєму співрозмовникові, вона просто опустила очі і зосередилася на склянці з кавою.
   - Оленочко... Ну як ти? Збулася твоя мрія?
   - Яка мрія?
   - Ну, ти ж з п'ятого класу мріяла стати вчителькою! Вступила до педагогічного?
   - І поступила, і закінчила. А зараз працюю психологом.
   - Ух ти! Клас! Так ти, певно, здорово розбираєшся в людях! Це ж просто чудово! Тепер ти точно зрозумієш, що я хороша людина!
   - А ти як? Як твоя мрія? - Перевела розмову з себе на нього Олена Борисівна.
   - І працював, і вчився, і багатів, і розорявся! А недавно плюнув на все, і повністю зосередився тільки на своїй мрії - на дирижаблях! І ти знаєш, одразу ж все налагодилося: і гроші з'явилися, і нові друзі, і ось тебе зустрів! У мене ж тепер своя справа - я будую дирижаблі і катаю на них людей! Від бажаючих відбою немає! Хочеш покажу? Поїхали просто зараз!
   Ось так, з бухти-барахти, приймати будь-які рішення Олена Борисівна не звикла. Тому вона почала добирати в думках слова, щоб якось чемно відмовитися, але Сашко не давав можливості зосередитися.
   - Ти по суботах працюєш?
   - Ні.
   - Здорово! Отже, завтра я за тобою заїду і повезу тебе на свою ділянку - це недалеко, тут, за містом! У мене як раз буде свято - запускаю новий прогулянковий дирижабль!
   - Але...
   - Там будуть різні конкурси, шаховий турнір, повітряні кульки з сюрпризами, прогулянка на дирижаблі!!!
   І стільки радості світилося в його очах, що Олена Борисівна просто не змогла погасити її відмовою і якось невпевнено кивнула.
   - Ура!!! Завтра рівно о дев'ятій! Я за тобою приїду. Ти все там же живеш?
   Олена знову кивнула і випадково подивилася на годинник.
   - Ти поспішаєш? - Сашко одразу схопився і допоміг Олені піднятися. - Я тебе проведу!
   Поки вони йшли до дому Олени, в її голові як скалка безперервно крутилися одні і ті ж рядки:
   Уважно подивися на всі боки:
   Готує тобі доля десь сюрпризи!
   Щоб їх знайти й відправитись в круїзи,
   Зробити треба лише перші кроки!
  
  ***
   Олена Борисівна прокинулася, як завжди, о сьомій годині ранку. Вставати не хотілося, і вона просто лежала в ліжку. "Сашко-Дирижабль..." - Повільно пропливали думки в її голові - "Симпатичний такий став... І я йому подобаюся... А як радісно він на мене дивився... Такий погляд - аж до самого серц ... Невже, він, справді, був у мене закоханий в школі..."
   І тут вона згадала, що Сашко збирався за нею заїхати, щоб кудись відвезти. "Та ні! Він, напевно, вже про це забув. Так, випадкова зустріч. Треба ж було про щось говорити..." Але про всяк випадок Олена вирішила встати і вмитися: "Все одно вже не сплю, так що ж, невмитою валятися?"
   Коли вже вмита і зачесана Олена, накинувши халатик, пройшла на кухню, щоб приготувати собі щось на сніданок, від дверей пролунав дзвінок. Олена завмерла біля відчинених дверцят холодильника. Дзвін не припинявся. Акуратно прикривши холодильник, Олена пішла в коридор. Трелі дзвінка не уривалися. Олена відкрила замок і відчинила двері. Втопивши кнопку дзвінка до самого дна, біля дверей нетерпляче пританцьовував Сашко.
   - Нарешті! - Вигукнув він і одразу вручив Олені великий букет, зіставлений з ніжно-рожевих троянд і білих лілій. - А я думав, що ти ще спиш, і ось буджу тебе щосили, аж палець від кнопки посинів! - Говорячи це, Сашко увійшов до коридору і озирнувся. - Ну, що ж ти стоїш? Де тут у тебе ваза? - І він рішуче попрямував до кімнати.
   Ошелешена таким напором Лена, задріботала за ним, кивком вказала на вазу і віддала квіти. Вже через хвилину квіти стояли посеред журнального столика в наповненій водою вазі. Сашко помилувався своєю композицією, якусь квітку поправив, якийсь листок підігнув, обійшов навколо, мабуть, залишився задоволений і підняв очі на Олену.
   - А ти ще не вдягнена?!! Давай, скоріше! Труба кличе!
   - Яка ще труба? - Розгублено запитала Олена.
   - Взагалі-то, не одна труба, а цілий духовий оркестр! Фуршетні столи накриті, народ зібрався і ковтає слинки в очікуванні на тебе!
   - А...
   - А я розпорядився, нікому нічого не чіпати, поки не привезу тебе!
   - Але...
   - Невже ти дозволиш людям захлинутися слиною і знепритомніти від голоду? Швидше одягайся!
   Олена вийшла переодягтися. Одягла світло-блакитні джинси, білі кросівки, білий светр і білу ж курточку - і просто, і зручно, і нарядно.
   - Яка ж ти гарна! - Захоплено вигукнув Сашко, коли вона вийшла до нього. - Ну, біжимо!
   І вони буквально побігли по сходах до виходу. Біля під'їзду стояла Сашкова автівка - синя, як небо, "Тойота-Кемрі", розмальована різнокольоровими повітряними кульками та дирижаблями.
   - Екіпаж до ваших послуг! - Сашко люб"язно розкрив дверцята і допоміг Олені сісти. - А тепер вперед, до моєї мрії! - І вони поїхали.
   Як тільки виїхали за місто на кільцеву дорогу, Сашко, як справжній гід, почав звертати увагу Олени то на надзвичайно красиво розфарбовані осінні дерева уздовж дороги, то на лелеку, що стояв на узбіччі, то на неймовірно гарне відображення хмар в озерці, то...
   Олена так і не зрозуміла, скільки часу вони їхали, коли її гід, звернувши з траси на бічну дорогу, раптом зупинився. Ця дорога досить круто пірнала вниз, а потім прямою лінією бігла вдалину, перекидаючись мостом через річку і стрілою влітаючи в ліс, що простягався аж за обрій. Схил по обидва боки від дороги мав вигляд лісосмуги з кленів, каштанів, осик та беріз. Як тільки лісосмуга, збігши по схилу, вихлюпувалася на рівнину, вона змінювалася чагарником, уздовж якого, паралельно трасі, пролягала нова асфальтована дорога. Уздовж цієї дороги, просвічуючи крізь напівопале листя садів, вишукався ряд двох та триповерхових сучасних котеджів. Сашко показав на ряд будинків зліва:
   - А он там, бачиш, третій сад з краю, а в ньому двоповерховий будиночок? Це мій! Перший і другий належать моїм друзям - відмінним технікам і механікам Гришку та Мишку, а четвертий - моєму самому найкращому другові, другому пілотові Женьці. Свої городи ми об'єднали і у нас вийшло оте велике поле, аж до самих ангарів! - Сашко широким жестом руки гордо обвів свої володіння.
   На краю поля стояло п'ять металевих ангарів, за ними - рідкісні дерева і чагарник уздовж берега річки, а на іншому її березі - справжній ліс.
   - У тих ангарах у нас стоять невеличкий літачок, невеличкий гелікоптерчик, парочка повітряних екскурсійних кульок, один старий дирижабль і один абсолютно новенький. А ще один дирижабль в процесі - ми його будуємо як летючий корабель з казки. Ну, ти все сама побачиш! Поїхали!
   Поки спускалися з укосу і під'їжджали до будинку, Олена встигла роздивитися, що на краю саду і поля був розташований ряд лавок, на багатьох з яких вже сиділи групи людей. Дехто бродив неподалік по полю, поглядаючи в бік накритих білими скатертинами столів. Трохи осторонь розташувався духовий оркестр. Навіть сюди, до дороги долинали бадьорі мелодії.
   - От бачиш, усі чекають лише на тебе! - Сашко повернув до будинку, заїхав у двір і допоміг Олені вийти з машини. - Ти йди туди, - він вказав у бік лавок і народу, що зібрався, - а я зараз... - І Сашко пірнув у будинок.
   Олена повільно пішла до людей, сіла на краєчок лавки і почала спостерігати. На всіх деревах, що межують з полем, висіли невеличкі різнокольорові повітряні кульки з прикріпленими до них декоративними кошиками. З кошиків визирали маленькі букетики квітів і якісь коробочки, пакетики, згорточки. "Напевно, сувеніри" - подумала Олена.
   - А от і я! - Позаду з"явився Сашко. - Тут аніматори запізнюються, тож поки що порозважаємось самі. Ти ж у нас, здається, ще в школі майстром спорту з шахів була?
   - Була. - Кивнула Олена.
   - А потім, напевно, взагалі чемпіонкою стала?
   - Та ні. Якось не вийшло. Вступила до інституту і шахи закинула. Так, іноді граю...
   - От і чудово! Отже, сьогодні і пограєш! Увага! Увага! Оголошується шаховий турнір! За першим столом грає ось ця прекрасна блондинка на ім'я Олена, ну, а для початку її партнером стану я! Ті, хто не цікавиться шахами, можуть зробити набіг на фуршетні столи! - І він зірвав скатертини, що прикривали закуски і напої. Поки хтось підносив шахову дошку і розставляв фігури, Сашко нахилився до самого вуха Олени і змовницьки прошепотів:
   - Давай так: якщо я програю, я дам тобі сто гривень, якщо ти - ти мені даси. Я тобі потім віддам!
   - Але я ніколи не граю на гроші! - Обурилася Олена.
   - Ну, це ж просто так, для затравки! А потім гості розіграються, будуть ставити, і ми все поділимо навпіл: і мої витрати трохи окупляться, і ти зможеш підзаробити.
   -?!...
   - Ти знаєш, скільки я вклав у це свято?! Мені ж віддача потрібна!
   - Ну добре. - Знизала плечима, здаючись, Олена і зробила перший хід.
   Гра розвивалася швидко.
   - Дивіться, дивіться, блондинка виграє! - Лунав напівшепіт від чоловіків, що стовпилися навколо.
   Олена виграла вже через вісім хвилин. Сашко поліз у кишеню, вийняв з неї портмоне і, демонстративно діставши стогривневу купюру, вручив її Олені.
   - Сто гривень?! - Зашепотіли навколо.
   - Так, ми завжди граємо по сто. - Незворушно повідомив Сашко. - Хто бажає зіграти з переможцем?
   Охочих виявилося кілька і вони відразу ж встановили чергу. Коли Олена почала другу партію, Сашко приніс їй невелику тарілочку, на якій було кілька кошичків з ікрою, пара бутербродів з копченостями, овочева нарізка і склянка кави. Так, жуючи і запиваючи, Олена виграла ще кілька партій. Кожен раз той, хто програвав, клав на дошку сто гривень і поступався місцем новому гравцеві. Стопка стогривневих купюр, притиснута від вітру пляшкою "Моршинської", ставала все значнішою.
   І тут оркестр заграв "туш" і на поле вибігло троє аніматорів у клоунських костюмах. Поставивши останній мат, Олена пішла дивитися на конкурси. Народ веселився, отримуючи якісь копійчані призи. Олена теж отримала брелок з відьмою на мітлі, відповівши на питання вікторини:
   - Хто був першою жінкою, що піднялася в небо?
   Хтось крикнув, що це була Валентина Терешкова, хтось назвав прізвище першої льотчиці початку двадцятого століття, а Олена сказала:
   - Баба Яга.
   - Правильно! Баба Яга в ступі і з мітлою першою з жінок підкорила повітряний простір! - Загорлав клоун у зеленій перуці.
   Потім почалася лотерея. Кожен бажаючий, заплативши сто гривень, міг отримати квиток, з яких всього двадцять давали право першого польоту на дирижаблі.
   - А тобі не треба купувати квиток! - Звідкись підскочив до Олени Сашко. - Ти і так полетиш - в кабіні пілота.
   - А я і не збиралася купувати! Я взагалі не хочу летіти. Я боюся всяких там куль, дирижаблів, літаків... Я боюся висоти! - Почала відступати від нього Олена.
   - Це зовсім не страшно! Це дуже красиво і... Небесно! От побачиш!
   І тут розчинилися ворота центрального ангара і дівчата - по п'ять з обох боків платформи - в коротеньких червоних спідничках і високих білих чобітках, в білих блузках з червоними еполетами і червоних кепі, під бравурний марш духового оркестру супроводили з нього електро-платформу з дирижаблем...
   Дирижабль був дуже красивим. Він зовсім не був схожий на ті давні дирижаблі, які Лєна бачила на малюнках. Величезна товста сигара була виконана з пластика і армована трубками з нержавіючої сталі, в променях сонця виблискували сріблясті пропелери. Пофарбований дирижабль був у яскраво синій колір з величезним золотистим написом "ELENA".
   Прочитавши напис, Лєна запитально глянула на Сашка, а той раптом почервонів і опустив очі. В цей час всі гості кинулися до платформи, щоб роздивитися повітряний корабель ближче, і Сашко потягнув Олену за ними.
   До сигари дирижабля знизу була прикріплена майже звичайна синя маршрутка, ну, може, трохи ширша. Вхід у цю "маршрутку" був ззаду. Уздовж проходу попарно було встановлено п'ять рядів сидінь - всього на двадцять пасажирів. Вікна з міцного прозорого склопластику при відкриванні опускалися донизу, надаючи пасажирам широкий огляд і пропускаючи всередину вільний вітер. Кабіна пілотів відокремлювалася легкої напівпрозорої перегородкою, а майже вся її передня частина теж була прозорою.
   Коли гості облазили салон зсередини і надивилися на дирижабль ззовні, Сашко, вірніше, капітан дирижаблю Олександр Сергійович Дерюгін, надівши синього кашкета з золотою кокардою у вигляді напису "ELENA", оголосив посадку для тих, хто отримав в лотереї квитки з цифрою "1". Перші двадцять пасажирів зайняли місця в салоні, інші відійшли до ангару. Олена також відійшла і спостерігала за тим, що відбувається, збоку. От у кабіну пройшов другий пілот Женька (взагалі-то, цілком представницького вигляду, тридцяти-восьмирічний Євген Володимирович). Дівчата в червоних спідничках відступили на три кроки назад і стояли рівними рядами по обидва боки платформи. Механіки Гришко і Мишко обійшли платформу навколо, щось перевіряючи і поправляючи.
   - Це тобі! - Невідомо звідки з'явився Сашко і надів Олені на голову синю пілотку з золотими літерами, а потім простягнув таку ж нашійну косинку. - Ти будеш стюардесою!
   - Ні! Я не можу! Я боюся!.. - Відбивалася і відступала від нього Лєна.
   - Ти тільки подивися, як тобі личить! - Сашко розвернув до неї притулене до ангару велике дзеркало. - Ти просто створена для неба!
   Відображення в дзеркалі Олені сподобалося. Їй справді личили і пілотка, і косинка. Вона навіть якось підтяглася і озирнулась по сторонах на схвальну реакцію глядачів... І не помітила, як опинилася в салоні. Двері зачинилися, і Сашко потягнув її до кабіни пілотів...
  
  ***
   Від страху і напруги Олена не чула команд пілотів, не бачила, як механіки від'єднали троси від платформи і дирижабль почав підніматися вгору. Лише коли з салону почулися захоплені вигуки пасажирів, вона зважилася видихнути і розплющити очі.
   Сидячи між пілотами, Олена побачила широку панораму місцевості, що пропливала внизу: і багатоповерхову околицю міста, і кільцеву трасу з крихітними автівками на ній, і заміські котеджі з клаптями садів і городів, і синю річку, яка широкою дугою огинала поле з малесенькими сріблястими ангарами з краю, і піщані пляжі на її берегах, і майже безмежний осінній ліс, що миготів усіма кольорами веселки... Видовище і справді було чудовим. Настільки, що страх кудись зник. Тепер Олена могла вільно повертати голову в тому напрямку, куди показував Сашко. А він, гордий і натхнений, показував землю внизу, як своє найбільше багатство...
   - А тепер пора працювати! Не безкоштовно ж тобі летіти! - Сашко дістав з-під сидіння велику сумку-холодильник. - Ти будеш роздавати пасажирам закуски, а я буду наливати!
   У сумці-холодильнику були встановлені акуратними стопочки пластикові контейнери, наповнені бутербродами і їстівними кошиками з закусками. Олександр йшов за Оленою з пляшкою шампанського і стопкою одноразових стаканчиків, наливаючи всім по черзі. Роздаючи закуски, Олена відчула себе настільки вільно, що вже мимоволі безупинно посміхалася, відповідала на жарти і компліменти пасажирів, допомагала опустити вікна тим, у кого це не виходило.
   - Увага! - Звернувся до пасажирів Сашко, коли з напоями і закусками було покінчено. - Просимо не засмічувати нашу планету, нічого не викидати у вікна, а скласти все непотрібне в сміттєвий пакет! - І він сам пройшов по проходу, збираючи сміття.
   - Оленочко! - Прошепотів Сашко, прибравши повний пакет під своє сидіння. - Давай-но скачаємо доріжку в проході!
   - Навіщо? - Здивувалася та.
   - А під доріжкою у нас ще один сюрприз...
   Дно "маршрутки" під доріжкою виявилося прозорим! Лєна застигла, боячись, що скло під її ногами лусне, і вона полетить вниз. Пасажири теж боязко замовкли.
   - Нічого страшного! - Заспокоював всіх Олександр Сергійович. - Ви ж ходили по ньому, коли воно було накрите доріжкою?! Це армований металевою сіткою склопластик. Він дуже міцний і не б'ється. Можете спробувати!
   Один чоловік з побоюванням ступив на прозору підлогу, постояв, потупав і почав походжати в одну й іншу сторону. За ним повставали зі своїх місць й інші. Олена теж посмілішала і вийшла на середину проходу. Дивитися на пейзажі, що пропливали внизу, крізь прозору підлогу було ще цікавіше. Деякі екскурсанти навіть сіли на неї, щоб було краще видно.
   - Підемо в кінець салону, я тобі ще щось покажу. - Таємниче прошепотів на вухо Олені капітан.
   В кінці проходу, як відомо, були двері.
   - Тримайся за ці ручки. - Показав Сашко на скоби, прикручені до стіни по обидва боки від дверей. - Зараз я відкрию ці двері...
   - А може не треба? - Перелякано пропищала Лєна, але було вже пізно.
   Сашко відкрив двері і закріпив їх, щоб вони не бовталися. Тепер від неба їх ніщо не відділяло. Відчуття польоту було настільки запаморочливим, що у Олени потемніло в очах і руки зісковзнули зі скоб. Мить - і вона, випавши, стрімко полетіла до землі.
   - А-а-а-а!!!...
   Всього кілька секунд знадобилося капітану, щоб схопити закріплений під стелею парашут, надіти його на себе і стрибнути за Оленою. Пірнувши вниз головою, він швидко наздогнав її, обхопив руками за талію і, з усіх сил притиснувши її до себе, смикнув за кільце. Парашут розкрився і їх потягло вгору.
   - І зовсім не страшно... І дуже навіть приємно... - Заспокоював Сашко Олену, поки вона не перестала кричати і, обхопивши його руками і ногами, навіть стала повертати голову, розглядаючи живописне озеро, над яким вони якраз пролітали. - От бачиш, все залежить від характеру людини! Навіть падаючи з великої висоти, можна або журитися, що життя так скоро закінчиться, або насолоджуватися вільним падінням і милуватися видами. Тим більше, що ми і не впадемо - парашут довгою мотузкою прикріплений до дирижабля і нас скоро підтягнуть до салону.
   І Лєна стала милуватися. І насолоджуватися. Але не тільки польотом. Було неймовірно приємно відчувати себе в міцних обіймах цього впевненого чоловіка, який сильно і ніжно пригортав її до себе...
   Потім їх втягли в салон, закрили двері і лягли на зворотний курс. І хоча Олена вже повністю прийшла до тями, вона всю дорогу так і сиділа в обіймах Олександра...
  ***
   Потім Ніна, дружина Євгенія Володимировича, поїла її гарячим бульйоном з грінками на веранді Сашкового будинку. Сашко виніс крісло-гойдалку і, посадивши в нього Олену, дбайливо укутав її пледом і підклав під голову маленьку подушечку. Поки Олена дрімала на свіжому повітрі, Євген з Сашком зробили ще три півгодинних польоти, прокатавши на дирижаблі всіх бажаючих, які мали квитки з номерами "2", "3" і "4". Проспавши дві години і відчуваючи себе абсолютно бадьорою і сповненою сил, Олена спустилася до поля, почувши там якісь веселі крики. Аніматори з жартами і примовками пропонували всім присутнім знайти на деревах "свою щасливу повітряну кулю" з подарунком-сюрпризом. Гості кинулися до дерев, знімаючи з них ті кульки, які їм сподобалися. Боротися за подарунок в загальному натовпі Олені не хотілося. Вона озирнулася і побачила червону кульку у вигляді сердечка, з золотими літерами "ELENA", що висіла окремо від інших, набагато ближче до дому. У золотавій корзиночці під нею був прикріплений круглий букетик з мініатюрних трояндочок, а під ним якась коробочка. Лєна дістала червону коробочку, але відкривати її не поспішала.
   - Відкрий. - Захриплим від хвилювання голосом сказав у неї за спиною Сашко, який підійшов тихо і непомітно.
   Лєна розкрила коробочку і побачила в ній витончену каблучку з трьома рожевими прозорими камінчиками. Камені були розташовані трикутником - два більших зверху і один, трохи менший, знизу. Верхні камені були з'єднані між собою срібним знаком "нескінченність", а все разом було охоплено тонкої золотою оправою у вигляді серця.
   - Я приготував цю каблучку для тебе ще кілька років тому. - Сашко обійняв Олену ззаду за плечі і торкнувся губами її щоки. - Воно символізує мою нескінченну любов до тебе...
   Олена не знала, що відповісти і як реагувати, а тому стояла, затамувавши подих і не рухаючись. Сашко зітхнув.
   - От і сказав. А стільки років не наважувався!.. Ти не бійся, тебе це ні до чого не зобов'язує! Просто знай, що на світі є людина, яка тебе любить з самого дитинства, і буде любити все життя.
   Лєна спробувала звільнитися і повернулася до нього обличчям.
   - Одягни. Хочу подивитися, чи вгадав я з розміром.
   Каблучка виявилася впору. Причому настільки впору, що, здавалося, вона було на пальці в Олени все життя. Вона так гармонійно вписалася на її пальці, що руку вже неможливо було без неї уявити.
   - Дуже красиво. - Пробурмотіла Лєна. - Дякую...
   - Послухай. Я, звичайно, розумію, що для тебе це все занадто несподівано, але я-то з цим живу все життя!.. Я тебе люблю. По справжньому. І хочу, щоб ти стала моєю дружиною...
   - Я... Ти... Я не можу ось так відраз ... Ми ж тільки вчора зустрілися!
   - Не поспішай! Не треба нічого говорити зараз. Просто подумай над моєю пропозицією. Хочеш, думай рік, хочеш - десять. Яке б рішення ти не прийняла, я з ним погоджусь. Я навіть готовий бути просто твоїм другом...
   Лєна мовчки розглядала каблучку на своєму пальці, не знаючи, що відповісти. Їй треба було прийти до тями і подумати.
   - Я подумаю. - Сказала вона напівпошепки.
   В цей час аніматори запропонували всім загадувати бажання і відпускати їх разом зі своїми кулями в небо.
   "Хочу, щоб я була щаслива!" - подумала Олена. "Хочу, щоб ми були щасливі!" - подумав Олександр. Вони розтиснули пальці одночасно і червоне сердечко з написом "ELENA" віднесло їх бажання в світлі призахідного сонця високо за хмари...
   Аніматори поїхали. Гості стали розходитися і роз'їжджатися. Олена Борисівна поспішила додому. Олександр Сергійович пішов виводити машину.
   - Скільки я його знаю, стільки він і розповідає про тебе. - Підійшла попрощатися з Оленою Ніна. - Не муч його занадто довго. Якою би не була твоя відповідь, постарайся дати її протягом тижня.
   Сашко помахав від воріт, запрошуючи Олену сідати в машину. Їхали мовчки. На прощання він дружньо поцілував її в щоку і відразу ж поїхав, залишивши візитку з номером свого телефону.
   Лєна думала. Вранці і ввечері, вдень і навіть уві сні. Пригадувала, яким Сашко був у дитинстві, порівнювала з тим, яким став зараз... Всього один день нового знайомства... З Сашком було тепло, затишно, від нього віяло силою, впевненістю, надійністю. Він був їй симпатичний і приємний...
   У четвер, по дорозі з роботи, Лєна зайшла в магазин за продуктами. Хліб, кефір, кава, пачка пельменів... І раптом вона знову побачила даму в капелюсі. На цей раз вона була не в бузковому, а в синьо-білому: з під синіх штанів визирали білі туфлі, зверху над білою курткою-піджаком виглядав синій светр з білим намистом. Синій капелюх з білою стрічкою, що звисала ззаду вільними кінцями майже до середини спини, сині камені в каблучках на руках... Дама дивилася на зніяковілу і розгублену дівчину, схожу на сіру мишку, і посміхалася їй. Раптом звичайна мелодія, що звучала в магазині фоном, змінилася на пісню:
   Скромність красить особистість лише в сірий колір.
   Будь розкута та смілива. як яскраві зорі!
   Все в твоїх руках - і щастя, і потоки бід.
   З радістю відкриє двері для тебе весь світ!
   Дама в капелюсі підняла вгору вказівний палець, кивнула "сірій мишці" і покинула магазин. "Ще в однієї людини з"явився шанс змінити своє життя..." - Подумала Олена. - "Чи зможе ця сіра мишка змінити свою долю?.. А як я скористалася своїм шансом? Чи готова я до змін?.. Ну що ж, це, як у вир з головою. Або як з дверей дирижабля на землю! Стрибнула - і летиш..." З Сашком було добре, незвично, цікаво... Лєна вже встигла за ним скучити. Вона вже хотіла подзвонити ввечері в п'ятницю і сказати, що згодна на його пропозицію, але потім, все ж, відклала це повідомлення до ранку.
   Суботній ранок видався сонячним і теплим - почалося бабине літо. Лєна розсунула фіранки, пропускаючи радісні промені в кімнату, і побачила під вікном синю "Тойоту-Кемрі", розмальовану повітряними кулями і дирижаблями. Вона кинулася до дверей, відчинила їх і відразу ж опинилася в обіймах Олександра.
   - Так! Так! Так! - Твердила вона, відповідаючи на його гарячі поцілунки. - Я згодна!...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"