Професор Шкiль дописав слово i струсив крейдянi порошинки з рукава. Аудиторiєю гуляли смiшки, перешiптування. Ляснула бульбашка жувальної гумки. Вiн кинув погляд у прочинене вiкно, за яким природа вже натякала на весну.
"Хто може довести, що трава зелена?" - рвучко розвернувся до слухачiв. Першi парти пожвавилися, виструнчилася рука когось iз тих, якi вважають найбiльшою для себе ганьбою промовчати. Професор поморщився: "Так?"
Дiвчина залопотiла, злегка шарiючись: "Усi рослини, в яких вiдбувається фотосинтез, зеленi. У травi, е... вiдбувається фотосинтез. Отже, вона зелена"
"А хто вам сказав про якийсь фотосинтез i чому вiд нього щось буває зеленим? Може, я тут викладаю ботанiку?"
Професор нахиляється в її бiк, нiби вона - щось дрiбне, важковидиме. Суха нижня губа вiдстовбурчується, оголюючи бездоганнi штучнi зуби. "Вашi очi - зеленi. Значить в них вiдбувається фотосинтез?". Махає їй рукою опускатися, переводить до залу - "Хто?"
Григiр Д. сидiв за передостанньою партою першого вiд дверей ряду. Вiн виводив знiчев'я закарлюки на полях нотатника, час вiд часу дослухаючись до лектора. "То як, за тобою завтра заходити?" - упiвголоса питає сусiд Михась, бiлявий у строкатiй сорочцi насмiшник. "Що?" - неуважно перепитує Григiр Д., занурений у щось осiбне. "Ти забув? велика вечiрка у Дороти! Дешеве безлiмiтне пiйло, рейди дiвчачими кiмнатами i все таке" - Михась необачно пiдвищив голос, i Григiр Д. побачив, що професор направляється до них.
"Що б ти хотiв нам сказати?" - до Михася. Той на свiй звичний манiр вищиряється й, вiчно розслаблений, гепає на спинку стiльця: "Ми ще про траву? Та ж нiяка вона не зелена"
Професор Шкiль зводить брови, видаючи навiть схвалення. Григiр Д. роздивляє його щетину, що туго прориває щоки. Як на свiй вiк, сивиною тiльки скронi торкнутi ледь.
"Це непосутньо! Доведи, вiдтак, що вона не зелена"
Михась небезпечно хитнувся на стiльцi:
"Трава - синя. Я її такою бачу" - розводить руками, - "Не знаю, що ви розумiєте пiд своїм "зелена", - куражиться вiн, - "Доводьте що хочте, вона синя. Це факт"
Професор пiшов назад уздовж ряду. Вiн нiколи не стояв за трибуною пiд час лекцiй.
"Факт! Без нього не можливий жоден засновок. Факт - точка вiдлiку будь-якого судження. Коли ви намагаєтеся вчинити висновок iз посилання, ви приреченi - приреченi отримувати вiдповiдi, що виходять iз факту"
Григiр Д. поновлює перервану розмову: "Нi, я не пiду. Швидше за все, у мене будуть iншi плани". "Ага..." - багатозначно протягнув Михась.
Професор всадив руки до кишень пiджака й заходив туди-сюди:
"Тому якщо вам здається, що в процесi так званого "мислення" ви розвиваєтеся i до чогось приходите - ви собi лестите. Ви не те що нi до чого не прийшли - а навiть нiкуди не виходили. Ви лише розмножуєте самоочевиднi виводи зi сталої множини аксiом за сталими схемами. Знаходите вiдповiдi, закладенi в самiй логiчнiй системi. Вам не дано усумнитися в аксiомах, вiдкрити новi методи, i навiть суть усiх можливих питань наперед визначена. Так пiд час виконання чергової задачi машина не вдосконалює своїх схем"
Десь над дахом унiверситету хмара заступила сонце i барви в примiщеннi на хвилю зблiдли. Григiр Д. згорнув нотатник. Через три голови його просто-подруга Ольга перехопила погляд Григора Д. i повернула усмiшку. Вона забирала волосся догори i зав'язувала в маленький вузлик, зi свого мiсця йому було видно прозорий пушок на її шиї й завиток вуха. Сонце виплило з новою нестерпнiстю, вiд надмiру свiтла всi обличчя здалися пласкими, як мiшенi на паличках.
"Справжнє мислення нiколи не залишає нас попереднiми, воно змiнює назавжди. Єдину справжню думку вам доведеться розмiняти, може, на все, що ви вважали справжнiм i цiнним досi. Мислення вбиває нас, тому я не засуджую тих тут присутнiх, у кому iнстинкт самозбереження працює проти мислення"
Михась кивнув: "Послухай його. Така розумна сволота, як Шкiль, багато чого досягає, але тiльки для себе. Вiн написав усього двi якихось працi, якi наступним поколiнням будуть до лампочки"
Григiр Д. уточнює: " "Логiку матерiї" i "Тотожно iстиннi формули в iгрових моделях"
"Ти читав?" - Михась зробив страшне обличчя, - "А якби вiн записав усе, що говорить тут в авдиторiї, став би, може, класиком. Не iнакше, Сократом себе уявляє". Григiр Д. пiдняв кiнчики губ - оцiнив дотеп. Михась веде далi: "Я знаєш про що думаю, коли дивлюся на нього? Що багато класикiв були, напевне, препаскудними людьми. Вiзьмiмо - ну не знаю - Рассела. От читаємо ми його "Принципи математики" i гадаємо: "Оце людина! Його студентам пощастило з ним спiлкуватися". А Рассел, може, пiд час розмови бризкав слиною, чи на iспитах завалював, i тi його студенти геть його не терпiли. I що? Iсторiя все забуде. Виходить, розумному навiть краще бути падлом - нащадки простять". Григiр Д. зiтнув плечима.
Викладачi казали, що Михась далеко пiде, якщо прив'є собi хоч дещицю дисциплiнованостi. Але це станеться не ранiше, нiж коли його аномальна врода вилиняє i надмiр дiвчачої уваги перестане вiдволiкати вiд серйозних справ.
Професор Шкiль вiдкашлявся: "Думайте над основами, над тим, чим оперуєте як данiстю. Що таке подiбнiсть, рiвнiсть i вiдмiннiсть? Що є сутнiсть, форма? Що таке смисл - не вчому, а що. Ось деякi головнi питання i засновки". Розщiпає верхнього ґудзика сорочки: пахучi цiвки повiтря з вулицi тiльки ледь розбавляють задуху. "Ви освоїли основи логiки - може, кiлька iз вас навiть прочитало мою працю. Хто скаже менi, для чого потрiбна логiка?"
Анонiмний дiвчачий голос iз гущi слухачiв:
"Щоб навчитися правильно мислити?"
Професор скривив iронiчну гримасу, звичну на його обличчi: "Як менi жаль тих неборак, яким випало лихо народитися до Аристотеля - вони, виявляється, не вмiли правильно мислити!", - пiдходить до вiкна i розчиняє нарозмах, - "Розкрию вам секрет: логiка сама - продукт мислення. I коли я бачу людину, яка в розмовi натужно перебирає в головi правила логiчної побудови, менi хочеться з'їздити їй по фiзiї й запитати, чи керується вона законами роботехнiки"
Професоровi рухи видавали азарт, яким вiн запалювався, як тiльки натрапляв на те, що вважав черговим шаблоном обивательських уявлень. Його погляд шугав вiд обличчя до обличчя, вiдслiдковуючи реакцiї, на шиї набрякала жилка, i навiть чорна мефiстофельська борiдка виражала хижацьку агресiю - "Той, хто вигадує, нiби думає машинними алгоритмами, нiчогiсiнько не знає про власну мисленнєву конституцiю, i де вже йому знати про щось бiльше! Вiн же навiть не здогадується, чому зробив той, а не iнший висновок i чому виходив iз того, а не iншого засновку. Якби вiн сказав: "Я вважаю так, а не iнакше, тому що до дев'яти рокiв боявся засинати без свiтла", то заслуговував би на повагу бодай за саморозумiння, навiть якби не чув про штуку з назвою "логiка".
Вiн поглянув на годинник. Ряди заворушилися в передчуттi закiнчення.
"Буде достатньо, якщо ви прочитаєте мою "Логiку матерiї", хоча б один роздiл на вибiр. А хто вважає, що йому й це зашкодить, тих стосується моя спецiальна пропозицiя: "трiйка" автоматом. Для бiльшостi з вас логiка тiльки на шкоду, вивчiть краще iще одну iноземну мову. Нiмецьку, примiром", - вiн став на краю пiдвищення перед кафедрою, так, що носи черевикiв звисали в порожнечу, i продекламував iз бездоганною вимовою:
Wie herrlich leuchtet
Mir die Natur!
Wie glДnzt die Sonne!
Wie lacht die Flur!
Es dringen BlЭten
Aus jedem Zweig
Und tausend Stimmen
Aus dem GestrДuch,
Und Freud und Wonne
Aus jeder Brust.
O Erd, o Sonne!
O GlЭck, o Lust!
Вiдблиски в очах професора повнiстю закривали зiницi, вiд чого здавалося, нiби вiн справдi заслiплений красою природи.
"Актуально, чи не так?" - сказав, рукою вказуючи на завiконний пейзаж, - "Ось - мова людей. Хто хоче залишатися людиною, той мовою логiки не заговорить. Iдiть" - i тиша скресла пiд десятками пiдошов.
"А вечори холоднi" - подумав професор Шкiль, вийшовши з тролейбуса, i щiльнiше затнув комiр пальта. Лiхтарi зiрчасто проривали темiнь вулицi, пiд ногами виприскували з потривожених калабань їхнi вiдображення. Китицi професорового шарфа пручалися наскокам вiтру.
Треба нарештi розiбрати кореспонденцiю, скоро на столi не залишиться вiльної латки. Краще завтра, коли лекцiї закiнчаться ранiше.
Вiн зайшов до придорожнього магазину, купив собачий корм.
Дружина ще не повернулася з роботи, а псовi саме час їсти; а тодi ми з ним побiгаємо, тiльки перевдягнуся; стало важче пiдiйматися сходами, слiд частiше ходити пiшки; добре, що кинув курити сiм рокiв тому - зараз тiльки за преферансом одну-другу висмалюю, це не рахується; чорт, забув зателефонувати Змiєву, сьогоднi вже пiзно; може нарештi пiдготую все потрiбне для перевидання "Логiки матерiї", поки маю студентiв, маю читачiв; це ж треба, тринадцять рокiв минуло; тринадцять... а нiби ж недавно здавав рукопис тому йолопу Iщенку: на такому паперi тiльки лiрику модернiстiв друкувати, щоби прочитав - i на цвях; нагадати моїй, щоби сплатила за рахунками, забуде ж, дурепа; сьогоднi снiданок не зготувала - спiзнювалася вона; скiльки часу проживши, не навчитися ним розпоряджатися; її фотографiєю слiд було проiлюструвати мою статтю про труднощi самонавчання систем, в унiверситетському вiснику; ну от, свiтло в вiкнi горить, невже забула вимкнути? ух, вiтер який!
Професор Шкiль увiйшов до пiд'їзду. На першому поверсi згорiла лампочка, вiн намацав перила й почав пiднiматися. З-за спини почулися короткi кроки, щось металево клацнуло.
"Добрий вечiр, професоре". Вiн обернувся i встиг побачити ще тiменем
безмовно розквiтлий у тьмi червоний пуп'янок,
що, спочатку завбiльшки з сигаретний вогник,
розкрив своє жерло навсiбiч,
розлетiвся хвилястими змiєпелюстками
i ковтнув усе за раз,
укупi з ним i його науковим ступенем,
з пiд'їздом,
свiтлом на другому поверсi
й пачкою корму для собаки.
Друга i третя влучили вже у мертвого, спалахи заслiпили стрiльця i йому довелося нагнутися над самим тiлом. Нагорi у прихожих займалися невидимi лампочки, наростав перегук голосiв, беззв'язно-нав'язливий, ниючий, хворiсний.
"Вони нiчого зi мною не зроблять", - проказав Григiр Д. у розтрощене лице професора, - "Це був самозахист".
Убивця не став залишати пiстолет на мiсцi злочину - його могли знайти дiти.