Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Новий світ

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Всі бояться побічної дії ліків, які можуть врятувати людство від пандемії. Та що робити, якщо інакше вижити неможливо?

  
  НОВИЙ СВІТ
  ОПОВІДАННЯ
  (11 березня 2021 року)
  
  Спочатку пандемію ніхто всерйоз не сприймав. Повідомлення про тисячі хворих і сотні померлих доносилися звідкись здалеку. Здавалося, що уряди різних країн просто домовилися про якийсь глобальний експеримент, щоб тримати населення у страху та покорі, придумавши масковий режим, роботу вдома або через інтернет, карантини і локдауни. Потім стали хворіти і вмирати знайомі знайомих. З'явилися описи симптомів: спочатку пропадав нюх, наступала слабкість і апатія. Потім починали знижуватися слух, зір, дотик, смак. Якщо лікування йшло успішно, люди майже повністю видужували. Якщо організм лікуванню не піддавався, людина помирала у повній темряві і тиші, без будь-яких відчуттів... Люди впадали в паніку, а дехто, не витримавши карантинної ізоляції, навіть вдавався до самогубства. Уряди дозволили залишати домівки і виходити на свіже повітря...
  Я працювала через інтернет: робила розрахунки, креслила графіки, словом, все те ж саме, що і раніше, тільки з дому. З'явилося багато вільного часу і ми з мамою щодня виходили на двогодинну прогулянку до моря і в парк, розташований відразу же за пляжем. Ні з ким не спілкувалися, продукти замовляли з магазину додому. Іноді з нами гуляв і тато, відриваючись від роботи над своїми науковими публікаціями. Повідомлення по телевізору звучали все страшніше й зловісніше, вже вмирали мільйони. Навіть дехто з наших близьких, знайомих та родичів перехворіли і тепер перебували у дивному загальмованому стані.
  У нашій родині першим захворів тато. Спочатку ми помітили, що він все частіше став відмовлятися від прогулянок і навіть нічого не писав, вважаючи за краще весь день валятися у ліжку. Потім, якось за сніданком, він насипав три чайні ложки солі у свій чай і, не скривившись, випив це пійло. У відповідь на наші здивовані погляди він зізнався, що вже кілька днів не відчуває запахів і смаків. Тоді ми викликали швидку допомогу, але було вже пізно. Всього за кілька днів у тата щезли всі відчуття і він помер уві сні... Після кремації ми з мамою розвіяли його попіл над морем з пірсу і дали одна одній слово, що при перших же симптомах хвороби відразу же звернемося до лікаря.
  Вже після батькової смерті стали поширюватися чутки про якісь ліки. Де вони з'явилися і чи були у них побічні дії, ніхто не знав, але казали, що люди від них видужували протягом тижня і відчували себе чудово. Достовірних відомостей про те, як вони виглядають, де їх дістати, скільки вони коштують і чи існують взагалі ані в пресі, ані по телебаченню не було.
  Зниження слуху у нас з мамою сталося непомітно, просто ми частіше стали перепитувати одна одну при розмовах. Та коли під час однієї з прогулянок ми не відчули запаху моря, вирішили викликати лікарів. Додому поверталися дуже важко, ніби не прогулювалися, а розвантажували вагони з вугіллям. Сил з кожним кроком ставало все менше, втома накочувала, крутими хвилями. Крім того, жахливо заважав темний туман перед очима, що перетворював яскравий сонячний день на густі сутінки. Жили ми з мамою в сусідніх багатоповерхівках. Попрощавшись біля перехрестя, домовилися, що як тільки повернемося додому, відразу же зателефонуємо у швидку, і розійшлися. До свого будинку я не дійшла. Майже біля самого під'їзду мене огорнула непроглядна темрява, всі звуки зникли, ноги підкосилися і я наче кудись попливла...
  ***
  Спочатку у непроглядній темряві з'явився біль. Він то накочував порціями, як хвилі на берег, то стрімко поширювався по всій темряві, як величезне цунамі. Потім з'явилися звуки - хтось розмовляв поруч зі мною. Я спробувала розплющити очі - повіки були настільки важкими, що мені вдалося розімкнути щілинку лише на мить.
   - Очі ворухнулися! - Радісно вигукнув хтось поруч. - Вона приходить до тями!
  Над головою щось ритмічно попискувало. Почулися чиїсь кроки.
   - Ти мене чуєш? - Пролунав незнайомий голос.
  Відповісти у мене не було сил.
   - Якщо можеш, кліпни очима.
  Я знову спробувала відкрити очі, і знову мені вдалося зробити лише маленьку щілинку на частку миті.
   - Чує. - Констатував голос. - Стисни мій палець.
  Я відчула у своїй долоні чийсь палець і спробувала його стиснути.
   - Працює. А тепер дихай!
  Що таке "дихай"? Це слово для мене нічого не означало. Як можна дихати, якщо не знаєш, що це взагалі таке?
   - Не може... Від апарату поки не відключати. І серце теж.
  На мене накотило нове цунамі болю, я потонула і розчинилася у темряві...
  Коли я виринула, очі могла розплющувати вже на кілька секунд. Мені вдалося роздивитися невелику білу палату, заставлену якоюсь апаратурою, що миготіла та попискувала, і людину в білому халаті поруч з моїм ліжком. Це відкривання очей настільки стомлювало, що після кількох спроб, абсолютно знесилена, я знову засинала. Болюче цунамі перетворилося на потужний шторм, балів на дев'ять, мабуть, мені зробили знеболюючий укол. При цьому свого тіла я не відчувала і що саме у мене болить, не знала.
  Знову прийшов доктор.
   - Відкрий очі! Стисни палець! - Це у мене виходило.
   - Дихай! - Порожній звук.
   - Доктор, і довго вона отак буде? - Розплющити очі, щоб подивитися, хто запитує, вже не було сил.
   - Хто знає... Така довга кома... Ви з нею розмовляйте, може, вона згадає хоча б, як дихати.
  І цей хтось став розмовляти.
   - Привіт! Мене звуть Валера... - Голос був чоловічим. - Це я тебе знайшов на вулиці і привіз до лікарні... Ось тут поруч стоїть твоя мама.
   - Галочка, як ти? Ти мене чуєш? - Мамин голос.
  Я розплющила очі і вони знову заплющилися.
   - От бачите, чує!
   - Про що ж з нею розмовляти?
   - Про що завгодно, тільки не про хвороби! Давайте, я анекдоти буду розповідати? Тож... Потрапили росіянин, американець і українець на безлюдний острів...
  У мене засвербів ніс. Як його почухати? Рук у мене не було, я їх відчувала тільки тоді, коли в долоню потрапляв палець доктора. Мабуть, мій ніс зморщився.
   - Це їй смішно чи вона чогось хоче? - Запитав голос Валери.
   - Якби вона могла розмовляти... - Голос мами.
  До речі, а чому я не можу розмовляти? Адже це слово я пам'ятаю, і навіть прекрасно розумію, що зі мною розмовляють. Я спробувала ворухнути губами, але у мене нічого не вийшло.
   - Як же вона буде говорити, якщо у неї трубка в горлі? Отож... Буйна ти у нас, довелося тобі навіть руки до ліжка прив'язати.
  Еге! Отже, руками я не можу поворушити тому, що вони у мене прив'язані! Нічого собі буйна, ні поворухнутися, ні дихнути...
   - А давай ми пограємо в телепатів! - Раптом запропонував Валера. - Ти про щось думай, а я буду намагатися твої думки почути.
  Про що мені подумати? Нічого не пам'ятаю... От тільки ці хвилі болю, що постійно накочуються у непроглядній темряві... Я знову відкрила очі. Цього разу мені вдалося розгледіти фігури якогось хлопця і мами, що сиділи на стільцях поруч. Фігури були розмитими, рис обличчя видно не було.
   - Так... Ти думаєш... Ковбаска, рибка, сосиска... Блін! Це знову той рудий кіт під вікном ефір засмічує!
  Мені стало смішно і я хмикнула. Прилад за головою хрокнув.
   - Що це? - Сполошилася мама. - Може, треба лікаря покликати?
   - Не знаю. Наче, все так само... Галя, а давай познайомимося! От я, наприклад, тебе вже і на руках носив, і безліч ночей з тобою провів, а ти про мене нічого не знаєш! Отже так, знайшов я тебе під ногами, ти впала переді мною прямо в калюжу. Я, звичайно, не обділений увагою жінок, але таке зі мною сталося вперше. Я не розгубився, схопив тебе на руки і потягнув до своєї машини. А ти, між іншим, і не пручалася! Але перш, ніж скористатися твоїм таким до мене ставленням, я, як справжній джентльмен, відвіз тебе до лікарні. До речі, я вже на цю хворобу перехворів, правда, у легкій формі, майже безсимптомно. Заодно доктор вилікував мене і від манії величі. Тепер я людина величезної, фантастичної, можна сказати феноменальної скромності!
  Я знову хмикнула. Хтось, мабуть, мама, навшпиньках пройшов до дверей.
   - Ну, що ще?.. Пишатися мені особливо нічим, але похвалитися - хоч греблю гати! Ось взяти, хоча б, лінь. Знаєш, скільки вона зберігає мені сил для справжнього відпочинку?!
  До палати хтось увійшов. Я відчула, що він встав біля ліжка.
   - От, всі кажуть, що треба бігати вранці. - Продовжував Валера. - То і я теж бігаю. Правда, варто уточнити, що я тікаю від відповідальності і від проблем. І взагалі, я вважаю, що єдиний спосіб зробити ранок добрим, це проспати його.
  Я знову хмикнула.
   - Починає працювати! - Почувся голос доктора. - Продовжуйте!
   - Отож, сам себе не похвалиш, як запльований стоїш... Я все це розповідаю, щоб ти знала, за кого заміж виходиш.
  Я знову хмикнула.
  - Усе! Працює! Будемо виймати трубку! - Доктор нахилився наді мною. - Буде трошки боляче...
  Ніякого болю від виймання з горла трубки я не відчула. Було тільки страшно: чи зможу я сама дихати? Вийшло. Я дихала, як ні в чому не бувало, ніби ніколи й не забувала, як це робиться.
  Через кілька хвилин самостійно запрацювало серце. Мене відключили від усіх трубок, крапельниць та проводів і навіть відв'язали руки, а потім перевезли з реанімації у загальну палату. Правда, ще з тиждень тримали на знеболюючих.
  ***
  Виявляється, я пролежала в комі близько двох місяців. За цей час встигла захворіти і вилікуватися мама, яка лежала у цій же лікарні. Валера не міг залишити без свого контролю дівчину, яка впала йому під ноги, а відвідуючи мене, познайомився і з мамою. За цей час з"явилися й ліки, про які раніше лише ходили чутки. Їх роздавали всім безкоштовно і пандемія швидко пішла на спад.
  Світ помітно змінився. Все більше людей тепер працювали на дому і через інтернет, все менше людей відвідували магазини, вважаючи за краще доставку товарів додому. Я теж вирішила на роботу кожного дня не ходити, досить було з'являтися там раз на тиждень, отримуючи завдання і взагалі показуватися начальству на очі. Ми з мамою так само гуляли щодня вздовж моря, іноді до нас приєднувався й Валера.
  Побічні дії від "ліків" почали проявлятися поступово. Спочатку я раптом помітила, що мені більше не потрібні окуляри. Бачила я прекрасно і зблизька, і здалека, причому світ став набагато яскравішим. Якщо раніше я могла бачити один блакитний колір, то тепер розрізняла сотні його відтінків. Трава, що почала з'являтися з-під снігу, мала безліч відтінків зеленого. Взагалі, якщо раніше будь-який колір мав від сили до десяти відтінків, то тепер їх були сотні і тисячі. З висоти свого зросту я могла у найдрібніших подробицях роздивитися, як повзе мурашка з його вусиками, очима, лапками і травичкою, яку він кудись тягнув. Я могла розгледіти кожне пір'ячко у чайки, що летить над морем, кожну лусочку на бруньці бузку, що набухає... Так само було з запахами, смаками і звуками - все набуло безліч відтінків і нюансів. Потім загострилися дотик і всі інші почуття: радість та смуток, щастя і горе, любов і ненависть, злість і ніжність - все стало настільки насиченим, глибоким, величезним, що довелося придумувати для цих відчуттів нові слова. На телебаченні навіть з'явилася нова програма: "Словник нових термінів".
  Це відбувалося в усьому світі. Всі, хто вижив після хвороби, скориставшись "ліками", здобули нові почуття і відчуття. Додалося роботи психологам, бо деякі люди відчували настільки глибоку депресію і нещастя, що бачили для себе тільки один вихід - самогубство. Слава богу, у нас з мамою в цьому відношенні все було добре. До того ж у мене почало зароджуватися кохання до Валери...
  Ми з мамою продовжували так само обмежувати своє спілкування з оточуючими, не ходили по магазинах, не відвідували громадських місць, тому лише зрідка помічали зміни навколо: там змінилася вивіска, там зник магазин, там з'явився якийсь салон. Нам було все одно, ми отримували велике задоволення від нового яскравого світу, повного небачених раніше кольорів та відтінків, звуків та запахів, смаків та відчуттів.
  Напередодні восьмого березня мені зателефонував Валера:
   - Галя, вітаю тебе і твою маму зі святом! Попереду цілих три вихідних, то чим ви збираєтеся зайнятися?
   - Ну, ми збиралися спекти торт і, як завжди, погуляти біля моря.
   - Нічого не робіть Я сам влаштую для вас свято!
   - Але хоч щось ми повинні приготувати? Може, хоча би чай?
   - Чайник поставити можете, але чай готувати не треба! Я все сам! Чекайте на мене о дев'ятій!
  ***
  Восьмого березня рівно о дев'ятій ранку в двері подзвонили. Мама до цього часу вже прийшла до мене і навіть встигла зняти плащ і перевзутися у капці. Валера прямо з порога вручив нам по маленькому букетику: мені - конвалії, а мамі - фіалки.
   - Не бійтеся! Я прекрасно знаю, що ці квіти занесені до Червоної Книги, тому ані сам їх не рвав, ані приватних торговок не заохочував. Ці квіти виростила моя сестра у своїй власній теплиці!
  Квіти пахли чудово. Ми з мамою пройшли до кімнати, щоб поставити їх у вазочки.
   - О, у вас вже і стіл готовий! - Вигукнув Валера, побачивши білу скатертину на столі. - Тоді ми цей білий простір заповнимо! - І він почав щось виймати з величезної сумки.
  Спочатку з'явилася величезна кругла коробка. Я подумала, що це такий великий торт, але це був не торт.
  - Світ змінився! - Коментував свої дії Валера. - Тож змінилися і страви, їх форма і подача. От ви все готуєте по-старому, замовляючи в магазинах звичні продукти. А я сьогодні познайомлю вас з новою кулінарією!
  У коробці стояло дев'ять пластикових контейнерів так, ніби хтось розрізав круглий пластиковий торт на дев'ять частин, причому ці частини були різного кольору - три по три. А в серединці цього "торта" стояло щось кругле невеликого діаметру.
   - Нам знадобляться тільки виделки і ложки! - Командував Валера. - Ніяких тарілок, ніяких чарок або фужерів - все тут!
  Я побігла за столовими приладами, прихопивши про всяк випадок виделки двох розмірів і ложки від супових до десертних та чайних.
   - Сідайте до столу. Я починаю кулінарну виставу! - Валера вклонився, як фокусник спочатку мамі, потім мені.
  Він натиснув якусь кнопку на кришці круглої серединки "торта" і по кімнаті почала поширюватися музика, супроводжувана кольоровим світловим серпантином, в якому переважали червоно-бордові і рожеві кольори. Музика була незвичайною, вона несла радість і святковий настрій, які посилювалися червонувато-бордово-помаранчевими колірними спіралями, що піднімалися до стелі і перепліталися між собою у хитромудрі візерунки. В цей час Валера поставив перед нами по оранжево-рожевому контейнеру з "торта" і зняв з них кришки. До колірного серпантину приєднався серпантин пахощів. На трапецеідальній "тарілці" лежав красивий шматочок чогось червонувато-коричневого з безліччю їх відтінків, а у вузькій частині ще й куляста пляшечка, закручена кришкою на різьбі.
   - Це перша страва. - Коментував Валера, беручи до рук виделку. - Я не кулінар і подробиць не знаю, але це щось білкове з домішкою рослинного. Тепер кулінари не просто готують продукти, а складають різні смаково-парфумерні композиції, для яких підбирають відповідну музику і кольори. В сучасних кафе і ресторанах тепер працюють і кухарі, і художники, і парфумери, і композитори, і психологи і ще хтось. Отже, давайте куштувати! Взагалі-то, якщо взяти меню, то там написано щось дуже довге і незрозуміле. Я назвав це "м'ясна фантазія".
  На смак це було дещо схоже на щось м'ясне з неймовірною кількістю приправ. На запах - теж. Дотик язиком відкрив безліч нюансів чогось м'якого та пружнього. У пляшці було слабке червоне вино, яке ще більше підкреслювало і відтіняло запропонований смак і запах.
  Потім Валера розкрив перед нами зеленувато-жовті контейнери. До дотику додалися хрусткі та слизькі нотки, смакові рецептори почали розпізнавати знайомі та незнайомі овочі, вино у нових пляшечках виявилося жовтувато-зеленуватим і пахло екзотичними фруктами і травами.
   - Я називаю це салатом. - Оголосив Валера, знову натискаючи кнопку в центральній частині "торта". Музика і колір змінилися. Здавалося, крізь летючу фантазійну мелодію доносяться звуки океанських хвиль, шумливого листя дерев, співу птахів, а до стелі піднімалися та звивалися струмені зеленувато-блакитно-жовтих кольорів і відтінків.
   - А тепер - десерт! - Валера розставив перед нами білі контейнери з вмістом голубуватих, рожевих і кремових відтінків.
  На смак це було схоже на суміш різних тістечок, морозива і фруктів, на дотик - крем з фруктовими вкрапленнями. Мелодія стала ніжною і мрійливою, а до стелі почали підніматися білі хмари різних відтінків від фіолетово-бузкових до рожево-жовтих. Замість вина в пляшечках виявилася якась дуже складна суміш соків, що бадьорила та надавала свіжості.
   - Нічого схожого я ще не куштувала. - Зітхнула мама, коли зі святковим сніданком було покінчено і Валера, склавши всі контейнери і пляшки в коробку, прибрав їх в сумку.
   - І це тільки маленька частинка нового світу! - Вигукнув Валера. - А щоб познайомити вас з ним трохи більше, я вирішив подарувати Галі духи.
   - Ой, тільки без мене! - Замахала мама руками на витончену коробочку, що з'явилася в руках Валери. - У мене алергія на всі духи!
   - А давно у вас була остання алергія? - Запитав Валера.
   - Точно не пам'ятаю ... Здається, ще влітку ...
  - Так ось, повинен вам з великим сумом повідомити, що після пандемії і появи ліків, таке поняття, як "алергія", в усьому світі більше не існує. - Валера стояв у позі священика на похороні, скорчивши відповідну міну. - Тому прошу насолодитися симфонією запахів! - Раптом радісно вигукнув він, відкрутив ковпачок флакона і поставив його в центр уже порожнього столу.
  Маленький флакончик, виконаний у вигляді подовженого кристала з синього скла, засвітився зсередини блакитними іскрами і над ним попливли сині світлові і звукові хвилі, які в міру набуття інших відтінків, набували і різних ароматів. Відтінки блакитної палітри розсовували простір до нескінченності, кольори заспокоювали і в той же час бадьорили, вносили відчуття прохолоди, візуально відсуваючи предмети у кімнаті на невизначену відстань, музика забирала кудись у далечінь. Світло струменіло від темно-фіолетового через всі відтінки синього до блакитних, аромати передавали букети синіх і блакитних квітів - фіалок, лаванди, барвінку, волошок, незабудок, братків, геліотропів, льону, примули, дельфиніумів, дзвіночків, ірисів, бузку і безлічі інших. У легку блакитну музику вплітався дзвін дзвіночків і відгомін віолончелі...
   - Це тепер називають парфумами? - Першою отямилася мама.
   - Майже. Тепер парфумерних магазинів зі звичайними парфумами та одеколонами не існує. Замість них з'явилися парфумерно-музичні салони. Тож в один з них ми сьогодні з вами і заглянемо. Прошу одягатися на прогулянку!
  ***
  Спочатку ми, як завжди, погуляли біля моря. Погода сьогодні стояла сонячна і майже безвітряна. По пляжу гуляло безліч сімей з дітьми та собаками, деякі особливо сміливі молоді люди навіть наважувалися позасмагати. Ми йшли по кромці води, підставляючи обличчя березневому сонцю і вдихаючи аромат моря. Я не відмовила собі у бажанні занурити руку в воду і лизнути кілька крапель морської води. Тепер, після одужання, вода була не просто солоною, в ній була ціла гама "морських смаків", описати які існуючими словами я не можу. А коли ми поверталися додому, Валера звернув нашу увагу на нові вивіски: "Кафе Кулінарна Мелодія", "Салон сінтезійних гаджетів", "Ресторан Симфонія Смаків і Запахів".
   - Нам сюди! - Зупинився Валера перед дверима з вивіскою "Салон Парфумерної синтезії".
  Я згадала, що колись тут знаходився невеликий парфумерний магазинчик "Фіалка", який торгував, крім різної парфумерії, також і шампунями, косметикою, миючими засобами та іншими дрібницями. Тепер усередині все виглядало інакше. Замість рядів з товарами, вдалину йшов коридор, стіни якого, оснащені нитками світлодіодів, переливалися різними кольорами, на найменшу зміну відтінків яких змінювалася і тональність музики. Замість прилавків або полиць, з боків коридору були влаштовані невеликі кімнатки. В одну з таких кімнаток нас провела працівниця салону. У кімнатці було всього чотири крісла і невеликий столик у вигляді скло-пластикової квітки у центрі.
   - Ви хочете щось купити чи прийшли послухати? - Запитала вона, пропонуючи нам зайняти крісла.
   - Ми вперше. - Відповів за всіх Валера. - Нам би щось весняне і святкове, щоб було радісно і спокійно. Ну, і романтики трошки... - Покосився він на мене.
  Дівчина вийшла, через пару секунд повернулася і вставила щось в центр столу, відкрутила ковпачок і вийшла, міцно причинивши за собою двері. Світло в кімнатці почало згасати а потім... Це була справжня фантастика зі снів: звуки, запахи, кольори - все струменіло і перепліталося в невимовно красиву і гармонійну симфонію, що наповнювала душу щастям, радістю і коханням...
   Коли це все закінчилося і знову спалахнуло звичайне світло, ми, продовжуючи сидіти за столиком-квіткою, змогли розгледіти в його центрі флакон. Від звичайних парфумерних флаконів він відрізнявся товстим дном, в яке, як розповів Валера, була вмонтована складна електронна схема зі світлодіодів, музичного запису і каталізаторів, "що включають" під потрібний колір і звук відповідний запах.
  Двері відчинилися і до нас знову увійшла... Як тепер слід називати колишніх продавчинь? Працівниця салону? Консультантка? Спеціаліст з парфумерних симфоній?... Гаразд, потім подивлюся в інтернеті. Вона закрутила ковпачок на флаконі і запитала:
   - Вам сподобалось?
  - Дуже! - Відповіли ми все хором.
   - Може, якихось нюансів не вистачало, чогось було занадто багато?
   - Ні, все було чудово.
   - Якщо хочете, ви можете цей флакон купити. Для його активації достатньо відкрутити ковпачок. Тривалість парфумерної симфонії - п'ять хвилин. Флакон розрахований на п'ятдесят сеансів.
  Всього п'ять хвилин?! Мені здалося, що симфонія тривала, як мінімум, півгодини, стількома почуттями і відчуттями вона мене наповнила! Звичайно ж, ми купили цей флакон.
   - До речі! - Уже на вулиці повідомив нам Валера. - Парфуми у салонах не обов'язково купувати. Ви можете приходити і замовляти будь-яку симфонію за настроєм, за кольором, за музикою, за запахом. Оплачуєте тільки за сеанс, а потім йдете.
   - Але ці парфуми, чи як там тепер це називати, мені дуже сподобалися. - Заперечила мама. - Я просто не могла їх не купити.
   - Стільки нових вражень! - Додала я. - І нова кулінарія з музикою, кольором, запахами, і нові парфуми...
   - Це що! От я вас завтра ще в філармонію відведу! - Валера, хорохорячись, розправив плечі.
   - А що, філармонія тепер теж змінилася? - Запитала я, пригадавши, що не була в ній вже майже рік.
   - І філармонія, і театри, і бібліотеки, і дискотеки, і музеї - все, в тому вигляді, в якому воно було колишнім, зникло. Новий світ відкрив безліч нового! - Запевнив нас Валера. - Завтра я заїду за вами рівно о шостій вечора і ми поїдемо до філармонії!
  Ми вже підійшли до перехрестя між нашими будинками, довели маму до її під'їзду і попрощалися. Валера зайшов до мене на "чашечку кави" та затримався до вечора. Перед сном я поставила на тумбочку біля ліжка синій кристалоподібний флакончик, подарований мені сьогодні вранці Валерою, і відкрутила кришечку. Ніч я провела у синіх космічних далях, де кожна галактика співала свою пісню, наповнену пахощами квітів...
  ***
  Вранці я вперше у житті спробувала замовити додому готовий сніданок. Спочатку хлопець в телефоні задавав мені купу питань, намагаючись зрозуміти, чого ж саме я хочу. Нарешті, я сказала, що замовляю вперше, нічого в новій кулінарії не розумію, тому просто хотіла би ситно поснідати без зайвої екзотики, до якої ще не звикла. Всього за двадцять хвилин дрон з написом "Доставка страв", підлетівши до балкону, приніс мені пластиковий прямокутний контейнер. У ньому виявилася тарілка з прекрасною відбивною, що лежала на підстилці з пюре, прикрашена нарізаними у вигляді квітів овочами. Як тільки я вийняла тарілку з контейнера, включився якийсь механізм, зазвучала ода "До радості" Бетховена, до якої були додані звуки струмуючого потічка, співу птахів і далекої пастушачої сопілки; заструменіли аромати смаженого м'яса, димочку від лісового багаття, лугових квітів; завихрилися спіралі туману сірувато-зеленуватих відтінків, а в роті почали розтікатися потоки м'ясних і овочевих смаків з неймовірними приправами...
  Прогулюючись біля моря, мама зізналася, що теж замовила сніданок додому. Їй принесли цілу купу розеточек з різними видами ікри - чорна осетрова та севрюжа, червона - кетова та з горбуші, ікра форелева та омарова, з морських їжаків і з летючої риби. Все це було накладено на різні види хлібців, булочок, коржиків з якимось соусами і водоростевими салатами. Кольори у маминого сніданку переважали синьо-зелено-фіолетові, як морські глибини, а музичним фоном служила "Морська далечінь" Сергія Чекаліна з додаванням шуму прибою і криків чайок.
  А ввечері ми з мамою вперше за півтора року наділи вечірні сукні з прикрасами, зробили зачіски та вечірній макіяж, і Валера повіз нас до філармонії. Будівля філармонії виявилася на колишньому місці і з колишньою вивіскою. На афіші красувався напис: "Мелодії з фільмів і мюзиклів". У фойє у нас прийняли верхній одяг і запросили пройти до зали. А в залі... Ніяких рядів з відкидними кріслами. Сцена тепер була круглою і з торця залу перемістилася до його центру. Навколо неї амфітеатром розташувалися групками м'які диванчики на двох, крісла на двох, трьох та одного. Нас провели до трьох крісел, що розташувалися впритул одне до одного на третій сходинці амфітеатру. Ми сіли і роззирнулися. До зали заходили ошатно вдягнені люди, займали свої місця, перемовлялися, сміялися...
   - Шкода, що нам дісталися такі місця. - Нахилилася я до Валери. - Музиканти будуть сидіти до нас майже спинами.
   - А от і ні! - Весело підморгнув Валера. - Не буду розкривати секрету, бо буде не цікаво.
  Світло в залі почало згасати, у напівтемряві ледве можна було помітити, як у центрі круглої сцени з'явився циліндр ліфта і з нього по кілька чоловік стали виходити музиканти. Сідали музикантами обличчями до центру і спинами до залу. Останнім з'явився диригент і встав на невеликому підвищенні у центрі. Під моїм підлокітником крісла щось завібрувало. Я відсмикнула руку і з підлокітника піднялася прозора колба, наповнена різнобарвними трубочками, які почали гойдатися, наче букет квітів.
   - Ой, що це? - Відсмикнула руку від підлокітника і мама.
   - Це смакові доповнення. - Пояснив Валера. - Під час виконання музики то одна, то інша, то третя трубочки будуть подовжуватися, пропонуючи напої, які підкреслюють смак мелодії. Їх можна пити, а можна і не пити, як хочете.
  Диригент підняв руки вгору і в залі стало абсолютно темно. А потім зазвучала музика. Разом з нею замиготіли різні світлодіоди під стелею, на стінах і в проходах. Сцена поволі почала обертатися так, що ми по черзі могли бачити всіх музикантів. Звідкись повіяло запахами. Одна з трубочок в моїй колбі подовжилася так, що я, не нахиляючись, змогла взяти її до рота. До музики, кольорів і запахів додався смак, який змінювався майже з кожною нотою. Одна мелодія змінювалася іншою, колірні промені малювали в повітрі неймовірні композиції, запахи і смаки настільки гармонійно впліталися в музику, що створювали неймовірну глибину сприйняття цього концерту. До деяких мелодій додавалися відчуття вітру, снігу, бризок, спеки або холоду...
  Вийшли ми з філармонії повністю ошелешені.
   - Це ще що! - Радів нашій реакції Валера. - От коли ми підемо до РАГСу розписуватися...
   - Не зрозуміла? - Обернулася до нього мама.
   - Як? Хіба я ще не зробив Галі пропозиції? - Здивувався Валерка.
  Я заперечливо похитала головою.
   - Не може бути! У нас же наступної суботи весілля!
  Я трохи не сіла прямо в калюжу, що утворилася від грудки снігу, який не повністю розтаяв на газоні.
   - Ти що, відмовишся?! - Валерка ледь встиг мене підхопити. - Тільки не треба знову падати мені під ноги! Другий раз я твоєї тривалої коми не переживу!
   - Та не збираюся я в кому впадати! - Вирвала я у нього свою руку.
   - Ти це серйозно? - Запитала Валерку мама, міцно вчепившись у дверцята його машини і роблячи вигляд, що ноги у неї зовсім не підкошуються.
   - Звісно! - Вигукнув Валерка і впав перед нею на коліна. - При всіх свідках та перехожих, що снують повз, урочисто прошу руки вашої дочки! - І він, діставши з кишені пальто оксамитову коробочку, розкрив її чомусь не переді мною, а перед мамою.
   - Попереджати треба... - Пробурмотіла мама і подивилася на мене.
  Навколо стали зупинятися зацікавлені перехожі. Я розгорнула обличчя Валерки до себе і взяла з його рук коробочку.
   - Каблучка нічого, симпатична... - Ніби у задумі промовила я. - Хлопець переді мною теж, начебто, непоганий... Погодитися, чи що?..
   - Погодитися! Погодитися! - Почулося з усіх боків.
   - Погоджуйся, будь ласка, швидше! - Жалібно промовив Валерка. - Мені стояти колінами в калюжі вже холодно.
   - Ну, хіба що тільки через це... Гаразд, згодна!
   - Ура!!! - Заволав, скочивши, Валерка і стис мене у таких тісних обіймах, що я мало не задихнулася. - Весілля через сім днів! Рівно о десятій! Не запізнюватись!
   - А як же сукня?.. - Намагалася взяти себе в руки мама.
   - Нічого не треба! Нас прямо у РАГСі чекає весільна подорож по різних країнах, а в кожній країні потрібен різний весільний одяг. Це буде кулінарно-весільна подорож з різними традиціями та обрядами! І все - не виїжджаючи з міста! З вас тільки список гостей до п'ятниці! Але не більше ста! - Валерка вже допомагав нам сісти в автомобіль.
  Маму ми висадили першою, а приголомшену мене Валерка провів до самої квартири.
   - Ой, щось мені не подобається твій вигляд. - Примовляв він, допомагаючи мені зняти пальто. - Треба би привести тебе до тями. - І він залишився приводити мене до тями до ранку...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"