Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

ГенІй

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Кілька загадкових пограбувань і поява привидів у місті змушують майора Малодьорова, якого позаочі звуть агентом Малдером, взятися за справу...

   ГЕНІЙ
  ОПОВІДАННЯ
  (24 червня 2018 року)
  
  * 1 *
   Раніше я був звичайним поліцейським карного розшуку. Офіційно я представляюся як майор Малодьоров. Завдяки якомусь чуттю і добре розвиненій інтуїції, мені вдалося розкрити кілька вельми заплутаних справ, які своєю незвичністю межували з містикою. З тих пір мене позаочі стали називати агентом Малдером. Працюю я завжди один. Своєї Скаллі у мене немає, тому у висуванні версій мою фантазію ніхто не обмежує. Зазвичай мене викликають на найзаплутаніші та найзагадковіші справи.
   Цей виклик надійшов о сьомій годині ранку. Дзвонили з банку:
   - Приїжджайте скоріше, у нас тут щось незрозуміле...
   - Сигналізація спрацювала?
   - От якраз сигналізація і не спрацювала, але сховище абсолютно порожнє! Залишилося тільки кілька купюр, але вони застрягли в стіні.
   - Як це - в стіні?
   - Наче хтось проходив крізь стіну і по дорозі втратив кілька купюр. Вони так і стирчать з бетону.
   - А що кажуть охоронці?
   - Їх зараз медики приводять до тями. Але ніяких фізичних ушкоджень не виявлено...
   Так, картина і справді була дивною: всі замки цілі, сигналізація не пошкоджена, ніяких відбитків пальців або інших слідів. Лише кілька купюр стирчать з бетонної стіни і всередині, і ззовні сховища. Я спробував потягнути одну з них - міцно сидить.
   - Ми вже пробували, ось, шматочок відірвали... - Директор банку простягнув мені огризок банкноти і показав місце, з якого намагався його витягти.
   - Н-да... Мабуть, ми виріжемо цей шматок стіни. - Задумливо промовив я. - Все одно у вашому сховищі нічого не залишилося...
   Двох охоронців вже привели до тями, розвели по різних кабінетах і опитали. Клацаючи зубами, тремтячи та боязко озираючись, вони розповіли наступне:
   На зміну вони заступили о восьмій вечора. Обійшли приміщення, позаглядали в комори і туалети - все було в порядку. О дев'ятій прийшла прибиральниця. Як завжди, один з охоронців всюди слідував за нею, поки вона не закінчила прибирання і не пішла о пів на одинадцяту. Потім вони перекусили бутербродами з кавою (стаканчики і крихти від вечері я попросив взяти на експертизу) і сіли в головному залі - один переглядав новини напланшеті, другий грав у телефоні. Все як завжди.
   Рівно опівночі з'явилося відчуття тривоги. Обидва відклали свої гаджети і насторожено пройшлися по залу, вишукуючи джерело тривоги. Стало зимно. Раптом, у самому центрі залу виникла напіврозмита сіра пляма з людськими обрисами. Обидва охоронці рефлекторно потяглися до кобури і вихопили пістолети. А далі почалося щось неймовірне.
   - Пістолет у моїй руці став нагріватися і пекти пальці. - Розповідав Сергій, тридцятидвохрічний охоронець з модною триденної неголеністю на обличчі і виголеним тризубом на голові. - Я його впустив, а він по підлозі поїхав до примари...
   - Я встиг лише один раз вистрілити, але навіть звуку пострілу не почув, ніби у вату. - Белькотів Андрій, тридцятивосьмирічний кремезний чоловік з почавши ми вже сивіти скронями, борідкою і вусами. - Куля, як у сповільненій зйомці, вийшла зі стовбура і попливла по залу спочатку прямо, а потім кружляючи, як по спіралі... Ні, пістолет не розжарювався. Навпаки, він став дуже холодним і, начебто, покрився памороззю. А потім вивернувся з руки і поплив прямо у повітрі до примари...
   Пролунав гучний регіт, що захолодив кров у жилах, і "привид" поплив на Сергія. Остовпілий охоронець застиг, а коли привид з'єднався з ним, впав без свідомості на підлогу. Гучно регочучи, привид простягнув руку до Андрія. Рука почала звиватися і витягуватися, поки не увійшла в живіт другого охоронця. Більше той нічого не пам'ятав.
   - А відеоспостереження у вас ведеться? - Запитав я директора.
   - Звичайно! Обов'язково! - Вигукнув той.
   - Дайте-но мені всі відеозаписи за... Скільки часу вони у вас зберігаються?
   - Місяць.
   - От за весь місяць і дайте. - Попросив я.
   В цей час з вулиці почувся вереск гальм і крики людей. Я і двоє поліцейських вискочили назовні. Неподалік, посеред перехрестя, зупинилася срібляста "Ауді", за її колесами по асфальту тягнувся чорний гальмівний слід. Збентежений водій стояв у центрі натовпу пішоходів і раз пояснював:
   - Я стояв на червоний. Переходом йшли кілька людей в одну і в іншу сторони. Спалахнув жовтий і я приготувався. Пішоходи дійшли до тротуару, ті, що хотіли переходити, застигли в очікуванні. Дали зелений і я рушив, поступово набираючи швидкість. І раптом посеред перехрестя виникла жінка в чорному. У неї було страшне обличчя - напевно, перекошене від жаху. Я дав по гальмах, вискочив, але жінки ніде не було, ні перед машиною, ні під нею, ні збоку...
   Поліцейські тут же зробили аналіз на алкоголь і наркотики - все чисто.
   - У Вас в машині є відеореєстратор? - Запитав я водія.
   - Є! І як я не здогадався подивитися! - Він кинувся до кабіни.
   Ми переглянули запис разом. Дійсно, просто перед машиною, з нізвідки з'явилася жінка в чорному, з перекошеним жахом обличчям. Обличчя наїхало прямо на камеру, і запис зарябив перешкодами.
   - Я скачаю відео? - Запитав я.
   - Так звісно. - Відповів водій. - А мені що далі-то робити?
   - Ну, трупа немає. Постраждалих теж... Мабуть, можете їхати у своїх справах. Тільки залиште свої контакти поліцейським.
   У своєму кабінеті я переглянув обидва відео - і з банку, і з відеореєстратора. Ось поліцейські сидять, втупившись у гаджети. Ось вони стурбовано підняли голови і почали озиратися. Ось вони встали і почали обходити зал... І раптом прямо в центрі залу виникла сіра пляма... Я прокрутив цей шматок кілька разів. У звичайному темпі "привид" з'являвся несподівано просто з повітря. В уповільненому він проявлявся повільно і по частинах: спочатку з'являлася чорна пляма, схожа на лійку, потім вона починала розширюватися, набуваючи людських обрисів і злегка розмиваючись, в кінці "привид" ставав сірим і напівпрозорим. Крізь нього цілком помітно читався напис "каса". Він представляв собою худого, злегка сутулого чоловіка в костюмі і окулярах. "Дрищ" - подумки назвав я цього примару і продовжив перегляд відео.
   Привид поплив повітрям до охоронця, увійшов прямо в нього і почав виходити з іншого боку. Охоронець при цьому закотив очі і почав повільно осідати на підлогу.
   Коли з примари почала витягуватися рука, він ставав все більш прозорішим. От рука увійшла в живіт другого охоронця, провернулася в ньому кілька разів, закручуючись у штопор, і вийшла, швидко втягнувшись назад в своє тіло. Охоронець осів на підлогу, привид реготнув, потер руки і рушив до сховища. Всі камери демонстрували його просування по коридорах і сходах. Біля дверей сховища привид на кілька секунд завмер, потім відійшов у бік і простягнув руку крізь стіну. Відео зсередини показало, як зі стіни сховища почала виповзати, звиваючись мов змія, рука. Вона попливла до полиць з банкнотами, взялася за одну з пачок і... пройшла крізь неї. Кілька разів рука намагалася схопити банкноти, але у неї нічого не виходило. Тоді в камеру пройшов крізь стіну весь привид. Кілька хвилин він, роздумуючи, плавав туди-сюди вздовж полиць і крізь них. Нарешті, зупинився, простягнув одну руку до лампи під стелею, а другою швидко окреслив коло. Світло почало згасати, але не до кінця. У напівтемрпяві було видно, як всі пачки банкнот якоюсь силою стягнуло в одну купу і різко виштовхнуло зі сховища. Світло знову загорілося яскраво. Привид озирнувся і повільно проплив крізь стіну назовні. Злетівши над підлогою метра на півтора, він схилився над купою банкнот і, роблячи паси руками, відділив від неї одну пачку. Потім різким рухом направив її крізь стіну. В уповільненому темпі було видно, як окремі банкноти, немов птахи у зграї, полетіли у сховище. Частина з них опала в коридорі, частина - на підлозі сховища, а частина залишилася в стіні. Помилувавшись своєю роботою, привид зібрав пасами рук банкноти, які впали, і теж позапихував їх до стіни. Потім він підключився до розетки в коридорі, і зник разом з купою банкнотних пачок. Просто розчинився в повітрі...
   Коли у нас в лабораторії розпиляли бетон на тонкі пластини, то виявили близько півсотні купюр всередині.
   Відео з реєстратора показало, що жінка на дорозі теж виникала поступово з чорної плями. Вона була в довгій темно-сірій сукні, з довгим розпущеним чорним волоссям. Обличчя її було перекошене від злоби й жаху. Але жах цей був не через те, що вона бачила. Жах вона прагнула передати тому, хто спостерігав. В уповільненому перегляді вона простягнула руки до машини, що наближалася, і повільно напливла на камеру. Коли камера пройшла крізь жінку, в ній почалися перешкоди. Цю примару я назвав "Фурія".
   Отже, моїй фантазії ніхто не заважав міркувати про привидів. Примари, які можуть підживлюватися електрикою, фіксуватися відео приладами і викликати збої в електоромережах... Але навіщо привидам гроші? Ніяких зачіпок, як і ніяких слідів, не було. Я розпорядився, щоб мені надсилали будь-яку інформацію про незвичайні події та про появу "привидів" у будь-якому районі міста.
   Через пару днів схоже пограбування сталося в магазині хутряних виробів. І знову кілька шуб і хутряних комірів застрягли прямо в стіні. Поки ми опитували охоронців, поки вели слідчі заходи і розпилювали стіну, намагаючись витягнути з неї застряглі хутра, в різних районах міста свідки бачили привидів просто на вулицях. Це були знайома вже нам "Фурія" та кілька нових персонажів. А через день всі викрадені шуби були виявлені розвішеними на деревах і ліхтарних стовпах нашої головної вулиці. І знову відеокамери в магазині зафіксували "Дрища".
   Ще за три дні сталося пограбування ювелірного магазина. Цього разу ланцюжки та каблучки застрягли не тільки в стіні магазину, але і в бетонному стовпі на автобусній зупинці і в бетонній перегородці самої зупинки. Дрищ явно бавився і залишав свою "візитку". Після цього пограбування привидів в місті стало ще більше. Свідки бачили і чоловіків, і жінок, і дітей, і якихось монстрів - всі вони були темно сірими і напівпрозорими, літали над землею, з'являлися з нізвідки, лякали перехожих, проникали в квартири, знижували напругу струму, порушували роботу світлофорів. Але на відеокамерах банку і магазинів фігурував лише один "Дрищ", інші примари нічого не крали, а тільки лякали населення. Машини швидкої допомоги не встигали возити пацієнтів з інфарктами, інсультами і стрибкоподібними підвищеннями тиску. Лікарні були переповнені, за тиждень від серцево-судинних захворювань загинуло близько тридцяти людей похилого віку.
   І газети, і телебачення навперебій висували версії, одну фантастичнішу за інші: від навали барабашок з паралельного світу до висмоктування цінностей інопланетянами за допомогою якогось променя, що міг вільно проникати крізь будь-які перешкоди. Тільки чому всі ці інопланетяни, примари, монстри і барабашки зацікавилися цінностями саме нашого міста? Більше ніде ні в Україні, ні в інших країнах нічого подібного не спостерігалося. І чому в пограбуваннях світився тільки один "Дрищ"? І чому після кожного пограбування привидів в місті додавалося? Питань було багато, але відповідей на них поки не знаходилося.
  * 2 *
   Днів через п'ять-шість після початку всієї цієї плутанини у мене в кабінеті пролунав дзвінок.
   - Алло? Це майор Малдер? Ой, вибачте! Майор Малодьоров? - Почувся непевний дівочий голосок.
   - Так це я. Чим можу бути корисним?
   - Мені сказали, що ви займаєтеся цією справою... Ну, про привидів.
   - Припустимо.
   - Приїжджайте до мене, у мене тут каблучки...
   - Вибачте, які каблучки? - Почав уточнювати я.
   - Мабуть, ті, що зникли з ювелірного магазину...
   - Ваша адреса?! - Схопився я і почав збиратися до виходу.
   У квартирі за вказаною адресою проживала дев'ятнадцятирічна дівчина.
   - Мене Свєтою звуть. Світлана Горюнова. - Заторохтіла вона, тільки-но глянувши на моє посвідчення. - Я одна живу вже майже два роки, з тих пір, як закінчила школу і вступила до університету. А мама з татом в Африці працюють. Я їм поки нічого не казала...
   - А що саме Ви не казали? - Я уважно роздивився: звичайна трикімнатна квартира, ще пострадянська обстановка, якщо не брати до уваги хорошого ноутбука і комп'ютера на новому, сучасному столі та плаского телевізора на стіні. Все бідненько, але чистенько. Та й сама дівчина зовсім не була схожа на грабіжницю.
   - Ось! - Свєта вивалила на журнальний столик біля дивана вміст великого чорного пакету.
   Я так і охнув - золоті ланцюжки, каблучки з діамантами та іншими каменями, кулони...
   - Звідки все це?
   - Не знаю... З нізвідки, прямо з повітря з'являються і падають. То на диван, то на стіл, то прямо на підлогу... А я їх у пакет складаю... - У дівчини на очах заблищали сльози. - Мене тепер посадять?
   - Так, давайте-но докладніше. - Посадив я її на диван.
   - А з чого починати?
   - Ну, почніть з... та хоч зі вступу до університету!
   - Так це дуже довго! Може, я чай поставлю? У мене печиво є, вчора купила.
   - Можна і чай. - Погодився я. Звичайні справи могли заспокоїти і розслабити мою співрозмовницю, що дуже навіть не маловажно для пошуку істини. Поки вона поралася на кухні, я включив диктофон і прилаштував його в нагрудній кишені піджака. Про всяк випадок...
   - Так от. - Почала Світлана Горюнова, розливаючи чай по чашках і зручніше влаштовуючись з ногами в куточку дивана. - Я вже на другому курсі вчуся, в Технічному універі на спеціальності "Екологія та охорона навколишнього середовища".
   - Сподіваюся, добре вчитеся? - Запитав я просто, щоб підтримати видимість невимушеної бесіди.
   - Так, я відмінниця!
   - А подруги у Вас є? - Продовжив я.
   - Так, цілих дві - Ніна і Лена!
   - А хлопець? Напевно у такої симпатичної дівчини є хлопець?
   Світлана помітно почервоніла. Зовсім незвичайна реакція для сучасної дівчини.
   - Та ні... Мене батьки так виховали, що ніяких хлопців до закінчення університету!
   - Але ж є, напевно, якісь залицяльники? Адже не в монастирі Ви вчитеся?
   - Так, в нашому універі хлопчиків більше, ніж дівчаток. І заглядаються багато хто... Але я їм приводу не даю. Тільки от один... - Вираз обличчя співбесідниці затьмарився.
   - Хто такий? Напевно, прекрасний принц на білому коні?
   - Ой, ні, зовсім навпаки! Я б його зовсім і не помітила - типовий ботан: скукоженний, в окулярах, з маленькими очима і прилизаним волоссям... Він якось сам до мене підійшов, коли ми з дівчатками в їдальню збиралися...
   - Ну і?
   - Я спочатку не хотіла його образити. Погодилася відійти з ним в сторону, поговорити. Сказала дівчаткам, щоб мені теж щось взяли... А він одразу ж почав говорити про любов.
   - Так прямо одразу - і про любов?
   - Так. Каже: "Я тебе давно помітив. Ти сама класна. Тобі пощастило, що такий геній, як я, звернув на тебе увагу і навіть закохався. Так що, сьогодні ми йдемо в кіно і починаємо зустрічатися".
   - А Ви?
   - Ой, а можна Ви мене будете називати на "Ти"? А то мені якось незручно...
   - Можна і на "Ти". То що ж ти?
   - А я спочатку розгубилася, потім стала щось говорити, що поки не збираюся ні з ким зустрічатися, що мені вчитися треба, що ми з ним зовсім не знайомі... Взагалі, він мені зовсім не сподобався... Він почав говорити, що звуть його Єгор Прасолов, вчиться на четвертому курсі нашого універу, на спеціальності "радіотехніка, електронні апарати та зв'язок", що він не просто відмінник, а справжній геній і що кохання навчанню не зашкодить. А я сказала, що на мене дівчата чекають і втекла... - Свєта налила мені ще чаю і підсунула коробку з печивом.
   - Ну, то що ж було далі?
   - А далі він ще кілька разів підходив, але я завжди знаходила привід, щоб втекти. А кілька днів тому він подзвонив у мої двері рано вранці, ще тільки світати починало. Я спросоння навіть не запитала "хто там?" і просто відкрила двері. А він відсунув мене від дверей і одразу пройшов до кімнати. Коли я увійшла слідом за ним, він уже сидів на дивані, а по килиму були розсипані купи грошей.
   - Це вже цікаво. Він не сказав, звідки у нього стільки грошей?
   - Він сказав, що зробив якийсь винахід і запропонував його американцям. А ті йому заплатили. І що він приніс їх мені, щоб я не думала, що він якийсь бомж або невдаха. Що з ним у мене не буде нічого неможливого.
   - Але тебе це не спокусило?
   - Звичайно! Я ж не так вихована! І потім, від нього стало віяти якимось жахом... Мені хотілося, щоб він скоріше забрався. Я сказала, що грошей не візьму, що це мене ображає і щоб він негайно разом з ними забирався, а мені пора збиратися на заняття. Він сказав: "Ну, гаразд! Ще побачимося!" - і вийшов за двері, залишивши всі гроші на підлозі. Я швиденько позапихали їх в перший-ліпший пакет, відкрила балкон і покликала його: "Єгор! Єгор!" - Він підняв голову, якось навіть радісно, певно, подумав, що я хочу його повернути. А я кинула йому пакет з грошима і повернулася в кімнату.
   - А що було потім?
   - Він підійшов до мене через пару днів на перерві, вибачився. Сказав, що не хотів мене образити, і запропонував після занять сходити в кафе. А я сказала, що я б із задоволенням, але на вулиці холодно, а у мене куртка не дуже тепла. А наступного дня він зустрів мене біля під'їзду з новою шубою - такою довгою, білою, з песця - я про таку давно мріяла. Я як побачила її, то спочатку сильно розгубилася. А він накинув її мені на плечі - вона така м'яка, легка... Потім я схаменулася і сказала, що такі дорогі подарунки порядні дівчата можуть приймати тільки від родичів, і щоб він здав її назад до магазину, а то про мене таке подумають!... Він замислився, звернув шубу в пакет і пішов. А наступного дня по телевізору показували всі оті шуби на деревах... Може, це якось з ним пов'язано?
   - Не будемо виключати і цієї версії. - Підтримав я.
   - А вночі за вікном почали літати всякі примари. Може, це ті, про яких по телевізору розповідали, а може, я просто перенервувала і мені це тільки ввижалося... Було таке враження, що вони хочуть залетіти до мене, але щось велике і чорне, як велетенська собака, літало перед моїми вікнами і відганяло їх...
   - Страшно було?
   - Ще б пак! Я увімкнула настільну лампу і залізла під ковдру. Так і спала з включеним світлом... А позавчора він прийшов увечері. Весь такий урочистий, в костюмі з метеликом. Але мені чомусь від його вигляду стало жахливо моторошно, аж мороз по шкірі. Подзвонив у двері, я відкрила, він встав прямо в коридорі на коліно, простягнув мені коробочку з каблучкою і сказав: "Виходь за мене! Тоді ми з тобою будемо родичами, і про тебе ніхто не зможе погано подумати!" А я дивлюся на нього, а мені все страшніше і страшніше... - Свєту почало пробирати дрібне тремтіння. Я налив їй склянку чаю і підніс до побілілих губ. Вона, стукаючи зубами об краї чашки, почала відсьорбувати маленькими ковтками і поступово заспокоїлася.
   - Він нічого поганого тобі не зробив? - Уточнив я.
   - Ні. Тільки дивився так... закохано і моторошно... Як маніяк. І говорив, що таку каблучку може прийняти будь-яка дівчина і що вона мене ні до чого не зобов'язує. - Свєта простягнула мені свою руку і я помітив на її пальці тоненьку золоту обручку з невеликим діамантиком. - Я сказала, що не можу так от одразу... А він сказав, що ми тепер заручені, але що я можу подумати і не поспішати з відповіддю. А якщо ми вже заручені, він тепер може робити мені подарунки... А наступного дня я дізналася по телевізору про ювелірний магазин... - Свєту пересмикнуло на дивані так, що плед з її ніг упав на підлогу.
  Я підняв плед і простягнув співрозмовниці.
   - Ти сказала йому про свої підозри?
   - Так, прямо наступного дня, на перерві, коли він до мене підійшов. Він засміявся і сказав: "Я що, схожий на привида?" А я сказала, що ні, звичайно ж не схожий... А насправді я і справді подумала, що він привид - поруч з ним мені весь час стає холодно, страшно, моторошно... А він простягнув до мене руку і каже: "Ось торкнися, я справжній!" - а руки в нього такі холодні...
   - Ну, руки холодними могли бути і від хвилювання. - Я заспокійливо погладив Світлану по руці. - Он у тебе які холоднючі!
   - Це у мене від страху. Він сказав, що я можу не поспішати з відповіддю і носити каблучку, поки остаточно не вирішу. І якщо я не захочу виходити за нього, то можу її повернути. От я її і залишила...
   Все виглядало як звичайний студентський роман. От тільки купа золотих прикрас на столі...
   - Ну, і що було далі?
   - А далі Єгор сказав, що нам треба частіше бачитися, щоб краще пізнати один одного. А я сказала, що зараз не можу, що мені треба здавати курсові...
   - І?
   - Курсові я поздавали позавчора. Всі на п'ятірки! - Гордо повідомила Свєта. - А вчора він підійшов до мене вже на виході з універу і запропонував погуляти. А я сказала, що вже з дівчатками домовилася і що мені ніколи...
   - Він образився?
   - Не знаю... От тільки сьогодні вночі... Може, мені це здалося?...
   - Що саме?
   - Вночі мені здалося, що на мене хтось дивиться. Я прокинулася і побачила примару. Ну я, звичайно, закричала і накрила ковдрою голову, а коли визирнула, ніякої примари вже не було. Я встала, сходила в туалет, заглянула на кухню, подивилася за вікно, потім на годинник - було п'ятнадцять хвилин на першу, знову лягла і ось тоді почалося...
   - Що почалося?
   - Просто з повітря почали випадати коштовності і падати то на підлогу, то на диван, то на стіл. Рівномірно, по одному - бам, бам, бам... Вони так падали всю ніч і весь ранок, а я сиділа і дивилася, навіть в туалет боялася сходити...
   - А коли все це закінчилося?
   - Приблизно о дев'ятій. Спочатку я навіть не зрозуміла, що все скінчилося. Хвилин десять сиділа в заціпенінні, але більше нічого не з'являлося. Тоді я подивилася на годинник. Потім встала, привела себе до ладу, поснідала, позбирала всі ті прикраси в пакет і зателефонувала в поліцію. А там мені дали Ваш номер.
   - І правильно зробили. Я обов'язково розберуся - недарма мене називають агентом Малдером. - Я посміхнувся. - А фотографії цього Єгора у тебе випадково немає?
   - Є, в мобільнику. - Свєта простягнула мені свій мобільник і я скачав з нього фото Єгора - звичайний хлопець, худорлявий, прилизаний, в окулярах...
  * 3 *
   У деканаті про Єгора Прасолова говорили майже з захопленням: не просто відмінник, а справжній геній - за чотири роки навчання він не те щоб не міг відповісти на якомусь семінарі, не те що здавав всі іспити і курсові на відмінно, а ще й зробив кілька винаходів.
   - Чудовий хлопчик! Повністю присвячує себе навчанню і роботі в електро-майстерні, чудовий комп'ютерник і електронник! А які програми він нам склав! Нам тепер працювати стало набагато легше. А його винаходи?! Ви знаєте, у нього вже кілька офіційно зареєстрованих патентів! - Співав дифірамби студенту викладач радіотехніки. - А! Он він! Бачите, он той худенький?! - Викладач вказав у кінець коридору. Там з парочкою конспектів під пахвою і з рюкзаком на одному плечі швидко йшов до виходу сутулий хлопець в окулярах. Його силует був дуже схожий на силует Дрища. Але силует до справи не пришиєш, а от Єгора промацати треба.
   Я наздогнав Єгора вже у дворі.
   - Дозвольте представитися, майор Малодьоров! - Пред'явив я студенту свої "паперці".
   - Студент Прасолов! - В тон мені відповів хлопець і пред'явив студентський. - Чим можу бути корисним?
   - Та просто поговорити хочу. Мені Вас мало не генієм представили, може, і в моїй справі допоможете?
   - А в чому справа?
   - Ну... Ви про привидів чули?
   - Про тих, що з'явилися в місті і лякають народ? Та хто про них не чув?!
   - Як думаєте, звідки вони могли взятися? Чисто теоретично?
   - Чисто теоретично можна припустити, що хтось необережно відкрив портал, от вони і полізли крізь нього.
   - Але ж це просто містика якась?
   - А що таке містика? Що таке магія?! Якби дикуни побачили, як Ви спілкуєтеся по скайпу, вони б теж назвали це містикою. Все, що нам не зрозуміло, люди називають або містикою, або магією. А може, це просто інші технології?! Ви ж у курсі, що електроніка фіксує цих Ваших привидів?
   - Так, звичайно, я їх бачив на відео.
   - А знаєте, як реагують вимірювачі електромагнітних полів?! Та вони просто зашкалюють! Потрібні зовсім нові прилади. Я саме над цим зараз працюю.
   - Ви зараз йдете в електро-лабораторію? Можна з вами?
   - Ні, я збираюся зайти до своєї нареченої.
   - До Світлани Горюнової? Думаю, їй сьогодні буде не до Вас - вона дає свідчення в поліції.
   - Як в поліції? Чому?
   - У неї в квартирі виявлено викрадені з ювелірного магазину цінності. Ви про це нічого не знаєте?
   - Ні... Я не думаю, що це зробила вона. Адже вона не така!
   - Я теж не думаю, але протокол... Крім того навколо її квартири спостерігається дуже багато привидів, просто привидо-стовпотворіння якесь! Ви знаєте, скільки ми отримали викликів з її будинку?! Хоча і з інших місць отримуємо. Але ми повинні все перевірити.
   - Я відзначив кілька точок таких привидо-стовпотворінь. - Поділився зі мною Єгор. - Найбільше мої прилади фіксують їх у місцях пограбувань. Там вони просто юрмляться цілодобово. Але крім того я виявив ще три-чотири точки. - Єгор вивів на свій планшет карту міста з зазначеними точками найбільшої концентрації привидів.
   - Дозволите? - Я скачав карту собі. - І що Ви можете мені сказати?
   - Поки нічого. Але я працюю над цим. Портали треба закрити, а привидів видворити. А що стосується Свєти... Не витрачайте даремно часу, шукайте справжнього злочинця. - І Єгор заквапився в майстерню, потиснувши мені на прощання руку. Руки у нього дійсно були дуже холодні.
   Цілком пристойний, на перший погляд, хлопець, захоплений наукою, не обмежує себе загальнопоширеними догмами, готовий відкидати стереотипи і йти абсолютно новим шляхом у пошуках нових технологій... Але дуже вже він схожий на Дрища!.. Може, цей його пошук нових технологій і відкрив портал для привидів? Я розпорядився організувати за Єгором Прасоловим цілодобове стеження і встановити в його квартирі відео спостереження, а сам поки вдався до аналізу відеозаписів, що надходили до мене з усього міста.
   Перегляд і аналіз відеозаписів показав, що примари з'являлися після кожного з пограбувань: після першого - три примари, після другого - дев'ять, після третього - двадцять сім. Геометрична прогресія! Але тоді чому через пару днів після пограбування ювелірки в місті відзначили появу ще вісімдесяти одного привида, якщо ні про яке пограбуванні не повідомлялося? Зараз по місту бігали і літали загалом вже сто двадцять потойбічних сутностей. Наклавши дані з відео на карту Єгора, я побачив, що навколо банку кружляють не тільки перші три примари, а й ще кілька сусідніх, які мотаються від своєї точки до банку по складній спиралевидній траєкторії. Біля магазину хутряних виробів крім своїх дев'яти з'являються сусідні з банку, ювелірки і від дома Світлани Горюнової. Потім точка біля її будинку - тут сходяться траєкторії майже всіх примар міста. Біля ювелірки крутяться свої двадцять сім і навідуються банківські та хутряні, а також кілька з трьох точок міста, не пов'язаних ні з якими пограбуваннями. Якщо Світланина точка відзначена появою викрадених цінностей, то три інші здавалися абсолютно "лівими". Що ж це за точки? Одна - в універі, а дві інші - в звичайних спальних районах. Треба би пробити по базі, чи не пов'язані ці райони з кимось із фігурантів справи.
   Поки я возився з відео, настала глибока ніч, очі злипалися і я відправився додому. У тьмяному світлі ліхтаря, під яким стояла моя машина, я не відразу помітив, що на її капоті розташувалася вже знайома мені Фурія. Не звертаючи уваги на її завивання і спроби мене залякати, я сів за кермо і рушив з місця. На задньому сидінні гралися двоє нешкідливих дрібних монстриків. Я позбувся них, зробивши різкий поворот - вони так і продовжували гратися в метрі над дорогою, не помітивши мого маневру. Шлях пролягав повз будинок Світлани. Там натовпом кружляли всілякі примари, а їх епіцентр був розташований на рівні третього поверху, якраз навпроти освітлених крізь фіранки Світланиних вікон. Пригальмувавши, я набрав її номер.
   - Алло, Свєта? У тебе все гаразд?
   - Так, я дивлюся телевізор. У мене все спокійно, більше нічого дивного не відбувалося.
   - А примари до тебе в вікна не заглядають?
   - Не знаю. Я завісила вікна, включила голосно звук і у мене все нормально.
   - Ну добре бувай! - Я уважніше придивився до привидів, що біснувалися у повітрі. Біля самісеньких вікон Свєти їх наступ люто відбивала якась знайома фігура... Дрищ!!! Це він не давав привидам проникнути в квартиру Світлани!..
   До будинку я доїхав майже без пригод, якщо не брати до уваги привидів, які траплялися то тут, то там, і яких я просто ігнорував, та кількох збоїв світлофорів, взятих у облогу нечистою силою.
  * 4 *
   Вранці на моєму столі з'явилося відео-зведення спостережень за Єгором. Години три після розмови зі мною він возився з якимось апаратом в електро-лабораторії університету. Потім пішов додому і продовжив роботи з електронним обладнанням у себе вдома до самої темряви. Потім він ліг, не роздягаючись на диван і, здавалося, заснув. За кілька хвилин з його тіла вийшов привид Дрища, підплив до столу, де тихо гудів і миготів лампочками апарат, постояв, ніби роздумуючи кілька секунд і вилетів у вікно. Тіло Єгора пролежало на дивані нерухомо до самого світанку, поки в нього не влився Дрищ. Єгор прокинувся о сьомій ранку, вимкнув апарат, зібрався і вирушив до університету на заняття. Може, він навіть і не підозрює, що став притулком для примари? До речі, один з епіцентрів привидів виявився якраз біля його будинку.
   Я знову поїхав до університету, хотів зустрітися і зі Світланою, і з Єгором, та й на місцевих привидів подивитися зблизька. Світлана була на лекції. До закінчення пари залишалося всього сім хвилин і я вирішив почекати її в коридорі. Було порожньо і тихо, лише під стелею пропливав туди-сюди замислений привид студента - бідоласі, напевно, так і не довелося закінчити інститут...
   Щойно пролунав дзвінок, студенти хлинули з аудиторії. Світлана разом зі своїми подругами виходила не першою, але й не останньою. Побачивши мене, вона щось тихо сказала Ніні й Олені і підійшла до мене.
   - Доброго дня. Ви на мене чекаєте? - Запитала вона, спираючись на підвіконня.
   - Так. Як ти?
   - Нормально. Ходжу на заняття, хоча дехто сидять вдома, бояться привидів. - Вона вказала очима на фігуру під стелею.
   - А ти не боїшся?
   - А вони мені нічого поганого не роблять. У нас хлопці навіть експеримент проводили: ставали на шляху примари, він їх лякає, пики корчить, а вони - ні з місця! Він крізь них проходить - і нічого! Ось, ми на смарт знімали! - Вона простягла мені смартфон.
   Дійсно, в оточенні однокурсників, що стояли по обидві сторони коридору, двоє хлопців демонстрували чудеса хоробрості. Кілька монстриків, втомившись від безрезультатних спроб налякати студентів, якось поникли і розчинилися в повітрі.
   - Ой, Єгор йде! - Раптом злякано скрикнула Свєта. - Я не хочу з ним зустрічатися! Відволічить його! - І вона, зробивши вигляд, що не бачить, як Єгор вітально махає їй рукою, побігла до подруг, що очікували її у сторонці.
   Я пішов Єгору на зустріч. Вигляд у нього був досить дивний: величезні темні кола під очима, ніби він не спав всю ніч. Але ж я бачив, що він всю ніч лежав без руху. Від нього тягнуло холодом і вогкістю, а запах... ледь вловимий, якийсь незрозумілий, викликає занепокоєння і легкий жах...
   - Ви до мене? - З ледь прихованою досадою запитав він, дивлячись услід Свєті.
   - До вас. - Я відвів його до вікна. - Ну, як Ваші роботи? Щось ще напрацювали?
   - Дещо вже є. Можу з упевненістю сказати, що нових примар у місті вже не буде. Я встановив електромагнітні заглушки в місцях відкриття порталів. Думаю, що скоро знайду, як позбутися від тих, що вже проникли до нас.
   - Та Ви просто геній! - Вирішив я потішити його самолюбство.
   - Так, і не соромлюся чесно це визнавати! - З гордістю і деяким викликом відповів він. - Хочете подивитися, як я знищу місцевих зальотчиків?
   - А можна?
   - Чому б і ні? Ходімо в майстерню! - І він повів мене по коридорах і сходах.
   В електро-майстерні було тихо. За кількома столами працювали два викладача і один технік.
   - У мене тут свій майже кабінет відгороджений. - Єгор явно хвалився своїми заслугами. - Ось сюди, за ширму заходьте.
   За ширмою стояло кілька присунутих один до одного столів, заставлених різної незрозумілою мені апаратурою.
   - Зараз... Оце включу... Рубильник сюди... Тридцять за шкалою... Поле Прасолова... Я його поки своїм ім'ям назвав... Все! Готово! Ну, поїхали! - Єгор натиснув якусь кнопку, апарат загудів голосніше, в приміщенні стало помітно згасати світло, а над столом у стелі розкрилася чорна воронка. У ній не було нічого видно, але відчувалося, що якась густа темрява кружляє по спіралі, намагаючись щось втягнути в себе.
   - Бачите, це портал. - Пояснив Єгор. - Простягніть до нього руку, не бійтеся.
   Я з острахом простягнув руку до вирви і відчув легкий пружинистий поштовх.
   - Бачите, не пускає! Це тому, що Ви не звідти. Вона приймає тільки своїх. А ось і вони!
   У приміщення майстерні з усіх боків, крізь стіни, підлогу і стелю почали проникати темно-сірі сутності і, прослизнувши крізь меблі, апаратуру і людей, почали втягуватися в воронку. Це тривало близько півгодини.
   - Все, тут вже чисто. - Молодий геній відключив апарат. - За моїми розрахунками, я вигнав більше половини привидів. Щоб усунути інших, доведеться поїхати на інший кінець міста.
   - А вони назад не полізуть?
   - Ні, моє поле тримає портали на замку. А код знаю тільки я. Ви на машині?
   - Так.
   - Тоді відвезіть мене в Київський район. Мені з цією апаратурою самому важко буде.
   - Звичайно! Що брати?
   - Не турбуйтеся, ми самі. А Ви підгоніть машину до цього виходу. - Єгор показав у вікно на стоянку.
   Я пішов за машиною. Коли під'їхав до запасного виходу, кілька апаратів вже стояли біля ганку. Технік допоміг завантажити їх у багажник моєї машини і ми поїхали. Я зовсім не здивувався, що Єгор попросив зупинитися навпроти будинку Світлани.
   - Тут ще один великий портал. - Пояснював він, підключаючи свої апарати через подовжувач до розеток в трансформаторній будці. - Майже всі дрібні портали я вже усунув. Ще пару днів і все в місті буде, як і раніше.
   - Крім зниклих з банку грошей. - Буркнув я.
   Єгор якось насторожився, але тут же посміхнувся і сказав:
   - Може, і гроші знайдуться. Шуби-то і ювелірка знайшлися. Ну а якщо не знайдуться, то що з привидів візьмеш, в тюрму їх не посадиш...
   - Ви знаєте, Єгор. - Довірливо нахилився я до нього. - Привид, який пограбував банк, дуже схожий на Вас.
   Чи то Єгор не почув, бо саме в цей момент загудів апарат, чи то не знайшов за потрібне відповідати. Над нашими головами розкрилася воронка і в неї полетіли примари...
   Через два дні спокійного існування міста без привидів, полковник Столєтов запитав:
   - Ну що, закінчено справу? Час вже знімати спостереження з Прасолова?
   - Поки що не хочу поспішати. Гроші-то ніде не проявилися. Привидам вони не потрібні... Може, цей геній і не винен, але щось мені підказує...
   - Гаразд, я твоїй інтуїції вірю. Даю тобі ще три дні, але потім все!
   Три дні мені і не знадобилися. Я вже в сотий раз переглядав відео з місць пограбування. І в банку, і в магазинах Єгор з'являвся за кілька днів до пограбувань. У банку він поміняв сто доларів на гривні. Як і десятки інших відвідувачів. У хутряному придивлявся до шуб, але нічого не купував. У ювелірному купив ту саму каблучку, яку я бачив на пальці Свєти... Крім нього всюди були і інші відвідувачі, яких, за великим рахунком, теж треба було б перевірити. Але більше ніхто не був схожий на Дрища!.. І тут мені подзвонили:
   - Майор, Ви просили повідомити, коли Прасолов ляже спати.
   - Ну?
   - Він ліг. З нього вилетів Дрищ. Ми чекаємо вас.
   І я помчав до квартири Єгора. Обережно відкривши за допомогою відмички двері (не за законом, каюсь), я з парочкою чергових поліцейських зайшов у квартиру. Квартира у Єгора була зйомна, однокімнатна, на першому поверсі. Світло горіло тільки в кімнаті.
   - Ви подивіться в кухні, ванній, коридорі, а я поки тут. - Розпорядився я, зупинившись на порозі.
   - Що шукати? - Уточнили копи.
   - Все, що здасться незвичним. Але в першу чергу - гроші!
   Я повільно озирнувся: диван і два крісла утворювали м'який куточок, стіл і два стільці позначали "робочу зону", шафа в кутку і кілька полиць з книгами на стіні над телевізором... У кутку стола стояв комп'ютер, до столу притулена сумка з ноутбуком, а по центру - апарат, схожий на той, з яким Єгор усував привидів. Він був включений і світився червоною і зеленою лампочками. Зелена горіла рівно, червона миготіла. Сам Єгор лежав на дивані з якоюсь коробочкою на грудях. Коробочка підморгувала зеленою кнопкою.
   - Шеф, у квартирі нічого...
   - Тихо! Розбудиш!
   - ...підозрілого не виявлено. - Уже пошепки повідомив коп з порога. - Але в кухні є льох. Ми поки не спускалися...
   - Добре, потім подивимося. Поки стійте там. - Розпорядився я, підходячи до сплячого.
   Дихання його я не почув, він був холодний, як мрець, а може навіть ще холодніше. Коробочка, що миготіла зеленим світлом на його грудях, не рухалася - якщо він і дихав, то дуже помалу. Мої спроби розбудити хлопця ні до чого не призвели - труп трупом...
   - Викликати труповозку? - Запитав один з супроводжувачів.
   - Ні, почекаємо. - Я опустився в крісло навпроти дивану поруч зі столом, копам вказав на стільці і інше крісло. - Що б не відбувалося, без моєї команди навіть не ворушіться! Особливо, якщо з'явиться привид. Замріть і не дихайте...
   Так ми просиділи до пів на п'яту. За вікном почало сіріти, світло в кімнаті стало зовсім тьмяним, проте кнопки на апараті стали більш яскравими. Чи це тільки здавалося?.. І тут у кімнаті з'явився Дрищ. Ми сиділи в напівтемряві і він нас не помітив. Підлетівши до Єгора, він простягнув руку до "коробочки" і втягнувся у неї. Єгор заворушився. І тут я вихопив "коробочку" з його рук і відключив апарат на столі - просто висмикнув штепсель з розетки.
   - Взяти! - Гаркнув я хрипким від хвилювання голосом і мої напарники навалилися на хлопця, який почав прокидатися.
  * 5 *
   Коли у відділенні Єгору Прасолову пред'явили мільйони в гривнях і валюті, знайдені в погребі під кухнею, ще й з його відбитками пальців, відпиратися йому вже не було сенсу. Єгор дійсно виявився генієм! Мислячи без обмежень, він зайнявся електро-польовими дослідженнями багатовимірного, як він вважав, світу. Йому дуже хотілося якщо вже не потрапити, то хоча б зазирнути в інші виміри. І у нього вийшло!
   Проникнувши крізь воронку-прохід у сусідній вимір, він виявив там привидів. Це був темний світ зі своїми законами фізики і суспільства. Єгор у ньому виявився чужим. Проте за допомогою знайденого поля Прасолова навчився залишати тривимірне тіло і ставати привидом у нашому світі. Це дало йому можливість проникати крізь матеріальні стіни, як крізь легку димову завісу. Хто б утримався від можливості скористатися цим?! Так він і здійснив ті злощасні три пограбування. Шуби йому були не потрібні, і коли від них відмовилася Свєта, він у пориві злості і хлоп'ячих пустощів розвісив їх по деревах. Каблучку для Свєти він купив сам, але потім не втримався, щоб не прихопити і все інше. Відкривши точкову воронку прямо в її квартирі, він став переправляти коштовності до неї... А от гроші... Гроші він збирався використовувати на свої нові відкриття.
   Але і примари з сусіднього світу скористалися воронками, щоб проникнути у наш світ. Єгору довелося придумувати нові механізми впливу на поле, щоб позакривати їх і переправити привидів назад.
   Ви думаєте, його посадили? Як би не так! Його науковими дослідженнями зацікавилися на найвищому рівні. Гроші повернули в банк, питання з шубами і коштовностями зам'яли, тим більше, що майже все вкрадене було повернуто. Четвертокурснику Єгору Прасолову урочисто присвоїли "доктора наук" і забрали в якійсь засекречений заклад.
   Свєта, позбувшись моторошних залицянь Єгора, здала сесію на відмінно і разом зі своїми подругами Оленою і Ніною вирушили на зимових канікулах в Африку, куди їх запросили погостювати Світланчині батьки.
   Мені, як завжди, оголосили подяку за розкриття справи, дали премію і відправили у позачергову відпустку, подалі на курорт. Подалі від преси. Саме там, біля моря я і зустрів ту, яку шукав усе життя. Але це зовсім інша історія...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"