Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Вселенський Месія

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Людина, глибоко повіривши у свою обраність і своє призначення, може втілити у життя будь-яке пророцтво на будь-якій планеті і в будь-якому куточку Всесвіту. Тим більше, якщо у неї є команда помічників-однодумців.

  ГАЛИНА ГАЙДУЧЕНКО
  
  
  
  
  
  
  
  
  ВСЕСВІТНІЙ МЕСІЯ
  АБО
  ВИКОНАВЕЦЬ ПРОРОЦТВ
  ФАНТАСТИЧНИЙ РОМАН
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Дніпро, Ліра, 2021
  УДК 821.161.2"06 - 312.9
  ББК 84-445
  Г - 14
  
  
  
  
  
  Гайдученко Г. В.
  Г - 14 Всесвітній месія або Виконавець пророцтв. Фантастичний роман. / Г. В. Гайдученко. - Дніпро, Ліра, 2021. - ... с.
  
  
  Людина, глибоко повіривши у свою обраність і своє призначення, може втілити у життя будь-яке пророцтво на будь-якій планеті і в будь-якому куточку Всесвіту. Тим більше, якщо у неї є команда помічників-однодумців.
  
  
  Автор Г. В. Гайдученко
  Редактор М. В. Нєстєрова
  Комп'ютерна верстка Г. В. Гайдученко
  Малюнки підібрала Г. В. Гайдученко
  
  
  
  
  
  УДК 821.161.2"06 - 312.9
  ББК 84-445
  Гайдученко Г. В.
  Дніпро, Ліра, 2021
  
  ЗМІСТ:
  
  Частина Перша. Ейлір-Єюй .............................................6
  1. Необхідні відомості для землян ..........................................7
  2. Мамині казки ........................................................................12
  3. Освіта за брязкальцями.......................................................23
  4. Перша Чверть .......................................................................30
  5. Раси Системи Зель-цок .......................................................39
  6. Сімейні традиції ...................................................................54
  7. Повноліття Айлірагіза ........................................................62
  8. Розширення світу ................ ................................................68
  9. Пророцтво .............................................................................77
  10. Храм Знань ..........................................................................83
  11. Гра в Команду .....................................................................88
  12. Перші діяння .......................................................................97
  13. Наш соціум ........................................................................107
  14. Від ювілею до ювілею ......................................................114
  15. Переворот ..........................................................................119
   16. Життя змінюється ...........................................................132
  17. Що таке кохання? ............................................................140
  
  Частина друга. Відродження Зель-цок-ської Системи ............................................................................145
  1. Підготовка до першої розвідки................................146
  2. Ейжас та її супутники...........................................151
  3. Пригоди на Ейжаші..................................................162
  4. Повернення........................................................178
  5. Про що розповіли ейжазімські Кристали.................183
  6. Стародавня столиця Ейжаша.................................192
  7. Нове відкриття - старість.....................................205
  8. Айлірагіз у пошуках кохання..................................214
  9. Відродження другої орбіти.....................................221
  10. Доросла Команда................................................236
  11. Научники досліджують кохання............................250
  12. Підготовка до нової експедиції..............................259
  13. Ойдраж та його супутники...................................263
  14. Інші планети четвертої орбіти...................................282
  15. Повна Система....................................................289
  16. Біля кордонів Ізоляції.........................................299
  17. Дійсно, сімнадцать.............................................309
  
  Частина третя. Вихід у Галактику.............................314
  1...........................................
  2....
  3...
  4....
  5....
  6...
  7...
  8...
  9...
  10...
  11...
  12...
  13...
  14...
  15...
  16...
  17...
  
  Частина четверта. Порятунок Всесвіту .......
  1...
  2...
  3...
  4...
  5...
  6...
  7...
  8...
  9...
  10...
  11...
  12...
  13...
  14...
  15...
  16...
  17...
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  Частина перша
  ЕЙЛІР-ЄЮЙ
   (березень-червень 2021 року)
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  1. НЕОБХІДНІ ВІДОМОСТІ ДЛЯ ЗЕМЛЯН.
  Через те, що ми перекладаємо цю книгу з Ийлірської на земні мови, вважаємо за потрібне деякі загальновідомі тамтешнім жителям факти, так би мовити, "привести до земного знаменника".
  Події відбуваються в самотній спіральній галактиці Зельсін-цок-Нане*, розташованій в східній частині умовної верхньої півкулі** Всесвіту майже паралельно її умовній площині екваторіального зрізу на відстані приблизно двох третин від Північного Полюса Всесвіту до його екватора. Галактика являє собою гравітаційно-пов'язану систему зірок, зоряних скупчень, міжзоряного газу і пилу, темної матерії, планет, комет та астероїдів у вигляді п"ятипроменевої зірки з роздвоєними кінцями променів, які, завдяки круговому руху проти земної годинникової стрілки щодо загального центру, закручені в спіраль. Маса галактики Зельсін-цок-Нане дорівнює 20 на 1010 маси Зірки Зель-цок. Діаметр галактики - близько 200 кілопарсек (667 тисяч світлових років)***.
  Зірка Зель-цок має масу 2,3 на 1030 кілограм, радіус - 7,23 на 108 метрів, а світність - 3,94 на 1026 Вт ****.
  Фізичні та хімічні характеристики Зель-цок аналогічні характеристикам нашого Сонця, але крутиться вся система проти нашої годинникової стрілки. Розташована Зель-цок в правому роздвоєнні одного з п'яти спіральних променів галактики майже в його центрі.
  --------------------------------------------------------------------------------
  *"Цок" ийлірською вимовляється як цокання язиком по верхньому піднебінню, а не як "цок" у нашій вимові.
  **Умовно Всесвіт представили у вигляді кулі ще стародавні Ереси (РС- Розумні Створіння) мільярди років тому. Тоді ж вони склали навігаційні карти Всесвіту.
  ***Для порівняння: маса нашої галактики становить 2 помножити на 1011 маси нашого Сонця, а діаметр Чумацького Шляху - близько 30 кілопарсек, тобто 100 тисяч світлових років.
   ****Для порівняння: маса Сонця - 1,99⋅1030 кг, радиус Солнца - 6,96⋅108 м, а сонячна світимість - 3,85⋅1026 Вт.
  Планетарна система Зель-цок, згідно з легендами, була штучно створена Прадавніми і спочатку являла собою систему з однієї зірки, п'ятнадцяти планет і тридцяти супутників, що обертаються проти земної годинникової стрілки. Планети оберталися навколо своєї зірки по п'ятьох орбітах і всі мали по два супутники. На першій, найближчій до Зель-цок орбіті, оберталася одна планета Айшух, на другій - дві планети - Ейжас та Ейжаш, розташовані діаметрально-протилежно на своїй орбіті. Три планети третьої орбіти Ийлір, Ийлім та Ийліц утворювали на орбіті правильний трикутник. На четвертому рівні планети йшли по загальній орбіті одна за одною, утворюючи квадрат з чотирма планетами в його кутах - Ойдрак, Ойдраж, Ойдрат і Ойдрап, а на п'ятій - п'ять планет вимальовували в космосі правильний п'ятикутник - Уйкраг, Уйкраз, Уйкрад, Уйкраб та Уйкрал*.
  Після створення системи Зель-цок Прадавні Ереси заселили всі планети та супутники системи гуманоїдами, які за мільйони років свого існування в різних кліматичних і фізичних умовах своїх планет мутували, утворивши кілька рас, що значно відрізняються одна від одної. Вийшовши у великій Космос, зель-цок-ти** незабаром порушили прийняті на той час загальногалактичні правила співіснування ересів, розв'язавши грабіжницькі та піратські війни не лише у своєму рукаві галактики, але й у сусідніх.
  За це близько мільйона років тому системі Зель-цок був не лише оголошений загальний бойкот, який забороняв вихід за межі своєї системи, а й зруйновані всі планети та супутники п'ятої орбіти, які утворили після цього пояс астероїдів.
  Поки астероїди, що утворилися після знищення планет п'ятої орбіти, не заспокоїлися на своїй орбіті, вони дощем си-
   -------------------------------------------------------------------------------
   *Щоб зрозуміти значення назв планет, варто ознайомитися з системою рахунку ийлірців.
   **Зель-цок-ти - загальна назва всіх гуманоїдів системи Зель-цок.
  палися на всі чотири планети і вісім супутників четвертої орбіти, покриваючи їх поверхні кратерами, випаровуючи воду і атмосферу, знищуючи на них все живе. Вижити змогли лише нечисленні гуманоїди цих планет, які на той час перебували на планетах та супутниках третьої орбіти.
  Через деякий час ці катаклізми викликали небачені раніше спалахи на зірці Зель-цок, які випалили до стану попелу планету першої орбіти Айшух разом з її супутниками. Тепер замість Айшух на його орбіті навколо зірки утворилося газо-пилове кільце.
  Мешканці планет другої орбіти не витримали підвищення температури та катастрофічної зміни клімату і майже всі вимерли. Вважається, що глибоко в надрах могла зберегтися вода і примітивне життя, але підтвердити це поки нікому не вдавалося, бо польоти туди після таких масштабних катаклізмів були припинені.
  Вцілілі на інших планетах гуманоїди з Ейжас та Ейжаш другої орбіти, звані в давнину ейжазімами, а тепер Мандрівницями-Піснярками, знайшли новий дім на трьох планетах та шести супутниках третьої орбіти. Таким чином, розумне життя збереглося лише на планетах та супутниках третьої орбіти.
  Гуманоїди, що вижили, мають загальну назву зель-цок-ти і на даний час представлені всього двома расами*: ийли, які складають мутаційну суміш справжніх ийлів трьох планет і шести супутників третьої орбіти з додаванням генів уйкрів та ойдрів, та Мандрівниці-Піснярки, які теж злегка мутували.
  Незважаючи на велику кількість мутацій, ні сліпоти, ні глухоти, ні німоти, так сильно поширених на Землі, у зель- цок-тів немає. Тому при розмові вони постійно жестикулюють, підкреслюючи жестами слова і інтонації. Без
  --------------------------------------------------------------------------------
   *Про гуманоїдні раси системи Зель-цок ви дізнаєтеся докладніше в подальшому.
  відповідної жестикуляції, як би добре ви не вивчили їхню мову, вас просто не зрозуміють.
  Опинившись у повній ізоляції від всього Космосу, цивілізація зель-цок-тів спочатку майже повністю занепала, але потім, за кілька сотень тисячоліть розвитку, здобула нового, сучасного вигляду, про який ви дізнаєтеся з нашої розповіді.
  Система рахунку зель-цок-тів: для зручності ми не будемо знайомити вас з написанням цифр, а тільки покажемо, як вони рахували і вимовляли свої числа. Це зроблено з тієї причини, що в багатьох іменах і назвах планет застосовуються числа. Наприклад, у назві Частини Першої цього роману вжито слово "Єюй", що в перекладі означає "Сімнадцятий". На всіх збережених планетах і супутниках виробилася спільна мова і десяткова система числення, всі цифри в якій названі по голосних буквах їх прадавнього алфавіту:
  а, е, и, о, у,
  я, є, ї , йо, ю.
  
  1 - ай 2 - ей 3 - ий 4 - ой 5 - уй
  6 - яй 7 - єй 8 - їй 9 - йой 10 - юй
  
  11 - аюй 12 - еюй 13 - июй 14 - оюй 15 - уюй
  16 - яюй 17- єюй 18 - їюй 19 - йоюй 20-ейюй
  Якщо ви помітили систему, то без зусиль зможете рахувати і далі:
  21 - еай 22 - еей 23 - еий 24 - еой 25 - еуй
  26 - еяй 27 - еєй 28 - еїй 29 - ейой 30 - ийюй
  31 - иай 32 - ией 33 - иий 34 - иой 35 - иуй
  і так далі, аж до 99 - йoйой.
  Нуль позначався цоканням язика об верхнє піднебіння, яке ми тут описали буквосполученням "цок". Якщо вам потрібен нуль, поверніть руку вгору долонею, зімкніть її в кулак і цокніть язиком.
  А далі все частіше використовується цокання язиком:
  100 - цок-юй, 200 - цок-ейюй, 300 - цок-ийюй, 400 - цок-ойюй і так далі.
  1000 - юй-цок-юйей,
  1 мільйон = 10х10 у п'ятому ступені = юй-цок-юйуй...
  Число п'ять теж можна показати рукою - для цього на той самий кулак треба подути "фуу" і розімкнути під дією отриманого вітру всі п'ять пальців. Для десятки потрібно один за іншим роздмухати обидва зімкнутих кулака: "фуу-фуу".
  Якщо у нас при лічбі зазвичай загинають пальці, то у зель-цок-тів, навпаки, розгинають - з нуля виростають числа.
  Час тече на Ийлірі зовсім не так, як на Землі. І хоча секунда там майже дорівнює земній, в перерахунку все змінюється:
  на Ийлірі на Землі
  1 секунда
  
  1 хв = 100 сек
  
  1 година = 100 хв
  
  1 доба = 20 годин
  
  
  ¼ року = 150 діб
  
  
  
  1 рік = 600 діб = 0, 78 секунди
  
   = 78 сек = 1 хв 18 сек
  
   = 7800 сек = 130 хв =
  2 год. 10 хв
  = 2600 хв = 43 год. 20 хв
  = 1 доба. 19 год. 18 хв
  
   = 6499,999 год.
  = 270,833 доби
  = приблизно 9 міс. 7 днів
  
   = 36,112 місяців =
  приблизно 3 роки 28 днів
  6,5 годин
  
  Знання зель-цок-ти зберігають в спеціальних Храмах Знань, розташованих під древніми підземними містами. Але ні паперових книг, ні манускриптів, ні глиняних або дерев'яних табличок в їх "бібліотеках" немає - з найдавніших часів все записується на голографічні Інформаційні Кристали, технологія вирощування яких збереглася навіть після глобального катаклізму і майже повного занепаду цивілізації.
  Під Храмами Знань розташовуються майже зовсім забуті і дуже рідко відвідувані Музеї Артефактів, експонати в яких законсервовані у спеціальній смолі.
  Ані медицини, ані шкіл, ані університетів у зель-цок-тів немає. Вчаться зель-цок-ти самостійно, відвідуючи Храми Знань і вивчаючи лише те, що їх цікавить. Крім того, у них дуже розвинена регенерація і здатність до самооздоровлення, крім тих випадків, коли вмикається Космічна Вірусна Програма масового знищення.
  Поняття "кохання" у них теж немає. Є родинна або дружня прихильність і необхідність продовження людства. У давнину кохання було, але майже за мільйон років ізоляції, в умовах, коли чоловіків майже не залишилося, воно зникло. Заміж виходять і одружуються не через кохання, а тому, що пора народити дитину. З коханням герої познайомляться, коли вийдуть зі своєї замкнутої системи.
  
  2. МАМИНІ КАЗКИ.
  Ми з сестрою - близнюки, я - Ейлір (другий з планети Ийлір), хоча перед сном на вушко мама називає мене ще й ласкавим ім'ям Єюй (Сімнадцятий). Сестра - Айліра (перша з планети Ийлір). Чому мама так нас назвала, відомо тільки їй одній, адже до нашого народження у батька вже було п'ятнадцять дітей від десяти дружин. Ми з сестрою - шістнадцята та сімнадцятий. З самого народження ми ні на мить не могли обійтися одне без одного. Якщо нас пробували розкласти по різних ліжечках, поставлених впритул одне до іншого, ми кричали так, що нас перекладали знову в одне ліжечко. Ми навіть засипали, міцно взявшись за руки. І думки, і зацікавлення, і захоплення у нас з самого народження були спільними. І хоча я народився на три хвилини пізніше (за земними мірками на 3 хв 54 сек), ніж Айліра, ми в усьому були рівними та однаковими.
  Від нашої мами у батька є ще один син - наш рідний брат - Айлірагіз (Перший син Володаря Ийліра, Спадкоємець Престолу), він старший за нас на два з половиною роки (за земними мірками - приблизно на 7 років 8 місяців і 10,5 днів).
  Всі жінки на планетах Ийлір, Ийлім і Ийліц, а також на їх супутниках народжують тільки в дні, відлічувані від Нового Року: перший - Свято Нового Року - Найдовший День, припадає на середину літа; сто п'ятидесятий - День Осіннього Рівнодення або Осіння Чверть; трьохсотий - Найкоротший День в середині зими, званий Півколом; і чотириста п'ятдесятий - День Весняного Рівнодення або Весняна Чверть.
  Ми з Айлірою народилися на Новий Рік, який ще називають Повним Колом, тобто найдовшого літнього дня, а наш брат Айлірагіз - найкоротшого зимового дня, званого Півріччям або Півколом.
  До нашої першої чверті року, до Дня Осіннього Рівнодення (150 ийлірскіх діб або 9 місяців і трохи більше 7 днів за земним часом) ми не покидали маминих апартаментів, спілкуючись тільки з нею, нянею, кількома слугами і нашим братом Айлірагізом. Іноді до нас заходив батько. Все, що ми запам'ятовували тоді - це повзання по малій ігровій кімнаті (кругла кімната діаметром десять метрів*, половина якої засклена і виходить назовні з округлої стіни замку, заставлена по периметру м'якими диванами), прогулянки в тій частині саду, яку видно з нашої ігрової, наша загальна спальня, ранкові та вечірні водні процедури у басейні і годування нас у їдальні. І, звичайно ж, мамині казки, які вона могла розповідати нам цілими днями - і в басейні, і в їдальні, і в
  -------- -------------------------------------------------- --------------------
   * Тут і надалі всі вимірювання - довжина, обсяг, вага, швидкість і т.д. ми будемо приводити в звичній для землян системі вимірювань.
  ігровій, і на прогулянці, і ввечері перед сном...
  Літнім ранком п'ятдесят четвёртого дня від народження (4 місяці і 10 днів за земним часом), прокинувшись у своєму спільному ліжечку, ми з Айлірою не стали перевертатися на животики, щоб поповзати, а просто сіли. До цього часу ми вже розуміли все, що нам казали, і навіть пробували говорити самі. Мама вже приготувалася до купання і йшла до нашого ліжечка на поклик няні:
   - Пані Ейжалірзіма! Діти вже сидять!
   - Ми сидимо! - Відповіли ми в один голос мамі, яка підбігла до нас.
   - Ой, які ви молодці! За це після сніданку ви отримаєте подарунок!
  Мама з нянею вийняли нас з ліжечка і понесли до басейну. Басейн у ийлірців призначений для щоденних ранкових і вечірніх водних процедур. Маленькі діти купаються у ньому з самого народження до року з мамою і нянею, тому вже через кілька днів вміють плавати. До речі, ніяких купальників чи іншого одягу при купанні в особистих басейнах не передбачено.
  Коли ми наплавалися і напирналися, нас вийняли, витерли рушниками і посадили на диван, щоб одягнути. Поки мама і няня приводили себе до ладу і одягалися, ми з сестрою, вперше перебуваючи у сидячому положенні, виявили, що відрізняємося одне від одного.
   - Чому в Ейліра там щось теліпається? - Запитала Айліра, вказуючи пальцем.
   - Чому у Айліри там дірочка? - Майже одночасно з нею запитав я.
  Мама саме збиралася надягати на нас сорочки.
   - Зараз я розповім вам казку про сорочку. - Загадково посміхнулася мама. - Ось, подивіться на сорочку Ейліра. - Сказала вона, розправляючи її на своїх колінах. - Бачите, сорочка рівна, а з неї нібито виростають дві гілочки - два рукави.
   - Рукави, як гілочки. - За звичкою повторили ми.
   - А якщо ми один рукавчик заправимо всередину... - Мама заправила рукав у середину сорочки. - Вийде замість гілочки дірочка.
   - Дірочка. - Повторили ми.
   - Так і у вас. Ейлір - хлопчик, у нього рукавчик вивернутий назовні, як гілочка. Айліра - дівчинка, у неї точно такий же рукавчик заправлений всередину, як дірочка. У вас все однакове, тільки в Ейліра вивернуте назовні, а в Айліри заправлено всередину.
   - Для чого? - Одночасно запитали ми.
   - Щоб відрізняти дівчаток від хлопчиків.
   - Отже, ти і няня - дівчатка? - Спробував уточнити я.
   - Так. Тільки дорослих дівчаток називають жінками.
   - Ти і няня - жінки! - Кивнув я.
   - А Айлірагіз? - Згадала Айліра про старшого брата, який теж жив у маминих апартаментах, але займав окрему кімнату і, через те, що був уже великим, з нами ніколи не купався. Ми зустрічалися з ним за сніданком і вечерею (у ийлірців прийнято їсти лише два рази на добу - перед сном і після сну), на прогулянках і іноді він приходив до нас в ігрову.
   - Він хлопчик.
  - В Айлірагіза - гілочка, у нього рукавчик вивернутий. - З розумінням кивнула Айліра.
   - А у тата? - Запитав я.
   - У тата - гілочка, він хлопчик. Тільки дорослих хлопчиків називають чоловіками. Тому тато - чоловік.
   - Папа - чоловік, мама - жінка. Як ми з Ейліром. - Айліра вже сиділа на руках у няні у своїй жовтій сорочечці і таких же жовтих шароварах, підставляючи ніжки, щоб на них надягнули чорні капці.
  - Значить, ви з татом теж брат і сестра? - Запитав я вже повністю одягнений і взутий, поки мама застібала на моїй червоній сорочці чорний пояс.
   - Ні, ми з татом - чоловік і дружина. У Папи є ще дев'ять дружин, у яких теж є діти.
   - А інші діти хлопчики чи дівчатка? - Запитав я.
   - Ще два хлопчика і дванадцять дівчаток. - Відповіла мама.
  Ми вже вміли рахувати до шести - двох себе, маму, няню, брата Айлірагіза і тата.
   - Ейлір, Айлірагіз, ще два брата і тато - всього п'ять хлопчиків. - Розправляючи пальці з зімкнутого кулачка, порахувала Айліра.
   - А дев'ять дружин і дванадцять дівчаток - це багато? - Запитав я.
   - Багато. - Засміялась мама.
   - А чому хлопчиків мало, а дівчаток багато? - Продовжував я розпитувати, поки мама з нянею несли нас до їдальні.
   - Про це я колись розповім вам нову казку.
   - А коли ми побачимо всіх своїх братиків і сестричок? - Запитала Айліра.
   - Ось виповниться вам чверть року, тоді ви їх усіх побачите!
  Того дня їдальня виглядала незвично. За круглим столом на своєму кріслі-троні Спадкоємця, як завжди обличчям до вікна, сидів Айлірагіз. (Він старший за нас на 2,5 ийлірських років, тому йому за земним часом тоді було 8 років і 20 днів). А по боках від нього тепер стояли два високих стільчика - для нас з Айлірою. Крісла мами і няні, у яких ми раніше сиділи на колінах, відсунулися трохи далі.
  Сівши на свої високі стільчики, ми з Айлірою вирішили спробувати самостійно взяти ложки в руки. Айлірагіз опускав ложку в чашу, зачерпував кашу ложкою, і піднісши її до рота, акуратно всовував у рот. Після кожної ложки він витирав рот серветкою, тримаючи її в іншій руці. Раніше, коли нас годували мама і няня, ми не дуже звертали увагу на всю цю процедуру. Тепер, коли ми вирішили спробувати самі, виявилося, що це не так уже й просто: то ложка в руці проверталася і каша з неї випадала на стіл, на підлогу, на шаровари; то серветка норовила потрапити в чашу, то ложка потрапляла повз рота і її вміст бруднив наші обличчя... Мама і няня лише зрідка нам допомагали, тому сніданок у нас затягнувся довше, ніж зазвичай.
  Після сніданку Айлірагіз у супроводі своєї няні відправився до Головного Ігрового Залу, куди ходили всі діти батька-властителя у віці від чверті до трьох років. А нам дозволили до нашої ігрової доповзти своїм ходом.
  Спочатку ми вправлялися у повзанні і сидінні. З цих вправ у нас абсолютно несподівано вийшло ще й перекидання, причому різне. Якщо ми з сидячого положення падали назад, у нас виходив перекид назад, а якщо падали вперед - перекид вперед. Навчившись все це робити і запам'ятавши нові слова: "сісти, лягти, перекид, вперед, назад", ми злегка втомилися і, лігши на подушки, там і сям розкидані по ігровій кімнаті, згадали про обіцяний подарунок.
   - Подарунок!!! - Заволали ми в один голос, розмахуючи в повітрі руками і ногами.
   - Ось ваш подарунок! - Мама встала і дістала з полиці кульку на ніжці. - Це ваше перше брязкальце! - Мама витягнулася на килимі поряд з нами.
   - Брязкальце. - Повторили ми і перекинулися на животики, щоб краще роздивитися нову іграшку. - Чому брязкальце?
   - Тому, що якщо його ось так потрусити, у нього в середині щось брязкає. - І мама потрусила брязкальцем.
   - І я! І я! - Простягнули ми руки до брязкальця.
  Давши нам трохи погреміти брязкальцем, мама знову взяла його в руки і сказала:
   - А зараз я розповім вам казку про брязкальце. Це незвичайне брязкальце. У всіх інших дітей брязкальцем можна тільки гриміти, а з цим можна вчитися.
   - Вчитися. - Повторили ми.
   - Вчитися - це значить, дізнаватися щось нове. А нове в цього брязкальця те, що воно схоже на нашу планету Ийлір.
   - Наша планета Ийлір. - Повторили ми.
   - Наш палац, в якому живемо ми, тато, всі його дружини і діти, наш парк, всі будинки і парки інших людей, всі доріжки, по яких ми ходимо - все це розташовано на величезній кулі, яку називають планета Ийлір. Він схожий на кульку цього брязкальця, тільки такий величезний, що на ньому все вміщається. Ось цієї ручки, за яку я тримаю кульку, у справжньої планети немає, просто так зручніше тримати. Ось тут на брязкальці намальована червона лінія - а на планеті це називається Екватор.
   - Екватор. - Звично повторили ми.
   - А ось ця синя лінія називається Меридіан. Меридіанів багато, ось вони тут намальовані чорним, але Синій - Головний Меридіан. Ось тут, нагорі брязкальця всі меридіани перетинаються в одній точці. Ця точка називається Верхній Полюс.
   - Верхній Полюс. - Доторкнулися ми вказівними пальчиками до синього конуса, що стирчав на вершині брязкальця, з-під якого розходилося безліч чорних ліній і дві сині.
   - Є ще і Нижній Полюс, це точка, в якій меридіани перетинаються внизу. В цю точку вставлена ручка брязкальця. Зараз я її від'єднаю і покажу вам Нижній Полюс. - Мама відкрутила ручку брязкальця і ми побачили дірочку внизу кульки.
   - Нижній Полюс - дірочка, Верхній Полюс - гілочка. - Почала Айліра.
   - Значить, Верхній Полюс - хлопчик, а Нижній Полюс - дівчинка! - Закінчив я.
   - Які ви в мене розумні! - Захопилася мама. - Ніколи не розглядала полюси з цієї точки зору...
   - А де перетинаються екватори? - Запитала Айліра, помітивши, що крім червоної лінії на брязкальці намальовані ще й зелені.
   - Вони ніде не перетинаються. - Відповіла мама. - Ось подивіться, будь-яка зелена лінія проходить уздовж червоної паралельно, а паралельні лінії ніколи не перетинаються.
   - Паралельні лінії ніколи не перетинаються. - Запам'ятали ми. - Але вони перетинаються з меридіанами! - Раптом помітив я.
   - Правильно. Є дві головні точки - там, де Головний Меридіан перетинається з Екватором.
  Дійсно, в точках перетину перпендикулярних кіл Меридіана і Екватора були намальовані дві жирні крапки - жовта і фіолетова.
   - Жовту точку називають Точкою Дня, а фіолетову - Точкою Ночі.
   - Чому?
   - Дізнаєтеся трохи пізніше! Так, добре... Верхній і Нижній Полюси всередині кульки з'єднані дротиком, який називається Вісь Обертання. - Мама знову прикрутила до кульки ручку.
   - Вісь Обертання. - Повторили ми. - Чому?
   - Тому що, якщо ось так покрутити брязкальце, воно буде обертатися навколо своєї осі. Спробуйте!
  Ми по черзі покрутили брязкальце навколо вісі.
   - Точно так же навколо своєї вісі обертається вся наша планета Ийлір.
   - Навіщо? - Запитали ми?
  - Щоб дні змінювалися ночами. - Мама повернулася до няні. - Принеси лампу!
  Няня принесла лампу-ліхтар и подала її мамі.
  - Думаю, зараз вам краще сісти. - Запропонувала мама.
  - Сісти! - Самі собі скомандували ми й усілися на своїх подушках.
  - Уявіть, що ця лампа - наш Зель-цок. Ви ж знаєте, що Зель-цок світит лише вдень, а вночі його немає, він ховається за обрій.
  - Ми знаємо! Ми бачили, як Зель-цок ховається ввечері і як він з"являється вранці! - Закивали ми головами, згадавши мамину казку про Зель-цок.
  - Давайте поставимо вас на нашу планету-брязкальце. Ось ця булавочка з червоною кулькою буде Ейлір, бо в нього червоні сорочка та шаровари, а ось ця, з жовтою кулькою - Айліра.
  - Тому що у мене жовті сорочка та шаровари! - Вставила Айліра.
  - Куди би вас поставити? - Замислилась мама.
  - На Екватор! - Вигукнув я, відібравши у неї червону булавку.
  - Давайте поставимо Айліру на жовту Точку Дня, а Ейліра - на фіолетову Точку Ночі. - Мама увіткнула булавки в ці точки. - А теперь уважно подивіться, що буде з ними відбуватися, коли я буду крутити брязкальце навколо вісі! Няня, вимкни світло та спусти штори!
  Няня натисканням однієї кнопки на пульті миттєво перетворила нашу ігрову кімнату на темний простір, який ледь освітлювався лампою-ліхтарем.
  - Ось брязкальце крутиться і на жовту булавку, тобто на Айліру світіть ліхтар, тобто Зель-цок. У Айліри день. А що в Ейліра?
  - А у мене Зель-цок не видно, у мене темно, отже, у мене ніч.
  - Повертаємо брязкальце далі...
  - Тепер у мене ніч, а в Ейліра - день! - Вигукнула Айліра.
  - А тепер у мене знову день.
  - А у мене знову ніч!
  - От бачите, ніч настає, коли планета відвертається від Зель-цок, а день - коли повертається до нього. Та нам здається, що це не ми крутимося разом з планетою, а Зель-цок крутиться навколо нас.
  - Чому?
  - Тому, що ми ж не виймали булавки з брязкальця? Вони весь час залишалися на своїх місцях. А давайте покатаємося на каруселі! Адже ви тепер вмієте сидіти!
  Ми з Айлірою з готовністю встали навкарачки і поповзли до каруселі, на якій до цього катався лише Айлірагіз. Мама і няня всадили нас у крісельця каруселі, розташовані на одній перекладині діаметрально протилежно, та тихесенько крутнули її.
  - Поки ви катаєтеся, я розповім вам казку про карусель. - Сказала мама, прилаштовуючи лампу-ліхтар на центральному стовпчику каруселі і розкручуючи карусель за спинки наших кріселець. - Ось бачите, ви сидите у різних крісельцях, наче у жовтій та фіолетовій точках на Екваторі... - Почала мама.
  Спочатку ми побачили, що крутимося навколо стовпчика з лампою, яку мама назвала Зель-цок. Потім мама натиснула кнопку на пульті, і наші крісельця теж стали обертатися навколо власних осей, причому, коли ми "проїжджали" повз няню, крісельця поверталися до неї спинками, а коли повз маму - спинками до стовпчика.
  - Айліра під"їхала до мене, вона повернулася спиною до Зель-цок і не бачить його - отже, у неї ніч! - Вигукнула мама.
  - А у мене день! - Закричав я, бо саме повернувся до стовпчика обличчям.
  - Тепер у тебе ніч! - Мама торкнула мене за колінку, коли я проїжджав повз неї.
  - А у мене день! - Почув я голос Айліри.
  Спочатку ми крутилися та раділи, що у нас змінюються дні та ночі, а потім нам стало вважатися, що й стіни кімнати, на яких були встановлені полки з іграшками, і мама з нянею, лампа на стовпчику, і подушки на підлозі - все крутиться, а ми просто сидимо у креслах на одному місці.
  - Все крутиться! - Вигукнули ми з Айлірою в один голос.
  Мама зупинила карусель і вони з нянею знову зняли нас на підлогу.
  - Зель-цок стояв на місці, а ви крутилися, але вам здавалося, що це ви стоїте на місці, а все навколо крутиться і Зель-цок то ховається, то з"являється. Якщо дивитися на вас з різних точок зору, то бачиш по різному.- Мама взяла з підвіконня два кубки з соком и дала нам попити. - Це, дивлячись як і відносно чого ви себе бачите. Відносно нас з нянею, які стояли, ви крутилися, а відносно вас, які сиділи, крутилися ми з нянею. Це зветься Теорією Відносності.
  - Теорія Відносності - це коли дивишся на себе з різних точок зору. - Повторили ми.
  Нас посадили на диванчик і мама знов взяла до рук брязкальце.
  - Коли жовта точка повернута до Зель-цок - на планеті настає Головний День - найяскравіший час для жовтої точки. У цей час для фіолетової точки настає Головна Ніч - це середина ночі. По цім точкам розраховують загально-планетний час. Наш падац розташований у Жовтій Точці, тож наш час співпадає з загально-планетним.
  - Загально-планетним? - Невпевнено повторили ми.
  - Не треба зараз розуміти. Потім, коли навчитеся рахувати, я розкажу вам казку про час. А зараз повернімося до брязкальця. Разом день і ніч складають добу, але через те, що вночі ми спимо, добу прийнято називати днем. Вісь планети можна нахилити. От дивіться, якщо я її нахилю отак, то лампа більше освітлює верхню частину брязкальця, тут стає тепліше, можна сказати, що на верхній частині брязкальця настає літо. У цей час на нижню частину світла падає менше.
  - Там починається зима! - Вигукнув я, згадавши, як мама казала, що наш брат Айлірагіз народився зимою.
  - Правильно. Так само і наша планета Ийлір нахиляється до Зель-цок то верхньою, то нижньою частинами, і у нас настає то літо, то зима. Ви народилися на Новий Рік, у самій серединці літа. Зараз літо підходить до кінця, воно закінчиться через двадцять один день (за земним часом - майже через 38 діб).
  - І почнеться зима? - Запитала Айліра.
  - Ні, спочатку почнеться осінь, це перехідний час від літа до зими. У найголовніший день осені - День Осіннього Рівнодення - вам виповниться четверть року, и ви підете в Головний Ігровий Зал нашого палацу, познайомитеся з іншими дітьми і будете з ними гратися.
  - А перехідний час від зими до літа теж є?- Запитав я.
  - Є, він називається весна. У Найкоротший День зими - у Півріччя - Айлірагізу виповниться три роки, він стане Повнолітнім (за земним часом - 9 років 3 місяці і майже 23 дні). І тоді він педе від нас до батька.
  - А чому?
  - А це вже буде зовсім інша казка. А зараз час вже йти на прогулянку!
  І нас понесли у парк.
  
  3. ОСВІТА ЗА БРЯЗКАЛЬЦЯМИ.
   До нашої першої Осінньої Чверті, тобто до Дня Осіннього Рівнодення, залишалося дев"яносто шість дняв (приблизно 5 місяців і 23,5 дня за земним часом). За цей час ми навчилися ходити, бігати, стрибати, висіти і підтягуватися на перекладині, кидати і ловити м'яч і багато чого ще дуже веселого. Крім того, ми вивчили безліч нових слів і навчилися рахувати до ста. А головними предметами нашого навчання були брязкальця, які постійно ускладнювалися та ускладнювалися, та ігри з якими завжди супроводжувалися новими маминими казками.
  Казка про Ийлір. Це було майже таке ж брязкальце, як і першае але до нього на дротинках, укріплених на ручці один уздовж екватора на відстані товщини маминого пальця, а другий - перпендикулярно першому, паралельно меридіанам, були прикріплені дві кульки поменше. Кульки були прикріплені до головних дротів більш тонкими, що дозволяли їм ще й обертатися навколо власних осей. У ручці брязкальця натискалася кнопочка, і все це починало крутитися: оберталася велика куля - Ийлір, час від часу змінюючи кут нахилу; крутилися навколо нього і навколо своїх осей дві кульки поменше, та ще так, що не стикалися одна з одною.
  Мама розповіла, що у нашої планети є два супутники, які крутяться навколо неї по перпендикулярних орбітах. Ці супутники ми бачили на нічному небі, як дві великі кулі, що з'являлися по черзі. Супутник, що обертається паралельно Екватору називається Ийліраг, а паралельно Головному Меридіану - Ийлірог.
  Ийліраг і Ийлірог роблять повний оберт навколо Ийліра за 75 діб (приблизно 4,5 земних місяці), тобто за рік здійснюють вісім обертів. Прямо над нашою Столицею, розташованою у жовтій точці Головного Дня, їх можна побачити вісім разів, але в різний час. Коли Ийліраг висить над жовтою Точкою Дня, Ийлірог опиняється над Верхнім Полюсом, а коли Ийліраг знаходиться над фіолетовою точкою Головної Ночі, Ийлірог проходить над Нижнім Полюсом.
   - Чому над а не під? - Відразу ж перепитав я. - Адже Нижній Полюс внизу, а Ийлірог проходить ще нижче!
   - Це, дивлячись як дивитися. Адже якщо ви будете стояти в точці Нижнього Полюса, то Ийлірог буде проходити у вас над головами.
   - Тому що це - теорія відносності! - З розумінням кивнула Айліра.
   - А Ийліраг і Ийлірог дівчинки чи хлопчики? - Запитав я.
   - Ийліраг - дівчинка, а Ийлірог - хлопчик. - Відповіла мама. Клімат на Ийліраг і Ийлірозі дуже схожий на клімат Ийліра, адже вони знаходяться майже на такій же відстані від Зель-цок, як і Ийлір. Тільки на Ийліраг є такий час, який називається Чорна Зима. Він настає, коли Ийліраг ховається від Зель-цок за нашим Ийліром і триває тридцять сім з половиною діб (приблизно 2 місяці і трохи більше 8 діб на Землі). Весь цей час на Ийліраг триває ніч і стає так холодно, що випадає сніг.
   - А на Ийлірозі теж буває Чорна Зима? - Запитав я.
   - Ні, на Ийлірозі Чорної Зими не буває, тому що він ніколи не ховається від Зель-цок за Ийліром. Він крутиться навколо Ийліра у вертикальній площині, поверненій обличчям до Зель-цок. - Мама показала, як крутяться обидва супутники навколо Ийліра, а Ийлір навколо Зель-цок. - На супутниках, як і на планеті, є вода і суша, океани і моря, гори і річки. На Ийліраг - дві пори року - Жовте Літо і Чорна Зима, а на Ийлірозі, як і у нас, чотири - зима, весна, літо і осінь. На нашому Ийлірі полюса взимку повністю замерзають, а влітку перетворюються на моря, з яких течуть бурхливі річки на суходіл. Орбіти супутників завжди паралельні до екватора та меридіанів, вони теж разом з Ийліром нахиляються щодо Зель-цок. На Ийліраг, що обертається паралельно екватору, полюса замерзають під час Чорної Ночі і повністю відтаюють під час Жовтого Дня. А на Ийлірозі взимку стає настільки холодно, що полюси повністю не розморожуються навіть влітку і там завжди є шар вічного снігу.
  Казка про планети третьої орбіти. Того разу мама принесла три майже однакові брязкальця, такі ж, як Ийлір з його двома супутниками, тільки трошки різних відтінків жовтого: жовто-коричневий, жовто-померанчевий і лимонно-жовтий. Всі три брязкальця встановили на карусельку у парку так, що вони утворили трикутник. Цей трикутник мама позначила ниточками, прив'язаними до кожного брязкальця.
   - Ось вам мотузочок, поміряйте цією мотузкою довжину кожної ниточки. - Запропонувала вона нам.
  Всі ниточки трикутника виявилися однаковими.
   - Коли всі відстані однакові, фігура називається правильною. - Пояснила мама. - Тут три брязкальця, тому ниточки утворюють три кути, а значить фігура, яку вони утворюють, називається трикутником.
   - Правильний трикутник. - За звичкою повторили ми.
   - Це три планети нашої третьої орбіти. - Урочисто сказала мама. - Цю ви вже знаєте...
   - Це Ийлір з супутниками Ийлірогом та Ийліраг. - В один голос відповіли ми.
   - А ці дві планети називаються Ийлім з супутниками Ийлімаз та Ийлімоз і Ийліц з супутниками Ийліцал та Ийліцол. Подивіться, всі вони крутяться і нахиляються так само, як і наша планета. - Мама натиснула кнопку на пульті і все це закрутилося, завертілося, періодично змінюючи й кут нахилу.
   - Один, два, три - три планети. - Порахувала Айліра.
   - Два і два і два - всього шість супутників. - Порахував я.
   - Три планети і шість супутників - всього дев'ять. - Порахували ми разом.
  Ми стояли, заворожено розкривши роти, і захоплено милувалися планетами нашої орбіти...
  Казка про інші планети. З кожним днем брязкалець ставало все більше. Всі вони були влаштовані однаково: на ручці закріплений великий шар-планета, а навколо нього на дротинках, на перпендикулярних одна до одної орбітах, паралельно до екватора і меридіанів, оберталися дві менших кульки-супутники. Тільки розміри і колір цих брязкалець були різними. Ускладнювалася і каруселька для брязкалець у нашому саду. Спочатку, крім нашої орбіти, з'явилося ще чотири - дві ближче до центрального стовпчика з лампою, що позначала Зель-цок, та дві - за нашою.
  На першій орбіті мама встановила найменше брязкальце темно-сірого кольору;
   - Це планета Айшух зі своїми супутниками Айшухоном і Айшухан.
  На другий орбіті опинилися два брязкальця трохи быльших розмірів, ніж брязкальце першої орбіти - темно-фіолетове і темно-синє.
   - Це Ейжас із супутниками Ейжасуд та Ейжасед, і Ейжаш із супутниками Ейжашуд та Ейжашад. Бачите, вони розташовані на одній лінії з Зель-цок. Якщо дивитися з Ейжас, то Ейжаша ніколи не видно, він ховається за Зель-цок.
   - А якщо дивитися з Ейжаша, то не буде видно Ейжас?! - Здогадалися ми.
  На четвертій орбіті встановили чотири брязкальця різних відтінків бордово-червоного, які були приблизно в півтора рази більше брязкалець третьої орбіти - планета Ойдрак з супутниками Ойдракеб та Ойдракуб, Ойдраж з супутниками Ойдражен та Ойдражум, Ойдрат з супутниками Ойдратек та Ойдратук і Ойдрап, супутники якого називалися Ойдрапез і Ойдрапуз.
   - Скільки планет на четвертій орбіті? - Запитала мама.
  - Чотири.
   - Якщо їх з'єднати ниточками, яка вийде фігура?
   - Чотирикутник.
   - Який?
  Ми виміряли мотузкою ниточки, які з'єднували всі чотири брязкальця, і вони виявилися однакової довжини.
   - Правильний чотирикутник! - Вигукнули ми.
   - Правильний чотирикутник називається квадрат. - Сказала мама, щоб ми запам'ятали нове слово.
  На п'ятій орбіті виявилося п'ять найбільших брязкалець чорного кольору: планета Уйкраг з супутниками Уйкрагюн і Уйкрагён, Уйкраз з Уйкразюмом і Уйкразьомою, Уйкрад з Уйкрадифою і Уйкрадефом, Уйкраб з Уйкрабяною і Уйкрабьоном, Уйкрал з Уйкраліном і Уйкраляною. Ці планети утворювали правильний п'ятикутник.
   - Скільки всього планет крутиться навколо Зель-цок?
   - Одна, плюс дві, плюс три, плюс чотири, плюс п'ять - всього п'ятнадцять!
   - А скільки супутників?
  Ми почали перераховувати супутники, але тут мама вирішила полегшити підрахунок і пояснила нам, що таке множення. З множенням рахувати виявилося набагато легше.
   - По два супутники у п'ятнадцяти планет - всього тридцять.
   - Ну, тоді скажіть, скільки всіх супутників і планет?
   - П'ятнадцять і тридцять - всього сорок п'ять. - Швидко підрахували ми, разом з мамою сідаючи на лавку, розташовану в декількох метрах від карусельки і підняту над нею на кілька сходинок.
  А тепер слухайте казку про Систему Зель-цок, сказала мама, натиснувши кнопку на пульті, щоб вся планетарна система зірки Зель-цок закрутилася і завертілася з відповідними кожному рівню швидкостями.
   - Колись давним-давно, у такі часи, про які ніхто й не пам'ятає, ні нашої зірки, ні наших планет не було. Проте на інших планетах біля інших зірок жили і люди, і інші різні розумні істоти, яких ми називаємо Древніми Творцями. Одного разу вони вирішили побудувати нашу Систему Зель-цок, ось таку, яку ви бачите на карусельці. А коли побудували, всі планети і супутники заселили людьми.
   Спочатку людей було не дуже багато, тому всім вистачало місця. Але потім людей ставало все більше і більше, місця для них було все менше і менше. Не знаю, як так сталося, але деякі люди нашої системи виявилися поганими. Вони вилітали на космічних кораблях далеко за межі наших планет і там нападали на чужі кораблі, вбивали їх екіпажі, а все, що могли забрати, вивозили до наших планет. Іноді вони навіть завойовували планети інших систем, вбиваючи на них всіх людей. Так почалася Загальногалактична Війна.
   - Війна - це коли вбивають і завойовують? - Уточнив я.
   - Так. - Підтвердила мама. - Древніх було набагато більше, ніж наших, тому вони перемогли. Спочатку вони знищили всі планети п'ятої орбіти...
  Мама натиснула на пульті кнопку і всі чорні брязкальця вибухнули. Вибух був спрямованим, жоден уламок не полетів у наш бік, майже всі вони примагнітилися до своєї труби-орбіти, але деякі полетіли до планет і супутників четвертої орбіти. Брязкальця четвертої орбіти зім'яло і вони теж стали чорними.
   - З тих пір замість планет і супутників на п'ятій орбіті утворився пояс астероїдів - уламків від планет і супутників. А на планетах і супутниках четвертої планети було знищено все: і люди, і тварини, і рослини, і будівлі, і кораблі, і моря, і гори, і атмосфера... Тепер вони представляють собою голе каміння з безліччю кратерів від ударів уламків...
  - На чотирьох орбітах залишилося десять планет і двадцять супутників... - Сумно підрахували ми.
   - Така трагедія через багато років подіяла і на наш Зель-цок. На ньому стався Страшний Спалах...
  Мама натиснула нову кнопку і лампа на центральному стовпчику спалахнула яскравіше. Від цього спалаху спочатку загорілася екваторіальна Айшухан, що опинилася між Зель-цок і Айшухом, а через деякий час і вертикальний супутник Айшухон, який теж запалав.
   - Зель-цок продовжував горіти дуже яскраво, навколо Айшух палали, як сам Зель-цок, обидва його супутника. Тому Айшух не витримав і теж загорівся...
  Ми спостерігали, як брязкальце першого рівня спочатку горіло, потім перетворилося на попіл, який рівномірно розтікся по трубі першої орбіти.
   - Залишилося дев'ять планет і вісімнадцять супутників... - Підрахували ми і скрушно повісили голови.
   - Хоча спалах на Зель-цок був не дуже довгим, але жарко стало на всіх планетах, особливо на другій орбіті - на Ейжас з супутниками Ейжасуд та Ейжаседом, і Ейжаші з супутниками Ейжашуд та Ейжашадом, вони перетворилися на жаркі пустелі. - Мама натиснула нову кнопку і брязкальця другої орбіти стали чорними.
   - Там тепер теж немає життя?
   - Такого, яке було раніше, немає. Можливо, під землею і збереглася вода, і там живуть якісь підземні організми, але точно я не знаю.
   - Виходить, що люди живуть тільки на наших планетах - планетах третьої орбіти? - Запитала Айліра.
   - Так, тепер ми всі живемо на цих трьох планетах і їх шести супутниках...
  
  4. ПЕРША ЧВЕРТЬ.
  Наближався сто п'ятдесятий день року, його Перша Чверть, Середина Осені, День Осіннього Рівнодення. У цей день нам з Айлірою мало виповнитися по 0,25 роки (приблизно 9 місяців і 7 днів земного часу), а Айлірагізу - 2,75 роки (приблизно 8 років 5 місяців і 18 днів).
  Мама і няня почали готувати нас до нашого першого Дня Народження. Нас вчили правильно ходити, правильно кланятися кивком голови, правильно називати свої імена. А крім того, мама розповіла нам Казку про етикет:
   - У кожну чверть року маленькі діти святкують свої Дні Народження. Для вас це буде перший День Народження - Перша Чверть, а для Айлірагіза - одинадцята. Всією сім'єю відзначаються тільки Перша Чверть, Перший Рік, Три Роки і Шість Років. У ці Дні Народження вся сім'я збирається в Головному Ігровому Залі.
   - А решта Днів Народження? - Запитав я.
   - Решту святкують тільки у вузькому колі, в своїх апартаментах.
   - А після шести років? - Запитав я.
   - Після шести років дні народження не святкуються, а тільки відраховуються.
   - Розкажи про Головний Ігровий Зал! - Поквапила маму Айліра.
   - Навколо круглого залу влаштовані кімнати-ніші для кожної з десяти дружин вашого тата - Володаря Ийліра - і їх дітей. Вас ще ніхто не бачив, тому вам спочатку доведеться представитися. Треба взятися за руки - Айліра ліворуч, бо вона старша, а Ейлір - праворуч. Спочатку ви вийдете у центр залу, повернетесь навколо своєї осі три рази, підійдете до найбільшої ніші - татової - і назвете свої імена, спочатку Айліра, потім Ейлір.
   - А навіщо представлятися татові? Адже він нас знає! - Здивувалися ми.
  - Так заведено. - Відповіла мама. - Те, що заведено, називається етикетом. А якщо вже ви - діти Володаря, значить ви принцеса і принц, а тому повинні дотримуватися палацового етикету.
   - Палацовий етикет. - Повторили ми.
   - Коли тато вам кивне, ви можете переходити до наступної ніші ліворуч (планети Зель-цок обертаються проти земної годинникової стрілки, тому всі кругові напрямки відбуваються так само). У першій ніші буде сидіти перша татова дружина з одною донькою. Ви так само вклоніться кивком голови і представтеся. Перша дружина та її дочка теж кивнуть - спочатку дружина, потім дівчинка. Імена батькових дружин запам'ятовувати не треба, вони вам не знадобляться, а ось імена всіх дітей треба буде запам'ятати - вам з ними доведеться грати, поки ви маленькі, і взаємодіяти, коли станете дорослими.
   - Запам'ятати імена дітей. - Повторили ми.
   - Потім ви підійдете до другої ніші. Там будемо сидіти ми: я - друга дружина, і Айлірагіз - ваш старший брат. Нам ви теж повинні будете представитися.
   - Тому що треба дотримуватися палацового етикету. - З розумінням кивнули ми.
   - Потім ви підете до третьої ніші і так далі - всього одинадцять ніш - одна татова і десять - його дружин та дітей. У десятої дружини дітей поки немає, тому там запам'ятовувати нікого не треба. Потім ви знову підійдете до татової ніші і зробите кивок. Коли тато кивне у відповідь, можна буде повернутися до нашої ніши. Коли тато дасть сигнал, що можна грати, всі діти вийдуть зі своїх ніш. Постарайтеся хоч з кимось подружитися.
  ***
  День Осіннього Рівнодення почався незвично. По-перше, за вікном пішов дощ. До цього ми ніколи не бачили, щоб вода лилася з неба.У нашому саду і парку вода розбризкується фонтанами з поливальних пристроїв вранці та ввечері. Тому, коли ми купалися в басейні, мама розповіла Казку про погоду:
  Виявляється, погода буває різною. Наш палац знаходиться в Столиці планети Ийлір на екваторі, тому у нас завжди тепло. Тільки з середини осені до середини весни час від часу йдуть дощі. Взимку вони йдуть майже щодня, а восени і навесні - зрідка. Чим ближче до полюсів, тим стає холодніше, настільки, що вода може перетворитися на сніг, як в холодильнику. І цей сніг падає з неба великими білими пластівцями. Взимку на полюсах снігу дуже багато, його може навалити до декількох метрів заввишки. А влітку весь цей сніг тане, і тоді в море течуть цілі річки відталої води.
   - Я знаю! Погода змінюється тому, що Ийлір змінює вісь нахилу до Зель-цок! - Раніше мене озвучила Айліра спогад про казку про Ийлір.
  Ми одягли звичайні костюмчики і пішли снідати. Ось там-то няня і дістала з холодильника велику чашу білого снігу, з якого ми почали ліпити сніжки і навіть фігурки деяких тварин.
  Другою незвичністю було те, що замість ігор в Ігровій Кімнаті ми всі пішли переодягнутися, причому нам вперше запропонували самим вибрати колір нарядів. У шафі висіли звичні сорочки, шаровари і пояси, а на поличці внизу стояли капці.
   - Тільки вибирайте різні кольори, щоб інші діти могли вас розрізнити, адже ви дуже схожі. - Попередила мама.
  Слідом за Айлірагізом, який надів золотисті сорочку і шаровари з червоними поясом і тапочками, Айліра в цей день вибрала зелений костюмчик з жовтим поясом і жовтими тапочками, а я надів такий же костюмчик сріблястого кольору з чорними поясом і тапочками.
  Третьою незвичністю стала мама. Вона завжди була одягнена, як і ми, в сорочку з довгими рукавами, шаровари, тапочки і пояс, а сьогодні вийшла до нас у сукні... Це було щось золотисто-жовте, довге і повітряне, що майоріло і летіло при кожному кроці, а замість рукавів назад відлітали смужки тканини, як крила у птаха, оголюючи мамині руки. Мамине волосся, яке зазвичай, як і у нас, було схоплено застібкою і було схоже на хвіст крилана (звірок, схожий на білку-летягу, з великим пухнастим хвостом), сьогодні було розпущене і великими локонами розтікалося по спині. А на голові у неї була корона - дуже гарний золотий головний убір, прикрашений блискучими різнокольоровими камінцями.
  І ось ми всі вчотирьох, без нянь, пішли довгим коридором з наших покоїв до Головного Ігрового Залу. Попереду, тримаючи маму за руку, йшов Айлірагіз, а за ними, взявшись за руки, згідно з етикетом, йшли ми з Айлірою. Коридор був створений двома рядами колон, які підтримували склепінчасту стелю. По обидва боки коридору розрісся сад, крізь кущі і дерева якого проглядали такі ж коридори-галереї. Проміжки між колонами через один були засклені різнокольоровими скельцями, складеними в картини-вітражі. На одних картинах зображувалися космічні сюжети з древніми кораблями і битвами, на інших - пейзажі різних планет, на третіх - якісь тварини, на четвертих - люди, які займалися різними справами...
   - Мама! Розкажи нам про ці картинки! - Не втримавшись, перервав я урочисту тишу.
   - Тепер ви будете ходити по цьому коридору кожного дня. - Відповіла мама. - Ось тоді я і буду розповідати вам казки про кожну картину.
   - І я теж можу розповідати! - Обернувся до нас Айлірагіз. - Я ж їх теж знаю!
  Це була четверта незвичайність - раніше Айлірагіз нічого нам не розповідав. Тепер ми стали великими, тепер і він міг нас чомусь навчити...
  Головний Ігровий Зал був величезним. Ми відразу ж побачили його, щойно перед нами розсунулися двері коридору і ми увійшли до своєї ніши. Сама ніша була розмірами три на три метри, встелена великим м'яким килимом, а відразу за дверима на всю її ширину стояв великий диван, на який ми всі і сіли. І тоді перед нами розкинувся круглий простір діаметром близько п'ятнадцяти метрів, огороджений товстими колонами, між якими виднілися інші ніші.
   - Одна, дві, три ... - Взялися ми з Айлірой рахувати ніші. - Всього десять ніш. І наша одинадцята.
   - А де батькова ніша? - Запитав я.
   - Ота, друга від нас зліва. Бачиш, вона найбільша! - Замість мами відповів Айлірагіз. - А прямо навпроти неї - Парадний Вихід.
  Батькова ніша була золотисто-медового кольору і в ній, замість дивана стояло всього два великих крісла-трони.
   - А навіщо татові два крісла? - Запитала Айліра. - З ним хтось буде сидіти?
   - Ні, це моє крісло. - Відповів Айлірагіз. - Коли мені виповниться три роки (9 років і майже 4 місяці в земному вимірі), я сяду поруч з татом.
   - Тому, що ти Спадкоємець! - Одночасно кивнули ми з Айлірою.
  У цей час ніші почали заповнюватися жінками з дітьми. У більшості ніш дітей було по двоє, в декількох - по одному, а в нашій та сусідній - по троє. У десятій ніші сиділа самотня жінка без дітей.
  І тут нас як громом вразила п'ята незвичайність цього дня: шкіра і волосся у всіх дітей і жінок були різного кольору!!! Одні були майже чорними, інші коричневими, треті - золотисто-жовтими, четверті - якимись майже білими...
   - Мама, а чому... - Хотів запитати я, але тут раптом настала приголомшлива тиша.
  І в цій тиші зі стелі пролунав урочистий голос:
   - Властитель трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи Зель-цок - Ийліріміц-Гіз!
  У свою нішу ввійшов тато. Всі встали. Тато підійшов до краю ніші, майже до самої сходинки, по якій можна було спуститися в зал, обвів усіх поглядом, кивнув і сів на своє крісло-трон.
  Всі знову сіли.
   - Діти Першої Чверті цього року - Айліра і Ейлір! - Проголосив голос зі стелі.
  Ми з Айлірою схопилися за руки і встали. Мама злегка підштовхнула нас і ми вийшли на середину Головного Ігрового Залу. Повернувшись навколо себе три рази, ми стали обличчям до татової ніші і пішли до нього. Підійшовши до сходинки, ми зупинилися і поклонилися головами:
   - Айліра!
   - Ейлір!
  Тато уважно подивився на нас, ніби бачив вперше, і кивнув.
   - Властитель всієї системи Зель-цок з усіма її планетами і супутниками - Ийліріміц-Гіз! - Повідомив він нам і знову кивнув.
  Ми теж кивнули і пішли наліво, до ніші першої дружини. Там ми знову зупинилися біля сходинки, кивнули і представилися:
   - Айліра!
   - Ейлір!
  Жінка і дівчинка кивнули нам у відповідь і теж назвалися. Через те, що мама попередила нас, що запам'ятовувати імена жінок не треба, ми пропустили його повз вуха, а ім"я дівчинки вислухали уважно:
   - Айшуханіза, два роки з чвертю!
  Ми знову кивнули і підійшли до своєї ніші .
   - Айліра!
   - Ейлір!
  Мама і Айлірагіз кивнули нам у відповідь.
   - Ейжалірзіма! Друга дружина Володаря Ийліріміц-Гіза!
  Виявляється, у мами теж було ім'я! Це була шоста незвичайність, адже до цього ми завжди називали її просто мамою.
   - Айлірагіз! Спадкоємець престолу! Два роки і три чверті! - Представився наш старший брат.
  Ми знову кивнули і пішли далі.
  У третій ніші були три дівчинки - Ийліраз (два з половиною роки), Ийжараз (півтора року) і Ийрийна (півроку). У четвертій ніші - дві дівчинки Ойдраза (два роки) і Дразойка (три чверті року). У п'ятої дружини нашого тата були хлопчик і дівчинка - Одракраз (один рік і три чверті) і Украгейра (півроку). А у шостій виявилися близнюки, але не такі, як ми, а обидві дівчинки - Яйліза і Яйліма, їм було по одному з чвертю року.
  Далі були знову дві дівчинки - Єйнайка (один рік і три чверті) і Єйкайна (три чверті року). У восьмий ніші був тільки один хлопчик - Лірідан, якому в цей день виповнився один рік. У дев'ятої дружини була одна дівчинка, яку звали Йойлока, і їй сьогодні виповнилося три чверті року. А в десятій ніші сиділа самотня жінка без дітей. Ми представилися одне одному, кивнули і знову вийшли на середину Залу. Знову повернулися навколо своєї осі три рази і пішли до мами.
  І тут сталася сьома незвичайність. До цього дня весь світ обертався навколо нас. Ми з Айлірою були центром Всесвіту, в який входили мама, брат, тато і няні зі слугами. Ми думали, що вся увага оточуючих призначена тільки нам. А тут раптом виявилося, що сьогодні особливою увагою користуються і ті діти, яким виповнився один рік! І це був хлопчик на ім'я Лірідан.
   - Один рік сьогодні виповнюється Лірідану! - Проголосив голос зі стелі.
  Лірідан вийшов в центр, повільно повернувся навколо своєї осі три рази і, тримаючи в руках якийсь мішок, пішов представлятися.
   - Що у нього в мішку? - Пошепки запитав я у мами, піднявшись до її вуха.
   - Іграшки для молодших. - Замість мами відповів Айлірагіз. - Ті, кому виповнився один рік, стають старшими і повинні віддати кожному молодшому по одній іграшці. Тепер він може ходити до Храму Знань.
   - А чому ти сьогодні весь час відповідаєш за маму? - Запитала Айліра.
   - Тому що жінки на людях повинні по можливості більше мовчати. - Урочисто оголосив нам восьму незвичайність Айлірагіз.
   - Ви запам'ятовуйте все, що вас цікавить, а потім, удома, я вам відповім на всі питання. - Тихесенько прошепотіла мама.
  Так само, як і ми, Лірідан обійшов всі ніші по колу, представляючись і оголошуючи, що йому виповнився один рік. На сходинки тих ніш, в яких знаходилися діти, молодші за нього, він клав іграшки. Дві іграшки він поклав на нашу сходинку і по одній - на сходинки третьої, четвертої, п'ятої, сьомої та дев'ятої ніш. Потім він знову вийшов на середину, повернувся три рази і сів на своє місце.
  Тато встав. Він знову підійшов до сходинки своєї ніші, обвів усіх поглядом і кивнув. Всі діти вибігли зі своїх ніш, щоб грати. Слуги внесли через Парадний Вихід різні гойдалки, каруселі, лазалкі, турніки, м'ячики, іграшки і стільки всього нового і незвичайного, що просто очі розбігалися. Ми з Айлірою так захопилися новими іграми, що майже зовсім забули про маму. Лише зрідка ми підбігали до неї, щоб показати щось нове і висловити своє захоплення. Всі мами сиділи в своїх нішах і спостерігали за дитячими іграми. Батько теж сидів, відкинувшись у своєму кріслі, і коли він зник, ми навіть не помітили.
  Увечері за вечерею ми з захопленням ділилися новими враженнями, яких було стільки, що ми, абсолютно знесилені, відразу ж після вечері і басейну заснули, вперше без маминої казки.
  
  
  
  5. РАСИ СИСТЕМИ ЗЕЛЬ-ЦОК.
  З самого ранку - і в басейні, і за сніданком, і на прогулянці - ми з Айлірою засипали маму цілою купою питань:
   - Чому всі діти і мами були різного кольору?
   - Чому тато один, а мам десять?
   - Що означають картинки в коридорі?
   - Що роблять діти після одного року, після двох років, після трьох?
  - Чому Айлірагіз в три роки піде від нас до тата?
   - Що він буде робити?
   - А коли ми знову підемо до Головної Ігрової?...
   - Тихо, тихо! - Зупинила нас мама. - Я вам все розповім, тільки по черзі, поступово. А спочатку давайте перевіримо, наскільки добре ви запам'ятали своїх братів і сестер від інших мам.
  - Всього там було сімнадцять дітей. - Почав я. - Три хлопчика і чотирнадцять дівчаток. Ми з Айлірою виявилися наймолодшими - нам по одній чверті року. (Трохи більше 9 місяців на Землі).
   - По півроку виповнилося двом дівчаткам - Ийрийні і Украгейрі. - Почала систематизувати дітей за віком Айліра. (Приблизно півтора року і півмісяця земного часу).
   - А по три чверті трьом - Дразойці, Єйкайні, і Йойлоці. - Продовжив я. (На Землі - майже два роки і чотири місяці).
   - Один рік (земних 3 роки і майже один місяць) виповнився одному хлопчикові, який вчора представлявся так само, як і ми, і подарував нам свої іграшки - я взяла Пухнастика*, а Ейлір - маленький літаючий екіпаж.
   - Його звуть Лірідан! - Поквапився я. - По року з чвертю виповнилося дівчаткам-близнюкам Яйлізі та Яйлімі. (Трохи більше, ніж земні 3 роки і 10 місяців).
   - А півтора роки тільки одній Ийжараз! (4 роки і майже 7,5 земних місяців).
   --------------------------------------------------------------------------
   * Пухнастик - маленький домашній звір, схожий на гібрид білки і кішки.
  
   - Рік і три чверті вчора виповнилося хлопчикові Одракразу і дівчинці Єйнайці. (Трохи більше земних 5 років і 4,5 місяців).
   - А два роки - Ойдразі! (Майже 6 років і 2 місяці).
   - Дівчинці Айшуханізі, яка у найпершої мами, два з чвертю роки. (7 земних років без двадцяти трьох днів).
   - А Ийліраз - два з половиною! (7 років і майже 8,5 місяців).
   - А найстарший - наш Айлірагіз! Йому два роки і три чверті! - Закінчив я. (8 років і трохи більше, ніж 5,5 місяців).
   - А скільки всього дітей до одного року? - Запитала мама.
  - Сім! - Одночасно вигукнули ми.
   - А від одного до двох?
   - Теж сім!
   - А більше двох років?
   - Трьом - Айшуханізі, Ийліраз і Айлірагізу!
  - Які ви в мене молодці! - Зраділа мама нашій пам'яті і вмінню швидко рахувати.
  Ми щойно закінчили снідати і почали збиратися на прогулянку. Айлірагіз пішов з нами.
   - Зараз я розповім вам Казку про раси! - Повідомила мама, коли ми набігалися і присіли на лавку відпочити.
  - Давним-давно, коли всі планети ще були цілими, Прадавні заселили їх людьми. - Почала мама.
   - Знаємо, ти вже казала!
   - Спочатку всі люди були однаковими. Якими саме, ніхто вже не пам'ятає. І у них була різна техніка, доступна всім розумним істотам того часу і яка давала можливість подорожувати по всьому Всесвіті. А потім під дією різних умов на різних планетах почали відбуватися мутації.
   - Мутації - це такі зміни в організмах, які передаються у спадок. - Вставив Айлірагіз.
   - Першими стали мутувати люди на найпершій від Зель-цок планеті Айшух та його супутниках Айшухоні та Айшухан. Через сильну зіркову радіацію і дуже спекотний клімат, людям довелося ховатися під землею. Вони рили тунелі і будували підземні міста. Живучи під землею, вони робили ці тунелі все меншими і меншими, по ним вже не можна було ходити і люди стали повзати. Повзати зручніше, якщо ноги поступово з'єднуються з тілом в одне ціле. Люди стали все більше схожим на черв'яків і тоді їх стали називати "айшухі".
   - Айшухі - це такі великі черв'яки з людськими головами і руками-лопатами, якими зручно рити. Адже якщо ти знаходишся на поверхні, треба вміти дуже швидко закопатися і прорити хід до тунелю. - Пояснив Айлірагіз. - Гаразд! Мені вже час! - Він встав.
   - Айлірагіз! - Мама повернулася до брата, який зібрався йти. - Будь ласка, візьми в Музеї Артефактів колекцію бурштину, ти знаєш, яку. Увечері ми з молодшими пограємо з камінням.
   - Добре. - Відповів Айлірагіз і разом зі своєю нянею кудись пішов.
   - А куди пішов Айлірагіз? - Запитала Айліра.
   - У Храм Знань. - Відповіла мама. - Там він може сам дізнаватися багато цікавого з Інформаційних Кристалів, а не тільки з моїх казок. Адже мої казки він уже чув, тепер йому потрібно щось нове.
   - А коли ми підемо в цей Храм Знань? - Поцікавився я.
   - Коли вам виповниться один рік.
   - Ну, розповідай далі! - Нетерпляче поквапила Айліра.
   - Так вийшло, що в процесі мутацій всі жінки-айшухи вимерли, а чоловіки-айшухи без них дітей мати не могли. І їх би через кілька сотень років взагалі не залишилося, але тут до них прилетіли ейжазіми з планет Ейжас і Ейжаша та їх супутників Ейжасуда і Ейжасед, Ейжашуда і Ейжашад.
   - А чому вони прилетіли?
   - Тому, що у них теж відбулися мутації, але зовсім не такі, як у айшухів. Люди на спекотних планетах і супутниках другої орбіти не стали зариватися в землю. Вони пристосувалися жити на поверхні своїх планет. Щоб шкіра не обгорала під променями Зель-цок, вона стала зовсім чорною. Такою чорною, що навіть з фіолетовим відтінком. Волосся на голові перетворилося на товстий кучерявий шар хутра, який міг зберігати в своїх завитках шар повітря, що не дозволяв отримати тепловий удар. А гаряче щільне повітря планет і супутників другої орбіти дозволило їм навчитися літати. Спочатку для польотів вони використовували великі плащі, натягуючи їх, як крилани свої крила-руки. Але поступово їх руки самі стали перетворюватися на крила.
   - Як?
   - У нас на руках після ліктьового суглоба йдуть дві променеві кістки. А у ейжазім, одна кістка залишилася рукою, правда, дуже слабенькою, а друга сильно виросла, відокремилася від першої і перетворилася на крило. Вони би могли жити і літати так скільки завгодно, але у них вимерли всі чоловіки.
   - І вони теж почали вимирати? - Стало прикро Айлірі.
   - Ні, природа завжди знаходить вихід з будь-якої, здавалося б, безвихідної ситуації. Вони стали саморозмножуватися.
   - Як це?
   - Усередині кожної жінки, в животі, в певний час починає рости дитина.
   - А як вона звідти вилазить? - Здивувався я.
   - А ви подивіться на свої животики. - Запропонувала мама.
  Ми з готовністю порозстібали ремені і задрали свої сорочки.
   - Бачите, від пупка до самого низу проходить смужка? Начебто слід від старого шраму. Коли приходить час народитися дитині, живіт по цій смужці розкривається, і з нього дістають дитину. А потім живіт знову заростає і залишається тільки смужка.
   - І у нас коли-небудь розкриється? - Запитав я.
   - У Айліри може розкритися, а у тебе ні.
   - Чому?
   - Знову ж таки через мутацій. Ці мутації багато мільйонів років тому привели до того, що всередині жінок можуть розвиватися діти, а у чоловіків не можуть.
   - Навіщо ж тоді потрібні чоловіки? - Якось підозріло подивилася на мене Айліра.
   - Тому, що якщо залишаться одні жінки, у них будуть народжуватися тільки дівчатка, точні копії своїх мам. І тоді людство перестане розвиватися. А якщо діти народжуються за допомогою чоловіків, вони лише трохи схожі на маму і трохи на тата, але стають зовсім іншими. Таким чином, змінюючись, людство не заходить у глухий кут, а весь час розвивається.
   - Ми з Айлірою майже зовсім схожі. - Почав міркувати я. - Тільки у мене "рукавчик" вивернутий, а у неї заправлений.
   - Ось бачите! - Зупинила нас мама. - Це і є відмінності. - А при Саморозмноженні ніяких відмінностей немає. І ось, щоб розвиватися далі, жінки-ейжазіми прилетіли до чоловіків-айшухів. Їхні діти в процесі розвитку за кілька тисяч років стали трохи схожі і на мам-ейжазім і на пап-айшухів.
   - Якими вони стали - літаючими черв'яками? - Майже одночасно вигукнули ми.
   - Ні. Дівчата стали схожі на літаючих жінок, у яких зрослися разом ноги.
   - А як же вони ходили?
   - А навіщо їм ходити, якщо вони вміють літати? Колінні і тазостегнові суглоби у них збереглися, тому вони можуть сідати майже так само, як сідаємо ми, коли тримаємо ноги разом.
  Ми з Айлірою встали і спробували рухатися, сідати і лягати так, ніби у нас зрослися ноги. Це було не дуже зручно, але цілком можливо. Звичайно, з крилами було би набагато краще.
   - А на кого стали схожі хлопчики? - Поцікавився я.
   - А хлопчики стали схожі на чоловіків зі зміїним тілом, щоб було зручніше повзати і майже з людськими руками, адже рити землю їм вже не треба було, у них і так було побудовано багато тунелів, підземних ходів і міст, пристосованих саме для такого тіла.
   - А де ж вони жили?
   - Дівчата залишалися на планетах і супутниках другої орбіти, а хлопчиків через рік після народження відправляли до тат на Айшух і його супутники Айшухон і Айшухан. - Мама сумно зітхнула, схилила вниз голову і поклала руки навхрест собі на плечі. - А потім, коли Айшух і його супутники перетворилися на попіл, ні чоловіків, ні хлопчиків не залишилося, вони всі загинули.
  Ми теж схрестили руки, поклавши їх на плечі в знак печалі і пам'яті, і зітхнули, опустивши голови .
   - І тоді літаючим і тепер безногим чорним ейжазімам знову довелося саморозмножуватися. А коли і на їх планетах жити стало неможливо, вони перелетіли на третю орбіту, на наші планети та супутники.
   - І тоді вони знайшли для себе чоловіків тут? - З надією в голосі запитала Айліра.
   - Ні, на той час вони вже настільки сильно відрізнялися від перших людей, що спільні діти з людьми третьої орбіти у них стали майже неможливі. Поступово саморозмноження теж стало неможливо - завдяки мутаціям у ейжазім перестав відкриватися живіт. Так само, як у чоловіків, дітей не можна було вийняти. Спочатку животи пробували розрізати, але тоді або діти були дуже слабкими і швидко помирали, або вмирали мами. А потім діти всередині ейжазім стали взагалі розчинятися.
   - Як?!
   - Уявіть собі таку картину: ось росте собі всередині ейжазіми дитина-дівчинка, точна копія своєї мами... Росте, росте, живіт у ейжазіми збільшується, ніби вона проковтнула м'яч. А потім, коли раніше дівчинка би вилізла через живіт, вона починає розчинятися і всмоктуватися організмом мами. При цьому мама наче перероджується, омолоджується. Природа влаштувала це для того, щоб ейжазіми не вимерли. Тепер вони постійно омолоджується і, якщо їх не вбивати або вони, не потраплять в якусь смертельну катастрофу, то можуть жити вічно. Деяким з живучих зараз ейжазімам по кілька десятків тисяч років, а більшість взагалі народилися ще до Страшного Спалаху і їм більше мільйону років...
   - А ми їх побачимо?
   - Побачите, і дуже скоро! У Півріччя, в Найкоротший Зимовий День, коли Айлірагізу виповниться три роки, в палаці буде величезне свято. До нас прилетять Властителі всіх планет і супутників, а також Правителі Провінцій, щоб відсвяткувати повноліття Спадкоємця Престолу. Тоді прилетять і ейжазіми. Тільки тепер їх називають не ейжазімами, а Мандрівницями-Піснярками.
   - Чому?
   - Мандрівницями - тому, що вони не живуть на одному місці, вони постійно перелітають з місця на місце, з одного міста до іншого, з одного материка на інші, з планети на планету та їх супутники і назад. А Піснярками - тому, що у них дуже хороша пам'ять, вони пам'ятають все, що коли-небудь бачили чи чули самі, або що дізналися з Інформаційних Кристалів. Але свої знання вони не просто переказують, як я, а співають. У них якось так виходить, що знання складаються у пісні. Це настільки красиво, що проникає не тільки в голову, але й у душу. А ще Мандрівниць-Піснярок можна часто побачити у Храмі Знань, де вони переглядають Інформаційні Кристали, і на різних святах в палацах або на площах міст.
   - Ти сказала слово "майже". - Згадала Айліра. - Коли говорила, що ейжазіми не могли мати дітей від ийлів.
   - Отже, іноді все ж виходило? - З надією глянув я мамі в очі.
   - Іноді виходило, але дуже рідко. Виживших нащадків ейжазім та ийлів можна впізнати за золотисто-коричнево-жовтою шкірою (як абрикосовий мед) і темно-коричневому з золотим відливом волоссю... - Мама задумливо замовкла.
   - Як у мами. - Прошепотіла мені у саме вухо Айліра.
  Ми якийсь час сиділи мовчки, але потім все ж зважилися порушити тишу.
   - А яка раса у нас?
   - А ось я зараз розповім про всі раси, і тоді ви самі зрозумієте, до якої раси належите. Отже, айшухи вимерли, про ейжазім я вже розповіла, тепер - ийли - це раса жителів третьої орбіти. Їх залишилося в живих найбільше. Середній зріст ийлів - два метри, тіла стрункі і пропорційні, основний колір шкіри - золотисто-жовтий (як мед від соняшнику). Від полюсів планети цей медовий колір поступово від золотисто-лимонного (як ріпаковий мед) поглиблюється к екватору до золотисто-жовтого з додаванням оранжевого (як суміш кульбабкового і буркунового медів). Так само змінюється і колір довгого, як правило, нижче талії, волосся на голові. Ийли дуже винахідливі - з них виходять відмінні політики, інженери, вчені.
  Зараз майже всі ийли мають деякі ознаки інших рас, представники яких вижили і змішалися з ийлами.
   - У тата схожі ознаки. - Кивнули ми.
   - На планетах п'ятої орбіти виникла раса уйкрів. Ці планети були найбільшими і важкими, тому сила тяжіння на них майже в два рази більше, ніж у нас. Люди, що жили там, отримали в результаті мутацій дуже міцний скелет. Вони були великими - до трьох метрів ростом і до трьохсот кілограмів вагою - і дуже сильними. А через те, що світла від Зель-цок їх планети і супутники отримували значно менше, то у них там було і темніше і холодніше. Тіла їх покрилися теплою білою шерстю, а шкіра під нею була такою білою, що відсвічувала блакиттю. Коли їх планети були знищені, вижили тільки ті, хто в цей час знаходився на планетах і супутниках нашої орбіти. Вони дуже добре асимілювалися з ийлами, тому зараз майже не відрізняються від них. В умовах нашого теплого клімату уйкри позбулися вовняного покриву, але їх нащадків можна впізнати по великих, м'язистих, кремезних тілах, дуже світлій, майже білій шкірі (як суміш меду акації і вероніки) і короткому білому волоссю, яке ледь досягає плечей.
  Ойдри жили на четвертій орбіті. Шкіра у них була рожево-жовта (як у земних європейців північних країн), волосся світле, але тіла не покриті шерстю, а, як і у нас, гладенькі та голі. Вони були високими, трохи вище двох метрів, сильними, але не такими кремезними, як уйкри, а навіть стрункішими, ніж ийли. З них теж вижили тільки ті, хто під час катастрофи опинилися на третій орбіті. Вони теж швидко асимілювалися з корінними жителями і їх нащадків можна впізнати тільки по світлій шкірі (як мед малини) і медово-русявому довгому волоссю, а також по витонченій стрункості. А ще у них дуже сильно розвинена інтуїція. Іноді навіть можна подумати, що вони можуть передбачати деякі події. Крім того, вони надзвичайно виверткі і хитрі, тому можуть йти на такі компроміси, які дозволяють вирішувати будь-які конфліктні ситуації.
  Всіх мешканців системи Зель-цок, до якої б раси вони не належали, з давніх-давен називали зель-цок-тами. Зараз, коли майже всі раси змішалися, зель-цок-ти діляться на дві раси: ийли з домішками всіх ознак уйкрів, ойдрів та ейжазім, з шкірою і волоссям всіх відтінків золотистого меду, середня тривалість життя яких становить приблизно тисячу років (майже три тисячі сто земних років) і крилаті чорно-фіолетово-шкірі Мандрівниці-Піснярки з коротким кучерявим волоссям, майже гострим закінченням тулуба замість ніг, крутими стегнами і дуже тонкою талією, які не розмножуються і, постійно омолоджуючись, живуть практично вічно.
  - А ми...
   - Все інше - потім! - Піднялася мама з лави. - Зараз ви з нянею підете до Головного Ігрового Залу. Граючись з іншими братами і сестрами, ви швидше дізнаєтеся правила нашого суспільства. До речі, можете поспостерігати за всіма мамами і дітьми і проаналізувати, ознаки яких рас в них влилися, а ввечері мені розповісте. А мені треба приділити час Айлірагізу, адже він скоро піде від нас до тата.
   - Але раніше ти весь час була з нами! - Приревнував я маму до брата.
   - Раніше, коли вас ще не було, я два з половиною роки весь час була з Айлірагізом. Я так само, як і вам, розповідала йому казки, водила його до Головного Ігрового Залу, а коли йому виповнився рік, то й до Храму Знань. Після вашого народження, вже чверть року я приділяла йому занадто мало уваги. Тепер ви стали старшими і можете ходити в Ігровий зал з нянею, а я в цей час буду з Айлірагізом, мені ще багато чого треба йому розповісти.
   - Та що ти, Ейлір! - Потягнула мене за рукав сорочки Айліра. - Ми ж все одно, коли граємо з дітьми, до мами майже не підходимо! Навіщо їй просто так сидіти і даремно витрачати час? Йдемо!
  І ми пішли грати з дітьми. У нашій ніші тепер сиділа тільки наша няня. Спочатку ми, як і всі, бігали і грали, а потім згадали про мамине прохання і почали розглядати і аналізувати расові ознаки всіх присутніх. А коли в свою нішу вийшов тато, то і його. Поступово до нашої гри-аналізу по одному стали приєднуватися й інші діти, а потім ми включилися у неї всі.
   - Мама, уявляєш, майже всі діти навіть не знали, що у нас колись були різні раси! - Ділилися ми ввечері за вечерею враженнями. - Їм що, мами про це не розповідали?
  - Кожна мама розповідає своїм дітям те, що вважає за потрібне. - Відповіла мама. - Або те, про що їх запитують діти. Може, ні у кого з них просто поки не виникло такого питання.
  Коли слуги прибрали зі столу, Айлірагіз подав знак, і кілька людей внесли в їдальню і виставили на стіл величезний плаский ящик, знявши з нього кришку. Айлірагіз урочисто провів над ним рукою і сказав:
   - Це найбільша колекція бурштину в нашому світі!
  Ми побачили, що ящик розділений перегородками на маленькі дільниці, в яких лежали дуже красиві камінчики. Всі вони були напівпрозорими і золотавими, але самих різних кольорів і відтінків: жовті і лимонно-жовті, жовтувато-коричневі і коричнево-жовті, темно-коричневі та світло-коричневі, оранжево-жовті та оранжеві, блідо-жовті і сіро-жовті, білі і сірувато-білі, світло-зелені, жовто-зелені і зовсім зелені, темно-червоні і бордові...
   - Яка краса!... - Ми з Айлірою брали камінці в руки і розглядали, як крізь них проходить світло від лампи.
   - Янтар - це застигла смола древніх дерев. - Повідомив Айлірагіз. - Цю колекцію збирали на різних планетах ще тоді, коли літали у Великому Космосі. Тепер вона зберігається в Музеї Артефактів. Зараз ми пограємо з нею, а завтра я віднесу її на місце.
   - За допомогою цих камінчиків ви і розповісте мені, ознаки яких рас ви виявили у членів нашої сім'ї. - Сказала мама.
   - Давайте почнемо з тата! - Запропонував Айлірагіз.
   - Тато... - Ми з Айлірою схилилися над ящиком, виглядаючи камінчики, схожі на колір шкіри нашого тата.
   - Він високий, сильний, але при цьому дуже стрункий і витончений. - Почав згадувати я.
   - Шкіра у нього приблизно як ці камінчики... - Ми разом вийняли з ящика кілька камінців золотавого темно-жовтого кольору з помаранчевими искринками.
   - Майже такого ж кольору, тільки трохи світліше, у нього й довге, нижче талії волосся, зібране декількома зажимами в хвіст. Значить, він - екваторіальний ийл змішаний з ойдром.
   - Молодці! Правильно! - Похвалили нас одночасно мама і Айлірагіз.
   - А мама ось такого кольору! - Айліра першою знайшла камінчики золотаво-жовто-коричневого кольору.
   - А волосся у неї темно-коричневе з золотим відливом і теж таке ж довге, тільки не пряме, як у тата, а хвилясте. Ти нам не розповідала про таку раси.
   - Думайте. - Не стала підказувати нам мама.
   - Мама найтемніша з усіх інших мам. У неї навіть очі темно-коричневі з золотавими искринками. - Почав міркувати я. - Не дуже висока, у неї дуже тонка талія і круті стегна.
   - Як у ейжазіми! Тільки крил немає, а ноги є. - Підхопила Айліра.
   - Але ж ти розповідала, що діти у ийлів і ейжазім майже не виходили?! - Запитливо підняв я до неї голову.
   - Майже. - Зробила наголос мама. - Але дуже-дуже давно, коли це ще пробували робити, у моєї мами-піснярки зуміли вирізати з живота живу мене. Мама майже відразу ж померла, і мене виховував тато-ийл. Саме тому він назвав мене Ейжалірзіма.
   - Дуже-дуже давно - це коли? - Насторожився я.
   - Сім тисяч триста сорок вісім років тому. - Зітхнула мама. (Майже 22тис. 655 земних років).
   - Але ж ийли живуть всього по тисячі років! (Майже 3 тис. 100 земних років).
  - Проте Мандрівниці-Піснярки безсмертні. - Нагадав Айлірагіз.
   - То ти що, теж безсмертна? - Айліра аж рот відкрила.
   - Можу бути безсмертною, коли самозапліднююся і діти в мені розсмоктуються.
   - А як же ми?
   - А ви народилися за допомогою тата. Ви розчинитися не могли.
   - Шкіра у нас майже такого кольору, як у мами, тільки трохи світліша, напевно, від тата. - Продовжила Айліра.
   - А наші обличчя майже зовсім не схожі ні на мамине, ні на татове.
   - Ага, очі - як у мами, волосся - як у тата, носи - як у Айлірагіза...
   - А Айлірагіз взагалі більше схожий на тата, ніж на маму! - Ми відшукували в ящику камені відповідних відтінків і викладали їх в рядок на столі.
   - Значить, у нас більше від піснярок, а у нього - від ийлів!
   - Ці зовнішні відмінності дають вам і деякі непомітні якості. - Зупинила нас мама.
   - Які? - Тут же сіли ми.
   - Від тата ви отримали силу і витонченість при середньому зрості (майже два метри), а ще винахідливість і інженерну жилку - недарма вас цікавить будова будь-якої іграшки. Від ойдрів вам дісталася хороша інтуїція і спритність. У вас дуже хороша пам'ять, як у мандрівниць-піснярок, ви все запам'ятовуєте, варто вам лише раз щось почути або побачити. І хоча пісні складати ви не вмієте, назавжди зберігаєте отримані знання. Коли Айліра стане дорослою, вона теж зможе самозапліднюватися і омолоджуватися, живучи дуже-дуже довго.
   - А як же я? - У мене на очі набігли сльози.
   - А для тебе у мене є один секрет. - Обійнявши мене, прошепотіла мама на вушко. - Ти теж безсмертний, тільки поки про це нікому не треба знати. Я тобі потім розповім.
  Ні Айліра, ні Айлірагіз цих слів не чули, вони подумали, що мама втішила мене якимись ласкавими словами.
   - А я отримав від тата високий зріст і силу, а також винахідливість і політичний талант, який мені дуже стане в нагоді, коли я стану Гізом! І пам'ять у мене теж дуже хороша, правда, не така абсолютна, як у вас. А ще я хитрий і виверткий, а інтуїція підказує мені, що...
   - З нами ви розібралися, а як інші ваші брати і сестри? - Перервала його мама і перевела нашу увагу на інших дітей.
   - Айшуханіза струнка і витончена, як ойдр, але шкіра у неї дуже світла, блідо-жовта - це від уйкрів. - Почав я згадувати наші спостереження.
   - І волосся у неї майже біле та коротке - всього лише до лопаток. - Підхопила Айліра.
   - Значить, в ній змішалися уйкри, ойдри і ийли. Вона, напевно, виросте дуже великою і сильною. - Припустив я.
   - З неї вийде хороший воїн. - Кивнув головою Айлірагіз.
   - Як і з Лірідана. Йому лише один рік, а він вже майже такого же зросту, як Айлірагіз! А який сильний! Він сам пересунув гойдалку, яку принесли двоє дорослих слуг! - Висловила наше загальне захоплення Айліра.
   - А Одракраз - майже чистий ийл: середнього зросту, золотисто-коричнево-жовтий, волосся довге і теж такого кольору, очі - темно-жовті з помаранчевими искринками. Від світлої мами йому майже нічого не дісталося.
   - Напевно, він буде дуже винахідливим, спритним і хитрим. - Додала Айліра.
  - А судячи зі світлої шкірі і довгого русявого волосся його сестри Украгейри, в ній більше від ойдрів, значить, вона буде витонченою, стрункою і сильною. - Підсумував я.
   - А ще хитрою, спритною, з чудовою інтуїцією і здатністю уникати неприємностей. - Додала мама.
   - Три сестрички Ийліраз, Ийжараз і Ийрийна майже чисті ийли. Значить, вони будуть винахідливими і розумними, будуть багато знати, вміти знаходити компроміс, як політики. - Продовжила аналіз Айліра.
   - Близнючки Яйліза і Яйліма на додаток до ийлів мають також темне та кучеряве волосся довжиною всього лише до плечей, мабуть від ейжазім, і світло-золотаву шкіру, а також широкі кістки, напевно, від уйкрів. Якими ж вони вийдуть? - Задумався я.
   - Винахідливими, сильними і з хорошою пам'яттю! - Вирішила Айліра.
   - Ойдраза і Дразойка імена мають, як у ойдрів, але волосся у них зовсім біле і коротке, як в уйкрів, хоча шкіра - майже як у тата. Сильні і високі воїни, як уйкри, і винахідливі та верткі, як ийли. - Не став занадто просторікувати я.
   - Єйнайка і Єйкайна мають шкіру золотисто-темно-жовтого кольору, з помаранчевими искринками, як у тата, і довге русяве волосся, як у ойдрів. Як з ийлів, з них можуть вийти винахідники, політики, інженери і вчені, а як з ойдрів - витончені, сильні і хитрі спритники із загостреною інтуїцією.
   - Йойлока взагалі виглядає незвично - абсолютно біле коротке волосся. - Почав я перераховувати її зовнішні відмінності.
   - Це від уйкрів. Значить, вона буде великою і сильною. - Відразу ж почала робити висновки Айліра.
   - Коричнево-жовта з золотинками шкіра.
   - Суміш ийла і ейжазіми - пам'ять, винахідливість, уміння знаходити компроміси.
   - І при цьому вона вже зараз незвичайно струнка і витончена.
   - Хитрість, спритність, інтуїція. - Підсумувала Айліра.
   - Все! - Я почав збирати камінчики і розкладати їх по спорожнілих дільничках.
   - А десята жінка? - Зупинила мене мама.
   - А у неї немає дітей!
   - Але ж колись можуть бути? Якою може бути її дитина?
   - Якщо тато-ийл високий, сильний, дуже стрункий і витончений зі шкірою темно-жовтого кольору з помаранчевими искринками і довгим, такого ж кольору волоссям... - Почав перераховувати я.
  - А десята мама теж ийл, але з русявим волоссям і витончено-тонка, значить, у ній є трохи від ойдрів. - Продовжила Айліра.
   - То дитина вийде майже чистим ийлом - розумним, винахідливим і спритним, з невеликим додаванням ойдранської сили, хитрості, спритності і інтуїції. - Говорячи це, я згріб всі камінчики і розклав їх по дільничках в ящику.
   - А тепер купатися і спати! - Мама сплеснула в долоні і вони з нянею, що з'явилася наче нізвідки, повели нас до загального басейну.
  Айлірагіз, подавши знак слугам, щоб вони закрили і прибрали зі столу ящик з колекцією бурштину, пішов купатися у свій особистий басейн .
  
  6. СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ.
  Наближалася середина зими, дощі йшли майже кожного дня, тому на прогулянку ми виходили з "листочками".* Тихе дзижчання "листочків" і постукування крапель дощу по ним налаштовувало на меланхолійний лад. Бігати і стрибати по калюжах набридло, сідати на мокрій лавці не хотілося, та й Айлірагіз постійно про щось думав...
   - Про що ти думаєш? - Нарешті, не витримала Айліра і смикнула його за рукав.
  -------------- -------------------------------------------------- --------------
   *Листочок - літаючий дрон-парасолька у вигляді великого листа вічнозеленого дерева, налаштований на свого господаря.
  - Про свій День Народження. - Відповів Айлірагіз. - Він уже скоро.
   - І що тоді буде? - Підключився я.
   - Прилетять всі татові родичі зі своїми сім'ями і Властителі всіх планет і супутників теж з сім'ями, і буде велике свято.
   - А скільки у тата родичів? - Не вгамовувалася Айліра.
   - Сімнадцять - один брат і шістнадцять сестер. Всі вони правлять окремими Провінціями Ийліра.
   - Це скільки ж народу буде! - Вигукнув я. - Адже у всіх, напевно, такі ж великі сім'ї, як у нас?
   - Ні, така велика родина у всій системі Зель-цок тільки у нашого тата. - З гордістю відповів Айлірагіз.
   - Чому?
   - Тому що він править не лише планетою Ийлір, але й всією системою Зель-цок. Всі інші не такі важливі, тому сім'ї у них менші.
   - А які у них сім'ї?
   - Різні. - Різко зупинився Айлірагіз. - Мені вже ніколи з вами розмовляти, пора йти репетирувати ритуал.
   - Звичайно, йди! - Погодилася мама. - Я сама їм все розповім.
  Айлірагіз розвернувся і побіг так швидко, що "листочок" аж загудів від натуги, ледве встигаючи за ним.
   - Будемо гуляти чи сядемо в альтанці? - Запитала мама.
   - Підемо в альтанку! - Дружно закричали ми. - Тільки фонтани не будемо включати, і так води багато!
  Розсівшись на лавках альтанки і втупившись на вимкнений фонтан, ми чекали маминої казки.
   - Зараз я розповім вам Казку про сім'ю. - Сказала мама. - Колись давним-давно...
   - А чому ти всі казки починаєш словами "давним-давно"? - Перервала її Айліра.
   - Тому, що це все дійсно відбувалося дуже давно, майже мільйон років тому.
   - Ого! І ти все це пам'ятаєш? - Здивувався я.
   - Я все пам'ятаю, але не тому, що сама це бачила, адже мене тоді теж не було. Я все дізналася з Інформаційних Кристалів.
   - А-а-а... Ну, розповідай.
   - У ті далекі часи, коли Загальногалактичні воїни перемогли воїнів нашої Зель-цок-ської системи, загинули майже всі наші чоловіки. Крім того, на систему було накладено Обмеження Народжуваності - це така космічна комп'ютерна програма, яка стежить за тим, щоб зель-цок-тів не ставало більше певного числа. Якщо їх стає більше, програма запускає в нашу систему віруси, які приносять невиліковні хвороби і люди починають дуже швидко вмирати у великих кількостях.
   - Навіщо?
   - Якщо нас буде не дуже багато, то ми не будемо загрозою для інших.
   - А якщо ми станемо хорошими, ми теж не будемо загрозою? - Запитав я.
   - Не будемо. Але ж вони там не знають, стали ми вже хорошими, чи ні. Так от... Звичайно, ми би швидко могли розмножитися і за допомогою саморозмноження...
   - Але тоді би не було хлопчиків! - Вставив я.
   - Тому комп'ютерна програма робить так, що самозапліднюватися можна тільки один раз, всі інші діти розсмоктуються і не виходять з живота.
  - А за допомогою чоловіків?
   - Якщо ви будете постійно перебивати мене запитаннями, я так ніколи і не доберуся до головного! Ви будете слухати?
  Ми мовчки кивнули.
   - Отже, після поразки у Загальногалактичній Війні, коли нашу систему ізолювали від решти Галактики, чоловіків на уцілілих планетах і супутниках залишилося дуже мало. Тоді і почали розроблятися різні сімейні традиції, які до нашого часу придбали остаточного усталеного вигляду.
  Головний Гіз - Властитель всієї системи, який традиційно живе на Ийлірі, може мати десять дружин - за кількістю вцілілих планет.
   - Але ж їх всього дев'ять: дві на другий орбіті, три на третій і чотири на четвертій! - Заперечила Айліра.
   - Тоді ще Айшух і його супутники, хоча і палали в огні, але все ще існували. Ці десять дружин мали право народити від нього двадцять дітей. Потім, коли Айшух і його супутники остаточно перетворилися на попіл, дітей можна було мати лише вісімнадцять - по числу супутників, що залишилися, а кількість дружин вирішили залишити колишньою.
  Найстарший з дітей стає спочатку Спадкоємцем, а потім Властителем Системи Зель-цок, а всі його брати і сестри - Правителями сімнадцяти Провінцій Ийліра.
   - У нас Властителем стане Айлірагіз, а ми, всі інші брати і сестри, будемо Правителями Провінцій? - Уточнив я
   - Так. Всі ви будете мати право тільки на трьох дружин чи чоловіків - по числу населених планет і на шістьох дітей - по числу супутників трьох планет.
   - У Ейліра буде три дружини, а у мене - три чоловіка. - З розумінням кивнула Айліра.
   - Володарі планет Ийлім і Ийліц мають право на дев'ять дружин чи чоловіків - стільки планет залишилося в системі - і теж на вісімнадцять дітей - кількість супутників. - Продовжила мама. - Старша дитина стає Володарем планети, а інші брати і сестри - Правителями сімнадцяти Провінцій. Вони, так само, як на Ийлірі, можуть мати трьох дружин чи чоловіків - по числу населених планет, і шістьох дітей - по числу супутників.
  Володар або Володарка кожного з шести супутників мають право на шість дружин чи чоловіків - по кількості супутників в системі; і на дев'ять дітей - три населені планети плюс шість їх супутників. Старший з цих дітей стає Володарем супутника, а решта - Правителями восьми Провінцій на супутнику і теж можуть мати трьох дружин чи чоловіків і шістьох дітей.
  Всі решта чоловіків у всій системі Зель-цок, що не належать до касти правителів, мають по дві дружини, а ті - по двоє дітей. Жінки, яким чоловіків не вистачило, можуть один раз самозапліднитися.
   - А якщо хтось захоче два рази? - Поцікавилася Айліра.
   - Тоді її та дитину вб'ють. Але цього ніколи не відбувається, тому що ніхто цього закону не порушує.
   - А Мандрівниці-Піснярки?
   - Мандрівниці-Піснярки втратили здатність мати дітей, тому сімей не мають. Все зрозуміло?
  Ми кивнули.
   - Тоді порахуйте гостей, які прилетять на триріччя Айлірагіза.
   - А дітей теж рахувати?
   - Ні, тільки дорослих.
  - Сімнадцять братів і сестер тата, двоє Володарів Ийліма і Ийліца, по сімнадцять їх братів і сестер - це п'ятдесят три! - Почав рахувати я.
   - Шість Володарів супутників і у кожного - по шість дружин чи чоловіків - це ще сорок два. - Порахувала Айліра.
  - У кожного з них по вісім братів і сестер - це ще сорок вісім. Всього виходить... Сто сорок дві особи!
   - І ще троє Спадкоємців планет, яким вже виповнилося по три роки. - Вставила мама.
   - Це сто сорок п'ять. І вся наша сім'я! - Додала Айліра. - Адже ми всі будемо на святі?
   - Звичайно. - Відповіла мама. - Тим більше, що в цей день свято не тільки в Айлірагіза, а й у Дразойки, Єйкайни і Йойлоки, адже їм виповнюється по одному року.
   - А коли виповнюється три роки дітям Володарів інших планет, теж всі збираються? - Запитав я, уявивши, як часто доводиться всім перелітати з планети на планету і з супутника на супутник.
   - Ні, Властителі інших планет запрошують до себе тільки своїх родичів і сім'ї Володарів своїх супутників, а також Головного Властителя, тобто, вашого тата зі Спадкоємцем, якщо йому вже виповнилося три роки. Володарі супутників запрошують тільки своїх родичів, тобто Правителів своїх восьми Провінцій, і Володаря своєї планети зі Спадкоємцем. А Правителі Провінцій запрошують тільки Володаря планети або супутника.
   - Добре! - Полегшено зітхнув я. - Значить, нам не доведеться літати туди-сюди постійно.
   - А бідному Айлірагізу доведеться! - Пожаліла брата Айліра. - Це скільки ж свят йому доведеться відвідати? Сімнадцять наших і по сімнадцять на двох інших планетах - це ж цілих п'ятдесят один раз!
   - А ще на наших двох супутниках - два Володаря, у яких по дев'ять дітей - це ще вісімнадцять разів! - Додав я. - Всього виходить шістдесят дев'ять!
   - Але це ж не за один рік! Іноді між святами проходить і по десять років. - Заспокоїла нас мама.- Всі ці свята влаштовуються не тільки на честь днів народжень, в цей час Володарі, Властителі і Правителі вирішують різні політичні, дипломатичні, наукові, технічні, економічні, управлінські питання нашої системи. А крім того, слухають Мандрівниць-Піснярок, які передають інформацію у вигляді пісень про важливі події на інших планетах і про події давнини від покоління до покоління.
   - А як ти стала дружиною нашого тата? - Запитала Айліра.
   - Для цього спочатку доведеться розповісти, як я взагалі з'явилася на світ. - Зітхнула мама.
   - Розповідай! - Підбадьорив її я.
   - Мій тато був самим звичайним зель-цок-том, батьками якого були чистокровний ийл з Ийліра і чистокровна ойдра з супутника планети Ойдраж - Ойдражен. Від тата-ийла йому дісталися двометровий зріст і пропорційна статура з золотисто-медовим кольором шкіри, а також винахідливість і тяга до знань. Від мами-ойдри - більш світле волосся, а також сила і надзвичайна інтуїція, що межує з яснобаченням. Він дуже любив проводити час у Храмі Знань, а я вже казала, що там часто бували і ейжазіми, які прослуховували і переглядали Кристали Знань. І ось там він познайомився з моєю мамою і навіть зважився взяти її за дружину.
  Моя мама була крилатою, чорно-фіолетово-шкірою, маленького зросту - всього метр п'ятдесят, з тонкою талією і коротким кучерявим волоссям, величезними очима і чудовим голосом. Ніг у неї, звичайно ж, не було, але вони з татом часто зустрічалися біля одних і тих же Кристалів. Ойдранська інтуїція підказала татові, що союз з нею може бути дуже потрібним для людства.
  Тоді, сім тисяч триста сорок вісім років тому (майже 22 тис. 655 земних років) люди вже й не сподівалися, що ці раси можна змішувати. Але у моєї мами-піснярки зуміли вирізати з живота живу мене. Я пам'ятаю її - адже мені дісталася ейжазімська пам'ять. Вона лежала на ліжку, вся така маленька, фіолетово-чорна, а крила звисали аж до підлоги. Коли мене піднесли до неї, вона простягнула до мене руки, пригорнула до себе і заспівала. Вона співала пісню про Єюя. У дитинстві я думала, що це просто колискова пісня, в приспіві якої часто повторювалося: "Єюй-Єюй". Потім мама прошепотіла: "Не квапся виходити заміж, залишайся як можна довше у Храмі Знань. Твоя доля - народити і виховати Єюя!" - і майже відразу ж померла. Я, звичайно ж, тоді нічого не розуміла, тільки запам'ятала. А коли навчилася розуміти нашу мову і говорити, тоді вже зрозуміла.
   - Ти називаєш мене Єюй тому, що мама тобі так співала? - Здогадався я.
   - Не тільки. Адже ти - сімнадцята дитина нашого тата. ("Сімнадцять" зель-цок-ською - "єюй").
   - А чому тобі треба було довго залишатися у Храмі Знань? - Поцікавилася Айліра.
   - Тому, що жінкам дозволяється користуватися Інформаційними Кристалами лише до тих пір, поки вони не вийдуть заміж. А потім вони тільки можуть супроводжувати туди своїх дітей, яким вже виповнився один рік, але самі нічого дізнаватися не мають права, тільки те, що замовлять у Храмі їхні діти, поки їм не виповниться шість років. Така склалася традиція. А мені хотілося дізнатися якомога більше.
   - Дурна традиція! - Вигукнув я. - Це несправедливо, що жінка хоче щось дізнаватися, а їй не дозволяють. Я би це змінив! - І я обійняв маму.
   - Може, і зміниш... - Прошепотіла мама так тихо, що її почув тільки я.
   - А скільки часу ти чекала тата?
   - Сім тисяч сто сорок п'ять років (майже 22 тис. 640 земних років). За цей час я дуже багато чого дізналася і запам'ятала. Тато, поки не став Володарем, теж довго не одружувався, щоб діти у нього з'явилися якомога пізніше. Тому вільний час теж проводив у Храмі Знань. Ми зустрілися, коли йому було шістьсот тридцять сім років (майже 1917 земних років). У нього тоді вже кілька років була одна дружина, але дітей ще не було.
  Моя інтуїція, яка дісталася від мого тата, підказала, що вже пора, тому я погодилася стати його другою дружиною і через три роки народила першого сина - Айлірагіза. А вже після нього спочатку третя дружина народила другу татову дитину - дівчинку Ийліраз, а потім перша - теж дівчинку.
   - Айшуханізу! - Вигукнули ми з Айлірою разом.
   - А потім тато привів по черзі ще сім дружин, і вони народили всіх інших дітей.
   - А ти народила ще й нас!
   - Так , і вам пора спати!
  
  7. ПОВНОЛІТТЯ* АЙЛІРАГІЗА.
  Настав трьохсотий день року, Півколо, Середина Зими, Найкоротший День у році. Нам з Айлірою виповнилося по півроку (майже 1 рік і 6,5 місяців земного часу), а Айлірагіз досяг Повноліття - йому виповнилося три роки! (Приблизно 9 земних років і 4 місяці). Свято розпочалося з самого ранку.
  По-перше, довелося вбиратися. Ми з Айлірою наділи сріблясті сорочки і шаровари з червоними поясами і такими ж капцями. Айлірагіз був золотим - до сорочки і шароварів у нього тепер додалися золотисті чобітки замість капців, золотий пояс, який застібався на халаті з червоно-золотистим візерунком, одягненому поверх золотистої сорочки.
  Золотава шкіра і волосся Айлірагіза зливалися з золотом одягу і він, коли не рухався, здавався золотою статуєю.
  Мама до сніданку вдруге у нашому житті вийшла у сукні. Цього разу вона було червоно-помаранчевою, як язики полум'я в каміні. І, як у справжньому полум'ї, при ходьбі з нього вилітали і розвивалися на вітрі окремі стрічки-язики. Здавалося, мама горіла як казкова позагалактична птаха-
  
   ----------------------------------------------------------------------------------------------------
   *Повноліття у зель-цок-тів настае в 3 роки (9 років і майже 4 міс. земних). Це означає, що тепер дитина сама може вирішувати, чому вчитися і чим займатися, а також несе відповідальність за свої вчинки. При цьому більшість дітей залишаються з батьками до 20 років (трохи більше 61,5 земних). Фізична зрілість настає в 6 років (трохи більше 18,5 земних років). Одружуються, як правило, після 500-річчя (трохи менше 1539 земних років), хоча можуть мати дітей і після 6-річчя. Живуть в середньому близько 1000 років (трохи менше 3077земних років).
  
  феніксаюн*. І це відразу же налаштувало нас на урочистий лад.
  Слуги і няні теж вбралися - всі вони були у святкових жовто-червоних сорочках і шароварах з чорними поясами і чорними капцями.
  На сніданок подали наші улюблені делікатеси і напої, а зі стелі лилася урочисто-радісна музика. По закінченні сніданку до їдальні зазирнув тато.
   - То як ти, Айлірагіз? Готовий? - Запитав він, торкнувшись голови старшого сина рукою.
   - Готовий! - Нервово ковтнув Айлірагіз і автоматично перерахував пальцями затискачі, що зібрали його волосся в хвіст. Затискачів було дев'ять - по числу планет і супутників.
  - Я вірю в тебе! - Сказав тато і, як дорослому, вклонився Айлірагізу головою, склавши руки за спиною - лівий лікоть у долоні правої руки.
  Айлірагіз так само склав руки і вклонився татові головою. Ми з Айлірою перезирнулися - Айлірагіз став зовсім дорослим. Тато вийшов, а ми пішли по коридору до Головного Ігрового Залу.
  Попереду дуже швидко йшов Айлірагіз, склавши руки позаду, як всі дорослі чоловіки. За ним, наче в язиках полум'я, ніби летіла мама. За мамою, взявшись за руки, ледве встигали ми з Айлірою, а за нами - четверо слуг і дві няні.
  Посередині галереї-коридору Айлірагіз раптом зупинився і втупився у картину-вітраж у заскленому отворі між колонами. На картині воїн-ийл в золотистих обладунках стародавнього космо-воїна, стоячи на крилі космоліта, гордо озирав свою здобич - низку полонених гуманоїдів-інопланетян, які несли на згорблених плечах якісь нерозумі-
   -----------------------------------------------------------------------------------------------------
   *Птаха-феніксаюн - казкова птаха, у якій замість пір'я язики полум'я. За легендою, вона є передвісником важливих доленосних подій в історії всієї системи Зель-цок. Кажуть, останнього разу вона прилітала у нашу систему перед поразкою зель-цок-тів у Загальногалактичній Війні.
   лі, але мабуть цінні, стародавні речі.
  Айлірагіз спробував прийняти таку саму позу, як воїн на картині. У нього це вийшло так схоже, що ми з Айлірою аж роти пороззявляли. Мама стояла мовчки і чекала, поки Айлірагіз піде далі. Айлірагіз знову склав руки ззаду і пішов вперед, але вже не так швидко, а спокійніше. Ми вийшли в свою нішу і сіли на диван. Слуги і няні встали за нашими спинами.
  Головний Ігровий Зал сьогодні виглядав не так, як завжди: над сімейними нішами були підняті стіни-перегородки, і виявилося, що за ними балконними ярусами розташовуються ряди диванів для гостей. Всі ці ряди були заповнені святково вбраними людьми - батьковими родичами-Правителями і Властителями всіх населених світів системи Зель-цок з їхніми чоловіками і дружинами. Всі гомоніли і перемовлялися та раптом, абсолютно несподівано, замовкли і застигли на своїх місцях. Тиша, що настала, була така гучна, що хотілося почухати вуха, але я втримався. І раптом зі стелі пролунав урочистий голос:
   - Властитель трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи Зель-цок - Ийліріміц-Гіз!
  У свою нішу вийшов тато. Всі - і дружини з дітьми в своїх нішах, і гості на балконах - встали. Папа підійшов до краю ніші, обвів усіх поглядом, кивнув і сів на своє крісло-трон.
  Всі знову сіли. Я думав, що зараз Голос представить Айлірагіза, але виявилося, що спочатку повинні вийти ті, кому виповнився один рік.
   - Один рік сьогодні виповнюється Дразойці, Єйкайні і Йойлоці! - Проголосив Голос зі стелі.
  Дівчата одночасно вийшли в центр, встали колом спинами одна до одної і повільно повернулися навколо центру три рази, тримаючи в руках яскраві мішки. Потім вони попрямували до татової ніші.
   - Дразойка! Єйкайна! Йойлока! - По черзі вклонилися вони татові. - Один рік! - Це вони сказали вже разом.
   - Властитель трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи Зель-цок - Ийліріміц-Гіз! - У відповідь нагадав усім присутнім тато і кивнув дівчаткам.
  Ті знову вклонилися і пішли по колу, роздаючи молодшим дітям іграшки. Оце так свято! Нам з Айлірою, Ийрийні і Украгейрі дісталося по три іграшки! Всі інші діти виявилися старше одного року. Тільки ми зібралися їх роздивитися, як дівчатка-однолітки сіли на свої місця і знову пролунав голос зі стелі:
   - Спадкоємець Властителя трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи зірки Зель-цок - Айлірагіз!
  Айлірагіз встав і вийшов на середину залу. Руки він тримав складеними за спиною - лівий лікоть у долоні правої руки, як у справжнього дорослого чоловіка. Піднявши обличчя до стелі, Айлірагіз став повільно повертатися навколо своєї вісі...
  І тут, звідкись з верхнього балкона, до прозорого купола-стелі залу під неймовірно прекрасну музику голосів, що виспівували голосні звуки, вилетіли три Мандрівниці-Піснярки! То ось вони які: маленькі, не більше півтора метри в довжину, чорні, з величезними фіолетовими очима і кучерявими шапками короткого волосся, з такими тонкими таліямі, що, здавалося, їх можна охопити пальцями наших дитячих рук, вони зависли під куполом, швидко змахуючи своїми чорно-фіолетовими крилами. Одягнені вони були в блискучі, загострені донизу сукні-мішки, що переливалися чорно-зелено-синім, охоплюючи круті стегна і стягнуті на тонких таліях тугими поясами, та приховували нижні частини їх тулубів. Спереду ці мішки, як фартухи, кріпилися лямками на тонких, довгих шиях. Маленькі тонкі ручки, що виростали з крил, пальцями переплелися в замок і склалися на грудях. А потім вони заспівали...
  Спочатку я просто розчинився у надзвичайно мелодійнім звучанні їх голосів, а потім до мене почав доходити і сенс самої пісні. Мандрівниці-Піснярки співали про те, що Спадкоємцеві Володаря зоряної системи Зель-цок Айлірагізу виповнилося три роки і він став повнолітнім. У пісні перераховувалися обов'язки, які тепер покладаються на Спадкоємця, та всі планети нашого світу - і живі, і мертві. Піснярки поступово знижувалися і тепер кружляли над самою головою Айлірагіза.
  Поки вони спускалися, під купол вилетіли ще три ейжазіми. Тепер пісню співали вони, а перша трійка тільки створювала музичний фон своїми голосами і шелестом крил. Нові Піснярки співали про колишню велич системи Зель-цок і перераховували героїчних предків Володаря.
  Коли і ці Піснярки почали спускатися нижче, вилетіла ще одна трійка. Тепер мелодію одними лише голосними звуками вели шість ейжазім, а пісню-текст співали три нові.
  Це була пісня-побажання, в якій Спадкоємцеві бажали повернути колишню велич зель-цок-тів, відродити життя на мертвих планетах та супутниках, сприяти припиненню ізоляції від решти Галактики і виходу у Зовнішній Космос...
  Весь цей час Айлірагіз повільно повертався навколо своєї вісі, обводячи поглядом усіх присутніх. Коли Мандрівниці-Піснярки закінчили свій спів і спурхнули на самий верхній балкон, він повернувся до ніші тата і пішов до нього. Ось він зупинився біля сходинки і голосно представився:
   - Спадкоємець Властителя трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи зірки Зель-цок - Айлірагіз!
  Тато встав, тримаючи щось у руках. Це виявився золотий обруч, до якого були прикріплені моделі трьох планет третьої орбіти з їх шістьма супутниками. Цей обруч тато надів Айлірагізу на голову, а потім з поза трону дістав найсправжнісінький, не іграшковий, золочений бластер - символ Властителя! Тато допоміг Айлірагізу прикріпити його до засувок на золотому поясі, взяв його за обидві руки і урочисто, відступаючи задом, підвів його до другого крісла-трону. Айлірагіз повернувся обличчям до залу і вони обидва стали перед своїми тронами, дивлячись у підлогу прямо перед собою.
  Всі встали. Ми теж. Властитель і Спадкоємець підняли голови і, повертаючи їх справа наліво, обвели всіх поглядами. Знову заспівали ейжазіми і тато з сином повільно опустилися у свої крісла. Всі також сіли. Тато подав знак рукою і всі Властителі планет, Володарі супутників і Правителі Провінцій, покинули свої місця. Через кілька хвилин вони вийшли в зал по коридору Парадного Виходу, з якого слуги зазвичай вносили нам іграшки і розважальне обладнання. Кожен по черзі підходив до ніші Властителя та Спадкоємця, кланявся головою і йшов у коридор за їх тронами. Коли всі зникли в татовому коридорі, тато з Айлірагізом встали і теж вийшли.
   - Вони пішли на Велику Раду. - Попереджаючи наше запитання, прошепотіла мама.
  Слуги з нянями зникли якось непомітно і безшумно. Тепер у залі залишилися тільки мами з дітьми нашої сім'ї в своїх нішах і члени сімей Властителей та Правителів на балконах. Голос з-під купола проголосив:
   - Урочисте посвячення Спадкоємця закінчено! Дітям можна грати!
  Скинувши з себе урочистий вигляд, всі ми вибігли на середину залу, куди слуги вже вносили іграшки, гойдалки та
  інше споряддя.
  
  8. РОЗШИРЕННЯ СВІТУ.
  Тепер Айлірагіз жив у батькових покоях. Мама переселила мене в покої Айлірагіза, тому ми з Айлірою опинилися тепер в окремих кімнатах. Ставши дорослим, Айлірагіз приходив до Головного Ігрового Залу пограти з нами та іншими дітьми лише раз на десять днів - тоді у нього був День Відпочинку. Весь інший час він навчався у тата управляти. Як - він не розповідав, відмахуючись від нас і кажучи:
   - Мені треба відпочити від державних справ, дайте розслабитися і просто пограти!
  У такі дні вся його дорослість кудись зникала і він знову ставав схожим на дитину. А ми ставали все дорослішими та дорослішими, готуючись до свого першого ювілею - на Новий Рік нам мало виповнитися по одному року! (Майже 3 роки і 1 місяць земного часу). За цей час, в День Весняного Рівнодення, відсвяткували свої річні ювілеї Ийрийна та Украгейра, а сестра Ийліраз стала повнолітньою і теж, як Айлірагіз, тепер з'являлася в Ігровому Залі тільки раз на десять днів.
   - А чому ніхто не святкує два роки? - Після їх ювілеїв поцікавилися ми.
   - Тому, що, згідно з палацовим етикетом, урочисто відзначають тільки Першу Чверть, Перший Рік, Повноліття, тобто три роки, і Фізичну Зрілість - шість років. Всі інші річниці або зовсім не святкуються, або відзначаються у вузькому колі в особистих апартаментах. - Відповіла мама. - Так заведено, така традиція.
  Всі діти були старшими за нас, всі вже відсвяткували свою першу річницю і відвідували Храм Знань. Дітей в Головному Ігровому Залі ставало все менше і менше. А одного разу вийшло так, що ми з Айлірою виявилися там лише удвох.
   - Який сенс йти до Головного Ігрового Залу, якщо ми там самі? - Запитала мене Айліра. - Це все одно, що грати в своєму залі.
   - Нудно. - Погодився я. - У Головний зал треба ходити раз на десять днів, коли там збираються всі.
   - То що, нам залишається тільки наш зал і сад? - Айліра була повністю розгублена.
   - Який маленький світ у маленьких дітей! - Обурено тупнув я ногою.
   - А ви розширте свій світ. - Підняла мама голову від свого малювання, яким вона займалася, коли ми грали.
   - Як?! - З надією підійшли ми до мами. - Адже нам до року не можна залишати палац!
   - А ви весь палац знаєте?
   - Ну, наші кімнати, басейн... - Почала Айліра.
   - Ігровий зал, їдальня, сад, коридор, Головний Ігровий Зал, ніші всіх членів сім'ї... - Продовжив я.
   - А де живуть наші слуги? Няня? Звідки з'являється їжа в їдальні? Як влаштований весь інший палац? Де займаються державними справами тато з Айлірагізом? Що знаходиться за межами палацу?
   - Ми нічого цього не знаємо? - Запитливо подивилася на мене Айліра.
   - І як нам раніше в голову не прийшло зайнятися дослідженням палацу?! - Здивувався я.
   - Всі питання приходять у голову при необхідності. - Встала з дивана мама. - Раніше ви були зайняті іграми, часу на щось інше у вас не залишалося, тому і питання про розширення миру не виникало. А тепер ви дозріли для нових відкриттів.
   - Тоді пішли відкривати палац! - Айліра рішуче взяла маму за руку.
   - Підемо розширювати наш світ! - Я теж взявся за мамину руку.
  Спочатку ми досліджували наші покої, які представляли собою окремий круглий палац, з'єднаний з Головним довгим коридором-галереєю.
   - Батьків палац - Головний, навколо нього розташовані всі інші палаци, як планети навколо нашого Зель-цок.
   - Десять планет - десять палаців! - Вигукнула Айліра. - А в них живуть десять дружин з дітьми!
   - Взагалі-то, палаців п'ятнадцять, адже і планет раніше було п'ятнадцять.
   - А ті п'ять палаців що, порожні стоять? - Запитав я.
   - Ні, в них поселяють гостей: Властителів планет і супутників, Правителів провінцій, Мандрівниць-Піснярок, які ніколи не живуть довго на одному місці.
   - А татів палац великий?
  - Він просто величезний, як наш Зель-цок! А від нього, як промінчики, відходять п'ятнадцять коридорів-галерей до п'ятнадцяти палаців. І всі наші палаци - круглі, як планети. З них лише виступають по два півкола, як супутники - Ігровий Зал і Зал для Занять на діаметрально протилежному боці.
   - Чому ми нічого не знаємо про Зал для Занять? - Здивувався я.
   - Тому, що поки вам вистачало Ігрового.
   - Пішли досліджувати наш палац! - Я рішуче потягнув маму до виходу.
  Виявилося, що весь наш палац був досить великим. Круглий в плані, він був ще й двоповерховим з оглядовою башточкою на куполі. Палац перетинали два діаметральні коридори, а в самому центрі цього перетину була встановлена підйомна платформа. Перший коридор закінчувався з одного боку Ігровим Залом, а з іншого - Залом для Занять. Центри цих залів знаходилися на окружності палацу, тому круглі зали виступали з головної окружності півколами супутників. Ці виступаючі частини були повністю засклені, а крізь скло проглядався навколишній сад.
  Другий коридор починався від їдальні і продовжувався коридором-галереєю, яка вела до Головного Палацу. З боків від ігрового залу розташовувалися наші апартаменти: моя і Айліріна кімнати, спальні, а також наші особисті басейни, туалети і гардеробні. До моєї кімнаті примикала їдальня, яка з іншого боку межувала з кухонними покоями. Айліріни апартаменти межували з верандою-виходом в наш сад, через центр якого проходив головний коридор-галерея. З іншого боку цієї веранди розташовувалися мамині апартаменти - теж кімната, спальня, особистий басейн, гардеробна, туалет - все, як у нас. А межували мамині кімнати з Залом для Занять.
  Цей зал був таким же круглим, як Ігровий, тільки по периметру заставлений столами з незрозумілими речами.
   - Це різне наукове і художнє обладнання, яке, можливо, вам коли-небудь знадобиться. Ось це, наприклад, фарби, пензлі, дощечки для малювання. Ви ж знаєте, що я люблю малювати?
  Ми кивнули, розглядаючи зблизька те, чим мама малювала свої картини, адже в нашій ігровий вона робила тільки начерки малювальними паличками на тонких дерев'яних дощечках.
   - А Айлірагіз любив ліпити з пластина космічні кораблі. - Мама підвела нас до столу, на якому в коробках лежав різнокольоровий пластин. - Ось цей космоліт він залишив для вас. - Мама дістала з полиці над столом овальний космоліт з невеликими виступаючими крилами.
   - Такий космоліт я вже бачила! - Вигукнула Айліра.
   - Так! На одному з вітражів в коридорі-галереї! - Згадав я.
  Мама вивела нас з круглого залу в коридор і повела далі.
   - А що за тими дверима? - Зупинився я між Залом для Занять і кухонними покоями.
   - А тут знаходиться Зал Кристалів. - Відповіла мама. - Але вам до року користуватися ним не можна.
   - Чому? - Образились ми разом.
   - Така традиція. - Зітхнула мама.
  Весь цей час ми йшли окружним коридором і заходили в приміщення, зовнішні засклені стіни яких виходили до саду. Але з іншого боку коридору теж були двері.
   - А там що? - Штовхнув я одну з них.
  За дверима було напівтемно, стояли якісь великі конструкції і щось гуло.
   - Це службові приміщення, що забезпечують життя нашого палацу. - Пояснила мама. - Одні добувають і очищують воду, інші подають її до басейнів, фонтанів, кранів, туалетів. Є машини, які очищають повітря, охолоджують або підігрівають його. Деякі переробляють відходи нашої життєдіяльності. Є холодильники для зберігання продуктів, машини, що перуть одяг, склади для різних речей і допоміжних засобів і багато всього такого.
   - А де живуть слуги і няні? - Запитала Айліра.
  Ми саме зупинилися в центрі перетину двох діаметральних коридорів.
   - Давайте станемо на цей круг. - Запропонувала мама.
  Ми встали у намальоване на підлозі білою фарбою коло і мама плеснула два рази у долоні. Коло з ледь чутним гудінням почало піднімати нас вгору.
   - Тут, на другому поверсі живуть няня, слуги, яких ви вже знаєте і які вам допомагають. А ще багато таких, яких ви ніколи не бачили - це кухарі, які готують для вас їжу, і техніки, що керують машинами, прибиральники та посудомийки, прачки та садівники. Та я і сама їх всіх не знаю! Ну, і різне устаткування і машини, які допомагають їм у їхній роботі. Вам хочеться подивитися, як вони живуть?
   - Ну... Давай зайдемо до кімнати няні! - Запропонувала Айліра.
  Кімната няні виявилася маленькою, в порівнянні з нашими, і зовсім простенькою - ліжко, гардеробна ніша, туалет. А басейн був такий маленький, що в ньому можна було тільки лягти, але ніяк не плавати.
   - У інших слуг такі ж маленькі кімнати? - Поцікавився я.
   - Так, їм більше і не треба, адже вони весь час зайняті.
   - Тоді пішли далі!
  А далі ми піднялися в оглядову альтанку на куполі нашого палацу. І звідти побачили весь свій круглий палац, парк навколо нього, доріжки з майданчиками, лавками, фонтанами і коридор-галерею, що веде до Головного татового Палацу.
   - Головний Палац - це не тільки татові покої і Головний Ігровий Зал. Пам'ятаєте, куди пішли всі Властителі, Володарі і Правителі в День Повноліття Айлірагіза?
   - На Велику Раду!
   - Пам'ятаєте, як багато людей туди пішло?
   - Папа і Айлірагіз, Властитель Ийліма і Властителька Ийліца, Володарі шести супутників...
   - Правителі Провінцій всіх планет і супутників... Всього сто дев'ять осіб.
   - Отже, повинно бути місце, де вони зібралися?
   - Повинно.
  - І місце, де займаються державними справами, і місця, де все це забезпечується...
   - І де зберігаються наші качельки та іграшки, і де живуть слуги, і де встановлено різне устаткування...
   - Виходить, що татів Головний Палац дуже великий? - Дійшло до мене.
   - Він вдесятеро більше нашого. - Підтвердила мама. - Та до того ж у нього не два поверхи, а цілих шість!
  Наступного дня мама організувала для нас повітряну екскурсію над усім палацовим комплексом.
  
   Вперше в житті ми сіли в літаючий екіпаж* і піднялися над палацами і деревами. З великої висоти ми побачили величезний круглий парк, в центрі якого розташувався теж круглий, величезний, високий Головний Палац. Від нього в різні боки розбігалися п'ятнадцять галерей, що закінчувалися круглими палацами менших розмірів. Один з палаців був практично без стін - суцільні колони, що підтримують прозорий купол.
   - Це Палац Зустрічей. - Пояснила мама. - У ньому ніхто ніколи не живе, тут тільки зустрічають гостей, а потім проводжають їх або до Головного Палацу або поселяють в чотирьох Гостьових Палацах. Он вони - по два з обох боків від Палацу Зустрічей. Перед Палацом Зустрічей розкинулася велика Кругла Площа, до якої з міста йде Головний Проспект. Це головний проспект нашої Столиці - головного міста планети Ийлір і всієї системи Зель-цок.
   - А що за кругла площа з іншого боку? - Побачив я іншу площу.
  - Це не площа, а посадковий майданчик. Ми саме там сіли в цей екіпаж. На майданчику зазвичай стоять два чотиримісних космічних човника - для Властителя і Спадкоємця і три екіпажі, що літають тільки в межах своєї планети.
   - Як наш? - Уточнила Айліра.
   - Так. Це екіпажі для дружин і дітей, які не досягли повноліття.
   - А чому дружин десять, а екіпажів всього три? - Обурився я. - А якщо іншим захочеться політати?
   - Доведеться чекати своєї черги. - Відповіла мама.
   - Такий етикет. - Зітхнула Айліра. - А що в місті?
  --------------------------------------------------------------------------------
  *Екіпаж - невеликий індивідуальний транспортний засіб, що літає на антиграві, яким можна користуватися на планетах та супутниках. Антиграву зараз мало, тому кількість екіпажів обмежена. Для міжпланетних перельотів використовуються човники.
  
  - Будинки, вулиці, люди. А на околицях - заводи і фабрики, на яких роблять все, що нас оточує в житті.
  - А можна подивитися на місто? - Айліра благально глянула мамі в очі.
   - Вам же ще немає року!
   - А якщо пролетіти над краєм палацового саду? - Заблагав я. - Хоч самий краєчок!
   - Гаразд, спробуємо.
  Мама вивела екіпаж до самого краю палацового парку і підняла його вище. Прямо за деревами парку пролягала окружність вулиці, а по її периметру стояли великі будинки по три-чотири поверхи висотою.
   - Це будинки міської знаті. - Пояснила мама.
  Жоден з них не був круглим! Вони були прямокутними з круглою центральною частиною під куполом. Від вулиці-кола радіально розходилося п'ятнадцять вулиць, вздовж яких стояли прямокутні будинки в п'ять-шість поверхів.
   - А там будинки простих людей.
   - Мама, дивись! Там є діти! - Вигукнула Айліра, помітивши, як в одному з дворів грає купка дітей. - Діти грають не в залі, а на вулиці?!
   - Звичайно, всюди, де є люди, бувають і діти. - Спокійно підтвердила мама. - У них немає палаців і ігрових залів, тому вони грають на вулиці.
   - У них зовсім мало іграшок. - Помітив я.
  Мама вже розгорнула екіпаж від краю парку до нашого палацу.
   - І качельок, і карусельок, і лазалок... - Додала Айліра.
   - А кому ми будемо дарувати іграшки в свій річний ювілей? - Запитав я. - Адже молодших за нас нікого немає, а десята жінка все ще не народила дитину.
   - Вам дарувати іграшки буде нікому.
   - А якщо ми подаруємо іграшки дітям у місті? - Замислився я. - Адже в той день нам вже можна буде виходити з палацу?
   - З палацу вам виходити можна буде. - Згідно кивнула мама. - Але іграшки... Так ще ніхто не робив.
   - Яка-небудь заборона на це є? - Спробував уточнити я.
   - Ні, ніяких заборон немає.
   - Тоді ми подаруємо свої іграшки дітям міста! - Зраділа Айліра.
   - Тільки двох-трьох іграшок буде мало. - Розмірковував я. - Дітей у місті багато, значить, і іграшок треба багато.
   - Тоді треба починати збирати їх вже зараз! Мама, а у нас вистачить іграшок на всіх дітей?
   - Якщо не вистачить, можна буде замовити. - Відповіла мама.
   - Як?
  - Як і все інше. Адже і всі ваші іграшки я замовляла. Я повідомлю слугам-постачальникам, що саме нам треба і вони в потрібний час доставлять все необхідне до Палацу Зустрічей.
  Всі дні, що залишалися до ювілею, ми відбирали деякі зі своїх іграшок в спеціальні ювілейні мішки, обійшли, облазили і оббігали весь палацовий парк, заходили в палаци своїх братів та сестер, вивчали Гостьові Палаци і досліджували Головний Палац.
  Картинки-вітражі у всіх п'ятнадцяти коридорах-галереях виявилися різними, не було жодної однакової, і всі вони відображали різні історичні події, що відбувалися в системі Зель-цок з незапам'ятних часів. Всього було так багато і все це було так цікаво, що час до ювілею пролетів зовсім непомітно.
  
  
  
  9. ПРОРОЦТВО.
  Та ось настав Новий Рік, Повне Коло, Середина Літа, Найдовший День у році - наш День Народження. Цього дня нам з Айлірою виповнилося по одному року, а нашій сестрі Айшуханізі - три роки. Ми вбралися в золотисті костюмчики з узорами-завитками: у мене - зеленими, в Айліри - бордовими. Мама одягла сукню - темно-фіолетову, з довгою накидкою ззаду, схожою на крила ейжазіми, а в її короні переливалися фіолетові та бузкові камені.
  У Головному Ігровому Залі зібралася вся родина, всі ніші були заповнені ошатними мамами і дітьми, а з верхнього балкона визирали Мандрівниці-Піснярки. Сьогодні їх там було набагато більше, ніж на ювілеї Айлірагіза.
   - Це тому, що сьогодні Новий Рік. - Прошепотіла мама. - У Новий Рік Мандрівниці-Піснярки нагадують всім про Пророцтво.
  Спочатку все почалося, як завжди. У свою нішу вийшли тато і Айлірагіз, разом обвели всіх поглядами і сіли на свої трони. Голос зі стелі оголосив нас з Айлірою і ми вийшли на середину залу. А потім ми внесли зміну до ритуалу. По-перше, слуги винесли за нами величезні мішки з іграшками і поставили їх на підлогу. Всі почали переглядатися, адже молодших за нас дітей вже не було. Ми почали обертатися, повернувшись спинами до цих мішків. Потім представилися спочатку Властителю та Спадкоємцеві, а потім батьковим дружинам і нашим братам та сестрам в кожній ніші. Коли ми знову повернулися до центру залу, я голосно сказав:
   - Всі ці іграшки і ще багато інших ми збираємося роздати дітям у місті!
  Ми вклонилися і повернулися до своєї ніши. Слуги винесли наші мішки з залу. Потім коло пошани обійшла трирічна Айшуханіза, що стала повнолітньою. Тепер вона була не в сорочці і шароварах, а в справжньому дорослому одязі. Зовсім світлу, блідо-жовту її шкіру відтіняла рожева з золотистими іскрами, довга сукня, перехоплена на талії золотим поясом. Біле, коротке волосся її не було зібране у хвостик, а вільно стікалося до лопаток. Айлірагіз подав татові золоту корону з рожевими каменями, і тато урочисто надів її на голову Айшуханізі.
  А коли вона повернулася до своєї ніши, з балкона злетіла зграя Мандрівниць-Піснярок. Вони співали і кружляли в повітряному танці, то піднімаючись під самий купол, то спускаючись до самої підлоги. Частина моєї свідомості повністю розчинилася в переливах мелодій, що змінялися одна за одною, підфарбовуючи передавану ними інформацію різними емоційними фарбами і відтінками. Інша частина свідомості почала розпізнавати, запам'ятовувати і аналізувати цю інформацію.
   Спочатку Піснярки співали про красу нашої величезної Галактики, що обертається в космічній порожнечі, висвітлюючи її п'ятьма роздвоєними і закрученими в спіраль променями, що складаються з мільйонів зірок і планет. Потім вони нагадали про те, як Прадавні створили нашу прекрасну Систему Зель-цок з її п'ятнадцятьма планетами і тридцятьма супутниками. Потім в декількох урочистих гімнах співалося про безліч світів, заселених розумними істотами, схожими і зовсім не схожими на людей, а також про Загальногалактичне Співтовариство Ересів*. А потім про вихід зель-цок-тів за межі своєї системи і про героїчні досягнення тієї епохи.
  Подальші пісні забарвилися тривожними нотками, бо в них розповідалося про грабіжі та піратство, про вбивства і руйнування, які стали звичними для зель-цок-тів того часу.
  А далі кілька сумних пісень розповіли про Загальногалактичну Війну, в якій зель-цок-ти зазнали поразки, і про ізоляцію нашої системи від усієї Галактики.
  
   -----------------------------------------------------------------------------------------------------
   * Ереси - (РС) - Розумні Створіння.
  Громовий гуркіт голосів заспівав про руйнування планет п'ятої орбіти, про знищення життя на планетах і супутниках четвертої орбіти, про зникнення Айшуха та його супутників...
  Це було все те, про що ми з Айлірою і так вже знали з маминих казок, але настільки вражаюче, що у нас то гордо запалювалися очі і піднімалися голови, то ставало так сором-
  но, що опускалися плечі, то стискалися кулаки від гніву, то накочували сльози на очі від жалю та безвиході...
  Єдиною невідомої до цього інформацією була згадка про календар. Вся багатомільйонна історія до Поразки з її календарем стала називатися "Доізоляційною". Новий календар почав відлік років з того моменту, коли нашу систему накрили невидимим ковпаком ізоляції - тоді почалася "Епоха Ізоляції". І ось з тих пір пройшло 997 тисяч 997 років.
  Сьогодні ми святкуємо початок Нового 997.998 року! До мільйонного року залишилося всього дві тисячі і два роки.
  А потім всі Мандрівниці-Піснярки впали на підлогу залу і вистелили його своїми чорними тілами, накрившись крилами. І тільки одна з них високо під куполом тонким голосом затягла пісню про занепад нашої цивілізації в умовах Ізоляції. Вона поступово спускалася все нижче і нижче і вже літала, майже торкаючись своїми крилами розпластаних на підлозі, здавалося, мертвих ейжазім.
  І тут в яскравому світлі прожектора під самим куполом з'явилася Мандрівниця-Піснярка у сріблястій сукні-мішку, крила якої були теж вибілені до срібла. Зовсім іншим голосом, урочистим і з нотками надії вона заспівала про Пророка. Під її спів всі інші піснярки стали, ніби, оживати і піднімати голови.
  Майже через 250 тисяч років після початку Ізоляції, в 250.008 році Епохи Ізоляції звичайний ийл Цилірай з планети Ийліц йшов через пустелю, що була колись величезним багатолюдним містом. І раптом прямо над ним зазнав аварії невеликий інопланетний корабель. Він впав всього в декільках сотнях метів від Цилірая. Спотикаючись об каміння зруйнованих від часу будівель, провалюючись в ями, подорожній побіг до корабля, що впав. Люк був відкинутий і Цилірай заліз у корабель. У ньому виявилося лише одне крісло, в якому без свідомості лежав чоловік невідомої раси. Шкіра його була зеленувато-білою, голова дуже велика і безволоса, ніс майже не виділявся, а на руках було по шість пальців.
  Спочатку Цилірай злякався і хотів втекти, але незнайомець застогнав і Цилірай зрозумів, що просто так втекти не зможе. Він витягнув інопланетянина з корабля і потягнув до найближчих руїн, тому що на небі почали збиратися хмари. Почалася гроза. Десять днів доглядав Цилірай інопланетянина, приносячи йому воду і їжу, яку міг добути. А коли прибулець отямився і почав ремонтувати свій корабель, Цилірай допомагав йому, чим міг - то щось потримати, то щось подати. За це на прощання перед відльотом таємничий незнайомець сказав:
   "З'явиться у вашому світі Вселенський Месія, Виконавець Пророцтв, який змінить порядок не тільки в Системі Зель-цок, а й у всьому Всесвіті. Народиться він сімнадцятим у сім'ї, другим у парі і буде безсмертним. Він очистить традиції від непотрібних обрядів і ритуалів, змінить менталітет народів і воскресить, відродить, відкриє цивілізацію після тривалого забуття. Тоді збудеться мрія всіх людей Системи Зель-цок про подолання труднощів, які випали на їх долю, і новий вихід у Галактику".
  Тепер кожну смислову фразу співали, змінюючи одна одну, по дві піснярки: "Для того, щоб Месія з'явився, треба потрудитися. Якщо ти, Цилірай, донесеш цю звістку до всього живого на ваших планетах і супутниках, то період занепаду закінчиться і почнеться нове відродження. Люди повинні перестати вбивати одне одного і взагалі будь-яких ересів, відбудувати забуті міста, розпечатати Храми Знань і тоді менталітет їх зміниться, а купол ізоляції розкриється".
  Піснярки стали по одній вилітати на середину, співали кожна по одній фразі і відразу же ховалися на верхньому балконі. У цих фразах вони перераховували безліч ознак, за якими можна буде впізнати справжнього Месію. У приспівах, які поділяли і підсумовували смислові уривки, в кінці кожної фрази повторювалося: "Єюй-Єюй".
  Коли ця пісня закінчилася, знову вилетіла срібляста ейжазіма і заспівала про те, що гість подарував Циліраю Річ - невеликий циліндр, що легко вкладався у руці, з кнопками. Натиснувши певні кнопки власник міг висвітлити темряву, обігріти холод, відігнати ворогів, викликати допомогу і ще багато чого.
  Тепер, змінивши мелодію і настрій, співали кілька піснярок: "Як тільки корабель зник у височині, Цилірай натиснув кнопку і в небо вдарив світловий промінь. На цей сигнал до нього спустилася ейжазіма, яка саме пролітала повз. У кишені її сукні-мішка було кілька Кристалів. Цилірай надиктував на Кристали отриману інформацію і, таким чином, став Пророком.
  З цього часу і до самої смерті він ходив по різних поселеннях своєї рідної планети і переказував Пророцтво. Мандрівниці-Піснярки записали його на багато інших Кристалів і рознесли по Храмах Знань всіх інших планет та супутників. З'явилася нова традиція - кожного Нового Року вони переспівували інформацію про Пророцтво в палацах і на вулицях, у великих містах і маленьких поселеннях, на всіх планетах і супутниках...
  Всі піснярки впали на підлогу, як опале листя, а потім одна за іншою, великою чорної спіраллю піднялися до купола і замовкли. У тиші було чути тільки шелест їх крил. А в моїй голові набатом звучало: "Єюй-Єюй! Єюй-Єюй! Єюй-Єюй!", яке поступово перетворилося на "Ейлір-Єюй! Ейлір-Єюй! Ейлір-Єюй!" Я підхопився зі свого місця і вибіг на середину залу:
   - Я Ейлір-Єюй! Я сімнадцятий в сім'ї і другий в парі! Я буду змінювати традиції! Я знову виведу зель-цок-тів у Галактику!
  Мандрівниці-Піснярки зібралися у величезне коло і почали кружляти навколо мене з новою піснею, в якій розповідалося, що за минулі після Пророцтва 747 тисяч 985 років на планетах багато разів з'являлися Єюї - сімнадцяті в сім'ї та другі в парі, але ніхто з них не був справжнім.
  До мене підійшла Айліра і міцно взяла мене за руку. Відчуваючи її підтримку, я підняв голову до чорного від ейжазім купола і голосно крикнув:
  - Передайте всім, рознесіть по всьому світу: я з'явився! Я - справжній Єюй! Я - Ейлір-Єюй!
  Тато і Айлірагіз встали з тронів у своїй ніші. Я подивився на них. Тато кивнув мені і тоді я крикнув всім своїм братам і сестрам:
   - Я Ейлір-Єюй! Я починаю міняти традиції! Хто хоче йти за мною, виходьте до Палацу Зустрічей! Ми поїдемо роздавати іграшки дітям у місті! - І ми з Айлірою, міцно тримаючись за руки, вийшли через Парадний Вихід в галерею, що вела до Палацу Зустрічей.
  Я не озирався, хвилювання захопило мене величезною хвилею так, що якби не Айліра, я би міг впасти, не бачачи навіть підлоги під своїми ногами. Я не знав, чи йде хоч хто-небудь за нами, але виявилося, що всі наші брати та сестри, і навіть Айлірагіз з татом, пройшли слідом за нами крізь ліс колон Палацу Зустрічей і вийшли на Круглу Площу.
  Перед Палацом вже стояло кілька платформ*, завантаже-
  ------------------------------------------------------------------------------
  *Платформа - вантажний транспортний засіб на антиграві, що висить у повітрі і який здатен перевозити до десяти тон вантажу. Транспорту на колесах у зель-цок-ській системі немає.
  них різними іграшками. По двоє ми розподілилися по цих платформах, і наш кортеж повільно рушив вулицею - попереду ми з Айлірою, за нами всі наші брати та сестри, а в самому кінці - Айлірагіз з татом. І над усією цією незвичайною колоною - ціла зграя Мандрівниць-Піснярок, яка дзвінко і голосно співала про нову традиції - дарування в День Народження дітей Властителя іграшок міським дітям.
  Коли всі іграшки були роздані і кортеж повернувся до палацу, тато підійшов до мене і сказав:
   - Ейлір, ти взяв на себе дуже важку ношу. Тепер, коли ти оголосив себе Єюєм, за тобою будуть постійно спостерігати: за всіма твоїми діями, за всіма словами. Не дивуйся, якщо з сьогоднішнього дня за тобою всюди будуть слідувати одна-дві Мандрівниці-Піснярки.
  Я підняв голову до неба. Дійсно, всього в декількох метрах наді мною кружляли дві ейжазіми. "А раптом я не справжній?" - промайнула панічна думка і я розгублено глянув на Айліру. Вона міцно стиснула мою руку і кивнула, ніби кажучи: "Я в тебе вірю! Ти справжній!"
   - Ейлір! - Тато поклав свою руку мені на голову. - Тобі лише один рік. Ти ще не несеш відповідальності за свої вчинки. До твого повноліття відповідати за тебе буду я і твій брат - Спадкоємець Айлірагіз. Постарайся зробити так, щоб нам не довелося нести замість тебе покарання.
   - А як? - Розгубився я.
   - Радься. Радься і зі мною, і з братом, і з мамою і з усіма своїми братами та сестрами. У нарадах відшукується істина і знаходиться правильне рішення.
  
  10. ХРАМ ЗНАНЬ.
  Наступного дня я прокинувся від щебетання ейжазім над вікном моєї спальні. Одна з них чекала мене в басейні, інша висіла під стелею їдальні. Я вирішив не звертати на них уваги, ну, не звертаю ж я уваги на візерункові стелі! Піснярки-Мандрівниці - це просто нові візерунки.
  А після сніданку мама вперше повела нас до Храму Знань. Одна з ейжазім невідступно слідувала над нами. По дорозі мама розповіла, що Храм займає величезні площі під нашою Столицею і під усіма містами Ийліра. Входів у Храм дуже багато, а один з них знаходиться прямо під Головним Палацом. Такі ж Храми Знань є і на всіх інших планетах та супутниках.
  Ми пройшли коридором Головного Палацу і зупинилися в центрі намальованого на підлозі кола. Таке саме коло в нашому палаці виявилося підйомною платформою. Ця платформа могла спускалася під землю. Коли вона зупинилася, ми опинилися на краю круглого залу, в центрі якого на п'єдесталі були встановлені два зрощених кристали. Кристали були величезними, приблизно по два метри у висоту і по метру впоперечнику. Один Кристал був блідо-бузковим, а другий - зеленуватим.
   - Це Головні Кристали. - Сказала мама. - Перед тим, як шукати будь-яку інформацію, треба поставити запитання цим Кристалам. Вони включать світлові доріжки в тих коридорах, які приведуть вас до Кристалів з потрібною інформацією.
   - Це що ж виходить? - Здивувалася Айліра. - Якщо хтось в місті захоче щось дізнатися, він повинен прийти у татів палац? Чи їм взагалі не можна заходити до Храму Знань?
   - Ні, в місті теж є кілька входів до Храму, і під ними встановлені такі самі Головні Кристали. У Храмі дуже багато різних залів, кімнат, коридорів, переходів вправо, вліво, вниз і вгору. Без світлових покажчиків у ньому можна заблукати і не знайти дороги назад. А так ви завжди зможете повернутися до своїх Головних Кристалів і вийти на поверхню в потрібному вам місці.
   - А якщо я з якогось залу не захочу йти освітленими коридорами, а піду зовсім іншими? - Вирішив я уточнити. - Я зможу вийти до якихось інших Головних Кристалів?
   - Може, зможеш, а може, й ні. - Відповіла мама. - Були випадки, коли люди по кілька днів блукали лабіринтами Храму, але так і не знаходили виходу. Тому намагайтеся не йти у темні коридори, адже ви вже цілком свідомі, вам виповнилося по одному року!
   - А чому ці Головні Кристали зрослися разом? - Продовжила розпитувати Айліра.
   - Тому що вони, як близнюки, завжди повинні бути разом.
   - А різного кольору тому, що один - хлопчик, а інший - дівчинка? - Припустив я.
   - Можливо. Бузковий Кристал записує і відтворює пісенну інформацію, передану ейжазімами, а зеленуватий переробляє цю інформацію на звичайну розмовну мову, яка значно коротша. Якщо ви хочете отримати інформацію з емоційним забарвленням, ставите питання бузковому Кристалу, якщо вам потрібні просто факти - зеленому.
   - А звідки беруться ці Кристали? - Запитав я.
   - Кристали вирощуються в спеціальних апаратах. Ходімо, я покажу. - Мама підійшла ближче до зеленого Кристалу і сказала: - Камера вирощування Кристалів!
  Одразу же на підлозі залу засвітилася доріжка, яка вивела нас у високий склепінчастий коридор. Дивлячись під ноги, ми йшли за світловим покажчиком, а поки йшли, я помітив, що ніяких дверей в Храмі не було - в будь-яке приміщення можна було просто увійти з коридору. Через кілька секунд ми прийшли до круглої камери вирощування Кристалів. Тут уздовж стін незамкнутим кільцем був встановлений один суцільний стілаж, на якому стояли величезні прозорі ящики. Всі вони були заповнені: в одних кристали-близнюки були ще зовсім маленькими, в інших - більшими, а найбільші виросли вже до метра у висоту.
   - Коли кристали стають трохи більше метра, їх виймають і відносять туди, де вони будуть стояти. Там, записуючи і зберігаючи інформацію, вони продовжують рости.
   - А якщо мені захочеться взяти кристал додому? Як я його понесу? - Спробував я підняти кут ящика.
   - Для зберігання інформації з однієї певної теми існують маленькі кристали, так би мовити, домашні. Їх цілком можна покласти у кишеню. У нас вдома, в Залі Кристалів є такі маленькі Кристали.
   - А де їх вирощують? - Запитала Айліра.
   - Тут, поруч. - Мама вивела нас у коридор і пропустила до кімнати навпроти.
  На такому ж незамкненому кільці стілажа стояло безліч маленьких прозорих коробочок. Всі вони світилися примарним бузково-зеленуватим світлом, адже в кожному було по два зрощених маленьких Кристали. Деякі з них були такими крихітними, що їх насилу вдавалося розгледіти на маленькій платформочці, а деякі вже були розміром з пів-долоні.
   - Оці Кристали вже скоро будуть виймати і відносити в зали, де вони необхідні. - Пояснила мама.
   - А куди ми підемо тепер? - Запитала Айліра.
   - Це, дивлячись що ви хочете дізнатися. - Відповіла мама.
   - Я хочу більше дізнатися про Пророцтво. - Тут же заявив я, поки Айліра не встигла розкрити рота.
   - Тоді нам треба повернутися до Головних Кристалів і поставити їм питання.
  Ми повернулися по світловій доріжці до першого залу і вона відразу же згасла. Я підійшов до зеленого Кристалу і голосно сказав:
   - Вся інформація про Пророцтво!
  І знову на підлозі засвітилася доріжка. Тепер ми йшли хвилин з двадцять. У новому залі посередині стояли два величезних Кристали, а вздовж стін на вирізаних в камені нішах-полицях стояло багато маленьких. Весь зал світився бузково-зеленуватим світлом, відкидаючи відблиски на наші обличчя. Я підійшов до Головного Кристалу цієї кімнати з зеленуватого боку і запитав:
   - Скільки Єюїв, сімнадцятих в сім'ї і других в парі, було в системі Зель-цок за останні 747 тисяч 985 років?
  Одразу же прозвучала відповідь:
   - За цей час було всього шістнадцять Єюїв: Елміз-Єюй, що народився 275 тисяч 867 року. Ургаза-Єюй 277 тисяч 598 року народження. Санти-Єюй - в 276 тисяч 673 році. Гордза-Єюй - в 277 тисяч 817 році. Ийліц-Єюй - 301.598 рік, Оркас-Єюй - 311.113 рік, Украж-Єюй - 371.546 рік, Драміз-Єюй - 417.017 рік, Крат-Єюй - 499.352 рік, Лагіз-Єюй - 507.619 рік, Уйлар-Єюй - 598.917 рік, Імлай-Єюй - 618.415 рік, Лайнок-Єюй - 731.268 рік, Крітаз-Єюй - 862.713 рік, Зейнок-Єюй - 901.109 рік і Зель-Єюй - 979.799 року народження.
  Тут же до бузкового Кристалу спустилася ейжазіма, яка слідувала за нами, і заспівала пісню про Ейлір-Єюя, який народився в перший день 997.997 року сімнадцятим в родині Властителя Системи Зель-цок Ийліріміц-Гіза другим у парі, який вчора, в день свого першого року оголосив себе Єюєм. Кристал обробив цю інформацію і з зеленуватою боку прозвучало:
   - Сімнадцятий Єюй - Ейлір-Єюй народився в 997.997 році.
   - Єюй-Єюй! Єюй-Єюй! - Радісно підхопила піснярка.
   - От бачиш: ти сімнадцятий сімнадцятий! - Зраділа Айліра. - Ти справжній! Тому, що всі піснярки не просто так повторювали двічі "Єюй-Єюй!" Саме сімнадцятий Єюй справжній!
  А потім ми слухали різні Кристали про Єюя, яким чином він себе проявить, з яких діянь почне і до чого приведе. Провівши у Храмі Знань кілька годин, ми, переповнені враженнями та інформацією, повернулися до свого палацу. За вечерею ми вели себе надзвичайно тихо. В голові звучали пісні ейжазім про Єюя, а мозок, здавалося, ні про що не думаючи, просто слідував за мелодіями, що змінювалися одна за одною. Так само, мовчки і бездумно, ми поплавали кожен в своєму басейні і пішли спати. Вночі мені снилися подвиги, які я здійснював на Ийлірі та інших планетах, а також космічні подорожі до інших світів...
  
  11. ГРА В КОМАНДУ.
  Уранці під час сніданку ми з Айлірою не могли втриматися від запитань:
   - Мама! Пам'ятаєш, як співали ейжазіми в Кристалах: "Єюй-Єюй! Сімнадцятий в сім'ї і другий в парі! Смаглявий, з чорними очима, хвилястим темно-медовим волоссям, сильний і витончений, винахідливий і розумний, який вміє передбачати події, безсмертний Месія!"? Ну, сильним і великим я ще виросту, а от безсмертний? Ти щось хотіла мені розповісти?
   - Так, мабуть, прийшов час. - Зітхнула мама. - Ти не зовсім звичайний хлопчик. Через те, що в тебе є частинка ейжазіми, ти теж, як і Айліра, час від часу зможеш самозапліднюватися. Але через те, що ти хлопчик, живіт у тебе розкриватися не буде. Самозапліднена дитина в тобі ще на ранній стадії буде розчинятися, а ти будеш омолоджуватися і жити вічно. Якщо не допустиш, звичайно, щоб тебе вбили.
   - Я буду його захищати! - Тут же вигукнула Айліра. - А чому Кристали розповідали про те, що перше пророцтво Єюй-Єюй виконає в три роки? Адже він уже почав змінювати традиції!
   - Мабуть, новорічна зміна традиції дарування іграшок не була такою вже істотною.
   - То що, мені тепер ще цілих два роки чекати?! - Обурився я.
   - Ні, навіщо чекати просто так? - Заспокоїла мене мама. - За цей час ти можеш багато чого довідатися і підготуватися. Адже тепер до ваших послуг весь Храм Знань.
   - А... - Хотів було я продовжити розпитувати, але мама мене зупинила.
   - Все, досить питань! Тепер вам треба виконати моє завдання! Завважте, завдання ви будете виконувати самостійно, без моєї допомоги.
   - Яке? - Здивувалися ми, адже раніше самостійних завдань ми не отримували.
   - Пам'ятаєте, як розповідали Кристали: "Єюй-Єюй збере Команду, сімнадцять братів та сестер, готових за нього піти на все!"?
   - Пам'ятаємо! - Одночасно кивнули ми з Айлірою.
   - Уявіть, що ви збираєте команду для важливої і дуже небезпечної справи. У цю команду увійдуть всі ваші брати і сестри.
   - Точно! Адже нас саме сімнадцять! - Аж підскочила Айліра.
   - Які обов'язки вони зможуть виконувати у вашій команді, враховуючи їх вроджені здібності?
   - Ну, Дразойка...
   - Все! Розподіляйте без мене! А завтра мені все розкажете. - І мама пішла.
  До самої вечері ми з Айлірою возилися в нашому Ігровому Залі, розставляючи іграшкових звірят, які символізували наших братів та сестер, за здібностями і можливими спеціалізаціями в нашій команді.
  Я, оголосивши себе Ейлір-Єюєм, представив себе іграшковим дракоїдом - тонкокостним двоногим ящіром з бордовими крилами і яскравим червоним гребенем від голови уздовж хребта до самого хвоста.
   - Я великий, сильний і витончений, як цей дракоїд! Я - ийло-ойдро-ейжазім, отже, буду розумним, винахідливим і безсмертним! У мене вже відмінна пам'ять, а ще буде чудова інтуїція. Треба тільки навчитися йти на компроміси. Ну, і підрости, звичайно.
  Ейліра взяла іншого дракоїда - з жовтим гребенем.
   - А я вже вмію йти на компроміси! Тато казав, що в мені є дипломатична жилка. А в іншому я така сама, як ти. То ж я буду головним помічником Єюя-Єюя!
   - А якщо у мене щось не вийде?
   - От! Я так і знала! Ніяких сумнівів - я в тебе вірю! І докладу всіх зусиль для того, щоб у тебе повірили інші і ти сам не втрачав віру в себе! Я буду твоєю ідеологічною підтримкою!
  - Кожному лідеру потрібен охоронець. Думаю, для цієї ролі чудово підійде Йойлока. У ній змішані ознаки всіх чотирьох рас, тому вона виросте сильною та витонченою, спритною та хитрою, дипломатичною та винахідливою, з розвиненою пам'яттю та інтуїцією.
   - Згодна. - Айліра вибрала в коробці синьо-бірюзового дракоїда. А хто нам ще потрібен?
   - Так... Нам потрібно кілька сильних воїнів, здатних і захистити нас і піти в бій, якщо знадобиться... - Я вибрав в купі іграшок декількох бронезаврів, які були майже в півтора рази більше дракоїдів.
   - На цю роль підходять ті, в кого є частинки уйкрів і ойдрів... Айшуханіза! Вона ойдро-уйкра-ийла, тому виросте великою, сильною і хитрою войовницею. - Айліра відібрала у мене одного бронезавра і поставила його трохи осторонь від трьох дракоїдів.
   - А ще Ойдраза - вона теж повинна вирости сильною і високою, як уйкр, і винахідливою та хитрою, як ийл. За такими ж ознаками підходять уйкро-ийла Дразойка і ойдро-уйкро-ийл Лірідан. - Я одного за іншим став виставляти бронезаврів поруч з першим.
   - Досить! - Зупинила мене Айліра. - Для бойового загону чотирьох осіб достатньо! Тепер давай обирати стратегічний загін.
   - Стратеги повинні все прораховувати і передбачати неприємності... - Я вибрав декількох древожерок. - Можна їх представити цими тваринами?
   - Ну... Великі, як дракоіди, тільки без крил і деревоїдні, а не м'ясоїдні... А ще вони такі хитрі, що їх майже нікому не вдається зловити! Нехай стратегами будуть древожерки!
   - Тоді для стратегічного штабу вибираємо ойдрів з їх чудовою інтуїцією... Оцей древожер буде Айлірагізом! Адже стратеги повинні бути винахідливими, розумними, дипломатичними, хитрими, спритними, сильними і з загостреною інтуїцією! У нього до того ж і пам'ять чудова!
   - А ще... Сестри-близнята Яйліза і Яйліма! Вони теж ийло-ойдро-ейжазіми. А на що нам призначити решту?
   - У команді обов'язково повинна бути інженерна група! Підберемо до неї винахідливих ийлів... - Я знайшов кілька фігурок низійлів - схожих на людей, але набагато менших кмітливих тваринок, які харчуються плодами з дерев і будують з глини свої будиночки уздовж річкових берегів.
   - Ось, майже чисті ийли - Одракраз і три сестри Ийрийна, Ийліраз і Ийжараз.
   - Чудово! Що ж будуть робити інші? - Замислився я.
  Айліра теж задумалася і просто перебирала іграшкових звірят у великій коробці. Коли в її руці опинилася фігурка стрекозіми - великого хижого птаха, трошки схожого на ейжазіму, тільки з міцним дзьобом замість обличчя, я вигукнув:
   - Нам просто необхідні ті, хто будуть доносити наші ідеї народам, агітувати, щоб вони нас підтримували! Нехай це будуть винахідливі й дипломатичні, хитрі, сильні й інтуїтивні спритники ийло-ойдри сестри Єйкайна та Єйнайка, і брат з сестрою Одракраз та Украгейра.
   - Але ж Одракраз у нас вже в інженерній групі! - Нагадала Айліра.
   - Точно... Не варто було його розділяти з сестрою Украгейрою. У кожній групі повинні бути однодумці, здатні розуміти одне одного з півслова. Отже, інженерами залишаємо тільки трьох сестричок, а Одракраза переставляємо до агітаторів!
   - А коли народиться вісімнадцята дитина, то і її включимо до цієї групи. - Додала Айліра. - Адже вона буде ийло-ийло-ойдром.
  Ми деякий час ще гралися зі своїм іграшковим загоном, а потім, повечерявши і поплававши у басейнах, пішли спати.
  Вранці ми показали свій загін мамі:
  - Оце - я, найголовніший, Ейлір-Єюй. - Поставив я на стіл свого червоно-бордового дракоида.
  - А це я - головний помічник Єюя та його натхненник! - Ейліра поставила поруч свого коричнево-жовтого дракоїда. - А це наша тілохранителька Йойлока! - З іншого боку від мене Айліра поставила синє-бузкового дракоїда
  - У нас є група воїнів у складі чотирьох осіб. - Почав я виставляти за нашою трійцею чотирьох бронезаврів. - Це Айшуханіза, Ойдраза, Дразойка та Лірідан.
  - Та ще троє в стратегічній групі! - Айліра виставила іграшкових древожерок. - Айлірагіз та сестри-близнючки Яйліза з Яйлімою. Ну, и ми з Ейліром та з Йойлокою також.
  - В інженерній групі у нас також троє - сестрички Ийрийна, Ийліраз та Ийжараз. - Я виставив майже однакових низійлів.
  - А це у нас агітаційна група! - Айліра одного за іншим виставила п"ятьох стрекозимів.
  - А чому їх п"ять? - Здивувалася мама.
  - Тому, що це сестрички Єйкайна та Єйнайка, братик з сестричкою Одракраз та Украгейра, а ще той, хто народиться вісімнадцятим. - Пояснила мамі Айліра.
  - Зрозуміло... - Мама уважно роздивилася наш іграшковий загін, поділений на окремі групи. - Ви дуже добре попрацювали. Отже, в десятий день, коли всі брати та сестри зберуться у Головному Ігровому Залі, запропонуйте їм пограти у команду та розподіліть їх по загонах. Спробуйте зробити це ненав"язливо, щоб вони не змогли відмовитися. А потім дайте всім домашні завдання.
  - Домашні завдання?! - Здивувалися ми з Айлірою новому словосполученню.
  - Авжеж! Якщо ви вже розподілили серед своїх братів та сестер їх ролі у команді, то вони повинні до цих ролей готуватися. Хай вони відшукують у Храмі Знань саме те, що їм зможе стати у нагоді для їх майбутнього призначення.
  - А що їм може стати у нагоді? - В один голос запитали ми.
  - Дізнайтеся про це у Храмі Знань! - Відповіла мама. - У вас на це є ще майже вісім днів.
  Всі ці вісім днів ми дізнавалися від Кристалів, що може згодитися нам і кожному з членів нашої Команди. Тому, коли ми прийшли у День Відпочинку до Головного Ігрового Залу, у нас вже буда готова програма для кожного.
  Як не дивно, нікого вмовляти пограти у команду не довелося. Всі діти, хоча й були старшими за нас, з готовністю включилися у гру і погодилися зі своїми ролями у ній. Поділивши іх на групи, ми з Айлірою підказували, що їм треба робити, якими навичками вони повинні оволодіти, які знання здобувати. Таким чином, до кінця дня кожна група отримала своє домашнє завдання на наступні дев"ять днів.
  Айлірагіз погодився очолити групу стратегів і вирішив вивчати історію нашої Системи до Поразки у Загальногалактичній Війні та Ізоляції. Тим більше, що його завжди приваблювала романтика великих битв та завоювань наших народів у минулому.
  Сестри-близнючки Яйліза та Яйліма вирішили спочатку дізнатися, що таке стратегія взагалі, і як вона розробляється, а також подумати над тим, які стратегії нам знадобляться на перший час, поки люди повірять, що я справжній Єюй, а всі ми - його Команда.
  Група воїнів із задоволенням зголосилася вивчати бойові мистецтва і ознайомитися з усіма видами зброї, для початку хоча б і теоретично.
  Інженерам ми запропонували подумати над транспортними засобами для всіх нас.
  Агітаційно-інформаційна група повинна була навчитися красномовству і вмінню впливати як на окремих особистостей, так і на цілі натовпи, надихаючи їх на підтримку нашої Команди.
  Ми з Айлірою вирішили продовжити вивчення всіх тонкощів Пророцтва, щоб знати, коли і що необхідно буде здійснювати, які нам для цього можуть знадобитися технічні та інтелектуальні засоби, які завдання в зв'язку з цим доведеться роздавати нашій команді.
  А нашій охоронниці Йойлоці ми запропонували не тільки ходити за нами тінню і захищати невідомо від кого, але й потроху брати участь у всіх групах. Як воїн-охоронець, вона повинна була оволодіти бойовими мистецтвами. Як стратег, брати участь у розробці основних ліній підготовки до дій. Як інженер, вона повинна була навчитися управляти космічними транспортними засобами. А як агітатор, вона повинна була вміти красномовно відстоювати нашу правоту.
  ***
  До Дня Повноліття Ойдрази, в День Осіннього Рівнодення вся наша Команда після Урочистого її Представлення не залишилася грати в Ігровому Залі, а відправилася до стартового майданчика за Палацовим Парком. Спеціально до цього дня Айлірагіз на наше прохання замовив на одному зі столичних заводів шістнадцять одномісних екіпажів, на яких ми могли літати по всьому Ийліру. Ми довго сперечалися, якого кольору вони повинні бути, поки мама не зупинила нашу суперечку питанням:
   - А як ви хочете літати - щоб вас всі бачили, чи щоб ніхто не бачив?
   - У пророцтві говорилося, що Команда Єюя буде з'являтися абсолютно несподівано. - Згадав я.
   - "Серед яскравого неба раптом загориться другий Зель-цок". - Почала цитувати Айліра. - "Він почне спускатися вниз і з нього вийде Єюй зі своєю Командою".
   - Якщо треба з'явитися несподівано, треба зібратися разом так, щоб ніхто цього не помітив. - Обережно вставила мама.
   - На яскраво-блакитному небі не буде видно яскраво-блакитних екіпажів! - Тут же підсумував Айлірагіз.
   - А як бути з сяйвом? - Запитала Айліра.
   - Дамо завдання інженерній групі сестричок і вони розроблять зовнішнє освітлення так, щоб зібравшись разом ми були схожі на другий Зель-цок! - Вирішив я.
  Три сестрички розробили систему поверхневого освітлення наших екіпажів так, як нам було потрібно. І ось ми вийшли на стартовий майданчик, на якому нас вже чекали шістнадцять новеньких літаючих екіпажів яскраво-блакитного кольору. Трохи осторонь стояв двомісний екіпаж Айлірагіза, який теж був перефарбований у блакитний колір і оснащений системою зовнішнього освітлення.
  Сестрички-інженери пояснили всім, як треба управляти екіпажами і ми зробили пробні польоти над майданчиком і Палацовим Парком. Управління виявилося настільки простим, що вже через півгодини ми виробляли різні фігури пілотажу слідом за нашими інструкторами - Ийрийною, Ийліраз та Ийжараз.
  Потім ми зібралися внизу і сестри, видавши кожному окуляри-хамелеони, здатні нейтралізувати дуже яскраве світло, розповіли нам, як будуватися в "кулю", щоб своїм світінням створити "другий Зель-цок". У центрі повинен був зависнути Айлірагіз, навколо нього шість екіпажів, що розташовувалися на певній відстані один від одного, повинні були утворити "внутрішню сферу".
  Трохи посперечавшись, ми прийшли до спільної думки, що у внутрішню сферу увійдуть екіпажі Ейлір-Єюя, Айліри, Йойлоки і сестричок-інженерів. Решта десять екіпажів повинні були утворити навколо нас "зовнішню сферу". Коли екрани в екіпажах сестричок покажуть, що ми зайняли потрібне положення у просторі, вони натиснуть якусь кнопку, яка включить зовнішнє світіння одночасно на поверхнях всіх екіпажів. Це світіння буде настільки яскравим, що з поверхні планети буде здаватися, ніби зовсім несподівано на небі спалахнув другий Зель-цок. Потім, зберігаючи таке положення, ми всі одночасно повинні будемо спуститися до поверхні і, не відключаючи освітлення, вийти зі своїх екіпажів.
  Під прикриттям яскравого світла агітаційна група повинна буде розгорнути захисний екран, а бойова група розкласти і поставити складаний трон. Коли Ийрийна натисне кнопку пульта дистанційного керування, світло згасне і люди побачать, як співали ейжазіми: "З яскравого світла другого Зель-цок виникне Єюй, що сидить зі своїм побратимом на золотому троні. За ними будуть стояти півколом інші п'ятнадцять чоловік Команди".
  Сестрички-інженери розробили двомісний трон з легкого металопластику, дуже схожий на справжній золотий, який можна було швидко розкласти і скласти, і який в складеному стані майже не займав місця в екіпажі.
  Продемонструвавши нам всі свої напрацювання, сестрички приступили до тренувань. До заходу Зель-цок ми вже цілком стерпно на висоті двох кілометрів шикувалися в кулю, практично не порушуючи вибудованого порядку, спускалися на посадковий майданчик, розгортали захисний екран, розкладали трон і займали розраховані для кожного місця, після чого Ийрийна вимикала світло. Наші мами, які спостерігали за всім цим, сказали, що все це вже дуже схоже на те, про що співалося у Пророцтві, і запропонували йти вечеряти.
   - Ще пара днів тренувань - і ми зможемо зробити перший загальний виліт! - Прощаючись, підбадьорила нас всіх Ийліраз. - Наступного разу всі разом ми зберемося через десять днів.
  А Ийжараз додала:
   - А за цей час ви можете самостійно політати і звикнути до своїх екіпажів!
   - Послухай, Айлірагіз. - Зупинив я брата, коли той збирався увійти в галерею, що вела до Головного Палацу. - Я думаю, що нам доведеться ще дуже багато робити всього такого різного. Чи не міг би ти, як Спадкоємець, побудувати свій власний завод десь у диких джунглях, але не дуже далеко від Столиці?
   - Цікава ідея! Власний завод! - Зрадів Айлірагіз. - Ми ж потім зможемо на ньому навіть великий космічний корабель побудувати! А яких він повинен бути розмірів?
   - Давай запропонуємо подумати про це нашій інженерній групі. - Запропонував я і, отримавши погоджувальний кивок Айлірагіза, побіг наздоганяти трьох нерозлучних сестричок.
  
  12. ПЕРШІ ДІЯННЯ.
  Перший свій спільний виліт ми здійснили наступного Дня Відпочинку. Всі мами вийшли за межі Палацового Комплексу і вирушили до центральної площі столиці, розповідаючи по дорозі зустрічним, що, можливо, сьогодні їм з'явиться диво. Мандрівниці-Піснярки, які зграєю кружляли над площею, також посприяли тому, що на площі зібралося більше десяти тисяч жителів.
  У небо над площею ми піднялися по одному в невидимому режимі. Потім, слідуючи докладним інструкціям нашої інженерної групи, ми вишикувалися в "кулю". Мама розповідала потім, що як не вдивлялася у небо, розгледіти наші екіпажі на такій висоті не могла. Зель-цок на цей час пройшов лише чверть свого десятигодинного денного шляху (2,5 години = земних 5 годин і 25 хвилин). І раптом у самому зеніті спалахнуло ще одне світило, яке під здивовані вигуки присутніх людей почало повільно спускатися до площі. В цей час Мандрівниці-Піснярки, які кружляли над площею, заспівали Пророцтво про явище Єюя народу у сяйві другого Зель-цок.
  Куля, що сліпуче світилася, сіла на краю площі, змусивши людей прикрити очі руками. Коли вони відняли руки від своїх очей, перед ними на золотому троні сиділи двоє людей - я і Айлірагіз. За нами, згідно з розробленим стратегами сценарієм вишикувалися дугою всі інші.
  Звичайно ж, я не просто так вирішив з'явитися. Потрібно було зробити щось незвичайне, щоб дати людям надію на майбутнє.
  Я встав з трону і голосно сказав:
   - Я - Ейлір-Єюй! Єюй-Єюй, передбачений Пророком!
   - Єюй-Єюй! Єюй-Єюй! - Заспівали наді мною Мандрівниці-Піснярки, хлопаючи крилами і створюючи своїми голосами чудовий фон для моїх слів.
   - Я з'явився, щоб змінити традиції!.. - Продовжив я, роблячи паузи після кожної фрази, щоб ейжазіми встигли проспівати своє "Єюй-Єюй!" - Дивіться та слухайте самі і розкажіть тим, хто не бачив і не чув!.. Віднині і назавжди... Всім жінкам, діти яких стали повнолітніми, дозволяється відвідувати Храм Знань самостійно!
   - Я - Спадкоємець Властителя системи Зель-цок Айлірагіз! - Встав поруч мій старший брат.- Я підтверджую зміну закону! Відтепер і назавжди! Жінки, які виростили своїх дітей, мають право на знання!
  Натовп загув, перемовляючись, а ми під прикриттям світла, яке знову спалахнуло, швиденько зібрали трон, скочили в свої екіпажі і злетіли в небо. Там ми відключили світло і врозтіч покинули небо над площею. Наші мами, заздалегідь попереджені, непомітно згорнули захисний екран, за яким вже нічого і нікого не було.
  До цього я кілька днів вивчав стародавні традиції, поки раптом не натрапив на заборону жінкам, які народили дітей, відвідувати Храм Знань. А я ж колись дав мамі слово, що зміню його.
   - Коли і чому з'явилася ця традиція? - Поставив я питання бузковому Кристалу.
  З відповіді, яка прозвучала у вигляді пісні, я дізнався, що традиція виникла дуже давно, ще після першої вірусної пандемії, надісланій в систему Зель-цок галактичною комп'ютерною програмою, яка забрала мільйони жителів, в тому числі більшість дітей, на всіх планетах та супутниках. Тоді, щоб забезпечити новонародженим дітям належний догляд і виховання, до їх повноліття жінки позбавлялися права працювати і відвідувати Храм Знань, віддаючи дітям весь свій час.
  У законі зазначалося, що коли діти підростуть і стануть самостійними, жінки можуть повернутися до своїх колишніх обов'язків. Якось так вийшло, що з плином часу під словами "колишні обов'язки" стали мати на увазі лише роботу. Таким чином, абсолютно необгрунтовано, заборона на відвідування Храму Знань залишилася в силі. Єдиною лазівкою, яку знайшли жінки в законі, був супровід дітей у віці від одного до трьох-шести років до Храму, щоб забезпечити їх безпеку і запобігти нещасним випадкам, тобто, можливості заблукати. Коли діти розліталися з сім'ї, жінкам уже не було з ким туди ходити.
  Порадившись з мамою, Айлірою і Айлірагізом, ми вирішили, що зміна цієї традиції нічого, крім користі, принести не може.
  Після першого виступу в Столиці наша Команда в повному складі по черзі облетіла центральні міста всіх сімнадцяти Провінцій Ийліра і всюди, несподівано з'являючись у світлі другого Зель-цок, що спускався на землю, оголошувала про зміну цієї традиції, відтепер і назавжди звільняючи жінок від непотрібної заборони.
  Не маючи можливості покинути Ийлір, ми поклали подальше поширення цієї новини на Мандрівниць-Піснярок, які рознесли її по всіх планетах та супутниках.
  ***
  Особистий завод Спадкоємця був побудований ще до настання зими. Він був захований серед джунглів і займав величезну територію. Сестрички-інженери, залучивши декількох дорослих інженерів та архітекторів, спроектували його триповерховим і круглим у плані. На першому поверсі з височенними стелями можна було збирати навіть великі міжпланетні кораблі, а на двох верхніх - невеликі прилади і пристосування. Перед головним входом у приміщення заводу розташувався круглий майданчик, до якого могли підлітати транспорти з необхідними матеріалами, а позаду нього - випробувальний стартовий майданчик, здатний розмістити не тільки кілька міжпланетних човників, а й великий галактичний корабель.
  А навколо під прикриттям буйної рослинності розмістилися невеликі житлові будиночки для робітників, інженерів та обслуговуючого персоналу. Вийшло ціле містечко. Стратегічна група підібрала на завод необхідну кількість інженерів і робітників, гарантувавши стабільно високу зарплату, навіть у тому випадку, якщо завод з якихось причин деякий час буде простоювати.
  Перше завдання для заводу виникло одразу же. Тренуючись літати в групі, ми зіткнулися з необхідністю мати індивідуальні засоби зв'язку. Айлірагіз розповів, що в кожному палаці Правителя чи Властителя будь-якого рангу є кімната зв'язку. Устаткування, яке в ній знаходиться, дозволяє зв'язуватися в голосовому та відео режимі з Володарями будь-якої планети або супутника, а також з Правителями Провінцій. Подібні засоби зв'язку були й у всіх містах. Розміщувалися вони в спеціально побудованих Будинках Зв'язку, обладнання було розміщено в ізольованих кабінках так, що кожен бажаючий міг поговорити з кимось з іншої Провінції або з іншої планети, заздалегідь записавшись у чергу на певну дату і домовившись з абонентом.
  Полазивши серед цього обладнання, позаймавшись у Храмі Знань, покопавшись у Музеї Артефактів, сестрички знайшли кілька стародавніх приладів індивідуального зв'язку.
  Щоб стародавні артефакти за мільйони років не перетворилися в пил, всі вони були законсервовані у рідині, навколо якої, як футляри, вирощувалися прозорі кристали, а до них прикріплювалися маленькі інформаційні кристали, що давали повну інформацію про даний артефакт. Після ознайомлення з цією інформацією, сестрички розробили схеми індивідуальних переговорних пристроїв для кожного з нас. Айлірагіз розпорядився, щоб їх виготовлення почали ще до закінчення будівництва заводу. У тимчасових майстернях робочі під керівництвом інженерів встигли зробити необхідні пристрої і підвезли їх до Палацу Зустрічей напередодні Півріччя.
  Отримавши ящик із замовленням, ми з Айлірою поспішили до себе додому, щоб роздивитися подарунки. Засоби зв'язку були виконані у вигляді золотої дужки, що надівається на вухо, і звисає з неї семісантиметровою гнучкою плетеною кольчужкою, прикрашеною сапфірами і фіонітами. Через цей пристрій можна було чути і говорити. Щоб отримати відеозображення, треба було натиснути великий сапфір на персні. Кожен комплект був упакований в дерев'яну коробочку, обтягнуту темно-синім натуральним шовком павука-шовкопряда (пухнасті десятилапі і десятиокі комахи розміром з дорослу кішку).
  Найкоротшого Зимового Дня, дня Повноліття Одракраза та Єйнайки, після урочистого їх предстьавлення, ми з Айлірою вручили всім по коробочці з навушником і перснем. Тепер наша команда не тільки могла спілкуватися на відстані, але й мала однакові навушники і персні, які виглядали, як впізнавані аксесуари.
   - Які вони у нас однакові... - Замислилась Єйнайка. - З точки зору агітаційної групи треба би і одяг для нас придумати однаковий. - Запропонувала вона. - Тоді наша Команда буде сприйматися як єдине ціле.
   - Ой, як здорово! - Зраділа її сестричка Єйкайна.
   - А хто буде робити такий одяг? - Запитав Айлірагіз.
   - Ми би могли розробити і намалювати. - Перезирнувшись з сестрою, відповіла Єйнайка. - А пошиють слуги. Ось цю сукню, наприклад, спеціально для мого повноліття пошила моя няня. - І Єйнайка знову покрутилася перед нами у своїй прекрасній довгій сукні.
  Сукня була золотисто-помаранчевою і ще більше підкреслювала її золотисто-охристий колір шкіри і такі ж очі з помаранчевими искринками. При русі з розрізів сукні виривалися летючі фіолетові вставки, а її довге русяве волосся, що хвилясто струменіло по спині нижче талії, тепер прикрашав золотий обруч з моделлю Ийліра та його двох супутників, прикрашений темно-синіми і бузковими дорогоцінними каменями. Навушник з сапфірами і фіонітами і такий же перстень дуже підійшли до обруча і до всього наряду.
   - Чудова сукня! - Замилувалася Айліра. - От і займіться нашими костюмами!
   - Тільки врахуйте, що костюми повинні бути не тільки гарними, але й зручними, відповідати нашим потребам і заняттям. - Додав Айлірагіз.
   - Давайте-но потренуємося спілкуватися одне з одним на відстані! - Привернула нашу увагу до приладів зв'язку Ийжараз. - Зараз я все покажу.
  Виявилося, що нічого складного в цьому не було. Щоб включити прилад, досить було ввести кодове слово. Ми не стали довго думати і вирішили, що для загального зв'язку підійде слово "Команда", а для індивідуального - ім'я того, з ким хочемо поговорити. Розбігшись по залу і своїх сімейних нішах, ми стали по черзі викликати одне одного.
   - Дразойка!
   - Я чую!
   - Як справи?
   - Нормально! Чути прекрасно! Зараз спробую поговорити з Ліріданом!
   - Ейлір!
   - Хто це?
   - Це я, Яйліза! Чудово?!
   - Чудово! Ну, бувай!
   - Украгейра, ти де?
   - Я сховалася за колоною. А хто це?
   - Це Одракраз! Бачиш, я стою в центрі залу і махаю рукою?
   - Побачила! Привіт!
   - Команда! - Вигукнула кодове слово для всіх Ийжараз. - Зберіться в центрі залу!
  Ми відразу ж повискакували на середину і зібралися в коло. Ийжараз натиснула камінь на своєму персні і тут же, прямо у повітрі над її рукою з'явилося зменшене зображення всіх нас.
  - А он я! - Простягла руку до персня Йойлока.
  Зображення теж простягнуло вперед руку.
   - А я помахав руками! - Одракраз підняв руки над головою і став махати ними з боку в бік.
  Маленький Одракраз над перснем зробив те ж саме. Всі почали хто скакати, хто кивати, хто крутитися, хто робити якісь знаки, сміючись і розглядаючи своє зменшене зображення у повітрі.
  Через декілька хвилин таких пустощів і веселощів, Айлірагіз раптом сказав:
   - Досить! Ви що, забули, що сьогодні День Повноліття Єйнайки і Одракраза? Нам ще подарунки треба роздавати!
   - Давайте полетимо на наших екіпажах?! - Запропонувала Яйліма.
   - А хто буде подарунки з платформ роздавати? - Обернувся до неї Айлірагіз.
   - Наші мами! - Вигукнула Дразойка. - Он вони сидять в своїх нішах і нудьгують, поки ми всі бавимося! Вони будуть стояти на платформах і роздавати іграшки, а ми будемо літати над ними на невеликій висоті разом з Мандрівницями-Піснярками.
   - Це буде дуже красиво... - Мрійливо прикрила очі Украгейра.
   - І мами, нарешті, не будуть нудьгувати, а будуть зайняті справою! - Вставила Айліра. - І взагалі, я думаю, що нашим мамам треба теж зробити такі переговорні пристрої, щоб ми могли з ними зв'язуватися і просити поради, коли знаходимося далеко.
   - Їм взагалі треба придумати спільну справу. Тоді у нас буде допоміжна команда - команда мам. - Додав я.
   - Ось і думай тепер, чим їм зайнятися! На то ти і Єюй! - Вигукнув Айлірагіз. - А зараз - по екіпажах!
  Так, перемовляючись на відстані, ми і полетіли роздавати міським дітям подарунки. Мами дуже зраділи, що і для них знайшлося заняття, і з задоволенням роздавали подарунки з рухомих платформ. А над ними кружляли ми та ейжазіми, співаючі "Пісню про дарування подарунків", яка вже стала багатьом відомою. До речі, завдяки Мандрівницям-Пісняркам, на цей час традиція дарування подарунків в Дні Народження дітей Правителів і Володарів поширилася і на всіх ынших населених світах Системи Зель-цок.
  Вже наступного після свята Дня Відпочинку Єйнайка і Єйкайна з'явилися в Головному Ігровому залі у нових костюмах. Це були комбінезони темно-синього з фіолетовими вставками кольору, трохи схожі на комбінезони древніх космо-воїнів з одного з вітражів у коридорі-галереї.
   - Я обрала такий колір, щоб підходив до наших "перемовок". - Пояснювала, показуючи на собі, Єйнайка. - Ось тут зроблені великі кишені, щоб зберігати в них необхідну дрібницю. А ось тут на поясі - бачите? Це такі петлі, до яких можна буде чіпляти різні штуки. Ну, наприклад, зброю чи ще щось... Це у древніх так було.
  Ми почали розглядати костюми, повертаючи Єйнайку і Єйкайну то в один, то в інший бік, піднімаючи їм то одну, то іншу руку.
   - А навіщо тут ці камені? - Запитала Ийліраз, торкаючись сапфірів на грудях Єйнайки.
   - Не знаю, на зображенні так було. Може, це якийсь прилад? Ви з сестричками подумайте, а поки нехай буде просто для краси.
   - А битися у такому костюмі буде зручно? - Запитала Айшуханіза. - А ну-мо, пострибайте!
  Єйнайка і Єйкайна почали стрибати, високо задираючи ноги і вимахуючи на всі боки руками.
  - Годиться! - Майже в один голос погодилися Ойдраза і Лірідан.
   - У мене пропозиція! - Голосно проголосив Айлірагіз, змусивши нас усіх замовкнути і повернутися до нього. - Потрібні деякі відмінності для кожного загону. Ось, наприклад, мені, як стратегу, знадобиться носити з собою деяку кількість інформаційних Кристалів. Загону воїнів просто необхідно буде мати зброю. Інженерам... - Що вам там потрібно буде? Отже, над цим теж треба подумати. А так мені все подобається.
   - Давайте ми всі подумаємо, що кому буде потрібно, і всі свої пропозиції передамо Єйнайці і Єйкайні. - Запропонувала Айліра.
   - А стосовно кольору ніяких заперечень немає? - Запитала Єйкайна.
   - Я більше люблю золотисті і червоні відтінки, але якщо ми будемо подорожувати по всьому космосу... Думаю, цей колір і красивий і практичний! - Підсумував Айлірагіз.
  Я був з ним згоден.
  Наступного Дня Відпочинку свої костюми отримали сестри-інженери Ийліраз, Ийжараз та Ийліра. Вони першими розповіли Єйкайні та Єйнайці, що саме їм потрібно. Ще через десять днів відпрацьовувати елементи бойового мистецтва в нових костюмах змогла четвірка воїнів. Потім свої костюми отримали всі інші - стратеги, агітатори та ідеологи. Крім того кожен загін отримав і свою емблему.
  На моєму лівому рукаві було зображення всієї нашої Галактики Зельсін-цок-Нане, з її п'ятьма роздвоєними і закрученими в спіраль променями-рукавами. Наша система Зель-цок в цій галактиці була відзначена яскраво-зеленим смарагдом. По колу галактики, як далекі і невідомі зірки, були розташовані два ряди діамантів. Такі ж емблеми, тільки без смарагду, були і на рукавах Айліри і нашої охоронниці Йойлоки.
  У команди стратегів галактика Зельсін-цок-Нане була оточена одним рядом діамантів, а у Айлірагіза наша система Зель-цок була позначена яскравим рубіном.
  У команди інженерів галактика була оточена не зірками-алмазами, а золотим ободом з виступами, що нагадують виступи шестерінки.
  У команди воїнів через всю галактику проходила золота стріла, а сама галактика була оточена тонким золотим обідком.
  А для агітаторів Єйнайка і Єйкайна на тлі Зельсін-цок- Нане зобразили летючу ейжазіму.
  Тепер ми, збираючись разом, намагалися надягати саме ці костюми, які Айлірагіз, покопавшись в історичних хроніках, назвав "уніформою".
  
  13. НАШ СОЦИУМ.
  Наступну чверть року ми з Айлірою провели у подорожах Ийліром на своїх особистих екіпажах. Іноді нас супроводжувала мама. Я хотів трохи краще дізнатися устрій нашого суспільства та які в ньому є проблеми. Поверталися ми в Головний Палац лише раз на десять днів, щоб провести час з Командою. А мама постійно була з нами на зв'язку через свою "перемовку", як ми стали називати свої індивідуальні переговорні пристрої з легкої подачі Єйнайки.
  Літаючи по всьому Ийліру, ми з Айлірою краще пізнали його географічні особливості. Так, наприклад, виявилося, що вся суша на Ийлірі розміщується на великих і маленьких островах, з усіх боків оточених Неозорим Океаном. П'ять найбільших островів рівномірно розташовані уздовж екватора майже на однаковій відстані один від одного і, хоча вони відрізняються за формою, площі їх приблизно однакові. Тільки один острів помітно більший, ніж інші, саме на ньому і розташована наша Столиця.
  На південь і на північ від екватора розташовано по п'ять великих архіпелагів - окремих островів, відстані між якими можна назвати лише протоками. Якби не ці протоки, то площі архіпелагів можна було би порівняти з площами екваторіальних островів.
  А на полюсах знаходяться Снігові Землі. Через те, що вони часто покриті снігом, буває незрозуміло, чи то це групки з декількох великих близько розташованих островів, чи то дрібно-острівні архіпелаги.
  Як бачите, всього на Ийлірі сімнадцять великих островів і архіпелагів. Кожен великий острів і архіпелаг називають Провінцією, а керують цими Провінціями брати і сестри нашого тата.
  Ми відвідали всі Провінції і пожили в Палацах кожного Правителя. Всього у тата виявилося два брата і п'ятнадцять сестер. Провінції розподілені між ними згідно старшинству - чим старший брат чи сестра, тим більшою Провінцією вона або він править. Їх діти не мають права успадкування влади, адже після того, як Властителем Ийліра і всієї системи Зель-цок стане Айлірагіз, Правителями Провінцій станемо ми - його брати і сестри, а колишні Правителі і їхні діти стануть звичайними людьми.
  Наш тато не керує ніякою Провінцією, а тільки Столицею і всією системою Зель-цок. Столичною провінцією, але без Столиці, править його сестра, яка народилася через п'ять років після нього. Найменшим з великих островів править один брат, а Північною Сніговою Землею - другий. У всіх інших Провінціях правлять інші чотирнадцять сестер.
  Аналогічно влаштовано і на інших планетах - Ийлімі та Ийліці. Але, як нам розповіли, географія там дещо інша, а значить і Провінції утворені інакше. На Ийлімі, наприклад, по екватору розташовано всього три величезних острова, які називають материками. Кожен з них поділений на дві Провінції. У Північній півкулі знаходиться ще один великий острів і три групи по п'ять, сім і три острови - вони входять до складу ще п'яти Провінцій. У Південній півкулі знаходиться два великих острови і два архіпелаги - це ще чотири провінції.
  Північний Полюс влаштований майже так само, як у нас, а на Південному розлилося велике Крижане Море. Його берегами служать два великих острови, один з якого схожий на півмісяць, а інший - на морську тварину з дев'ятьма щупальцями, витягнутими в протилежний бік від Крижаного Моря.
  Тобто, у них вийшло вісімнадцять Провінцій, тому Властителька Ийліма одночасно є і Правителькою Провінції на великому, поділеному приблизно навпіл, екваторіальному острові. У неї є тільки один брат, він наймолодший, тому йому в якості Провінції дістався острів з дев'ятьма "щупальцями".
  На Ийліці взагалі з островами не пощастило, суша там представлена сімома величезними материками, абсолютно різними за формою і розмірами. А на полюсах у них розташовані найбільші материки. Величезний "хвіст" Південного материка доходить майже до екватора і відділяється від Східного вузькою протокою, а Північний відділений від Західного неширокою протокою. Через те, що суходіл на Ийліці такий величезний, не весь він отримує достатньо вологи від океану, і на ньому існують пустелі.
  Столиця Ийліца знаходиться на самому кінчику "хвоста" Південного материка. Властителька Ийліца править також і цим "хвостом". Вся інша суша поділена на Провінції і розподілена між її сестрами. Братів у Володарки Ийліца немає.
  Аналогічно влаштована вища влада і на супутниках, з тією лише різницею, що Провінцій на супутниках всього по п'ять, не рахуючи Столичних.
  Властителі, Володарі і Правителі стежать за дотриманням законів. Порушення законів будь-ким карається за принципом "так за так" - тобто, що ти зробив, то ти і отримаєш. У багатьох випадках люди самі вирішують проблеми між собою: вбив сусіда - його близькі або друзі можуть вбити тебе. Зіпсував майно - віддай таке ж або відшкодувати його вартість. Вкрав щось, у тебе відберуть і це, і щось схоже. Якщо люди не можуть домовитися між собою самі, вони звертаються до Правителів. Існують також Незаперечні Закони, які затверджує Властитель всієї Системи Зель-цок.
  В обов'язки Властителів, Володарів і Правителів входить також зв'язок з іншими планетами і супутниками, донесення до своїх народів загальної стратегії їх розвитку, оповіщення про важливі події, економічні, дипломатичні та інші зв'язки, а також забезпечення населення роботою і розвагами.
  Як і діти Володарів або Правителів, діти простих людей теж мають право відвідувати Храми Знань, але, на мій подив, не всі вони хочуть всебічно розвиватися. Під наглядом мам багато хто відвідує Храм лише до трьох років, а з настанням Повноліття (трьох років) вже вибирають для себе заняття і починають працювати і вдосконалюватися в якійсь вузькій області. Тим дивніше, що більшість найвідоміших винахідників і научників є вихідцями саме з народу.
  Розваг у людей майже немає. Після роботи дехто відвідує Храм Знань і відшукують там що-небудь цікаве для себе. Часто це навіть не якісь фактичні відомості, а романтично-ностальгічні відео-розповіді про древніх космо-воїнів, їх мандри і подвиги, пригоди, перемоги і поразки. Такою давньо-космічною романтикою ще з одного року захопився і Айлірагіз. Ну, а більшість людей грають у "Захоплення"*.
  Я вирішив, що наступним моїм діянням буде розширення дозвілля людей.
  ***
  У День Весняного рівнодення три роки виповнилося середній з трьох сестричок - Ийжараз. В якості подарунків нашій команді до цього дня були виготовлені чотири чотиримісних космічних човника, здатних літати на планети і супутники нашої системи. У Айлірагіза такий човник, тільки двомісний, вже був.
  -------------------------------------------------------------------------------
  *"Захоплення" - щось на зразок тривимірних шахів, де в голографічній кулі, поділеній на три сектори, три гравці завойовують простори один одного, діючи, як фігурами, зображеннями космічних кораблів, крейсерів, човників і так далі.
  
  До цього дня ми з сестричками підготували нову розвагу для всього народу. За допомогою працівників, виділених татом і Айлірагізом, в кожному місті Ийліра, Ийліца і Ийліма, в кожному місті на супутниках і в Провінціях, всюди, де жили
  люди, поблизу від Головних Майданів були побудовані спеціалізовані Будинки Зв'язку, з яких можна було вести відео-трансляцію різних подій як на своїй планеті, так і на всіх інших. А на самих майданах встановлені ретрансляційні Кристали.
  Це стало зміною традиції оповіщення. Раніше будь-яку інформацію один одному могли передавати лише Властителі, Володарі і Правителі, а народам її розносили Піснярки-Мандрівниці, що літали і над планетами і в космосі між ними на своїх одномісних човниках. Тепер можна було транслювати інформацію, зібрану на Кристал, одночасно в усі куточки системи Зель-цок.
  Властитель Ийліріміц-Гіз і його Спадкоємець Айлірагіз видали указ, згідно з яким Мандрівниці-Піснярки повинні були копіювати на маленькі кристали будь-які події на планетах і супутниках, редагувати їх в компактні видовища, супроводжувані піснями-поясненнями, і транслювати голографічні зображення на площі міст через ретрансляційні Кристали. А керувати цими Будинками-трансляторами, складати сценарії інформаційних і розважальних Програм я запропонував матерям Спадкоємців. У нас на Ийлірі, наприклад, першою керівницею Народних Програм стала моя мама.
  ***
  Урочисту подію на честь повноліття Ийжараз до вечора змогли побачити всі зель-цок-ти. Ийжараз, порадившись зі мною, вирішила вийти в центр залу не в сукні, а в новому командному комбінезоні. Так само, з запізненням на кілька годин, на інших планетах і супутниках побачили і всю нашу Команду, що вийшла на площу перед Палацом Зустрічей в командній уніформі - майже однакових синьо-фіолетових комбінезонах.
  Всю урочисту подію з повітря копіювали на маленькі кристали Мандрівниці-Піснярки, тому агітаційна група розробила сценарій-ритуал, а ми цей свій вихід відрепетирували заздалегідь. Вийшовши вперед, ми з Айлірагізом встали поруч, піднявши вгору праві руки, зімкнуті в кулак.
   - Кулак - цок - нуль. - Символ обнулення попередніх традицій. - Пояснили нам вчора сценаристи-агітатори Украгейра і Одракраз. - А якщо ми всі одночасно виставимо з кулака по одному великому пальцю, над нашими головами виявляться сімнадцять пальців - єюй пальців, символ Єюя.
  Згідно зі сценарієм, зліва від мене стала Айліра, а праворуч від Айлірагіза - охоронниця Йойлока. Решта членів Команди вишикувалися півмісяцем: праворуч від Йойлоки - стратеги сестри-близнючки Яйліза і Яйліма, потім інженери - три сестрички Ийрийна, Ийліраз та Ийжараз. Зліва від Айліри стали наші ідейні агітатори - сестри Єйнайка і Єйкайна і брат з сестрою Одракраз і Украгейра. На кінцях цього півмісяця встало по два воїни з кожного боку: зліва - Айшуханіза і Ойдраза, а праворуч - Дразойка і Лірідан. За командою, відданою Айлірагізом через наші "перемовки", всі одночасно підняли праві руки, зімкнуті в кулак, потім виставили вгору великі пальці, вигукнули: "Команда Ейлір-Єюя!" і різко опустили руки.
   - Команда Ейлір-Єюя! Команда Ейлір-Єюя! - Відразу же переклали наші слова на урочисту мелодію Піснярки-Мандрівниці.
   - Я - Ейлір-Єюй! - Я знову підняв руку вгору. - Відтепер я змінюю ваше дозвілля! Тепер ви можете дізнаватися про події зі Столиці, а також з інших міст всієї системи Зель-цок, на головних майданах своїх міст!
   - Я - Спадкоємець Айлірагіз! - Теж підняв руку брат. - Відтепер і назавжди інформація може передаватися не тільки Мандрівницями-Піснярками, але й Кристалами на площах міст!
   - Команда Ейлір-Єюя! - Скинули вгору кулаки з виставленими великими пальцями наші брати і сестри.
  Після цього ми сіли в свої екіпажі, наші мами встали на вантажні платформи і весь кортеж, супроводжуваний зграєю ейжазім, рушив вулицями Столиці роздавати подарунки.
  А другого дня після ювілею Ийжараз ми всією командою, розмістившись по чотирьох чотиримісних космічних човниках, побудованих спеціально до цього ювілею і здатних літати на планети і супутники всієї нашої системи, вперше покинули наш Ийлір і вирушили на екваторіальний супутник Ийліраг, щоб команду Ейлір-Єюя наживо змогли побачити і тамтешні жителі. В двомісному човні Айлірагіза з нами разом полетіла і наша мама. Відвідавши всі провінції Ийліраг, з'являючись над площами міст в сяйві "другого Зель-цок", ми розповідали про те, що вже змінили, а Піснярки-Мандрівниці повторювали це у своїй пісенній манері. Таке ж турне ми провели і на меридіанному Ийлірозі. Наші човники долали відстань від Ийліра до його супутників менше, ніж за чотири години (приблизно 8,5 годин земного часу) *.
  А потім, вже у супроводі тата і мами, ми відвідали і інші населені планети і супутники нашої системи. До цього часу, завдяки трансляціям, нас уже впізнавали всі зель-цок-ти, наша фіолетово-синя "уніформа" і вихід півмісяцем з піднятими вгору кулаками, з яких різко викидалися великі пальці, викликали бурхливе захоплення.
  Коли ми повернулися до своєї Столиці, ми з подивом виявили, що діти у дворах своїх будинків-багатоповерхівок стали грати в нову гру - гру в Команду Єюя.
  ------------------------------------------------------------------------------ *Для порівняння: політ від Землі до Місяця триває близько 9 годин.
  14. ВІД ЮВІЛЕЮ ДО ЮВІЛЕЮ.
  На Новий Рік нам з Айлірою виповнилося по два роки, а
  Яйліза та Яйліма стали повнолітніми. Цього Нового Року до
  традиційних пісень про Пророцтво Мандрівниці-Піснярки додали і пісні про діяння Ейлір-Єюя і його Команди.
  До ювілею близнючок ми з інженерною групою більше півроку готували справжній космічний корабель. Обробивши інформацію про древні кораблі, сестри-інженери разом зі своєю мамою та цілою командою інших інженерів роздобули креслення двадцатимісного космічного розвідника. Айлірагіз, як Спадкоємець, віддав наказ на виготовлення необхідних агрегатів кільком технічним заводам, які займалися раніше тільки деталями для човників піснярок та Володарів. А його завод зібрав з усіх деталей повну копію стародавнього корабля-розвідника, якому ми з Айлірою вирішили дати ім'я "Месія".
  Посадковий майданчик за Палацовим Парком довелося значно розширити. Там, де раніше стояли тільки два двомісних космічних човники - один для Властителя, а другий - для Спадкоємця і три екіпажі для його дружин та дітей, які недавно потіснилися чотирма нашими чотиримісними міжпланетними човниками і сімнадцятьма повітряними планетними екіпажами, тепер височів і новий двадцятимісний красень. Пілотами корабля, звичайно ж, стали наші сестри-інженери Ийрийна, Ийліраз і Ийжараз.
  У цьому розвіднику замість одномісних крісел були передбачені кімнатки-каюти для двадцяти осіб, загальний зал, в якому могли розміститися всі одночасно і рубка управління для трьох осіб вахти. Крім того були вантажні, сантехнічні та енергетичні відсіки, машинні зали і зал розваг. Якби не Ізоляційний Купол, на цьому крейсері вже можна було би виходити за межі нашої Системи.
  Мене вже давно дратувало те, що Мандрівниці-Піснярки, які усюди супроводжували нас, постійно змінювалися. У свій другий рік народження я, після роздачі подарунків дітям Столиці, підкликав до себе всіх ейжазім і заявив:
   - Відтепер супроводжувати нашу команду будуть тільки дві постійні Мандрівниці-Піснярки! Порадьтеся між собою і визначте, хто це буде. Крім записування наших діянь і оповіщення про них жителів Системи, вони також повинні надавати нам корисну інформацію. Одна ейжазіма повинна досконало знати всі Пророцтва і історичні події, пов'язані з ними, а також Доізоляційну історію. Друга повинна мати всі технічні знання, як сучасні, так і древні. Ці Мандрівниці-Піснярки будуть супроводжувати нас не тільки на нашій планеті, але й у космічних подорожах. Знання ви можете постійно поповнювати самі, а також зв'язуючись через "перемовки" з тими, хто залишився вдома і має можливість відвідувати Храми Знань.
  Кілька днів ми збиралися у свою першу далеку мандрівку. Нашим завданням було встановлення супутників зв'язку на новій орбіті - між третьою і другою. Згідно з моїм планом реформ, всі жителі нашого населеного світу повинні були отримати в своє користування особисті компактні "перемовки", до масового виготовлення яких вже приступив завод Айлірагіза.
  Ми облазили і дослідили кожен закуток нашого корабля, вибрали для себе каюти, розклали в них речі, які хотіли взяти з собою. До цього часу Мандрівниці-Піснярки вже обрали двох ейжазім, які повинні були влитися до нашої команди і яких звали Айзішухан і Ейжарідан. Двадцяту каюту зайняла мама сестер-інженерів, яка також до заміжжя була видатним інженером і багато в чому допомагала своїм дівчаткам. Ми вирішили, що після цього першого польоту вона очолить інженерний цех заводу Айлірагіза.
  Всі супутники зв'язку з поверхні Ийліра в космос підняли Мандоівниці-Піснярки. Зібравшись парами - по два човника на один супутник, вони вивели двадцять супутників за орбіту планети і вже там, у невагомості, з'єднавши їх в довгий ланцюжок, прикріпили до нашого корабля.
  Пролетівши половину відстані до планет другої орбіти, на проміжній окружності ми встановили всі супутники, поступово скорочуючи ланцюжок з них, прикріплений до нашого корабля. Назад ми повернулися за двадцять днів до Осіннього Рівнодення.
  ***
  У День Осіннього Рівнодення, після офіційного святкування Повноліття Лірідана, вся наша Команда вийшла на площу перед Палацом Зустрічей і ми з Айлірагізом проголосили:
   - Я - Ейлір-Єюй! Відтепер і назавжди я воскрешаю еру індивідуального спілкування на відстані! З цієї хвилини всі зель-цок-ти можуть отримати індивідуальні "перемовки" і безкоштовно спілкуватися один з одним, перебуваючи в різних куточках будь-якого міста, на різних планетах і навіть у космосі!
   - Я - Спадкоємець Властителя Системи Зель-цок Айлірагіз! Відтепер і назавжди вмикається мовний зв'язок через супутники! - Він змахнув рукою і оператор, який стежив за ним з оглядової вежі Вхідного Палацу, натисненням однієї кнопки задіяв всі розставлені нами на допоміжній орбіті супутники зв'язку. Тієї ж миті сотні розповсюджувачів вийшли на вулиці міст і почали роздавати всім бажаючим "перемовки".
  ***
  До цього часу вже майже всі наші мами були зайняті, для всіх них знайшлися відповідальні посади. Мами Айшуханізи і Лірідана зайнялися організацією шкіл бойових мистецтв на всіх планетах і програм для них, відшукуючи забуту інформацію в найстаріших куточках Храмів Знань. Вони також почали проводити навчання перших бажаючих і влаштовувати конкурси на посади тренерів для цих шкіл.
  Наша мама складала інформаційні та розважальні голографічні Програми, створивши Міжпланетне Інфобачення. У цьому їй допомагали цілі зграї Мандрівниць-Піснярок, а також великий загін творчих людей, здатних розважати народ.
  Мама Одракраза і Украгейри виявилася чудовою сценаристкою. Вона не тільки допомагала групі агітаторів розробляти захопливі сценарії наших появ на публіці, але й придумувала сценарії розважальних Програм для Інфобачення.
  Мама трьох сестричок-інженерів стала головним інженером на заводі Айлірагіза і відкрила Першу Інженерну Академію. Тепер талановиті винахідники могли працювати не тільки самі по собі, але й у цій Академії, що давало можливість швидше втілювати їх винаходи від ідеї до масового виробництва.
  Мама Ойдраза і Дразойки, на основі старовинних легенд, зайнялася пошуком у Музеї Артефактів втрачених технологій і приладів з тим, щоб наштовхнути інженерів і винахідників на їх відродження.
  У мами близнят Яйлізи та Яйліми виявився талант постановки стратегічних питань. Вона примудрялася побачити проблему навіть там, де її ніхто до цього не помічав. Саме завдяки її тихим, нібито риторичним запитанням, ми замислювалися і починали розробляти стратегії своїх нових діянь.
  У мами Єйнайки та Єйкайни виявилося надзвичайно сильне почуття прекрасного. Вона зайнялася дизайном як одягу, так і приладів, над технічною стороною яких думали інженери. Причому не тільки для нашої Команди, але й для всіх зель-цок-тів.
  Виявилося, що мама Йойлоки все життя мріяла про відновлення життя на загиблих планетах нашої Системи. Тепер, створивши відповідну інституцію - Інститут планет системи Зель-цок, вона зайнялася вивченням умов на них і способах їх виправлення з метою відновлення на них життя.
  Десятій татовій дружині ми запропонували очолити Подарункову Службу, яка повинна була відтепер кожну чверть року влаштовувати роздачу подарунків як у Столиці, так і в усіх інших містах Системи. З легкої подачі Мандрівниць-Піснярок всі діти планет і супутників Системи Зель-цок стали називати її "Подарунковою Феєю", а жінок-помічниць, що викликалися їй допомагати, Феями. Напередодні Днів Народження вона стала розповідати дітям казки, які транслювалися через Інфобачення Програмою "Казки Подарункової Феї".
  У столиці та містах на всіх трьох планетах і шести супутниках розпочалося грандіозне будівництво, покликане забезпечити всі нові інституції відповідними будівлями, проводився підбір талановитих кадрів для роботи в них. Так, наприклад, якщо хтось хотів працювати в Інженерній Академії, він повинен був надати на розгляд ряд своїх винаходів, а якщо хотів стати сценаристом на Інфобачекнні - кілька сценаріїв і напрямків Програм.
  ***
  А Найкоротшого Зимового Дня, у Півріччя, в день Повноліття Дразойкі, Єйкайни і Йойлоки, після їх урочистого представлення, тато вийшов на середину залу і оголосив:
   - Я - Властитель планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, а також всіх їх супутників і всієї Системи Зель-цок, Ийліріміц-Гіз в день свого шістсот сорока п'ятиріччя оголошую! Згідно з існуючим законом, я вирішив народити ще одну дитину! З сьогоднішнього дня ми з моєю десятою дружиною Зарейкою будемо працювати над здійсненням цього рішення. На Новий 998.000 рік у нас народиться остання, вісімнадцята дитина! Найдовшого Літнього Дня сім'я Володаря Системи Зель-цок стане повною!
  
  15. ПЕРЕВОРОТ.
   - Цікаво, хто ж у нас народиться - хлопчик, чи дівчинка? - Замислився я за вечерею.
   - Хто б не народився, це все одно буде великою радістю! - Відповіла мама.- На це свято прилетять всі Правителі Провінцій, Властителі планет та Володарі супутників.
   - А як це буде відбуватися? - Поцікавилася Айліра.
  - Спочатку так само, як у День Повноліття Айлірагіза, відзначать ваше Повноліття. Потім Мандрівниці-Піснярки, як завжди на Новий Рік, заспівають пісні про Пророцтво, додавши нові про Ейлір-Єюя та діяння його Команди. А потім оголосять пологи.
   - І що буде?
   - У ніші десятої дружини замість дивана поставлять канапу так, що вона ляже головою до залу, а ногами всередину ніші. Мандрівниці-Піснярки затягнуть пологову пісню, під яку живіт у майбутньої мами почне розкриватися. З розкритого живота ейжазіми виймуть дитину, оголосять хто це - хлопчик чи дівчинка, і передадуть його по ланцюжку всіх мам татові. Тато візьме дитину на руки, а нова мама голосно викрикне її ім'я.
   - І у нас так було? - Запитав я.
   - Так, але тільки до вас не зліталися гості, була присутня лише наша сім'я.
   - А чому до цієї дитині всі прилетять? - Продовжував розпитувати я.
   - Тому, що це остання дитина.
   - А якщо тато ще захоче? - Не відставала Айліра.
   - Більше дітей йому мати не можна, якщо раптом народиться дев'ятнадцята, то дев'ятнадцяту дитини відразу же уб'ють, батька оскоплять і позбавлять влади. Тоді Престол Ийліра займе ваш старший брат Айлірагіз. Він повинен буде проголосити указ, щоб на очах у щойно оскопленого батька вбили всіх його дружин та дітей. А потім вб'ють і тата. Айлірагіз залишиться сам.
   - Всіх нас?! - Навіть не повірили ми. - А чому?
   - Така традиція. Якщо хто-небудь порушує закон про обмеження народжуваності, вбивають всіх членів сім'ї, крім Спадкоємця.
   - І у простих людей? - Продовжувала розпитувати Айліра.
   - І у простих. - Підтвердила мама.- Але в родині простої людини всього дві дружини і чотири дитини, тому при народженні п'ятої, спочатку вбивають цю п'яту, потім оскопляють батька, потім вбивають старших трьох дітей, залишаючи тільки або хлопчика, або старшу з дівчаток, якщо хлопчиків в сім'ї немає. Потім вбивають обох його дружин і в кінці - його самого.
   - Що за жахлива традиція?! - Я був у повній розгубленості. - І нічого не можна зробити?
   - Ти - Єюй-Єюй. - Нагадала мама. - Може, ти знайдеш рішення цієї проблеми. Інакше виявиться, що ти не справжній, адже тебе вб'ють разом з усіма нами і ти нічого не зробиш.
   - Я - справжній! - Я встав і вперто тупнув ногою. - До свого Повноліття я знайду рішення! Ми всі залишимося живі!
   - Ну, що ти так рознервувався? - Почала заспокоювати мене мама. - Адже десята жінка, швидше за все, народить, як і належить, одну дитину - вісімнадцяту. Наша сім'я стане повною і це буде велике свято.
   - У нашого тата вже є дві пари близнюків. - Підтримала мої побоювання Айліра. - Це ми і Яйліза з Яйлімою. Не можна виключати можливості появи ще однієї пари. Моя інтуїція...
   - У мене теж є інтуїція! - Перервав я її. - І вона підказує мені, що треба знову повернутися до Храму Знань, щоб знайти інформацію про витоки цієї традиції.
   - І про Пророцтва з цього приводу! - Додала Айліра.
  Все півріччя до свого Повноліття ми займалися цим питанням. Виявилося, що ще на початку епохи Ізоляції, коли ще не всі навчилися строго дотримуватися закону про Обмеження Народжуваності, час від часу траплялося так, що населення окремо взятих планет або супутників виростало настільки, що перевищувало встановлену норму. Тоді включалася Космічна Вірусна Програма, забирала мільйони життів не тільки на "винній" планеті або супутнику, але й на всіх інших. Саме тоді, для остраху порушників і була придумана така жорстока традиція - вбивство всіх, крім Спадкоємця.
  Ми дізналися, що для планет Ийлір, Ийлім і Ийліц найбільша кількість жителів не повинна перевищувати трьох мільярдів, а для їх супутників - одного мільярда. Тобто, всього на наших трьох планетах і шести супутниках може проживати до п'ятнадцяти мільярдів зель-цок-тів.
  З дуже давнього Кристала, який навіть не перевівся з пісенної в інформаційну форму, ми дізналися, що на планетах другої орбіти може жити до півтора мільярда людей, а на їх супутниках - до п'ятисот мільйонів. Тобто другу орбіту, в разі її воскресіння, можна буде заселити п'ятьма мільярдами зель-цок-тів. Там же співалося про граничну чисельність жителів для четвертої орбіти: для планет - по два мільярди, а для супутників - по сімсот п'ятьдесят мільйонів.
   - Отже, якщо ми відродимо життя на всіх уцілілих планетах, то число зель-цок-тів може досягти майже тридцяти одного мільярда?! - Здивувалася Айліра.
   - Так. Але для цього треба спочатку їх воскресити. Ліміт для кожної окремої планети або супутника перевищувати не можна. - Відповів Кристал, який вже почав переводити пісенну інформацію з древнього Кристала на фактичну.
   - А скільки у нас зараз жителів? - Запитав я.
   - Останній перепис населення проводився третім Єюєм - Санти-Єюєм, в 276 тисяч 681 році Епохи Ізоляції після чергової пандемії. Тоді на трьох планетах і шести супутниках живого світу загинуло більше семи мільярдів осіб і населення становило на Ийлірі - 1 мільярд 748 мільйонів осіб, на Ийлімі - 1 мільярд 697 мільйонів, на Ийліці - 1 мільярд 153 мільйони зель-цок-тів. На всіх супутниках - 2 мільярди 427 мільйонів осіб - всього в системі Зель-цок вижило близько 7 мільярдів 25 мільйонів жителів.
   - Скоротилося більше, ніж в два рази... - Розгублено пробурмотіла Айліра.
   - Треба терміново провести перепис населення! - Вирішив я. - Попросимо Айлірагіза або тата видати Указ. Якщо чисельність населення Ийліра менше трьох мільярдів, то в убивстві всієї нашої родини немає сенсу, і традицію можна буде змінити.
   - А що там йдеться у Пророцтві? Як Єюй змінить цю традицію?
  Спочатку нічого підходящого знайти не вдавалося. Тоді я дав завдання одній зі своїх ейжазім - Айзішухан - вивчити всі стародавні Пророцтва і знайти таке, яке можна було би притягнути, хоч за вуха, хоч за хвіст, до зміни цієї традиції.
  Зібравши відповідні уривчасті відомості в єдине ціле, Айзішухан створила нову Пісню-Пророцтво, яка, в перекладі на фактичну мову повідомляла, що в День Свого Повноліття Єюй поборе смерть сімнадцяти, сказавши своє Головне Слово.
   - Що за "Головне Слово"? - Виніс я питання на обговорення Команди.
  Помирати ніхто не хотів, тому всі включилися у пошук виходу з можливої ситуації. Рішення довго не знаходилося, ми сперечалися і висували дурні припущення, поки не вирішили залишити в раді лише тих, у кого було більше ойдранской інтуїції. Взявшись за руки і зосередившись, в коло на підлозі Головного Ігрового Залу сіли я з Айлірою та Айлірагізом, Йойлока, Айшуханіза, Лірідан, близнючки Яйліза з Яйлімою, сестри Єйнайка та Єйкайна і брат з сестрою Одракраз та Украгейра - всього дванадцятеро з Команди.
  В сотий раз повторюючи по черзі слова Пісні-Пророцтва, перекладені на фактичну мову, ми раптом одночасно прийшли до однієї думки: треба прослухати Пісню-Пророцтво ще кілька разів в ейжазімскому варіанті. У пісенній формі слова "в День Свого Повноліття Єюй поборе смерть сімнадцяти, сказавши своє Головне Слово" сенс кілька змінювався: "А в третій рік Єюй-Єюй врятує від смерті всіх єюй. Єюй-Єюй врятує єюй, заспівавши свою Головну Пісню. І цю пісню всі єюй допоможуть співати Єюй-Єюю".
   - Дивно, навіщо стільки разів повторювати ці єюй - сімнадцять? - Запитала Єйкайна.
   - Я часто думаю, як ейжазіма. - Задумливо промовила Яйліма. - Адже в нас з сестрою є трошки від них. Виходить, що Єюй повинен сказати своє Головне Слово не сам, йому повинні допомогти всі ми - всі єюй (сімнадцять) членів Команди.
   - А чому "Головне Слово"? - Раптом стрепенулася Айліра. - Адже в пісні співається "Головну Пісню"?!
   - Тому, що Кристали завжди переводять слово "Пісня" як "слово" або "мова". - Відповіла Єйнайка. - Адже ейжазіми не вміють говорити, вони тільки співають.
   - А якщо треба розуміти дослівно? - Не вгамовувалася Айліра.
   - Ти хочеш сказати, що Ейлір повинен не говорити, а співати, як ейжазіма? - Айлірагіз встав з підлоги і підійшов до мене. - Але ж люди не вміють співати. На це здатні лише Мандрівниці-Піснярки. Чи ти можеш? - Брат зверху вниз пильно подивився мені в очі.
   - Не знаю, не пробував... - Пробурмотів я, теж встаючи. - "А в третій рік Єюй-Єюй врятує від смерті всіх єюй..." - Спробував я заспівати, наслідуючи ейжазім, але у мене вийшло лише жалюгідне завивання.
   - Значить, треба навчитися! - Теж встав Лірідан.- Причому всім нам!
  І ми вирушили до Храму Знань, покопавшись в якому, дізналися, що, виявляється, в далекій давнині, коли ейжазіми ще жили на своїх планетах, зель-цок-ти інших планет і супутників теж вміли співати. Не так, звичайно, як ейжазіми, у яких голосові апарати влаштовані таким чином, що можуть одночасно видавати хор голосів різних тональностей і відтінків, та все ж...
  Нам вдалося навіть знайти відеорепортаж одного з пісенних конкурсів, що проводився майже півтора мільйона років тому на Ийлімі. І в цьому репортажі ми раптом побачили, що на допомогу своїм голосам ийли, що брали участь у конкурсі, використовували якісь інструменти.
   - Що це за інструменти? - Запитала Украгейра.
   - Це музичні інструменти, які називалися "рукани". У нашому Музеї Артефактів у відділі "Музика" є кілька законсервованих примірників. - Відповів Кристал.
   - А що є в розділі "Музика" у Храмі Знань? - Запитав Одракраз.
   - Є Кристали, які навчають співу.
   - Те, що нам треба! - Вигукнув я. - Біжимо!
  Вже наступного дня вся наша Команда, крім сестричок-інженерів, почала навчатися співу. Сестрички зайнялися руканами.
  Мої Мандрівниці-Піснярки Айзішухан і Ейжарідан аж вуха затикали від наших спроб заспівати хоч кілька звуків. Нарешті, вони не витримали і відібрали серед нас лише найздібніших. Це виявилися нащадки давніх ейжазім - Айлірагіз, Айліра і я, наша охоронниця Йойлока і близнючки Яйліза та Яйліма - всього шестеро. Всім іншим було запропоновано навчитися грати на руканах.
  Уже до Дня Весняного Рівнодення, до Дня Повноліття Ийрийни та Украгейри, були виготовлені сімнадцять індивідуальних руканів, які подарували нам всім сестрички-інженери. Ми відразу же, не виходячи з Головного Ігрового Залу, спробували витягувати з них звуки. Це виявилося не складно: рукани були схожі на напіврозкриті морські двостулкові мушлі. На нижній стулці було зроблено одне заглиблення для великого пальця, на верхній - чотири для всіх інших. Натискаючи з різною силою на ці заглиблення можна було отримувати різні звуки. А якщо при цьому ще й відкривати стулки або стискати їх, ці звуки можна було міняти по висоті. Стародавні музиканти користувалися одночасно двома руканами, тримаючи їх в обох руках. Ми вирішили, що нам достатньо і по одному і з захопленням взялися тиснути на інструменти. Це наше стискання пальцями руканів викликало таку какофонію, що наші мами поквапилися вийти з залу.
  Роздавати подарунки дітям міста ми не пішли. Та й навіщо, коли для цього є Подарункова Фея зі своєю командою Фей? Ми вирішили провести репетицію Головної Пісні. До цього дня ейжазіми Айзішухан і Ейжарідан вже переклали на пісенну мову те, що я збирався сказати, придумавши для нас не дуже складну мелодію. Репетицію вирішили провести далеко від сторонніх вух, у космосі, на нашому кораблі "Месія".
  Айлірагіз на репетицію не полетів. Крім того, що він обробляв дані перепису населення, він повинен був підготуватися і до ритуалу перетворення Спадкоємця на Властителя у разі народження двійні.
  Айзішухан і Ейжарідан розподілили Команду по голосах. Сольну партію, як Єюй-Єюй, повинен був вести я. Мені підспівували Айліра, Яйліза та Яйліма. Йойлоці смисловий спів не давався, проте вона прекрасно співала голосні, створюючи додатковий голосовий фон. Всі інші, отримавши рукани різних тональностей від глибокого низького гудіння до високого кришталевого дзвону, повинні були навчитися злагоджено вести мелодію. З Айлірагізом Мандрівниці-Піснярки займалися окремо. Йому належало проспівати всього одну сольну фразу.
   - Ось ми вчимося-вчимося, мучимося-мучимося, а потім виявиться, що десята дружина народить, як і належить, одну дитину! - Відпочиваючи після чергової невдачі, зітхнула Дразойка. - У мене, між іншим, рука вже болить сильніше, ніж від махання дерев'яним мечем!
   - Моя інтуїція підказує, що все це не дарма! - Поплескав її по плечу Лірідан. - Важко в навчанні - легко в бою!
   - Але ж це не бій! Це музика! - Виправдовувалася Дразойка.
   - Ця музика може виявитися нашим найголовнішим боєм. - Глибокодумно відповіла Йойлока. - І цей бій покаже, виживемо ми чи всі загинемо.
  Після цих слів всі з подвоєним ентузіазмом знову приступили до репетиції.
  ***
  І ось настав Новий 998.000 рік, день нашого з Айлірою Повноліття, день, сповнений радості і затьмарений страшними передчуттями. Вийшовши з мамою в нашу нішу Головного Ігрового Залу, ми сіли на диван і почали оглядатися.
  Всі місця на балконах були заповнені Правителями-родичами і Володарями-гостями з інших планет та супутників. На самих верхніх ярусах щебетали Мандрівниці-Піснярки. Ніша десятої дружини була прикрашена золотими нитками, а посеред неї стояла висока канапа з ажурним золотим узголів'ям, застелена золототканим полотном. Десята дружина сиділа на цій лежанці, підібравши під себе ноги і поклавши руки на узголів"я.
  Всі наші брати і сестри одягнулися в уніформу. Сукня була тільки в Айліри - золотистий з червоним тонким візерунком шовк м'яко струменів по її фігурі, при ходьбі випускаючи назовні червоні язики полум'я нижньої сукні. За спинкою дивана лежав напоготові її синьо-фіолетовий комбінезон уніформи. Я надів золотисто-синій халат, підперезаний золотим поясом, прямо на уніформу.
  Як завжди несподівано наступила оглушлива тиша, в якій зі стелі пролунав урочистий голос:
   - Властитель трьох планет Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, а також всієї системи Зель-цок - Ийліріміц-Гіз! А також його Спадкоємець - Айлірагіз!
  У свою нішу вийшли тато і наш старший брат. Всі встали. Папа і Айлірагіз підійшли до краю ніші, провели по всіх поглядами, одночасно кивнули і сіли на свої крісла-трони.
  Всі знову сіли.
   - Свого Повноліття, тобто, третього року життя (9 років і приблизно 4 земних місяці) досягли Айліра і Ейлір! - Проголосив голос зі стелі.
  Ми з Айлірою взялися за руки і встали. Вийшовши на середину Головного Ігрового Залу і повернувшись навколо три рази, ми стали обличчям до татової ніші і пішли до неї. Підійшовши до сходинок, ми зупинилися і поклонилися головами:
   - Айліра! Три роки!
   - Ейлір! Три роки!
  Тато встав, з гордістю подивився на нас і кивнув.
   - Властитель всієї системи Зель-цок з усіма її планетами і супутниками - Ийліріміц-Гіз проголошує тебе повнолітньою! - Сказав тато і надів Айлірі на голову золотий обруч з моделями Ийліра і його супутників, в який були вправлені бузкові камені. Обруч татові подав Айлірагіз. - Властитель всієї системи Зель-цок з усіма її планетами і супутниками - Ийліріміц-Гіз проголошує тебе повнолітнім! - Тато надів мені на голову такий самий обруч з фіолетовим камінням. - Відтепер і назавжди ви самі відповідаєте за свої слова і вчинки!
  Ми кивнули і пішли наліво, до ніші першої дружини. Там ми знову зупинилися біля сходинки, кивнули і вигукнули:
   - Айліра! Повнолітня!
   - Ейлір! Повнолітній!
  Обійшовши всі ніші по колу, ми повернулися до мами і зайняли свої місця.
  Тепер почалася вистава Мандрівниць-Піснярок. Вони співали і кружляли в повітряному танці, то піднімаючись під самий купол, то спускаючись до самої підлоги. Частина моєї свідомості стежила за переливами їх мелодій, а інша частина повторювала мелодію і слова моєї пісні. Поки всі перебували під гіпнотичним трансом їх співу і танцю, Айліра встигла переодягнутися в свій комбінезон і сіла поруч зі мною. Потім ейжазіми заспівали всі старі пісні, що розповідали про Пророка і Пророцтво, а за ними - всі нові про діяння Ейлір-Єюя та його Команди.
  В самому кінці вилетіли Айзішухан і Ейжарідан і заспівали нове Пророцтво, про те, що "в третій рік Єюй-Єюй врятує від смерті всіх єюй. Єюй-Єюй врятує єюй, заспівавши свою Головну Пісню. І цю пісню всі єюй допоможуть співати Єюй-Єюю". Майже ніхто не звернув на цю пісню уваги - таке ж Пророцтво, як і всі інші. Тільки всі мої брати і сестри зблиснули очима, перезирнувшись, і міцніше стиснули в руках свої рукани.
   - Ейлір! - Тихесенько смикнула мене за рукав Айліра. - Я раніше не замислювалася, а тепер мене хвилює питання: чому Єюй врятує сімнадцятьох? Адже нас повинно стати вісімнадцять?!
   - Айлірагіза рятувати не треба. Він - Спадкоємець! - Впевнено відповів я.
  Коли піснярки проспівали всі пісні, знову пролунав голос зі стелі:
  - Оголошується урочистий ритуал народження вісімнадцятої дитини Властителя Ийліра та всієї Системи Зель-цок - Ийліріміц-Гіза!
  Тато вийшов на середину Залу. Десята дружина лягла на свою лежанку головою до залу, і її стало не видно за узголів'ям. Всі мами вийшли зі своїх ніш і вишикувалися ланцюжком від ніші десятої дружини до тата, причому перша дружина стала майже на кордоні центрального кола, за нею - наша мама, як друга дружина і так далі. П'ять Мандрівниць-Піснярок влетіли в нішу і зависли над десятою дружиною. Всі інші злетіли під купол і затягнули Пологову Пісню, в якій висловлювалися радість народження і торжество життя. Всі діти встали зі своїх місць і, міцно стиснувши в руках поки не активовані рукани, з напругою втупилися на десяту нішу. Айлірагіз, як статуя, застиг перед своїм троном...
  Мандрівниці-Піснярки в ніші десятої дружини заспівали про те, що живіт у породіллі почав розкриватися.
   - Хлопчик! - Раптом різко обірвала мелодію старша з ейжазім і підняла над головою маленький золотисто-жовтий клубочок.
  Вона передала його в руки дев'ятої дружини і та по ланцюжку передала його далі. Мандрівниці-Піснярки під стелею заспівали радісну пісню на честь народження п'ятого хлопчика в родині Властителя. Ледве новонародженої дитини торкнулися руки нашої мами, голос старшої ейжазіми перервав спів різким зойком:
   - Ще дитина! Дівчинка!
  Всі остовпіли. Старша ейжазіма злетіла з новою живою грудочкою під самий купол і кинула її вниз. На підлозі, неподалік від центрального кола, тепер лежало закривавлене місиво. Тато відступив на кілька кроків назад, стираючи з обличчя краплі крові, яка бризнула на нього з трупа убитої дівчинки. Всі мами розбіглися по своїх нішах. Наша мама з дитиною на руках залишилася в Залі.
   "Правильний трикутник" - проповзла через мою свідомість розгублена думка. Дійсно, тато, мама і трупик дівчинки утворили навколо центрального кола правильний трикутник. Більше в моєму мозку не було ніяких думок, здавалося, хтось ретельно вигріб з мого черепа мозок і все всередині акуратно витер.
  Раптом з-під купола на папу впали чотири Мандрівниці-Піснярки, схопили його за руки і за ноги і підняли вгору, до середини висоти залу. Зазвучала моторошна мелодія, від якої по шкірі побігли мурашки, а волосся на голові заворушилося. Піснярки заспівали пісню про традицію оскопленія Властителя, який породив дев'ятнадцяту дитину. Старша ейжазіма змахнула серпоподібним ножем і на арену залу впало щось закривавлене, а потім, під татів крик болю, плавно опустилися його шовкові шаровари, по золотистій тканині яких розповзлася велика кривава пляма. Ейжазіми розтиснули руки і тато закривавленим мішком впав поряд з ними.
   - Ейлір-Єюй! - Скрикнула Айліра і стукнула мене по спині, виводячи із заціпеніння.
   - Я - Ейлір-Єюй! Єюй-Єюй! - Заспівав я перший рядок своєї пісні, активуючи акомпанемент свого рукана і вибігаючи на середину залу, чим привернув до себе увагу і зупинив занесений над десятою дружиною ніж старшої ейжазіми.
  Всі зойкнули. До цього ніхто, крім Мандрівниць-Піснярок не співав. Я співав про причини виникнення традиції вбивати всю сім'ю Властителя, що завинив, залишаючи в живих лише його Спадкоємця.
  На другому рядку до мене приєдналася Айліра, яка стала поруч. Потім підключилися голоси Яйлізи і Яйліми, які підкреслила Йойлока. Ще через кілька секунд навколо мене стали всі інші брати і сестри, виводячи мелодію цілим оркестром руканів.
  Я співав про проведений Спадкоємцем перепис населення, який показав, що на всіх планетах і супутниках Системи Зель-цок є запас в кілька мільйонів осіб, а на Ийлірі, зокрема, до встановлених трьох мільярдів не вистачає семисот сорока мільйонів шістьсот сорока п'яти тисяч зель-цок-тів.
  Я співав про те, що проводячи кожну сотню років подібні переписи, ми завжди зможемо контролювати народжуваність, не вдаючись до варварської кровопролитної традиції.
  Я співав про те, що в день свого Повноліття, я - Ейлір-Єюй, справжній Єюй-Єюй, міняю цю традицію і вимагаю залишити в живих всіх десять дружин Властителя і всіх його вісімнадцять дітей.
  Вся моя команда підняла вгору стиснуті кулаки вільних від руканів рук і вистрілила з них великими пальцями.
  І тут заспівав Айлірагіз. Він співав про те, що відтепер і назавжди скасовує вбивство всіх членів сім'ї, залишаючи лише вбивство зайвої дитини і оскоплення батька, який завинив. А заспівавши, оголосив усім звичайними словами:
   - Я - Айлірагіз-Гіз! Властитель Ийліра, Ийліма і Ийліца, а також їх супутників і всієї Системи Зель-цок! Відтепер і назавжди! Кривава традиція вбивства всієї родини винного чоловіка відміняється! Замість цього вводиться традиція перепису населення через кожну сотню років! - Айлірагіз підняв вгору зімкнутий кулак і спустився по сходинці зі своєї ніші в зал.
  Я підійшов до нього і став поруч, теж піднявши кулак. Вся наша Команда вишикувалася півмісяцем з піднятими вгору кулаками. Айзішухан і Ейжарідан копіювали все це на новенькі Кристали. Тато, який лежав на підлозі зали у калюжі крові, підняв голову, не вірячи, що і йому, і всій його родині дарується життя. Наша мама так само стояла, притиснувши до себе вісімнадцяту дитину. Десята мама підвелася на своїй канапі, міцно вчепившись побілілими пальцями в золоте узголів'я. Чорно-фіолетові Мандрівниці-Піснярки зависли між куполом і підлогою. Всі гості на балконах у напрузі подалися вперед і дивилися на нас зверху вниз. І тут ми всі одночасно викинули з кулаків свої великі пальці, підтверджуючи зміну традиції.
   - Єюй-Єюй! - Заспівали, порушуючи гробову тишу, Айзішухан і Ейжарідан. - Єюй-Єюй, як пророкувало Пророцтво, врятував сімнадцять братів і сестер в свій день Повноліття. Єюй-Єюй змінив ще одну традицію! Єюй-Єюй врятує наш світ!
   - Єюй-Єюй виконає всі Пророцтва і врятує наш світ! - підхопили всі інші Мандрівниці-Піснярки. - Єюй-Єюй відродить всю Систему Зель-цок і колишню славу зель-цок-тів! Ейлір-Єюй - справжній Єюй-Єюй!
  До вечора все це побачили всі жителі населених планет і супутників Системи Зель-цок.
  
  16. ЖИТТЯ ЗМІНЮЄТЬСЯ.
  Айлірагіз вийшов у центр кола і простягнув руки до нашої мами, вимагаючи, щоб вона передала йому новонародженого брата. Потім новий Властитель кивнув татовій десятій дружині, яка напружено сиділа на своїй канапі, щоб вона назвала ім'я. Подолавши заціпеніння, та, сковтнувши, хрипким від хвилювання голосом вигукнула:
   - Іюй... Іюйріміц!
  Мама передала їй новонародженого. Айлірагіз подав знак слугам, і ті забрали кудись тата, витерши й калюжу крові на підлозі. Мама непомітно шмигнула в нашу нішу. Новий Властитель Айлірагіз-Гіз, вставши на краю сходинки своєї ніші, підняв голову і, повертаючи її справа наліво, обвів всіх поглядом. На верхніх балконах заспівали ейжазіми, оповіщаючи всіх, що він новий Властитель всієї системи Зель-цок. Айлірагіз-Гіз сіл в своє крісло і подав знак рукою, щоб всі Властителі, Володарі і Правителі спускалися вниз. Через кілька хвилин вони вийшли в зал по коридору Парадного Виходу. Кожен по черзі підходив до ніші Властителя, кланявся головою і йшов у коридор за його троном. Коли всі зникли у коридорі, Айлірагіз-Гіз встав і, запросивши всю Команду слідувати за ним, теж вийшов. Ми пішли на Велику Раду.
  Зал Великої Ради, що розташовувався діаметрально протилежно Головному Ігровому Залу, теж був круглим, але влаштований трохи інакше. Від коридору по діаметру залу простяглася золота доріжка, яка вела до десяти сходинок, що піднімалися до невеликого майданчика прямо навпроти входу, де стояв золотий трон Властителя. За ним розташовувалися три яруси крісел, лише три з яких були зайняті. З боків від доріжок теж трьома ярусами розташувався амфітеатр крісел, зайнятих Властителями планет, Володарями супутників та Правителями Провінцій. Всі вони, на знак поваги, підняли обидві руки вгору і, сплівши пальці, поклали їх собі на голови.
  Айлірагіз-Гіз пройшов по доріжці, піднявся сходами, розвернувся, окинув усіх поглядом і кивнув. Я відчув величезну гордість за нього, адже йому сьогодні виповнилося всього п'ять з половиною років (трохи більше 16,5 земних років), але виглядав він як дорослий. І хоча він ще не досяг Фізичної Зрілості, він уже був високим - два метри і сім сантиметрів, в його фігурі відчувалася сила, а в погляді впевненість.
  Новий Властитель Системи сів на трон, поклавши руки на коліна. Всі в залі зняли руки з голів і теж поклали їх собі на коліна. Витримавши паузу в повній тиші, новий Властитель заговорив:
   - Я - Айлірагіз-Гіз, відтепер Властитель Ийліра, Ийліма і Ийліца, всіх їх супутників і всієї Системи Зель-цок! Відтепер я буду правити Системою! Мої брати і сестри! - Звернувся він до нас, що продовжували стояти біля входу. - Пройдіть сюди і займіть місця за моїм троном!
  Ми пройшли по доріжці, піднялися сходами і розсілися по кріслах за спиною нашого старшого брата.
   - Перший мій указ ви вже чули: відтепер і назавжди кривава традиція вбивства всієї родини, в якій народжується зайва дитина, відміняється! Замість цього, для контролю за народжуваністю, вводиться традиція перепису населення через кожну сотню років! Другим моїм указом я призначаю свого батька, колишнього Властителя Ийліріміц-Гіза, тепер просто Ийліріміца, своїм Головним Радником.
   - А як же ми? - Запитала жінка, що сиділа через одне крісло від мене за спиною Айлірагіза.
   - Всі три Радники, які ефективно служили моєму батькові, залишаться Радниками і при мені.
   - Коли ви маєте намір замінити Правителів Провінцій Ийліра своїми братами і сестрами? - Запитала одна з сестер нашого тата, Правителька Столичного Острову.
  У залі запанувала напружена тиша. Ніхто з Правителів Ийліра не розраховував так рано позбутися своїх Провінцій і перетворитися на звичайних людей. У багатьох ще були неповнолітні діти, кількість яких перевищувала ліміт простих людей. Що буде з ними? Я нахилився до вуха Айлірагіз-Гіза і тихесенько прошепотів:
   - Дай мені слово.
   - Перш, ніж робити будь-які призначення, я хочу, щоб перед нами виступив Ейлір-Єюй! - Проголосив брат-Властитель.
  Я вийшов на середину золотої доріжки.
   - Я - Ейлір-Єюй! - Відповідно до етикету представився я, хоча всі і так знали, хто я такий. - Я міняю традиції. На мене та мою Команду чекає багато роботи по відродженню Системи Зель-цок, нам ніколи буде займатися справами Провінцій, принаймні, років з п'ятсот. Тому на цей час пропоную залишити всіх Правителів Провінцій Ийліра на своїх постах.
  Залом прокотилося полегшене зітхання.
   - Я - Айлірагіз-Гіз! - Встав зі свого місця брат. - Відтепер і на п'ятсот років Правителями Провінцій Ийліра залишаються брати і сестри мого батька! Команду Ейлір-Єюя, яка не входить ні до яких гілок влади, прошу залишити Велику Раду!
  Ми, всі шістнадцять членів Команди, вийшли на доріжку перед троном, встали півмісяцем і підняли стиснуті кулаки вгору. Айлірагіз-Гіз зробив так само, показуючи, що і він залишається в Команді Ейлір-Єюя. Одночасно ми вистрілили з кулаків вгору великими пальцями. Всі в залі затупотіли ногами по підлозі на знак найбільшого захоплення. Під цей тупіт ми й вийшли з Залу Великої Ради.
  ***
   - Ух, нарешті! - Полегшено видихнула Айшуханіза. - Ходімо в Ігровий Зал, я вам дещо покажу!
   - Що саме? - Поцікавилася Айліра.
   - Дещо з давніх бойових технік. Думаю, це може стати в нагоді не тільки загону воїнів, але і всім іншим!
  Повернувшись у Головний Ігровий Зал, ми виявили, що в ньому вже нікого немає. Мабуть, всі гості і мами розійшлися по своїх справах. Сівши на підлогу по колу Центрального Кола, ми запитально подивилися на Айшуханізу.
   - Дивіться уважно... - Промовила та.
  Спочатку вона просто стояла нерухомо. Але потім по її тілу побігли маленькі синенькі іскорки. Їх ставало все більше і більше, поки вся вона не покрилася іскрами, наче новим комбінезоном. Потім вся це електрика ніби почала стікати з її голови і всього тіла в руки. І ось вона стоїть, тримаючи на своїх долонях дві великих електричних кулі.
   - Куди б їх... - Почала озиратися Айшуханіза. - А, он вікно в куполі прочинено! - І вона, піднявши руки вгору, вистрілила у вікно блискавками.
  Пролунав різкий тріск, як при грозі, але дещо тихіший.
   - Я вже трохи тренувалася. Цими блискавками можна пробити навіть металевий посуд.
   - Як ти це робиш? - Тут же підскочили до неї Дразойка і Лірідан.
   - Сядьте! Зараз все розповім! - Айшуханіза теж сіла на підлогу. - У стародавньому Кристалі розповідалося, що всі процеси в наших організмах - дихання, рух, кровообіг, травлення їжі і так далі генерують різні форми енергій. Силою волі можна перетворити механічну, гравітаційну, теплову, біохімічну, розумову, нейрохімічну і інші види енергії в електричну. Потрібно навчитися збирати всі ці види енергії, розподілені по всьому організму, в одну точку, перетворювати їх в електричні заряди і використовувати їх на свій розсуд. Наприклад, стріляти блискавками. Я навіть пробувала рукою заряджати лампу.
   - І як? - Запитала Ойдраза.
   - Вийшло.
   - Н-да... Ніякої зброї при обшуку ніхто не виявить, а ми, виявляється, несемо її в собі... - Вголос замислився Лірідан.
   - Навчи нас! - Підскочила Ойдраза. - З чого починати?
  І Айшуханіза почала нас навчати. Ми вчилися майже весь день і до вечері вже цілком стерпно могли збирати енергію в невеликі електричні кульки.
   - Все! Досить! - Відчувши голод, розпорядився я. - Завтра будемо практикуватися у лісі, щоб нічого не пошкодити.
  - А якщо ми ліс спалимо? - Занепокоїлася Дразойка.
   - Значить, знайдемо галявину! - Вирішив я. - Головне, щоб нас там ніхто не бачив.
   - І Айлірагіза покличемо? Ой, Айлірагіз-Гіза!.. - Поцікавилася Украгейра.
   - Я з ним поговорю через "перемовку". Якщо у нього не буде якихось справ, то, мабуть, він теж прийде.
  Весь наступний день ми вчилися робити блискавки.
  Айлірагіз зміг приєднатися до нас тільки через кілька днів. Але вже до третього Дня Відпочинку ми всі настільки оволоділи технікою використання своїх енергій, що не тільки стріляли блискавками, а й заряджали електроприлади, в тому числі і на нашому кораблі, підпалювали горючі предмети на відстані, створювали електромережі і електропастки на поверхнях і в повітрі між будь-якими предметами, а також могли битися своїми електроімпульсами між собою, як цілком матеріальними предметами.
   - Чудово! - Після чергового спарингу вигукнула Йойлока. - Треба ще побільше розшукати такого ось різного, стародавнього, абсолютно забутого.
   - Доізоляційного! - Підтримав її Айлірагіз-Гіз. - І не тільки з військових мистецтв, а й з різних інших областей. Бо ж колись ми вийдемо в Галактику і виглядатимемо дикунами в порівнянні з іншими ересами.
  - Отже, на все це півріччя, до Дня Фізичної Зрілості Айлірагіз-Гіза, я оголошую полювання за старожитностями! - Зрадів я, що мені не треба придумувати, чим же надалі зайняти Команду.
  Тепер ми часто бували не тільки у Храмі Знань, але й у Музеї Артефактів. Ми розшукували відомості і технології, легенди і Пророцтва, історичні хроніки і перекази. Незабаром у кожного з нас визначилися деякі особливі захоплення. Так, наприклад, навіть наші воїни розділилися за інтересами: Лірідан дуже зацікавився давніми видами зброї, а Айшуханіза і Ойдраза - психо-фізіологічними бойовими мистецтвами. Дразойка же взялася за вивчення біохімічних способів впливу на людину.
  Наша охоронниця Йойлока, крім бойових мистецтв, зайнялася ще й музичними інструментами, які, виявляється, можна було використовувати і як спосіб не тільки психологічного, а й фізичного впливу як на окрему особистість, так і на цілу юрбу.
  Айлірі дуже сподобалося співати, тому вона стала вчитися створювати музику і перекладати інформацію у пісенні тексти, зовсім як ейжазіма. Мені складати пісні було не цікаво, проте я навчився співати вже готові, складені Айлірою або Мандрівницями-Піснярками. Шукаючи забуті Пророцтва, я оцінював їх з точки зору Месії і пропонував Айлірі скласти відповідну пісню.
  Айлірагіз-Гіз, провівши перепис населення, зацікавився статистикою, а також виявив, що в Доізоляційну Епоху, поряд з Інформаційними Кристалами використовувалася і писемність - спосіб незвукового зберігання інформації. Ось цією самою писемністю він і зайнявся у вільний від державних справ час.
  Близнята Яйліза та Яйліма теж любили співати, але не настільки, щоб не знайти більш цікавого заняття. Разом зі своєю мамою вони захопилися пошуком древніх логічних задач, головоломок та ігор, і постійно у щось грали або щось вирішували. Завдяки їм, населення наших планет і супутників тепер грало не тільки в "Захоплення", а й у безліч інших цікавих ігор, що вимагали напруги розуму.
  Інженерне тріо було завантажено втіленням у реальність наших побажань: то відновлювало давні музичні інструменти, то розробляло по кресленнях індивідуальну зброю для всіх нас і для загону воїнів, то воскрешало що-небудь цікаве з забутих побутових технологій. Але найбільше вони цікавилися древніми кораблями, які могли швидко переміщатися не тільки в межах зоряно-планетних систем, але й по всій Галактиці і навіть за її межами.
  Одракраз і Украгейра не вилазили з Палацу Інфобачення і не тільки брали участь у різних його Програмах, що створювалися під управлінням нашої мами Мандрівницями-Піснярками, але навіть писали сценарії. У цьому їм допомагала їх мама.
  Єйнайка і Єйкайна разом зі своєю мамою захопилися дизайном, малюванням та ліпленням. Вони відкрили кілька галерей, в яких виставляли роботи різних любителів мистецтв. На одну з таких виставок потрапили і кілька картин, намальованих нашою мамою в ті часи, коли вона змушена була сидіти вдома. Пару ліпних робіт надав галереї і Айлірагіз-Гіз.
  А Іюйріміц поки тільки відкривав світ палацу своєї мами і чекав своєї Першої Чверті. До речі, наш тато, переставши бути Властителем і звільнивши Головний Палац для Айлірагіз-Гіза, перейшов жити до палацу десятої дружини і активно брав участь у вихованні свого останнього сина.
  Головний Ігровий Зал тепер перетворився на Зал Засідань нашої Команди, де ми обмінювалися новими відомостями, знахідками, інтересами. А Айлірагіз-Гіз почав навчати нас письму.
   - Може, воно колись нам стане у нагоді. - Сказав він. - Для чогось же його Древні придумали.
   І ми вчилися. Виявилося, що кожен звук можна позначити певним знаком, намалювавши його на будь-якій поверхні - дощечці, листі розкатаного пластину і так далі. Ми вчилися малювати ці знаки на листах за допомогою "писалок" - металевих трубочок, заповнених в'язкою чорною масою, які залишали на гнучкому пластині яскравий чорний слід. Що писали? Та те, що диктував Айлірагіз зі свого екрану - пласкої метало-пластикової пластини, на якій висвічувався текст. Такі "екрани" незабаром були виготовлені і для нас, але поки ми тренувалися на аркушах гнучкого пластину. Спочатку пробували писати найпростіші слова: мама, тато, брат, сестра. Потім - цілі речення. А з недавнього часу Айлірагіз-Гіз став читати вголос уривки зі своїх улюблених хронік.
  
  
  17. ЩО ТАКЕ КОХАННЯ?
  І ось в одному з текстів прозвучало слово "кохання".
   - Що таке кохання? - Акуратно виводячи букви, запитала Дразойка.
   - Не знаю. - Розгублено відповів Айлірагіз-Гіз. - Майже у всіх хроніках і переказах зустрічається це слово. Здається, воно означає якесь почуття.
   - Яке? - Зажадала уточнити Єйкайна.
  Довелося йти до Храму Знань. Але навіть найдавніші Кристали чіткої відповіді нам не дали. У плутаних міркуваннях говорилося, що це почуття, властиве більшості органічних ересів, означає глибоку симпатію, прихильність і спрямованість одного суб'єкта до іншого, включає в себе ряд сильних позитивних емоційних та психологічних станів від самої високою радості і щастя до простого задоволення. Це почуття суто особисте, інтимне, виборче, і, як говорилося у більшості древніх письмових документах, є індикатором щастя.
  Почуттям, близьким до кохання, називалися прихильність батьків до дітей і дітей до батьків, прихильність між братами і сестрами, але збільшена в багато разів і спрямована тільки на одного суб'єкта. Кохання виникає несподівано і не залежить від волі закоханого. Воно підпорядковує собі всі інші почуття, бажання, прагнення, думки, позбавляє спокою і сну, але в той же час окрилює. Закохана людина мріє про постійну фізичну та емоційну близькость зі своїм об'єктом, відчуває до нього глибоку повагу, прагнення піклуватися про нього і нести за нього відповідальність. Почуттями, протилежними коханню, можна назвати байдужість і ненависть.
   - А це ще що за слова? - Здивувалася Ойдраза. - Одне незрозуміле слово пояснюється двома іншими незрозумілостями.
   - Краще зрозуміти, що таке кохання, можна з древніх романтичних романів. - На закінчення видав Кристал.
   - Ой, це ще й якісь романи треба шукати! Набридло! Не хочу! - Обурився Лірідан.
   - Ніхто тебе і не змушує. - Заспокоїла його Айліра. - Айлірагіз любить читати, ось він і буде розбиратися з цим коханням. Ну а ми, якщо десь побачимо чи почуємо всі ці незрозумілі слова, просто будемо записувати їх на свої персні і потім показувати в Залі Зборів. Якось поступово розберемося.
   - А мені цікаво, як так вийшло, що "почуття властиве майже всім органічним ересам", зникло з нашого життя? Коли це взагалі сталося? - Уже виходячи із залу древніх кристалів, обернулася в арці Яйліма.
  Знову активізувався Кристал:
   - Після поразки в Загальногалактичній Війні, на початку Ери Ізоляції, всім зель-цок-там було зроблено космічне щеплення, яка відключає ненависть і агресію, щоб запобігти бажанню вести війни. Під час Першої Космічної Пандемії було введене і щеплення від кохання, як запобіжник проти зайвої народжуваності.
   - То от чому ці почуття нам не знайомі! - Вигукнула Айшуханіза. - Вони нам просто стали не потрібні.
   - Але якщо ми збираємося припинити Ізоляцію і вийти в Галактику, нам потрібно буде бути такими ж, як всі інші ереси. - Айлірагіз-Гіз обвів усіх поглядом.
   - Цікаво... - Підійшовши до сестри, обернулася до нас Яйліза. - Якщо ці щеплення були зроблені більше дев'ятисот тисяч років тому, вони все ще діють, чи ми вже можемо навчитися цим незрозумілим почуттям?
  Питання було риторичним, тому ми просто мовчки пішли за близнючками по коридору до виходу з Храму.
  З поняттям "ненависть" ми зіткнулися вже наступного Дня Відпочинку. І приніс нам його Лірідан.
   - Я знаю, що таке "ненависть"! - Вигукнув він, щойно ми, виконавши всі обряди, передбачені палацовим етикетом, сіли в коло на підлозі Ігрового Залу.
   - Ти ж не збирався займатися цим питанням! - Здивувалася Йойлока.
   - А я і не займався. Я займався древніми техніками бою. Одна з таких технік називається "ділірмак". Той, хто зможе нею оволодіти, зможе вбивати людей легким дотиком руки або навіть пальця. Для цього треба вивчити всі вразливі точки на тілі людини, але не відчувати ненависті.
   - Ну, і що таке ця сама "ненависть"? - Поквапила його Украгейра.
   - Це дуже сильна злість на кого-небудь, настільки сильна, що хочеться цього когось убити. От ейжазіми, наприклад, вбиваючи дев'ятнадцяту дитину, не відчували ніякої ненависті, вони просто виконували обряд. А при ненависті людина постійно злиться на когось конкретного настільки, що хоче його не просто вбити, а й змусити мучитися. І поки він не задовольнить це почуття, він не може заспокоїтися.
  - Так ось чому нам зробили від нього щеплення! - Зрозуміла Яйліма. - Ми, мабуть, тому і воювали з усіма ересамі галактики, що ненавиділи їх.
   - То що там з ділірмаком? - Повернув Лірідана до бойового мистецтва Одракраз.
   - Ділірмак - це наука управління енергетикою свого тіла.
   - Така ж, як при використанні своєї внутрішньої електрики для стрільби блискавками? - Запитала Йойлока.
   - Майже, тільки ця енергетика не електрична. Спочатку треба навчитися відшукувати в собі, накопичувати і концентрувати цю особливу енергію, здатну вбивати, захищати і зціляти.
   - Ще одна незрозумілість! - Вигукнула Ийліра. - Для чого комусь вчитися когось зцілювати, якщо ми всі здатні на самозцілення?
   - Я читав у древніх хроніках, що колись люди не вміли самозцілюватися і для цього у них були спеціально навчені Лікарі, які лікували різні хвороби. У команді кожного космічного екіпажу обов'язково був такий Лікар. - Підняв голову Айлірагіз-Гіз, який щось розглядав на своєму екрані.
   - Пандемії? - Уточнила Ийліраз.
   - Ні. Раніше, крім Космічних пандемії існували й інші хвороби. Коли ми навчилися самозцілюватися, потреба в Лікарях відпала.
   - А може, нас навчили самозцілюватися, щоб ми забули мистецтво Лікарів і не могли знайти способи лікуватися від пандемій?... - Замислилась Яйліма.
   - Може бути. - Махнула на неї рукою Айшуханіза. - Розповідай далі про ділірмак!
   - Я щойно подумав, що, можливо, ось цю саму енергію самозцілення і треба навчитися концентрувати! - Наче осінило Лірідана.- Після того, як навчишся її концентрувати, треба навчитися володіти собою, тобто, в будь-яких умовах зберігати спокій, усунувши ненависть.
   - Ну, ненависті у нас немає, ми її позбулися майже мільйон років тому. - Пробурмотіла Єйкайна.
  - Потім треба вивчити всі вразливі точки людини. Перш, ніж застосувати мистецтво ділірмак, треба подивитися на Зель-цок або іншу Головну Зірку, якщо знаходишся в іншій Системі.
   - А це ще навіщо? - Здивувався Одракраз.
   - Від часу доби залежить, яким пальцем, з якою силою, під яким кутом нахилу і якої точки на тілі треба торкнутися. Якщо різко вдарити - настає миттєва смерть, якщо торкнутися з іншою силою, смерть може настати через кілька годин, діб, чвертей року. Ось, наприклад, якщо поставити великий палець ось під таким кутом і стукнути по дереву майже на заході, то дерево падає, як зрубане. Я пробував!
   - Уявляєте, що може трапитися з людиною, якщо навіть дерево падає?! - Здивувалася Украгейра, намагаючись вскочити.
   - Це дуже небезпечне мистецтво. - Зупинила її Яйліза. - Думаю, що всім нам варто поставитися до нього дуже обережно.
   - Може, всім і не треба? - Підняла на мене погляд Яйліма. - Може, хай цим ділірмаком займуться тільки воїни?
   - Може бути. - Погодився з нею я. - Давайте, хай поки ділірмак вивчають воїни, а потім нас навчать лише деяким прийомам. Ти як вважаєш, Айлірагіз-Гіз? - Повернувся я до брата-Володаря.
   - Що? - Підняв він голову. - Вибачте, я зачитався. Про що ти запитав?
   - Я запропонував, щоб бойове мистецтво ділірмак опанувала спочатку тільки наша четвірка воїнів. А потім деяким прийомам навчила і нас.
   - Добре. Нехай буде так. - Погодився Айлірагіз-Гіз.
   - А що таке цікаве ти читаєш, що навіть не чуєш, про що ми тут говоримо? - Поцікавилася Айшуханіза.
   - Про кохання. Це древній романтичний роман. У ньому розповідається, як космо-воїн Ларнірід через свою кохану Карімаріду затіяв справжню війну з цілою планетою десь там у Галактиці.
   - Виходить, що кохання - це ненависть? - Запитала Айліра.
   - Ні. Кохання - це дуже сильне почуття прихильності. Ларнірід так сильно кохав Карімаріду, що зненавидів всіх тих, хто хоч якось був причетний до її нещастя. Саме заради її порятунку він і почав справжню війну з цілою планетою.
   - Ну й навіщо нам таке почуття? - Знизала плечима Айшуханіза.
   - А я би хотів його випробувати... - Задумливо і мрійливо втупився Айлірагіз-Гіз у купол залу.
  
  ЧАСТИНА ДРУГА
  ВІДРОДЖЕННЯ ЗЕЛЬ-ЦОК-СЬКОЇ СИСТЕМИ
  (липень-серпень 2021)
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  1. ПІДГОТОВКА ДО ПЕРШОЇ РОЗВІДКИ.
  Настала середина осені, Перша Чверть нашого наймолодшого брата Іюйріміца. Як завжди, вся наша сім'я зібралася в Головному Ігровому Залі, тільки замість тата в ніші Властителя сидів Айлірагіз-Гіз, замість його дружин (яких у нього поки що не було) в своїх нішах розмістилися всі ми з десятьма нашими мамами, а тато зайняв місце поруч з десятою дружиною.
  Після представлення Іюйріміца настала незручна тиша - з усіх нас він один виявився неповнолітнім. З ким йому було грати? Ми з Айлірагізом перезирнулися, і я першим вийшов у зал. За мною вийшли і всі інші брати та сестри. В цей час Айлірагіз-Гіз подав знак слугам, і ті принесли з однієї з платформ, приготованих для обряду дарування подарунків дітям Столиці, цілий мішок іграшок. Ми стали діставати іграшки по одній, пояснювати Іюйріміцу, як з ними грати, і грали з ним, як маленькі.
  На обряд дарування ми вирушили разом з подарунковими Феями. Очі Іюйріміца горіли від захвату, коли він їхав на транспортній платформі і дивився, як радіють подарункам інші діти. Він став першим з нас, хто покинув межі Палацу до настання одного року.
  І першим, хто став грати з дітьми, які не належать до нашої сім'ї. Пошепотівшись з мамою, я запропонував їй підібрати за допомогою якого-небудь конкурсу з Інфобачення сімнадцять дітей, які могли би скласти компанію нашому молодшому братові в його щоденних іграх.
  ***
  За традицією, кожного десятого дня, тобто в кожен день Відпочинку, ми збиралися в Головному Ігровому Залі для обміну знаннями, відомостями та ідеями. У цей день міські діти до Палацу не приходили, а Іюйріміц пробував вписатися у нашу Команду. Всі мами теж сиділи в своїх нішах, радилися між собою і, якщо було треба, допомагали нам своїми знаннями і порадами.
  В той день мама Йойлоки, яка все життя мріяла про відродження життя на загиблих планетах, вирішила висловити деякі свої міркування про сьогоднішній стан цих планет.
   - Звичайно ж, на планетах четвертої орбіти нічого живого зберегтися не могло, тому що атмосферу з них повністю зірвало, воду віднесло, а всю поверхню зім'яло уламками планет і супутників, що падали з п'ятої орбіти. - Почала вона, демонструючи за допомогою Кристала, встановленого в центрі залу, стародавні хроніки і сучасні астрономічні знімки. - Але ось на другий орбіті... - Вона показала планети другої орбіти. - За дев'ятсот з гаком тисяч років Зель-цок прийшов до норми, температура на другій орбіті знизилася і там, мабуть, цілком можна жити. Хоча би Пісенницям-Мандрівницям і тим, у кому є їх частинка. Научники Астрономічного Інституту вважають, що атмосфера з планет і супутників нікуди не поділася, вода, яка перетворилася на пару, тепер уже знову випала на поверхню. У той час, як ейжазіми іммігрували на планети третьої орбіти, інші тварини могли вижити десь у підземних норах. Там навіть могла зберегтися рослинність. Тепер життя, напевно, вийшло на поверхню і розвинулося у нові види. От би організувати розвідку цих планет...
   - Я давно мрію вийти за межі нашої орбіти! - Зрадів Айлірагіз. - Ийрийна, Ийліраз і Ийжараз, як ви думаєте, наш корабель-розвідник може долетіти до другої орбіти?
   - Такі кораблі створювалися для того, щоб переносити команду розвідників з великого галактичного корабля, який зависав неподалік від зоряно-планетної системи, до планет розвідувальної системи. Наш корабель цілком для цього годиться. - Відповіла Ийліра.
   - Якщо польоти до планет нашої орбіти тривають не більше шістнадцяти діб (трохи більше 21 доби земного часу), то до другої орбіти знадобиться летіти близько сорока діб (трохи більше 72 діб земного часу)*. - Додала Ийжараз.
   - Так довго... - Промимрила Ойдраза.
   - Та ще стільки ж назад, і там від планет до супутників - приблизно по 4 години, та ще від однієї планети до іншої - 15 діб, і на їх супутники... - Почала вистрілювати з кулака пальці Ийліраз. - Та ще побути там трохи, хоча би 10 днів... Менше, ніж на сто шість діб і не розраховуйте! (Близько 173 земних діб - майже шість місяців).
   - Через сімнадцять діб буде найсприятливіший час. - Тут же вставила мама Йойлокі. - Між Ийліром і Ейжас, з урахуванням часу польоту, буде найкоротша відстань.
   - А чи є сенс очікувати найкоротшої відстані, якщо чекати доведеться майже стільки ж часу, скільки летіти? - Запитала Ойдраза.
   - Є. У нас буде економія енергоресурсів. - Відповіла їй Ийліра.
   - Через сто сорок днів, Самого Короткого Зимового Дня, мені треба відзначати свою Фізичну Зрілість. Якщо на політ до другої орбіті треба сто шість діб, то у мене в запасі залишиться всього тридцять чотири дні. Цілком можна було би встигнути... - Почав міркувати вголос Айлірагіз-Гіз. - До речі, а як відзначає Фізичну Зрілість Властитель? - Повернувся він до мами. - Які з цього приводу існують вимоги етикету?
  - Не знаю... - Мама задумалася. - За ті сім з гаком тисяч років, що я живу, ще жоден Властитель не святкував своє шестиріччя. Зазвичай Властителями стають після п'ятсотліття.
  
  --------------------------------------------- ---------------------------------
   *Для порівняння - сучасні супутники летять від Землі до Марса від 128 до 308 днів, в залежності від положення Марса на орбіті відносно Землі. Швидкість кораблів зель-цок-тів набагато вища, але й діаметри орбіт більші.
  - Я пам'ятаю, що дуже давно, після третьої Пандемії, Властителькою стала моя п'ятирічна пра-пра-пра. - Подав голос тато. - Тоді на церемонію її шестиріччя прилетіли всі Правителі, Володарі і Властителі.
  - Мені ці святкування вже набридли! - Вигукнув Айлірагіз-Гіз. - Не залишають часу на справжні справи! Чи можна якось відмовитися від гостей?
   - Я думаю, що можна обмежитися тільки нашими родичами - Правителями Провінцій, а всіх інших не запрошувати. - Трохи подумавши, відповів тато. - Ніхто й не знає, яким у цьому випадку повинен бути етикет, він просто не встиг скластися.
   - Добре, будемо відзначати у вузькому сімейному колі! - Зрадів Айлірагіз-Гіз. - А всі решта хай дивляться трансляцію по Інфобаченню!
   - Тоді треба терміново готуватися до польоту! - Заплескала по підлозі долоньками Ийліра.
   - На підготовку - два дні! - Розпорядився Айлірагіз-Гіз.
   - Я би хотіла попередити. - Звернула на себе увагу мама Йойлоки. - Не всі з вас зможуть витримати спеку на Ейжас та Ейжаші. Думаю, ті, в кого більше від уйкрів та ойдрів, там не витримають. Краще замість них взяти ейжазім з мого Астрономічного Інституту.
  Ми всі почали сперечатися. Летіти хотіли всі. Нарешті, вже перед вечерею, ми вирішили, що з нашої Команди в першу розвідку не полетять Айшуханіза, Лірідан, Єйнайка, Єйкайна, Украгейра, Одракраз, ну і, звичайно ж, маленький Іюйріміц. Таким чином, на кораблі вільними залишалися дванадцять кают, три з яких займуть мама Йойлоки і дві наші постійні Мандрівниці-Піснярки. Ще дев'ять учасників експедиції повинна була підібрати в своєму Інституті мама Йойлоки.
  Двох днів, як хотів Айлірагіз-Гіз, для підготовки до польоту не вистачило. За вісім днів інженерна група на заводі Айлірагіза зробила на нашому кораблі-розвіднику вісім порталів - по чотири з кожного боку - для планетарних екіпажів, які могли стати в нагоді нам на Ейжас і Ейжаші, а наші комбінезони оснастила системою кондиціонування, здатною як охолоджувати їх, так і підігрівати. Включався потрібний режим за допомогою кнопки-сапфіра, розташованої на грудях.
   - От бачиш, Єйнайка! - Звернулася до неї Ийліраз. - Ці сапфіри, виявляється, зовсім не для краси. Вони дуже навіть стали у нагоді.
  - Шкода, що ми не летимо. - Зітхнула Ийжараз. - Та нічого, у нас є час попрацювати над удосконаленням наших комбінезонів, щоб можна було виходити всім членам Команди на будь-якій планеті, в будь-якій точці Всесвіту і не піклуватися ні про клімат, ні про інші фактори!
   - Які ще фактори? - Здивувався Лірідан.
   - В інших зоряно-планетних системах можуть виявитися зовсім інші умови. Наприклад, атмосфера може містити у собі зовсім інші гази. - Почала пояснювати мама Йойлоки.
   - Або взагалі бути не газовою, а, наприклад, рідинною! - Додала Йойлока.
   - Саме так! - Підсумувала Ийліра. - Є над чим подумати, над чим попрацювати.
   - Коли це ще буде?! - Скептично подивилася на небо Украгейра. - Тоді, коли Ейжазіми знову віднайдуть ноги?!*
   - А хто буде вести корабель? - Раптом запитала мама сестричок-інженерів.
   - Я! - Впевнено відповів Айлірагіз. - Я вже цілком навчився.
   - Та й всі ми потроху вчилися. - Додав я. - У разі чого зможемо підміняти одне одного.
  --------------------------------------------------------------------------------
   *"Коли ейжазіми знову віднайдуть ноги" - приказка, що означає приблизно те ж саме, що у нас "Після дощика в четвер" або "Коли рак на горі свисне" - тобто, ніколи.
  - У такому тривалому польоті без справжнього пілота обійтися не можна! - Беззаперечним голосом проголосила мама-інженер. - Доведеться вам взяти в команду і такого фахівця. А ще інженера. А в подальшому, коли ви й справді вийдете в Галактику, вам знадобиться ціла група інженерів, пілотів, техніків, ремонтників...
   - Тоді подумайте ще й про новий корабель. - Запропонував Айлірагіз-Гіз. - Як бачите, наш виявився занадто маленьким. Треба, щоб у ньому містилися не тільки всі ми, але й ті фахівці, які зможуть нам знадобитися.
   - А ще ті, кого ми, можливо, будемо рятувати! - Додала Єйкайна. - Адже наша Команда створена саме для порятунку, а не просто так, для показових польотів.
   - Все ясно, потрібен великий універсальний корабель, оснащений всім, що тільки може прийти в голову. - Кивнула Ийліра.
   - А мені в голову прийшли швидкості. - Відразу ж відгукнувся Айлірагіз. - Адже якщо ми вийдемо в Галактику, а потім і за її межі, нам знадобляться зовсім інші швидкості, не летіти ж нам на цілу вічність з дому! Польоти, хоч в нашій Системі, хоч на інший кінець Всесвіту, не повинні займати багато часу!
   - Завдань - по саму маківку вежі Головного Палацу! - Засміялася Ийжараз. - Гаразд, летіть, а ми подумаємо.
  
  2. ЕЙЖАС ТА ЇЇ СУПУТНИКИ.
  У польоті до другої орбіті, який тривав трохи більше тридцяти дев'яти діб, ми познайомилися з новими членами нашого екіпажу. Це були астрономи: три Мандрівниці-Піснярки, яким було більше, ніж по мільйону років, і які жили на другій орбіті ще до Ізоляції, і двоє ийло-ийло-ейжазім злегка за триста п'ятдесят, які, як передбачалося, цілком могли перенести гарячий клімат планет Ейжас і Ейжашу, а також їх супутників. Мандрівниць-Піснярок звали Ейжіса, Ейжара і Ейжашухіза, а людей - Ийліцзім і Ларідажаза. А мама сестричок-інженерів підібрала нам чудового пілота Иліміжізму - ексцентричну жінку під п'ятсот років, яка ще не думала про заміжжя і з радістю пішла в Інженерну Академію, та дев'яностолітнього інженера-техніка Міжізлада. Ще в команду увійшли два біолога - Одражіз, якому було трохи більше двохсот років, і Жизімка, що ледь перевалила за свою першу сотню. Всі люди були майже такими ж смаглявими, як Піснярки-Мандрівниці і з темним волоссям, хоча й більш довгим, ніж у них. За час польоту вони детально ознайомили нас з планетами другої орбіти і з устроєм як самого нашого корабля, так і окремих його агрегатів.
  Виявилося, що невидимі одне для одного Ейжас та Ейжаш були набагато меншими, ніж планети третьої орбіти, і рік у них тривав не шістсот днів, як у нас, а всього чотириста місцевих доби. З огляду на те, що доба на планетах другої орбіти триває всього шістнадцять ийлірських годин, виходить, що рік на них дорівнює трьомстам двадцяти ийлірським добам, тобто всього на двадцять діб більше ийлірського півріччя. Сила тяжіння на Ейжас та Ейжаші майже така ж, як на наших супутниках, тобто, становить 0,75* від Ийлірської.
  На супутниках доба триває десять ийлірських годин, період обертання навколо своїх планет - шістдесят планетарних діб, а сила тяжіння дорівнює половині нашої*.
  Раніше, до Загальногалактичної Війни та катаклізмів, що сталися слідом за нею, суходіл на обох планетах був представлений великими шапками архіпелагів над обома полюсами з широкою стрічкою Екваторіального Океану між ними. Спалах на Зель-цок випарував майже всю воду, і кілька сотень тисячоліть планети являли собою розпечене каміння, над яким висіла щільна атмосфера, що складалася, переважно,
  
  *Для порівняння - на Місяці сила тяжіння у 6 разів менша за земну, тому й не може утримувати атмосферу.
  
  з водяної пари. Парові вітри і урагани вивітрювали суходіл, а коли температура на планетах стала знижуватися, почалася епоха безперервних злив і потоки води вимивали глибокі русла.
  В цілому, планети, як і раніше, залишилися дуже схожими одна на одну, тільки з іншою географією: на полюсах утворилися великі материки, прорізані протоками, затоками і глибокими каньйонами, потім йшла густа мережа архіпелагів, а по екватору серед широкої протоки, яку ми з іронією назвали Океаном, з'явилося безліч наносних островів. Відрізнялися Ейжас та Ейжаш тільки розмірами, формою і розташуванням всіх цих островів, проток, заток, архіпелагів і материків.
  Спочатку ми вирішили сісти на Ейжасуд - екваторіальний супутник планети Ейжас, яка якраз знаходилася в положенні середини Чорної Зими, ховаючись від Зель-цок за своєю планетою. З огляду на те, що супутники робили повний оберт навколо своїх планет за шістдесят діб, Чорна Зима тут тривала двадцять місцевих планетарних днів, тобто лише шістнадцять ийлірських діб.
  Сівши неподалік від південного полюса Ейжасуд, ми опинилися на великому острові. Прилади показали, що атмосфера прийшла до норми і була тепер майже такою ж, як і на наших населених світах. Температура за бортом була близько сімнадцяти градусів тепла.
   - Дивно, чому не йде сніг і немає морозу? - Почала розминати ноги Яйліма. - У нас на Ийліраг Чорна Зима набагато холодніша.
   - Тому що за сорок днів місцевого літа, осені та весни, тобто всього за тридцять дві доби за ийлірським часом, Ейжасуд так нагрівається, що за шістнадцять ийлірських днів зими не встигає сильно замерзнути . Уявіть тільки, Яскравого Літа на екваторі температура досягає майже ста градусів! Вода в океані навіть кипить! Ось це накопичене тепло супутник віддає атмосфері, а атмосфера не дає йому випромінюватися в космос. - Нахилившись, щоб торкнутися трави, відповіла мама Йойлоки. - Дивна тут трава... Така жорстка...
   - А й справді, у нас трава зовсім не така, м'яка, шовковиста... - Айліра теж присіла до трави. - Ой, а в траві хтось повзає!
   - Значить, життя все ж таки збереглося! - Зраділа біолог Жизімка. - Покажи!
  Айліра акуратно двома пальчиками зняла щось маленьке з жорсткої травинки і поклала на її долоню.
   - Це комаха... - Стала розглядати живність та. - Дівчата, ви таке знаєте? - Звернулася вона до Піснярок-Мандрівниць, які куталися у ворсисті накидки.
  Ті довго розглядали комаху, яка спокійно сиділа на долоні, зігнувши вісім суглобистих лапок і ворушачи чотирма вусиками, і, нарешті, похитали головами:
  - Раніше тут таких не було.
  - Звідки ж тоді воно взялося? З Космосу, чи що? - Здивувався Айлірагіз.
   - З Космосу воно взятися не могло. - Відповіла Дразойка. - Ми ж від нього ізольовані.
  - А може, воно прилетіло, як той інопланетянин з Пророцтва, якого зустрів Цилірай?! - Одразу ж почала фантазувати Яйліма.
  - А де тоді його корабель? - Засміялась Ойдраза.
   - Якщо інопланетянин такий маленький, то і корабель у нього повинен бути маленьким! - Стояла на своєму Яйліма.
   - Обережно! - Раптом закричала Яйліза. - Не топчиться, бо розчавите його!
  Ми всі застигли, боячись і кроку ступити. Біологи Одражіз і Жизімка, не звертаючи уваги на нашу суперечку, захопилися розгляданням трави і спійманої комахи.
   - Ніякого корабля тут немає. - Айлірагіз понишпорив у траві навколо себе. - Зате таких комах повно. Он вони кудись ланцюжком повзуть.
  Ми всі присіли і, підсвічуючи ліхтариками темряву Чорної Зими, простежили очима за комахами. Спочатку здавалося, що вони повзають хаотично. Але потім стало помітно, що це повзання туди-сюди, колами і зигзагами має явний напрямок. По одному вони стікалися до тонюсенької стежки, по якій вже всі рухалися в одному напрямку. Жизімка спустила комаху зі своєї долоні на траву, і та відразу же побігла до стежки, миттєво влившись у загальний потік.
   - Думаю, що це ніякі не інопланетяни. - Сказала вона. - Просто ті комахи, які тут колись жили, майже за мільйон років сильно змінилися.
   - Як це вони могли змінитися?! - Вигукнула Ойдраза. - Що їм, робити було нічого?
   - Все в світі змінюється. І ейжазіми раніше ходили на двох ногах. - Проспівала наша Піснярка-Мандрівниця Айзішухан і, змахнувши крилами, злетіла вище.
  У відповідь на її пісню четвірка Піснярок-Мандрівниць злетіла над нами і з висоти змогла побачити всю картину. Вони проспівали, що стежка має майже правильну овальну форму з невеликим загостренням на одному з кінців овалу. Це загострення ховається під великою брилою, що нависає над лугом. Потік комах виходить з-під цієї брили, розтікається по всьому лузі, щось там збирає, а потім знову стікається до стежки і повертається до виходу. Всі рухаються по колу, вірніше по овалу, тому жодних сутичок чи заторів на стежці не відбувається.
  Обережно ступаючи по жорсткій траві, ми пішли до брили. Ну, як пішли? Швидше за все майже полетіли - при силі тяжіння в два рази меншій, ніж та, до якої ми звикли, кроки виходили великими і м'якими.
   - Я така легка, майже як ейжазіма! - Закричала Айліра. - Якщо я тут поживу трохи, то, мабуть, теж навчуся літати!
  Всього два-три кроки і ми опинилися біля брили. Під неї вів вузький хід, схожий на тунель.
  - Брила тут, мабуть, теж не дуже важка. Давайте піднімемо її і подивимося, що ці комахи там роблять. - Запропонувала наш пілот Иліміжізма.
   - Ні! - скрикнула Піснярка Ейжара. - А раптом ми зруйнуємо їх будинок?!
   - То й що? Подумаєш, якісь комахи! - Знизала плечима Иліміжізма і взялася за камінь.
   - А раптом вони розумні?! - Схопила її за руку Жизімка. - Якщо ми зашкодимо ересам, нас можуть знищити!
   - Хто? - Завмерла Иліміжізма.
   - Галакти! - Відповів Одражіз. - Одного разу вони нас вже покарали Ізоляцією, можуть покарати знову.
  Ми всі підняли голови до неба. Тут, на Південному Полюсі Ейжасуд, де доба тривала лише десять ийлірскіх годин, зірки водили над нашими головами повільний хоровод.
   - У нас зірки рухаються набагато повільніше. - Спантеличено пробурмотіла Дразойка.
   - Звичайно, у нас планета крутиться у два рази повільніше! - Вигукнув Айлірагіз. - Тут ще й день та ніч будуть змінюватися кожні п'ять годин.
   - Які день та ніч, якщо зараз Чорна Зима, тобто, весь час темно? - Саркастично запитала Ойдраза.
   - Коли ми повернені до планеті - ніч, коли повернені до космосу - день. Вдень видно зірки, а вночі посередині зоряного неба - чорна пляма, тому що Ейжас перекриває собою Зель-цок. - Пояснила Йойлока. - А коли почнеться Яскраве Літо, вдень буде світло від Зель-цок, а вночі буде світитися Ейжас.
   - А де там наш Ийлір? - Почала крутити головою Яйліма.
   - Його тут не видно, він ховається за обрієм. - Відповіла мама Йойлоки.
   - Але якщо перелетіти ближче до екватора... - Продовжила Йойлока, але тут Одражіз знову почав розглядати комах.
   - Ці комахи нам зовсім не знайомі. Звідки вони взялися і як тут вижили, теж невідомо. Думаю, що в нашому Астрономічному Інституті доведеться створити відділення, що буде займаєтися інопланетними та мутуючими видами живих організмів.
   - І рослин. - Додала Жизімка. - Трави такої теж ніколи не було.
   - Давайте повернемося на корабель, поснідаємо і вирішимо, що робити далі. - Запропонувала мама Йойлоки.
  За сніданком ми вирішили, що всі восьмеро членів Команди Ейлір-Еюя сядуть в екіпажі і полетять в різні боки, щоб досліджувати Ейжасуд. П'ятірка Піснярок-Мандрівниць огляне найближчі околиці, літаючи своїм ходом. А мама Йойлоки та шестеро інших людей залишаться біля корабля.
  Ми розліталися по всій Ейжасуд протягом чотирьох з половиною місцевих діб, тобто сорока п'яти годин ийлірського часу, виділяючи для сну всього по шість годин, і намагаючись дізнатися якомога більше про місцеву флору та фауну.
  Виявилося, що флора Ейжасуд була представлена двадцяти-сантиметровою жорсткою травою, півтора-метровими чагарниками, покритими вузьким і дуже жорстким листям, і такими ж вузьколистими карликовими деревами, не більше двох метрів у висоту. Майже всі кущі та дерева цвіли напівпрозорими квітами з сильним запахом, що привертав до себе комах. Яйлімі та Яйлізі, що долетіли ближче за всіх до екватора, вдалося навіть знайти під кущами і деревами кілька висохлих кісточкових плодів, які вони віддали біологам для подальших досліджень.
   - Мабуть, вся рослинність пристосувалася квітнути Чорною Зимою і плодоносити Яскравою Весною. - Припустили ті.
  З фауни були помічені близько сорока п'яти видів комах, розмірами від декількох міліметрів до півметра, більшість з яких були літаючими, і декількома видами землерийних тварин, що не перевищували тридцяти сантиметрів у довжину. Деякі з цих тварин вміли плавати. Риб і великих морських тварин у морях та річках ми не виявили. Вся живність снувала туди-сюди цілодобово і збирала хто опале листя і плоди, хто померлих сопланетників, а дехто навіть полював. Біологи Одражіз і Жизімка припустили, що всі вони ведуть такий активний спосіб життя саме у темряві, коли температура тримається у межах від шістнадцяти до двадцяти п'яти градусів, а коли настає світла частина року, вони або впадають у сплячку, або ведуть менш активний спосіб життя, ховаючись від спеки в норах.
  Записавши на Кристали все, що бачили, ми перелетіли на інший супутник Ейжас - Ейжасед. Переліт зайняв три години ийлірського часу. На Ейжаседі, як і на нашому Ийлірозі, Чорної Зими не буває, бо він ніколи не ховається за Ейжас, обертаючись по меридіанній орбіті, перпендикулярній радіусу орбіти своєї планети. Тут було помітно гарячіше: на екваторі - до сімдесяти градусів вдень і до шістдесяти п'яти вночі. Там, де ми приземлилися - близько п'ятдесяти п'яти, а на Полюсах - цілком звичні нам сорок-тридцять п'ять градусів на літньому і до двадцяти-двадцяти п'яти на зимовому. День і ніч тут теж змінювалися кожні п'ять годин, але вдень яскраво світив Зель-цок.
  Виявилося, що місцеве щільне й гарпяче повітря найважче переносили Ойдраза і Дразойка, у яких не було ейжазімських генів. Їм довелося сидіти в прохолоді кондиціонерів нашого корабля, зате їх екіпажами змогли по черзі скористатися мама Йойлоки та всі інші.
   На суходолі було багато піщаних пустель, на яких росли лише жорстка трава і колючі рослини. Буйна рослинність, схожа на нашу екваторіальну, і численна дрібна живність зустрічалися лише на дні глибоких, тінистих каньйонів, якими протікали широкі річки. Ці річки впадали в міжострівні протоки, в яких з висоти польоту наших екіпажів проглядалися великі багатоногі тварі, які, мабуть, мутували з комах, багатометрові хробаки та якісь гігантські водоплавні тварини.
   - Одражіз! А чому не видно ніяких риб? - Запитала через перемовку Яйліма, що пролітала в цей час над найширшою протокою.
   - Всі риби вимерли, коли вода повністю випарувалася. - Нагадав він їй.
   - А звідки тоді взялися всі ці водоплавні?
   - Розумієш, спочатку всякі комахи і тварини, які вміли рити нори, сховалися під землею. Там цілком могли бути і підземні джерела води. А потім, коли вода знову з'явилася на поверхні, вони вилізли і навчилися плавати. Поступово вони змінювалися і ставали більшими.
   - Зрозуміло, мутували. - Погодилася Яйліма і переключилася з загального каналу на Яйлізу.
  Ніяких будівель чи слідів діяльності розумних істот, як і на Ейжасуд, на Ейжаседі помітно не було. Тут ми пробули всього годин з тридцять, по черзі змінюючись на сон, і полетіли до Ейжас.
  На саму Ейжас ми потрапили практично через чотири ийлірських діб після прильоту до другої орбіти. Приземлилися, чи то приейжасилися, ми на заході, на великому острові, розташованому приблизно посередині між Північним Полюсом та Екватором. Весь острів з півночі на південь був прорізаний п'ятьма глибокими поздовжніми каньйонами. Щойно Зель-цок зник за обрієм, почав накрапати дощик, який вночі перетворився на зливу.
   - Вдень над екватором дуже жарко, до сімдесяти п'яти градусів. - Пояснила Ларідажаза. - Вода з Екваторіальної Протоки випаровується і перетворюється на хмари, які поширюються над суходолом. Вночі хмари остигають і проливаються дощем.
   - Все ясно, днем - спека, вночі - злива. - З розумінням кивнула Айліра.
   - Тут, у середніх широтах, температура вдень тримається близько шістдесяти-п'ятдесяти градусів, а на полюсах - комфортні тридцять-тридцять п'ять. - Продовжила Ларідажаза.
   - Тоді чому ми не сіли на Полюсі?! - Вигукнула Дразойка. - Ми з Ойдразою знов на кораблі сидіти будемо?!
   - Нічого, на наступній планеті я посаджу корабель на Полюсі! - Пообіцяла Иліміжізма.
  Оглянувши найближчі околиці і повечерявши, ми лягли спати, вирішивши відкласти дослідження до ранку, тим більше, що ніч (як і день) тут тривала вісім годин.
  Увечері, коли ми приземлилися, температура трималася близько сорока восьми градусів, а вдень спека піднялася до п'ятдесяти п'яти. Ойдраза і Дразойка знову залишилися на господарстві, Иліміжізма і Міжізлада вирішили перевірити двигуни та агрегати корабля, мама Йойлоки і обидва біологи зайнялися сортуванням, зйомкою та озвученням на Кристали здобутих зразків, а Ийліцзім по черзі приставав то до одного, то до іншого членів Команди, що прилітали на відпочинок, щоб йому дали скористатися їх екіпажами. Іноді це йому вдавалося, і тоді він кудись мчав на шаленій швидкості, а іноді - ні, і тоді він приречено бродив навколо корабля, будуючи з камінчиків, що траплялися, зменшені копії майбутніх будинків для ейжазім.
  Піснярки-Мандрівниці наполегливо шукали сліди колишніх будівель або хоча би входів до підземних Храмів Знань, але нічого подібного їм не траплялося навіть на відносно рівнинних полюсах.
  Ми збирали все, що вважали за потрібне: зразки каміння, рослин, дрібних мертвих та висохлих до стану мумій тварин, черепашки і крильця на берегах річок, озер та океанів. Нікого живого я брати не дозволив, боячись ненароком заподіяти шкоду ересам. Ось прилетять сюди справжні фахівці, тоді вони і будуть визначати, чи розвинувся тут за майже мільйон років розум. Адже в умовах відсутності гуманоїдів, еволюціонувати до ересів могли навіть жучки-черв'ячки.
  Увечері, за вечерею, Ойдраза і Дразойка виставили посеред столу в загальній каюті Кристал, на який протягом дня записували все, що їм приходило в голову, по оснащенню нашого корабля додатковим обладнанням. На їхню думку, нам були просто необхідні екіпажі і човники для всіх членів як Команди Ейлір-Еюя, так і інших членів екіпажу корабля.
   - Точно, а то тут не допросишся!... - Підтвердив Ийліцзім, блиснувши очима в бік Йойлоки, яка своїм екіпажем йому жодного разу не поступилася.
  Ще нам були потрібні апарати, які просвічують ґрунт і каміння на будь-яку глибину, що могло би допомогти не тільки в спостереженні за підземними жителями, а й в пошуках стародавніх підземних споруд. Про необхідність більш універсальних комбінезонів, здатних витримувати як сильну спеку, так і не менш сильні морози, ніхто й сперечатися не став. А потім пішли взагалі фантастичні запити: апарат, який визначає ступінь розумності, сушильна шафа для гербаріїв та зразків фауни, лабораторія для проведення різних біологічних досліджень, комп'ютерний діагност для аналізу стану агрегатів корабля, автокухня, яка звільняє людей від необхідності готувати їжу...
   - Вам що, важко було?! - Здивувалася Айліра. - Занадто багато часу займає приготування каші?
   - Уяви собі! - Відповіла Дразойка. - Вдома нам усім готують слуги, а тут ми все робимо самі.
  - Треба висипати в каструлю крупу, потім білковий порошок, потім додати порошок з рослин, що містить необхідні вітаміни і мінерали, влити пару ложок жирів, додати води, все це ретельно перемішати і тільки після цього поставити в автопіч! - Перерахувала всі процеси з приготування звичайної каші Ойдраза.
   - А якби у нас була запрограмована автокухня, вона сама би все це змішувала і готувала кашу на потрібну годину! - Закінчила Дразойка.
   - Такий апарат стане в нагоді не тільки у космосі, але й у звичайних будинках. - Згідно кивнула мама Йойлоки. - А мені потрібні збільшувальні апарати - як лабораторні, так і зручні переносні.
   - Точно! - Айлірагіз аж підскочив. - Навіщо летіти кілька десятків кілометрів у пошуках чогось незрозумілого, коли можна оглянути околиці з висоти польоту екіпажу у такий збільшувальний прилад!
   - У нас, у астрономів є такі прилади - телескопи, які дозволяють нам спостерігати за зірками і планетами, але вони дуже великі. - Вставила Ларідажаза. - З собою ми взяли один з найменших, але і він занадто громіздкий.
   - Тож треба придумати, як зробити їх маленькими! - Підсумувала Иліміжізма. - А може, і придумувати нічого не доведеться, а просто треба ретельно попорпатися в Музеї Артефактів. Давайте краще все от таке різне, що прийде в голову, будемо диктувати на Кристал, а потім віддамо інженерам. А зараз вже дуже хочеться спати... - І вона позіхнула, демонстративно розвівши руки в сторони.
  Провівши на Ейжас п'ять місцевих діб (чотири ийлірських), ми полетіли відразу на Ейжаш, вирішивши не залітати на його супутники.
  
  3. ПРИГОДА НА ЕЙЖАШІ.
  Зель-цок ми облітали по траєкторії другої орбіти і, як і належить, через п'ятнадцять ийлірських діб прилетіли до Ейжаша на іншому кінці її діаметра. Поки летіли, зв'язувалися через супутники, які ми встановили між третьою та другою орбітами, з Головним Палацом. Хтось просто спілкувався з мамами і татом, хтось ділився враженнями з тими братами і сестрами, які полетіти не змогли. Айлірагіз розмовляв з татом на державні теми, а ми з Айлірою будували плани по заселенню другої орбіти.
   - На Екваторіальних супутниках Ейжасуд та Ейжашуд ніяких поселень поки будувати не варто, Яскравим Літом там занадто спекотно. - Ділився я своїми міркуваннями. - А от самі планети та меридіанні супутники Ейжасед та Ейжашад, цілком придатні для життя вже зараз.
   - Особливо Полюси! - Додала Айліра. - На Полюсах і ближче до них цілком нормальна температура.
   - Тож готуйте експедицію з біологів, геологів, фахівців з ересів, будівельників і так далі, щоб уже найближчим часом на Полюсах Ейжас можна було облаштувати два перших дослідних містечка.
   - Думаю, на Ейжаші будуть такі ж самі умови. - Додала Айліра. - Але, звичайно, спочатку будувати почнемо на одній планеті, а потім вже на другій.
  У той час, як ми підлетіли до Ейжаша, Ейжашуд перебувала між Зель-цок та своєю планетою, отже, на ній був самий розпал Літа. Ейжашад, подолавши екваторіальну орбіту, наближався до положення над Північним Полюсом своєї планети. Тому ми і вирішили приземлитися прямо на Північному Полюсі Ейжаша, благо тут розташувався найбільший материк планети.
  Вийшовши з корабля, майже в зеніті ми побачили жовто-помаранчево-блакитний Ейжашад, а майже над самим обрієм - яскраво-лимонний Зель-цок.
   - Не спекотно і не холодно! - Зраділа Дразойка.
   - Двадцять вісім градусів. - Повідомив, подивившись на наручний термометр, Міжізлад.
   - Який гарний захід! - Замилувалася Айліра.
   - А тут у цю пору року завжди так: чотири години світанок, чотири години захід і вісім годин - ніч. Адже тут зараз осінь і Зель-цок не піднімається високо над горизонтом. - Пояснив астроном Ийліцзім. - Взимку взагалі буде темно, сто місцевих діб Зимової Ночі, проте влітку Зель-цок сто діб взагалі не буде ховатися за горизонтом і буде Літній День.
   - Ще сто діб весна і сто діб осінь. Все зрозуміло... А які тут довгі тіні! Та ще подвійні! - Глянула під ноги Яйліза.
  Дійсно, наші тіні від Зель-цок тяглися майже до обрію, а світліші і зовсім короткі тіні від Ейжашаду були спрямовані майже в протилежний бік і намагалися притиснутися до наших ніг. Під ногами стелилася майже ийлірська шовковиста трава.
  Піснярки-Мандрівниці, злетівши над нами, проспівали, що місцевість навколо корабля злегка горбиста, без високих гір і глибоких провалів. Подекуди над травою, серед якої було розсипано безліч червоних, синіх, білих і жовтих квітів, пурхали різнокольорові крилаті комахи, хмарами злітаючи з округлих шапок кущів, яких чим далі, тим ставало все більше, а потім вони переходили у густий, високий і вже зовсім темний ліс. Тобто, Иліміжізма посадила нас на величезній лісовій галявині діаметром, приблизно до трьох-чотирьох кілометрів.
  Поки ми бродили навколо корабля, Зель-цок остаточно зник за горизонтом і настала ніч.
  - Усім вечеряти і спати! - Розпорядилася мама Йойлоки.
  Ніхто сперечатися і не збирався.
  ***
  Після сніданку я розподілив свою Команду з екіпажами по восьми напрямках і запропонував не тільки пролетіти над лісом, а й спробувати політати серед дерев і навіть походити, повідомляючи про все, що побачимо цікавого або дивного, через "перемовки".
  Піснярки-Мандрівниці не втрачали надії відшукати хоч щось від своєї колишньої цивілізації і, голосно ляскаючи крилами, розлетілися по п'яти інших напрямках.
  Мама Йойлоки взялася за астрономічні спостереження за зірками і планетами інших орбіт, які потрапляли в поле зору невеликого телескопа, а також за Зель-цок, який плавно пропливав від сходу до заходу, минаючи стадію зеніту.
  Міжізлад вирішив попорпатися у двигунах і агрегатах, а Ийліцзім, Иліміжізма, Ларідажаза, Одражіз і Жизімка пішли прогулятися до лісу пішки, розійшовшись від корабля по п'яти радіальних напрямках.
   - Як тут легко ходити! - Раділа Иліміжізма. - Так само, як на нашій Ийліраг! І температура вдень майже така ж сама!
   - Зараз тридцять два градуси. - Повідомив через перемовку Ийліцзім.
  Перший день пройшов без особливих пригод, якщо не брати до уваги того, що кілька разів у лісі за нами стежили досить великі тварини з перетинчастими крилами, які перелітали з дерева на дерево. У лісі трави не було, земля була майже голою, але час від часу траплялися високі, до півтора метри, насипи, під якими виднілися великі нори якихось підземних тварин. Над самим кораблем, що стояв посеред галявини, за словами мами Йойлоки, кілька разів пролітали дрібні допитливі тваринки, дуже схожі на мініатюрних ейжазім, але зі звірячими мордочками.
  Другого дня ми продовжили наші дослідження, змістивши свої радіальні напрямки на п'ятнадцять градусів ліворуч.
  Як завжди, ми перемовлялися, про щось жартували, повідомляли про свої знахідки. Ми з Айлірою, як могли, пояснювали Ларідажазі, як співати нашу головну пісню про Ейлір-Єюя і його Команду, а вона намагалася вчитися співати, але поки у неї виходив лише злегка римований речитатив. Ийліцзім розважав нас якимись міськими анекдотами, про існування яких ми, діти Властителя, навіть не підозрювали.
  - І ось цей торговець бачить у партії прибулого товару... А-а-а!!!
   - Що таке, Ийліцзім?! Це ти так жартуєш чи у тебе щось сталося? - Вигукнув я.
   - На мене напали айшшшшшш.... - Більше нічого не було чути, крім якогось моторошного шипіння.
   - Команда! - Викрикнув я кодове слово для підключення всієї Команди. - Негайно всім зібратися біля корабля!
  Весь час, поки збиралася Команда, я безуспішно намагався зв'язатися з Ийліцзімом.
   - Що трапилося? - Вибігали зі своїх екіпажів мої брат і сестри. - Що трапилося? - Спускалися з неба Піснярки-Мандрівниці. - Що трапилося? - Підбігали з різних сторін інші.
  Дочекавшись, поки всі зібралися, я пояснив:
   - На Ийліцзіма в лісі хтось напав. Він встиг повідомити про це і відключився. Треба його шукати.
   - Якщо хтось напав, то він повинен бути досить великим. - Висловився Айлірагіз. - Отже, нам потрібно бути дуже обережними і скористатися зброєю.
   - Якою зброєю? - Вигукнула Ларідажаза. - У нас немає ніякої зброї!
   - У мене є символ Властителя - позолочений бластер! Це не просто символ, а справжня дієздатна зброя.
   - У нас теж є бластери! - Майже в один голос закричали Йойлока, Ойдраза і Дразойка.
   - Мені він потрібен, як охоронниці. - Пояснила Йойлока.
   - А ми - воїни. Який же воїн без зброї?! - Додала Ойдраза.
   - У нас є ейжазімські кинджали. - Проспівала наша Айзішухан, дістаючи звідкись зі складок своїх крил кривий кинджал.
   - У нас є ейжазімські кинджали! - Слідом за нею хором проспівали інші Піснярки-Мандрівниці і теж показали свої кинджали.
   - У нас з Айлірою теж є бластери і кинджали. - Почав підраховувати я.- Отже, озброєних у нас шестеро людей і п'ять Мандрівниць. Саме ми і підемо рятувати Ийліцзіма. Решта залишаться на зв'язку, будуть охороняти корабель і в жодному разі по одному від нього не відходити!
  Визначивши напрямок, в якому пішов Ийліцзім, ми полетіли до лісу, хто на екіпажах, хто на власних крилах. В тій ділянці лісу, яку досліджував Ийліцзім, дерева і кущі росли так густо, що летіти між ними ставало все важче й важче. Довелося залишити екіпажі під розлогим чагарником, прикривши їх гілками. Ейжара зголосилася охороняти їх, сівши на одній з гілок дерева. Решта Піснярок змушені були злетіти над деревами, бо могли пошкодити крила, і слідували за нами, орієнтуючись за перемовками.
  Вишикувавшись у невеликий ланцюжок на відстані видимості одне одного, ми почали прочісувати ліс у тому ж напрямі. Пройшовши так кілька сотень метрів, Ойдраза раптом вигукнула:
  - Є! Я знайшла кепку Ийліцзіма!
  Ми кинулися до неї.
   - Тут ще якісь незрозумілі сліди. - Повідомила нам Ойдраза. - Наче когось волоком тягли...
   - Ийліцзіма, кого ж ще! - Впевнено вигукнув Айлірагіз. - Йдемо по сліду!
  Пройшовши по сліду, що тягнувся серед рідкісної трави і по піщаній землі, метрів з триста, ми вийшли до наваленої купи гілок.
   - Дивна купа... - Почала оглядати її Йойлока. - Якась наче штучна...
   - Це не купа, це загородження! - Пройшла уздовж неї туди-сюди Дразойка.
   - І, між іншим, дуже грамотно побудована. - Додав Айлірагіз.
  Дійсно, гілки в загорожі були укладені то перпендикулярно, то по косій, кожен ряд переплітався з попереднім і так на висоту до чотирьох метрів, а сама огорожа плавно заокруглювалася.
  Обережно пробираючись між гілками дерев, до нас злетілися Піснярки-Мандрівниці. Розсівшись на нижніх гілках, вони проспівали, що огорожу навалено навколо насипаного з землі конуса, а під конус від того місця, куди ми прийшли, веде добре втоптана стежка.
   - Значить, тут повинен бути прохід! - Вигукнув Айлірагіз. - Давайте його шукати!
  Першою прохід виявила Айліра. Вона просто потягнула на себе одну товсту гілку, яка виступала з загальної купи приблизно навпроти її коліна. За гілкою потягнулася ціла секція загородження і ми побачили щось на зразок тамбура в огорожі, який закінчувався такими ж дверима з гілок.
   - Якщо хтось це побудував, значить, він розумний! - На різні голоси співали Піснярки-Мандрівниці, спостерігаючи за нами з дерев. - Якщо хтось вміє будувати, він належить до ересів! Ереси на Ейжаші! Можливо, це нащадки ейжазім! Чудово, чудово, ми знайшли своїх сестер!
   - Тихо! - Гримнув я на них. - Ці хтось викрали нашого Ийліцзіма, отже, вони налаштовані не доброзичливо. Дотримуйтеся тиші.
  Всі замовкли і вже у повній тиші підійшли до земляного конусу, біля підніжжя якого вниз під пологим кутом вів напівкруглий тунель висотою близько півтора метри. Раптом у цій тиші з тунелю почувся якийсь шурхіт. Я зробив знак і ми всі розбіглися праворуч та ліворуч від входу, сховавшись за конусом. Піснярки завмерли на чорних гілках і стали зовсім невидимі. Що відбувалося біля виходу, нам видно не було, поки Ейжарідан не здогадалася транслювати зображення через камінь на персні. Над своєю рукою кожен з нас побачив зменшене зображення всієї цієї незвичайної споруди, що знімалася Пісняркою з висоти п'ятнадцяти метрів.
  З земляного тунелю з"явилася цілком людська голова, плечі, руки і... звивисте тіло триметрового черв'яка. Все тіло черв'яка було покрито темно-коричневими пластинами, які на обличчі і шиї були меншими, а на спині і боках більшими. Замість волосся у нього під гострим кутом до голови теж стирчали пластини.
   - Айшухи! - Скрикнула поруч зі мною Айліра і тут же прикрила рот рукою. - Вони не вимерли. - Шепнула вона вже мені на вухо.
  Айшухи виповзали один за одним, голосно шиплячи і шарудячи по стежці звивистими тілами, і відразу же прямували до замаскованого в огорожі виходу. Голови і руки у процесі пересування не брали участі, вони були підняті над землею приблизно на метр тридцять - метр сорок так, що верхня частина тулуба виглядала цілком по-людськи. Я нарахував шість особин, поки вони всі не зникли за огорожею і не настала тиша.
   - Здається, все. - Промовила Айліра і пішла до входу в конус.
   - То що, готові лізти туди? - Айлірагіз, який вже майже досяг повноліття (майже 18 земних років і 3 місяці) і був на зріст близько двох метрів та десяти сантиметрів, зігнувся навпіл і поліз у низький тунель.
   - Хто полізе, а хто і піде. - Відповіла, пригинаючись, Ойдраза, яка в майже п'ять з чвертю років (майже 16 земних років) вже мала зріст більше метра вісімдесяти.
  Яйліза і Яйліма, ще не досягли чотирьох з половиною років (близько 13 земних років і 8 місяців), були невеликими, всього близько півтора метри на зріст, тому лише злегка пригнули голови. Йойлока і Дразойка, хоча і були ровесницями, ростом відрізнялися. У неповні чотири роки (12 земних років і 4 місяці) Йойлока була близько метра шістдесяти, а Дразойка - метр п'ятдесят. Ми з Айлірою увійшли до тунелю взагалі не згинаючись. В наші майже три з половиною роки (близько 10 років і восьми земних місяців) наш зріст ледь перевалив за метр сорок.
   - І нам така висота цілком підходить. - Почув я спів за спиною.
  Це була наша Піснярка Айзішухан. Вона чи то летіла, чи то повзла у цьому вузькому коридорі. За нею у світлі ліхтарика я побачив й інших.
   - А хто-небудь зовні залишився? - Запитав я в Айзішухан. - Адже повинен же хтось стежити за тим, що відбувається зовні, щоб вчасно нас попередити?!
   - Там залишилася Ейжарідан. - У півголос проспівала Айзішухан. - А я просто зобов'язана записувати все, що відбувається з Ейлір-Єюем та його Командою.
  - А що тут знадобилося Ейжашухізі та Ейжісі?
   - Ми шукаємо артефакти! - Проспівали ті в один голос. - Ми шукаємо сліди цивілізації! Нам потрібно сюди!
   "То й нехай собі летять" - подумав я, вкотре намагаючись зв'язатися через перемовку з Ийліцзімом. У відповідь лунало лише приглушене шипіння.
   - А стінки тунелю не просто земляні! - Помітив Айлірагіз. - Вони укріплені переплетеними гілками. Ой! Знову за гілку зачепився! Обережніше!
   - А тепер у стінах трапляються камені. - Через деякий час оголосила Ойдраза, яка йшла попереду всіх. - І сам тунель став трохи вищим.
   - Ийліцзім! Відповідай! - Продовжував я викликати через перемовку. - Де ти? Що з тобою?
   - Ш-ш-ш-тут-шшшш... - Раптом серед безперервного шипіння стали проскакувати слова. - Ш-ш-ш-всіх сторін-ш-ш-ш... по голо-ш-ш-ш-свідомості. Мене замкнули-ш-ш-ш-щось схоже на хра-ш-ш-ш... Нічого не забрали-ш-ш-ш... ліхтариком-ш-ш-ш... Кристали-ш-ш-ш...
  - Це зовсім як у Храмі Знань! - Раптом попереду вигукнула Ойдраза. Такий же високий і широкий коридор! Ще й кам'яний!
   - Тільки на підлозі немає світлових орієнтирів! - Додав Айлірагіз, що йшов за нею.
  Коли ми всі вийшли в коридор, то у світлі ліхтариків побачили звичайний коридор Храму Знань.
   - Куди підемо? - Запитав у мене Айлірагіз.
   - Сюди! - Показав я ліворуч, звірившись з сигналом перемовки. - Ийліцзім десь там!
   - Треба би робити позначки на стіні, щоб потім знайти дорогу назад. - Зупинила мене Йойлока. - Тільки чим?
   - У мене є писалка! - Покопавшись у кишені, дістав свою письмову паличку Айлірагіз. - Що малювати?
   - Ну, мабуть... стрілочки, які вкажуть, де вихід. - Запропонував я.
   - Добре, малюю першу стрілку... - Ретельно вимальовуючи на стіні стрілку, відповів Айлірагіз у той час, як ми всі вже рушили коридором.
   - Якийсь не такий тут Храм... - Ніби сама з собою розмірковувала Айліра. - Всі приміщення в наших Храмах Знань відкриті в коридори, а тут через кожні двадцять метрів - двері, плетені з гілок. Може, прочинити одну?
   - Ні! Не варто! - Різко зупинилася Йойлока. - А раптом за ними ці величезні айшухи? Давайте спочатку знайдемо Ийліцзіма.
  Коридор плавно вигинався, повертаючи то вліво, то вправо, перетинаючись з іншими коридорами, що створювали лабіринт Храму Знань. Шипіння у перемовці поступово стихало, а голос Ийліцзіма звучав дедалі більш чітко:
   - Це схоже на зал Головних Кристалів. - Розповідав він. - Тільки Кристал один, бузковий. І на питання він не відповідає.
   - Тут! - Зупинився я перед плетеними дверима, приваленими величезним круглим каменем у мій зріст. - Ийліцзім знаходиться за цими дверима!
   - Так, я тут! - Почули ми його голос з-за дверей. - Тільки мені ніяк не вдається відкрити...
   - Нічого, зараз ми разом... - Ойдраза і Дразойка налягли на камінь і через кілька секунд відкотили його вбік уздовж стіни коридору.
  Айліра схопилася за виступаючу гілку і відкрила двері. Ми всі, крім Айлірагіза, увійшли до приміщення. Айлірагіз затримався, малюючи чергову стрілку.
   - Дивіться! - Не поспішав виходити на свободу Ийліцзім. - Звичайнісінький Зал Головних Кристалів, тільки Кристал у центрі лише один!
  Дійсно, озирнувшись, ми побачили себе в майже звичайному залі Храму. Ті двері, в які ми увійшли, були вставлені у звичайний арочний прохід, що виводив з Залу в Коридор. Місце, де повинне було знаходитися коло ліфта, було завалено величезними каменями, скріпленими між собою сполучним розчином. Посередині залу стояв восьмиметровий древній Кристал блідо-бузкового кольору, а на підлозі уздовж стін акуратно викладені дрібніші Кристали.
   - Мабуть, полиці та стелажі за ці роки не збереглися і айшухи виклали Кристали на підлозі. - Припустив Айлірагіз.
   - А навіщо вони прикрасили Головний Кристал квітами? - Здивувалася Дразойка. - Дивіться, вони їх сплели у вінки!
  Біля підніжжя Головного Кристалу були викладені вінки з квітів. Було помітно, що вінки постійно оновлювалися.
   - Мабуть, це якийсь місцевий ритуал. - Припустила Яйліза.
   - А може, вони просто його вирішили прикрасити. Така естетика. - Додала Яйліма. - Але чому Кристал тільки один? Як з ним розмовляти?
   - Це ейжазімський Храм! - Проспівали у відповідь наші Піснярки. - Ейжазімам не потрібно перекладати розмовною мовою, тому Кристал тільки один. Він відповідає на спів.
   - Тоді запитайте його... - Почав було я, але тут в перемовках зазвучав тривожний спів Ейжарідан, що залишилася зовні.
  Вона співала про те, що назад повертаються п'ять айшухів і вони тягнуть тушу якоїсь великого тварини. Нам треба було поквапитися.
   - Хапайте кристали, які можна винести, і тікаймо! - Розпорядився Айлірагіз, розпихуючи по кишенях найдрібніші, тридцятисантиметрові Кристали.
  Ми почали збирати Кристали до кишень та поясних сумок, а Ейжарідан нас квапила своїм співом через перемовку:
   - Вони вже вповзають у коридор! Вони зараз вас виявлять! - Тривожною мелодією звучав її голос.
   - Тікаймо! - Вигукнув Айлірагіз.
   - Куди тікаймо? Назустріч айшухам? - Зупинила його Йойлока. - Думаю, треба перечекати.
   - Вони нас все одно виявлять, адже ми відвалили від дверей камінь. - Заперечила їй Дразойка.
   - Треба прориватися, поки вони не підняли тривогу і сюди не сповзлися інші! - Рішуче підняла бластер Ойдраза.
   - Я за прорив! - Вигукнув Айлірагіз. - Ейлір, ти вирішуєш!
   - Гаразд, будемо прориватися. Тільки нікого не вбивати! Поставте бластери на паралізатор! - Погодився я. - Айлірагіз, ти попереду, веди нас до виходу!
  Ми активізували зброю і рушили за Айлірагізом: спочатку я з Айлірою та Йойлокою, потім беззбройний Ийліцзім і три Піснярки з кинджалами, за ними - Яйліза та Яйліма, а замикали наш ланцюжок Ойдраза і Дразойка. Повертаючи з одного коридору в інший, ми бігли за Айлірагізом, поки він раптом різко не зупинився. Прямо з-за наступного повороту на нас вискочив величезний айшух - приблизно метрове вертикальне людське тіло переходило в триметрове тіло черв'яка, завтовшки більше півметри.
   - Тримай! - Вигукнув Айлірагіз і випустив в айшуха бластерний заряд. - Не працює!
  Айшух, озброєний товстою палицею з прив'язаним до неї каменем, продовжував рухатися на нас, загрозливо шиплячи, а бластерні заряди просто стікали по його пластинах. Йойлока перевела бластер на сильніший заряд і теж вистрілила, але заряди відскакували від шкіри людино-хробака іскрами, що ярко спалахували у темряві коридору.
   - У ціх айшухів тіло вкрите товстою бронею! Ставте бластери на повний! - Пересунув важіль на своій зброї Айлірагіз.
  Нові постріли змусили айшуха впасти. У цей час ми почули постріли ззаду.
   - За нами женуться троє айшухів! - Повідомила Дразойка. - Поспішайте!
  Ми кинулися вперед, збиваючи зарядами бластерів то одного, то іншого айшуха, які висовувалися з-за плетених дверей на шум бою. Коли ми добігли до земляного коридору, за нами, переповзаючи через тіла паралізованих побратимів і роззявляючи величезні роти з гострими зубами, повзло двоє айшухів з палицями. Ойдраза і Дразойка майже одночасно знешкодили й їх. Більше нікого ні позаду, ні попереду у Коридорі нам не траплялося, поки ми не добігли до земляного лазу.
  Тут ми майже лоб в лоб зіткнулися з айшухом, який останнім повертався з лісу. Поки айшух застиг від подиву, Айлірагіз випустив у нього бластерний заряд. Прохід виявився закупореним. Вчотирьох Йойлока, Айлірагіз Ойдраза і Дразойка витягли знерухомлене тіло айшуха в Коридор, і ми полізли у звільнений прохід. Підніматися по ньому вгору було важче, ніж спускатися вниз, добре, що з боків у тому гілковому плетінні були зроблені ручки, за які можна було підтягуватися. Мабуть, айшухи саме так і вибиралися назовні.
  Тільки-но ми вибралися з конуса, як знесилена Ейжіса впала нам під ноги. Виявляється, вона примудрилася своїми малесенькими ручками схопити майже півметровий Кристал і у пориві погоні дотягти цю непідйомну для неї ношу до виходу.
   - Та облиш ти його! - Спробував розчепити їй руки Ийліцзім.
   - Ні! - Розплющуючи очі, відповіла Ейжіса. - У ньому більше інформації, ніж в десятці дрібних.
   - Я понесу! - Айлірагіз рішуче відібрав у неї Кристал. - Біжимо, поки айшухи не опритомніли!
  Ейжіса, навіть звільнена від ноші, летіти поки не могла. Її підхопили під руки Ойдраза та Дразойка. Айзішухан, Ейжарідан і Ейжашухіза піднялися над деревами і полетіли до Ейжари, яка стерегла наші екіпажі, по дорозі розспівуючи все те, що з нами сталося. Ейжара зв'язалася з кораблем і повідомила, що ми повертаємося разом з Ийліцзімом. Поки ми дісталися до своїх екіпажів, Ейжаса вже повністю прийшла до тями і сказала, що до корабля вже долетить своїм ходом. Відпустивши Піснярок-Мандрівниць, ми стали вирішувати, як на шести екіпажах добиратися сімом особам.
   - Може, Айліра, як найменша, візьме Ийліцзіма до себе? - Запропонувала Яйліма.
   - Ні, Ийліцзім занадто великий, буде перевантаження, екіпаж не полетить! - Відповів Айлірагіз.
   - Тоді треба, щоб хтось йшов пішки. - Зробила висновок Яйліза.
   - А це дуже небезпечно. Невідомо, хто в лісі ще може напасти. - Заперечив я. - Давайте-но ви всі летить до корабля, а ми з Айлірою на своїх екіпажах будемо супроводжувати Ийліцзіма.
   - Точно! У нас і зброя є, і екіпажі можуть літати на найнижчий висоті! - Зраділа Айліра.
   - Тоді я, долетівши до корабля, почну підготовку до відльоту. - Вирішив Айлірагіз. - Полетимо додому. Досить нам тут самодіяльністю займатися. Потрібно споряджати на Ейжаш справжню експедицію.
  Вся Команда полетіла, а ми з Айлірою рушили на низькій висоті по обидва боки від Ийліцзіма. Ийліцзім намагався йти швидко, а в деяких місцях навіть бігти, тому до корабля ми дісталися хвилин за сорок. Піднявшись на борт, ми виявили ще один сюрприз: у загальному залі, займаючи велику його частину, лежав нерухомий айшух.
   - Це ще що таке? - Розгублено зупинився я біля входу в загальний зал.
   - Це поранений айшух. - Відповіла мама Йойлоки. - Ми його врятували від інших.
   - Уявляєте! - Почала тараторити Жизімка. - Всього через пару годин після того, як ви пішли, он звідти, - Вона показала зовсім в іншу сторону лісу. - З'явилося кілька айшухів. Вони гналися за цим, зловили його і - ви не повірите! - Почали гризти!
   - Цей спочатку відбивався, але сили були нерівними. І ми вирішили йому допомогти. - Перекидаючи з руки в руку якийсь важкий інструмент, похмуро продовжив Міжізлад.
   - У нас не було ніякої зброї, тільки інструменти! - Заново переживаючи те, що сталося, вставила Иліміжізма. - Але коли Міжізлад стукнув ключем по голові спочатку одного, потім іншого, ті злякалися нас і поповзли до лісу.
   - А цього залишили. - Одражіз підійшов до айшуха і поплескав його по хробакоподібному тілу. - Ми його оглянули, промили рани водою і...
   - Виявилося, що у нього всередині малюки! - Не дала Одражізу договорити Жизімка. - Він або вона ось-ось повинен народити!
   - Тільки незрозуміло, як. - Задумливо обійшла навколо несвідомого тіла мама Йойлоки. - Лінії, по якій повинен розкриватися живіт, у нього немає, тут тісно притиснуті одна до одної кістяні пластини.
   - А може, у них діти вилазять через рот? - Припустила Яйліза.
   - Або через задній прохід? - Додала Яйліма.
   - Не кажіть дурниць! Так не буває! - Зупинила їх Ларідажаза. - Мене інше хвилює: цей айшух лежить отак вже майже цілий день і не самозцілюється. Бачите, там де через прогризені пластини виступає м'ясо, рани псуються? Що будемо з цим робити?
   - Рани псуються від того, що в них потрапляють шкідливі мікроорганізми. - Почала міркувати Жизімка. - Мабуть, у цих айшухів немає вродженої здатності до самозцілення. Вперше таке бачу...
   - Так ось чому в екіпажі кожного древнього корабля був Лікар! - Раптом вигукнув Айлірагіз. - Пам'ятаєте, я вам розповідав? Мабуть, не всі ереси вміють самозцілюватися і тоді їх треба лікувати.
   - Як? - Запитав Ийліцзім.
   - Для початку потрібно... - Почав Айлірагіз, але тут тривожно заспівала Ейжара, повідомляючи, що з того боку лісу, звідки ми щойно повернулися, з'явилася група айшухів, озброєних важкими палицями.
  - Злітаймо! - Наказав я Иліміжізмі, і ми всі кинулися до своїх крісел.
  Уже вилетівши за межі атмосфери Ейжаша і взявши курс на Ийлір, ми знову повернулися до айшуха.
   - Якщо у гнитті ран винні мікроорганізми, значить, треба знайти спосіб їх знешкодити. - Повідомив Одражіз. - У нас є якийсь спосіб, здатний вбивати мікроорганізми?
   - Вони гинуть при високих температурах. - Почала міркувати Жизімка. - Може, треба припекти рани?
   - Гарнесеньке лікування! - Заперечив Айлірагіз. - Я бачу, що нам просто необхідно відродити науку про лікування і підготувати Лікарів!
   - Звичайно, ти правильно кажеш, але це потім. - Обережно зупинила його мама Йойлоки. - А що нам тепер робити?
   - У нас є солодкий джем, кисло-солодкий сік, гострий соус... - Почала копатися у кухонному відсіку Ойдраза.
   - Стоп! - Зупинив її Одражіз. - Гострий соус може підійти. Якщо в ньому замаринувати овочі, вони кілька днів не псуються! Давайте мазати рани айшуха соусом!
  Ми всі взялися за "лікування" айшуха. Той прийшов до тями, почав голосно шипіти і відбиватися від нас руками. Довелося Йойлоці ці руки зв'язати. Товсте хробакоподібне тіло тільки злегка тремтіло. По очах айшуха було видно, що йому боляче. І все ж нам вдалося доставити його на Ийлір живим!
  
  4. ПОВЕРНЕННЯ.
  До Фізичної Зрілості Айлірагіза залишалося всього кілька днів. Головний Палац зайнявся підготовкою до святкування і трансляції його на інші планети. Наші сестрички-інженери підготували новий сюрприз. У святковий день Айлірагіз і Ейлір-Єюй повинні будуть подарувати народу нові кораблі, що дозволять всім комфортно літати з Ийліра на інші планети та супутники. Раніше такі подорожі вільно могли здійснювати на своїх човниках Мандрівниці-Піснярки, Властителі, Володарі і Правителі. Звичайні люди перелітали з планети на планету дуже рідко, коли була необхідність в якихось фахівцях. Для них існували подовжені човники, в яких, сидячи один за іншим, містилися до десяти осіб.
  Ще до нашого відльоту до планет другої орбіти, інженери почали розробку комфортабельних кораблів, в яких люди могли сидіти в кріслах, у міру потреби здатних перетворюватися на ліжанки. На таких кораблях передбачався кухонний і сантехнічний відсіки, до складу екіпажу, крім двох пілотів і техніка, входив слуга, що пропонував їжу і напої пасажирам, яких містилося на ньому цілих тридцять, та підтримував порядок. Ще до нашої експедиції заводи з виготовлення цих народних кораблів вже були побудовані на Ийлірі, Ийлімі та Ийліці, і тепер вони готувалися випустити перші партії.
  Всі ми, хто побував на Ейжас і Ейжаші, разом з нашою мамою та її співробітниками готували серію інформаційних Програм про нашу експедицію. Піснярки-Мандрівниці посилено зайнялися розшифровкою ейжашських Кристалів, а мама Йойлоки разом з Одражізом і Жизімкою готувалися до пологів айшуха.
  Буквально напередодні свята на честь Фізичної Зрілості Айлірагіза, в наших перемовках пролунав тривожний виклик:
   - Команда! Терміново зберіться в Астрономічному Університеті! Тут таке!...
  Коли ми збіглися в біологічне відділення Астрономічного Університету, перед нами постала жахлива картина: маленькі айшухи довжиною всього близько двадцяти сантиметрів, вилазили з живота свого чи то батька, чи то матері, прогризаючи його зубами! Айшух не відбивався, а навіть допомагав своїм діткам, хоча з його очей текли сльози.
   - То ось як вони народжуються... - Пробурмотіла Яйліма.
   - Ось чому у них немає смужки, що розкривається, на животі... - Вторила їй Яйліза.
   - А як же вони без мами?... - Розгублено дивилася на цей жах Айліра.
  І тут дітки показали "як": не встигнувши вибратися на повітря, айшухенята тут же починали їсти свого батька. Вони повзали по народившему їх уже мертвому тілу, відгризали шматки м'яса від жорстких зовнішніх пластин, ковтали їх, майже не розжовуючи, і знову відгризали нові.
   - Так вони його всього зжеруть! - Отямився Одражіз. - Нам для досліджень нічого не залишиться!
   - Зараз я принесу м'яса! - Кинулася кудись Жизімка і вже за кілька хвилин почала кидати малюкам шматки, перераховуючи при цьому потомство, що з'явилося. - Один, два, три...
  Всього малюків виявилося десять. Коли вони відволіклися на шматки свіжого м'яса, Одражіз з помічниками відтягнули те, що залишилося від айшуха, в сторону і взялися за дослідження. Наївшись, айшухенята поснули, міцно тримаючи руками недоїдені шматки. Сплячих малюків зібрали у велику коробку і винесли в інше приміщення.
  Виявилося, що зверху айшух був влаштований так само, як людина, але в хвості у нього був тільки хребет з рудиментарними кісточками малесеньких ніжок. Шкіра у нього з плином часу загрубіла настільки, що покрилася кістяними пластинами, здатними підніматися під кутом до п'ятнадцяти градусів, що забезпечувало вентиляцію. На голові замість волосся теж були великі пластини, що піднімалися під кутом майже сорок градусів, що надавало їм вигляд якогось дивного головного убору. Рот був на багато більшим, ніж у людей, а щелепи всипані гострими зубами, здатними різати і відгризати дуже міцне м'ясо. На руках були міцні пласкі кігті, призначені для риття землі. Всередині носа виявилися клапани, які, мабуть, закривалися, коли айшухи проривали собі нові ходи у землі. Кров в айшухів була такою ж, як у всіх зель-цок-тів.
  ***
  Настав День Фізичної Зрілості Айлірагіза. Вся наша сім'я зібралася в Головному Ігровому Залі, а саме святкування транслювалося по Інфобаченню на всі живі планети і супутники. Коли Айлірагіз-Гіз з'явився в своїй ніші, я зрозумів, що він став зовсім дорослим, майже таким же, як наш тато. Радники урочисто виміряли й оголосили його зріст - два метри дванадцять сантиметрів. Більше Айлірагіз рости не буде, свою тисячу років (трохи більше 3009 земних років) він проживе приблизно в такому вигляді, якого досяг до дня своєї Фізичної Зрілості, ну, хіба що буде поступово злегка міцнішати і ставати не таким тонким. Наш тато, наприклад, в свої 645 років (близько 1941 земного року) мав зріст два метри чотирнадцять сантиметрів і був майже таким же струнким, як Айлірагіз, тільки трохи ширшим у плечах і талії. А ще погляд. Погляд у Айлірагіза був завзято-захопленим і нетерплячим, а погляд тата - спокійно-сумним і якимось приреченим.
  Мандрівниці-Піснярки заспівали кілька пісень про життя Айлірагіз-Гіза, про його здобутки і звершення, зроблені до цього часу. Найголовнішим досягненням виявилася участь у першій експедиції до планет другої орбіти і оголошення про початок відродження цих планет. Тепер Айлірагіз-Гіз був Властителем не тільки Ийліра, Ийліма і Ийліца зі своїми супутниками, але також і Ейжас та Ейжаша з їхніми супутниками.
  У своїй промові Айлірагіз-Гіз пообіцяв, що буде всіляко сприяти відродженню життя не тільки на двох планетах і чотирьох супутниках другої орбіти, а й на чотирьох планетах і восьми супутниках четвертої орбіти, а також виходу зель-цок-тів у Галактику.
  Потім вся наша Команда вийшла на площу перед Палацом Зустрічей і повідомила, що відтепер і назавжди всі зель-цок-ти зможуть вільно літати з планети на планету на нових комфортабельних кораблях. Одразу же через Кристал були показані ці нові кораблі і запропоновано всім Властителям, Володарям і Правителям облаштувати біля кожного міста злітно-посадочні майданчики, або Космодроми, з яких і можна буде вирушати у мандри. Але головною сенсацією, звичайно ж, стало наше повідомлення про те, що на планетах другої орбіти цілком можна жити і що ми оголошуємо початок їх відродження.
  І тут виявилося, що на Айлірагіза навалилася купа державних обов'язків. Кожного дня він разом з татом і іншими радниками скликав відео-конференції з Володарями інших планет і супутників, на яких приймалося законодавство щодо включення планет і супутників другої орбіти в обжиту зель-цок-тами Систему, призначав зустрічі і сам літав з планети на планету. З нами він майже не спілкувався все наступне півріччя.
  А ми то возилися з маленькими айшухами, то виступали з інтерв'ю на Інфобаченні, яке почало показ наших пригод на планетах і супутниках другої орбіти невеликими серіями.
  Айшухенята виявилися абсолютно дикими і ніяк не піддавалися вихованню. Розмовляти вони не вміли, тільки шипіли або гули. Зате чудово запам'ятали слово "м'ясо". Варто було його вимовити, як вони з величезною швидкістю підповзали, роззявляли свої зубасті роти і простягали за м'ясом ручки. До початку Нового Року вони вже були близько метра в довжину, коли лежали, і діставали верхівкою мені до коліна, коли піднімали людську частину над підлогою.
  Час від часу по Інфобаченню виступали Піснярки-Мандрівниці і співали про те, про що дізналися з вивезених з Ейжашу Кристалів.
  
  5. ПРО ЩО РОЗПОВІЛИ
  ЕЙЖАЗІМСЬКІ КРИСТАЛИ.
  Звичайно ж, переспівувати всі пісні Мандрівниць-Піснярок я не збираюся, але коротко можу передати деякі факти. Виявляється, коли спалахнув Зель-цок і клімат на другій орбіті сильно змінився, ейжазіми не в одну мить покинули свої планети. Кораблі були знищені після поразки в Загальногалактичнійй війні, а човників на всіх не вистачало. Крім того, у них було багато дітей, деякі ейжазіми повинні були незабаром народити, тому цю категорію ейжазім вирішили зберегти глибоко під землею у Храмах Знань. До безлічі створених на Ейжас та Ейжаші підземних сховищ в терміновому порядку підвозили продовольство, яке могло довго зберігатися, а також насіння корисних рослин. Облаштовувалися житлові приміщення, здатні підтримувати життя ейжазім протягом декількох сотень років, поки на планетах третьої орбіти придумають, як їх врятувати.
  Але все пішло не так, як планувалося. До планет і супутників третьої орбіти у човниках, не призначених для таких далеких перельотів, долетіли живими не всі ейжазіми. Стало ясно, що потрібні справжні кораблі.
  Поки на третій орбіті цивілізація, позбавлена всього космічного флоту, занепадала, на другий орбіті пройшли глобальні пожежі і всі планети були випалені.
  Незважаючи на це, під землею виросли врятовані дітки і народилися нові. Хлопчики-айшухи і дівчатка-ейжазіми виховувалися в підземних умовах за допомогою залишившихся з ними дорослих ейжазім і Кристалів.
   Продовольства ставало все менше. Не знаю, як на Ейжас, але на Ейжаші настав такий час, коли хлопчики-айшухи просто-напросто з'їли свою наставницю. Далі - більше, канібалізм став звичайним явищем. Коли ейжазім не залишилося, склалася традиція вбивати і з'їдати найбільш слабких. Найбільш слабкими виявилися жіночі літаючі айшухо-ейжазімські особини, які незабаром теж майже повністю вимерли. Щоб вижити, айшухи почали проривати ходи на поверхню землі. До цього часу над планетами вже вирували зливи.
  В тому Храмі, де побували ми, довгий час ще залишалася в живих одна ейжазіма, що зуміла забарикадуватися в одному із Залів Головних Кристалів і записувала на Кристали свої сумні пісні, в яких розповідала історію свого поселення. В одній з пісень співалося, що в процесі мутацій хлопчики-айшухи навчилися самозапліднюватися. Але природа не передбачила для них розкриття животів при пологах, тому животи доводилося розрізати. При цьому розрізаного айшуха дружно з'їдали всі одноплемінники, ділячись м'ясом і з новонародженими. Непоганий обмін: місце одного з'їденого займали десять-дванадцять новонароджених, на пожирання яких було накладено табу. Завдяки цьому айшухи стали розмножуватися і дожили до наших часів, правда, кілька змінившись зовні з появою у них твердих пластинчастих панцирів і ставши всеїдними хижаками, які не гребують і напіврозкладеною мертв"ячиною. Без належного виховання вони поступово дичавіли, втратили всі навички цивілізації і розучилися говорити. Остання пісня останньої з ейжазім була перервана на півслові:
   - Моє укриття виявили! - З розпачем співала вона. - Айшухи розбирають стіну мого залу. Я вже бачу, як в отвори, що утворилися з коридору в зал просовуваюься їх зубасті голови з виразом радості в очах. Радості, що вони з'їдять мене. Я не хочу, щоб мене терзали зубами живцем, тому дістаю свій кинджал. Проща...... - Цю пісню і демонстрацію нашої битви з айшухами Інфобачення показало останніми в серії передач про нашу експедицію.
  Після Нового Року Айлірагіз-Гіз відправився в обов'язкове турне по всіх своїх володіннях, а наша Команда, вже майже у повному складі, зробила ще пару короткочасних експедицій на другу орбіту.
  На Верхньому Полюсі Ейжас за цей час виросло майже справжнє містечко. У його центрі стояв круглий палац Головного Дослідницького Центру Ейжас, з'єднаний коридорами з дев'ятьма палацами Дослідних Відділень, що займалися більш вузькими конкретними напрямками. Навколо цього Центру виросло більше двадцяти шестиповерхових житлових будинків для научників, дослідників і робітників, яких все більше прилітало на планету. Трохи віддалік розташувався будівельний комплекс, починали будуватися якісь заводи, а також великий злітно-посадочний Космодром, здатний приймати не тільки дослідні кораблі, а й великі кораблі з переселенцями, а також невеликі екскурсійні.
  Від Дослідницького Центру прокладали дорогу до іншого центру - там збиралися звести Головний Палац Властителя Ейжас і справжнє місто, в якому у майбутньому поселяться нові жителі цієї планети. В архівах Храмів Знань третьої орбіти відшукувалися відео-картинки та відео-креслення древньої ейжазімской архітектури, щоб будувати будинки, зручні для корінного народу другої орбіти.
  Уряду на Ейжас поки не було, а тимчасові функції Властителя взяла на себе Мандрівниця-Піснярка, призначена директором Дослідницького Центру, яка жила на Ейжас ще до Спалаху.
  Цього разу ми прилетіли на новому кораблі. Він був розрахований не тільки на нас - сімнадцять членів Команди Ейлір-Єюя та двох Піснярок-Мандрівниць, але й на цілий екіпаж з пілотів, техніків, штурманів, стюардів - всього десять чоловік. Для всіх були передбачені, хоча й маленькі, але все ж окремі каюти, і ще п'ять кают залишалися вільними про всяк випадок. Крім того з боків корабля були влаштовані портали з пристикованими у них двадцятьма двомісними човниками і двадцятьма одномісними екіпажами. Айлірагіз-Гіз, що знаходився на цей час на Ийліці, та Іюйріміц, якому тільки недавно виповнився один рік, і який тільки почав відвідувати Храм Знань, з нами не полетіли.
  Залишивши корабель на Космодромі, ми на екіпажах вирушили до Головного Дослідницького Центру. Мандрівниця-Піснярка Ейжасмірда радо зустріла нас в Залі Засідань.
   - Вітаю Команду Ейлір-Єюя на відроджуваній Ейжас! - Проспівала вона, злетівши з крісла, на якому сиділа за столом, заставленим різними Кристалами.
   - Вітаємо Тимчасову Властительку Ейжас Піснярку-Мандрівницю Ейжасмірду! - Проспівали ми новий, вивчений за час польоту, рядок.
   - Тепер, коли ми знову віднайшли свій будинок, ми більше не Мандрівниці-Піснярки! - Проспівала вона.- Ми знову називаємося ейжазімами! У нас тепер є наші планети, нам немає необхідності мандрувати!
  Виконавши всі необхідні елементи етикету, ми, нарешті, приступили до того, що нас цікавило:
   - Що дали експедиції по поверхні Ейжас? Чи виявлені залишки цивілізації?
  Ейжасмірда заспівала нам довгу пісню, в якій розповіла, що всі експедиції показали відсутність на Ейжас розумних істот, крім нас. Всі Храми Знань, які існували в минулому, були знищені потоками води, яка промила на суходолі каньйони до п'ятисот метрів глибиною. Все, що знаходилося в Храмах, виносилося потоками води в океан. Кристали, які вдалося знайти, і які знаходяться на її столі, принесені з Наносних Островів. Вони сильно пошкоджені і розшифровці не піддаються. Багато Кристалів було перемелено на бузковий кристаличний пісок, яким усипані пляжі Наносних Островів. Навіть на відносно рівних Полюсах вдається виявити лише невеликі руїни древніх коридорів. Ніхто з нащадків ейжазім та їх дітей на Ейжас не вижили.
  Вся флора на Ейжас походить з винесених на поверхню запасів насіння раніше культурних рослин, за сотні тисяч років помітно здичавілих і мутувавших. Фауна, переважно, представлена тваринами, предками яких були комахи чи землерийки. В Екваторіальній Протоці вони стали водоплавними і багато з них досягли величезних розмірів.
  Ейжашу багато в чому пощастило більше. Там полюси піддалися меншій ерозії, тому збереглися великі фрагменти Храмів Знань, в яких вижили нащадки айшухо-ейжазім. За відкритим нами співтовариством диких айшухів ведеться постійне спостереження за допомогою записуючих і транслюючих Кристалів. На цьому ж Північному Материку виявлено ще два співтовариства айшухів.
  На Південному Материку теж вдалося виявити руїни древніх Храмсів, але Кристалів в них чомусь немає, проте там поселилося безліч рисжизімок - літаючих всеїдних тварин довжиною до півметра, дуже схожих на ейжазім, але зі звірячими мордочками і гострими зубами. Мабуть, саме звідти вони розлетілися і по всій планеті.
  Невеликі експедиції продовжують пошук ересів на Ейжаші та його супутниках, але позитивних результатів поки не отримали. Розум айшухів і рисжизімок, як показує осцилограф, тримається значно нижче порога розумності, лише рідкісними піками ледь досягаючи нижнього його рівня, хоча й ті та інші вміють плести з гілок і користуються списами та палицями. Айшухи зміцнюють сплетеними гілками свої проходи в землі, а рисжизімки вміють плести кулясті гнізда на деревах з невеликим отвором-входом. Іноді на одному дереві можна побачити до десятка таких куль діаметром близько півтора метри.
  Отримавши початкову інформацію, наша Команда вирушила у власну експедицію спочатку по Ейжас, а потім по Ейжашу. Ми теж шукали ересів і залишки цивілізації ейжазім. Облазивши всі розкопані в процесі будівництва Головного Міста залишки Храмів Знань і не виявивши нічого цікавого, ми вирішили відправитися на Наносні Острови. Хоча до цього часу наші комбінезони були оснащені чудовою системою обігріву та охолодження, ми вирішили вийти на одному з островів вночі, коли температура знижувалася з вісімдесяти градусів до сімдесяти.
  Якщо над усією Ейжас вночі йшов дощ, то на екваторі дощу не було, тут у повітрі просто стояв пар. Посадивши екіпажі на березі великого острова півколом, ми включили на них прожектори і вийшли на пісок. Бузковий пісок відбивав світло безліччю іскристих граней.
   - Це ж перемелені водою Кристали! - Вигукнула Яйліза, зачерпнувши в долоньку жменю піску.
   - Все, що залишилося від безлічі Храмів Знань... - Сумно сказав Лірідан.
   - Цивілізація перетворилася на пісок... - У тон йому продовжила Дразойка.
  - А може, хоч десь зберігся малесенький цілий Кристалик? - З надією подивилася на всіх нас Яйліма.
   - Давайте пошукаємо! - Запропонувала Яйліза.
  Але скільки ми не шукали, жодного цілого Кристала знайти не змогли. Єйнайка і Єйкайна у загальних пошуках не брали участі, а для чогось завантажили багажники своїх екіпажів кристалічним піском.
   - Та як на Наносних Островах можна знайти цілий Кристал?! - Нарешті, не витримала Йойлока. - Якщо все це сюди принесено водою, то воно нею і перемелене.
   - Тоді давайте полетимо куди-небудь в інше місце? - Одракраз подивився на мене, як на старшого.
   - Летимо на той острів, на який ми сіли першого разу! - Вирішив я.
   - Це той, що з п'ятьма поздовжніми каньйонами? - Уточнила Айліра.
   - Так. Дослідемо дно хоча б одного з них. - Підтвердив я і ми розсілися по екіпажах.
  Для дослідження я вибрав центральний каньйон. Майже прямовисні його стінки йшли на глибину, як показав лазерний вимірювач, до п'ятисот тридцяти метрів. Ширина каньону становила близько ста п'ятнадцяти метрів. Під сильною нічною зливою річка на дні каньйону стала вдвічі повноводнішою, а вздовж крутих стінок залишалися лише вузенькі берега-стежки, на яких ми могли ледве вміститися, вставши ланцюжком.
  Ми спустилися до річки, яка голосно вирувала у темряві, на заплічних антигравах*. У світлі ліхтарів, закріплених на наших шоломах, ми бачили, як бурхлива річка несе гілки і грудки грязі.
   - Ні, тут нічого знайти неможливо! - Злітаючи над річкою, щоб його не зачепило колодою, що мчалася і перекидадася в брудному потоці, прокричав Лірідан. - Якщо щось і шукати, то тільки вдень, коли немає дощу, і річка наполовину висихає.
   - Ай! - Раптом закричала Айліра, машинально хапаючись за гілку, яка виступала зі стрімкого берега.
  Шматок стежки, на якому вона стояла, відірвало бурхливим потоком і понесло у темряву.
   - Антиграв! - Гукнув я їй.
  ------------------ -------------------------------------------------- --------------------------------
   *Антиграв - заплічне пристосування, що дозволяє відключати гравітацію. Названо так за речовиною, на якій працює. Величезні запаси викопного антиграву видобувалися раніше на планетах п'ятої орбіти. Зараз використовувається лише те, що збереглося з доізоляційних часів.
   - Не можу! Руки зайняті! - Айліра не могла натиснути кнопку антиграва і так і висіла, бовтаючи ногами над самою водою.
  Під суцільними зливовими потоками і вагою Айліри шматок землі з гілкою почав відвалюватися. Я і Йойлока майже одночасно підлетіли до Айліри і схопили її за руки в той самий момент, як величезний шматок берега відвалився і з гучним сплеском зник у бурхливому потоці. Не відпускаючи руки Айліри, я натиснув на її грудях фіолетовий кристал, і вона змогла злетіти над річкою самостійно. І тут у світлі ліхтарів ми всі побачили величезний Кристал. Він наполовину стирчав із землі в тому місці, де від стрімкого схилу відірвався шматок.
   - Кристал! - В один голос вигукнули Яйліза і Яйліма.
   - Здається, цілий! - Підлетів до нього Одракраз.
   - Треба його викопати! - Радісно закрутилася над ним Дразойка.
   - Чим? - Охоче запитала Ойдраза.
   - Руками! - Впевнено крикнула Айшуханіза, і перша почала звільняти Кристал від мокрої розм'яклої грязюки.
  Ми всі кинулися їй допомагати. Повністю звільнивши Кристал від землі і винісши його з каньйону наверх, ми побачили, що він був завдовжки більше п'яти метрів і завтовшки більше півтора метри. Це був перший цілий Кристал, знайдений на Ейжас.
  Коли Ейжасмірда проспівала нам те, що вдалося розшифрувати, виявилося, що цей Кристал стояв у Головному Залі Храму Знань на одному з островів північного архіпелагу. Там теж був влаштований притулок для ейжазім та їх нащадків. Кристал записував все їхнє життя до того моменту, поки зливами на поверхні не почало промивати каньйони. Одна з таких злив повністю зруйнувала Сховище і, убивши всіх мешканців, які населяли його, віднесла Кристал на сотні кілометрів на південь. Тут він був замурований мулом в стіні каньйону і таким чином зберігся цілим.
  
  6. СТАРОДАВНЯ СТОЛИЦЯ ЕЙЖАША.
  Через декілька днів ми полетіли на Ейжаш, до того самого поселення айшухів, які минулого разу полонили Ийліцзіма. У мене виникла ідея, що якщо айшухи не вміють отримувати від Кристалів інформацію, то вони їм і не потрібні. Замовивши робочим виготовити партію пластикових кристалів різних розмірів, схожих на справжні, і спорядивши ще два корабля, ми полетіли добувати ейжашські Кристали.
  У цей наш приліт над Північним Полюсом було Яскраве Літо. Зель-цок спочатку швиденько сходив з положення торкання до горизонту, потім довго стояв на середині шляху до зеніту, і знову швиденько спускався до обрію, не ховаючись за ним ні на хвилину. Тож ночі влітку тут не було зовсім.
  Щоб айшухи на нас не напали, ми скористалися присипляючим газом, який запустили в коридори їхнього лабіринту. Самі ми були у шоломах з закритими масками-забралами, в які подавалося очищене повітря. Коли ми пролізли по вузькому лазу до просторих коридорів Сховища, усюди побачили тіла сплячих айшухів. І ми, і робочі, і дослідники, що відправилися з нами в цю експедицію, збирали Кристали у всіх доступних приміщеннях, замінювали їх розсипами пластикових, встановлювали під стелею Кристали, які мали стежити за айшухами, записувати і транслювати інформацію, шукали якісь древні артефакти.
  У тому залі, де колись був замкнений Ийліцзім, замість великого Головного Кристалу ми встановили майже такий же пластиковий. Як і минулого разу, навколо нього були розкладені вінки з квітів. Ми не стали порушувати встановлений айшухами порядок і розклали навколо фальшивого кристала ті ж вінки, розмістивши над ним транслюючий Кристал.
  Перед відльотом Ейжасмірда співала, що неподалік від знайденого нами поселення айшухів, всього в півтора десятках кілометрів від нього, дослідники виявили ще одне поселення. Вона попросила встановити і там спостережні Кристали. Полетівши за заданими координатами, ми знайшли майже таку ж кругову плетену огорожу, а за нею - земляний конус з лазом. Так само скориставшись присипляючим газом, ми спустилися в іншу частину збереженого лабіринту Храму Знань. Тут теж усюди лежали сплячі айшухи, але дверей з коридорів у зали не було, всі приміщення були відкритими. Кристали купами і штабелями були звалені лише у декількох залах, розташованих неподалік від входу. У всіх звільнених від них приміщеннях було навалено обгризені кістки та оберемки трави і гілок, на яких лежали айшухи. Прикрашати вінками Головний Кристал тутешні айшухі не здогадалися.
  Дослідники і робочі почали виносити Кристали назовні, вантажити їх на платформи, які автоматично розгорталися з рулонів, і відправляти їх до кораблів, а наша Команда зайнялася установкою наглядових Кристалів.
  Коли всі вільні каюти і вантажні відсіки були заповнені Кристалами та артефактами, обидва корабля, що супроводжували нас, вирушили назад, до Дослідницького Центру Ейжас, а ми всією Командою вирішили полетіти на Південний Полюс.
  Обидва Полюси Ейжаша були менш порізані, ніж на Ейжас. Його полярні материки майже не постраждали. Над Південним Полюсом була зима, Довга Ніч, освітлювана в даний момент відразу обома супутниками. Екваторіальна Ейжашуд світила зеленувато-жовтим світлом майже біля самого обрію на заході, а жовто-помаранчево-блакитний меридіанний Ейжашад підбирався до зеніту зі сходу.
  Такої великої галявини у центрі материка, як на Північному Полюсі, тут нам знайти не вдалося, весь він був суцільним високостовбуровим лісом. Тому ми посадили корабель майже біля самого берега широкої протоки, що відокремлює Південний Материк від групи островів, зібраних наче у гроно винограду.
  Пересівши в індивідуальні екіпажі, ми полетіли у рідкий ліс, стовбури дерев в якому були настільки високими і прямими, що польоту не заважали. Гілки шуміли листям високо над нами, серед них виднілися плетені кулі рисжизімок.
  Як і співала Ейжасмірда, в зазначеному місці ми знайшли серед дерев невеликий розлом глибиною всього близько ста вісімдесяти метрів, а на його стінці майже посередині - кілька величезних плетених з гілок куль. Вночі рисжизімки не спали. Побачивши нас, вони стали злітатися звідусіль і збиратися у зграї трохи віддалік.
  Привівши свої бластери у готовність, ми полетіли на антигравах до великих куль у розломі. Наші ейжазіми Айзішухан та Ейжарідан летіли своїм ходом, постійно озираючись на рисжизімок, що слідували за нами на деякій відстані. Якщо нас рисжизімкі побоювалися, то ейжазім вони весь час намагалися помацати своїми лапками-ручками то за крила, то за загострений кінець тулуба, то за волосся на голові. Ейжарідан і Айзішухан брикалися від кожного дотику і прискорювалися, намагаючись замішатися серед нас.
  Поблизу кулі виявилися досить міцними спорудами діаметром до чотирьох метрів і з входами-дірами діаметром до метра.
   - У таку діру ми цілком можемо пролізти. - Оглянула вхід Айшуханіза.
   - Всі лізти не будемо! - Вирішив я. - Спочатку треба розвідати, що там всередині.
   - Ми! Ми! - Відразу же закричали Яйліза і Яйліма. - Можна у розвідку полетимо ми?!
   - А я їх буду охороняти! - Тут же відгукнувся Лірідан.
   - Гаразд, у розвідку летять Яйліза, Яйліма і Лірідан. - Погодився я. - Я, Айліра і Йойлока залишимося біля входу, інші - наверх. Ейжазіми нехай поводяться, як їм хочеться.
  Поспівавши між собою щось незрозуміле, Ейжарідан підлетіла ближче до трійки розвідників, а Айзішухан приєдналася до нас з Йойлокою.
  Спочатку Лірідан, а за ним і Яйліза з Яйлімою полізли в дірку. Коли Ейжарідан склала крила, намагаючись влізти в кулю за ними, зграйка рисжизімок кинулася до неї. Довелося нам підлетіти до самої кулі і відганяти їх, голосно горлаючи і махаючи руками. Рисжизімкі відлетіли до основної зграї, і застосовувати зброю нам не довелося.
   - Гей! Як там у вас? - Застережливо махнувши на чергову допитливу рисжизімку, прокричав я в дірку.
   - Темно... Зараз включимо ліхтарі!.. - Почув я голос Лірідана.
   - Та це ж коридор Храму Знань! - Майже відразу ж за ним пролунав вигук Яйлізи.
   - Справжній Храм! - Слідом за нею закричала Яйліма. - Напевно, розлом обвалив частину лабіринту, а ці рисжизімкі прикрили виходи з нього своїми кулями!
   - А Кристали там є? - Запитала Айліра.
   - Поки що жодного не видно. - Відповів Лірідан. - Може, там, десь у глибині...
   - Команда! - Покликав я інших. - Всі ліземо в кулю! Тільки залишимо зовні одного чергового і Айзішухан.
  У відповідь Айзішухан проспівала, що вона згодна бути черговою, але сидіти буде у самій кулі, скраєчку, щоб рисжизімки її не смикали. Чергового ми вирішили вибрати за допомогою звичайної дитячої лічилки:
   - Ийлір, Ийліц, Ийлім, ми не сидимо вдома,
   У Космос летимо й кружляємо навколо.
   Айшух, Ейжаш, Ейжас, ми не забули вас,
   Настане ще наш час, Всесвіт, чекай на нас!
  Чергувати випало Ийжараз. Всі інші полізли в дірку кулі і незабаром вже на повний зріст стояли в коридорі Храму Знань. Спочатку ми йшли прямим коридором до перехрестя п'яти інших. Тут, повернувши ліворуч, пройшли по дузі коридору і через деякий час знову опинилися у кулі.
   - Ми що, повернулися до початку? - Здивувалася Ийрийна.
   - Зараз перевірю! - Відгукнулася Ийліраз, висовуючи голову в отвір. - Ні, це інша куля! Ийжараз літає навколо такої ж кулі метрах у ста звідси!
   - Дай подивитися! - До виходу підійшов Одракраз. - Так, а прямо під нами розташована ще одна куля, мабуть, там вхід до нижнього коридору.
  Ще кілька з нас повиглядали з кулі, поки я не вирішив:
   - Досить! Давайте спробуємо щось знайти!
  І ми знову вирушили вглиб лабіринту. Щоб не заблукати без світлових покажчиків на підлозі, Ийрийна постійно звірялася з якимось приладом, який вона назвала "орієнтир".
   - Цей орієнтир ми зробили для того, щоб завжди знаходити дорогу до потрібного місця. - Пояснила вона. - Як би ми тут ні блукали, він нас виведе до першої кулі.
   - Ну, тоді можна ходити, не замислюючись! - Зраділа Дразойка і побігла вперед. За нею припустили Єйнайка, Єйкайна, Украгейра і Одракраз.
   - Тільки на різні боки не розбігайтеся! - Крикнула їм навздогін Ийрийна.
   - І нас зачекайте! - Ийліраз теж побігла вперед.
  Довелося й нам усім бігти. Через деякий час ми підбігли до звичайнісінького ліфта-кола на підлозі.
   - А як же його ввімкнути? - Ставши на коло, замислилась Ойдраза.
  До неї підлетіла Ейжарідан і щось проспівала. Коло піднялося і відлетіло убік. Під ним відкрилася шахта діаметром в один метр.
   - Це не підйомник? - Ледве встигла відскочити Ойдраза.
   - Ейжазімам не потрібні підйомники! - Проспівала у відповідь Ейжарідан. - У ейжазім різні рівні Храму з'єднуються вертикальними шахтами. У них треба просто злітати.
   - А ми на антигравах! - Спокійно підійшов до шахти Лірідан. - За мною! - І він почав плавно спускатися вниз.
  Коли ми злетіли за ним на нижчий рівень, виявилося, що і тут всі найближчі коридори та зали були порожніми.
   - Жодного завалящого кришталика! - Обурилася Айшуханіза. - Що, так з порожніми руками і повернемося?!
   - А давайте спустимося на кілька рівнів вниз? - Запропонувала Єйнайка.
   - До тих пір, поки відкриваються шахти! - Додала Єйкайна.
  - Давайте! - Підтримала їх Айліра.
  І ми стали спускатися з рівня на рівень, поки не дісталися... до Музею Артефактів. Справжнього, цілого, ейжазімського!
   - Глибина тисяча двісті метрів! - Повідомила нам, звірившись зі своїм "орієнтиром", Ийрийна.
   - Скільки тут всього... - Украгейра почала обмацувати законсервовані в прозорій смолі предмети.
   - Нічого не чіпати! - Вигукнув я. - Артефактами повинні зайнятися фахівці! Ийрийна, ти можеш зв'язатися з Дослідницьким Центром?
   - Запросто! - Відповіла Ийрийна і тут же заторохтіла: - Це ми, Команда Ейлір-Єюя! Ми виявили цілий Музей Артефактів! Передаю координати!.. - І вона почала диктувати цифри. - Сказали, що через годину прилетять! - Повернулася вона до мене.
   - А що нам робити? - Запитала Украгейра. - Не сидіти ж, склавши руки.
   - Можна походити, подивитися, але нічого не чіпати! - Я сам ледве стримував цікавість. - Розходимося парами, тримайте постійний зв'язок через перемовки.
  Ми розійшлися попарно в різні боки. Я пішов з Айлірою, а Йойлоку супроводжувала Ейжарідан, літаючи у неї над головою. Близнята Яйліза і Яйліма тут же взялися за руки, разом вирушили і Украгейра з Одракразом, а також Єйнайка з Єйкайною. Сестрички-інженери Ийрийна та Ийліраз, звичайно ж, теж не могли розділитися. Решта пар склали Дразойка з Ліріданом і Айшуханіза з Ойдразою.
  В ейжазімському Музеї Артефактів було багато всього цікавого і незрозумілого. До кожного експоната був прирощений бузковий Кристал, але ми, не маючи можливості їх активувати, ходили, як дикуни серед технічних чудасій.
   - Як ти думаєш, що це може бути? - Зупинилася Айліра навпроти якогось набору металевих трубочок, здавалося, хаотично зібраних разом.
   - Всі трубочки різних діаметрів і різної довжини... - Почав я міркувати. - Якби вони були зібрані одне біля одного в міру збільшення діаметрів або зменшення довжини... Але вони стирчать в різні боки хаотично... Може, це якийсь музичний інструмент?
   - А навіщо ейжазімам музичні інструменти, якщо у них для цього спеціально влаштовані голосові апарати? - Заперечила Айліра. - Ні, я думаю, що це... Просто така абстрактна скульптура.
   - Чи технічний прилад. - Додав я.
   - А це що? - Айліра підійшла до наступної незрозумілою речі.
   - Схоже на платформу, але тільки вона не висить в повітрі, а стоїть на... як назвати ці круглі штуки під нею?
   - Коліщатка.
   - Дивно, платформа на коліщатках... Як же вона перевозила вантажі?
   - Може, її треба було штовхати?
   - Нерозумно! Що, у них антиграву, не було, чи що?
   - А може, і не було! Антиграв доставляли з планет п'ятої орбіти, майже весь він осідав на четвертій та третій, а другій і першій орбіті залишалося зовсім небагато. Може, їм доводилося його економити, і вони придумали інший спосіб пересування?
  Так, ставлячи собі питання, розмірковуючи і роблячи різні припущення, ми пройшли кілька приміщень, переходячи з одного в інше довгими коридорами, поки не увійшли до залу з єдиним величезним Кристалом. Біля Кристала стояла ванна, наповнена застиглою консервуючою смолою, а в ній була замурована ейжазіма.
   - Мабуть, це остання ейжазіма, яка вижила на цьому материку. - Сумно склала на плечах схрещені руки Айліра.
   - Думаю, вона проспівала Кристалу все, що мала, а потім лягла в ванну і так в ній і померла... - Я теж на знак жалоби склав руки.
  - Але ж ейжазіми можуть жити вічно!
   - А якщо скінчилася їжа? А на поверхні все ще вирували пожежі або суцільними потоками лився окріп? Що їй залишалося робити?
   - І от вона, відчуваючи, що помирає, зібрала останні сили, налила у ванну консервуючу смолу, лягла в неї і... - Почала уявляти Айліра.
   - І співала до останнього подиху! - Закінчив я.
   - Команда! - Почулося у наших перемовках. - Терміново збирайтеся у першому залі! Прилетіли справжні дослідники!
   - Біжимо! - Схопила мене за руку Айліра.
   - Зараз, закріплю координати цього залу...
  Кілька днів ми плуталися під ногами дослідників, ставлячи питання, поки нам чемно не запропонували злітати кудись подалі.
  - То й добре, то й полетимо! - Ховаючи образу, бурчала під ніс Айшуханіза.
   - А куди? - Ні до кого не звертаючись, запитала Ойдраза.
   - Давайте полетимо до тих айшухів, у яких ми ще не були! - Запропонував Одракраз.
   - Та що там може бути цікавого?! - Заперечила Єйнайка. - Давайте ще над цим материком політаємо! - І вона спустилася на дно розлому.
  Ми всі злетіли слідом за нею і розташувалися на березі невеличкого струмочку в тіні великої кулі, що висіла над нами.
   - Будемо голосувати! - Вирішив я. - Хто за те, щоб летіти на Північний Материк? - Зімкнуті кулаки підкинуло вісім членів Команди. - Хто за те, щоб ще політати тут? - Ще вісім кулаків. - Порівну.
   - Що ж робити? - Запитала Дразойка.
   - Посидьте тихо, я подумаю. - Відповів я.
  Поки я думав, моя Команда знічев'я почала копирсатися у себе під ногами. Всього в декількох сантиметрах під шаром мулу Одракраз абсолютно несподівано виявив розсип побитих кристалів.
   - Дивіться, Кристали! - Закричав він. - Мабуть, здичавілі ейжазіми або рисжизімки, які прийшли їм на зміну, повикидали їх зі сховища!
   - Шкода, що всі вони розбилися. - Копирсаючись серед уламків, зітхнула Украгейра.
   - А може, хоч трохи й вціліло! - З надією відповів їй Одракраз.
   - От вони нас прогнали, а ми їм цілі поклади Кристалів знайшли! - Подивилася вгору на плетені кулі Айшуханіза.
  - Я вирішив! - Встав я. - Спочатку покажемо дослідникам ці поклади. Потім політаємо ще над Південним Материком, а потім полетимо на Північ.
  Передавши дослідникам поклади викинутих з Храму Кристалів, ми полетіли над безкраїм лісом, поки майже в центрі материка сканер, яким наші сестрички-інженери просвічували грунт у пошуках артефактів, не знайшов якусь аномалію. На глибині тридцяти п'яти метрів висвічувалося щось велике і кругле.
   - Давайте хоч щось дослідемо самі?! - Заблагав Одракраз. - А то нас, як маленьких, звідусіль женуть.
   - Що ти пропонуєш? - Запитав я.
   - Розкопаємо це щось і подивимося, а потім вже повідомимо дослідникам! - Зрадів Одракраз.
   - Давайте, давайте! - Закричали всі інші.
  Мені й самому теж дуже хотілося відкрити щось нове або давно забуте старе, тому я не став сперечатися і просто кивнув головою.
   - Ура!!! - Закричали всі, і ми дружно приземлилися під деревами біля краю аномалії.
   - З чого почнемо? - Запитала Айліра у сестричок-інженерів, які стали негласними керівниками цієї авантюри.
   - Спочатку позначимо кордони! - Відповіли ті. - Тільки чим?
   - Кристалічним піском! - В один голос вигукнули Єйнайка і Єйкайна. - Ми його на Наносних Островах про всяк випадок назбирали! Ось цей випадок і настав! У нас його багато!
  Відступивши на три метри від краю аномалії, Ийрийна, Ийліраз і Ийжараз стали прокладати невелику траншейку, а ми всі засипали її пригорщами бузкового піску. За нашими діями спостерігали допитливі рисжизімки, деякі лише висували мордочки зі своїх плетених куль, а деякі навіть літали просто над нашими головами.
  Через пару годин з висоти верхівок дерев у світлі прожекторів можна було побачити блискуче бузкове коло діаметром близько двохсот метрів. Ийрийна визначила його центр і ми вирушили до нього. У самому центрі кола росло величезне дерево, на якому вже висохло листя і висіло кілька покинутих рисжизімських куль.
   - Пропоную це дерево звалити! - Лірідан постукав кулаком по дереву і воно глухо загуло. - Воно вже зовсім порожнє всередині.
   - Спочатку я перевірю, чи не залишився хто живий у кулях! - Заперечила Йойлока. - Нікого немає, можна валити! - Повідомила вона, повернувшись за кілька хвилин.
   - Легко сказати - валити! - Обійшов навколо дерева Одракраз. - А як?
   - Бластер! - Рішуче дістав я свою зброю. - Ставимо на повну потужність і ріжемо!
   - Стійте! - Скрикнула Ийжараз. - Треба вирішити, в який бік валити, щоб ніхто не постраждав.
   - То керуй нами! - Перекинула бластер з руки в руку Айліра.
  Сестрички-інженери походили навколо, щось порахували, щось прикинули і почали розставляти нас по одним їм відомих місцях, вказуючи, під яким кутом і на якій висоті ми повинні різати. Виконуючи їх вказівки, ми різали дерево хвилин з десять.
   - А чому воно не падає? - Запитала Дразойка, коли ми по команді Ийрийни дружно відскочили від дерева на кілька метрів.
   - Нічого не розумію... - Ийжараз обережно підійшла до дерева і торкнула стовбур пальцем. - Не падає...
  - Ділірмак! - Раптом вигукнув Одракраз.
  - Що "ділірмак"? - Повернувся до нього Лірідан.
  - Пам'ятайте, ми вивчали бойове мистецтво "ділірмак"? Ми ще пробували валити дерева в джунглях за Столицею?! Якщо поставити великий палець ось під таким кутом і стукнути по дереву майже при заході Зель-цок, то дерево падає, як зрубане. Зараз, правда, не захід, а вже Ніч, але ж і дерево вже підрізали бластерами... Можна спробувати... - Одракраз підійшов до дерева.
   - Не туди! - Зупинила його Ийрийна. - Дерево має падати он туди, тому ти стань отут.
   - Гаразд, відійдіть подалі! - І він стукнув по дереву.
  Дерево заскрипіло і почало падати. Звичайно, дерева у нас в джунглях були набагато меншими, тому і падали майже відразу. А це величезне дерево падало довго і повільно. Ми дивилися на нього, як заворожені, поки воно, чіпляючи гілками за верхівки інших дерев і поламав кілька плетених куль рисжизімок, не впало на землю. Добре, що рисжизімки, які весь час спостерігали за нашими діями, відразу же зорієнтувалися і покинули свої гнізда. Діаметр дерева був настільки великий, що стовбур, лежачи, був у два рази вищим за мене.
  Потім ми почали розпилювати стовбур на шматки, перекочувати ці шматки на розстелені поруч платформи-антиграви, які розкочували з рулонів, і перетягувати їх подалі, звільняючи центр зазначеного раніше кола. Дерева в ейжашському лісі росли на відстані приблизно п'ятнадцяти-двадцяти метрів одне від одного, то ж у нас вийшла вільна галявинка діаметром близько сорока метрів.
   - Тепер треба копати. - Сказала Ийжараз, помилувавшись галявинкою.
   - Чим? - Охоче запитала Украгейра.
   - Копальних машин у нас немає. - Підтвердив Одракраз.
   - Тут копати-то всього метрів з п'ять! - Звірилась зі своїм сканером Ийрийна. - Може, руками зможемо?
   - Ні, руками так глибоко не вийде. - Заперечив я.
   - А якщо кинджалами? - Запропонувала Йойлока. - Кинджалами можна рихлити землю, руками згрібати її на платформи і відкидати подалі.
   - На це теж знадобиться багато часу. - Сказала Айліра.
   - А ми кудись поспішаємо? - Посміхнулася Дразойка.
   - Взагалі-то, ми вже так довго працюємо, що пора і відпочити. - Відповіла їй Яйліма. - Ви як хочете, а нам пора їсти і спати!
   - Так! - Підтакнула сестрі Яйліза.
  Я глянув на вимірювач часу і жахнувся - за ийлірським часом ми не спали і працювали вже більше двох діб! І як це ми ще не падали від втоми? Напевно, бажання докопатися до чогось невідомого і важливого відключило всі інші почуття.
   - Копати будемо завтра! - Оголосив я. - У сенсі, через десять годин за ийлірским часом. А зараз швиденько поїмо, і спати!
  ***
  Через десять години над лісом все так же стояла ніч, тільки супутники і зірки були розташовані на небі зовсім по-іншому. Над горизонтом, але зовсім в іншому місці, світила екваторіальна Ейжашуд, а меридіанний Ейжашад перевалив через зеніт. Поснідавши і скупавшись у струмку, знайденому неподалік, ми почали копати землю, навколо і під пнем поваленого дерева.
  Коріння, відходили від стовбура в різні боки, ніби утворюючи під землею альтанку. Спочатку ми спробували різати ці корені, але потім Айліра запропонувала залишити їх у спокої і викопувати землю всередині цієї кореневої альтанки. Робота пішла значно швидше і до умовного вечора ми дісталися до кам'яного перекриття.
   - Все! - Зупинив я Команду. - Купатися, їсти і спати! Залишилося небагато, завтра закінчимо.
  Після сніданку ми знову вийшли до галявини. Правда, тепер замість галявини перед нами була глибока яма, а над нею красувалася альтанка з світло-жовтих коренів, схожих на колони, що підтримували верхівку-пень. Усередині альтанки вимальовувалося десятиметрове коло кам'яного перекриття.
   - Треба би розчистити це коло. - Запропонувала Айшуханіза.
  Ми ретельно вигребли з нього залишки землі, вимели його зібраними в пучок гілками і навіть промили принесеною зі струмка водою. У центрі перекриття позначилося коло підйомника.
  Сестрички-інженери лазили навколо, щось вимірюючи і розглядаючи у своєму сканері. Нарешті, вони зібрали нас разом і урочисто оголосили:
   - Оце місце, де ми стоїмо - підлога оглядової альтанки над великим круглим палацом. Колись, мабуть, тут були справжні колони і купол. Тепер їх замінив пень з корінням. Ця альтанка знаходиться на даху палацу, діаметр якого, за нашими розрахунками, дев'яносто метрів. Сам палац спускається на глибину двадцять п'ять метрів, мабуть, він має п'ять поверхів. Від палацу діаметрально протилежно відходять два коридори довжиною по тридцять метрів до двох менших, тридцятиметрових палаців. Ті палаци мають по дві округлі опуклості і, мабуть, символізують планети Ейжас і Ейжаш з супутниками. Ці два менших палаци з'єднані між собою по колу двома дугоподібними будівлями, які замикають коло в двісті метрів. - Дуже детально, креслячи на аркуші пластика писаками, пояснювала Ийжараз.
   - Я думаю, що це був Головний Палац Столиці Ейжашу. - Зробила висновок Ийрийна.
   - Треба перевірити! - Нетерпляче вигукнув Лірідан.
  Айзішухан і Ейжарідан підлетіли до кола на перекритті і почали щось співати. Вони перепробували мелодій сім, поки коло люка зі скреготом не піднялося і не відсунулося вбік. З темряви шахти повіяло затхлим повітрям.
   - Одягніть маски! - Встиг крикнути я братам і сестрам, що кинулися на антигравах вниз.
  Внизу нас зустріла темрява і прохолода засипаного землею палацового комплексу стародавньої Столиці Ейжаша. Всі будівлі були цілими, всі приміщення мебльовані. Тільки тканини за ці майже мільйон років зотліли. Навіть коридори, міжарочні отвори яких були зовні ретельно закладені кам'яними блоками, відсвічували в світлі ліхтарів картинами вітражів.
   - Як це все збереглося? - Дивувалися всі.
   - Думаю, палац був засипаний землею ще до повної евакуації ейжазім. - Висловив я своє припущення. Тому він і не згорів, і не зруйнувався вітрами, і не розмився зливами.
   - Точно, адже весь цей ліс стоїть на пагорбі! - Прийняв мою думку Лірідан. - Засипали, законсервували, а потім з колишнього парку проросли дерева.
   - Так, так, так! - Заспівали наші ейжазіми. - Такі самі дерева росли раніше в наших містах. Але тоді їх було мало, переважно, у нас були низькорослі дерева і чагарники. Але вони, мабуть не вижили. А ці дерева поширилися по всій планеті, утворивши цілі ліси.
   - Треба повідомити про нашу знахідку дослідникам. - Перервала їх спів Айліра.
  Ийрийна тут же зв'язалася з Ейжасмірдой і та направила до нас нову дослідницьку групу.
   - Я вважаю, що Столицю Ейжаша будувати не треба. - Висловив я своє побажання. - Треба тільки розкопати і відреставрувати стару.
   - Тільки не забудьте переселити рисжизімок на нові місця! - Подбала жаліслива Украгейра.
  
  7. НОВЕ ВІДКРИТТЯ - СТАРІСТЬ.
  Якщо перші два знайдених поселення айшухів на Північному Материку перебували майже в його центрі на відстані декількох сотень метрів одне від одного і утворилися, мабуть, з одного Сховища, то третє знаходилося за сто сімнадцять кілометрів на південь, на узбережжі широкої морської протоки. Виглядало воно зовсім не так, як ті перші.
  По-перше, ніякої кільцеподібної огорожі і конуса в центрі неї не було. Місцеві айшухи побудували щось на зразок величезного мурашника з землі та колод з безліччю входів у нього. Висота мурашника досягала тридцяти метрів, а діаметр - до сорока п'яти. Під ним була ціла система розгалужених ходів, проритих в землі і укріплених морськими камінцями, що йшла на глибину до ста метрів.
  По-друге, канібалізму у цих айшухів не спостерігалося. Вони навіть дбали одне про одного. Так, наприклад, ми спостерігали випадок, коли двоє міцних айшухів допомагали третьому, абсолютно знесиленому, дістатися до нижнього входу в "мурашник", по дорозі підгодовуючи його спійманими землерийками і даючи попити води зі своїх долонь.
  По-третє, ці айшухі вміли плавати і ловити морських членистоногих, яких вони, в основному, і вживали в їжу.
  По-четверте, вони не проявляли ознак агресії. Навіть побачивши нас, вони тільки здивовано зупинялися і, розкривши роти, з цікавістю дивилися на нас.
  Ми не стали відразу повідомляти про свої спостереження в Центр, а вирішили самі зайнятися вивченням цієї популяції, розставивши і закріпивши всюди, де могли, наглядово-трансляційні Кристали. Тут ми затрималися на п'ятдесят Ейжашських діб, тобто, близько сорока ийлірських днів (майже 2,5 земних місяці), побудувавши для себе табір, курені в якому зробили з колод та переплетених між ними гілок.
  Айшухи дуже швидко до нас звикли і займалися своїми повсякденними справами, звертаючи на нас увагу лише тоді, коли ми збиралися їх чимось пригостити. Тому ми змогли дуже багато чого довідатися про їхнє життя.
  Оскільки ніяких ознак Храмів поблизу не було, ми припустили, що це поселення виникло з особин, які втекли від агресивних родичів-канібалів вже після того, як клімат на планеті стабілізувався і айшухі вибралися на поверхню. Розташувавшись на морському узбережжі, айшухи незабаром навчилися плавати і ловити морських тварин, тому голоду у них не було. Не маючи готових коридорів Храму, вони почали рити свої власні лабіринти, виносячи землю на поверхню і споруджуючи з неї "мурашник".
  Тут не було такої рівності, як у храмових айшухів, все суспільство ділилося на групи. За групою малюків стежила група няньок. Група мисливців відправлялася до моря, де не тільки сама наїдалася, а й приносила здобич до дому. Була група, що ділила принесену здобич між тими, хто на полювання не ходив. А ще була група айшухів, яких вранці виносили з лабіринту, а ввечері заносили назад. Ці айшухи весь день лежали у затінку дерев і навіть їсти не могли самостійно, айшухи-няньки годували їх, пережовуючи здобич своїми зубами.
   - Що це таке? - Дивувалися мої брати та сестри.
   - Може, це та сама штука, яку Айлірагіз називав хворобою і для якої потрібні Лікарі? - Припустила Ойдраза.
   - Виходить, що айшухи не вміють самозцілюватися? - Здивувалася Дразойка. - Але ж всі зель-цок-ти самозцілюються?!
   - А ці мутували! - Нагадав Лірідан.
   - Ось дивіться, всі тутешні айшухи довгі, порівняно тонкі і покриті коричнево-охристими пластинами. А ці, начебто, коротші і значно товщі. - Підвела нас ближче до лежачих Айшуханіза. - І пластинки у них зовсім тверді, зрощені, тому не дають можливості тілу згинатися.
   - І колір у них набагато світліший. Скоріше не коричнево-охристий, а охристо-сіруватий. - Додала Яйліма.
  Яйліза підійшла до одного з айшухів і взяла його за руку. Рука безвільно підкорилася. Щойно Яйліза відпустила руку, та впала на землю.
   - Вони навіть руками ворушити не можуть! - Яйліза присіла поруч з айшухом навпочіпки.
  Айшух розплющив очі і роззявив рота, думаючи, що його прийшли годувати.
   - На, дай йому шматочок павука! - Лірідан простягнув їй недоїдену ним самим варену лапу морського павука.
   - Він не може жувати, у нього всі зуби випали! - Зробила відкриття Яйліза.
   - То от чому няньки самі пережовують для них! - Здогадався Лірідан. - Зараз я пожую...
  Погодувавши так декількох лежачих айшухів, ми на антигравах полетіли спостерігати за мисливцями. Мисливці сьогодні відпливли досить далеко. З десяток їх оточували і заганяли здобич, а четверо волокли за собою плетену з трави сітку, в яку й складали улов.
  Раптом на глибині щось завирувало і айшухи з усіх сил почали гребти до берега, кинувши свій невід з чималим уловом.
   - Чого вони так злякалися? - Здивовано озирався Одракраз.
   - Там щось дуже велике. - Намагалася роздивитися під вируючої водою Украгейра.
   - Це ж величезний морський павук! - Нарешті, побачила Айшуханіза.
   - Нічого собі, громила! - Вигукнула Яйліма. - Панцир приблизно метрів з п'ятнадцять в діаметрі!
   - І з усіх боків очі! Обережно, він нас помітив! - Попередила Яйліза, злітаючи вище.
  Ми всі теж одразу же злетіли і з безпечної висоти стали розглядати морське чудовисько. Павук спробував дістати нас своїми товстими лапами, поділеними на сегменти. Їх було двадцять і всі вони закінчувалися міцними клешнями з гострими зазубринами.
  Не зумівши нас дістати, павук переключився на айшухів, що втікали, і дуже швидко поплив за ними. Ми летіли над павуком.
   - Я зараз! - Раптом скрикнула Йойлока і, стрімко спікірувавши до води, підхопила залишену айшухами сітку з уловом. - Не вмирати ж їм від голоду!
   - Вони не від голоду помруть, а від цього павука! - Заперечила Єйкайна. - Він їх уже наздоганяє!
   - Що ж робити? Треба щось... - Розгублено кружляла над павуком Єйнайка.
   - Бластером його! - Вигукнув Одракраз і першим вихопив зброю.
   - Не з того боку! - Закричала Ийрийна. - Відганяйте його від айшухів у море!
  Ми все відкрили вогонь по павуку, але заряди стікали по його панциру, практично не завдаючи йому ніякої шкоди.
  - Якщо з пластин айшухів такі заряди стікають, то з цього броньовика і поготів! - Вигукнула Ийжараз. - Ставте на повну потужність!
   - А ми його не вб'ємо? - Занепокоїлася Яйліма.
   - Не вб'ємо, хіба що в очі поцілимо...
   - А я хочу по очах! - Скрикнув Лірідан і випустив цілу чергу максимальних бластерних зарядів прямо в очі монстру.
  Павук голосно загарчав, застукав по воді усіма двадцятьма лапами і раптом затих. У цей час перші айшухи вже досягли берега і почали виповзати з води.
   - Ми що, так його тут і залишимо? - Облетіла з усіх боків величезну тушу Айшуханіза.
   - Подумаєш! Його інші морські хижаки розтягнуть! - Байдуже відвернувся Одракраз.
   - Ні, не можна їжі пропадати. - Вирішила Айліра. - Треба його витягти на берег, нехай айшухи влаштують собі бенкет.
   - Правильно! Ще й нам дістанеться! - Погодилася Йойлока. - Ну-мо, давайте його за лапи...
  Ми всі взялися за лапи морського павука, навіть Айзішухан і Ейжарідан своїми маленькими ручками вхопилися за одну клешню, і потягли чудовисько до берега. Айшухи, які вже повністю вибралися на берег, з цікавістю і страхом спостерігали за нашими діями. На березі морський павук виглядав ще більшим, а купол панцира піднімався над піском на дванадцять метрів.
   - Нічогесенька така тарілочка! - Пройшлася по куполу Єйнайка. - З нього можна зробити дах будинку.
  Своїми бластерами ми допомогли айшухам обробити павука на частини. М'ясо у нього було білим, а замість крові - біла рідина.
   - А чому у нього кров біла? - Запитала Айліра.
   - Тому, що він не людина і не звір, а просто комаха, яка мутувала! - Пояснив Одракраз, відрізаючи чергову клешню.
  Клешня з гуркотом упала на землю. Навіть один сегмент павукової лапи до "мурашника" тягло два айшухи. Кинувши дітей і лежачих всього на одного айшуха-няньку, всі інші один за одним повзали до берега і назад, підбираючи відрізані нами шматки і тягнучи їх до свого дому.
   - Забагато м'яса вийшло... - Задумливо промовила Єйнайка. - Може і зіпсуватися...
  Але м'ясо не зіпсувалося. Айшухи почали розгризати його на тонкі клапті і розвішувати по гілках, де воно просто почало в'ялитися. Ну, а ми, вирізавши собі великі шматки з тіла під панциром, стушкували собі чудову печеню прямо на багатті, використавши замість каструлі панцир морської землерийки*, яку ми з'їли вчора.
  
  -------------------------------------------------------------------------------
   *Морська землерийка - істота, схожа на черепаху, але походить від сухопутних землерийок. Досягає розмірів від двадцяти сантиметрів до метра в діаметрі.
   Увечері на зв'язок вийшов Айлірагіз-Гіз і повідомив, що дня через два прибуде на Ейжас, щоб, як Вдаститель всієї системи Зель-цок, офіційно призначити Властительку Другої Орбіти, Властительку Ейжаша та Володарок чотирьох супутників.
   - Айлірагіз! - Попросив я. - Давай, ти спочатку прилетиш до нас на Ейжаш. Ми тобі все швиденько розповімо, а потім разом полетимо на церемонію призначення Володарів.
  - Добре! - Погодився Айлірагіз. - Тоді завтра я буду у вас, скидайте координати.
  На цей час Яскраве Літо на Ейжаші підійшло до кінця і почалася Осінь. Тепер Зель-цок не світив цілодобово, а ховався на коротку ніч за горизонт. Айлірагіз прилетів з першими променями Зель-цок не на великому урядовому кораблі, а на маленькому крейсері. Поставивши його поруч з нашим кораблем, він підійшов до табору.
  - То ось як ви тут живете... - Розглядав він наші хатини. - Ні, я так не зможу. Вдень ще нічого, але вночі я буду спати на крейсері!
  - Проходь, сідай, ми зараз будемо снідати! - Заметушилася Єйнайка.
   - Що це таке? - Айлірагіз втупився на великий шматок білого м'яса у своїй тарілці.
   - Морське чудовисько - такий величезний морський павук! - Відповів Одракраз.
   - Ми з його панцира збираємося зробити дах на стовпах, вийде така альтанка - і від Зель-цок заховатися, і від дощу! - Повідомила про наші плани Украгейра.
   - То оцей величезний купол - це панцир? - Здивувався Айлірагіз, простеживши за рукою Украгейри, що вказувала на панцир, залишений сушитися неподалік від нашого табору.
   - Так. Ти би бачив, яке страховисько у ньому було! - Відповіла Айшуханіза.
   - А ми його бластерами! - Знову уявляючи вчорашню битву, почав махати руками Лірідан.
   - Ну, розповідайте, тільки все по порядку! - Наївшись і встаючи з колоди, яка служила нам лавкою, сказав Айлірагіз.
   - Ой, ми тут прилетіли і... - Почали тараторити одночасно Яйліза і Яйліма.
   - Нехай Ейлір-Еюй розповідає! - Зупинила їх Айліра. - А ми поки все поприбираємо.
  І я почав розповідати, прогулюючись з Айлірагізом у лісі між нашими кораблями і "мурашником" айшухів. Я розповів і про те, як ми знайшли цілий Кристал у каньйоні на Ейжас; і про те, як замінювали Кристали в лабіринтах айшухів; і про те, як знайшли коридори Храму Знань в одному з розломів, а під ним незайманий Музей Артефактів; і про те, як докопалися до засипаної Ейжашської Столиці; і про те, що тутешні, прибережні, айшухи набагато миролюбніші за тих, що живуть у центрі материка...
   - Гадаю, тобі треба подивитися на Ейжашську Столицю. - Запропонував я. - Її треба тільки розкопати, і будувати палац не доведеться, тільки вибудувати місто навколо. Але отут у нас є одна загадка...
   - Що за загадка тут, у диких айшухів?
   - Щось зовсім незрозуміле. Деякі айшухи перестають рухатися, їм, звичайно, допомагають, навіть підгодовують...
   - Увечері заносять до лабіринту, а вранці виносять і кладуть у затінку. - Вставила, пробігаючи повз з оберемком опалих гілок, Украгейра.
   - Коротше, вони так лежать, лежать, а потім вмирають.
   - А ще у них зуби повипадали! - Додала Айшуханіза, підтримуючи величезну колоду, яку забивав у викопану яму Лірідан.
  Поки я розповідав, моя Команда встигла розчистити майданчик, викопати п'ятнадцять ям, встановити і забити в них п'ятнадцять колод і тепер спільними зусиллями ставила на ці колоди дах - величезний круглий панцир морського павука.
   - Непогана вийшла альтанка... - Оцінив їх роботу Айлірагіз. - То ходімо, подивимося на ваших загадкових айшухів! - І Айлірагіз попрямував у бік "мурашника".
  Оглянувши викладених рядком нерухомих айшухів, поспостерігавши, як їх підгодовують пережованим м'ясом і поять водою з долонь, порівнявши з ними звичайних дорослих айшухів та їх дитинчат, Айлірагіз сіл і задумався.
   - То що скажеш? - Через деякий час запитав я.
  Ми всі сиділи трохи віддалік і чекали відповіді.
   - Ви ж знаєте, що я захоплююся древніми доізоляціоннимі хроніками? - Риторично запитав Айлірагіз, на що ми всі дружно кивнули. - Так от, в одній з хронік демонструвалася планета з іншого рукава нашої Галактики. Там жили люди, у яких тривалість життя була набагато коротша за нашу - всього триста-чотириста років (925 - 1235 земних років). Вони не вміли самозцілюватися, тому у них були сотні Лікарів, які працювали в спеціальних будівлях, куди привозили хворих. Але не всіх хворих можна було вилікувати. Наприкінці життя у них наступав такий період, коли вони починали згасати.
   - Як це "згасати"? - Перепитала Айшуханіза.
   - У них ставало все менше і менше сил, вони все менше рухалися, деякі взагалі останні роки життя не вставали з ліжок. У них випадали зуби, а волосся ставало зовсім білими і теж випадало. Коли навіть їх серце втомлювалося битися, вони вмирали. Це явище називалося "старість".
   - Старість... - Спробувала Дразойка слово на смак. - Неприємне слово...
   - Вони і так жили зовсім мало, так їм ще й цієї старості не вистачало! - Вигукнув Одракраз. - Нема того, щоб в останні роки життя виконати всі свої бажання, які раніше відкладав на потім!
   - У них ніякого "потім" не було. Спочатку вони були дітьми, потім дорослішали, потім ставали зрілими, а потім починали згасати. - Підсумував Айлірагіз. - Думаю, вони повинні були жити тільки сьогоденням. Так і ці айшухи... Мабуть, в процесі мутацій, у них з'явилася "старість".
   - А навіщо вона потрібна? - Не могла заспокоїтися Ойдраза.
   - Не знаю. Треба запитати у Лікарів. - Відповів Айлірагіз.
   - У нас же немає лікарів! - Нагадав Лірідан.
   - Тепер є. - На Ийліці відкрився перший Лікарський Університет, в якому вивчають будову зель-цок-тів і різних тварин, а також способи їх лікування. Для цього розшукали купу стародавніх Кристалів і приладів у Музеях всіх трьох планет. Вони вже навіть пришивали відірвану лапу домашньому пухнастику, але я в цьому погано розбираюся.
  - А чим ти займався, крім державних справ? - Поцікавилася Украгейра.
   - Коханням. - Коротко відповів Айлірагіз.
  
  8. АЙЛІРАГІЗ У ПОШУКАХ КОХАННЯ.
   - Як це "коханням"? - Одночасно запитали Украгейра і Одракраз.
   - Спочатку я збирав найменші згадки про кохання з давніх історичних хронік на кишенькові Кристали. Потім я створив цілий зал Кристалів про кохання. Кілька ейжазім погодилися мені допомогти і теж переспівували на мої Кристали всі давні пісні про кохання. Я став найбільшим фахівцем у цій галузі, але все одно не міг до кінця зрозуміти, що це таке. Довелося створити Інститут Кохання, в якому стали працювати психологи і ейжазіми, які зацікавилися цим питанням.
   - Ов-ва! Цілий інститут для якогось незрозумілого кохання! - Не втримався Лірідан.
   - Крім того, по Інфобаченню стали демонструвати цілу серію науково-популярних і музичних програм, в яких пояснювалося це почуття. А я вирішив зайнятися практикою.
   - Якою ще практикою, якщо ти так до кінця і не зрозумів теорію? - Здивувалася Айшуханіза.
   - Я вирішив шукати кохання по всьому нашому світу, розраховуючи відчути, як "йокне" серце.
   - Що значить "йокне"? - Не зрозумів я.
   - Це таке давнє слово-означення у багатьох згадках про кохання. У древніх піснях співалося, що коли одна людина зустрічає близьку їй людину, у неї "йокає" серце. Виникає таке відчуття, що ось це та сама людина, від якої не можна відійти, що треба бути з нею поруч завжди.
   - Нічого не розумію... - Пробурмотіла Єйнайка.
   - Я теж не розумів, але все ж почав пробувати. У всіх своїх польотах, я уважно придивлявся до всіх дівчат, які мені зустрічалися, і чекав цього серцевого "йокання". Іноді мені здавалося, що ось воно! Але через кілька днів спілкування виявлялося, що це зовсім не те, що це звичайна симпатія. Я навіть придивлявся до дівчат не тільки з сімей Володарів і Правителів, але й до звичайних міських. Так було і на Ийліці, і на Ийлірі, і на Ийлімі, на кожному супутнику і в кожній Провінції... - Айлірагіз задумливо замовк.
   - То що, ти так і не знайшов свого кохання? - Перервала його мовчання Айліра.
   - Поки не знайшов. Але я не втрачаю надії. Повинен же Інститут Кохання, нарешті, розібратися, що це таке... Гаразд, ми тут з вами забалакалися, а справи не чекають! Летимо на Ейжас!
  І ми всі полетіли до Ейжаського Дослідницького Центру.
  Головний Палац на Ейжас на цей час вже був побудований. Він представляв собою п'ятиповерхову, круглу у плані будівлю з великою оглядовою альтанкою нагорі. Від нього відходило дві діаметрально-перпендикулярних галереї-коридори, на кінцях яких розташовувалося ще по одному круглому триповерховому палацу менших розмірів - два як символи обох планет другої орбіти з виступаючими з них напівколами-супутниками і два просто круглих гостьових. Всі ці палаци з'єднувалися дугами двоповерхових будівель. Таким чином, весь палацовий комплекс являв собою закриту окружність.
  Між коридорами і палацами вже були висаджені саджанці, побудовані фонтани, встановлені лавки та альтанки, але на парк це ще було мало схоже. Навколо палацового комплексу вже була побудована перша лінія будинків, в яких і розмістилися всі Властителі, Володарі та Правителі зі своїми сім'ями, які прилетіли на церемонію. Властитель всієї Зель-цок-ської Системи Айлірагіз-Гіз оселився в окремому гостьовому палаці, а вся моя Команда - в другому. У двох інших палацах комплексу оселилися ейжазіми, які претендували на роль Властительок, Володарок і Правительок. У дугоподібних будівлях - всі інші члени нашої великої родини - десять мам і тато зі своїми слугами.
  У призначений день усі ми вирушили до Головного Залу Палацу, який був оточений не одинадцятьма, а всього сімома нішами. Замість восьмої ніші, як і у нас, був прохід у коридор, що вів до Палацу Зустрічей. Місцевий Палац Зустрічей не був представлений лише колонами, він був цілком житловим гостьовим палацом, коридор першого поверху якого виходив на Палацову Площу.
  У Головній Ніші стояло два крісла-трони. Ще кілька тронів розмістилися в ніші ліворуч. Всю нашу Команду посадили на дивани в першій ніші праворуч від Головної. Ейжазіми-Претендентки зайняли чотири ніші, залишивши вільною лише останню, або першу зліва нішу з тронами. Всі інші гості розмістилися на шести ярусах балконів.
  Всі, хто прилетіли на Ейжас для роботи, на постійне проживання або саме на це свято, спостерігали за урочистостями через трансляційний Кристал, встановлений на Палацовій Площі.
  І ось зі стелі пролунав урочистий голос:
   - Властитель планет третьої орбіти Ийліра, Ийліма і Ийліца, шести їх супутників Ийліраг та Ийлірога, Ийлімаз та Ийлімоза, Ийліцал та Ийліцола, планет другої орбіти Ейжас та Ежаша зі їхніми супутниками Ейжасуд та Ейжаседом, Ейжашуд та Ейжашадом, а також всієї системи Зель-цок - Айлірагіз-Гіз!
  Айлірагіз вийшов у Головну Нішу, підійшов до сходинок, обвів поглядом справа наліво всіх присутніх, кивнув і сів на трон. На його голові тепер було два скріплених між собою золотих обруча, на одному з яких були три планети і шість супутників, а на іншому - дві планети і чотири супутники. Волосся Айлірагіза тепер було зібране у хвіст не дев'ятьма зажимами, а п'ятнадцятьма.
  Потім Голос зі стелі оголосив початок представлення претенденток на звання Властительки другої орбіти, а також Столиці другої орбіти. По черзі в центр залу стали вилітати ейжазіми і співати, чому саме вони повинні стати Властителькою. Це було дуже красиво, хоча до сенсу пісень я особливо не прислухався. Вислухавши всі їхні пісні, Айлірагіз-Гіз встав і проголосив:
   - Властителькою усієї другої орбіти, планети Ейжас з супутниками Ейжасуд та Ейжаседом, планети Ейжаш з супутниками Ейжашуд та Ейжашадом, а також Столиці, яка буде побудована саме тут, навколо цього палацового комплексу я призначаю...
  Всі завмерли в очікуванні, і в повній тиші Айлірагіз закінчив:
   - Ейжазіму Ейжарізу!
  Я почав озиратися. Чомусь я думав, що Властителькою призначать вже знайому нам Ейжасмірду. Але Ейжасмірда продовжувала спокійно сидіти в ніші претенденток, а на середину залу вилетіла незнайома Ейжаріза.
   - Чому? - Поглядом запитав я в Айліри.
   - Ти що, не чув? Вона ж дочка колишньої Властительки другої орбіти! Не можна порушувати традицій.
  Ейжаріза зробила два кола над центральним майданчиком залу і, влетівши до Головної Ніши, сіла на трон поруч з Айлірагізом.
  Потім Айлірагіз-Гіз призначив Властительку Ейжаша і його Столиці, яку вже почали відновлювати навколо відкритого нами палацового комплексу, а також Володарок супутників.
  Після того, як всі Володарки були призначені, Айлірагіз приступив до призначення Правительок Провінцій. Обидві планети були поділені на п'ять Провінцій кожна: Північна і Південна, Північні Острови і Південні Острови і Наносні Острови. Екваторіальна Ейжасуд була поділена лише на дві Провінції - Північну та Південну, а меридіанний Ейжасед - на три: Північну, Південну і Центральну. Так само було і на супутниках Ейжаша.
  Ейжасмірду призначили Правителькою Північної Столичної Провінції, а також головою Дослідницького Центру. Наприкінці урочистостей Айлірагіз-Гіз зробив мені знак очима, і вся наша Команда вийшла, вставши на сходинку Головної Ніши. Айлірагіз став поряд зі мною.
   - Відтепер і назавжди! - Вигукнув я, піднімаючи кулак вгору. - Я - Ейлір-Єюй оголошую, що в системі Зель-цок відроджені планети і супутники другої орбіти! Всі ейжазіми знову здобули свою батьківщину!
   - Відтепер і назавжди! - Вигукнув Айлірагіз-Гіз, теж піднімаючи кулак.- Я - Володар системи Зель-цок, життя в якій відтепер поширене на п'яти планетах і десяти супутниках! Я оголошую початок заселення відроджених планет!
   - Я - Ейлір-Єюй! Я оголошую початок робіт з відродження планет четвертої орбіти!
   - Я - Айлірагіз-Гіз! Наказую почати підготовку до освоєння планет четвертої орбіти!
   - Відтепер і назавжди! - Вигукнули хором всі наші брати і сестри і, піднявши вгору кулаки, одночасно виставили вгору великі пальці. - Система Зель-цок повністю відроджується!
  Всі ці призначення з представленнями претенденток та їх співами зайняли цілий ейжаський день. Увечері була влаштована загальна святкова вечеря. Столи з їжею розміщувалися в усіх приміщеннях, гості ходили по Головному Палацу з поверху на поверх, знайомилися, розмовляли, ділилися враженнями і при цьому їли. Зрозуміло, ейжазім було більше, ніж ийлів, адже вони прилетіли на свою рідну планету. Вони пурхали і серед гостей, і над ними, весело співали і дзвеніли своїми голосами.
  Ми з Айлірагізом ходили разом, за нами, за пару кроків позаду, слідували Айліра з Йойлокою, а над нами постійно літала Айшуханіза, записуючи кожне слово і кожен жест на Кристал і в свою пам'ять. Усюди гомоніли, сміялися, перемовлялися знайомі і незнайомі люди та ейжазіми.
  Ми підходили то до одних, то до інших, перекидалися парою фраз і йшли далі...
  І раптом Айлірагіз застиг на місці. Погляд його втупився в якусь одну точку. Я подивився - нічого особливого, все ті ж гості, столи, прикраси палацових стін...
   - Гей, Айлірагіз! Що з тобою?
  Айлірагіз не ворушився, здавалося, він перетворився на живу статую. Відразу же до нас підійшли Айліра з Йойлокою.
   - Що трапилося?
   - Нічого не розумію! Ми розмовляли, сміялися, а потім він ось так закляк на півслові.
   - А якщо так... - Айліра прикрила очі Айлірагізу долонями.
   - Не заважай! - Відкинув він її руки. - Не заважай дивитися!
   - На кого? - Озирнулася Айліра.
   - На Неї... - Обличчя Айлірагіза розпливлося в якійсь блаженній посмішці.
  В тій стороні, куди дивився Айлірагіз, було не менше десятка дівчат. Всі вони були звичайнісінькими зель-цок-тами.
   - Яка саме? - Вирішила уточнити Йойлока.
   - Ота, у синій з золотом сукні.
  Це була звичайнісінька дівчина. У ній вгадувалися ийло-ойдранські риси: зріст метр вісімдесят два, струнке, пропорційне тіло, світло-золотавий, з деякою розоватістю, колір шкіри, довге, світло-русяве волосся, зелені, з золотистими искринками очі.
   - Зараз я її приведу! - Вигукнула Йойлока і побігла до дівчини.
   - Ось! Її звуть Ийліцліра! - Підвела вона дівчину до Айлірагіза.
  Дивно, але Ийліцліра так само застигла навпроти Айлірагіза і, не моргаючи, дивилася на нього своїми широко розплющеними зелено-золотавими очима.
   - Це донька однієї з Правительок з Ийліца. - Пояснювала нам Йойлока, в той час, як Айлірагіз і Ийліцліра не зводили одне з одного очей.- Їй нещодавно виповнилося шість років, тож вона вже теж досягла фізичної зрілості... Що ще сказати? Може, їх треба якось розворушити?
   - Не знаю. Може, у них серце "йокнуло"? - Припустила Айліра. - Хто знає, що можна робити при такому "йоканні"?
   - Давайте відтягнемо їх в якийсь куточок і посадимо на диван. - Запропонував я. - Може, коли вони надивляться одне на одного, самі прийдуть до тями.
  Ми так і зробили. Відшукали в куточку вільний диванчик і за руки, підштовхуючи у спини, проводили "йокнуту" парочку до нього. Я попросив Айшуханізу залишитися з Айлірагізом і записувати все, що з ними буде відбуватися. У ту ж мить до мене підлетіла Ейжарідан і далі нас супроводжувала по палацу вже вона.
  Наступні п'ять днів офіційних церемоній Айлірагіз ходив, наче загіпнотизований, не звертаючи уваги на оточуючих, тримаючи за руку Ийліцліру і дивлячись тільки в її очі. Вона була в такому ж самому стані.
  Усі звернення доводилося робити мені, благо хоч Айлірагіз стояв поруч і, коли треба було, піднімав разом з усією Командою кулак вгору. Покінчивши з обов'язковими ритуалами включення відроджених планет і супутників другої орбіти до Системи, всі Властителі, Володарі і Правителі, крім, звичайно, ейжазімських, почали збиратися додому. Наша Команда полетіла на Ийлір на своєму кораблі. Айлірагіз на свій урядовий корабель взяв і Ийліцліру.
  
  9. ВІДРОДЖЕННЯ ДРУГОЇ ОРБІТИ.
  Час летів все стрімкіше і стрімкіше. Поступово всі наші сестри та брати досягли Фізичної Зрілості і стали такими ж, як усі дорослі. Ми з Айлірою відзначили своє шестиріччя одночасно з повноліттям Іюйріміца. Айлірагіз-Гіз постійно літав між третьою і другою орбітами, бо його присутність в якості Володаря всієї Системи, була необхідна на відроджених планетах. Тому сімнадцятим в нашій команді став уже повнолітній Іюйріміц.
  Ми теж часто літали то на Ейжаш, то на Ейжас, то на їх супутники, не забуваючи і про наші планети. Тепер скрізь мене називали тільки Ейлір-Єюем а нашу Команду - Командою Ейлір-Єюя. Усюди, де ми з'являлися, нас радо зустрічали натовпи зель-цок-тів, діти, як і ми, піднімали зімкнуті кулаки і вистрілювали з них великими пальцями вгору. В усьому нашому світі відчувався душевний підйом і тверда переконаність, що невдовзі Команда Ейлір-Єюя виконає всі Пророцтва і зель-цок-ти вийдуть у Галактику.
  Як не дивно, на цій хвилі душевного підйому у зель-цок-тів стали відроджуватися раніше відключені почуття, все більше людей говорило про якусь незрозумілу закоханість, що змушувала здійснювати раніше неможливе - вчитися співати, грати на музичних інструментах, складати римування. А Іюйріміц, який теж захопився усіма цими новомодними ідеями, одного разу сказав, що навчився танцювати.
   - Як же ти будеш танцювати, якщо не вмієш літати? Тільки ейжазіми танцюють, тому що можуть як завгодно змінювати положення свого тіла у просторі! - Не повірила Украгейра.
   - Сідайте і дивіться! - Впевнено сказав Іюйріміц.
  Ми сіли, очікуючи побачити якесь безглузде махання руками, що імітує танець-політ ейжазім. Але Іюйріміц руками, як крилами, не махав. Під мелодію, яка звучала з музичного Кристала, Іюйріміц плавно і красиво почав рухатися, то не відриваючи ніг від підлоги, то піднімаючи ноги по черзі, то роблячи якісь немислимо-плавні стрибки. Виявляється, наші ноги можуть не тільки ходити, бігати або стрибати, вони можуть виробляти під музику такі рухи, що від них неможливо відвести очей. Додайте до цього вигини тіла, рухи рук і голови, постійні зміни виразу обличчя та очей... Ми сиділи, як зачаровані. Наші ейжазіми Айзішухан і Ейжарідан теж були шоковані.
   - Оце я називаю танцями! - Зупинившись у якійсь немислимо-красивій позі, Іюйріміц деякий час чекав нашої реакції, але так і не дочекавшись її, вивів нас із заціпеніння.
  Ми струсили з себе мару чарівності і з натхненням затупотіли по підлозі.
  - Колись ейжазіми ходили на двох ногах і разом з людьми танцювали на землі. - Заспівала Айзішухан.
   - Потім ейжазіми втратили ноги і стали танцювати в польоті! - Підхопила Ейжарідан.
   - Тепер люди знову навчилися танцювати!
   - Можливо, незабаром і ейжазіми почнуть ходити!
  Айзішухан і Ейжарідан спустилися до самої підлоги і спробували зимітувати деякі з рухів Іюйріміца. Ні, у них нічого не вийшло. Танцювальні рухи ейжазім і людей дуже відрізнялися.
  Інфобачення постійно показувало ті пісні-пророцтва ейжазім, над якими ми працювали, відразу ж за ними - те, що вже виконано і нашу Команду в дії. Спеціально для нас Айзішухан і Ейжарідан написали нову пісню про відродження планет і супутників Другої Орбіти, і ми її виконували на офіційних зустрічах. Цю пісню у повторі багаторазово показували при демонстрації будівельних робіт на Ейжас і Ейжаші, а також на їх супутниках.
  На всіх обжитих світах вже були побудовані космобудівельні заводи, які створювали великі переселенські кораблі, невеликі дослідні, індивідуальні та для невеликих команд і так далі. Все більше зель-цок-тів літало з планети на планету і по роботі, і на екскурсії. Для ейжазім будувалися спеціальні кораблі-причали, які зависали на підльоті до планет або супутників, а з їх причалів ейжазіми вилітали до планет і супутників вже на своїх звичних індивідуальних човниках. Один такий корабель-причал міг одночасно нести до ста човників, був обладнаний каютами для ста пасажирок і екіпажу з десяти людей.
  У той же час створювалося і кілька великих кораблів для справжньої дослідницької експедиції на планети четвертої орбіти. Крім нашого корабля, на якому цього разу повинні були полетіти також і деякі з наших мам, будувалося ще три величезних корабля для різних фахівців.
  Системі стало не вистачати головного елемента для транспорту - антиграву. Все більше назрівала необхідність у його видобутку. А де видобували антіграв раніше? Звичайно ж, на планетах п'ятої орбіти. І хоча вони вже давно були перетворені на пояс астероїдів, дослідники припускали, що його все так само багато на цих астероїдах. Потрібно було розробити технологію видобутку антиграва на астероїдах з подальшим транспортуванням його на всі обжиті планети нашої Системи.
  З огляду на досвід зіткнення з дикими айшухами, розроблялася і нова зброя. Наші бластери, поставлені на середній режим, були здатні паралізувати будь-яку людину, але по пластинах айшухів їх заряди стікали, не завдаючи ніякої шкоди. Лише максимальний розряд, який миттєво вбиває людину, паралізував айшуха. Хто знає, з якими істотами ми могли зустрітися на інших планетах у відкритому космосі? Як сказав Айлірагіз, "Нам потрібно більш дієва зброя, здатна не тільки паралізувати, а й вбивати!"
  За десять років Відродження майже всі ейжазіми вже переселилися на другу орбіту, туди ж перебралися й ті ийли, в яких була частка ейжазім. Крім Столиць і Дослідних Центрів, на Ейжас виросло вже чотирнадцять міст, на Ейжаші - одинадцять, на меридіанних супутниках - по вісім, а на екваторіальних - по чотири. Крім того, дослідники працювали над спеціальним аерозолем, розбризкуючи який у верхніх шарах атмосфери гарячих супутників, можна було створити захист від зайвого Зель-цок-ського випромінювання, що дозволило би знизити температуру на поверхнях супутників і планет на пару градусів.
  По всьому Населеному світу проводився перепис населення, бо та статистика, яку колись зібрав Айлірагіз, тепер застаріла. Кількість ейжазім була значно меншою, ніж ті допустимі півтора мільярди людей для планет і п'ятсот мільйонів для супутників. Навіть з урахуванням ийлів, що переселилися на другу орбіту, до граничної межі, коли могла би ввімкнутися Галактична Вірусна Програма, було дуже далеко. Та й на наших планетах, завдяки цій міграції, чисельність населення значно знизилася. Тому в своїх польотах на другу орбіту, я вже почав замислюватися над зміною сімейних традицій, які збирався оголосити найближчим часом.
  Іюйріміц, ставши сімнадцятим членом нашої Команди, захопився психологією і її прикладною частиною, названою Нейро-Лінгвістичним Програмуванням Людей (НЛПЛ або НеЛіПроЛ). Він якось так умів підбирати слова, інтонації, тональність і силу звуків, що ті, хто не був підготовлений до подібного впливу, миттєво підчинялися йому і виконували все, що він хотів. Дуже часто ці його фрази-звернення супроводжувалися римуваннями, піснями або музикою, яку він теж ретельно підбирав, а також запахами і якимись особливими жестами-танцями.
  Попрактикувавшись на людях і ейжазімах, Іюйріміц в одній з експедицій спробував застосувати свій досвід і на айшухів. Правда, для айшухів довелося підбирати зовсім інші звуки, жести і запахи, ніж для людей. Ейжарідан, яку теж дуже зацікавив цей НеЛіПроЛ, навіть допомогла створити кілька специфічних айшухських мелодій, які допомагали знизити їх агресію, присипляли, викликали допитливість або робили абсолютно байдужими до нашої присутності.
  А Айлірагіз все ще був під владою того незрозумілого почуття, названого "коханням". Це кохання іноді викликало захоплення. Стародавні сюжети і пісні, що транслювалися Кристалами, показували романтичний бік кохання, тому в суспільстві все більше і більше визрівало бажання дізнатися, що ж це таке, бажання знайти своє кохання.
  Але іноді воно просто дратувало. Особливо, коли через нього Айлірагіз нехтував своїми обов'язками Властителя. У такі дні його підміняв Головний Радник - наш тато, а Столицею Ийліра керувала наша мама. Айлірагіз то, ніби, літав на крилах з захоплюючим вогнем в очах, то міг годинами сидіти в нерухомій печалі зі сльозьми на очах, то робив якісь безглузді і нераціональні вчинки...
  Те ж саме відбувалося і з Ийліцлірою. А коли вони були разом... Всі ми знали, що таке поцілунки. Поцілувати нас в знак турботи і підтримки могли мама або тато, в знак захоплення або схвалення ми могли поцілувати будь-кого зі своїх братів та сестер, тато міг поцілувати будь-яку зі своїх дружин на знак подяки, те ж саме могли зробити і вони. Існували етикетні поцілунки між родичами... Але ті поцілунки, які відбувалися між Айлірагізом та Ийліцлірою, були зовсім не схожі на наші. Вони могли зливатися в поцілунку на кілька хвилин і тоді, здавалося, для них весь світ переставав існувати.
   - Може, "кохання" - це така хвороба? - З тривогою міркувала Айліра. - Може, треба звернутися до Лікаря? Може, треба провести серйозне обстеження їх стану?
   - Так і зробимо! - Погодився я. - Відразу же після Нового Року полетимо на Ейжаш. Там зараз найкращий Лікарський Інститут. Попросимо прочитати нам лекцію про їхні досягнення, а також провести Лікарське обстеження всієї нашої Команди і Айлірагіза з Ийліцлірою. А Айзішухан підготує і систематизує до цього часу всі свої спостереження за цим самим їх "коханням".
  І ось настав черговий 998.012 Новий Рік. Як проходять подібні урочистості, ви вже знаєте, тому детально розповідати про них я не буду, але Новорічна вистава ейжазім 998.012 року вже значно змінилася. Майже не було тих сумних пісень про початок Ізоляції і занепад цивілізації, вже менше співалося про Цилірая, проте дуже багато співалося про ті Пророцтва, які Ейлір-Єюй і його Команда вже втілили в життя, про всі зміни у світі, що відбулися з тих пір, як Ейлір-Єюй оголосив себе Єюєм, про відродження планет і супутників другої орбіти, про повернення ейжазім на свої рідні світи, про відродження почуттів, раніше заблокованих у нас галактами, про надії на відродження всієї Зель-цок-ської Системи і припинення Ізоляції. Після закінчення урочистої частини, наша Команда вийшла до сходинок Головної Ніши, в якій сиділи Айлірагіз з Ийліцлірою, і я оголосив, що міняю сімейні традиції. Відтепер і назавжди кількість чоловіків і дружин в сім'ях не обов'язково повинна було відповідати раніше встановленим нормам, а кількість дітей має плануватися відповідно до переписів населення. Ці переписи повинні були проводитися кожні два роки і враховувати природну міграцію населення.
  Після процедури Дарування Подарунків дітям міста, коли ми досягли Міської Площі, я повідомив всьому нашому світові, що всього за чверть року до планет четвертої орбіти на чотирьох кораблях відправиться дослідницька експедиція, підготовка якої вже практично закінчена. Таким чином, почнеться відродження планет і супутників четвертої орбіти, вся система Зель-цок стане обжитою і готовою вийти в Галактику.
  Поки кораблі, екіпажі та дослідники готувалися до нової розвідувальної експедиції, наша Команда, як і збиралася, полетіла на Ейжаш. За допомогою НеЛіПроЛа Іюйріміцу вдалося умовити Айлірагіза летіти разом з нами. Спочатку ми зробили візит ввічливості на Ейжас, щоб, згідно з етикетом, привітати Властительку усієї другої орбіти Ейжарізу.
  Столиця, розташована на Північному Материку, сильно змінилася. Весь Головний Палац був оточений густим парком. Навколо виросло величезне місто на двісті тисяч населення з дивовижною архітектурою. Вулиці міста розташовувалися кільцями навколо Головного Палацу. Будинки на цих вулицях були схожі на величезні, зрізані знизу і зверху кулі з виступаючими з них високими вежами. У ці будинки можна було увійти з вулиці або залетіти через вежу. Вежі висотою близько п'ятдесяти-сімдесяти метрів були прикрашені гронами прикріплених до них куль з круглими отворами, майже такими ж, як плетені кулі рисжизімок, тільки великими і сформованими з будівельного розчину. Над кожним отвором був зроблений козирок від світла і дощу. Ейжазіми, переважно, користувалися цими баштовими входами, а ийли - вуличними.
  Всього за двадцять кілометрів від Столиці розташувалося Науково-Дослідне містечко: Головний Палац Інституту, навколо нього - дев"ять Палаців Відділень, парк, як і годиться кожному палацовому комплексу, а навколо - п'ять вулиць кулястих і кубічних будинків з двадцятиметровими вежами, що мають кулі-входи на двох-трьох рівнях. Таких міст по всій Ейжас вже було побудовано чотирнадцять і будувалися нові.
  Ми не збиралися надовго затримуватися у Столиці, але Властителька Ейжаріза повідомила, що завтра, в їх Новий Рік, у лікарському Відділенні Дослідницького Центру відбудуться перші пологи на Ейжас. Народжувати збираються п'ять ейжазім і вісім ийлів. Причому, це будуть не тільки ейжаські породілля, а й з Ейжашу, а також із супутників.
   - А чому у Лікарському Відділенні? - Здивувалася Дразойка. - Чому не в своїх палацах або будинках?
   - Тому, що невідомо, як все пройде. - Відповіла Ейжаріза. - Наші Лікарі приготувалися вжити всіх необхідних заходів, щоб ніхто не помер.
   - Як це? - Не зрозуміла Айліра.
   - А ось я познайомлю вас з Лікарем, він вам все і розповість.
  Лікарем, якому нас передала Ейжаріза, виявилася ийло-ойдро-ейжазіма Айкраза. Готуючись до майбутніх пологів, вона попутно пояснювала нам, як вчилися Лікарі Ейжас і Ейжаша.
   - Спочатку ми вивчали айшухів. Тих, які повинні були ось-ось народити і бути з'їденими своїми нащадками та родичами. За допомогою присипляючого газу ми забирали їх зі зграї і, не даючи малюкам прогризти живіт батька, самі його розрізали. Малюкам тут же давали м'ясо великих землерийок, відловлених заздалегідь, а розрізаного айшуха ретельно вивчали.
   - І вам не було їх шкода?! - Розсердилася Яйліма.
  - Якби не ми, їх би відразу же з'їли живцем, а з нашими дослідженнями у них з'являвся хоч якийсь шанс.
   - То що вам дали ці дослідження? Це ж айшухи, а ми - люди! - Нетерпляче вставив Одракраз.
   - Якщо ви вивчали стародавню історію, то повинні пам'ятати, що вся система Зель-цок спочатку була заселена людьми. Через різні умови на планетах почали відбуватися мутації. Айшухи - це люди, які сильно мутували. Всередині у них все влаштовано майже так само, як у нас. Навіть рудиментарні кістки ніг є, правда зовсім маленькі і майже впритул розташовані уздовж хребта. Недарма вони довгий час мали спільне потомство з ейжазімами, до речі, теж людьми, що мутували. За останні дев'ятсот з гаком тисяч років Ізоляції вони ще більше мутували і вкрилися твердими пластинами, що переродилися з рідкісного волосяного покриву.
   - Тобто, ви хочете сказати, що вся ця кісткова броня - просто видозмінені волосинки? - Здивувалася Айшуханіза.
   - Саме так. - Підтвердила Айкраза. - Тож, ми виходили з того, що все, що підходить для лікування айшухам, може підійти й іншим зель-цок-там. І навіть людям інших систем... - Айкраза про щось задумалася.
   - То як ви їх лікували? - Не витримала паузи Йойлока.
   - Спочатку пробували скріплювати розрізаний живіт, міцно стягуючи його тканинними стрічками, але загоєння не відбувалося. Тоді спробували склеювати розріз пластином - теж не допомогло. Через кілька днів у розріз все одно потрапляли мікроорганізми, внутрішні тканини починали гнити та відмирати, й айшухі повільно вмирали.
   - Але ж ви знайшли вихід?! - Нетерпляче поквапив оповідачку Лірідан.
   - Так, нам його підказали мирні прибережні айшухи, біля поселення яких і був побудований найбільший Лікарський Університет.
   - А їхні малюки що, чи не з'їдали своїх батьків? - Поцікавилася Яйліза.
   - Ви ж бачили, як вони дбали про старих? Звідки б у них взялися люди похилого віку, якби малюки з'їдали своїх батьків?
   - Але ж у них животи теж не розкриваються? - Уточнила Яйліма.
   - Не розкриваються, але вони їх розрізають.
   - Але ж вони не ереси! Як вони до цього додумалися? - Вигукнув Лірідан.
   - Приморські айшухи мають інтелект набагато вищий, ніж у материкових. Якщо у тих порога розумності досягають лише поодинокі піки лінії осцилографа, то у приморських цих піків набагато більше, приблизно половина всіх знятих.
   - І їх вже можна зарахувати до ересів? - Спалахнули очі у Єйнайки.
   - Поки не можна. Ось, подивіться на шкалу РС: тут всього двадцять балів. Найвищого піку в двадцять балів досягли тільки Стародавні Творці, які вміли створювати галактики різної конфігурації, зоряно-планетні системи, як наша Зель-цок-ська, наприклад, створювати на планетах необхідні умови і заселяти їх різними живими організмами, в тому числі і ересами. Ми знаходимося приблизно ось тут... - Айкраза показала на шкалі РС точку, трохи вище середини. - Ми вважаємо, що наш показник розумності становить близько одинадцяти балів. До епохи Ізоляції він був трохи вищим, приблизно близько тринадцяти, потім ми деградували майже до дев'яти, а тепер знову відновлюємося.
   - А в айшухів? - Поквапила Дразойка.
   - У материкових лише деякі піки сягають 0,3 бали. А у приморських в середньому близько 0,75 бала. Ересами називають істот, у яких середній показник розумності перевалює за три бали. При цьому ще враховуються бали здатності до навчання і росту свідомості... Але це, я думаю, вам вже не цікаво.
   - Звичайно, нам цікаво, як приморські айшухи навчили вас рятувати людей! - Повернув розмову до початкової теми Одракраз.
   - Як я вже казала, айшухи самі розрізають живіт батька, використовуючи для цього гострі раковини морських землерийок. Вони виймають малюків з живота батька і відразу ж поміщають їх в обгороджений гілками вольєр, куди кидають напівживих, відловлених заздалегідь м'яких підземних землерийок. Малюки тут же починають їх їсти, а дорослі займаються їх батьком. У панцирі від невеликого морського павука, як у чаші, змішується клеюча рідина, видобута з залоз морських павуків, і сік дуже гірких чорних ягід, що ростуть на кущах у навколишніх лісах. Ці ягоди отруйні і в їжу їх вживати не можна, проте вони вбивають і різних хвороботворних мікроорганізмів. Ось цією сумішшю змащуються краї розрізаного живота айшуха, потім все тіло обмотується сплетеними з трави мотузками і айшуха кладуть поруч зі старими, доглядаючи за ним, так само, як і за ними, протягом декількох днів. Потім айшуха розмотують, заклеєний живіт прекрасно зростається, і айшух знову живе, як ні в чому не бувало.
   - Ви те ж саме будете робити і з зель-цок-тами? - Поцікавилася Айшуханіза.
   - Майже, ми тільки дещо вдосконалили.
  ***
  Народження перших ейжаських немовлят відбувалося в нішах Головного Залу Дослідницького Центру. Керувала всім дійством Правителька Столичної Провінції і Голова Дослідницького Центру Ейжас Ейжасмірда.
  Під пологові пісні літаючих під куполом ейжазім спочатку дітей народили ийлийські жінки. На світ з'явилися троє хлопчиків і п'ять дівчаток. Ийлам допомога Лікарів не знадобилася.
  Потім животи стали розкриватися в ейжазім. Три ейжазіми, як нам сказали, самозапліднилися, тож народили трьох звичайних дівчаток-ейжазім без будь-яких ускладнень. Вже через півгодини їх животи благополучно закрилися. Рідна планета повернула ейжазімам здатність до продовження роду.
  А от дві ейжазіми самостійно народити не могли, бо батьками їх дітей були ийли-чоловіки. Лікарям довелося розрізати їх животи. На загальний подив, на світ з'явилися здорові хлопчик і дівчинка, обидва з крильцями та з ніжками.
   - Перший хлопчик-ейжазім за останні кілька мільйонів років! - Радісно і урочисто проспівала Ейжасмірда.- Ми назвемо його Айейжазімдор, що означає перший хлопчик-ейжазім! Збулося пророцтво Цилірая про те, що при цьому Єюї ейжазіми знову віднайдуть ноги!
  Мамою першого хлопчика-ейжазіма стала вже постійна мешканка Столиці Ейжаша, а мамою дівчинки-ейжазіми з ніжками - Піснярка, яка нещодавно переселилася з меридіанного супутника Ийліца - Ийліцола на меридіанний супутник Ейжас - Ейжасед. Лікарі відразу же взялися за порятунок мам, заклеюючи їх животи якимись еластичними стрічками, змоченими у клійкій рідини. Вже до вечора нам повідомили, що всі - і мами, і діти - абсолютно здорові і включені до спільноти.
   - Ах, як чудово! - Із захопленням склала на голові руки Ойдраза. - Раніше ейжазіми народжували від айшухів і втратили свої ноги. Тепер вони народжують від ийлів і ноги до них повертаються!
  - Колись ейжазіми не тільки літали, але й ходили на двох ногах. - Радісною піснею підтвердила Властителька Ейжаріза.
  - Мабуть, Ейлір-Єюй настільки змінив світ, що наступні покоління ейжазім знову будуть з ногами! Тепер стара приказка "Коли ейжазіми будуть ходити на двох ногах" придбає новий, позитивний і оптимістичний сенс!
  Привітавши всіх мам і малюків, залишивши їм подарунки від Властителя Системи, ми вирушили на Ейжаш.
  ***
  Лікарський Університет розташовувався на морському узбережжі Північного Континенту, неподалік від поселення дружніх айшухів.
  Я збирався летіти відразу туди, але Айлірагізу, як Властителю Системи, треба було привітати Властительку Ейжаша, тому нам довелося спочатку летіти до Столиці. На Ейжаші у цей час було вже майже повністю побудовано одинадцять міст і розпочато будівництво ще трьох. Архітектура Ейжаша була практично такою ж, як на Ейжас, і лише Столиця трохи відрізнялася, зберігши на собі відбиток старовини.
  Якщо Столиця Ейжас розмістилася на Північному Материку, то Столицю Ейжаша відновлювали з давнього міста, знайденого нами в центрі Південного Материка . Вона вже була повністю розкопана, будівлі укріплені і відреставровані, а навколо виросло нове місто з високими вежами над кулястими і кубічними будинками.
  Головний Палацовий Комплекс був побудований не з будівельного розчину, а з древніх каменів. Над буйним парком височіла десятиметрова вежа-альтанка, увінчана всього одним шаром з двома круглими отворами-входами. Під нею розташувався круглий в плані п'ятиповерховий Головний Палац, діаметром дев'яносто метрів, який, мабуть, в давнину символізував собою сам Зель-цок. Від Головного палацу, діаметрально протилежно один до одного відходять два коридори-галереї з відновленими стародавніми вітражами. Вони вливаються у два круглих триповерхових палаци, що символізують Ейжас і Ейжаш, діаметрами по тридцять метрів. Кожен з них має по два виступаючі півкола - свої супутники. На цих палацах оглядові альтанки мають вигляд п'ятиметрових веж з кулястими отворами-входами. Обидва менших палаци, опуклі півкола яких виходять на загальне коло комплексу, з'єднані по цьому колу двома дугами двоповерхових будівель. Таким чином, весь Палацовий Комплекс утворює замкнуте коло діаметром двісті метрів.
  Все це ми бачили першого разу з-під землі, тепер же, в розкопаному та оновленому вигляді, палац був набагато величнішим і прекраснішим, а висаджена навколо квітуча рослинність з цілою системою фонтанів і водоспадів, відновлених за стародавніми Кристалами, взагалі змушувала уявити себе в далекому минулому. Крім того, під розкопаним древнім містом був знайдений лабіринт Храму Знань з цілими Кристалами, який повністю зберігся, а під ним - древній Музей Артефактів!
  Скільки абсолютно нового, вірніше, забутого старого вдалося отримати звідти научника м! Стародавні Бузкові Кристали переспівували для Храмів інших планет і переводили на мову фактів Зеленуватих Кристалів. Саме з Храму Знань під Столицею Ейжаша по всьому нашому світу поширилася нова розвага - "дивилки"*, в багатьох з яких герої говорили про кохання.
  Ліс навколо міста не був знищений і величезним морем розтікався по всьому материку. Лише зрідка в цьому безкрайньому лісі з'являлися кола міст зі спрямованими вгору вежами, на яких висіли грона куль-входів.
  --------------------------------------------- -------------------------------------------------------
   *Дивилки - практично, те ж саме, що наші земні фільми, але показуються у вигляді об'ємних голограм через Кристали. Сюжети для них розігрувалися артистичними людьми, здатними передавати потрібні за сюжетом дії, емоції, почуття. Глядач міг обходити цю трансляцію і дивитися з будь-якої зручної для нього точки, і навіть входити всередину зображення, перебуваючи ніби в центрі подій.
  Рисжизімки, виселені в ліси, з цікавістю відвідували і міста, залітаючи іноді навіть до будинків. Ніякої шкоди людям вони не завдавали, лише з цікавістю спостерігали за ними та зрідка випрошували щось смачненьке. Багато з них навіть стали домашніми улюбленицями, оселившись в будинках людей. До речі, до ейжазім вони прив'язувалися більше, ніж до ийлів.
   На Південному Материку так і не було виявлено жодного поселення айшухів. Тут, до появи людей, мешкали тільки рисжизімки, безліч великих комах, переважно літаючих, і землерийок. Айшухи вижили тільки на Північному Материку.
  Туди, в Лікарський Університет, ми і полетіли після дотримання всіх вимог етикету, виступів нашої Команди перед населенням і конкурсу рімувань, в якому взяв участь і наш Іюйріміц.
  Конкурс вирішили провести на головній площі Столиці Ейжаша на честь народження першого хлопчика-ейжазіма.
  Всі, хто хоч якось навчилися римувати слова, могли виступити зі своїми творами, а суддями конкурсу виступили ейжазіми, які захоплюються мистецтвом.
  Виступи були різними: хтось, наслідуючи древніх римувальників, намагався розповісти про кохання, хтось передавав своє захоплення відродженим і розширеним світом зель-цок-тів, хтось супроводжував свої слова музикою, хтось намагався співати... Деякі виступи були цікавими, деякі - кумедними, деякі - викликали роздратування. Та коли вийшов Іюйріміц...
   - Я - Іюйріміц, член Команди Ейлір-Єюя! - Представився він. - Я захоплююся Нейро-Лінгвістичним Програмуванням Людей - НеЛіПроЛом, тому мої римування будуть спиратися на цей самий НеЛіПроЛ. Щоб ви зрозуміли, про що піде мова, трохи поясню: за допомогою слів, рим, музики, жестів, виразів обличчя та інтонацій я спочатку навію вам спокій, потім легку печаль, потім відчуття непоправної втрати і горя. Наступні римування викличуть у вас гнів, роздратованість, бажання скочити, кудись бігти і щось робити. Потім я заспокою вас, а закінчу свій виступ римуваннями, що викличуть сміх і створять радісний настрій.
  Як Іюйріміц сказав, так і зробив. У всіх зель-цок-тів, що сиділи на лавах, встановлених навколо площі, на обличчях відбивалися всі ті емоції, які перерахував Іюйріміц, у багатьох по щоках текли сльози - спочатку від смутку і горя, а потім від радості та сміху. Ми всі відчули на собі дію НеЛіПроЛа, яким, як нам раніше здавалося, Іюйріміц захопився лише для розваги.
   - Цей НеЛіПроЛ теж може виявитися дієвою зброєю, коли ми вийдемо в Галактику. - Задумливо сказав Айлірагіз, коли ми поверталися з конкурсу до своїх кораблів.
  
  10. ДОРОСЛА КОМАНДА.
  На західне узбережжя Північного Материка ми прилетіли з настанням ночі. Всі співробітники Лікарського Університету вже спали. Тут була пізня весна, і Зель-цок тільки-но зник за горизонтом на пару годин.
  Нам довелося посадити свій корабель на вже повністю облаштований Космодром під проливним дощем, у світлі прожекторів і наполовину виглядаючого з-за обрію меридіанного Ейжашада .
   - Заночуємо в кораблях чи кудись вирушимо? - Запитав всіх нас, що вийшли під дощ зі своїми "листочками", Айлірагіз.
   - А давайте розіб'ємо табір там, де ми були раніше! - Запропонувала Дразойка.
   - Тим більше, що від того місця якраз однакова відстань і до поселення айшухів, і до Лікарського Університету! - Підтримала її Єйкайна.
   - У нас там ще така чудова альтанка побудована з панцира гігантського морського павука! - Погодився Лірідан.
   - Якого павука? - Ийліцліра здивовано відірвала свій погляд від обличчя Айлірагіза.
   - Великого, справжнього монстра! Його панцир мав діаметр близько п'ятнадцяти метрів!
   - Айлірагіз, давай полетимо туди? - Знову подивилася Ийліцліра в очі Айлірагіза.
   - Звісно! - У ту ж мить вигукнув Айлірагіз. - Усім по екіпажах! Візьміть з собою будинки-трансформери і провізію! Вперед!
  Прихопивши з собою все необхідне, ми полетіли до своєї старої стоянки. Але... впізнати колишнє місце можна було тільки по куполу павукового панцира. З нашої старої стоянки місцеві люди зробили справжній меморіал.
  По-перше, тепер панцир підтримували не дерев'яні стовпи, вкопані в землю, а сімнадцять витончених п'ятиметрових колон з композитного бузково-золотистого будівельного розчину. По колу панцира був прокладений золотистий жолоб для стоку дощової води.
  По-друге, навколо цієї альтанки був виритий кільцеподібний рів шириною чотири метри. Зараз, коли йшов проливний дощ, це було особливо красиво: у відблисках ліхтарів, що стояли навколо, вода стікала по синьо-чорному панциру в золотистий жолоб, частково стікала з нього в рів водоспадами, але здебільшого через колони-труби виривалася сильними дугоподібними струменями майже до середини рову, наповнюючи його водою.
  По-третє, тепер основу альтанки було піднято над ровом на кілька сходинок і оточено ажурним бузково-золотистим композитним парапетом. Таким чином, альтанка стояла наче на острові.
  По-четверте, навколо рову була влаштована темно-фіолетова кільцева доріжка шириною близько шести метрів, на якій золотом були викладені наші імена. Імена були написані справжніми древніми буквами, яким нас колись навчав Айлірагіз!
   - Невже хтось ще захоплюється писемністю? - Здивувалася Айшуханіза.
   - Уяви собі! - Відповів Айлірагіз. - У багатьох університетах научники взяли це стародавнє мистецтво на озброєння і користуються ним у своїй щоденній роботі!
  По-п'яте, від доріжки з нашими іменами три містка вели у саму альтанку. У центрі альтанки зависло конусоподібне вогнище, зроблене з негорючого антиграва, в якому навіть зараз горів вогонь, відкидаючи відблиски від язиків полум'я на сімнадцять лавок, розставлених навколо нього.
   - А чому лавок тільки сімнадцять? - Порахувала Єйкайна. - Нас же в Команді вісімнадцять?
   - У Пророцтві йдеться, що в Команді Єюя всього сімнадцять, тобто, "еюй" братів та сестер! - Струшуючи з крил воду прямо у вогнище, проспівала Айзішухан.
   - Єюй веде єюй людей, єюй сестер і братів! - Тут же процитувала Ейжарідан, пролітаючи ближче над вогнем, щоб висушитися. - Команда з єюй людей нас виведе до галактів!
   - Виходить, що хтось у нас зайвий? - Розгублено озирнулася на всіх Украгейра.
   - А може, сам Єюй не рахується?! Сам Ейлір-Єюй і його Команда з сімнадцяти людей?! - Одразу заперечила Яйліма.
  - А може, просто в Галактику вийдуть тільки сімнадцять, комусь у цей час доведеться залишитися вдома. - Припустив Одракраз.
   - Що може відвернути людину від виходу в Галактику?! - Заперечливо похитала головою Йойлока.
   - Наприклад, якісь важливі державні справи... - Невпевнено вставила Ийліцліра, подивившись на Айлірагіза.
   - Заради виходу в Галактику я відкладу будь-які державні справи! - Вигукнув Айлірагіз. - З ними зможуть впоратися і інші Володарі або Радники. Галактика - головна мрія всього мого життя!
   - А я? - Ийліцліра лагідно взяла його за руку.
   - А ти ще головніша... - Айлірагіз сіл на найближчу лавку, посадивши свою кохану до себе на коліна, і вони відключилися від усього світу, потонувши у поцілунку.
   - Давайте і ми сядемо. - Запропонувала Айліра. - Ми сядемо з Ейлір-Єюєм на одній лавці. - І вона потягнула мене за руку до лавки, що стояла навпроти одного з входів до альтанки.
   - Ми теж помістимося на одній! - Дуетом проспівали Айзішухан та Ейжарідан.
  Разом сіли також близнючки Яйліза з Яйлімою, іншим дісталося по окремій лаві. Дощ шумів за альтанкою, стукав по куполу панцира-даху, гримів водоспадами з отворів труб-колон... Я дивився на язики полум'я в антігравному вогнищі, уявляючи їх рукавами галактики...
   - І довго вони ось так можуть? - Перервала загальне мовчання Ойдраза, кивнувши в сторону Айлірагіза і Ийліцліри. - Їм, здається, все одно, а нам треба подумати про ночівлю!
   - Дивіться, там, між ліхтарями ще, здається, щось побудовано! - Одракраз придивився крізь потоки дощу до протилежного берега рову.
  Між сімнадцятьма стовпами з освітлюючими кристалами ліхтарів, було влаштовано сімнадцять фіолетово-синіх (під колір наших комбінезонів) ніш. Ніши були досить великими, щоб вмістити намети-трансформери, і зовсім сухими всередині. Розподіливши ніши між собою так само, як лавки, ми поставили в кожній по ящику-трансформеру, натиснули кнопки дистанційок, і через кілька секунд у них розгорнулося сімнадцять будиночків. Не знаю, коли до свого будиночка пішли Айлірагіз з Ийліцлірою, але ми з Айлірою заснули майже відразу ж, щойно наші голови торкнулися подушок.
  ***
  Вранці, після сніданку, я зв'язався з Лікарським Університетом і отримав згоду на візит у другій половині дня. Ийліцліра, незрозуміло від чого втомлена, відразу ж після сніданку повернулася до свого намету і лягла спати. Вся наша Команда пішла показувати Іюйріміцу поселення айшухів, а я залишився з Айлірагізом в альтанці біля вогню, для підтримки якого довелося назбирати хмизу у лісі.
   - Гарний пам'ятник! - Щоб перервати незручне мовчання і якось почати розмову, сказав я, показуючи руками на альтанку і все навколо.
   - Я теж хочу поставити нам пам'ятник. - Стрепенувся Айлірагіз. - Тільки не такий. Мій пам'ятник буде стояти в Столиці на Ийлірі... В центрі - тригранний стовп-стела, на кожній грані якого будуть перераховані імена всіх членів Команди. Біля кожної грані - я, як Властитель Системи, ти - як Єюй-Єюй, і Айліра, як твоя головна натхненниця. А на сходинку нижче навколо нас будуть стояти статуї всіх інших наших братів та сестер - всієї нашої Команди. Ну, і наших ейжазім Айзішухан та Ейжарідан теж десь треба розмістити... О, придумав, вони будуть ніби летіти над цією стелою, торкаючись її лише крилами!..
   - Навіщо це потрібно? - Здивувався я.
   - Для історії! - Впевнено відповів Айлірагіз. - Пам'ятник з композитно-кам'яного розчину буде стояти практично вічно. Навіть Кристали з часом руйнуються, а для історії потрібен вічний матеріал! Ось, у мене вже навіть є ескіз цього пам'ятника! - Айлірагіз вийняв з кишені та активізував невеликий Кристал, і я побачив мініатюрний ескіз пам'ятника. - Я його вже виліпив з пластина, всього висотою в півметра. Сам пам'ятник я хочу зробити з суміші малахітовою крихти і синьо-фіолетового композитного будівельного розчину з додаванням антиграва, щоб він здавався легким і невагомим... А ще я почав писати Літопис.
   - А що таке "літопис"? - Не зрозумів я нового слова.
   - Це письмовий опис будь-яких подій. Я почав писати "Літопис Діянь Команди Ейлір-Єюя, Вселенського Месії, Виконавця Пророцтв і Визволителя народів".
   - А чи не занадто гучна назва?
  - Цілком нормальна. Я вже читав деякі стародавні літописи, вони всі мають такі пишномовні назви. Так належить для літописів.
   - Ну, якщо належить, то хай буде...
  Айлірагіз вийняв з нагрудної кишені лист пластина, на якому вже було щось написано.
   - Це тільки начерки. Я вже дещо написав, а зараз намагаюся описати словами наші портрети.
   - Навіщо портрети описувати словами? - Здивувався я. - Адже їх прекрасно можна роздивитися на зображеннях Кристалів, причому з усіх боків і навіть у русі!
   - Я збираюся в Музеї Артефактів під Столицею побудувати зал Команди. Там будуть і Кристали, що описують всі наші діяння, і показують нас на повний зріст, і демонструють хроніки з нашими пригодами. Будуть навіть дивилки, в яких артисти будуть розігрувати наші справжні та вигадані пригоди... А на одній стіні прямо на камені буде письмовий опис наших портретів і характерів. Ці записи в камені будуть перезняті і на Кристали. До речі, на Кристали можна записати і звукові, словесно-ийлийські й пісенно-ейжазімські наші портрети. Головне, щоб в історії залишилося якомога більше згадок про Нашу Епоху - Епоху Відродження Зель-цок-ської Системи, на самих різних носіях інформації... - Айлірагіз втупився вдалину затуманеним поглядом, мабуть, представляючи все те, про що тільки що розповів мені. - Ти допоможеш мені скласти словесний опис кожного з Команди Єюя? - Нарешті, повернувся він до мене.
   - Гаразд, я все зрозумів, якщо це потрібно для історії, то давай складати опис! - Погодився я.
  Почати вирішили з мене, але тільки я почав диктувати, а Айлірагіз записувати одночасно на Кристал і писалкою на пластин, як повернулися наші брати і сестри. Виявляється, час пролетів дуже швидко, і нам вже було пора вирушати до Лікарськкого Університету. Айлірагіз пішов до свого намету, розбудив Ийліцліру і, розсівшись по своїх екіпажах, ми полетіли до Університету.
  Уже потім, у перельоті з Ейжаша до Ийліра, ми всі разом склали наші словесні портрети, які Айзішухан і Ейжарідан одразу же переспівали, Айліра записала на Кристал, а Айлірагіз - на листи пластина. Всього через чверть року я побачив ці літерні, словесні портрети висіченими в камені у Музеї Команди Ейлір-Єюя під Пам"ятгником Команді в Столиці Ийліра. Ось цей опис:
  Команда Ейлір-Єюя, Вселенського Месії,
  який відродив Зель-цок-ську Систему,
  звільнив зель-цок-тів від Ізоляції,
  вивів їх у Галактику і виконав всі Пророцтва
  в епоху правління Айлірагіз-Гіза
  1. Ейлір-Єюй, Виконавець Пророцтв, Вселенський Месія - людина-зель-цокт, практично безсмертний. Час народження - початок 997.997 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдро-ейжазім. Зріст - 1,83 метри, стрункий, витончений, гнучкий, при цьому з незвичайною силою. Колір шкіри - кавово-золотистий. Волосся довге, нижче талії, темно-коричневе з золотим відливом, хвилясте, зібране в хвіст декількома зажимами. Очі - темно-коричневі з золотавими искринками. Вираз обличчя часто замислений, збуджено-зацікавлений, що різко змінюється на натхненно-вольовий.
  Серед здібностей переважають допитливість, відмінна пам'ять, тяжіння до знань і бажання застосувувати ці знання на практиці, рішучість, спритність, вміння знаходити компроміси і відмінна інтуїція, яка іноді межує з яснобаченням. Вміє вислуховувати думку кожного і тільки після цього, все проаналізувавши, робить власні висновки. Твердо вірить в своє призначення, але при цьому час від часу раптом впадає в деяку невпевненість у собі та своїх силах, у здатності повести за собою інших.
  Захоплення - скептичне ставлення до застарілих традицій, пошук витоків їх виникнення і бажання доцільно їх змінювати відповідно до нових умов; вивчення Пророцтв і вигадування способів їх здійснення; спів, гра на рукані, створення римувань для власних пісень-заяв. Величезне бажання змінити світ на краще.
  2. Айліра - головний помічник і натхненник Месії, його сестра-близнючка. Час народження - початок 997.997 року Епохи Ізоляції. Людина-зель-цокт, практично безсмертна. Расові ознаки - ийло-ойдро-ейжазіма. Зріст - 1,79 метри, струнка, витончена, сильна, спритна, з дуже тонкою талією і крутими стегнами, з невеликими, але привабливими грудьми. Шкіра - кавово-золотистого кольору. Волосся - темно-коричневе з золотим відливом, довге та хвилясте, зібране у хвіст одним затискачем на маківці, ніби утворюючи фонтан на голові. Очі - темно-коричневі з золотавими искринками. Вираз обличчя, в основному, радісно-натхненний, співчутливий, впевнений.
  Основні здібності - унікальна пам'ять та інтуїція, що межує з яснобаченням, допитливість, рішучість, хитрість, винахідливість, інженерна та дипломатична жилка, здатність до компромісів і спритність в несприятливих ситуаціях, тяжіння до знань, абсолютна впевненість в призначенні брата, здатність вселяти в нього впевненість у своїх силах, надихаючи на нові звершення.
  Захоплення - пошук таємних і прихованих смислів в древніх Пророцтвах, спів, гра на рукані, створення музики та римувань для пісень-заяв Ейлір-Єюя, бажання змінювати світ для кращого життя людей.
  3. Айлірагіз-Гіз, Властитель всіх планет і супутників Системи Зель-цок, старший повний брат Ейлір-Єюя, один з розробників стратегій діянь Команди. Час народження - середина 997.994 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдро-ейжазім. Зріст - 2,12 метри, стрункий, широкоплечий, тонкий в талії та стегнах, дуже сильний і витривалий. Шкіра - золотисто-медового кольору, значно світліша, ніж у Ейлір-Єюя. Волосся - майже такого ж кольору, тільки трохи світліше, довге, нижче талії, пряме, зібране у хвіст тридцятьма зажимами (28-число планет і супутників Зель-цок-ської Системи, 1 - пилове кільце, що залишилося від Айшуха, 1 - пояс астероїдів, що залишився після руйнування планет і супутників п'ятої орбіти) Очі - золотисто-жовті з помаранчевими искринками. Вираз обличчя - буває владним і рішучим, буває романтично-мрійливим, буває войовничо-агресивним, буває сяюче-закоханим, буває депресивно-сумним.
  Здібності - винахідливість, дипломатія, тяжяння до знань, хороша пам'ять, непогана інтуїція, політичний талант, деяка агресивність і войовничість, здатність через кохання втратити здоровий глузд у своїх діях і знехтувати обов'язками Властителя.
  Захоплення - статистика, стародавня писемність, вивчення древніх хронік про колишні завоюваннях зель-цок-тів, бажання відродити колишню славу, романтичність, закоханість, ліплення і створення скульптурних композицій.
  4. Йойлока - неповна сестра Ейлір-Єюя, охоронець Месії. Час народження - середина 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ойдро-ийло-уйкро-ейжазіма. Зріст - 2,25 метри, при цьому надзвичайно струнка і витончена, з невеликими грудьми. Шкіра - коричнево-жовта з золотинкою. Волосся - абсолютно біле, ледь прикриває вуха. Очі - сірувато-зеленуваті з золотистими искринками. Вираз обличчя переважно спокійно-зосереджений, іноді проскакує хвиля захоплення або здивування.
  Здібності: сила, спритність, винахідливість, уміння знаходити компроміси, інтуїція, пам'ять.
  Захоплення: бойові мистецтва, музичні інструменти, які, виявляється, можна використовувати і як спосіб не тільки психологічного, а й фізичного впливу як на окрему особистість, так і на цілу юрбу.
  5. Айшуханіза - неповна сестра Ейлір-Єюя, у складі загону воїнів. Час народження - початок 997.995 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ойдро-уйкро-ийла. Зріст - 2,23 метри, струнка, витончена, але дуже сильна та спритна, важко зрозуміти, чи то у неї є груди, чи то дуже сильно розвинені грудні м'язи. Волосся коротке, ледь доходить до лопаток, зовсім біле. Шкіра дуже світла, блідо-жовтувато-золотиста. Очі - зеленувато-сірі із золотистими искринками.
  Здібності: хитрість, сила, спритність, військовий талант, володіння всіма видами зброї і бойових мистецтв.
  Захоплення: психо-фізіологічні бойові мистецтва. Силою волі може перетворити механічну, гравітаційну, теплову, біохімічну, розумову, нейрохімічну і інші види енергії в електричну, збирати всі ці види енергії, розподілені по всьому організму, в одну точку, перетворювати їх в електричні заряди і використовувати їх на свій розсуд.
  6. Ойдраза - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Дразойки, належить до загону воїнів. Час народження - чверть 997.995 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - уйкро-ийла. Зріст - 2,26 метри, ширококоста, м'язиста, неймовірно сильна, волосся зовсім біле і коротке, що не доходить до лопаток, груди досить виражені. Шкіра - темно-золотисто-медова. Очі - зеленувато-сірі із золотистими искринками.
  Здібності: винахідливість, спритність,хитрість, сила.
  Захоплення: психо-фізіологічні та біохімічні бойові мистецтва.
  7. Дразойка - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Ойдрази, належить до загону воїнів. Час народження - середина 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - уйкро-ийла. Зріст - 2,25 метри, ширококоста, м"язиста, з вираженими грудьми. Шкіра - золотисто-темно-медова. Волосся зовсім біле, коротке, ледь прикриває вуха. Очі - жовтувато-сірі із золотистими искринками.
  Здібності: винахідливість, хитрість, сила, володіння різними військовими техніками.
  Захоплення: біохімічні способи впливу на людину, бойові мистецтва.
  8. Лірідан - неповний брат Ейлір-Єюя, командир загону воїнів. Час народження - чверть 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ойдро-уйкро-ийл. Зріст - 2,31 метри, ширококостий, м'язистий, неймовірно сильний. Шкіра - дуже світла, блідо-жовто-золотава. Волосся майже біле, злегка русяве, коротке - до лопаток, зібране у хвіст одним затискачем біля самої шиї. Очі - зеленувато-сірі зі сніжними искринками.
  Здібності: неймовірно сильний і хитрий, володіє всіма видами стародавньої та сучасного зброї, а також бойовими мистецтвами.
  Захоплення: зброя, бойові мистецтва, бойові психологічні практики.
  9. Яйліза - неповна сестра Ейлір-Єюя, сестра-близнючка Яйліми, загін стратегів. Час народження - початок 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдро-ейжазіма. Зріст - 1,97 метри, ширококоста, але струнка, з тонкою талією і маленькими гострими грудьми. Шкіра - світло-золотиста. Волосся - темно-коричневе, коротке - до плечей, кучеряве. Очі - жовті з золотистими іскринками.
  Здібності: сильна, розумна, винахідлива, з відмінною пам'яттю та інтуїцією, що дозволяє дуже швидко прораховувати різні варіанти подій.
  Захоплення: спів, логічні завдання, інтелектуальні ігри та головоломки.
  10. Яйліма - неповна сестра Ейлір-Єюя, сестра-близнючка Яйлізи, загін стратегів. Час народження - початок 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдро-ейжазіма. Зріст - 1,97 метра, ширококоста, але струнка, з тонкою талією і маленькими гострими грудьми. Шкіра - світло-золотиста. Волосся - темно-коричневе, коротке - до плечей, кучеряве. Очі - жовті з золотистими іскринками.
  Здібності: сильна, винахідлива розумна, з відмінною пам'яттю та інтуїцією, що дозволяє прораховувати кілька варіантів можливих подій одночасно.
  Захоплення: спів, логічні завдання, інтелектуальні ігри та головоломки.
  11. Ийрийна - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Ийліраз та Ийжараз, інженерна група. Час народження - три чверті 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - майже чиста ийла. Зріст - 2,08 метри, струнка та витончена, груди невеликі. Шкіра - золотисто-медова. Волосся - такого ж кольору, довге, нижче талії, зібране у хвіст на маківці і ще кількома зажимами по всій довжині. Очі - темно-медові з помаранчевими искринками.
  Здібності: розумна, має тяжяння до знань, особливо технічного характеру, винахідлива, з інженерної жилкою. Вміє знаходити компроміси, деякий політичний талант. Інтуїція допомагає уникати неприємностей.
  Захоплення: будь-які технічні винаходи від побутової техніки до космічних кораблів.
  12. Ийліраз - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Ийрийни та Ийжараз, інженер. Час народження - три чверті 997.994 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - майже чиста ийла. Зріст - 2,07 метра, струнка, витончена, з невеликими грудьми. Шкіра - золотисто-медова. Волосся - такого ж кольору, довге та пряме, зібране у хвіст біля основи шиї та загорнуте у "черепашку". Очі - темно-медові з помаранчевими искринками.
  Здібності: розумна, тяжіє до знань, особливо технічних, винахідлива, з інженерною жилкою і відмінною інтуїцією, вміє знаходити компроміси і вирішувати політичні питання.
  Захоплення: будь-які технічні винаходи від побутової техніки до космічних кораблів.
  13. Ийжараз - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Ийрийни та Ийліраз, інженер. Час народження - три чверті 997.995 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - майже чиста ийла. Зріст - 2,07 метри, струнка та витончена. Шкіра - золотисто-медова. Волосся - такого ж кольору, довге та пряме, зібране у хвіст на маківці і закручене в спіраль. Очі - золотисто-медові з помаранчевими искринками.
  Здібності: розумна, винахідлива, має технічні та інженерні нахили, інтуїція, пошук компромісів, політичний талант.
  Захоплення: будь-які технічні винаходи від побутової техніки до космічних кораблів .
  14. Єйнайка - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Єйкайни, агітаційна група. Час народження - середина 997.995 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдра. Зріст - 2,10 метри, струнка, витончена, сильна. Шкіра - золотисто-темно-охристого кольору. Волосся - довге, золотисто-русяве, пряме, зібране кількома зажимами у хвіст. Очі - охристо-золотисті.
  Здібності: художній талант, великі знання, винахідливість, уміння переконувати, хитра, спритна, із загостреною інтуїцією.
  Захоплення: почуття прекрасного, малювання, ліплення, дизайн, створення галерей мистецтв.
  15. Єйкайна - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Єйнайки, агітаційна група. Час народження - середина 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдра. Зріст - 2,11 метри, сильна, витончена, струнка. Шкіра - золотисто-темно-охристого кольору. Волосся - золотисто-русяве, довге, пряме, зібране у два хвоста декількома зажимами. Очі - золотисто-охристі.
  Здібності: художній талант, великі знання, винахідливість, уміння переконувати, хитрість, спритність, загострена інтуїція.
  Захоплення: почуття прекрасного, малювання, ліплення, дизайн, створення галерей мистецтв.
  16. Украгейра - неповна сестра Ейлір-Єюя, повна сестра Одракраза, агітаційна група. Час народження - три чверті 997.996 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдра. Зріст - 2,09, витончена, струнка, сильна. Шкіра - світла, з рожево-золотистим відливом. Волосся - світло-русяве, трохи нижче плечей. Очі - золотисто-жовті.
  Здібності: сильна, хитра, спритна, артистична, з чудовою інтуїцією, здатністю уникати неприємностей і переконувати людей.
  Захоплення: Інфобачення, створення сценаріїв, участь у Програмах і Дивилках.
  17. Одракраз - неповний брат Ейлір-Єюя, повний брат Украгейри, агітаційна група. Час народження - середина 997.995 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ойдр. Зріст - 2,13 метри, сильний м'язистий, стрункий. Шкіра - золотисто-коричнево-жовта. Волосся - золотисто-коричневе, довге, до талії, зібране кількома зажимами у хвіст. Очі - темно-жовті з помаранчевими искринками.
  Здібності: артистичність, спритність, хитрість, винахідливість, уміння переконувати, сила.
  Захоплення: Інфобачення, створення сценаріїв, участь у Програмах та Дивилках.
  18. Іюйріміц - неповний брат Ейлір-Єюя, агітаційна група. Час народження - початок 998.000 року Епохи Ізоляції. Расові ознаки - ийло-ийло-ойдр. Зріст - 2,03 метри, стрункий, витончено-тонкий, пластичний. Шкіра - золотисто-темно-медового кольору. Волосся - довге, до пояса, золотисто-русяве, зібране у хвіст на потилиці і ще кількома зажимами по довжині. Очі - золотисто-медові з помаранчевими искринками.
  Здібності: сильний, розумний, винахідливий, виверткий, хитрий, спритний, артистичний, з відмінною спостережливістю, інтуїцією, емпатією, силою переконання.
  Захоплення: психологія, НЛПЛ (НеЛіПроЛ), складання психологічних симфоній зі слів, музики, запахів, кольорів, жестів, танців, виразів обличчя, римувань.
  Ну, і наші ейжазіми, які народилися на початку Епохи Ізоляції, майже однакові, фіолетово-чорні Айзішухан (1,50 м) і Ейжарідан (1,49 м), які вміють не тільки багато пам'ятати, а й відшукувати невідому їм інформацію і прекрасно переспівувати її. Розрізнити їх можна було по відтінку крил - у Айзішухан вони були чорні з зеленуватим відливом, а у Ейжарідан - з синюватим, і за характером - Ейжарідан була більш веселою і запальною, а Айзішухан більш спокійною та вдумливою.
  Тоді, прочитавши всі ці описи, звіривши їх з нашими портретами з Кристала, прослухавши їх у пісенному виконанні ейжазім, я запитав у Айлірагіза:
   - А чому ми всі якісь вже дуже схожі?
   - Так і повинно бути! - Відповів Айлірагіз. - Ми ж усі - брати та сестри, всі діти одного батька! Та й виховання отримали майже однакове, і росли в однакових умовах. Якими ж ми ще повинні бути?!
  А зараз ми всі, розсівшись по своїх екіпажах, полетіли до Лікарського Університету.
  
  11. НАУЧНИКИ ДОСЛІДЖУЮТЬ КОХАННЯ.
  Взагалі-то, я думав, що Научники, які займаються такою незрозумілою темою, як "кохання", повинні бути дуже серйозними і знаючими людьми. Але виявилося, що всі вони трохи... як би це сказати... невпевнені, чи що? Точних формулювань цього почуття вони нам не дали, зате розповіли і показали дуже багато цікавих фактів, які ще тільки належало систематизувати.
  Виявилося, що як і співалося в древніх ейжазімських піснях, "кохання властиве всім ересам, воно підносить і надихає, розфарбовує життя всіма кольорами веселки, змушуючи нас світитися і сміятися від щастя", але воно ж і "скидає в пучину безумства, безвиході, гніву та агресії". Як в різних піснях про одне й те ж саме могли бути настільки протилежні визначення? Це було незрозуміло.
  Ще ми дізналися, що в ті часи, коли Галакти нас ізолювали, нам заодно відключили і деякі почуття. У Музеї Пророка Цилірая, який знаходиться на одному з пустельних островів Ийліца, були виявлені стародавні літерні записи на кам'яних блоках, в яких перелічувалося, що саме і чому нам відключили.
  По-перше, агресію і загарбницькі амбіції. Ну, це й зрозуміло, адже саме через свою войовничість ми і вели всі ті війни, через які потім проти нас виступили всі Галакти.
  По-друге, знищили всі лікарські згадки і взагалі поняття про лікування, щоб ми не змогли знайти способів лікування від Космічної Вірусної Програми, що регулює нашу чисельність. Натомість нам збільшили тривалість життя (чим довше життя, тим менше поколінь, а значить, і менше мутацій) і наділили організми здатністю до самовідновлення.
  По-третє, нас зробили більш спокійними, усунувши ненависть та кохання. Саме через них люди робили нелогічні, нераціональні, божевільні і жорстокі вчинки, причому не тільки проти інших ересів Галактики, а й проти своїх же зель-цок-тів.
  По-четверте... Та годі, самі сходите до Музею і прочитаєте! Нас цікавило саме кохання.
  Як не дивно, виявляється, за останні десять-дванадцять років з цим почуттям зіткнулося вже більше ста двадцяти зель-цок-тів. А ми-то думали, що це виникло тільки в Айлірагіза та Ийліцліри! Але майже за мільйон років мутації, хоч і незначні, все ж відбувалися. Так у деяких людей почало включатися кохання, у деяких - войовничість, у деяких - агресія...
   - Я давно помічала, що наш Айлірагіз трохи войовничий.- Шепнула мені на вухо Айліра. - Його дуже приваблюють колишні завоювання зель-цок-тів, і він мріє про нові. Може, разом із войовничістю у нього включилося і кохання?
  Я тільки знизав плечима, і ми продовжили слухати і дивитися, що нам розповідали Лікарі і демонстрували Кристали.
  Всі випадки проявів кохання ретельно вивчалися і аналізувалися, порівнювалися з показниками інших людей і (не повірите!) з дикими агресивними айшухами.
  В айшухів, виявляється, через сильну радіацію бурхливо розвивалися мутаційні процеси, вони відключили самовідновлення організму, а замість нього включили старіння, не тільки зняли обмеження на агресивність, а й ще більше її збільшили, включили самозапліднення у чоловічих особин... У них ще багато чого різного сталося, що дало можливість Лікарям знайти ділянки геномів, що значно відрізняюлися від наших. І ось серед цих ділянок і був виявлений геном кохання.
  В принципі, Лікарі вже сьогодні могли б його "ввімкнути" всім зель-цок-там, але, побоюючись негативних наслідків, шукали способи їх усунення, зосередившись поки на зборі фактів і аналізі вже існуючих випадків прояву кохання, динаміки розвитку його в інших і, взагалі, здатності людей до цього почуття.
  Виявилося, що, як і у всього живого, кохання у різних людей може проявлятися по-різному. Є рослини, що квітнуть лише один раз за все своє життя, є такі, які квітнуть раз на десять років, такі, які квітнуть щороку або кожного дня цілий рік. Так само і з коханням: у одних воно може бути єдиним за все життя, у інших їх може бути кілька, а треті можуть по-справжньому кохати щороку або навіть частіше, постійно змінюючи об"єкти кохання.
  Відповідає за стан закоханості білок NFG (назви всіх термінів дано в земній інтерпретації), який викликає ейфорію і захоплення, характерні для цього почуття. У закоханих його більше 227 одиниць, а у звичайних, не заражених коханням людей, всього 123, тобто, майже в два рази менше. Таким чином, з хімічної точки зору, кохання - це форма існування в організмі білка NFG, і як будь-яке білкове з'єднання, воно не безсмертне.
   - Не вірю! - Майже в один голос закричали в цю мить Айлірагіз і Ийліцліра. - Наше кохання безмежне і вічне! Наше кохання закінчиться тільки з нашим життям!
  Лікар, який показував і розповідав нам цю частину досліджень, тільки побіжно глянув на них і продовжив:
   - Завдяки підвищеному вмісту в організмі цього білка, підвищується рівень адреналіну в крові, що призводить до радісної активності, гарячковості, іноді до агресії, загострюються всі існуючі почуття, створюється відчуття душевного підйому.
  Вся розповідь супроводжувалася інфо-кадрами з Кристала, записаними як з досліджуваних людей, так і розіграних у Дивилках спеціально запрошеними артистами.
   - Також підвищується рівень окситоцину, який збільшує чутливість нервових закінчень, стимулює м'язові скорочення, викликає сексуальне збудження і оргазм. Майже відразу ж зростає і рівень амфетамінів, що викликають наркотичне сп'яніння, затуманений погляд, прискорене дихання і серцебиття. При їх явному надлишку порушується нормальне функціонування мозку і тоді виникає те, що ми назвали "божевільним коханням".
   - Жах! Навіщо тоді взагалі це потрібно?! - Вигукнула Украгейра. - Через якесь незрозуміле кохання втратити розум! Он, навіть Айлірагіз вже не завжди себе контролює!
   - Це не назавжди. - Заспокоїв її Лікар. - Через три-чотири роки організм звикає до підвищеного рівня білка NFG і рівень амфетамінів падає. Наркотична дія припиняється, мізки світлішають, всі недоліки до цього ідеального партнера стають очевидними, і кохання може припинитися. Айшухи, наприклад, через три роки кохання раптом настільки починають ненавидіти один одного, що готові з'їсти свого партнера - і тут перемагає найсильніший. У людей тривалість кохання приблизно така ж.
   - Так мало?! - Вигукнула Ийліцліра.
   - Але якщо до кінця цих чотирьох років народити дитину, то рівень амфетамінів знову підвищується і закоханість триває до семи років.
   - Але ж і цього замало! - Не втримався й Айлірагіз.
   - Але якщо партнер обраний правильно, на зміну амфетамінам приходять ендорфіни, за складом близькі до морфію. Вони викликають вже не бурю пристрастей, а спокійну прихильність і душевну теплоту. Якщо ви станете один для одного надійним джерелом ендорфінів, то зможете прожити у коханні все життя.
   - Айлірагіз, ми правильно закохалися? - Ийліцліра широко розкритими зеленувато-золотистими очима запитально вп'ялася в обличчя Айлірагіза.
   - Звичайно, правильно! - Впевнено відповів Айлірагіз. - Я ж без тебе і жити не зможу!
   - А ось це правда. - Підтакнув йому Лікар. - Ті, хто довго живуть у коханні, після смерті партнера вже жити не можуть і незабаром теж вмирають.
   - Чому? - Здивувалася Дразойка.
   - Втративши своє постійне джерело підживлення ендорфінів, людина дуже швидко згасає.
   - А як же знайти правильне кохання? - Запитала Єйнайка після деякої паузи.
   - Як не дивно, на потяг одне до одного впливають феромони, тобто люди і тварини підсвідомо реагують на запах. Наші дослідження показують, що можна закохатися в об'єкт, який абсолютно не відповідає твоїм естетичним смакам і психологічним потребам - просто запах виявився підходящим. І діє це без участі аналітичних відділів мозку.
   - А наш Іюйріміц різними способами вміє впливати на психіку. І за допомогою запахів теж. - Вставила Ойдраза.
   - Значить, він зможе створювати такі парфумні композиції, які зможуть викликати і довго підтримувати кохання. - Кивнув головою Лікар.
   - Іюйріміц, ти, будь ласка, з цим обережніше! - Повернулася до нього Айліра. - Я поки не хочу ніякого кохання!
   - І я теж! - Озвалася Йойлока.- Тільки подивитися на ці їх поцілунки!... Лікар, от ви поясніть нам, чому вони постійно цілуються? І не так, як мама або тато, або ми один з одним, а... Ці слюні... Просто жахливо!
   - З точки зору хімії, поцілунок - це перевірка на сумісність. Якщо слина тих, хто цілується, не вступає в реакцію або вступає неправильно, такий поцілунок не приносить задоволення і його зовсім не тягне повторити.
   - Виходить, якщо я захочу знайти своє кохання, мені треба цілуватися? - Запитав Одракраз. - Ось так буду ходити і цілувати кожну дівчину, поки не знайду ту, з якою співпаду?
   - Не думаю... Спочатку, як правило, відбувається зоровий контакт.
   - Точно! Айлірагіз як тільки побачив Ийліцліру, так і застиг на місці, як статуя! - Згадав я.
   - А Ийліцліра теж дар мови втратила і стояла, витріщивши свої величезні зелені очиська, і навіть не кліпала! - Додала Йойлока.
   - А цілуватися ми стали тільки на другий день! - Відповіла на це Ийліцліра.
   - Вирішили перевірити на сумісність! - Хихикнула Єйкайна.
  - Але ж Айлірагіз і Ийліцліра вже стільки разів перевірили одне одного на сумісність, що вже, я думаю, цілком достатньо, щоб переконатися у своєму коханні. - Припустила Украгейра.
   - Слина людей, що підходять одне одному, викликає настільки приємні відчуття, що виникає бажання цілуватися і цілуватися до...
   - До нестями! - Закінчив Лірідан. - Адже вони при цьому наче відключаються від усього світу! Вони так і померти можуть!
   - Не турбуйтеся, крім приємних відчуттів поцілунки ще й дуже корисні для здоров'я. При поцілунку пульс прискорюється майже в два рази, а це тренування серцевого м'яза. Крім того, задіюються всі м'язи обличчя. Крім того виділяються речовини, схожі на морфій, які є прекрасним знеболюючим. Недарма всі мами в дитинстві цілували вам забите місце. Ця ж речовина допомагає при головному болю і від стресів...
   - А що таке головний біль? - Не зрозуміла нового словосполучення Яйліза.
   - І стрес? - Додала Яйліма.
   - У більшості зель-цок-тів цього немає, але у тих, у кого починають вмикатися відключені при Ізоляції ділянки геному, це починає проявлятися.
   - Так. У мене дуже часто щось робиться з головою. - Тут же підтвердила Ийліцліра. - Це таке відчуття... я нічого не можу робити, просто лягаю і сплю, щоб відключитися від нього.
   - Це і є головний біль. - Підтвердив Лікар.
   - А стрес? Це, часом, не те, що мені хочеться плакати, коли поруч немає Ийліцліри? - Запитав Айлірагіз.
   - Ні, те, що ти описав, називається сумом. Стрес - це набагато сильніше. У нас є записи двох таких випадків...
   - Не треба нам стресу! - Вирішила за всіх Айшуханіза.- Потім якось дізнаємося! Давайте, розповідайте далі про кохання!
   - Наші дослідження показали, що здатність кохати збереглася в геномі лише сімдесяти-вісімдесяти відсотків зель-цок-тів*, якщо її не почати розвивати з дитинства, вона може так і не активізуватися, навіть якщо ми "ввімкнемо" відключені ділянки геному. Крім того, у кожної людини є своя межа кохання, вище якої вона стрибнути не зможе. Ми створили шкалу вимірювання сили кохання від нуля до ста балів і виявилося, що тільки одиниці можуть кохати на сто відсотків, а у інших є, припустимо, тільки двадцять, тож як би він не старався, сильніше кохати не зможе.
   - Нічого собі! Ось я закохаюся відсотків на вісімдесят, а вона мені відповість тільки п'ятдесятьма?! - Обурився Лірідан. - Що ж мені тоді робити?
  - Тут вибір за вами: треба або змиритися з такою особливістю вашої коханої, або шукати іншу партнерку, яка буде відповідати вашим вимогам кохання.
  - Мені нікого іншого шукати не треба! - Айлірагіз із захопленням подивився на Ийліцліру.
   - Мені теж... - І вони знову відключилися від навколишнього світу у своєму нескінченному поцілунку.
  
   ----------------------------------- -----------------------------------------------------------------
   *Для порівняння - у землян здатність кохати існує у 80-90 відсотків дітей до 6-7-річного віку. У більш пізньому віці "емоційний слух", тобто здатність кохати і співпереживати, вже не розвивається.
  - Все! Мені це їхнє кохання вже набридло! - Встала Ойдраза.- Ви казали, що проведете з нами якісь досліди?
   - Так, ми можемо визначити, у кого з вас геном кохання вже прокинувся і тільки й чекає слушної нагоди, щоб включитися, у кого він настільки заблокований, що потребуватиме, в разі необхідності, спеціального "включення", хто на скільки балів зможе кохати...
   - Тож ходімо проводити ці досліди! - Зупинила Лікаря Ойдраза, рішуче прямуючи до дверей.
   - А Айлірагіз з Ийліцлірою? - Забарилася Айліра.
   - Вони потім все пройдуть. - Заспокоїв я її.
   - Лікар, то я не зрозуміла, кохання - це хвороба чи?...
   - І хвороба, і велике багатство, і величезне щастя, і нестримне горе - це кому як пощастить. - Незрозуміло відповів Лікар.
  Нас тестували до самої ночі і ось що виявилося:
  У Айлірагіза, як ви самі розумієте, геном кохання вже повністю прокинувся і активізувався. За 100-бальною шкалою він міг кохати на 96 балів. Те ж саме відбулося і з Ийліцлірою, але у неї виявилося 99 балів.
  У мене, Айліри, Яйлізи, Яйліми та Лірідана геном кохання знаходився у сплячому стані, і був готовий прокинутися в будь-який момент. При цьому я набирав 83 бали, Айліра - 89, Яйліза і Яйліма - по 91, а Лірідан - 86.
  Йойлока та Айшуханіза могли воскресити ген кохання лише при дуже сильному бажанні. Мабуть, такому, яке було у Айлірагіза, коли він вперше прочитав про це почуття і дуже сильно захотів його знайти. За шкалою вони набрали 78 і 80 балів.
  Геноми Ийрийни, Ийліраз і Ийжараз очікували лікарського поштовху, і в разі успіху вони могли покохати на 68, 72 і 73 бали.
  Єйнайка і Єйкайна вже були активізовані, хоча про це навіть не здогадувалися, просто ще не зустріли "свою людину". У них було 89 і 88 балів.
  У Ойдрази, Дразойки, Украгейри і Одракраза геном кохання можна було активізувати тільки хірургічним шляхом, якщо вони цього коли-небудь захочуть. При цьому і вони набрали від сорока п'яти до п'ятдесяти одного бала за шкалою кохання.
  Навіть наші ейжазіми Айзішухан і Ейжарідан були готові до кохання, маючи 56 і 58 балів.
  Але найдивовижнішими виявилися показники Іюйріміца. Геном кохання у нього взагалі не був відключений, ніби не було цих століть ізоляції зель-цок-тів, або ніби він з'явився з глибокого минулого. А його показник навіть перевалив за 100 балів придуманої Лікарями шкали!
  
  12. ПІДГОТОВКА ДО НОВОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ.
  Повернувшись з Ейжаша на рідній Ийлір, наші агітатори Яйліза та Яйліма на чолі зі своєю мамою оголосили, що до відльоту на четверту орбіту нам просто необхідно зробити агітаційний тур, оголошуючи про початок воскресіння останніх неживих планет. Ми змушені були відвідати всі великі міста на Ийлірі, Ийлімі та Ийліці, а також на всіх їх супутниках. За традицією ми з'являлися над головними площами міст у вигляді "другого Зель-цок" і спускалися в яскравому світлі на підвищення, побудоване в центрі площі.
  Після співу ейжазім, в якому вони переспівували Пророцтва про воскресіння Зель-цок-ської Системи, після демонстрації через Кристали Інфовбачення того, що вже відбулося на планетах і супутниках другої орбіти, ми проголошували своє рішення про відвідування планет четвертої орбіти з метою воскресіння життя і на них.
  Народ радів, в усьому суспільстві відчувався надзвичайний душевний підйом, надія освітлювала всі обличчя. У Космофлот записувалися сотні бажаючих, діти з трьох років вивчали хто астрономію, хто космольоти, хто зброю і бойові мистецтва, хто будь-які інші науки, які могли стати у нагоді в Далекому Космосі. Замість звичних шароварів, сорочок і тапочок, багато хто стали одягатися в комбінезони, схожі на наші, тільки інших кольорів, бо на наші кольори було накладено табу. Інфобачення не встигало створювати Програми про наші подорожі і звершення, а також Дивилки, в яких артисти "здійснювали" подорожі і подвиги в звільнених Командою Ейлір-Єюя фантастичних світах.
  Між третьою і четвертою орбітами космоінженерами вже був встановлений новий пояс супутників зв'язку, майже такий самий, який колись встановили ми між другою і третьою орбітами. Чотири нових корабля були готові до відльоту. До кожного з них були приписані астрономи, геологи, біологи, інженери, лікарі, психологи, хіміки, фізики, фахівці з ересів і безліч інших научників. Кожен корабель вела ціла команда пілотів, інженерів, техніків, зв'язківців. До кожного корабля були приписані по кілька ейжазім і оснащені каюти Кристалів. Кожен корабель мав причали з човниками, а човники - з антигравними екіпажами. Крім кают для фахівців і членів екіпажів, на кораблях були влаштовані приміщення для наукових занять і для дозвілля, лабораторії та склади.
  У кожному кораблі навіть були влаштовані невеликі басейнові кабінки - камери два на два метри, заввишки до двох з половиною, які можна було наповнювати водою до потрібної глибини. Маленькі ейжазіми, наприклад, наповнювали таку камеру всього до 1,3 метра і купалися по двоє. Високому Лірідану потрібна була глибина 2 метри, а мені вистачало й 1,6. Всього камер було вісім - два сусідніх ряди по чотири кабінки, притулені тильними сторонами одна до одної. Всі, хто летів на кораблі, приписувалися до певної кабінки і встановлювали черговість користування.
  Кожен корабель мав по загону космо-воїнів з десяти зель-цок-тів, оснащених найсучаснішою зброєю. Навіщо? Це мені було незрозуміло.
   - Так розпорядився Властитель Айлірагіз-Гіз! - Відповів на моє здивоване запитання один з воїнів.
   - Айлірагіз збирається воювати! - Зробила висновок Айліра. - Думаю, що в нашій системі до цього не дійде, але хто знає, що він збирається робити в Галактиці?...
  У вільний від виступів на площах час ми теж тренувалися. Кожен з моєї Команди в більшій чи меншій мірі опанував усі види бойових мистецтв, відомості про які відшукали в Храмах Знань.
  Айшуханіза своїм головним напрямком обрала перетворення внутрішніх енергій в електричні розряди і постійно тренувала нас застосовувати "блискавичні кулі" на свій розсуд, як в бойових цілях, так і в побутових. Ми заряджали електроприлади на кораблі і в своїх палацах, підпалювали предмети, кидаючи в них електророзряди, створювали електромережі і електропастки, фехтували блискавками, як древніми шаблями чи списами.
  Загін космо-воїнів, приписаний до нашого корабля, теж тренувався і придивлявся до наших тренувань, але таких великих успіхів, як у нас, ніхто в ньому не домігся, бо всіх секретів концентрації енергії ми їм не розкривали.
  Під керівництвом Одракраза ми опановували різні види сучасної і древнього зброї. Це були і відомі всім по вітражним картинкам бластери, і кинджали, і шаблі, і арбалети, і дротики, і плазмо-списи, і різні вибухові речовини, і навіть звичайні мотузки, ланцюги, палиці - все, що могло потрапити під руку.
  Ойдраза стала тренером з психо-фізіологічних бойових мистецтв, навчаючи нас непомітно, ніби випадково, вимовляти кодові слова і торкатися людини потрібних нам точок, повністю паралізуючи або просто знерухомлюючи її на деякий час. Зрозуміло, ми вчилися і виводити людей з цього стану, торкаючись інших точок або вимовляючи інші кодові слова.
  Дразойка, захопившись біохімічними способами впливу на людину, вчила нас готувати різні відвари, настоянки, суміші, отрути та зілля, які могли як зцілити людину від складних ран чи хвороб, так і вбити абсолютно здорову людину. Вона дуже багато часу проводила в Лікарському Університеті Ийліра, тож я вирішив заодно передати їй і обов'язки Лікаря на нашому кораблі.
  Йойлока, яка захоплювалася музикою, навчала нас застосовувати різні музичні інструменти і певні мелодії для психологічного і фізичного впливу на людей. Цих мелодій у неї було більше десяти, і вона постійно влаштовувала для нас репетиції, поки ми не навчилися виконувати їх майже автоматично.
  Лірідан скрупульозно відточував з нами давню техніку "ділімарк", змушуючи шукати в собі неелектричну енергію (в основному, енергію самозцілення), концентрувати її в собі, запам'ятовувати всі вразливі точки на тілі людини, як, з якою силою, під яким кутом і яким пальцем потрібно торкатися їх для отримання потрібного ефекту. І вдень, і вночі він навчав нас розраховувати положення світил на небі, враховувати час доби і пору року, постійно повторюючи: "Спокій, тільки спокій, ніякої ненависті, це тільки необхідність".
  Іюйріміц показував нам деякі з прийомів НеЛіПроЛа . Він склав і розучив з нами більше двадцяти різних психо-мелодійних римувань, забезпечив нас різнокольоровими аерозольними балончиками зі спеціально підібраними запахами, навчив деяких жестів та рухів, за допомогою яких ми могли не тільки вводити людей у потрібний нам стан, а й робитися для них невидимими. Дуже смішно було спостерігати, як проспівавши і протанцювавши невелику пісеньку, ми вільно могли ходити серед своїх космо-воїнів, а вони нас зовсім не бачили і навіть не відчували наших дотиків.
  Наші космо-воїни тільки диву давалися, як ми легким подихом або просто злегка торкнувшись, валили дерева, пропалювали діри у важкій броні тренувальних човників, без всякої зброї, одними руками чи ногами перемагали їх, озброєних шаблями, кинджалами або списами, одним словом звалювали їх всіх і знерухомлювали хвилин на п'ять.
  Айлірагіз-Гіз, який з'являвся на наших тренуваннях майже кожного дня в незмінному супроводі Ийліцліри, бився і навчався нарівні з нами. Вже напередодні вильоту він зібрав нас усіх разом і сказав:
   - Тепер вихід у Галактику нам не страшний! Ми зможемо за себе постояти і дати відсіч будь-якому агресорові!
   - І де це він уже побачив агресорів? - Тихесенько шепнула за моєю спиною Дразойка.
   - Поки єдина людина з агресивними нахилами, яку я бачила в своєму житті - це Айлірагіз. - Шепнула мені на вухо Айліра.
   - І космо-воїни. - Додав я. - Мабуть, в їх загони підбиралися і записувалися саме ті, в кого вже прокинулося це давнє почуття.
  
  13. ОЙДРАЖ ТА ЙОГО СУПУТНИКИ.
  І ось настав день відльоту. Кожен корабель летів до різних планет, а там, на четвертій орбіті, ми повинні були проводити дослідження, перелітаючи з планети на планету один за одним. Таким чином, кожна планета та її супутники розвідувалися чотирма різними експедиціями чотири рази, що давало більш повну картину досліджень.
  Згідно з планом, Команда Ейлір-Єюя спочатку летіла до Ойдража з його супутниками, а потім повинна була по черзі відвідати Ойдрап, Ойдрак та Ойдрат. Крім нашої Команди, в експедицію вирушили і деякі з наших мам. Наша мама, як керівниця Інфобачення, повинна була збирати інформацію для нових Програм, які висвітлюватимуть події для всіх зель-цок-тів. Мама трьох сестричок-інженерів, як головний інженер Системи, повинна була збирати дані та ідеї для Інженерного Університету. Мама Ойдрази та Дразойки вміла знаходити і придумувати нові технології, а також наштовхувати інженерів на їх розробку. Мама Яйлізи і Яйліми, що мала талант постановки стратегічних питань і знаходити проблеми навіть там, де їх до цього ніхто не бачив, теж була необхідна в такій експедиції. Мама Йойлоки, яка просто марила відродженням життя на планетах нашої Системи і очолювала Астрономічний Інститут, просто не могла не полетіти. Отже, з нами летіло всього п'ять мам.
  Тато залишився керувати живими планетами в якості Головного Радника Айлірагіз-Гіза. А Айлірагіз, звичайно ж, не міг летіти без своєї Ийліцліри і знайшов для неї посаду Головного Супроводжуючого Володаря - повинен же він був чимось відрізнятися від простих людей?!
  Також на борту нашого корабля була дослідницька група різних фахівців в кількості двадцяти зель-цок-тів, військовий загін у кількості десяти осіб і технічний екіпаж корабля в кількості п'ятнадцяти осіб. Крім Айзішухан та Ейжарідан, на корабель влетіло ще три ейжазіми, які, під керівництвом нашої мами, відразу ж окупували Каюту Кристалів. Всього на нашому кораблі летіло сімдесят чотири зель-цок-та. Приблизно по стільки ж людей та ейжазім летіло й на інших кораблях. Це була найбільша космічна експедиція з початку Ізоляції Зель-цок-ської Системи.
  Якщо у свою першу експедицію до планет другої орбіти ми летіли трохи більше тридцяти дев'яти ийлірських діб (близько 70 земних діб, тобто два з третиною місяці), то до четвертої орбіти політ тривав близько шістдесяти двох діб (приблизно 112 земних діб, майже чотири місяці). За цей час ми багато чого дізналися і про планети, і про супутники, і про знищення галактами п'ятої орбіти.
   - Дивно, а чому уламки планет і супутників п'ятої орбіти знищили життя на четвертій орбіті і не заподіяли шкоди планетам третьої та другої? - Запитала у своєї мами Йойлока.
   - Планети і супутники п'ятої орбіти галакти знищували за допомогою якогось випромінювання, яке підривало їх зсередини. Уламки розліталися на всі боки, але більшість через деякий час поверталися на свою орбіту, утворюючи пояс астероїдів. За нашими підрахунками в площині орбіт наших планет до центру, тобто до Зель-цок-ту, могло попрямувати не більше сьомої-восьмої частини уламків. Лише деякі з них були досить великими, щоб заподіяти шкоду нашим планетам.
   - І все ж, чому вони до нас не долетіли? - Не міг заспокоїтися Одракраз.
   - Ми відшукали древню інформацію, яка саме й дасть відповідь на це питання! - Раптом подала голос наша мама. - Ми навіть зробили Дивилку під стародавні пісні ейжазім... - І вона пішла за потрібним їй Кристалом.
  Через пару хвилин ми вже дивилися, як відбувалися давні події, які коментувалися сумними піснями ейжазім. Галакти зігнали весь наш космічний флот вглиб Системи, за кордон четвертої орбіти. Через деякий час майже одночасно з різних точок Зовнішнього Космосу до планет і супутників п'ятої орбіти потягнулися помаранчеві промені. Всього за кілька хвилин після того, як вони досягали поверхні планет, ті вибухали і розліталися шматками в різні боки. Все, що на них було, і уйкри в тому числі, було знищено. Живими залишилися лише ті, хто був у цей час на інших орбітах.
  Деякі з осколків попрямували вглиб Системи. Перші з них почали падати на планети і супутники четвертої орбіти менше, ніж через сто діб після вибухів. За цей час багато ойдрів встигли евакуюватися на планети та супутники третьої орбіти. Зрозуміло, весь потік осколків чотири планети взяти на себе не могли. Щоб ті з астероїдів, які пролітали між ними, не знищили планети внутрішніх орбіт весь Космофлот виступив на їх знищення. Розділившись на загони між чотирма планетами четвертої орбіти, вони один за іншим йшли на смерть. Траєкторії астероїдів прораховувалися і ті з них, які летіли до живих планет і супутників, стародавні косміти таранили своїми кораблями, під зав"язку завантаженими вибухівкою. Це був Великий Подвиг зель-цок-тів, чомусь забутий в епоху занепаду цивілізації. Ті осколки, які планетам не загрожували, пропускалися до Зель-цок-ту. Можливо, саме вони з часом і викликали на ньому той спалах, від якого загинув Айшух...
  Ми всі сиділи, затамувавши подих і склавши схрещені руки на плечах в знак жалоби і пам'яті.
   - Великий Подвиг заслуговує великого пам'ятника! - Серед повної тиші твердо пролунав голос Айлірагіза. - Я його вже бачу... - Погляд Айлірагіза, спрямований в нікуди, затуманився, і навіть дотик до його руки Ийліцліри довго не виводив його з цього стану...
  Цього дня ми більше не хотіли нічого слухати про планети, усамітнившись у своїх каютах, кожен зі своїми думками.
  Лише наступного дня мама Йойлоки продовжила свою розповідь. Рік на планетах четвертої орбіти триває 800 місцевих діб (близько 9,5 земних років), а доба - 48 ийлірських годин (трохи більше 4,3 земних діб), (нагадаємо, що на Ийлірі рік триває 600 діб, а доба - 20 ийлірських годин). Супутники обертаються навколо своїх планет за 80 місцевих діб (більше земного року), а доба на супутниках триває 36 ийлірських години (близько 3,24 земних діб).
  Поки ми летіли до Ойдража, вирішили скласти графік "дня" і "ночі" для нас, звиклих до двадцятигодинної доби. 48 годин ми просто поділили на два і отримали свої особисті ойдражські доби всього на чотири години довші, ніж удома. Виходило, що ми могли працювати вдень 12 годин і вдень також і спати теж 12 годин. Те ж саме і вночі - 12 годин роботи і 12 годин сну. Всі люди і ейжазіми ще в дорозі поділилися на загони так, щоб не заважати один одному на планеті.
  І ось зовнішні Кристали вивели в середину загальної каюти зображення Ойдража з його супутниками - Ойдражен і Ойдражумом. Всі вони були поцятковані астероїдними кратерами, розріджена атмосфера над Ойдражем ледь вгадувалася вузькою смужкою в світлі далекого Зель-цок. Екваторіальна Ойдражен була схожа на чашу, повернену в цей час дном до Ойдража, а порожнистою частиною - до космосу.
   - Чаша не порожня! - Раптом вигукнула Єйнайка. - У неї ніби до половини щось налили!
   - Ні, не налили! - Заперечив Лірідан. - Це щось тверде, і блищить, як дзеркало.
   - Хтось щось налив, заморозив і відполірував до блиску! - Стала розвивати свої спостереження Ойдраза.
   - Я думаю, що в Ойдражен з цього боку врізався дуже великий астероїд, такий великий, що пролетів аж до центру супутника, утворивши величезний кратер. Рідке ядро вилилося в чашу кратера, а потім застигло. - Припустила мама Йойлоки.
   - Якщо в Ойдражен більше немає рідкого ядра, значить, вона не має магнітного поля. - Подав голос один з фізиків.
   - Чому? - Тут же повернулася до нього Єйкайна.
   - Тому що магнітне поле будь-якої планети створюється її рідким розпеченим ядром, в якому рухаються електрично заряджені шари. Немає руху електричних зарядів - немає і магнітного поля. Немає магнітного поля, значить, немає і сили, що відхиляє і убезпечнює радіацію головного світила і його вітер. Зель-цок-ський вітер здув з Ойдражен атмосферу, тому відновити життя на Ойдражен буде неможливо, хіба що глибоко під поверхнею.
   - Або на поверхні застиглої лави всередині чаши. - Додав Одракраз.
   - Таке велике дзеркало можна використовувати в астрономічних цілях! - Заперечила мама Йойлоки.- Не варто його нічим забруднювати. А поселення, якщо знадобиться, можна буде робити під грунтом з зовнішньої сторони чаши, або всередині на її стінках.
   - Прорити тунелі, як у айшухів! - Скептично пирхнув Одракраз.
   - Ні, побудувати коридори і зали, як у Храмі Знань! - Поправила його Айліра.
  Меридіанний Ойдражум, хоча й сильно побитий, виглядав майже круглим, але абсолютно пустельним. Атмосфери на ньому теж не було, мабуть його ядро теж застигло. Поцяткований кратерами сам Ойдраж був овальним, як яйце, поставлене вертикально. Обидва його полюси були укриті багатокілометровими шарами льодовиків. Мама Йойлоки сказала, що і раніше, до Ізоляції на полюсах були льодовики, але не такі величезні. На північній його півкулі на час нашого прильоту була зима, тому ми вирішили сідати ближче до екватора південної півкулі, де було літо і значно тепліше, ніж в інших місцях. Кратерів на планеті було безліч, деякі лежали окремо, деякі йшли ланцюжками, деякі накладалися один на одного, утворюючи пересічні кільця. А деякі складалися з декількох концентричних кіл, ніби в одне місце падали один за одним кілька астероїдів.
  Краї кратерів представляли собою ряди кільцевих гір, вкритих льодовиками. Під літніми променями Зель-цок ці льодовики танули і стікали струмками і невеличкими річечками на дно кратерів, утворюючи в їх центрі майже ідеально круглі озера. Береги цих озер були покриті низькорослою рослинністю. Ми летіли над денною стороною Ойдража, виглядаючи місце посадки. Та ось ми побачили кратер середньої величини, діаметром приблизно в сорок кілометрів* і глибиною близько 980 метрів. До озера в центрі нього стікало сімнадцять струмків.
   - Ось бачите, рівно сімнадцять струмків! Як в піснях-пророцтвах про Команду Ейлір-Єюя! - Радісно вигукнула Яйліма. - Це знак!
  - Але ж нас вісімнадцять! - Нагадала їй Айзішухан.
   - То й що? У піснях співається сімнадцять, отже, нехай буде сімнадцять струмків! - Стояла на своєму Яйліма.
   - Не шукати ж нам кратер з вісімнадцятьма струмками! - Підтримала сестру Яйліза. - А вісімнадцятим нехай буде саме озеро!
   - Гаразд, сідаємо тут! - Вирішив я. - Назвемо це місце Єюй-Черзуш!** (Кратер сімнадцяти струмків).
  Пілоти посадили корабель на рівному майданчику між двома струмками, і ми всі, одягнувши спеціальні захисні комбінезони з масками і запасом повітря в заплічних балонах, схожих на горб панцирної землерийки, вийшли на поверхню Ойдража. Хіміки відразу ж попередили, що знімати маски не варто, бо повітря тут сильно розріджене, а крім того, через вулканічну діяльність, викликану астероїдним бомбардуванням, в ту атмосферу, що залишилася, виділилося занадто багато діоксиду сірки та сірководню. І хоча азоту та
  кисню в ній теж трохи залишилося, дихати таким повітрям буде небезпечно для життя.
  Вода виявилася на вигляд звичайнісінькою, такою ж самою, як на Ийлірі, а от грунт під ногами... Ви не повірите, весь він був перемішаний з антигравом! Якщо раніше сила тяжіння на планетах четвертої орбіти була майже в півтора
  ------------------------ -------------------------------------------------- ---------------------------
   *Для порівняння - на Землі німецьке місто Нердлінген (Баварія) розташоване в астероїдному кратері діаметром 24 км і глибиною 750 м.
   **Чер - струмок, зуш - кратер, чуж - озеро, єюй - сімнадцять (переклад з ийлірської).
  рази більшою, ніж на третій, то тепер тут ходити було значно легше.
   - Звідки тут стільки антиграву? - Ні до кого не звертаючись запитав Одракраз. - Адже його, здається, видобували на п'ятій орбіті?
   - Мабуть, це антигравні уламки планет п'ятої орбіти. - Відповів фізик, який саме розглядав зразок грунту через антителескоп (надалі, для зручності, будемо називати його, як і на Землі, мікроскопом).
   - Чудово! - Радів організатор виробництв. - Тут одразу же можна починати розробки антиграва і посилати його цілими партіями на наші планети! Це ж в корені змінить транспортну ситуацію! І в будівництві! Тепер можна буде будувати міцні і в той же час легкі споруди будь-якої висоти! А в мистецтві... - І він кудись помчав зі своїми новими ідеями.
  Ми з Айлірою вирішили ближче роздивитися рослинність на берегах озера. Шматочок відірваної нами жовтувато-зеленувато-синюватої рослини виявився схожим на губку - варто було його стиснути, як він ставав зовсім маленьким, відпустити - і він знову набирав колишніх розмірів. У цій дивній рослині було безліч дірочок, в яких накопичувалася вода. При стисненні вона витікала, але варто було опустити рослину в воду, як вона знову наповнювалася водою. Біологи, які зайнялися дослідженнями рослин раніше за нас, намагалися визначити, чи є в них живі організми.
  Живі організми першими виявили океанологи, які опустилися на дно озера. Там, над чистою і блискучою антигравною підкладкою, ширяв, як у невагомості, шар мулу, в якому повзало і плавало декілька видів черв'яків, а деякі з них навіть обзавелися плавниками. Дрібні живі організми, схожі на шматочки желе, плавали майже по поверхні озера і ховалися в порах губчастих рослин.
  Через дві години загального натхнення та ажіотажу, командир корабля наказав всім звіритися зі своїми часовими графіками і діяти далі згідно із розробленим раніше розкладом. Згідно з цим розкладом, Команда Ейлір-Єюя вже мала вечеряти, приймати водні процедури і відправлятися спати, хоча Зель-цок на цей час знаходився майже у зеніті.
  ***
  Наш наступний "ранок" почався з заходом Зель-цок за обрій, тобто, з настанням місцевої ночі. Екваторіальна Ойдражен в цей час повернулася до нас у півоберта, і дзеркальне півколо її внутрішнього вмісту висвітлювало околиці, наче дуже сильний прожектор. Меридіанного Ойдражума видно не було. Зірки на небі виглядали так само звично, як і на Ийлірі, тільки значно яскравіше.
   - Це тому, що атмосфера тут набагато тонша і разріджена. - Пояснила Йойлока.
   - З зірками все ясно! - Тут же відреагував Лірідан. - А що ми будемо робити на планеті?
   - Я думаю, що не варто плутатися під ногами у фахівців і заважати їм працювати. - Відповіла Айліра. - У нас повинна бути якась інша мета.
   - Яка? - Одночасно повернулися до неї Єйнайка і Єйкайна.
   - А це повинен вирішити Ейлір-Єюй! - Відповіла Айліра.
  От тобі й маєш! Сама заварила кашу, а розсьорбувати мені! То що ж я можу запропонувати своїй Команді?.. Я сів на великий камінь і задумався. Всі інші розсілися навколо в очікуванні мого рішення.
   - Навіщо ми прилетіли на планети четвертої орбіти? - Запитав я.
   - Щоб відродити на них життя і включити їх до числа обжитих планет Зель-цок-ської Системи! - Відповів Айлірагіз.
   - Навіщо з нами прилетіло так багато різних фахівців?
   - Щоб вивчати тут все з різних боків та точок зору. - Відповіла Айшуханіза.
  - Отже, так! Нехай дослідники все досліджують, ми їм заважати не будемо. Нехай Інфобачення збирає всі дані на Кристали, систематизує та ущільнює їх, а потім показує нам, щоб ми були в курсі всього. Нехай свої інфо-звіти надсилають нам і експедиції з інших планет. Ми все це будемо переглядати, наприклад, у нічний час свого неспання. А в денний ми будемо літати на своїх екіпажах, де нам захочеться, вести власні спостереження і робити власні висновки!
   - Тоді виходить, що зараз ми якраз повинні переглядати всі ці звіти. - Підсумувала Дразойка.
   - Але ніхто до цього ще не готовий! - Заперечила Йойлока.
   - Тоді зараз ми підемо до тих, хто в цей час працює, і зробимо необхідні розпорядження! - Рішуче встав Айлірагіз. - Щоб завтра все вже йшло, як належить.
   - А потім? - Повернулася до нього Ийліцліра.
   - Що потім? - Не зрозумів Айлірагіз.
   - Ну, розпорядження ми будемо роздавати максимум півгодини, а що нам робити весь інший наш "ніч-день"?
   - Сьогодні ми політаємо над нічним Ойдражем. - Озвучив я загальне бажання.
   - Згода! Всім же хочеться тут все подивитися... - Зрадів Одракраз.
  Зробивши необхідні розпорядження, ми вивели свої екіпажі з ангарів корабля і зібралися на березі озера.
   - З чого почнемо? - Запитав Одракраз.
   - Ось з цього самого місця. - Відповів я. - Назву ми йому вже дали - Єюй-Черзуш, а тепер будемо давати назви всім іншим об'єктам!
   - Ура! Я хочу ось цей струмочок назвати своїм іменем! Нехай він називається Яйліма-чер! - Просто застрибала від радості Яйліма.
   - Тоді озеро нехай називається просто Ейлір-Єюй-чуж! - відразу же додала Айліра.- А я собі виберу... Давайте злетимо і виберемо собі відповідні струмочки!
  У відбитому світлі Ойдражен весь кратер з його горами, струмками і озером з висоти виглядав просто казково.
   - Ой, а я знайшла струмок для Айлірагіза! - Скрикнула Айшуханіза. - Он той, з водоспадом! Він найширший, а водоспад виглядає таким погрозливим...
   - А й справді, схожий на Айлірагіза. - Погодилася з нею Ийліцліра.
   - Відтепер і назавжди! - Напівжартома, напівсерйозно проголосив Айлірагіз. - Нарікаю цей струмок ім'ям Айлірагіз-чер!
  Назвавши всі струмки своїми іменами, Айліра запропонувала столицю Ойдража будувати саме в цьому місці.
   - А як ми назвемо майбутнє місто? - Погодившись з нею, запитав Айлірагіз.
   - Так і назвемо - Єюй-Черзуш! - Відповіла Айліра.
   - Треба б і гори назвати. - Ийрийна обвела поглядом зубчастий обрій.
   - Отакої?! Навіщо їх називати?! Нехай будуть Кільцеві гори! - Відмахнувся Одракраз, якому вже не терпілося летіти кудись в інше місце.
   - Е, ні! Якщо вже давати назви, то всьому по порядку! - Підтримав Ийрийну Іюйріміц. - Он там, наприклад, я бачу гарний прохід у вигляді арки, що обвалилася. - Він показав рукою туди, куди дивився. - Пропоную його так і назвати "Арочний Прохід".
   - А он там найвища і гостра гора! - Подивилася в інший бік Украгейра. - Нехай буде "Гора-Спис"!
   - А оте невелике скупчення обсипаних гір схоже на величезного панцирного водяного павука! Такого, якого ми вбили на Ейжаші, тільки в багато разів більшого! - Показала Ийліраз.
   - Це буде "Застиглий Павук"! - Тут же підхопила Ийжараз.
   - А он там ряд майже однакових гір, вони схожі на гребінь для волосся. - Показала нам Ейнайка.- Давайте назвемо їх "Гребінець"?
   - А я знайшов танцюючу людину! - Вигукнув Іюйріміц.
   - Де?! - Розвернулися всі ми, не знаходячи того, що побачив Іюйріміц.
   - Та он! Як ви не бачите?! Придивіться уважніше: он той великий круглий камінь, що висить майже над самою прірвою - голова. Над нею піднята одна рука з розчепиреними пальцями, друга рука лежить на сусідній горі, ніби спираючись на неї. Одну ногу він підняв вгору, майже паралельно першій руці, а друга - це он той виступ, який спускається до самого дна кратера. Побачили?
  Ми уважніше придивилися до того, що описував Іюйріміц і, дійсно, всі ці кілька гір з'єдналися для наших очей в танцюючу людину.
  - "Танцююча людина" - У ту ж мить назвала це гірське скупчення Украгейра.
  Давши назви всьому, чому могли, ми вилетіли з кратера Єюй-Черзуш і полетіли паралельно екватору. Політ над Ойдраж тільки спочатку був захоплюючим, але потім швидко набрид. Кратери, кратери і кратери. Гострі та обсипані гори, вкриті льодовиками, та стікаючі з них струмки і ріки. Озера в центрі облямованих горами долин та убога жовтувато-зеленувато-синя рослинність на їх берегах. Тільки розміри кратерів і озер були різними і кількість стікаючих з льодовиків струмки або річок... Майже такі ж пейзажі розгорталися і в польоті по меридіану. На південному полюсі височів величезний льодовик без кратерів, але смугастий, наче продряпаний величезною багатокігтевою лапою - це з нього стікали і застигали невеликі струмочки.
  Давати назви всім кратерам, горам, озерам і струмкам у нас вже не було бажання.
   - Нехай ті, хто тут будуватимуть міста і будуть жити, самі все і називають! - Вирішив Одракраз. - А з нас і Столиці вистачить!
  До світанку ми повернулися на корабель, повечеряли, прийняли ванни і лягли спати.
  ***
  Наступний наш період неспання почався з виходом Зель- цок у зеніт. Температура повітря в кратері піднялася до семи градусів тепла. Водоспад Айлірагіз-чер гримів ще сильніше, ніж учора. Під ним вже будувалася тимчасова електростанція і тягнулися дроти до будиночків табору, побудованого за пів дня з трансформерів.
   - А навіщо їм знадобився табір? - Здивувалася Украгейра. - Адже в кораблі жити набагато комфортніше і зручніше?
   - Для досліджень. - Відповіла Ийрийна.- Не тягти ж всі зразки на корабель!
   - Ходімо, подивимося, що вони там вже познаходили? - Запропонував Лірідан.
  А познаходили вже досить багато: і цілі шматки антиграва, і антігравний пісок, перемішаний з місцевою породою, і розсипи алмазів та якихось інших диких кристалів, що утворилися колись через високі температури, і більше двадцяти видів живих організмів, і більше десяти видів рослинності... Саме в цей момент команда біологів і геологів збиралася на дно озера, за наступною партією зразків.
   - А можна нам теж? - Яйліза і Яйліма благально переводили погляди з мене на командира підводників і назад.
   - Можна нам з вами? - Запитав я.
   - Можна, тільки якщо дуже швидко! - Відповів той, вже закручуючи на своїй голові прозорий шолом.
  Всього за пару хвилин ми перевдяглися у підводні костюми і наздогнали групу підводників, коли вона ледь зникла під поверхнею води. Спочатку вода здавалася абсолютно чистою і прозорою. Але бачачи, як підводники в ній щось вишукують, ми придивилися і побачили дрібних напівпрозорих тварин, які снували туди-сюди навколо нас. Одні з них досягали розмірів з мізинець, інші були з чверть нігтя, треті взагалі можна було помітити лише тоді, коли вони цілою зграєю налипали на склі шолома, роблячи його "в крапочку". У одних були плавники, у інших - безліч щупалець, треті взагалі були схожі на кульки або чашечки, які то розкриваються, то закриваються...
  Потім ми спустилися до мулистого дна. Вірніше, це нам здалося, що ми спустилися на дно. Насправді товстий шар чистого антиграва, який лежав на дні у вигляді розплющеного коржа, утворював шар відштовхування між самим дном і шаром мулу. У мулі повзали різні хробокоподібні і росли деякі види рослин, між якими плавали прозорі рибки, схожі на бурульки.
  Під шаром мулу не було ні повітря, ні води. На вакуум це теж не було схоже.
   - Якась нематеріальна речовина? - Спробував опустити в нього руку Айлірагіз.
   - Антигравне поле. - Відповів Командир підводників. - Сьогодні ми саме збираємося в нього проникнути і спуститися до самого антиграва.
  Всі підводники активували гравітаційні пояси на своїх комбінезонах і показали нам, як це зробити. Тепер ми вільно могли плавати у тому "щось", що підводники назвали антигравним полем. Це було схоже на невагомість, в якій ми могли пересуватися і вгору, і вниз і в будь-яку іншу сторону. А під нами відбивав світло Зель-цок найчистіший металевий антиграв!
   - А чому за стільки часу, майже мільйон років, він не вкрився хоча би пилом? - Запитала Дразойка.
   - Тому, що він все від себе відштовхує! - Пояснила їй Ийжараз. - Це ж не той антиграв, яким ми звикли користуватися і в якому безліч різних домішок. Це чистий антиграв, який міг утворитися в умовах величезних температур космічного вибуху!
  В цей час команда підводників вже почала пробувати відколоти або відпиляти шматок чистого антиграва від "коржа". Ніякими інструментами їм це зробити не вдавалося. Ми поплавали над ними трошки і вирішили відплисти вбік, щоб не заважати.
   - Я ось що подумала... - Нерішуче перервала загальне мовчання Ийжараз. - Адже якщо це чистий антиграв, то він нічого не важить?
   - Ну, так. - Підтвердив Лірідан.
   - А якщо він нічого не важить, то навіщо відпилювати від нього шматки, коли можна спробувати підняти його весь на поверхню?
   - Ось такий величезний млинець, діаметром вісім кілометрів?! - Здивувався Одракраз.
   - Це озеро має діаметр вісім кілометрів. - Відповіла Ийрийна. - А до дна воно поступово звужується. Думаю, цей млинець має діаметр трохи більше шести кілометрів.
   - Нічого собі! - Вигукнула Йойлока. - Антигравний млинець діаметром у шість кілометрів треба підняти з глибини... А яка глибина води в озері?
   - Всього-то вісімдесят метрів! - Відповіла Єйкайна.
   - Якщо ми будемо піднімати млинець вертикально, то нам доведеться піднімати і весь цей шар води з усіма його мешканцями. - Почала міркувати Єйнайка. - А вони від цього можуть загинути.
   - Значить, нам треба витягати млинець збоку, в один бік, ніби з-під ковдри води! - Здогадалася Украгейра.
   - Пішли, розповімо підводникам! - Вирішила Айліра.
  Як не дивно, ідея з витягуванням млинця-антиграва спрацювала. Місце для витягування вибрали між Айлірагіз-чером і Дразойка-чером, бо відстань між ними була не менше семи кілометрів. Між іншими струмками відстані не перевищували трьох-п'яти кілометрів.
  До краю млинця-антиграва, розташованого на протилежному від табору боці, приєднали кілька металевих тросів, які тягнули тягачи, і антіграв повільно, але благополучно виповз на берег. Шар мулу так само повільно опустився на дно кратера, і озеро перестало бути таким світлим, як раніше, бо дзеркало на його дні зникло. Як це вплине на місцеву флору і фауну? Поживемо, побачимо!
  На березі антигравний млинець виявився не "млинцем", а "блюдцем". Таке собі шестикілометрове у поперечнику блюдце, з товщиною стінок приблизно у сто метрів і товщиною дна близько трьохсот метрів, зависло над берегом між струмками на висоті триповерхового будинку. Для надійності його закріпили тросами, хоча воно нікуди спливати і не збиралося. Цим блюдцем одразу же зайнялися фізики, хіміки і геологи, а ми, щоб не заважати, вирушили в денну подорож над Ойдражем.
  Повернувшись до заходу на корабель, ми повідомили, що кілька подібних "млинців" виявили ще в деяких озерах. Надіслані туди експедиції через кілька днів підтягли до околиць нашого кратера ще два антигравних блюдця, одне мідно-нікелеве, два срібних і одне золоте - всі різних діаметрів. Видно, на планетах п'ятої орбіти були великі нерозвідані поклади цих речовин, які зібралися в круглі бомбочки, що розплющилися при зіткненні з Ойдражем. Тепер розвідка подібних знахідок велася повним ходом по всій планеті.
  
  
  ***
  Прокинувшись, як і належало, в середині ночі, ми пішли дивитися Кристали. Все, що було знайдено на Ойдражі, ми і так вже знали, тому переглянули зведення з інших планет.
  Ойдрат виявився абсолютно мертвою кам'яною кулькою, позбавленою і атмосфери, і магнітного поля, і навіть води. Відновити життя на ньому вартувало би величезних зусиль, тому його вирішили використовувати для видобутку корисних копалин: антиграва, золота, міді, срібла та інших металів, диких кристалів на кшталт алмазів, а також для будівництва заводів космічних кораблів. Адже тут, в умовах космічного холоду вночі* (-182 градуси за Цельсієм) і космічної спеки вдень (+132 градусів за Цельсієм), відсутністі атмосфери і мікроорганізмів, були ідеальні умови для створення нових високоміцних сплавів. Виробничо-житлові міста можна було би побудувати на полюсах, де температура коливалася від +10 до -25 градусів.
  Ойдрап був чимось схожий на Ойдраж, правда рівень азоту і кисню в його атмосфері був на пару відсотків вищим, а рівень діоксиду сірки і сірководню нижчим, що давало можливість оживити його трохи швидше, ніж Ойдраж.
  А от Ойдрак порадував! У нього збереглася майже придатна для життя атмосфера, хоча і невеликої товщини. Температура на екваторі трималася в межах +20 - -25 градусів, а на полюсах не знижувалася нижче -60. Саме на цій планеті вже зараз, зрозуміло, з купою обмежень і додаткових заходів, можна було починати жити. Саме тут витрати на відновлення атмосфери повинні були бути мінімальними. Саме на Ойдраці потрібно було розміщувати Столицю всієї четвертої орбіти.
  - А як же Єюй-Черзуш? - Стало прикро Яйлізі.
   --------- -------------------------------------------------- ------------------------------------------
   *Для порівняння - на Місяці денна температура становить +127 градусів, а нічна - -173 градуси за шкалою Цельсія. На полюсах - від +10 до -15 градусів.
  - Єюй-Черзуш буде Столицею Ойдража! - Впевнено відповів я. - А на Ойдраку ми знайдемо місце для Столиці всієї четвертої орбіти!
   - Тоді давайте полетимо відразу ж туди! - Вигукнув Одракраз.
   - Не можна. Згідно з графіком експедиції, з Ойдража ми повинні вилетіти тільки через чотири дні, і Ойдрак у нашому розкладі стоїть третім, після Ойдрапа. - Розвів я руками. - Хоча ми і Команда Ейлір-Єюя, але зобов'язані рахуватися з усіма іншими людьми!
   - Ще цілих чотири дні на Ойдражі! - Вигукнула Йойлока. - З нудьги можна померти.
   - Тому пропоную летіти на супутники! - Запропонував Айлірагіз.
  Всі з радістю погодилися. Ніч закінчилася, почався світанок, час сну нашої Команди.
  ***
  Наступний наш ранок почався з Ойдражської середини дня. Після сніданку і водних процедур ми відразу же полетіли на овальний меридіанний Ойдражум. Летіти до нього довелося трохи більше шести ийлірських годин (близько 13 земних), тому на огляд супутника у нас залишалося всього близько шести годин неспання.
  Ну, овальний неживий камінчик. Сила тяжіння - майже як на Ийлірі. Усюди кратери, кратери і кратери. Деякі з них з'єднані між собою глубоченними тріщинами-каньйонами, на дні яких у нічний час можна спостерігати появу інію. На денній стороні - космічна спека, на нічний - космічний холод. На полюсах - тонкий шар льоду, не більше двох-трьох метрів. Нічого цікавого, але один день пройшов.
  Назад на Ойдраж ми летіли на автопілоті і всі спали. Прилетіли після заходу, і пішли досипати у свої каюти на кораблі.
  Прокинувшись в середині ночі, ми, як завжди по черзі поплескались в кабінках-басейнах, поснідали і пішли переглядати зведення з Кристалів. Потім трохи побродили по нічному Ойдражу, позаймались бойовими мистецтвами і навіть, за наполяганням Айлірагіза, трохи потренувались у читанні та письмі. На світанку пішли спати знову до місцевого полудня.
  ***
  Після полудня ми полетіли на чашеподібну Ойдражен.
  Поки летіли, уявляли, якою має бути архітектура майбутніх міст, кожен пропонував свій варіант, сперечався і відстоював його, тому до Ойдражен ми підлетіли, не помітивши, як пролетів час. На цю мить ми всі погодилися, що міста треба будувати саме в кратерах, тоді кожне місто матиме своє власне озеро, свої струмки з прісною водою і свої загороджувальні гори, що захищатимуть від вітрів амфітеатр міста.
  Для неспання залишалося всього трохи більше п'яти годин, тому я запропонував спочатку оглянути зовнішню сторону "чаші", а вже потім, після сну, внутрішню.
  Зовнішня частина Ойдражен майже нічим не відрізнялася від Ойдражума - все ті ж кратери і тріщини каньйонів. Тільки тріщини ці були неглибокими і покривали всю поверхню густою мережею, як візерунком.
   - Непогано вони розписали чашечку... - Навіть замилувалася Єйнайка.
   - Хоч в Галереї Мистецтв виставляй! - В тон їй відповіла Єйкайна.
  На Ойдражен не виявилося ні атмосфери, ні льодових шапок, ні навіть інію. Тому, посадивши свої човники на внутрішній стінці "чашечки", ми повечеряли і лягли спати.
  Через дванадцять годин ми прокинулися і вийшли на поверхню. Стінки "чашечки" не були зриті кратерами, вони представляли собою рівну поверхню, злегка присипану пилюкою, на якій ми весело залишали ланцюжки своїх слідів.
   - А чому тут немає кратерів? - Запитала, ні до кого не звертаючись, Яйліза.
   - Мабуть, всі їх вирівняв той великий астероїд, який перетворив Ойдражен на чашку. - Відповіла Йойлока, а потім, вже після цього, всередину астероїдам було важче потрапити.
   - Ну, звісно! Це ж треба прицілитися і залетіти в середину! - Засміявся Одракраз.
   - Полетіли до застиглої лави! - Запропонувала Ийліцліра, яка вже набігала навколо Айлірагіза багатовиткову спираль своїх слідів.
  Поблизу вміст "чашечки" на дзеркало схожим вже не був. Дуже рівна поверхня була, як і все навколо, присипана шаром космічного пилу. Пил був неглибоким, всього близько півметра. Згрібаючи його в сторони, ми змогли дістатися до твердої поверхні. Тут лава, розтопивши астероїд, яакий врізався в Ойдражен, змішалася з його речовиною і створила якийсь невідомий нам до цього сплав. Сплав притягував органічні сполуки (нас в тому числі) і відштовхував будь-які інші, чи то метали, чи то воду, чи то технічні композитні з'єднання.
   - Нічого не розумію! - Поекспериментувавши деякий час з різними матеріалами, нарешті, втратила терпіння Ийжараз.
   - То й не треба розуміти! - Відповів їй Одракраз. - Нехай сюди прилітають научники, розбираються і розуміють. Наша справа - розвідка. Ми все розвідали, на Кристал записали, можемо летіти назад!
  
  14. ІНШІ ПЛАНЕТИ ЧЕТВЕРТОЇ ОРБІТИ.
  Ойдрап, як близнюк Ойдража обрадував нас тільки більш щільною і менш отруйною атмосферою, в якій вже навіть можна було дихати до трьох хвилин. Наші попередники залишили нам дослідний табір у величезному кратері, розташованому чітко на лінії екватора. Цей кратер був діаметром близько сорока кілометрів, а глибиною всього близько восьмисот. У центральне озеро цього кратера стікало всього дванадцять струмків.
   - Треба би для Столиці підшукати інше місце. - Задумливо оглядаючи краєвид під нашими екіпажами, запропонувала Йойлока. - Щоб було сімнадцять або вісімнадцять струмків.
   - Не треба! - Заперечив Айлірагіз. - Столиця планети четвертої орбіти повинна мати свою числову символіку: чотири планети плюс вісім супутників - всього дванадцять!
   - А як ми її назвемо? - Запитала Ийліцліра.
   - Так... - Задумався Айлірагіз. - Нехай столиця називається Еюй-Черзуш*! - Нарешті, вирішив він.
  Пейзажі Ойдрапа майже нічим не відрізнялися від пейзажів Ойдража, хіба що більш різноманітною і високою рослинністю, серед якої можна було навіть знайти дрібних амфібій і сухопутних тварин. Дно озера Зушчур складалося з гранітних і базальтових порід, але в деяких кратерах, як і на Ойдражі нашими попередниками були знайдені металеві та антигравні "блюдця". Антиграв був за нашим методом витягнений з озер і ширяв над поверхнею в місцях його знахідок, а метал ще треба було видобувати.
   Екваторіальний супутник Ойдрапа Ойдрапез майже не постраждала, на ній навіть збереглася частина атмосфери і води. А ось у меридіанного Ойдрапуза, був зрізаний, як ножем, весь північний полюс, але не горизонтально, а під кутом в двадцять п'ять градусів до його екватора.
   - Ідеальний космодром! - Дивлячись на рівно зрізаний майданчик планетарного масштабу, вигукнув Айлірагіз. - Саме звідси і зможуть стартувати гігантські галактичні кораблі нашого Космофлоту!
  
   ---------------------------------------- -------------------------------------------------- -----------
   *Еюй-Черзуш - Кратер дванадцяти струмків.
  - Але ж тут немає атмосфери! - Заперечила Ийліра. - Життя тут буде дуже важким.
   - Сюди галактичні кораблі будуть прилітати, не завдаючи незручностей нікому з живих. А жити можна буде на самому Ойдрапі чи на Ойдрапез! Скільки тут летіти на звичайних крейсерах або навіть човниках! - І він відразу ж через перемовку віддав розпорядження фахівцям про початок планування будівництва головного галактичного Космодрому саме на зрізі Ойдрапуза.
  Поки дослідники займалися своєю роботою на Ойдрапі, наша Команда літала туди-сюди, давала назви найбільш помітним рельефам, намагалася приручити маленьких, вкритих хутром тварин, які жили в середніх широтах планети, риючи собі нори в снігу. І з нетерпінням чекала часу перельоту до Ойдраку.
  ***
  І ось ми, нарешті, на Ойдраці! Три експедиції, побувавши тут вже до нас, побудували навіть тимчасове місто в рідкісному листяному лісі навколо озера в одному з кратерів біля екватора.
   - Ну, як один з дослідницьких центрів це місто і годиться... - Скептично оглянув його з висоти Айлірагіз, але для столиці Ойдрака і всієї четвертої орбіти треба підшукати щось інше...
   - Яке? - Запитала Ийліцліра.
   - Щось більш масштабне і символічне. - Відповів Айлірагіз.
   - А де шукати будемо? - Поцікавилася Айшуханіза.
   - Звичайно ж, поблизу екватора! Тут клімат найбільш сприятливий.
  Гуляти по Ойдраку було приємно: температура близько двадцяти чотирьох градусів тепла, цілком придатне для дихання повітря, в півтора рази більшу, ніж на Ийлірі силу тяжіння компенсували антигравні вставки в комбінезонах.
  Зверху Ойдрак теж виглядав більш симпатичним за інші планети. Кратерів на ньому було не дуже багато, більшість з них вгадувалися по круглим воронкам синьо-зелених лісів навколо озер, щільні хмари утримували тепло, тому кільцеві кратерні гори на екваторі не всі були покриті льодовиками. У північних широтах круглий рік тримався сніг і льодовики. Влітку з них бурхливими потоками текли до екватора річки, утворюючи величезні моря в екваторіальній і тропічній зонах.
  Раніше, до Ізоляції, суходіл на Ойдраці був представлений двома великими материками, розташованими широким поясом уздовж екватора і дрібними островами в льодовитих Північному та Південному морях. Тепер залишився невеликий материк і безліч великих та дрібних островів на екваторі і величезні льодовики на полюсах. Всі ми полетіли вздовж лінії екватора на захід.
   - Ось цей острів підійде? - Запитала Украгейра, помітивши під екіпажем острів середньої величини з невеликим кратером, в який стікало три широкі річки.
   - Ні! - Коротко відповів Айлірагіз.
   - А цей? - Лірідан побачив величезний кратерний острів зі стрімкими стінками, оточеними морем, і центральним озером, в який вода потрапляла через дві морських затоки.
   - Ні!
   - А он той? - Трохи північніше екватора розташувався майже плоский острів з невеликим кратером, але не в центрі, а майже на самому сході. - У кратері можна буде побудувати Головний Палац, а все інше місто розташується на рівнині.
   - Ні!
  Що ми не пропонували Айлірагізу, як не аргументували свої пропозиції, його ніщо не влаштовувало. Острови закінчилися, тепер ми летіли над єдиним материком Ойдрака.
   - Ось він! - Раптом скрикнув Айлірагіз, вказуючи кудись у далечінь.
  Що саме його так обрадувало, ми поки зрозуміти не могли. А коли підлетіли ближче, побачили дійсно чудовий краєвид. Здавалося, він був створений штучно спеціально для столиці Ойдрака. У південно-західній частині материка гори і ліс вимальовували чотири ідеальні концентричні кола. Якщо в самому центрі розташовувалося кругле озеро, то кожна наступна окружність примикала до наступного кільця гір чи то кільцевим озером, чи то каналом.
   - Це ж треба так було вцілити! - Вигукнув Одракраз. - Чотири рази в одне місце!
   - І кожного разу астероїд був все меншим та меншим! - Додала Ойдраза.
   - Дивіться! - Айлірагіз облітав кратерний комплекс по зовнішньому кільцю. - Спочатку сюди впав просто величезний астероїд - бачите, його діаметр перевищує сто тридцять кілометрів, а кільцеві гори підносяться всього на двісті-триста метрів. Далі, поступово знижується ліс і виходить до пологого піщаного берега кільцевого озера. Інший берег цього озера - кільцеві гори наступного кратера.
   - Їх висота не більше ста п'ятдесяти метрів. - Оцінила гори Ийліцліра.
  - І знову ліс спускається до кільця води! - Продовжила Єйнайка.
   - Цікаво, а як виникли ці кільцеві озера? - Замилувалася білосніжним піском узбережжя Єйкайна.
   - Струмки з гір стікають, а далі впираються в інші гори, ось і виходить кільце води! - Пояснила Ийліра.
   - А потім ще одне кільце, а потім в самому центрі - кругле озеро. Дійсно дуже красиво. - Яйліма злетіла вище, щоб помилуватися всім пейзажем.
   - Не тільки красиво, але й символічно! - Відгукнувся Айлірагіз. - Столиця четвертої орбіти буде складатися з чотирьох кілець!
   - А давайте порахуємо, скільки там стікає річок і струмків? - Запропонувала Айліра. - Може, і вони що-небудь символізують?
  В центральне кругле озеро впадав один широкий бурхливий потік. Величезний і ревучий водоспад пробив скелі найменшого кратера. З кільцевого озера за ними вода стрімко обривалася зі стометрової висоти вниз, а потім широкою рікою вливалася в озеро діаметром у півтора кілометри і глибиною близько чотирьохсот метрів. На протилежному боці озера крізь ліс майже паралельно один одному пробиралися два невеликих веселих потічка. Це озеро знаходилося приблизно на півтора кілометра нижче рівня океану. Його береги піднімалися пологою лійкою приблизно на п'ятсот метрів до кільцевих гір, найпомітніші піки яких піднімалися не більш, ніж на сто п'ятдесят метрів, утворюючи лійкоподібне кільце шириною близько п'ятнадцяти кілометрів.
  Самі кільцеві гори були не ширше кілометра, а за ними - двохсотметрове кільце озера, вода з якого зуміла пробити для себе стік у вигляді водоспаду і двох потічків.
  Наступна воронка була глибиною близько п'ятисот метрів і шириною - до десяти кілометрів. Потім гори висотою всього близько п'ятдесяти-шістдесяти метрів і озеро за ними, вода з якого двома спокійними річками стікала в перше кільцеве озеро. Серед лісу ми не відразу помітили ще чотири тонесенькі потічка, які вливалися в кільцеве озеро, не відкрито, а під купами каміння, навалених на його берегах.
  Наступне кратерне кільце було шириною близько шістнадцяти кілометрів, включаючи і півкілометрове кільцеве озеро, і кілометрову гряду невисоких, всього близько ста метрів, гір. Четверте кільце було найширшим - близько двадцяти п'яти кілометрів, включаючи ширину кільцевої гряди і вузьке, схоже на річку озеро шириною всього близько двадцяти п'яти-тридцяти метрів.
   - Ви бачите символіку?! - Захоплювався Айлірагіз. - Чотири кільця - чотири орбіти. Центральне озеро - як Зель-цок. У нього впадає всього одна річка - як Айшух на першій орбіті і два потічка - як його супутники. В кільцеве озеро другого кратера впадають дві річки - як Ейжаш та Ейжас, а чотири потічка, що ховаються під камінням - це їх супутники. У наступне кільце води впадає два широких струмка і одна річка - всього три, як планети третьої орбіти...
   - А струмки-супутники? - Запитала Айшуханіза.
   - Може, вони десь там і ховаються... Та навіть якщо їх і немає, то можна зробити! Адже ми все одно тут все забудовуватимемо і перебудовуватимемо! - Відмахнувся Айлірагіз. - А оце четверте кільце - це четверта орбіта!
   - Аге ж, тільки не вистачає чотирьох річок і восьми струмків! - Посміхнувся Лірідан.
   - Не поспішайте! - Знизився до самих верхівок дерев Іюйріміц.- Там якась вода пробирається, не могло ж озеро виникнути просто так!
   - А може, в нього вода набігла з третьої гряди! - Припустив Одракраз.
   - Ні, треба спуститися під дерева і пошукати струмки! - Заперечила Яйліма.
  Ми всі спустилися і взялися відшукувати струмки. Маленьких і звивистих, всього їх виявилося дев'ять.
   - Не вистачає для четвертої орбіти. - Похитала головою Йойлока. - Треба би ще три знайти...
   - Дивіться! Он, на тій стороні озера з гір третього кратера стікає невеликий водоспад! Це вже десять! - Раптом обрадувала всіх Ийжараз.
   - Давайте ще пошукаємо! - Надихнулася Ийрийна.
  Але більше ані річок, ані потічків, ані водоспадів ми не виявили.
   - Нічого! - Заспокоїла всіх Ийліраз. - Якщо ми все одно будуватимемо, то можна з гір провести ще два штучних водоспади або струмки. Символіку можна і підігнати.
  - Можна, звичайноо! - Погодився Айлірагіз. - Отже, Столицю Ойдрака та всієї четвертої орбіти будемо облаштовувати саме тут! А назвемо її... Ойдрак-Ойкер* - І він через перемовку зв'язався з фахівцями, передаючи координати майбутньої столиці.
  Меридіанний супутник Ойдракуб виявився мертвим, зате екваторіальна Ойдракеб цілком була готова до відновлення, зберігши і магнітне поле, і частину атмосфери.
  Ойдрат та обидва його супутника Ойдратек і Ойдратук виявилися мертвими пустельними кульками без атмосфери і магнітного поля, щільно всіяні кратерами. Нічого цікавого на них ми не знайшли, якщо не брати до уваги запасів астероїдних металів і антиграва. Відновлювати їх не мало сенсу, а от видобутком корисних копалин і будівництвом переробних заводів зайнятися було варто. Визначати місце майбутньої столиці Ойдрата ми не стали, вирішивши, що її збудують там, де виникне найбільший завод.
  Закінчивши з розвідкою планет і супутників четвертої орбіти, ми полетіли назад, на свій рідний Ийлір.
  
  15. ПОВНА СИСТЕМА.
  В дорозі Айлірагіз знову причепився до нас зі своїм улюбленим писанням.
   - Ну, навіщо нам це потрібно? - Пробував відв'язатися від нього Лірідан. - Ми вже і так сяк-так вміємо і читати, і писати. Невже, цього мало?
   - Мало! - Твердо відрізав Айлірагіз. - Я хочу, щоб ви вміли це робити дуже швидко і автоматично.
  
  -------------------------------------------------------------------------------
   *Ойдрак-Ойкер - Чотири кільця Ойдрака.
  - Навіщо? - Намагався відтягнути подалі нецікаву справу Лірідан.
   - Щоб бути цивілізованими галактами.
   - А може, галакти і самі вже ні писати, ні читати не вміють? Як це вміння може статися нам у нагоді практично?
   - Уявіть екстрену ситуацію: всі техніки і інженери загинули, пілотів теж немає, ви перебуваєте у глибокому космосі і вам треба дістатися до дому... Як ви будете керувати кораблем? Це ж вам не човник і не екіпаж, там купа всяких кнопок, важелів, екранів і всього іншого.
   - Ну?.. А Кристали навіщо? Запитаємо у них.
   - Поки запитаєш, поки він відповість, поки ти збагнеш, про що йде мова, поки зорієнтуєшся серед всіх цих апаратів управління, тебе вже підстрілять або візьмуть у полон.
   - Хто?! - Вже не питав, а все більше розпалювався Лірідан.
   - Які-небудь войовничі галакти! - Втрачаючи терпіння, закричав Айлірагіз.
   - Гаразд, заспокойся! - Торкнув його за лікоть Іюйріміц. - Що ти пропонуєш?
   - Я пропоную підписати всі агрегати на кораблі, навчитися їх швидко читати і відразу ж діяти!
   - Цього ще тільки не вистачало! - Схопився за вуха Одракраз.
   - А чим нам ще займатися шістдесят два дні польоту до Ийліра? - Дипломатично вирішила заспокоїти всіх Айліра. - Будемо підписувати, будемо читати, будемо запам'ятовувати. Треба бути готовими до будь-яких ситуацій в Галактиці!
  За час польоту до третьої орбіті, ми встигли підписати всі агрегати і приміщення нашого корабля. Тепер він так і майорів червоними, жовтими, синіми, зеленими та чорними літерами. Для початку ми запам'ятали, що червоні написи - це аварійні агрегати, зелені - системи життєзабезпечення, жовті - зв'язок і спостереження, сині - автоматична настройка і ремонт пошкоджень, чорні - техніка. Потім Айлірагіз з екіпажем корабля ганяли нас від агрегату до агрегату, поки у нас у мозку не склалася чітка відповідність між ними і написами. До кінця польоту вся наша Команда вже цілком самостійно могла керувати всіма системами.
   - От бачите, нічого складного! - Радів Айлірагіз. - Тепер, що би не трапилося, я за нас спокійний!
  ***
  Поки ми літали, на Ийлірі, виявляється, пройшло 283 дні, майже півроку! (Земний рік і майже п'ять місяців) За цей час багато що встигло змінитися.
  По-перше, тато. Переставши бути Властителем та оселившись у палаці своєї десятої дружини, він настільки з нею зблизився, що, незважаючи на своє оскоплення, в ньому прокинулося кохання. Тепер не тільки Айлірагіз з Ийліцлірою дивилися одне на одного якимось незрозумілим поглядом, а й тато з десятою дружиною теж. Такі ж пари закоханих все частіше стали зустрічатися як серед Володарів і Правителів, так і серед простих людей. Слово "кохання", яке було ще недавно таким екзотичним, стрімко вривалося у життя.
  Разом з коханням у зель-цок-тів поступово прокидалися й інші почуття: заздрість, ненависть, агресія. Ті з зель-цок-тів, хто захопився бойовими мистецтвами, шукали приводів випробувати своє вміння у ділі, тому на вулицях все частіше відбувалися бійки. До моменту нашого повернення становище настільки загострилося, що Айлірагіз-Гізу довелося особливим указом заснувати Службу Порядку.
  Іюйріміц розробив психологічні тести, за якими в цю Службу підбиралися особливо урівноважені і принципові люди. Тих, хто порушував порядок, вони спочатку паралізували легким зарядом бластерів, а потім відправляли на примусові роботи. Особливо буйних відправляли на будівництво об'єктів на відроджуваних світах. Тим, хто відчував у собі ознаки агресії, але не хотів заподіювати шкоди оточуючим, пропонувалося пройти психологічну підготовку самоконтролю над почуттями, що прокинулися. Іюйріміц створив цілий Психологічний Інститут, філії якого були на всіх планетах. У ньому не тільки допомагали людям адаптуватися до нових почуттів, а й готували Фахівців-Психологів, здатних допомагати конкретним людям в конкретних випадках. Також тут почали готувати Космо-псіхологів, здатних стежити за соціальною ситуацією в далеких мандрівках і попереджати можливі конфлікти серед членів великих екіпажів.
  Деякі зель-цок-ти почали нарікати і обурюватися, кажучи, що до змін, внесених у життя Ейлір-Єюєм, все було звично і спокійно, а тепер все стало набагато гірше. На це нашій агітаційній групі довелося підготувати виступ, в якому ми пояснювали, що галактичне щеплення від почуттів, яке справно працювала майже мільйон років, перестало діяти якось занадто різко. Саме своєчасна поява Ейлір-Єюя допоможе всім подолати перехідний період від штучно збіднених почуттями ізолянтів до повноцінних галактів. Для цього ми вводимо нові способи виховання та соціальної адаптації, які допоможуть бути терпимими до думок та бажань інших, і навчать володіти всіма своїми почуттями, тобто, вмінню тримати себе в руках.
  Крім індивідуальних конфліктів стали проявлятися і масові. Так, наприклад, коли у віці 976 років померла Володарка Ийліма, її шістнадцять сестер і один брат - Правителі Провінцій - відмовилися звільняти свої місця для її вісімнадцяти дітей, деякі з яких ще навіть не досягли Фізичної Зрілості.
  Бунт підняв, як не дивно, наймолодший її брат Ийліміз, правлячий острівною Провінцією у Південній півкулі, схожою на морську тварину з дев'ятьма щупальцями. Підмовивши свою сестру-сусідку, що правила островом, схожим на півмісяць і розташованим на протилежному березі Льодового Моря, він запропонував скинути і навіть вбити всіх дітей Властительки, включаючи і її Спадкоємицю. Себе він бачив Властителем Ийліма, пропонуючи іншим сестрам залишатися Правительками своїх Провінцій. Кожна з Правительок змогла підібрати на свою підтримку по кілька десятків найбільш агресивних городян, і всі вони на перевізних двадцятимісних екіпажах рушили до Головного Палацу Ийліма, який розміщувався на найбільшому екваторіальному острові, поділеному на дві Провінції.
  Нову Спадкоємицю-Властительку підтримали її сімнадцять сестер і тітка - Правителька другої половини цього острова. Вони теж змогли зібрати навколо Головного Палацу кілька сотень захисників з народу і тримали оборону до тих пір, поки не втрутився Айлірагіз-Гіз.
  Дізнавшись про немислимі раніше події на Ийлімі, Айлірагіз зібрав під своїм командуванням кілька сотень космо-воїнів, озброєних найсучаснішою зброєю та навчених всім видам бойових мистецтв, і відправився на Ийлім. Його військо прибуло в той момент, коли бунтівники зібралися атакувати Головний Палац на екіпажах з повітря. Зав'язався бій, багато бунтарів загинули, порядок на Ийлімі був відновлений.
  Відповідно до багатовікових традицій, після смерті Властителя, його місце займав Спадкоємець або Спадкоємиця, а всі його брати та сестри ставали Правителями Провінцій. Колишні Правителі переходили в розряд простих людей і ні на яку владу більше не претендували. В умовах придушення бунту, Айлірагізу довелося внести зміни в закон. Як і належить, він оголосив Спадкоємицю Айларіму Властителькою Ийліма і його супутників Ийлімаз і Ийлімоза. Всіх її сестер, як і належить, Володар Зель-цок-ської Системи проголосив Правительками Провінцій.
  Наша Команда, яка прилетіла слідом за військом Айлірагіза, виступила перед народом Ийліма і зажадала дотримання всіх законів Зель-цок-ської Системи, міняти які дозволено тільки Месії-Єюю та Володарю.
  Людей, яких Правителі зробили своїми спільниками в бунті, довелося покарати. Вони були відправлені на розробки корисних копалин на мертвих світах четвертої орбіти з правом проживання в упорядкованих містах живих планет.
  Усім Правителям-бунтівникам Айлірагіз-Гіз не дозволив вважатися простими людьми, а відправив на крейсерні роботи першої орбіти.
  На цей час в газопиловому поясі першої орбіти, по якій колись обертався Айшух зі своїми супутниками Айшухон і Айшуханом, виявили невеликі злитки золота, міді, заліза, срібла, а також такі металеві сплави, про які раніше ніхто не мав уявлення. Тепер невеликі крейсери, влітаючи в кільце першої орбіти, виловлювали всі ці злитки і сплави, деякі з яких досягали навіть двох кілограмів, і звозили їх на Ейжашуд, екваторіальний супутник Ейжаша, де була обладнана Фізична База. Там ці метали і сплави досліджувалися і спрямовувалися на необхідні виробництва в інші точки Системи.
  Там же, на Ейжашуд, було побудоване підземне містечко для колишніх правителів-бунтівників та їх найбільш завзятих прибічників. Всі добровільні робітники першої орбіти проживали в містах кліматично більш комфортних Ейжас і Ейжаша та їх меридіанних супутників.
  ***
  Поступово вся Зель-цок-ська Система оживала. На Ейжас та Ейжаші, а також їх меридіанних супутниках Ейжаседі та Ейжашаді, завдяки розпорошеним у верхніх шарах атмосфери аерозолям, клімат став більш м'яким і відрізнявся від ийлірського всього на десять-п'ятнадцять градусів. Навіть на екваторіальних Ейжасуд та Ейжашуд стало трохи прохолодніше, в літню пору океан уже нагрівався не до вісімдесяти-дев'яноста градусів, а всього до сімдесяти. Взимку там, правда, стало холодніше, температура іноді знижувалася до нуля, але жити в таких умовах вже цілком було можна.
  Всі планети і супутники другої орбіти вже були повністю обжиті, в численних містах рівноправно жили ейжазіми і ийло-уйкро-ойдри, народжувалося все більше дітей від змішаних шлюбів, з'являлося все більше хлопчиків і дівчаток як з крильцями, так і з ніжками.
  З двох племен айшухів на Ейжаші вижило тільки одне. Доброзичливі айшухи вступили в контакт з зель-цок-тами і стали навіть наслідувати їх дії та використовувати їх побутові знаряддя, а відтак їхній інтелект почав стрімко зростати. Дослідники казали, що можливо, в цьому також допомогла і генетична пам'ять, успадкована від стародавніх, розумних айшухів, але приспана в епоху Ізоляції. У своїй більшості вони вже переступили через три бали за шкалою Ересів і були зараховані до числа ересів-зель-цок-тів. Звичайно ж, їм потрібно було ще багато чому навчитися, але трохи розмовляти вони вже вміли.
  В умовах все більшого заселення планети зель-цок-тами, у агресивного племені айшухів ставало все менше територій для полювання. Спочатку вони перебили і з'їли своїх сусідів, а потім, бачачи, що люди та ейжазіми їм не по зубах, вирушили до племені доброзичливих айшухів. Там, неподалік від Меморіалу Команди, побудованому навколо панцира морського павука, відбулася вирішальна битва, під час якої і загинули всі агресивні айшухи.
  Те плем"я айшухів, що залишилося, почало швидко розмножуватися, в чому їм допомагали Лікарі, навчатися і тепер все більше їх представників вливалися у співтовариство зель-цок-тів. Останнім часом Лікарі стали стверджувати, що айшухи почали ділитися на жіночі та чоловічі особини, а значить, вимирання їм уже не загрожує.
  Туристам, які прилітають на другу орбіту, рекомендують подивитися на Ейжаші Меморіал Команди Ейлір-Єюя, Давню Столицю Ейжаша, відвідати заповідник, в якому живуть айшухи і погратися з рисжизімками, а на Ейжасі - відвідати Острів П'яти Каньонів і ознайомитися з архітектурою нових міст.
  ***
  На четвертій орбіті будівництво теж йшло повним ходом. Було відновлено атмосфери на Ойдражі та Ойдрапі, облаштовані їх столиці, будувалися інші міста. Ойдрак взагалі тепер відрізнявся від Ийліра тільки кільцеподібною архітектурою міст і більш холодним кліматом зі сніжними зимами. Зрозуміло, найкрасивішими та найпривабливишими як для життя, так і для туризму, стали столиці цих планет.
  Столиця Ойдража Єюй-Черзуш з його сімнадцятьма струмками і водоспадом Айлірагіз-чер була побудована у вигляді амфітеатру, поділеного струмками на сектора. Грунт, перемішаний з антігравним піском, робив силу тяжіння тут такою же, як на планетах третьої орбіти. А та губчаста рослинність по берегах струмків і озера виявилася справжнім делікатесом та джерелом безлічі корисних вітамінів і мікроелементів. Продукти з неї не просто тамували голод і доставляли кулінарну насолоду, а й робили організм набагато бадьорішим і витривалішим.
  Столиця Ойдрапа Еюй-Черзуш, амфітеатр якої був поділений на сектори дванадцятьма струмками, зниженою силою тяжіння не славилася, зате на дні її озера всім бажаючим надавалася можливість збирати алмази, смарагди, аквамарини, сапфіри та інші дикі кристали, які можна було використовувати для прикрас.
  Столиця Ойдрака і всієї четвертої орбіти Ойдрак-Ойкер, розташована кільцями в чотири яруси, добудувавши відсутні штучні струмки та ріки, тепер несла в собі повну символіку Системи Зель-цок: озеро Зель-цок-чуж, чотири яруси, як чотири орбіти Зель-цок-ської Системи, в кожному ярусі кількість річок і струмків збігалася з кількістю планет та супутників кожної орбіти.
  На Ойдраті столицею умовно можна було назвати підземну базу розробників корисних копалин і працівників різних заводів, які жили тут вахтовим методом по двадцять діб. Постійне місце проживання вони вибирали в упорядкованих містах обжитих планет.
  До речі, майже всі заводи і шкідливі виробництва з живих планет були перенесені на мертві, де тут - на Ойдражумі, Ойдракубі, Ойдраті, Ойдратеку та Ойдракебі, в космічних умовах видобувалися корисні копалини, створювалося все важке обладнання, паливо, антігравні підкладки, а також будувалися всі види транспорту, в тому числі і космічні кораблі.
  В чаші Ойдражен була обладнана Обсерваторія з найбільшим телескопом Системи і облаштований найбільший Астрономічний Університет. У внутрішніх стінках "чаши" були вириті підземні комплекси з житловими кварталами, місцями для відпочинку, штучними садами і басейнами, лабораторіями, Сховищами Знань та іншими спорудами.
  На Ойдрапузі був побудований найбільший Космодром, оточений системою підземних ангарів, складів і готелів, безліч кораблебудівельних заводів та технічних проектних інститутів.
  У найнижчій точці зрізу Ойдрапуза був встановлений Пам'ятник Космо-воїнам, які ціною свого життя врятували планети третьої і другої орбіт. Виглядав він як величезний амфітеатр, на лавках якого могли поміститися двадцять тисяч глядачів, інші бажаючі могли зависнути над пам'ятником в своїх екіпажах або човниках. Всередині амфітеатру була відображена вся Зель-цок-ська Система - сам Зель-цок у вигляді величезної кулі, що світиться, планети першої, другої, третьої і четвертої орбіт, пояс астероїдів на п'ятій орбіті. Все це було виконано з місцевого грунту і антигравної крихти, сплавлених між собою будівельним розчином, тому всі об'єкти висіли в просторі на висоті двадцяти метрів над рівнем поверхні Ойдрапуза. З "пояса астероїдів" постійно вилітало каміння-астероїди в сторону четвертої орбіти, а між третьою і четвертою орбітами постійно зароджувалися, ніби з нізвідки, стародавні космольоти. Космольоти мчали назустріч астероїдам і стикалися з ними на четвертій орбіті між її планетами. Відбувалися яскраві спалахи, які робили невидимим для глядача відсмоктування відпрацьованого матеріалу під поверхню дна арени. Там, за допомогою автоматичного моделювання, з цього матеріалу знову формувалися астероїди і космольоти, відводилися в потрібні камери і звідти знову вистрілювалися у пояс астероїдів і простір між четвертою та третьою орбітами. Таким чином, здавалося, що космо-воїни з'являються і летять на смерть безперестанку, день у день, з року в рік, продовжуючи свій подвиг для наступних поколінь.
  До речі, антиграв, якого тепер стало дуже багато, змінив способи пересування на всіх планетах. Тепер кожен міг літати на індивідуальних екіпажах, в кріслах або просто на гравках*.
  Інженери-космобудівельники розробляли нові двигуни для переміщення на великі відстані в межах Галактики. Створювалися і перевірялися все нові і нові теорії, а наші Ийрийна, Ийліраз і Ийжараз були не останніми з розробників.
  Як не дивувався Лірідан, та тепер всі космічні кораблі і навіть невеликі крейсери мали написи на своїх агрегатах, системах, механізмах і так далі. Всі косміти зобов'язані були вміти читати і писати, тому навчання читанню та письму стало загальним. Виник навіть новий напрямок у мистецтві - література, яким почали захоплюватися багато зель-цок-тів. У
  
  ---------------------------------------- -------------------------------------------------------------
   *Гравка - невелика пластина на антігравній підкладці, схожа на літаючий скейт.
  одних з них проявився талант вигадування і писання, інші з задоволенням читали всі їхні твори, ну а треті ці твори воліли дивитися в Дивилках.
  У поясі астероїдів п'ятої орбіти наша Команда поки ще не бувала, але Айлірагіз-Гіз, зрозуміло разом зі своєю Ийліцлірою, там вже побував і навіть налагодив видобуток астероїдних копалин. Якби не обов'язки Властителя всієї Системи, він би, напевно, вже долетів би і до Межі Ізоляції.
  Зустрічалися ми з Айлірагізом не так вже й часто.
   - Які повільні у нас кораблі! - Ділився зі мною Айлірагіз. - До п'ятої орбіти летіти довелося цілих дев'яносто п'ять діб! І стільки ж назад, та ще там політати!.. Я витратив на цю експедицію більше двохсот діб! (Практично, земний рік). Але ж у мене найшвидший корабель у системі! Треба щось робити... У Галактиці будуть потрібні зовсім інші швидкості!
  Наша Команда теж не сиділа склавши руки. Ми літали по всьому нашому світу зі своєю програмою виступів, а між виступами займалися кожен своєю справою. Я з Айлірою, зокрема, вишукували стародавні Пророцтва, які ще треба було здійснити.
  
  16. БІЛЯ КОРДОНІВ ІЗОЛЯЦІЇ.
  А роки не йшли, а летіли. У Новий 998.097 рік, до нашого з Айлірою сотого року життя, Айлірагіз-Гіз урочисто відкрив Пам'ятник Команді Ейлір-Єюя, а під ним - Музей Команди. Пам'ятник був таким, яким він його мені показував ще на макеті: на трикутному майданчику, до якго ведуть три сходинки, встановлена тригранна двадцятиметрова стела. Біля кожної з її граней стоять приблизно п'ятиметрові фігури Ейлір-Єюя, Айлірагіз-Гіза і Айліри. На кожній грані золотом виписано по шість імен членів Команди. Над стелою ніби ширяють дві ейжазіми - Айзішухан і Ейжарідан, ледь торкаючись ребер стели своїми крилами. Завдяки замішаному в розчин антигравному піску, вони виглядають невагомими. На сходинках стоять теж приблизно п'ятиметрові фігури наших братів та сестер, виконані у відповідних пропорціях з ростом кожного. Всі статуї стоять з піднятими вгору правими руками, стиснутими в кулаки. У Дні рівнодення і сонцестояння з кудаків вистрілюються великі пальці.
  Перед пам'ятником влаштовано ліфтовий майданчик, за допомогою якого можна спуститися до Музею Команди. При появі будь-якої людини Кристал автоматично активізує голографічне зображення спочатку пам'ятника, потім наче живих нас, які стоять так само, як у пам"ятнику.
  Розташовані навколо пари бузково-зеленуватих Кристалів розповідають, переспівують і показують все, що робила наша Команда, здійснюючи Пророцтва. Ейжазіми постійно поповнюють ці дані, літаючи за кожним з нас і спостерігаючи за всім, чим ми займаємося. Якщо за нами з Айлірою завжди літають Айзішухан та Ейжарідан, то за іншими - інші ейжазіми, які обрали для себе по одній особі.
  Інфобачення переводить сюди всі новини про наші діяння, а також художні Дивилки, вигадані й зняті артистами. А ще там виставлені експонати - деякі з наших особистих речей. Наприклад, я з подивом побачив там наші з Айлірою костюмчики, які ми надягали в день свого повноліття і карусельку з брязкальцями, за якими мама пояснювала нам устрій Зель-цок-ської Системи.
  Як і мріяв Айлірагіз, на одній з кам'яних стін золотими літерами описані наші словесні портрети, які можна прочитати, а також прослухати у фактичному або пісенному варіантах з Кристалів.
  Вся наша Команда, обійшла кілька разів навколо пам'ятника, спустилася в Музей, помацала деякі з експонатів, а коли ми вийшли на поверхню, сестри-інженери повідомили, що працюють над новим двигуном, який дозволить переміщатися у Космосі зі швидкостями, що в декілька разів перевищують швидкість світла .
  Розроблюваний ними варп-двигун* використовує хвилю для створення викривленого міхура в "Метриці Алькуб"єра"*, який спотворює простанство-час, стискаючи простір перед ним, поки його задня частина розтягується. Коротше, варп-двигун розширює і стискає простір-час навколо корабля і міхура, в якому корабель знаходиться. Виходить, що сам корабель нерухомий, рухається матерія навколо нього і штовхає міхур з ним вперед або у будь-яку іншу сторону. У деяких моделях кораблів з варп-двигуном, які вже випробували сестри Ийрийна, Ийліраз та Ийжараз, маленькі варп-безпілотники рухалися в десять разів швидше за швидкість світла.
  Виклавши всі свої міркування, показавши за допомогою Кристала моделі і маршрути їх переміщень, сестрички запропонували приступити до будівництва повноцінного науково-дослідного корабля з варп-двигуном** для нашої Команди.
   - Скільки часу знадобиться для будівництва такого корабля? - Тут же поцікавився Айлірагіз.
   - Не більше року в космічних умовах, наприклад, на одному із заводів Ойдрапуза.
   - А якщо до роботи підключити відразу декілька заводів?
   - Можна встигнути і за півроку. - Відповіла Ийрийна.
   - Але перед цим все одно потрібні випробування! - Вставила Ийжараз. - Не можна ж на зовсім новому кораблі відразу же відправлятися у далекий Космос! Думаю, спочатку треба побудувати невеликі безпілотні варп-кораблики, потім варп-човники на двох-трьох чоловік, випробувати їх, а вже потім випробовувати справжній корабель.
  
   ---------------------------------------- ------------------------------------------------------------
   *Варп-двигун і "метрика Алькуб"єра" взяті з земної термінології, у зель-цок-тів, зрозуміло, вони називалися по-іншому.
   **Для порівняння - з Землі, згідно з концепцією Гарольда-Уайта, такий корабель може долетіти до Альфи Центавра всього за 6 місяців (відстань понад 4 світлових років).
  - Тим більше, що невідомо, чи зможе він подолати Кордон Ізоляції. - Додала Ийліраз.
   - Гаразд, дівчатка, ви будуйте, а там подивимося. - Розпорядився Айлірагіз. - Все, що знадобиться для цього будівництва, є пріоритетним і першочерговим. Якщо з якимись матеріалами буде затримка, звертайтеся прямо до мене! Пора вже виходити в Галактику!
  Ось ця квапливість Айлірагіза мене дещо насторожувала. Коли йому ще не було шести років, він вже став Властителем усієї Зель-цок-ської Системи, йому ледь перевалило за сотню років, а він уже одружився з Ийліцлірою. Ми ще не знали, що представляє собою Кордон Ізоляції, а він вже хотів вилетіти за нього.
  Але, незважаючи на його поспіх, і будівництво, і випробування не могли пройти так швидко, як він хотів. Поки Інженери будували і випробовували варп-безпілотники, поки сестрички проектували варп-човники, пролетів рік.
  ***
  Зробивши все те, що планували на цей час, ми з Айлірою вирушили до Музею Цилірая, щоб ще раз переглянути і прослухати найдавніші Пророцтва щодо Ізоляції.
  Як всім відомо, Музей Цилірая знаходиться під Храмом Знань на його рідній планеті Ийліці. Тільки-но людина спускається в Музей, в першому ж залі автоматично активується Кристал, що показує Цилірая таким, яким він був за життя. Сухорлявий чоловік у древньому білому лахмітті, в якому ходили всі люди пустельного Ийліца в 250.008 році від початку Епохи Ізоляції, стоїть серед пісків та стародавніх руїн. В руці у нього якийсь предмет, схожий на циліндр діаметром близько чотирьох сантиметрів і завдовжки близько двадцяти сантиметрів, прикрашений різнокольоровими кристалами. Він розповідає, а літаюча над ним ейжазіма тут же переспівує його слова. Ми з Айлірою вже в тисячний раз слухаємо Пророцтва, намагаючись вловити в них щось нове, раніше непомічене:
   - "З'явиться у вашому світі Вселенський Месія, Виконавець Пророцтв, який змінить порядок не тільки в Системі Зель-цок, але й у всьому Всесвіті. Народиться він сімнадцятим у сім'ї, другим у парі і буде безсмертним. Він очистить традиції від непотрібних обрядів і ритуалів, змінить менталітет народів і воскресить, відродить, відкриє цивілізацію після тривалого забуття. Збудеться мрія всіх людей Системи Зель-цок про подолання труднощів, які випали на їх долю, і новий вихід у Галактику".
  Все знайоме, все вивчено на пам'ять. Зель-цокську Систему ми відродили, традиції поміняли, менталітет змінили. Воскресили, відродили, відкрили колишні досягнення нашої цивілізації і дали поштовх для подальшого її розвитку. Життя людей в нашому світі стало значно кращим, труднощів майже ніяких немає.
  Виходить, згідно з Пророцтвом, час вже виходити в Галактику. Але як? Всі ці роки була Ізоляція, і ось так просто, за моїм бажанням, за моїм велінням, вона раптом припиниться? Не може бути. Жодне з Пророцтв просто так не збувалося, до всього довелося докласти якихось зусиль, придумати, як їх здійснити. Отже, щоб подолати Межу Ізоляції, теж треба щось зробити. А спочатку треба розібратися з цією самою Межею!
  Поки я розмірковував, ейжазіма в Кристалі доспівала до того місця, де "період занепаду закінчиться і почнеться нове відродження. Люди повинні перестати вбивати одне одного і взагалі будь-яких ересів, відбудувати забуті міста, розкрити Храми Знань і тоді менталітет їх зміниться, а Купол Ізоляції розкриється. Відкриється Єюєм, його ключем і думкою".
   - Стоп! - Вигукнув я. - "Розкриється Єюєм, його ключем і думкою"! Що б це значило?
   - Може, ти, Ейлір-Єюй, і є ключем від Межі Ізоляції? - Припустила Айліра. - Може, тобі треба тільки уявити, як Межа розкривається, і вона розкриється?
   - Думаю, пора летіти до Межі! - Вирішив я.
  Оповістивши всю свою Команду про те, що я збираюся летіти до Межі, я отримав згоду на експедицію від всіх, крім Ийрийни, Ийжараз та Ийліраз, які в цей час перебували на одному з космо-заводів Ойдрапуза . Айлірагіз з Ийліцлірою теж зібралися летіти, тимчасово переклавши обов'язки Властителя Системи на нашу маму.
  ***
  Вилетіли ми в Середині Зими, Самого Короткого Дня, у Півколо 998.099 року Епохи Ізоляції. Спочатку ми повинні були прилетіти на Ойдрапуз (62 дня), взяти на корабель сестричок-інженерів, завантажити десятка два звичайних та варп-безпілотників, взяти кілька варп-човників для випробувань (плюс 3 дні) і відправитися на один з великих астероїдів п'ятої орбіти ( 95 днів), де вже була обладнана дослідницька база з комфортними умовами для проживання. Таким чином, весь переліт до Бази мав тривати 160 днів, тобто трохи більше чверті року. Якщо врахувати, що на зворотний шлях знадобиться стільки ж часу, та ще там буде потрібно пробути якийсь час, виходило, що наша експедиція займе більше півроку, тобто, повернутися ми можемо вже після Нового 998.100 року.
  В одному з доків Ойдрапуза сестри-інженери показали нам вже повністю готовий Корабель з варп-двигуном. Виглядав він як величезний кокон гусениці, а коли Ийрийна натиснула кнопку на своєму пульті, кокон опинився в напівпрозорому міхурі, за обсягом рази в чотири більшим, ніж сам корабель.
   - Ми полетимо на ньому? - Запитав Айлірагіз.
   - Ні, хоча корабель і готовий, ми полетимо на звичайному. - Відповіла Ийжараз.
   - Спочатку потренуємося на варп-човниках. Ми їх вже трошки випробовували в межах четвертої орбіти, випробуємо і там, біля Межі.
  Склавши руки навхрест на своїх плечах, ми віддали данину печалі і пам'яті Давнім Героям-Космовоінам біля їх Пам'ятника на краю Космодрому, увійшли в свій корабель і, злетівши, взяли курс до поясу астероїдів.
  Через кілька днів польоту ми дізналися, що Ийліцліра і Айлірагіз чекають народження дитини у Першу Чверть наступного 998.100 року. Знову він поквапився!
   - А якщо ми затримаємося?! Ви що, збираєтеся народжувати Спадкоємця на астероїді п'ятої орбіти?! - Не стримав я обурення.
   - А може, назад ми полетимо вже на варп-кораблі? - Спокійно відповів Айлірагіз, погладжуючи Ийліцліру по руці. - Тоді зворотній шлях у нас взагалі займе кілька хвилин, та й ті знадобляться, щоб розсістися і включити двигун.
   - Оптиміст! - Скинув я руки до неба, показуючи, що мене це питання тепер взагалі не буде хвилювати.
  ***
  Випробувальний Космодром і дослідницька База були розташовані на найбільшому астероїді зовнішнього краю кільця астероїдів. На цьому космодрому могли цілком поміститися штуки чотири варп-кораблів та ще кілька звичайних, таких як наш. Але зараз ми були одні.
  Розмістившись в житлових приміщеннях, ми вийшли на вечерю до загальної їдальні. Там, за вечерею, ми спробували скласти програму випробувань.
   - З самого ранку почнемо випробувати варп-безпілотники! - Як завжди поквапився Айлірагіз.
   - Ні! - Зупинив я його. - Спочатку ми повинні побачити Межу.
   - Як ти її побачиш? Вона ж невидима! - Посміхнувся Айлірагіз.
   - Я збираюся запустити в космос звичайні безпілотники. - Спокійно відповів я.
   - А якщо від пояса астероїдів до Межі така ж відстань, як від четвертої до п'ятої орбіт?! - Розлютився Айлірагіз. - Твої безпілотники будуть летіти дев'яносто п'ять днів! А може, і ще більше! Нам що, весь цей час сидіти і чекати, склавши руки?!
  Яйліза і Яйліма, яуі мовчки грали в цей час зі своїми блюдцями, одночасно підняли голови і в один голос заговорили:
   - А навіщо нам посилати безпілотники в площині орбіт наших планет? Адже Межа може бути виконана не у вигляді кулі, а у вигляді двох блюдець, складених разом. - І вони склали два блюдця разом, краями одне до одного, а днищами назовні.
   - Тоді може вийти, що запускаючи безпілотники не горизонтально, а вертикально до орбіт, ми зможемо скоротити відстань до Межі в десятки разів! - З натхненням вигукнула Йойлока!
   - Якщо ця теорія підтвердиться, то нам зовсім не обов'язково було летіти аж сюди, до п'ятої орбіті! - Встав з-за столу Одракраз. - Можна було стартувати перпендикулярно прямо з Ийліра.
   - Якщо Межа - це блюдце, то від Ийліра до неї набагато більше, ніж від п'ятої орбіти. - Зупинила його Украгейра.
   - Чому?
   - Тому, що Ийлір ближче до центру, де днища блюдець віддалені одне від одного далі. А тут, на самому краю, стінки блюдець знаходяться значно ближче одна до одної.
  Ми всі відправилися у загальний басейн, де мовчки плавали кілька хвилин, занурені кожен у свої думки.
   - Гаразд! - Раптом порушив тишу Айлірагіз. - Даю вам на ці дослідження Межі не більш п'яти днів! Якщо за цей час ми не побачимо її, почнемо випробовувати варп-безпілотники!
  Але п'яти днів нам і не знадобилося. Відразу же після сніданку і водних процедур ми всі наділи космо-костюми з прозорими шоломами і горбами-балонами, в яких можна було пересуватися по поверхні астероїда, і вийшли на космодром. Я розпорядився запустити спочатку тільки три безпілотники: один вертикально вгору, другий - вертикально вниз і третій - в площині орбіт за п'яту орбіту. Близько години ми ходили і поглядали на зоряне небо, намагаючись роздивитися у ньому маленькі цяточки наших корабликів. Нарешті, Ийліцлірі це набридло, і вона запропонувала спостерігати за ними з голографічних зображень Кристалів. Ми спустилися у загальний зал бази і розсілися по кріслах.
  Близнята Яйліза і Яйліма знічев'я зайнялися розробкою якоїсь нової логічної гри, Одракраз з Йойлокою вирішили повправлятися в силі, підвішуючи на мізинець різні вантажі - хто більше зможе утримати. Ийрийна, Ийжараз і Ийліраз щось підраховували на своїх прозорих пластинках-комп'ютерах. Айлірагіз усамітнився в далекому куточку зі своєю Ийліцлірою. Єйнайка і Єйкайна покликали до себе Лірідана та Украгейру і запропонували їм взяти участь у грі-домальовці, де треба було з якоїсь каракулі придумати і домалювати малюнок. Іюйріміц проводив НеЛіПроЛьські експерименти на добровольцях - Ойдразі та Дразойці. Айліра разом з Айзішухан і Ейжарідан почали складати нову пісню про Команду Ейлір-Єюя на п'ятій орбіті. А я просто дивився на три голограми, що стояли поруч, на яких яскраві крапочки наших безпілотників стрімко неслися до Межі Ізоляції...
  Минуло ще три години і раптом все небо на одній з голограм спалахнуло і почало переливатися, як Полюсне Сяйво.
  - Межа! - Закричав я.
  Всі схопилися, майже миттєво вдягли свої космо-костюми і вискочили назовні. Небо над нами сяяло і переливалося. Здавалося, фарби, змішуючись і перетікаючи одна в іншу струменять по якійсь гладенькій поверхні. Кінця цього сяйва не було видно.
   - Який безпілотник долетів першим? - Запитала мене Йойлока.
   - Той, який ми випустили вертикально вгору.
  - Отже, він летів рівно чотири години і дванадцять хвилин... - Звірилася зі своїм інфо-браслетом Йойлока. - Майже стільки ж, як летіти з Ийліра до його супутника над головою.
  Через кілька хвилин ми почали отримувати через перемовки повідомлення з усіх планет і супутників, що і над ними небо сяє всіма барвами.
   - Виміряйте відстані до них! - Попросила Йойлока.
  Виявилося, що з планет другої орбіти до Межі звичайним крейсерним кораблем знадобиться летіти трохи більше десяти годин, з планет третьої орбіти - вісім з половиною годин, з планет четвертої орбіти - менше шести годин, а з нашої точки, тобто з п'ятої орбіти - чотири години дванадцять хвилин.
  Сяйво почало злегка тьмяніти і раптом знову яскраво спалахнуло.
   - Це долетів другий безпілотник! - Зраділа Ийжараз. - Ми його запустили майже вертикально вниз з протилежної точки астероїда через годину після першого.
  Знову почали приходити підтвердження про спалах сяйва з усіх планет. Один безпілотник, торкнувшись Межі, запалював її всю. Інфо-Кристали почали складати голографічне зображення Межі навколо Зель-цок-ської Системи. Воно дійсно виявилося трохи схожим на два блюдця - велике коло, що охоплює систему в її площині, і стінки "блюдець", що поступово підвищуються до центру Системи.
   - Згідно з розрахунками по цій голограмі, третій безпілотник, запущений в площині орбіт, досягне Межі через двадцять годин! - Підрахувала Яйліма.
   - Всього одна доба до найдальшої точки! - Підсумувала Яйліза.
  Посвітивши всього близько двох годин, Сяйво Межі почало поступово затухати, поки над нашими головами знову не заблищали яскраві зірки Космосу.
   - Все, концерт закінчено! - Зітхнувши сказав Лірідан. - До наступного ще вісімнадцять годин. Можна спускатися на Базу.
  Ми вийшли на поверхню на півгодини раніше. Небо яскраво виблискувало зірками, а ми стояли і вдивлялися в них, чекаючи нового спалаху. Точно в розрахований близнючками час небо знову спалахнуло різнобарв'ям.
   - Ось вона, Межа Ізоляції! - Мрійливо сказав Айлірагіз, обіймаючи Ийліцліру за плечі...
  
  17. ДІЙСНО, СІМНАДЦЯТЬ.
  Весь цей день ми запускали безпілотники, що залишилися, активізуючи світіння Межі і прораховуючи кути нахилу, дуги вигину та інші її параметри, узгоджуючи з даними з усього нашого світу.
  Наступного дня я призначив запуск варп-безпілотників з демонстраційними і записуючими Кристалами на борту. Відстань встановили невелику - таку ж, як від четвертої до п'ятої орбіти. Таку відстань звичайний корабель долав за дев'яносто п'ять діб, а варп-безпілотники опинялися за Межею всього за одну мить! Ми запускали їх і строго вертикально, і під кутом, і строго горизонтально. Кожного разу безпілотник, перетинаючи Межу, змушував її світитися, а потім показував через Кристал Космос навколо себе. У цих зображеннях уся наша зель-цок-ська Система виглядала наче запакована у напівпрозору плівку, що світилася та струменіла різними кольорами.
  Один з безпілотників я запустив до найближчої зоряно-планетарної системи Кара-цок так, щоб він пролетів до її центральної зірки. Засвітивши нашу Межу, безпілотник показав таке ж світіння і на підльоті до Кари-цок, а потім згорів всередині самої зірки.
   - Це що ж виходить?! - Вигукнула Дразойка. - Кара-цок теж ізольована?!
   - Цікаво, скільки таких ізольованих Систем в нашій Галактиці? - Одракраз обвів нас усіх здивовано-розгубленим поглядом.- Це що ж виходить, нам і їх треба буде звільняти?
   - "З'явиться у нашому світі Вселенський Месія, Виконавець Пророцтв, який змінить порядок не тільки в Системі Зель-цок, а й у всьому Всесвіті" - Заспівали хором Айшуханіза і Ейжарідан.
   - Ура! Полетимо рятувати від Ізоляції інші світи! - Зрадів Одракраз.
   - Почекай! - Зупинив я його. - Ми ще нашу Межу не відчинили, а ти вже готовий інших визволяти!
   - Як це не відчинили?! - Скипів Айлірагіз. - Варп-безпілотники спокійно пролітають через неї і летять собі далі.
  - І нічого з ними не відбувається! - Підтримала чоловіка Ийліцліра.
   - Не все так просто. - Задумливо пробурмотів я. - Безпілотників Межа, може, і пропускає, а ось що буде з живими організмами, ще невідомо. Завтра спробуємо поекспериментувати з рослинами, а потім з землерийками.
  Експерименти з рослинами пройшли успішно. Межа пропускала їх так само легко, як і порожні варп-безпілотники.
   - То що, переконався? - Радів Айлірагіз. - Межа пропускає!
   - Але чому ж вона не зникає? - Сумнівався я. - Моя інтуїція підказує мені, що якби Межа відкрилася повністю, то вона би взагалі вже зникла і більше не світилася. Але ми кожного разу бачимо світіння навколо всієї нашої Системи. Значить, Межа ще існує...
   - Та й справді, Айлірагіз! - Спробувала заспокоїти нашого Властителя Айліра. - Куди ти поспішаєш? Ще пару днів поекспериментуємо з землерийками, а тоді...
   - Що тоді? Ви що, дозволете мені летіти?
   - Буде видно! - Відповів я.
   - Буде видно! - Буркнув у бік Айлірагіз і, взявши Ийліцліру за руку, повів її до своїх апартаментів у житловому комплексі Бази.
  Увечері, після вечері, до мене в басейні підплив Іюйріміц:
   - Я дуже турбуюся з приводу Айлірагіза... - Нерішуче почав він. - Мені здається, що він щось задумав. І коли я думаю, що це може бути, моє серце починає нити, а в душі стає темно...
   - Ви про Айлірагіза? - Підпливла до нас Айліра. - Я теж щось таке передчуваю, неприємне...
  У цей час Айлірагіз і Ийліцліра, як ні в чому не бувало, допливли до краю басейну, вилізли і пішли в свої апартаменти.
  Тут же до нас підпливли інші брати та сестри, вигляд у всіх був стурбованим.
   - Я, про всяк випадок, розвішу по всіх коридорах спостережливі Кристали і виведу їх на наші перемовки. - Запропонувала Ийрийна. - Якщо щось трапиться, ми побачимо.
  Вночі мене розбудив гучний крик:
   - Команда! - Підняв усіх голос Ийжараз з перемовок. - Айлірагіз з Ийрийною в космо-костюмах виходять назовні!
   - Всі за ними! - Крикнув я, влізаючи в свій космо-костюм.
  Нам знадобилося всього кілька хвилин, щоб вискочити назовні, але ми запізнилися. Айлірагіз та Ийліцліра вже сиділи в одному з варп-човників.
   - Стійте! - Вибіг їм назустріч Іюйріміц, махаючи в розпачі руками. - Не активуйте двигун!
  Айлірагіз посміхнувся нам через прозоре вікно човника, помахав рукою і активізував "бульбашку". Крізь напівпрозорий міхур ми побачили, як він обійняв Ийліцліру, поцілував її довгим поцілунком і натиснув кристал активації варп-двигуна. Секунда - і небо над нашими головами розквітло Сяйвом. Майже в ту ж мить малесенька ділянка Межі над нашими головами вибухнула чорно-багряним. Передавальний Кристал з борта човника передав жахливу картину: варп-човник з двома людьми на борту вибухнув і розлетівся чорним попелом...
  Ми стояли, задерши голови догори в очікуванні дива, але воно так і не відбулося. Айлірагіз та Ийліцліра, а також ще ненароджений Нащадок загинули.
   - Знову поквапився... - Сумно зітхнув я.
  І ми всі, скорботно склавши схрещені руки собі на плечі, схилили голови...
   - Єюй веде єюй людей, єюй сестер і братів! - Заспівали наші ейжазіми. - Команда з єюй людей нас виведе до галактів!
   - Дійсно, сімнадцять. - Пробурмотів Іюйріміц.
  Постоявши так у розпачі та жалобі з півгодини, я повідомив маму про жахливу трагедію. Мама наказала всім спуститися в Базу та приготуватися до Ритуалу Поховання.
  До цього часу ми жодного разу не стикалися зі смертю так близько, тому про Ритуал Поховання нічого не знали. Сівши колом на підлозі загального залу бази та активувавши трансляційний Кристал під стелею, ми побачили, що всі наші мами і тато так само колом сидять на підлозі Головного колись Ігрового, а тепер Соборного Залу у Головному Палаці Ийліра. За ними колами сиділи слуги.
  Весь обслуговуючий та технічний персонал нашого корабля теж сів колом за нами. Кілька ейжазім, кружляючи майже над підлогою у Головному Палаці, співали про досягнення Айлірагіз-Гіза та про його миттєву смерть. Цю сумну пісню підхопили й наші ейжазіми, так само кружляючи над нашими головами. Потім мама сказала, що ми повинні взяти дві квітки - одну для Айлірагіза, а другу для Ійлицліри - зв"язати їх разом золотою проволокою і випустити у відкритий космос.
  Ми пішли до кают Єйкайни та Єйнайки, які захоплювалися вирощуванням квітів у космосі, щоб обрати квіти.
  - Думаю, для Айлірагіза найкраще підходить орден. - Підійшла до великого куща з квітами Айшуханіза.
  Квіти ордена, які ніби складалися з кількох ярусів, були великими і величними: нижні десять жовто-золотавих пелюсток круто заверталися вниз до самої гілки; з їх середини виростали вісім менших білих загострених пелюсток з яскраво червоним краєм, потім невеликим фонтаном піднімалися шість голубих пелюсток, а всередині виблискували золотом десять малесеньких кульок на тоненьких ніжках.
  - А для Ійліцліри підійде оця мотилиця. - Підійшла до іншого кущика Ойдраза.
  Мотилиця виглядала як великий блакитно-білий метелик, що на хвильку присів на одну велику жовту пелюстку. На всіх його шести крильцях-пелюстках були наче намальовані золотисто-зелені очі.
  - Так, такі самі очі, як у Ійліцліри... - Погодилася Йойлока.
  - От, я знайшов золоту проволоку. - Простягнув мені скручений металевий рулончик один з техників.
  Я відрізав від нього шматочок довжиною близько двадцяти сантиметрів і почав скручувати обидві квітки разом.
  - А як же ненароджений Спадкоємець?! - Раптом вигукнула Дразойка. - Треба і для нього квітку підібрати.
  - Ось вона... - Айліра простягнула мені нерозкритий бутон, дбайливо прикритий двома щильними листочками.
  - А що це за квітка? - Запитала Украгейра.
  - Яка різниця, адже ми не знаємо навіть, хто у них був - дівчинка чи хлопчик. - Відповів Одракраз. - Такий прихований бутон саме підходить.
  Я прикрутив до квіток бутон. Вийшовши назовні, ми посідали у свої човники і відлетіли від базового астероїда на кілька сотень кілометрів.
  - Випускай! - Підбадьорив мене Іюйріміц.
  Я натиснув кнопку шлюзового контейнера і у відкритий космос повільно випливли дві квітки з бутоном, скручені золотою проволокою. Під скорботну поховальну пісню наших ейжазім ми спостерігали, як цей сумний букет відлітає від нас, поки не зник з поля зору...
  
  Частина третя
  ВИХІД У ГАЛАКТИКУ
  
  Частина четверта
  ПОРЯТУНОК ВСЕСВІТУ
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик) К.Юраш "Процент человечности"(Антиутопия) Д.Сугралинов "Дисгардиум 3. Чумной мор"(ЛитРПГ) А.Светлый "Сфера 5: Башня Видящих"(Уся (Wuxia)) М.Атаманов "Искажающие реальность"(Боевая фантастика) В.Коломеец "Колонизация"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

НОВЫЕ КНИГИ АВТОРОВ СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Сирена иной реальности", И.Мартин "Твой последний шазам", С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"