Гайдученко Галина Викторовна: другие произведения.

Втікачка

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    ... Полонянка стояла зі зв'язаними руками в оточенні наброду, що голосно перемовлявся, реготав та жадібно її роздивлявся, й безпорадно озиралася. - Ти ба, яка кізонька! - А груди-то, груди! Диви, так і просяться!.. - Дай-но я її помацаю... - Один з бандитів підійшов впритул до Мадлен і різким рухом опустив декольте її плаття донизу. Розбійники наблизилися ближче, один з них утримував дівчину ззаду за плечі, інший почав стискати її груди під схвальні і нетерплячі вигуки інших...

  
  ВТІКАЧКА
  повість
  (Весна 1992 року)
  
  * 1 *
   Ясним червневим днем мальовничою долиною середньої Франції не поспішаючи котила дорожня карета, запряжена парою нормандських коней. Кучер мирно дрімав, тримаючи поводи у руках і поклавши батіг на коліна. У кареті сиділи молода дівчина з невеликим молитовником у руках і літня дама, очевидно, її служниця.
   Дівчина, якій ледь виповнилося сімнадцять років, була дуже красива: бліда, білява, з довгими локонами, що спускалися з-під дорожнього капелюшка нижче алебастрових грудей, таких пружних, що, здавалося, вони от-от вистрибнуть з тісного корсажа на волю у віконце декольте. Портрет доповнювали великі блакитні очі, яскраві свіжі губи на маленькому ротику, тонка талія і плавний крутий вигин стегон. Дівчина намагалася читати, але постійно відволікалася і неуважно поглядала у вікно карети. Її служниця спала, відкинувшись на спинку сидіння і не випускаючи з рук кошика з рукоділлям.
   Дівчина, яку звали Мадлен де Менге, недавно осиротіла і тому прямувала до бенедектинського монастиря, куди її відправив далекий родич на виховання до того дня, поки не знайде для неї відповідної партії для заміжжя.
   Раптом увагу мандрівниці привернула темна хмара пилу, що з'явилася на околиці лісу, який розкинувся поблизу горизонту, і швидко почала наближатися. Придивившись уважніше, дівчина зрозуміла, що до карети галопом наближається озброєна група вершників. Дрімавший на передку кучер, почувши дріб копит, стрепенувся, повернувся на шум і, змахнувши батогом, з криком "Розбійники!" пустив своїх коней навскач. Карета, хитаючись і підстрибуючи, помчала по нерівній дорозі. Обидві дами, перелякані і сполотнілі, вчепившись у спинки сидінь, волали до Бога про допомогу...
   Але все було марно: з криками розбійники наздогнали карету, оточили її і змусили зупинитися. Ватажок - стрункий жилавий чолов'яга, приблизно сорока років, з чорними вусами і почавшим сивіти волоссям, у шкіряних панталонах, високих чоботях і шкіряній куртці, озброєний двома пістолетами, шпагою і кинджалом, - віддавав накази своїм товаришам, не покидаючи сідла. Обох жінок і кучера підвели до Отамана, оглянули багаж, який був вельми скромним, і подали знайдені рекомендаційні листи до настоятельки монастиря:
   - Тут нема чим поживитися, грошей майже немає, прикрас - теж. Може, хоч ці папери представляють якусь цінність?
   Отаман, на відміну від інших бандитів, був явно дворянського походження. Побіжно переглянувши папери і пильно глянувши на перелякану полонянку, він подумав кілька секунд і, нарешті, сказав:
   - Документи і мадемуазель поїдуть з нами. А ці, - Він кивнув на кучера і служницю, - поїдуть до монастиря і через три дні привезуть на це місце чотири тисячі екю. - Він повернувся до полонених. - Я ж повинен чимось розрахуватися зі своїми головорізами. А в іншому випадку... - На його обличчі з'явилася зловісна посмішка, - ...розплачуватися з ними доведеться вашій пані! - Його пістолет вказав на Мадлен, яка стояла, ні жива, ні мертва від страху.
   Під гучний регіт розбійників, служницю, яка продовжувала голосити, посадили в карету, забезпечивши декількома ляпасами нижче спини і зтисканням її великих грудей, сунули заціпенілому кучеру до рук батіг та віжки і, стегнувши коней, карету відпустили.
   Мадлен, скрикнувши, кинулася було за нею, але її наздогнали, грубо заламали руки за спину і, розпатлану, без капелюшка, підвели до Отамана. - Ця дика кішка ще й дряпається!
   - То зв'яжіть їй руки! - Кинув Отаман через плече, навіть не повернувшись в її сторону.
   Бідній дівчині зв'язали руки і подали її на коня ватажкові. Отаман перекинув полонянку, як мішок, перед собою, змахнув рукою, і вся ватага понеслася назад до лісу. Через деякий час, ледь помітною у лісі стежкою група виїхала на велику галявину. По контуру галявини, у тіні дерев розташовувалися невеликі, але міцні дерев'яні споруди - житла розбійників. У центрі, на добре втоптаному майданчику - вогнище. При в'їзді на галявину знаходилися дві великих копиці сіна, а в довгому дощатому сараї трохи віддалік, скорыш за все, розмістилася стайня. Далі, за деревами вгадувалася річка.
  * 2 *
   Отаман, зіскочивши з коня і знявши з нього нещасну дівчину, кинув поводи підійшовшому конюху і попрямував до однієї з далеких будівель.
   Полонянка стояла зі зв'язаними руками в оточенні наброду, що голосно перемовлявся, реготав і жадібно іі роздивлявся, і безпорадно озиралася.
   - Ти ба, яка кізонька!
   - А груди-то, груди! Диви, так і просяться!..
   - Дай-но я її помацаю... - Один з бандитів підійшов впритул до Мадлен і різким рухом опустив декольте її плаття донизу. Розбійники наблизилися ближче, один з них утримував дівчину ззаду за плечі, інший почав стискати її груди під схвальні і нетерплячі вигуки інших.
   - Давай, не барися!
   - Роздягай її далі!
   - Нам теж хочеться побавитися!
   Мадлен намагалася вирватися, але її тримали міцно.
   - Це ще що таке?! - Пролунав раптом гучний владний голос. - Ця крихітка не для вас! Негайно розійдіться та займіться справами!
   Натовп, невдоволено бурмочучи, почав розходитися. Видно було, що наказам цієї людини, як і Отамана, звикли підкорятися беззаперечно. Віддававшим розпорядження виявився молодий чоловік двадцяти трьох - двадцяти п'яти років, високий, стрункий, з довгим, майже до плечей, каштановим волоссям, з темними вусами і клинчастою борідкою, з жорсткими сірими очима під дугами чорних брів. Одягнений він був у шкіряну коричнево-жовту куртку і такі ж чоботи, білу батистову сорочку і чорні штани. Талія його була оперезана широким шкіряним ременем, на якому у піхвах висів кинджал. Він стояв і розглядав полонянку.
   Вона, зі зв'язаними за спиною руками, розпатланим і безладно розкиданим волоссям, з оголеними грудьми, що від хвилюванні судорожно піднімалися і опускалися, з повними жаху очима, чекала своєї подальшої долі.
   Погляди молодих людей зустрілися, і обох пронизало темними блискавками з голови до ніг. Дівчина здригнулася, рот її злегка відкрився, а очі стали ще більшими.
   Молодий чоловік наблизився, ніжно, ледь торкаючись пальцями, провів рукою від її шиї по лівій груді до соска і прикрив його сукнею. Потім, так само провівши рукою по правій груді, сховав і її. Мадлен стояла, не рухаючись, тільки подих її почастішав і все тіло обдало жаром. Молодий розбійник витягнув кинджал і перерізав тонкий шкіряний ремінець, що зв'язував руки дівчини.
   - Гей, ви, двоє! - Він обернувся до парубків, які, сидячи біля стайні, чистили свої пістолети. - Відведіть мадемуазель до арештантської, замкніть її і охороняйте. Та не здумайте навіть торкатися до неї - вона нам потрібна неушкодженою! Отаман очікує отримати за неї хороший викуп. - З цими словами молодик розвернувся і пішов до хатинки Отамана, більше не озираючись.
  * 3 *
   Мадлен опинилася в невеликому дерев'яному сараї з низькими дверима і забраним дерев'яними гратами маленьким віконцем. Біля вікна стояв грубий дощатий стіл, у кутку на дерев'яній лежанці валявся оберемок соломи. Охоронці засунули зовні засув, сіли біля дверей просто на землю і знову зайнялися своєю зброєю.
   Полонянка безвольно опустилася на стілець, озирнулася, поправляючи на собі сукню, і почала приводити в порядок своє розкішне волосся.
   Хвилин за двадцять зовні почувся гучний говір, засув відсунувся і до полонянки увійшов вже знайомий нам молодик. Прикривши за собою двері, він кинув на лежанку вироблену баранячу шкуру:
   - Це, звичайно, не перина, але все ж краще, ніж солома. - Сказав він і поставив на стіл дерев'яну миску зі шматком свіжої засмаженої оленини.
   При його появі Мадлен схопилася і стояла, притулившись спиною до стіни. Він підійшов, провів рукою по її волоссю, ніжно і владно дивлячись в її бездонні очі, потім обома руками звільнив з сукні її груди і став цілувати один з її сосків, одночасно пестячи іншій рукою. Мадлен стояла, закинувши голову, груди її тремтіли від незвичних пестощів, по тілу пройшло приємне дрібне тримтіння, в очах потемніло...
   - Як тебе звати? - Запитав він пошепки просто їй у вухо, відірвавши свої губи від її грудей, але продовжуючи гладити їх руками.
   - Мадлен.
   - Мене звуть Раймон... Я прийду до тебе вночі! - І не давши їй відповісти, він поцілував її в губи і швидко вийшов, зачинивши за собою двері.
   Мадлен повільно приходила до тями. Груди її горіли, губи теж, на щоках виступив рум'янець, очі зволожилися. Такого з нею ніколи ще не було. Вона відчувала, що її тягне до цього розбійника. Хитаючись, бідолаха підійшла до лежанки і лягла на шкуру обличчям до стелі.
   - Раймон, Раймон... - Мимоволі повторювала вона, стискаючи руками свої розпалені груди...
   Починало сутеніти. Раймон йшов поруч з Отаманом і продовжував розмову:
   - Не думаю, що тобі вдасться ця затія. Я бачив, як твої головорізи мацали дівчину. Не здивуюся, якщо до ранку вона буде згвалтована дюжиною наших сміливців. Та й варта її у мене не викликає довіри...
   Вони саме наблизилися до арештантської. Охоронці сиділи під вікном, один з них щойно зазирнув у вікно, але помітивши, що наближається ватажок, відвернувся і з байдужим виглядом став розглядати дуло свого пістолета.
   - Що я казав?! Вони вже зазирають у вікно і, я впевнений, тільки й чекають, коли у таборі все заспокоїться.
   - Ти правий. - Відповів на це Отаман. - Але люди, яким я можу повністю довіряти, зараз знаходяться в стані у Султана, приїдуть лише завтра. Доведеться цю ніч повартувати тобі... Гей, ви! - Він звернувся до охоронців. - Раймон через деякий час змінить вас! Дивіться, щоб жодна волосина!...
   - Гаразд. - Відповів ніби знехотя Раймон. - Тоді я піду хоча б повечеряю, а потім вже заступлю у караул.
   І вони обидва пішли у бік багаття, яке з настанням сутінків розгорілося на галявині. Навколо вогнища сиділи чоловік десять-дванадцять і жували шматки м'яса, які відрізали просто від туші лісового оленя, що смажився на рожні. Посидівши разом з усіма і дочекавшись темряви, Раймон пішов змінювати караульних Мадлен де Менге...
  * 4 *
   На табір опустилася ніч. Багаття вже майже згасло, тільки червоніло в темряві ще тліюче вугілля. Вся розбійницька зграя розбрелася по своїх хатах і готувалася до сну.
   Раймон тихо відсунув засув і ввійшов до арештантської. Скрип засува змусив Мадлен схопитися і сісти на лежанці. Серце її часто забилося від хвилювання і очікування якогось смутного щастя. З-за хмар над лісом виринув Місяць і його промені проникли прямо у невелике вікно. У цьому казковому місячному сяйві Раймон підійшов до лежанки і опустився перед нею навпочипки. Обхопивши стегна дівчини руками, він поклав голову їй на коліна. Мадлен не стримала зітхання...
   Він піднявся, сів поруч з нею і, притягнувши до себе, поцілував довгим і пристрасним поцілунком. Вона відповіла на його поцілунок і повністю розчинилася у ньому. Раймон обережно поклав дівчину на спину, ліг поруч і став цілувати і пестити її груди, які невідомо як знову опинилися на волі.
   - Я люблю тебе, Мадлен...
   - Я люблю тебе, Раймон...
   Більше вони не проказали ані слова. Рука Раймона ковзнула вниз по сукні Мадлен, а потім знову вгору, але вже по ногах, піднімаючи за собою сукню. Коли рука піднялася вище колін, по всьому тілу Мадлен пробігла хвиля солодкого тремтіння, а ноги самі злегка розсунулися. Рука молодого чоловіка пірнула в утворену між ніг розколину і стала гладити внутрішню сторону стегон, порослий м'яким волоссям лобок, тремтливий живіт... Їх губи ніби зрослися, все навколо перестало існувати...
   Раймон підвівся, розстебнув ремінь і, спустивши шкіряні штани, ліг на Мадлен. Вона відчула, як щось тверде і гаряче наполегливо і ніжно постукало в її ворота. Ноги розсунулися ще ширше і підігнулися у колінах. Його член різко увійшов до неї. Мадлен широко розкрила очі від несподіваного болю і скрикнула. Раймон заглушив її крик довгим поцілунком і, не відриваючи своїх губ від її, став здійснювати обережні коливальні рухи. Мадлен віддавалася новим для неї відчуттям, їй було одночасно і боляче, і приємно, причому біль поступово кудись зникав, а йому на зміну хвилями накочувало блаженство... Поштовхи почастішали, Раймон пружинив на напівзігнутих руках, з грудей Мадлен рвалося прискорене дихання, потім глухий напів-стогін - і обидва затихли, тісно притулившись один до одного...
   Мадлен розплющила очі і зустрілася з владним і ніжним поглядом свого коханця. Він тихенько поцілував її і встав, натягуючи штани. Потім почав поправляти на ній сукню.
   - Тобі було добре?
   - Так...
   - Я допоможу тобі втекти з цього лігва. Для цього мені треба дещо підготувати. Можливо, ми не будемо бачитися цілий день. Попроси Отамана, щоб відпускав тебе вранці та ввечері до річки купатися. Думаю, він дозволить, зрозуміло, під охороною. Не бійся, все буде добре!
   - Я вірю тобі, Раймон.
   Небо за вікном почало сіріти, зірки стали зникати. Раймон поцілував свою кохану і вийшов, засунувши зовні засув. Мадлен заснула зі щасливою посмішкою на губах...
  
  
  * 5 *
   Сонце піднялося над річкою, табір поступово почав прокидатися, почулися голоси, іржання коней, брязкіт зброї. Отаман підійшов до Раймона, який доводив до блиску свій кинджал, сидячи на сідлі, кинутому біля дверей арештантської.
   - Як справи?
   - Все спокійно. Здається, вона ще спить. - Байдуже кивнув на двері Раймон, примруживши одне око і милуючись блиском свого кинджала у променях ясного сонця.
   - Відчини, я хочу її бачити.
   Раймон встав, відсунув засув і, пропустивши Отамана, залишився зовні.
   Мадлен прокинулася і схопилася з лежанки.
   - Доброго ранку, мадемуазель! Як Вам спалося на новому місці? Сподіваюся, Вам ніхто не заважав? - Отаман галантно розкланявся і став, обіпершись об спинку стільця.
   - Ні, дякую. Але... У мене є прохання...
   - Прохання? - Отаман підняв брови. - Сподіваюся, у Вас вистачить здорового глузду не проситися на волю? Ну, я уважно слухаю! - Отаман вклонився з глузливою шанобливістю.
   - Я би... - Голос Мадлен тремтів і зривався. - Я би хотіла помитися... в річці...
   - Хм. Тільки й всього? Ну що ж, щойно я знайду для Вас гідного супроводжуючого, Ваше прохання буде задоволено. - Ще раз вклонившись, Отаман вийшов, пригнувши у низьких дверях голову.
   Постоявши кілька секунд у роздумах, ватажок розбійників звернувся до Раймона:
   - Ти б не міг супроводити мадемуазель до річки?
   - А це вже ні, звільни! Спокійно дивитися на голу дівчину і нічого не робити - це мені буде не під силу! Ти ж мене знаєш!
   - Авжеж, ти не пропустиш жодної спідниці! - Розсміявся Отаман, ляскаючи молодика по плечу.
   - Пристав до неї старого конюха: йому вже все одно, при погляді на жінку у нього виникне не більш почуттів, ніж при погляді на кульгавого коня. А я і так просидів тут всю ніч, піду, висплюся десь подалі у лісі.
   - Еге ж... Я так і зроблю. Побудь тут ще кілька хвилин, поки я дам розпорядження.
   Незабаром приплентався старий конюх з довгим пістолетом за спиною. Раймон встав і не озираючись пішов до стайні. Там він осідлав свого коня і поскакав до лісу.
   Старий відчинив двері і, привітавшись, запропонував полонянці прогулятися до річки. Йшли вони широкою стежкою, утоптаною ногами і копитами, ловлячи у спини грубі жарти розбійників:
   - Гей, старий! Дивись, не впади у гріх!
   - Якщо не впораєшся сам, клич нас на допомогу!
   Мадлен червоніла від цих криків, а старий неголосно бубонів:
   - Не звертайте уваги, пані. Вони, безперечно, народ грубий - розбійники, одне слово! Але чесні хлопці і хороші товариші. Не часто їм доводиться бачити тут жінку. Ну, позубоскалять трохи, але наказу Отамана ні за що не порушать...
   Береги річки поросли високою осокою і тільки біля водопою берег був чистий та втоптаний. Старий сів біля стежки і поклав поруч з собою пістолет. Мадлен зайшла в осоку, роздяглася під її прикриттям і занурилася в прохолодну воду...
   День для полонянки пройшов тихо і спокійно. Майже всі розбійники поскакали на свій промисел. У таборі господарювали кілька похилого віку конюхів і потворна стара, яка варила щось у великому казані. Мадлен сиділа в своїй хатинці під охороною конюха. Вдень стара принесла їй миску юшки і кусень хліба, мовчки поставила їжу на стіл, постояла, склавши руки на животі, похитала головою і вийшла.
   До кінця дня розбійники почали повертатися до табору, дехто - зі здобиччю. Почулися веселі крики і шум, знову запалало велике багаття.
   З настанням сутінків старий знову повів Мадлен до річки. Роздягнувшись на березі біля стежки, Мадлен увійшла у воду і попливла за течією. Ледь досягнувши заростей осоки, вона почула шепіт:
   - Мадлен, це я - Раймон! Пливи до мене.
   Вона попливла на голос. Сховавшись у заростях, в човні сидів Раймон. Простягнувши дівчині руку, він допоміг їй видертися на човен, відштовхнувся веслом від берега і, приховані сутінками, вони безшумно попливли по річці. Трохи відпливши, Раймон взявся за весла і почав правити до протилежного берега. Мадлен сиділа навпроти нього гола і мокра і тремтіла від холоду й хвилювання.
   - Ось, візьми, одягнися. - Раймон кивнув на згорток, що лежав на дні човна.
  У згортку виявився чоловічий одяг. Одягнувшись, Мадлен стала схожа на безвусого юнака і тільки довге волосся та помітні груди видавали в ній дівчину.
   Човен почав шкребтися по чагарниках протилежного берега. У таборі пролунав постріл, потім забігали вогні факелів - там помітили втечу полонянки. Взявши Мадлен за руку, Раймон побіг до лісу. На його околиці, прив'язані до дерева, їх чекали осідлані коні.
  * 6 *
   Пів ночі втікачі галопом мчали по лісовій дорозі. Нарешті, Раймон перевів коней на крок і по ледь помітним й одному йому відомим орієнтирам звернув у саму гущавину лісу. Через деякий час вони під'їхали до невеликої хатинки, яка притислася одним боком до багатовікового дуба, а з іншого боку поросла дикою ліщиною. Хатинка була без вікон, але з низькими та вузькими дверима. Раймон зняв з сідла втомлену Мадлен, прив'язав коней до скоби у стіні будинку, виніс їм сіна і води. Потім запросив Мадлен увійти до будинку. У хатинці було тісно: половину її простору займала копиця сіна, на гаку під стіною висіла копчена кабаняча нога, у кутку - діжка з водою, в грубому свічнику горіла велика, жовта, воскова свічка.
   Раймон кинув на сіно свій плащ і Мадлен з полегшенням сіла на нього, витягнувши затерплі ноги. Молодий чоловік вийшов і одразу ж повернувся з сідлами, які поклав біля входу. Мадлен напівлежачи спостерігала за його діями.
   - Нам треба відпочити і підкріпитися. - Сказав Раймон. - А на світанку ми рушимо далі. Думаю, розбійники нас вже не знайдуть. - З цими словами він відрізав великий шматок від кабанячої ноги, набрав у дерев'яний кухоль води і сів поруч з Мадлен.
   Перекусивши, Раймон зняв з себе ремінь і відклав убік зброю. Потім стягнув з втомлених ніг своєї попутниці чоботи і допоміг розстебнути куртку.
   - Кохана... - Видихнув він і, притягнувши до себе Мадлен, припав до її губ.
   Вона обвила його шию руками, томно закрила очі і повністю розслабилася. Він ніжно і впевнено почав роздягати і її, і себе, і за мить їх оголені тіла злилися в єдине ціле, яке ритмічно коливалося у тьмяному світлі свічки... Мадлен вже не було боляче, вона відчувала насолоду, блаженство і величезне бажання цього тіла, цього члена , цих губ, що цілували її, і рук, що її пестили...
   Закінчивши, Раймон ліг поруч з коханою, а Мадлен, відчуваючи величезну ніжність до нього, повернулась і стала цілувати його губи, очі, шию, груди, живіт... Нарешті, вона дісталася до його члена і погладила його рукою. Від її дотику він знову напружився, зробившись великим і сильним. Мадлен поцілувала його і він підскочив ще вище, а вона, продовжуючи цілувати його все з більшою пристрастю, взяла його до рота і полоскотала язиком. Він відповів ритмічними здригуваннями, а потім і коливаннями. Раймон лежав, закинувши голову, відкривши рота і заплющивши очі. Одна рука його перебігала з однієї її сідниці на іншу, а друга по черзі пестила груди...
   Мадлен випустила гарячий член з рота і, потягнувшись вгору, поцілувала Раймона в губи, за якими встигла скучити. Він підняв її і посадив на себе, не вводячи члена всередину. Потім, продовжуючи цілувати і гладити її, обережно почав просуватися до вологого лона і, посадивши її вертикально, знову взявся здійснювати любовні поштовхи. Обидва повністю віддалися почуттю близькості, закривши очі, гаряче і прискорено дихаючи. У Мадлен все частіше разом з видихами стали вириватися стогони, вона застрибала на ньому частіше і сильніше, він допомагав їй, піднімаючи і опускаючи її таз руками, швидше, ще швидше, гучний стогін-крик... Вони закінчили одночасно. Виснажена і щаслива, Мадлен повільно лягла поруч зі своїм коханим, не розплющуючи очей і облизуючи гарячим язиком пересохлі губи...
   Він поклав руку на її груди, які здіймалися і опускалися з кожним подихом, і деякий час лежав нерухомо... Хвилин за п"ятнадцять він розплющив очі і знову почав пестити її оголені принади.
   - Ти не втомилась?
   - Ні, милий...
   - Тоді, давай ще... - Він ніжно поцілував її і ліг зверху, пестячи лоно рукою.
   - Добре... - Ледь чутно прошепотіла Мадлен.
   Раймон повернувся і, перевернувши її, поставив на коліна. Сам також встав на коліна, притиснувся до неї ззаду, і обхопивши груди руками, став ніжно і сильно стискати їх, у той же час водячи членом по зовнішній кромці піхви до тих пір, поки Мадлен не почала рухатися назустріч кожному його дотику. Тоді він увійшов у неї, перевів руки на її стегна і став з силою надягати її на себе, а потім повільно відводити від себе... Мадлен, міцно впершись у підлогу руками, закинувши голову з заплутавшимся у волоссі сіном, так само з силою надягалась на нього. Обидва вже не могли стримувати стогонів і скриків, які іноді мимоволі переходили у глухе гарчання. Ритм їх поштовхів став просто шаленим. Мадлен вже просто кричала в екстазі і, нарешті, оргазм...
   Обидва повільно, майже без сил роз'єдналися і лягли на розкидане по всій хатинці зім'яте сіно... Втомлені, закохані, блаженні і щасливі обоє майже миттєво заснули, не випускаючи один одного з обіймів...
  * 7 *
   Світанок щасливі коханці проспали. Сонце піднялося вже до верхівок дерев, коли Раймон, затягнувши груди Мадлен шкіряною курткою і сховавши її волосся під капелюхом, посадив її на коня і рушив у дорогу. Їхали вони не поспішаючи, лише зрідка пускаючи коней риссю, що дозволяло їм вести спокійну бесіду. Мадлен в декількох словах розповіла про своє спокійне, без будь-яких пригод, життя у будинку батьків, згадала, як її захопили розбійники, а потім запитала:
   - Куди ти мене везеш?
   - Якщо хочеш, я відвезу тебе в монастир.
   - Після зустрічі з тобою мені більше не хочеться до монастиря. - Сказала Мадлен, опустивши голову і в той же час боячись, чи не подумає Раймон, що вона нав'язується йому.
   - Тоді я відвезу тебе до себе.
   Ця відповідь змусила Мадлен засяяти блакитним вогнем щасливих очей і вона з цікавістю запитала:
   - А де живе мій рятівник?
   - Дізнаєшся, коли приїдемо. - Загадково посміхаючись, відповів той.
   Деякий час їхали мовчки, нарешті, Мадлен знову заговорила:
   - Отаман не дуже схожий на простого розбійника. У нього шляхетна постава, гордий і незалежний погляд...
   - Так, він граф. Після однієї з палацових інтриг його заточили в Бастилію, але йому вдалося втекти. Зібравши ватагу головорізів, він став грабувати проїжджаючі карети. Ось уже чотири роки він живе у лісі, приховуючи своє ім'я. Я знаю його, але нехай воно і далі залишається таємницею.
   - А як ти потрапив туди? - Мадлен, нарешті, зважилася задати хвилююче її питання. - Адже ти теж дворянин?
   - Так, я дворянин. Мій батько колись дружив з Отаманом. Я випадково зустрівся з ним на одній з доріг. Мене вабили пригоди і я залишився в його зграї на деякий час... Тепер мені туди вже немає вороття. Та й таке життя, все ж, не по мені...
   Раймон прислухався до чогось, приставивши палець до губ і подаючи знак до мовчання. Потім, схопивши коня Мадлен за вуздечку, різко звернув у бік, просто у густі кущі, рукою пригнув голову попутниці до шиї коня.
   - Тс-с!..
   Мадлен нічого не чула, крім безтурботного щебетання птахів, але сиділа тихо, затамувавши подих. Через кілька хвилин повз них риссю проскакали три вершники.
   - Це розбійники. Мабуть, вони не залишили надію наздогнати нас. - Стурбовано промовив Раймон, коли вершники віддалилися на достатню відстань. - Доведеться нам бути більш обережними.
   Далі вони рушили прямо через ліс, уникаючи стежок і доріг. Дівчина повністю поклалася на свого рятівника, довіривши йому свою долю, і слухняно їхала за ним, дотримуючись мовчання. Від довгої їзди верхи, пережитих хвилювань і незвично бурхливо проведеної ночі очі її злипалися, вона мало не падала з сідла, але не скаржилася. Раймон, помітивши її безуспішну боротьбу зі сном, вирішив зробити привал.
   - Зупинимося тут. - Сказав він, вказуючи на два дерева, що стояли майже впритул одне до одного, щільно оточені чагарником. - Тобі необхідно хоч трохи відпочити.
   Він зістрибнув з коня, допоміг злізти Мадлен, прив'язав коней до дерева і посадив кохану в тіні. Потім дістав з сідельної сумки шматок хліба і м'яса, розламав навпіл і простягнув знесиленій дівчині:
   - Це все, що у нас залишилося. І ще трохи води.
   Мадлен вдячно посміхнулася і почала їсти. Коли з їжею було покінчено, Раймон ніжно провів рукою по волоссю дівчини.
   - Навіть втомлена, ти дуже красива. Поклади голову до мене на коліна і поспи трохи.
   Мадлен лягла, підклавши його руку собі під щоку. Він розстебнув їй куртку і просунув іншу руку під сорочку до її грудей. Дівчина посміхнулася і закрила очі. Посидівши так трохи і переконавшись, що кохана заснула, Раймон дбайливо підняв її голову зі своїх колін, підклав під неї сумку і встав. Потім обережно відв'язав свого коня і тихенько пішов...
  * 8 *
   Сонце вже ховалося за кущами, коли Раймон повертався до місця привалу. Раптом його слух розрізнив якісь приглушені крики. Кинувши коня і вихопивши з-за пояса кинджал, чоловік кинувся на шум. Його погляду постала жахлива картина: Мадлен лежала на землі у розстебнутій куртці і розірваній сорочці і відбивалася від двох головорізів, які, незважаючи на її шалений опір, продовжували її роздягати. Один з них виліз на неї і, придавлюючи своїм тілом до землі, намагався спустити з неї штани. Інший утримував руки.
   - Нічого, зараз ти заспокоїшся!
   - Ще трохи і буде все в порядку!..
   - Чорт! Вона мене вкусила!
   Раймон підкрався ближче і хотів було напасти на гвалтівників, але раптом до місця події виїхали ще троє вершників. Один з них, у чалмі на чорному довгому волоссі, але в європейському костюмі, з чорними блискучими очима і чорними вусами, приблизно двадцяти семи років, з деякою лінню в голосі, але голосно і владно запитав:
   - І що це тут відбувається?
   Головорізи вскочили і навперебій почали пояснювати:
   - Ми їхали, їхали...
   - Нам знадобилося по малій нужді. Підійшли до кущів - і тут заіржав кінь.
   - Підійшли ближче. А тут - ця дівка.
   - Спочатку ми думали, що це хлопчик, хотіли просто перевірити його кишені...
   - І тут - ха-ха - побачили у нього груди!
   - Вона, мабуть, від когось втекла, якщо вже переодяглася у чоловічий одяг і ховається в стороні від доріг.
   Чоловік у чалмі подивився на дівчину, яка встигла сісти і намагалася прикрити груди обривками одягу.
   - Я беру її в свій гарем! - Придушуючи позіхання, повідомив своє рішення чорнявий.
   Обидва насильники зібралися було заперечити, але той випередив їх:
   - Сьогодні ви можете отримати по дві жінки з гарему, а цю подайте сюди!
   Дівчину підвели і посадили на коня до чорнявого. Потім, прихопивши і коня Мадлен, всі поскакали в сторону сонця, яке вже наполовину заховалося. Раймону насилу вдалося зберегти холоднокровність і не виявити своєї присутності. Відшукавши свого коня, він обережно поїхав за вершниками.
   Мадлен привезли до берега річки, на якому стояли строкаті намети і шатри. Між шатрами снували молоді жінки в напівпрозорих східних шароварах і прикрашених блискучими камінцями ліфах, з оголеними руками і животами. Вони займалися господарськими справами. Чоловіки, одягнені у химерну суміш європейських і східних костюмів, охороняли весь цей незвичайний табір, чистили зброю, відпочивали і базікали.
   Знов полонену Мадлен ввели до великого строкатого намету і передали на піклування молодій дівчині з двома довгими каштановими косами.
   - Переодягнути і підготувати! - Кинув чорнявий.
   - Слухаю, мій Султан. - Відповіла та, беручи Мадлен за руку і запрошуючи за собою.
   Вони залишилися одні. Мадлен озирнулася: підлога намету була встелена перськими килимами, уздовж стін стояли великі скрині з подушками на кришках, безліч подушок було розкидано і по килимах.
   Дівчина дістала зі скрині синій східний наряд.
   - Візьми, перевдягнися. - Сказала вона, кидаючи його Мадлен.
   Та, подивившись на свій розтерзаний вигляд, вирішила підкоритися.
   - А ваш пан і справді Султан? - Запитала Мадлен, роздягаючись.
   - Ні, він французький дворянин, віконт, але кілька років провів при дворі турецького султана. Повернувшись до Франції, вирішив стати місцевим Султаном. Оточив себе східною розкішшю, завів гарем, для якого купує і викрадає дівчат. Але ми всі не ображені: він дуже добре вміє любити! Щоночі він запрошує до свого шатра шість-вісім дівчат і на всіх у нього вистачає почуттів... А решта дівчат у цей час розважаються з його солдатами. Він не жадібний, кожній дає і одяг, і прикраси... Та що там, жити тут легко і весло, не те, що у моєму рідному селі... Влітку, поки не похолодає, ми живемо у наметах, але на зиму повертаємося до його замку... Та сама все побачиш! Тобі тут сподобається!
   Розповідаючи це, довгокоса красуня підвела Мадлен до срібної миски, допомогла встати у неї і почала поливати тіло полонянки теплою водою з високого вузького глечика. Потім Мадлен почала одягатися. У цей час до намету одна за одною стали заходити інші дівчата. Одні з них роздягалися догола, інші діставали зі скринь одяг і прикраси. Дівчата сміялися, перемовлялися і жартували, дружелюбно і з цікавістю поглядали на новеньку. Потім всі оголені дівчата вийшли назовні, а шість виряджених залишилися у наметі.
   - Час вже йти до Султана. - Сказала покровителька Мадлен і, взявши її за руку, повела слідом за іншими.
   Вже був глибокий вечір, все небо було всіяне зірками, табір з усіх боків яскраво освітлювався вогнищами і факелами. Дівчата ланцюжком рушили до найбільшого шатра у центрі табору. По дорозі Мадлен бачила, як прямо біля наметів віддавалися любові оголені дівчата і солдати. Ніхто з її попутниць не звертав на це уваги, мабуть, давно звикнувши до такого. Всі відчували себе вільно і невимушено.
   - Боже мій! - Мимоволі вирвалося у Мадлен.
   - Нічого! Дня через три ти будеш виконувати будь-яке бажання Султана, а не пізніше, ніж через десять днів, з радістю і бажанням будеш віддаватися і будь-якому з його солдатів. - Відповіла на її вигук одна з наложниць.
   - Це так весело! - Вигукнула інша. - Ніяких заборон, тільки кохання і пристрасть!
   - А якщо хтось не захоче? - Запитала Мадлен.
   - А нас тут ніхто і не примушує. Сама захочеш через деякий час.
   Вони підійшли до шатра, біля входу в який стояли два стражника в тюрбанах, і увійшли всередину. Зазвучала музика: під стіною шатра сиділо троє музикантів з якимись невідомими інструментами. Дві дівчини підпалили щось у неглибоких широких металевих чашах, прикріплених до дванадцяти дерев'яних стовпів-колон, які підтримували склепіння шатра, і по приміщенню заструменів блакитний, димок, який злегка дурманив.
   До шатра увійшов Султан в синьому, розшитому золотом, халаті, в білому тюрбані, прикрашеному дорогоцінним камінням та з величезною турецькою трубкою в зубах. Він приліг на подушки, змахнув рукою - і дівчата почали танцювати. Танець їх був дуже незвичайний, всі рухи, ніби, закликали звернути увагу на красу і гнучкість жіночого тіла, змушували бажати його... Султан відклав трубку у бік. Одразу ж до нього підійшли дві дівчини, одна прибрала трубку, а інша зняла з Султана тюрбан. Всі дівчата, не припиняючи танцю, почали роздягатися і поступово повністю оголилися. Їх пан зробив жест і дівчата, пританцьовуючи під тягучу східну мелодію, наблизилися до нього і почали сідати, укладатися і ставати на коліна на подушках навколо Султана. Хтось із них зняв з нього халат і тепер всі були повністю голі. Музиканти тихо і непомітно вийшли. Мадлен напівлежала на подушках, одурманена ароматним димом, і дивилася на все, що відбувалося.
   Султан пестив і цілував дівчат, вони - його. Ось він ліг на одну з них і повільно почав любовну гру. Решта дівчат пестили його з усіх боків, гладили груди тій, що лежала, задовольняли одна одну... Закінчивши з однією, Султан зайнявся іншою, поставивши її на коліна і примостившись ззаду... Любов'ю займалися всі дівчата: і одна з одною, і з Султаном, і самі з собою...
   Одна з дівчат підійшла до Мадлен і, гладячи її по руках і плечах, зняла з неї ліф. Одурманена полонянка не пручалася.
   Султан ліг на спину і одна з наложниць сіла на нього верхи, інша встала, розставивши ноги, над його головою на коліна і почала поволі опускатися до його губ. Він обхопив її стегна руками і пірнув язиком у вологий отвір, продовжуючи при цьому коливатися під тою, що сиділа на ньому...
   Мадлен й не помітила, як з неї ніжно і поступово зняли туфлі та шаровари, і тепер сиділа повністю гола, а її груди, плечі, стегна, живіт гладили три наложниці, які вже звільнилися після пестощів Султана...
   Змінюючи пози і партнерок, Султан приділив увагу всім своїм коханкам. Дивлячись на це, Мадлен раптом відчула щось вологе на підвернутій під себе нозі і, нахилившись, побачила, що з її піхви витікає в'язка рідина. Вона хотіла витерти рідину рукою, але пальці самі провалилися у щось тепле і залишилися там, м'яко рухаючись уздовж стінок...
   Султан підвівся й повільно пішов до своєї нової наложниці, демонструючи оточуючим свою явну чоловічу силу. Мадлен схопилася і, відступаючи, вперлася спиною в якусь м'яку, як диван, стіну...
  * 9 *
   У сутінках Раймон наблизився до наметового табору, і, сховавшись у кущах, спостерігав за тим, що відбувається. Він бачив, як з настанням темряви весь табір засвітився вогнищами і факелами. Потім до великого строкатого намету потягнулися всі жінки, які знаходилися у таборі, і, вже оголеними, стали виходити з нього і розбрідатися по табору з солдатами, які підходили до них. Навколо табору залишався озброєний шаблями і пістолетами караул, що не приймав участі у загальному розгулі.
   Через деякий час від строкатого намету до яскраво освітленого білого шатра у центрі табору потягнулася низка дівчат у східному вбранні і зникла за пологом.
   Раймон, крадучись, прослизнув повз двох вартових, які буденно про щось розмовляли, і пішов по табору, сподіваючись розшукати Мадлен. Заглянувши у крайній намет, він побачив дві пари, які займалися любов'ю і не звернули на нього уваги. Потім, проходячи далі, то там, то тут він бачив пари, трійки і навіть четвірки оголених чоловіків і жінок - і між наметів, і на стежках, і у траві... Всі вони, нікого не соромлячись, освітлювані факелами, віддавалися любові в найнеймовірніших позах. Звідусіль лунало пристрасне дихання, стогони, вигуки, скрикування, сміх...
   Біля одного з наметів Раймон побачив дівчину, що стояла накарачках, з довгим, що закривало обличчя, білявим волоссям, позаду якої посилено штовхався, стоячи на колінах, солдат зі спущеними штанами. Раймон підскочив до них, але дівчина, повернувши голову, виявилася хоча і красивою, але не Мадлен.
   - Вибач, помилився. - Сказав Раймон солдату і пішов далі.
   - Нічого, буває. - Відповів йому солдат, не перериваючи своєї справи.
   Раймон бродив по табору, заглядаючи до наметів, кілька разів приймаючи за Мадлен інших дівчат, але її ніде не знаходив. Від побачених картин вільного кохання молодий чоловік збудився так, що йому доводилося притримувати свою повсталу плоть рукою. Біля входу до великого білого шатра у самому центрі табору Раймон помітив двох вартових, а тому вирішив обійти намет і заглянути у нього з тильного боку.
   Він стояв за шатром і думав, де б краще прорізати тканину, щоб зазирнути всередину, як раптом його хтось схопив за руку і вона відчула себе притиснутою до пухнастого жіночого лобка.
   - Ти ще не знайшов собі пару? - Поруч з ним стояла висока дівчина з русявим, нижче плечей, розпущеним волоссям і водила його рукою по своєму тілу. - Може, я тобі підійду? - Вона посміхнулася і простягла руку до його штанів. - О, та ти вже зовсім готовий! - Спритним рухом вона звільнила член Раймона, який не встиг отямитися, і тут же припала до нього губами, впавши на коліна. Раймон, і до цього вже сильно збуджений, був не в силах відмовитися від запропонованої послуги. Дівчина, підвівшись, але не випускаючи з рук його здиблену плоть, поцілувала Раймона в губи і потягнула за собою на землю. Потім сіла, як наїзниця, на нього зверху і зайнялася звичною і дуже приємною для неї справою...
   У пориві пристрасті, що захопила його, Раймон відкинув руку і вчепився в край шатра. Під його пальцями тканина лопнула і, повернувши голову до отвору, молодий чоловік побачив Султана, що займався коханням з групою дівчат.
   В цей час Султан, як і Раймон, лежав на спині під сидячою на ньому наложницею і пестив язиком піхву іншої одаліски, що стояла накарачках над його головою.
   Зі зробленого у тканині шатра отвору заструменів ароматний запаморочливий димок, який змусив Раймона рухатися під своєю наїзницею швидше...
   Султан закінчив і, взявши наступну наложницю, прилаштувався до неї ззаду, стоячи на колінах. Ця картина допомогла і Раймону. Він повернув свою партнерку і приступив до другого акту, у тій же позі, що і Султан. Тепер він не міг підглядати у дірку шатра, а тому, закінчивши і віддихавшись, нарешті, згадав, навіщо сюди завітав.
   Відпустивши дівчину, що розважила його, шукати нових пригод, Раймон знову припав до отвору. Султана у центрі намету він не виявив, але погляди всіх дівчат, що сиділи і лежали на подушках, були звернені в одну сторону. За допомогою кинджала мололик розширив розріз у тканині і, просунувши у нього голову, побачив наступну картину: гола Мадлен, відступаючи від підступаючого до неї Султана, вперлася спиною у закріплену між двох колон, оббиту подушками, невисоку стінку. Султан зупинився і подав якийсь знак наложницям. До полонянки з двох боків наблизилися чотири дівчини і ніжно стали гладити її руки, ноги, груди, живіт, сідниці... Султан знову почав наближатися. Мадлен мляво сіпнулася в сторону, але дівчата втримали її на місці. Султан наблизився на відстань півкроку. Мадлен, напівсидячи на якомусь виступі стіни, раптом опинилася прикутою за руки до її верхньої частини. Тут же дві інші наложниці різко підігнув, розвели і прикували її ноги. Султан підійшов впритул і почав стискати груди Мадлен...
   Раймон ще більш розширив проріз у наметі і проник усередину, ховаючись за м'якими валиками і великими подушками, розкладеними за колонами по периметру всього намету. Дівчата в центрі, спостерігаючи за своїм паном, віддавалися ласкам одна з одною і не помічали стороннього. Дві, з тих, що допомагали Султану, відійшли і приєдналися до решти. Дві, що залишилися, покрутили якісь коліщатка на колонах, і верхня половина м'якої стіни разом з прикутою до неї за руки Мадлен стала відхилятися назад, поки не прийняла майже горизонтального положення. Розведені в сторони, напівзігнуті ноги її залишилися прикутими до вертикальної нижньої частини стіни, а її таз утримувався виступом нижньої частини так, що розіп'ята дівчина опинилася перед Султаном у напів-лежачому положенні. Вхід до лона у Мадлен був вологим, великі губи заклично розкриті, але Султан не поспішав. Поклавши ліву руку на стегно своєї здобичі і взявши правою свій робочий орган, він повів їм по внутрішній стороні стегна своєї жертви до отвору, потім, не поринаючи в нього, а тільки подражнивши, перейшов до іншого стегна. За членом від піхви по її стегну потягнувся вологий слід. Те ж саме Султан зробив у зворотню сторону, потім ще...
   Раймон, низько пригинаючись за подушками і валиками, підповз до м'якої стіні і, причаївшись за нею, приготував кинджал...
   Одурманена і прикута Мадлен навіть не намагалася чинити опір або кричати, вона тільки дивилася широко розкритими очима на Султана, а лоно її вже кликало його... Помітивши це, Султан повільно ввів свій член до самого кінця. Мадлен з глибоким зітханням заплющила очі. Так само повільно Султан вивів член і знову став вводити його...
   Раймон, піднявшись і занісши руку для удару, приготувався до стрибка, але раптом гучні крики біля входу і брязкіт зброї змусили його знову сісти за своїм укриттям. Султан озирнувся на шум:
   - Що трапилося? - Нахмуривши брови, незадоволеним тоном запитав він.
   До намету увірвалися два озброєних чоловіки, але їх затримали солдати, приставивши до ший шаблі.
   - Султан! Нас послав Отаман в погоню за мадемуазель Мадлен де Менге! Ми впевнені, що вона знаходиться у тебе! Ти повинен повернути її Отаману, якщо не хочеш сварки з ним!
   Султан відійшов від Мадлен і підійшов до розбійників, зробивши знак своїм солдатам прибрати шаблі.
   - Так, у мене з'явилася нова дівчина, але звідки я знав, що вона втекла від вас? Мабуть, ви погано з нею поводилися. Вона сама прийшла до мене і я маю право залишити її у себе.
   Розбійники почали викрикувати якісь загрози і Султан, скривившись, запропонував їм вийти з шатра і обговорити це питання в його наметі. Тут же дівчата подали йому халат і допомогли надіти білий тюрбан. Прямуючи слідом за розбійниками до виходу, Султан озирнувся і вигукнув:
   - Всі вільні! А цю, - він кивнув на Мадлен, - залиште так!
   Дівчата, підхопивши з килимів свій одяг, випурхнули з шатра і відразу ж розбрелися по табору, щоб залишок ночі не пропав марно...
  
  * 10 *
   У наметі нікого не залишилося. Раймон вийшов з укриття і став навпроти Мадлен. Вона дивилася на нього, безпорадно напівлежачи з розведеними в сторони руками і ногами, з вологим отвором, така красива і сповнена бажання, з тазом, що збуджено підводився, тріпотливим животом і збудженими грудьми, що Раймон, навіть не намагаючись шукати у собі сили утриматися, зняв штани і увійшов до неї... Він скінчив два рази, перш ніж зміг приборкати свою пристрасть і більш тверезо поглянути на ситуацію.
   Застебнувши на штанях ремінь, Раймон звільнив Мадлен і допоміг їй піднятися.
   - Швидше одягайся, у нас мало часу! - Збираючи і подаючи своїй коханій розкиданий по килимах одяг, сказав він.
   Знесилена і одурманена дівчина одягалася повільно. Нарешті, Раймон взяв її за руку і попрямував до виходу. Обережно відсунувши полог біля входу, визволитель побачив, що обидва караульних просто біля входу розважаються з парою дівчат, які щойно вийшли з шатра. Один з них прискакував над білявою красунею, що закинула ноги йому на плечі і допомагала йому, притягаючи і відштовхуючи його за лікті. Інший, стоячи на колінах, енергійно підтягував на себе таз довгокосої брюнетки, яка від багаторазового задоволення вже навіть не стогнала, а гарчала.
   Раймон опутив полог і потягнув Мадлен до проробленого ним у стінці намету отвору. Вибравшись назовні, вони побігли до лісу. Раптом, зачувши голоси, рятівник штовхнув втікачку на землю так, що вона впала просто на карачки. Влаштувавшись до неї ззаду, Раймон став вдавати, що закінчує статевий акт. До них підійшов вартовий, який щойно змінився:
   - Гей, ти, бува, не з Мартою? - Не в силах розгледіти у тіні намету, хто знаходиться перед ним, запитав солдат.
   - Ні. - Глухим голосом відповів Раймон, пригнувши голову Мадлен до землі.
   - А не знаєш, де вона?
   Раймон махнув рукою у бік, і солдат пішов у вказаному напрямку.
   Втікачі, полегшено зітхнувши і взявшись за руки, знову побігли до лісу. Через кілька хвилин коні несли їх геть від наметового табору...
  * 11 *
   Вони скакали, поки сонце не піднялося над горизонтом. З настанням світанку довелося спішитися і сховатися у чагарнику, щоб перепочити і перечекати можливу погоню. Їх одразу ж зморив міцний сон і протримав у своїх обіймах до самого заходу. Відпочивши, подорожні, підкріпившись в'яленою олениною, рушили неспішним кроком слідом за сонцем.
   Трохи далі за північ, в яскравому світлі місяця на горизонті показалися стіни великого замку. Мовчки, у темряві під'їхали втікачі до воріт, і Раймон постукав дверним молотком. У прочинене віконце воріт просунулась заспана голова, оглянула подорожніх і знову зникла. Через пару хвилин заскреготіли важкі засуви і ворота відчинилися...
   Мадлен і Раймон сиділи у великому залі, стіни якого прикрашали мисливські трофеї і зброя, за багато сервірованим столом і, вперше за кілька днів, тамували свій голод вишуканими стравами і напоями, користуючись золотим, срібним та фарфоровим посудом.
   - Чий це замок? - Запитала Мадлен, бачачи з якою старанністю снують навколо слуги.
   - Був мій, тепер став твоїм. - Відповів, ніжно дивлячись на неї, Раймон.
   Закінчивши трапезу, молодий чоловік взяв стомлену Мадлен на руки і поніс сходами вгору до своєї опочивальні. Цю ніч вони провели на широкому м'якому ліжку з чудовою шовковою білизною. І хоча через годину всі простирадла були збиті і зім'яті, обидва спали спокійно і щасливо...
   Прокинувшись вранці, Мадлен не знайшла поруч з собою коханого, зате виявила у кріслі замість свого порваного східного вбрання чудову білу весільну сукню.
   Увійшла служниця і, побажавши пані доброго ранку, допомогла одягнутися і зачесатися. На питання Мадлен, де знаходиться пан, служниця відповіла, що він виїхав з замку у справах, але незабаром повинен повернутися. Щойно був закінчений туалет, слуга приніс і поставив на стіл сніданок для молодої пані. Мадлен вже закінчувала сніданок, коли до кімнати влетів Раймон, підбіг до дівчини, що піднялася йому назустріч, обійняв її і закружляв по кімнаті. У відкритих дверях стояв слуга з невеликою скринькою в руках. Раймон підвів кохану до дзеркала і, подавши знак слузі наблизитися, дістав зі скриньки золоту діадему, всипану дорогоцінним камінням, і надів її на голову юної красуні. Потім надів їй на шию таке ж намисто, повернув до себе і міцно поцілував.
   Відірвавшись, нарешті, від губ Мадлен, Раймон посадив її на ліжко, а сам став ходити туди-сюди, щось обмірковуючи. Поки він ходив, дівчина зазначила, що одягнений він був тепер у розкішний, шитий золотом, камзол, з-під якого визирали мережива білосніжної шовкової сорочки. Взагалі, весь вигляд Раймона говорив про те, що перед нею знаходиться не простий дворянин, але дуже багатий і, можливо, наближений до двору.
   Нарешті, Раймон перестав ходити, опустився перед Мадлен на коліно і сказав:
   - Мадемуазель, я кохаю Вас і прошу Вашої руки. Чи згодні Ви стати моєю дружиною?
   - Так, Раймон! Я кохаю тебе і хочу бути твоєю. - Відповіла Мадлен, радісно простягаючи йому руки, які той тут же схопив і почав покривати поцілунками.
   - В такому разі, нам час вже йти! У замковій каплиці нас чекає священик, щоб здійснити обряд вінчання.
   Раймон взяв Мадлен за руку і урочисто повів коридорами замку до каплиці. Уздовж стін стояли слуги і кидали під ноги нареченому і нареченій червоні і білі троянди. Відчинилися двері каплиці і закохані постали перед вівтарем...
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"