Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

ЄвангелІЄ ВІд БогІв

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Кілька артефактів невідомої цивілізації віком близько ста двадцяти мільйонів років змушують археологів відправитися в експедицію. Знахідки цієї експедиції перевертають всю історію людства...

  
  ЄВАНГЕЛІЄ ВІД БОГІВ
  ПОВІСТЬ
  (7 січня 2018 року)
  
  ЧАСТИНА ПЕРША
  ЗНАХІДКА СТОЛІТТЯ
  * 1 *
   Рано вранці, ще тільки почало світати, у мене задзвонив телефон.
   - Алло? - Я з закритими очима на дотик підняв трубку і перекинувся на спину.
   - Доктор Глюкнер? - Пролунало з неї з лондонським акцентом.
   - Так. Чим можу... - Очі відкриватися не хотіли, язик ледь ворушився.
   - Вас турбують з офісу Генрі Уілфрі.
   - Мені це ім'я ні про що не говорить. - Я позіхнув і зібрався покласти трубку на місце.
   - Невже?! Хоча, якщо ви займаєтеся лише наукою... Генрі Уілфрі - один з найбагатших людей світу. Він орудує сотнями мільярдів!
   - І навіщо ж я йому знадобився? - Я почав прокидатися, очі відкрилися. Раптом я згадав, що не раз чув це ім'я на історичних та археологічних симпозіумах.
   - З чого би почати?.. Генрі Уілфрі вже багато років цікавиться археологією, часто спонсорує і організовує різні експедиції. І саме зараз він збирає нову експедицію. Вас він хоче бачити керівником цієї експедиції, зрозуміло, з відповідним окладом.
   Я ошелешено сів на ліжку і зачепив важіль телефону. У трубці почулися гудки відбою. Не минуло й десяти секунд, як телефон знову задзвонив.
   - Не поспішайте відмовлятися! Ваш оклад складе два мільйони доларів до початку поїздки і від двох до п'яти за результатами експедиції! Це дуже хороша пропозиція!
   Отакої!.. Одна така експедиція - і про викладання в університеті можна буде забути, повністю присвятивши себе власним дослідженням. На тій стороні моє мовчання витлумачили як нерішучість і продовжили вмовляння.
   - Доктор Глюкнер! Ви тут?
   - Так я вас слухаю.
   - Чим Ви сьогодні займаєтеся?
   Сьогодні був вихідний. Я збирався досхочу повалятися в ліжку, а потім взятися за розшифровку стародавнього протошумерського артефакту, видобутого недавно в єгипетській антикварній крамниці. Щось в цьому артефакті було не так: сама пластина виконана з ліддіта, за твердістю який можна було порівняти з гранітом. Її ніби вирізали за допомогою лазера, настільки вона була тонкою, пласкою і майже гладкою. З плином часу кілька шматочків по краях відкололися, а з правого верхнього кута вниз мало не до середини пролягла тріщина. Письмена на пластині були схожі на клинопис тертерійскіх табличок, які старше шумерських на тисячу років, але все ж відрізнялися від них. На відміну від шумерського клинопису, який переважно видавлювався у м'якій глині, ці знаки, схоже, гравірувалися якимось інструментом на твердому камені.
   - Ну, взагалі-то у мене є деяка робота...
   - Годинки на дві Ви її можете відкласти? Генрі Уілфрі хотів би з Вами зустрітися.
   - Дві години особливої погоди не роблять... А що, він приїхав сюди, в Сан-Дієго?
   - Ні, але якщо ви погодитеся на зустріч, то хвилин за тридцять до Вас прилетить його вертоліт і доставить Вас до нас, в Нью-Йоркський офіс.
   Дух авантюризму і жага пригод пружиною скинули мене з ліжка і змусили забігати по кімнаті.
   - Вже за півгодини?!
   - Не турбуйтеся, відразу ж після розмови Вас доставлять назад! Погоджуйтеся, Ви нічого не втрачаєте, проте отримати можете дуже багато.
   - А куди збирається експедиція? - Поцікавився я.
   - Поки це таємниця. Ви все дізнаєтеся при особистій зустрічі з босом. Так мені відправляти вертоліт?
   - Відправляйте! Я буду готовий. У трубці одразу ж почулися гудки відбою.
   Швидко вмившись і одягнувшись, розпихавши по кишенях документи і банківські картки, я тільки було подумав, що цей дзвінок міг бути й чиїмось безглуздим розіграшем, як за вікном почувся гуркіт і на мій газон опустився синьо-зелений вертоліт.
   З вертольота вистрибнув молодий хлопець в джинсових штанах та куртці і, побачивши мене на сходах веранди, поманив рукою до машини. Пригнувшись від вітру, створюваного лопатями, я побіг до нього.
   - Містер Глюкнер? - Я кивнув. - Сідайте, пристібатися! - І ми відразу ж злетіли.
   Ви пробували розмовляти в вертольоті? Гуркіт такий, що все одно нічого не почуєш, тому до Нью-Йорка ми летіли мовчки. Вийшовши з вертольота, який приземлився на даху дзеркального хмарочоса, я, нарешті, знову відновив слух.
   - Нам сюди, до ліфта! - Забігши вперед, хлопець повів мене до жовтих дверей.
   На який поверх ми спустилися, я не звернув уваги. Всього за кілька секунд двері ліфта відчинилися і ми опинилися в широкому і довгому коридорі, схожому на коридор космічного корабля: всюди спалахували і переливалися світлові плями, забарвлення стін, підлоги і стелі змінювалося таким немислимим чином, що створювалося враження втрати простору і навіть ширяння в невагомості. Підхопивши мене під лікоть, хлопець потягнув моє ошелешений тіло... куди? Важко відповісти. Абсолютно несподівано в плямі фіолетового світла, що змінювало свої відтінки, раптом відкрився світлий отвір в цілком земний кабінет. Одна стіна кабінету представляла собою велике панорамне вікно, за яким відкривався вид на Нью-Йорк з висоти пташиного польоту. Біля вікна розташовувався ряд живих рослин в діжках, під ними - зручні крісла і столики. У дальньому лівому кутку стояв великий письмовий стіл, заставлений комп'ютерами. Справа розташовувався стіл засідань з напівпрозорими пластиковими стільцями.
   З-за письмового столу з легким дзижчанням викотилося інвалідне крісло. У ньому сидів маленький, схожий на мумію з живими очима, чоловік. Розтягнувши рот у привітній усмішці, Генрі Уілфрі покотив до мене, простягаючи руку для потиску.
   - Дуже радий, що Ви, містер Глюкнер, приділили мені трохи свого дорогоцінного часу! Проходьте до вікна, сідайте! Віскі? Ром? Кава? - Торочив він, катаючись у своєму кріслі туди-сюди.
   - У цей час доби я б не відмовився від кави. - Я сів у зручне крісло і поклав ногу на ногу. - Хоча можна крапнути в нього трохи коньяку.
   Мільярдер поклацав кнопками на панелі свого крісла і в кімнату влетів дрон з невеликим контейнером. Акуратно поставивши контейнер на столик, дрон полетів за двері.
   - Як до Вас зручніше звертатися - доктор Глюкнер, містер Ернст? - Бос розкрив контейнер і виставив з нього на стіл чашку кави на блюдці з крекерами для мене і келих бренді для себе.
   - Можна просто Ернст. - Відповів я, беручи в руки чашку і відпиваючи ковток.
   - Ха-ха-ха! - Радісно розсміявся мій співрозмовник. - А мене називайте просто Генрі! Будемо знайомі! - І він відпив великий ковток зі свого келиха. - Як вам подобається вид з мого вікна?
   - Вражає. Але ж Ви запросили мене не каву розпивати та видами милуватися?
   - Люблю ділових людей! Не встиг прилетіти, як одразу до справи! - Генрі від'їхав від вікна до свого письмового столу і повернувся назад з якоюсь коробкою на колінах. - Що ви скажете ось про це зображення? - Він простягнув мені аркуш паперу з відксереним малюнком: у колі стояли динозавр і людина, яка ледь діставала до середини його тулуба, обидва показували правими руками в одну сторону. Я покрутив папірець, розглядаючи зображення.
   - Дивний якийсь динозавр... віддалено схожий на тиранозавра рекса, але... Морда якась коротша і сплощення, хвіст укорочений, проте руки значно більш розвинені... І постава... Майже пряма... Хтось невміло малював динозавра, надаючи йому більшої схожості з людиною.
   - Так, так... А що ви скажете на це? - Уілфрі вийняв з коробки кам'яний диск з таким самим зображенням.
   Я подумки ахнув - диск був виконаний з такого ж каменю - ліддіта, як і моя нерозшифрована пластина.
   - Між іншим, аналіз показав, що цьому диску близько ста двадцяти мільйонів років!
   - Ну, цього не може бути! Адже людей тоді ще не могло бути.
   - А хто це сказав? Люди? Та що вони взагалі знають?! - Крісло закрутилося по кімнаті. - Ви ж знаєте, що і динозаври і ссавці виникли на Землі майже одночасно, близько ста п'ятдесяти - ста сорока мільйонів років тому - в тріасовому періоді, і мирно жили пліч-о-пліч протягом ста двадцяти мільйонів років.
   - Так звісно. І хоча число видів мезозойських ссавців перевищувало число видів динозаврів, всі вони були занадто дрібними, а тому мало цікавлять популяризаторів науки.
   - Тобто, Ви згодні, що ссавці живуть на Землі більше ста сорока мільйонів років?
   - Від фактів нікуди не дінешся.
   - А що Ви думаєте про незвичайні знахідки, яким історики не можуть дати пояснення та ховають у свої засіки? - Співрозмовник підвівся в кріслі, обіпершись руками об підлокітники.
   - Що ви маєте на увазі? - Насторожився я.
   - Багато чого!!! Наприклад, камінь з закам"янілим у ньому мікрочипом, якому приблизно сто п'ятдесят років! І загадковий механізм, якому більше ста двадцяти мільйонів! Компакт диск багатомільйонного віку! І металеву бібліотеку, знайдену в печерах Анд! І кам'яну бібліотеку Іки в Перу, де на каменях зображені люди і динозаври! І скам'янілі людські сліди, яким більше ста мільйонів років! І різні астрономічні диски з різних кінців планети!! І камінь із зображенням Сонячної системи, чоловіка і жінки! Майже таке ж зображення на нашому космічному посланні, летить у відкритому космосі!!! - Уілфрі зовсім захекався і, важко дихаючи, зупинив крісло навпроти мене.
   - Звичайно ж, я про них чув. Кілька з названих вами артефактів навіть тримав у своїх руках. Але... Можливо датування було не точним, або...
   - Ніяких або! Датування точне - я перевіряв багато разів! Адже я можу дозволити собі найкраще обладнання.
   - Ну, тоді я навіть і не знаю, що сказати. Історія...
   - Історію пора переписати!!! - Мільярдер вже зовсім почервонів і вкрився крапельками поту. У кімнату влетів дрон, сів на руку Уілфрі і ввів йому якусь ін'єкцію.
   Поки відбувалася ця процедура, бос значно заспокоївся і, відкинувшись головою на спинку крісла, запитав:
   - А що ви знаєте про троодонів?
   - Напевно, те ж, що і всі. Цей динозавр жив приблизно сто мільйонів років тому, мав зріст від півтора до двох метрів, ходив на задніх лапах, на передніх мав такий же, як у нас розвинений хапальний палець. Досить розвинений мозок, майже як у людиноподібних мавп. Вів він нічний спосіб життя, міг міркувати, розуміти, виробляти стратегію полювання... Такий собі шимпанзе динозаврового світу.
   - Або здичавілий нащадок більш давнього розумного предка-динозавра. - Це Уілфрі вимовив майже пошепки.
   - Ви гадаєте, що до людини існувала цивілізація розумних динозаврів?! -Я підхопився зі свого крісла і навис над співрозмовником.
   - Так, вважаю. І у мене є до цього деякі підстави.
   - Які? - Я знову сів.
   - Ну, можна було б почати з того, що майже у всіх народів існують легенди про драконів, які навчили первісних людей і ремеслу, і землеробству, і дали багато інших знань...
   - Можна додати і статуї рептилоїдів на Маркізьких островах Полінезії... - Іронічно продовжив я.
   - Можна було б. Але... Мені до рук потрапили деякі артефакти... - Уілфрі, дістаючи зі своєї коробки, почав викладати на столик переді мною спочатку вже знайомий мені диск, потім кам'яну пластину прямокутної форми з письменами, майже як на моїй табличці, потім якийсь овальний предмет. - Ці письмена поки ніхто не розшифрував. - Коментував він. - Ось цей скам'янілий овальний предмет при спектральному аналізі показав наявність якогось невідомого пластику і металів, а коли я показав своїм програмістам креслення, отримані після хвильового просвічування, вони в один голос заявили, що це схоже на мобілку. Правда, рука, яка могла її тримати, рази в три мала б бути більше людської...
   - Хвилиночку... - Я почав по черзі розглядати предмети. Безумовно, вони були схожі на стародавні артефакти. - А де Ви все це знайшли?
   - О, це був цілий квест! Спочатку в одному з Тибетських монастирів мій представник знайшов пергаментні рукописи, в яких згадувалося про страшну таємницю, заховану в горах. Потім він розшукав цю таємницю - кілька кам'яних фігурок динозаврів і людей, а також кам'яні таблиці з письменами і малюнками.
   - Встановили вік?
   - Так.
   - І?
   - Близько ста мільйонів років.
   - Ви думаєте, що серед усього розмаїття як динозаврів, так і ссавців майже одночасно виникли два види розумних?
   - Так! - Генрі урочисто кивнув головою.
   - І що далі? - У мене перехопило дух.
   - Серед гравіювань на камені були мапи. За цими мапами я і хочу спорядити експедицію. І хоча географія Землі тоді була суттєво іншою, від величезного протоматеріка Гондвани і зараз збереглися цілі шматки.
   - Покажіть мені ці мапи!
   - Ні! Я вирішив їх поки нікому не показувати.
   - Але як же...
   - Та якби я міг, я б і сам вирушив на пошуки! Але... - Він з жалем ляснув по підлокітниках свого інвалідного крісла. - Експедиція буде отримувати мої покрокові вказівки, благо у нас є інтернет. То Ви згодні її очолити?
   - Ну, хоча б в яку країну ми вирушаємо?
   - Тобто, Ви вже згодні? - Я кивнув. - Дізнаєтеся на місці по обстановці. Поки я не хочу нічого розкривати.
   - Ну, в усякому разі, це не Європа. - Вголос розмірковував я. - Адже на місці Європи в крейдяний період було море Тетіс... А от Африка чи Азія...
   - Так, Ви вгадали - це Африка. - Кивнув Уілфрі.
   - Але нам знадобляться...
   - У Вас буде і транспорт, і інструменти, і лабораторія з усім необхідним обладнанням, і зв'язок, і ціла команда - шестеро військових і дев'ять вчених. А Ви - начальник експедиції - шістнадцятий.
   - Ну, і коли Ви плануєте відправляти цю експедицію?
   - Якщо Ви згодні, то вже післязавтра.
   - Можливо, це буде найбільша авантюра в моєму житті, але я згоден.
   - Тоді назвіть номер своєї банківської картки.
   - Навіщо?
   - Я відразу ж перекину Вам аванс - два мільйони доларів. Не дарма ж Вам витрачати свій час...
   Того ж дня на вертольоті я повернувся додому. Зібравши в сумку деякі речі, смартфон, планшет, ноутбук, диски і флешки з письменами і ключами для розшифровок, я окинув поглядом свій будинок, поставив його на сигналізацію і сів у вертоліт, що чекав на мене. Ввечері я знову був у Нью-Йорку. Мене розмістили в трикімнатних апартаментах на двадцять першому поверсі хмарочоса Генрі Уілфрі.
   Вранці я познайомився майже з усіма членами моєї експедиції. Прибуваючи до Нью-Йорка, вони заселялися в кімнати на цьому ж поверсі і одразу ж йшли до мене представлятися. Семеро вчених, поєднуючи по дві-три професії, представляли собою такі наукові напрямки: археологія, геологія, палеонтологія, антропологія, палеографія і криптографія. У команду також потрапили два інженери-історики, що спеціалізуються на технічних досягненнях як минулого, так сьогодення та майбутнього нашої цивілізації.
   Серед усіх цих докторів різних наук виявилися і три жінки: доктор палеонтології і палеограф Діна Гріфіц - тридцятидворічна струнка блондинка; доктор археології та антропології Меган Морган - кістлява сорокатрирічна жінка з вицвілим, коротко стриженим волоссям, схожими на клоччя; і рудувата мініатюрна Сінді Стар - доктор геології і палеонтології тридцяти шести років. Всі інші члени моєї команди виявилися чоловіками різного віку, старшим з яких був я, Ернст Глюкнер, сорокап'ятирічний доктор археології, палеонтології і палеології, а наймолодшим - двадцятидев'ятирічний геолог і антрополог Джек Флай, з тонкими вусиками, що додавали йому схожості з кіношним гангстером.
   Знайомство, ведення документації, отримання спорядження і інструкцій зайняли майже весь день. Ввечері, коли адреналін почав відпускати, я відчув неймовірну втому. Впавши на ліжко, раптом згадав, що жодного разу за день не поїв. Вставати не хотілося. Піднявши слухавку телефону, що стояв на тумбочці біля ліжка, я відразу ж почув приємний жіночий голос:
   - Сервісна служба слухає. Чого Ви бажаєте?
   - Мені б чогось попоїсти...
   - Легка вечеря чи щось більш істотне?
   - Бачте, я так забігався, що взагалі сьогодні нічого не їв...
   - Вас зрозуміла, за кілька хвилин вам доставлять вечерю в номер. - І дівчина на тому кінці дроту відключилася.
   Повечерявши, я майже відразу ж провалився в сон і проспав до самого ранку. Вранці, після спільного сніданку в кафе на другому поверсі, всі члени моєї команди зібралися за великим столом в кабінеті Генрі Уілфрі.
   - Ну-с, панове, - Потер він свої сухорляві ручки, - Ви всі вже трохи знаєте про мету нашої експедиції: будемо шукати артефакти, які свідчать про існування спільної цивілізації динозаврів - я їх назвав Сапіенсозаврами чи навіть Сапозаврами - і предків людини, яких я назвав Першолюдьми. Почувся скептичний гул голосів.
   - Багато хто з вас не поділяє цієї гіпотези. У такому випадку ви зможете її як підтвердити, так і спростувати, спираючись на факти! З керівником експедиції ви всі вже познайомилися. - Я встав і кивнув. - А між собою перезнайомитися під час експедиції. Ну, бажаю нам всім удачі! Пора вирушати.
   Ми встали і, прихопивши свої заздалегідь зібрані речі, поїхали в аеропорт. Там, біля трапа приватного літака, нам представили групу військових, які повинні були супроводжувати нашу експедицію - це були три офіцери і три сержанти.
  * 2 *
   Літак взяв курс кудись на південний схід. Точніше сказати не можу через хмари, які суцільною збитою ковдрою розстелилися під літаком і заважали визначитися з місцевістю. В дорозі нічого цікавого не відбувалося. Майже всі члени експедиції втупилися в свої планшети і ноутбуки, тільки непосидючий в силу своєї молодості доктор Флай бродив по салону, сідав то до одного, то до іншого, заводив короткі бесіди, намагався фліртувати з жінками.
   Я порівнював знаки своєї кам'яної таблиці зі всілякими письменами, закладеними в палеографічну базу. Пару разів я ловив себе на тому, що дрімав, два рази помічник пілота розносив нам їжу і напої, кілька разів я вставав, щоб розім'ятися...
   Майже при заході сонця ми приземлилися на якомусь маленькому аеродромі. Неподалік розташовувалося лише кілька ангарів, біля яких нас вже чекало три трейлера і два армійських всюдиходи. У двох трейлерах виявилися повністю укомплектовані лабораторії, напхані усіляким устаткуванням і електронікою, а в третьому - дивани та крісла для пасажирів і невелика кухня. Крім того, в трейлерах були сантехнічні кабінки, телевізори, комп'ютери.
   Ми розсілися по всіх машинах: сержанти за кермом трейлерів, офіцери і один з інженерів - в всюдиходах, всі вчені, крім одного з палеонтологів і другого інженера - в пасажирському трейлері, а ті двоє взялися за вивчення обладнання в пересувних лабораторіях. Експедиція рушила безмежною саваною в сторону, протилежну червоному заходу. Щойно сонце торкнулося горизонту, майже відразу ж, без сутінків, настала ніч - мабуть, ми перебували десь неподалік екватора. Монотонна їзда крізь чорноту ночі занурила мене в тривожний сон, що переривався поштовхами на вибоїнах бездоріжжя. На світанку попереду показалися обриси якихось не дуже високих гір.
   О шостій годині ранку на зв'язок вийшов Уілфрі:
   - Ну як? Подобається поїздочка? - Весело і бадьоро запитав він.
   - Поки що не дуже. - Чесно відповів я. - Я, звичайно, розумію, що ми знаходимося десь в Африці, але хотілося б знати, куди саме ми прямуємо?
   - Гори вже з"явилися?
   - Так, майже на горизонті.
   - От туди ви і їдете. Коли доїдете, телефонуйте. - І він відключився.
   Майже через годину ми під'їхали до підніжжя стародавніх, обтесаних вітром гір, які прямовисною стіною перегородили нам шлях і простиралися зліва направо, наскільки сягало око. Я знову зв'язався з босом.
   - Привіт, Генрі! Ми вперлися в гори. Що далі?
   - Потрібно провести розвідку. У цій стіні повинен бути прохід.
   Щоб прискорити пошуки гіпотетичного проходу, я розпорядився залишити га місці трейлери з більшістю людей під охороною військових, а силами кількох людей на двох всюдиходах відправитися в різні боки вздовж стрімких скель.
   Зі мною поїхали капітан Джон Грей - за кермом, і палеонтолог-палеограф Діна Гріфіц в якості другого пасажира. У другому всюдиході вирушили лейтенант Рід Кортні, археолог-криптограф Седрік Роуз і геолог-палеонтолог Сінді Стар.
   Ми їхали, майже притулившись до скель, іноді об'їжджаючи камені, що обвалилися. Колеса підгинали високу, майже в людський зріст траву, нас кидало з боку в бік так, що, навіть міцно вчепившись у скоби, прикріплені з боків салону, ми не могли втриматися.
   - Ой! Вибачте, доктор Глюкнер. - Симпатична блондинка Діна Гріфіц наразилася носом у мої коліна, випросталася і з подвоєною силою вчепилася в скобу обома руками. - Ви щось бачите?
   - Можете називати мене просто Ернст. В таких умовах це буде більш доречно.
   - Тоді і мене називайте просто Діною.
   - Поки що нічого немає. Слухайте, капітане, чи не можна трохи знизити швидкість? Як би чого не пропустити.
   - Можу знизитися до двадцяти п'яти кілометрів на годину. Так Вам підійде?
   - Так, дуже дякую.
   Кидати стало менше, а розглядати стіни скель легше. Час від часу ми зв'язувалися з другим всюдиходом. Вони поки теж нічого не знаходили.
   - Все, більше не можу! - Зціпивши зуби, побілілими губами промовила Діна. - Мене захитало, мені треба вийти.
   Капітан зупинив машину. Я із задоволенням вибрався з неї слідом за дівчиною. Трохи розім'явшись, ми рушили вздовж скелі пішки. Капітан Грей, то заглушаючи мотор, то знову заводячи його, рушив за нами. Метрів через сімсот, за уступом скелі ми виявили попереду якийсь проміжок у скелях.
   - Он! Там, здається, просвіт. Біжимо? - І, не чекаючи моєї відповіді, доктор палеонтології і палеографії, як дівчисько, побігла в зазначеному напрямку.
   Я швидким кроком пішов за нею. Дійсно, в цьому місці лінія скель переривалася, утворюючи рівний прохід між абсолютно вертикальними стінами. Діна збиралася було увійти в цей коридор, але я зупинив її.
   - Стоп! Ніхто нікуди не йде. Спочатку зв'яжемося з босом.
   Я набрав номер і почув життєрадісний голос Уілфрі:
   - Ну що, знайшли щось?
   - Можливо. Тут скелі значно нижчі, ніж були до цього, їхня лінія переривається, утворюючи прохід шириною близько восьми метрів, який врізається під прямим кутом вглиб скельного масиву. Стінки проходу вертикальні, ближче до входу злегка обсипалися, далі виглядають ніби вирізаними в торті ножем. На перший погляд, прохід схожий на штучний.
   - Далеко веде коридор?
   - Поки не видно. Від скель падають тіні і прохід до кінця не проглядається, хоча стелі не має.
   - Це те, що ми шукали. Тепер будьте уважні: потрібно оглядати всі стінки по обидві сторони проходу - шукайте знак, схожий на той, що ви бачили в моєму кабінеті.
   - Динозавра з людиною? - Уточнив я.
   - Так. Не поспішайте, очищайте від наростів і наносів кожен сантиметр, адже пройшла сотня мільйонів років. Там повинен бути знак!
   Я відключився і викликав усіх до знайденого проходу. Майже через годину біля нього зібралися всі три трейлера і другий всюдихід. Вся команда, крім водіїв машин, взявши в руки мачете, археологічні лопатки і ножики, рівномірно розподілившись уздовж обох стін, планомірно взялася за їх обстеження, поступово просуваючись вглиб скельного коридору. Висота гір в цьому місці не перевищувала ста п'ятдесяти метрів, причому на висоті двадцяти метрів ознаки штучного прорізування скель зникали, там вони мали більш природні форми. Тому я розпорядився, щоб у висоту скелі оглядали теж не більше, ніж на двадцять метрів. У цьому нам допомагали сержанти - веснянкуватий Стів Круз і чорношкірий Робін Барт, що мали за спиною відмінну альпіністської підготовку.
   Ближче до полудня жінки вирушили в житловий трейлер і приготували нам обід - суп з консервів, боби з м'ясною підливою і розчинний лимонад. Перекусивши, ми знову взялися до роботи: хто рубав мачете траву, звільняючи від неї основу коридору; хто лазив по верху скель, закріплюючи мотузки, хто розчищав скельні стінки, намагаючись виявити на них будь-які знаки; хто вводив у коридор транспорт...
   До настання темряви ми просунулися вглиб всього на сорок метрів. В очищений коридор один за одним в'їхали обидва всюдиходи і один трейлер. Два інших трейлери встали зовні, перегородивши собою прохід. Капітан Грей одразу ж розставив на них чергових: лейтенанта Ріда Кортні і сержанта Ніка Тренса. Військові швидко розгорнули намети, розвели між ними багаття, встановили прожектори, вивезли подалі в савану і спорожнили там біотуалети. Табір, затиснутий між двома прямовисними стінами скель, набув обжитого вигляду.
   Я оголосив відбій, але відпочивати не міг. Попросивши капітана організувати мені підсвічування скель прожекторами, я продовжив роботу. До мене приєдналося ще кілька людей. Я працював майже до першої години ночі, потім пішов спати. Двоє людей, продовжували очищення скель і після цього.
   Вранці, зв'язавшись зі мною, Уілфрі висловив припущення, що висота огляду скель може бути обмежена п'ятьма-шістьма метрами.
   - Якщо людина на зображенні має зріст приблизно до двох метрів, то сапозавр може бути чотириметровим. Занадто високо свої зображення вони б не розміщували. - Міркував він.
   - Якщо ваші припущення вірні, то це значно прискорить наше просування. - Погодився я.
   - У крайньому випадку, завжди можна повернутися назад і оглянути все. - Підсумував, відключаючись, Генрі.
   Поснідавши, група знову приступила до археологічних пошуків. Раптом, на одному з уступів трохи в стороні від мене я побачив зображення динозавра. Спочатку я остовпів, а потім кинувся до знахідки. Динозавр смикнувся і сховався в щілині - це виявилася просто ящірка, що грілася на сонечку. Я вирішив прогулятися по коридору, щоб визначити його довжину. Коридор з невеликим ухилом йшов донизу. Прорубуючи собі прохід серед трави, я досить швидко йшов посередині скельного проходу, повертаючи голову то в одну, то в іншу сторону, і розглядаючи стіни здалеку. Пройшовши так приблизно з кілометр, я зрозумів, що стінки коридору не сходяться в якійсь далекій перспективі, а упираються в тупик. Викликавши по рації всюдихід, я продовжив шлях. Всього за сім хвилин мене на всюдиході нагнали лейтенант Вуді Купер і археолог-криптограф Седрік Роуз. Підминаючи під колеса траву, ми дісталися до тупика за шість хвилин. Довжина всього коридору виявилася близько п'яти кілометрів, далі він під прямим кутом звертав наліво. Ширина нового коридору залишалася такою ж - близько восьми метрів. Я вирішив досліджувати перший коридор двома командами, що йшли назустріч одна одній від його початку і від тупика. Всюдиходи почали підминати траву, звільняючи вчених від необхідності викошувати її за допомогою мачете. Прискорюваний цікавістю, я разом з сержантом-альпіністом Бартом зайнявся оглядом тупикової стіни.
   Незважаючи на те, що в тіні скель сонце пекло не так сильно, як на відкритій савані, спека стояла нестерпна. Поступово навіть найстійкіші з нас переодяглися в шорти, майки і шльопанці. Навіть військові змінили свої штани і кітелі на плямисті шорти і майки, продовжуючи, правда, хизуватися в військових черевиках. Жінок ми від роботи поки звільнили і вони перебували в прохолоді кондиціонера, час від часу розносячи нам лимонад з льодом. Пообідавши не розігрітими м'ясними і овочевими консервами, трохи відпочивши під кондиціонерами, ми знову взялися за розчищення стін.
   Мою увагу привернув великий наріст лишайника у вигляді майже правильного кола діаметром до півметра, що розташувався на висоті трохи більше півтора метри. Такі кола, квадрати, ромби та інші фігури, розпалюючи фантазію археологів, часто зустрічаються в природі, та все ж... Я почав зчищати лишайник разом з тонким шаром каменю від периферії до центру. Одне сантиметрове кільце, друге... І раптом, почавши третє коло, я виявив під шаром наносів борозну. Став розчищати її і відкрив абсолютно правильне коло діаметром сорок три сантиметри, глибоко вирізане в камені.
   Я покликав геолога-археолога Люка Діксона, що знаходився неподалік, і ми взялися розчищати коло удвох. Під натиском лопаточок і ножів наносна порода відвалювалася невеликими шматками, робота просувалася повільно, але вже через годину стало зрозуміло, що в колі є якесь зображення. Зробивши невеликий перепочинок, я скликав до знайденого знаку практично всю команду. Двоє військових залишалися на посту біля входу в скельний коридор.
   - Друзі! Здається, ми знайшли те, що шукали! - Моє збудження передалося іншим і вони бурхливо висловили бажання нам допомагати. - Не всі відразу! - Зупинив я їх запал. - Я розумію, що всім нам хочеться першими доторкнутися до чергової таємниці, але працювати на такій маленькій площі одночасно можуть лише двоє людей. Будемо працювати по черзі. А іншим в цей час пропоную зайнятися розчищенням від трави перпендикулярного проходу. Навіть якщо нам туди йти не знадобиться, можна буде влаштувати тут свій табір. І сам першим взявся за мачете.
   Поки Меган Морган і інженер-історик Дональд Гук першими змінили нас з Люком на стіні, всі решта кинулися на боротьбу з травою: хто рубав її мачете, хто збирав у великі оберемки і зв'язував, хто відносив до протилежної стіни і складав у штабелі - вона могла стати в нагоді як для підстилок, так і для розпалювання багаття.
   Не минуло й двох годин, як інженер Робертсон, який працював в цей час на стіні разом з Сінді Стар, голосно покликав усіх до себе. Почекавши, поки всі підійдуть, він урочисто полив коло водою з фляги, і нашим очам предстало вже знайоме зображення: в колі стояли динозавр і людина, правими руками вказуючи в сторону перпендикулярного проходу.
   - Треба зв'язатися з босом. - Промовила Діна і подивилася на мене.
   Я тут же набрав номер і повідомив про нашу знахідку.
   - Все, стіни ззаду можете більше не оглядати. Ідіть туди, куди вказують Сапозавр і Людина на зображенні. Тільки нічого не пропускайте!
   Знайшов кому казати - археологам! Ми продовжили знищення трави, а Майкл Робертсон залишився щось вивчати на стіні.
   Я рубав траву вузької стежкою посередині коридору, вирвавшись на пару метрів вперед від інших членів експедиції. Рубав швидко, без зупинок, з нестримним азартом шукача. Цей коридор теж йшов донизу з ще більшим ухилом, попереду вгадувався новий глухий кут. Довжина коридору була трохи менше трьох кілометрів.
   Раз - два, раз - два, раз - дзень! Мій мачете з дзвоном ковзнув по каменю, коли до нової глухої стіни залишалося близько п'ятдесяти метрів. Серед трави сховався кам'яний стовп заввишки близько метра десяти - метра п'ятнадцяти і приблизно півтора метри в діаметрі. Я акуратно викосив траву навколо знахідки і почав очищати її від наносів. За пару хвилин таке ж "дзень" пролунало праворуч від мене, ще через деякий час - зліва. Поступово ми розчистили ряд однакових стовпів, що гребінкою розташувалися поперек проходу. Всього їх було три, розташовувалися вони на однакових відстанях один від одного і викликали відчуття штучного походження.
   Майкл,який прибіг подивитися на нашу нову знахідку, поділився своїми міркуваннями:
   - Я вирішив перевірити, куди вказують наші господарі.
   - Які господарі? - Не зрозумів я.
   - Ну, ті, що зображені на знаку. Так от, я продовжую лінію руки людини і лінію лапи - чи руки? динозавра. Цікаво, що виявиться там, де ці лінії зійдуться?.. - І він пішов назад до стіни.
   Всі інші взялися розчищати стовпи від наносів. Через деякий час я виявив на своєму стовпі вирізане в камені зображення: переді мною стояв чоловік. Права рука, піднята на рівень грудей і повернена до мене долонею, наче застерігала: "Стій!", а ліва вказувала в бік правої стіни скельного коридору. Ніг у людини не було. Припустивши, що вони ховаються під наносами грунту, я почав розкопувати низ стовпа.
   З різних боків почулися вигуки, що сповіщали про знайдені й на інших стовпах зображення. Я оглянув кожне: всі люди на однакових тригранних кам'яних стовпах з пласкою вершиною стояли обличчями до нас в одній і тій самій позі, зупиняючи нас правою рукою і вказуючи на праву сторону коридору лівою. І всі були без ніг.
   - Давайте відкопаємо їх ноги. - Запропонував я і повернувся до свого стовпа.
   Трикутні в поперечному перерізі стовпи розташовувалися так, що підстави трикутників із зображеннями людей перебували з нашого боку кам'яної "гребінки", а вершини вказували всередину коридору. "Неначе стрілки, що вказують шлях, але і застережують" - подумав я, розкопуючи свій стовп. І от на повністю розкопаному стовпі переді мною постав чоловік в повний зріст - два з половиною метри. Зображення на камені передавало міцну статуру з гармонійними обрисами, абсолютно не схожу на фігуру якогось троглодита. На сучасну людину цей предок теж не дуже був схожий: він був, якщо можна так висловитися, більш досконалим.
   - Як давньогрецькі боги... - Пролунав шепіт за моєю спиною.
   Я озирнувся. Ззаду, відступивши на пару метрів назад, вишикувалася вся наша група і вдивлялася в обличчя людей, віддалених від нас на мільйони років. Я теж відступив. Прекрасні велетні наполегливо пропонували нам пройти до правої стіни.
   - Йдіть сюди! - Закричав звідти Майкл. - Я теж дещо знайшов!
   Ми кинулися до нього. Не доходячи до лінії "гребінки" якихось півтора метри, наш інженер-археолог розчищав на стіні нове зображення. На рівні людського зросту промальовувалася голова такого ж, як і на стовпах, чоловіка, але тільки в профіль.
   - Троє можуть допомагати розчищати зображення. - Запропонував я. -Двоє - розкопувати підлогу до рівня стоп людей на стовпах. Четверо - вирівнювати майданчик по обидві сторони від стовпів до того ж рівня, двоє - виносити грунт, висипаючи їх уздовж стін першого коридору. Ще троє хай, вирубуючи траву, йдуть на розвідку вперед, до глухої стіни.
   Розподіливши людей по процесам, сам я став розкопувати майданчик за стовпами, приблизно на метр від них. Потім до мене приєдналися і розвідники, які повідомили, що наступна стіна - справжній глухий кут, далі ніяких коридорів і проходів немає.
   Коли ми розкопали майданчик шириною чотири метри (два по одну сторону "гребінки" і два - по іншу) і довжиною вісім (від стіни до стіни), люди, що працювали на стіні, сказали, що готові показати нам зображення. Щоб зображення було більш чітким, знадобилося багато води. Капітан Грей, підігнавши один з трейлерів і розкотивши пожежний рукав, поливав стіну водою, на якій все виразніше проступали глибокі борозни.
   Це було зображення динозавра і людини. Тут вони були, мабуть, у повний зріст: Людина - два з половиною метри, Сапозавр - близько п'яти метрів. "Рука" динозавра вказувала кудись вниз, а людина, стоячи в профіль, замахнулася величезною кувалдою. Від руки і від сокири круглими заглибленнями в скелі йшов пунктир.
   - Виявляється, це не все зображення! - Вигукнув Люк Діксон і почав розчищати стіну далі. Йому допомагав Седрік Роуз.
   Решта, вже при світлі прожекторів вечеряли на відкритому повітрі, спостерігаючи за роботою своїх колег і обговорюючи сьогоднішні знахідки. Я вирішив не дзвонити нашому босові, поки не побачу всієї картини.
   Вся картина відкрилася близько десятої години вечора. У світлі спрямованих під кутом прожекторів, виразно проступив пунктир до вирізаного на стіні стовпчика, висотою метр сорок. Поруч, в одній лінії з нашою "гребінкою" виявився ще один стовпчик - висотою метр сорок, як на зображенні, але чотиригранного перетину.
   - Думаю, по цьому стовпчику треба вдарити молотком. - Висловила загальне припущення доктор Морган.
   - З якою силою вдарити? - Запитав інженер Робертсон.
   - От і займіться розрахунками. - Запропонував я йому, а сам набрав боса.
   Повідомивши Генрі Уілфрі про всі знайдені зображення, переславши йому відео з різних ракурсів і отримавши вказівку не починати експериментів до завтра, я оголосив у таборі відбій. До цього часу військові підігнали всі наші машини до другого коридору і влаштували нову стоянку. Виснажені фізично і емоційно люди, крім двох вартових, вляглися спати хто в трейлері, хто в наметах. Табір затих до ранку.
  * 3 *
   Прокинувся я від шуму якихось двигунів. Вибравшись з намету, я побачив над головою тінь вертольота. Всі члени експедиції, розбуджені як і я, вибиралися з наметів і трейлерів і здивовано перемовлялися. І тут пролунав дзвінок телефону.
   - Привіт, Ернст! Мої пташки вже прилетіли?
   - Щось прилетіло, але я ще не зовсім в курсі...
   - Це нове обладнання, яке може вам знадобитися і робочі! Тепер-то роботи додасться! Я просто носом чую, що ми на порозі!!! Треба ж, спільна цивілізація Людей і Динозаврів! Ну бувай! Не буду відволікати вас від розвантаження! - І бос відключився.
   - Ну що ж, ходімо до вертольота. - Запропонував я своїм соратникам, і ми пішли до виходу з коридору.
   Наші військові були на ногах і керували розвантаженням вертольотів. Їх виявилося три. З першого, один за іншим, виїжджали міні-екскаватори, навантажувачі, самохідні бурові установки і інша техніка. З другого десятка два робочих виносили якісь ящики і вантажили їх на машини. Щось велике збиралося із запчастин біля третього...
   - Шеф! - Підбіг до мене капітан Грей. - Я розпорядився розгортати сонячну електростанцію прямо тут, у савані, не заходячи в тінь скель. Ви не проти?
   - Цілком розумно. - Погодився я. - Взагалі, все, що стосується облаштування та охорони табору нехай буде у Вашому розпорядженні. А я буду займатися археологією.
   - О'кей! Тоді всю техніку, яка вам може знадобитися, я відправлю до "гребінки". - І він знову побіг до вертольотів.
   В цей час злетів один з вертольотів, який вже розвантажили, за кілька хвилин за ним зник і другий. Бачачи, що допомога наукових співробітників військовим і робочим не потрібна, ми повернулися в табір.
   Поки наша археологічна команда снідала, обидва скельних коридори перетворилися на справжнє поселення - робітники, що прибули, встановили цілком комфортні збірні будиночки з кондиціонерами, душовими та біотуалетами у другому коридорі; всю велику техніку - в першому, дрібну - ближче до "гребінки". Небо над нашими головами затяглося маскувальною сіткою, закріпленою на скелях, яка створювала в проходах мереживну тінь. Майже біля самого входу розташувався міні-табір військових, штат яких поповнився ще шістьма солдатами. Рівно о десятій зателефонував Генрі. Так уже повелося, що мене всі стали називати шефом, а Генрі Уілфрі - босом.
   - Ну як? Що збираєтеся робити? - Поцікавився бос.
   - Збираємося вдарити по стовпчику. - Висловив я спільне бажання.
   - Не поспішайте. Я тут поміркував... Загалом, спочатку за допомогою бульдозерів треба розкопати весь майданчик від "гребінки" до тупика.
   - Ви думаєте, там щось є?
   - Не виключено. В усякому разі, це не завадить. Щойно закінчите, зв'яжіться зі мною по інтернету.
   - Генрі, який інтернет в цій глушині?! - Вигукнув я.
   - Інтернет просто чудовий! Я запустив на орбіту парочку супутників, отже, зв'язок у нас буде цілодобовим! - І мій бос відключився.
   Двоє робітників на міні-бульдозерах стали знімати шар за шаром щебінку та грунт на майданчику вісім на п'ятдесят метрів. Щойно їх леза досягали скельної основи, до роботи підключалися робочі з лопатами і археологи. Через деякий час вся площадка була розкопана.
   На ній борознами глибиною і шириною по сім сантиметрів викреслювався прямокутник. Він починався за сімдесят дев'ять сантиметрів від стовпів "гребінки" і через двадцять чотири з половиною метри упирався в щабель висотою шістдесят три сантиметри. Ширина цього прямокутника становила п'ять метрів тридцять два сантиметри. У центрі цієї площадки були вибиті зображення: зліва - Людини, а праворуч поруч з ним - Сапозавра, обидва, мало не взявшись за руки, в повний зріст - два з половиною і п'ять метрів. На цей раз парочка була зображена зі спини, начебто кудись йдучи, але повернувши голови на нас.
   Поки йшло розчищення, археолог-геолог Люк Діксон і геолог-палеонтолог Сінді Стар збирали проби і вираховували в лабораторії вік знайдених зображень. Через деякий час вони підійшли до мене.
   - Шеф, ми закінчили з хронологією. - Якось не зовсім впевнено почала Сінді.
   - Ну?! - З нетерпінням вигукнув я.
   - Все вказує на те, що зображення були нанесені якимось невідомим способом гравіювання приблизно... сто двадцять - сто десять мільйонів років тому.
   - Але цього ніяк не може бути! - Гаряче вступив Діксон. - За ці сто двадцять мільйонів висота нанесеного грунту повинна була б бути значно більшою, а вже ніяк не півтора метри! Щось тут не сходиться...
   - Знаєте що... - Задумався я. - У мене викликає певні сумніви постійний ухил вниз наших коридорів... Розрахуйте-но, на скільки метрів вниз від початкового входу знаходиться ця площадка...
   Люк і Сінді згідно кивнули і, взявши собі на допомогу одного з інженерів і одного робочого, за допомогою теодолітів приступили до вимірів.
   Показавши босові оглядове зображення майданчика, зображення на стіні і стовпів "гребінки", ми отримали дозвіл і повернулися до маленького стовпчика, по якому, мабуть, наш предок мав вдарити молотом. Наші інженери ще з вечора розрахували силу удару і, підігнавши автонавантажувач з лебідкою, приготувалися різко опустити на нього розрахований вантаж. Всі чекали моєї команди. Я озирнувся: вся моя експедиція скупчилася навколо стовпів "гребінки" ближче до правої стіни, робочі розсілися трохи далі за ними, військові, які в цей час не несли вахту біля входу в коридор, стояли трохи далі. Я підняв руку, готуючись дати відмашку і... Щось мене зупинило.
   - Усім відійти за "гребінку"! - Скомандував я.
   Кілька людей знехотя відійшли зі зручних, як вони вважали, місць. Я теж зробив пару кроків назад. Весь розкопаний майданчик до самого тупика тепер був зовсім вільний.
   - Давай! - Махнув я рукою.
   Інженер Робертсон відпустив вантаж на лебідці і він впав на стовпчик біля стіни, відразу ж загнавши його повністю в скельну основу. Секунд десять нічого не відбувалося. А потім почався землетрус...
   Я ледве втримався на ногах, вхопившись рукою за стіну, біля якої стояв. Дехто, хто стояв ближче до "гребінки", попадали. Дрібне тремтіння під ногами, супроводжуване гучним скреготом, почало поступово стихати і ми побачили, як величезна кам'яна плита із зображенням Сапозавра і Людини поповзла під щабель розчищеного майданчика, відкриваючи величезний люк. Від несподіванки всі застигли і прийшли до тями лише тоді, коли "кришка" в'їхала під щабель, відкривши величезні сходи, що вели кудись вниз під тупикову стіну.
   Від вузької, майже метрової ширини, смужки біля "гребінки" вниз вели сходи, обрамлені з боків площадками балкончиків, над сходами нависав "козирок" до самого глухого кута. Внизу було темно.
   Все це в прямому ефірі передавалося босові через інтернет.
   - Зробіть виміри всього, що відкрилося. Вниз поки не спускайтеся, пошліть на розвідку дронів. - Розпорядився зі свого кабінету бос.
   Поки ми з інженерами займалися дронами, наші археологи взялися заміряти ступені і майданчики.
   Отже, сходи виявилася наче складеними з двох частин - одна для Сапозаврів, інша - для Людей. Та, що призначалася людям, розташовувалася зліва і була шириною 1,76 метра, з висотою ступенів 41 сантиметр і глибиною 46. Сходи для ящерів впритул примикала до людських, але, зрозуміло, були більшими: ширина - 3,53 метра, висота ступенів - 63 сантиметри, глибина - 87. Бічні балкончики, що утворилися після відкриття "люка" виявилися шириною по 1,34 метра, а "козирок" над сходами - майже 24,5 метра.
   Ми вирішили відправити вниз три дрони на відстані три-чотири метри один за іншим, щоб, якщо щось трапиться з першим, другий і третій могли передати картинку.
   Усі скупчилися біля моніторів, а дрони заковзали вздовж сходів, висвітлюючи шлях прожекторами. По обидва боки монолітні кам'яні стіни були настільки рівними, ніби їх не витісували, а вирізали в скелі якимось гострим інструментом. На глибині трохи більше дев'яти метрів сходи закінчувалися широким майданчиком, від якого вправо і вліво вели два коридори, а прямо відкривався вхід в якесь велике приміщення. З боків від сходів стояли два кам'яних Сапозаври зі складеними на грудях лапами (чи все ж таки руками?).
   - Так хто ж тут головний - Сапозаври чи Люди? - Почулося риторичне питання ззаду. Відповідати на нього ніхто не став.
   По зображенню на моніторах побігли заміряні дронами зведення: токсичних речовин немає, хвороботворних бактерій немає. Склад повітря, хоча і більш розрідженого, поступово наближався до зовнішнього.
   - Звичайно, ця ж коробочка була закрита десятки, а то і сотні мільйонів років! Не поспішайте спускатися - нехай повітря вирівняється. - Радив і потирав ручки Генрі, то з'являючись у полі зору монітора зв'язку, то віддаляючись від нього.
   - Ну, на сходах-то повітря вже оновилося. - Висловив своє нетерпіння хтось із моїх підопічних. - Хоча б сходи ми можемо почати вивчати?
   І я, і бос погодилися, що сходи вивчати вже цілком можна і всі мої археологи, історики, геологи та іже з ними кинулися вниз, очищаючи і ступені, і стінки від багатовікових нашарувань пилу. Так, розчищаючи їх сантиметр за сантиметром, працюючи з перервами на їжу та сон, через два дні ми відкрили абсолютно гладкі, наче оплавлені поверхні, на які невідомим способом, схожим на гравіювання, були нанесені зображення.
   Зліва, біля людських сходів, на стіні були зображені Люди. Двох з половиною метрові велетні, всі без одягу спускалися по сходах, щось несучи на плечах і у руках. Ми не знайшли жодного схожого обличчя, хоча щось спільне у них було. До якої раси вони належали? Антропологам було важко це визначити. Такої раси на Землі зараз не існувало. Їх тіла були настільки досконалі, що здавалися божественними, а риси облич просто прекрасними. Невже це були наші предки?! В такому разі, ми, їх нащадки, дуже сильно деградували...
   Праворуч, біля сапозаврових сходів, спускалися по стіні п'ятиметрові динозаври з настільки розумними і одухотвореними обличчями (мордами їх назвати просто язик не повертався), що відчувалося - це і є господарі печери. Вони теж були без одягу.
   Ступені обох сходів не були стертими, отже, користувалися сходами або не занадто часто, або не надто довго.
   Очищені від скам'янілого пилу статуї Сапозаврів по обидва боки від сходів виявилися наче виплавленими з твердої породи, їх глянсові поверхні як дзеркала відбивали світло прожекторів від дронів, що снували туди-сюди. Прямо за ними в очищеній стіні виявилися два симетрично розташованих отвори діаметром по 17 сантиметрів. Запущені в них дрони, розчистили систему вентиляції, що виходила на бокові "балкончики" в скельному коридорі і закриті кам'яними "пробками". Відкоркувавши всі "пробки", ми запустили більше повітря в підземелля, і вже через три дні повітря всередині нічим не відрізнялося від повітря ззовні. Тоді ми і почали дослідження підземних приміщень.
   За цей час геодезична зйомка була закінчена. Вона показала, що рівень майданчика, під яким відкрилися сходи, нижче рівня входу в початковий коридор між скелями на двадцять шість з половиною метрів.
   - Але цього для ста двадцяти мільйонів років все одно мало! - Не вгамовувався Діксон.
   - Доктор Діксон! - З центрального монітора підкликав його наш бос, який знаходився на постійному зв'язку. - Я змушений розкрити Вам одну з моїх засекречених інформацій... Пересилаю Вам відеозапис розмови з шаманом одного з довколишніх племен... - Пальці боса забігали по клавіатурі сусіднього комп'ютера.
   Ввечері, після вечері ми зібралися біля одного з моніторів зв'язку, щоб подивитися переданий нам запис.
   У сутінках куреня, стіни якого були прикрашені розвішаними на них страшними масками, біля розкладеного у центрі ледь тліючого багаття, на звіриних шкурах, один навпроти одного сидів чорний, висохлий як мумія, обвішаний амулетами сивий шаман і молодий чоловік європейської зовнішності в шортах і сорочці пісочного кольору. Трохи осторонь за спиною молодого чоловіка сидів чорношкірий перекладач, за допомогою якого і відбувався діалог:
   - Повторіть ще раз, як називається ваше плем'я? - Попросив європеєць, поправляючи встановлену на якомусь пеньку камеру.
   - Плем'я Розчищувачів. - Переклав перекладач важковимовну довгу назву. - Або скорочено - Плем'я Чистильників.
   - Чистильників чого? Розчищувачів чого? - Уточнював розвідник боса.
   - Розчищувачів Коридори в Горах. Колись наше плем'я було велике і могутнє. І поки воно виконувало всі заповідані предками і богами традиції, воно було непереможним. Потім плем'я розсіялося, традиції розгубилися і ми стали такими, якими ви нас бачите... - Старий задумався і ніби задрімав.
   Кілька хвилин європеєць мовчав, але потім, все ж наважився розбудити чорношкірого шамана і продовжити розпитування:
   - Розкажіть про Розчищувачів Коридори в Горах.
   - Давно це було... Мені про це розповідав мій дід, а йому - його дід... Шаманство у нас передається від діда до онука, через одне покоління. Так от, давним-давно, коли вся земля була вкрита густими лісами, а гори посеред лісу були такими високими, що їх вершини блищали білими діамантами в променях сонця, а на їх середині відпочивали хмари, Боги, які прийшли в наші землі, вирішили побудувати в цих горах свій будинок. Боги були величезними і страшними, з хвостами як у крокодилів і зі звірячими обличчями, схожими на ці маски. - Шаман повів рукою, а європеєць повернув камеру, крупно показуючи маски.
   Придивившись, я зазначив, що маски віддалено нагадували обличчя наших сапозаврів, але були значно страшнішими.
   - В руках у них були чарівні списи. Направивши ці списи на скелю, вони могли вирізати в ній дірку, як ми вирізаємо її ножем у банані. За допомогою цих списів Боги вирізали в скелях величезні сходи, які вели до середини гори, а потім - коридори і приміщення, в яких жили. А біля підніжжя гори вони розселили велике плем'я людей - наших предків. Тоді люди були не такими, як зараз - вони були великими і сильними, майже такими ж, як Боги... - Шаман, перебираючи амулети на своїх грудях, заглибився у спогади.
   - Що робили ваші предки? - Насмілився відвернути його від роздумів розвідник.
   - Кажуть, вони вміли літати у повітрі, плавати під водою, говорити один з одним перебуваючи на різних кінцях світу... У них було багато різних чарівних штучок, про які розповідається в наших казках... Я не можу цього описати, тому що ніколи не бачив, але думаю, це було щось на зразок ваших літаків, підводних човнів, телефонів і всього такого іншого.
   - І куди ж все це поділося?
   - Боги жили тут довго, але потім вони пішли. Йдучи, вони заповідали людям кожні сто років розчищати Коридори в Скелях дощенту.
   - Від чого ж треба було розчищати коридори?
   - Гори обсипалися, з їх вершин вода змивала землю і пил, на цьому ґрунті розросталися рослини - все це товстим шаром устилало коридори. Боги заповідали розчищати коридори до Зображення, а наносні грунти розсипати по лісі.
   - Якого Зображення? - Молодий чоловік подався вперед.
   - За легендою, основу коридору прикрашено Зображенням Бога і нашого Предка. Поки люди виконували заповіт Богів і відкривали це Зображення, вони процвітали і були всемогутніми, як Боги. За багато століть і поколінь, ліс змінився саваною, гори стали меншими, вхід в коридор, спустився до землі, а сходи зникли... Люди стали лінуватися - розчищали не повністю всі коридори, а тільки частину їх біля Зображення і Вартових. Землю і каміння не всі висипали в савану, а частину залишали в коридорах...
   - Хто такі Вартові?
   - Це камені із зображенням наших предків. За ними і повинно знаходитися Зображення Бога і Предка. Але вже багато поколінь ніхто його не бачив.
   - Але ж ви ходите розчищати коридори?
   - Першого разу, коли я пішов туди, мені було років десять. Мій дід, тодішній шаман, повів усіх чоловіків і жінок, які могли подолати триденний перехід і тримати лопату, до гір. У племені залишилися лише немічні діди й баби та малолітні діти. Тільки шаман знав, де знаходиться прохід в коридори. "Онук", - Сказав він мені, - "Ти будеш наступним шаманом, тому уважно дивись і все запам'ятовуй". Я дивився і запам'ятовував. Ми прийшли до Коридору в Горах, ступенів до нього не було, Коридор починався біля самої землі. Дід наказав чоловікам розвести вогонь і факелами випалити всю траву в Коридорах. Коридорів виявилося два: спочатку один дуже довгий, а потім, за поворотом - другий, трохи коротший. Коли вся трава вигоріла, майже в самому кінці Коридору постали Вартові - великі камені із зображенням великих людських голів. Дід наказав розкопувати Вартових та основу Коридору, а грунт виносити на ношах до савани.
   - Ви розчистили основу Коридорів?
   - Ні, скільки ми не копали, скільки не виносили щебінь, нам вдалося звільнити Вартових лише до висоти трохи більше мого зросту. Майданчик за Вартовими ми розкопали теж на таку глибину, решту грунту у коридорах люди розкопували не до кінця - біля Вартових більше, далі все менше. Мисливці полювали на дичину, жінки готували їжу, діти завантажували щебенем носилки, чоловіки виносили грунт у савану... Це тривало багато днів. Нарешті, шаман зупинив роботи, і ми повернулися в своє поселення.
   - Більше ви не ходили туди?
   - Ходили. Після цього походу шаман сказав, що Боги гніваються на нас. Тому у нас все менше здобичі, все більше хвороб і все менше сил... Він сказав, що Боги приходили до нього вночі і сказали, що Час Розчищення Коридорів тепер має приходити не раз на сто років, а кожен рік. Кожен рік він став водити людей на розчистку коридорів, але вже не все плем'я, а лише підлітків і міцних чоловіків, всього близько двадцяти. Кожен рік ми випалювали в коридорах траву і розчищали коридори, але не на велику глибину. Нам так жодного разу і не вдалося розкопати легендарне Зображення...
   - А зараз ви ходите туди?
   - Останнього разу мені вдалося зібрати групу з десяти чоловік років двадцять тому. Люди не хотіли виконувати древній заповіт. Тепер у призначений день вони просто розчищають доріжки в нашому поселенні. Так за століття змінився ритуал. Тепер ми не Плем'я Розчищуючих Коридори, а Плем'я Розчищуючих Доріжки...
   - Ну а дорогу туди ти пам'ятаєш?
   - Дорогу я пам'ятаю, але сил йти в таку далеку путь у мене вже немає.
   - Тоді розкажи, як знайти Коридор у скелях. Може, нам вдасться знайти ваше Зображення та колишнє процвітання повернеться до вашого племені?
   - Я можу і розповісти, можу і показати... - Старий шаман, крекчучи, підвівся і перейшов до задньої стіни куреня.
   Покопирсавшись під шкурами, він виніс до багаття якісь предмети. Не кваплячись, підкинув пару полін у багаття і при світлі полум'я, що розпалилося з новою силою, ми побачили спочатку карту місцевості на шкурі якоїсь тварини, а потім шаман розгорнув зі шкір кам'яну пластину, з вигравіруваною на ній мапою.
   - Раніше тут все було по-іншому. - Він провів пальцем по борознах кам'яної карти, тому мої предки-шамани постійно перемальовували карту і вносили зміни, що виникали з плином часу.
   Європеєць схилився над картами.
   - Раніше гори стояли посеред лісу, тепер - посеред савани. Раніше тут були річки - тепер їх немає...
   - Старий, подаруй мені ці карти. Вашому племені вони більше не потрібні, адже ви вже не розчищаєте Коридори в скелях. А я за це зроблю для твого племені все, що тільки буде в моїх силах...
   На цьому запис уривався. Не знаю, що попросив шаман і що зробив для племені Генрі Уілфрі, але карти, видимо, стали його власністю.
   - От бачиш. - Звернулася до Люка Діксона Сінді Стар. - От і знайшлося пояснення такої малої кількості грунту над майданчиком - його постійно знімали, в усякому разі, спочатку.
   - Так, це багато що пояснює... - Погодився той, потягуючись і вирушаючи до свого будиночка.
   Всі ми теж розійшлися на ніч по своїх оселях.
  
  * 4 *
   Вранці я прокинувся від тривожних криків. Вискочивши зі свого будиночка, я, як і всі інші, побачив, що "люк" знову засунули, закривши сходи.
   - Ой, що ж буде?! Там вночі залишалися працювати Седрік і Діна! -Бігала по краю "люка" Меган Морган.
   Я розгублено озирнувся. Всі члени моєї експедиції вже були на ногах і юрмилися біля краю "гребінки", боячись переступити за цю межу. Седріка Роуза і Діни Гріфіц серед них не було.
   - Шеф! - Покликав мене інженер Гук. - Погляньте-но, стовпчик знову вийшов з-під землі.
   Я підійшов до стовпчика і озирнувся. Як і раніше, Сапозавр і Людина, зображені на стіні проходу, пропонували вдарити по ньому молотом.
   - Спробуємо знову стукнути по стовпчику! - Запропонував я, зв'язуючись з босом.
   Той теж вирішив, що це єдине правильне рішення і Майкл Робертсон знову підігнав вантажівку з лебідкою. Щойно вантаж опустився на кам'яний стовпчик, як люк поїхав під козирок. На цей раз землетрусу не було, лише легке тремтіння землі під ногами.
   Не встиг "люк" до кінця сховатися під козирком, як до нас, спотикаючись і падаючи, поспішили доктор Гріфіц і доктор Роуз, що перебували в пастці. Діна, вся в брудних патьоках від пилу і сліз, кинулася до мене.
   - Ернст, милий, я думала, що вже ніколи тебе не побачу!.. - Вона обіймала і цілувала мене, повиснувши на моїй шиї, і саме тоді я вперше відчув невимовну ніжність до цієї жінки...
   Коли через три дні люк знову закрився, ми вже не панікували. Виявилося, що якийсь механізм закривав люк через кожні три дні, і для його відкриття нам необхідно було кожного разу бити по кам'яному стовпчику.
   Наші роботи просувалися за різними напрямками. Протягом місяця ми відкрили для себе спальні приміщення як заврів, так і людей, приміщення для робіт і відпочинку, для приготування їжі та лабораторії, систему вентиляції та водопроводу... Отже, не вникаючи в подробиці нашої роботи, опишу вам відкритий нами скельний комплекс, законсервований кимось на мільйони років.
   Прямо навпроти сходів відкривався арочний вхід у величезний зал, висота склепіння якого перевищувала дев'ять метрів. Система вимірювань у древніх будівельників була не така, як у нас, тому мені зручніше називати розміри приблизно. Саме приміщення було вирубано в скелі у вигляді прямокутника з округленими кутами приблизно 23,5 на 45 метрів. Уздовж бічних стін цього залу розташовувалися два ряди кам'яних блоків: справа блоки були поменше, зліва - побільше. Коли ми розчистили стіни, на їх гладких поверхнях проступили зображення: за величезними блоками зі скошеними поверхнями, як за столами, сиділи Сапозаври і, схилившись над великими прямокутними пластинами, щось... писали! В їх руках були якісь стрижні з круглими набалдашниками нагорі. Справа, за блоками поменше, сиділи Люди і теж писали. За допомогою таких же стрижнів, але трохи менших, вони виводили на кам'яних пластинах якісь знаки. Що це були за прилади, які гравірували твердий камінь на глибину до пів-сантиметра? Кілька списаних кам'яних пластин ми виявили і на блоках-столах. Одна плита була повністю заповнена знаками, інші ні. Всі знаки на них були однотипними, але різними, деякі повторювалися. Писали і люди, і динозаври, розташувавши кам'яні "листи" розмірами 1,17 на 0,89 у динозаврів і 0,78 на 0,62 у людей, як "альбомні". Рядок починався з лівого верхнього кута "сторінки" і вертикально спускався вниз до нижнього лівого кута, потім повертався і йшов угору паралельно першому. Так, звиваючись змійкою, рядки йшли по всій сторінці зверху вниз і знизу вгору, заповнюючи весь простір зліва направо. Тобто, це був зал, де на великих кам'яних пластинах гравірувалися тексти і виконувалися малюнки. І, якщо на стінах приміщень зображення були в натуральну величину, то на кам'яних плитах-сторінках вони були меншими.
   Криптографи і палеографи відразу ж взялися за аналіз і розшифровку знайдених писемних пам'яток. В цьому їм допомагали і різні написи настінних вказівників. Так, на стіні правого коридору ми виявили вигравіруване коло діаметром сорок три сантиметри з зображенням Сапозавра, що вказує в коридор і трьома знаками під ним. В лівий коридор вказувала Людина в такому ж колі, і з трьома знаками під ним. Написи розрізнялися лише одним першим знаком, тому ми вирішили, що ці знаки означають Людину і Сапозавра.
   Приміщення, що були в цих коридорах, виявилися різними. Спочатку, в завровому коридорі, ми потрапили у великий зал, уздовж однієї зі стін якого розташовувався величезний моноліт з висвердленими в ньому на рівній відстані отворами діаметром близько дев'яноста сантиметрів. Зображення на стіні показувало, як на цьому моноліті сидять в ряд динозаври.
   Порівнявши цей зал з приміщенням у людській частині і зображенням на його стіні, ми зрозуміли, що це туалет. Туалет був громадським, що не припускав перегородок, бо і люди, і заври, сидячи на блоці з отворами, мабуть, спілкувалися один з одним. Ходи отворів, як трубопроводи, висвердлені в камені, вели в одне велике приміщення під центральним "письмовим" залом комплексу. Зображення на стінах цього залу показували, що тут була лабораторія з переробки відходів життєдіяльності. Виходить, навколишнє середовище ця цивілізація не забруднювала.
   Крім блоків з отворами, які ми назвали "унітазами" в приміщеннях були і ванни. У динозаврів це було велике овальне "корито" шириною близько семи, довжиною близько двадцяти трьох і глибиною близько трьох з половиною метрів, в торці якого ряд отворів підводив воду до кранів, зображених на настінному малюнку як великі конусоподібні насадки. Вони були виконані не з каменю, а з якогось іншого матеріалу, який, на жаль, за мільйони років розпався. Зображення на стіні показувало, що в "кориті" одночасно могли плескатися кілька динозаврів.
   Навпроти людських "унітазів" також розташовувався басейн розмірами приблизно чотири з половиною на майже вісім метрів і глибиною трохи більше півтора метри. Зображення також демонструвало спільне купання наших предків.
   Взагалі, кожне приміщення своїми зображеннями на стінах і написами під ними розшифровувало своє призначення.
   Так, за санвузлами, розташовувалися спальні приміщення: у Сапозаврів ліжками служили овальні виїмки в камені по периметру залу, в яких вони спали, згорнувшись калачиком і накрившись хвостом. У Людей в якості ліжок служили кам'яні блоки, розташовані в декілька рядів по всьому залу. Мабуть, на блоки щось слалося для м'якості. Всього ми нарахували дванадцять виїмок для сапозаврів і вісімнадцять блоків для людей.
   Ще далі по коридорах розташовувалися "їдальні". В їдальні Сапозаврів по колу розташовувалися майже такі ж виїмки, як у "спальні", а в центрі - великий круглий моноліт-стіл. У Людей в якості стільців використовувалися овальні в перетині кам'яні циліндри, а в якості столу - майже такий же моноліт, як у динозаврів, тільки менших розмірів. Зображення на стінах показували, що харчувалися і заври, і люди майже однаково: тварини, риба, плоди і коренеплоди, злаки. На чому їжа готувалася, поки було не ясно. Малюнки на стінах показували якийсь великий предмет в центрі "столу", який Сінді Стар назвала "мікрохвильовкою".
   Більше приміщень на цьому рівні не було, але сходи, розташовані навпроти санвузлів, вели до наступного поверху вниз.
   По центру внизу розташовувалася лабораторія, що переробляла відходи життєдіяльності, і шість величезних залів, де зберігалася безліч округлих і овальних каменів різних розмірів. Діаметри цих овалів були найрізноманітнішими - від сорока сантиметрів найменший до майже п'ятнадцяти метрів найбільший. Хтось назвав ці приміщення "музеєм каменів". На всіх каменях були нанесені малюнки та письмові знаки.
   Мені це одразу ж нагадало знамениті гліптоліти Іки. Всім відомі зображення каменів Іки показували як сцени полювання та побуту людей і динозаврів, так і складні операції з пересадки органів і космічні подорожі. Люди на них мали великі голови з низьким похилим чолом і прямим носом і довші, ніж у нас великі пальці на руках. Жили ті люди приблизно шістдесят мільйонів років тому. Аналіз же наших артефактів називав давніші часи - приблизно сто - сто двадцять мільйонів років.
   Під другим рівнем скельного комплексу знаходився ще один, останній. Вели туди одні, комбіновані і для Сапозаврів, і для Людей, сходи. Судячи з малюнків на стінах, тут були майстерні і сховища, але нічого, крім великих кам'яних блоків, які служили столами, не збереглося. Малюнки і написи під ними могли б розповісти, що тут робили, якби ми розуміли, що вони зображують. Тільки в приміщенні для зберігання і обробки продуктів ми знайшли дещо знайоме. Зображувалися різні коренеплоди, плоди і злаки, віддалено схожі на сучасні, а також способи їх вирощування, збору, обробки і приготування. Показувалися способи полювання на диких динозаврів і ссавців, а також оброблення туш; способи лову риби і її приготування. Саме завдяки цим написам і вдавалося спочатку нашим палеографам створювати словник термінів древньої цивілізації.
   На восьмий день досліджень підземного комплексу до нас завітали гості. Трохи після опівдня на двох джипах до входу в перший коридор під'їхали тринадцять чорношкірих, озброєних автоматами, чоловіків. Військові, що несли караул у цей час, зв'язалися з іншими. Ті поспішили до виходу і всього за кілька хвилин прохід, перегороджений двома трейлерами, наїжачився дулами автоматів і кулеметів. З джипа вийшов сивий худорлявий дідусь і в супроводі молодого, який підтримував його під руку, підійшов до одного з трейлерів. Старий щось шепнув і молодий голосно крикнув:
   - Нам треба говорити з найголовнішим!
   - Я підійду? - Запитав, встаючи на весь зріст на даху трейлера, капітан Грей.
   - Ти найголовніший? - Перепитав молодий негр.
   - Ні. Найголовніший у нас шеф.
   - Поклич шефа! - Зажадав молодий, саджаючи старого на підстелену кимось з них шкуру леопарда.
   Поки капітан зв'язався зі мною, а я з босом, поки я під'їхав на всюдиході до входу в Коридор і розгорнув планшет, всі прибулі мовчки чекали, розсівшись півколом біля входу в Коридор, хто на шкурах, а хто і просто на траві.
   - Я тут головний! Що вам потрібно? - Я вийшов до гостей, показуючи, що ніякої зброї у мене немає.
   Всі, крім старого, схопилися на ноги. Старий, в якому я впізнав того самого шамана з відеозапису, вказав мені місце поряд з собою, запрошуючи сісти. Я підійшов і сів, встановивши поруч планшет, з екрану якого спостерігав за подіями Генрі Уилфри.
   - Ми бачили, що сюди прилітали вертольоти. Ми зрозуміли, що ви знайшли наші Коридори в Скелях. Ми приїхали допомогти розкопати Зображення. - Почав через перекладача шаман.
   - Так, ми знайшли Коридори. Ми розкопали Зображення. - Підтвердив я. - Ми повинні його побачити.
   Я обернувся до боса на моніторі. Той думав кілька хвилин. Тривалу паузу ніхто не переривав. Нарешті, бос звернувся до шамана:
   - Я дав вам машини, автомати, обладнання та речі, які ви просили. Ви задоволені цим?
   - Так, ми задоволені цим.
   - Я побудував у вашому селищі, будинки, електростанцію і пробурив свердловину для води. Це працює?
   - Так, все що ти збудував, працює.
   - Я кожного місяця направляю вам вертоліт з необхідними продуктами, медикаментами, речами. Ви отримуєте їх?
   - Так, ми все отримуємо.
   - Вам ще щось від мене потрібно?
   - Ні, ти виконав всі наші прохання.
   - Тоді чого ж ви хочете?
   - Ми лише хочемо побачити наше Зображення. Ми хочемо знати, чи існує воно насправді. Тоді ми будемо знати, що всі легенди і казки про наших предків - правда.
   - Добре! - Подумавши ще кілька секунд, повідомив Уилфри. - Завтра вранці ви побачите Зображення. А поки наші люди встановлять для вас намети у затінку скелі і нагодують вас обідом. Залишивши наших гостей на піклування військових, я повернувся до табору.
   - Генрі, мені б не хотілося, щоб місцеві побачили наш Комплекс. - Я висловив свої сумніви босові.
   - А вони і не побачать! - Засміявся той.
   - Як же, адже тут все зрозуміло. - Я повів рукою в бік відкритого люка і сходів, що було видно з нього.
   - Завтра - третій день! Завтра люк закриється! - Веселився над моєю недолугістю Генрі. - Ви не будете бити по стовпчику, поки аборигени не намилуються своїм Зображенням!
   І як я сам про це не подумав! Повідомивши всім ученим і робітникам, що завтра у нас буде вихідний, я відправився в "музей каменів" вивчати написи. Вночі, як і завжди через кожні три доби, "люк" закрився. У підземеллі нікого не залишалося.
   На світанку ми стали готуватися до прийому гостей. Для цього були накриті довгі столи під натягнутим тентом, підметений майданчик "люка", омиті водою Вартові "гребінки", купою обладнання і маскувальною сіткою прикрите зображення Сапозавра і Людини біля кам'яного стовпчика, що відкриває "люк". Коли все було готове, я разом з капітаном відправився за нашими гостями.
   Ті вже встали і з нетерпінням тинялися біля входу в Коридор. За моїм наказом, один з трейлерів виїхав з коридору в савану, звільняючи проїзд для джипів аборигенів. Зброю ми їм запропонували залишити зовні під охороною наших вартових. Голосно посперечавшись і порадившись, вони, нарешті, склали свої автомати біля вертикальної стіни скелі, розсілися по машинах і поїхали за нами. Старий-шаман з перекладачем їхали разом зі мною.
   Кілометри чотири першого коридору ми їхали зі швидкістю близько тридцяти кілометрів на годину.За ці вісім хвилин шаман встиг роздивитися снопи трави, укладені нами уздовж стін.
   - Ви не спалювали траву? - Запитав він.
   - Ні, ми вирубували її, щоб потім використовувати для багать.
   - Добре. - Схвалив мій співрозмовник.
   І тут ми під'їхали до крутого спуску. Наші робочі на екскаваторах розчистили Коридори дощенту від "гребінки" до цього місця. Глибина котловану на стику двох коридорів становила майже тринадцять метрів. Щоб могли проїжджати машини, робочі знімали грунт далі невеликими шарами, створюючи похилий схил. Тут нам довелося знизити швидкість і обережно з'їхати вниз.
   - Ви розчистили Коридор до дна! - Вигукнув шаман. - Навіть дід мого діда не бачив його! Якби у нас раніше були ваші машини, ми б не розгубили свої традиції!
   - Раніше і у нас не було таких машин. - Пояснив я шаману. - Наші предки теж не могли б допомогти вашим.
   - Так. - Погодився шаман. - Ми всі втратили те, що вміли наші предки.
   Два кілометри до табору по рівній скельній поверхні ми подолали всього за півтори хвилини. Вийшовши з машини, я, як екскурсовод, повів групу екскурсантів через наш табір пішки. Рівні ряди розбірних будиночків уздовж стін коридору не викликали в аборигенів подиву - Уілфрі надіслав і встановив в їх селищі майже такі ж. Кинувши лише кілька поглядів на накритий для них стіл, гості кинулися до Вартових. Старий йшов попереду, ледь спираючись на руку свого помічника. Не доходячи до "гребінки" метрів з сім, він благоговійно опустився на коліна і торкнувся чолом підлоги. Всі інші наслідували його приклад. Посидівши так пару хвилин, старий почав підніматися. Один з тих, що супроводжували його, підскочив і допоміг перекладачеві підняти тремтяче тіло шамана на ноги. Той підійшов до центрального стовпа і, задерши голову, довго вдивлявся в обличчя свого предка. Потім торкнувся долонею руки велетня, яка своєю долонею ніби застерігала. Його маленька долонька покрила долоню Першолюдини трохи більше, ніж на третину. Спробувавши обійняти свого предка, шаман обійшов навколо тригранного стовпа, притискаючись до кожної грані чолом. Потім він виконав все те ж і біля інших Вартових. Вся група супроводу робила так само. Я стояв у напрузі, боячись, що чорношкірі захочуть дізнатися, куди ж так наполегливо вказують Вартові. Але шаман, обійшовши кожного з них навколо, підійшов до краю плити "люка". Тут всі вони благоговійно уставилися на Зображення своїх Богів і простояли нерухомо хвилин десять, а то й більше. Потім старий пройшов до Зображення, встав на коліна і провів рукою по гравіювальній борозні...
   Після урочистого сніданку на честь визволення Зображення, коли всі аборигени дружно фотографувалися і біля Вартових, і біля Зображення, для кращої картинки підфарбованого нашими робочими з балончиків в червоний і жовтий кольори, Шаман поманив мене до себе і через перекладача прошепотів:
   - Нам треба таємно поговорити в будинку.
   Я згідно кивнув і запросив їх до себе, викликавши на монітор планшета боса.
   - Це мій онук. - Вказав Старий на перекладача. - Він буде шаманом після мене. Йому можна все знати.
   - Добре. - Одночасно кивнули я і бос з монітора.
   - Я зрозумів, що Вартові вказують на те місце, яке ви прикрили. Думаю, ви знайшли їх будинок.
   Ми з босом мовчали, чекаючи подальших слів мудрого старого.
   - Наші предки заповідали нам тільки розчищати Коридори. Про будинок у переказах не говорилося. Тому ми не будемо претендувати на розкриття цієї таємниці.
   Я полегшено зітхнув: розборки з місцевими ніяк не входили в мої плани.
   - Але я хочу відновити колишню славу нашого племені, відродити наші традиції і легенди. Я хочу, щоб всі наші люди побували тут і самі побачили те, про що йдеться в казках.
   - Немає проблем! - Радісно вигукнув Генрі. - Але, щоб не заважати нашим роботам, треба встановити графік. Нехай це буде... м-м-м... Припустимо, кожен восьмий день після цього! І нехай ніхто не суне ніс в наші справи!
   - Добре. - Почав підніматися зі стільця шаман. - Ми будемо приїжджати кожного восьмого дня. Наші люди не будуть вам заважати. Вони навіть можуть допомогти копати, спокутуючи свій багатовіковий гріх перед предками. - І він, висохлий, зігнутий, але величний, ледь перебираючи старечими ногами, попрямував до виходу.
  * 5 *
   Якось геологу-антропологу Джеку Флаю, наймолодшому нашому вченому спало на думку просвітити рентгеном один з каменів "музею", на якому був зображений молоток цілком сучасного вигляду. Яке ж було його здивування, коли всередині каменю він виявив такий самісінький молоток. Просвічування інших дрібних каменів показало, що всередині них знаходяться ті ж предмети, що зображені на їх поверхні! Це дійсно був музей! Музей предметів, законсервованих для збереження в каменях. Отже, камені були штучного походження і служили футлярами. Розсвердливши один з дрібних каменів, ми виявили в ньому металевий скальпель або ніж величезних розмірів. Малюнок показував, як цим скальпелем проводилися операції. Склад металу виявився нам невідомим.
   В іншому камені виявилося скам'яніле серце людини - тої, великої Людини, яка жила при Сапозаврах. Звіряючи зображення з рентгенівськими знімками і написами на каменях, ми поповнювали свої запаси знаків стародавньої писемності.
   Зрозуміло, всі камені ми не розпилювали. Цілком достатньо було усвідомлення того, що це підписані футляри із зображенням вмісту, яке ми підтверджували знімками. Тим більше, що за мільйони років їх вміст або повністю скам'янів, або перетворився на незрозумілу скам'янілу масу. Аналіз показував наявність і металів, і композитних матеріалів, і пластмас, і органіки... Мабуть, Сапозаври або Боги, як їх називали аборигени, не розраховували на такий довгий термін зберігання.
   Великий інтерес представляли і самі камені. З чого вони були зроблені? Спочатку ми думали, що це природний матеріал. Подібні камені знаходили і раніше на залишках древніх мегалітичних споруд. І раніше вчені не могли зрозуміти, як стародавні могли вирізати камені чудернацьких форм, що укладалися в будівлі, як пазли. Тепер стало зрозуміло, що вони виготовлялися приблизно так само, як наші бетонні блоки. Але наш бетон не витримав би і одного мільйона років! Технології Сапозаврів були набагато досконалішими.
   Поступаючись наполегливим проханням палеонтологів, бос дозволив звільнити від каменю-футляра тіло Сапозавра і Першолюдини. Ще жоден динозавр в історії археології не був знайдений в такому хорошому стані! Вивчаючи кожну кісточку, кожен скам'янілий м'яз, кожен сантиметр шкіри вчені зробили безліч нових відкриттів і навіть спробували відтворити голос представника долюдської цивілізації. Коли ми уперше слухали все те різноманіття звуків, які були доступні Сапозаврам, Сінді Стар раптом сказала:
   - Воістину, громоподібний глас божий.
   Аналогічні дослідження Першолюдини показали хоча і більш багатий, ніж у нас діапазон, але все ж трохи бідніший, ніж сапозавровий. Голоси двох з половиною метрових велетнів теж були більш гучними, ніж наші.
   Інженери і геологи за допомогою зондів з відеокамерами виявили під Комплексом безліч "труб" висвердлених у камені. Це були і вентиляційні шахти, і система водогону. Але найнесподіванішою знахідкою виявилося велике озеро на глибині понад сто двадцять метрів під нижнім ярусом Комплексу.
   Коли археологи почали розчищати овальну борозну в підлозі в кінці тупикового коридору за останніми сходами, їх увагу привернули дірки в центрі цього овалу. Інженер Майкл Робертсон, оглянувши знахідку, припустив, що в ці дірки могли бути вставлені кріплення для ручки.
   - Якої ручки? - Здивувалася Меган Морган, яка саме розчищала знаки на овалі.
   - Ручки для цієї кришки. - Незворушно відповів Робертсон.
   - Ви думаєте, це кришка? - Меган встала і відійшла трохи вбік, щоб побачити весь овал цілком.
   - А що ж ще? - Здивувався інженер. - Треба її відкрити.
   Прочистивши дірки, просвердливши камінь в зазначених місцях, робочі простягнули в них металевий трос і за допомогою лебідки підняли кришку, опустивши її поруч на підлогу. Вниз вела вертикальна шахта діаметром близько чотирьох метрів. Спустивши в шахту відеокамеру, інженери і виявили на її дні воду. За допомогою страхувальних тросів і забитих в стінки скоб, в шахту змогли спуститися і самі інженери, і кілька робітників.
   На глибині приблизно вісімдесяти метрів шахта розширювалася на величезну, що не має, як здавалося, кордонів, печеру. Подальші дослідження показали, що розміри цієї вимитої водою печери становили приблизно дев'яносто на сто сімдесят метрів. Рівень води за мільйони років в ній поступово знижувався. Спочатку вода повністю заповнювала всю печеру і навіть піднімалася по шахті приблизно на третину. У різні епохи вода йшла то швидше, то повільніше і зараз, на дні цього природного залу знаходилося майже овальне озеро вісімдесят три на сто тридцять сім метрів і глибиною близько п'ятдесяти семи.
   Невелика течія вказувала на те, що вода надходить в озеро з якогось поки не виявленого підземного джерела, а де випливає, інженери збиралися встановити в подальшому.
   Проклавши уздовж шахти гнучкий трубопровід з насосами, наш Комплекс отримав постійне джерело питної води. Запрацювали стародавні "унітази" і "ванни", правда, тільки в "людському санвузлі", який хоч трохи нам підходив. Утилізувати відходи, як стародавні господарі Комплексу, ми не вміли, а тому встановили в нижній лабораторії біоцистерни, які випорожнювали в савані по мірі наповнення.
   Через кілька днів за допомогою фарби, вилитої в озеро, вдалося встановити і місце виходу води на поверхню. Це виявився невеличкий струмок за двадцять вісім кілометрів від гори, який виринав з під купи каміння майже на кордоні савани і рідкісного лісу і біг до поселення Племені Розчищувачів Коридорів.
   До речі, люди з цього племені дійсно стали допомагати нам у розкопках. Щоб не заважати вченим, навідуючись до Зображення лише кожного восьмого дня, коли люк був закритий, а ми оголошували в таборі вихідний, вони почали розкопувати за допомогою одного з екскаваторів прохід в коридор, маючи намір вирівняти його основу з основою Зображення. Наші робочі, що розкопували Коридор вже майже біля самого виходу, допомагали вивозити грунт подалі в савану. Через деякий час була розкопана перша сходинка легендарних Великих Сходів, які, як згадувалося в давніх переказах, вели до проходу на середині гори. Все розкопування сходів зайняло кілька місяців, бо котлован для них доводилося весь час не тільки поглиблювати, а й розширювати.
   Основні роботи з розшифровування написів і складання словника лягли на плечі трьох учасників експедиції. Це були фахівці в області палеографії та криптографії - Діна Гріфіц, Седрік Роуз і я. Седрік Роуз, сорока дворічний, лисуватий вчений, вважав за краще працювати наодинці, тільки по вихідним ділячись своїми відкриттями і переварюючи нашу інформацію. Ми ж з Діною працювали в парі. Вже через місяць такого тісного співробітництва у нас зав'язалися настільки теплі стосунки, що Діна перейшла жити до мого будиночка.
   Ми саме працювали над написами, що змійкою звивалися між двох тригранних колон, які виступали з центральної стіни "Письмового залу", коли Джек Флай, наш супер-активний молодий гангстер і геолог-антрополог, вирішив обчислити пропорції зображеної посередині людини. Лазячи уздовж стіни і роблячи різні виміри, він притулив драбину до якогось круглого виступу над головою зображення. Під його вагою драбина почала ковзти по стіні і зцарапала частину виступу. Під виступом проступили борозни нового зображення. Розчистивши його, Флай виявив вписаний у коло квадрат, в центрі якого було невелике кругле поглиблення. Він покликав мене і показав свою знахідку.
   - Щось мені це нагадує... - Задумливо протягнула Діна, але згадати, що ж саме, так і не змогла.
   Весь день до самої вечері вона ходила задумлива і на мої запитання відповідала невпопад. Я не заважав їй, бо і сам, бувало, поглинений якоюсь загадкою, міг не реагувати на оточуючих. Відмовившись від вечері, Діна пішла до Вартових. Постоявши трохи перед центральним, вона підійшла до стіни із зображенням людини, що б'є по стовпчику молотом. Я трохи віддалік слідував за нею. От вона присіла навпочіпки, підсвічуючи собі ліхтариком і уважно розглядаючи верхню площину стовпчика, зараз зануреного в камінь.
   - Так! Нашла!!! - Вона схопилася і радісно застрибала.
   - Що ти знайшла? - Підійшов я до неї.
   - Тут таке ж зображення, як в "Писемному залі"! От дивись: перетин стовпчика квадратний, у нього вписане коло, в коло - ще один квадрат, а в центрі квадрата - кругле поглиблення!
   Я придивився. Дійсно, зображення було точно таким же - в коло діаметром сорок три сантиметри вписаний квадрат з круглим поглибленням посередині. Точно такі ж параметри були і у знайденого Флаєм.
   - Все, біжимо! Треба стукнути по тому колу! - І Діна потягла мене вниз по східцях.
   Поки вона намагалася стукати по колу своїм маленьким кулачком, я зв'язався з інженером Гуком і попросив його придумати, чим можна стукнути по вертикальній стіні. Прискорювані нетерплячої Діною і під керівництвом Дональда Гука, двоє робітників зібрали триметрову конструкцію, що нагадувала стінобитну машину. Причепивши на металевих тросах газовий балон, заповнений піском, вони розгойдали його і вдарили по знаку. Вся стіна між колонами почала падати, відкриваючи за собою новий простір. Коли вона, піднявши хмару пилу, впала, утворивши підлогу нового семиметрового коридору, ми побачили величезний зал, вхід в який перегороджувала якась велика купа. Після розчищення купа виявилася скульптурою Людини, що сидить за столом і пише на кам'яній плиті вже знайомим нам по зображеннях гравірувальним приладом. Його запис не був закінчений, він ніби застиг на "півслові".
   Стіни залу складалися з вирубаних у камені ніш, заповнених якимись кам'яними блоками. Після зняття шарів скам'янілого пилу, ми виявили безліч кам'яних плит - і вже знайомих нам прямокутних, і квадратних з круглими лінзоподібними виступами з обох сторін, покритих письменами. Це була справжня бібліотека! Ще, безліч залів простягалися і вправо, і вліво, і на п'ять ярусів вниз майже під усією горою. Такої величезної бібліотеки, такої величезної кількості письмових артефактів ще ніколи і ніде в світі не знаходили! Для розшифровки всього цього багатства трьох осіб було мало, тут потрібна була ціла армія криптографов і палеографів.
   Коли Генрі Уілфрі оцінив знайдені багатства, він не тільки прислав нам групу фахівців, але і прилетів сам. Снуючи між кам'яними фоліантами на своєму кріслі, він зворушено повторював:
   - Для цього варто було жити! Це найбільше відкриття! Тепер би скоріше все це прочитати!
   Приховувати надалі відкритий Комплекс не мало сенсу - аж надто багато народу було залучено до робіт. Генрі Уілфрі скликав наукову конференцію у Відні, на якій і розповів про нашу знахідку. Після кількох міжнародних наукових експедицій до місця наших робіт і переговорів з місцевим урядом, було вирішено розпочати підготовку до облаштування поселення для прийому туристів і проведення екскурсій по Комплексу. Наш мільйонер розгорнув таке бурхливе будівництво, що роботу отримали не тільки приїжджі фахівці, але і населення кількох довколишніх племен.
   Вже через два роки місцевість неможливо було впізнати. У десяти кілометрах від гірського масиву невеликий, але супер-сучасний і комфортабельний аеропорт, влаштований як тропічний дендро-парк, зустрічав туристів тінистої зеленню і прохолодним вітерцем кондиціонерів, свіжістю штучних водойм, фонтанів і водоспадів, а також співом птахів, що снували між гілок, листя і ліан під куполом аеровокзалу. Прекрасна рівна дорога, з невеликим, але постійним підйомом прямою лінією розкреслювала савану від аеропорту до гір. Уздовж неї, в тіні висаджених кількома рядами пальм, очікували перших плодів лимонні, апельсинові, грейпфрутові дерева, кущі гранатів і ківі, а також багато іншої тропічної і екваторіальної рослинності. А за смугою цієї зелені височіли величезні вітряки і виблискували дзеркальні поля сонячних батарей. Кілька артезіанських свердловин уздовж дороги постачали воду до аеропорту, до посаджених рослин, і у нове місто, що виникло біля підніжжя гір. У двох кілометрах на північ від дороги і за три від міста були побудовані понад-сучасні очисні каналізаційні споруди, обладнані абсолютно новими системами переробки, ідеї для яких наші інженери запозичили з малюнків Древніх.
   Серед буйної, добре зрошуваної рослинності біля підніжжя гори розташувалося нове місто Сапіенсвілл з двох-трьох-поверховими котеджами, що постачалося електрикою від сонячно-вітрової електростанції. Всі дороги цього міста сходилися до широкої дугоподібної площі, яка підковою охоплювала котлован біля гігантських сходів, що вели до Коридору в горі. На цій дугоподібній площі, серед клумб і фонтанів, в місцях для фотографування височіли копії статуй Сапозаврів і Першолюдей, розміщувалися лавки для відпочинку, невеликі кафе і атракціони. Сходи в центрі складалися з великих ступенів висотою близько шістдесяти трьох і глибиною близько вісімдесяти семи сантиметрів, а з боків дві доріжки ступенів були близько сорока одного сантиметра заввишки і глибиною близько сорока шести. Ширина цих сходових доріжок була приблизно два, потім чотири і знову два метри. Від невеликого майданчика, вісім на три з половиною метри, біля входу в перший знайдений нами Коридор сто шістдесят сім великих сходинок чи двісті п'ятдесят шість маленьких спускалися на глибину сто п'ять метрів у котлован, утворений при розкопках. Далі розкопувати ми просто не стали. В Коридор можна було потрапити як з бічних доріжок підковоподібної площі, так і по східцях, або спустившись до котловану на ліфтах чи фунікулері.
   У котловані підніжжя сходів півколом оперізувала площа шириною двадцять п'ять метрів, а далі амфітеатром піднімалися до підковоподібної верхньої площі п'ятнадцять ярусів готелю для приїжджих. Таким чином, радіус півкола площі на дні котловану разом зі ступенями становив сто сімдесят метрів, а радіус верхньої площі - триста двадцять метрів.
   Кожен ярус заввишки сім метрів включав у себе десятиметрової ширини доріжку з газоном і парапетом по краю і вбудовані в укоси котловану двоповерхові апартаменти. По доріжці, яка біля схилу гори утворювала серпантинний спуск на наступний ярус, можна було ходити пішки або їздити на роликах, гіроскутерах, моноколесах і велосипедах. Всі номери готелю, хоча і виглядали як стільники печерного міста, були обладнані за найсучаснішими технологіями. Приміщення нижнього ярусу були віддані під кафе, відео-лекційні зали і сувенірні магазинчики, в яких продавалися копії каменів Музею, а також предметів, ув'язнених в них і фігурки Сапозаврів та Першолюдей.
   Обслуговування готелю і проведення екскурсій взяли на себе представники Племені Розчищувачів Коридорів, що отримали будинки в новому місті. Екскурсію для літніх людей починали прямо з зовнішньої площі, а для молодих і сильних - знизу. Якщо у вас було достатньо сил, то частину сходів ви могли подолати сходами Сапозавпрів, а частину - Людськими. П'ять кілометрів Першого Коридору і три кілометри Другого можна було долати як пішки, так і на електробусі. Всі стіни Першого Коридору, відчищені, відмиті і заново відполіровані, по обидва боки прикрашали глибоко вирізані в них зображення Сапозаврів і Першолюдей на повний зріст, що йщли в одному напрямку - у глиб гори. Всі Сапозаври виглядали майже однаково, без видимих статевих відмінностей. Стать не прикритих одягом Людей було явно видно.
   Якщо ви йшли пішки, то могли відзначити, що жодного однакового зображення на всьому шляху не зустрічалося. Аборигени-екскурсоводи розповідали перекази, легенди, казки, які наші дослідники допомогли зібрати і систематизувати не тільки у Племені Розчищувачів Коридорів, а й у народів інших племен як Африки, так і Америки, Австралії та Азії.
   На стінах Другого Коридору малюнків не було, якщо не брати до уваги зображення на повний зріст Сапозавра і Людини, що вказують у кінець коридору і їх зменшених зображень в сорока трьох сантиметровому колі через кожні два з половиною метри над ними.Перше знайдене нами таке зображення виявилося останнім у цьому ланцюжку. Ще кілька століть і воно теж зникло б під шаром грунту.
   Для екскурсій були відкриті житлові та господарські приміщення Комплексу і Центральний зал Бібліотеки, названий Алфавітним, зі скульптурою Людини, яка пише. Ці приміщення становили ледве двадцять відсотків від усіх підземних споруд Древніх.
   Всі інші зали бібліотеки для відвідувань залишалися закритими. Там працювали ми - більше сотні фахівців з усього світу під моїм керівництвом.
  * 6 *
   Алфавітний зал так назвали тому, що всі його плити були присвячені вивченню граматики Сапозаврів. Їх знаки були не ієрогліфами і не буквами. Швидше за все, це можна було назвати складовою писемністю. Систематизуючи написи, ми зрозуміли, що слова зображувалися одним, двома, трьома і чотирма знаками, відділяючись один від одного однією горизонтальною лінією без пробілів. В кінці речення ставилися дві риски, на зразок нашого знака "рівності". Існували й інші знаки: по-видимому, кома - у вигляді букви V, перераховування - у вигляді знака III, і ще кілька, призначення яких ми поки не знали.
   Ми зазначили, що на прямокутних плоских пластинах, розташованих як "альбомний" лист, записи велися вертикальною змійкою - спочатку зверху вниз, потім знизу вгору. Дуже часто поруч з написами розташовувалися і малюнки.
   На квадратних з лінзовиднимі виступами плитах від периферії до центру йшла глибока спіраль, шириною до 0,8 сантиметрів і глибиною до 1,2 сантиметрів. Уздовж неї пролягали написи глибиною гравіювання до пів сантиметра. Намагаючись розшифрувати ці знаки, ми зрозуміли, що читати треба не від периферії до центру, а навпаки.
   Якось, до нас у Бібліотеку заглянув інженер Робертсон. Вони з Дональдом Гуком часто навідувались до нас, сподіваючись знайти розгадки зображених на каменях предметів і механізмів.
   - Н-да... Треба б прослухати ці грамплатівки... - У задумі промовив Майкл, спостерігаючи як я складаю таблицю знаків чергової "лінзи", відзначаючи вже знайомі.
   - Які грамплатівки? - Підняв я голову.
   - Оці. Вам хіба не здається, що ці спіралі схожі на доріжки грамплатівок?
   - Так?.. Дійсно. Це який же програвач міг їх озвучувати?
   - Треба подумати...
   І наші інженери подумали! Через деякий час було створено щось на зразок величезного програвача з металевою "голкою" - заокругленим на кінці стрижнем діаметром сім міліметрів. За допомогою палеонтологів, які вивчали голосові органи Сапозаврів, була підібрана відповідна швидкість обертання і ми почули гучні голоси представників найдавнішої цивілізації Землі...
   Серед знайомих і доступних нам звуків, виявилися також якісь немислимо-шиплячі, клацаючі, свистячі, високі і низькі - тобто, голосовий діапазон Сапозаврів був набагато більшим, ніж людський.
   Щойно ми змогли прослухати "платівки", роботи над розшифровкою фоліантів бібліотеки пішли значно швидше. Платівки були "прості" - які перераховували всі звуки, підписані відповідними знаками; "словникові" - на яких звучали окремі слова, підписані поруч зі спіраллю знаками і забезпечені малюнками на зворотньому боці плити; "текстові" - з записаними поясненнями до малюнків на звороті, і навіть "пісенні".
   Ми дізналися, що у заврів було двадцять чотири голосних звуки, які перебували в "абетці" трійками. Наприклад, кожен наш звук мав додаткові більш тверді і м'якші звучання: тверде та різке, як у росіян "ы", мало також більш пом'якшене, як європейске або українське "і" і зовсім м'яке, як українське "ї". Такими ж трійками йшли і інші голосні, і якщо у нас можна було б створити п'ять таких трійок, то у заврів їх було вісім - і всі вони зображувалися різними знаками. Деякі слова складалися лише з одного голосного звуку, деякі виспівувалися двома і навіть трьома звуками.
   Знаків для приголосних букв у заврів не було. Замість них існувало безліч складів і поєднань, зображуваних кожен окремим знаком - всього ми нарахували 57840 знаків (до речі, в китайській писемності налічується 47035 ієрогліфів, хоча сучасні китайці користуються, в основному, 4-5 тисячами знаків). Слова могли складатися тільки з голосних і з голосних з приголосними, наприклад: Ша, ЧНА, РЩа, УРС, УКЛ; склади або починалися, або закінчувалися на голосний звук: УНЧ, УДЦР, ЧНУ, НЧУ - кожному з цих складів відповідав свій знак. Знаків, в яких голосний був би в середині складу, ми не виявили. Наголосів у словах не було, бо склади в словах не зливалися, а проговорювалися окремо. Тому ми в подальшому стали писати їх, виділяючи приголосні великими літерами.
   До речі, ми дізналися, що слова "Людина" і "Сапозавр" записувалися одним складовим знаком: Сапозавр звучало приблизно як "РГО" ( "р" м'яке, як англійське), що означало "вищий розум", а Людина - "МьГО" ( "м" м'яке, як "мь"). Існувало окреме слово "ГО", що означало "розум", слово-звук "О" означало "ідея". Слово "ЩРГО" - означало науковця, "ЖРГО" - різноробочого, "СРГО" - інженера і так далі. Звуком "Мь" позначалося все штучно-зроблене: і видозмінені камені, і якісь композитні матеріали. Але само "мистецтво" звучало як "ВЛА". Ми розшифрували безліч таких "ВЛА": гравірування, малюнок, барельєф, скульптура, архітектура, музика, спів. Причому самі співи складалися, переважно, з наспівування лише голосних звуків, лише зрідка проскакував якийсь приголосний. Живопису, танців і художньої літератури або не було, або ми поки не знайшли.
   Слово "Людина" мало теж багато значень: "МьГо" - людина, штучний розум; "ШМьГО" - людина, яка вміє читати і писати, найбільш освічена, можна сказати, вчений; "ЛМьГО" - людина, що стоїть на рівні тварини; "ЖМьГО" - робоча людина, що вміє виконувати найрізноманітніші види робіт під керівництвом Сапозавра, і так далі. Всі ці знання і терміни ми дізналися саме в "алфавітному" залі, користуючись "словниковими" грамплатівками і "словниками" - блоками.
  Короткий словник стародавньої мови:
   РГО - сапозавр, істота вищого розуму; Р (ь) - вищий, ГО - розум, О - ідея;
  ЩРГО - учений (доктор наук), ЩЩРГО - професор, ЩЩуРГО - академік, ЖРГО - робочий, СРГО - інженер.
  МьГО - людина, істота штучного розуму; Мь - штучний, Го-розум;
  ШМьГО - людина навчена, що вміє писати;
  Лу - тварина, ЛМьГО - людина не навчена, майже тварина, ЖМьГО - вміє працювати під керівництвом Сапозаврів.
   РУ - одухотворений, У-науково-дослідний інститут,
  УЛуРу - науково-дослідний інститут, який займається одухотворенням тварин.
  ВЛА - мистецтво, приставка до будь-якого виду мистецтва.
  Фе - творець,
  НіБіРу - новий будинок для одухотворених, штучна планета, Ні - новий, Бі - будинок, Ру - одухотворений.
  НіФеЛіМь - новий штучно виведений гібрид творців з тваринами, високоразумний спадкоємець сапозаврів; Ні - новий, Фе - творець, Лі - трохи більше, ніж тварина; Мь - штучний.
   АННуНаКа - людино-робот, який здійснює посередництво, зв'язок, керівництво; Ан - живий механізм, Ну - зв'язок, На - посередництво, Ка - керівництво.
   Бо - невідомість, загадковість, туманність. БоГо - Таємничий Розум.
   Зі - мрія, ФеЗі - Творець Мрії.
   ШеМі - круглий літаючий апарат, "тарілка", Ше - круглий, Мі - літаюча машина.
   МіХуїЛ - подовжений літаючий корабель, "сигара", Ху - довгий, великий, громіздкий.
   СІ - річка, СО - озеро, ХСО - море, СьІ - болото. Йо - острів.
   Ра - правда, справедливість.
   Цифри позначалися звуковими знаками, використовувалася змішана десяткова і шестидесяткова система:
   1 - Те 11 - ТеТе 100 - Ба 600 - Деба
   2 - Ре 12 - ТеРе 1.000 - Бьо 6.000 - ДеБьо
   3 - Хе 30 - ХеБе 10.000 - Бі 60.000 - Дебі
   4 - Ге 48 - ГеСе 100.000 - Бу 600.000 - Дебу
   5 - Ше 36 - ХеДе 1.000.000 - Би. 6.000.000 - ДеБи
   6 - Де 60 - ДеБе і так далі
   7 - Ме 360 - ХеДеБе
   8 - Се 9 - Же 10 - Бе 300 - ХеБа 999 - ЖеЖеЖе
   367 - ХеДеМе (Х-майже нечутно, виходить едеме).
   2000 - РеБьо, 2018 - РеБьоТеСе.
  
  * 7 *
   Поступово, розшифровуючи все більше і більше артефактів, ми дізнавалися невідомі досі сторінки найдавнішої долюдської цивілізації. Кожні два місяці Генрі Уілфрі публікував наукові та науково-популярні книги за результатами наших розшифровок. Це були книги і про суспільний устрій та побутове життя Сапозаврів, про їхні міста і технічні можливості, про географію населеної ними Гондвани та про їх наукові суперечки, про фауну і флору того часу, про мистецтво і космічні полети... Але все - тільки про Сапозаврів. Про Людей поки ніде не було мови.
   Так, наприклад, ми дізналися, що Сапозаври вилуплювались з величезних, рази в три більшихих, ніж у страусів, яєць, в інкубаторах повноцінними, тільки маленькими особинами, і відразу ж направлялися на виховання в "ясла", потім в школи і так далі. Сім'ї, як такої, у них не було, бо Сапозаври були гермафродитами і могли розмножуватися як один від одного, так і самостійно. Молодняк жив по сім-вісім особин з одним прикріпленим до них "вихователем" або "вчителем". Старші групувалися "за інтересами" або за спільною роботою.
   Своїх померлих Сапозаври не ховали, а спалювали, використовуючи потім попіл і в сільському господарстві, і як добавку до будівельних матеріалів. Саме тому ніколи в історії археології не було знайдено ані останків, ані хоча би окремих кісток Сапозаврів. Існував також почесний ритуал самоспалення, який дозволявся лише особливо видатним членам суспільства за якісь заслуги. (Про цей обряд я розповім трохи пізніше).
   Тривалість життя у Сапозаврів спочатку досягала 1-2 тисяч років, але після генетичних змін і щеплень розтягнулася до декількох десятків тисяч років. Старості у них не було, до самої смерті організм не згасав. Час закінчення свого життя Сапозаври відчували заздалегідь, приблизно за пару місяців і урочисто готувалися до відходу.
   Міста, переважно, будувалися як величезні підземні лабіринти з безліччю переходів і приміщень. Вони пронизували майже весь континент і пов'язували між собою різні великі і дрібні поселення у самих різних кінцях Гондвани. На поверхні теж будувалися ритуальні або громадські комплекси зі штучних (типу бетону), і натуральних - розм"якшених і видозмінених каменів. Величезні будівельні блоки найрізноманітніших форм і розмірів вирізалися зі скель якимось приладом, схожим на велику лазерну установку, і вкладалися в будівлі, як пазли. Для розм'якшення твердих порід використовувався сік якихось рослин, який вони виробляли у величезних масштабах і який навіть граніт і базальт перетворював на щось на зразок пластиліну.
   Знайдена в одному із залів детальна карта Гондвани мезозойської ери дозволила нам знайти місто, що майже повністю зберіглося, під льодами Антарктиди, яка в ті часи мала теплий клімат і була покрита лісами. Над підземним комплексом перебували наземні будинки, в основному чотириповерхові, причому верхні поверхи явно використовувалися для молодняка - там збереглися кам'яні меблі менших розмірів, а нижні - для дорослих. Будівлі не були прямокутними, як у нас. Вони мали найрізноманітніші форми від округлих до багатогранних, найчастіше використовувалася форма конуса, піраміди, півсфери.
   Вулиці переважно були овальними (можливо, за формою гнізда або яйця), - по кілька концентричних овалів навколо якоїсь великої центральної споруди, пересічені в декількох місцях прямими радіусами. Таку ж конфігурацію, але більш широку за площею, мали і підземні комплекси.
   Писали Сапозаври теж соком рослин. У якості "фломастерів" їм служили порожнисті стрижні з якогось композитного матеріалу з округлою ємністю нагорі, сік з якої по трубочці надходив на кам'яну плиту, виїдаючи в ній потрібну борозну. Після написання рядка треба було тільки очистити нанесену борозну, збираючи або змітаючи порох, на який перетворювався розплавлений камінь.
   Одягу у Сапозаврів не було, до нього їх цивілізація чи не додумалася, чи може, вона їм просто не була потрібна. Вони були холоднокровними, тому жаркий клімат мезозою їм цілком підходив. Шкіра їх була майже гладка на обличчі і руках, проте луската на решті тіла, причому лусочки поступово збільшувалися в розмірах від голови до хвоста. Забарвлення шкіри Сапозаврів було найрізноманітнішим: від світло-зелених і світло-жовтих відтінків до темно-листяних і коричневих, які переходили навіть у бордові і чорні відтінки. На голові і по хребту проходив пір'яний гребінь теж найрізноманітніших забарвлень. Очі були великими і мали котячий розріз, колір - від світло-червоних до карих і від зелено-жовтих до золотистих відтінків. Руки і ноги Сапозаврів були п'ятипалими, кігті вони обточували.
   Їх цивілізація була високотехнічною. Все життя їх супроводжувало багато різної техніки: і побутової, і будівельної, і транспортної, і музичної, і літаючої... Вони використовували найрізноманітніші види енергії: і енергію блискавок (благо гроз тоді було значно більше, ніж зараз), і енергію торнадо або ураганів, і енергію припливів і відпливів океанів, і енергію Сонця. Причому, сонячні електростанції у Сапозаврів часто були повітряними і не займали простір на землі - батареї встановлювалися на надутих гелієм "сигарах", що плавали високо в стратосфері.
   Для зв'язку, як на Землі, так і в далекому космосі, служила система пірамід і супутників. На планетах будувалися гігантські піраміди з гладкими, що відбивають світло, і злегка увігнутими гранями, які працювали як лінзи, що збирають енергію і приймають та передають сигнали. Для далеких відстаней передавальними ланками служили супутники, розкидані по всій Сонячній системі.
   Генна інженерія дала можливість записувати найважливішу інформацію на ДНК, що дозволяло витрачати менше часу на навчання підростаючого покоління - діти народжувалися з уже готовими знаннями, які в дитячому віці треба було тільки злегка коригувати і направляти. Навіть якщо Сапозавр вперше бачив космічний корабель, він, як само собою зрозуміле, знав, як ним керувати, як розраховувати курс і куди можна прилетіти. (Майже так само, як ми знаємо, як треба дихати, як моргати, як почухатися...)
   Наші вчені підрахували, що один грам ДНК може зберігати до 450 мільярдів гігабайт, тобто, більше ста мільярдів DVD. З подачі Генрі Уілфрі, генетики вже почали роботи в цьому напрямку і для людини.
   Технології дозволяли вести безвідходне виробництво, відходи перероблялися і перетворювалися на корисні речовини. Над цими всіма винаходами тепер працювали сотні дослідників, конструкторів, інженерів, винахідників з усього світу. Багато досягнень стародавньої цивілізації, завдяки розшифрованим малюнкам, за допомогою сучасних креслень оброблялися в закритих інженерно-дослідних центрах, багато стали доступні сучасному світу...
   Палеонтологів і археологів продовжувало мучити питання: якщо Комплекс Сапіенсвілла створювався як для заврів, так і для людей, то де ж Люди? Чому про них немає ніяких відомостей? Чому немає їх слідів в поселеннях - ні малюнків, ні скульптур? Чому про них немає ніяких записів? Всі знайдені кам'яні фоліанти розповідали лише про Сапозаврів, їх наукові і культурні досягнення. Тоді чому ж у "Алфавітному" залі стоїть скульптура Людини, яка пише? Тільки один із залів, присвячений генній інженерії, робив посилання на якийсь зал зі знаком "МьГО" - "Людина", обведений круглою борозною. Ми вже здогадувалися, що малюнок у колі - це майже те саме, що у нас гриф "цілком таємно". Залишалося тільки знайти цей таємничий зал.
  
  
  
  
  
  ЧАСТИНА ДРУГА
  СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ
  
  * 1 *
   Це сталося наприкінці другого року наших дешифрувальних робіт. Напередодні ми з Діною повернулися з нашої весільної подорожі. Відпочивши два тижні на Шрі-Ланці, ми вирушили до Австралії. Там, за комп'ютерними розрахунками, десь у центрі, повинен був знаходитися великий Комплекс Сапозаврів. Координати вказували на скелю Улуру, вік якої обчислювався сотнями мільйонів років.
   Скала Улуру або Великий Слон вважається кам'яним серцем Австралії, житлом духів, дверима між світами людей і духів. Нас приваблював і вік скелі, і легенди аборигенів про неї. Сама скеля являє собою моноліт овальної форми розмірами 3,6 на 3 кілометри і заввишки 348 метрів, що складається, переважно, із суміші кварцу, грубозернистого сірого аркозового піщаника, продуктів руйнування граніту, польового шпату і оксидів заліза. Подібні композитні матеріали часто зустрічалися у Сапозаврів, тому ми не виключали, що й вся скеля - це найбільша споруда їх епохи.
   Сканування показало, що частина гірського масиву йде глибоко під землю, а на поверхні видно лише куполоподібну верхівку. Вся ця верхівка перерізана печерами, в яких аборигени жили більше десяти тисяч років, про що свідчить наскальний живопис. Біля підніжжя скелі - джерело з найчистішої крижаною водою, яка витікає звідкись зсередини. В умовах спекотної австралійської пустелі одне воно виглядає як диво. Але чудес тут ще предостатньо: завдяки композитному складу, скеля змінює свій колір протягом доби, як хамелеон - то сірий, то блакитний, то фіолетовий або бузковий, то рожевий або жовтий, - а після дощу (дощі в Австралії! Але саме тут вони бувають як за розкладом) вода стікає зі скелі криваво-червоними потоками.
   Думаю, якщо і інші наземні споруди Сапозаврів будувалися з таких же матеріалів, то і вони змінювали свій колір залежно від часу доби і були такими ж різнобарвними.
   Плем'я аборигенів, яке охороняє Улуру від сторонніх, живе тут з незапам'ятних часів. Останнім часом, правда, почали за плату пускати до неї туристів, але дуже обмежено.
   Легенди розповідають, що колись давно, у Часи Сновидінь, Великі Боги створили землю, річки і гори, населили світ людьми і тваринами, встановили правила і звичаї. Причому людина була не просто створена, а ніби дороблена, доведена до розуму з тварини. Через багато-багато часів, передавши людям знання і вміння, Боги перетворилися на гори, дерева і духів. Перед своїм відходом вони заповідали людям зберігати таємницю Улуру.
   Ми з Діною підозрювали, що під куполом цієї скелі може перебувати великий штучно-створений об'єкт або Комплекс Сапозаврів і запропонували Генрі Уілфрі почати підготовку до його дослідження. Для цього треба було домовитися про розкопки як з урядом, так і з племенем аборигенів.
   Якщо спробувати перекласти назву У-Лу-Ру зі стародавньої мови на нашу, то У - це наукова установа, щось на зразок нашого науково-дослідного і виробничого інституту; Лу - інститут, який займається вивченням тварин; Ру - піднесений, одухотворений. Тобто, УЛуРу - науково-дослідний інститут, який займається одухотворенням тварин. Якщо це дійсно так, а не просто наші лінгвістичні підгонки, бажання видати свої мрії за дійсність, то розкопки дали б нам дуже багато.
   Потім ми зробили марш-кидок по декількох підземних спорудах та розкопаних містах заврів, знайдених в Америці і на півдні Африки. Відомості про всі знахідки регулярно надходили до мене раніше, як до головного керівника проекту "Древні", але хотілося хоч на щось подивитися на власні очі. У Комплексі під Аргентиною нам показали той самий знак - "МьГО" - "Людина" в колі. Але плита, на якій він був зображений, ніяк не відкривалася. Після довгих нарад було вирішено підірвати її невеликим спрямованим зарядом.
   Розчищення тупикового коридору, принесло лише кілька плит-карт, де більшість знаків "МьГО" в колі значилися на тій ділянці Гондвани, який пізніше, при відділенні від неї Америки, виявився найбільш охваченим бурхливими геологічними катаклізмами, а ще пізніше затопленим водами нових океанів. Кілька знаків були розкидані по Північній і Південній Америці, два - в Азії, один виявився в місці, на якому пізніше утворилися Гімалаї, а також кілька в різних місцях Африки і Австралії. До речі, в Австралії розрахунок координат вказав саме на скелю Улуру, а в Африці - на наш Комплекс, який тепер офіційно значився як Сапіенсвілл. Передавши нові географічні координати шукачам в різних кінцях світу, ми повернулися до свого Комплексу.
   Прокинувшись рано вранці в своєму котеджі, розташованому в другому півколі вулиць Сапіенсвілла, ми поснідали яєчнею з беконом, випили по чашці кави і вирушили до "Бібліотеки". За час нашої відсутності був відкритий новий зал на п'ятому рівні. Робочі і археологи займалися очищенням його стін і кам'яних "сторінок" від закам"янілого багатомільйонорічного пилу. Ми з Діною теж вирішили допомогти їм, почавши розчищення стіни між двох трикутних в перерізі колон. Вже було відомо, що зазвичай саме між такими колонами і розташовувалися плити, що закривають входи в нові зали і коридори.
   - Чур, я розчищаю знизу! - Окреслила крейдою свою ділянку робіт Діна.
   - Ну що ж, якщо я зламаю ногу, це буде на твоїй совісті! Тобі доведеться за мною доглядати, робити компреси і годувати з ложечки! - Я поліз по драбині на містки, прокладені над ділянкою Діни на висоті два з половиною метри.
   - І не мрій! Я покладу тебе в лікарню, а сама буду розшифровувати найцікавіші таблиці! А тобі, поки ти будеш хворіти, нічого не буду розповідати! - Пригрозила мені моя дружина.
   - Тільки не це! Я ж без знань просто помру! - Удавано заголосив я.
   - А нехай це буде тобі стимулом для швидкого одужання! Ой!.. - Лопаточка Діни зісковзнула з якогось твердого виступу і подряпала її ногу. - Ну от, тепер в клініку доведеться здавати мене...
   - Нічого, ось я тут поцілую, і все пройде. - Я спустився з містків і поцілував Діну в маленьку подряпину. - Що це тут у тебе за виступ?
   Це виявився квадратний стрижень, який виступав зі стіни на три сантиметри. На ньому було вже знайоме нам "відкриваюче зображення" - кругла виїмка в вигравіруваному колі діаметром сорок три сантиметри. Але знаходився цей "ключ" значно нижче, ніж всі знайдені раніше.
   - Гей, хто-небудь! - Крикнув я в зал. - Ми знайшли "ключ"! Привезіть катапульту!
   Поки привезли катапульту, ми спільними зусиллями восьми осіб розчистили стіну і виявили на ній той самий таємничий знак - "МьГО" у колі. Ніяких малюнків та інших написів на стіні більше не було.
   Бібліотека, яка розкрилися за цим "ключем", була присвячена Людині. Не дивно, що моя бригада палеографів і палеокриптографів у кількості десяти чоловік впритул зайнялася розшифровкою саме цієї частині бібліотеки.
   З "книг" Древніх ми дізналися, що одним з напрямків генної інженерії Сапозаврів було створення мислячих істот, здатних вижити і зберегти цивілізацію в умовах настання катаклізмів - падіння метеоритів, виверження великих вулканів, неминучого розколу Гондвани на кілька материків і прийдешнє похолодання, протистояння нових вірусів і хвороб, занесених з космосу і багато іншого. Дослідження йшли за кількома напрямками: зміцнення і генне удосконалення організмів самих заврів, виведення розумних істот шляхом схрещування Сапозаврів та інших видів динозаврів, генні модифікації найрізноманітніших організмів.
   Саме завдяки генній інженерії і з'явилося так багато видів як динозаврів, так і ссавців - найбільш перспективних у плані виживання гілок земної фауни.
  Дослідження показали, що процес вимирання будь-яких живих істот незворотній - це тільки питання часу. Завдяки генним змінам, Сапозаврам вдалося розтягнути його для себе на мільйони років. У спробах зберегти розум і цивілізацію, суспільство Сапозаврів розділилося на кілька груп: одна, слідуючи девізу "Ближче до природи", пішла з міст у дикі місця і, здичавівши, перетворилася на напіврозумних динозаврів, які добували собі їжу полюванням. Інша, залишалася жити в містах, дотримуючись гасла "Будь що буде". Треті вирішили рятуватися в космосі і будували для цього якийсь чи то немислимо величезний корабель, чи то штучну планету.
   Цей рятувальний комплекс, що позначався словом з трьох знаків, називався НіБіРу - Новий Будинок для Одухотворених. Він споруджувався на блукаючому планетоїді овальної форми, який залітав у Сонячну систему між орбітами Юпітера і Марса приблизно раз на 460 тисяч років. Весь його об"єм за допомогою лазерів прорізали всередині безліччю ходів і внутрішніх приміщень, забезпечили різними заводами, системою життєзабезпечення та установками для анабіозу. Зовні розташували ліси, поля, сади, річки, озера, моря, злітні майданчики, накриті, як куполом, шаром ущільненої атмосфери. Потрапити на нього і з нього можна було за допомогою кораблів МіХу - штучних науково-розроблених літаючих машин видовженої конфігурації (ми їх назвали "сигарами") або ШеМі - круглих літаючих апаратів ("тарілки"). При читанні матеріалів про цей Комплекс, якесь ностальгічне почуття змушувало згадувати про шумерські, ліванські, єгипетські таблички, що описують майже те ж саме: планету Нібіру; "Чорних птахів" Му, що піднімаються прямо вгору в небо; Шем - літаючі круглі апарати; зображення ракет на табличках Ханаана, Криту, Шумеру, Єгипту; Аннунаків та Ніфелімів...
   До речі, якщо переводити назви шумерських богів з давньо-сапозаврової, виходить, що аННуНаКа - це живий механізм, який здійснює зв'язок, посередництво і керівництво, можливо щось на зразок генно-модифікованого робота; а НіФеЛіМь - новий штучно-створений гібрид з Творців і Тварин.
   Вчені-генетики кинули всі сили на виведення більш живучих тварин, забезпечуючи їх розумом, щоб передати спадщину своєї цивілізації хоч комусь. Створювалася неймовірно велика, в масштабах не тільки Землі, але і всієї Сонячної Системи інформаційна мережа, до якої безпосередньо міг підключатися мозок будь-якої живої істоти, що отримала гени пізнання. А вбудовувалися такі гени майже у все живе на Землі - і тваринам, і рослинам, і старим, і генно-модифікованим, і штучно виведеним.
   Лабораторії інженерів-генетиків були розкидані по всьому тодішньому світу. Саме тоді, творячи Розумних, було створено не тільки безліч видів інших людиноподібних, а й самих різних тварин і гібридів. Гени пізнання і допитливості у багатьох живих істот виявилися не надто працездатними. У більшості видів цікавість і вміння зв'язуватися з Загальною Системою Знань виявлялося лише в ранньому віці, а з досягненням зрілості поступово сходило нанівець. Вчені намагалися продовжити "дитинство" організмів, прищеплюючи їм гени інфантилізму, і це приносило свої плоди. І, тим не менш, більшість з них, випущені з лабораторій для самостійного розвитку, поступово дичавіли і знову перетворювалися на тварин.
   Про все це писав керівник нашого Комплексу і скельної Бібліотеки Сапіенсвілла ЩРГО ФеЗі - вчений, який створив цей Комплекс як музей, цивілізації, яка от-от мала загинути. Ім'я ФеЗі ми переклали як Творець Мрії. Працюючи в різні часи в декількох генно-людських лабораторіях, він мав багатий арсенал відомостей в цьому напрямку Сапозаврової науки, які і описав у своїх "книгах". Дуже багато відомостей фіксувалося на диктофони і відеофони того часу (або щось на кшталт цього), але вони за тисячоліття вибували з ладу. Тому завданням послідовників ЩРГО ФеЗі було постійне перенесення звукової і відеоінформації на кам'яні носії - "листи" і "грамплатівки". По мірі вимирання Сапозаврів до цієї роботи залучалися найбільш навчені люди - ШМьГО.
   Подібні музейні Комплекси створювалися по всьому мезозойському світу. Багато з них пережили велике вимирання на кордоні Кайнозойської ери шістдесят п'ять мільйонів років тому, коли вимерла майже чверть всіх живих істот, і проіснували в робочому стані під наглядом окремих Сапозаврів, які виживали тому що час від часу йшли в анабіоз, та присвячених Людей аж до антропогену.
   У різних Лабораторіях створювалися Люди різних видів - титани, атланти, гіперборейці, лемурійці, гіганти, ванари, циклопи, лаврази, мохеджо, дари, монги, неандертальці, денисівці, флоренси та безліч інших відомих і невідомих нам, які співіснували протягом багатьох тисячоліть паралельно. До тих пір, поки з Африки три мільйони років тому, а з Азії навіть п'ятнадцять-тридцять мільйонів років тому по всьому новому світу не почали розселятися предки Homo Sapiens - сучасної людини, нащадка нічим не примітного виду людей, виведеного в двох віддалених один від одного лабораторіях приблизно сто двадцять мільйонів років тому.
   Ми з Діною захопилися розшифровкою книги ЩРГО ФеЗі (вченого сапозавра по імені ФеЗі, що означає Творець Мрії), назву якої змогли перевести як "Створення Людини". Ця книга на кам'яних таблицях займала шість величезних залів Бібліотеки. Інтерес викликав не лише її зміст, а й безліч малюнків, на яких переважала Людина. Хронологію подій нам передати було дуже складно, бо календар Сапозаврів значно відрізнявся від нашого. Він включав в себе безліч астрономічних подій, до недавнього часу нам не відомих; не ділився на пори року, бо клімат на всій Землі тоді був теплим і рівномірним; а також спирався на якісь історичні події, про які ми не маємо ніяких відомостей.
   Ми вирішили вести відлік часу від приблизного року народження ЩРГо ФеЗі - доктора Фезі, записаного нами як нульовий. Відбувалися описувані події приблизно сто двадцять мільйонів років тому. Тривалість життя Сапозаврів, які отримували генні щеплення, тоді вже обчислювалася десятками тисяч років. За нашими мірками вони були безсмертними.
   Почнемо з того моменту, коли молодий ФеЗі, ім'я якого звучало приблизно так, але писалося всього двома знаками, тоді ще просто РГО (сапозавр), котрий ще не мав у своєму званні звукової приставки Щ ("учений"), прибув на стажування до Лабораторії Љ 347 - ХеДеМе, що розташовувалася приблизно десь у районі сучасної Азії тоді єдиного материка Гондвани і займала площу приблизно з сучасну Португалію. Для зручності в подальшому ми будемо писати його звання "РГО" - як лаборант, а ім'я - просто Фезі. Слово "ЩРГО" - "вчений сапозавр", нам зручніше замінити на звичне - "доктор". Книгу я переказую не в повному обсязі, а лише ключові моменти.
  
  * 2 *
   До того, як потрапити В ХеДеМе, Фезі встиг уже пройти навчання в різних лабораторіях і на різних об'єктах. Спочатку він удосконалював свої навички генного інженера на дрібних видах тварин, домагаючись замовлених властивостей і здібностей. Потім переключився на маленьких деревних ссавців, відомих нам як Purgatorius (на малюнках вони віддалено схожі на білок, жили приблизно 145 мільйонів років тому), що вели нічний спосіб життя. За допомогою генної інженерії їх збільшували в розмірах, змінювали стійкість до різних бактерій і вірусів, вводили гени допитливості, здатності до навчання, підпорядкування, інфантилізму - для послуху та допитливості, вносили поправки в будову органів, зокрема органів мови, рук, ніг, змінювали спосіб пересування на прямоходячий і так далі.
   Так, у отриманого нового ссавця розміром з щура (відомого нам як дурістодон) в роботах над другою хромосомою внесли штучну генетичну вставку, що складається зі 150 тисяч азотистих основ, які формують кілька специфічних генів, завдяки чому друга хромосома стала відповідати за інтелект і його властивості. Ці видозміни призвели до створення РГО - людських організмів різних видів. Саме цей напрямок в багатьох лабораторіях і було визнано найбільш перспективним. І хоча в деяких лабораторіях тривали експерименти над різними іншими тваринами, більшість лабораторій зайнялися розробкою Людини саме на цьому матеріалі.
   Фезі стажувався в декількох лабораторіях, які вели роботи за різними напрямками. В одній Людину збільшували до розмірів Сапозавра - близько п'яти метрів у висоту і наділяли майже таким ж, як у творців, інтелектом, отримуючи рівноправного з сапозаврамі індивідуума. Маючи порівняну з динозаврами силу і інтелект, цей вид Людини почав створювати свою цивілізацію, яка в силу іншої анатомії і психології значно відрізнялася від сапозавровї.
   Неподалік від центру тодішнього материка Гондвана, який зараз знаходиться під водами Атлантичного океану, вони побудували своє місто, відмовилися від підпорядкування своїм творцям і почали власний шлях розвитку. Незабаром подібні міста виникли в Антарктиді, Арктиді і під нинішніми водами Індійського океану. Дослідники продовжували спостерігати за ними, часто співпрацювали, іноді не без конфліктів, здійснювали спільні космічні експедиції.
   В іншій лабораторії велися експерименти щодо збільшення живучості, пристосованості до різних умов і допитливості. Ставка робилася на всеїдність, що дає можливість вижити за будь-яких катаклізмів. В одній з Лабораторій, випущені на свободу люди стали поїдати молодняк сапозаврів. Тоді більшість лабораторій вирішила перевести нові екземпляри на вегетаріанство.
   У третій лейтмотивом став технічний прогрес - в людину вбудовувалися штучні модулі, які перетворювали її на розумний живий механізм, створювалися біороботи, здатні розмножуватися і жити в космічних умовах і на інших планетах. Фезі працював з такими Людьми на МаРСі (наш Марс) і великому планетоїді НіБіРу, який на той часу почали перетворювати на космічний корабель. Там створювалися Люди двох видів - НіФеЛіМь, більше схожі на п'ятиметрових гібридів сапозаврів з людиною, які повинні були швидко навчатися за допомогою знань, записаних на ДНК, вміти зберігати і передавати знання, мати тривалість активного життя до п'ятдесяти тисяч років, і проводити в анабіозі до ста тисяч років. Таким чином, один індивідуум міг передати знання нащадкам і через сто п'ятдесят тисяч років. Другий вид - АННуНаКа повинен був служити посередником між НіФеЛіМь і розумним населенням Землі та інших населених планет Сонячної системи, яким би воно не було. Вони мали вигляд звичайної триметрової людини, темношкірі й світловолосі, що прикривалися від космічної радіації вільними балахонами. І НіФеЛіМь, і АННуНаКа отримали гени, що обмежували їх прагнення до розвитку та пошуку нового - їх завданням було лише зберігати все те, що вже було створено. Соціологи того часу довели, що прагнення до розвитку в кінцевому підсумку призводить до руйнування, нове не завжди корисно, іноді воно може все знищити. У разі деградації розуму на Землі, десанти з НіБіРу повинні були передавати знання вцілілим, навчати їх і сприяти відновленню цивілізації. Цикл їх життя в основному зводився до сплячки в анабіозі, з якого вони виходили при підльоті до Сонячної Системи. Тоді вони відновлювали всі виробництва, усували можливі мутації живих організмів, що населяли поверхню НіБіРу, відкладали яйця або живонароджували собі зміну, навчали її і готувалися до висадки на всі населені в ті часи планети: Марс і його два супутники Фобос і Деймос; Землю та два її супутники, Європу, Ганімед і Каллісто (супутники Юпітера); Енцелад і Титан - (супутники Сатурна); Плутон.
   У деяких лабораторіях за допомогою генної інженерії працювали над можливістю схрещування сапозаврів з людьми і людей з іншими тваринами, отримуючи здатних до розмноження нащадків. Так були виведені розумні рибо-люди і змії-люди, коні-люди і завро-люди, птахи-люди і так далі і тому подібне. Деякі напрями визнавали помилковими. Отримані зразки з лабораторій випускалися на свободу і там, ведучи життя без керівництва "згори", деградували і ставали абсолютно новими видами тварин або поступово вимирали.
   Попрацювавши з різними вченими, на сто двадцять третьому році свого життя Фезі вирішив постажуватися у провідній Лабораторії Людини Љ347 - ХеДеМе, територія якої розкинулася між чотирьох річок ФіСі, ХіСі, ТіГРіСі і ФРаТіСі. (Сі - у перекладі означає "ріка". Порівнявши сучасні координати з древніми, ми з'ясували, що наші Тигр і Євфрат ніякого відношення до тих річок не мають, можливо, їх назви тільки співзвучні з давніми або названі так нащадками, які передавали оповідання про давні річки з тисячоліття в тисячоліття).
   Очолював лабораторію шановний доктор БоГо (Таємничий Розум). Саме його наукові розробки і викладки на той час вважалися найпрогресивнішими в лабораторіях всього тодішнього світу.
   БоГо вважав, що зменшення росту Людини до половини сапозаврового, тобто до двох з половиною метрів, дозволить стримувати його самостійність, послужить способом до поважного ставлення і слухняності щодо своїх творців. Крім того, він знайшов спосіб скорочення тривалості життя піддослідних, висуваючи цілком розумні доводи. Так, наприклад, якщо тривалість життя Людини така ж, як у Сапозавра, тобто близько двадцяти-сорока тисяч років, одному поколінню дослідників немає можливості простежити розвиток людей протягом декількох поколінь і розглянути можливості інволюції, тобто повернення до вихідної точки експерименту. Довівши доцільність скорочення термінів життя Людини, БоГо пішов далі: він винайшов такий цікавий механізм, як Старість, "навчивши" теломери клітин людини при кожному діленні зменшуватися, що призводило до меншої опірності організму зовнішнім впливам і обмежувало його тривалість життя до однієї тисячі років.
   На численні критичні зауваження і суперечки інших вчених, БоГо відповідав вагомими аргументами. За його словами, Людина, знаючи, що її життя закінчиться так швидко, перебувала би в постійному стані стресу. Старіння ж, поступово готувало би її до раннього відходу, робило життя важким і навіть нестерпним, викликало бажання скоріше позбутися від мук старості і приймати смерть, як полегшення. Бачачи перед собою безсмертних Сапозаврів, така людина, будучи і меншою, і слабшою, навіть у процесі розвитку залишалася б завжди в підлеглому положенні по відношенню до творців, і беззаперечно виконувала би заповідану їм функцію.
   - Але ж організми, які старіють і мають дуже короткий строк життя, не спроможні будуть нести нашу цивілізацію крізь мільйони років! - Заперечували дехто з науковців.
   - Потім, коли ми виведемо потрібну нам популяцію, ми відключимо механізм старіння і знову подовжимо їм життя. - Відмахувався БоГо.
   - А якщо на той час нас вже не буде?!
   - Тоді цей механізм, десь за кількасот мільйонів років сам відключиться! - Відрізав БоГо, і всі з ним погодилися.
   Сприйнятливість організму до зовнішніх впливів запускала механізм мутацій, що в подальшому, навіть без генної інженерії могло привести до змін виду. Крім того, такий "старіючий" організм отримував гени, що викликали необхідність передачі знань потомству - а що "старим" ще залишалося робити, коли навіть рухатися стає важко?
   Розробки з теломерами стали використовувати і всі інші, навіть не людські, лабораторії, таким чином, були виведені старіючі організми самих різних видів, причому при схрещуванні "старіння" ставало домінуючою ознакою.
   Взявши таку Людину в якості заготовки, деякі лабораторії продовжили експерименти зі створення нових, більш життєздатних організмів, схрещуючи їх з початковими видами і один з одним, отримуючи всілякі гібриди. Музей-зоопарк таких істот був відкритий в південному районі теперішнього Тихого океану. Всілякі сфінкси, кентаври, русалки, сирени, фенікси, дракони та інші істоти з міфів різних народів мали своїх прототипів в цьому зоопарку. Всі вони були наділені розумом, вміли за допомогою якогось органу ДуШі трансформувати вселенську енергію, знижуючи або підвищуючи її за потребою, підключатися до Всесвітньої Системи Знань, але обмежені в деяких фізичних можливостях. Багатьох істот з цього зоопарку переводили в парки і заповідники інших міст і навіть брали до себе в будинки в якості домашніх улюбленців. Зменшення теломерів в процесі ділення клітин, а отже і старіння, записалося в геномі всіх наступних створінь та їх нащадків.
   Лабораторія під керуванням БоГо продовжувала працювати над Людиною. Популяція гермафродитів, створена за образом Сапозаврів, була досить гармонійною і не мала ніяких обмежень до розмноження. Особи ростом за два з половиною метри (цих розмірів БоГо дотримувався принципово), були сильними, спритними вегетаріанцями, які могли запліднюватись як один від одного, так і самостійно. Їх ДуШі були настільки розвиненими, що могли приймати інформацію не тільки з трансляторів Землі, але і з Космосу.
   Маючи в своєму розпорядженні необмежені джерела знань, вони мали можливість аналізувати настанови і накази вчених, зіставляти свої дії з діями творців у подібних випадках і незабаром перестали виконувати їх беззаперечно. Така непокора сильно ускладнювала роботи з людським матеріалом і вимагала кардинальних способів вирішення. Запропонувавши всім співробітникам подумати над вирішенням проблеми, професор БоГо сподівався знайти абсолютно новий шлях удосконалення виду, здатного зберігати і продовжувати цивілізацію Сапозаврів.
  * 3 *
   Саме в цей час Фезі і прилетів з Антарктиди (будемо користуватися сучасними географічними поняттями, перерахованими комп'ютером з давніх карт) в Азію на першому вільному ШеМі, в лабораторію ХеДеМе (Љ 367). Приземлившись на пласкій вершині ступінчастої піраміди головного офісу, Фезі попрямував в Регулювальний Зал і дізнався, що саме зараз професор БоГо скликав усіх вчених на Мозковий Штурм. (Для зручності ми перевели все на сучасні поняття).
   - Отже, панове, що ми можемо зробити, щоб Люди в процесі навчання нам повністю підпорядковувалися? - Поставив БоГо головне питання після обговорення кількох поточних моментів.
   - А якщо обмежити їм доступ до Всесвітньої Системи Знань? - Висловив першу думку доктор ГоНо.
   - І що це нам дасть?
   - Тоді їм доведеться частіше звертатися з питаннями до нас. - Відповів ГоНо.
   - Але як же наша головна задача - передача досягнень нашої цивілізації?! - Стрепенувся дрімавший до цього доктор ФеГо. - Здатність підключення мозку Людини до Системи Знань, або як її жаргонно стали називати мої лаборанти, Ноосфери, хоча б обмежено треба залишити!
   - От і попрацюйте над системою обмеженого доступу розуму Людини до цієї, як ти висловився, Ноосфери. - Схвалив БоГо (звернення на "Ви" у сапозаврів не було) - Якісь попередні думки з цього питання у тебе є?
   - Ну... Можна змінити геном Людини так, щоб окремі особини могли підключатися до різних сфер. Наприклад, одні зможуть вивуджувати математичні знання, інші - хімічні, треті - розкривати фізичні закони, четверті...
   - Музику, архітектуру, малюнок... - Підхопив хтось із залу.
   - Передбачення...
   - Приблизно раз або два на кілька поколінь будуть народжуватися особини з набором генів, що дозволяють підключатися до найрізноманітніших галузей знань. - Продовжив ФеГо. - Назвемо цих особин з повними генами... Ну, наприклад, від слова Ген - Геніями...
   - От і добре! - Підсумував БоГо. - У найближчий час завданням вашого відділу буде розробка Геніїв та Негенієв. Які ще є питання?
   - Я пропоную обмежити сприйнятливість ДуШі і в питаннях телепатії, левітації, телекінезу, передбачення, просвітлення і так далі! - Підскочив доктор КаВЛа. - Бо так вони і без Системи вивудять необхідні знання з наших думок! Крім того, вони все частіше телепортуются по всьому ХеДеМе, неможливо за ними встежити!
   - Так, згоден, на початкових етапах, поки ми керуємо людством, бажано б обмежити Людей в цих можливостях. Але потім, коли нас не стане... - Замислився БоГо.
   - Можна запрограмувати ці здібності на потім. В екстрених випадках нехай ці здібності проявляються у деяких особин, а час від часу, так само, як і з Геніями, будуть народжуватися особини з повними генами. - Не відступав від свого КаВЛа.
   - Добре, нехай ваш відділ займеться цими, як би їх назвати... ектреними Геніями, чи що?
   - Екстрогеніями? Екстрогенами? ЕкстроСенсорами?... - Почав перебирати назви КаВЛа.
   - Нехай будуть Екстрасенси! - Зупинив його БоГо. - Отже, з цим питанням розібралися. У когось є ще щось?
   - А мене хвилює деградація мозку через відсутність білкової їжі. - Підняв хвіст доктор НаШи. - Чи не варто розглянути питання про повторне переведення Людини на всеїдність? Адже саме всеїдність - шлях до більшої виживаності.
   - Ми поступово переведемо людей на всеїдність, але трохи пізніше. Поки вони знаходяться в лабораторних умовах, вегетаріанство є для нас більш зручним. - Заперечив БоГо. - Але ваш відділ вже може почати експерименти над окремо взятими особинами.
   - А що робити з випаданням людей з процесів навчання, коли вони виходжують своє потомство? Це ж просто безглуздо, наскільки дитинчата прив'язані до матері! Якщо наші нащадки одразу ж після вилуплення вже цілком самостійні, і в подальшому їх необхідно лише спрямовувати, то нащадки людей абсолютно безпорадні! Через рік, коли сапозаврята вже читають і пишуть, человечата щойно починають ходити. Коли сапозаврята вчаться користуватися і керувати технічними досягненнями цивілізації, человечата тільки починають вимовляти перші слова. Наша модель суспільства людям зовсім не підходить. Їм потрібна Сім'я - це моє нове визначення! Дитинчата знаходяться з матір'ю приблизно до трьох-п'яти років. Тільки потім їх вдається відривати від матерів для навчання всім премудростям нашої цивілізації. Не встигнеш забрати дитинча, щоб зайнятися просвітою Людини, як вона народжує знову і знову зайнята дитинчатами! - Цю тираду скоромовкою видав доктор РуГо, який безпосередньо займався навчанням людей.
   - А якщо деяким Людям заборонити народжувати? - Припустив любитель заборон КаВЛа.
   - А як ти їм заборониш? Який запропонуєш механізм? - Обернувся до нього РуГо.
   - А якщо розділити єдину Людину на дві особини - чоловічу і жіночу. - Вступив у роздуми Фезі.
   - Як ти собі це уявляєш? Розвинь свою думку! - Вимогливо запитав БоГо.
   - Я думаю, що набір з чотирьох хромосом ХХХХ можна розділити на ХХ і ХY - таким чином ми отримаємо жіночі, здатні народжувати, і чоловічі, нездатні народжувати, особини.
   - Цікава думка... - Замислився БоГо. - До речі, представся, я щось тебе не впізнаю.
   - Я ваш новий лаборант. Мене звуть ФеЗі. Я щойно закінчив стажування в лабораторії ТеШеСе (Љ158).
   - Ти вже визначився з місцем проживання? - Занепокоївся НаШи. - У мене у відділі є два вільних спальних місця.
   - Ні, але це почекає. Я саме брав участь в експериментах над поділом хромосом і отриманням різностатевих особин нічних щурів. У той час, як повноцінні жіночі особини з подвійною Х народжували і доглядали за потомством, урізані XY могли займатися своїми справами, допомагати особинам ХХ, навчатися і виконувати наші завдання.
   - Але ж тоді вони будуть ще менше походити на нас! - Заперечив РуГо. - Завдяки цій вашій двостатевості, у них буде зовсім інша психологія! Доведеться грунтовно міняти всі методики навчання!
   - Що нам важливіше - щоб вони були схожі на нас, чи щоб могли передавати і розвивати цивілізацію? - Не відступав Фезі.
   - Цікава думка... Я, мабуть, займуся цим напрямком. - Замислився БоГо. - Пропоную створити новий відділ, а тобі ФеЗі стати моїм провідним лаборантом. Де у нас є вільне місце?
   - На третьому рівні Піраміди є кілька лабораторних приміщень і дві спальні кімнати. - Піднявся зі свого місця організатор простору БоСо. - Думаю, вони підійдуть для нового відділу. До речі, як ми його назвемо? Мені треба записати його у відомості.
   - Ну, давайте назвемо його... - Задумався БоГо.
   - Відділ Створення Людини! - Випалив Фезі.
   - Та вся ж наша Лабораторія працює над створенням Людини...- Заперечив доктор ГоНо.
   - Але ж тепер Людина буде зовсім іншою - двостатевою! - Відстоював свою пропозицію Фезі. - І створювати ми її будемо по-новому.
   - Я згоден! - Висловив своє остаточне рішення БоГо. - Будемо створювати Нову Людину! Так і запиши: Відділ Створення Нової Людини.
   - Щось треба буде поміняти в Лабораторії під цю Людину? - Запитав БоСо, роблячи якісь позначки в своєму планшеті.
   - Так, так! - Підхопив БоГо. - Думаю весь ХеДеМе треба розділити на кілька ізольованих секторів, в яких будуть мешкати, не контактуючі одна з одною, різні групи людей. Нехай кожен відділ продумає устрій свого сектора і протягом, скажімо..., року подасть свої розробки шановному БоСо. Давайте-но більшість зрілих особин переведемо в якусь лабораторію на Заході, а молодняк почнемо змінювати за вказаними напрямами. На цьому нараду пропоную вважати закінченою, всім дякуємо за співпрацю! Отже, за роботу!
   Вже на виході з залу, Фезі почув оклик шефа:
   - Шановний ФеЗі! Зачекай мене! - Розштовхуючи хвостом колег, до нього поспішав керівник ХеДеМе вельмишановний професор БоГо. - Я проведу тебе на третій рівень, де ми почнемо облаштовувати новий відділ. Ти одразу займися розробкою плану робіт, а я підберу до відділу співробітників.
   Третій рівень десяти-ступінчастої піраміди виявився вельми комфортабельним: шість великих лабораторних залів, близько п'ятнадцяти дрібних спеціалізованих лабораторних кімнат, п'ять великих залів з відкритими галереями для утримання піддослідного матеріалу (людей), зал комп'ютерної обробки матеріалів, їдальня з усіма необхідними агрегатами високої кухні, два спальних приміщення зі зручними ложами-виїмками по колу, два басейни і дві туалетні кімнати.
   БоГо, як керівник всього ХеДеМе, мав ще один офіс на десятому, самому верхньому, рівні Піраміди. Там він приймав відвідувачів, вирішував адміністративні питання, тобто, керував.
  * 4 *
   Ще працюючи в лабораторії ТеШеСе (Љ 158), Фезі брав участь у дослідах над хромосомами. Шляхом нехитрих маніпуляцій, відірвавши нижню праву ніжку від останньої Х, і розділивши отриману комбінацію ХХХY навпіл, пропонувалося отримати чоловічу хромосому ХY. Досліди над різними дрібними ссавцями, заврами, рибами та іншої живністю виявилися цілком успішними. Безліч нових видів з розділеним чоловічим та жіночим началом було випущено у водойми, ліси і савани і благополучно давало таких же нащадків. Причому потомство, отримане від різностатевого розмноження набувало більшу здатність до пристосування, а отже, і до еволюції в умовах, що змінюються.
   Провівши кілька пробних експериментів на різних тваринах, Фезі отримав "добро" на створення стійкого екземпляра двостатевої Людини, а потім і на постановку цього процесу "на потік". БоГо дозволив виступити Фезі на всепланетній відео-конференції з доповіддю про Чоловіка та Жінку, як нового шляху розвитку Людства. Після цього виступу в зверненні до Фезі стало додаватися слово ЩРГО - доктор.
   Всього за триста років були отримані стійкі популяції людей, розділених на чоловіків і жінок. Правда, володіючи "покаліченою" Y-хромосомою, чоловіки отримали занижений поріг самозбереження і рівень енергосприйняття, зокрема інтуїції. Крім того, інстинкт продовження роду з кори головного мозку перемістився на більш глибокі підкоркові шари, що відключало здатність до самоаналізу і прогнозування під час статевого акту.
   Отримані особини людини в процесі еволюції стали відрізнятися все помітніше: у чоловіків почала прогресувати м'язова система, через те, що відпала необхідність виношувати потомство, помітно звузився таз, вони стали сильнішими при короткочасних навантаженнях, але менш витривалими при довгострокових. Звільнення від процесу виношування і виходжування потомства дало можливість чоловікам більше часу приділяти навчанню і науці, а також читанню та письму.
   У жінок на це часу було значно менше, але природна більш висока сприйнятливість до знань з ноосфери цілком доповнювала недолік навчання.
   До цього часу територія лабораторії ХеДеМе вже була поділена на п'ять секторів. У центрі була виділена овальна територія для Відділу Створення Нової Людини, очолюваної БоГо. Озеро у вигляді широкого овалу, що служило кордоном сектора, з великим островом у центрі поповнювалося водою з декількох артезіанських свердловин. З нього витікали чотири радіальних канали, що розділяли решту території ХеДеМЕ ще на чотири сектори. Кожен з каналів впадав у свою річку - ФіСі, ХІСі, ТіГРіСі і ФРаТіСі. Центральна частина, звана РаЙо (Ра - правда, Йо - острів; РаЙо - Острів Правди або Справедливості), виглядала як великий сад на острові. На ньому велися експерименти з обмеження здібностей ДуШі людини і досліди з початкового світосприйняття. Керував цим сектором тепер доктор Фезі, хоча професор БоГо продовжував приділяти йому багато уваги.
   У секторі Те (1), який займався виведенням Геніїв і Негенієв під керівництвом доктора ФеГо, проводилися експерименти по включенню і відключенню певних генів у ланцюжку ДНК як під впливом зовнішніх факторів - різних стресів і катаклізмів, так і з плином певних часових відрізків. У відповідь на стреси популяція відповіла мистецтвом - спів, музика, малювання, різьблення і взагалі потяг до прекрасного дозволяли їх психіці справлятися з випробуваннями.
   Сектор Ре (2) з доктором НаШи на чолі вже домігся всеїдності у своїх піддослідних і тепер спостерігав за різними способами добування ними їжі, створюючи найнеймовірніші умови, як сприятливі, так і не сприятливі.
   Доктор РуГо в секторі Хе (3) впритул займався навчанням людей читанню, письму, роботі на комп'ютерах, користуванню різною технікою, пошуку знань, як через Ноосферу, так і за допомогою логіки та експериментів. Його підопічні викликали справжню повагу, тому що могли вести бесіди з Сапозаврами майже на будь-які теми. Навчання поділялося на початкове, необхідне, середнє, високе і вище.
   У секторі Ге (4) доктор КаВЛа займався блокуванням екстрасенсорних генів і можливістю їх включення і відключення у окремих особин, а також способами навчання і самонавчання екстрасенсорним здібностям та розвитку їх у особливо здібних особин. Саме в цьому секторі народився новий науковий напрям - Ноетика, наука про інтуїтивну свідомість, що вивчає природу випадкових здогадок, збігів, віщих снів, дар передбачення. Експерименти, статистика, закономірності показували, що навіть без доступу до фактичної інформації і без підключення до Ноосфери деякі особини на інтуїтивному рівні мають здатність до отримання знань.
   За тисячоліття Лабораторія втратила доктора ГоНу, який зайнявся бібліотечною роботою десь в Америці, і шановного БоСо, прах якого після спалення вивели на орбіту Землі, проте поповнилася кількома молодими вченими.
   Спочатку темпи розмноження двостатевого людства були досить високими і Нові Люди партіями по кілька десятків особин розійшлися по всіх лабораторіях не тільки Землі, але й інших планет. Через деякий час ці темпи стали помітно знижуватися, поки приблизно через вісімсот років після початку експерименту жінки повністю не відмовилися від статевих зв"язків з чоловіками. Необхідно було знайти причину такого збою.
   - Які будуть міркування з питань розмноження? - Поставив головне питання професор БоГо на чергових зборах. - Що робилося для вирішення цього питання у ваших секторах?
   - Ми пробували всіляко умовляти жінок, зверталися до їх свідомості, створювали їм найбільш комфортні умови, надавали необмежені можливості для комфортного проживання, поставляючи до гнізд свіжі коренеплоди... - Першим відгукнувся керівник відділу Те доктор ФеГо, який займався виведенням Геніїв та Негеніїв.
   - І що?
   - Та майже нічого! Якщо у відповідь на вмовляння деякі жінки і погоджувалися прийняти чоловіків, то все інше не діяло. Темпи зменшення популяції постійно прискорюються. Скоро у нас залишиться менше двох десятків особин!
   - Що у вас, доктор НаШи?
   - У нас в секторі Ре становище дещо покращилося після того, як ми перестали давати людям м'ясо і дозволили здобувати його самим, полюючи на дрібних тварин. Адреналін, що виділяється під час погоні, вистежування, полювання, забивання звірків, настільки збуджує як жінок, так і чоловіків, що під його впливом вони готові до сексу. - Поділився досягненнями доктор НаШи, який пробив колись для себе тему всеїдності Людини. - А самки, які виходжують дитинчат і тому не здатні брати участь у полюванні, дозволяють чоловікам доступ до свого тіла після підношення їм частини здобичі.
   - Хм... Це вже схоже на зачатки ринкових відносин. - Здивувався доктор Бого. - Пам'ятаєте, на зорі нашої цивілізації у нас існувала торгівля? Так це щось у цьому роді. Може, торгівля для людей на ранньому етапі становлення цивілізації теж допустима? Треба буде подумати над цим... Хто ще хоче висловитися?
   Хвіст підняв доктор Фезі:
   - Я вирішив зайнятися експериментами над першоджерелом - щуроподібними нащадками дурістодонів. Мої лаборанти виловлювали їх ночами в підземних норах, лазити по навколишніх лісах і саванах. До теперішнього часу тривалість життя цих тварин, завдяки вкорочуваним теломерам, не перевищує двадцяти років, що дозволило за короткий час простежити за кількома десятками поколінь. Створивши стійку жіночо-чоловічу популяцію і помістивши їх в сприятливі умови, ми спостерігали за ними, встановивши в лабораторії відеокамери і записуючи все, що відбувається на відеокристали.
   - А можна коротше? - Не витримав таких довгих міркувань доктор РуГо.
   - Експерименти показали, що в сприятливих умовах самки через деякий час відмовляються від розмноження і проявляють агресію при спробах самців вступити з ними в зв'язок. Самцям доводиться задовольняти свої потреби один з одним. Такі самі результати показали і вчені інших Лабораторій, які працювали з різними видами дрібних ссавців з коротким строком життя. Подібні експерименти над дрібними заврами приводили до переродження їх знову в гермафродитів, а ссавців - до повного вимирання. Ні додаткове харчування, ні ще більш комфортні умови життя не могли примусити самок до розмноження.
   - Отже, у вас теж немає позитивних відповідей? - БоГо нетерпляче махнув хвостом, і хотів було передати слово іншому оратору.
   - Хвилиночку! Я не закінчив! Одного разу, розсердившись на своїх самок, які розкошували на самоті, я розпорядився залишити піддослідних дурістодонів на тиждень без корму. Яке ж було моє здивування, коли, нарешті, наївшись звірята раптом дружно зайнялися процесом розмноження! Обмеживши доступ до годівниці, змусивши тварин докладати певних зусиль для добування корму, знизивши рівень комфорту в вольєрах, ми домоглися відновлення статевих потреб своїх піддослідних.
   - Ваші дурістодони знову розмножуються?
   - Чудово! Навіть значно частіше, ніж нам би хотілося.
   - А Люди?
   - Провівши аналогічні досліди над більшими тваринами, і отримавши такі ж результати, ми з моїми лаборантами почали експерименти над невеликою популяцією Людей. Під куполом нашого сектора температура з комфортних тридцяти п'яти градусів (у нашому перекладі на шкалу Цельсія) була знижена до двадцяти двох, ми перестали розкладати коренеплоди в годівниці, показавши Людям, як їх треба добувати самим. Додали кілька злакових видів трави і коренеплідних кущів. Тепер, щоб досхочу поїсти, їм доводиться працювати. Щоб заснути в теплі, з'явилася необхідність обладнання гнізд. А коли один з лаборантів, поливаючи рослини, випадково полив і гніздо, люди винайшли прикриття з великого листя, щось на зразок купола над гніздом.
   - А що це дало? - Поквапив з розв'язкою КаВЛа.
   - Наш висновок такий: щоб Люди розмножувалися, умови їх життя не повинні бути райськими. Вони повинні долати труднощі, допомагати один одному! Тоді, шукаючи підтримки і захисту, жінки будуть підпускати до себе чоловіків для статевого акту. У мене все. - І доктор Фезі, обвівши всіх гордим поглядом, сів на своє місце.
   - У мене Люди не сидять склавши руки. - Піднявся доктор РуГо. - Всі ви знаєте, що вони з ранку до ночі зайняті навчанням. Але у нас виникла нова проблема: у нас від сексу відмовляються не самки, а статевозрілі самці, захопившись наукою. Задоволення, яке вони отримують від нових знань і пошуків відповідей на свої запитання, перевищує задоволення від процесу продовження роду. Їм просто не цікаво навіть дивитися на своїх одноплемінниць!
   - Потрібно збільшити ступінь привабливості жінок для чоловіків! - підскочив ЗіГо, один з лаборантів Фезі. - Вони ж всі майже однакові, іноді навіть не зрозумієш, хто чоловік, а хто жінка!
   - У нас, Сапозаврів, немає ні чоловіків, ні жінок, ми всі схожі один на одного і відрізняємося тільки забарвленням. Але це не заважає нам продовжувати свій рід! - Обурився ФеГо.
   - Люди не Сапозаври! У них зовсім інша психологія, яка ще більше ускладнилася з поділом на дві статі. А раз статі дві, то вони повинні кардинально відрізнятися! - Не вгамовувався ЗіГо.
   - У тебе є конкретні пропозиції щодо підвищення цієї привабливості? - Вирішив остудити його запал БоГо.
   - Наші спостереження показали, що більшою популярністю користуються жінки, які годують молодняк грудьми, а також мають більш довгий волосяний покрив на голові. Ми зробили кілька маніпуляцій з генами і отримали більш жіночні особини - груди у них збільшені постійно, а не тільки в періоди годування, а голови стало прикрашати більш довге волосся. Тепер, навіть здалеку, наші жінки помітно відрізняються від чоловіків і тим самим привертають до себе їх увагу. А чоловіки намагаються проявити свій творчий хист видобувачів, в подяку за що жінки платять їм сексом.
   - Це просто ринок якийсь, а не спосіб існування виду! То що ж конкретно ти нам пропонуєш?
   - По-перше, внести генні зміни для підвищення привабливості жінок; по-друге, зменшити ступінь комфорту в секторах; по-третє, змусити людей працювати. - Підсумував доктор Фезі.
   - Добре! Ця пропозиція приймається. Всім секторам найближчим часом треба перебудуватися. Результати цієї перебудови я перевірю... років через п'ятдесят. А поки я думаю тимчасово покинути Землю, полечу на Європу - мені запропонували налагодити роботу нової позаземної Лабораторії. Спробуємо виводити Чоловіків та Жінок на віддалених планетах.
   Так проблема з розмноженням Людини була вирішена. Всі сектори взялися за своє переобладнання, внесення змін в геном, навчання Людей навичкам самообслуговування і так далі.
  * 5 *
   Запустивши весь процес, Фезі отримав можливість трохи відволіктися. Саме в цей час він отримав запрошення на обряд самоспалення свого старого колеги, тепер заслуженого професора НеЗу, якому вже перевалило за сорок тисяч років. В останні п'ять-шість тисяч років НеЗу очолював лабораторію по виведенню нових видів рослин, де домігся великих успіхів.
   Зазвичай Сапозаври, відчуваючи наближення своєї смерті, приблизно після сорока тисяч років життя, висловлювали по місцевому відео бажання, куди і як хочуть використати свій прах після спалення трупа. Але за особливі заслуги деякі з них нагороджувалися обрядом Самоспалення. Саме за свій науковий внесок в області ботаніки НеЗу і був удостоєний такої честі.
   У величезному амфітеатрі під зоряним небом Південного Полюса зібралося понад двадцять тисяч вчених з різних куточків Землі та з інших планет. Високо в небі зависли освітлювальні дрони. Повітряна збільшувальна лінза навколо центральної арени дозволяла розгледіти кожну травинку на ній. Напруга зростала, всі з нетерпінням очікували ювіляра. І от НеЗу вийшов на арену. Його збільшене зображення відразу ж передалося на лінзу і здавалося, що над амфітеатром височить стометровий Сапозавр. У своєму повному розквіті він виглядав чудово: червоні кола під очима яскраво виділялися на синьо-зеленому обличчі, червоний гребінь на голові і хвості, перетікав у жовто-гарячу розмальовку боків; фіолетове черево створювало прекрасну гру тіней при русі, а синьо-зелені руки і ноги вражали своєю міццю і спритністю.
   - Панове! - Почав НеЗу свою Останню Промову. - Нещодавно я відчув наближення Смерті. За моїми припущеннями і розрахунками шанованих Медиків, моя природна смерть повинна настати сьогодні приблизно о дев'ятій годині вечора. Мені дозволили здійснити Обряд Самоспалення о восьмій годині. За що мені була надана така честь? За сорок дві тисячі років життя я вніс великий вклад у розвиток геології, запропонувавши новий композитний матеріал, який успішно використовується для будівництва в підводних умовах. - В цей час на лінзі стали демонструватися відеокадри винаходів, відкриттів і розробок НеЗу. - Усім вам відомі мої розробки щодо вдосконалення біосфери на супутниках Марса та Юпітера. Мій внесок в генетичні дослідження теж не викликає ні в кого питань, бо саме мої генні теорії лягли в основу багатьох підручників. Але найбільше моє досягнення ви побачите зараз. Я винайшов покритонасінні рослини, які дають ПЛоДи!
   По амфітеатру рознісся здивований двадцятитисячний гул голосів - слів ювіляра поки ніхто не розумів.
   - Що таке покритонасінні рослини і ПЛоДи? - Тримав інтригу НеЗу. - А от не буду розповідати! Краще я вам їх покажу. - Він натиснув клавішу кишенькового комп'ютера і на лінзі з'явилися зовсім незрозумілі рослини.
   Спочатку вони виглядали кострубатими сіро-коричневими стовповими спорудами, з яких на всі боки стирчали незграбні відростки. Потім на них з'явилися бруньки, розкрилися, випускаючи зелене листя і раптом... Це було щось неймовірне: прекрасні, тонко виконані біло-рожеві листочки, зібрані по кілька штук разом, розкривалися, покриваючи собою всю рослину, немов метелики.
   - Це КВіТи! - Гордо повідомив НеЗу. - У різних рослин вони різні. - По лінзі понеслися зображення квітів найрізноманітніших забарвлень і розмірів, розташованих як на величезних стовбурах, так і на невеликих кущах і навіть низенькій травичці. - Але у всіх них приблизно однакова будова. - З'явилося зображення квітки в розрізі. - Оце я назвав тичинками, а це маточки. - Вказав світловою плямою НеЗу. - Вони служать для розмноження.
   На лінзі замиготіли кадри процесу розмноження квітів і з'явилося щось округле і зелене, що поступово збільшувалося в розмірах, змінюючи забарвлення на жовте, рожеве, червоне, синє, фіолетове...
   - Оце і називається ПЛоДи! - У словах НеЗу чулася неприхована гордість за свій винахід. - В них міститься насіння, з якого можна вирощувати такі ж рослини! Причому, навіть у найнесприятливіших умовах насіння може отримувати живлення від ПЛоДи, яке його огортає. Ці ПЛоДи можуть їсти тварини і розносити неушкоджене насіння на великі відстані від материнської рослини - таким чином, ареал поширення рослин значно збільшується за дуже короткий час.
   Знову збільшене зображення НеЗу обвело кожного з присутніх поглядом.
   - За роки свого життя я вісімдесят разів відкладав яйця, давши життя тисячі двадцяти п'яти членам нашого суспільства. Можливо, деякі з вас є моїми нащадками. Діти мої! Мої онуки і правнуки! Своїм Останнім Даром я сподіваюся поліпшити біосферу Землі і дати нове джерело їжі її мешканцям!
   На арену висипало безліч маленьких тварин з підносами над головами, які вони притримували руками.
   - Багато які з моїх ПЛоДи можна вживати в їжу і нам. Пропоную спробувати! - НеЗу зробив знак тваринам і вони побігли по рядах амфітеатру. Маленькі, всього до півтора метри, звірятка, чимось схожі на людей, але з хвостами, розносили присутнім пластикові кошики з різними ПЛоДи: довгими і круглими, червоними і жовтими, зеленими і синіми... Дехто з Сапозаврів з обережністю пробували їх на смак, дехто з побоюванням дивилися на їх реакцію. Нарешті, все, що роздав натовп дрібних тварин, було не тільки скуштоване, а й повністю з'їдено.
   - Усім вам будуть видані насіння та саджанці рослин з моєї лабораторії СеДе (Љ 86). Сподіваюся, що в пам'ять про мене та мою професійну діяльність, мій внесок у цивілізацію, частинки СеДе у вигляді рослин з плодами поширяться по всій Землі!
   Час пролетів непомітно. На небі почали з'являтися сполохи полярного сяйва, ніби природа спеціально влаштувала світлове шоу. Настав час самоспалення. Навколо голови НеЗу закружляв антигравітаційний піднос із золотим кубком. Взявши кубок двома руками, НеЗу підняв його над головою.
   - Я п'ю свій Останній Напій і заповідаю розвіяти мій прах над лабораторією СеДе! - Рознісся громовий голос над амфітеатром. - Успіхів вам на науковій ниві! - З цими словами НеЗу підніс кубок до рота і повільно випив його вміст. Потім він заспівав. У його Останній Пісні чулося і торжество, і радість, і гордість, і натхнення, і умиротворення.
   Останній Напій, що відключає всі відчуття вмираючого, залишає до самого кінця ясним його розум. Таким чином, абсолютно не відчуваючи болю, кращі представники цивілізації могли бачити власну смерть і реакцію на неї оточуючих.
   Підлетіла антиграво-поливалка і на НеЗу зійшов дощ з горючої рідини. Ювіляр клацнув запальничкою і кинув її до своїх ніг. На освітлювальних дронах погасли прожектори. Гаряче полум'я повільно поповзло по ногах вченого вгору. Хор з найкращих вокалістів Землі підхопив і посилив пісню НеЗу. Полум'я вже піднімалося над його головою. Весь амфітеатр встав і теж заспівав, щоб не було чутно, що голос помираючого вже замовк. Факел посеред арени повільно пішов по колу. Всі з напругою, але не припиняючи співу, стежили, чи зможе він замкнути своє Останнє Коло. І він зміг! Голоси хору підхопили радість уходу. Збільшувана лінза відключилася і присутні могли спостерігати природнє згасання щойно живого багаття. Через деякий час лише сполохи полярного сяйва висвітлювали вже зовсім темну арену. Знову спалахнули прожектори на дронах. Найближчі друзі і співробітники СеДе з золотими урнами і срібними віниками, наспівуючи урочистий мотив, почали збирати прах свого бувшого соратника.
   Зібравши все, до останньої порошинки, вони вишикувалися в ланцюжок і рушили до входу в СеДе. Над їх головами засвітилися електро-німби. Решта присутніх спостерігали за процесією з екрану лінзи. От ланцюжок німбів в темряві увійшов до воріт СеДе і рушив по головній алеї. Потім німби почали розходитися у бічні алеї і в їх слабкому світлі було видно, як вчені розсипають прах Великого НеЗу під винайденими їм плодовими деревами і кущами...
   Церемонія закінчилася. Присутні попрямували до головної Піраміди лабораторії СеДе, що підносилася над лісистою рівниною величезною ступінчастою горою. Там кожен отримав по два контейнери - з насінням і з саджанцями. Зі стартового майданчика перед пірамідою почали злітати і розлітатися в різні боки численні ШеМі і МіХу
  * 6 *
   Прилетівши назад в ХеДеМе, Фезі привіз з собою останній дар НеЗу. Всього за якихось років десять-двадцять весь ХеДеМе став схожий на квітучий СеДе. Людям ПЛоДи дуже сподобалися і стали майже основною їх їжею, особливо для нем"ясоїдних груп.
   БоГо, якому вже виповнилося тридцять тисяч років, якось прогулюючись по квітучому СеДе в секторі РаЙо, раптом вирішив обмежити кількість піддослідних на цій ділянці однією людиною. Всю групу Людей, виведених Фезі, терміново розподілили сім'ями по інших секторах. У глибокій задумі блукав БоГо по порожньому РаЙо, вимагаючи, щоб йому ніхто не заважав. Фезі в умовах вимушеної бездіяльності тимчасово опікав своїх підопічних, відвідуючи їх в секторах Те, Ре, Хе і Ге.
   Одного разу, викликавши Фезі до свого кабінету на десятому рівні, БоГо сказав:
   - Я задумав новий експеримент. Для цього підбери-но мені підлітка чоловічої статі.
   - З якого сектора будемо обирати піддослідного? - Вирішив уточнити Фезі.
   - Мені все одно. Головне, щоб він нічим не виділявся. Так би мовити, усереднена особина - АДаМо.
   Приклавши максимум старанності, Фезі і його лаборанти почали підшукувати відповідних підлітків. Численні тести на середні показники інтелекту, інтуїції, екстрасенсорики і тому подібного дозволили відібрати дев'ять особин у віці від тринадцяти до вісімнадцяти років. Уважно оглянувши їх і перевіривши тестові дані, БоГо обрав з них спочатку трьох, а потім, нарешті, за одному йому відомими критеріями, залишив одного.
   Це була найусередненіша з усіх середніх особина: йому було п'ятнадцять років, зріст рівно два метри, ні сантиметром більше, ні сантиметром менше, що давало можливість ще рости; темна, майже шоколадна шкіра і карі очі, світло-руде волосся і звичайна атлетична статура. Він не володів ні геніальністю, ні інтуїцією, ні телепатією, ні телекінезом, ні левітацією. Особливих успіхів у навчанні за ним так само не спостерігалося, але й розумово обмеженим його назвати було не можна. Задумливо чухаючи хвостом по потилиці і якось невпевнено розводячи руками, БоГо наказав Фезі:
   - А тепер проведи над цим АДаМо процедуру стирання пам'яті.
   - Навіщо? - Здивувався Фезі. - Адже на його навчання вже витрачено багато часу і зусиль, він уже має певні уявлення про нашу цивілізацію...
   - В цьому-то й вся проблема. Зараз ми їх всьому навчаємо. А коли-небудь, через кілька мільйонів років хто їх буде навчати? - БоГо просто втупився очима в очі Фезі. - Ото ж бо. Треба перевірити, як діють всі ці наші генетичні зміни в умовах обмеженого доступу до інформації. - Він зітхнув, наче звалюючи собі на плечі неймовірно важкий вантаж. - Питання є?
   - Є. До якого рівня стирати пам'ять?
   - Стирайте все. Це буде чистий аркуш. М-м-м... Мабуть, мову йому все ж таки залиш. Треба ж з ним буде якось розмовляти. І первинні функції: спати, їсти, сидіти, ходити, випорожнюватися... - БоГо підійшов до великого екрану-вікна і замилувався Марсіанським світанком, який саме транслювався на ньому. - І ось що ще... З того моменту, коли ти помістиш АДаМо в РаЙо, ніхто, крім мене більше не повинен буде входити в сектор.
   - У чому сенс? - Не зрозумів Фезі.
   - Сенс ти побачиш пізніше. Але, погодься, такої ідеї ще ні в кого не виникало?!
   Ідея здалася Фезі гідної розгляду і він разом з ЗіГо позбавив цього АДаМо пам'яті...
   Ще несвідомого після проведеної процедури АДаМо перенесли в РаЙо і поклали в тіні одного з дерев. Всі вчені і лаборанти покинули сектор і відтепер могли спостерігати за тим, що відбувається, лише з екранів. БоГо, надівши на себе світловідбиваючий космічний балахон, зібрався вийти в СеДе.
   - Вибач, вельмишановний ЩРГо БоГо. - Висловив загальне здивування Фезі. - Навіщо тобі знадобився одяг тут, у земній лабораторії? Адже тут немає ні перепадів температур, ні жорсткого випромінювання...
   - Це таке маскування. Балахон приховує будову мого тіла, даючи можливість Людині самій домислювати, як я виглядаю. А світловідбивачі і світлодіоди яскравим світлом будуть його засліплювати.
   - А це навіщо?
   - Щоб він не прагнув підійти до мене ближче. Це додасть додаткової поваги до Творця.
   От тут-то у Фезі і з'явилися перші сумніви про деякі зрушення у свідомості БоГо, у крайньому разі, в сторону якихось комплексів. Але тоді ці сумніви ще не знайшли ясних обрисів і зникли далеко в підсвідомості. На перше місце вийшов інтерес до нового експерименту.
   Зі своїх екранів всі співробітники сектора РаЙо спостерігали, як яскравий згусток світла, в якому абсолютно неможливо було розгледіти обрисів БоГо, увійшов в СеДе РайО і попрямував до дерева, під яким спав АДаМо. Ось він торкнувся сплячого і відійшов на кілька кроків. АДаМо прокинувся і сів.
   - Де я? - Запитав він у порожнечу.
   - Ти в ХеДеМе. - Пролунав голос зі Світла.
   - В Едемі... - Повторила, перекручуючи звуки, Людина. - Це - Едем...
   - Едем так Едем. - Погодився БоГо.
   - А це що таке? - Адам вказав руками на дерева.
   - Це - дерева. Вони утворюють Едемський СеДе. - Лагідно пояснив голос зі Світла.
   - Дерева .. Сад...
   - Не Сад, а СеДе. - Спробував навчити його правильній вимові БоГо.
   - СеДе... Сад... СеДе... Мені легше казати Сад. - Вперто повторив АДаМо. - А де цей Сад?
   - Сад знаходиться в секторі РаЙо.
   - Сектор РаЙо.... Занадто довго. Нехай буде Рай.
   - Як ти любиш все спрощувати! - Невдоволено вигукнув БоГо.
   - А спрощувати - це погано?
   - Ну... Іноді погано, іноді добре... Для тебе, мабуть, добре.
   - А хто я? - Подивився він на свої витягнуті вперед руки і опустив погляд на ноги.
   - Ти - Людина. Тебе звуть АДаМо.
   - Я Людина, мене звуть Адам... А ти хто?
   - Я твій творець, БоГо.
   - Бог... А як ти мене створив?
   - Ну, розумієш... Все навколо складається з певних елементів... І земля, і повітря, і рослини, і ти...
   - Отже, ти мене створив з цих елементів? Ось з цієї землі? - Адам колупнув землю біля своїх ніг пальцем.
   - Процес, звичайно ж, набагато складніший, але можна сказати і так. - Не став вдаватися у подробиці БоГо.
   Тут повз очі Адама з гучним скрекітом пролетіла в гонитві за мухою велика бабка. П'яти сантиметрова муха голосно дзижчала і щосили намагалася врятуватися від хижачки, петляючи і ухиляючись, але двадцяти сантиметрова бабка все-таки наздогнала її і прямо на льоту вхопила своїми щелепами. Опустившись біля ніг Адама, бабка з гучним хрускотом з'їла свою жертву і полетіла.
   - Що це було? - Отямився, нарешті, Адам.
   - Це були комахи - бабка і муха. Бабка з'їла муху.
   - З'їла... Я теж хочу з'їсти муху! - Адам схопився, замахав руками і підстрибнув, але не злетів. - Чомусь не виходить... Я навчуся літати, як ця бабка?
   - Тобі зовсім не потрібно літати. І мух ловити теж не обов'язково. Підійди до дерева і зірви з нього ПЛоДи. Їх можна їсти.
   Адам підійшов до найближчого дерева і уважно подивився на гілку, обвішану стиглими абрикосами. Простягнув руку вгору і доторкнувся вказівним пальцем до одного з них. Потім рішуче зірвав і підніс до носа, обнюхуючи.
   - ПЛоДи... Це плід... Хрум... Ой! - Адаму на зуб попалася кісточка.
   - Кісточки треба випльовувати. - Порадив БоГо. - З них потім виростуть нові дерева.
   - А з мене щось виросте?
   - З тебе виросте Людина.
   - З усього щось виростає?
   - З усього живого. - Відповів БоГо. Йому вже порядком набридла вся ця розмова і він вирішив, що пора йти. - Ти тут погуляй, подивися, поспи... Я прийду до тебе завтра. - І завідувач ХеДеМе - тепер Едему, БоГо - тепер Бог, злетівши до купола РаЙо - тепер Рая, зник в отворі ліфта і одразу ж відправився до свого кабінету.
   Фезі встановив графік чергувань для спостереження за піддослідним, якого всі співробітники стали називати Адамом. З того самого дня в РаЙо почав поступово розвиватися власний сленг, в якому переважали слова, зіпсовані невмілим мовним апаратом Адама. До цього моменту сленгу на Землі не було, він з'являвся тільки на інших планетах. Так ХеДеМе став Едемом, РаЙо - Раєм, СеДе - садом, ПЛоДи - плодами, АДаМо - Адамом, БоГо - Богом і так далі.
   За день Адам встиг обійти частину острова Рай до самого кільцеподібного озера, зустрів кількох тварин, поспостерігав за полюванням тірекса на лань і сам спробував зловити щура - безуспішно.
   Увечері, дивлячись на точкові світильники в куполі, він раптом завив.
   - У-у-у-а-а-а-и-и-и!!! - Розносився тужливий спів Людини.
   Всі співробітники, в тому числі і БоГо вже спали, на чергуванні перед екраном сиділи тільки Фезі, та нерозлучна парочка ЛюЦі та ФеРі.
   - Треба б його якось заспокоїти. - Пошкодували Адама ЛюЦі і ФеРі.
   - Погладити по голівці? - Задумався Фезі. - Гаразд, я спущуся до нього.
   - Але ж БоГо заборонив туди входити!
   - Я одягну балахон і нічим не буду від нього відрізнятися. - І Фезі рішуче попрямував до комори.
   Одягнувшись у балахон і перетворившись на згусток світла, Фезі спустився через люк до Адама. Адам саме задер голову до купола і дивився на світильники. Побачивши яскраву світлову пляму, він схопився і з нетерпінням переступав з ноги на ногу, поки Світло не спустилося до нього.
   - Бог, ти прийшов! - Радів він. - Звідки ти знав, що я тебе кличу?
   - Я спостерігав за тобою.
   - Але ж тебе тут не було. Як ти міг бачити?
   - Навіть коли мене тут немає, я все бачу і все чую. Я можу бачити і чути все, що діється в будь-якому куточку не тільки цього Саду, але й на всій Землі.
   - Ти все бачиш, все чуєш, все знаєш... А чому я нічого не знаю?
   - Ти навчишся.
   - Як? Коли я почну вчитися?
   - Ти вже почав. Давай подивимося, що ти сьогодні робив і що бачив. - Фезі клацнув кнопкою на пульті, і на куполі включився запис з поста спостереження.
   Фезі коментував, які тварини, комахи, птахи зустрічалися Адаму на шляху його прогулянки, а Адам повторював їх назви, зрозуміло, злегка їх перекручуючи. Потім він зацікавився самим куполом, і Фезі сказав, що це НеБіСо.
   - На НеБіСо вночі запалюються точкові прожектори. НеБіСо - це такий великий купол, що накриває весь Едем. Купол потрібен, щоб захистити Едем від зовнішніх несприятливих впливів. Дуже високо над НеБіСо знаходиться НеБо, на ньому запалюються зірки.
   - Небо. - Спробував на смак нове слово Адам. - Один купол неба з зірками і інший купол неба з зірками.
   - Ні, купол тільки один, другий тільки здається куполом. - Спробував пояснити Фезі.
   - Якщо він виглядає, як купол, то яка різниця? - Запитав Адам.
   До таких висновків Фезі не був готовий і вирішив поки не вдаватися в подробиці.
   - А чому ти не спиш? - Перевів він розмову на іншу тему.
   - Нудно. - Відповів Адам.
   - Що ж мені, влаштувати тут для тебе вокальний конкурс? - Обурився Фезі і мало не вимкнув світлодіоди на балахоні.
   - Що таке вокальний конкурс? - Тут же підхопив Адам.
   - Це коли співають. - Відповіло Світло.
   - Як співають? - Не відставала Людина.
   - Та отак! - Фезі включив запис, а сам, поки Адам заслухався, злетів до люка і повернувся до екрана.
   А слухати було що! Четверо найкращих голосів Землі, зібрані в єдиний квартет під назвою "АНГеЛі", виконували Вселенську Пісню. Пісні у Сапозаврів були не текстові, а лише звукові. У різні варіації виспівування голосних лише зрідка впліталися деякі приголосні так, що діяли не лише на слух, але й змушували вібрувати всі клітини тіла, діючи на свідомість і підсвідомість, викликаючи ті чи інші почуття та емоції. Вселенська Пісня, створена як гімн розуму, розносилася під куполом НеБіСо і змушувала відгукуватися всі струни ДуШі... Спочатку Адам просто оторопів і застиг, як вкопаний, потім почав захоплено скакати і кружляти навколо дерев, потім втомився і приліг під одним з них. ЛюЦі зменшив гучність і Адам, нарешті, почав засинати під цей АНГеЛійський спів...
  * 7 *
   Зрозуміло, БоГо дізнався про те, що Фезі спускався в РаЙо.
   - Я ж казав, що ніхто, крім мене, не має права спілкуватися з Людиною! - Обурювався він. - Як ти посмів знехтувати моїм наказом?!
   - Але Людині було погано. - Виправдовувався Фезі. - Я вирішив його заспокоїти. До того ж, він мене прийняв за тебе!
   - Добре, хоч замаскуватися здогадався!... - БоГо ходив по кабінету, люто розмахуючи хвостом з боку в бік. Нарешті він зупинився і, карбуючи кожне слово, видав:
   - Щоб не порушувати мого експерименту, тебе доведеться на якийсь час відсторонити. Поїдеш у відрядження років... десь, на шість-вісім.
   - І що я буду робити ці шість-вісім років?
   - Відвідуєш всі лабораторії зі створення Людини, подивишся, що у них гірше, що краще. Може, виникнуть якісь ідеї і для нас. Коротше, вирушаєш вже завтра! А ви, - він повернувся до ЛюЦі і Фері, що тупцювали у сторонці. - Намотайте собі на хвости, щоб у подальшому всі мої розпорядження виконувалися точно!
   - Та якби ж ми знали, у чому конкретно полягає цей твій експеримент! - Продовжував виправдовуватися Фезі. - Ну який сенс у тому, що Адам знаходиться в РаЙо у повній самоті?!
   - Сенс є! - Гиркнув БоГо і махнув хвостом, вказуючи підлеглим на двері.
   Так Фезі на деякий час був відлучений від свого Раю, проте зробив ознайомлювальний обліт найрізноманітніших Лабораторій Людини, розкиданих по всій Землі.
   Спочатку він відвідав міста п'ятиметрових Людей, виведених без усяких обмежень за здібностями і доступом до знань. Люди-Гіганти вважалися повноправними членами Сапозаврової цивілізації і користувалися всіма її благами, виконуючи і відповідні обов'язки. Їх міста і суспільства успішно розвивалися, хоча і відрізнялися від традиційних в деяких моментах.
   Так, хоча в плані їх міста були схожі на сапозаврівські - площа в центрі і радіальні вулиці, - будинки вони, будували переважно прямокутної або круглої конфігурації. В силу двостатевості і живо народжуваності, їх суспільство було поділено на сім'ї - мінісуспільства, в які входили самець, самка та їхні діти. Така будова суспільства вимагала і іншого призначення будинків: кожен будинок будувався на окрему сім'ю, в процесі збільшення сімейства, над будинком надбудовувалися нові поверхи. Дахи в таких будинках не могли бути куполоподібними, тому зверху міста виглядали як пласкі клаптеві ковдри і лише в центрі височів або купол, або усічена піраміда громадської будівлі. Крім того, на устрої міст позначалося й підземне минуле предків людей. Замість нір вони влаштовували підземну мережу коридорів з вентиляційними шахтами, водовідливними і водогінними штольнями. Іноді такі коридори, по яких мчали електоромобілі, з'єднували між собою кілька міст.
   У громадських будівлях Люди мали школи, вищі навчальні заклади, зали зборів та органи управління містами. У різних містах Люди-Гіганти стали називати себе по-різному: Атланти, Лемурійци, Чавін, Циклопи, Титани, Борейци і так далі. Дивним було те, що на відміну від єдиної цивілізації Сапозаврів, міста-цивілізації Людей обов'язково чимось відрізнялися один від одного і ніби протиставлялися. Давалася взнаки якась конкуренція, гордість за приналежність до свого міста і деяка зневага до мешканців інших міст.
   У відносинах з Сапозаврамі вони підкреслювали свою рівність з ними, а більш дрібні види Людей людьми не вважали. Для далеких перельотів Люди-Гіганти так само, як і Сапозаври, використовували техніку. Пласкі дахи слугували посадочними майданчиками для ШеМі, на околицях розташовувалися стоянки МіХу. На короткі відстані вони переміщалися за допомогою антигравів і телепортації. Маючи вільний доступ до досягнень науки, вони навчалися в тих же закладах, що і заври. Дехто з них навіть за короткий відрізок часу, відведений їм на життя (всього до 2-3 тисяч років), досягали помітних успіхів у науці і робили важливі відкриття та винаходи.
   Відрізнялася цивілізація Людей і мистецтвом. Так, поряд зі скульптурою у них дуже сильно розвинулося мистецтво не просто малюнка, а живопису. Вокал збагатився смисловими текстами. Іноді ці тексти просто декламувалися без використання мелодії - це називалося поезією. Діти, наслідуючи дорослих, розігрували побутові сценки - цей вид мистецтва називався театром.
   У процесі навчання дітей ставка робилася на пам'ять - вони заучували і переказували один одному цілі томи з історії, біології, астрономії та інших наук. Крім того діти ввели і таке поняття, як література - вигадані перекази, події в яких ніколи і ніде не відбувалися, а створювалися виключно фантазією. Такі розповіді записувалися окремо і користувалися великою популярністю в години дозвілля і відпочинку.
   Не маючи такої яскравої розмальовки тіл, як у Сапозаврів, Люди навчилися прикрашати себе. Вони розробили абсолютно новий естетичний напрям - розфарбовування і татуаж тіл, повсякденний і святковий одяг, різноманітні прикраси з каменів, металів, пластику, скла, кераміки, квітів, а також черепашок, панцирів, кісток, луски, вовни, пір'я інших тварин. Людям-Гігантам не прищеплювалися теломери з функцією скорочення, тому старіння у них, як і у сапозаврів, не було.
   Більшість Лабораторій виводило людей з короткими теломерами і меншими на зріст - близько двох з половиною метрів. Вони теж мали гармонійні пропорції, але в силу меншого зросту не могли бути рівноправними членами цивілізації. Для них були створені спеціальні школи і інститути, доступ до професій також був дещо обмежений. Більшість випущених на волю зі стін Лабораторій Людей прагнули до знань і оволодіння всіма досягненнями земної цивілізації, але були й такі групи, які йшли в ліси і не бажали розвиватися. В умовах поширення по краю савани ліси все більше нагадували СеДе. Оселившимся в них людям не доводилося докладати особливих зусиль для добування їжі і вони поступово деградували, переселившись з поверхні Землі на дерева. Друга хромосома в місці введення первинної генетичної вставки, що породила Людство, розділилася на дві нові хромосоми 2А і 2Б, давши початок кільком групам людиноподібних мавп. Ці мавпи в ранньому віці продовжували демонструвати цікавість, бажання навчатися і вирішувати завдання, але з дорослішанням втрачали ці якості. Комп'ютерні розрахунки показали, що в подальшому, через 1-2 мільйони років, вони повинні будуть повністю перетворитися на тварин.
   Кілька Лабораторій працювали з більш дрібними видами Людини - до двох і навіть до одного метра. Одні з них розвивали власні досить високі цивілізації, що спиралися на досягнення Сапозаврів, інші вибирали інші шляхи розвитку, деякі теж деградували.
   Були Лабораторії, які створювали Людину по багато разів, даючи їм можливість надалі розвиватися самостійно. Щоразу Нова Людина була досконалим творінням науки і мистецтва, але в процесі еволюції, копії все більше відрізнялися від оригіналів. Найчастіше ці відмінності несли негативний характер і Люди ставали все гіршими як у фізичному, так і в розумовому сенсі. Еволюція перетворювалася на інволюцію і приводила до повної деградації.
   У секторах ХеДеМе, які вели роботи за різними напрямками, теж були свої відмінності. Так, у Людей сектора Те (1), у яких вирізалися гени підключення до знань Ноосфери, приблизно раз на п'ятсот років спостерігався сплеск народження Геніїв, які могли просувати науку своєї популяції вперед, роблячи всілякі наукові і технічні відкриття. Ці Люди успішно адаптувалися до життя без нагляду і, хоча помітно відставали від земної цивілізації, комп'ютерні розрахунки давали сприятливий прогноз на майбутнє.
   Люди, які розселялися з сектора Ре (2) по іншим секторам, поступово привчили інших до всеїдності, навчили полювати і рибалити, а також розводити деякі корисні для харчування види тварин і рослин. Тепер цей сектор був порожній, а всі його співробітники на чолі з доктором НаШи полетіли на супутники Марса - ФоБоСо (Створіння Туманного Моря) і ДеМеСі (67 озер), де у внутрішніх порожнинах захоплених колись Марсом астероїдів створювався абсолютно новий вид розумних істот, які представляли собою гібрид Сапозавра і Людини.
   Нові істоти досягали висоти до трьох метрів, мали риси обличчя середні між Сапозавром і Людиною, зі шкірою коричневого або зеленуватого кольору, іноді плямистої і покритої по хребту лускою. Очі вони отримали від сапозаврів - з котячим розрізом, випуклої форми з вертикальною зіницею, світло-червоного, жовто-гарячого або золотистого кольору. Тіло за будовою нагадувало людське, без хвоста, з міцними кігтями на пальцях і перетинками між ними. Цих істот назвали Рептилоїди. Вони були наполовину холоднокровними, наполовину теплокровними - в залежності від умов життя, прекрасно могли переносити спеку і впадати у сплячку при зниженні температури. У них була присутня тяга до знань, вони прекрасно навчалися, мали генетичну пам'ять на досягнення цивілізації, могли як нести яйця, так і народжувати живих дитинчат, в залежності від умов змінювати свою стать або ставати здатними до розмноження гермафродитами. Єдиним недоліком генних інженерів виявився прорахунок з розвитком ДуШі - органу, що трансформує весь спектр вселенської енергії, в разі потреби підвищуючи або знижуючи амплітуду його випромінювання. В зв'язку з цим вони набули нечутливості до страждань інших. Поселення Рептилоїдів як на Землі, так і на інших планетах, розміщувалися на великій глибині під поверхнею.
   Обійшовши незаселений людьми сектор Ре, Фезі прикинув, що саме сюди і можна було б розселяти нащадків Адама, коли вони у нього з'являться.
   Люди сектора Хе (3), навчені читанню, письму, рахуванню, набували навичок видобутку інформації з письмових, звукових і відео джерел. Вони успішно працювали не тільки в Піраміді ХеДеМе, але і в інших Лабораторіях світу, а також в поселеннях вільних Людей. Це були прекрасні помічники-виконавці, на яких можна було цілком покластися - вони будуть виконувати заповіти своїх творців і тоді, коли тих не стане.
   Сектор Ге (4) виявився заселеним змішаними популяціями. Час від часу з'являлися тут екстрасенси, які здогадалися про існування за водними перешкодами інших людей, навчилися проникати в інші сектори і переносити в свій мешканців секторів Те, Ре і Хе. Це суспільство виявилося найбільш гармонійним: тут були і свої вчені, і свої вчителі, і свої мисливці, і свої тваринники, свої генії і виконавці, тут вже відчувалася цивілізація, хоча і абсолютно не схожа на сапозаврову.
   Від співробітників всіх цих секторів ХеДеМе Фезі з подивом дізнався, що БоГо не заглядав до них вже більше чотирьохсот років, пустивши їх дослідження на самоплив.
  * 8 *
   Повернувшись після семи років подорожі-командировки в рідний РаЙо, Фезі з гіркотою усвідомив, що Адам у віці двадцяти двох років залишався підлітком за рівнем свого розумового і морального розвитку. ЛюЦі і ФеРі розповіли, що БоГо просто таки культивує в Адамі інфантилізм і повну залежність від нього. Переглянувши записи спілкування БоГо з Адамом, Фезі просто за голову схопився. Виходило, що все суще створено саме БоГо - і Земля, і Небо, і Всесвіт, і зірки, і рослини, і тварини і єдина в світі Людина - Адам. Взагалі, розумних істот у всьому світі існувало тільки двоє: сам БоГо і створений ним Адам. Правда, викликали певний сумнів АНГеЛі, спів яких звучав у РаЙо щовечора, але вони були ніби нематеріальними істотами, що мають тільки голоси.
   Виступивши на симпозіумі перед вченими ХеДеМе з аналізом стану справ в інших Лабораторіях, Фезі зажадав від БоГо пояснень своїм діям:
   - Чому наш Адам, якому залишилося жити зовсім небагато, до цього часу не вміє нічого робити самостійно? Не вміє не те що читати чи писати, а й взагалі нічого не знає ні про устрій світу, ні про нашу цивілізацію, ні про Сапозаврів взагалі?
   - Я виробляю в ньому послух. - Була відповідь.
   - Що може дати такий дитячий послух? - Не зрозумів Фезі.
   - Якщо він укорениться в мозку Людини, то в подальшому передасться його нащадкам на генетичному рівні, і вони будуть беззастережно виконувати наші заповіти.
   - Яке потомство?! - Не витримав ЗіГо. - Наш Адам навіть не знає про існування жінки!
   - Отже так. - Знову встав Фезі. - Якщо найближчим часом ти не даси йому пару і не забезпечиш розмноження і навчання, мені доведеться доповісти про твої дії Науковій Раді Землі! Мені здається, що в тебе розвинувся якийсь комплекс неповноцінності. Ти вимагаєш від єдиної особини беззаперечної слухняності і любові. Думаю, тебе усунуть з посади Завідувача Лабораторії.
   - Я і без твоїх погроз днями збирався зайнятися питанням продовження роду Адама. - Гордо задерши хвоста, відповів БоГо. - Саме тепер настав час нових експериментів. І якщо у вас немає більше ніяких питань, попрошу не відволікати мене від намічених робіт. - І він пішов, розгойдуючи хвостом з боку в бік.
   Фезі попрямував до комп'ютерів у своєму кабінеті і спостерігав таку ситуацію:
   Бого, як завжди в світловому балахоні, що не давав змоги бачити його обрисів, спустився в РаЙо до Адама, що задумливо сидиів на березі овального озера.
   - Як справи? - Запитав БоГо.
   - Та все як завжди. - Не повертаючи голови і не встаючи, відповів Адам.
   - Чим ти сьогодні займався?
   - Як завжди, поїв, попив, побігав, пострибав... Потім зловив коника. Відірвав йому ніжки, щоб не втік, але коник скоро помер. Потім я висів на гілці... Нудно одному.
   - Але ж є Я! Я приходжу до тебе і розмовляю з тобою. Хіба тобі зі мною не цікаво?
   - Іноді ти не з'являєшся по кілька років! І про що ти розмовляєш? Тебе іноді зовсім неможливо зрозуміти.
   - Чого ти не розумієш?
   - Ну, от ти говорив, що не існує ніяких інших Богів.
   - Так, я один.
   - А потім ти говорив, що любити треба лише одного тебе, і не слухати інших Богів. Як же я можу слухати чи не слухати тих, кого немає? Виходить, що десь вони все-таки є?
   - Ну, це я так, образно...
   - Або ще: всі тварини створюють пари або групи, у них з'являються дитинчата і взагалі, ти говорив, що вони створені, щоб плодитися і розмножуватися. А я?
   - Що ти?
   - Чому я один? Як я повинен плодитися і розмножуватися? От ти можеш плодитися і розмножуватися?
   - Я ж казав тобі, що я все можу. Звичайно, я можу розмножуватися. Я вже не раз розмножувався, у мене є багато дітей, онуків, правнуків...
   - Тоді вони теж Боги? Це їх мені не можна слухатися і любити їх? І де ж вони?
   - Ну... Вони - це Ангели, вони живуть там, за Куполом.
   - На небі?
   - Можна і так сказати.
   - Чому на всі мої запитання ти нічого толком не пояснюєш, а завжди говориш "Можна і так сказати"? Мені вже просто нудно ставити питання.
   - Знаєш що... Щоб тобі не було нудно, я створю тобі Жінку.
   - А що це таке?
   - Це Людина, з якою ти зможеш спілкуватися, плодитися і розмножуватися.
   - А з чого ти її створиш? Теж із землі?
   - Та ні, візьму серед інших людей.
   - Яких людей? Ти ж казав, що я один?!
   - Я просто обмовився. Ти один. Я клоную її з твоїх клітин.
   - Як це?
   - Ну, візьму частинку тебе...
   - Яку? Палець? Чи ніс? Але мені не хотілося б втрачати своїх частин тіла.
   - Та ні, візьму те, чого у тебе багато, ти й не помітиш, що цієї частинки у тебе не стало.
   - А чого у мене багато?... Волосся... - ну, воно не живе... Зуби - вони мені всі потрібні... Ребра... Мабуть, якщо взяти одне, нічого не буде помітно. Ти зробиш Жінку з ребра?
   - Можна і так сказати, хоча я візьму лише кілька клітин...
   - А...
   - Досить базікати, мені працювати треба! - БоГо ввів Адама в гіпнотичний сон і піднявся до свого кабінету.
   Робота над Жінкою для Адама на кілька років зайняла всіх співробітників сектора РаЙо. Як і у випадку з Адамом, жінок обирали з інших секторів ХеДеМе, стирали пам'ять і поміщали в Рай. Але кожного разу БоГо щось у них не подобалося. Жінку вилучали з Раю, Адаму стиралася пам'ять про її присутність, і пошуки починалися знову. Нарешті, Фезі поставив БоГо ультиматум: або він затвердить до кінця місяця якийсь екземпляр, або питання про саботування експерименту буде винесено на Наукову Раду. Таким чином, БоГо затвердив четверту за рахунком кандидатку, обрану з сектора Хе як найсереднішу по навченості. Після стирання пам'яті жінку назвали ХеВаМь - четверта штучно-створена особина. Як завжди Адам перейменував її - вийшло ім'я Єва. Їй було близько тридцяти років, і в її підсвідомості залишилася частинка цікавості і тяги до знань, властива всім людям сектора Хе.
   На цей час конфлікт між БоГо і Фезі досяг такого рівня, що відмахуватися хвостом від нього вже не представляло можливості. Фезі вибив собі і деяким лаборантам право спускатися до Раю для спілкування з Людьми. Всіма силами вони намагалися розпалити цікавість у Адама, чимало в цьому допомагала і Єва.
   Одного разу Єва запитала Адама:
   - От ти тут живеш вже давно. А з чого це все створено? - Вона обвела руками весь Сад.
   - З нічого. З порожнечі. - Відповів Адам.
   - Це ти сам так вирішив чи тобі БоГо розповів?
   - Бог говорив, що раніше нічого не було. А потім він все створив.
   - Дивно якось... - Замислилась Єва. - Думаю, з нічого і не вийшло б нічого.
   Фезі, який уважно відслідковував у Людей моменти спроб усвідомлення та міркування, одразу ж послав до Раю ЛюЦі і ФеРі, щоб ті відповіли на виникле питання.
   - Все, що тільки існує - це наш Всесвіт. У Всесвіті є безліч галактик, зірок, планет. На нашій планеті, як і на багатьох інших, існує життя. Всесвітів дуже багато. Одні з них народжуються, інші помирають. - Почав ЛюЦі. Роз'яснюючи ці поняття, лаборанти забули про маскування і погасили світло. Тепер вони виглядали як величезні, порівняно з людиною, істоти в білих балахонах і з обличчями ящерів.
   - Коли Всесвіт народжується, вся його маса полягає у вакуумі.
   - Вакуум - це своєрідна форма матерії, що створюється зі складної комбінації різних полів - електромагнітних, гравітаційних та інших. - Підхопив ФеРі. - Тобто, це середовище, що володіє величезним набором різних енергій. При певних умовах це середовище здатне народжувати частинки речовини.
   - Через 10-35 секунд після народження Всесвіту, починається інтенсивна перебудова Вакууму: за рахунок різниці енергій його початкового і кінцевого станів, ніби з порожнечі починає виділятися речовина.
   - Ну, я ж казав, що з нічого! - Вигукнув Адам, у якого довгі розмови викликали деяке роздратування.
   - Ні, це тільки для наших очей здається, що з нічого, насправді все це перетворюється з невидимої енергії.
   - Якщо не видно - отже, не існує! - Констатував Адам.
   - А яка це речовина? - Допитувалася Єва.
   - Для різних Всесвітів - різна. Енергії створюють безліч можливостей. При цьому виділяється дуже багато тепла. Майже миттєво, протягом 10-35 секунд, точковий простір роздувається у велетенську розпечену кулю з радіусом, який набагато перевищує весь видимий нами Всесвіт.
   - Бах!!! Відбувається величезний вибух і речовина розлітається по всьому радіусі. Потім вона починає поступово остигати і з"являються зірки. Вони, розлітаючись, утворюють галактики, а навколо зірок починають формуватися планети.
   - Ой, як цікаво! Та як гарно!.. - Представила цю картину Єва.
   Адам, не звиклий за своє двадцятип'ятирічне життя ні до яких роздумів, буркнув:
   - Та все одно, спочатку не було нічого, а потім одразу все з'явилося. І це все зробив Бог.
   - Ні, ти тільки уяви: там, у Всесвіті, кружляють інші планети і на них живуть інші люди... - Мрійливо вдивлялася в небо Єва.
   - Ніяких людей, крім нас, немає! Ми єдині. - Відрізав Адам і демонстративно ліг спати на великий оберемок листя.
   Протягом наступних п'яти місяців співробітники Раю намагалися виховувати ізольовану парочку Людей. Але кожного разу БоГо зводив їх зусилля нанівець, користуючись своїм незаперечним авторитетом у Адама. Одного разу ЛюЦі запропонував провести тест на цікавість.
   - Якщо Адам пройде цей тест, то ми повинні будемо дозволити нашим піддослідним вийти з Раю в інший сектор і розпочати самостійне життя, як усім іншим племенам і видами Людей. - Підтримав його Фезі.
   - А якщо не пройде, то я продовжу свої дослідження. - Змушений був погодитися БоГо.
   В якості тесту на цікавість у центрі саду було посаджено персикове дерево, в поливну воду для якого додавався екстракт, який частково повертав пам'ять тим, у кого вона була стерта. БоГо, користуючись своїм авторитетом, відразу ж спустився до Людей і сказав:
   - Вам всього вистачає в моєму Раю?
   - Ну, начебто... - Зам'явся Адам.
   - Вам вистачає плодів і тварин для їжі?
   - Вистачає. - Озвалася Єва, яка саме готувала сніданок з плодів і гусені. - Тоді я повинен вам сказати одну річ. У вас тут є все, і зі всіх дерев і кущів ви можете їсти плоди, але тільки не з того дерева, що я посадив у центрі. Це дерево для мене. Вам його чіпати не можна. Зрозуміло?
   - Зрозуміло. - Відповів Адам. - Ми не будемо чіпати плоди з твого дерева.
   Минуло кілька днів, а цікавості до нового дерева і його плодів піддослідні не виявляли. Тоді ФеРі вирішив трохи підштовхнути її. ЛюЦі спустився в сад без балахона. Люди прийняли його за нову тварину, що вміє говорити, адже Сапозаврів вони ще ніколи не бачили. ФеЗі і ФеРі з хвилюванням спостерігали за ним. Спочатку ЛюЦі підійшов до Єви, тому що Адам в цей час ганявся за гігантським метеликом.
   - Єва, а чому ти не хочеш спробувати плоди з центрального дерева? - Ніби між іншим запитав він, змахуючи зі свого хвоста кісточку, виплюнуту нею.
   - БоГо не дозволив нам.
   - А чому?
   - Не знаю... Може, вони не дуже смачні.
   - А хіба тобі самій не хочеться дізнатися? Адже різні речі одним здаються смачними, а іншим ні.
   - Так, я, наприклад, дуже люблю полуницю. А Адам її не любить. Він більше полюбляє коників. А мені коники зовсім не подобаються - вони так неприємно дряпають лапками по горлу...
   - От бачиш, у всіх різний смак. Може, ті плоди здадуться тобі найсмачнішими.
   Єва задумливо підійшла до дерева і обійшла навколо нього.
   - Так, вони виглядають апетитно... Спробувати, чи що?
   - Спробуй. - Порадив ЛюЦі.
   - Але БоГо...
   - А що він тобі зробить? З'їсть, чи що?
   - Та ні, Адам говорив, що БоГо не їсть людей... - І Єва нерішуче простягла руку до персика. - От спробую, і дізнаюся! - Вона зірвала плід і встромила зуби в його соковиту м'якоть. - Ух, смакота!...
   Поки Єва ласувала новими плодами, ФеРі відшукав Адама і почав умовляти його. Вироблений у Адама за кілька десятиліть послух наказам БоГо, не припускав у нього й думки не послухатися. І тільки фраза:
   - Поки ти тут сидиш, Єва, напевно, вже все з'їла, а ти так і не дізнаєшся, яке воно! - змусила Адама зважитися подивитися, що робить Єва.
   Єва, доїдала вже дев'ятий плід і була на вершині блаженства.
   - Ти як хочеш. - Сказала вона Адаму. - А мені ці плоди дуже подобаються. Нічого смачнішого я ще не їла. - І вона лягла під деревом, прихопивши ще парочку персиків.
   Отримана через плоди сироватка вже спрацювала, і засинаючи під її дією, Єва вже не бачила, як Адам обережно зірвав плід і з побоюванням почав його куштувати...
   Всі співробітники ХеДеМе раділи відродженню пізнавального інтересу у піддослідних і помахували хвостами в передчутті прогресу. Хоча ні, не всі. На одній з конференцій БоГо сумно промовив:
   - Ну от, тепер стали Адам і Єва майже такими ж, як ми. Пізнають вони всі наші знання, осягнуть наші досягнення - і що? А з ними було так цікаво...
   - Що цікаво?! Грати? - Не витримав хтось із залу. - Але ж вони не іграшки і не домашні тварини. Це Люди, створені нами спеціально для збереження цивілізації! Невже тобі було цікаво саме те, що вони так довго залишалися дітьми?
   - Я поруч з ними став Богом... - Якось незрозуміло відповів БоГо і, тягнучи хвіст по плитах підлоги, пішов до свого кабінету.
   Приблизно через місяць Адама і Єву переселили у вільний сектор Ре (2), сказавши, що відтепер це буде їх земля. Вихований в інфантилізмі Адам, постійно піднімав голову до неба і просив порад у Бога з будь-яких дрібниць. Хоча він і бачив через річку людей в інших секторах, вперто не хотів називати їх людьми, продовжуючи вважати, що Люди - це тільки вони з Євою і їхні діти. Навіть коли їх син Каїн пішов у сектор Ге і став його вождем, почавши відбудовувати своє перше місто, а Сиф привів дружину з сектора Те (1), Адам до кінця свого життя (930 років) наполегливо розповідав молодим поколінням, що він і його дружина - перші люди на землі, і тільки завдяки їхньому розмноженню з'явилися інші люди.
   Через те, що ще раніше майже всі зрілі особини з секторів ХеДеМе були переселені в інші Лабораторії і на вільні землі, а в Едемі залишалася лише молодь, яка бачила єдину пару старих, то і вони, поряд з онуками Адама і Єви, сприйняли цю легенду як найбільш достовірну і передавали її своїм нащадкам, як істину про походження Людства.
  * 9 *
   Палеокріптологи, які розшифровували плити в інших залах, час від часу, на спільних конференціях доповідали про свої досягнення. Так, наприклад, від тих, хто працював у залі космології, ми дізналися про астрономічні знання Сапозаврів.
   Сапозаврам було відомо, що приблизно чотири з половиною мільярди років тому Земля зіткнулася з великим небесним тілом, яке вибило з неї шматок розплавленої матерії. Розпавшись на дві майже рівні частини, ця матерія утворила два Місяці - ЛуНу і ЛуРу. Остерігаючись повторення подібного катаклізму, астрономи постійно спостерігали за околицями Сонячної системи. У них навіть була служба знищення астероїдів, що підлітали до населених планет і їх супутників на небезпечну відстань.
   Два з половиною мільярди років тому Земля була повністю покрита водою, в якій зародилося перше життя у вигляді бактерій та інших мікроорганізмів. Трохи пізніше Земля піддалася масованому метеоритному бомбардуванню, змістивши вісь обертання на кілька градусів. Це викликало глобальні тектонічні процеси, що привели до утворення першого суперконтиненту - Кенорленду. Температура в морі і на суші підвищилася на десятки градусів, що дозволило поширитися не тільки бактеріям, але і водоростям, грибам і навіть рослинам. В процесі своєї життєдіяльності ці живі організми виділяли кисень, і атмосфера Землі почала стрімко змінюватися, стаючи все більш кисневою.
   Потім почалася епоха вулканів. Це призвело до серії льодовикових періодів. Покритий льодом континент Кенорленд перетворився на яскраву світловідбивну поверхню і подовжив холодний період на мільйони років. Тоді загинуло понад вісімдесят відсотків всіх живих організмів.
   Теплий клімат мезозою дав можливість на новому суперматерику Гондвані не лише з'явитися новим видам тварин, але і розвинутися одному з них - Сапозаврам - до розумних істот, які пізнають себе і Всесвіт, створили свою Цивілізацію і вийшли в Космос...
   Приблизно сто п'ятдесят мільйонів років тому астрономи помітили, що у бік Сонячної Системи наближається цілий рій комет. За їхніми розрахунками, деякі з них могли загрожувати не тільки розумному життю, а й взагалі існуванню багатьох заселених планет. Всі сили цивілізації були кинуті на запобігання цієї небезпеки. На всіх населених планетах і супутниках велися будівництва підземних укріплених споруд, створювалися генетичні банки і сховища знань. Саме тоді і виникла ідея про створення Людства.
   Розрахунки показували, що Рій Комет повинен був наблизитися до околиць Сонячної Системи приблизно через тридцять-тридцять п'ять мільйонів років (тобто, для нас - сімдесят п'ять-сімдесят мільйонів років тому). Подальші роботи в Лабораторіях Людини були припинені. Всі люди були випущені для вільного розвитку. Залишалися лише невеликі групи спостерігачів і координаторів за різними їх видами і популяціями.
   БоГо виявився одним з таких спостерігачів, а його Лабораторія - центром Спостереження за людством в Східній частині Гондвани.
   Не знаходячи спільної мови з БоГо, який все більше виявляв ознаки різних комплексів: егоцентризму, манії величі, неприйняття чужих ідей і точок зору, бажання бути єдиною незаперечною істиною і так далі, Фезі пішов з Лабораторії. Зібравши команду з дванадцяти зацікавлених Сапозаврів і набравши близько двохсот Людей з різних секторів ХеДеМе, Фезі вирішив заснувати Музей Цивілізації в центрі сучасної Африки - знайдений нами Комплекс. Біля підніжжя гори було організовано поселення Першолюдей, а в самому Комплексі - приміщення для Сапозаврів і добре навчених писемності Людей з сектора Хе.
   Схожі підземні, підмарсианські, подганімедівські і так далі комплекси будувалися по всьому Населеному світу. Їх завданням було збереження і переписування знань у разі занепаду всіх наукових і культурних досягнень цивілізації, будівництво та оновлення анабіозних камер, які дозволили б пережити всепланетний катаклізм, навчання нових заврів і людей для передачі їм цивілізаційної естафети, створення музеїв знань, техніки, інструментів, технологій і тому подібного.
   Живучи активним життям по кілька тисяч років, музейники повинні були вирощувати своє потомство, навчати його і людство всього того, що знали самі і що могли дати наукові фоліанти, а головне - переносити інформацію з пластичних матеріалів на композитні кам'яні носії. Потім кілька тисячоліть "старі" проводили в анабіозі і знову після пробудження приступали до відродження цивілізації. А відроджувати її доводилося багато разів!
   У сформованих кліматичних і мікробіологічних умовах Сапозаври поступово вимирали, а Люди, кидаючи всі сили на виживання, постійно деградували. Виходячи з анабіозу, Сапозаври відкладали яйця, вирощували собі зміну, створювали майже на порожньому місці нові цивілізації і через кілька тисяч років знову йшли в анабіоз. За час їх відсутності розквітлі цивілізації досягали апогею і знову зникали. Вцілілі Люди з Музейних Комплексів ставали вождями нечисленних племен і міст, намагаючись зберегти хоча б крихти знань і технологій. То тут, то там, на уламках колишнього материка Гондвани, серед диких племен раптом виникали осередки культури, будувалися міста і храми, в яких згадувалися творці і вчителі людей - Боги.
   Поодинокі особини виживших Сапозаврів підтримували осередки культури, допомагаючи їм своїми знаннями і порадами. Завдяки усному переказу багатьох історичних подій, хоча і змінених з плином часу і перетворених на легенди, міфи і сказання, відгомін колишньої цивілізації то тут, то там зберігався і передавався нащадками Першолюдей з покоління в покоління.
   Так в месопотамській і грецької міфології збереглися згадки про те, що спочатку на Землі, в умовах м'якого клімату жили Боги і Земленароджені люди. Ці люди були округлими і дволикими. Боги розділили їх навпіл, створивши Чоловіка і Жінку. (Відлуння первісної одностатевості і створення двостатевого виду). Правил ними головний Бог КРоН (Керівник однієї з лабораторій на заході Гондвани). Внаслідок вселенської катастрофи більшість Богів і Земленароджених зникли, а їм на зміну з'явилися перші Предки. Коли Предки досягли високого рівня розвитку, сталася нова катастрофа - Всесвітній Потоп. (Цивілізація відроджувалася і гинула кілька разів). Врятуватися вдалося лише окремим племенам і групам людей, які створили першу післяпотопну державу...
   У шумерських переказах так говориться про створення людей: Чим більше було безсмертних богів, тим менше ставало засобів прожитку. Для їх видобутку Богам знадобилися помічники - хлібороби і скотарі. І тоді вирішили Боги створити собі слуг, які будуть слабшими за Богів і будуть покірно на них працювати. З вже наявних на Землі зародків живого, трохи змінюючи їх, Боги створювали Людину, надаючи їм деякої схожості з собою, але не даючи їм безсмертя. (Генетична інженерія: з наявних видів створювалися нові). Працюючи над створенням Людини, Боги часто були п'яні, тому у них вийшло дуже багато виродків - різних тварин або гібридів, поки не вийшла більш-менш вдала Людина...
   Австралійські міфи розповідають про те, що Юна Богиня в якості розваги заселила порожню Землю травами, рослинами, деревами, а потім і прекрасними комахами. Деякий час вона відпочивала, щоб дати комахам змогу пристосуватися до умов життя і розмножитися. Потім вона створила змій, ящірок і риб. Потім - птахів і тварин. Коли вона облаштувала планету, створивши сезонні зміни, дні і ночі, вона звернулася до всього живого:
   - Я створила всіх вас гармонійними і прекрасними, але тепер збираюся йти. Я стану спостерігати за вами з неба, перетворившись на Сонце. Згодом ви будете зазнавати зміни (еволюція). Робіть, що хочете, але не зробіть світ жахливим.
   Минуло багато часу і часів, тварини змішувалися між собою, з гармонійних перетворювалися на виродків, змішаних гібридів і нежиттєздатних мутантів. Почалася епоха хаосу і плутанини. Тоді Богиня дала світові частинку себе - Сина Світу Духів - Місяць. Місяць став чоловіком Ранкової Зорі, у них народилося чотири сини, які розмножилися у вигляді чотирьох видів людей...
   В єгипетських манускриптах читаємо, що спочатку часів був великий океан Ню, в якому нічого не було, крім Хаосу. Атум зусиллям волі і думки створив з Хаосу себе. Потім він виділив в океані землю. Щоб не було нудно, він вирішив створити ще кількох богів за допомогою акту любові зі своєю тінню. Самозапліднівшись (Сапозаври часто самозапліднювалися і відкладали яйця, не вдаючись до статевого акту), він народив Шу і Тефнут, виплюнувши їх з рота, але вони загубилися в океані Хаосу. Коли Атум їх знайшов, він почав плакати від радості, а з його сліз вийшли Першолюди...
   Китайці розповідають, що в незапам'ятні часи з первинного яйця, розколовши його на дві частини - Землю і Небо, вилупився Пань-Гу. Він був величезним - від Землі до Неба, висотою понад п'ятдесят кілометрів. Коли Пань-Гу помер, труп його почав розкладатися. Голос його перетворився на грім, шкіра і кістки стали твердю земною, а голова - Космосом. Потім зі шкіри та кісток (генетика) стали народжуватися тварини та Першолюди...
   Слов'янська міфологія розповідає про те, що коли весь світ був суцільним морем, Білобог вирішив створити сушу, пославши на Землю для виконання всієї чорнової роботи свою тінь - Чорнобога. Чорнобог відмінно впорався з роботою, але вирішив не віддавати своє створення Білобогу, а втопити того. Білобог викрутився, але площа суші постійно росла і загрожувала поглинути море. Бджола, послана Білобогом на Землю, щоб шпигувати за Чорнобогом, вивідала секрет: щоб зупинити зростання суші, треба накреслити на ній хрест і сказати: "Досить!" Білобог так і зробив - зростання суші припинилося...
   У скандинавів спочатку світ був поділений на царство Вогню і царство Льоду, а між ними простягався Хаос, в якому народився крижаний гігант Імир. Коли він спітнів, з поту з'явилися Першолюди - чоловік і жінка. Чоловіка звали Бер. У них народилися три сини: Один, Вілі і Ве, всі вони разом правили Асгардом. А потім вони вирішили вбити Імира і створити з нього Світ.
   У процесі творення Імир пролив багато крові, заливши нею моря і океани. З його черепа зробили небосхил, з кісток - гори і каміння, з мізків - хмари. Брати вирішили заселити порожній Світ. З вільхи вони створили жінку, а з ясеня - чоловіка. Так з'явилися Люди...
   Африканці племені Йоруба розповідають, що бог ОлоРун вирішив з порожнечі створити Землю. Сам працювати він не схотів, а послав свого сина ОБоТаЛу. Але ОБоТаЛа в цей час веселився на банкеті, тому послав працювати замість себе ОДуДаВу. У ОДуДаВи в цей час під рукою були тільки курка і пісок, тому він просто насипав посеред порожнечі пісок, а курка бігала по ньому і втоптувала. Коли Земля була створена, ОБоТаЛа взявся на п'яну голову творити Людей. Звичайно ж, Першолюди виходили потворними і не життєздатними. І тільки коли ОБоТаЛа протверезів, йому вдалося створити нормальних людей...
   Японські міфи описують Хаос у вигляді океану, брудного, як болото, в якому ріс магічний очерет. З цього очерету народилася нескінченна кількість богів, яких всіх разом звали Котоаматсукамі. Поки вони ховалися в очереті, звідкись із далеких куточків Всесвіту прийшли інші боги і почали помішувати океан (осушувати), поки він не згустився і не утворилася земля. Пара перших богів Ідзінамі і Ідзінагі народили двох синів - Ебісу і Сусаноо і двох дочок - Аматерасу і Цукуйомі. А вже від них стали народжуватися люди...
   Міфи Ацтеків згадують, що спочатку був Первинний Порядок - абсолютний вакуум, непроглядно-чорний і нескінченний, в якому жив верховний бог Ометеотль, який поєднував у собі чоловіче і жіноче начала (гермафродит). Він був і добрим, і злим, і теплим, і холодним, правдою і брехнею, чорним і білим. Він породив чотирьох богів: УїЦиЛоПоЧТЛі, КеТЦаЛьКоаТЛя, ТесСКаТЛиПоКа і ШіПеТоТеКЛя, які, граючись, створили гігантів, воду, риб і інших богів. Кетцалькоатль створив людей і дав їм в їжу горіхи. Ображений Тескатлипок перетворив людей на мавп (неодноразова деградація людства). Всі брати поперемінно ставали Сонцями, беручи участь в битвах проти Кетцалькоатля, але були скинуті з небес. Потім, помирившись, Кетцалькоатль і Тескатлипок створили з кісток і крові Кетцалькоатля (генна інженерія) нових людей - ацтеків...
   Індійська міфологія зберегла в переказах інформацію про нескінченний океан, в якому плавала кобра, на хвості якої спав Вішну. Раптом звідкись пролунав звук "Ом-м-м..." - і все затопило енергією. Від цього Вішну прокинувся і з квітки лотоса на його пупку з'явився Брахма. Вішну наказав Брахмі створити Світ, а сам разом з коброю зник (пішов в інший Всесвіт, в інший вимір). Брахма, сидячи на лотосі, взявся за роботу: поділив Світ на три частини - Рай з Пеклом, Землю і Небо, а потім почав творити все живе - дерева, тварин, птахів, Людей...
   Відкриваючи по всьому світу все нові і нові Музейні Комплекси Сапозаврів, ми знаходили відомості про роботу інших Лабораторій та Комплексів, а також і нові міфи у племен, що живуть неподалік від них. І майже у всіх згадуються і створення людей Богами з частин себе; і невдалі досліди, які призводили до виникнення виродків і мутантів; і навчання перших людей; і деградація людей до рівня нових тварин; і катаклізми, які призводили до зникнення цивілізацій; і поява нових богів, що починали створення і навчання людей знову і знову. У всіх цих міфах описи Першолюдей дуже схожі: вони були дуже високими, стрункими, витонченими і дивно красивими, жили від п'ятисот до тисячі років, але діти у них народжувалися вкрай рідко, тому їм доводилося вступати в зв'язки з дикунами. Селилися вони, як правило, у печерах і порожнистих пагорбах, мали вроджені магічні здібності, володіли величезними знаннями, а також талантами в музиці, співі, танцях, малюванні, скульптурі.
   Контактуючи з дикими людьми, вони навчали їх багатьом мистецтвам і технологіям. Іноді вони обирали або брали за жертву жінок і дітей, очевидно, для продовження роду і передачі своїх знань. Діти, народжені простими жінками від них, відрізнялися не лише красою, силою і довголіттям, а й безліччю знань і здібностей. Подорослішавши, вони часто ставали правителями або мудрецями...
  
  Частина третя
  ЗАГИБЕЛЬ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. СПРОБИ ВІДРОДЖЕННЯ.
  * 1 *
   Поки ми з Діною заглиблювалися у вивчення матеріалів про створення Людини, команда з трьох чоловік: наш молодий геолог-антрополог Джек Флай, археолог-геолог Люк Діксон і інженер-археолог Майкл Робертсон, розбираючи малюнки на стінах Очисної Лабораторії під Центральним Залом, наткнулися на величезний диск діаметром близько чотирьох метрів, ніби витесаний на фронтальній стіні під стелею. На диску було зображення кола, охопленого язиками полум'я. Розшифровка двох вертикальних колонок знаків по обидва боки зображення дала такий результат: "Загибель Цивілізації. Спроби відродження ".
   Ні удари по колу, ні спроби зрушити його в сторону не давали ніяких результатів. Можливо, це дійсно був лише барельєф. На деякий час команда залишила його в спокої, зайнявшись ціннішою роботою: малюнки докладно показували пристрій очисної лабораторії по утилізації відходів життєдіяльності Сапозаврів і Людей, які жили в Комплексі. Зібраний на їх основі макет очисної системи при пробному експерименті дав чудові результати: в кінці процесу виходила чиста вода, два види добрив і поживний порошок, який можна було вживати для підгодівлі худоби або домашніх птахів.
   - Здорово! - Вигукнув Флай, куштуючи очищену воду з поданого йому Діксоном стаканчика. - І ніякого запаху!...
   - От якби і сам процес був без запаху... - Зморщившись промовив Люк Діксон.
   - А може, цей запах Сапозаврам і не заважав! - Гаряче вигукнув Майкл Робертсон. - Навіть у наш час сільські жителі живуть в умовах далеко не парфумерних. Але вони настільки звикли до цих "сільських ароматів", що зовсім їх не помічають.
   - Може бути, може бути... - Задумливо пробурмотів Люк, позначаючи щось у своєму планшеті.
   - Так, хлопці, я вам сьогодні вже не потрібен? - Раптом встав з-за похідного столу Майкл.
   - Ну, як сказати... - Почав було Люк.
   - Ти потрібен нам для компанії - треба ж "обмити" вдалий експеримент! - Флай розлив по одноразових пластикових стаканчиках два літри "очищеної" води. - Зараз запросимо Шефа, Діну, ну й інших, кого зловимо!...
   - Обмивайте без мене. - Почав збиратися до виходу із залу Майкл Робертсон. - А мені треба на очисні споруди. Запропоную тамтешнім інженерам нову методику... - І він, махнувши рукою на прощання, втік.
   - Ну от! Так завжди! - Засмутився Джек. - Тільки зберешся відкоркувати пляшку...
   - Стоп! - Схопився Люк. - Відкоркувати пляшку!!! - І він забігав уздовж стіни.
   - Ну так. Не тільки ж воду нам пити. - Джек підніс до носа стаканчик з очищеною водою, понюхав, знизав плечима і поставив його на місце.
   - Відкоркувати пляшку! Відкоркувати пляшку! - Продовжував радісно скакати Діксон.
   - Гаразд, Люк, заспокойся, зараз принесу. - Флай попрямував до виходу.
   - Нічого приносити не треба! Пляшку треба відкоркувати тут! - Діксон урочисто вказав рукою на диск з колом у полум'ї. - Ось наша заповітна пляшка!
   - Послухай, Люк, з тобою все в порядку? Ти часом не перегрівся? - Співчутливо подивився на товариша Джек. - Голова у тебе не крутиться?
   - Та ні, з головою у мене все в порядку, а от з диском... - Люк обхопив Джека за плечі і підвів до стіни. - Ми все робили не правильно - це ж пробка!
   - Яка пробка?
   - Пробка, що закриває якусь дірку. І її треба відкоркувати!
   - Як?
   - Ну... Треба захопити її якимось механізмом і потягнути на себе.
   - Ти думаєш, там щось є?
   - Навіть не сумніваюся! Пішли до Шефа, треба вирішити питання з пробкою.
   Коли мені повідомили, що знайдений в Очисному Залі барельєф може бути пробкою в якийсь коридор, ми з Діною якраз збиралися вечеряти.
   - Якщо потрібен якийсь механізм, значить треба звернутися до інженерів. Благо їх у нас зараз чоловік сорок! - Вголос подумав я, поки Діна накладала в тарілки Джека і Люка картоплю і стейки.
   - Ага, зараз побіжимо! - Джек, стоячи, запхав до рота шматок м'яса.
   - Сідайте і поїжте спокійно! - Розпорядилася Діна. - У них теж зараз вечеря. А от після вечері - будь ласка.
   Вечеряли ми, висуваючи різні гіпотези з приводу того, що може відкритися нам за "пробкою".
   Зрозуміло, відразу відкоркувати "пляшку" ніхто не зміг. Для цього знадобилося два дні. Але коли ми її відкрили... Круглий коридор вів під кутом сорок градусів вниз і кудись на північ. Запущений у нього дрон показав, що він йде на багато кілометрів під скелями і виходить під рівнину за горами. А там, на глибині близько трьох кілометрів знаходиться система ще з кількох залів.
   Побудувавши до входу в круглий коридор зібрані з металевих куточків сходи, ми з Робертсоном спробували у нього ввійти. Я обережно поставив ногу на підлогу і... не втримавшись, поїхав вниз. Слава богу, Майкл встиг схопити мене за сорочку і підтягнути до себе.
   - Слизько. - Промовив я, потираючи забиту спину.
   - Ого! - Майкл провів рукою по шару пилу, і ми побачили блискучу чорну поверхню коридору. - Здорово вони його відполірували!
   Подальші аналізи показали, що коридор не відполірований - його стінки були оплавлені.
   - Це яку ж температуру тут треба було створити, щоб оплавити скельну породу до стану скла?! - Дивувався Майкл Робертсон. - Не менше трьох тисяч градусів!!!
   Поки ми за допомогою дронів-пилососів обмітали коридор від пилу, ціла бригада інженерів у кількості семи осіб думала над питанням спуску в нього археологів і палеографів. І от, приблизно в п'ятдесяти п'яти метрах від входу на стіні коридору один з дронів зафіксував зображення: у капсулі сиділи один за одним Людина і Сапозавр. Два ролики, прикріплених до дна капсули не паралельно, а один за одним, наполовину визирали з паза. Тут же, в підлозі ми виявили і цей самий паз - виплавлений в камені жолоб шириною і глибиною по 17 сантиметрів.
   Обв'язавшись мотузками, наші інженери з'їхали як з гірки до зображення і потім поступово почали просуватися уздовж паза. Паз пролягав спочатку по дну цієї слизької кам'яної труби, а потім почав завертатися спіраллю на стіни і стелю.
   - Нічого собі "американські гірки"! - Захопився Гріг - один з нових інженерів. - Це яка ж тут була швидкість? Навіть уявити дух захоплює!
   Коли була побудована експериментальна капсула і троє інженерів спробували в ній спуститися, вони в повній мірі відчули екстремальний дух наших творців. До капсулі був прикріплений металевий трос довжиною двадцять кілометрів, який намотали на спеціально зроблену ы встановлену прямо в залі котушку. Ці двадцять кілометрів метало-пластикова капсула з трьома добровольцями пролетіла менше, ніж за три хвилини. Прорахувавши швидкість руху, ми були вражені: 421 кілометр на годину!
   Наступні три дні ми всі по черзі проходили тренування з екстремального спуску у коридор. Коли в капсулі опинилися ми з Діною, мої вуха майже відразу ж заклало від її безперервного вереску. Вона не переставала верещати ще кілька секунд навіть після того, як натягнутий трос зупинив наш рух.
   - Ну все! Заспокойся. - Намагався я привести її до тями. - Ну, якщо не хочеш, то й не спускайся! Що я, не зберу команду?!
   - Н-ні... - Стукаючи зубами від пережитого екстриму, залепетала Діна. - Я звикну... Мені дуже хочеться...
   Після тренувань я, нарешті, затвердив групу: першими повинні були спуститися інженери Люк Діксон, Майкл Робертсон і Гріг Селиван, а потім - я, Діна і наш археолог-криптограф Седрік Роуз, останніми до нас повинні були приєднатися ще два палеографи-криптологи: тридцятип'ятирічна Джина Ленні і пятдесятивосьмирічний Леон Кевінтон. Поки йшли тренування, наші дрони встигли встановити освітлення через кожні двадцять метрів коридору, так, щоб воно не заважало руху капсули, а також цілу систему з власним генератором в нижніх приміщеннях.
   До закінчення підготовчих робіт в Комплексі знову з'явився Генрі Уілфрі. Тепер він пересувався за допомогою антигравітаційного крісла, ширяючого над поверхнею. Енергію акумулятори крісла брали не тільки від батарей, а й від усього навколишнього простору: від сонця, від вітру, від перепадів освітленості і температур, від руху інших об'єктів навколо і від звукових коливань... Генрі дуже сподівався знайти робочу анабіозну камеру і воскресити хоч одного Сапозавра. Знання живого Бога могли просунути нашу цивілізацію до небачених висот. Люди могли знайти, якщо не безсмертя, то здоров'я і довголіття.
   І от підготовка закінчена, і ми полетіли глибоко під землю. Весь політ по спіралі в темній трубі зайняв близько тринадцяти з половиною хвилин. В кінці коридор ставав все більш пологим і, нарешті, біля входу у великий зал - горизонтальним. Довжина його виявилася 93 кілометри і 727 метрів. Причому біля входу в перший зал коридор з круглої труби перетворювався в арочний з пласкою підлогою і розширеним майданчиком. На цьому майданчику інженери і встановили все необхідне обладнання: генератори, систему водопроводу і каналізації, насоси та інше. Вхід до зали був арочним оплавленим вирізом у скелі висотою сім з половиною і шириною шість з хвостиком метрів. По обидва боки від входу були вигравірувані вертикальні написи: ліворуч - "Загибель цивілізації", і справа - "Спроби відродження".
   Увійшовши до сильно витягнутого овального залу, ми побачили по обидві його довгі сторони величезні скам'янілі капсули, схожі на капсули анабіозу, бачені нами раніше на малюнках Сапозаврів. Малюнки на стінах показували, що треба робити, щоб активізувати відкриваючі механізми капсул і які процедури треба провести над суб'єктами, щоб, прокинувшись, вони скоріше прийшли до норми.
   Нетерплячий Генрі Уілфрі постійно нас підганяв, ми виконали все необхідне, але жодна капсула не розкрилася. Всі ув'язнені в них Сапозаври і Люди давно загинули.
   Всього камер виявилося чотирнадцять: по сім в кожному ряду. Вони чергувалися через одну: капсула Сапозавра - капсула Людини, капсула Сапозавра - капсула Людини. Таким чином, життя собі і цивілізації в нашому Комплексі намагалися продовжити вісім Сапозаврів і шестеро Людей.
   За Анабіозним залом перебували Інкубаторний (для яєць сапозаврів) та Малюковий (для новонароджених дітей) зали, але все обладнання або розклалося від часу, або скам'яніло. Численні картинки на стінах з написами між ними як в коміксах розповідали про загибель цивілізації Сапозаврів.
   Генрі кинув всі сили і гроші на пошуки подібних анабіозних залів і мотався по всьому світу. Знаючи як і що шукати, археологи відкрили такі зали майже в усіх знайдених комплексах, але ніде не вдалося воскресити жодного представника Древніх. Під Сахарою, правда, була знайдена одна капсула з частково не скам"янілими муміфікованими тканинами, і генетики намагалися виділити з них життєздатний матеріал, але поки ці роботи не принесли позитивних результатів.
  * 2 *
   Систематизуючи записи з різних Комплексів, ми створювали загальну картину загибелі Стародавньої Цивілізації.
   Приблизно сімдесят мільйонів років тому Рій Комет довжиною у пару мільйонів світлових років на шаленій швидкості наблизився до Сонячної Системи. Хоча основна маса Роя рухалася повз, окремі комети залітали в Сонячну Систему. Першим постраждав Нептун. Комета, що пролітала повз, захопила з собою не тільки його супутники, а й атмосферу, воду і все живе, що на ній було. Евакуація населення з планетоїда почалася занадто пізно, тому врятуватися вдалося лише близько ста двадцяти тисячам Сапозаврів, близько вісімдесяти семи тисячам Рептилоїдів і приблизно п'ятдесяти двом тисячам місцевих Людей. Їх кораблі попрямували до Марса і Землі.
   Поки вони летіли, на внутрішніх планетах прискореними темпами будувалися житлові підземні комплекси з максимально комфортними для Зовнішньопланетників умовами. В якості тимчасових пристанищ були використані майже всі Луни: чотири супутники Марса і два супутники Землі. Всі супутники, крім системи підземних міст і комунікацій оснащувалися також інженерними системами для збереження атмосфери і двигунами, що перетворювали супутники на величезні космічні кораблі.
   Умови життя на Землі були для переселенців недостатньо комфортними через велику силу тяжіння. Але коли катаклізма зазнали супутники Сатурна Титан і Енцелад, з них, а також із супутників Юпітера - Іо, Європи, Ганімеда, Каллісто і СюЗаРу, різні види Людей переправлялися саме на Землю, а більш комфортні Марс і його супутники заселялися Сапозаврами і Рептилоїдами.
   Страшна катастрофа на Марсі отримала відгомони і в земній міфології. Комета, випірнувши раптово з Космосу і тримаючи курс прямо на Марс, дала Древнім всього кілька років на порятунок. Саме тоді деякі Сапозаври і Рептилоїди у страху вирішили покинути Сонячну Систему і направили свої супутники-кораблі в глибокий космос. Однією з перших Сонячну Систему покинув супутник Землі - ЛуРу, залишивши в небі над Землею самотню ЛуНу. Потім втекли супутник Юпітера СюЗаРу і два дрібних супутника Марса ГуРу і ХуРу. Причому, якщо ГуРу і ХуРу вирушили слідом за ЛуРу, то СюЗаРу полетіла зовсім в протилежну сторону.
   Комета не зіткнулася з Марсом, а лише зачепила його хвостом, зірвавши атмосферу і більшу частину морів. Життя на ньому було знищене. Коли через двадцять років земна експедиція Сапозаврів відвідала вцілілі супутники ФоБоСо (створіння туманного моря) і ДеМеСо (67 озер), вони виявили там лише величезні братські могили Сапозаврів, Рептилоїдів і Людей, які намагалися сховатися в їхніх надрах. Обряд спалення тіл загиблих зайняв кілька років. З композитного матеріалу на основі попелу спалених на Марсі було побудовано величезне засмучене обличчя, що дивиться на Землю і зберігає під собою кам'яний літопис загибелі всього живого на Марсі і його супутниках. З того часу, в переданих крізь століття легендах, змінені назви Фобос і Деймос стали синонімами Страху і Жаху...
   Більша частина сапозаврового населення Землі також вирушила в далекий космос. Лише деякі ентузіасти добровільно залишалися на Землі, щоб допомагати Людям зберігати цивілізацію. Через брак місць на космічних кораблях серед людей обирали тільки найнеобхідніших. Залишаючи більшу частину людей на Землі, їх творці обіцяли, що коли-небудь повернуться за ними. Так люди племені догонів досі чекають своїх творців, які вирушили до Сиріуса...
   Багато Людей, евакуйованих на Землю з інших планет і супутників, не були пристосовані до життя на нашій планеті. Одні були занадто великими, іншим не підходила атмосфера або харчування, треті не справлялися з місцевими бактеріями, четвертим не підходив жаркий клімат і майже всім - сила тяжіння. І хоча їх, в основному, поселяли в приполярних областях, віруси, що вирвалися з дослідницьких лабораторій, теж додали свою ложку дьогтю в земну бочку меду. Багато видів людей стали стрімко вимирати і до того моменту, коли Великий Астероїд з хвоста Комети, що пролітала повз, вдарив у Землю, на ній залишалося всього близько п'ятдесяти семи тисяч Сапозаврів, тридцяти шести тисяч Рептилоїдів і сім різних видів Людей загальною чисельністю близько двох мільярдів чоловік.
  * 3 *
   Шістдесят п'ять мільйонів років тому на Землю впав Великий Астероїд овальної форми з діаметрами приблизно 7 на 14 кілометрів. У лічені хвилини температура на Планеті зросла в середньому на п'ять градусів, а потім, через величезну кількість пилу, викинутого в атмосферу, різко впала. Материк Гондвана розколовся на кілька частин. Величезне цунамі оббігло всю Землю, змиваючи з неї все, що не було заховано в комплексах. Астероїд не тільки розколов материк, а й став причиною геологічних катаклізмів. То там, то тут вивергалися вулкани, суша йшла під воду, а вода заливала сушу. Утворювалися нові гори і западини. Багато видів живих організмів повністю вимерли, багато перебувало на межі зникнення...
   Комплекси Порятунку Цивілізації, створені в різних частинах Землі, перед лицем неминучої катастрофи збирали в своїх приміщеннях всіх, кого могли вмістити. Зрозуміло, в них не потрапили ні здичавілі види людей, ні сапозаври, які пішли "у природу", та й більшість цивілізованих племен і поселень теж виявилися один на один зі стихією. Мільйони анабіозних камер врятували в собі мільйони життів - і людей, і заврів, і рептилоїдів, і тварин. У надрах Комплексів зберігалися насіння плодів і злаків, коренеплодів та інших рослин. У спеціальних агрегатах зберігався майже весь генофонд Землі.
   Як не дивно, все живе на планеті знищено не було. Хоча вимерла більша частина різних динозаврів, з'явилася можливість для розмноження інших тварин. Змінився клімат, змінилася географія, змінилося все...
   Коли через п'ятдесят тисяч років почали відкриватися анабіозні камери, "воскреслі" заври і люди побачили, що ніяких слідів цивілізації на Землі не залишилося. Величезним потрясінням було і те, що безліч Комплексів виявилися знищеними або перебували під товщею води нових океанів. Ні заводів, ні фабрик, ні інститутів, нічого... Лише дикі звірі нишпорили по диких лісах. На місці колись запашних садів розкинулися безкраї пустелі або хлюпалися хвилі нових морів. Замість теплого і рівномірного клімату на Землі виникли кліматичні пояси. Приполярні області поступово остигали, покриваючись крижаною кіркою. Листяні дерева вчилися скидати листя при зниженні температури, багато тварин стали впадати в тривалу сплячку, схожу на анабіоз. Частини розколотого материка поступово розпливалися в різні боки і погрожували через кілька мільйонів років повністю відокремитися одне від одного.
   "Воскреслі" Древні, провівши аналіз, встановили, що всього збереглося дев'ять Комплексів. У них зуміли вижити дві тисячі сімсот сорок шість Сапозаврів, тисяча вісімсот п'ятнадцять Рептилоїдів і тисяча вісімнадцять Людей семи видів.
   У цих абсолютно нових умовах треба було починати створення абсолютно нової цивілізації. А для початку треба було розмножитися. Ось як описує події після Катастрофи один з нащадків ФеЗі - ДеБаГеФеЗі:
   "Я - ДеБаГеФеЗі (шістсот четвертий ФеЗі). Те, що само собою зрозуміло для нас, може бути незрозумілим для наших нащадків. Тому я змушений пояснювати елементарне. Мій предок, який заснував наш Комплекс, називався ФеЗі - Творець Мрії. За допомогою генетичного подовження життя і чотирьох анабіозів він прожив сто двадцять сім тисяч триста п'ятнадцять років, давши світу потомство зі ста двадцяти кладок загальною чисельністю тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят два Сапозаври. В останнє "воскресіння" з його останньої кладки вилупилося дванадцять Сапозаврів. Знаючи про близькість своєї смерті, він обрав з них одного найтямущого і найживучого, назвавши його РеФеЗі - Другий Фезі, і почав навчати, готуючи собі заміну. РеФеЗі, проживши загалом сто двадцять дві тисячі п'ятсот тринадцять років, залишив своїм нащадком найбільш перспективного з останньої кладки - ХеФеЗі - Третього ФеЗі. Усі наступні ФеЗі були гідними спадкоємцями ФеЗі і постійно оновлювали і переписували на композитні носії всі знання колишньої цивілізації, створювали нові цивілізації до Падіння Великого Астероїда і продовжували існування Комплексу.
   До Великого Астероїда я був уже Шістсот Четвертим спадкоємцем ФеЗі і мені було в цілому сто сімнадцять тисяч триста два роки. Це повинно було бути моє останнє "Пробудження", але Астероїд змусив нас піти в анабіоз достроково. Автоматична система розбудила нас через п'ятдесят три тисячі років після Катастрофи. На всьому новому материку уцілілим виявився лише наш єдиний Комплекс.
   Нам пощастило: наш Комплекс, що розташовувався в центрі Гондвани, тепер опинився в південній частині нового материка, названого нами АФРіКа (аФ - після, Рі - загибель, Ка - керівництво; АФРіКа - Центр керівництва після загибелі). У нашому Комплексі вижили триста сімдесят два Сапозаври, сто тринадцять Рептилоїдів і сто сім Людей п'яти видів, три з яких були Зовнішніми (нащадками людей з інших планет). Запустивши і оновивши внутрішні системи, ми вирішили випустити розвідувальну групу в зовнішнє середовище.
   Величезний гірський масив, в якому створювався наш Комплекс, майже повністю вцілів, всі його околиці покривали непрохідні ліси, наповнені новими дрібними тваринами, переважно, як не дивно, ссавцями. Вимиранню піддалася чверть всіх видів і сімейств живих істот, як на суші, так і на морі. Майже всі види вцілілих динозаврів виявилися на межі вимирання. Нащадки Сапозаврів, які траплялися нам у лісах, виявилися абсолютно дикими хижаками з обмеженими розумовими здібностями. Це й не дивно - картину деградації ми і наші предки спостерігали останні кілька мільйонів років до Астероїда. На північ від гірського масиву в декількох сотнях кілометрах (сучасна Сахара) виявилося велике, поступово зникаюче внутрішнє море, приблизно на такій же відстані на південь, захід і схід плескалися води абсолютно нових морів.
   Найближчий до нас Комплекс, що будувався на сході, виявився затопленим. Кілька спроб проникнути в нього, здійснюваних нами протягом десяти з половиною тисяч років, не мали успіху. На жаль, всі його мешканці загинули, так і не вийшовши з анабіозу.
   Зв'язавшись з уцілілими Комплексами, ми взялися за відродження цивілізації. У першу чергу необхідно було відбудувати всю необхідну інфраструктуру для виробництва потрібних матеріалів, механізмів, устаткування, машин і так далі. В умовах гострої нестачі робочого персоналу до цих робіт, в основному, залучали Людей, даючи їм лише необхідні для робіт знання. Слово ЖМьГо - робоча людина - у них не прижилося, вони стали називати себе РаБи.
   Нас, древніх носіїв цивілізації, Люди називали Богами ще до Астероїда, слідуючи якимсь своїм міфам про створення Людини. Всі Боги протягом року дали по кладці і збільшили свою чисельність до чотирьох тисяч чотирьохсот сімдесяти одного. Одного зі своїх нащадків я призначив спадкоємцем і дав йому ім'я ДеБаШеФеЗі - Шістсот п'ятий ФеЗі. Так само вчинили і всі наші ЩРГо (вчені), СРГо (інженери), ЖРГо (робочі), які у це пробудження мали здійснити обряд Самоспалення. Завдяки генетично отриманим знанням, все наше потомство майже відразу ж включилося до роботи в міру своїх сил.
   Рептилоїди і всі три види Зовнішніх, яким нові умови життя на Землі абсолютно не підходили, почали будівництво космічного апарату для польоту на ЛуНу, не дивлячись на відсутність з нею зв'язку. Тимчасово довелося переселити Рептилоїдів до внутрішнього моря на півночі, а Зовнішніх - в підземні споруди, випалені лазерами на його берегах.
   Люди, хоча і могли давати потомство щороку, змушені були виховувати його до восьми років. Лише після досягнення цього віку ми могли залучати їх до необхідних робіт. Всі ці вісім років їх доводилося навчати всьому - і ходити, і говорити, і читати, і писати і виконувати необхідні завдання... Довелося обмежити навчання рабів лише виконанням найпростіших робіт, відбираючи лише найбільш здібних для подальшого навчання. Щоб оновити обладнання, машини, автомати і механізми, потрібні були заводи. Для побудови заводів потрібні були метали та інші матеріали. Для їх видобутку в умовах відсутності механізмів доводилося використовувати фізичну силу рабів з елементарними сокирами, молотками, лопатами, екскаваторами, ломами.
   Людей ми розселили в невеликих поселеннях на околицях Комплексу і бази Рептилоїдів-Зовнішніх. Вони виконували видобуток копалин, будівельні роботи, виготовлення первісних інструментів, потім первісну збірку механізмів під керівництвом інженерів, але більшість були зайняті на роботах по вирощуванню овочів, фруктів, злаків і створенню тваринницьких господарств. Нам всім потрібна була їжа.
   Деякі види людей змішувалися, утворюючи життєздатні гібриди нових видів. Щоб надати їм необхідні якості і гармонійного зовнішнього вигляду, нашим генетиками доводилося багато працювати. Але і після всіх перетворень нові люди, успадкувавши дещо від Зовнішніх, були мало пристосовані до життя на Землі.
   В результаті злагодженої роботи всіх уцілілих Комплексів менше, ніж через тисячу років виникли дев'ять Осередків Цивілізації, які створили свої держави майже на всіх нових материках. Дванадцять видів Нових Людей створювали свої власні держави, кожне для окремого виду. Знову з'явилися літальні земні і космічні апарати, комп'ютери, чудові будівлі, наукові установи, відновлювалися і переписувалися знання Древніх, навчалися нові покоління, поновилися польоти на МаРСі і ЛуНу..."
   Нам стало відомо, що після Першого Пробудження (так Сапозаври назвали вихід з анабіозу після Падіння Великого метеорита) тривалість життя розумних істот почала значно скорочуватися. Причому вони розучилися передбачати день своєї кончини. У цих умовах традиція Самоспалення була скасована і замінена просто спаленням після факту смерті. ДеБаГеФеЗі помер приблизно через дев'ять тисяч років. Його прах був замішаний в композитний будівельний розчин, який використовували при будівництві Нового Міста.
   Приблизно через півтисячі років після пробудження Рептилоидам і Зовнішнім вдалося побудувати кілька великих космічних кораблів і вони полетіли хто на ЛуНу, відновивши старі і збудувавши там нові бази, а хто і в дальній космос слідом за своїми предками.
   Забезпечивши розвиток цивілізації на Землі, найперспективніші з учених Сапозаврів і Людей знову пішли в анабіоз. На цей раз їх було менше - 107 Сапозаврів, 45 Рептилоидів і 100 Людей. Все інше населення, що розмножилося, залишилося жити далі в квітучих містах і державах.
  *4*
   Подальші нащадки ФеЗі стали називатися просто Наступний Фезі - АФаФ Фезі (аФ - після; подвійне аФ - наступний). Один з АФаФ ФеЗі, який вийшов з анабіозу приблизно тридцять мільйонів років тому писав:
   "Якби на теперішню Землю подивився мій предок ФеЗі, він би її не впізнав. В результаті численних катаклізмів, серії похолодань і повеней, розколу Гондвани, зміни нахилу земної осі і всього іншого, утворилося дев'ять материків. (Назвемо їх сучасними назвами: Північна і Південна Америка, Атлантида, Антарктида, Африка, Європа, Гіперборея, Азія і Австралія). По їх просторам блукали стада абсолютно нових тварин, переважно ссавців. З заврів збереглося лише кілька видів, у тому числі крокодили, варани і безліч змізернілих ящірок. Великі заври залишилися тільки в теплих широтах, але ознак розуму у них не спостерігалося, вони здичавіли. Деградовані протягом декількох мільйонів років люди повністю зникли. Залишилися лише кілька видів людиноподібних (маються на увазі нащадки мавп і людей, австралопітеки, еректуси, хабіліуси) - та й то лише в деяких районах Африки і Азії. На цих рештках людського матеріалу ми знову створювали нову Людину, схрещуючи її з Людьми, що вийшли з анабіозу. Вже в сотий, якщо не більше, раз ми змушені були створювати цивілізацію з нуля..."
   Але і ця цивілізація безслідно зникла. Відновлювати все з нуля доводилося все меншій кількості Сапозаврів і Першолюдей. Рептилоїди вимерли остаточно.
   Приблизно три мільйони років тому зберігся лише невеликий осередок диких людиноподібних в Африці. У збережених Комплексах вимирали останні Сапозаври. Тепер Богами стали Першолюди. Зхрещуючись з дикими людьми, вони знову і знову створювали Людину. Як же вона не була схожа на те досконале творіння, яке створювалося спочатку!..
   Коли приблизно сто тисяч років тому Боги вийшли з анабіозу, вони виявили кілька нечисленних видів людей на різних континентах: Неандертальців в Європі, Кроманьйонців в Африці, Кловесів в Америці, Атлантів в Атлантиді, Арійців в Гіпербореї, Флоренсів і Лемурійців в Австралії та Денисівців в Азії. Антарктида опинилася під шаром льоду. Дозволивши цим подобам Людей розвиватися самостійно і лише давши їм невеликий поштовх у плані розвитку, переміщення і змішування, Люди і кілька Сапозаврів з уцілілих п'яти Комплексів створили три вогнища розвинутої цивілізації: Атлантиду, Гиперборею і Лемурію.
   - Цікаво. - Задумливо мовила Діна, відірвавшись від расшифровування каменю. - Чому від цих цивілізацій не залишилося ніяких слідів?
   - Своїх померлих, як відомо, вони не ховали, а спалювали. - Відгукнувся Леон Кевинтон. - От тому ми до цього часу і не знали про існування розвинених та гармонійних Людей, знаходячи лише кістки дикунів.
   - А будівлі? А споруди? А механізми? - Не вгамовувалася Діна.
   - Щось знищено часом, щось розтягли наші предки для своїх потреб. - Втрутився я. - Ну а всі ці мегалітичні споруди - може, це спроби наслідування Заврів і Першолюдей?
   - Може бути... - Сумно зітхнула Діна і продовжила роботу.
   Джина Ленні і Седрік Роуз натрапили на дивовижні записи приблизно шістдесятитисячного віку. Згідно з ним, у чергове пробудження Богів у трьох уцілілих Комплексах, між орбітами Юпітера і Марса з'явився планетоїд НіБіРу, і на Землю спустилися АННуНаКи. Побачивши здичавілих людей на просторах Азії, вони зуміли зібрати їх і почати відновлення цивілізації з нуля. Сапозаври і Першолюди відновлювали в цей час Атлантиду, в чому АННуНаКи їм теж допомагали. Гіперборея до цього часу припинила своє існування, пішовши під кригу і води Північного океану. За допомогою АННуНаКів на цей раз цивілізацію вдалося відновити значно швидше. Через деякий час вони полетіли, а Людство, кероване з Комплексів всього декількома Сапозаврами і Богами-Першолюдьми, знову розвинулося до рівня космічних польотів.
   Все б нічого, але психологія нового Людства сильно відрізнялася від психології Сапозаврів. В умовах постійної боротьби за виживання, Люди придбали ген агресії до себе подібних. Почалися війни між різними державами, що закінчилися ядерним знищенням майже всіх вогнищ цивілізації. Через ядерну зиму почався новий льодовиковий період. Вціліли тільки Атлантида і Шумер, що знаходилися на різних рівнях розвитку, та кілька Комплексів - в Північній Америці, Африці і в Австралії.
   Метеоритний шторм, що пронісся над Землею 12-13 тисяч років тому, знову змінив клімат Землі. Холод змінився потеплінням, почався Всесвітній Потоп. Зникли культури Кловес в Америці, цивілізація Шумерів, затонула Лемурія, а з Атлантиди вдалося врятуватися всього декільком сотням жителів.
   Цього разу "прокинулись" лише Боги з нашого африканського Комплексу. До цього часу Сапозаврів в ньому вже не було. Людиноподібні, двох-з-половиною-метрові Боги відвідали вже мертві Комплекси в інших частинах світу, дали зачатки знань і умінь вцілілим там людям. В місцях, найбільш перспективних для розвитку, вони заснували поселення Богів і вступили в контакт з Олімпійцями - триметровими вихідцями з Атлантиди, які оголосили себе Богами і почали правити на берегах Середземного моря і Центральної Америки людьми, зібраними ними в нові поселення. Завдяки допомозі Справжніх Богів (так себе назвали Першолюди) цивілізація знову почала розвиватися.
   На руїнах Єгипту, Шумеру, Індії, Ольмеку практично відразу виникали міста-держави і навіть цілі цивілізації з високими знаннями математики, медицини, астрономії, архітектури, земельних справ. У нових умовах, Першолюди, що стали Богами, але жили вже всього по дві-три тисячі років, і нащадки Атлантів, що жили по тисячі-півтори років, не могли відновити достатню кількість анабіозних камер. Більшість з них стали кам'яними монолітами з ув'язненими в них Сапозаврами і Людьми, які так і не прокинулись. Нові камери вдавалося заново відбудовувати за допомогою малюнків та інструкцій. Проте і Справжні Боги, і Боги-Олімпійці поступово вимирали. Через п'ятсот - тисячу років більшість з вогнищ цивілізацій зникли. Відбувалася втрата знань і наступала нова "дикість"...
  * 5 *
   Ми продовжували роботи по розшифровці записів, які дійшли до нас через мільйони і тисячі років, простежуючи сумну історію загибелі Богів і Першолюдей. Іноді на мене накочувало неясне почуття туги і безвиході. А порівняння свого зовнішнього вигляду з гармонійним і прекрасним виглядом Першолюдей викликало бурю комплексів. Руки опускалися від безсилого почуття недосяжності ідеалу, як зовнішнього, так і внутрішнього...
   В цей же час подібні нашій бригади працювали в багатьох інших точках Землі, по крупицях витягуючи з каменів нові знання. Все більше і більше здобутих відомостей вщент розбивали підвалини нашої історії.
   І от якось вранці мене розбудив дзвінок.
   - Хелло, Ерні! - Привітав мене як завжди безжурний і бадьорий Генрі Уілфрі. - Як справи?
   - Працюємо. - Знизавши плечима відповів я.
   - А як ти віднесешся до перельоту в Антарктиду? Га? Разом зі своєю командою?
   - А що там такого цікавого?
   - Та нічого особливого... Якщо не брати до уваги дечого, виявленого під льодами! І ти знаєш, моє чуття підказує мені, що тут буде щось дуже цікаве! Ще більш цікаве, ніж ми виявили до цього часу. А моя інтуїція мене ще ніколи не підводила!
   - Так, про твою інтуїцію по всьому світу ходять легенди. - Погодився я. - Гаразд, ми вилітаємо.
   Майже в самому центрі Антарктиди, трохи ближче до Африки, бури, що видобували зразки льоду з великих глибин, наткнулися на щось незрозуміле. В одному з кернів між двох шарів звичайного льоду виявився двадцятиметровий шар льоду желеподібного. Плавився такий лід при температурі мінус чотири з половиною градуси, перетворюючись на, здавалося б, звичайну воду. Хімічний аналіз показав, що кристалічна решітка такої води відрізняється від звичайної, тому при замерзанні вода перетворюється на желе, яке не розширюється, як розширювався би лід. Твердого стану така вода не мала навіть при дуже сильному охолодженні.
   - Ну як тобі? - Веселився Генрі, ширяючі на своєму гравікріслі по всьому кабінету в антарктичному комплексі. - Ми вже розігрівали цю водичку - виходить звичайний пар. При охолодженні знову отримується отака дивна вода. Ми навіть виводили її у відкритий космос - там вона збиралася у великі шматки желе, і навіть космічний холод не перетворював її на лід! Здорово, правда?
   - Здорово, звичайно. Але яке відношення ця дивна вода має до моєї команди? Думаю, Вам потрібні фізики, а не археологи-криптологи.
   - Е, не кажи! Ти ще не все знаєш. - Підморгнув Уілфрі.
   - Ну, то скажи мені! - Я вже втрачав терпіння від цієї "загадковості" свого Боса.
   - Сканування показало, що цей желеподібний лід займає певний простір. Так би мовити, деяку систему крижаних печер. А в цих печерах знаходяться...
   - Ну, не тягни вже!
   - Там знаходиться щось дуже схоже на анабіозні камери! - Випалив Генрі. - Ерні! Це ж загиблий антарктичний Комплекс! І саме тобі я доручаю його досліджувати.
   - Як? - Запитав я. - Ми повинні повзати в цьому желе і щось намагатися відшукати?
   - Ні. - Урочисто в позі пам'ятника застиг Генрі. - Ми нагріємо це желе!... Розумієш, якщо точка його плавлення на чотири градуси нижче точки плавлення звичайного льоду, то коли ми нагріємо його до мінус трьох, перетворивши на воду, звичайний лід навколо залишиться твердим.
   - І?
   - І ви зможете плавати там, як у звичайній підводній печері! - Генрі ляснув долонями по підлокітниках і крісло опустилося на підлогу.
   Вже за два дні була готова крижана шахта діаметром до двох метрів. Вся моя команда криптографів у складі п'яти чоловік, одягнених в утеплені водолазні костюми, і п'ять чоловік інженерно-рятувальної служби почали спуск у крижану шахту. На глибині близько ста десяти метрів ми почали занурюватися в підігріту до мінус трьох градусів воду.
   Внизу була система з п'яти залів, вирубаних у льоді. На стінах виявилися вже знайомі нам малюнки та ієрогліфи Сапозаврів, під водою стояли механізми і апарати, які не збереглися в інших комплексах. А в центральному залі біля дальньої стіни стояли анабіозні камери.
   Ми вели трансляцію на поверхню свого занурення і подорожі по залах, тому Генрі Уілфрі все бачив. Він наказав нам підніматися, а технікам відкачати всю "неправильну" воду. Відкачана вода була незабаром відправлена на "велику землю" для досліджень, а наша група змогла спуститися в уже висушений Антарктичний Комплекс.
   Ніщо тут не піддалося скам'янілості, бо знаходилося не серед каменів, а серед нехай і неправильною, але води. Саме ця вода і зберегла все в первозданному вигляді. Три анабіозні камери виглядали цілком робочими. За допомогою кранів і лебідок їх підняли на поверхню і одразу ж помістили в великі вантажні вертольоти. Ми залишилися розшифровувати і вивчати нові знахідки, а наш Бос разом з цінним вантажем полетів до науково-дослідного інституту Сапозаврів, створеного за останні кілька років у Бостоні.
   Із записів, збережених на композитних пластинах, ми дізналися, що з настанням одного з льодовикових періодів, місцеві Боги, рятуючись, вирішили затопити свій Комплекс водою. А щоб вода, охолоджуючись і розширюючись, не могла розчавити цінне обладнання та ув'язнених у ньому Сапозаврів, воду модифікували, змінивши її кристалічну решітку.
   Ми всі працювали в якомусь напруженому очікуванні дива. Невже нам вдасться розбудити справжнього Бога? Які знання він зможе нам передати? Як це вплине на розвиток нашої цивілізації? Що взагалі нас чекає?..
   Через кілька днів Генрі Уілфрі повідомив нам, що тести показали повну справність анабіозних камер. У спеціально збудованому і утепленому приміщенні з кліматом і атмосферою близькими до мезозою, були підготовлені бригади медиків і перекладачів, щоб гідно зустріти "пробуджених".
   Пробудження призначили на двадцять п'яте липня. Ми з Діною, звичайно ж, полетіли туди.
   І от через скло балкона, влаштованого по периметру приміщення для динозаврів, ми побачили, як кілька людей почали виконувати маніпуляції для відкриття однієї з камер. Дві інші камери поки залишалися законсервованими в інших залах-ангарах. Нудні години чекання, за які надія змінювалася відчаєм. Одна за одною відкривалися оболонки камери, і ось - остання напівпрозора мембрана розсунулась. Техніки відкрутили крани, які подавали дихальну суміш до ніздрів Сапозавра, по електродах, закріплених на його тілі, пробігли іскри...
   Техніки відступили на кілька метрів в очікуванні... П'ять хвилин... Десять... Нічого не відбувалося. Невже Сапозавр загинув?... Але ось на тринадцятій хвилині його повіки затремтіли і по його шкірі прокотилася судомна хвиля. Гучний подих - і на нас подивилося золотисто-зелене око п'ятиметрового Бога, який містив у своїх генах всі знання древньої цивілізації....
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"