Достовiрно правдива, достеменно вчена та повчальна iсторiя про славетно майстерного кравчика Єнса, добру та милу кохану його дiвчину Кєрн, а також чарiвно знамениту голку-самошвачку.
Глава 1
(В якiй розповiдається за те, хто такий кравчик Єнс i навiщо йому знадобилася голка-самошвачка)
В одному далекому казковому королiвствi жив кравець. Вiн жив у мiстечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрiвнянно майстерний i вправно дотепний умiлець, яким був кравчик Єнс. Роботи у Єнса завжди було хоч вiдбавляй: то поший булочниковi бiлоснiжний батистовий ковпак, то селянину з ближнього села фартух грубого сукна, а то й самому начальнику прибрамної варти - ажурно вишуканi шовковi манжети на його святковий шкiряний камзол червоного кольору. I всi пiдганяли, всiм кортiло: "Давай, кравчик Єнс, ворушися, ший якнайшвидше - щоб до завтрашнього все було готово, немає часу чекати на таку дрiбницю!" Але не було такої роботи, з якою б не мiг тут же, швидко та вправно, впоратися наш кравець.
Багато хто, бачачи, що вiд замовника дверi кравецької майстернi не закриваються нi на хвилину, бачачи терплячу працьовитiсть та дивовижне мистецтво кравчика Єнса, називали його щасливчиком, так-так, саме так i говорили: "Щасливчик Єнс! За довгий день йому завжди щось та й перепаде: пекар розплатиться в'язкою калачiв, селянин принесе кошик рiпи, а начальник прибрамної варти щедро вiддячиться золотим рiгсдалером! Саме - блискучим золотим рiгсдалером! Щасливчик Єнс! Що може бути краще та вигiднiше за його майстернiсть! "
Та й сам Єнс був цiлком задоволений долею, але все ж i в нього була одна таємно заповiтна мрiя: Єнсу дуже б хотiлося обшивати ще й королiвський двiр. "У палацах живе безлiч народу (прислуга, садiвники, стражники), - думалося Єнсовi, - та й всiм їм необхiдно поштопати, пришити, прошити, а то й заново пошити камзоли та куртки, ковпаки та чiпцi, сорочки та незлiченну кiлькiсть неймовiрно найрiзноманiтнiших панчiх. Скiльки-но роботи, i тут не зiвай, тiльки встигай затягати в вушко найтоншу нитку та снувати отою спритною голкою. А з часом, хто знає, можливо, слух про майстерного кравчика дiйде й до самого короля з королевою ".
Думка про короля з королевою була по-особливому приємна та бажано близька для нашого кравчика. Щоправда, подейкували, що король неймовiрно дурний та манiрний, королева ж примхлива та пихата, але Єнсу до того й дiла було мало, - в мрiях про палац та королiвське сiмейство кравчика приваблювало лише те, що всi в мiстi та окрузi тодi б тiльки й говорили, що який вiн, Єнс, щасливчик, бо вiн обшиває самого короля з його примхливою та скупою на похвалу королевою, i як це напевне важко, але вiн дає собi раду i з цим, i яка це удача, володiти такою необхiдною та прибутковою кравецькою майстернiстю, i який вiн, Єнс, вправний i терплячий, вмiлий i спритний кравчик!
Майстерня нашого кравця розташовувалася просто проти мiської корчми. Їх роздiляла вузенька мiська вуличка, на якiй ледь могли розминутися два пiшоходи. Вiконця майстернi й кухнi в корчмi якраз були одне навпроти одного. У закоптiлiй кухоньцi спритно управлялася з посудом тиха й скромна дiвчина - кухарка Кєрн. I тому цiлий день, вiдриваючи iнодi погляд вiд скрупульозної дрiбницi стiбка та необережно колючи собi пальцi, Єнс мiг спостерiгати за Кєрн, вона ж потай поглядала в бiк старанно та терпляче зайнятого роботою Єнса. I кожного разу, коли Єнс з необережностi колов собi палець, Кєрн злякано зойкала та шепотiла рятiвну молитву за Єнса, коли ж на руки Кєрн бризкали краплi киплячої олiї, Єнс злякано тремтiв та шепотiв вже молитву за Кєрн. Кєрн i Єнс були таємно закоханi одне в одного, але настiльки тихою та таємною була їх любов, що вони, напевно, i собi не могли б до пуття зiзнатися про неї.
Стомлений вiд довгої, одноманiтно виснажливої роботи Єнс засинав iз думкою про Кєрн i з цiєю ж думкою бадьорий та радiсно вiдпочилий вiн прокидався вранцi. Однак познайомитися iз Кєрн у Єнса не вистачало духу - Єнс все мiркував, чи достатньо вiн хороший для неї та, познайомившись з Кєрн, чи зможе вiн переконливо й незвично для нього красномовно описати свої почуття до неї, милої його серцю, тихої та доброї дiвчини Кєрн.
Тому-то Єнсовi хотiлося, щоб говiр про нього, як про майстерного кравця, прокрався й до закоптiлої кухоньки навпроти, щоб вiн, цей говiр, прошепотiв Кєрн на вушко, що кравчик, який вiдриває iнодi погляд вiд щоденного свого заняття, необережно коле собi пальцi та тихо шепоче молитву за Кєрн, - чесний молодик, котрий щиро та нiжно кохає Кєрн, що йому, Єнсовi, вистачить самовiдданого терпiння, майстерного вмiння й наполегливого бажання, щоб забезпечити їх спiльне життя, щоб звити сiмейне гнiздечко, щоб потiм, дасть Бог, у достатку та радостi виховати численних дiточок їх багатолюдної, дружної та щасливої своєю повнотою родини.
Єнсу здавалося, що якби вiн був придворним кравцем, це набагато спростило б справу й вiн постав би перед милою Кєрн у найбiльш приємному, привабливому, та виключно вигiдному положеннi.
Одне було недобре - Єнс розумiв, що впоратися ще й iз роботою з палацу йому не вистачить анi сил, анi часу; хоч працюй вiн усi днi та й цiлi ночi безперервно, без вiдпочинку та сну - навiть тодi йому не вдалося б обшити та обслужити палацову прислугу, стражникiв, садiвникiв, пихатого короля, чванькувату королеву, а ще пекаря з батистовим ковпаком, селянина з фартухом грубого сукна та самого начальника прибрамної варти з його шкiряним камзолом червоного кольору. I настiльки серце Єнса вразило нехитре це мiркування, що винахiдливо здогадливий наш кравець всерйоз задумався за голку-самошвачку.
З давнiх, незапам'ятних часiв у цеху кравецьких майстрiв ходив цiлком правдоподiбний i достовiрно пiдтверджений слух про чудесно золоту голку, голку-самошвачку. Розповiдали, що є голка, яка сама вправно штопає та вiдмiнно мiцно пришиває, пришиває-прошиває, а то й заново шиє камзоли та куртки, фартухи та ковпаки, сорочки та панчохи всiх небачено розмаїтих розмiрiв i фасонiв. I щасливий той кравчик, який володiє цiєю голкою - вдвiчi, а то й втричi щасливiше за працьовитого свого собрата, який старанно управляється звичайнiсiнькою, тупою та заiржавiлою кованою голкою. З голкою-самошвачкою тiльки-но роботи - встигай лишень второпати, що саме слiд пошити цiєю славною, невтомно старанною голкою. Багато кравцiв хотiли б володiти такою неперевершено розчудесною дрiбничкою, та що там володiти - хоча б один разочок потримати в своїх стомлених роботою пальцях оту дивину, хоча б одним оком подивитися, як на заздрiсть швидко та бездоганно спритно управляється з роботою цей небачений, делiкатний iнструмент. Лишень одне - нiхто не мiг уже й пригадати, коли, де (в якому саме казковому королiвствi) та хто саме з таланливих кравцiв останнiм тримав у руках оту незвичайну чудасiю.
Але настiльки сердечно захопленому нашому Єнсовi полюбилася ця винахiдлива думка про голку-самошвачку, але настiльки замрiяний добряга Єнс увiрував у рятiвну надiйнiсть казкової помоги, що, помiркувавши якийсь час, зважився вирушити на пошуки чарiвно чудотворної золотої голки.
Але де шукати голку-самошвачку? У мiстечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрiвнянно майстерний i вправно дотепний умiлець, яким був кравчик Єнс, жила стара на iм'я Кельге. Вона була чаклунка. За Кельге в мiстечку знали всi, i пекар iз батистовим ковпаком, i селянин iз фартухом грубого сукна, i навiть сам начальник прибрамної варти з ажурно вишуканими манжетами святково червоного шкiряного камзола. Утiм, саме начальник прибрамної варти, який про всi злодiяння, що готувалися в казковому мiстечку, дiзнавався останнiм, саме цей сумлiнний начальник, вiд iменi мiської ратушi, всiх вiльних громадян мiста, а також вiд iменi суворої та iнодi навiть непiдкупної мiської сторожi оголосив старiй, що "в межах ввiрених його опiцi зобов'язань" жодна вiдьма не має права займатися своїм чаклунським мистецтвом аби заподiяти шкоду та збиток, але тiльки приносячи безумовну користь громадянам i приємно приголомшливий дохiд мiськiй скарбницi. На тому й зупинилися - вiдьма, приносячи користь, як правило, невдячним громадянам i дохiд завжди безрозмiрно ненаситнiй i вражаюче порожнiй мiськiй скарбницi, сушила лiкувальнi корiння й трави та вдало торгувала ними на мiському ринку.
Ще Кельге займалася вiщуванням. Однак у цiй її пристрастi мiська скарбниця вочевидь терпiла несправедливо найжорстокiший збиток, тому що Кельге часто й зовсiм нiчого не брала за свої вигадки, якi завжди та точно сповнювалися несподiвано безсумнiвним i випадковим чином. Пророцтвом Кельге займалася виключно для власного задоволення, а також iз бажання вдосконалювати свою хитромудро витончену вiдьомську майстернiсть. Нашому Єнсовi, який був їй дуже добре знайомий, вона не раз пророкувала, що, мовляв, сьогоднi до тебе заявиться з термiновою роботою пекар у розiрваному батистовому ковпаку, або ж селянин iз вiдiрваною бретелькою на заношеному фартуху грубого сукна, а то й сам начальник мiської варти, у якого вiдiрветься третiй зверху кiстяний ґудзик на його новiсiнькому, чудово святковому камзолi червоного кольору.
Саме до неї за порадою, завiсивши на дверях своєї майстернi величеньку важку колодку, i вiдправився наш кравчик. Кельге вiн знайшов на ринку. Цього ранку вона була особливо привiтна та люб'язно балакуча (торг вдався, i чаклунцi було що приховати вiд невгамовно ненаситної та й, як завжди, вражаюче порожньої мiської скарбницi).
- Добридень, Єнсе, - ласкаво привiталася чаклунка, - шукаєш голку-самошвачку? - зморщивши свого старечого рота в загадковiй посмiшцi, припустила Кельге (вона вже знала наперед, про що Єнс прийшов з нею поговорити, i лишень iз прийнятої у вiдунiв ввiчливостi не поспiшала викласти все одразу). Крiм того, Кельге потай оцiнювала важливiсть знаного нею та й обмiрковувала, що вона могла б випросити у Єнса натомiсть - можливо, велику полотняну торбу, куди б вона складала зiбранi лiкувальнi корiння та трави? Ото б усi околишнi вiдьми заздрили її обновi!
- Я, мабуть, скажу тобi, де її шукати, але взамiн, - Кельге дещо збентежилася, адже вона нiколи, або майже нiколи, нiчого, або майже нiчого, не брала за свої прорiкання, - але взамiн, коли вона буде у тебе, не пошиєш менi полотняну торбу, куди б я могла збирати корiння та трави?
Єнс, помiркувавши, що легко б впорався з пошиттям торби навiть i без голки-самошвачки, одразу погодився. Кельге розповiла йому, що голкою-самошвачкою володiє лiсний король, що король добряка яких ще пошукати й тiльки з самодержавного дуру, нудьги та дрiмучого дикунства вiн дозволяє собi iнодi розважитися, заманюючи в лiсову глушину необережного подорожнього та морочачи йому голову видiннями, якi з'являються нiзвiдки й раптом, видiннями оманливих стежинок, улоговин i лiсових галявин. Що, без сумнiву, король обдарує Єнса дорогоцiнною голкою, але дiстатися до його королiвства зовсiм не просто:
- Вийдеш за мiську браму та йди по дорозi, нiкуди не звертаючи, - порадила Кельге (вона й сама добре не знала, як дiстатися до лiсного королiвства).
Недовго думаючи, прихопивши до дорожньої торби окраєць хлiба з головкою цибулi та заткнувши за комiрець стару свою, iржаво облущену голку з мотком ниток, Єнс вiдправився в путь. Надмiрно суворi та iнодi навiть непiдкупнi вояки прибрамної сторожi по-дружньому приязно побажали кравчиковi, як можна швидше знайти голку-самошвачку та, не зволiкаючи, благополучно повернутися додому з незбагненно далекої й небезпечної подорожi.
Бiдолашна Кєрн, бiдолашна Кєрн, вона пiзнiше всiх дiзналася про те, що її кравчик вiдправився за чарiвно рукодiльною голкою-самошвачкою. Йой, якби вона ранiше дiзналася, вона б точно не пустила хороброго кравчика в таку далеку та небезпечну подорож,
вона б зiзналася, вона б точно зiзналася йому, що любить його нiжною та найщирiшою любов'ю, на яку тiльки здатне її добре серце, що вона вже давно чекає, давно мрiє за хвилину, коли її любий Єнс наважиться пiдiйти до неї, доторкнутися до її руки та сказати: "Я люблю тебе, Кєрн!" I що напевне, буде чи нi в Єнса голка-самошвачка, Кєрн, не роздумуючи, вiдповiсть працьовитому кравчиковi: "I я кохаю тебе, Єнс..."
Та що поробиш... Кєрн дiзналася пiзнiше за всiх. Вона вибiгла за мiську браму, добiгла до пишно квiтучих край дороги столiтнiх лип... Єнса вже й слiд загув... Довго-довго стояла Кєрн, вдивляючись у дорогу. У високiй верхiвцi розлогих дерев безтурботно вищебечувала невгамовна юрба птахiв, сонце весело грало золотистим промiнням у пахучо рухливiм листi, але Кєрн, милiй Кєрн, сумнi були й спiв птахiв, й блиск сонячного променя, й рiвний шерхiт пещеного вiтерцем густого листя. Нещасна Кєрн, бiдолашна Кєрн плакала за своїм Єнсом... Довгi днi тяглися нескiнченно одноманiтною чередою, але щовечора Кьерн приходила пiд знайомi липи та довго-довго дивилася на пустельну дорогу, яка звивистим паском губилася вдалинi. Висока польова трава тягнулася до неї, намагаючись нiжним, легким дотиком втiшити її горе, яскраво розфарбованi, пiстрявi й квiтчастi вечiрнi метелики послужливо кружляли перед нею в неймовiрно кумедному й милому танцi, намагаючись розважити її танцювальною своєю стараннiстю, птахи голосистим, яскраво гармонiйним спiвом заколисували її самотнiсть - але Кєрн, бiдолаха Кєрн, думала за свого Єнса...
Глава 2
(Початок славнозвiсної подорожi Єнса, знайомство його з морськими русалоньками)
Тим часом наш Єнс крокував по безлюднiй польовiй дорозi. Уздовж дороги швидко снували веселi верткi стрижi, вони нiби намагалися показати кравчиковi єдино правильний, вiрний та надiйний шлях, маленькi коричневi ящiрки час вiд часу пробiгали попереду Єнса, нiби закликаючи його не зупинятися, але й далi наполегливо та неухильно твердо йти вперед, i навiть маленькi мурашки деякий час, наскiльки їм вистачало сил, намагалися, нiби вiрнi друзяки його, встигати слiдом за Єнсом. Саме тому Єнсовi не було нудно та самотньо, але, навпаки, весело та радiсно спокiйно:
"Для чого сумувати, - думав вiн собi, - в торбинцi є окраєць хлiба, за комiрцем припасено надiйну пiдмогу - стару голка з мотком ниток, - чи варто журитися, залишилася дрiбниця: знайти лiсового короля та й випросити в нього небачено чудесну рiч, золоту голку-самошвачку. Уперед, уперед - допоки несуть ноги та перед тобою стелиться дорога!"
Так Єнс йшов день, два, три та й врештi-решт вийшов на безлюдний берег невiдомого йому, прекрасно лазурового моря. Уздовж берега пiднiмалися в саму височiнь бiлоснiжнi, слiпучо яскравi скелi та зеленiли темно густою смугою вiковiчнi лiси кедру та ялини. Дивовижно ясне сонечко, спочиваючи серед легких перистих хмаринок, пестило своїм променем благодатну розкiш нерукотворної досконалостi та краси. М'яко виблискували хвилi. У морi безтурботно хлюпалися молоденькi русалоньки. Лунали переливно чарiвливий смiх та дивний спiв. Русалочки то пiрнали в таємничу глибину, лише на мить майнувши спокусливо оголеною своєю спиною та мокрою, чудернацькою лускою добiрно пружного риб'ячого хвоста, то, граючись, iз шумом бризок та щасливого смiху несподiвано знову з"являлися над поверхнею моря.
Помiтивши Єнса, русалоньки злякалися та й поховалися серед хвиль. Кучерi їх довгого волосся були точнiсiнько такi ж як морська пiна - здаля й не вiдрiзнити. Але через деякий час, оговтавшись i звикнувши до незнайомця на березi, зацiкавленi русалочки почали одна за одною, спочатку боязко та несмiливо, показуватися серед рухливо блискучої морської гладi.
Єнс ввiчливо привiтався та запитав милих русалочок, чи не знають вони, як дiстатися до лiсного королiвства? Русалонькам, дочкам морського владики, звичайно ж, був знайомий їх чудернацько вередливий далекий родич - оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний, страшенно не схильний до гучної метушнi розваг та пустощiв могутнiй лiсний король; були знайомi його замшiлi та неотесанi, зарозумiло самовдоволенi та грубо галасливi сини-пнi; а також їх сестри - простакуватi до несмаку, любительки всього виключно зеленого та смарагдового (мов би й не було iнших кольорiв, наприклад, блакитного та лазурового) лiсовi дiви. Iнша рiч русалоньки - милi красунi виховувалися в вишуканiй розкошi та багатствi пiдводного царства. Їх далекозорий таточко, не скуплячись, дбав про виховання доньок, i вiд того вся вишукана щедрота морських глибин, вся дивина та чудасiя, все найдорожче та заманливо цiнне - все, все зносилося дбайливо кропiткою прислугою (спритними крабами) до пiдводних чертогiв коралового палацу (все, все зносилося, щоб радувати та привчати до пiднесеної досконалостi очi юних красунь).
Поважна стара каракатиця була за няньку в невгамовно непосидючих русалочок. Вона була дуже стара й слiзливо забудькувата, та й до того ж вельми, вельми й вельми, обiзнана у мистецтвах - превелика безлiч багатих торгових суден, вишуканих яхт i цiлих купецьких флотилiй затонуло за її довгий, нескiнченно дрiмучий морський вiк. Скiльки дивовижних за красою картин i гобеленiв, витончено вирiзьблених статуй, крихiтних мармурових статуеток i приємно позолочених бовванiв, скiльки хитромудро прикрашених рундукiв, кованих скринь i делiкатно iнкрустованих рахв їй довелося побачити та помацати своїми гнучко обережними щупальцями. Скiльки небачено мебльованих кабiнетiв, скiльки потай вiдокремлених кают, скiльки глухих куточкiв тих же суден, яхт i купецьких флотилiй їй вдалося оглянути. Зi скiлькома найбiльшими гострословами, зi скiлькома могутньо обдарованими, неповторно обдарованими розумами сучасностi їй довелося зустрiтися особисто. Скiльки прекрасних, глибоких думок, повчально красномовних цитат i бездоганно обмiркованих казань вона пiзнала та навiть спромоглася записати собi на пам'ять (добре, що у каракатицi про всяк випадок при собi завжди водилося вiдмiнної якостi чорно-синяве чорнило). Шкода лишень одного, що до моменту зустрiчi з допитливою каракатицею виключно всi вони, фiлософи й поети, художники й музиканти, провидцi та месiї, - всi-всi вони були нерухомi, нуднi та багатозначно задумливi. Задумливi навiть до того, що не спромоглися вимовити анi слова в присутностi переляканої своєї шанувальницi, i каракатицi доводилося наздогад домислюватися до їх думок, цитат i пломенисто повчальних казань (вочевидь, що така кiлькiсть несподiваної морської водицi навкруги - справляла на їх немеркнучi уми глибоке, приголомшливо задушевне, та й взагалi незабутнє враження). Чи потрiбно пояснювати, що русалоньки, пiд наглядом такої обiзнаної няньки, отримали найкращу освiту, яку тiльки можливо було здобути в їх пiдводному королiвствi.
Отже, русалочки охоче розповiли Єнсу, що лiсовий король живе далеко за морем, i що вони залюбки переправили б такого знаменитого та вправного кравчика на iнше узбережжя, та, на жаль, не можуть того зробити через одну, але тим не менш безперечно важливу причину: русалоньки були голяка, а виховання, одержане ними в просторо кораловому палацi їх статечного татуся, зовсiм не дозволяє їм показуватися без наряду навiть перед вправно вмiлим кравчиком iз невiдомо далекого казкового королiвства. Втiм, треба зiзнатися, що вiдважний кравчик дуже сподобався нашим русалонькам i їм зовсiм не хотiлося розлучатися з ним настiльки раптово та швидко. Тому русалоньки повiли Єнсовi, що все ще можна поправити, що необхiдно лишень пошити їм яке-небудь одiяння, що шкiра в русалочок по-особливому витончено нiжна та чутливо ранима й тому для пошиття зовсiм не пiдiйдуть нi оксамит, нi шовк, нi атлас, нi парча, - але тiльки пiна, морська пiна (легше, нiж пух, нiжнiше, нiж м'який дотик морської трави), але тiльки морська пiна не буде ранити й опiкати, жалити й тиснути нещасно беззахисне тiло молоденької русалочки.
Нiчого не вдiєш, наш кравець приступив до роботи, благо в нього була стара його голка, а до нiг лагiдна хвиля раз у раз виносила легку як лебединий пух i напрочуд нiжну, як повiтряний поцiлунок, морську пiну. Чимало довелося Єнсу старанно попрацювати над незнайомим та делiкатним матерiалом, але й вбрання для русалочок вийшло на славу. Вишукано вигадливе мереживо та ажурнi розкошi найдорожчих гiпюрових, припустимо навiть наприклад, королiвських нарядiв неможливо було б i близько прирiвняти до витiюватого багатства пiнного оздоблення. Чарiвна витонченiсть повiтряних переливiв, чистота й втiха, краса й досконалiсть, - все це до неймовiрностi сподобалося приємно здивованим русалонькам. Вони одразу ж одягнулися та запропонували Єнсу зайти до води. Тодi, пiдхопивши вправного кравчика, русалоньки попливли з ним через усе море.
Подорож була довгою, та не нудною. Русалочки, солодко хвилюючи серце, жалiбно спiвали звабливо заповiтних русалкових пiсень та розповiдали чарiвно вигадливi, захопливi та спокусливi для душi й розуму казки. Про пiдводне королiвство, про затонулi кораблi, про незлiченнi багатства коралового палацу, про рибок-реготух, про рифи та лагуни, про глибини та водовертi, про таємничi морськi колодязi, в яких водяться потворнi водянi вiдьми, про дельфiнiв, яких, обпоївши чорним зiллям, цi вiдьми змушують служити собi, про печеру в вiддаленому куточку королiвства, де живе жахливе, пожираюче нещасних молодих русалочок, морське чудовисько - гордовито божевiльний родовим своїм прокляттям, безжальний i жорстокий трьохголовий змiй, про перламутровi мушлi з добiрно блискучими рожевими перлинами всерединi, якi охороняють величезнi прадавнi черепахи, про карети, виготовленi з панцирiв цих черепах, про морських коникiв, дружною юрбою запряжених у цi важкi та й неповороткi карети, про щастя та волю, про розкiш i багатство, про блаженство та тишу, про вiчнiсть i спокiй та й про багато, багато що iнше, - тепер вже й не згадаєш, за що тiльки не шепотiли русалоньки на вухо стомлено розiмлiлому Єнсовi пiд час цiєї довгої та приємної подорожi.
Нарештi вони допливли до бажаного берега. Єнс щиросердо подякував вишукано вдягненим русалонькам, вони ж у свою чергу пояснили хороброму кравчику, як йому дiстатися до незнаного лiсового королiвства. Шкода було русалонькам розлучатися з недавнiм своїм знайомим, все не зводили вони приязних iз нього очей, все намагалися сказати, боязко й несмiливо, все поривалися пояснити, неясно та й невмiло, все хотiли запропонувати... I тут наймолодша з русалочок завела солодку, задумливу пiсню про те, як привiльно легко й безтурботно жити в морських глибинах, який добрий та щирий їх батько, морський володар, який прекрасний i просторо затишний мармуровий будиночок, там, на глибинi, серед заростi морських дубiв, лiан i винограду, як весело було б опинитися в ньому земнiй людинi, в товариствi невгамовно непосидючих, танцюючих i невiдступно лоскотливих молоденьких русалочок, про те, наскiльки прекраснi їхнi голоси, наскiльки пружнi й недоступно жаданi їх руки, плечi, шия, про те, наскiльки вологi та незбагненно легкi густi русалчинi кучерi, про те, наскiльки звабливо солодкi русалковi поцiлунки, про те, наскiльки заклично красномовнi їх обiйми, про те, наскiльки нелицемiрна та безхитрiсна, щиросерда та проста заповiтна русалчина любов.
Дуже хотiлося русалочкам, щоби Єнс залишився з ними, жив на днi просторого моря в затишно усамiтненому мармуровому будиночку, прихованому серед густої хащi морських лiан, дубiв та винограду, щоби вiн забув сумно метушливий i марний свiй земний свiт, але полюбив усiма силами доброї своєї душi: i блукаюче мерехтiння морських вогникiв на блакитно пiщаному, пустельному днi, i дружне, тривожне коливання густих фiолетових водоростей - передвiстя шаленої бурi та чарiвливо зухвалого, лютого шторму, i неясний свiт самотньо блукаючого холодного мiсяця в непорушнiй товщi червоно-чорної до ночi води, i шум хвилi, i шипiння прибережної пiни, i блиск перлових бризок, i розкотистий гуркiт валiв, i кличний стогiн розгодованої бiлухи, яка жирує на нiчних луках соковитою морської трави та радiє рожевому вiдтiнку, що з'явився на сходi, теплого та нiжного, завжди повного та рясно щедрого, того, другого мiсяця, який мiж людьми iменується надзвичайно лагiдним i делiкатно значущим словом - сонце. Однак Єнс вiдмовився. Його чекала Кєрн, тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...
Глава 3
(Про допомогу, яку надала Єнсовi дружна та злагоджена пташина сiм'я)
Ласкаво попрощавшись iз чомусь зненацька посумнiлими русалоньками, Єнс продовжив свiй шлях. Знову невловимо швидкi стрижi снували над Єнсом, вказуючи йому дорогу, верткi коричневi та зеленi ящiрки пробiгали спереду Єнса, озираючись i закликаючи його не зупинятися, але й надалi безстрашно та твердо йти уперед, i навiть маленькi мурахи, далеко вiдбившись вiд завжди метушливого свого мурашника, намагалися, нiби вiрнi й надiйнi товаришi його, встигати слiдом за Єнсом.
Так невтомний кравчик йшов день, два та й на третiй день вийшов до безмежно глибокої ущелини. Провалля було настiльки глибоким, що якби поставити одну на одну всi будiвлi казкового мiстечка, в якому проживали Єнс i Кєрн (i дерев'янi ринковi крамнички, i маленькi кам'янi будиночки, i великi кам'янi будинки, i будку чистильника взуття, i катедральний собор, i стайню, i в'язницю, i в кiнцi цього всього примостити мiську ратушу), а потiм би ще зверху на шпильовому стирчаку мiської ратушi пристроїти стоячки на однiй нозi завжди сварливого начальника мiської сторожi в його святково шкiряному камзолi червоного кольору, той i тодi з прiрви визирав лише б шишак ревного воїна та, мабуть, ще довжелезний загострений нiс iз грiзно настовбурченими в рiзнi боки предивно рудими його вусами. Але що до рiденької, невеликою лопаткою борiдки, яку, вiдверто кажучи, просто не личить носити настiльки поважно представницькому начальниковi незрiвнянно суворої та й iнодi навiть цiлковито непiдкупної мiської варти, то її ви б точно вже й не запримiтили. По-перше, тому що ущелина була небачено глибокою та порожньо зiяючою, i в оцiй безоднi страхiтливої порожнечi успiшно могла схоронитися й не така ще рiденько рудувата та самотньо виняткова борiдка, але безлiч густих, заплутано нерозчесаних бородищ усiх мислимо неможливих та й немислимо розмаїтих кольорiв i вiдтiнкiв. А по-друге, тому що начальнику прибрамний варти не пасує та й просто негоже витрiщатися на вигаданий свiт нашої казки з якоїсь там нiкому безiменно невiдомої ущелини, вальсуючи однiєю ногою на вертляво крутливому ратушному флюгерi (хоча б на ньому, на цьому флюгерi, був викарбуваний гордовито величних герб мiста - олень-пузань, що, нестримно закинувши роги, мов би хоче скочити у безвiснiсть височини!). Наш начальник прибрамної варти (iз ажурно вишуканими шовковими манжетами на святково шкiряному камзолi червоного кольору) вже точно не погодився б пiднiматися на такенну висоту, навiть якби йому запропонували сто золотих рiгсдалерiв, навiть якби тисячу, навiть тисячу тисяч золотих рiгсдалерiв i на додачу опуклий, повний по вiнця кухоль чудово пiнистого вiдтельського пива.
Як би там не було, але Єнс опинився перед цiм проваллям. Тут би й казочцi кiнець, тому що перебратися на iншу сторону нашому кравчиковi напевне вже точно нiяк би не вдалося. Але стрижi, стрижi, якi невiдступно супроводжували Єнса, невловимо швидкi, спритнi стрижi, вони швидко розлетiлися на всi боки та скликали на велику пташину раду всю незлiченно балакучу пташину сiм'ю. Стрижi й лелеки, горобцi й сови, тетеруки та крижнi почали спiвати та цвiрiнькати, кувати та присвистувати, воркувати, ґелґотати, пищати та щебетати так, що з цього гамору, здавалося б, не буде пуття, допоки одна сова, найстарiша, найповажнiша та й мабуть найбiльш бувала та досвiдчена, тобто така, що багато побачила на своєму вiку, (побачила й переловила безлiч, цiлi сонмища ненаситно ненажерливих мишей), - ця сова урочисто, велично та протяжно, як i личить поважнiй совi, яка так багато побачила на своєму вiку, висловилася, що пташинiй сiм'ї можна перенести через цю глибоку ущелину не те щоб сотню - тисячу, сотнi тисяч розжирiлих та опецькуватих хвостатих мишей, не кажучи вже про одного, скромно вгодованого на вигляд кравчика, але для цього необхiдна легка та просторо мiцна мережа, та чи не йому, оскiльки Єнс славиться своєю кравецькою майстернiстю, якщо вiн справдi настiльки щиро та неперевершено нiжно любить свою Кєрн, чи не йому сплести цю мережу? Одне було зле, Єнсу потрiбно було впоратися з цим завданням за одну нiч - багато птахiв, вiдгукнувшись на заклик стрижiв, покинули свої затишнi гнiзда та висиджених у них пташенят, але до ранку їм необхiдно було обов'язково повернутися, щоб нагодувати своє зголоднiле, ледь опiрене та й далi беззахисно слабке потомство.
Нiчого не вдiєш, наш кравчик приступив до роботи, благо вiдразу знайшлося, з чого плести сiтку - мiж лучних трав, в кущах, усюди, була сплетена невтомними павучками, тонка, надiйна та майже невагома павутинна нитка, яка блискучо переливалася на сонцi яскравим алмазом ранiшньої роси.
Пташине товариство кинулося збирати цi найтоншi волокна. Щоправда, гусей i качок, незважаючи на їх гогiтливу спритнiсть та ображений шип, одразу видалили з лав збирачiв. Помаранчевими, незграбними лапками гуси та качки бiльше затоптували павутиння, нiж могли зiбрати своїми великими та нечутливо загрубiлими дзьобами. Нарештi неабияку кiлькiсть (цiлу купу!) павутиння було зiбрано. Єнс взявся скручувати з павутинок нитки, з ниток довгi мотузочки, а вже потiм, зi сплетених павутинних мотузок, в'язати та зшивати найтоншої роботи, легку, мiцну та неперевершено надiйну мережу. Працьовитi мурашки та верткi ящiрки, якi сумлiнно довго та невiдступно супроводжували Єнса, розгледiвши, як винахiдливий кравчик плете нитку, вiдразу заходилися допомагати йому. Робота закипiла й вже до ранку сiтка була готова.
Йой, що це була за сiтка! Без зайвих зусиль вона стискалася маленькою грудочкою в кулацi, але розправлена вона вже могла повнiстю накрити величезну галявину, з якої, якщо покосити, а потiм висушити високої та густої трави, можна було б вивезти цiлий вiз, та що там вiз - цiлих два вози запашного золотистого сiна! Тому нема мови, що Єнс легко вмiстився до цiєї сiтки. Дружна й невгамовно щебетлива пташина родина (стрижi та лелеки, горобцi та сови, крижнi, синички, гуси та навiть один пелiкан, який невiдомо яким чином затесався до тамтешнього товариства пернатих небожителiв (i який дуже кумедно пiдскакував на однiй лапцi, наслiдуючи людям, котрi позбавляються таким чином вiд води, яка випадком потрапила їм у вухо) i навiть цей незграбно смiховинний пелiкан), - всi-всi вони дзьобами й лапками вхопилися за простору мережу та й... та й, високо пiднявши Єнса в повiтря, перенесли його на протилежний край глибокого та недоступно бездонного урвища. Кравчик не встиг навiть злякатися толком, настiльки швидкою та захоплюючою була ця подорож - лише пролунали хлопання та шум крил, лишень Єнс пiднявся до легких хмаринок, лишень доторкнувся до них рукою, лишень мигцем встиг поглянути вниз, на тонко звивисту ниточку дороги, на дерева-лялечки, на рiзнокольоровi квадратики ланiв, - як тут же, стрiмко та м'яко, сiтка опустилася на протилежному боцi прiрви.
Подякувавши весело невгамовнiй пташинiй зграї (стрижам i лелекам, горобцям i совам, синичкам, гусям та качкам, а також потiшному пелiкановi, що невiдомо яким чином затесався до тамтешнього пернатого спiвтовариства) i побажавши їм всiм успiху та й кмiтливої вправностi у ловiннi комарiв, жучкiв та мошок, змiй, мишей, ропух та жаб, Єнс продовжив свiй шлях. Йшов вiн день, йшов другий та й на третiй день вийшов до густо зарослого вiковими деревами лiсу. Праворуч i лiворуч лiс тягнувся велично неприступною стiною могутнiх, високих дерев. I настiльки тiсно росли дуби та ясени, ялини та сосни, клени та буки, що проскочити через їх щiльнi ряди вглиб лiсу не змогла б i стрибуче кмiтлива бiлочка. Величнi крони дерев стрiмко неслися догори, i перед цiєю розкiшшю торжества та непохитної сили, могутностi й незламної моцi Єнс зупинився в безсумнiвнiй впевненостi того, що це i є жадано розшукуване їм лiсове королiвство. Але ж як дiстатися до лiсного короля, як пройти углиб королiвства?
Глава 4
(Достовiрно велична, похвально значуща та завершальна розповiдь про прийом, зроблений Єнсовi в лiсного короля, та про повернення кравчика додому)
Раптово один з дубiв, що були перед Єнсом (вiн був вищим та й у обхватi набагато бiльшiм за своїх побратимiв), зi страшенним скрипом i трiском зламаних гiлок грiзно нахилився до сторопiлого кравчика та й запитав його - хто вiн, навiщо прийшов в їх царство та чи є в нього золотi рiгсдалери, щоб сплатити в'їзне мито до скарбницi преславно казкового лiсного королiвства? Гiлки, якi стирчали пiд довгим сучком - носом суворого дерева, дивно нагадували нарiзно настовбурченi вуса та рiдку борiдку начальника прибрамної варти того не надто великого та й не дуже маленького мiстечка, де тихо й щасливо жили Єнс та Кєрн. Кравчик так i подумав, що це, мабуть, начальник лiсної варти. Та через те, що Єнсовi не раз i навiть не два доводилося мати справу зi святково шкiряним камзолом начальника прибрамної варти свого рiдного мiстечка, через те, що Єнс пречудово знав суворих та iнодi навiть безгрiшно непiдкупних мiських стражникiв, їх навички та звичай, через те, оговтавшись, вiн смiливо та бадьоро вiдповiдав, що звуть його Єнс, кравчик Єнс, що з'явився вiн для того, аби переговорити з їх величнiстю лiсним королем, i що в нього немає зараз золотих рiгсдалерiв, але є вмiння та бажання настiльки поважному та шляхетно вiдомому пановi (пановi начальниковi королiвської лiсної охорони) пошити належне його званню, заслугам i рокам плаття - наприклад, камзол просторо новiтнього, святкового крою. До того ж саме такий камзол захистить гiлки безстрашного лiсного лицаря вiд випадковостi необережного зламу.
Закоренiлому на королiвськiй службi дереву-вояковi сподобалася смiлива винахiдливiсть кравчика, а також розважлива продуманiсть його розумних промов за новiтнiй камзол просторо святкового крою. Тому що, якщо зiзнатися вiдверто, грiзний дуб, коли стягував платню з чергового мандрiвника, який випадково прибився до їх королiвства, дуже часто зi страхiтливим трiском безповоротної втрати ламав свої тiнистi та розлогi гiлки. Втiм, оскiльки дуб вважався на вiйськовiй королiвськiй службi, то, як i годиться сумлiнному солдатовi, вiн побажав, щоб камзол був надiйно ноский i мiцно твердючий, а саме - щоб камзол був весь пошитий iз каменю.
Нiчого не вдiєш, довелося вправному нашому кравчиковi, засукавши рукави, негайно приступати до роботи, добре що стара голка була при ньому, а навколо валялася незлiченна безлiч каменiв рiзноманiтних кольорiв та розмiрiв. Одне зле, камiнцi попадалися найтвердiшi, все кварц та гранiт, i Єнсу довелося добре попрацювати, щоб пошити з них обiцяний святковий камзол вiльного крою.
Чи є потреба говорити, з яким доброзичливим задоволенням та радiстю дуб прийняв роботу нашого кравчика? Єнса було негайно пропущено та забезпечено найдокладнiшими настановами за те, як йому без труднощiв пробратися до коштовно розкiшного та казково мальовничого палацу лiсного короля.
По стежцi, по натоптанiй лiсовiй дорiжцi, як весело простувати по натоптанiй лiсовiй дорiжцi до завершення своєї славної мандрiвки. Ось i палац лiсного короля - Єнс одразу здогадався, що це саме палац, тому що нiчого вигадливо величнiшого важко собi й уявити. Уявiть собi гриб, нi, не якийсь там маленький, непомiтно загублений у високiй травi грибочок на безбарвно тонкiй, жалюгiднiй нiжцi, якого навiть олень не почує своїми широко чуйними нiздрями, але безсумнiвно пройде повз, необережно зачепивши могутнiм i грубим копитом. Уявiть собi величезний, дорiдний, велетенський мухомор, який губиться у хмарах верхом свого яскраво червоного капелюха. Мухомор був настiльки небачено величезний i старий, що краї сяйливо блискучого на сонцi капелюха пiд тяжкiстю власної, вiковiчно задеревiлої ваги опустилися до самої землi, приховуючи вiд поглядiв могутню, бiлоснiжну, витончено струнку колону, - високу до неба нiжку цього гриба. Краса чудернацько вишуканої черепицi й близько не могла б зрiвнятися з розкiшшю грибного оздоблення. Як яскраво та свiжо серед зеленi лiсного королiвства виглядав величезний запотiлий мухомор у час лiтньої спеки, як приголомшливо мальовничо та привабливо видiлявся його вкритий памороззю червоний капелюх серед мли морозного туману суворої зимової пори!
Вхiд до палацу (величезна дiра, виїдена швидкими багатонiжками) був на самому верху й охороняли його гiгантськi жуки рогачi. Коли потрiбно було пропустити когось до палацу, жуки, гулко потолкувавши мiж собою, спускали з самого верху мотузяну драбину. Потiм по нескiнченно довгих кручених сходах навколо товстелезної нiжки гриба гiсть потрапляв у внутрiшнi апартаменти королiвського палацу. Тут без зайвих церемонiй, по-дружньому, майже по-сiмейному, гостя, що тiльки-но спустився, представляли його величностi лiсному королю та всьому його буйно розплодженому та пишно квiтучому королiвського роду. У чимось русалоньки без сумнiву мали рацiю: лiсне королiвське сiмейство не вiдрiзнялося особливо бездоганною вишуканiстю манер та смаку. Найвищим проявом королiвського розкошування вважалося натерти наскiльки можливо товстiшим шаром вужиного сала все, що тiльки можна було натерти. Для виготовлення цього сала виловлювалися найбiльш верткi, маснi та роздумливо мудрi вужi. Через те в палацi все блищало та лиснiло, через те навiть осяння золотих свiтлякiв здавалося палахкотiнням нестерпно найяскравiших факелiв, через те все звучало та сяяло, iскрилося та переливалося немислимим вiдтiнком неймовiрно небачених барв та кольорiв.
Отже, Єнс був представлений його величностi лiсному королю. Чудернацько вередливий, оброслий омелою та повитицею, ощадливо скупий та заможний могутнiй лiсний король на диво прихильно та навiть ласкаво прийняв новоприбулого мандрiвника. Король знав толк у людях, речах i казкових сюжетах, якi плодяться навколо тих же людей i речей. Довiрчий говiр дивним пошептом розхожого вiтерця принiс йому перекази про Єнса, його майстернiсть, а також про шукану ним голку-самошвачку. Крiм того, король шукав надiйно поворотких женихiв своїм довiрливо простакуватим дочкам (люблячим все виключно зелене та смарагдове лiсним дiвам). Король подав знак (прояв небаченого марнотратства!) - i високо пiд склепiнням зазвучала музика палацового оркестру. Пролунало туге хрипiння лiсових арф, натужну арiю флейт вiдтiняв незвичайно яскравий фальцет осикових скрипок, ялиновi волинки заревли хвилююче протяжним скрипом, - одне слово, зазвучала прегарна музика!
Але проте, це небувале, нечуване марнотратство - так-так, навiть палацовим музикантам лiсного королiвства (смерекам та соснам, вербам та осикам) належить платня за їх великодушно подвижницьку стараннiсть. Тому музика лiсу (виключно з мiркувань розумної заощадливостi) звучала дуже недовго: король пiдняв руку - все замовкло, подав знак - i Єнс наблизився до трону...
Взагалi, цей трон був звичайнiсiньким, пересiчним та важким золотим троном - у будь-якого зi, скажiмо, навiть самих нещасно бiдолашних королiв десь у запиленiй комiрчинi обов'язково завалявся такий вiдлитий iз червоного золота та прикрашений дiамантами, перлами та дорогоцiнними каменями коштовний трон. Трон лiсного короля дiстався йому як платня за якусь послугу безкорисливої дружностi вiд одного дуже поважного та значущо пихатого чиновного троля.
Єнс наблизився до трону... шанобливо й доречно, як вважав сам кравчик, схилився в глибокому поклонi та вимовив щось схоже на хвалебне вiтання його величностi лiсному королю, його незлiченно розплодженiй фамiлiї та й їх разложисто гiллястому дворовi, привiльно зеленiючому нестримною паростю молодого пагона. Хоча зiзнаємося, Єнс не був надто вправний у майстерностi витiювато красномовних балачок. Однак його старання було помiчено. I лiсний король, i його сiмейство, i весь його обширно зеленiючий двiр заохочувально поворухнули кронами, захитали гiлками та задоволено затрiпотiли розлого широколистим лататтям.
- Ти прийшов за голкою-самошвачкою? - запитав лiсний король i тут же, поблажливо посмiхнувшись, продовжив, - навiщо голка-самошвачка тому, хто може простою, iржаво кованою голкою пошити й вбрання для навiжених русалоньок, й найлегшу павутинну мережу, й надiйно наймiцнiший камзол для мого стражника? Голка-самошвачка у тебе за комiрцем, кравчику Єнсе!
Опiсля за багатим королiвським столом король довго розмовляв iз своїм славетним гостем. Говорив довiрливо та задушевно, майже по-товариськи, дiлячись iз Єнсом секретами приготування грайливо iскристого мiсячного вина, пiкантно гострого паштету з хвостикiв двотижневих пуголовкiв i гаряче делiкатної йозельської юшки, навареної на змiїних язиках ваахбадських вiдьом. Наприкiнцi посиденьок король i зовсiм запропонував Єнсовi стати його зятем, взявши за дружину одну зi своїх до безсмаку простакуватих, люблячих все виключно зелене та смарагдове лiсних доньок. Втiм, король знав, що кравчик вiдмовиться - адже Єнса чекала тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...
Розчулившись вiдмовою напрочуд майстерного та вiрного своїй любовi кравчика, лiсний король запропонував Єнсовi тут же, негайно, доставити його додому, до його казкового мiстечка, в якому працьовитого кравчика чекала Кєрн... Єнс iз радiстю погодився - сказати прямо, вiн добряче стомився вiд пригод, що припали на його казкову долю. Було негайно покликано дуба в пошитому Єнсом камзолi. Попрощавшись iз королем, Єнс покинув палац-мухомор по мотузянiй драбинi. Начальник королiвської варти пiдхопив його на руки (довгi, сукуватi й сильнi гiлки), розгойдав та й... та й раптом пiдкинув високо-високо до неба, до вечiрнiх, блiдо-рожевих хмар. Єнс летiв доволi довго, тому встиг розгледiти, як вiддаляється велетенський мухомор, як повiльно пропливає пiд ним глибока ущелина та й наближається берег чудесно блакитного моря. На березi зеленiв вiковiчний високий кедр. Мить... i кравчик опинився в його обiймах. Кедр м'яко упiймав кравчика, розгойдав його та й... та й знову пiдкинув далеко у височiнь, до вже рожево-червонястих вечiрнiх хмар. "Прощавайте русалоньки, прощавай морське королiвство, прощавайте рифи та лагуни, вири та безоднi," - тiльки й встиг подумати Єнс, як вiн забачив пишно квiтучi край дороги столiтнi липи. Мить... i тепер уже липи пiдхопили хороброго кравчика та й опустили на землю... прямо перед обiмлiлою вiд несподiваного щастя тихою та нiжною Кєрн.
Радiстю палали їхнi обличчя, Єнса та Кєрн:
- Я люблю тебе, Кєрн, - тiльки й змiг вимовити Єнс.
- I я люблю тебе, Єнсе, - зашарiвшись, промовила Кєрн.
Побравшись за руки, тихi та щасливi, вони пiшли по пустельнiй польовiй дорозi до свого рiдного казкового мiстечка. Вони не розмовляли про повчально правдиву та преславно достовiрну подорож Єнса, про русалоньок, про палац-мухомор, про могутнього, оброслого омелою та повитицею, ощадливо скупого лiсного короля та про знайдену Єнсом голку-самошвачку. Високi польовi трави тяглися до них, намагаючись нiжним, легким дотиком роздiлити їх радiсть, яскраво розфарбованi вечiрнi метелики, намагаючись розважити Єнса та Кєрн, вигадливо кружляли перед ними в неймовiрно забавному й милому танцi щастя, птицi голосистим, дзвiнким i яскравим спiвом заколисували їх самотнiсть...
Проте самотнi вони були недовго - бiля самої мiської брами назустрiч їм висипали всi мешканцi не дуже великого, але й не дуже маленького казкового мiстечка, всi мешканцi, й серед них: пекар у чистому та бiлоснiжному батистовому ковпаку, селянин iз ближнього села в засмальцьованому фартуху грубого сукна, а також сам начальник прибрамної варти в святково шкiряному камзолi червоного кольору. Народ, оточивши щасливу пару, славив майстерного, спритно кмiтливого й хороброго кравчика Єнса та його обраницю, тиху й добру, нiжну й вiрну куховарку Кєрн. Повiм навiть бiльше: спiткання кравчика Єнса зволили знаменувати особистою своєю присутнiстю дивовижно глупуватий i манiрний король та примхливо пихата королева з королiвського палацу. Взагалi, королi, королеви та й у цiлому весь чиновний люд люблять собою що-небудь та й знаменувати. Пробачимо їм це самолюбне глупство. Вiдтак на радощах король особисто спромiгся вiдiмкнути перед Єнсом мiську браму, пiдкинути в повiтря корону та прокричати, що тепер вiд замовлень їх королiвських величностей Єнс анi на хвилину не зможе розiгнути спини.
Одне слово, загальної радостi не було меж, i лишень стара Кельге з тривожним занепокоєнням усе думала про своє: чи не забув Єнс за свою обiцянку - пошити їй просторо широку полотняну торбу?