Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Шлях Творців

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Релігії і вірування на різних планетах бувають різноманітні і несподівані. Може, в легендах є частка правди? Може, люди і справді не вмирають, а відправляються до далеких зірок? Може й справді, їх тіла розчиняються, поповнюючи Всесвіт елементами, а душі переходять на новий рівень?..

  
  
  ШЛЯХ ТВОРЦІВ*
  (19 лютого 2020 року)
  
   Кожного літа ми влаштовуємо зустріч випускників. Ті з наших однокласників, хто на цей час опиняються на Землі, вибираються на три дні куди-небудь на природу, діляться своїми досягненнями, враженнями, розповідають щось цікаве зі своїх мандрівок та пригод.
   Цього року нас зібралося лише п'ятеро. Серйозного космобіолога, який ще з дитячого садка таскав додому все живе, що зустрічав по дорозі, а тепер вивчає життя у глибинах Космосу, ми називали просто Живчик. Смішлива океанолог, яка будує підводні міста в земних океанах, на прізвисько Морська Німфа або просто Німфа майже ніколи не покидала Землю. Космоштурман, невиправний романтик, який ще у старших класах захопився альпінізмом, а тому прозваний Гірським Бродягою або просто Бродягою, потрапив на нашу зустріч вперше, бо його завжди носить просторами і нашої, і сусідніх галактик. Космофольклорист, який досі не перестав любити народні казки, а тому носить прізвисько Один з Братів Грімм або просто Брат, навіть у тісному колі друзів продовжував перебувати в своєму казковому світі. І я - космопсихолог, яку всі ще з першого класу називали Психеєю.
   Німфа, як постійний земний мешканець, пригледіла для нас кемпінг біля річки, що протікає через сосновий бір, і ми всі п'ятеро рушили до нього на флаєробусі. Через кілька хвилин внизу під нами розкинулося ціле море зелених сосен. Це зелене море перетинала вузенька, синя, звивиста стрічка річки. Невеликий майданчик для транспорту знаходився на окраїні лісу.
   Бродяга допомагав усім вибратися з флаєробуса, подаючи кожному руку.
   - Щось не схоже, що ти весь час знаходишся під водою! - Звернув він увагу на чудову засмагу Німфи. - Невже і на глибині в кілька сотень метрів світить сонце?
   - Сонце там, звичайно ж, не світить, хоча у нас є солярії. Але я засмагла не там. У мене нещодавно закінчилася відпустка, я на пару тижнів літала на Ручайну - чудову планету для тих, хто хоче позасмагати.
   - А там багато океанів? - Запитав Живчик.
   - Жодного!
   - Як же ти потрапила на планету без океанів?! - Здивувався Брат.
   - Спеціально вибрала таку.
   - А я би без води не змогла. - Похитала я головою.
   - А хто сказав, що там немає води? - Німфа перехопила антиграв валізи
  
  *Про творців та їх планету можна прочитати також у повісті "Дивна".
  іншою рукою. - На Ручайні повно струмків і річечок, деякі з яких іноді навіть розливаються на невеликі озерця.
   - А куди ж вони збігаються? - Запитав Бродяга.
   - А це найцікавіше! Планета абсолютно гладка, схожа на кулю без опуклостей і западин.
   - Ну, мені б там було не цікаво, мені гори потрібні! - Махнув рукою Бродяга.
   - А тобі ніхто й не пропонує! - Відгукнулася Німфа. - Так от, ця куля обертається навколо вісі по дуже дивній орбіті, так, що екватор постійно змінює своє розташування. Знаєте, як намотуються нитки на клубок? Ось так і екватор намотується навколо планети - то він переміщається уздовж меридіанів, то майже по паралелях. Завдяки цьому на Ручайні немає пір року і клімат скрізь рівний та однаковий. Навіть на полюсах немає льоду, тому що іноді вони опиняються на екваторі! А всі струмочки і річечки чомусь течуть з умовної півночі на південь.
   - Отак по прямій і течуть? - Перепитав Живчик.
   - Ну, не зовсім по прямій. Вони, звичайно ж, звиваються, повертають, але основний напрям - з півночі на південь.
   - Якщо вони всі течуть в одному напрямку, то повинні збиратися в одну точку, або, хоча б, впадати в якусь одну водойму. - Бродяга натиснув на ручку антиграва і його валіза, збільшивши швидкість, зіткнулася з валізою Німфи.
   - А ніякого водоймища немає! - Німфа вивела свою валізу на півметра вище. - На південному полюсі знаходиться море сипучих пісків. Вся вода, що тече по планеті, просочується крізь пісок і кудись зникає.
   - Я би провів геологічні дослідження... - Почав, було, Живчик.
   - Проведеш там! У цих пісках все тоне, навіть надувні рятувальні кола! Навіть кілька антигравів потонули, ледь торкнувшися поверхні, поки геологи не заборонили спускатися нижче, ніж на метр від поверхні. Існує гіпотеза, за якою вся вода, просочуючись крізь піски, потрапляє у величезну внутрішню водойму під поверхнею планети. Там гравітація діє так, що вона тече назад, до північного полюса, а звідти виходить на поверхню і знову тече на південь.
   - Кругообіг води Ручайни. - Глибокодумно підняв палець угору Бродяга, зображуючи маститого вченого.
   - А он і наші будиночки! - Німфа побігла вперед, не звертаючи уваги на те, що її валіза не встигає ухилятися від соснових стовбурів.
   У нашому розпорядженні виявилися дві дерев"яні хатинки, які зовні виглядали як архаїчні споруди, але всередині були обладнані всім необхідним: водопровід, каналізація, продуктопровід, молекулярна кухня, мікрохвильова піч, кондиціонер тощо. Хлопці зайняли один будиночок, а ми з Німфою - інший. Між будиночками був влаштований майданчик з вогнищем, над головою шуміли високі сосни, а всього в тридцяти метрах - річка.
   Увечері після вечері ми зібралися біля вогнища. Мова зайшла про взаєморозуміння. Я стверджувала, що при бажанні, взаєморозуміння можна знайти з будь-якими розумними істотами, до якого би космічного виду вони не належали.
   - Ой, не кажи! - Заперечив мені Бродяга. - Іноді навіть звичайних людей неможливо зрозуміти. Послухайте-но, яка історія трапилася зі мною цього року...
  ***
   Це був звичайнісенький пасажирський рейс до планети Грум у протилежному рукаві нашої галактики. Планета, як планета, населена людьми другої хвилі переселенців. У них там навіть є кілька історичних і технічних музеїв. Але найцікавішим для мене, звичайно ж, був Зоряний Каньйон Виходу. На майже рівній планеті з невеликими височинами і западинками знаходиться наче велике здуття. І це здуття висотою до семи тисяч метрів в незапам'ятні часи прорвалося, утворивши величезний, майже вертикальний отвір, що йде на глибину, кажуть, до десяти кілометрів. А від нього, як зоряні промені, розійшлися сім каньйонів. Все це разом з космосу виглядає як зірочка.
   Згідно з місцевою легендою, колись всередині планети жив дух. Поки він був маленький, йому було цілком затишно всередині, але коли він виріс і дозрів, йому стало тісно. Він піднатужився, прорвав планетарну кору і вирвався назовні. Кажуть, він і зараз продовжує жити в надрах планети, але через цей Зоряний Каньйон Виходу може зв'язуватися і спілкуватися з духами інших планет. Але я думаю, що просто в незапам'ятні часи тут вибухнув величезний вулкан, вміст якого виплеснувся у Космос. Тому він і має таку дивну, зірчасту форму.
   Туди-то я і відправився на флаєрі, взятому напрокат у порту.
   Посадивши флаєр метрах у ста від краю центрального каньйону, я вирішив підійти ближче. Від місця посадки до каньйону йшла втоптана стежка і, хоча щебінь під ногами злегка осипався, ухил був не крутим, тому я не став діставати з багажника альпіністське спорядження. Стежка привела мене до кам'яного містка, що наче язик виступав над прірвою. Ніяких поручнів чи огорож на містку не було. Подивившись у смарт-бінокль, я побачив, що такі ж самі містки-язики довжиною всього по двадцять метрів влаштовані по всьому колу стокилометрового каньйону. Розташовувалися вони між каньонами-променями і було їх, як і каньйонів, рівно сім.
   Мені дуже хотілося зазирнути вглиб, і я обережно ступив на місток. Через пару метрів вітер помітно посилився. Я дістав з кишені коробочку з метеликами...
   - Ти що, носиш метеликів у коробці?! - Обурився Живчик, який любив усе живе.
   - "Метелики" - це такі пристосування, що допомагають альпіністам визначити силу і напрям вітру. - Заспокоїв його Бродяга. - Висипаєш жменю таких "метеликів" на долоню, злегка підкидаєш і дивишся, куди вони полетять. Так от, "метелики" спочатку повільно полетіли вздовж кромки круглого каньйону, а потім, все збільшуючи швидкість, понеслися до центру. Через пару кілометрів їх вже навіть у смарт-бінокль не було видно. Як мені не хотілося заглянути у каньйон з кінця містка, визначити його глибину на око було неможливо, тому я вирішив повернутися до флаєра за лазерметром.
   Забивши бур у скельну основу, я закріпив на ньому альпенполе.
   - Вибач, Бродяга, але твій альпіністський сленг нам не знайомий. - Зупинив його Брат. - Поясни нам, що означають ці незрозумілі слова: смарт-бінокль, лазерметр, альпенполе.
   - Пояснюю для особливо фольклорних: смарт-бінокль - це такий пристрій, який може відстежувати і виводити на екран предмети, що знаходяться навіть за багато кілометрів від спостерігача; лазерметр - це звичайний лазерний вимірювач відстаней, а альпенполе - це така альпіністська страховка. Гравиполе охоплює людину і, в разі падіння, підтягує її до місця закріплення. Так от, поки я возився з альпенполем, біля краю каньйону опустився ще один флаєр, і з нього вийшла сім'я: мати, батько та двоє дітей. Всі святково одягнені, урочисто-веселі, з музикою... - Бродяга, замовкнувши, задумався.
   - І що далі? - Порушила його роздуми Німфа.
   - Дивлюся, глава сім'ї роздягнувся догола і пішов по містку. Вітер дме все сильніше, його хитає, він ледве утримує рівновагу, але йде. Зупинився на самому краєчку, змахнув рукою у прощальному жесті, розставив руки в сторони і... Я скинув поле, кинув його вперед і, підхопивши людину вже в польоті, підтягнув до себе.
   - Молодець! - Похвалив героя Брат.
   Ми всі щасливо посміхалися, радіючи, що Бродязі вдалося врятувати людину від смерті.
   - Може, й молодець... Але мені за це вручили урядовий папір, який забороняє надалі з'являтися на Грумі.
   - Як так? Чому? - Спантеличено накинулися на нього з питаннями однокласники.
   - Тому що, відповідно до їх релігії, кожен батько, давши життя двом дітям і виростивши їх до десятирічного віку, зобов'язаний стрибнути у Зоряний Каньйон Виходу. Тоді його душа, кажуть, відправиться до Древніх.
   - Яких ще Древніх? - Обурено перепитав Живчик.
   - Існує легенда, що до переселення людей на Грум, тут жили представники якоїсь позаземної цивілізації, яких місцеві називають Древніми. Вони допомогли людям влаштуватися на своїй планеті, а потім всі по черзі кинулися у прірву. Місцеві вважають, що це був їхній Зоряний Вихід, що вони не розбилися, а вирушили до далеких зірок.
   - Гарна легенда... - Задумливо промовив Брат.
   - Шкода тільки, що через неї люди гинуть. - Продовжив Живчик.
   - Люди, що заселили Грум після Древніх теж стали "йти до зірок" через цей каньйон. Кажуть, у середньому туди кидаються приблизно чотири з половиною тисячі цілком молодих чоловіків на рік.
   - Тільки чоловіків? А жінки? - Поцікавилася Німфа.
   - А жінки продовжують жити і радіти. Піклуються про дітей до їх п'ятнадцятиріччя, а потім займаються різними мистецтвами, щось вигадують, кудись літають. І тільки у старості йдуть до Каньйону. До речі, у них ніде немає кладовищ, немає крематоріїв, всі вмирають тільки у Каньйоні.
   - За тисячі років на дні каньйону, мабуть, назбиралися цілі купи кісток. - Замислилася я.
   - Я теж так думав. - Відповів Бродяга. - Я навіть вирішив спуститися на саме дно на флаєрі.
   - І що? - Я подалася вперед, підсвідомо відчуваючи, що ніяких кісток він там не знайшов.
   - Флаєр на дно спуститися не зміг, його постійно викидала наверх якась сила, як я не напружував двигун. Тоді я полетів уздовж одного з променів каньону до його закінчення і на антиграві по його дну дістався до центру.
   - І? - Подався наперед Живчик.
   - Нічого! Абсолютно чисто! Ні пилинки, ні камінця, хоча я сам особисто кинув туди цілу жменю. Тільки невеликий отвір у землі, близько п'яти сантиметрів. А з отвору виходить якийсь силовий промінь.
   - А може, в легендах є частка правди? Може, вони і справді відправляються до далеких зірок? - Мрійливо дивлячись на полум'я, Живчик підкинув у багаття кілька гілок.
   - Такий собі зірковий портал... - Німфа теж підкинула гілку до багаття.
   - Зоряний Каньйон Виходу... - Замислившись, сам собі повторив Бродяга.
   - Це ще раз доводить, що перш ніж щось робити, треба розібратися в ментальності, віруваннях, релігії, традиціях мешканців інших планет. - Зробила я висновок. - А релігії бувають найрізноманітніші і несподівані. Іноді ці релігії і вірування виявляються правдою. От у мене, наприклад, одного разу був випадок, дуже схожий на твій...
  ***
   Я тоді ще тільки збиралася стати космопсихологом, закінчувала інститут. Керівник дипломної роботи обрав для мене тему "Релігія Творців". Перш, ніж відправитися на Туту - Блакитну Планету, де ці Творці мешкають, я вирішила більше дізнатися про їх планету та способі життя, а тому запросила відомості в інтербібліотеці.
   Система Урте складається з центральної зірки Урте і трьох планет. Найближча до Урте планета Нута дуже спекотна і пустельна, життя на ній зосереджене в глибоких каньйонах, по дну яких протікають річки і в тіні стінок яких ростуть рослини. Ця планета супутників не має. Друга планета - Тута. Саме на ній живуть Творці. Вона має самий комфортний, з моєї точки зору, клімат. Майже вся суша, широким архіпелагом островів охоплює планету від екватора до двох третин планети вгору і вниз. Потім йдуть скельні архіпелаги-хвилерізи, що відокремлюють житлові острови від бурхливого океану і засніжені полюси. Тута має три супутники - самотню Лут і тандем Рут і Фут, що обертаються навколо загального центру. Третя планета - засніжена Бута, клімат на якій нагадує зимовий Сибір. Навколо неї обертаються два крижаних супутника Жут і Зут. От і все.
   - Зірка, три планети і п'ять супутників. - Підвів підсумок Бродяга. - Нічого особливого.
   - Так, звичайно, якщо не зважати на те, що вся ця система була створена штучно! - Видала я найцікавіше.
   - Як це? - Здивувалася Німфа. - Хіба люди вже можуть створювати цілі зоряні системи?
   - Люди не можуть. - Відповіла я. - Систему створили не ми.
   - А хто ж? - Подався вперед Брат.
   - Інженери.
   - Які ще інженери? Я про них нічого не чув, а вже я-то майже всі світи облітав! - Не повірив Бродяга.
   - Ніяких записів про Інженерів немає в жодному цивілізованому світі. А от місцеві з Тути розповідають...
   - Тільки розповідають? А їхні бібліотеки? - Вирішив уточнити Брат.
   - Уявіть собі, на Туті і всіх планетах системи Урте писемності не існує.
   - Вони що, дикуни? - Розгубилася Німфа. - Чому ж їх називають Творцями?
   - Вони не дикуни, у них дуже складна і високорозвинена цивілізація, а писемності вони не мають тому, що їхня цивілізація розвивалася дещо інакше, ніж наша.
   - Але ж у всьому Всесвіті є писемність! - Не міг заспокоїтися Брат. - Навіть у ящероїдів та інсектів!
   - Якщо ви не будете мене перебивати, я розповім вам про Творців.
   - Гаразд, ми слухаємо, розповідай. - Живчик влаштувався зручніше, всім своїм виглядом показуючи, що збирається уважно слухати.
   - За переказами, Систему Урте створювали представники якоїсь дуже давньої цивілізації Інженерів, що живуть в іншому Всесвіті. Інженерами їх називають тому, що вся їхня цивілізація жахливо технологічна. Настільки технологічна, що у них немає ні рослин, ні тварин, а продукти харчування вони виробляють зі звичайних елементів. Живуть вони в металевих містах дуже скупчено і, як я зрозуміла, все ж таки є гуманоїдами нашого типу.
   На певному етапі вони вирішили створити для себе в нашому Всесвіті курортну систему, на планетах якої було заборонено використання будь-якої техніки. Система створювалася як набір кліматичних світів на будь-який смак - жаркий, помірний, зимово-холодний... Відсутність великих материків давала можливість кожному курортнику, за бажанням, зайняти окремий острів і на час відпочити від скупченості їх світу. Але... Виявилося, що спосіб життя на природі, без звичної техніки і тісноти, для їхньої психіки створював дискомфорт.
   - Точно! - Вигукнула Німфа. - Я - міська жителька, навіть під водою я живу в цілком урбанізованому куполі. А коли мені довелося побувати на селі... Спочатку мене просто зачарувала природа, повітря, простота... Але потім це з кожним днем ставало все нестерпнішим і нестерпнішим! Я просто гарчати хотіла! Довелося закінчити відпустку раніше запланованого часу і повернутися до підводного міста.
   - Це позначилася твоя природофобия. - Погодилася я. Одні люди чудово вживаються з природою, і їх нічим не заманиш до міста, а інші звикли жити в місті і їм стає погано на природі. Думаю, щось подібне до цього сталося і з Інженерами. Вони вирішили віддати систему Урте людям, які вже почали до того часу виходити в Космос, а самі з'являються на її планетах вкрай рідко.
   - Все ж таки з'являються?! - Зрадів Брат. - Отже, з ними можна поговорити!
   - Навряд чи. - Засумнівалася я. - З'являються вони там настільки рідко, що, за словами Творців, ті їх ніколи не бачили, лише відчували, що вони є.
   - То хто ж ці Творці? Чому вони так себе називають? - Живчик почав втрачати терпець від усіх наших відступів.
   - Все! Всі запитання потім! - Вигукнула я. - Я розповідаю - ви не перебиваєте! Бо я так ніколи і не доберуся до кінця.
  ***
   Дізнавшись все необхідне про Систему Урте і планету творців Туту, я взяла напрокат невеликий космоліт, обладнаний стандартною дослідною лабораторією та рятувально-десантною капсулою. Чекаючи дозволу на старт, я взялася за складання плану дипломної роботи. Повісивши на шию кулон диктофона, я почала диктувати:
  Релігія Творців
  Дипломна робота
   Почати вирішила з визначення релігії: "Релігія - це особлива система світогляду і світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних і моральних цінностей, які обумовлюють вчинки і поведінку людей".
   Таким чином, мені треба:
   - вивчити світогляд і світосприйняття Творців,
   - ознайомитися з їх культурою,
   - зрозуміти духовні й моральні цінності,
   - зіставити їх з вчинками та поведінкою.
   Більше нічого надиктувати не вдалося, бо мені дали "добро" на виліт. Політ до Системи Урте проходив через "стрибок" і зайняв всього кілька годин. Через те, що будь-яка техніка на планетах Урте заборонена, мені довелося залишити космоліт на орбіті, сісти в капсулу і, знайшовши безлюдне місце на одній з гір Архіпелагу Творців, висадитися на планету з початком ночі. Всю ніч була жахлива злива. Під її потоками я пробиралася крізь дерева і чагарники до одного з поселень, яке мій браслет-навігатор засік ще з орбіти. Коли засірів світанок, дощ різко припинився. У променях висхідного сонця, вірніше Урте, навігатор показав, що я перебуваю у самісінькому центрі поселення. Ніяких будинків, жодних споруд, тільки товстелезні дерева навколо... Десь зазвучали голоси, навколо мене стали з'являтися люди. Чоловіки, жінки і діти були одягнені в спідниці-шорти і шорти з блакитного шовку, шкіряні тапочки, а у жінок крім них були ще й ліфи. Все це було майстерно вишите і рясно прикрашене дорогоцінним камінням. Вже через кілька хвилин я, маючи на собі лише одну каблучку на пальці та ланцюжок на шиї, відчувала себе без прикрас абсолютно голою.
   Приховуючи збентеження, я привіталася з людьми, які мене оточили, і вони одразу ж відповіли мені українською. Весь час, що я провела на Туті, Творці розмовляли лише українською. Виявляється, вони вловлюють мозкові мовні хвилі і почувши всього кілька слів, тої ж миті переходять на будь-яку мову, навіть якщо ніколи її не чули.
   - Вітаємо мешканку Землі! - Вийшов наперед молодий чоловік, весь обвішаний прикрасами рожево-бордових відтінків: наручні та ножні браслети, кольє, сережки, головний обруч, підвіски на поясі, інкрустація одягу та взуття, застібки на поясній сумочці і навіть майстерно скручена спіралями борода була закріплена защипами з бордовим камінням. - Мене звуть Бутан. Як називати тебе?
   - Психея. - Я вирішила назвати своє шкільне прізвисько.
   - Ходімо, я покажу, де ти зможеш жити, поки будеш перебувати у нас! - І Бутан жестом покликав мене за собою.
   Виявилося, що місцеві живуть у деревах-будинках, які самі вирощують. Мій будинок всередині дерева виявився трьох етажним. Кожен поверх відокремлювався живими гілками, переплетеними між собою так, що на них легко лягала підлога-стеля, зроблена з полірованого зрізу якогось іншого дерева і прикрашена візерунком із наскрізних отворів. Перший поверх являв собою щось на зразок вітальні, а інші два поверхи - спальні, в яких гілки росли так, що получалися зручні ліжка-гамаки. На кожному поверсі було по одному вікну - овальний отвір у стовбурі, завішаний тонкими нитками гілок з м'якими голками замість листя. Деякі "фіранки" були зібрані у пучок і відсунуті вбік, пропускаючи до приміщення денне світло. На кожному поверсі була відокремлена завісою з гнучких гілок невелика кабіна - санвузол, вода з якого по дерев'яних трубах відводилася кудись за поселення, а надходила з чаші-воронки, влаштованої для збору дощової води на даху-кроні. І скрізь - і на столах, і над ліжками, і під стелею, - всюди було безліч предметів мистецтва з дерева, кришталю, дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, глини, металів... Це були і предмети побуту, і декоративні вази, і одяг, і прикраси, і статуетки, і картини...
   Бутан запропонував мені переодягнутися у місцевий одяг і, зачекавши внизу, поки я приведу себе в порядок, одразу ж повів снідати. Снідали ми на відкритому повітрі за величезними обсидіановими і малахітовими столами, заставленими посудом з кришталю, кварцу, аметисту і тому подібного. Сніданок виявився презентацією кулінарного мистецтва Творців Їжі. З чого і як були приготовані страви, я не знаю, але все було надзвичайно смачно.
   Після сніданку я попросила Бутана відвести мене до бібліотеки.
   - У нас немає бібліотек.
   - А де ж ви зберігаєте книги?
   - У нас немає книжок, у нас немає писемності.
   - А що ж у вас є?! Як ви передаєте інформацію?
   Бутан розповів, що ще в глибоку давнину люди знаходили на берегах морів дуже красиві мушлі, які могли "зберігати слова", якщо їх виголосити в середину і заткнути отвір якимось корком. Так з'явилася перша звукова пошта: якщо треба було передати яку-небудь інформацію на велику відстань, її намовляли у мушлю, закривали отвір травою або квітами і віддавали тому, хто збирався відправитися у потрібне місце. Там одержувач розкривав мушлю, приставляв її до вуха і слухав. З розвитком суспільства, люди навчилися підбирати раковини з такими властивостями спіралі, які дозволяли зберігати інформацію не один раз, а багато років. Потім з'явилися творці, які навчилися вирізати з каміння або дерева штучні мушлі, що могли зберігати великі обсяги інформації навіть багато століть. Замість писемності, у них розвивалася дуже образна і ємна усна мова, а замість бібліотек - Сховища Звуків, в яких були зібрані колекції наукових знань, легенд, художніх оповідань, віршів, пісень, музичних творів і так далі.
   Отже, я стала проводити свій час так: з ранку до обіду спілкувалася з людьми, потім після обіду просиджувала кілька годин у Сховищі Звуків, а ввечері відвідувала місцеві мистецькі заходи: виставки, концерти, презентації. Творцями місцеві називають себе тому, що всі вони творять власними руками, вкладаючи у свої твори художній смак, душу, натхнення. Будь-яка, навіть звичайнісінька чашка ними робиться неповторної форми, прикрашається майстерною різьбою, інкрустована камінням. І так у всьому.
   Але про все розповідати я зараз не буду, бо прожила на Туті близько півроку і розповідь може зайняти кілька днів. Я хотіла зупинитися на віруваннях і релігії. На Землі вірування, релігії, світогляд будь-якого суспільства можна оцінити по кладовищах і поховальних обрядах. У Творців не було ні кладовищ, ні пам'ятників. Я подумала, що можливо вони спалюють померлих і розсіюють їх попіл або відправляють трупи у плавання по морських хвилях, як у деяких наших народів, але виявилося, що такого на Туті теж не роблять.
   - Невже ви безсмертні?! - Вигукнула я, коли виявила, що ніяких вірувань, обрядів чи згадувань, пов'язаних зі смертю, у Творців немає.
   - Звичайно. Всі люди безсмертні.
   - А скільки часу ви живете тут, на Туті? - Я вирішила змінити формулювання питання.
   - Люди живуть приблизно сто двадцять - сто п'ятдесят років. - Відповів Бутан, який зголосився бути моїм гідом на весь час, що я там жила.
   - А потім?
   - А потім вони йдуть на Льодовик.
   - А далі?
   - А далі їх тіла розчиняються, поповнюючи Всесвіт елементами, а душі переходять на новий рівень.
   - Що це за рівень?
   - Рівнів дуже багато. Спочатку люди стають елементарними Творцями, виготовляючи звичайні побутові предмети. Потім Творцями-митцями - саме такими є всі ми на Туті. Потім Творцями більш високих рівнів, які можуть створювати нові рослини, нових тварин і навіть нових людей. Потім йдуть Творці планет і екосистем, потім Творці Зоряних Систем, Творці Всесвітів, Творці Духу, Творці Вселенських Грон і так далі і далі, я цих рівнів навіть не можу уявити.
   - Відведи мене на Льодовик. - Попросила я.
   - До нього доведеться плисти. - Відповів Бутан. - Там дуже холодно, треба буде взяти теплий одяг.
   По дорозі до Льодовика, Бутан розповів, що у кожної людини настає момент, коли вона відчуває, що досягла досконалості і нічого більш цікавого створити тут вже не зможе. Для того, щоб розвиватися далі, треба перейти на новий рівень. Льодовик, розташований на високій горі острова, що лежить між Житловим Архіпелагом і Хвилєрізними Островами, є місцем такого переходу. Людина, що зважилася на перехід, стає на самому краю Крижаної Ущелини, роздягається догола, обливається водою і вмерзає у Льодовик.
   Я розраховувала побачити безліч заморожених трупів по краях Льодовика, але нічого подібного не побачила. З льодовика прозирало тіло лише однієї людини.
   - Це Жутан, Творець ілюзій, у будинку якого ти зараз живеш. - Пояснив мені Бутан. - Бачиш, він ще не повністю перейшов.
   Крізь кригу проглядало тіло до грудей, а нижче лід був прозорим і чистим.
   - Як давно він прийшов сюди? - Запитала я.
   - Два місяці тому. До кінця третього місяця він повністю зникне. Так всі зникають.
   Коли ми повернулися у поселення Творців, я вирішила провести експеримент. Вночі, під проливною зливою (а зливи та дощі тут бувають саме по ночах - так Інженери спроектували місцевий клімат) я вирушила до прихованої в горах капсули. На капсулі я повернулася до замороженого у кризі Жутана і, скориставшись лазерним різаком, почала випилювати його з льоду. Щоб випадково нічого не пошкодити, я вирізала великий крижаний блок, завантажила його за допомогою антиграва до капсули і полетіла до космольота, що знаходився на орбіті.
   Не буду вдаватися у подробиці щодо експериментів, які я ставила. Скажу тільки, що людина і справді розчинилася. Навіть голова і груди, що виднілися з криги, не мали біологічної структури. Це був якийсь набір атомів, що поки ще зберігав форму людини. Нижче грудей навіть таких атомів не виявилося - чистісінька заморожена вода, хімічний елемент без вкраплень та домішок.
   Виходило, що Творці і справді розпадаються на елементарні атоми і зникають у просторі, можливо навіть у космічному, як стверджують легенди. І здійснюється це тільки на краю Крижаної Ущелини на єдиному з усіх острові.
  ***
   - А що ти зробила з останками Жутана? Адже через тебе він не може перейти на інший рівень? - Занепокоївся Живчик.
   - Я повернула його на Льодовик. Потім, через два тижні, я знову повернулася туди, і виявила, що він повністю розчинився. Думаю, він здійснив свій перехід.
   - Отже, і мої грумляни, можливо, теж насправді йдуть до зірок через свій Зоряний Каньйон Виходу... - Задумався Бродяга.
   Ми тихо сиділи при світлі догораючого багаття, забувши, що у нього треба підкидати гілки. Із загального задумливого настрою, всіх вивів Брат:
   - Я думаю, що всі планети, на яких живуть розумні істоти, мають подібні каньйони, ущелини, колодязі чи щось ще, що дозволяє здійснити перехід на інший рівень. - Сказав він, піднявши голову до зірок. - От би й нам знайти такий...
   - Обов'язково коли-небудь знайдемо! - Оптимістично заявив Бродяга, встаючи і обтрушуючи штани від пилу. - Людство вийшло у Космос, отже, вийде і до вищих рівнів!
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"