Джеймс Мейс, укра§нський iсторик американського походження
Подорож до деяких кран свiту, описаних Лемюелем Гуллiвером,здiйснена автором 300 рокiв по тому не з власно§ волi, а через збiг життєвих обставин.
Роздiл I. Коротка розповiдь автора про себе та обставини, що спонукали до подорожi. Перша подорож морем i непередбачувана хвороба. Автор опиняється на невiдомому островi в лiкарнi, потiм у в"язницi. Несподiваний порятунок.
Не бажаючи обтяжувати читача подробицями власно бiографi§, яка є доволi пересiчною для свого часу, до того ж нiяк не пов"язана з об"єктом мох дослiджень - краною, описання яко я не знайшов в жодному довiднику - друкованого чи електронного формату - намагатимусь подати лише тi факти з мого життя, що якимось чином стосуються подальшо§ розповiдi.
Народився i здобув середню освiту я в Харковi. Не маючи особливих здiбностей до жодно з наук, а також батькiвських зв"язкiв у освiтянських сферах, поступати до вищого навчального закладу навiть не намагався, отже мав прямувати до лав збройних сил - на той час ще Радянських, потiм кiлька рокiв вiдпрацював на заводi, котрий успiшно сконав на початку дев"яностих. Пошуки бодай яко§сь гiдно оплачувано§ роботи у рiдному мiстi виявилися марними, проте багато харкiвсько-бєлгородських фiрм пропонували працю на безкрах теренах Росi, головним чином в Сибiру або Тюменськiй областi, не вимагаючи вiд заробiтчан високо квалiфiкацi. Саме на одну з таких працював я майже без вiдпусток три роки поспiль, доки не стало змоги купити власну квартиру. Потiм - одруження, кiлька рокiв щасливого сiмейного життя, кiлька мiсяцiв життя, схожого на пекло, розлучення з роздiлом майна i невеличка "парубоцька гостинка",оздоблена комп"ютером з iнтернетом - от з чим зустрiв я середину першого десятилiття двотисячних рокiв. На життя можна було непогано заробляти, наймаючись до городян на ремонтнi роботи: що б там не казали, а добробут поступово зростав, i давали ладу свом оселям майже всi верстви населення. Роботи, що ми на них пiдряджалися, були важкi i здебiльшого шкiдливi, але i оплачувались добре. Менi, не обтяженому витратами на сiм"ю, вистачало працювати кiлька днiв на мiсяць: я мiг собi дозволити винайматися лише на тi роботи, за якi добре платили i не спокушатися на пiдряди сумнiвнi або наперед малоприбутковi. Харчi були дешевi, комiрне за мiй малогабаритний барлiг просто смiшне, вживання горiлки через проблеми з алкоголем я остаточно припинив ще працюючи у "вiдрядженнях".Одне засмучувало - у тридцять п"ять рокiв не мав я анi трудового стажу, анi посвiдчення хоч про такий собi фах, хоча фактично опанував багато професiй, особливо будiвельних. Час вже було думати про майбутню старiсть. Щоб отримувати принаймнi мiнiмальну пенсiю,- мiркував я - доведеться офiцiйно вiдпрацювати рокiв зi двадцять - отже на роботу треба буде влаштовуватися назавжди. Невiдворотнiсть цiє подi пригнiчувала тим сильнiше, чим бiльше я купляв газет з оголошеннями про роботу i дiзнавався про умови працi i заробiтну платню на батькiвщинi. Тому, протягом майже всього часу перебування вдома, мене не полишала думка законтрактуватися на роботи ще на кiлька рокiв. Якщо в дев"яностi, хоча й цiною великих зусиль, можна було заробити на купiвлю житла, то тепер, коли всюди суцiльне зростання, рiвень оплати працi зрiс в рази, а мо потреби так само пропорцiйно зменшились, чому б не забезпечити собi матерiальну пiдстраховку, щоб можна було не триматися за огидну роботу, або навпаки працювати там, де самому цiкаво, не зважаючи на розмiр платнi. Тiльки стало б здоров"я вiдробити хоча б пару-трiйку рокiв. Отже, я дедалi бiльше почав придiляти увагу оголошенням про роботу не в своєму мiстi, а за межами крани. Звiсно, бiльш вабила заробiтками Європа, але надiйнiшою здавалася Росiя. Я без поспiху та переплат виправив собi закордонний паспорт, що в будь - якому разi мав знадобитися. Через всi вiдомi менi соцiальнi мережi я - не з метою пошуку конкретно людини, а, швидше, з просто цiкавостi набрав свою вiйськову частину, де проходив дiйсну службу. Знайшов електронну адресу свого одноармiйця Влада Кудряшова, що родом був iз Владивостока - зав"язалася переписка, яка нi до чого не зобов"язувала. Виходячи з листiв, вiн став неабияким начальником у тамтешньому морському пароплавствi, навiть запрошував до себе при нагодi. Я спочатку такi прояви ввiчливостi за щось серйозне не сприймав, та, коли у вiдповiдь на опис свох пошукiв роботи отримав мав вiд товариша майже офiцiйне запрошення до працi i запевнення, що анi синiй паспорт, анi вiдсутнiсть будь-якого досвiду у галузi мореплавства на завадi не стануть - дуже зацiкавився такими заробiтками. Дiстатися тихоокеанського узбережжя треба було, звiсно, за сво грошi, але там всi органiзацiйнi клопоти брав на себе мiй колишнiй сержант, а тепер посадовець торгового флоту. Остаточно вирiшивши ризикнути, я зiбрав необхiдну суму грошей на квиток та непередбаченi витрати - для цього довелося працювати пару мiсяцiв без вихiдних i не лише зi своєю бригадою, а хапаючись за будь-якi замовлення. Ще певну сума потрiбно було залишити батькам, доручивши м оплачувати щомiсяця комiрне за мою кiмнату. За кiлька мiсяцiв я планував вислати зароблених грошей через банк. Вiдтак, залишаючи рiдне мiсто в навеснi 2007 року, я був впевнений, що забезпечив собi надiйнi"тили", а також сподiвався на доволi безхмарне майбуття, що його забезпечать менi заробленi грошi. Тижнева подорож залiзницею мене не втомила, навпаки, пiсля "авралiв" на заробiтках та "цейтноту", що неодмiнно супроводжує будь-який вiд"зд, я мав спокiйний перепочинок , навiть знаходився час читати книжку, що забув сусiд по купе, сходячи в Тюменi.
Прибувши до Владивостока, я доволi швидко за адресою знайшов помешкання свого старого товариша. Пам"ятаючи сумний досвiд багатьох свох колег по заробiтчанству, я мав з собою таку суму грошей, яко б вистачило на зворотнiй квиток додому. Проте мо найгiршi страхи, на щастя, не здiйснилися - друг, побачивши мене, не зрiкся жодно з свох обiцянок. Жив вiн дiйсно заможно, мав у престижнiй новобудовi п"ятикiмнатну квартиру, де для його сiм" - був вiн одружений, виховував двох дiтей - вистачало простору. Пiсля кiлькох годин армiйських спогадiв та балачок про життя перейшли до головного - умов мого працевлаштування. З мом досвiдом мореплавства - а його не було взагалi - i впливом, що давало його службове становище - вiн був хоча й великий, але не безмежний - я мiг розраховувати вийти в море лише матросом на зареєстрованому в невiдомiй далекiй кранi суднi за контрактом, який в жодному судi не визнають правочинним. На покращання умов працi можна було сподiватися щонайменше за пiвроку - якщо я на тодi ще волiтиму працювати в цiй галузi. Зате протекцiя старого друга гарантувала менi отримання заробiтно платнi без затримок та ошукання. Взагалi, умови трудового договору не дуже вiдрiзнялися вiд тих, за якими я проробив всю молодiсть на теренах Схiдного Сибiру. Зарплатня, щоправда, передбачалася трохи бiльшою, але ж не в рази, та задкувати було запiзно. Я вiдмовився вiд не дуже нав"язливо пропозицi квартирувати до вiдплиття у мого тепер вже прямого керiвника, проте зголосився скористатися його службовою автiвкою , яка наступного ж дня вiдвезла мене в Находку, де я зайняв лiжко-мiсце в гуртожитку. Вже за 2 тижнi менi зателефонували i надали iнформацiю про призначення. Суховантаж "THE HOPE" пiд лiберiйським прапором з капiтаном-росiянином i росiйськомовним екiпажем з рiзних кран СНД вирушив з порту Находки 11 квiтня 2007 року, взявши курс на Шанхай. Робота матросом на суднi виявилась фiзично набагато легшою за ту, до яко я звик, щоправда вiльного часу фактично не було: перепочинок мiг обiрватися будь-яко митi за наказом капiтана, або будь-кого зi корабельно старшини. Мо ж колеги - матроси миттєво охрестили мене "дiдом" бо були за мене чи не вдвiчi молодшими. Але перейматися тим було б недоречно - я знав на що йду, починаючи фактично з нуля трудову "кар"єру". На морську хворобу я не страждав, ставлення з боку команди було доброзичливе, на берег у звiльнення в свою чергу я не сходив, вважаючи за краще для себе заощадити кiлька зайвих доларiв, нiж роздивлятися дешевi закутки портових мiст. З Шанхая ми пiшли на Манiлу, де, завантажившись, простояли бiльше тижня, вичiкуючи погоди. Далi судно мало з заходом в деякi порти Мiкронезi, йти на Соломонови острови, а потiм до Ново Зеландi. Пiд шаленим тиском судновласника, якому простiй ставав у крулгеньку суму, наш капiтан занадто поквапився вийти з порту, сподiваючись оминути циклон, що насувався вiд берегiв Iндонезi. Протягом двох днiв морське щастя, здавалося, було на нашому боцi, але надвечiр третього шторм нас таки наздогнав, i майже двi доби судно наше було фактично некерованим. Лише впевненiсть та професiоналiзм команди зберегли можливiсть продовжувати подорож пiсля того, як негода вщухла. Нас вiднесло далеко на пiвнiчний схiд вiд маршруту, отже наш завчасний вихiд в море лише збiльшив вiдставання вiд графiка, а це означало, що на добрi премiальнi годi сподiватися. Вся команда була виснаженою i роздратованою. I саме в цей час, як на грiх, я вiдчув у себе ознаки лихоманки. Внаслiдок переохолодження i тяжко працi захворiли ще кiлька членiв команди, але у них криза минула менш нiж за добу. Я ж лежав у каютi, що зробили медпунктом, вже третiй день поспiль, маючи температуру бiльш сорока градусiв i жодних ознак оздоровлення не спостерiгалося. Всi цi подi спливають в мой пам"ятi наче крiзь марення, я тiльки пригадую якiсь настанови вiд капiтана, якi запам"ятати я був не в змозi, а потiм сходження на берег, коли мене вели двоє пiд руки, а за мною несли мо речi. Швидше за все, капiтан пiд свою вiдповiдальнiсть пристав до незапланованого в маршрутi порту, де мене i було покладено до мiсцево лiкарнi. Очiкувати ж мого одужання можливостi у команди не було, тому я опинився сам один на незнайомiй землi у непритомному станi. Все, що я пам"ятаю далi - лише палата з бiлими стiнами та стелею, та iнодi, у хвилi просвiтлення, незнайома менi мова лiкарiв.
Не можу сказати, скiльки днiв я був не при собi вiд хвороби, також не знаю, яким чином мене лiкували: чи проводилися заходи з реанiмацi та iнтенсивно терапi, або,можливо, я одужував самотужки завдяки мiцному iмунiтету. Прийшовши до тями, я перш за все спробував завести розмову з кимось iз персоналу - до мене регулярно заходила жiнка-санiтарка i ложкою або через трубочку намагалась влити в мене якусь калорiйну рiдину, що за смаком нагадувала бульйон - проте хня мова була для мене незрозумiлою, а я сам був настiльки слабкий, що мо потуги спiлкування сприймалися, мабуть, як продовження марення. Мiй сусiд по палатi два днi не подавав жодних ознак життя, я навiть дихання його не чув; потiм санiтари його кудись вiдвезли - я залишився в кiмнатi сам. На третю добу вiдколи я спромiгся лiчити час, в палатi з"явився якийсь медичний посадовець в супроводi свох бiлохалатних пiдлеглих. Я вже мiг сидiти на лiжку, проте запитань до себе навiть не зрозумiв. Ще за два днi до мене завiтав чоловiчок iз купою папiрцiв i показав кiлька документiв з печатками, змiст яких залишився для мене таємницею, але я швидше вiдчув, нiж зрозумiв, що йдеться про оплату медичних послуг. За його ж вказiвкою принесли сумку з моми речами, звiдки я власноруч дiстав документи та наявну в мене готiвку. На паспорт чоловiчок уваги не звернув, кiлькасот росiйських рублiв його не вразили, втiм вiн ретельно перерахував американськi долари, яких у мене було не бiльш п"ятдесяти, враховуючи дрiб"язок. Згiдно з пiдписаним мною контрактом, заробiтну платню я мав отримати по спливу певного термiну, прибувши до Владивостока, а на поточнi потреби час вiд часу видавалися маленькi аванси, якi я, з мiркувань економi, свого часу не брав, про що тепер шкодував. Невдоволено хитаючи головою, чоловiчок залишив мене в палатi самого. А наступного дня пiд конвоєм двох озброєних швидше за все вiйськових в чудернацьких кашкетах з пiр"нами i простих камуфльованих мундирах, зi своєю сумкою на плечi, я залишив межi лiкарнi. Менш нiж за пiвгодини пiшого похода ми увiйшли до споруди, щодо призначення яко не залишалося жодних сумнiвiв. Всерединi вже iншi правоохоронцi обшукали мене особисто, сумку з речами залишили на столi у чергового. Вже потiм я довiдався про мiсцевий звичай робити обшук не в присутностi затриманого. Всi мо намагання зав"язати розмову бодай з кимось iз правоохоронцiв росiйською або дуже поганою англiйською зазнали фiаско, i мене були запроторили до камери.
Про в"язницi у схiдних кранах розповiдають багато жахливих подробиць, i мене не дуже вабила перспектива перевiрити х правдивiсть. Те, що буде непереливки, я зрозумiв, лише оглянувши камеру. Кiлькiсть нар вказувала на чотиримiснiсть, але, навiть мiй не прискiпливий погляд зафiксував не менш десятьох "мешканцiв". Стеля приблизно чотири метри заввишки мала пiд собою вiконце настiльки маленьке, що свiтла воно не давало, лише можна було вiдрiзнити день вiд ночi. Неподалiк входу був невеличкий вiдкритий санiтарний вузол, де за проектом мала працювати подача води та каналiзацiя, але i те i iнше не було справним, про що свiдчила наявнiсть споконвiчно "парашi" на пiдлозi та бачка з водою сумнiвно якостi на iмпровiзованому столику поряд. Користатися обома "зручностями" було лячно. Не подолана остаточно хвороба вимагала поповнення органiзму питною водою, а де тут брати - я й гадки не мав. Перевiвши погляд на спiвкамерникiв, я жахнувся ще бiльше. Кiльканадцять пар очей дивились на мене з неприхованою ворожiстю. Коли мо очi трохи звикли до напiвтемряви примiщення, я, присiвши мiж гуртом та вiдхожим мiсцем, обережно, щоб не спровокувати передчасну агресiю, став роздивлятися нових сусiдiв. Перше, що впало в око - хнє надзвичайно бiдне вбрання. Мiй одяг, як у пересiчного заробiтчанина, був доволi скромним, але не на тлi цього колективу. На кожному були довгi труси-шорти та майка або футболка, все це старе та дуже брудне. Дехто був взутий у гумовi капцi-в"єтнамки, але були й босоногi. Жорсткi погляди на мене, жести та хнi розмови (мови я не розумiв, але iнтонацiя казала за себе краще будь-якого перекладу) - все наводило мене на думку, що новi спiвмешканцi вже дiлять мiж собою моє добро - все те, що було на менi i з собою. Вiдкривалася песимiстична перспектива бути на ранок в кращому випадку живим, але вдягненим у чужi лахи. В головi промайнула прагматична думка, що краще б менi було зовсiм не приходити до тями, а померти в морi чи в лiкарнi вiд недiагностовано хвороби.
Так, навприсiдки пiдпираючи стiнку, я понад годину просто сидiв, готуючись прийняти все, що судилося, з гiднiстю - наскiльки це можливо за таких обставин.
Несподiвано лязгнув засов на дверях камери, в освiтленому пройомi з"явився охоронець i, тицьнувши пальцем у мiй бiк, наказав виходити з камери. В ту хвилину не було в свiтi людини, щасливiшо за мене. Навiть якщо мене ведуть на страту, мiркував я - все станеться принаймнi швидко. Можливо, моя вразливiсть була спричинена залишковими проявами хвороби, але на той час я цiлковито йняв вiру всiм свом жахiттям.
Пiд супровiд незрозумiлих для мене команд i пильним конвоєм я був переведений i зачинений в iншiй камерi, що знаходилася в кiлькох кроках коридором вiд попередньо. Зрадiв я вже тому, що в новому боксi був єдиним ув"язненим. Койка замiсть нар мала на собi матрац, подушку та ковдру, всi санiтарно-технiчнi служби працювали, що я одразу перевiрив, напившись води, припавши ротом до крана. Вiкно мiстилося на стiнi просто перед очима, розмiром стандартних вiкон в помешканнях, i, якби не ґрати на ньому, можна було б подумати, що я в номерi одно - чи двохзiркового готеля. А коли за годину менi була подана вечеря (саме подана, а не вкинута через вiконце), я зрозумiв, що за останнi години мiй статус без будь яких мох заслуг дивним чином змiнився. Не скуштувавши надкiв, лише випивши склянку того, що за смаком та кольором нагадувало зелений чай, я влаштувався на ночiвлю i майже одразу мiцно заснув.
Наступного ранку ще не настав час снiдати, до моє камери зайшов дуже блiдий черговий офiцер, який вчора нишпорив по мох речах, супроводжував вiн чоловiка в дорогому цивiльному костюмi. Пан цей мав неабиякi повноваження, виходячи з тремтiння перед ним начальника охорони. Вiн звернувся до мене непоганою як для схiдно людини росiйською, деякi слова, мабуть незнайомi йому,було замiнено англiйськими, але це не заважало порозумiнню. По-перше високий гiсть перепросив за дискомфорт i запитав, чи я не маю претензiй до правоохоронцiв. Офiцер, який вчора здавався всемогутнiм, мав такий жалюгiдний вигляд що я вирiшив не створювати йому зайвих проблем, до того ж сам не вiдав, на що все обернеться. Вiдпустивши охоронця, пан дiстав зi свого портфеля i урочисто, нiби тримав стародавнiй дорогоцiнний фолiант, простяг менi книжку, в якiй я впiзнав "Мандри Гуллiвера" Джонатана Свiфта з мого багажу. Саме цю книгу забув в поздi мiй випадковий супутник, а я, не дочитавши, машинально забрав з собою, хоча, можливо, поряднiше було б залишити в купе, або вiддати провiдницi. Я тiльки-но почав усвiдомлювати, що низка випадкових подiй якщо не врятували менi життя, то принаймнi круто його змiнили. З урочисто промови високого чина, яку вiн проголошував вiд iменi своє республiки, я дiзнався наступних подробиць. Мiсце, де волею долi я опинився, є острiв Лаґґнеґґ, саме той, що був описаний славнозвiсним мандрiвником та мореплавцем Лемюелем Гуллiвером, якого тут дуже поважають, а пам"ять про нього бережеться протягом вже майже трьох столiть. З людей, вiдомих усьому свiтовi, вiн єдиний, хто вiдвiдав острiв, отже, ювiлей його перебування тут невдовзi вiдзначатимуть дуже урочисто. Мiсцева iнтелектуальна елiта не має нiяких сумнiвiв, що пан Гуллiвер, як великий дослiдник нових земель, в старому свiтi є не менш шанованою постаттю, нiж в землях, якi вiн цьому свiтовi вiдкрив. Призд представника для участi в урочистостях був би цiлком нормальним явищем, отже в усi портовi мiста був даний наказ допитувати й перевiряти мету перебування на островi всiх iноземцiв. Через свою тяжку хворобу я потрапив у сферу впливу не полiцi, а медично служби, де зi мною поводилися згiдно iнструкцiй, як з iноземцем, що не може оплатити своє лiкування. Черговий же офiцер у в"язницi по-перше добре знав новi директиви, по-друге невдовзi сподiвався на службове пiдвищення, тому одразу доповiв по командi, а знайдена в мене книжка пiдказала, якою мовою повинен володiти чиновник, що має зустрiти мене i супроводжувати краною. Щоправда, чекали бiльше на гуллiверового спiввiтчизника, але вiднайдений твiр не залишає сумнiвiв, що я також є поважною людиною з крани, де цього достойного пана поцiновують. Прочухана ж молодий спритник отримав за те, що залишив мене в камерi, хоча й для поважних осiб, а не намагався розмiстити в приватних апартаментах або в якомусь готелi, приставивши охорону - як свого часу було прийнято великого дослiдника нових земель.
Хоч би як менi лестив такий прийом, я мусив сповiстити свого шановного гостя, що мене, мабуть, мають не за ту людину. Без знання мови i звичав крани, яку я до сьогоднi взагалi вважав вигаданою, не тiльки неетично, але й небезпечно дурити всiх навколо себе, наслiдуючи петербурзьке iнкогнiто. Я вже бачив, куди може потрапити iноземець, навiть без злочинного намiру. Хоч мною i були прочитанi деякi книги, що є вершиною свiтового письменства - у тому числi розповiдь про гуллiверовi пригоди - проте нiяку органiзацiю його шанувальникiв я не представляю, взагалi не впевнений, що таке об"єднання громадян iснує. Тому я запропонував пiти шляхом, який сам вважав найзаконнiшим та таким, що влаштує всiх: або спробувати зв"язатися з мом судном, чи то пак судновласником, або вiдвезти мене до консульства моє крани.
Мого спiврозмовника таке зiзнання не засмутило, але вразило не так, як я сподiвався. Про те, що сер Гуллiвер не дуже вiдомий в бiльшостi кран свiту, а багато хто взагалi не вiрить, що такий собi пан здiйснив описанi ним подорожi, на островi знають майже всi. Це прикро вражає мислячу частину острiв"ян, бо люди, якi не вiрять в iснування першовiдкривача хньо землi, не вiрять i в те, що iснують сама ця земля з тубiльцями. Рiшення про вшанування пам"ятi достойного мандрiвника прийнято на найвищому рiвнi, заходи вiдбудуться невдовзi, i присутнiсть поважно iноземно особи була б бажаною. Рiч у тiм, що iноземцi завiтають до Лаґґнегґґа дуже зрiдка, буває що раз на кiлька рокiв. Мене обрали майже навмання, просто через вiдсутнiсть гарантiй, що нагодиться хтось лiпший. Що ж до шляхiв, якi я вважаю простими та законними - то вони нездiйсненнi з кiлькох причин. Зв"язок з зовнiшнiм свiтом вiдсутнiй через вплив унiкально розташованих силових смуг магнiтного поля планети. Саме таке хнє розташування за часiв, описаних Гуллiвером, тримало над земною поверхнею плавучий острiв Лапуту, тепер же воно не дає проникнути з цiє дiлянки океану та материка нiяким сигналам анi радiо, анi телефонного чи телеграфного зв"язку, також цей величезний масив не сприймає сигналiв ззовнi. Iснує така собi величезна незрима покрiвля, в середину яко не може зазирнути для здiйснення навiгацi анi GPS, анi ГЛОНАСС. Такий парадокс мiсцевi вченi називають ефектом магнiтного шатра. Тож зв"язатися з будь-ким за межами означених теренiв для мене неможливо. Що ж до посольства чи то консульства - його на островi не iснує, оскiльки для небагато республiки є неприпустимо дорогою забаганкою мати зовнiшнi стосунки на рiвнi мiнiстерств закордонних справ - всi зносини здiйснюються через МЗС Бельнiбарбi, як колишньо метрополi.
Проте, якщо б я зволiв дiяти згiдно законiв крани перебування, то можна подати вiдповiдно форми заяву, в якiй сповiстити владу про прикру помилку i вимагати повернення до звичайно процедури розгляду мого питання. В такому разi моє прохання задовiльнять за кiлька днiв, потрiбних для дотримання бюрократичних процедур - цей час мене триматимуть у в"язницi. Потiм менi доведеться стати перед судом. Пiсля судового рiшення мене мали б перевести на поселення для виконання примусових робiт - до виплати заборгованостi перед медичним закладом i - за наявностi в мене бажання - продовженням термiну робiт для оплати квитка до Японi - це єдина крана, з якою Лаґґнеґґ, окрiм Бельнiбарбiйсько iмперi, має бодай якiсь стосунки. Працювати, враховуючи рiвень зарплатнi в кранi, доведеться не менше року, i це лише щоб покинути острiв - з Японi до мiсця призначення треба буде дiставатися власним коштом. Єдине, що шановний пан зможе для мене в такому випадку зробити - вiддати наказ про моє перебування до суду в привiлейованiй камерi, але виключно за мiй рахунок: безкоштовне перебування iноземцям гарантовано лише в камерi спiльнiй, отже в суд пiде подання на вiдшкодування коштiв ще вiд Мiнiстерства Безпеки, яке буде задовiльнено автоматично. Це подовжить термiн мох робiт на шкiдливому виробництвi щонайменше на мiсяць. Перебування ж в камерi безкоштовнiй не несе тако загрози моєму життю, як менi здавалося. Одяг дiйсно довелося б втратити, бо пограбування ув"язнених не вважається тут за злочин, проте до вбивства, тим бiльше iноземця, чи якось iншо кривди доходить дуже рiдко - хiба що сам суб"єкт занадто пручається.
Проте сам мiй високоповажний вiдвiдувач наполегливо радить менi зголоситися представитися послiдовником шановного мандрiвника i якийсь час перебувати в республiцi Лаґґнеґґ з почесною мiсiєю. В такому випадку вiн особисто буде мом перекладачем, супроводжувачем i - в разi необхiдностi - тлумачем мiсцевих звичав, законiв та норм поведiнки людей. Його службове становище - а мав вiн чин вiдповiдний майорському в Мiнiстерствi Безпеки, яке об"єднує в собi всi силовi структури крани - а також особистi зв"язки гарантуватимуть мою недоторканiсть; а пiсля вiдзначення трьохсотлiтнього ювiлею перебування на островi пана Гуллiвера мене буде з почестями вiдправлено в ту крану свiту, яку я вкажу iз виплатою прозних коштiв на квиток бiзнес-класу.
Будь-хто погодиться, що вибiр в мене був не широкий, тож в супроводi свого нового гiда i в новому статусi я покинув стiни в"язницi. Авто представницького класу чекало на нас, припарковане перед входом - на ньому ми мали дiстатися столицi.
Роздiл II. Автор вдостоєний аудiєнцi у президента республiки. Його невдала авантюра прискорює вiд"зд до Глабдобдрiбу. Прибуття в Глабдобдрiб та прийом у правителя. Незвичайна зустрiч i урочиста присяга автора. Авiаперельот до Логадо. Iсторiя загибелi летючого острова, як розповiв випадковий супутник. Iнцидент в аеропорту i повернення на острiв Лаґґнеґґ.
Шикарний BMWсерi Гран-турiзмо в кiлька годин домчав нас до Трiлдогдрiбу. Протягом цього часу я переглянув всi сторiнки записiв Гуллiвера, де йшлося про його третю подорож - про самий Лаґґнеґґ там було сказано дуже мало, але першим мом запитанням до супутника було, чи не доведеться менi, наслiдуючи великого попередника, вилизувати пил з пiдлоги перед ногами очiльника держави. Мiй супроводжувач навiть трохи образився, зауваживши, що в мой кранi, мабуть, не лише не вiрять в iснування того, що не бачили на власнi очi, але й наперед готовi вважати вiдсталими тамтешнiх мешканцiв. За останнi триста рокiв змiни торкнулися багато чого: короля не iснує, Лаґґенґґ давно є республiкою, до того ж на дворi двадцять перше столiття, тож етикет тепер вимагає лишень впасти перед Президентом на колiна, торкнутися лобом пiдлоги i поцiлувати йому руку, якщо цей достойник зробить ласку простягнути. Щоправда, стародавня традицiя довго зберiгалась серед патрiотично налаштовано молодi, що, вступаючи в дванадцять рокiв до загонiв так званих лизунiв, мали вилизати дорiжку довжиною двадцять ярдiв до нiг свого майбутнього ватажка, причому, враховуючи юнацький максималiзм, здiйснювалася ця процедура на лiсовiй галявинi. Вiдзначивши для себе, що мiсцевий люд хворобливо сприймає натяки на вiддаленiсть х вiд цивiлiзацiйних осередкiв, я зробив комплiмент потужностi i красi машини, що моєму проводиревi надзвичайно сподобалося, бо то була його персональна службова автiвка, яка, за законами крани, пiсля трьох мiсяцiв користування може бути викуплена чиновником за символiчну суму, еквiвалентну одному американському долару. Ще вiн зазначив, що, хоча Лаґґнеґґ i вiдокремлений вiд свiту, мабуть, ретельнiше за будь-яку крану, проте всi переваги прогресу тут цiлком доступнi, особливо людям з верхiвки соцiально пiрамiди. Гiднi люди завжди отримують те, до чого прагнуть. Щоправда, стiльниковий зв"язок здiйснюється лише на террi,обмеженiй магнiтними лiнiями, про якi вiн вже менi казав, ними ж обмежена мережа, аналогiчна Iнтернету, також радiо i телевiзiя тут цiлком автономнi. Але до цього легко звикнути, адже останнi тисячолiття Великий Континент i прилежнi острови взагалi iснували окремо вiн решти свiту. Про те, яким чином до кран мало кому вiдомо терри потрапляють величезнi товарнi потоки тут патякати не годиться: люди бiзнесу знають кожний свою дорiжку, в справи iнших носа не потикають, щоб не було собi на гiрше. По закiнченнi нетривало подорожi навiть у дуже зручному автомобiлi, я вiдзначив (не вголос), що якiсть дорiг не входить в перелiк зручностей, запозичених лаґґнежцями у цивiлiзованих кран.
Наступного дня мене представили президенту крани, який поблажливо дозволив прикластися до своє руки двiчi. Я ж був щасливий, що не доведеться лискати пiдлогу, тож вiд тако процедури вiдмовлятися не став. Цей високодостойний пан похилого вiку тонко пожартував, запитавши, чи не привiз я в кишенi пару-трiйку лiлiпутiв, на що я через свого знайомого перекладача вiдповiв, що так поспiшав прибути без запiзнень на ювiлей, що подорож до Лiлiпутi вирiшено було вiдкласти на неозначений термiн. Тут варто зазначити, що всi можливi варiанти запитань та вiдповiдей ми обговорили напередоднi. Але на запитання пана президента про мо подальшi намiри я вирiшив "вийти з пiд нагляду" свого наставника i зазначив, що бажав би, як i уславлений мiй попередник, побувати спершу в кранi Бельнiбарбi, оскiльки вже так склалося, що плавучого острова бiльш не iснує. Намiри мо були дещо пiдступними: на той час я ще не вiдмовився вiд плану дiстатися бодай якогось дипломатичного представництва своє крани. Президент одразу розпорядився роздрукувати i представити на пiдпис указ про видiлення прозних коштiв i документiв для вiзиту в Глабдобдрiб i Бельнiбарбi, мого ж знайомого тим самим указом було призначено мом провiдником, тож невiдомо ще було, хто в чиє розпорядження потрапляв. Побачивши вираз обличчя свого новопризначеного шефа-гiда, я зрозумiв, що найближчим часом менi доведеться лиш вивчати невiдомостi, на втечу ж годi сподiватися.
Наступного дня ми вирушили чартерним лiтаком в Глабдобдрiб - таку черговiсть наших мандрiв визначив провiдник, мотивуючи це економiєю державних коштiв.
Аеропорт Трiлдогдрiба виявився дуже схожим на всi аеровокзали свiту. Його особливiстю є те, що вiн водночас є мiсцем стоянки лiтальних апаратiв всiє лаґґнезько елiти. Повiтряний простiр над всiм бельнiбарбiйським континентом i островами обмежений великим шатром: при спробi лiтака пройти скрiзь нього електромагнiтним iмпульсом виводиться з ладу все електронне обладнання, тож не дивно, що покинути терру лiтаком неможливо, також простiр пiд шатром закритий для всiх лiтакiв зовнiшнього свiту. Виходячи з цього на островах, i навiть на континентi не застосовуються лiтаки вищi за третiй клас за злiтною масою. Аеробусiв i потужних транспортних аеромашин там годi шукати. Проте дуже поширенi спортивнi лiтаки, гелiкоптери, гiдроплани, якими мiсцевi багатi подорожують як i автiвками. Аерозасоби можуть бути як у приватнiй власностi фiзично особи, так i видаватися напрокат.
Через брак мiсця на островi Глабдобдрiб - вiн, як вiдомо, має загальну площу не бiльше ста квадратних миль - лiтають туди лише гiдроплани-амфiбii, бо замало площi для будiвництва злiтно смуги.
Ще з дослiджень пана Гуллiвера вiдомо, що острiв населений самими чаклунами, а правитель хнiй має владу викликати до себе душi померлих. Пiд час перезду до палацу володаря мiй провiдник коротенько ознайомив мене з мiсцевим укладом життя. Керує Глабдобдрiбом той самий володар, що приймав ще мого великого попередника три столiття тому. Сам володар знаходиться, звiсно, в царствi померлих, вiдтак зв"язок з реальним свiтом здiйснює через свого прямого нащадка в дев"ятому колiнi. Вiд всiх iнших мерцiв його вiдрiзняє досвiдченiсть про теперiшнє життя i можливiсть в межах сво повноважень на це життя впливати. Окрiм сiм" нащадкiв правителя живих мешканцiв на островi немає, проте, за бажанням володаря одночасно може з"явитися померлих бiльше, нiж в найзалюдненiшому мегаполiсi сучасного свiту. До речi, обiзнанiсть у некромантi дала можливiсть владi острова уникнути колонiзацi iмперiєю Бельнiбарбi ще у далекому вiсiмнадцятому(за нашим обчисленням)столiттi. Пiд час навали iмператорськi вiйська в десятки разiв переважали острiв"ян чисельнiстю, i в будь-якому iншому випадку доля маленько держави була б вирiшена за лiченi години. Але правитель-чародiй, користуючись своєю надзвичайною властивiстю, почав викликати щойно вбитих свох вов в саму мить смертi на поле бою, чим навiв жах на загарбникiв: битися з невмирущими захисниками свого краю було вдивину для iмператорсько гвардi, i вона, не зважаючи на суворе покарання за дезертирство, деремнула з мiсця битви. Тричi бельнiбарбiйський iмператор атакував Глабдобдрiб i не змiг упокорити острiв. Коли у володаря не ставало воякiв-спiввiтчизникiв(адже вiн мiг викликати кожного померлого лише на добу раз на мiсяць) - тодi в нагодi ставали геро iнших часiв i народiв. Облога також не мала позитивних для iмперi наслiдкiв, оскiльки мертвi не потребують того, що привозиться ззовнi живим. Глабдобдрiб був єдиною краною пiд магнiтним шатром, яка пiд час Великого упокорення народiв не втратила незалежностi, проте далося це вельми дорогою цiною: крана геть знелюдiла, загинув i сам володар. Лише з допомогою чаклунства вдалося врятувати його малолiтнього нащадка.
Теперiшнiй повелитель прийняв нас без гучних фанфар, проте з повагою. Ми були вдостоєнi бесiди з його високiстю, пiд час яко вiн через перекладача з ввiчливостi розпитував про мою подорож, а, дiзнавшись, що я ду свiтом шляхами Лемюеля Гуллiвера(цiє версi ми погодились дотримуватися протягом всього мого перебування на невiдомiй террi) одразу запропонував менi зустрiтися з цим шановним добродiєм особисто, самому обравши перiод життя великого мандрiвника. Я зволiв побачити його у похилому вiцi, коли вiн, завершивши сво мандри i поневiряння по чужинах, оселився вдома, описав всi сво вiдкриття та спостереження i видав друком блискучу монографiю. За велiнням правителя цей гiдний чоловiк з"явився передi мною i вдостов мене розмовою. Вигляд вiн мав один в один як на iлюстрацiях в книжцi, i в цьому немає нiчого дивного, адже, зi слiв самого великого мореплавця, один молодий француз якось був завiтав до нього в свiт потойбiчний, щоб нашвидкуруч написати портрета. Звiсна рiч, роки вiдбилися на обличчi достойника, проте яснiсть думки й добра пам"ять не полишили його i наприкiнцi життя. Годинами вiн розповiдав менi про такi подробицi свох подорожей, що х не прописано в жодному виданнi спогадiв цiє неймовiрно людини. Особливо ж вiн нарiкав на те, що його нотатки були перекрученi переписниками, видавцями й цензорами, i в тому, що ми всi маємо за його рукописи, правди майже не залишилося. Мiсця, якi вiн сам вважав найважливiшими, були нещадно викресленi, натомiсть дрiбницi роздмуханi до розмiру квiнтесенцi твору. Але найобразливiшим для себе сер Лемюель вважав те огидне марання паперу, що супроводжує кожне видання його твору та йменується "Другою частиною" або "Примiтками". На догоду дрiбненькiй полiтичнiй доцiльностi як тi, хто себе називав друзями пана Гуллiвера, так i тi, хто вважав себе його затятими ворогами, перетворили напрацювання всього його життя на огидний пасквiль, втiм все, чого вiн бажав - просто описати й зробити вiдкритiшими для всього свiту тi невiдомi крани, яких йому судилося дiстатися ранiше за iнших. Наприкiнцi нашо зустрiчi вiн змусив мене заприсягнутися, що у випадку, як я вирiшу оприлюднити описання м о х мандрiв, я б не повторював його помилки i сам переконався, що х не спотворено. Особливо слiд стерегтися так званих помiчникiв та друзiв, якi вiзьмуться редагувати мо тексти. Згiдно з урочистою присягою, даною мною великому Гуллiверу, в мох нотатках не повинно бути анi езопiвсько мови, анi прозорих натякiв, анi брудних iнсинуацiй, а також я повинен простежити, щоб вiд мого iменi не проштовхнули цей бруд навкололiтературнi покидьки. Отже, в мох записах шановнi читачi знайдуть лише вiдомостi про тi екзотичнi крани, в яких я мав честь тривалий час перебувати, i не треба винишпорювати й винюхувати якихось паралелей з близьким до нас свiтом. Запорукою тому - клятва, що була дана мною пану Гуллiверу, великому мандрiвниковi й дослiднику, з яким я нiколи не наважився б рiвнятися, а лише ставити його собi за взiрець.
На жаль, я не така досвiдчена людина, як мiй великий попередник, тому бесiди з персонами, що творили iсторiю, не були б для мене такими цiкавими, як для нього. Тому я не вважав за потрiбне обтяжувати Володаря проханнями про зустрiчi з вiдомими фiгурами з сиво давнини, про що потiм неодноразово шкодував.
Наступного ж дня ми з мом перекладачем-керманичем вiдлетiли в напрямку Логадо - столицi Бельнибарбiйсько iмперi.
На невеличкому гiдропланi-амфiбi ми злетiли з морсько поверхнi перед гiдроаеровокзалом. Окрiм нас пасажиром був лише один бельнiбарбiйський чиновник середньо ланки, який вiдвiдував острiв у службових справах. Його дуже здивувало те, що я, iноземець, хав до Логадо через Габдобдрiб, проте пiсля коротко розмови з мом провiдником, змiст яко менi не перекладали, цей приємний чоловiк перестав нас про будь-що розпитувати, навпаки став поводитися, як гостинний хазян з шанованим гостем. Вiн порадiв, що я матиму змогу побачити з висоти пташиного польоту дiйсно iсторичнi краєвиди, а також зголосився розповiсти ту частину iсторi його крани, яко я ще не знаю. Вiд нього в перекладi свого супровiдника я довiдався про такi подi.
Як сповiщав ще пан Гуллiвер, невiдома нiкому терра охоплювала великий континент iз назвою Белнiбарбi, царював над яким король, що весь час перебував на летючому островi Лапута. Наближенi до континенту острови, Глабдобдрiб та Лаґґнеґґ мали власних монархiв, якi не йшли на загострення стосункiв з королем Лапути, проте пильнували свою незалежнiсть, не допускаючи занадто потужного впливу сильного й багатого сусiда, що неодмiнно скiнчилося б поглинанням.
В догуллiверовi часи всерединi держави, якою керував король з плавучого острова, кiлька столiть визрiвав конфлiкт iнтересiв: мiста, розташованi на континентi, розросталися, мiцнiшали, збагачувалися, - отже х починала обтяжувати влада Лапути. Тисячi рокiв сила короля, який керував летючим островом, була нездоланною, що утримувало континентальну елiту вiд заколотiв та повстань. Проте досвiд лiндолiнського бунту, так детально описаного паном Гуллiвером, продемонстрував, що можливiсть змiнити традицiйний уклад життя таки iснує. Минуло три десятки рокiв, якi з висоти острова здавалися тихими та спокiйними, але час iснування парадокса природи невiдворотно добiгав кiнця. Цього разу до органiзацi заколоту готувалися ретельнiше, очолила його владна верхiвка мiста Логадо, яке i стало невдовзi столицею iмперi.
Алгоритм дiй заколотникiв був таким самим, як у хнiх попередникiв: за допомогою розташованих на землi магнiтiв посадити острiв на землю. Сам острiв, як вiдомо ще з гуллiверових записiв, тримався над земною поверхнею вiдштовхувальною силою надпотужного магнiту всерединi острова i дивовижного мiнералу, що досi залягає в землi в межах континенту i забезпечує ефект магнiтного шатра. Мешканцi мiста Лiндалiно, що вони забунтувалися за три роки до вiзиту пана Гуллiвера на Лапуту, розташували магнiти на чотирьох вежах збудованих ними самими навколо власного мiста. Логадiйськi ж заколотники використали для свого пiдступного плану височезнi природнi скелi, на якi пiдняли вiсiм магнiтiв вдвiчi потужнiших, нiж у хнiх попередникiв. Проте iснувала ще одна група iнтересiв, без яко успiх заколоту не було б гарантовано. Це королiвськi вельможi, якi водночас були бельнiбарбiйськими магнатами, тривалий час скуповуючи, переважним чином таємно, великi маєтки на континентi. Саме вони надали iнформацiю про маршрут летючого острова, що вiдома була лише обмеженому колу обраних. Вони ж зiйшли великим гуртом на землю за лiченi днi перед атакою, мотивуючи це хто несподiваним весiллям, хто сватанням, хто поминками, хто хрестинами. Таємна полiцiя короля виявилися настiльки недбалою, що навiть не звернула уваги на масовий вихiд велико частини елiти королiвства. Мине лише кiлька рокiв, i цi запроданцi, конаючи вiд нелюдських тортур на дибах i палях, ще не раз осипатимуть себе прокльонами за своє ж iскарiотство. Проте, продаючи свого короля, вони були впевненi, що краще бути в новiй ефективнiй командi, легалiзувавши i примножуючи накрадене майно, нiж служити згiдно складено присяги слабкому монарховi.
У визначений день летючий острiв пропливав над гiрськими хребтами, лапутяни, як завжди, переймалися лише розташуванням на небi зiрок, коли астронони-доглядачi магнiту виявили значне вiдхилення вiд заданого курсу. Це всi магнiти, розташованi заколотниками на верхiвках скель були водночас розвернутi для притягування магнiту, розмiщеного всерединi острова. Враховуючи досвiд попереднього повстання, астрономи-пiлоти знали, як розвертати свiй магнiт, щоб протидiяти остаточному приземленню Лапути. Але цього разу магнiти супротивника виявилися потужнiшими, та ще й захопленi острiв"яни були зненацька, втративши дорогоцiннi хвилини, що могли б врятувати м життя. Острiв дуже повiльно, але невiдворотно наближався до пастки. Усвiдомлюючи, що полон швидше за все означає загибель, верхiвка на чолi з королем пiшла на крок майже божевiльний, який давав лише один шанс на виживання з тисячi. Найдосвiдченiшi астрономи-керманичi стали вивертати внутрiшнiй магнiт таким чином, що острiв, не припиняючи спротиву наземним силам тяжiння - природнiм та штучним - почав дедалi швидше обертатися навколо власно осi. Глиби гiрських порiд, що обрамляли острiв по дiаметру, пiд впливом вiдцентрово сили почали вiдлiтати на всi боки. Як не дивно, тактика спрацювала - величезними каменями було збито зi скель два з восьми нацiлених на острiв магнiтiв, ще чотири були зсунутi з мiсця лише на кiлька сантиметрiв, але цього виявилося достатньо, щоб порушити чiтко розраховану систему нацiлення на об"єкт магнiтних лiнiй. Здавалося б, це й був порятунок, проте перемога острiв"ян виявилася пiрровою: острiв, втративши керованiсть,обертаючись навколо себе пiд дiєю величезно сили вiдштовхування розвинув таку злiтну швидкiсть, що вилетiв за межi впливу земного мiнералу, тобто пiднявся бiльш нiж на чотири милi заввишки. Там, майже в стратосферi, й сталася непоправне: вперше за тисячолiття свого iснування сам острiв, а не магнiт всерединi його, став руба, i вже нiякi вивертання внутрiшнього магнiту не могли виставити цей величезний масив паралельно до поверхнi Землi. За кiлька хвилин пiсля несподiваного зльоту заколотники стали свiдками, а у переважнiй бiльшостi - жертвами падiння на землю найзагадковiшого дива свiту - летючого або плавучого острова Лапути. Земля здригнулася настiльки, що наземний чудо-мiнерал, який протягом багатьох вiкiв тримав острiв на плаву, змiнив форму, утворивши також iншу конфiгурацiю магнiтних лiнiй, якi й створили велике шатро. Потужний калькуттський землетрус 1737 року, що забрав майже пiвмiльйона життiв, був вiдголоском того грандiозного падiння. Над величезним кратером, утвореним тiєю штучною катастрофою, ми й пролiтали лiтаком разом з моми супроводжувачами, i треба зазначити, розмiр кратера вражає пересiчну людину: його дiаметр близько двадцяти кiлометрiв, тобто вiн майже втричi бiльший за розмiри острова, що впав.
Пiд час падiння разом з королiвською родиною загинула вся наукова братiя математикiв та астрономiв, проте заколотники бiльш переймалися втратами очiкуваного прибутку: ними заздалегiдь планувалось, що пiсля м"яко посадки острова алмазна пластина, яка становила спiдню поверхню, буде роздрiбнена i подiлена мiж керманичами бунту. Сталося ж так, що внаслiдок вибуху при падiннi алмаз сам подрiбнився й пiшов пiд гiрськi породи. Вiн нiкуди не пощез, проте доступ до нього дуже ускладнився. Саме тому навiть з лiтака можна бачити й сьогоднi величезну кiлькiсть копалень рiзних розмiрiв. Пiзнiше я навiть чув плiтки, що протягом останнiх двох столiть видобутi тут алмази перепродавалися через Iндонезiйськi фiктивнi фiрми в пiвденну Африку, а вже там х скуповували голландськi ювелiри, якi, нiбито, керують всiм контрабандним ланцюжком. Проте довести це не спроможеться нiхто, то ж i я не стверджуватиму напевно.
За бесiдою з обiзнаною людиною час перельоту сплив непомiтно, i ми незчулися, як лiтак приземлився в одному з аеропортiв мiста Логадо. Втiм столицю iмперi менi того дня, як i потiм, побачити не судилося. Офiцер, який здiйснював паспортний контроль, побачивши в моєму документi глабдобдрiбську вiзу, чемно запропонував менi з мом проводирем зачекати в окремiй кiмнатi, до яко за кiлька хвилин завiтав старший офiцер митницi. Пiсля недовгих перемовин держслужбовцiв двох кран, бельнiбарбiйський офiцер оголосив офiцiйну заяву, яка негайно була менi перекладена його лаґґнезьким колегою. Фактично менi зачитали iнструкцiю, що забороняла iноземцям - цивiльним особам в"зд до Бельнiбарбi у разi, якщо вони мають транзитну вiзу Глабдобдрiба. Це обмеження не стосувалося мого супутника, оскiльки мiнiстерство Держбезпеки Лаґґнеґґа тiсно спiвпрацює з iмперською Таємною полiцiєю, тож для спецслужбiстiв iснує окрема процедура перемiщення пiдшатровим простором. Я ж повинен був негайно вiдбути знову до Глабдобдрiба, або, якщо на те буде моя воля, до крани, звiдки прибув на цей острiв. При цьому було наголошено, що бельнiбарбiйска влада високо цiнить i шанує пам"ять про високодостойного Лемюеля Гуллiвера, проте вiдступатися вiд положень iнструкцi неможливо. Якщо ж я забажаю, щоб для мене зробили виняток - такий шанс є. Я маю подати особисте прохання на iм"я керiвника iмперсько мiграцiйно служби i чекати, коли комiсiя розгляне мою справу - це має вiдбутися протягом трьох днiв, якi я мешкатиму у проплаченому мною особисто готельному номерi, та ще не факт, що вiдповiдь буде позитивною. Отже за найкраще для мене було негайно рейсовим лiтаком вiдбути до Трiлдогдрiба. Я вже зрозумiв, чому мiй провiдник обрав саме такий маршрут моє подорожi. Вже в лiтаку, що прямував до Лаґґнеґґа вiн перепросив за неподобства, та зiзнався, що весь час перебування поряд зi мною остерiгався спроби моє втечi - якби вона виявилася вдалою, це дуже розчарувало б багатьох впливових людей в керiвництвi його крани, i дуже б зашкодила його особистiй кар"єрi. До того ж фактично ми вiдвiдали всi мiсця, пов"язанi з перебуванням Пана Гуллiвера на вiддаленiй вiд свiту террi, хоч послiдовнiсть вiдвiдин й була змiнена. Я i сам вже зрозумiв марнiсть свох потуг дiстатися своє крани через дипломатичнi процедури, до того ж менi довелося б прибути додому без копiйчини в кишенi - хоча головною метою моє подорожi свiтом - я цього не забував нiколи - були все ж таки заробiтки. Отже, зголосившись остаточно на пропозицiю представникiв мiсцево влади, я усвiдомив, що моє перебування на островi Лаґґнеґґ обiцяло бути достатньо тривалим. Шановний пан Гуллiвер прибув на острiв, згiдно його записам, у квiтнi 1708 року, тож, до 300-лiтнього ювiлею залишалося бiльш нiж пiвроку. Цей час я вирiшив присвятити вивченню укладу життя, традицiй, звичок мешканцiв хоча б однiє з тих кран, якi за кiлька столiть до мене так докладно вивчив i описав мiй великий попередник. Пiд час нетривалого перельоту мiй провiдник розповiв менi про злощасну iнструкцiю, щодо не допуску на терени iмперi iноземцiв з глабдобдрiбськими вiзами. Протягом бiльш двох столiть iмперське керiвництво скоса поглядало на Глабдобдрiб - єдину крану, яку м не вдалося колонiзувати. Проте розривати стосунки з краною, що ближча за всiх до мiсця упокоєння померлих не дуже розумно навiть для потужно наддержави, тому останнi рокiв iз двiстi мiж двома суб"єктами мiжнародних зносин iснує такий собi прохолодний мир, з постiйними дипломатичними шпильками з боку iмперi. Останнiй такий iнцидент стався кiлька рокiв тому пiсля дипломатичного скандалу мiж iмперiєю Бельнiбарбi i однiєю з I колишнiх колонiй, президент яко пiд час прийому вiдмовився розмовляти бельнiбарбiйською мовою внутрiшньоiмперського спiлкування i забажав собi перекладача, можливо, вважаючи себе головою суверенно держави. Формально це так i було, але ж всiм вiдомо, хто встановлює дипломатичнi нормативи та етикет на постiмперському просторi. Горе- керманич невдовзi зовсiм випадково сам отрувся полонiєм, необачно використавши його замiсть цукру при чаюваннi, його мiсце посiла обачнiша людина. Але володар Глабдобдрiба, знаючи ставлення iмперi до померлого внаслiдок нещасного випадку, все ж таки прийняв його до царства мертвих, що й спричинило появу iнструкцi, на вимогу букви яко мене не впустили в Логадо. Проте, я щиро впевнений, що як не було б цiє юридично зачiпки, представники влади острiвно крани знайшли б iнший шлях залишити мене гостювати в себе. Отже 30 серпня 2007 року я лiтаком повернувся до столицi Лаґґнеґґа i оселився державним коштом в п"ятизiрковому готелi майже в самому iсторичному центрi мiста.
Роздiл III. Першi враження вiд огляду столицi Лаґґнеґґа. Знайомство з деякими особливостями укладу життя мешканцiв Трiлдогдрiбу, а також всiх громадян крани, та х узгодження з законодавством.
Традицiя шанувати iноземцiв, до яких благоволiє начальство, збереглася з гуллiверових часiв - принаймнi в готелi я отримав задушний прийом. Репортаж про мою зустрiч з президентом республiки нещодавно пройшов в теленовинах, тож персонал виявляв до мене всiляку повагу, не зважаючи на вiдсутнiсть вiд мене чайових. Традицiя вважати все телебачення продажним, та, попри це, довiряти кожному слову оздобленого зображенням гучномовця є однiєю iз рис, що вiдрiзняють тубiльцiв вiд мешканцiв зовнiшнього свiту. Умови мого перебування на островi передбачали покриття всiх витрат за державний кошт, проте готiвки я не отримував. Тричi на день менi в номер подавалася жа з ресторану - все на мiй вибiр з фiрмових страв, окрiм алкогольних напов, яких не приносили нi в якому виглядi, навiть, на моє особисте прохання, винесли з того бару, що мiстився в номерi. Телевiзор з LCD-екроном майже на всю стiну вiщав невiдомою менi поки що бельнiбарбiйською мовою. Сигнали ззовнi не приймаються телевежами пiд шатром, тому надбання свiтового кiно- i телемистецтва на компактних цифрових носiях переправляються вiдомими лише профiльним комерсантам стежками, а потiм ретранслюються як iмперськими каналами, так i мiсцевими. Що ж до свiтових новин, то передавати х таким чином немає сенсу - вони встигнуть "захолонути", тому раз на рiк робиться офiцiйний дайджест для тих, кого цiкавлять мiжнароднi подi, стрiчки ж новин заповненi подiями на континентi й островах, яких теж не бракує. На багатьох каналах йшли деякi знайомi менi американськi та навiть росiйськi серiали, всi дубльованi бельнiбарбiйською мовою. Це протягом кiлькох мiсяцiв допомагало менi вивчати мову мiсцевого спiлкування: я обирав серiал, який дивився неодноразово вдома, слухав реплiки геров мовою, яку вивчав, а в пам"ятi самi спливали цi ж реплiки, дубльованi укранською чи росiйською. Проте не менше користi для опанування не своє мови принесло перебування в мовному середовищi. Щодня пiд час прогулянок мiстом в супроводi свого товариша й гiда я був свiдком i слухачем простих дiалогiв мiж ним та його добрими знайомими, а всi розповiдi про свою крану на моє чемне прохання вiн слово в слово повторював двома мовами - росiйською та бельнiбарбiйською. Не хочу марно вихвалятися, але я, не маючи здiбностей до вивчення iноземних мов, за кiлька мiсяцiв мiг спiлкуватися на досить примiтивному, щоправда, рiвнi, мовою, про iснування яко ранiш навiть не чув. Маршрути наших прогулянок були обмеженi центральними районами столицi, й вiддалятися вiд них менi категорично не радили. Тут треба окремо розповiсти про устрiй столицi, де мешкає майже третина населення крани, i планування яко є взiрцем для наслiдування iншими мiстами. Вулицi розходяться вiд центру, звiдти ж починається нумерацiя будинкiв. Мiж собою радiальнi вулицi сполучаються колами, яких тiльки в межах мiста п"ять, вони ж є маркуванням не прописано, але жорстко сегрегацi. Iсторичний центр мiста, каменi якого пам"ятають ще вiзит пана Гуллiвера та набагато давнiшi подi, обмежений новими хмарочосами, що не поступаються висотою й комфортнiстю сiтi-центрам багатьох свiтових столиць. Пiсля першого кiльця йдуть будинки в дванадцять, шiстнадцять i двадцять чотири поверхи. За другим кiльцем - будiвлi з етажнiстю 4 - 9, за третiм - двоповерховi будинки, перемежованi тим, що у нас зазвичай називають приватним сектором, пiсля четвертого кiльця йдуть квартали, що можна назвати нетрями, або мiсцевими фавелами, в яких не на кожнiй вулицi є криниця з питною водою, а електрична енергiя перестала подаватися кiлька рокiв тому через постiйнi крадiжки кабелiв. Далеко не всi тамтешнi будiвлi офiцiйно зареєстрованi, тим бiльше не завжди можливо визначити кiлькiсть i якiсть тамтешнього населення. П"яте кiльце є водночас окружною дорогою, проте й за ним можна зустрiти окремi будiвлi, оскiльки мешканцi останнього кола, дуже пишаючись тим, що вони є мiськими, пильнують мiсце свого проживання вiд засилля зажджих рогулiв. Тi городяни, якi проживають мiж другим i четвертим кiльцем ся мають за середнiй клас, що в Трiлдогдрiбi, як i в iнших мiстах Лаґґнеґґа, менших за розмiром i кiлькiстю населення, але спланованих за тим самим принципом, вказує ще й на район проживання. Не важко здогадатися, що зi зростанням числа, яке вказує номер будинку, зменшується, пропорцiйно цiнi на нерухомiсть, рiвень безпеки пересування, а також шанування давнiх традицiй гостинностi. Навiть у вiддалених середнiх районах можна зустрiти громадян, якi сприймуть iноземця, навiть добре прийнятого на вищому рiвнi, лише як об"єкт пограбування. Що ж до мiських окран, то i шанованi й поважнi центровi мешканцi волiють не збавляти швидкостi свох iномарок, пролiтаючи скрiзь неблагополучнi райони.
Є ще одна небезпека, на яку наражається пiшохiд, блукаючи вiддаленими районами мiста: це здичавiлi собаки. Закони держави прямо не забороняють утримання домашнiх тварин в багатоповерхових будинках, проте любителiв фауни обкладають великими податками i зобов"язують створювати належнi умови утримання свох улюбленцiв, провадити регулярнi ветеринарнi обстеження тощо. Закони цi виконуються бездоганно лише в центральнiй частинi мiста; я навiть спостерiгав вигулювачiв собак, що одразу збирають за чотирилапими друзями гiвенця - картина, яка нiкого не здивує в європейських мiстах, проте здається дикою для мешканцiв пострадянського простору. Випасає тварин зазвичай прислуга, яка i сплачує штраф в разi забруднення мiста з власно зарплатнi, а стражiв порядку в центрi iнодi бiльше, нiж перехожих, тож, не дивно, що чистота пiдтримується належним чином. З вiддаленням вiд центра картина змiнюється: утримання тварин не дешевшає в частинi сплати податкiв, а ветогляд для бiльшостi власникiв є платним (за представникiв елiти переважним чином сплачує держава). Доходи ж мешканцiв середнiх районiв суттєво меншi, проте марнославство i любов до всього живого - насамперед до себе - спонукають середнiй клас не вiдставати нi в чому вiд вищого. Утримувати тварин таємно, враховуючи старовинну традицiю сповiщати владу в письмовiй формi про подробицi життя та намiри сусiдiв та отримувати десяту частину накладеного штрафу як винагороду, дуже накладко. Тож для задоволення свох природних iнстинктiв середнiм класом була висунута концепцiя усиновлення братiв свох менших. Усиновителi принципово вiдкидають всi обов"язки щодо утримання усиновлених ними тварин, вони не забирають х до свох домiвок, не проводять ветеринарних оглядiв, не вiдповiдають за наслiдки сутичок з iншими тваринами i нападiв на людей, натомiсть годують свох новонавернених родичiв, викидаючи недодки не в смiттєвий бак, а поряд з ним. Для будь-яко адекватно людини одразу зрозумiло, що iдея таким чином родичатися з братами своми меншими - цiлковита дурня, до того ж ще суспiльно небезпечна. Але в кранi, яка обрала демократiю формою свого iснування будь яка дурня може бути втiлена в життя, особливо напередоднi виборiв. Мiсцевому самоврядуванню в кранi надаються великi права щодо встановлення порядкiв всерединi адмiнiстративно одиницi, а середнi райони столицi таким суб"єктом є. Рокiв за десять до мох вiдвiдин острова перед черговими мiсцевими виборами як PR-хiд, який здавався напрочуд вдалим, усиновлення тварин було дозволено законодавчо. В столицi крани традицiйно шанують собак, тож першi кiлька мiсяцiв гуманнi напiвпривiлейованi городяни милувалися, як бавляться на прибудинковiй територi пухнастi комочки цуценят. Першi всиновленi мали ознаки певних порiд, бо шляхетнi собачатники з центру мiста залюбки дарували свом бiдним родичам позапланову малечу. Проблеми почались десь за рiк, коли, не маючи природних ворогiв, тварини розплiднилися у дуже великiй кiлькостi, при чому, не пильнуючи чистоту породи, собаки дали потомство, схоже на хнiх прадавнiх диких предкiв. Усиновлення швиденько заборонили, однак це не вирiшило проблеми: пересуватися районами, що ранiш вважалися досить комфортними, стало небезпечно, кiлькiсть випадкiв нападiв собак на людей зросла в рази, iнодi були звiстки про наслiдки трагiчнi, особливо пiд час нападiв на дiтей. Середнiй клас пiднявся соборно на захист власних осель: згуртувавшись в загони самооборони, чоловiки вiдстрiлювали тварин, трули х, пiдкидаючи в жу рiзнi хiмiчнi реагенти, присипляли снодiйним тощо. Але найсуттєвiший внесок у вирiшення проблеми зробили все ж таки державнi внутрiшнi вiйська, що х за лiченi днi перекинули на боротьбу з чотирилапими. Тодi всi захисники прав тварин принишкли, бо небезпека була реальною i стосувалася хнiх родин також. Знищити всiх цуцикiв не вдалося, проте стало снаги витiснити х за коло приватного сектора, де тамтешнi мешканцi тримають собак для захисту подвiр"я - щодо хнього утримання там i законодавство лiберальнiше, та й самi приватники пильнують, щоб кiлькiсть тварин не перебiльшувала необхiдно. Собаки розчинились у нетрях, де по сi часи гасають зграями, iнодi виходячи за мiсто, але завжди повертаючись у межi п"ятого кiльця, де є можливiсть пiдхарчуватися на подвiр"ях. Нащадки домашнiх улюбленцiв, колись усиновлених доброзичливими сучими мамами, завдають мешканцям фавел тако ж шкоди, що колись i середнякам, наражаючись на таку ж саму вiдповiдь; проте тепер уряд не вважає за потрiбне витрачати бюджетнi кошти на утримання полiцейських спецпiдроздiлiв, на боцi ж тварин вже вiдкрито виступають захисники хнiх прав, що не мешкають у потерпаючих районах. Мiсцевi новини час вiд часу приголомшують тонкосльозих телеглядачiв картинами жорстоких розправ над чотирилапими. За законом вбивати тварин заборонено, кожну iстоту треба стерилiзувати й вiдпускати знову на волю. Кошти на це регулярно видiляються i, якщо довiряти фiнансовiй звiтностi, використовуються в повному обсязi, але собак чомусь не меншає. За справжнiй громадянський подвиг вважають фiнансування меценатами притулкiв для знедолених тварин. Взагалi любити тварин бiльше, нiж свох бiднiших спiввiтчизникiв - теж одна з традицiй представникiв вищих та середнiх класiв. Враховуючи це, мешканцi найбiднiших кварталiв Трiлдогдрiба зазнають нищiвно поразки у iнформацiйнiй вiйнi з собаками, втрачаючи прихильнiсть суспiльно думки. Єдине, що х може хоч трохи втiшити - хня ситуацiя не є найгiршою. У iншiй лаґґнезькiй периферi майже так само розплiднились та затероризували бiдну частину мiста шанованi там мавпи. Цi тварюки, як i собаки, здiйснюють напади на людей, а пограбування осель, завдяки протиставленому пальцю та людино подiбностi, м вдаються набагато краще.
Отже моє пересування мiстом обмежувалося центральною його частиною, яка, як я вже вiдзначав, вдалим застосуванням досягнень технiчного прогресу не поступається елiтним кварталам найбагатших мегаполiсiв свiту, бiльш того, деяким столицям є чому повчитися у хитромудрих мiських керманичiв. Зазд до iсторичного центру будь-яких автiвок заборонений, проте пересування досить великою територiєю узручнюється великою кiлькiстю ескалаторiв i транспортерiв. Можна прогулюватися пiшим ходом,або, як забракне часу, стати на чарiвну дорiжку, яка вмонтована прямо всерединi брукiвки i, тримаючись за поручень, що з"являється нiби з-пiд землi, зi швидкiстю до десяти миль на годину пересуватись, обираючи маршрут за допомогою спецiального джойстика. В центрi заборонено вести будь-яке будiвництво задля збереження iсторичних краєвидiв, тож з земно поверхнi вiн має такий вигляд, як за часiв вiзиту мого уславленого попередника триста рокiв тому. Згiдно закону про захист пам"яток iсторi кожна будiвля на чiтко обмеженiй територi, включаючи навiть сара, є культурною спадщиною. Проте закон було прийнято з примiтками, що дозволяли реконструкцiю та модернiзацiю будiвлi, оздоблення його сучасними зручностями, тощо. Оскiльки в документi не йшлося про пiдземну частину будiвлi, то центр столицi забудовувався вглибину: пiдйомним краном знiмалось те, що над землею - зазвичай це була домiвка в два чи три поверхи - пiд нею будувався глибочезний багатоповерховий бункер(в останнi десятилiття кiлькiсть поверхiв сягала чотирьох-п"яти десяткiв), потiм верхiвка хмарочоса-айсберга встановлювалася на законне мiсце. Система кондицiювання повiтря, а в надглибоких будiвлях останнiх рокiв i штучний регулятор тиску, дають можливiсть уникати будь-якого дискомфорту, перебуваючи на глибинi бiльш ста метрiв, надшвидкiснi лiфти, що ведуть прямо до холiв квартир допомагають мешканцям за лiченi секунди опинитися в самому серцi столицi. Сама лише собiвартiсть будiвельних робiт виводить цiни на житло в пiдземних помешканнях на захмарний рiвень. Обслуговування також коштує чимало, тож дозволити собi там оселитися може лише невеличка купка обраних осiб, серед яких сiм" найбагатших людей крани та найвищих посадовцiв, що в бiльшостi випадкiв - одне й те саме. Коло хмарочосiв, що обмежує iсторичну частину, є теж дуже престижним i дорогим мiсцем проживання. Цiни на нерухомiсть там трохи нижчi - приблизно як на Мангеттенi, та беззаперечною зручнiстю є те, що кожний будинок оснащений пiдземним паркiнгом - з розрахунку по п"ять автiвок на одну квартиру, де можна розмiстити машини будь-якого розмiру i класу. Отже, представники тамтешньо елiти можуть обирати мiсце проживання, враховуючи стиль та розпорядок свого життя: тi достойники, дiяльнiсть яких потребує розсудливого спокою i постiйного перебування в державних установах, зазвичай обирають iсторичний центр, а вельможi та багатi, яким за родом дiяльностi варто пересуватися мiстом або краною, а також багаточисельнi дiти й онуки обох означених вище категорiй полюбляють коло багатоповерхiвок. Бiльшiсть представникiв елiти мають апартаменти в обох частинах мiста, використовуючи х вiдповiдно до потреби, або консервуючи як капiтал для майбутнiх нащадкiв. Ще ж в хмарочосах розмiщенi офiси великих системоутворюючих корпорацiй та банкiв. Туди на працю щодня з"здяться керiвники вищо та середньо ланки, переважна бiльшiсть яких мешкає мiж першим i другим кiльцями. Там цiни на квартири варiюють у межах вiд кивських до московських. За другим кiльцем рiвень життя дуже близький до того, що можна спостерiгати в так званих спальних районах мiст-мiльйонникiв пострадянського простору. Що ж до помешкань у нетрях, то халабуду там можна придбати за смiхотворною цiною в кiлькадесят американських доларiв, та занизька цiна зумовлена вiдсутнiстю будь-яких гарантiй безпеки для мешканцiв. Райони пiд тотальним контролем угруповань, якi в бiльшостi кран називали б вуличними бандами. Новачковi в тих районах буде непереливки насамперед тому, що на нього виллється вся накопичена озлобленiсть людей, що потайки ненавидять вищi за себе суспiльнi класи i водночас заздрять хнiм представникам, але природне боягузтво дозволяє вимiщати свою безсилу лють лише на людях, що втратили захист суспiльства. От чому мешканцi середнiх районiв тримаються за своє мiсце проживання всiма доступними способами, остерiгаючись бiльш за все з"хати в нетрi. Набагато безпечнiше народитися там i прожити все життя, нiж оселитися, знизивши соцiальний статус.
Вiдомостi про такi мiськi подробицi викликали в мене природне запитання: як вдається вiдокремити вищi кола вiд нижчих, особливо вiд останнього, де людське життя варте дуже малого? На це у вiдповiдь я дiзнався вiд мого опiкувача деякi особливостi устрою тiє державно служби, на яку вiн працював, а саме Мiнiстерства Держбезпеки. Я вже згадував, що коло контрольованих цiєю структурою питань набагато ширше, нiж в аналогiчних служб бiльшостi кран. Так, наприклад, держава Лаґґнеґґ зовсiм не має збройних сил, цiлковито покладаючись в захистi територiальних та iнших iнтересiв на армiю колишньо метрополi. Але охорона деяких стратегiчних об"єктiв цiлковито в компетенцi внутрiшнiх вiйськ, що пiдпорядковуються названому вище вiдомству. Також функцi мiнiстерства зовнiшнiх вiдносин виконує спецiальний вiддiл мiграцiйно безпеки, який тiсно спiвпрацює з iмперською Службою Мiждержавних Зв"язкiв(до речi, саме в мiграцiйному пiдроздiлi служив мiй проводир в чинi майора). Мiж рiзними вiддiлами спецслужб iнодi йде тiсна спiвпраця, iнодi запекла ворожнеча, а бiльша частина службовцiв взагалi не мають уявлення, якi сфери життя контролює контора, бо вiддiли, департаменти,пiдроздiли,спецiальнi загони i таємнi групи постiйно створюються, зливаються, роздiляються, то розширюючи, то скорочуючи штати спiвробiтникiв. Але Служба Забезпечення Правопорядку в мiстах та iнших населених пунктах, як, мабуть в усiх державах свiту, iснувала i iснуватиме завжди, попри зверхнє, iнодi презирливе ставлення до представникiв з боку бiльш привiлейованих спецслужбiстiв. Бездiяльнiсть тако служби далася б взнаки одразу, на вiдмiну вiд iнших бiльш витончених хнiх колег, вiдсутнiсть дiяльностi яких можна не помiчати роками. Саме цi пiдроздiли всерединi вiдомства Безпеки суттєво вiдрiзняються вiд патрульно-постових служб iнших кран, причому значна рiзниця в способах формування i методах роботи починає бути помiтною за четвертим кiльцем в столицi та в аналогiчних районах iнших мiст i в найбiднiших селищах. В усiх кранах при будь-якому полiтичному режимi в злиднях народжується найжорстокiша i найнепоборнiша злочиннiсть, яка пов"язує круговою порукою не лише членiв збройних формувань, а й усе населення охоплених районiв. Ватажками угруповань, як годиться, стають люди з надпотужною волею до влади в будь якому способi прояву, при чому моральнi усто лише заважають просуванню нагору, про дотримання ж низькодостойниками правових норм годi й казати. Майже всi крани свiту намагаються, в мiру можливостей, боротися з вуличними бандами, в першу чергу з хнiми очiльниками. Це в бiльшостi випадкiв марна трата зусиль, часу та бюджетних коштiв, оскiльки на мiсце ув"язнених або знищених бандитiв миттєво приходять новi, ще жорстокiшi та пiдступнiшi, й керманичi у них з"являються як новi голови у гiдри. Саме тут влада Лаґґнеґґа виявила оригiнальнiсть на законодавчому i виконавчому рiвнi. Замiсть вести тривалу й безперспективну вiйну на знищення з озброєними покидьками, були прийнято полiтичне рiшення про укладення з ними громадянського миру. На найнижчому рiвнi було надано право мiсцевим озброєним групам розiбратися самотужки - Служба Охорони Порядку лише встановлює адмiнiстративнi одиницi, якi мають суб"єктне право, i з очiльниками яких вестиме дiалог вповноважена особа мiнiстерства, не втручаючись в процес визначення лiдера. Той, хто доведе своє право контролювати певний район, де зареєстровано проживають не менше тисячi населення з малолiтнiми дiтьми включно, отримує чин єфрейтора, посаду квартального i повноваження самому визначати ступiнь пiдсудностi правопорушень, що здiйснюються на пiдконтрольнiй йому територi. Заробiтна платня таким посадовцям не виплачується, проте з моменту отримання низькодостойником шмарклi на погон йому починає нараховуватися стаж держслужбовця. Критерiєм же того, що цей представник влади дiйсно тримає наданий йому район, є два показники: по-перше мешканцi означено територi не повиннi бути помiченими за межами нетрiв. Навiть якщо при перевiрцi документiв у середнiх чи пiдцентрованих районах буде затримано людину з району фавел без супровiдного документа (яким може бути наприклад трудовий договiр, або посвiдчення про навчання у розташованому в респектабельному районi закладi) - цей факт вважається правопорушенням, заноситься до реєстру i доводиться до вiдома квартального разом з доганою, а за три догани на квалiфiкацiйнiй комiсi ставиться питання про професiйну вiдповiднiсть посадi. Отже, розбиратися з пiдконтрольними йому мешканцями свого району кожен представник влади має час лише пiсля двох перших доган, при чому тут влада не обмежує посадовця в методах. Другою умовою утримання в когортi держслужбовцiв є невихiд з району будь-яко негативно iнформацi, оскiльки керiвництво служби охорони порядку на те й надає повноваження, щоб людина вирiшувала проблеми, а не створювала х керiвництву. Якщо квартальний втрачає вплив на район, який тримає, його або просто звiльняють з займано посади, або вбиває бiльш впливова i авторитетна людина, яка й посiдає звiльнену вакансiю. Десятьма квартальними керує надквартальний в чинi сержанта. Обертаючись в кримiнальних колах, держслужбовцi нижчого рiвня iнодi можуть порушувати чинне законодавство - звичайно, не йдеться про злочини проти свох пiдлеглих або мешканцiв пiдконтрольних територiй - такi випадки взагалi не протоколюються з цiлком зрозумiлих причин - а у з"ясуваннi стосункiв мiж собою, або при виконаннi неписьмових вказiвок бiльш впливових посадовцiв, що вони самi мають занадто чуйну й тонкосльозу натуру, але хня проблема потребує вирiшення кримiнальним шляхом. Таких випадкiв забагато, а люди, якi чинять протиправнi дi, мають завеликий авторитет, щоб позбавляти х отриманих ранiше звань, тому цих правоохоронцiв лише знiмають з посад i, якщо подi отримують суспiльний резонанс, на якийсь час iзолюють вiд суспiльства. В мiсцях позбавлення волi такi посадовцi теж в привiлейованому станi - iснуюча в iнших кранах система понятi й кримiнального суспiльства, яка забороняє авторитетним представникам злочинного свiту спiвпрацю з владою, тут не працює. По закiнченнi термiну покарання такий страж порядку продовжує кар"єру, наявнiсть судимостi не є перепоною для цього, навiть додає висуванцевi авторитету. Елiта i наближенi до не вимушенi приймати серед себе людей з таким минулим як суспiльно необхiдне зло. Але й кримiнальнi висуванцi(або скорочено крисуванцi) завжди виконують правила гри, не сiдаючи вищим за себе посадовцям на голову i знаючи своє мiсце в iєрархi, бо створення прецедентiв занадто швидкого соцiального зльоту несе бiльше загроз, нiж задоволення вiд гамування власного марнославства. Кому, як не людям з тяжким кримiнальним минулим, краще знати, що за особи дихають м в потилицю, i якi некерованi процеси почнуться в суспiльствi, якщо дати м забагато волi. До того ж, Внутрiшня Служба Безпеки уважно стежить за кар"єрами крисуванцiв, тих, що виходять з пiд контролю може несподiвано спiткати зла доля з у виглядi нещасного випадку або харчового отруєння.
Теревенi про те, що вiдбуте покарання дає старт карколомнiй кар"єрi завдяки отриманому таким чином життєвому досвiду є або дешевеньким пiаром (iнодi суспiльством опановує захват блатною романтикою), або ознакою того, що якийсь телепень з шановано родини замолоду пхав свого дурнуватого носа куди було не слiд. Дiйсно, наявнiсть судимостей, навiть непогашених, не є перепоною на кар"єрному шляху, але пiдйом службовими сходами через кримiнальнi кола - тяжкий i тривалий процес, тому крисуванцi не досягають висот полiтичного олiмпу. Проте було б недалекоглядним принижувати хню роль в перманентному устабiльненнi суспiльного життя. Крисуванцi, самi iнколи нехтуючи iснуючими в спiльнотi нормами моралi та права, все ж таки пильно стежать за тим, щоб бiльше нiхто цих норм не порушував.
Високi посади, як i великi грошовi статки, здебiльшого успадковуються, проте останнi кiлька десятилiть наслiдування чеснот набуває демократичних форм. Всi привiле для представникiв елiти прописанi в законах, прийнятих легiтимно обраним Парламентом i виконуються законно призначеним Урядом. А прав i привiлев чимало. Так чиновники двох вищих рангiв отримують право на пенсiю, маючи стаж держслужбовця не менше тридцяти рокiв, проте iснує один на всю крану середнiй учбовий заклад - Вища Гiмназiя - навчання в якiй зараховується в трудовий стаж, до того ж випускникам цiє Гiмназi йде в залiк також навчання в будь-якому вищому навчальному закладi - вiтчизняному чи iноземному, навчання високородного панича зазвичай оплачується державою. Через вiдсутнiсть дипломатичних стосункiв з усiма кранами, окрiм колишньо метрополi, студенти-лаґґнежцi навчаються, маючи паспорта громадян кран третього свiту, порядок видачi i тимчасового користування якими визначається спiльними нормативними актами вiдповiдних вiдомств Лаґґнеґґа та Бельнiбарбi. В кранi перебування студентам суворо заборонено розповсюдження iнформацi про власну крану i взагалi всю терру пiд магнiтним шатром, тому свом однокурсникам вони розповiдають ретельно зазубренi легенди про крану, тимчасовими громадянами яко вони стають на перiод навчання. Повертаючись же на батькiвщину, вони повиннi здати сво тимчасовi паспорти, м суворо забороняється розповiдати будь-кому, в якiй кранi навчалися i громадянами яко формально були. Студентам-посланцям категорично заборонено укладати шлюби з громадянками крани тимчасового перебування, проте не забороняються тривалi стосунки, якi треба обов"язково припинити перед поверненням на батькiвщину. Для м"якого розставання iснує кiлька обкатаних легенд на кшталт участi у нелегальнiй революцiйнiй боротьбi або раптового банкрутства родинного бiзнесу, якi на бiльшiсть прагматично налаштованих спiвмешканок дiють як вiдворотне зiлля. Якщо ж наполеглива дiвчина не припиняє спроб подовжити стосунки, студент все одно повертається додому нiби то для оформлення належних документiв, а незабаром сповiщають через джерела, якi вона вважатиме правдивими, про передчасну смерть або трагiчну загибель коханого. Попри тривале i вiдверте спiлкування, я не спромiгся витягти зi свого провiдника iнформацiю, де ж саме вiн навчався на теренах колишнього Радянського Союзу - а саме на це вказувало непогане володiння росiйською мовою.
Навчатися в мiсцевих вишах набагато простiше, проте iноземний диплом є передумовою швидшого кар"єрного зростання. Одне логiчне пояснення цьому спало менi на думку майже одразу. Студент, який навчається за кордоном, окрiм володiння рiдною мовою, повинен вивчити ще принаймнi двi: мову крани, громадянином яко вiн є згiдно легенди i мову крани-надавача освiтнiх послуг. Навiть якщо молодик не опанує той фах, якому навчатиметься тривалi роки, його лiнгвiстичнi здiбностi вже свiдчать про певний рiвень iнтелекту, в той час, як у вишi мiсцевому сановне чадо може отримати диплома, навiть жодного разу не вiдвiдавши аудиторi.
Отже, син впливових батькiв, якщо вiн навiть не хапає з неба зiрок, а лише придатний до державно служби i йде службовими сходинами без прикрих випадкiв, вже в сорок рокiв може отримувати пенсiю, яка дорiвнює його ж зарплатнi, а вона у мiсцевих чиновникiв не поступається розмiром доходам чиновникiв європейських кран. Отримувач пенсi не зобов"язаний залишати державну службу - влада крани нiколи не чинить перепон тим достойникам, що проявляють патрiотизм - у такому випадку вiн не втрачає право на жодне з двох джерел доходiв.
Те, що високоповажна людина працює на державу, не заважає й також проявити себе у економiчнiй дiяльностi. Деякi крани, що вважають себе цивiлiзованими, забороняють свом посадовцям мати власний бiзнес, тож бiдолахам доводиться реєструвати власниками суб"єкiв господарсько дiяльностi дружин, дiтей, батькiв, навiть подеколи тещ та iншу багаточисельну рiдню, яка до того ж не користується захистом держави у виглядi недоторканостi, яка є у самого поважника. Цi внутрiшньосiмейнi економiчнi вiдносини стають приводами для корупцiйних скандалiв виключно через недолуге законодавство означених кран. Конституцiєю Лаґґнеґґа передбачена недоторканiсть не тiльки для депутатiв парламенту, членiв уряду а також посадовцiв рiвних з м за рангом, а й всiх хнiх родичiв до четвертого колiна включно. Це означає, що слiдчi органи не мають права навiть порушувати кримiнально справи проти будь-кого з представникiв цього високошанованого панства без змiнення законодавства - це за повною процедурою займає кiлька мiсяцiв.
На щастя, елiта крани залишається майже незмiнною протягом столiть. До керiвництва державою годиться долучати найрозумнiших i найвправнiших людей, а через дивний збiг обставин саме дiти можновладцiв такими i є. Це пiдтверджується чисельними перевiрками хнiх здiбностей протягом навчання, об"єктивнiсть яких гарантовано пильним наглядом самих високодостойних батькiв. Однiєю з форм таких перевiрок є надання можливостей синам достойникiв самостiйно, без будь-яко протекцi i допомоги з боку впливових родичiв керувати суб"єктами господарсько дiяльностi. Всiх давно перестало дивувати, що фiрми, концерни i корпорацi пiд проводом молодих генiв демонструють небачену ефективнiсть i захмарний рiвень рентабельностi, а очолюванi ними райони миттєво займають першi мiсця по найважливiшим соцiально-економiчним показникам на час, що опиняються пiд проводом не за вiком мудрих керманичiв. Проте не тiльки на адмiнiстративнiй та економiчнiй нивi проявляють сво здiбностi високороднi паничi, адже всiм давно вiдомий той факт, що непересiчна людина є талановитою в усьому, треба тiльки пильно придивлятися, щоб талант цей розгледiти. Так син губернатора однiє з вiддалених периферiй ще пiвстолiття тому тривалий час захоплювався живописом, на що сановний тато витратив не одну сотню тисяч доларiв, оплачуючи навчання у рiзних куточках свiту, та все було марно: малювати перезрiлий вiчний студент патологiчно не вмiв. Пiсля чергового скандалу, пов"язаного з обмеженням бюджету навчання, синуля так розлютився, що порiзав ножем i порозмальовував золотим Паркером тi дорогi копi шедеврiв живопису, якi прикрашали будинок високопосадовця. Зависоким був ризик того, що чергова сiмейна сварка спричинить черговий же зрив молодшого представника родини на важкi наркотики. Аж тут вiдомий на островi портретист, який в тi часи писав для столично галере образ старшого з сiм" i через родиннi сварки мiг був позбутися вигiдного заказу, зауважив, що такi оригiнальнi перетворення роблять всiм вiдомi витвори мистецтва набагато екстравагантнiшими. Цей чоловiчок вiд мистецтва був великим розумником, першим з усiх спритникiв допетравши, що можна зробити неабияку приємнiсть високодостойному пановi, тягаючи за ним в зубах його ж туалетнi капцi кулуарами парламенту - такий винахiд започаткував iнституцiю депутатських помiчникiв. Саме цей спритник висловив думку знавця, що, мовляв, вiдомий флорентiєць не дописував би портрет дружини торгiвця все життя, якби вчасно здогадався прималювати й вугiллям вусики й борiдку, а боксерська рукавичка набагато природнiша на руцi папи Юлiя другого, нiж шiсть пальцiв. Майже одразу була проведена виставка робiт талановитого молодика, яка стала для нього справжнiм трiумфом. Митець не просто спромiгся продати друзям свого батька майже всi полотна, а ще започаткував новий жанр в мистецтвi живопису - iнкрустацiю вже написаних шедеврiв. Вiдтодi центральна друкарня почала випуск за спецзаказом художнiх шкiл чорно-бiлих копiй всесвiтньо вiдомих картин, якi розписувалися i розцяцьковувалися митцями вiдповiдно до хнього вiку, статку i фантазi: якщо генiальнi дiти iз сизо-фiолетовою аурою працювали здебiльшого фломастерами, то художники вiдомi i знанi використовували для iнкрустування i сусальне золото, i дорогоцiнне камiння. Iз втiленням в життя комп"ютерних технологiй мистецтво iнкрустацi перейшло в цифровий формат, де з вiдомих картин стали робити справжнi вiдео-клiпи, не тiльки розфарбовуючи х, а ще супроводжуючи саунд-треком i перемежовуючи появою цицястих дiвуль або пухнастих тваринок. Щоправда, ортодоксальнi iнкрустатори вважають свох iнтернет-побратимiв халтурщиками i дилетантами, але мережевi рейтинги свiдчать про бiльшу популярнiсть ново течi в мистецтвi iнкрустацi, нiж має традицiйна школа. Зараз той шановний чоловiк,який започаткував був новий вид живопису, очолює на островi республiканську Академiю Мистецтв, i жах бере вiд думки, що через дурне невмiння малювати свiт мiг був позбутися не лише великого художника, а ще й нового революцiйного напрямку в мистецтвi, не визнавати авангарднiсть якого можуть лише заздрiснi нездари або бездарнi заздрiсники.
Не так давно губернатор iншо вiддалено периферi, донька якого отримала вищу освiту в столицi i не спромоглась посiсти там вiдповiдну свом здiбностям вакансiю, вiдкрив у провiнцiйнiй Академi для улюблено дитини небачений доти в тамтешнiй глухоманi факультет непотрiбних речей, що завдяки генiальностi молодо обдаровано особи, а зовсiм не батькiвському адмiнiстративному впливу, за лiченi мiсяцi стали в тiй провiнцi потрiбними геть усiм.
Iснують науковi працi, якi доводять значнi переваги представникiв елiти в усiх аспектах життєдiяльностi, включно з фiзiологiєю, а в розумових надздiбностях верхньо касти, яку ще називають вищими, не сумнiвається нiхто на островi. Законодавцям внесення змiн до перелiку недоторканих не завдає багато клопоту, хiба що треба встигати змiнювати iнiцiали померлих батькiв на iмена хнiх же дiтей та онукiв. Отже, захист родинам державних людей гарантовано на законодавчому рiвнi, а держава завжди пильнує права свох громадян, особливо коли це люди багатi та впливовi.
Але високопосадовцi не поспiшають оформлювати сво статки на дружин, хiба що вона походить з поважнiшо родини, або сам державний муж якийсь неблагополучний i не має бiзнесового хисту. Мiсцеве законодавство не просто дозволяє державним службовцям займатися економiчною дiяльнiстю задля отримання прибутку, вони здiйснюють цю дiяльнiсть у режимi найбiльшого сприяння. Весь великий бiзнес i переважна частина середнього є власнiстю депутатiв, мiнiстрiв та iнших державникiв, а дрiбнi пiдприємцi урядовою постановою зобов"язанi об"єднуватися в корпорацi, на чолi яких теж стоять державнi люди. Чоловiк, який не має вiдношення до управлiнського апарату, зiткнеться з великою кiлькiстю бюрократичних перепонiв при реєстрацi i веденнi власного бiзнесу, i це навiть якщо до них будуть застосованi лише законнi методи, без врахування упередженого ставлення i особисто неприязнi з боку людей, за якими стоть держава. В той же час люди системи ще на стартi мають значну кiлькiсть переваг. Хто краще за начальника полiцi убезпечить офiси, якi працюють з готiвкою, вiд пограбувань? Хто швидше за бургомiстра отримає дозвiл на забудову iсторичного центра мiста? Хто забезпечить торговi точки дешевшими товарами, нiж керiвник митницi? Хто знайде бiльш дешеву i покiрливу робочу силу для об"єктiв будiвництва, нiж начальник виправного закладу? Нарештi, у бiзнесменiв-високопосадовцiв є законодавчий важiль, який дуже зрiдка, але застосовується для подолання форс-мажорних обставин. Пiд час мого перебування на островi стався такий випадок, що пiдкреслює важливiсть перебування водночас великого бiзнесу при владi, а влади у великому бiзнесi. Один з найбагатших людей крани, власник велико торговельно мережi, який водночас є депутатом парламенту вiд правлячо партi та головою антикорупцiйно парламентсько пiдкомiсi, придбав за дуже вигiдною цiною настiльки велику партiю комп"ютерiв, що платоспроможного попиту в масштабi всiє крани вряди-годи вистачило б, щоб розпродати десяту частину товару. Нiякi знижки, акцi, безвiдсоткове кредитування тощо не могли налагодити розпродаж оргтехнiки в кранi, де три чвертi населення мешкає у неелектрифiкованих будiвлях. Апаратури стало б комп"ютерiзувати всi школи та лiкарнi крани, але бюджетне фiнансування цих галузей настiльки скудне, що лише на вiдшкодування витрат пiшло б рокiв iз тридцять, а який бiзнесмен став би вести дiяльнiсть собi у збиток? В будь-якiй iншiй кранi цей комерсант збанкрутiв би, але специфiка економiчного життя острова, що полягає в єдностi законодавчо, виконавчо влад та реально економiки, дозволила цьому поважному пановi великих прикростей уникнути. Щоб можна було зрозумiти всю далекогляднiсть i мудрiсть людини, яка спланувала таку багатоходову комбiнацiю, треба ще дещо розповiсти про уклад життя i нацiональнi традицi мешканцiв острова.
Азартнi iгри з давнiх-давен були невiд"ємною частиною життя тубiльцiв. Окрiм споконвiчних, що ними бавилися острiв"яни довгi столiття, всi, що є на свiтi дуже швидко сприймалися i отримували тут прописку. Гра на грошi вважалась саме дрiбним бiзнесом, який ретельно реєструвався i оподатковувався. Для вузького кола обраних в центральнiй частинi столицi мiстилося кiлька престижних казино з дуже жорстким фейс-контролем, на втiху iнших категорiй населення був збудований цiлий гральний центр, який мав вдале розташування перед четвертим кiльцем, але ближче до центру - це давало можливiсть вiдвiдувати його i мешканцям спальних районiв i приватного сектора, i навiть для мешканцiв фавел перебування на територi цього центру не вважалося адмiнiстративним правопорушенням. Особливо вабили мiсцевих гральнi карти - iгор на грошi з хнiм застосуванням вони знали бiльше трьохсот. Також можна було побавитися в гральнi костi(теж кiлька десяткiв рiзновидiв), в нарди, в маленьку рулеточку, в монополiю на реальнi грошi як з майстром гри так i мiж двома гравцями, в балду, в ґєппу(мiсцевий рiзновид наперстка), в орлянку, в камiнь-ножицi-папiр та ще велику кiлькiсть рiзних iгор. Самi майстри були зареєстрованi дрiбними пiдприємцями, а весь центр належав одному депутатовi з конструктивно опозицi, який очолював парламентський пiдкомiтет з питань моралi i водночас був свояком того депутата, що мав проблеми з реалiзацiєю оргтехнiки (на островi родиннi стосунки мiж дiячами рiзних полiтичних сил - звична рiч).
Одного весняного дня в гральному центрi стався нещасний випадок - пожежа. Щiльно забудована територiя не мала системного плану евакуацi, до того ж, за результатами роботи комiсi, якi майже одразу були засекреченi, було визначено дев"ять джерел загоряння. Але та ж сама комiсiя пiдтвердила, що в усiх дев"яти точках мала мiсце лише недбалiсть господарiв павiльйонiв, яка, за компетентним рiшенням, i спричинило загибель бiльш нiж двохсот людей. Всi власники закладiв пiшли на довiчне ув"язнення, але на цьому суспiльний резонанс не вщух. Було скликане позачергове зiбрання парламенту, на якому переважною бiльшiстю прийнятий закон, що забороняв гральний бiзнес взагалi. Майстрам гри закидалася надмiрна жага до наживи, що спричиняє людськi жертви, а також провокування у простих громадян нападiв лудоманi. Заборонялося грати на грошi в будь-який спосiб, будь-де(окрiм елiтних казино, територiя яких вважається вiльною економiчною зоною). Гральний центр було зачинено i опечатано. Оперативним працiвниками Служби безпеки додалося роботи по вiдлову майстрiв-нелегалiв, якi iснували завжди, працюючи в рiзних мiсцях скопичення людей, не сплачуючи жодних податкiв, до яких тепер долучилися деякi в минулому законослухнянi майстри. До того ж самi гравцi, шукаючи способи вгамувати тягу до згубно звички, набагато частiше ставали жертвами вiдвертих шахрав, при чому серед потерпiлих виявилося велика кiлькiсть мешканцiв середнiх кварталiв, чи звернення представникам влади iгнорувати не вдавалося. За кiлька тижнiв тако напружено працi профiльний пiдроздiл Мiнiстерства Безпеки звернувся до урядовцiв з проханням якось законодавчо врегулювати ситуацiю. Ще за кiлька днiв було впроваджено пiдзаконний акт, що виводив iгри в вiртуальному просторi з перелiку азартних. Наступного ж дня вiдкрився iгровий центр, з усiма майстрами гри подовжувалися договори оренди з єдиною умовою: всi iгри повиннi тепер вестися на комп"ютерах з застосуванням вiдповiдних програм, якi вже були в продажу на носiях електронно iнформацi - все було схоже на ретельну пiдготовку спритних бiзнесменiв до урядового рiшення. Головною умовою повернення орендарiв на поплаченi ними ще ранiше робочi мiсця було, звiсна рiч, придбання комп"ютерiв, кiлькiсть яких вираховувалась вiд площi павiльйону. Комп"ютери повиннi були вiдповiдати певним технiчним характеристикам, якi дивним чином збiгалися з параметрами машин з тiє само придбано та не реалiзовано партi оргтехнiки, з описання поневiрянь власника яко я i починав розповiдь; тобто не можна було купити десь старенький комп"ютер чи зiбрати зi складових частин самому i з ним повернутися у власний бiзнес. Також майстрам було не до вподоби зниження професiйних критерiв: щоб стати вправним круп"є або картярем потрiбно мати дуже вправнi руки, до яких, до речi, якiсь грошенята в процесi гри можуть i пристати. А вмикати оздоблений програмою ящик в змозi будь-який користувач. Та не в традицiях мiсцевих пiдприємцiв смiливо сперечатися з керiвництвом, яке ще до того має на кожного достатньо компромату, щоб створити проблеми набагато бiльшi, нiж звичнi побори. Ще один суб"єкт, що значно втратив через такi метаморфози законодавства - це держава, а конкретно - бюджет. До комп"ютеризацi пiдприємцi сплачували досить високий податок з прибутку, який хоч i мiнiмiзували в усi доступнi способи, проте сума набiгала чималенька. Тепер же грошi, якi кожний гравець сплачує, щоб активувати програму гри, через систему електронних платежiв уходять в Логадо, де зареєстроване доменне iм"я. До речi, саме бельнiбарбiйська фiрма була постачальником тiє само партi комп"ютерiв. Як бачимо, пiдприємницька жилка, поєднана з адмiнiстративним впливом дає неабиякi позитивнi результати для великого бiзнесу. А узгодження законодавства з мiсцевими традицiями дозволило уникнути в кранi такого жахливого явища, як корупцiя, адже це, згiдно всiх словникiв i кодексiв, саме протиправна дiяльнiсть, яка полягає у використаннi посадовцями х повноважень для власного збагачення, а в лаґґнежськiй державi будь яке збагачення службових осiб проходить у повнiй вiдповiдностi з законодавством.
З застосуванням законодавчих важелiв на островi було подолане ще й казнокрадство на всiх рiвнях. Згiдно з законами не вважається крадiжкою нецiльове використання державних коштiв на суму, що не перевищує десяти вiдсоткiв бюджету вiдповiдного рiвня. Тож розпорядники ресурсiв пильнують, щоб бiльшi суми на особистi потреби державних посадовцiв не витрачалися, а якщо витрачаються, то бюджет переписується таким чином, щоб ця розтрата в десять вiдсоткiв укладалася - це важко, але за наявностi стабiльно влади i мiцно вертикалi цiлком можливо.
Повертаючись до описання прав i привiлев вищих - саме з представниками цiє касти менi довелося здебiльшого спiлкуватися, прогулюючись в супроводi свого перекладача i товариша iсторичним центром столицi - треба зазначити, що люди цi досить приємнi в обходженнi зi мною, водночас до свох спiввiтчизникiв з нижчих верств суспiльства ставляться зарозумiло i хуцпато. В розмовах мiж собою тi дев"яноста дев"ять вiдсоткiв населення, якi не входять до хнього тiсного кола вони називають поганю.
<Тут i далi я взяв на себе смiливiсть вiльно перекласти тi назви i термiни, що широко вживаються у побутових розмовах або юриспруденцi. Буквальний переклад мiг би уразити слух цнотливих читачiв, оскiльки занадто ретельний пiдбiр висловлювань не є складовою мiсцево ментальностi. Так слово "висуванець" мало б перекладатися як "чоловiк, який згоден заради кар"єрного зростання на акт анально-орального контакту з прямим керiвником", а слово "погань" -- "iстоти людського або тваринного походження, що належать особi вищо касти як приватна власнiсть". Iсторiя словотворення мною не вивчалася, натепер же нiхто не має жодних сумнiвiв щодо сексуально орiєнтацi молодих кар"єристiв, оскiльки проявами особисто суворо мужностi вони щодня вражають i шокують свох пiдлеглих i слабкiших за себе простих людей, а угоди щодо купiвлi-продажу представникiв нижчих каст не здiйснюються через вiдсутнiсть нормативно-правово бази. Саме тому цi розповсюдженi речовi звороти слiд сприймати як iдiоми, а не логiчну суму складових елементiв. Вiд замiни таких слiв або словосполучень аналогами з ненормативно укрансько лексики, якi без сумнiву могли лаконiчнiше i влучнiше описати предмет, iстоту чи явище я утримався лише через полiткоректнiсть i самоцензуру. - Автор>
В кранi практично вiдсутнi правила дорожнього руху, i дуже маленький штат працiвникiв вiдповiдного департаменту полiцi. Натомiсть законодавство фактично регламентує розподiл прав i обов"язкiв водiв згiдно з рiвнем престижностi i вiдповiдно вартостi транспортного засобу, а оскiльки приналежнiсть до вищо касти i володiння великими грошима майже завжди одне й те саме, то це можна розцiнювати як один з привiлев вищих. Так впроваджена презумпцiя винуватостi пiшохода у разi, якщо вiн був учасником ДТП чи навiть потерпiлим, також дiя цiє презумпцi розпоширюється на власника дешевшо автiвки або велосипеда в разi участi в iнцидентi двох або бiльше машин. Пiсля реєстрацi факту дорожньо-транспортно пригоди учасник нижчого рангу або пiшохiд має довести в судi вiдсутнiсть своє провини особисто(а в разi його загибелi чи втрати дiєздатностi це робить оплачений ним чи його родичами адвокат), i лише пiсля цього судом дається санкцiя на проведення по вiдношенню до водiя бiльш престижно автомарки слiдчих дiй, в тому числi взяття аналiзiв на пiдтвердження алкогольного чи наркотичного сп"янiння. Щоб уникнути плутанини, престижнiсть автомобiля можна визначити за номерними знаками,якi видаються з урахуванням i цiни i службового положення власника транспортного засобу.
Тi достойнi люди, якi мешкають в межах першого кiльця, мають у власностi найновiшi моделi вiдомiших автовиробникiв. З вiддаленням вiд центру йде вiдповiдне здешевлення транспортних засобiв - особливо зiгрiло мою душу наявнiсть в середнiх районах майже рiдних "Жигулiв" та "Запорожцiв". На межi мiста бiльшiсть населення транспортуються переважно велосипедами та велорикшами. Там навiть дороги завузькi для автомобiлiв. У вiддалених же вiд столицi закуточках крани є селища, де чоловiка, який має в господi ручний двоколовий возик, вважають вправним ґаздою або перспективним нареченим.
Ще однiєю з переваг належностi людини до елiти є гарантоване державою право на невтрату власних коштiв пiд час участi в дiяльностi так званих Народних трестiв Швидкого Збагачення, або просто трестiв.
Цей майже суспiльний iнститут потребує особливо уваги. Грошова система Лаґґнеґґа напрочуд стабiльна як для такого типу кран, iндекс iнфляцi останнi роки не перевищує аналогiчний показник в середньому по всiм кранам третього свiту, грошова одиниця - лаґґ - теж повiльно девальвує без занадто рiзких падiнь та злетiв курсу. Банкiвська система доволi мiцна, це можна пояснити зокрема тим, що власниками системоутворюючих банкiв є або найвпливовiшi представники владно елiти або потужнi бельнiбарбiйськi корпорацi. Розмiстити власнi кошти на депозитних рахунках мають право всi громадяни крани, за умови, що цi громадяни мають кошти та документ, який посвiдчує особу; випадкiв повно втрати заощаджень за останнi кiльканадцять рокiв анi через гiперiнфляцiю, анi через банкрутство фiнансових установ не було. Але вiдсоткова ставка за депозитами в банках зазвичай не перевищує рiвень iнфляцi, тому вкладник лише не втрачає того, що має, збагатитися не в змозi, хоча всiм цього дуже кортить. Саме задля здiйснення цiє мети i створюються Народнi трести. Сутнiсть таких установ полягає в тому, що група iнiцiативних людей об"єднуються в спiлку без оголошення мети iснування, напрямку дiяльностi i способiв досягнення зависоких фiнансових результатiв. Цi благодiйники пропонують зубожiлому населенню здавалося б нереально високу доходнiсть по внесках - вiд десяти вiдсоткiв на мiсяць i внески приймають вiд усiх фiзичних осiб, навiть тих, в кого документи вiдсутнi.
Iзольованiсть крани вiд всього свiту не дає можливостi мати надприбутки за рахунок iнновацiй, iноземних iнвестицiй, швидкого втiлення новiтнiх технологiй . До того ж громадяни Лаґґнеґґа занадто обiзнанi в хитрощах реально економiки, i добре розумiють, що таку доходнiсть, яку пропонують трести, може забезпечити лише кримiнальна дiяльнiсть: незаконний обiг наркотичних засобiв, торгiвля живим товаром, дiяльнiсть чорних рiелторiв, пiратство, замовнi вбивства, в кращому випадку - вдале шахрайство. Все це вони розумiють, але за давнiм мiсцевим повiр"ям вважають, що грошова оборудка не може бути аж занадто протизаконною, коли вона вдала, а якщо людина особисто не брала участь у скоєннi злочину - це є для не пiдставою не вiдчувати докорiв сумлiння. Народнi трести не iснують занадто довго: якщо у засновникiв є реальнi джерела прибуткiв, про якi сказано вище, правоохороннi органи х рано чи пiзно викривають та заарештовують. Та в останнi роки почастiшали випадки, коли нечеснi засновники трестiв взагалi байдикують, виплачуючи дивiденди старим учасникам тресту за рахунок нових, яких приваблюють обiцянi надприбутки. В такому випадку трест вмирає, коли не вдається знайти нових вкладникiв. Банкрутство тако установи регламентовано законодавчим актом, окремий пункт якого зобов"язує засновникiв за три днi до лiквiдацi сповiщати органи влади. Завдяки цьому всi вкладники - представники елiти завчасно отримують iнформацiю про загибель контори i зобов"язанi забрати сво кошти i нарахованi вiдсотки протягом двох дiб, при чому сповiщати про негаразди фiрми простолюдних вкладникiв суворо заборонено.
Серед засновникiв кожного такого тресту є принаймнi один з вищих, який не зобов"язаний нiчого знати про дiяльнiсть пiдприємства, лише дає чесне iм"я.
Саме створення фiнансових пiрамiд кримiнальним злочином на островi не вважається, навпаки прирiвнюється до органiзацi лотерей. Дiйсно у гравцiв з простого люду шанси отримати навiть сво кошти, не кажучи вже про вiдсотки, дуже низькi. Отже фiнансово активна лаґґнезька погань, достеменно не знаючи головного призначення чергового тресту, молить бога про те, щоб вiн мав реальнi джерела прибуткiв. Це не тому, що шанованi в свох колах, зазвичай лiтнi люди настiльки кровожерливi, що мрiють про вбивство домовласника з метою вигiдного продажу нерухомостi, або про викрадення чиєсь дитини задля подальшого розтину i вiдправки здорових органiв для трансплантацi, або примусу до зйомок у дитячому порно. I не тому, що цi пiдло-боягузливi нiкчеми самi не мають хисту навiть пограбувати чи вбити людину, а чекають, коли за них це зробить хтось iнший. Навiть жмикрутство, що є незаперечною частиною ментальностi лаґґнежцiв, не є головним, що спонукає до участi у наперед не дуже законних оборудках. Просто м аж занадто кортить бути хоч в чомусь схожими з вищими створiннями, стати серед них своми, або, як х тут називають владними чи привладненими, навiть за рахунок тих, кому в життi пощастило ще менше. Вiдтак, допоки iснуватиме погань, час вiд часу виникатимуть i трести.
Роздiл IV. Автор продовжує вивчати мiсцевi традицi. Деякi форми соцiального лiфту, що дiють на островi для чоловiкiв i жiнок. Показники економiчного розвитку Лаґґнеґґа. Особливостi системи соцiального захисту, медицини та освiти.
Перераховувати всi переваги вiд народження в середовищi мiсцево елiти можна довго. Традицiя не розпилювати надбання сiм" для вищих є надзаконом. Острiв традицiйно роздiлений на сiм периферiй, якi за теперiшньою конституцiєю мають статус адмiнiстративних округiв. В кожнiй з провiнцiй свiй клан володарює столiттями, кожна мiсцева елiта пильнує чистоту свого роду. Шляхи представникiв всiх округiв здавна перетинаються в столицi держави. Молодiсть не питає про належнiсть до певного клану, а клан не хоче зважати на примхи молодостi, тож частенько бувало таке, що хлопець iз дiвчиною i одне одного вподобають, i в усьому вони рiвня, але родичi хнi нiяк не порозумiються, як тi веронськi свати - тодi у молодят не складається тiльки через те, що обоє з вищих. Молодi люди нiколи не наважувалися йти проти волi родин - за це карали смертю обох. Єдине, на що могли сподiватися вiдчайдушнi молодята - на прихисток вiд третьо сiм", звiсно, зi значною втратою соцiального статусу i за умови, що цей третiй клан не має дружнiх стосункiв з жодним з перших двох. Породичатися ж з поганю означало зганьбити свiй рiд остаточно. Тому протягом столiть єдиним способом зберiгати чистоту роду вважалася ендогамiя. Це дiйсно допомагало не розпорошувати родиннi капiтали, проте бiда прийшла до обраних з iншого боку. Через велику кiлькiсть консумованих шлюбiв мiж близькими родичами виродження елiти стало наочно помiтним. Деякi народи платять за чистоту кровi збiльшенням кiлькостi хворих на цукровий дiабет чи на хворобу Дауна, деякi короткозорiстю бiльшо частини населення або вiдсутнiстю iмунiтету до легких хвороб. Лаґґнезьку верхiвку на початку минулого столiття спiткала набагато страшнiша кара: переважна бiльшiсть новонароджених в обраних родинах дiтей взагалi були нежиттєздатними, але породiлля, дiти яких виживали, зазвичай заздрили тим матерям, що одразу втрачали немовлят - настiльки безпросвiтною була перспектива виховувати дитину-монстра.
Тодi за згодою всiх кланiв задля фiзiологiчного виживання верхiвки було змiнено деякi засади суспiльно моралi для обраних. Шлюб з представником простого люду перестав вважатися смертним грiхом - те, що ранiше мали за неподобство, отримало назву розрiдження кровi. Був запроваджений суспiльний iнститут зятькiвства. Обирався юнак - з простих але дуже амбiтний - з яким брала шлюб дочка впливових батькiв. Тут вищi вперше звернули увагу на неоднорiднiсть поганi: зрозумiло, що нiхто зятька з самого низу брати не збирався, нишпорки, якi служили сiм", ретельно вивчали, чи заслуговує саме цей хлопець на таку велику честь - породичатися з обраними. Розрiдження кровi спрацювало напрочуд швидко: вже за кiлька десятилiть число виродкiв, народжених в елiтних сiм"ях, зменшилося в рази i майже досягло норми. Вiд iнституту зятькiвства вiдмовлятися не стали, i не тiльки через генетичну безпеку. Рiч у тiм, що нерозпорошення родинного капiталу досi залишається головним прiоритетом кланiв, а в лаґґнезькiй державi, як в усiх подiбних суспiльствах, головним надбанням є не грошi, не засоби виробництва i не земля - головним капiталом виступають з в " я з к и в широкому розумiннi цього слова. Це i адмiнiстративний ресурс, i вплив у кримiнальних колах, i авторитет в середовищi традицiйно налаштованих спiвгромадян i ще багато факторiв.
Вiдомо, наприклад, що батько-генерал забезпечить синовi кар"єрне зростання щонайменше до звання полковника, а якщо протеже матиме бодай трiшечки звилин в мiзках, то неодмiнно бути йому також генералом. А що робити, коли у воєначальника лише дочки, або син не спроможний тягти вiйськову службу, i чадолюбство заважає батьковi принудити його копняками? На керiвну посаду у корпорацi, яка належить можновладцевi зазвичай призначається хтось iз сiм". Це важка копiтка робота, що потребує i самовiдданостi, i iнтелекту. А як бути, коли син одоробло чи гультяй, а доня - домашня квочка або свiтська хвойда? В таких випадках зятьки стануть в нагодi. Якщо ж в корпорацi є пiдроздiл, що виконує не зовсiм законнi, або зовсiм незаконнi доручення, очiльником якого не можна винаймати людину з вулицi, а когось iз родин пiдставляти пiд удар можливо розплати шкода - тут зятьки взагалi незамiннi. Нормальна людина в будь-якiй кранi свiту оберiгатиме вiд такого роду працi рiдних дiтей, а людину не рiдну не жаль навiть втратити, якщо виникнуть форс-мажорнi обставини i потрiбно буде на когось з керiвництва компанi перекласти всю вiдповiдальнiсть i запроторити до в"язницi або усунути вiд справ ще жорсткiше.
Вищi дають за дочкою посаг у виглядi посад чи повноважень не тiльки сподiваючись на вдячнiсть зятька, але й прив"язуючи його непорушною клятвою. Кожен з них заповнює так звану дорожню карту приймака, що насправдi є дуже жорстким шлюбним контрактом. Пiдписуючи цей документ, зятьок бере на себе багато обов"язкiв, якi обмежують його конституцiйнi права i стає ущербним - це юридичний термiн, а не образа честi й гiдностi.
У власностi мого товариша i провiдника є юридична фiрма, яка має монопольне право на укладання шлюбних угод верхiвки з представниками iнших верств населення. Iнформацiя про зятькiвство носить конфiденцiйний характер, тож перш, нiж отримати допуск до не, менi довелося дати клятву про нерозголошення, яку я не порушу й тепер. Єдине, що можу дозволити собi сказати: побачивши прiзвища клiєнтiв контори, я був приголомшений, яка кiлькiсть людей, що у публiчнiй полiтицi мають iмiдж вольових, сильних, самодостатнiх особистостей є всього лише ущербними зятьками. У збереженнi таємницi зятькiвства зацiкавлений не тiльки чоловiк, що завдяки такiй процедурi отримав квиток нагору, але й сiм"я - адже наявнiсть тако угоди означає, що хня доня не спромоглася знайти собi пару серед рiвнi, пихатi подружки поза очi називають знецiненим товаром на ярмарку наречених.
Бiльшiсть пунктiв в дорожнiй картi приймака стандартнi: зятьок надає сiм" майже необмежену владу над собою. Разом зi шлюбним договором вiн видає кiлька розписок на отримання грошових коштiв у борг без зазначення суми i дати - цi платiжнi документи лежать у родинних сейфах як останнiй аргумент на випадок неадекватних дiй з боку пiдписанта. В шлюбi зятьок перебуває пiд суворим фiнансовим контролем: вiн не має права використовувати на себе грошей бiльше, нiж потрiбно для пiдтримки наочного iмiджу. В кожному контрактi є перелiк посад, на якi зятьок має право працевлаштувати свох родичiв, зазвичай протекцiя зятька розповсюджується лише на вакансi з тяжкою шкiдливою роботою, не припускається згуртування родичiв в одному пiдроздiлi корпорацi - це унеможливлює створення кланiв всерединi клану.
<Протекцiя для бiдних родичiв - прерогатива не тiльки зятькiв, а й будь-яко людини, незалежно вiд статi, якiй пощастило в життi бiльш, нiж одноплемiнникам. На островi таких благодiйкiв називають витягайлами, а хнiх протеже - причiпайлами. Особливiсть нацiонального кар"єротворення в цих колах полягає в тому, що витягайло, знаючи примхи свох власних покровителiв, швидше сприятиме службовому зростанню далеких, нiж близьких i кревних родичiв. Але бiльш, нiж родство чи кумiвство причiпайловi може в першi роки його дiяльностi завадити його талановитiсть або вправнiсть в роботi. Це легко пояснюється тим, що самий витягайло не дуже впевнено почувається на новiй для нього сходинцi соцiально пiрамiди i остерiгається конкуренцi. Рокiв iз двадцять тому вiдома i успiшна на той час оперна спiвачка доклала всiх зусиль, щоб дiвчина з ж мiстечка не вийшла виступати на опернiй сценi лише тому, що в молодо був сильнiший голос, при тому що безголосих i незграбних дiвчаток для кордебалету i лiжка продюсера поважна дiва постачала десятками.
Через особливостi суспiльного життя на островi протекцiя може полягати лише в тому, що витягайло не заперечує факт свого особистого знайомства з причiпайлом i дозволяє останньому позичати собi грошi. >
В деяких контрактах регламентується навiть кiлькiсть i соцiальний статус коханок, що х дозволено мати пiдписантовi. Лаґґнежцi - не ханжi i з розумiнням приймають гарячий темперамент чоловiкiв. Сiм"ю непокоть не самий адюльтер, а можливiсть витоку коштiв сiм", якi зятьок може витрачати на байстрят, перейнявшись батькiвськими почуттями.
У разi розлучення з iнiцiативи будь-яко сторони зятька зазвичай не виштовхують на вулицю i не позбавляють посад, але iз зарплатнi утримується стiльки грошей, щоб йому залишався прожитковий мiнiмум. Вiдтак вiн продовжує працювати на сiм"ю майже за саму лише жу, не зазiхаючи на бiльше, оскiльки добре розумiє: зависока грошова винагорода - це не визнання його персональних заслуг, а лише посадовий оклад чоловiка дочки впливово людини.
Дiзнавшись про принизливi умови перебування чоловiка з низiв у вищих сферах я не мiг не зауважити, що в мой кранi iснує практика оскаржувати в судах угоди, в яких обмежуються конституцiйнi права людини. На це мiй вiзавi повiдомив, що кiлька десятилiть тому, невдовзi пiсля дозволу розрiдження кровi, в хнiй кранi теж з"явилися кiлька молодикiв, якi начиталися мабуть чужих конституцiй i вирiшили вiдплатити чорною невдячнiстю високошанованим родинам, що х прихистили. Цi молодi спритники уявили себе такою ж повноцiнною стороною договору, як i сiм"я i, просидiвши в зятьках по кiлька рокiв, стали подавати на розлучення, зневажаючи уснi домовленостi i вимагаючи вiд дружин (читай - вiд кланiв) матерiально компенсацi. Таких позовiв ставало чим далi бiльше в рiзних куточках крани, це означало, що пiд сумнiв пiдпало взагалi право вищих бути над поганю.
Припинилося неподобство дуже швидко, i спiвпало це з наступними жахливими подiями. Одного дня в покинутiй будiвлi за мiстом полiцiєю було знайдено трупи сiмох молодих чоловiкiв. Сказати, що х було закатовано - це не сказати нiчого. Хлопцi не просто вмирали в страшних муках, за висновками судмедекспертiв це тривало кiлька днiв, при чому протягом нелюдських тортур м не давали знепритомнiти, використовуючи таємнi способи, вiдомi лише обраним японським самураям. Молодих людей за життя нiчого не поєднувало, окрiм однiє дрiбницi: кожний з них був зятьком i кожен, нещодавно розлучившись, позивався до суду, вимагаючи грошового утримання вiд сiм". Ще одна подробиця навiювала жах на суспiльство: семеро вбитих за життя були приймаками семи рiзних кланiв. Це могло означати одне: клани об"єдналися для вирiшення своє спiльно проблеми i навiть звернулись за допомогою до iноземцiв. Враховуючи надмiрну пиху i самозакоханiсть верхiвок сiмей, ситуативний громадянський мир мiж кланами мiг бути укладений за обставин надзвичайних i загрожував пересiчним громадянам халепою ще гiршою, нiж громадянська вiйна мiж тими ж самими спiльнотами. Якби метою об"єднаних вищих стала помста всiй поганi за неповагу, непереливки було б представникам всiх верств населення.
На щастя, найгiршi припущення не пiдтвердилися: вже за кiлька днiв полiцiя затримала злочинне угруповання, члени якого майже одразу зiзналися у скоєннi страшного злочину. Якщо довiряти матерiалам слiдства - а у чесних громадян немає жодних пiдстав м не довiряти - банда складалася з байдикарiв-провiнцiалiв, якi вдало маскувалися, пiдробляючи вантажниками на головному столичному ринку. Цi нероби, за життя не збудувавши навiть собачо буди, вмiючи лише пити рисову горiлку i курити дурманячу траву, охопленi чорною заздрiстю до молодих людей, якi успiшно будують власне життя, перебуваючи напiдпитку та пiд впливом наркотичних речовин, вчинили дi настiльки нелюдськi, що навiть на допитах не могли все пригадати. Проте зiзнання, згiдно мiсцевого карного кодексу, є незаперечним доказом будь-яко провини, а суспiльна думка, видрукувана на шпальтах газет, аж кипiла, тож нелюдiв витягли на шибеницi просто з залу суду, навiть не дiзнавшись, звiдки м вiдомi таємницi бойових мистецтв давнього свiту. Тепер зятькам нiчого не могло завадити цивiлiзовано вiдстоювати сво права у судах. Тому лише випадковим збiгом подiй можна пояснити масове вiдкликання ними в тi днi позовiв в рiзних куточках крани. Швидше за все, в них прокинулось сумлiння i повага до свох благодiйникiв. Цiкаво, що з тих часiв не спостерiгалось жодного випадку вiдкритого зазiхання зятька на майно сiм". Траплялися викриття нецiльових витрат, але через високу самоповагу i наявнiсть совiстi зятьки в такому випадку волiли вчинити самогубство, нiж втiкати i переховуватися вiд клану.
Нерiвнiсть серед прошаркiв поганi спричинила запозичення верхiвкою традицiй i укладiв елiти, тож тепер iснують юридичнi фiрми i нотарiальнi контори, якi фiксують вiдносини мiж бiдним чоловiком i трохи багатшою родиною на всiх рiвнях соцiально пiрамiди. Проте традицiя заощаджувати на юридичних послугах i якомога здешевлювати вартiсть укладання контракту призводить до того, що не прописанi на паперi нюанси можуть стати зачiпкою в судi. Зважаючи на це, у зятька, який намагається видертись не на саму верхiвку суспiльства, а лише наблизитися до не, з"являється шанс накласти лапу на майно новоспечених заможних родичiв, а тi, в свою чергу, позбавленi частини свого статку, в усьому винуватять юристiв. Тому юридична контора мого приятеля не квапиться розширювати ринки, вдовольняючись надiйним та платоспроможним контингентом.
До речi, в тому, що для розрiдження кровi беруть саме чоловiкiв з низiв не треба вбачати якось гендерно дискримiнацi чи пов"язувати це з впливом чужорiдних традицiй i релiгiй. Тут працює той самий принцип нерозпорошення й накопичення капiталу всерединi сiм" та намагання передати його саме кровним нащадкам. Адже для очiльника клану дiти дочки - це онуки в будь якому випадку, а дiти сина - онуки лише зi слiв невiстки. Я вже вiдзначав, що острiв"яни не страждають надлишком ханжества, тому замiсть пильнувати подружню вiрнiсть невiсток, х просто не беруть з дуже глибокого соцiального дна в шанованi сiм". Проте поступ видно навiть пiд магнiтним шатром, тож останнiми роками стали укладатися ще й дорожнi карти невiсток. В такому випадку високошанованому сiмейству слiд остерiгатися не того, що новоспечена своячка серед вищих iстот стрибатиме в гречку( з багатьох причин невiстки вищих є найвiрнiшими дружинами), а тiє бурхливо дiяльностi на користь сiм", що може розгорнути нова родичка. Умови жiночого контракту дуже жорсткi, а конкуренцiя серед жiноцтва настiльки шалена, що в такий спосiб на гору суспiльно iєрархi здатна видряпатись лише жiнка з надпотужною волею до перемоги i з найнижчим рiвнем моралi, тобто така, що не лише здатна пiти по трупах, але й готова власноруч цi трупи наробити.
Щоб не наражатися на випади мiсцевих фемiнiсток, я повинен вiдзначити, що серед дочок можновладцiв все бiльше трапляється вольових сильних самодостатнiх жiнок, якi самi обирають для себе чоловiка, при цьому керуючи родинним надбанням самостiйно. За час мого перебування на островi один мировий суддя з наближеного до центру столицi району особисто запроторив за ґрати одного за одним чотирьох свох зятькiв, якi потерпають тепер вiд надмiрно водночас i сексуально i дiлово активностi власно дружини. Сучаснi бiзнес-ледi можуть потребувати в особi благовiрного або агрегат сексуального задоволення, або замiну канапковому цуцику, або мажордома чи то вiддану хатню обслугу, або помiчника в бiзнес. В рештi решт, на островi нiхто не скасовував такого почуття, як кохання. Для високородних представниць прекрасно статi в цiй маленькiй державi немає обмежень i заборон.
Що ж до пересiчних жiнок Лаґґнеґґа, то таких доля не дуже пестить. На островi х значно бiльше, нiж чоловiкiв. В усiх прошаркiв населення, окрiм вищих i наближено до них привладнено поганi навiть народжується дiвчаток бiльше, нiж хлопчикiв, що згiдно з демографiчними дослiдженнями в iнших кранах свiту, вказує на занизький рiвень життя. Пов"язано це, як стверджують вченi, з пiдвищеною життєздатнiстю жiночого органiзму на всiх етапах розвитку, в тому числi на ембрiональному. Важкi умови життя жiнки пiд час виношування дитини, тяжка праця, неповноцiнне харчування, нестача часу на сон - все це спричинює велику кiлькiсть наглих переривань вагiтностi, а серед загиблих ембрiонiв бiльшiсть - чоловiчо статi. Незаможнi родини намагаються мати якомога бiльше дiтей лише для того, щоб серед них було бiльше хлопчикiв - саме на синiв найбiльш покладаються батьки - а внаслiдок частих вагiтностей органiзм жiнки виснажується, що створює ще бiльше передумов загибелi ембрiонiв переважно чоловiчих i збiльшення долi дiвчаток серед новонароджених.
Попри все в шлюбi законодавчо затверджена моногамiя. Задля соцiалiзацi надлишку жiноцтва iснує не регламентована законом, але традицiйно стала форма полiгамного спiвiснування представникiв обох статей, яка на островi називається фрайдом. Це об"єднання кiлькох жiнок - фрайдiвок - навколо одного чоловiка, що зветься хозлом. Останнє слово жiнки та делiкатнi чоловiки вимовляють з наголосом на першому складi, бо якщо наголошувати другий склад - виходить брутальний давньолаґґнезький матюк. Фрайди серед найбiднiшо частини населення -звична форма спiвiснування чоловiкiв i жiнок. Фрайд завжди об"єднує людей, якi займаються однiєю справою. Це може бути заклад харчування - там хозлом виступає хазян, що бере до себе жiнок як обслугу, може бути кустарне виробництво, яке мiститься на подвiр" у хозла, розповсюдженi фрайди у сiльськiй мiсцевостi, коли фрайдiвки фактично є батрачками. Будь-який малий бiзнес серед низiв населення може бути органiзований по типу фрайду. Так, наприклад, проституцiя на островi є бiзнесом легальним, хоча, враховуючи шалену конкуренцiю, не дуже прибутковим. Для гурту жриць кохання хозлом є сутенер. Також розповсюдженi фрайди серед нелегальних продавцiв наркотичного зiлля. Взагалi влада не має нiчого проти наркоторгiвлi. Мiсцевi мешканцi майже всi мають такий самий iмунiтет до наркотично залежностi, як люди зовнiшнього свiту до алкоголiзму: вiд перших кiлькох десяткiв доз залежностi не виникає, деякi можуть "зiскочити" без особливих зусиль навiть за кiлька рокiв постiйного "кайфу", проте регулярне тривале вживання дурi таки нав"язує людинi згубну пристрасть. Iснує мережа спецiальних кiоскiв та палаток, де можна не лише придбати дурман, але там же в окремiй кiмнатi викурити товар, або зробити iн"єкцiю. Рiвень комфортностi та гiгiєни вiдповiдний цiнi. Всi цi кiоски взятi на облiк i обкладенi дуже високими податками. Виробництво наркотичних засобiв теж є на островi легальним бiзнесом, зведеним у кiлька великих корпорацiй iз виготовлення дурi, якi звуться дурокурнями або дуральнями. (До речi, заводи, якi виробляють алкогольнi напо, власники дурокурень вважають профiльними активами i при нагодi скуповують, встановлюючи контроль над ринком всiх рiзновидiв дурману на островi). Непокоять владу, а особливо ту частину, що лобiює олiгополiю дуралень, лише тi лихi люди, якi торгують зiллям, не сплачуючи податкiв, тобто обкрадаючи рiдну крану i завдаючи великих збиткiв високодостойним легальним виробникам екзотичного товару. Для негiдникiв передбачено найсуворiше покарання аж до вищо мiри. Але рентабельнiсть пiдприємства вражає тисячами вiдсоткiв, тому тривалi термiни ув"язнення не утримують чорних комерсантiв вiд спокуси. Саме для нелегального розповсюдження дурi об"єднуються фрайди наркоторговок. Якщо правоохоронцi розкривають дiяльнiсть такого злочинного угруповання, провину бере на себе одна з фрайдiвок, але жодного разу не було засуджено хозла.
Фрайди на низах ефективнi тим, що фрайдiвкам не потрiбно платити, точнiше платою є дозвiл хозла проживати пiд свом дахом - зазвичай в однiй великiй кiмнатi з iншими жiнками - i харчуватися зi спiльного столу. Кiлькiсть i якiсть статевих актiв визначається виключно станом здоров"я i вiком хозла. Серед фрайдiвок всерединi фрайду iснує жорстка iєрархiя, зазвичай визначним фактором є авторитет родини, з яко було взято дiвчину, але вiк теж шанується. Онуки старого хозла можуть бути однолiтками молодшо фрайдiвки. Одна з фрайдiвок може бути в зареєстрованому шлюбi з хозлом, але трапляється й таке, що офiцiйна дружина не знає про наявнiсть у чоловiка фрайду. Кожна фрайдiвка має себе за дружину, в той час як хозел може ся вважати парубком. Звiдти за результатами переписiв населення, пiд час яких, як i в усьому свiтi, сiмейний стан визначається зi слiв опитуваних, кiлькiсть замiжнiх жiнок значно переважає кiлькiсть одружених чоловiкiв. Такi непорозумiння трапляються i в iнших кранах, але на островi рiзниця просто вражає.
Останнiм часом елементи цiє дивовижно форми родини стали активно переймати заможнi прошарки суспiльства, навiть деякi з вищих. Щоправда, замiсть топчана з брудною ковдрою там фрайдiвка отримує розкiшнi апартаменти, а замiсть дешевого дла - вечерi в дорогих ресторанах, але всi iншi правила гри загалом зберiгаються. Серед багатших прошаркiв населення iснує також можливiсть розплачуватися з фрайдiвками коштовними подарунками або посадами з високою зарплатнею. В деяких офiсах дiти всiх спiвробiтниць одного вiддiлу є мiж собою єдинокровними братами i сестрами. Дуже полюбляють утворювати фрайди пiдстаркуватi дiячi майже всiх видiв мистецтв, оскiльки науковими дослiдженнями доведено, що наявнiсть поряд молодо дiвчини пiдсилює не лише фiзiологiчну, а й творчу потенцiю.
Вихiд жiнки з фрайду на будь-якому рiвнi дуже проблематичний. На вiдмiну вiд зятькiв, якi пов"язанi жорсткими та ще й засвiдченими нотарiально зобов"язаннями, фрайдiвку не оплутують юридичними тенетами. Тим бiльше вона не є власнiстю хозла - крiпацтво на островi скасовано бiльш нiж столiття тому, до того ж, згiдно закону вартостi, цiна фрайдiвки була занизькою в сторiччi позаминулому, напевно, не зросла б i зараз. Єдина вимога - вона повинна вiдшкодувати хозлу всi витраченi на не кошти, або повернути подарованi речi. I якщо для бiдно дiвчини оплатити навiть вартiсть жi важко, то в верхiвках суспiльства подарунки мають цiну, яку неможливо вiдпрацювати за все життя. Вiдшкодування всiх джентльменських витрат i повернення коштовностей навiть не обговорюється - будь який суд тут стане на бiк чоловiка. Та ще й дорогi забаганки дiвулi можуть вийти й потiм на зле. Наприклад, кiлька рокiв тому один старий хозел вимагав вiд фрайдiвки, яка прагнула пiти до молодого коханця, не тiльки повернути йому грошi за проплачену пластичну операцiю зi збiльшення грудей, а ще власним дiвочим коштом повернути м природний розмiр.
Але не завжди в свiдомостi перемагає iнстинкт власника. Iнодi старий, не спроможний виконувати сво обов"язки хозел сам переймається долею однiє з фрайдiвок i прилаштовує до не молодого чоловiка. У давнину такому молодиковi дозволялося входити до примiщення, де мешкали фрайдiвки, а щоб тi гуртом його не роздерли, оскiльки для чужих чоловiкiв вони повиннi були залишатися цнотливими, на ши у хлопа висiла печатка, вирiзьблена з великого кабанячого iкла. Звiдси походить i досi вживаний термiн "iклоносець", хоча тепер, звiсна рiч, нiхто не обвiшує себе цяцьками. Iклоносець може взяти законний шлюб з наданою йому фрайдiвкою, може просто перебувати при нiй. Сексуальнi стосунки всерединi такого трикутника є особистою справою його учасникiв i ґрунтуються в кожному випадку на домовленостi. Буває, що старий хозел, навiть видавши замiж фрайдiвку, не пiдпускає до не iклоносця i пiклується про дiтей в мiру свох можливостей. Але трапляються випадки, коли знесилений пiдстаркуватий хозел не може задовольнити хiть молодки, тодi iклоносець виконує функцi секс-машини. В будь-якому разi майновi права iклоносцю не надаються, видiленою часткою володiє як господиня фрайдiвка. Вмiння вчасно i професiйно розсувати ноги i пiдприємницька жилка - не одне й те саме, але цi якостi й не виключають одна одну. Тому фрайдiвка може як розтринькати своє придане, так i блискавично його примножити. Якщо ж старий хозел бажає свой наперсницi стабiльного достатку i сталого життя, то кращий спосiб - влаштувати на посаду в державнiй установi. Тих, хто раз потрапив до номенклатурного списку, вiдiпхати вiд державного корита дуже важко, якщо, звичайно, жiночка знатиме собi реальну цiну i не зазiхатиме на несвоє.
Iклоносець може стати заступником, секретарем, або помiчником в бiзнесi - виходячи з того, в який спосiб розрахувався благодiйник. Взагалi пiдiбрати покористовану фрайдiвку з-пiд когось iз вищих хозлiв - це не така щаслива доля, як стати ущербним зятьком, але для амбiтного юнака, що не хоче сплямитися фiзичною працею - не найгiрший варiант початку кар"єри.
Враховуючи кiлькiсть шляхiв нагору через родиннi зв"язки, особисту вiдданiсть керiвництву, лiжко та iншi не менш iнтимнi послуги - а я навiв далеко не всi способи пришвидшеного кар"єрного зростання, а лише тi, якi суттєво вiдрiзняються вiд поширених в так званому цивiлiзованому свiтi - стає зрозумiло, що тяжка наполеглива сумлiнна праця не є серед найпривабливiших. Проте традицiя поважати насамперед посаду, навiть знаючи, як було здобуто, є невiд"ємною частиною нацiонального менталiтету лаґґнежцiв, особливо тих, що є найквалiфiкованiшими працiвниками. Ще бiльше вразили мене наведенi мом провiдником статистичнi данi про середнiй рiвень заробiтно платнi в цiлому по народному господарству крани. Протягом останнiх рокiв вiн дорiвнював нулю. Виходячи з такого значення середнього рiвня оплати працi вже понад десятилiття верстаються i державнi бюджети республiки. Перебуваючи необiзнаним у способах пiдрахунку рiзноманiтних показникiв, я вже був подумав, що на островi встановлений такий суспiльний лад, який в деяких джерелах зветься комунiзмом, i всi мешканцi добровiльно чи внаслiдок примусу працюють безкоштовно. Лише трохи ознайомившись з основами чарiвницько науки статистики, а також отримавши дещо розширенi данi по галузях i прошарках суспiльства, я усвiдомив, що економiка крани базується на тих самих засадах, що i в бiльшостi держав, маючи, звичайно власну специфiку.
Насамперед слiд зазначити, що грошовi доходи вищих враховуються в особливому порядку в окремих вiдомостях, iнформацiя про них є настiльки таємною, що навiть мiй високоповажний товариш не спромiгся(або не зволiв) менi надати. Загалом урядом складається i парламентом приймається водночас два бюджети, один з яких - видатки на утримання керiвництва крани - є суворо засекреченим i оприлюдненню не пiдлягає.
Другий документ стосується всiх iнших мешканцiв крани, саме в ньому як базова закладена нульова середня зарплатня по всiх галузях, що пiдлягають документуванню, а х не так багато. Не обчислюється середня зарплатня серед найманих робiтникiв малого бiзнесу, яким живе бiльш двох третин населення, також в основнiй галузi народного господарства - переробнiй - облiк ведеться окремо. Тож, йдеться загалом про державних i мунiципальних службовцiв та робiтникiв, легально працевлаштованих в обслуговуваннi цих галузей. На нульову ж позначку показник середньо зарплатнi виходить наступним чином.
По-перше до фонду заробiтно плати додаються як вiд"ємнi значення суми оплати навчання студентiв-контрактникiв, а також нарахованi вiдсотки, якщо на його оплату брався кредит. Диплом професiйно-технiчного чи технiчного закладу, що звуться тут профвишами, є обов"язковим для отримання посади навiть найнижчо керiвно ланки для людини без зв"язкiв, але не є запорукою бодай якогось просування службовими сходами. Платними є також всi залiки i екзамени в профвишах, при цьому рiвень знань людини, що навчається, навiть не завжди береться до уваги. В деяких профвишах з метою економi коштiв самi екзамени взагалi не проводяться, але квитанцiя про оплату кожного оцiнювання знань повинна бути надана i пiдшита до особово справи.
По-друге iснує закон, що зобов"язує працюючу людину першi роки перебування на посадi сплачувати за право займати. Деяким мешканцям заможних кран це здалося б дикiстю, але, зважаючи на шалений рiвень безробiття, острiв"яни сприймають такi правила гри. Платити потрiбно першi п"ять рокiв, суму символiчну, але для незаможника не пiдйомну, до того ж в усiх установах iснує суворий дрес-код для працiвникiв, дотримуватися якого працiвники повиннi власним коштом. Друге п"ятирiччя дозволяється вiдробити безкоштовно. Деякi заклади забезпечують харчування персоналу, але виключно за наявностi вiльних коштiв на балансi. Лише на одинадцятому роцi служби штатний працiвник починає отримувати грошi за роботу. Оклад працiвника бюджетно сфери в перший мiсяць одинадцятого року працi називається профмiнiмумом i є базою для розрахункiв економiчних показникiв в галузi оплати працi. В разi звiльнення з вини самого працiвника його проплачений стаж обнуляється, виплаченi грошi не повертаються. Проте цим правом работодавцi-державники не зловживають. Такi суворi вимоги до працiвника компенсуються правом на пенсiю за умови, що вiдпрацьовано стажу не менше сорока рокiв. Вiк виходу на пенсiю рiзний для рiзних категорiй робiтникiв i тим нижчий, чим вищого класу державний службовець. По досягненнi вiсiмдесяти рокiв на невеличкi грошовi виплати отримують право струльдбурги - безсмертнi - а також в парламентi розглядається законопроект про надання права на пенсiйнi виплати всiм громадянам Лаґґнеґґа, що спромоглися дожити до такого ювiлею. У разi переходу на працю до однiє з чисельних приватних корпорацiй, де грошовi виплати працiвникам бiльшi, стаж нараховується лише у випадку, коли робiтник особисто сплачує внески, сума яких також додається до вiд"ємно частини фонду заробiтно плати. Отримання ж пенсiй найманими працiвниками корпорацiй, як i середнього i дрiбного бiзнесу є виключно предметом двосторонньо домовленостi робiтника з роботодавцем. До речi,переважна бiльшiсть працiвникiв корпорацiй офiцiйно отримують лише суму, що дорiвнює профмiнiмуму, менше платити працедавцю забороняє законодавство. Бiльша частина заробiтно платнi в корпорацiях проходить по платiжних документах як премiя, яку роботодавець має право збiльшувати чи зменшувати, або взагалi скасувати будь яко митi.
Занизька зарплатня компенсується щедрою роздачею владою свом вiрним пiдданим грошових коштiв, якi тут, не маскуючись, називають милостинею. Щоб отримати треба насамперед ревно служити державi, i це ще один стимул для працiвникiв триматися за збитковi попервах посади. Iснує процедура отримання права на милостиню, що не змiнювалася багато десятилiть. В означений день мiсяця на вiдкритому майданчику до керiвника суб"єктe мiсцевого самоврядування найнижчо ланки, що має пiд опiкою приблизно десять тисяч квартир або подвiрь в присутностi офiцера служби безпеки, або надквартального, якщо йдеться про нетрi, вишикується черга прохачiв. Кожен з них повинен, не доходячи до високодостойника двох крокiв, впасти перед ним долiлиць, тричi поцiлувати землю(або асфальт) пiд його ногами i вимовити короткий текст прохання, що перекласти можна так: " Я убогий, я нiкчемний,я нiчого не вартий, я в усьому покладаюся на милiсть влади у вашiй особi". Пiсля цього прохач отримує вдар батогом по хребтинi - це ознака позитивно вiдповiдi начальника, у разi ж несхвалення його кандидатури його тим же дрючком перетягують по головi - i це не емоцi посадовця, адже попередньо кожну кандидатуру ретельно перевiряють - а чи гiдний цей чолов"яга тако велико шани - отримувати милостиню. Пiсля вдало процедури прохачевi надається статус убогого i право у встановленому порядку звертатися з проханням про вирiшення вже конкретних його проблем. Зазвичай найрозповсюдженiше питання - оплата комiрного, оскiльки законом гарантований захист iнтересiв домовласника i забороняється не оплачувати наданi послуги. Iнодi звертаються з проханням про надання милостинi на оплату навчання, iнодi на погашення кредиту. Кожний випадок розглядається повноважними членами комiсi вiдповiдного рiвня i по кожному дається окремий висновок. Треба наголосити, що милостиня - це не подарунок вiд держави, а своєрiдний безвiдсотковий кредит, задля вiдтермiнування виплат по якому слiд звертатися окремо. Тому, як всяка позика, милостиня надається пiд заставу майна прохача - зазвичай це нерухомiсть, або право довгостроково оренди житлового примiщення, але може бути i транспортний засiб або цiннi папери. Таким чином, право на бiльшу милостиню отримує власник бiльшо квартири, або просто багатша людина. Це ґрунтується на споконвiчнiй впевненостi острiв"ян в тому, що чим багатший чоловiк, тим бiльшi в нього проблеми, i тим бiльше повинна його спокоєм опiкуватися держава. Подаяння мешканцям фавел взагалi мiзернi, оскiльки i проблеми в них дрiбненькi, та ще й в тих краях мало хто працює на державу, а закони проголошують, що лишень працююча людина може називатися убогою.
Найбiльш вiдданi слуги держави - це, звiсно, високоповажнi державнi мужi, тобто вищi i наближенi до них владнi i привладненi. У них i закладне майно варто величезних коштiв, i потреби зависокi, тож цей прошарок суспiльства є найбiльшим споживачем милостинi в лаґґнезькiй державi. Для таких шанованих в суспiльствi людей зроблено виняток в загальнiй процедурi, i слова, що могли б х принизити перед поганю м дозволено посилати рекомендованим листом (зважаючи на втiлення в життя досягнень науково-технiчного прогресу листування з використанням паперових носiв iнформацi останнiм часом широко замiнюється надсиланням SMS), а процес цiлування землi провадиться в стерильнiй кiмнатi, де на мiсце припадання уст кладуть шмат шоколадного торта. Вищi отримують милостиню на сво мандрiвки до найкращих курортiв Лаґґнеґґа i Бельнiбарбi, навчання дiтей в рiзних куточках як пiдшатрово терри, так i зовнiшнього свiту, пластичнi операцi для дружин та коханок, купiвлю яхт i розбудову садиб, та ще багато таких видаткiв, без яких не здатна повноцiнно iснувати елiта в жоднiй кранi свiту. Але все це купується можновладцями у борг, мiнiстерство фiнансiв ретельно рахує кожну державну копiйчину i не подарує боржникам жодного дня вiдтермiнування. Борг висить на достойниках рiвнiсiнько до оприлюднення i набрання сили закону про бюджет наступного перiоду(утаємничено частини для обраних), де окремим рядком витрат є погашення милiстiвно заборгованостi. Тому вислiв "Пильнувати державнi фiнанси як власнi" для високопосадовцiв острова не пустi слова.
Та частина бюджету, що стосується поганi, теж передбачає таку саму статтю витрат, проте фiнансується вона за залишковим принципом. Кожен рiк борги списуються тiй частинi владних i привладнених, що мають бiльшi заслуги перед вiтчизною, на кого ж забракло коштiв - питання вiддається на розсуд мiсцевого самоврядування: вiдтермiнувати виплату ще на рiк, або надати колекторськiй агенцi у тiснiй спiвпрацi зi Службою Забезпечення Правопорядку право стягнення боргiв без вiдсоткiв, але з урахуванням витрат на оплату працi зазначених низькодостойникiв. Використання таких середньовiчних iнструментiв для стягування боргу як праска або лютувальник вже бiльш десяти рокiв заборонено законом, та з тих часiв персональний склад колекторських контор не змiнювався, i це є ще однiєю причиною для представникiв низiв остерiгатися отримання милостинi вiд держави.
Такий спосiб досягнення соцiально справедливостi без сумнiву набагато ефективнiший, нiж тi, що використовуються в багатьох кранах, якi вважають себе цивiлiзованими. Всiм вiдомо, що дотування тарифiв - це нiщо iнше як перерозподiл бюджетних коштiв мiж громадянами пропорцiйно площi житлового помешкання, що перебуває у власностi нужденного. Так при заниженнi тарифу вiдносно собiвартостi утримання наприклад одного квадратного метра житла на суму еквiвалентну одному американському долару, власник кiмнати в десять квадратних метрiв отримує вiд держави(недоплачуючи дотованому державою комунальному пiдприємству з а фактично отриманi послуги) десять доларiв, а власник апартаментiв розмiром у тридцять разiв бiльше - триста умовних одиниць щомiсяця. Як бачимо, крани, що здiйснюють дотацiю тарифiв переслiдують ту саму мету, що i влада острова Лаґґнеґґ: забезпечити комфортне i майже безкоштовне проживання багатiв у великих оселях за рахунок бiдних верств населення. Проте, встановлення занизького комiрного може ввести державу у необґрунтованi збитки, якщо житло, не дай боже, придбають люди, що анi фактом свого народження у благороднiй родинi, анi особливими заслугами перед вiтчизною не гiднi такого щедрого, та ще й регулярного подаяння. Персонiфiкацiя ж допомоги, що застосовують острiв"яни, гарантує, що грошi, хай навiть у виглядi гарантовано погашаємого кредиту, отримають лише люди достойнi, недостойнi ж, зважаючи на жорстокiсть дiй колекторiв i можливi проблеми з фiнансуванням погашення погансько милостинi, за подаянням навiть не потикатимуться.
Керiвництво крани ще багато десятилiть тому прийняло полiтичне рiшення мати економiчно обґрунтованi цiни на всi товари i послуги i тепер хнi нащадки пишаються далекогляднiстю свох попередникiв, яку пiдтвердила сама iсторiя. Рокiв за п"ятнадцять до мене на островi опинився чужоземець з крани, назва яко на жаль не збереглась у доступних джерелах iнформацi. Вiн розповiв про трагедiю своє батькiвщини, економiка яко зазнала ганебного провалу через згубну внутрiшню полiтику. В тiй невiдомiй кранi теж вищi захопили повну владу над поганю, заволодiли всiма можливими i неможливими матерiальними благами, але зробили прикру помилку, встановивши занизькi неринковi цiни на всi атрибути елiтного життя, включаючи жу, житло, одяг, автiвки, коштовностi, iноземну валюту тощо. Пiдвищувати цiни було суворо заборонено конституцiєю, а для обмеження поганi в користуваннi всiма зручностями життя, й вирiшено було не платити грошей взагалi, або суворо обмежити виплати прожитковим мiнiмумом. Звiсно, досягти тако покори можна було лише дуже жорсткими методами, тому терор було оголошено внутрiшньою полiтикою держави. Iдеологи вирiшили, що для збереження status quo необхiдно i достатньо провадити кожнi десять рокiв або децимацiю в масштабах всiє крани або повний геноцид кiлькох окремо взятих народiв, навмання обраних серед iнших. Саме це першi тридцять рокiв i робило вище державне керiвництво, принаймнi, намагалося. Якщо у Таємно Полiцi цiє далеко крани не ставало власних потужностей задля знищення населення, полiтичне керiвництво втручалося у чужу вiйну, або розв"язувало власну, провину за яку добре налаштована iдеологiчна машина завжди могла перекласти на ворога. Невдоволених такою системою не було, навiть серед смердiв, оскiльки пiсля проведення зачисток дев"яноста вiдсоткiв х лишалося живими i цим вже були щасливi, а тi десять вiдсоткiв, на кiстках яких ґрунтувався суспiльний лад вже не могли нiчого заперечити. Проте по мiрi вимирання старо елiти прийшла нова, слабка i м"якодуха, вона через лiнощi, або наслухавшись дурниць про гуманiзацiю суспiльства, вiдмовилася вiд застосування терору як iнструмента усталення сегрегацi. Вiдчувши слабкiсть системи, невдячна погань почала втiкати з маєткiв свох панiв, якi з такою напругою нещодавно х похолопили, розпалася система концентрацiйних таборiв, яка працювала на процвiтання держави як годинник, кожен батрак змiг отримати посвiдчення особи i самостiйно шукати мiсце роботи, а не гнутися безкоштовно на благо батькiвщини i вищого сослов"я. Кастовi обмеження в тiй кранi теж не спрацювали, бо новi не ґрунтувалися на вiкових традицiях, старi ж були зруйнованi. Наскладавши достатньо грошей, погань кинулася покращувати умови життя, насамперед вирiшувати квартирне питання. Цiни ж на житло пiдiймати було заборонено законодавчо, та ще й обслуговування будинкiв доводилося провадити за встановленими смiховинними цiнами. Задля порятунку суспiльного ладу було прийняте полiтичне рiшення про обмеження постачання продуктiв харчування i промислових товарiв в вiддаленi периферi, але спритнi смерди з пiдприємницькою жилкою стали наздити на закупiвлi до столицi, сплачуючи смiховиннi цiни за прозд залiзницею або лiтаком, а найневдячнiшi з них навiть оселялися в столицi, спростовуючи тим самим тезу, що вона не є гумовим виробом. Система, яка була розрахована на людськi умови життя для п"яти вiдсоткiв за рахунок скотського iснування решти дев"яноста п"яти, не витримала навантаження соцiальними правами для всiх, а загнати погань назад в бараки терором Таємна Полiцiя, в яко атрофувалися за роки неробства життєво важливi органи, була неспроможна. Нiчого дивного, що не минуло й пiвстолiття квазiгуманного iснування, i держава, замислена керманичами як велика, розлетiлася на дрiбненькi шматочки.
Мiнiстерство економiки зробило висновки, що соцiальна полiтика ланґґезько держави , коли повна лiберелiзацiя економiки компенсується наданням адресно допомого тим, хто особливо потребує, набагато ефективнiша i сталiша, нiж глобальна соцiалiзацiя, що ґрунтується на неринковому цiноутвореннi.
Я ж, не маючи фундаментальних знань в галузi економiчно теорi, пожалкував лише, що не збереглося анi назви цiє екзотично крани, анi навiть iнформацi про те, в якiй частинi свiту вона розташована - прибувши додому я неодмiнно почав би вивчати iсторiю.
Убогими в кранi можуть бути визнанi не тiльки вiрнi слуги держави, але й люди, якi виконувати сво громадянськi обов"язки не в змозi через стан здоров"я. Перелiк хвороб, що дають право на омрiяний статус не надто вiдрiзняється вiд аналогiчного в iнших кранах, тому слiд зосередитися на особливостях процедури, що спрощена до одного кроку: визнати людину непрацездатною може консилiум з п"яти лiкарiв. Для мешканцiв центральних i пiдцентрованих середнiх районiв це досить зручно. Щоправда, не всiм мешканцям привiлейованих районiв вдається отримати омрiяний статус убогого, бо надання лiкарями неправдивих свiдчень про стан здоров"я людини карається i фальсифiкацiй та зловживань там не бiльше, нiж в аналогiчних державних установах. Деякi не дуже обтяженi фiзичною i розумовою працею особи витрачають роки свого життя, щоб довести суспiльству невилiковнiсть або тяжкiсть своє хвороби - зазвичай це вимагає вiд правдошукача неабияких фiзичних зусиль, i у випадку, коли зв"язки потенцiйного убогого не дуже мiцнi, така епопея - пусте марнування часу. До керiвникiв медичних закладiв доведенi квоти та нормативи кiлькостi тяжких хворих на тисячу здорового населення, отже, медичнi заклади дають цiлком реалiстичну картину про здоров"я цiє групи населення.
Не таким простим є встановлення реального стану здоров"я на мiських околицях, тим бiльше за межами столицi. Слiд зазначити, що мiсцевим законодавством громадянину гарантовано безкоштовне надання медичних послуг виключно за мiсцем реєстрацi. В полiклiнiчних установах столицi, що розташованi вже за третiм кiльцем зазвичай штати недоукомплектованi через нестачу бюджетних коштiв, i на всю установу працює в кращому випадку троє чи четверо лiкарiв. Це не дає можливостi зiбрати консилiум, проте цим громадянам ще пощастило мати лiкарську допомогу. Далi вiд центру полiклiнiк взагалi не передбачено, працюють фельдшерськi пункти. Така саме ситуацiя в iнших великих мiстах. Що ж до сiльських районiв, тамтешнє населення отримує допомогу вiд шаманiв та знахарок, якi зарахованi позаштатними працiвниками мiнiстерства охорони здоров"я. Заробiтно платнi вони не отримують, проте й вiд сплати за право займатися спадковим фахом звiльненi. Кiлька рокiв тому розглядався прожект побудови полiклiнiчних закладiв в периферiйних районах, але мiнiстр, побачивши лише кошторис будiвельних робiт з серцем зазначив тодi, що зо такi грошi можна з усiх фельдшерських пунктiв i знахарських хатинок зробити лялечку, чим мiнiстерство дотепер i займається. Нестача медичних закладiв для бiдних острiв"ян компенсується розвитком фармакологi, а саме тiє галузi, що виробляє знеболюючи засоби. Занизькi цiни на такi препарати дають вiртуозам фiзично роботи, легко тамуючи симптоми, плiдно працювати до само своє смертi - в якому б вiцi така прикрiсть кождого з них не спiткала. Статистика ж продовжує вiдзначати нечувану мiцнiсть здоров"я серед бiдних прошаркiв населення i водночас занизьку тривалiсть життя - над вивченням цього парадоксу вiддавна працюють мiсцевi вченi вiд медицини. Мене дуже здивувало, що попри таку майже герметичну вiдокремленiсть острова вiд зовнiшнього свiту, СНIД не тiльки iснує в кранi, рiвень iнфiкованих у вiддалених районах вищий, нiж навiть в кранах центрально Африки. При цьому серед найбiднiших верств населення панує думка, що захворювання це не є смертельним.
Без зайвих проблем статус убогого отримують тi мешканцi неблагополучних районiв, що були втратили здоров"я при виконаннi державних обов"язкiв, для яких роль консилiуму вiдiграє медична комiсiя. Окрiм права на милостиню, убогi отримують невеличку суму грошово допомоги, що дорiвнює одному профмiнiмуму або дев"яноста дев"ять вiдсоткiв пенсi за вiдпрацьованi сорок рокiв трудового стажу. Хоча суми цiє вистачає на оплату дуже скромного iснування, жоден з вищих, що має вiдповiдний статус, вiд отримання цих коштiв жодного разу не вiдмовився, що свiдчить не про жадiбнiсть багатiв, а про принциповiсть вищого класу в усiх життєвих дрiбницях i вмiннi завжди вiдстоювати власнi права для прикладу представникам iнших прошаркiв населення.
На островi обов"язкова для всiх загальна середня освiта. Безкоштовна вона, як i медицина, за мiсцем реєстрацi батькiв дитини. Для дiтей елiти є вже названа Вища Гiмназiя i прирiвнянi до не за рiвнем акредитацi сiм Вищих Лiцев - по одному в столицi i ще шести адмiнiстративних центрах провiнцiй. Випускники цих навчальних закладiв мають змогу навчатися не лише в вишах пiдшатрово терри, а й в будь-якому вищому навчальному закладi свiту в спосiб, вже описаний мною ранiше. Зрозумiло, кiлькiсть навчальних мiсць в закладах найвищого рiвня обмежена i в деякi роки замала навiть для вищо дiтвори. Середнi школи в центральних районах столицi та великих мiст за рiвнем професiйностi педагогiв не вiдрiзняються вiд елiтних, хiба що роки навчання не зараховуються учневi до стажу держслужбовця. Деякi представники елiти, маючи змогу навчати своє чадо в Гiмназi чи Лiце, навмисно зараховують дитину до однiє з центрових шкiл, де рiвень викладання певного потрiбного в майбутнiй кар"єрi предмета вищий. Якщо ж до тако школи захочуть зарахувати свою дитину батьки з мiських окран, м треба буде сплатити за навчання повну вартiсть витрачених на учня коштiв, хiба що хтось iз пiдцентрованих районiв погодиться вiддати свою дитину за обмiном на навчання в нетрi. Середньою донедавна в кранi вважалася десятилiтня освiта, але двадцять рокiв тому був прийнятий закон, що прирiвнював до середньо семирiчну освiту. Це були вимушенi заходи, спричиненi браком коштiв на освiтянськi потреби i неможливiстю укомплектувати викладацький штат у школах, якi розташованi у вiддалених районах мiст i в селах, де зазвичай на одну адмiнiстративно-територiальну одиницю призначається один педагог. Бути вчителем в школах, наближених до центру i престижно i вигiдно, чого не можна сказати про школи у вiддалених районах. Тамтешнi дiти, як i хнi батьки, в переважнiй бiльшостi не бачать вiд освiти користi в подальшому життi, отже ставлення до навчання проектується на самих викладачiв. Наразi розглядається законопроект, iнiцiйований мiнiстерством освiти на вимогу саме вчителiв, що працюють у вiддалених районах про визнання середньою чотирирiчно освiти. Головною обставиною, що спонукає до його розгляду, є вже не брак коштiв, а шалена пiдлiткова злочиннiсть, осередками яко стають саме школи, як штучно утворенi колективи пiдлiткiв, зiбраних до купи невiдомо навiщо. Вчительство на островi є професiєю переважно жiночою через занизький рiвень оплати працi, щоправда, з наближенням до благополучних районiв вiдсоток чоловiкiв серед викладацького складу збiльшується. Однiєю з унiкальних особливостей кадрово полiтики мiнiстерства освiти є, попри незаполiтизованiсть бiльшостi громадян крани, обов"язкове членство в правлячий на теперiшнiй час партi. Ця вимога не зафiксована в жодному законi чи пiдзаконному актi, але виконується беззаперечно. Як перед фрайдiвкою не постає питання, чи треба злягатися зi старим хозлом для збереження сякого-такого соцiального статусу, так вчитель чудово розумiє, що не маючи партiйного квитка вiн навiть свою посаду довго не обiйматиме, а на якесь кар"єрне зростання годi й сподiватися. Останнi десятилiття в кранi панує полiтична стабiльнiсть, але старi досвiдченi педагоги дотепер зберiгають в хатнiх схованках кiлька рiзних партквиткiв. Вимоги чиновникiв вiд освiти до морального облiку рядових освiтян вже давно не змiнювалися з переходом влади, а, зважаючи на малопрестижнiсть професi, люструвати вчителiв було б справжньою дурницею.
По закiнченнi семирiчки всi без виключення абiтурiєнти мають право на безкоштовне навчання в так званих напiввишах - закладах, диплом яких урiвнює хнiй статус з випускниками Гiмназi i Лiцев i надає право продовжувати освiту. Iснує перелiк осiб - вищих i деяких владних чи привладнених, що мають особистi заслуги перед вiтчизною, i дiти яких мають право на вступ до будь-якого навчального закладу поза конкурсом. Всi iншi, вступаючи до напiввишу, повиннi витримати низку iспитiв, серед яких перевiрка не лише iнтелектуальних здiбностей, але й психологiчно збалансованостi особистостi. Обґрунтований такий жорсткий вiдбiр тим, що пiдлiтковi колективи найжорстокiшi до свох членiв, особливо до слабких або бiдних. Отже, яким би розумним не був хлопець з мiсько окрани, вiн повинен бути готовим до ролi аутсайдера серед свох значно багатших однокашникiв i мати дуже стiйку психiку i сильну волю до життя, щоб завдяки iнтелекту продертися в тi прошарки суспiльства, якi об"єктивно не для нього. Тому деякi вступнi екзамени до напiввишiв чимось нагадують армiйську муштру.
Дiти, якi не пройшли iспитiв, оголошуються дубезними i непридатними до навчання у галузi високо науки, та за наявностi батькiвських коштiв або спонсорiв можуть продовжувати освiту в профвишах. Якщо ж батьки, попри провальнi iспити, вбачають у свого чада тягу до науки i наполягають на його навчаннi саме в напiввишi, таким пропонують перевiрити свою дитину на наявнiсть особливих здiбностей. Для цього голову пiдлiтка пiд свинцевим ковпаком розмiщують в особливий агрегат аурометр i опромiнюють Х-промiнями. Потiм з негативу пiд рiзними кутами iз вiдповiдними свiтлофiльтрами робиться низка кольорових зображень. На спецiальному засiданнi науково ради за участi запрошених фахiвцiв-уфологiв всi фотознiмки ретельно розглядаються i аналiзуються на наявнiсть в аурi дитини синього кольору. Якщо синiй, а ще краще - фiолетовий колiр знаходиться бодай на одному з зображень, пiдлiток з розряду дубезних колегiальним рiшенням науково ради переводиться до розряду особливих i теж зараховується до напiввишу. Обстеження на аурометрi згiдно закону платне, вартiсть його в залежностi вiд вiдношення кiлькостi абiтурiєнтiв до кiлькостi навчальних мiсць, варiюється вiд двох до п"яти тисяч американських доларiв в еквiвалентi. Нiхто не має права завадити пройти таку процедуру навiть пiдлiткам з бiдних родин, звичайно, якщо у них знайдеться вiдповiдна сума грошей. Серед мiсцево науково i навколо науково iнтелiгенцi популярним є вислiв:
"У кого немає анi зв"язкiв, анi мiзкiв, анi грошей - таким до науки зась".
Впродовж навчання в напiввишi - зазвичай це вiк вiд п"ятнадцяти до дев"ятнадцяти рокiв - пiдлiток отримує те коло зв"язкiв, на яке спиратиметься все життя. Вища освiта є платною, фiнансує зазвичай сiм"я, але трапляються випадки, хоча i нечастi, коли потужна корпорацiя накладає оком на здiбного юнака чи дiвчину i вкладає кошти в його() кар"єрне зростання. Платити за подальше навчання може й держава, обмежена лише наявнiстю бюджетних коштiв пiсля проплати за навчання дiтей вищих, владних i привлднених - процедура отримання студентом державних коштiв на навчання аналогiчна процедурi отримання милостинi комунально. Багато талановитих випускникiв продовжують навчання у бельнiбарбiйських закладах на континентi. Мiсцевi ж вишi майже не дають знань, хоча формально в дипломах хнiх випускникiв проставленi оцiнки з найскладнiших дисциплiн. Зайвих людей туди не приймають - гарантiєю цього є платнiсть навчання. Ганебна практика приймати i навчати безоплатно тих, хто з вiдзнакою закiнчив напiввиш була припинена рокiв iз десять тому, коли викрився лукавий пiдступ одного студента iз вуличних, напiввишевського вiдмiнника, який отримав омрiяний багатьма диплом, майже не приходячи до тями. Цей вискочка пiд час навчання мiцно пiдсiв на легкi наркотики, що i збило з пантелику викладацький склад iнституту, адже саме до цiє згубно звички долучаються майже всi високороднi парубки у вищому навчальному закладi. Грошi на дур самозванець заробляв, пишучи в короткi перiоди вимушено абстиненцi дипломнi та курсовi роботи свом багатшим однокашникам. За пiвроку до випуску хлоп остаточно порвав iз наркотиками, що дало йому змогу за чотири мiсяцi просвiтлення пройти весь курс по всiх дисциплiнах. Пiдлий намiр було викрито вже пiсля отримання диплому, коли нiхто iз навколо наукових посадовцiв не спромiгся визначити, чих вiн все ж таки буде. Треба вiдзначити прояв гуманiзму з боку керiвництва мiнiстерства освiти стосовно розумника, якому диплом прирiвняли до профвишевського, самого зухвальця долучивши до сумлiнно працi в промисловому регiонi, одночасно пiдсиливши заходи щодо недопущення вуличних до вищо освiти. Тепер це такий собi iнкубацiйний перiод для дiтей гiдних людей, що готуються поринути в доросле життя: для хлопцiв несiмейних є всi можливостi весело провести час, для дiвчат - останнiй шанс влаштувати особисте життя серед рiвнi, для одружених же - найкращий перiод для народження первiстка, а може i кiлькох бажаних дiтей. Тому справжня боротьба за мiсце пiд привладненим сонцем розгортається саме в напiввишах.
Враховуючи раннє статеве дозрiвання, на островi дозволяється брати шлюб з шiстнадцяти рокiв, а дiвчатам у разi нагально наочно необхiдностi - з чотирнадцяти. Отже велика частина шлюбiв - як рiвних так i мезальянсiв - формуються i навiть реєструються саме пiд час навчання в напiввишах. Також тут йде вiдбiр фрайдiвок для найвпливовiших можновладцiв i найзаможнiших багатiв - це досить стрiмка кар"єра для амбiтно i не дуже багато дiвчини. В молодi роки гормони зазвичай перемагають розум - законодавцiв цей бiк молодiжного життя зацiкавив з точки зору головного принципу iснування кланiв: пильнувати сiмейне надбання. Якщо через необачнiсть завагiтнiє донька впливових батькiв, а батько майбутньо дитини не розглядається як потенцiйний зятьок, дитини зазвичай не зрiкаються, цивiльний кодекс визначає соцiальний статус байстрюка на рiвнi статусу його матерi. Тiєю самою презумпцiєю користуються, коли не вбережеться дiвчина, в яко не склалися очiкуванi серйознi стосунки iз парубком з верхiв. За мiсцевими законами батьки несуть рiвну вiдповiдальнiсть за виховання дитини, отже молода мати має право вимагати вiд бiологiчного батька грошовi кошти, сума яких не вища, нiж витрачена нею самою на дитину (це треба довести документально) i не нижча, нiж половина прожиткового мiнiмуму встановленого законодавчо для вiдповiдного вiку. В кранах, якi вважають себе цивiлiзованими, такий розрахунок суми алiментiв напевно спричинив би ґвалт серед правозахисникiв. Насправдi ж цей закон, прийнятий, безперечно, на захист iнтересiв правлячого класу, грає на користь дитини, унеможливлюючи нечистим на руку матусям паразитувати на власному чадi. Будь-яка фертильна пройдисвiтка знає наперед, що вiд бiологiчного батька, ким би вiн не був - волоцюгою чи магнатом - законним шляхом може отримати однакову суму, розмiр яко залежить виключно вiд не само. Проте в бiльшостi випадкiв такi ситуацi розрулюються без втручання судово влади - якщо бiологiчний батько через певнi причини одружитися не може, але дитину визнає, вiн може або забрати на виховання, або, якщо довiряє матерi своє дитини, сплачувати й грошовi кошти, обмеженi лише фiнансовими можливостями сiм" i умовами особисто домовленостi. Взагалi святенництво не притаманне острiв"янам, i втiхи плотського життя забороненим плодом не вважаються. Обiзнанi щодо походження дiвчат парубки наперед знають, яка з них може бути об"єктом лише млосного зiтхання i красивого упадання, а з якими церемонитися не варто. Але на островi звикли дотримуватися того правила, що згода жiнки є обов"язковою умовою для iнтимно близькостi мiж представниками рiзних статей, тому, щоб мати уявлення про таку делiкатну сферу людських стосункiв, слiд вiдзначити особливостi ментальностi саме тамтешнього жiноцтва. Сексуальнi стосунки iз чоловiками, що стоять вiд народження вище них в суспiльнiй iєрархi, є не те щоб обов"язковими, але кожна дiвчина пишається кiлькiстю таких зв"язкiв в дошлюбному життi, неначе фанатка музичного гурту кiлькiстю автографiв улюбленого спiвака. Побратися iз сексуальним партнером або навiть стати його утриманкою небагата дiвчина має шансiв не бiльше, нiж попелюшка вполювати персонального королевича. Та вiдмовляти вищим або навiть багатим привладненим вважається серед мiсцевих дiвчат неетичним. Отже, якщо багатенький панич накладе оком на якусь дiвулю - можна не сумнiватися, що мiж ними вiдбудеться те, до чого спонукає природа, всi ж вагання i вихиляси юно панянки є нiчим iншим, як адаптацiєю до сучасних умов старовинного танцювального ритуалу. Якщо ж мажор виявиться тюхтiєм i, сприйнявши за серйоз першу ритуальну вiдмовку, припинить домагання, така його поведiнка може навiть образити чесну дiвчину. Прискiпливiсть молодо красунi до потенцiйного партнера зростає прямо пропорцiйно зниженню його суспiльного рейтингу, до залицяльникiв же, бiднiших за себе, дiвчина порядна (або та, що хоче такою вдаватися) висуває настiльки жорсткi вимоги, неначе обирає не партнера на статевий акт, а достойника до майбутньо беатифiкацi. Але ще екзотичнiшою видасться читачевi поведiнка тамтешнiх тещ - як реальних так i потенцiйних. Переважна бiльшiсть матусь ще з початку статевого дозрiвання навчають донь, щоб, боронь боже, не проґавити власне щастя, без вагань вступати у сексуальнi стосунки iз багатим залицяльником, якщо ж молоду дiвчину не фiгурально, а буквально верне поруч iз ним внаслiдок синдрому сексуально несумiсностi, то самi запропонують легкi наркотичнi засоби для тамування фiзiологiчно гидливостi у своє дитини, а от бiднiших за себе парубкiв тещi повчають взагалi не сприймати за осiб чоловiчо статi. Донечки в пошуку зазвичай до маминих порад не дуже дослухаються, i це частiше сприяє влаштуванню особистого життя, нiж псує його. Особливiсть жiночо долi на островi, як це не прикро, полягає в необхiдностi продати свiй товар за цiною найоптимальнiшою. Це, боронь боже, не закид тамтешнiм жiнкам, просто коли на ринку бажаючих взяти шлюб жiнок такий надлишок пропозицi, мимоволi почнеш мiркувати економiчними категорiями. Якщо повi продаються щодня, отримуючи кожного разу невеличкi кошти, то дiвчинi, яка на ярмарку наречених позицiонує себе порядною, слiд здiйснити принаймнi одну для не само доленосну оборудку. Тому, попри молодий вiк, кожна дiвчина на островi, нiби той бiржовий маклер, вичiкує на свiй товар найсприятливiшо ринково кон"юнктури, вважаючи за найбiльше для себе добро вполювати того ведмедя, який до весiлля мав би себе за бика. I зробити це слiд якнайшвидше, оскiльки на островi такий клiмат, що з роками не сприяє збiльшенню цiни наречено. Молодi ж хижачки, нахабно досягаючи статево зрiлостi, наступають на п"яти, небезпiдставно погрожуючи увести просто iз стiйла вже пiдгодованого i майже приборканого парубка. Реальна самооцiнка - це те, що в бiльшостi випадкiв допомагає не перетримати свiй товар, бо така перебiрлива дiвиця може, просидiвши кiлька рокiв в очiкуваннi свого принца на бiлому "Ламборджiнi", в рештi решт задовiльнитися продавцем шаурми iз зеленим "Матiсом" у приватнiй власностi. Тому поради рiдно неньки, яка свою дитину безмежно любить i через це не може оцiнити об"єктивно, ставитися до бiльшостi залицяльникiв зверхньо, можуть зiграти злий жарт iз молодою дiвчиною.
Самий факт навчання в напiввишi, як i отриманий по закiнченнi диплому, не дає нiяких гарантiй щодо працевлаштування i жодних переваг в кар"єрi. Такий навчальний заклад - своєрiдний тонкий сегрегацiйний фiльтр мiж прошарками суспiльства. Якщо до напiввишу ще може потрапити випадкова вулична людина, то продовження навчання, а вiдповiдно i кар"єрного зростання, гарантовано або тим, хто вiд народження належить до вищих прошаркiв суспiльства, або тим, хто згоден все своє життя покласти на укорiнення серед привладнено поганi. Таких цiлеспрямованих вуличних хлопцiв та дiвчат на островi називають пiдзолоченою молоддю.
Слiд розповiсти ще про один варiант розвитку долi пiдзолочених вихованцiв напiвсереднiх-напiввшщих учбових закладiв. Випускниковi напiввишу, який не має родинних зв"язкiв i не спромiгся за роки навчання притулитися до якось сiм", клану чи корпорацi, що в умовах життя на островi майже тотожнi поняття, можуть зненацька зробити на перший погляд дуже привабливу пропозицiю: стати керiвником або головним бухгалтером нещодавно створено або деякий час працюючо фiрми. Це не привiд занадто пишатися собою - зазвичай на матерiально вiдповiдальнi посади без будь-якого досвiду роботи за фахом беруть людину, яка вiдповiдатиме за порушення закону справжнiми господарями контори. Такий спосiб уникнути прикрих наслiдкiв бурхливо дiяльностi називається "взяти людину за бугая". Термiн запозичений у мiсцевих скотарiв, з яких окремi спритники часом не каструють певну кiлькiсть м"ясних бичкiв, намагаючись втиснути рогатий товар недосвiдченим i бiдним на грошi селюкам за плiдникiв.
На роль "бугая" пiдшуковують зазвичай чоловiчка, який не здається дуже розумним, проте навiть вiн розумiє, що доля його сумна i невдячна. Швидше за все фiрма, яка винаймає його на високу посаду, або була створена задля вiдмивання брудних коштiв, або збанкрутiла внаслiдок халатностi чи то реалiзованих злочинних намiрiв когось iз керiвництва. В такому випадку взятий "за бугая" отримає чималий термiн ув"язнення. Але це ще не найгiрший варiант для молодого призначенця: в мiсцях позбавлення волi вiн може вийти на зв"язки з такими людьми, що сприятимуть його кар"єрi вже як крисуванця, чином вiн напевно обiйде квартальних держиморд, здатних лише трусити дрiб"язок з перебуваючих напiдпитку трударiв. Трагiчною буде доля "бугая", якщо його фiрма-роботодавець намагалась заволодiти майном або грошима якогось клану. Тодi реальних хазяв компанi теж шукатимуть, але можуть i не знайти, офiцiйного ж керiвника позбавлять життя в будь-якому разi - за неповагу. Але трапляються випадки, хоча дуже зрiдка, коли взятий "за бугая" хлоп"яга зумiв ошукати i пiдставити свох наймачiв - в такому випадку вiн є не тiльки людиною дуже розумною, але й неперевершеним актором, здатним тривалий час вдавати з себе недолугого телепня. Тодi ним неодмiнно зацiкавиться Служба Держбазпеки, щоб не скнiти такому талантищу.
Роздiл V. Найцiннiший продукт республiки. Автор оглядає i дослiджує промислове серце крани i стає спiвзасновником i почесним головою приватного фонду.
Все моє враження про острiв Лаґґнеґґ складалося пiд впливом iнформацi з рiзних джерел. Це власнi спостереження, розмови з мiсцевими мешканцями i вивчення документацi з показниками соцiально-економiчного розвитку, статистичними даними тощо, а також публiкацi в друкованих засобах масово iнформацi, радiо та телевiзiйнi новини. Доступ до документiв суворо звiтностi я мав завдяки моєму впливовому товаришу, лише iнодi треба було зачекати для узгодження допуску. Так не одразу я отримав iнформацiю про найпотужнiшу галузь тамтешньо промисловостi. Я вже повiдомляв, що цю галузь називають переробною, хоча насправдi це смiттєпереробна промисловiсть. Засоби масово iнформацi, так саме i урядовi речники, не роблять з цього велико таємницi, проте i не наголошують повсякчас. Смiття тут гонорово називають найцiннiшим продуктом республiки, хоча в загальному технологiчному процесi воно виступає швидше продуктом промiжним, а для переробно промисловостi взагалi є сировиною. Кiлька десятилiть тому була навiть проведена через парламент законодавча iнiцiатива, щоб спiкер, мавпуючи свого колегу з батькiвщини пана Гуллiвера, сидiв на мiшку саме з цiєю сировиною, проте вже за тиждень полiтика почала смердiти без всяких метафор, тож вiд креативу довелось вiдмовитися. Згiдно з даними Департаменту Статистики, якi я мав нагоду вивчати, в останнi десять рокiв доля переробно промисловостi в загальному обсязi нацiонального продукту складала вiд сорока до сiмдесяти вiдсоткiв. Першою моєю думкою була недовiра до надано менi iнформацi, адже жодна крана не може виробляти стiльки смiття, i я не був далеким вiд iстини, хоча й помилявся щодо фальсифiкацi даних. Переважну бiльшiсть сировини для переробникiв постачає Бельнiбарбiйська iмперiя, економiка яко вдесятеро потужнiша за лаґґнезьку, окрiм того розподiл населення територiєю велико держави неоднорiдний. Переважна кiлькiсть людей мешкає в мiстах-мiльйонниках на пiвнiчному узбережжi континенту, тобто вiддiлена вiд острова лише протокою, що в найвужчому мiсцi має чотири з половиною морськi лiги завширшки. Придатного для життя мiсця на цiй сторонi великого континенту замало, щоб марнувати його пiд звалища, тому смiттєвози в iмперських мегаполiсах не вивалюють свiй вантаж одразу за мiстом, а звозять в єдиний на все узбережжя товарно-експортний порт. Там вiдходами без будь-якого сортування завантажуються гiгантськi пороми, що безперервно вiдвозять свiй вантаж, який прибуваючи до лаґґнезького берега набуває статусу сировини. Якщо в деяких засобах масово iнформацi острiв iнколи називають смiтником iмперi або помийницею, то це не зневага до тубiльцiв, а комплiмент мiсцевiй владi, яка спромоглася так ефективно зорганiзувати виробничий процес утилiзацi вiдходiв свого великого пiвденного сусiда. Вже за кiлька рокiв транспортування сировини планується модернiзувати, для чого розроблений детальний план будiвництва смiттєпроводу "Братерство", який у виглядi гiгантського моста стане над протокою у найвужчому мiсцi i безупинно рухатиме товар на величезному конвеєрi. За наявностi полiтично волi з обох бокiв це справа вже найближчого майбутнього.
З лаґґнезького товарно-iмпортного порту починається промисловий регiон крани, який складається з велико кiлькостi спецiалiзованих промислових зон (промзон), з"єднаних залiзничною гiлкою - на островi функцiонує лише товарна залiзниця. Переробка iмпортованого смiття починається майже одразу пiсля розвантаження поромiв. Величезнi терени бiля моря засiянi сировиною, яку починають сортувати й завантажувати в товарнi вагони. Колiя прорiзає острiв майже на сто миль вглибину i на узбiччях в кожнiй спецiалiзованiй промзонi, що метастазами розповзаються вiд залiзницi, вiдчiплюються вагони з певного роду попередньо вiдiбраним видом смiття. Ще бiля моря при сортуваннi вiдбираються тi речi, що не зовсiм втратили товарний вигляд i можуть бути пiсля невеличкого ремонту використанi як одяг чи взуття.(До речi, власники цiє галузi переробки пролобiювали закон, який забороняє ввезення до крани товарiв, що в iнших кранах називаються second-hand). Також серед побутового мотлоху iнодi знаходять продукти харчування, що х багатi вважатимуть зiпсованими, але при достатнiй термiчнiй обробцi можуть вживатися внутрiшньо, особливо представниками низших прошаркiв населення. Адже медичними дослiдженнями лаґґнезько Академi вiдкрито i статистикою доведено, що шлунково-кишковий тракт у рiзних соцiальних груп по-рiзному перетравлює жу. Пiд впливом корпорацiй, якi займаються переробкою харчових вiдходiв на островi повнiстю лiквiдовано санiтарна служба i скасованi будь-якi нормативи максимально припустимих концентрацiй хiмiчних речовин в продуктах харчування. Завдяки цьому великi оптово-роздрiбнi мережi iмперi тепер не мусять знищувати продукти, в яких сплинув термiн придатностi, а можуть за безцiнь, але таки продати цi товари в Лаґґнеґґ. Зняття обмежень також спонукало розвиток на островi власно харчово промисловостi, зокрема птахiвництва. Для вирощування iндоперепiлок, яких там розводять як у нас курей, з континенту була завезена завелика партiя комбiкормiв, єдиним недолiком яких був надмiрний( в 200 разiв вищий за норму) вмiст деяких видiв хлорованих вуглеводнiв. Корми бельнiбарбiйська корпорацiя подарувала безкоштовно, наполiгши на сплатi лише транспортних видаткiв та вивiзних митних зборiв; єдиною умовою було регулярно надавати вiдомостi про стан здоров"я споживачiв пташиного м"яса.
Повертаючись до сортування, треба вiдзначити, що на первинному етапi серед смiття можна також знайти цiннi речi, навiть випадково готiвку. Якщо серед смiття трапляються кабелi з жилами iз кольорових металiв, спалювання ПВХ-iзоляцi здiйснюється тут же. Вироби з чорних металiв також вiдокремлюються. Далi безлiч технологiчних процесiв використовується для виробництва нацiонального продукту. З речовин, якi мiстять бiлок, роблять завалочний газ i бiогаз, в великих ямах, що нагадують силоснi, перегниває майбутнiй штучний торф, з видiлених паперових вiдходiв виготовляють картон i обгорточний папiр, з вiдiбраних пластмас i полiетилену виплавляють або випресовують простi будiвельнi матерiали. Особливо пишаються мiсцевi iнвестори налагодженою лiнiєю з переробки пластикових пляшок, якi тут сортуються за кольорами, потiм на високотехнологiчнiй апаратурi з отримано маси сучать нитки, з них виробляють синтетичну тканину для виробництва дуже дешевого одягу(хазя цiє лiнi теж лобiювали заборону секунд-хенду). Вiднедавна налагоджено постачання радiоактивних вiдходiв для подальшого захоронення. Для заспокоєння мiсцевих мешканцiв, Логадiйська медична академiя попередньо провела низку дослiджень i оприлюднила вражаючи результати. Виявилося, що радiоактивне випромiнення не лише не спричиняє онкологiчних захворювань, а навпаки лiкує тi, на якi людина вже хворiє i робить профiлактику наперед всьому органiзму. Отже, мешканцi регiонiв, де розташованi могильники таких речовин, безкоштовно отримують ту дозу опромiнення, за яку заможнi громадяни платять великi грошi. Працiвники з бельнiбарбiйським громадянством а також вища i середня ланка обслуговуючого персоналу з лаґґнезького боку не беруть участi в процесах транспортування i утилiзацi радiацiйного непотребу виключно через притаманний м гуманiзм, не бажаючи позбавляти найбiднiших свох пiдлеглих чудодiйного i безкоштовного лiкування.
Всю цю iнформацiю я отримав з профвишевських пiдручникiв, та рiзних перiодичних видань, що не захищенi таємним грифом. Мене здивувало, що майже нiхто з мох спiврозмовникiв - помешканцiв центру столицi - не мав чiткого уявлення про те, що саме виробляють у промислових зонах, не кажучи вже про особливостi технологiчного процесу. Моє прохання вiдвiдати бодай одну з зон мiй провiдник сприйняв без ентузiазму, проте не вiдмовив на вiдсiч. Потрiбен був лише час на узгодження перепусток i отримання в тимчасове розпорядження спецiалiзовано автiвки, оскiльки власно йому було шкода псувати - новенький Lexus, отриманий ним в користування замiсть викуплено i подаровано старшому синовi моделi BMW, мiг пiсля тако подорожi зовсiм втратити представницький вигляд. Другого сiчня 2008 року на всюдиходi спецiального призначення, що за конструкцiєю нагадував гiбрид бронетранспортера i позашляховика, ми вирушили до промзони, що мала стати об"єктом мох спостережень. Персонал займається там переробкою i остаточним захороненням високотоксичних вiдходiв хiмiчно промисловостi. Мiсцеве законодавство не встановлює жодних норм, що регламентували б ввезення таких вантажiв на острiв, вiдтак Лаґґнеґґ називають не тiльки санiтарним, а ще й екологiчним офшором. В документах метою нашого пересування зоною обмеженого доступу була оголошена "екскурсiя", об"єкт був обраний мом повожатим не випадково: пiдроздiл Державно Охорони там очолював його однокашник по Академi Державно Безпеки, отже прийом мав бути доволi гостинним. Прохавши блокпост, розташований на кордонi промислового регiону, водiй всюдихода наказав нам нi в якому разi не вiдчиняти вiконця автiвки i тримати напоготовi дихальнi респiратори на випадок розгерметизацi кабiни. Мiй знайомий, хоч i був набагато вищий за чином, iнструкцi дослухався i радив те саме зробити менi. За кiлькадесят кiлометрiв зди мене були налякали потужнi вибухи, але я миттєво був заспокоєний звiсткою, що йде планова утилiзацiя привезених нещодавно боєприпасiв, списаних з озброєння бельнiбарбiйсько армi через сплив термiну придатностi. Пiд час перезду менi коротко розповiли про уклад життя i план розташування об"єктiв, що є унiверсальними майже для всiх промзон, з поправками лише на специфiку виробничого процесу.
Принципова схема об"єкту, що iменується промисловою зоною, вiдтворює модель столицi, вже описану мною ранiше. Окрiм розмiру i чисельностi помешканцiв, рiзниця полягає в тому, що зона має єдине кiльце, марковане не автодорогою, а огорожею з колючого дроту з вежами по кутах. Всiх зайнятих у виробничому процесi роздiляють на двi великi грипи - персонал i контингент. Всерединi кiльця розташованi житловi примiщення для персоналу. Щiльна охорона внутрiшнього мiстечка зумовлена можливими актами невмотивовано агресi з боку окремих представникiв контингенту - такi випадки перiодично трапляються. Взагалi промзони - скопичення людей, не обмежених в пересуваннi, для вiльно працi, доступ контингенту до внутрiшнього простору теж можливий за умови наявностi перепустки. Зовнiшнього обмеження взагалi не iснує. Контингент складається переважним чином з мiсцевих поселян: влада крани, виборюючи зменшення собiвартостi виробничого процесу, не переймається витратами на вiдселення мешканцiв районiв, що х поступово поглинає промисловий регiон. Залишенцi складають основу того прошарку населення, робоча сила i саме життя якого майже безкоштовнi. Iнодi до них долучаються висланi на поселення карнi злочинцi, або люди з мiст, що позбулися реєстрацi внаслiдок власно недбалостi або неналежно сплати обов"язкових платежiв. Долучитися до лав контингенту вдається далеко не кожному з мiсцевих: керiвництво промзон не розширює занадто штати найманих працiвникiв. До того ж iснує резерв майже безкоштовно робочо сили у виглядi освiтнiх закладiв: у разi необхiдностi на смiття можуть мобiлiзувати всiх учнiв мiсцевих шкiл вiком вiд десяти рокiв пiд проводом вчителiв, яким партiйна дисциплiна не дозволяє вiдмовити державнiй людинi. В кожнiй зонi є штатний iнспектор з найму контингенту, який може мати одного чи двох помiчникiв-рекрутерiв з числа шанованих мiсцевих авторитетiв. Контракт, який пiдписується обов"язково обома сторонами, мiг би видатися правозахисникам зовнiшнього свiту занадто суворим, якщо не знати специфiки виробництва i того, що документально не регламентується. Так в стандартному трудовому договорi встановлений дев"яностагодинний робочий тиждень, отримання робiтником харчування на суму, еквiвалентну десяти американським доларам на мiсяць, заробiтна платня на рiвнi 25% профмiнiмуму а також система штрафiв за порушення трудово дисциплiни, сума найменшого з яких в рази перевищує встановлений робiтниковi оклад. Це не означає, що керiвництво зон настiльки жадiбне й недалеке, щоб не розумiти неможливiсть ефективно роботи в таких умовах. Контракт складається не для того, щоб його умови виконувалися буквально, це просто жупел для найманця: мовляв не дотримуєшся джентльменських угод з роботодавцем - до тебе застосують тi заходи, на якi ти сам погодився. Зазвичай розумнi представники керiвництва не дуже прискiпуються до нижчих, задовольняючись тим, що виробничий процес йде не гiрше, нiж на iнших промзонах. Iнколи серед персоналу з"являється зануда-висуванець, який через власну необiзнанiсть або вiдверту тупiсть починає вимагати вiд пiдлеглих чiткого виконання всiх пунктiв трудово угоди. Мiсiя керiвника кадрового вiддiлу промзони - своєчасно розпiзнати такого спритника i перевести на вакансiю, що не пов"язана з мiжлюдськими контактами, або взагалi розiрвати з ним контракт, поки з заповзятим трудiвником не трапився нещасний випадок на виробництвi.
Щодо занизько платнi - контракт не бреше нi на йоту, харчування також фiнансується за контрактом лише в кращому для робiтника випадку. Компенсують не отриману вигоду робiтники тiєю дiяльнiстю, що в багатьох iнших кранах класифiкувалась би як розкрадання державно(приватно) власностi або нетрудовi доходи. Формально i на островi такi дi не схвалюються, тому час вiд часу на кожнiй промзонi проходить повна ротацiя контингенту.
Оскiльки нормувати вмiст конкретно речовини в смiттi неможливо, а статистика по-перше вiдображує данi лише за попереднi перiоди, по-друге складається живими людьми, що вони не можуть не бути зацiкавленi в вiдображеннi якiсного складу сировини пiд певним кутом, то iснує можливiсть використання сировини не тiльки за призначенням. Частiше такi зловживання вiдбуваються на етапi первинно переробки на узбережжi, тому в тi кра дуже складно отримати призначення представникам персоналу, але в спецiалiзованих зонах iснують сво перспективи. Так майже всi дешевi товари на ринках мiст - неврахована сировина з промислових об"єктiв. Займатися цим контингенту неможливо без домовленостi з представниками персоналу, якi не так ретельно пильнують державне майно, як власну матерiальну зацiкавленiсть. Що ж до тiє промзони, яку ми вiдвiдали, там левову частку неврахованого доходу дають так званi "чорнi хiмiки". Я вже наголошував, що наркотичнi речовини на островi не забороненi, проте занадто дорогi для пересiчних громадян. Тому переважна бiльшiсть небагатих споживачiв вiддає перевагу токсикозамiнникам наркотикiв. На промзонi, де утилiзується хiмiчний непотрiб, вiднайти речовину з вiдповiдною формулою нескладно. Далi кiлька простих хiмiчних реакцiй - i товар не дуже високо якостi, зате недорогий, у вiдповiдних пакунках розходиться по великих мiстах. Токсичнi речовини споживаються як через дихальну систему, так i шляхом змiшування з алкоголем i iншими рiдинами перорально. Законопроект, що передбачає прирiвняння токсикоманi до наркоманi i вiдповiдальнiсть за протизаконний обiг токсичних речовин вже кiлька рокiв як поданий до парламенту, проте поки три пiдкомiтету - з питань оргзлочинностi, з питань моралi та з питань соцiального захисту i медицини - сперечаються, кому першому на розгляд буде поданий проект вiдповiдного закону, дiяльнiсть "чорних хiмiкiв" не вважається протизаконною, хоча й закону, за яким би цi дiячi оподатковувалися, теж не iснує.
Зовнiшнiй простiр промзони, окрiм мiсць компактного проживання контингенту i мiсця вивалу i вторинно переробки сировини, мiстить ще примiщення виробничих цехiв, де саме i вiдбувається виробничий процес. В цехах цiлодобово чергує охорона, попри те, що майже всi виробничi потужностi завантаженi i працюють безперервно. Необхiдна згiдно штатного розкладу кiлькiсть представникiв iнженерно-технiчного персоналу керує технологiчним процесом, також для виконання найтяжчих, найшкiдливiших i найбруднiших робiт на промислових об"єктах використовується тi представники контингенту, яких вважають робочою аристократiєю, деяких з них - найквалiфiкованiших - навiть не зачiпає ротацiя.
Внутрiшнє мiстечко, в"зд та вхiд до якого здiйснюється за перепустками, калькує у зменшеному виглядi центр великого мiста. Там мiстяться, окрiм квартир для персоналу, декiлька офiсних примiщень, гараж для службових i приватних автiвок, полiклiнiчний пункт, в самому ж центрi простору розташована будiвля для вищого керiвництва. В будь-якiй промзонi персонал згуртований за принципом пiдпорядкування в двi великi групи: iнженерно-технiчний персонал, що є спiвробiтниками вiдповiдного профiльного мiнiстерства, i охорона, пiдпорядкована Мiнiстерству Державно Безпеки. Були часи, коли на промзонах з метою економi коштiв охорону до виробничого процесу не долучали, проте це завжди закiнчувалося бунтами i рiзаниною, що влаштовували окремi несвiдомi представники контингенту. Кiлька десятилiть тому на базi економiчного i соцiологiчного обґрунтування були встановленi нормативи спiввiдношення кiлькостi державних охоронцiв до кiлькостi iнженерiв i до чисельностi контингенту. Варiант збiльшення заробiтно платнi контингенту i вiдмови вiд послуг служби охорони не розглядався, як наперед безглуздий. Розрахунки довели, що необхiдна кiлькiсть охоронцiв повинна вдвiчi перевищувати чисельнiсть iнженерiв i складати не менше двадцяти п"яти вiдсоткiв вiд середньосписочно кiлькостi контингенту.
Гуртожитки i квартири охоронцям та iнженерам надаються без розмежування за принципом пiдпорядкованостi, лише з урахуванням рiвня в службовiй iєрархi. Той самий принцип сповiдується найвищими посадовцями: начальнику промзони i керiвниковi служби охорони на час виконання ними посадових обов"язкiв надається в користування в рiвних долях центральна будiвля внутрiшнього простору промзони. Система очистки i кондицiювання повiтря в цiй будiвлi налагоджена i працює так якiсно i безвiдмовно, що два високодостойника можуть мешкати там з дружинами i навiть малолiтнiми дiтьми, звичайно, за умови, що члени сiм" не виходитимуть за межi будiвлi. Очiльники промислового об"єкта перебувають мiж собою в добрих дружнiх стосунках, тож покумитися мiж собою для них звичайна справа. Можливо саме тому в усiх промзонах спiльне помешкання керiвництва називають кумською хатою.
На порозi цiє само будiвлi нас радо зустрiв однокашник мого товариша - керiвник охорони, капiтан за вiйськовим званням, його вiрна любляча дружина вiддавала останнi розпорядження перед обiдом. Начальник зони перебував на той час в офiсi, а його дружина - у власно матусi в столицi, бо була при надi. Враховуючи специфiку виробництва, обидва подружжя волiли не тримати дiтей при собi, хоча мiкроклiмат в будiвлi за допомогою найсучаснiшо технiки створювався казковий, про що свiдчила наявнiсть зелено травицi i живих екзотичних рослин на галявинi внутрiшнього подвiр"я. Вiд отруйного повiтря хатину рятувала велика баня-полусфера з надмiцного скла. Вона вiдкривала внутрiшнє подвiр"я для доступу природного повiтря лише коли зовнiшнi датчики показували, що зовнiшнє середовище екологiчно безпечне. Таке траплялося нечасто - пiсля велико зливи i за вдало рози вiтрiв один-два рази на мiсяць. Страви, що нас ними пригощали, не поступалися якiстю кращим надкам з ресторану столичного п"ятизiркового готелю. Куховара подружжя возило з собою на будь-яке мiсце служби чоловiка, для уникнення бюрократично тяганини вiн мав чин лейтенанта Внутрiшнiх Вiйськ i формально займав вiдповiдну званню посаду. Єдине, що засмутило щирих господарiв - що я не вживав алкоголю, оскiльки вони, щоб створити приємне враження, дiстали з винницi дороге вино - такi марки в ресторанi готелю подають вiд п"ятисот доларiв за пляшку - i саме пiд цей божественний напiй кухар готував свою фiрмову м"ясну страву.
По обiдi з"явився заклопотаний начальник промзони, сповiстивши всiх про надзвичайну ситуацiю: в одному з цехiв стався викид токсично речовини, є людськi жертви, тож вiн наполегливо вiдмовляв вiд огляду об"єктiв зовнiшнього простору. Я й сам зрозумiв, що непорядно роздивлятися чуже нещастя, отже зголосився оглянути внутрiшнє мiстечко та й годi.
В межах кiльця перше, що впадає в око - дуже мала кiлькiсть жiнок. Роботи для них тут майже немає, до того ж промзона, яку ми вiдвiдали, належить до перелiку найнебезпечнiших для здоров"я виробництв, хоча на iнших зонах гендерне спiввiдношення майже те саме. Екологiчна обстановка в усьому промисловому регiонi така, що лiкарi радять будь-якому подружжю, з якого чоловiк де працювати туди, народжувати дiтей до небезпечного вiдрядження. Якщо ж там кiлька рокiв поспiль мешкатиме жiнка, шанси виносити i народити здорову дитину зводяться нанiвець. Попри це, деякi дружини дуть за чоловiками до промзон i на постiйне проживання - таких називають iнженерками, незалежно вiд того, одружена вона з охоронцем чи з технiчним працiвником. Сiмейним парам без зволiкань надають щонайменше окрему кiмнату в гуртожитку. Серед чоловiкiв, якi проживають в мiстечку з дружинами, рiвень подружнiх зрад найнижчий в кранi, i це не лише через несприятливий для чоловiчого здоров"я екологiчний фон. Якщо жiнка, попри всi вiрогiднi небезпеки, погодилась слiдувати за свом благовiрним в таке пекло, причиною цьому може бути або велике почуття, або повна безвихiдь. В будь-якому разi ця декабристочка є людиною сильно волi, здатною видряпати очi кожнiй шльондрi, яка зазiхне на крихку ланку суспiльства, а заразом прочухана отримає i шкiдливий благовiрний. Трапляється, пiдблядовують самi iнженерки, але, щоб стрибали в гречку хнi чоловiки - таке майже неймовiрно. Бiльшiсть дружин персоналу, якщо не має фiнансово можливостi лишатися в благополучних мiстах на час вiдрядження чоловiка в промзону(вiд трьох до п"яти рокiв) мешкають у спецiальних гуртожитках, що розташованi близько до меж промислового регiону. Чоловiк має право на десятидобову вiдпустку до своє дружини щонайменше раз на рiк. Через прогресивне ставлення до статевого життя сторiн шлюбу деяких помешканок, такi гуртожитки називають хвойдосховищами. Хоча переважна бiльшiсть жiнок зберiгають вiрнiсть свом чоловiкам, як це часто буває, iмiдж створює меншiсть. У встановленнi батькiвства там користуються нормами наполеонiвського кодексу, вiдтак офiцiйний чоловiк без будь-яких експертиз оголошується батьком дитини. Я особисто спiлкувався з нещасним чолов"ягою, що вiн кiлька рокiв тому, прихавши до дружини, яку не бачив рiк, здибав на шостому мiсяцi вагiтностi. Пара водночас подала два позови до суду: вiн вимагав розлучення, вона - алiментiв. Сплачувати кошти на утримання дитини суд ухвалив одразу по народженнi, що ж до розлучення - у позивача не склалося. В процесi з"ясувалося, що жiнка мала статус убого, розлучення з такими - процес довготривалий, а за наявностi у нещасно сторони зв"язкiв в юридичних колах - майже неможливий. Не знаю, яка саме лиха година спiткала бiдолашну молодицю, та на репродуктивну функцiю хвороба аж нiяк не вплинула. З тiє пори жiнка, не маючи жодного контакту з чоловiком, народжувала ще двiчi, вiн же, не в змозi винайняти квалiфiкованого адвоката, оплачує утримання трьох напевно не свох дiтей. Здебiльшого ж перебування чоловiка на промзонi є шансом для подружжя бодай якось вирiшити житлову проблему або покращити матерiальне становище: робота там оплачується реальними грошима не зважаючи на вiдпрацьований стаж. По закiнченнi вiдрядження кожен представник персоналу проходить медичну комiсiю, яка досить об"єктивно оцiнює стан його здоров"я. Зазвичай переважна бiльшiсть отримує звання убогого, який статус, окрiм описаних мною ранiше привiлев, надає переваги в веденнi пiдприємницько дiяльностi. На островi взагалi найуспiшнiшi бiзнесмени - саме убогi: тi, хто вiдпрацював на промзонах, мають неабиякi можливостi i зв"язки в реальному секторi, тi ж, кому вдалося зiбрати консилiум, не покидаючи меж мiста - люди не з бiднiших прошаркiв суспiльства, отже, мають зв"язки у навколовладних сферах.
Бажаючих працювати в промисловому регiонi завжди нестає. Друге вiдрядження до промзони, особливо без перерви, майже дорiвняє смертному вироку. Деяким крисуванцям, засудженим до тюремного ув"язнення, пропонують замiсть перебування за ґратами, вiдслужити вiдповiдний термiн охоронцем на промзонi - в такому випадку вiн отримує вiдповiдне посадi грошове забезпечення, i стаж держслужбовця йому зараховується. Але навiть на такi умови погоджуються далеко не всi злочинцi.
Всi переваги i привiле стосуються лише персоналу, що до контингенту - його представникам навiть не пишеться трудовий стаж для можливого в подальшому нарахування пенсi. Тубiльцi тим не дуже переймаються, оскiльки до пенсiйного вiку серед чоловiкiв не доживає майже нiхто. Вони вдячнi державi вже за те, що вона забезпечила х працею i вiрогiдним джерелом доходу при шаленому рiвнi безробiття в кранi. Якщо спиратися на звiти лiчильних виборчих комiсiй, це той регiон крани, де традицiйно фiксується стала любов до правлячо партi. Одна з небагатьох милостей, яко вдостоєний контингент - надання медично допомоги в полiклiнiчному пунктi, для чого м треба отримати перепустку до внутрiшнього мiстечка. Наплив саме таких понiвечених роботяг ми спостерiгали, проходячи повз медичний заклад.
Серед кiлькох охоронцiв, що супроводжували робiтникiв до медпункту, я помiтив чоловiка, котрий вдався менi дуже схожим на одного з посидiльцiв камери, в якiй менi поталанило провести короткий час на самому початку мого перебування на островi. Я не був впевнений на всi сто, адже хвороба тодi ще затьмарювала свiдомiсть, та ще й пам"ять на обличчя - не те, чим я мiг би хизуватися. Лише погляд - чорний i пронизливий - понудив мене здригнутися, як i тодi.
Вечiр того дня ми провели в кумськiй хатi - мiй провiдник за розмовами зi свом давнiм товаришем i його дружиною, я ж волiв поспiлкуватися з обслугою чудо-будинку. Ця категорiя людей в будь-якiй кранi знає особливостi укладу життя i панiв, i пiдпанкiв i робочого люду, хоч i дивиться на останнiх дещо зверхньо. Рiвень знання бельнiбарбiйсько мови давав менi можливiсть спiлкуватися без перекладача, i бiльшiсть iнформацi про життя на режимному об"єктi я отримав саме вiд прислуги.
Надвечiр"я вразило мене заходом зеленого сонця - це у вiдкритому цеху почалося випалювання порожнiх залiзних бочок, якi не вдалося повнiстю звiльнити вiд залишкiв фарби. Для працiвникiв промзони це звичне видовище, а надзвичайнi обставини, навiть пов"язанi з людськими жертвами, не є пiдставою для переривання технологiчного процесу.
На ранок всюдихiд вже вiз нас назад до столицi, де по приздi я мав зустрiч з представниками товариства пам"ятi пана Гуллiвера. З власно iнiцiативи i коштом приватних меценатiв цi високодостойнi пани вирiшили спорудити пам"ятник великому мандрiвниковi i встановити йому в iсторичнiй частинi мiста в день трьохсотлiття прибуття цiє вiдомо людини на острiв. Для цього було ухвалено заснувати спецiальний приватний фонд з державною наглядовою радою i державними ж гарантiями уставного капiталу, менi запропонували його очолити. Порадившись зi свом товаришем, я висунув зустрiчну пропозицiю: я буду почесним головою фонду, управлiння ж ним треба доручити бiльш обiзнаним з мiсцевим укладом особам. Мом пiдписом на установчих документах наша зустрiч завершилася, я ж зробив висновок, що ранiше квiтня залишити острiв менi не судилося.
Роздiл VI. Автор отримує дозвiл на дослiдницьку роботу в державному архiвi, де вивчає iсторiю крани. Друге похвальне слово лаґґнежцям i смiливi поради автора сучасним iсторiографам.
Чимдалi бiльше я заглиблювався у спостереження за життям людей i спiлкування з мешканцями крани, менi ставало все зрозумiлiша необхiднiсть хоча б поверхнево оглянути тi iсторичнi подi, що cформували нацiю i якими можна було б пояснити особливостi ментальностi. До того ж попереду було щонайменше три мiсяцi вiльного часу до мого вiрогiдного вiдплиття в напрямку своє батькiвщини. Виходячи з цього, я звернувся до свого провiдника з проханням порадити менi кращий спосiб ознайомитися з iсторiєю держави Лаґґнеґґ, розташовано на однойменному островi. Товариш мiй запропонував не обмежуватися переглядом вiдповiдного пiдручника, а отримати iнформацiю з першоджерел, тобто попрацювати в головному державному архiвi. Його не дуже приховану хитрiсть я сприйняв з розумiнням: за майже п"ять мiсяцiв перебування при мой персонi державний чиновник либонь дуже занедбав сво основнi службовi обов"язки, та ще й бiзнес потребував ретельнiшо уваги топ-менеджера. Дозвiл на перегляд найтаємнiших документiв вiн отримав для мене без особливих зусиль. Примiщення архiву майже межувало з готелем, де я тимчасово мешкав, i я став щодня ходити до державно установи наче на роботу. Мовно перепони для мене вже майже не iснувало, друкованi i писанi тексти перекладати набагато простiше, нiж розумiти живу розмову, до того ж до мох послуг був комп"ютер з лiнгвiстичним редактором. Це допомогло менi в перекладi текстiв лаґґнезькою мовою. Як вiдомо ще з нотаток мого великого попередника, мова Бельнiбарбi використовувалася як засiб мiжетнiчного спiлкування ще триста рокiв тому. За цей час з об"єктивних причин вона стала державною на островi Лаґґнеґґ, проте за мовою корiнного населення теж формально зберiгається такий статус. Сучасна лаґґнезька дуже вiдрiзняється навiть вiд тiє форми, що намагався вивчати пан Гуллiвер триста рокiв тому, пересипана бельнiбарбiзмами, та навiть такою формою спiлкуєтьсь вузьке коло громадян, якi зберiгають залишки нацiонально свiдомостi. Можна констатувати, що мова ця майже мертва, люди, якi вважають себе елiтою, стидаються спiлкуватися нею, називаючи свинячою. Щоправда, вони i бельнiбарбiйською не володiють досконало - такий висновок я зробив, порiвнюючи вимову дикторiв iмперських телеканалiв i острiвних достойникiв. Але на хнiй захист розроблена теорiя, яка доводить фiзiологiчну неспроможнiсть людей з високим полiтичним розумом оволодiти мовознавством - це стосується як можливих фонетичних так i граматичних проблем. Особливо важко дається державницьким генiям правопис подвоєних приголосних.
Вивчаючи iсторiю краю, я спромiгся оволодiти - принаймнi в обсязi, необхiдному для вивчення документацi - мовою корiнного населення, проте давньолаґґнезько не почув жодного разу, бо задля цього довелося б хати в вiддаленi нецивiлiзованi райони крани.
Вивчаючи першоджерела, я завжди поряд тримав пiдручник iсторi - адже дуже цiкаво розглядати одразу двi версi подiй, що вiдбулися. Викладання iсторi - питання полiтичне, тому узгодження текстiв пiдручника з iдеологiчним керiвництвом iмперi вже протягом столiть є нацiональною традицiєю лаґґнезьких iсторикiв. Враховуючи лаконiчнiсть викладання i компактнiсть видання, що формою нагадує звичайний записник, книгу цю називають зручником. Що ж до архiвiв, то другого вичищення х не вiдбулось своєчасно через фiнансування науки за остаточним принципом ще за часiв iмперi, тепер же нiхто не наважується взяти на себе цю рутинну працю. Перше ж сталося зовсiм випадково у буревi подiй двохсотрiчно давнини. Вся iсторiографiя догуллiверових часiв зводиться до однiє легенди, на яку дуже часто посилаються як iмперськi, так i мiсцевi дослiдники. Йдеться про часи майже доiсторичнi, коли над великим континентом ще не лiтав плавучий острiв Лапута, тобто кiлька тисячолiть тому. Тодi плем"я, що населяло острiв - теперiшнiй Лаґґнеґґ - завдяки сприятливому для землеробства i скотарства клiмату i вiдокремленостi вiд свiту iснувало в добробутi i суспiльнiй злагодi. Остання базувалася на суворому виконаннi кожною людиною внутрiшнього укладу племенi i дотриманнi свого мiсця в iєрархi, вiдносний добробут - на тяжкiй сумлiннiй працi, тож не слiд iдеалiзувати доiсторичне життя острiв"ян, називаючи його раєм. Головне, що непоколо вождiв i духовних проводирiв - це дуже швидке зростання населення, яке за кiлька столiть могло на хню думку вщент виснажити природу острова(а саме й як боговi вклонялися тубiльцi). З розвитком ремiсництва майстрам стало снаги будувати засоби судноплавства, якi могли перетинати протоку мiж островом i континентом. Саме тодi з розповiдей перевiзникiв мiсцевi вождi дiзналися про традицiю одного з континентальних племен приносити богам людськi жертви. На материку жертвоприношення мало ритуальний характер, здiйснювалося за наказом верховного шамана задля пiдсилення авторитету влади i за волею того ж духовного лiдера могло бути здiйснено в будь-яку мить, але й будь-яко митi припинено. Континентальнi племена вирiзнялися суворим норовом, хнi очiльники не обмежували себе в кiлькостi принесених в жертву людей, проте наглядали за дотриманням суворих правил щодо поховань тiл небiжчикiв: в той час, як саме життя вважалося даниною богам небесним, тiло було даром богам земним.
Дiзнавшись, що вбивство можна трактувати не тiльки як ганебний вчинок конкретно людини, а ще й як здiйснення волi богiв, очiльники острiвного племенi, що залюднило на тi часи всю територiю оточеного водою суходолу i являло собою достатньо усталену етнiчну спiльноту, поквапилися з модернiзацiйним нововведенням, розраховуючи таким чином запобiгти перенаселенню своє землi. Попервах планувалося вбивати лише тих немовлят, якi виявили ознаки слабкостi та нежиттєздатностi - цi критерi визначалися духовними i вiйськовими очiльниками кожного роду. Проте соцiальне розшарування, що мало мiсце вже в тi часи, дещо викривило об"єктивнiсть оцiнок родово старшини: дiти шанованих в своєму роду осiб зазвичай лишалися животiти, навiть маючи наочнi ознаки фiзiологiчних дефектiв, натомiсть цiлком здорових немовлят рядових членiв племенi вбивали без лiку. Традицiя розподiляти результати господарсько дiяльностi мiж родинами за кiлькiстю чоловiкiв теж спонукала верхiвки родiв до зловживань: в деяких родах взяли за звичай жертвоприношення проводити пiсля збору врожаю, але до його розпаювання - не треба, думаю, зайвий раз наголошувати, хто в роду був приреченим, а хто отримував його долю. Нарештi, деякi роди зробили революцiйне для свого часу вiдкриття, що людське м"ясо за властивостями не дуже вiдрiзняється вiд м"яса тварин, i за допомогою жертвоприношення стали вирiшувати продовольчу проблему в прямому сенсi. Вже в тi часи надмiрна автономiзацiя окремих родiв не давала змоги владi племенi втручатися у внутрiшньо родовi стосунки: верховних шаманiв племенi поважали i утримували суспiльним коштом та й годi. Простолюдним правди шукати нiде було, працювати ж на свiй рiд в постiйному очiкуваннi легiтимiзовано розправи не мало сенсу. Тому за кiлька десятилiть пiсля релiгiйних нововведень всiєю територiєю острова стали спалахувати жорстокi бунти з нелюдською рiзаниною, сумлiннi робiтники доволi швидко перетворилися на вов i майже одразу - на мародерiв. Залишки родiв пiшли битися один проти одного. Скуштувавши легко наживи, майже нiхто не хотiв повертатися до працi, а якби хтось i зволiв знову стати до борони чи вивести отару на пасовисько, вiн швидко втратив би своє трудове надбання, адже гурти зголоднiлих озброєних недолюдкiв вешталися всiєю територiєю острова i не залишали жодному зустрiчному шансiв на життя. Менш нiж за столiття острiв майже знелюднiв, залишки населення згуртувались навколо колишнiх родових вогнищ, започаткувавши теперiшню нацiю. Елiтою за тiєю ж легендою стали першi вигнанцi з Лапути, якi заради наживи намагалися вiдколупати вiд алмазно спiдньо поверхнi летючого острова дрiбненькi шматочки i лише завдяки королiвськiй милостi не були страченi. Цi високодостойнi люди не сiли на континентi через небажання жити за мiсцевими законами, виконання яких примусило б х асимiлюватися в усi прошарки суспiльства, включаючи низи, i знайшли собi територiю з населенням, ладним визнати вищими над собою iстотами будь-кого.
Саме так змальовує легенда, нiчим не пiдтверджена, але нiким не спростована, життя автохтонного населення в темрявi далеких тисячолiть. В iсторичних напрацюваннях бельнiбарбiйських iсторикiв вона використовується як прямий доказ неспроможностi тубiльцiв до самоорганiзацi i розбудови власно держави. З описань мого великого попередника пана Гуллiвера можна отримати iншу iнформацiю про Лаґґнегґґ як самодостатню острiвну державу з власним монархом i усталеним укладом життя, проте документального пiдтвердження тому, що держава була ефективним утворенням немає через знищення всiх державних паперiв з архiву внаслiдок велико пожежi. Тому зручник визначає весь перiод лаґґнезько iсторi до входження пiд протекторат, а згодом до складу Бельнiбарбiйсько iмперi лише як шлях до братерського возз"єднання з народом, верхiвка якого тiльки й спроможна навчити вiрному способу життя. Перiод перебування пiд владою короля називають тимчасовою формою органiзацi мiсцевого врядування, монархiю - кривавою деспотiєю, пiд якою тривалi столiття стогнав знеможений народ, бельнiбарбiйського iмператора - рятiвником i рiдним батьком, який вчасно прийшов на допомогу представникам недолуго, але майже рiдно нацi i витягнув з темно доби середньовiччя. Представники лаґґнезько полiтично елiти, якi дотримуються нацiоналiстичних поглядiв, вважають таке трактування iсторичних подiй наклепом, зведеним iмперською пропагандою. Я ж, не маючи джерел iнформацi про давнiй перiод iсторi острiвно держави, змушений обмежитися поданням лише офiцiйно точки зору, засвiдчивши при цьому наявнiсть iншо.
Твердження, що, починаючи з падiння летючого острова, про яке я згадував ранiше, iсторiя Лаґґнеґґа нероздiльно пов"язана з Бельнiбарбiйською державою(згодом - iмперiєю) не заперечується жодним поважним iсторiографом i жодною полiтичною силою як на самому островi, так i на континентi. Саме тому, хоча iсторiя Бельнiбарбiйсько iмперi i не є об"єктом мох дослiджень, я змушений був вивчати окремi перiоди, про один з яких i буде моя подальша розповiдь.
Одразу пiсля вдалого заколоту проти короля Лапути i знищення плавучого острова на великому континентi постало питання централiзацi влади i пiдсилення аж до абсолютно. Та м"яка, майже формальна влада короля не могла забезпечити концентрацi промислових i фiнансових потужностей в одних мiцних руках i утворення iмперi, яку бельнiбарбiйськi патрiоти дотепер називають наймогутнiшою, найпотужнiшою, найвеличнiшою в свiтi. До такого об"єднання спонукала небезпека зовнiшня, яка, на думку бельнiбарбiйських iнтелектуалiв вiд полiтики iснує навiть зараз, а в тi далекi часи(нагадаю, що йдеться про середину вiсiмнадцятого столiття за лiточисленням зовнiшнього свiту) була просто кричущою. З iмперських архiвiв вiдомо, що бельнiбарбiйськi мореплавцi сягали американського узбережжя i мали сяку-таку торгiвлю з iмперiями ацтекiв та iнкiв, а отже знали i про хню безславну i жахливу загибель. Якби Кортес i Пiссаро не заходилися одразу до кривавого навернення тубiльцiв на праведну путь, а спробували б дiзнатися бодай якiсь факти з iсторi i зовнiшнiх зносин цих могутнiх державних утворень, тодi, можливо, свiт дiзнався б про iснування невiдомо терри задовго до гуллiверових подорожей. Сам пан Гуллiвер в свох нотатках вказував, що втручанню королiвських вiйськ Британi на великий континент стане на завадi лише наявнiсть летючого острова. Отже, пiсля велико рукотворно катастрофи, пiдшатрова терра стала майже беззахисною.
Небезпека внутрiшня лякала не менше: потужнi групи iнтересiв, якi не перебували пiд жорстким контролем держави, могли зруйнувати централiзоване державне утворення, виявивши серед себе зрадникiв своє вiтчизни, iмперiалiстичних запроданцiв, що радше пiдуть на спiвпрацю з iноземним капiталом, нiж працюватимуть на змiцнення абсолютизму. Першими пiд пiдозрою опинилися тi магнати, що зiйшли з плавучого острова напередоднi його знищення, зрадивши свого короля. У континентально елiти було кiлька причин ставитися до цих достойникiв з ненавистю i недовiрою. По-перше - жоден з них не мав на твердiй землi iсторично вотчини, жодне мiсто не могло б зватися хньою столицею, адже постiйним мiсцем проживання землевласникiв залишався летючий острiв, землi ж вони скуповували де нагодиться. По-друге - в усьому свiтi розповсюджена думка, що той, хто зрадив раз, неминуче зрадить вдруге. Нарештi, майже одразу пiсля сходження цього панства, елiтою наземною поповзли чутки, що серед них iнкогнiто зiйшов король, або хтось iз королiвсько родини. Принаймнi можливiсть така була, а мотив можна було легко домислити, якщо припустити наступний варiант розвитку подiй: цi запроданцi таємно йдуть на змову з iноземними iмперiями, встановлюють марiонетковий режим, який легiтимiзують, оголосивши наявнiсть короля серед живих. Жодних доказiв такого пiдступного заколоту не наводилося, але вище дворянство, яке мало центром полiтичного життя мiсто Логадо, вирiшило дiяти на випередження. Таємному викраденню i знищенню пiдлягали всi, хто зiйшов з острова протягом останнiх дев"яти мiсяцiв його iснування. Така ж доля спiткала дiтей i немовлят, що народилися у жiнок, якi хоча б добу перебували на Лапутi - тобто всiх, хто мiг бути хоча б гiпотетичним носiєм королiвсько кровi. Тортури зробили те, чого не спромоглися шпигуни та нишпорки: зiзнання двiчi заколотникiв майже одразу пiдтвердили наявнiсть таємних зносин з зовнiшнiм свiтом i хитрi плани захоплення влади в кранi й зруйнування славетного мiста Логадо. Майно негiдникiв, землi, вiднайденi грошовi кошти - все це було конфiсковано i використано для блага Вiтчизни. Наступним об"єктом розправи стало мiсто Лiндалiно, як друге за розмiром, а за масштабами економiчно потужностi в деякi перiоди перше мiсто у щойно створенiй великiй державi. Городяни, що не терпiли свого часу утискiв вiд короля Лапути, забажали ще бiльших вольностей вiд логадiйсько влади. Побоювання отримати на перспективу осередок сепаратизму, а можливо - рiвного суперника в змаганнях за першiсть у державi понудило очiльникiв крани оточити волелюбне мiсто i пiсля десятимiсячно облоги i жорстокого штурму вщент його зруйнувати, покрiпачивши й розпродавши всiх мешканцiв, якi залишилися живими - вторгованi кошти знову поповнили державну скарбницю. Нарештi назрiли iсторичнi можливостi створення велико iмперi, яка охоплювала б всю пiдшатрову терру. Всi без винятку народностi, що мешкали на континентi мали стати вiрними пiдданими(холопами) iмператора. Iмперська полiтика вимагає вiд очiльникiв утворення жорстко руки щодо вiльних колись народiв заради хнього ж блага - на них логадiйська влада була спроможна i довела це агресивними дiями навiть проти спiввiтчизникiв своє нацi.
Я не буду вдаватися до описання похолоплення вiльних народiв, лише заради об"єктивностi хочу зауважити, що протягом останнiх п"яти тисячолiть(iсторiя ранiшнiх перiодiв нам невiдома) всi iмперi були лише знаряддям, iнструментом пограбування колонiй метрополiями. Мiй великий попередник пан Лемюель Гуллiвер навiв лише один приклад, як виняток у цьому перелiку: Британську iмперiю. Не можу не схилити голови перед його передбачливiстю i далекогляднiстю. Якби цей достойний патрiот власно вiтчизни оглянув iсторiю своє держави на триста рокiв наперед, вiн побачив би, що рiдна крана не лише виправдала його сподiвання, але й перевершила найулесливiшi його комплiменти. Дiйсно, наднацiональне утворення на чолi з великодушнiшими монархами i пiд проводом наймудрiших урядовцiв протягом бiльш нiж трьох столiть на ощасливлених ним частинах свiту виконувало переважно гуманiтарну мiсiю, надiляючи знеможених майже безкоштовних опiєм, рятуючи вiд самоспалення нещасних удовиць, очищаючи чорний континент вiд хижих зулусiв, здiйснюючи ще багато безкорисливих добрих заходiв. При цьому метрополiя не лише не мала жодного зиску, навпаки, дiяла собi на збиток, вкладаючи незлiченi кошти в економiчний розвиток заокеанських територiй, вiдмовляючи задля цього власнiй елiтi в найнеобхiднiшому i жорстко обмежуючи витрати на королiвський двiр. Невдячнi тубiльцi не оцiнили належним чином великодушнiсть людини, кольор шкiри яко вже накладає великий тягар, i заходилися вершити нiкому не потрiбнi нацiонально-визвольнi змагання. Протягом двадцятого столiття знесилена, знекровлена i тяжко ображена нацiя змушена була зректися свох володiнь, але, як спiльнота ревних християн, не кинула напризволяще свою недолугу розумом паству. На територiях колишнiх колонiй продовжують зростати пiдприємства, зовсiм не шкiдливi для мiсцевих помешканцiв i навколишнього середовища, попри заяви недоброзичливцiв. Так англiйський капiтал створює новi робочi мiсця для представникiв всiх прошаркiв населення, столиця ж цiє могутньо колись наддержави радо приймає на навчання i проживання кращих представникiв пiдпорядкованих колись нацiй, при цьому ретельно перевiряючи законнiсть i чеснiсть походження хнiх статкiв.
Але слiд зауважити, що цей приклад iмперського альтрузму мало не єдиний серед метрополiй зовнiшнього свiту. Зазвичай держави, що наразi полюбляють називатися цивiлiзованими, дiяли саме таким чином, як це описано шанованим мною уродженцем Ноттiнгемшiра, великим мандрiвником i лiтописцем паном Гуллiвером. Пiдступнiсть i вбивства, пограбування i работоргiвля, нелюдська експлуатацiя i жорстокi придушення бунтiв - всi цi методи здобуття i утримання територiй божественним правом можуть дозволити собi лише крани дiйсно цивiлiзованi, якi до того ж мають над тубiльцями значну перевагу в озброєннi, обумовлену розвитком науково-технiчного прогресу, а також географiчно вiддаленi вiд об"єктiв колонiзацi. Останньо переваги молода Бельнiбарбiйська держава не мала, й доводилося колонiзувати територi, декотрi з яких були на вiдстанi кiлькох днiв проходу пiхотного пiдроздiлу. Це наражало на небезпеку удару у вiдповiдь в разi, коли не вдалося б знищити всю армiю супротивника. В той же час, деякi народи мешкали у важкодоступних мiсцях: в гiрських районах, серед пустель або в оточеннi тропiчних лiсiв - тобто в таких закуточках континенту, куди навiть передислокувати великi армiйськi пiдроздiли важко, що вже казати про вiйськовi дi i утримання теренiв пiд контролем. З цих та ще декiлькох поважних причин процес возз"єднання не дуже велико з географiчно точки зору частини суходолу пiд владою Логадо в телурократiю затягнувся на тривалi десятилiття. До того ж економiчна ефективнiсть у порiвняннi з колонiальними здобутками iнших метрополiй була меншою в рази. Проте наднацiональне утворення, як пiдтвердили наступнi столiття, виявилось напрочуд мiцним, до того ж у iдеологiв був час обґрунтувати i вмотивувати експансiю. Головне, що повинно було спонукати меншi народностi визнати над собою абсолютну i беззаперечну владу бельнiбарбiйського iмператора - небезпека зовнiшнього втручання. Згiдно з засадами iмперсько полiтики, набагато краще для самих малочисельних i малозначимих народiв бути пiд владою тiє нацi, поряд з якою мешкали багато тисячолiть, анiж вiддатися невiдомим поневолювачам. Можливо, методи заволодiння територiями i подальшого хнього використання(разом з населенням) новоутвореною iмперiєю i не дуже вiдрiзнялися вiд методiв колонiальних iмперiй зовнiшнього свiту, проте дуже рiзнилася мотиви. Якщо iноземнi колонiзатори мають за мету лише отримання прибутку, то сво керманичi, теж маючи зиск з використання упокорених територiй i мешканцiв, прiоритетом все ж таки вважають безмiрну любов до всiх свох спiвгромадян i пiклування про них. В бельнiбарбiйськiй мовi навiть iснує прислiв"я, яке буквально перекладається так: "Тiлеснi ушкодження, завданi близькою людиною не спричиняють тривалого больового синдрому". За роки становлення молодо iмперi була розроблена i взята за iдеологiчну основу внутрiшньо полiтики концепцiя домiнуючого братерства, згiдно яко титульна бельнiбарбiйська нацiя отримувала прописаний статус старшого брата, всi ж iншi етнiчнi спiльноти - статус братiв менших. Тому в iсторiографi замiсть слiв "колонiзацiя", чи "поневолення" вживаються переважно термiни "убратервлення" або "похолоплення"( слово хол в бельнiбарбiйськiй мовi означає раб, а утворене вiд нього хол-оп - раб належний, тобто наданий божiєю волею у розпорядження Сонцесяйного iмператора i є скорiше комплiментом, нiж образою).
Як свiдчить iсторiя, процес об"єднання сумежних територiй у мiцне державне утворення майже нiколи не вiдбувався без участi харизматично особистостi, що в змозi згуртувати навколо себе можновладцiв, а отже i тi ресурси, що за кожним з них стоять. В Бельнiбарбi такий очiльник поквапився з"явитися майже з небуття, й досягнувши неабияких життєвих висот, пiшов в iсторiю Першим Великим, Солнцесяйним iмператором, засновником найвеличнiшо та найпотужнiшою в свiтi Бельнiбарбiйсько iмперi. Його державницька мудрiсть вже напряму стосується iсторi острова Лаґґнеґґ, тож про нього слiд сказати особливо. Рiд його не був найшляхетнiшим серед iнших родiв Логадiйсько верхiвки, можливо це сприяло його висуненню. Пiд час пiдготовки до знищення летючого острова нi у кого з поважних городян i магнатiв не ставало мужностi очолити заколот: попри вiдносну слабкiсть короля, в разi викриття кара змовникiв очiкувала найлютiша. Тому всi радо прийняли самовисунення молодого чоловiка на iм"я Грандестонфiрст з шляхетно але збiднiло родини, сина дрiбного посадовця, онука священнослужителя. Недалекi змовники планували вiддати юнака як жертву таємнiй королiвськiй полiцi у випадку невдало спроби бунту, якщо ж задуми здiйсняться - позбутися нiкому не вiдомого висуванця теж було б неважко. Багатi i магнати навiть не уявляли тодi, що своєю слабкодухiстю не тiльки наблизили страшнi для себе часи, а ще й дали поштовх заснуванню однiє з найсталiших у вiдомому свiтi династiй. Новообраний очiльник заколотникiв завдяки своєму розуму, смiливостi, вмiнню вичiкувати i повнiй вiдсутностi того, що в зовнiшньому свiтi називають моральними устоями спромiгся уникнути кiлькох майже неминучих розправ над собою, створити напiввоєнiзовану структуру, що пiд назвою Таємно iмперсько полiцi iснує й дотепер, заснувати ще кiлька державних iнституцiй, в рештi решт злiпити колись розпорошенi терени в єдину iмперiю i передати владу своєму законному спадкоємцю. Описання життя цiє велико людини є предметом вивчення багатьох поколiнь бельнiбарбiйських iсторикiв, тому я наведу лише кiлька найяскравiших епiзодiв. Майбутнiй iмператор, а на той час лише формальний очiльник бунтiвникiв, не прибув на мiсце, де були розташованi магнiти для приземлення летючого острова, нiби передбачивши катастрофу, хоча вся логадiйська верхiвка зiбралася в горах в очiкуваннi розподiлу велико алмазно спiдньо поверхнi, що стало для них причиною трагiчного кiнця. Одразу пiсля великого вибуху вiн оголосив себе королем, змусивши представникiв поважних родин, якi ще не оговтались пiсля нагло смертi родичiв, скласти особисту присягу, i ввечерi того ж дня усамiтнився в неприступнiй фортецi поблизу Логадо, не спiлкуючись нi з ким, окрiм заздалегiдь вiдiбраних ним молодикiв, переважно з неродовитих сiмей, всiм йому зобов"язаних, що стали потiм не тiльки його особистою охороною, а й очiльниками силових структур та посiли iншi ключовi посади в державi. Саме вiн квапив слiдство з висновками щодо новостворених заколотiв лапутянських магнатiв i громадян Лiндолiно. Дуже вчасно скоєнi жахливi вбивства представникiв логадiйсько верхiвки розладили кiлька заздалегiдь зговорених майже династiйних шлюбiв i посiяли недовiру мiж найпотужнiшими кланам континенту. Закони честi змушували шанованi роди знекровлювати один одного, на цьому тлi мiцнiшала влада держави. Коли у вiцi сорока рокiв бельнiбарбiйський король оголосив себе iмператором, а всi землi на континентi в купi з холопами державною, рiвно i своєю приватною власнiстю, сперечатися з ним було вже нiкому. Перший iмператор, що пiзнiше додав до свого титулу звання Великий, мав ще позаочi прiзвисько Лютий за крутий норов i безмежну ненавiсть до ворогiв iмперi i свох особистих ворогiв, яких не роздiляв. Вiн був впевнений, що тортурами можна витягти з людини будь-яку iнформацiю, а якщо слiдство не спромоглось цього зробити - то є пряма провина дiзнавальника i ката. Саме тому Лютий iмператор дуже часто особисто втручався в слiдчий процес, навчаючись, а потiм сам навчаючи правильно вести справи. Книга його авторства "Тисяча способiв дiзнатися правду", або, як скорочено називали "Правдива книга", може вразити наших сучасникiв нелюдською наджорстокiстю, але саме вона була була кiлька десятилiть головним пiдручником для тих, хто нивою служiння батькiвщинi обрав практичне застосування засад юриспруденцi. Великий iмператор не цурався нiчого людського, особливо захоплювався слюсарною справою. До речi з тисячi рiзновидiв тортур, якi особисто випробував i описав цей великодостойний дiяч, вiсiмсот п"ятдесят здiйснюються саме з застосуванням слюсарних iнструментiв.
У сферi духовнiй була втiлена в життя реформа, революцiйнiсть яко вражає дотепер. Церква стала не просто одним з департаментiв державного управлiння - так в рiзнi часи робили монархи в рiзних куточках свiту - вона була пiдпорядкована керiвництву таємно полiцi, вище духовенство отримало генеральськi звання, всi ж священики - чини вiдповiдно мiсця в духовнiй iєрархi. Це нововведення й дотепер спрощує спiвпрацю обох вiдомств, вiдповiдальних за внутрiшнiй свiт кожно людини, а також робить недоречними закиди про продажнiсть попiв, оскiльки погони пiд рясою для бельнiбарбiйських панотцiв - не моральний вибiр, а посадова необхiднiсть. Ця без сумнiву велика людина, вiдчуваючи власний зв"язок з явищами космiчних масштабiв, пiдняла на високий рiвень науку астрологiю, зробивши майже прикладною. Всiм вiдомо, що чиста астрологiя, якою захоплювалися мешканцi летючого острова Лапути, не допомогла нещасним навiть передбачити день своє неминучо загибелi. Через це прикре непорозумiння наука про вплив зiрок на життя людей тривалий час була на континентi в занепадi i навiть на межi зникнення. В останнi роки життя Великого iмператора вельможi, щоб заготи докори сумлiння, якими тим частiше переймалася його Сонцесяйна величнiсть, чим ближчим бачився кiнець земного iснування, запропонували теорiю, яка спростовувала виключний вплив на земнi подi тiл небесних, проте вказувала на необхiднiсть монархiв земних допомагати зорям не лише здiйснювати свою волю, а й визначатися, в чому ця воля полягає. Отже, виходячи з ново концепцi, полiтика самодержця не визначалася маршрутами свiтил, а впливала на змiни цих маршрутiв. Нова наука отримала назву полiтастрологiя i донедавна була профiльною для вивчення майбутнiми державними дiячами. Перший iмператор замолоду мав велику кiлькiсть коханок, що для тих часiв цiлком природно. Пiд старiсть, втративши чоловiчу силу, вiн вдався до вивчення людсько анатомi, особливо жiночо, i виявив неабиякi здiбностi, навчившись навiть голiруч штучно переривати вагiтнiсть. Останнi роки вiн особисто слiдкував, щоб придворнi жiнки не займалися дiтонародженням замiсть виконання свох прямих обов"язкiв, тому всiх осiб жiночо статi регулярно особисто перевiряв i за наявностi певних ознак робив операцiю iнодi навiть незайманим дiвчатам. Особливо пишався монарх колекцiєю заспиртованих ембрiонiв на рiзних термiнах розвитку, до яких приклав свою Сонцесяйну руку. Деякi iсторики розглядають цю його пристрасть як вмiння неординарно особистостi опанувати будь-яку професiю, проте є дослiдження, що непрямо вказують на ознаки старечого маразму у велико людини наприкiнцi життя.
Але найголовнiшим надбанням Великого iмператора став так званий великий договiр про невтручання з кранами зовнiшнього свiту. Всi мо намагання вiднайти текст цього документа були марними - анi в зручнику , анi в державному архiвi самого острова Лаґґнеґґ, анi в Центральному iмперському архiвi в Логадо, куди я неодноразово надсилав запити в електроннiй формi - пошук повсякчас давав негативнi результати. Якби посиланнями на великий договiр не була пересипана вся iсторiя iмперi за останнi два столiття, я б вважав його великою iсторичною фальшивкою на кшталт сiонських протоколiв. Цiлком можливо, що договорiв було декiлька, укладалися вони дуже таємно з кожним iз провiдних на даний час гравцiв на мiжнароднiй аренi починаючи з часiв Великого iмператора i до наших днiв, носили форму джентльменсько угоди iз наступною суттю: велика держава(це може бути як колонiальна iмперiя з метрополiєю в Європi, так i держава, терени яко омиває океан, що зовнiшнiй свiт називає Тихим) зобов"язується не колонiзувати й не окупувати територiй, що х обмежує велике магнiтне шатро, а також не пiдбурювати убратервленi Бельнiбарбiйською iмперiєю народи до нацiонально-визвольно боротьби i не допомагати вповноваженим представникам цих народiв анi грошима, анi зброєю, анi консультацiями радникiв. Натомiсть iмператор зi свого боку гарантує, що Бельнiбарбi не зазiхатиме на терени, що географiчно не належать до пiдшатрово терри, а також не допускатиме масового виходу людей будь-яко нацi за означенi межi. Якщо припустити правдивiсть iснування великого договору(або низки договорiв), то сучасними його пiдписантами мусять бути обов"язково Сполученi Штати, Росiя й Китай, а також, швидше за все Японiя, Iндонезiя, Австралiя, Фiлiппiни та iншi держави регiону, i ще деякi європейськi крани, без яких не обходиться жодна велика свiтова подiя. На користь iснування таких домовленостей промовляє той факт, що з сучасних джерел неможливо дiзнатися взагалi нiчого про той куточок свiту, де я випадково опинився. Iмперiя також тримає слово, за двiстi рокiв жодного разу не порушивши лiнiю умовно демаркацi. Така поведiнка може бути взiрцем для деяких iнших держав, якi iнколи, уявивши себе над свiтовими угодами, настiльки далеко виходять за встановленi для них межi, що назад х доводиться загонять дрючками i стусанами.
Те, що iмператору вдалося дипломатичними методами захистити територiю свого впливу вiд зазiхань великих держав, насамперед європейських колонiальних iмперiй, ще за часiв домiнування iде експансiонiзму, вже показує силу Бельнiбарбiйсько держави. I хай не розповiдають нам про нечувану жорстокiсть, з якою здiйснювалася внутрiшня полiтика в державi i про iмператора з рисами недолюдка. В стислi термiни мобiлiзувати всi ресурси для вирiшення внутрiшнiх проблем заради високо мети гiдно поставити себе мiж великих держав можливо лише насильством. А щодо особистих схильностей Велико людини до насильства, то яка крана може заприсягнутися, що хтось з монархiв не бешкетував якщо не в вiсiмнадцятому, то в шiстнадцятому столiттi, або хоч в середнi вiки? Сумлiннi сини вiтчизни схильнi пробачати харизматичним особистостям такi дрiбницi. На центральному iмперському радiо високий рейтинг має передача, де дикторка пiзньобальзакiвського вiку роз"яснює не дуже освiченому народовi кориснiсть тогочасних реформ, кожного разу наголошуючи, що заради процвiтання iмперi згодна, щоб й самiй руками без наркозу вирвали матку з промежини. I хоча заздрiсники i невдахи називають це маренням сексуально стурбовано пiдстаркувато ледi, насправдi то є проявом вищо форми патрiотизму, адже розпiзнати справжнього патрiота легко за здатнiстю не жалити н е тiльки мiльйонiв чужих реальних життiв, а i власного вiртуального.
Всю цю iнформацiю я надав для того, щоб шановнi уважнi читачi могли уявити тi iсторичнi i полiтичнi обставини, за яких здiйснювалося поетапне убратервлення суверенно на той час держави Лаґґнеґґ.
За кiлька рокiв пiсля знищення летючого острова Лапути до лаґґнезького короля прибули емiсари вiд його бельнiбарбiйського на той час колеги з дуже привабливою пропозицiєю про об"єднання торговельних флотiв обох держав. Угода мала вiдбутися на паритетних засадах, хоча розмiр i чисельнiсть кораблiв у флотах сумежних держав були далеко не рiвними. Умови об"єднання вражали лаґґнезьке керiвництво блискавичною перспективою швидкого збагачення без зависоких капiталовкладень. Обидвi сторони зобов"язувалися не укладати нiяких угод i не вести переговорiв з представниками третiх кран без взаємного узгодження. При цьому десяту частину свого виторгу кожна сторона договору повинна була сплатити партнеровi. Для Лаґґнеґґа, як держави з набагато меншими мореплавними потужностями, ця угода обiцяла бути дуже вигiдною внаслiдок отримання прибутку з тiє кампанi, в яку не вкладалися грошi - за пiдрахунками королiвських фiнансистiв, дохiд казни мав збiльшитися на третину, при тому самому обсязi продукту нацiонального. Порадившись з урядовцями, король пропозицiю прийняв, сподiваючись не лише на короткостроковi прибутки, а ще на захист вiд мореплавцiв iнших кран, яки все бiльш заходилися кружляти навколо острова. Протягом десяти рокiв Лаґґнеґґ вправно вiдсилав фiнансову звiтнiсть i грошовi кошти на континент, кожного разу шанобливо нагадуючи контрагенту про його обов"язки i отримуючи у вiдповiдь обiцянку неодмiнно виплатити належнi кошти, тiльки-но залагодиться полiтична ситуацiя. На одинадцятий рiк дi угоди до Логадо був посланий племiнник короля з особливими повноваженнями i цiлою юрбою вельмож i стряпчих. Головною метою делегацi було узгодження недолiкiв в угодi i вимога звiту за останнє десятирiччя з боку Бельнiбарбiйсько держави. Так припало, що саме в той рiк король бельнiбарбiйський iнавгурувався iмператором, i ця обставина на думку iмперських юристiв звiльняла його вiд зобов"язань, даних ним самим, коли ще вiн правив краною з королiвським титулом. На вимогу делегатiв-острiв"ян вiдзвiтуватися про доходи минулих перiодiв, вони отримали вiдповiдь вiд чиновника торгового мiнiстерства, що iмператор свом холопам не пiдзвiтний. Дiзнавшись про таку вiдповiдь, ображений король Лаґґнеґґа вирiшив, що втраченi кошти не повернути i розiрвавав одноосiбно угоду - як тодi йому здавалося, вiн мав на це право. Наступнi десять рокiв Лаґґнезький торговий флот ходив морями, як за часiв iснування Лапути, не сплачуючи нiкому за право на iснування як флоту, так i всiє крани. На бiду короля, острiв Лаґґнеґґ входив до сфери впливу Бельнiбарбiйсько iмперi, великий договiр про невтручання якщо не було укладено, то перемовини вже велися, тому думка лаґґнезького монарха вже мало кого цiкавила.
У перший день двадцять першого року з дня укладання угоди про об"єднання флотiв до Трiлдрогдрiбу прибула офiцiйна делегацiя вiд Сонцесяйного iмператора Бельнiбарбiйського, голова яко вручив королю листа з вимогою сплати боргiв за тi десять рокiв, коли лаґґнезький торговельний флот безкоштовно вiв комерцiйну дiяльнiсть, плюс нарахованi вiдсотки за кожний рiчний перiод, плюс майже таку ж суму як штраф за образу його iмператорсько величностi. Рiч у тiм, що логадiйськi юристи не вважали договiр про об"єднання флотiв розiрваним, а отже король лаґґнезький на хню думку був зобов"язаний своєчасно подавати звiтнiсть про господарську дiяльнiсть транспортного пiдприємства i передавати з особливим посланцем вiдповiдну суму грошових коштiв золотом. Оскiльки лагґґезька сторона зi звiтнiстю забарилася, то сторона iмператора вважала, що щорiчний прибуток королiвського торговельного флоту дорiвнює прибутку за той рiк з попереднiх десяти, коли був зафiксований максимальний обсяг товарообiгу. Що ж до розмiру штрафу, то бельнiбарбiйська сторона вважала цю суму занизькою, навiть великою милiстю для майже братнього народу, король мав дякувати боговi, що його не звинуватили в державнiй зрадi за пiдрубання фiнансово стабiльностi велико iмперi пiд час герочного убратервлення нерозумних диких континентальних народiв.
В разi, якщо держава Лаґґнеґґ не мала чим сплатити визначену суму, iмператорська сторона пропонувала створити комiсiю задля оцiнки вартостi королiвського флоту i передачi вiдповiдно його частини у приватну власнiсть Великого iмператора(тодi i ще тривалий час все, що належало великiй державi було водночас нероздiльною власнiстю його Сонцесяйно величностi).
Король Лаґґнеґґа, який мав себе за iстоту не нижчу, а з огляду на походження, в дечому вищу вiд логадiйського вискочки, мало не копняками виштовхав делегатiв, а головного промовця, який iз впертiстю називав монаршу особу вiрним холопом iмператора, наказав взяти пiд варту i ув"язнити.
Таке ставлення до вповноважених осiб розлютило i без того не завжди адекватного монарха, i за його особистим наказом Лаґґнеґґ було занесено до перелiку територiй, що пiдлягають убратервленню в загальному порядку. Для здiйснення вiйськово операцi на острiв з континенту вiдряджений був загiн з десяти тисяч пiхоти пiд проводом молодого, але дуже обдарованого iмператорського фаворита (в цьому Великий iмператор теж був новатором, адже до його царювання фаворитками монарших осiб були виключно жiнки). Завданням загону було пройти пiшим маршем весь острiв наскрiзь, взяти штурмом столицю, звiльнити iмператорського посланця(якщо його ще не страчено), полонити лаґґнезького короля i в кайданах привезти в Логадо на особистий суд Великого володаря. На таку маленьку кiлькiсть вiйська плани були аж занадто зухвалими, але до того цi самi вiйська убратервлювали iншi дикi народи(щоправда озброєння останнiх значно вiдставало вiд рiвня iмперських вiйськ), до того ж великi надi покладалися на бойовий дух вонiв i любов до Сонцесяйного монарха. Першi кiлька мiстечок були убратервленi без особливих зусиль, передовий загiн поводився, як йому було звично в подiбних випадках, достатньо милосердно що до ощасливлених ними тубiльцiв. Лише iнодi iмператорський фаворит, який взагалi не сприймав жiнок як людськi iстоти, перебуваючи напiдпитку, проявляв певну фантазiю в покараннях мiсцевого люду за непокору хнього короля: вiн наказав воякам хапати всiх зустрiчних вагiтних жiнок i збирати х у примiщеннi, що слугувало водночас i штабом i тимчасовою буцегарнею. Там вiн особисто, не гаючи часу на допити i теревенi проштрикував багнетом живiт кожнiй, так, щоб вбити водночас i мати i ненароджене дитя. Вагiтнiсть визначалася вояками вiзуально, тому iнодi накладали головами жiнки, що при надi не були, а всього лише мали огрядну статуру. Iсторiографи вiд бельнiбарбiйсько сторони фактiв цих не спростовують i не схвалюють нелюдськi хиби чоловiка, iм"я якого було занесено на скрижалi iсторi як видатного полководця i мученика. Єдиним виправданням тако неадекватно поведiнки героя могла стати глибока особиста драма i тяжка душевна травма: молодик був безмежно закоханий у свого iмператора i шалено ревнував його до численних молодих коханок, якi вагiтнiли вiд сонцесяйно особи, наче тi кролицi - тому намагався вгамувати тугу постiйним перебуванням в станi ейфорi вiд мiцних напов i мужнiх на його думку вчинкiв, про якi, до речi, нiчого не згадується в офiцiйному iсторичному зручнику.
Передовий загiн iмператорсько армi просунувшись на третину вглибину острова, зустрiв раптом несподiваний i вдалий спротив королiвських вiйськ.
Треба сказати кiлька слiв про органiзацiю збройних сил Лаґґнеґґа доiмперського перiоду. Розташування крани на островi не спонукало до утримання мiцно велико армi, проте в розпорядженнi короля перебував пiдроздiл, який був водночас i охороною i церемонiальним почтом - всього осiб близько двох тисяч. В разi нагально потреби король мав право звернутися до васалiв, що мали майже необмежену владу в периферiях, i тi зобов"язувалися власним коштом озброти i привести пiд провiд призначеного королем головнокомандувача загони чисельнiстю не менше десяти тисяч вiд кожно з семи периферiй. Дiзнавшись про тi жахливi речi, якi творив передовий загiн убратервлювачiв, король оголосив васалам указ про загальну мобiлiзацiю, сам же вiдiслав пiд проводом вiрного йому близького родича особисту охорону i ще близько тисячi озброєного люду вiйськово касти, що виконували в столицi полiцейськi функцi, назустрiч iмператорському вiйську. Попри розповсюджену серед цивiльних думку, що королiвський почт не в змозi засвоти нiчого з вiйськово науки, окрiм муштри, а полiцiанти взагалi не здатнi воювати з озброєним супротивником, першим же ударом це збiрне вонство майже вщент розгромило загiн, що прямував до трiумфального маршу уявно переможено вже столицi. Королiвський пiдроздiл захопив ворогiв зненацька, нехтуючи всiма правилами благородного лицарства i шляхетнiстю у вiйнi. В повiтовому центрi, де розквартирувалися прийди, лазутчики серед ночi пiдпалили центральну садибу, що слугувала штабом i ще кiлька будiвель, де на ночiвлю стало вище офiцерство. Потiм несподiваний блискавичний удар невеличкого пiдроздiлу кiнноти зчинив ґвалт всерединi вражого вiйська. Тих, хто кинувся панiчно тiкати за межi мiстечка, в засiдцi чекали озброєнi мушкетами i стилетами головнi сили оборонцiв, що оточили населений пункт мiцним кiльцем. Нелюдська рiзанина закiнчилася лише на свiтанку. З мiнiмальними втратами серед королiвського вонства, було знищено бiльш нiж вiсiм тисяч iмператорських воякiв, близько тисячi спромоглися втекти i якось дiстатися континенту, решту взято в полон i теж вiдправлено державним коштом на хню ж батькiвщину. Трагiчна доля спiткала командувача iмператорського вiйська: це тендiтне i дуже жалюгiдне пiсля остаточного протверезiння створiння було насаджено на товстезну сто футову палю тим мiсцем, яке воно само в собi вважало причинним. Виставили цю палю на узбережжi в тому мiсцi, де його могли б споглядати бельнiбарбiйськi мореплавцi зi свох кораблiв.
Дiзнавшись про першу за все своє життя невдалу спробу убратервлення i трагiчну загибель близько людини, Лютий iмператор просто оскаженiв(спогади царедворцiв вказують на те, що саме в цi часи монарх почав проявляти iнтерес до практично гiнекологi). Насамперед вiн вiддав наказ провiдникам церкви про негайну канонiзацiю свого герочно загиблого улюбленця i проголошення анафеми королю Лаґґнеґґа i його найближчим вельможам - на той час бельнiбарбiйська церква вже була iнкорпорована в державну машину. Ненависть до непокiрливого острова була протягом кiлькох мiсяцiв темою свiтських балачок серед логадiйсько верхiвки. Всi розмови вельмож i царедворцiв неодмiнно торкалися пiдступностi так званого лаґґнезького монарха, який не вмiє воювати як належить шляхетнiй особi. Пригнiчений настрiй iмперсько елiти пiдсилювався нестачею вiйськово потуги для миттєвого придушення сепаратистiв - на той час iмперiя вже вважала весь острiв своєю територiєю. Заколоти, що спалахували час вiд часу в рiзних щойно убратервлених куточках континенту не давали можливостi вивiльнення кiлькох десяткiв тисяч живо сили для створення карального пiдроздiлу. Ще бiльший сум в iмператора особисто i в усiх його вельмож викликала та обставина, що незалежний вiд Логадо острiв може перейти пiд контроль iншо колонiально наддержави, i це буде не пiдступна експансiя ззовнi, а лише неспроможнiсть щойно створено Бельнiбарбiйсько iмперi проковтнути кусень, який вона щойно вiдкусила. Саме тодi iмператор зробив один iз тих крокiв, що i зробили його Великим в iсторi власно крани i дали пiдстави вважати його генiальним полiтиком.
Вiдомi iсторi монархи мали за звичай роздавати вiрному дворянству маєтки разом з тубiльцями у довiчну власнiсть або для тимчасового користування. Також одвiчною традицiєю iмперiй, особливо таласократiй, було заселення колонiй зайвим в метрополi людом, переважно засудженими до великих термiнiв ув"язнення злочинцями. Перший Великий Сонцесяйний iмператор Бельнiбарбi об"єднав цi два кроки в один. Зiбравши всiх засуджених на смерть кримiнальних злочинцiв з усiє континентально територi (х на той час налiчувалося бiльш нiж тисяча двiстi п"ятдесят, оскiльки на перiод убратервлення всi кати були мобiлiзованi для страт очiльникiв сепаратистiв), одним накладанням списа надав всiм дворянство i право користуватися всiєю iмператорською власнiстю(як землями так i холопами) на територi острова Лаґґнеґґ. Всi титули i звання аж до королiвського, що iснували на означенiй дiлянцi суходолу, iмператорським указом скасовувалися, всi мешканцi оголошувалися невiрними холопами i отримували статус рабiв, що перебувають в особистiй власностi Великого iмператора, яку вiн може милостивим указом за високi заслуги перед короною передати свом вiрним холопам, тобто вiрному дворянству, але таким самим указом може за певнi провини i позбавити будь-якого холопа цiє власностi. Новоспеченi лицарi мали негайно вирушити на острiв i не полишати його територi протягом тридцяти рокiв. Єдиною нормою права i моралi, що мала регулювати хню поведiнку у щойно отриманих вотчинах стало напучувальне гасло, почуте вiд Великого iмператора: "Гiднi люди завжди отримують те,до чого прагнуть". Як помiчникiв вони могли взяти з собою всiх кримiнальних злочинцiв, що перебували в бельнiбарбiйських в"язницях - в мiсцях позбавлення волi мали залишитися тiльки особи, засудженi за полiтичну дiяльнiсть. Кримiнальники, що не були висвяченi в лицарство, автоматично визнавалися особисто залежними, але вони не ставали власнiстю iмператора, а одразу належали своєму пану з нового лицарства. Пiдлеглi вiдрiзнялись вiд нового дворянства однiєю наочною ознакою: всiм приреченим в тi часи на смерть одразу пiсля проголошення рiшення суду кат в присутностi суддiв виривав нiздрi. Це давало можливiсть легко вирiзнити приреченого серед ув"язнених (до цього нововведення були численнi випадки, коли шанованi в кримiнальному свiтi чоловiки виставляли на страту замiсть себе iншого в"язня), а також в разi вдало втечи допомагало вiднайти i знову схопити злочинця. Для супутникiв нового лицарства(особисто залежних, але з непонiвечiними обличчями) встановлювалися окремi привiле, однiєю з яких була законодавча заборона на продаж цих людей, а ще надання м права змiнювати пана за власним бажанням раз на три роки. Покидати острiв м також заборонялося.
< Майже всi етнографiчнi дослiдники створення ново лаггнезько нацi доходять згоди, що саме з цих переселенцiв склалися такi iснуючi тепер прошарки населення, як владнi i привладненi. В першi десятилiття перебування на островi колонiстiв без дворянства називали близькими i наближеними, i, враховуючи особливостi внутрiшньо iєрархi i особистих взаємин всерединi закритого одностатевого колективу, близькiсть до панства була iнодi не лише соцiальною. Ця каста не настiльки закрита вiд чужорiдно кровi, як вищi, тому не слiд вважати, що всi сьогочаснi владнi i привладненi - прямi потомки саме близьких i наближених. Але деякi привладненi роди пишаються саме тим, що хнiй давнiй предок прибув на острiв з першим кораблем. >
Зi свого боку iмперiя для пiдтримки нового панства зобов"язалась постачати колонiстам зброю i знищити весь лаґґнезький флот - як торговельний так i вiйськовий. Останнє виконати було не важко, враховуючи рiзнi "ваговi категорi" кран, i вже за кiлька днiв всi кораблi незалежно поки що держави палали на рейдi, наче сiрники; менше пощастило командам тих суден, що перебували в морi - м навiть не дали змоги пристати для порятунку людей. В одному документi згадується про екiпаж торгового судна, який всiм складом залишився в Японi. Що до постачання збро, то iмператор i тут обiцянку виконав: регулярно курсуючий мiж островом i континентом вiтрильний лiнiйний корабель "Лацара Панкара" пiдвозив найновiтнiшу на тi часи зброю в необмеженiй кiлькостi. Тим самим вiйськовим судном наступнi п"ять рокiв з континенту везли нововисвячену шляхту i наближених до них - за даними бельнiбарбiйських буцегарень до острова було загалом вiдправлена близько ста тисяч осiб чоловiчо статi. Першi роки така економiя на фiнансуваннi пенiтенцiарно системи дуже тiшила логадiйських урядовцiв, аж поки на волi серед кримiналiтета не стали поширюватися чутки, що за скоєння злочину замiсть покарання вiдправляють на чарiвний острiв, де можна зовсiм безкарно красти, грабувати, ґвалтувати i вбивати, а якщо злочин, скоєний на територi континенту особливо тяжкий i ранiше повинен був каратися смертю - недолюдку на тому островi житиметься, наче в раю. Хвиля злочинностi накрила майже всi континентальнi мiста iмперi - покарання вiдтепер не лякало, а приваблювало шибайголiв. Вся економiя на буцегарнях зiйшла нанiвець через величезнi збитки, завданi не тiльки незахищеним верствам населення, але й магнатам i навiть державнiй власностi. Вiд постiйно вiдправки засланцiв на острiв iмперi довелося вiдмовитись.
Виконавши сво пункти угоди, iмперiя потурбувалась про те, щоб новоспечене панство не вiдцуралося вiд власних обов"язкiв. Багато хто з кримiнальнакiв-колонiстiв сприймав подорож на острiв як чергову злочинну "гастроль", де можна зiрвати великий куш i хутко зникнути, здолавши якусь вузеньку протоку i знову розчинитися в сiренькiй масi пересiчних бельнiбарбiйських громадян. Проте повернення на батькiвщину для тих, хто вирушив в тi роки пiдкоряти Лаґґнеґґ не було. Окрiм iмператорського лiнiйного корабля, жодного судна не випливало з лаґґнезьких портiв. Знищенню пiдлягали навiть двомiснi човни, якими користувалися ловцi перлiв - будь-який плаваючий засiб, що вiдчалював вiд лаґґнезького берега безжально знищувався стрiльцями-мушкетерами або канонiрами - вiдповiдно до розмiру судна. Деякi гарячi голови намагалися перетнути протоку вплав, але в мiсцях, де звичайна людина на це спроможна, були розставленi вартовi на збудованих вежах з бельнiбарбiйського боку, якi мали наказ знищувати будь-яку людську iстоту, що пливе з лаґґнезького берега. Отже, всiм новим переселенцям довелося, часто мимоволi, iнтегруватися в новостворене суспiльство i започатковувати новiтнiшу елiту для автохтонно нацi.
Колонiзацiя острова розпочалась для нового панства напрочуд вдало: те, чого не спромоглася регулярна iмператорська армiя, дуже швидко зробило нiким не контрольоване i не зорганiзоване сонмище головорiзiв i розбишак. Весь цей нiким i нiчим не керований гурт чисельнiстю бiльше тридцяти тисяч осiб, який вонством можна назвати лише за фактом наявностi в хнiх руках збро, насувався на столицю Лаґґнеґґа Трiлдогдрiб не стiльки виконуючи наказ iмператора, як плекаючи надiю на добру здобич при пограбуваннi найбагатшого мiста острова. Результатом кiлькох днiв пiшого проходу стали десятки розорених мiст i сотнi селищ, що мали нещастя розташуватися багато столiть тому на шляху цього безжального легiону. Взявши старовинне мiсто в облогу, новоприбулi посланцi iмперi навiть не висували до короля i мiських очiльникiв нiяких вимог. Однiєю з причин дослiдники вважають неспроможнiсть нового панства на той час обрати мiж собою головного, який i став би вповноваженим представником iмператора.
Дати бiй новоприбульцям королю забракло вонства: оголошена ним самим пiсля першого вторгнення загальна мобiлiзацiя так i не вiдбулась через причини, дослiдникам досi невiдомi. Васали, що очолювали вiддаленi периферi так i не надiслали в розпорядження монарха жодного солдата. Не вiдмовляючись виконувати наказ сюзерена вiдкрито, своє зволiкання вони пояснювали в численних депешах тяжким матерiальним становищем регiону i тривалою кризою, що давно вже панувала на всiй територi острова. Лише один з пiдданих короля надав людський ресурс в кiлькостi не десяти, а семи тисяч чоловiк, погано озброєних i без коштiв на хнє харчування. Цi горе-вояки, отаборившися в передмiстi столицi, почали здобувати провiант найстарiшим вiдомим способом: пограбуванням мiсцевих мешканцiв. За кiлька тижнiв тих незвичних вiйськових зборiв король змушений був розпустити недолугу армiю. Аналiзуючи таку дивну поведiнку васалiв, iсторики по-рiзному пояснюють . Прибiчники iмперсько iде ще раз наголошують на неспроможностi старо елiти зорганiзуватися для вирiшення державних питань, навiть задля порятунку само держави, i пiдкреслюють благотворнiсть впливу метрополi на життя братiв менших. Тi iсторiографи, що позицiонують себе нацiоналiстами, дорiкають регiональнiй владнiй верхiвцi за боягузтво i зрадництво, наголошуючи на втраченiй можливостi зiбратися пiд знамена короля i дати вiдсiч навалi кримiнальних недолюдкiв. Проте в головах теперiшньо науково елiти домiнує прагматичнiша i цинiчнiша iнтерпретацiя тих давнiх подiй, яка певним чином виправдовує тогочасне острiвне панство i не усуває сумнiви в розумових здiбностях цих великодостойних людей. Згiдно тако версi, представники регiонально елiти не були неотесаними необiзнаними провiнцiалами, а навпаки тримали, як то кажуть, руку на пульсi велико полiтики, принаймнi цiкавилися всiма подiями, угодами i перемовинами, що зачiпали iнтереси хнього краю. Тi вельмишановнi достойники не могли не знати, що згiдно положень Великого договору про невтручання, який або вже був на той час пiдписаний, або мав з"явитися невдовзi, острiв Лаґґнеґґ беззаперечно визнаний сферою впливу Бельнiбарбiйсько iмперi, отже рано чи пiзно, став би частиною. Вiдтак, не виконуючи присяги на вiрнiсть королю, а фактично, продаючи свого монарха, очiльники периферiй сподiвалися зберегти не лише права i вольностi за собою, але й сите стабiльне життя свом менш титулованим спiввiтчизникам. В деяких давнiх монографiях поведiнка периферiйно елiти висвiтлюється як справжнiй громадянський подвиг. До того ж не треба вiдкидати фактор особисто образи: протягом тривалих столiть вищi iстоти, якi мали себе за богiв серед свох пiдлеглих, вимушенi були вилизувати пiдлогу перед королем на аудiєнцiях - можна уявити, що людина гонорова, достойна i шляхетна повинна вiдчувати в такi хвилини. Хай там як, а невтручання мiсцево елiти прискорило те, що мало вiдбутися: ще не виснажений Трiлдрогдрiб за кiлька днiв облоги викинув бiлi прапори, навiть не почувши вiд вражого вонства умов капiтуляцi. Король, зачинившись в центральнiй баштi фортецi, наказав вiрним охоронцям заколоти себе i свою родину кинджалами.
Сподiвання очiльникiв мiста, якi вийшли зустрiчати чужорiдне вонство як свох нових хазяв i благати не вчиняти велико шкоди, не справдилися: все, що трiлдогдрiбцi могли запропонувати загарбникам, останнi мали змогу взяти, не докладаючи особливих зусиль. Три тижнi тривали рiзанина, пограбування, зґвалтування i просто нiчим не обґрунтованi катування перехожих, якi випадково траплялися на шляху зарiзяк. Вiд остаточного винищення мiсцевий люд врятувало оприлюднення дозволу iмперського офiцера, що супроводжував навалу, полонених, яких були схопили серед вулицi, продавати на щойно нашвидкуруч створеному невiльницькому ринку - саме з тих часiв походить назва погань вулична. Пересiчний люд, переляканий можливiстю люто смертi вже не так жахався стати живим товаром. Пiдпали стали повсякденним явищем, велика частина iсторичного центра столицi вигорiла вщент, тодi ж згорiв державний архiв з документами доiмперсько доби. Становище ускладнювалося тим, що до навали прийд долучалися мiсцевi маргiнальнi елементи, якi за звичних умов перебували б в буцегарнях або на самому соцiальному днi суспiльства, i тепер, як вмiли, мстилися пересiчним громадянам за своє жалюгiдне життя.
Знекровивши столицю, скопище нових хазяв розсипалося на кiлька великих частин i пiд проводом найавторитетнiших у свох колах ватажкiв пiшло пiдкоряти всi куточки крани. В першi мiсяцi навали гiдним людям було доволi просто здобувати те, до чого вони прагнули. Таких бузувiрств, якi застосовувалися у вiддалених периферiях заради наживи i просто задоволення недолюдкiв не описано навiть в авторському напрацюваннi iмператора "Правдивiй книзi" . Проте зi спливом часу, хоч тортури i ставали все жорстокiшими, зиск вiд хнього застосування все меншав. За кiлька рокiв шайки, або за новим визначанням передовi загони, заходячи в чергове поселення, сподiвались щонайбiльше прогодуватися. Новi хазя життя виявили себе такими ж незграбами на ґаздуваннi, якими спритниками були в грабiжницькiй справi.
Iмператор, як i його чиновники, не займали себе такими дрiбницями, як розподiл лаґґнезьких земель мiж новим панством - це мали визначити шляхом цивiлiзованих мiжособистiсних домовленостей самi вiрнi холопи. Тому наступнi кiлька рокiв вiдзначенi не тiльки небувалим занепадом економiчного життя крани, а ще й звiрячою боротьбою всерединi новоприбуло елiти мiж собою за право контролювати той чи iнший клаптик територi. Цiлком можливо, нове панство знищило б само себе, як двi змiюки, що водночас ковтають хвiст одна одно, забравши з собою в свiт потойбiчний силу силенну пересiчного люду, та тут на полiтичнiй аренi з"явилися гравцi, втручання яких знаправило хiд iсторичних подiй на наступнi столiття. Якщо бути точним, цi гравцi нiкуди з тiє арени не зникали i просто тимчасово принишкли, готуючись вiдновити i посилити власний вплив на життя крани. Йдеться про представникiв вищо периферiйно елiти, якi вже зробили добру для iмперi справу, не поворухнувши навiть пальцем. Дуже показовим є той факт, що звiрства, якi чинилися в столицi i мавпувалися в невеличких мiстечках i селищах, дивним чином обходили палаци великого панства. Звiсно, неподобства вчинялися i в хнiх маєтках, оскiльки не було в свiтi людини, що мала б змогу втримати бодай в якихось межах передовi загони нових хазяв, але жодного випадку скоєння злочинiв проти особистостей вищих iстот документально не зафiксовано. Достеменно невiдомо, чи були якiсь таємнi домовленостi мiж представниками старого та нового панства, чи двi цi впливовi й не чисельнi групи населення вподобали одна одну пiдсвiдомо, на рiвнi тваринно пристрастi, але крана не зглянулась, як вiдбулося злиття. Обидва були одне одному конче потрiбнi: мiсцевi периферiйнi вищi знали, як хазяйнувати i тримати у рабськiй покорi свох просторiдних спiввiтчизникiв, новi ж хазя життя не мали нiяких внутрiшнiх гальм i моральних обмежень. Їхнє єднання пiдсилювало мiцнiсть новоутвореного соцiального прошарку не в рази, а на порядки. Союз цей був таким мiцним, як шлюб, спричинений любов"ю, статевим потягом i розрахунком водночас. Було б дивно, якби периферiйнi вищi прийняли в своє коло людей порядних, нове ж панство нiби повернулося додому з тривало подорожi, вливаючись в панiвний клас острова Лаґґнеґґ. Головною проблемою для надново острiвно елiти стала формалiзацiя єднання, яке де факто вже вiдбулось. Спроби видавати дочок замiж за нових панiв, визнавши панство старе нижчими за них iстотами, хоча i траплялись, але в тенденцiю в тi часи не переросли. Це по-перше виключало з суспiльного процесу синiв вищих, що спровокувало б конфлiкти всерединi владного прошарку, по-друге могло призвести до втрати авторитета вищих iстот серед чернi. В останньо могло скластися хибне враження, що будь-який покидьок може забезпечити собi зльот на саму верхiвку соцiально пiрамiди лише вчинивши тяжкий злочин, а не пiдлаштовуючись пiд давно iснуючу систему. Нове лицарство, яке нещодавно дивом уникло сокири або палi, можливо i не вирiзнялося розумовими здiбностями, проте мало зависокий iнстинкт самозбереження, а отже, швидше вiдчувало, нiж розумiло: той набундючений i самозакоханий прошарок мiсцевого населення, що вважає себе вищими iстотами - хнiй єдиний шанс уникнути постiйно вiйни з такою ж наволоччю, як i вони самi, i невiдворотно близько смертi. Єдиною перспективою для щойно створеного правлючого класу було визнання прав i вольностей вищих бельнiбарбiйським iмператором. Останнiй, не зважаючи на ту послугу, що йому надали периферiйнi вищi, коли зреклися свого короля i держави, мовчанням вiдповiдав на пропозицi вiд мiсцево знатi, якими засипали iмперську канцелярiю посередники - таємнi службовцi. За п"ять рокiв пiсля початку возз"єднання елiт, коли кримiногенна ситуацiя на островi нормалiзувалась, а господарська дiяльнiсть майже повнiстю вiдновилась, до таємно iмперсько полiцi почастiшали доноси вiд фiлерiв з острова про кричущi порушення iмператорсько волi i численнi фальсифiкацi свого благородного походження з боку мiсцево елiти. Головним атрибутом нового панства на островi залишалася ознака, що не можна було не помiтити: вирванi катом ще на континентi нiздрi. Взявши це до уваги, вище старе панство стало робити над собою операцiю, яку нашi сучасники назвали б пластичною: за наказом пана його цирульник обережно розрiзав гострим хiрургiчним ножем носову перетинку, створюючи враження, що нiздрi вирванi. Як знеболювальне застосовувалася мiцна рисова горiлка, або курильний опiй, вiдтак високоповажний пацiєнт дискомфорту й болю не вiдчував зовсiм. Майже всi високодостойники при вiдтвореннi зникло або знищено документацi стали додавати до свого шляхетного прадавнього прiзвища одну або кiлька лiтер при написаннi, щоб йменуватися на бельнiбарбiйський лад. Доноси про таке неподобство таємна канцелярiя отримувала мало не щодня. Наближенi до Сонцесяйного монарха тривалий час не наважувалися доповiсти iмператору про зухвалi спроби одурити велику крану i особисто очiльника. Та коли особа з надзвичайними повноваженнями насмiлилася таки доповiсти Великому володарю правдивий стан речей, його реакцiя вразила всiх вельмож. Iмператор, що позаочi прозивався Лютим, не лише зберiг царський спокiй, а навiть був задоволений саме таким перебiгом подiй i проголосив промову. Вона одразу була занотована i тривалий час вважалась полiтичним заповiтом Великого правителя стосовно острова Лаґґнеґґ, який серед iнших убратервлених територiй досi вважається зоною особливого впливу. Надаю дослiвний переклад цiє невеличко промови.
"Тiльки тепер бачимо, як Наша Величнiсть помилялася кiлька рокiв тому, вiдносячи мiсцеве населення острова Лаґґнеґґ до категорi диких народiв, що х чимало мешкає на теренах Нашо iмперi i хнiх очiльникiв вельми розумнi полiтастрологи Нашо Величностi визначають як невiрних холопiв. Народи цi хоч i стоять значно нижче за рiвнем розвитку розумових здiбностей вiд титульно нацi Нашо Велико iмперi i небезпiдставно прозиваються братами нашими меншими, проте х можна поважати як гiдних супротивникiв. Їхнi вождi не терпiтимуть над собою наруги i швидше згодилися б загинути, нiж пiдкоритися i сприйняти самих себе як iстоти другого або третього ґатунку. Саме такi народи подiбнi до диких звiрiв, в чому полягає хнє щастя i головна трагедiя. Що ж до автохтонiв з наближеного до нас острова, то вони такого прiзвиська не гiднi, оскiльки волю свою сприймають як важкий тягар, а не дар вiд бога. Вони подiбнi швидше на тварин свiйських, а саме баранiв. Якщо навiть найвища хня елiта зголосилася визнати себе нижче наших кримiнальникiв, тобто бруду i непотребу iмперi, а хнiй нарiд продовжує вважати цю елiту вищими над собою iстотами, то Наше пророцтво нащадкам Нашим i пiдданим щодо цього занедбаного клаптика землi i його вбогого населення полягає в наступному: з людом цим можна коти все, що завгодно, нiякого спротиву з хнього боку не буде, оскiльки баран - iстота тупа i незлопам"ятна, вона навiть в останнi митi життя покiрливо повертає голову так, щоб зручно було рiзниковi. З баранiв людина тисячi рокiв витоплює курдючне сало, задля отримання каракулю вбиває новонароджене хнє дитя, вони ж на це лише шанобливо мекають, кожен сподiваючись, що саме з нього лише настригатимуть вовну. Барани не мають помiж себе вожака, тому поперед отари завжди йде цап, спрямовуючи весь гурт, куди треба вiвчаревi. Направляти i контролювати цих козлiв - головне завдання того департаменту, що в Нашiй iмперi пiклуватиметься убратервленням лаґґнезьких земель. Закликаю Наших нащадкiв i хнiх вiрних слуг не тринькати дорогоцiнне поголiв"я, не давати зажджим хижакам i людиноподiбним злодiям завдавати шкоди господарству i своєчасно пiдгодовувати козлiв. Ще одна небезпека для господарсько дiяльностi вiвчара може йти зсередини його родини, а саме вiд жiнок i дiтей. Жiнка думає не головою, а серцем, а дитина - ще молоде i дурне створiння, тому в хнi серця може пролiзти жалiсть до нещасно тварини, а це гальмiвний фактор у виробництвi м"яса, сала i шкiри. Загалом же Ми впевненi в тому, що острiв з усiм рiзношорстним холопством належатиме Нашим нащадкам довiку".
Останнi роки життя Великий iмператор часто використовував в промовах образне мовлення, тому iснує багато рiзних трактувань в тому числi i цього посилу. Iсторичний зручник не наводить цитат, проте переповiдає висловлення Великого полiтика таким чином:
"Iмператор милостиво взяв пiд своє крило вiрних пiдданих, нiби добрий вiвчар, що прихистив свою паству i унебезпечив улюбленцiв вiд зазiхань зовнiшнiх хижакiв".
Тодi ж указом iмператора було призупинено провадження кримiнальних справ що до фальсифiкацi благородного походження представниками лаґґнезько ново елiти. Всi вiдомостi про соцiальний статус особи мiстилися в книгах запису при органах мiсцевого самоврядування острова i не пiдлягали перевiрцi iмперськими структурами. Тим самим указом найвище дворянство острова прирiвнювалося до простолюдних, хоча й вiльних, громадян Бельнiбарбi титульно нацi. Бельнiбарбiйська панянка, беручi шлюб з лаґґнезьким дворянином, автоматично переходила до його сослов"я, а отже наперед знижувала статус свiй i майбутнiх свох дiтей. Якщо i траплялися поодинокi випадки єднання таких пар, то мешкали молодята неодмiнно на островi, оскiльки бельнiбарбiйська рiдня наречено не пробачала ганьби шляхетного роду. Закони iмперi не давали в тi часи жодно можливостi молодим лаґґнезьким спритникам в князi стрибати iз хлопiв. Видати ж дочку замiж з на континент теж не вважалося досить вдалою партiєю для лаґґнезького високодостойника, оскiльки дiти вiд таких шлюбiв дворянського титулу вiд бельнiбарбiйського татуся не успадковували.
Що ж до iнших верств населення, всi, окрiм вищих, на островi набували рабського статусу. Основна маса тубiльцiв стала називатися поганю i набула всi ознаки живого товару, новi пани отримали змогу торгувати ними як мiж собою, так i продавати х за межi острова. Доти рабства в класичному розумiннi цього слова на островi Лаґґнеґґ не iснувало, але спричинено це було не гуманнiстю старого панства, а перенаселенням обмежено територi: товар робоча сила через надмiрну пропозицiю при обмеженому попитi мав таку низьку цiну, що купляти на додаток ще й тiлесну його оболонку не мало сенсу. Iнтеграцiя в велику державу корiнним чином змiнила колишню рiвновагу, бо на безкрах розширах iмперi завжди знайдеться мiсце, де можна використати рабську силу. Молодiй наддержавi потрiбнi були безкоштовнi людськi ресурси для будiвництва дорiг, iригацi, вирубки тропiчних лiсiв, сiльськогосподарських робiт на нових землях, рекрутських наборiв тощо. Iмператорськi вольностi щодо супутникiв нового панства не скасовувались, а навпаки розпоширились на тих представникiв мiсцево чернi i посполитого люду, якi своєчасно пристали до убратервлювачiв i особливо вiдзначились пiд час встановлення нового ладу. Цей прошарок рабiв вiдтодi вже офiцiйно називався привладненою поганю. Продавати х за межi острова заборонено було насамперед тому, що для переважно бiльшостi ще не збiг встановлений тридцятирiчний термiн перебування на територi Лаґґнеґґа. Щоб уникнути непорозумiнь, iмперська влада наказала мiсцевiй скласти реєстр привладнено поганi, який найближче столiття був єдиним офiцiйним документом, де письмово фiксувалося розшарування чернi. Бельнiбарбiйськi урядовцi чiтко дотримувалися принципу невтручання в процес визначення привладнених серед поганi, єдине, що контролювалося завжди - це доля привiлейованих рабiв в загальнiй кiлькостi. У рiзнi часи цей показник варiювався вiд трьох до семи вiдсоткiв, критичною ж межею, за розрахунками логадiйських полiтастрологiв, є десять вiдсоткiв: тодi доля привладнених починає зростати без всякого впливу з боку влади, при цьому виробництво нацiонального продукту в кращому випадку залишається незмiнним, а швидше за все зменшиться, а отже середньодушове виробництво благ для iмперi впаде. На тлi загального занепаду система може втратити контроль з боку мiсцево влади, що спровокує непередбачуванi наслiдки. Це негативно вплине на стан економiки всiє iмперi, адже метрополi потрiбнi в колонi бiднi крiпаки, а не зубожiлi пiдсусiдки, здатнi в будь-яку мить вчинити бунт.
Не можна казати, що новий уклад життя сприймався позитивно поголовно всiм населенням острова. Особливо пiд час жорсткого убратервлення в окремих периферiях, де переважали лiси й гори i була змога хоронитися поза межами населених пунктiв, складалися озброєнi загони з представникiв рiзних верств населення, але переважно старо шляхти. Мотивацiя тих оборонцiв теж була найрiзноманiтнiшою: хтось не пробачив прийдешнiм харцизякам наруги над власною матiр"ю чи сестрою, хтось не в змозi був порушити дану загиблому королю присягу, хтось через шляхетнiсть свого роду не мiг вважати себе рiвним зайдешнiм тюремникам. Проте з установленням на островi нового ладу пiд фактичним проводом старого панства, партизанський рух став втрачати пiдтримку всiх соцiальних прошаркiв. Так старшини прадавнiх високодостойних родiв отримали можливiсть не втратити впливу на полiтичне i економiчне життя крани, виконавши пусту формальнiсть i зробивши непомiтний розрiз на обличчi. Дрiбнiша шляхта i посполитi зберiгали майже всi колишнi вольностi, лише публiчно обiзвавшись привладненою поганю. Навiть найнижча чернь, переживши жахiття навали, стала бiльш цiнувати спокiй i порядок: х хоч i продовжували грабувати вже двi елiти в тiлi однiє, але робили вони це виключно за щойно написаними ними ж законами i чiтко стежили, щоб бiльш нiхто не грабував найбiднiшi прошарки населення. Тому з установленням порядку пiдтримка партизанських загонiв стала сходити нанiвець i за якихось п"ять рокiв кривки оборонцiв залишалися тiльки в гористих мiсцевостях. Остаточне викорiнення нацiонального спротиву збiгається з першим в iсторi всiє пiдшатраво терри вiзитом бельнiбарбiйського iмператора на вщерть убратервлений острiв Лаґґнеґґ. На превеликий жаль для справжнiх патрiотiв, Перший iмператор, прозваний ще Великим, засновник потужно держави, збирач i убратервлювач земель i народiв, талановитий письменник, неперевершений слюсар i жiночий лiкар, а для острiв"ян ще дбайливий пастор i майже рiдний батько - не встиг за життя вiдвiдати острiв, населений найвiрнiшими йому холопами. В Лаґґнеґґ мав прибути його рiдний син, другий за лiком iмператор Бельнiбарбi. Цей достойник не вiдзначився такою кiлькiстю видатних дiянь, як його великий батько, стратив набагато меншу кiлькiсть людей, мав значно менше коханок i всiх - жiночо статi. У спiлкуваннi з царедворцями i взагалi з пiдлеглими поводився вiн набагато адекватнiше, за що увiйшов в iсторiю з прiзвиськом Лагiдний. Єдине, що могло зашкодити його спiврозмовникам - напади невмотивовано агресi, що з вiком(престол вiн посiв вже не молодою людиною) траплялися чим далi частiше. Зненацька Лагiдний монарх мiг накинутися на будь-яку людину, яка перебувала поруч, i забити на смерть тим, що трапиться в нього пiд рукою, або хоча б посохом, який на тi часи символiзував iмператорську владу разом з короною. Була ця пристрасть ознакою тяжко психiчно хвороби, чи просто витiвками покидька, який усвiдомлює власну безкарнiсть - достеменно не вiдомо: в Бельнiб елiти пiдсилювався нестачею вiйськовоарбi не годилося сумнiватися в розумових здiбностях свох монархiв. Сучаснi дослiдники iмперсько iсторi того часу, використовуючи напрацювання консультантiв-психологiв, стверджують, що другий iмператор внутрiшньо був людиною глибоко нещасною. Вiн мав гнiтючi комплекси, змолоду порiвнюючи себе з батьком - за параметрами полiтично ваги порiвняння були вочевидь не на його користь. З роками цей лагiдний колись юнак все бiльше усвiдомлював, що залишаться на скрижалях iсторi лише як блякла тiнь свого великого попередника - можливо, саме тому мав потребу зганяти на комусь свою злiсть. Масовi ж заходи за участю другого iмператора Бельнiбарбi були набагато бучнiшими , нiж за часiв його великодержавного батька - i це, мабуть, було спричинено тим самим комплексом меншовартостi. Задля пiдготовки до зустрiчi Сонцесяйного на острiв була вiдряджена команда провiдних бельнiбарбiйських полiтастрологiв. Вони мали зорганiзувати масове дiйство, в яке б наочно показувало безмежну любов холопiв до свого властителя i хню щиру радiсть вiд щастя побачити наближену до богiв iстоту. Згiдно з оригiнальним задумом логадiйських полiтастрологiв, процедура зустрiчi мала перерости в яскраве, пересичене символiзмом масове дiйство. Для того i знадобилися зайдешнiм полiтастрологам полоненi партизани-оборонцi. Завдяки засланцям-агентам вдалося виманити об"єднанi загони бiйцiв з лiсу на узбережжя, де партизани дали останнiй свiй бiй, живими пiсля якого залишилися всього триста чоловiк. Саме до цих ув"язнених вонiв звернулися логадiйськи режисери масового показовиська з вельми привабливою пропозицiєю: пiд час прибуття Сонцесяйно особи на острiв, колишнi бiйцi за його незалежнiсть повиннi були всiм гуртом рачкувати назустрiч новому господарю, вилизуючи перед ним дорогу, як до того хнi предки вилизували пiдлогу перед власним монархом. Ця частина дiйства мала символiзувати, що найзапеклiшi колись вороги iмперi визнали таки владу над собою, вiдцуралися свого ганебного минулого i ладнi служити тому, кого єдиного вважають над собою властелином. За це колишнiм повстанцям обiцяно було бельнiбарбiйське дворянство - такого за всю iсторiю спiвiснування колонi з метрополiєю не траплялося жодного разу - та ще й можливiсть пiсля вдалого завершення церемонi залишити острiв i оселитися в будь-якому куточку материково частини держави. Та жоден з оборонцiв не погодився на пропозицiю, яку вважав для себе ганебною. Виявити покiрливiсть i вiрнiсть новому монарху серед старого панства було багато бажаючих, до того ж iз набагато шляхетнiших, нiж були полоненi, родин. Але цi достойники завбачливо вирвали собi нiздрi ще у першi роки убратервлення, тож хня присяга була варта не бiльше, нiж хня ж честь, а саме, за словами полiтастрологiв, "шмату собачого лайна". Каяття i присяга потрiбнi були саме вiд гiдних супротивникiв, тому напередоднi вiзиту iмператора на катiв очiкувала важка праця. Протягом трьох дiб, намагаючись примусити людей честi до вчинку огидного i низького, працiвники сокири i мотузки випробували на героях всi поради з "Правдиво книги", але жоден з трьохсот не наважився зганьбити себе i змiнити свою батькiвщину на чужу. Логадiйським полiтастрологам довелося просто на колiнi змiнювати сценарiй заходу. Задля втiлення цих змiн знадобилося нашвидкуруч вистругувати триста тридцятифутових паль, на якi в самiсiнький день вiзиту були посадженi нескоренi бiйцi. Триста кращих синiв свого народу примушенi були з невеличко висоти спостерiгати, як колишнiй кримiнальний злочинець iменем хньо нацi цiлуватиме iмперський зад. На щастя морськi птахи майже одразу повидзьобували очi оборонцям, i вони не побачили всiє ганьби. Чого насправдi прагнули цi дивнi люди i як планували змiнити життя своє i всiє крани в разi несподiвано i малоймовiрно перемоги - тому пояснення у iмперських iсторикiв немає. Зручник взагалi не згадує "про незначнi заворушення напередоднi iсторичних вiдвiдин" i про кiлькiсть мертвих тiл, що прикрашали iмператорську дорогу. Там йдеться лише про загальну радiсть i всенародне захоплення Сонцесяйною персоною. В методологiчних вказiвках для вивчення означеного перiоду iсторi в спецiалiзованих вишах подi цi розглядаються як приклад безглуздо самопожертви феодальних нацiоналiстiв, якi в звiрячiй лютi i неспроможностi до боротьби зволiли краще померти, нiж бачити подальше процвiтання свого народу пiд мудрим керiвництвом старшого брата. З вiзиту iмператора бере початок ще одна традицiя, що панувала на островi майже пiвтора столiття. Про те, як прикра несподiванка була покладена в основу основу офiцiозного церемонiалу треба розповiсти окремо.
На цей час серед нового панства вже визначилися з особою, яка мала представляти всю убратервлену територiю перед монархом. Був це очiльник того клану, що контролював Трiлдогдрiб з прилежними територiями. Пiсля жорстоко рiзанини i тривалих пограбувань колишньо столицi, регiон цей дуже занепав, i тримати його не вважалося вигiдною справою. Згiдно мiсцевих традицiй, верховний очiльник нiколи не мав влади абсолютно, бiльшiсть повноважень ще в сиву давнину була чи то делегована периферiйним вищим, чи то узурпована ними. Новий лад, що був встановлений пiсля убратервлення, не передбачав змiн в стародавньому укладi. Отже, периферiйнi клани залюбки делегували представницькi повноваження ватажковi найслабкiшого на тi часи угруповання. Цей колись затятий бельнiбарбiйський зарiзяка з роками перебування на островi став став огряднiшим i вальяжнiшим зовнi, але не покинув кримiнальних звичок. Переклавши дiла господарськi на представникiв острiвно знатi, вiн свою дiяльнiсть зосередив на встановлення чiтко субординацi i дисциплiни серед бiйцiв свого передового загону. Використання цих майже воєнiзованих формувань дозволило мобiлiзувати пересiчну мiсцеву погань, що не вирiзнялася зависокою працьовитiстю, для вiдбудови столицi. Цей перiод новiтнi лаґґнезькi iсторiографи вважають початком сучасного розквiту Трiлдогдрiбу. Саме ватажок столичного клану мав зустрiти бельнiбарбiйського iмператора особисто, проголосити вiтальну промову i глибоким поклоном i лизанням пiдлоги засвiдчити повагу всiх острiв"ян до могутнього монарха. Проте необiзнанiсть представника мiсцевого панства з нормами етикету завдала неабиякого клопоту бельнiбарбiйськими полiтастрологами. Головний отаман трiлдогдрибський, як називали його наближенi, не тiльки уявлення не мав про норми поведiнки при монарших дворах, вiн ще жодного разу за своє життя не спiлкувався вiч на вiч з людиною, що вища за нього статусом. Дiйсно, до суду його тягли силомiць конвори, дворянство вiн отримував вiд Першого iмператора, стоячи серед юрби таких самих харцизяк, на островi з представниками iнших кланiв вiн не спiлкувався, вважаючи х своми пiдлеглими (можливо, саме тому його бiльш розумнi наближенi обмежували такi контакти задля уникнення iнцидентiв), всерединi ж клану рiвних йому не було. Тепер отаману випадала висока честь i вiдповiдальнiсть, вiд яко вiдмовитися вiн не мiг через власне марнославство: зустрiти i спiлкуватися з богоподiбною iстотою, переваги яко навiть над ним були беззаперечнi - таке нiкому доручати не можна. Завчити напам"ять промову вiн не спромiгся, попри всi старання зайдешнiх вчителiв. Тодi креативне мислення полiтастрологiв народило iдею, що набагато випередила свiй час: зробити живий пiдказник тексту. Бельнiбарбiйського iмператора зустрiчати планувалося в морському порту одразу пiсля сходження з корабля, отже отаман мав стояти лицем до моря. В акваторi порту правим бортом до берега було поставлено судно, з якого матроси повиннi були спускати по борту великi полотнища з написаними ми на них словами - цi слова видко було з берега. Отаман мав просто читати фрази, що були написанi фактично на бортi корабля. По прочитаннi чергово з них людина в засiдцi прапорцями давала на корабель сигнал, побачивши який, матроси знiмали з цвяхiв плакат, а пiд ним був плакат з наступною фразою. Слова, якi треба було промовляти писалися чорною фарбою, а команди про виконання певних дiй - червоною. Навiть найтупезнiший бовдур спромiгся б виконати такий простий алгоритм, тому затурканi передсвятковою пiдготовкою полiтастрологи не завдали собi клопоту провести генеральну репетицiю прочитання само промови, i даремно цього не зробили. Нiкому навiть не спадало на думку, що людина такого високого польоту може бути... неписьменною. В оману iноземних режисерiв ввели також звання наймудрiшого з мудрих на островi Лаґґнеґґ i посада почесного голови лаґґнезько Академi Наук. Визнання серед вчених отаман трiлдогдрибський отримав майже одразу пiсля пiдкорення убратервлювачами столицi, коли його передовий загiн захопив був невiдомого призначення будiвлю, де не було анi коштовностей, анi провiанту, а лише купа вченого люду i великi книжковi сховища. Старi фолiанти, якi мали золотi або срiбнi застiбки були одразу спаленi на дворi, пiсля чого в купi попелу залишилися невеличкi зливочки дорогоцiнних металiв. Що ж робити з iншим непотребом, включаючи науковцiв - нiхто з передового вонства i гадки не мав. Використати розумникiв як рабiв не було змоги по-перше тому, що невольничi ринки на той час ще не працювали по-справжньому, по-друге - переважна бiльшiсть вчених були людьми похилого вiку i як живий товар мали б занизьку цiну. Верхiвка передового загону на чолi з отаманом, який на той час ще не був навiть формальним очiльником острова, вперше за життя дiзналися, що на свiтi iснує така собi наукова i дослiдницька дiяльнiсть, i що за певнi заслуги перед наукою найбiльш гiдних служителiв обирають академiками. Серед передового загону найдостойнiшим, звiсна рiч, був сам отаман, отже нiчого дивного немає в тому, що вiн забажав отримати це почесне звання. Науковi достойники старо школи, напевно, одразу не збагнули всю велич людини, з якою звела х доля, а може ортодоксальне мислення i задубiлiсть зiграли з ними злий жарт. Це зараз лаґґнезька Академiя засаджена дупами , нестача iнтелекту в яких компенсується надмiрною лояльнiстю до влади. В тi ж далекi i недосконалi часи така дрiбничка, як вiдсутнiсть початково освiти могла стати на завадi отриманню достойною людиною наукового ступеню. Спочатку не такi розумнi, як зарозумiлi науковцi спробували були стати на шляху до високо науки пана отамана, не погоджуючись навiть розглядати питання про обрання його академiком. Але чутки про надпринциповiсть людей вчених виявилися перебiльшенням: одразу пiсля випробування вогнем, водою i розпеченим залiзом всi шестеро академiкiв, що залишилися живими(а спочатку х було понад двадцяти), визнали ватажка передового загону мудрiшим за себе i проголосили очiльником Академi, а його наближених - дiйсними членами. Пiсля досягнення найвищого визнання свох наукових заслуг, отаман не вважав за потрiбне перейматися вивченням граматики i правопису, хрестик, який вiн ставив на документах, через тремтiння руки дуже нагадував пiдпис, щось читати чи писати власноруч в нього не було потреби. Тож не дивно, що бельнiбарбiйськi органiзатори святкового дiйства не вiдали про його неписьменнiсть.
В той iсторичний день, коли нога Сонцесяйного iмператора вперше стала на твердину його лаґґнезьких володiнь, шанований в певних колах отаман доповз, вилизуючи висланий перед богоподiбною особою килим, як i належало, зупинившись в чотирьох ярдах вiд нiг iмператора, i, вдивляючись в натягнутий вздовж правого борту спецiалiзованого судна плакат, наче баран у дошки нових ворiт, намагався чи то згадати, чи то прочитати вiдповiдну церимонiяльному етикету фразу, витискуючи з себе лише незрозумiле нiкому мугикання. Кiлька хвилин тривала загрозлива пауза. Чоловiк в засiдцi не махав прапорцями, плакат зi словами "Вiрнi холопи вiтають Вашу сонцесяйнiсть на споконвiку Вашiй землi" залишався висiти на бортi корабля, холодним потом вкрилося обличчя режисера-полiтастролога, а що мав вiдчувати сам отаман - те важко навiть уявити. Замiсть очiкувано милостi з боку Сонцесяйно богоподiбно iстоти на нього очiкувала в кращому випадку опала i змiщення з посади - а серед лаґґнезького нового панства це було наче вирок: за кiлька рокiв перебування на вищих рiвнях влади вiн встиг наставити проти себе багато впливового люду, i не встиг всiх х фiзично знищити. Та залишалася ще можливiсть смертi швидко, хоча й не безболiсно: отаман не мiг не знати про напади Лагiдного iмператора, i один з них мiг розпочатися з хвилини на хвилину. Сам монарх, який мав звичку не дiзнаватися заздалегiдь про перебiг святкувань, теж стояв в очiкуваннi якогось яскравого ефекту, що вразив би його ще бiльше, нiж розташування на палях трьохсот лаґґнезьких патрiотiв. Пiсля кiлькох хвилин стояння i мертво тишi бельнiбарбiйському государю морський баклан нагидив був на корону. Не бажаючи викликати спецiального вельможу з власного почту, в обов"язки якого входило золотою лопаткою чухати iмператору в разi потреби рiзнi частини тiла, Лагiдний монарх почав сам знiмати з себе розцяцькований атрибут влади, для чого iнший атрибут - посох - переклав з однiє руки до iншо. Саме цей рух збовдурiлий отаман сприйняв за початок нападу, про якi стiльки чув вiд бельнiбарбiйських кураторiв. В тому, що злiсть iмператора спрямована буде саме проти нього, представник всього острова не мав жодного сумнiву. Подальша його поведiнка зумовлена швидше не логiкою, а, можливо, динамiчним стереотипом. В кiлька стрибкiв дiстався вiн великого государя, забувши, що треба при цьому вилизувати дорiжку, впав на землю, охопивши ноги володаря руками i в такiй позi надовго закляк. Можливо його охопив шок або колапс, i в такому станi вiн пролежав кiлька хвилин, мiцно обiйнявши царськi ноги. Iмператор, який з усiх тварин найбiльш полюбляв собак, нiжно погладив лаґґнезького достойника по головi, почухав йому за вухом i зауважив, що тако оригiнально зустрiчi йому не готувала ще жодна убратервлена територiя: дуже символiчно, що очiльник бунтiвного колись острова наче вiрний пес вiтає свого господаря i намагається лизати Сонцесяйнiй богоподiбнiй особi чоботи. Поклигавши невдовзi, отаман був вдостоєний високо честi пiд час перебування Сонцесяйного на островi сидiти в його ногах, а наприкiнцi вiзиту отримав даровану iмператорським указом посаду губернатора-розпорядника всього острова Лаґґнеґґ i на додачу чин лейтенанта Таємно iмперсько полiцi.
З тих пiр бiльше столiття всi наступнi губернатори-розпорядники очолювали трiлдогдрiбський клан(далi столичний округ став називатися губернiєю, на вiдмiну вiд iнших адмiнiстративно-територiальних одиниць, що досi йменуються периферiями), всi вони традицiйно були молодшими офiцерами Таємно полiцi, i зустрiч губернатора-розпорядника з сонцесяйним iмператором Бельнiбарбi, де б вона не вiдбувалася, неодмiнно розпочиналася з цiлування першим чобiт останнього, при чому за столiття церемонiя неодноразово вдосконалювалася i ставала фанфарнiшою. Всi iншi мешканцi Лаґґнеґґа не мали права навiть наближатися до священних чобiт iмператора, лише тим представникам вищих, що мали особливi заслуги перед державою, милостиво дозволялося цiлувати ще не застиглi слiди вiд iмператорських нiг.
Що до тих вольностей, якi надала iмперiя належнiй й територi, то милiсть iмператора тут була безмежною. Якщо використовувати мову сьогодення, Лаґґнеґґ отримав найширшу автономiю. Логадiйський уряд встановив лише твердий натуральний податок на виробництво сiльськогосподарсько продукцi, розмiр якого корегувалася щорiчно на урядовому засiданнi за участю губернотора-розпорядника i повноважних представникiв семи периферiй. Фiнансова система зазнала суттєво реформи. Хоча острову залишили його грошову одиницю - лаґґ - золотом вона забезпечена не була, оскiльки пiд впливом панувавшого тодi в головах iмперських фiнансистiв меркантилiзму був прийнятий закон, що забороняв мешканцям острова мати золото навiть у виробах. Погань за порушення закону карали на смерть, вищих очiкувала конфiскацiя. Золотий запас короля був розграбований пiд час убратервлення столицi, закон зобов"язував кожного мешканця острова, якому вiдомо було про долю зливкiв i монет негайно сповiщати про це органи мiсцевого самоврядування i представникiв Таємно полiцi водночас. За знайдене пiд час обшуку золото з королiвським тавром або гербом смертно кари не уникали навiть вищi. Попри такi суворi закони, бiльшу частину розграбованого королiвського золотого запасу вiдшукати не спромоглась навiть iмперська спецслужба.
Функцi державно скарбницi передалися вiдповiдному департаменту iмперського мiнiстерства фiнансiв, лише його рiшенням можна було псувати монети або асигнацi. Одночасно було створено фiнансовий департамент в структурi Таємно полiцi (так звану фiнансову секретну бригаду, що невдовзi була реорганiзована в фiнансовий секретний вiддiл). Цей пiдроздiл тривалий час допомагав урядовцям вилучати благороднi метали у нерозумних тубiльцiв, а його офiцерство було привiлейованим прошарком навiть серед чиновникiв iмперсько спецслужби. Лише для одного виду виробiв iз золота було зроблено виняток в першi роки пiсля остаточного приєднання острова до iмперi. Для розумiння мотивацi цiє поступки треба описати деякi елементи релiгi острiв"ян i мешканцiв континенту. На континентальних теренах бельнiбарбiйсько iмперi майже з часiв утворення серед представникiв титульно нацi панував монотезм - це вiдповiдало i зависоким амбiцiям кожного з монархiв i заходам з об"єднання велико кiлькостi земель. Проте пiд час убратервлення дикi народи категорично не бажали сприймати чужу для себе релiгiю, волiючи краще померти, нiж вклонитися чужому боговi. Ще Перший Великий i Мудрий iмператор, розумiючи, що у молодо iмперi не стане сил i пiдкорити всi народи, що мешкають на континентi i навернути х на праведний шлях, проголосив доктрину вiротерпимостi, серед засад яко була заборона на вилучення релiгiйно атрибутики у мешканцiв убратервлених земель. Це не заважало логадському синоду будувати всюди сво храми, призначаючи панотця в чинi єфрейтора Таємно Полiцi, який неодмiнно входив до лав мiсцевого самоврядування, де стежив за виконанням законiв божих i iмперських водночас. Такий посадовець називався гебарем - на честь святого Геба, покровителя храмiв логадського патрiархату - i серед iнших обов"язкiв мав навертати мудрим божим словом нерозумний дикий люд на шлях єдино вiри. Тi з мiсцевих мешканцiв, якi цим словом переймалися i приймали вiру цивiлiзованих людей, мали старо погансько вiри привселюдно зректися i вiдтодi називалися пiдгебованими. На превеликий жаль, я не мав анi часу, анi достатньо iнформацi, щоб вивчити i описати релiгiйнi вподобання народiв, що населяли на тi часи великий континент. Навiть про вiрування лаґґнежцiв я мав дуже поверхневi вiдомостi. Мiсцевi мешканцi не були занадто фанатичними в питаннях вiри, терпимiсть була невiд"ємною частиною хнього менталiтету. Так вимоги японського iмператора до європейцiв топтати хреста вони нiколи не схвалювали. Духовенство вище в невеликiй чисельностi мешкало переважно в столицi i центрах периферiй i завдяки доктринi вiротерпимостi уникло повного винищення пiд час перших рокiв убратервлення. Але воно зазнало великих втрат, бо геро передових загонiв мали бiдову звичку спочатку вбивати зустрiчну людину, а вже потiм вже встановлювати особистiсть. Єдиного бога лаґґнежцi не мали, вклонялися вони окремим силам природи, але бiльш за все - самiй Долi, яку вважали накресленою, але не небесними свiтилами, а законами земними, яким пiдпорядковувався як перебiг подiй суспiльних, так i рух природних стихiй. Захистом вiд злих i темних сил природи для кожного з острiв"ян, включно iз найбiднiшими верствами слугував особистий оберiг, який називався родиночкою. Людина отримувала цей амулет при народженнi, а починаючи з дванадцятирiчного вiку(в тi часи це вважалося повнолiттям) носила його на ши аж до само смертi. Традицiйна родиночка являла собою золоту з вiзерунками пластину, iнкрустовану одним дорогоцiнним камiнцем. Коштовний камiнь символiзував душу людини, а золотий оклад - добрi сили, якi мають захищати вiд життєвих негараздiв. Якiсть золота, або, як сказали б європейцi, його проба, а також цiннiсть камiнця визначалися соцiальним статусом i багатством носiя талiсмана. Тож душу багатiв символiзували алмази, дiаманти, рубiни та сапфiри, золотi ж пластини були справжнiми шедеврами ювелiрного мистецтва. Для бiдняцтва мiсцевi ювелiри навчилися виливати оклади зi сплаву золота й мiдi, де вмiст благородного металу не перевищував третину, а замiсть дорогоцiнного каменя використовувалися перли, видобуток яких в доiмперськi часи приносив державi дохiд не менший, нiж морська торгiвля. Починаючи зi свох дванадцятих iменин i аж до смертi кожен острiв"янин тримав свою родиночку при собi. Вмираючи, чоловiк або жiнка мали заповiсти свiй оберiг ненарожденному ще онуку чи правнуку, мати якого була вже при надi. Це саме робили безсмертнi струльдбурги, вiк яких добiгав вiсiмдесяти рокiв - вiдтодi вони позбавлялися всiх громадянських i людських прав, i хнiм захистом мали вже перейматися iншi сили. Дослiдниками вiдзначалося ще одне призначення родиночок: зазвичай на амулетi був зображений (звiсно, виходячи iз технiчних можливостей ювелiра) один iз сюжетiв колисково пiснi чи замовляння, за допомогою яких мати присипляла своє дитя. Коли наставав час малюковi вчитися розмовляти, хтось iз дорослих - зазвичай бабуся чи дiдусь - повторював багато разiв чуванi немовлятком слова приспiву i водночас показував золоте вiдображення цiє дi. Сiм" традицiйно були великими, i родиночки дiтей i тих пiдлiткiв, що за вiком не мали ще носити х на собi, висiли завжди у всiх перед очима на покутi, х можна було торкатися лише задля навчання дитини, що зростає. Малюк iз зацiкавленiстю тицяв пальчиком у золоте зображення i розповiдав дорослому своєму вчителевi спочатку нерозбiрливо, потiм все чiткiше i впевненiше, як котики колисають немовля в люльцi, бугай натягає срiбними рогами на небо зорi, хитра лиска цупить дурнуватого пiвника з курника, а сiрий вовчик везе шляхетного, але не дуже заможного парубка за багатим скарбом просто на самiсiнький мiсяць - такi навнi i добрi коротенькi вiршованi казочки наспiвують свом дiтям матерi всiх кран свiту. Острiв"яни ж зважилися пов"язати колисковi наспiви iз атрибутами своє вiри, на багато столiть випередивши появу iлюстрованих дитячих книжок. Попри толерантнiсть до iнших вiрувань, лаґґнежцi дуже ревно пильнували сво амулети. Так пiд час убратервлення не було жодного випадку, коли б з ж и в о г о мешканця острова зняли його родиночку. Вiра бельнiбарбiйцiв не визнавала амулетiв, вважаючи х породженням самого диявола, тож навернення на праведний шлях передбачало в тому числi привселюдну i добровiльну вiдмову носити родиночку на собi з подальшою передачею диявольського атрибута представниковi логадського патрiархату. В першi десятилiття пiсля убратервлення пересiчнi миряни не дуже квапилися змiнити вiру, особливо в сiльськiй мiсцевостi, пiдгебованими ставали нечисленнi маргiнали. Рапорти по командi гебарiв неабияк засмучували не тiльки iдеологiчне керiвництво iмперi, але й мiнiстерство фiнансiв i державне казначейство, що не могли використати таку велику кiлькiсть благородного металу задля покриття бюджетного дефiциту. Серед компетентних осiб навiть ходили чутки, що частина королiвського золотого запасу не розчинилася в повiтрi, а була переплавлена пiдпiльними ювелiрами на оклади для родиночок, i тепер вищi i верхiвка привладнено поганi, не жахаючись покарання, виставляють напоказ золото, яке мало б належати iмператору. Проте скасувати доктрину вiротерпимостi i оголосити про конфiскацiю всього благородного металу iмперська влада поки вiдкрито не наважувалась.
Тим часом середина столiття дев"ятнадцятого за європейським лiточисленням вимагала вiд Велико iмперi не вiдставати в питаннях розвитку науково-технiчного прогресу вiд зовнiшнього свiту, оскiльки лише поступ мiг забезпечити невтручання iноземних держав у внутрiшнi справи iмперi на виконання Великого договору. Дiйсно, тi крани, що називали себе цивiлiзованими i демократичними могли будь-яко митi зректися свох обiцянок i зазiхнути на не своє. Це чудово розумiв третiй Бельнiбарбiйський iмператор, що увiйшов до iсторi з прiзвиськом Розумний. Ця сонцесяйна особа збагнула за допомогою полiтастрологiв, що iмперiя нiколи не стане великою, не маючи розвинено промисловостi, що була б зосереджена у серцi метрополi i розвинених сировинних придаткiв на свох задвiрках. Девiзом правлiння Розумного iмператора стало гасло "Науково-технiчний прогрес за будь-яку цiну", а кожна з убратервлених його Великим дiдом земель отримала рознарядку на вирощування певно сировини, яка повинна була стати для означено територi монокультурою. Про такий спосiб господарювання регулярно сповiщали з зовнiшнього свiту, i вiн здавався дуже ефективним, особливо для метрополi. Аграрнi традицi населення i сприятливий клiмат обiцяли монополiям надприбутки, а нестачу харчiв, спричинену зменшенням посiвних площ, планувалося перекривати за рахунок завезення продовольства з iнших регiонiв iмперi, де монокультурами були харчовi рослини. Окрiм прориву промислового це мало б пiдсилити iнтеграцiйнi процеси всерединi iмперi, що до тих пiр йшли не дуже жваво. Придворнi полiтастрологи Розумного iмператора пiдрахували необхiдну кiлькiсть харчiв для всього населення iмперi. Прорив у клуб наддержав повинно було забезпечити вирощування культур технiчних, якi давали б сировину для зосереджено навколо Логадо промисловостi. Хто саме визначав, яку культуру де сiяти достеменно не вiдомо, є навiть свiдчення, що, окрiм звернення за допомогою до зiрок ще застосовували жеребкування. Земля на островi Лаґґнеґґ землеробам нiколи не належала, просто в найсприятливiшi часи вища каста не втручалась в дiяльнiсть орендарiв, якi самостiйно визначали, що й коли сiяти. Тепер, коли в стiнах логадiйсько академi сiльського господарства було доведена неефективнiсть тубiльського способу ґаздування, мудре керiвництво iмперi вирiшило навчити острiвних нероб працювати по-справжньому. Лаґґнезьким землеробам випала велика честь перейнятися культивацiєю геве бразильсько, оскiльки логадiйським науковцям вже вiдомi були способи вулканiзацi природного каучуку. На землях Сонцесяйного iмператора пiд проводом його вiрних холопiв i пiд пильним контролем гебарiв почався великий експеримент. В перший його рiк були закладенi плантацi на двох третинах всiх площ сiльськогосподарського призначення на островi. Як вiдомо, гевея починає давати найбiльшу кiлькiсть природного латексу на дев"ятому роцi свого iснування, тож першi десять рокiв острiв"янам дозволено було користуватися третиною земель для виробництва продуктiв харчування, оскiльки молода ще на той час iмперiя не могла годувати х на дурняк. Коли ж дерева почнуть плодоносити, планувалося постачати тубiльцям просо, рис i ячмiнь в обмiн на сировину. Землероби були не в захватi, але родючi ґрунти i сприятливий клiмат все ж давав змогу вряди-годи прогодувати населення i з тако невеличко площi, як третина всiх колишнiх сiльгоспугiдь. Ознаки майбутньо бiди стали проявлятися через п"ять рокiв пiсля початку експерименту. Тi дерева, що були посадженi першими, хоча й прижилися, але не розрослися таким пишним цвiтом, як в тропiчних кранах. Пiзнiше та ж сiльськогосподарська академiя визнає, що для тако рослини, як гевея острiв Лаґґнеґґ є зоною ризикованого землеробства, не кожного року на островi складаються умови, сприятливi навiть для виживання рослини. Але в тi роки iз Логадо постiйно йшли вказiвки з вимогами прискорити початок постачання соривини для збудованих вже заводiв в промислових масштабах, мiсцеве ж керiвництво, яке першi роки радо звiтувало про неабиякi успiхи в розведеннi монокультури, тепер не наважувалось доповiсти в iмперську канцелярiю про реальний стан речей. Мiсцевi гебарi не були занадто обiзнанi з сiльськогосподарською справою - х зазвичай привозили з промислових регiонiв континенту, тому вiрили на слово представникам владно поганi, i щиро вважали, що варто лише припинити саботаж серед мiсцевого населення i почати збiльшувати посiвнi площi пiд монокультуру, як все почне налагоджуватися i завдання столицi почнуть виконуватися. Саме тому у визначений дев"ятий рiк з початку експерименту було вiддано наказ про розбиття плантацiй на всiх без винятку площах. Селянству було гарантовано, що попри тимчасовi неврожа, з континенту почнеться постачання харчiв. Задля збiльшення площi пiд плантацi монокультури у селян повiдрiзали всi надiли землi, включаючи городи. Гебарi в оточеннi пiдгебованих злидарiв щодня проходили повз всi колись сiльськогосподарськi надiли, уважно стежачи, щоб на всiх клаптиках землi нiчого, окрiм монокультури, не зростало, розорюючи всi несанкцiонованi посiви. Дев"ятий рiк експерименту знаменувався подiями трагiчними, хоча й передбачуваними: екзотична культура не дала очiкуваного врожаю природного латексу, тi крихти, що вдалося надоти з недорослих дерев покривали щонайбiльше десять вiдсоткiв вiд плану. Традицiйних же продуктiв рослинництва в бiльшостi периферiй в той рiк просто не дозволялося висiвати. Обiцяне продовольство з континенту надiйшло, але його мали вимiнювати виробниками на стратегiчну сировину за ринковими цiнами, розтринькувати державне майно не дозволялося нiкому, включаючи iмперських посадовцiв. Так кiлька мiсяцiв на складах периферiйних осередкiв та маєткiв потужних магнатiв зберiгалося провiанту достатньо, щоб перебутися до наступного врожаю, але на простий люд насувався страшенний голод. В мiстах i фортецях феодалiв знайшли прихисток бiльшiсть гебарiв i та невелика кiлькiсть пiдгебовано поганi, яким вдалося уникнути розправи самосудом. Логадiйськi очiльники розглядали можливiсть голодних бунтiв на всiй територi острова, що спонукало iмператора вiддати наказ про висадку на Лаґґнеґґ велико кiлькостi урядових вiйськ для охорони стратегiчних об"єктiв, а такими було оголошено всi мiсця зберiгання державного продовольства. Проте жахiття iмперського керiвництва не втiлилися в реальнiсть: простий люд, виснажений тяжкою працею i поганим харчуванням за попереднє десятилiття великого експерименту та справжнiм голодом в останнi кiлька мiсяцiв, не мiг нести загрози добре укрiпленим цитаделям. Отже, сонмища напiвживих привидоподiбних iстот згуртувалися навколо великих мiст з тим щоб або виблагати хоч якось жi, або там i померти. Тодi iмперською владою було прийняте важке рiшення: як не прикро було вiдмовлятися вiд iде виробництва стратегiчно монокультури на островi, але заради збереження бодай якось частини живо власностi iмператора, керiвництво велико держави на це пiшло. Продовольство височайшим наказом iмператорського уряду дозволено було вимiнювати у тубiльцiв на благороднi метали. Тут нагодилися мiсцевiй бiднотi амулети, що х кожен все життя носив на собi. За одну родиночку давали залежно вiд якостi золота вiд однiє до трьох мiр проса, а ще вся процедура конфiскацi проходила в присутностi гебаря, який одночасно висвячував нового послушника в правильну вiру, за цей обряд чоловiк отримував ще пiв мiри вiвса i п"ять початкiв масу. Такi обряди масово йшли в усiх великих мiстах, а ще заради оперативностi процесу висвячення краною потяглися продовольчi загони пiд потужною охороною i в супроводi особи духовного званiя, якi несли страждущим не тiльки єдине вiрне слово божiє, а ще й порятунок вiд голодно смертi. З наздами продзагонiв обов"язком пiдгебованих стало щовечора прислухатися попiдвiконню, в якiй хатинi яких колискових спiвають матерi свом дiтям. Потiм зi складеним реєстром нишпорки мали прямувати до штабу продзагону i вираховувати, чи означена родина здала родиночку, що iлюструвала саме цю пiсню, i як нi - в присутностi гебаря проводилось дiзнавання, де саме молода жiнка могла чути приспiв i бачити амулет. За таких обставин бiльшiсть матерiв знайшли за краще взагалi припинити наспiвування колисанок, тим бiльш, немовлята зголоднiлих матусь подавали не дуже багато ознак життя, а кричати взагалi були не в змозi. Етнографи та мовознавцi датують саме тими часами початок занепаду автохтонно мови i в подальшому масовий перехiд корiнного населення на використання в побутi великодержавного засобу мiжетнiчного спiлкування.
Навiть iз застосуванням продовольчих загонiв врятувати вдалося далеко не всiх тубiльцiв, але згiдно з демографiчними нотатками тiє доби, бiльше половини населення вижило. Паства ж логадiйського патрiархату збiльшився в рази менш нiж за рiк. Можливо, саме тому в пiдручниках тi часи називають перiодом перехрещення. Треба зазначити, що на харчi вимiнювалися не лише предмети релiгiйного культу, а будь-якi вироби з золота. Згiдно iнструкцi, все золото, яке було вилучене пiд час перехрещення, мало бути вiдправлено на континент в розпорядження iмперського казначейства, iншi ж благороднi метали, а також дорогоцiнне камiння дозволялося залишати на островi тим з вищих, якi виказали iмператоровi найбiльшу вiдданiсть i були добрими прихожанами ново для них церкви. Цiкаво, що всi подробицi тих рокiв, пов"язанi з загибеллю вiд голоду значно частини населення острова, у iсторичному зручнику не згадуються, хоча вiдомостi про так званий "гумовий голодомор" може при бажаннi отримати кожний громадянин, особливо тепер, враховуючи розвиток електронних засобiв iнформацi. Вилучення ж вiдомостей з навчального посiбника пов"язано з тим залiзним правилом, за яким в шкiльнi пiдручники заборонено вносити iнформацiю, що може аргументовано заперечити шанована в суспiльствi особа. Правки в iсторiю були внесенi рокiв iз тридцять тому пiсля оприлюднення iсторiографiчного дослiдження епохального значення. Його автором був на той час губернатор периферi, що за даними iсторикiв потерпала вiд голоду найбiльше i втратила загиблими майже двi третини населення. Периферiя ця з давнiх- давен вiдома як осередок бездуховностi i вiрнопiдданостi iмперi, а ще схильнiстю тамтешнiх вовкiв загризати на смерть високопосадовцiв. Дослiдження ґрунтується на спогадах прадiдуся автора, який через дивний збiг iсторичних обставин губернаторствував в часи перехрещення в тiй самiй периферi. В мемуарах високодостойного iсторичного дiяча його не менш достойний нащадок не знайшов жодно згадки про нестачу жi в межах маєтку саме в тi часи, жодно скарги вiд численно челядi не було зафiксовано. Господарство як в маєтку, так i в мiськiй резиденцi, велося тими самими способами, що i в iншi роки столiття. Застiлля для вищо знатi периферi не порiдшали.< В тi ж часи започаткована була норма етикету, яка вимагала пiд час застiлля обов"язково щось залишати в тарiлцi як недодки - щоб знайомi високо- та низькодостойники, боронь боже, не подумали, що хнiй приятель з голодного краю - Автор > Саме в рiк найбiльшого знелюднення очiльник регiону зiбрав найвидатнiшу на островi колекцiю чорних перлин, рубiнiв i смарагдiв, яка не поступається цiннiстю приватним колекцiям зiбраним в тi ж часи i вивезеним до Логадо офiцерами фiнансово секретного вiддiлу, нащадки яких дотепер пишаються своєю власнiстю. Невеличка, але значуща подробиця: в гостьовiй кiмнатi завжди стояли вазочки зi свiжими тiстечками-еклерами, якi по закiнченнi трудового дня роздавалися тим служницям, що бiльш за iнших догодили господарю сумлiнною працею. Прадiдусь нашого iсторiографа вирiзнявся життєлюбством, тож при садибi, окрiм вiрно дружини з законними дiтьми, мешкали ще шiсть утриманок iз шляхетних, але збiднiлих родiв, без лiку обслуги жiночо статi, також утримувалася псарня з тридцятьма борзими суками найблакитнiших кровей - i все це кодло iстот розплiднювалося швидко як нiколи саме в тi роки, що х деякi iсторики вважають важкими, хоча з курсу бiологi всiм вiдомо, що у людини, як i у переважно бiльшостi ссавцiв, пiд час нестачi жi репродуктивна функцiя органiзму сповiльнюється. В серединi обмурованого губернського центру протягом всього "голодного", в розумiннi деяких дослiдникiв, року не припинявся продаж за дуже низькими цiнами печених iз лiвером пирiжкiв. Iз iнших джерел вiдомо, що тисячi загиблих на околицях мiста прохачiв жi були похованi в братерських могилах без печiнок, професiйно вирiзаних хiрургiчним iнструментом, але про цей факт видатний вчений волiв не згадувати, адже високу iсторичну науку не повиннi обходити такi дрiбницi, як стан поганських трупiв. Наявнiсть же у вiльному для гiдних людей продажу дешевих пирiжкiв iсторик пiдкреслював неодноразово, як доказ самовiдданого пiклування свого достойного пращура про пiдлеглих. Губернатор-нащадок, ретельно вивчивши спогади свого славетно звiсного предка, адаптувавши х сучасною лiтературною мовою i викресливши деякi малозначущi подробицi, подав монографiю в академiю iсторичних наук з метою захистити твiр як кандидатську дисертацiю, яка пiдкреслювала розповсюджену в певному колi осiб думку, що саме в цiй периферi нiякого голоду не було, а якщо малодостойнi прошарки населення i мали проблеми з харчуванням, то виною тому є виключно хнє ледарство та небажання швидко i вправно працювати. На першому ж засiданнi науково ради праця викликала жваве обговорення. У захистi кандидатсько новоспеченому вченому було вiдмовлено, твiр вирiшено було вважати дисертацiєю докторською з присвоєнням ступеню без захисту за сукупнiстю наукових заслуг. Оприлюднений екземпляр iсторичного напрацювання був фельд"єгерською поштою вiдправлений до столицi на той час вже iншо, але через те не менш братерсько держави. Бельнiбарбiйському уряду, як i iдеологiчному департаменту Таємно полiцi спроба переписування iсторi, при чому навiть не своми руками, припала до душi. Губернатор був навiть нагороджений паперовим орденом за змiцнення братерства мiж силомiць розлученими народами, а синод логадського патрiархату наказав вислати очiльнику периферi пластикову хоругву i на наступному засiданнi розглянути питання про беатифiкацiю його праведного предка.
< Ордени Бельнiбарбiйсько iмперi зазвичай виробленi з дорогоцiнних металiв i iнкрустованi дорогоцiнним же камiнням. Саме через це х забороняється вивозити за межi держави. Тому при нагородженнi вiрних холопiв, що мешкають на теренах незалежних натепер держав, самий орден розмiщується в державному iмперському сховищi, а достойнику пересилається точна копiя, виготовлена з пап"є-маше. Герой-iноземець має право, прибувши до столицi iмперi, будь-яко митi увiйти в логадiйське сховище цiнностей i побачити заслужену собою нагороду, а отримавши особливий дозвiл - навiть помацати ювелiрний шедевр рукою. Те саме стосується i церковних релiквiй, тiльки там копi виготовляють з полiхлорвiнiлових пластичних мас -Автор >
Допоки iсторiя сама не розсудить сторони, що сперечаються, зручник подає подi в тому виглядi, який, на думку компетентних органiв, нiкого iз достойникiв не образить.
Проте нестача трудових ресурсiв, вiд яко ще тривалий час потерпала iмперiя i яку не заперечує навiть зручник, понудила логадiйський уряд взяти пiд жорсткий контроль деякi аспекти внутрiшньо полiтики острова. В Трiлдогдрiбi з тих часiв постiйно перебував представник iмператора на посадi Таємного Радника. Це був офiцер Таємно Полiцi, за вiйськовим званням не нижчий за губернатора-розпорядника. Останнiй пiд час несподiваних прикрих обставин за наказом iмператора ставав безпосереднiм пiдлеглим Радника, в усi iншi часи губернатор повинен був узгоджувати з iмперським посадовцем всi рiшення. Головною метою нововведень було пожвавлення постачання на континент робочо сили, оскiльки на континентальнiй частинi крани демографiчна ситуацiя, внаслiдок аналогiчних експериментiв, теж була не найкращою. З iсторичних документiв тiє доби вiдомо, що в тропiчних лiсах за часiв Розумного iмператора вирощувалися зерновi культури, в пустелях - бавовну, в гiрськiй мiсцевостi - рис тощо. Перша ж в iмперi залiзниця мала за узгодженим планом форму правильного квадрата, що перехрещений двома дiагоналями, при чому три з шести вiдрiзкiв були намальованi на картi саме там, де споконвiку стояли гори. Змiнювати план будiвництва заборонялося категорично, отже довелось прорубати в гранiтi тунелi, що, зважаючи на тогочасний рiвень технiчно озброєностi, забрало життя кiлькох мiльйонiв рабiв з усiх куточкiв iмперi. Дiйшло до того, що по смертi Розумного iмператора його наступник засудив концепцiю науково-технiчного прогресу будь-якою цiною, не засуджуючи, щоправда, рiдного батька, проте покаравши багатьох його сподвижникiв за наджвавiсть. Перше його звернення до вiрних холопiв мiстило заклик, виконуючи заповiт iмператора Великого, пильнувати своє стадо. За його ж висловленням, Бельнiбарбiйська iмперiя не може собi дозволити розкошувати, як крани, що вважають себе цивiлiзованими i отримують прибуток навiть якщо виживає один з чотирьох завезених ними на об"єкти рабiв. В розпорядженнi цих достойникiв, мовляв, є цiлий континент, з якого можна в необмеженiй кiлькостi возити працiвникiв на сво плантацi, у бельнiбарбiйського ж iмператора є лише пiдшатрова терра з популяцiєю тубiльцiв, що вперто не бажає поновлюватися розширено. Тому, як би це прикро не було, iмперiя має вiдмовитися вiд амбiцiй, пов"язаних з випередженням свого часу у галузi високих технологiй та експансiєю на свiтових ринках i навести лад у полiтицi внутрiшнiй. На лаґґнезьких селян змiни в iмперськiй концепцi вплинули загалом позитивно, принаймнi тиск на сiльськогосподарських виробникiв з боку невiгласiв-горлопанiв майже припинився, до того ж окремою iнструкцiєю землевласники були зобов"язанi надавати всiм селянам, що м належали у тимчасове користування земельнi надiли з розрахунку один ар на кожного члена родини чоловiчо статi. Тi ж селяни, якi належали особисто iмператору отримували щодня гаряче харчування на кожного робiтника, а працювати повиннi були всi, незалежно вiд статi, починаючи з дванадцяти рокiв.
Пiсля перехрещення парафiянами логадського патрiархату стало майже все населення острова. За старою релiгiєю вiряни мали щотижня( а вiн тривав на островi дев"ять дiб) вiдвiдувати храма, молячись свом святим. Тепер же iмперське керiвництво вирiшило, що восьмиденний робочий тиждень - завелика розкiш для тубiльцiв. Але Логадський патрiархат не став вiдбирати у вiруючих ключi вiд храмiв, з тим, щоб зачинити х на вихiднi - нова церква дiяла глобальнiше i повiдiбрала самi храми. Що ж до вiдправлення релiгiйних обрядiв - тут керiвництво не залишило вiрян напризволяще: щодня вранцi гебар, вишикувавши свою паству, викликав за списком iм"я кожного працiвника i накладанням руки благословляв на сумлiнну працю, не забувши назвати об"єкт прикладання зусиль вiрянина. Оскiльки на правильну вiру було навернене все вiрне стадо, вiдтепер пiдгебованими вважались тi з тубiльцiв, що не тiльки молилися правильному боговi, але й спiвпрацювали з релiгiйною, а за iмперськими законами це означало i свiтською владою. Незабаром термiн цей розпоширився на представникiв всiх верств суспiльства, якi iнодi за грошi або посади, але переважним чином за покликом серця свого допомагали великiй iмперi у найрiзноманiтнiших галузях життя.
Попри покращання умов життя на островi, мiсцева погань вiдтодi i аж до скасування рабства вважала за добро бути проданими на континент, особливо неодружена ще молодь. Найщасливiшими вважали юнакiв, що х забирали рекрутами до iмператорського вiйська. Цивiльнi юнаки використовувалися логадiйською владою на роботах тяжких i небезпечних, дiвчат же брали в столицю i великi мiста тодi i потiм переважно повiями. Сiм"я рекрутованого на працю задля блага iмперi отримувала у разi впадання в злиднi певне вiдшкодування в натуральнiй формi вiд свого пана, якщо ж вони перебували у приватнiй власностi iмператора - вiд мiсцево адмiнiстрацi. В деяких регiонах крани поганськi сiм" змагалися мiж собою за право вiддати сина чи доньку на iмператорську службу, в чому б вона не полягала. Слiд зазначити, що далеко не всi раби, вiдправленi з острова на континент загинули при виконаннi свох трудових або вiйськових зобов"язань, але випадкiв повернення майже не траплялося. Тi з трудових мiгрантiв, що втратили працездатнiсть за обставин поважних i могли це довести в судi, отримували на континентi особисту свободу, статус iнвалiда i право просити подаяння у вiдведених для цього мiсцях великих мiст. На самому ж островi жебракування було пiд забороною ще з часiв короля.
Крiпацтво було скасовано в iмперi набагато пiзнiше, нiж в усiх iнших державах свiту, але столiття двадцяте крана зустрiчала вже з вiльним населенням. Багато дослiдникiв вважають аболiцiонiстичнi заходи iмператорського уряду ознакою тимчасового занепаду iмперi, в тi часи набула популярностi теорiя, що велич наддержави такого масштабу, як iмперiя Бельнiбарбi перебуває у зворотному зв"язку з рiвнем добробуту населення.
Далеко не всi мешканцi острова Лаґґнеґґ скасуванню рабства зрадiли, переважна бiльшiсть острiв"ян iмператорського указу взагалi не помiтила. Рiч у тiм, що на час звiльнення зносини мiж соцiальними прошарками були налагодженими i усталеними. З найнижчими верствами поганi одразу пiсля указу спритнi дiловоди прагматичних панiв уклали такi дискримiнуючи угоди, що обмежували права перших бiльше, нiж особиста залежнiсть. Землi перебували в фактичнiй власностi латифундистiв, iмперськi чиновники хоча i мали формальне право конфiсковувати надiли у будь-кого на користь iмператора для подальшого перепродажу, проте така процедура застосовувалась лише до дрiбненьких землевласникiв i нечасто - швидше для виховання серед iнших представникiв дрiбно шляхти поваги до законiв. Великi ж маєтки не змiнювали свох господарiв мабуть протягом тисячолiть. Найважчим тягарем для владно верхiвки стало унеможливлення отримання у банкiв кредитiв пiд заставу рабiв.
Проте певний соцiальний рух в кранi таки почав вiдбуватися. Колишнi володiння iмператора в убратервлених землях були не без зиску для логадiйського уряду розпроданi мiсцевим землевласникам. Правдами-неправдами люд бiльш жвавий i налаштований на збагачення став пересуватися ближче до мiст, особливо до Трiлдогдрiба, де навiть в стагнацiйнi часи зосереджувалися фiнансовi i торговельнi потоки. Ремiсництво, торгiвля i дрiбна промисловiсть, що ними займатися було важко за часiв рабства, отримали потужний поштовх. У людей навiть не дуже привладнених стали з"являтися грошенята для купiвлi нерухомостi або забудови вiльних мiсць навiть у столицi. Цьому не дуже радiли представники елiти минуло, якi надбання предкiв встигли проциндрити,бо саме у них це майно купувалося, при чому в умовах дуже жорсткого торгу, нiяких поблажок за колишнi заслуги перед великою iмперiєю покупцями не враховувалося. Дивно поводилося в той час представництво метрополi, до якого неодноразово зверталися колишнi вiрнi холопи - здавалося, що Логадо самоусунулося вiд проблем свох слуг на мiсцях. Посада Таємного радника залишалася, логадський патрiархат не полишав турботою свою паству, але того тиску, якого вимагали представники деяких привладнених родiв на внутрiшню полiтику острiвно адмiнiстрацi не було, навпаки острiв отримав офiцiйний статус автономi пiд братерським протекторатом. Це можна пояснити посиленням сепаратистських настров в багатьох куточках наднацiонального утворення, коли сили центрально iмперсько влади не ставало координувати всi аспекти життя, як це було ще пiвстолiття до того. В тi самi часи вiдзначалося пiднесення нацiонально свiдомостi i на островi Лаґґнеґґ - принаймнi деяка частина елiти iнтелектуально позицiонувала себе нацiоналiстами, намагалися розповсюджувати призабуту вже лаґґнезьку мову, щорiчно вшановуючи пам"ять людей, загиблих як пiд час убратервлення, так i в результатi того голодомору, що передував перехрещенню. Окремi смiливцi навiть натякали на спланованiсть знищення значно частини автохтонiв - ще за кiлька рокiв таких наклепникiв очiкувало б покарання у виглядi щонайменше довiчного ув"язнення. Деякi представники елiти фiнансово, особливо з тiє частини, що сформувалася нещодавно i не була причетною до далеких трагiчних подiй, зацiкавилася iдеями нацiонального вiдродження, навiть видiляли певнi кошти на видавництво книжок лаґґнезькою мовою. Щоправда тi новоспеченi меценати завжди просили не вказувати хнiх прiзвищ при публiкацiях i перед вищими i найвпливовiшими привладненими родами стидалися свого автохтонного походження, iнодi вдаючи, що не розумiють лаґґнезькою анi слова, хоча дуже часто то було правдою: за пiвтора столiття на островi сформувалась i змiцнiла елiта компрадорська, що пишалася свом походженням вiд вислано з континенту пошестi, а будь якi зв"язки з мiсцевими традицiями, а тим бiлiше лаґґнезьке походження вважали для себе ганьбою.
Отже тi тридцять рокiв, що крана прожила пiсля скасування рабства, вивели економiку острова на достатньо високий рiвень, проте значно побiльшало число людей, з рiзних причин невдоволених владою.
Формування органiв врядування не вражало демократичнiстю на тi часи, проте давало змогу стабiльного розвитку без розтринькування зусиль на полiтичну боротьбу. Колегiальний представницький орган працював на постiйнiй основi в Трiлдогдрiбi. Його персональний склад призначався тодi верхiвками кланiв i затверджувався на всенародному сходi так званим Чорним парламентом, куди входили найшановнiшi представники мiсцевих громад, але в кiлькостi не бiльшiй, нiж один вiд тисячi мешканцiв. Зазвичай це були сiльськi вiйти i посадовцi в мiстах того ж рiвня. В означений день раз на десять рокiв ця вельми рiзнобарвна публiка збиралась в центрi столицi на головнiй площi, звiдки х по дванадцятеро запускали в вестибюль будiвлi старого парламенту. Кожному з запрошених давали по двi великi перлини: чорного i бiлого кольору, i вiн мусив одну з них на свiй власний розсуд вкинути до великого глека, друга ж дiставалася йому як винагорода за участь в волевиявленнi. Не кожен з чорних парламентарiв знав, що бiлий колiр перлини означає згоду його особисту i вiдповiдно всiє його громади на затвердження всього списку членiв парламенту - виборщика бiльш цiкавила ринкова вартiсть особистого трофею - i вже зовсiм мала частина запрошених знала iмена парламентарiв, яких обирала. Думаю, нiкого не образить думка, що голосування було пустою формальнiстю, але суворе дотримання процедури мало резон: вiдсутнiсть можливостi скликати своєчасно Чорний парламент означала, що в кранi коться щось недобре i давала привiд ввести пряме iмператорське правлiння, передавши всю владу Таємному Радниковi. В такий спосiб метрополiя спонукала клани всерединi острова до громадянсько злагоди. Оскiльки чорнi перли на островi завжди цiнувалися вище, то i зi схваленням списку депутатiв проблем нiколи не виникало. Новообраний парламент подавав на затвердження бельнiбарбiйському iмператору кандидатуру губернатора-розпорядника(зазвичай на новий термiн висувався працюючий вже посадовець), яка затверджувалася без проволочок, оскiльки випадкова людина на посади такого рiвня потрапити не могла. Наявнiсть полiтичних партiй взагалi не передбачалась, ступiнь же впливовостi висуванцiв певних сил визначалась особистими домовленостями всерединi владно елiти.
Невдоволенiсть iснуючим суспiльним ладом на третьому десятилiттi життя без рабства започаткувала реальнi полiтичнi процеси на островi, а наявнiсть формально процедури дала можливiсть приходу до влади персоналiй, нових, хоча i не випадкових в мiсцевiй елiтi.
Щодо наступних десятилiть думки дослiдникiв роздiляються дiаметрально: однi вважають цей перiод найчорнiшим в iсторi острова, iншi досi жалкують про втраченi можливостi входження Лаґґнеґґа до спiлки великих держав всього свiту. Описуючи той етап життя острова, що його потiм назвуть збиралiзмом, треба вiдволiктися на персональну бiографiю очiльника цього руху високодостойного Чи Ши i його дружини красунi Мо. Майбутнiй Великий Провiдник походив зi стародавнього роду, проте в юнi i молодi роки не був аж занадто амбiтним i не виказував особливих здiбностей. Хоча даних про навчання вищих за кордонами iмперi я знайти не спромiгся, але багато дрiбниць вказує на те, що вищу освiту отримав вiн у Францi. Його батько, завдяки вправним дiям управляючого, добряче нажився на скасуваннi рабства, проте спроби самого молодого Чи долучитися до розповсюджених в тi часи видiв пiдприємницько дiяльностi не були вдалими, хоча вiн i не втратив весь батькiвський статок. Все йшло до того, що середнього вiку чоловiк з вищого роду i не дуже бiдний доживатиме свого вiку у родинному палацi, або отримає мiсце в парламентi, але сталася подiя, що перевернула його життя. Це була зустрiч з майбутньою дружиною, яка чи то причарувала вигiдного нареченого якимось вiдьомством, чи стався такий рiдкiсний серед вищо ланки суспiльства в усiх кранах напад великого кохання, але чоловiк зважився на крок для свого часу справдi революцiйний. В тi часи, коли навiть суспiльний iнститут зятькiвства не був чiтко закрiплений законодавчо, i лише найсмiливiшi з вищих ризикували брати в сiм"ю зайву людину навiть чоловiчо статi, Чи Ши вчинив, як справжня бiла ворона серед представникiв свого класу: одружився з жiнкою не просто поганського роду, але навiть без чiтко визначено родословно. Про красуню Мо вiдомо було лише, що народилася вона на островi, але тривалий час перебувала на континентi, переважним чином в Логадо, набуваючи професiйного та життєвого досвiду. Ї краса, якщо довiряти портретам i чорно-бiлим фото тiє доби, дiйсно могла вразити будь-кого. На зрiст вона була трохи вища за свого чоловiка, та ще останнiй був миршавий i пiдлисуватий, можливо, саме тому портретiв, де вони разом, збереглося небагато. Красуня Мо була бiлявкою, що для жiнок нацi вже неабияка рiдкiсть, та ще й регулярно, мабуть для бiльшо пiкантностi, пiдфарбовувала корiнцi волосся в темний колiр, започаткувавши вiяння моди, яке i досi час вiд часу охоплює блондинок усього свiту. Ще до одруження, але вже пiсля зустрiчi з власною долею, майбутнiй Великий Провiдник поновив зв"язки у вищих колах острiвно елiти, якими до того нехтував, купив кiлька типографiй в усiх куточках крани i започаткував видавництво кiлькох газет, якi вже тодi деякi обережнi полiтастрологи називали опозицiйними. Автори друкованих органiв здебiльшого переймалися тяжкою долею представникiв всiх прошаркiв населення на тлi збагачення невеличких його груп та високих темпiв розвитку економiки. Але справжнiм поштовхом у велику полiтику стала для цiє пари несподiвана зустрiч пiд час об"зду власних маєткiв. В одному з занедбаних селищ на територi своє латифундi, зупинившись для заливання води в радiатор автомобiля, що тодi тiльки-но входили в моду у представникiв лаґґнезько знатi, бiля криницi подружжя зустрiла стареньку бабцю. Остання пречудово пам"ятала часи рабства i одразу впiзнала свого колишнього панича, за старою звичкою вклонившися йому в ноги. Старцiвськi лахи i виснажене обличчя старенько розчулили серце колишнього володаря, i за його наказом старенька отримала шiстку. Реакцiя бабусi вразила обох щойно одружених i весь почт: вона впала пластом на землю i заходилася цiлувати благодiйниковi чоботи, жалiючись на клятущу волю i теперiшню занедбанiсть. Ще бiльш розчулене подружжя наказало дати зайвого четвертака. На що бабуся гукнула свою неповнолiтню онуку i запропонувала панам, щоб використовували, як м заманеться: чи то як прислужницю, чи то як молоду коханку хоч для самого пана, хоч для того з челядi, якого самий пан призначить. Не так через жалiснi почуття, як iз зацiкавленостi, молода панi особисто дала старiй срiбного лаґґа. Тодi бабця гучно викликнула одного зi свох молодших синiв i стала благати на знак вдячностi забрати хлопця, щоб той безкоштовно за самий лише харч вiдпрацьовував все життя таку панську милiсть. Тут треба зазначити, що подача милостинi, як i жебракування, до тих пiр ще не прижилися на островi. Пiсля цього випадку в головi новоспечено панi промайнула думка, яку полiтики могли б назвати генiяльною: якщо добра жiнка заради дрiбненько подачки готова позбавити вiльного майбуття свох дiтей та онукiв, то скiльки прибiчникiв можна зiбрати по всiй кранi, якщо оголосити роздачу милостинi основою державно бюджетно полiтики? Ще та доленосна зустрiч бiля криницi навiяли майбутнiм полiтичним дiячам головну тезу виборчо кампанi: гаслом стало запровадження так званих рабських вольностей. Всiм вiдома головна рiзниця мiж рабом i людиною вiльною: свобода раба обмежена, проте вiн i не платить за себе сам - це за нього робить хазян(пан, рабовласник , работорговець тощо). Чоловiк вiльний може дозволити собi рiвнiсiнько те, за що сам платитиме. Головна iдея новостворено полiтично сили полягала в тому, що можна бути формально людиною вiльною, але не платити за себе, наче тi раби, i забезпечити таке казкове життя зобов"язана держава; якщо ж вона цього не робить - це означає, що влада в такiй державi не є справедливою, потрiбно змiнювати негайно. Якщо закон суперечить справедливостi, то справедливiсть має стати над законом, або зовсiм його замiнити. Звiдки держава братиме кошти, щоб проплачувати рабськi забаганки вiльних людей - про це питати не годиться, бо тi джерела вiдомi лише вузькому колу обiзнаних державних дiячiв i розголошуватися не можуть, якщо ж дiяч таких резервiв вiднайти не спроможний - то вiн, либонь, не дуже обiзнаний i його час замiстити на посадi. Оце такого напрямку думки та ще пересипанi великою кiлькiстю доречних i не дуже метафор i майже нецензурних лайок не адресу керiвництва здебiльшого середньо ланки стали цiлеспрямовано розповсюджуватися у памфлетах через тi засоби масово iнформацi, що були на тi часи у власностi подружжя. Виявилося, що в кранi, де навiть прихильникiв чистого рабства немало, бажаючих поринути в таку залежнiсть, яка формально ще буде називатися свободою не менше половини вiд всього населення. Попри заборону дiяльностi полiтичних партiй на теренах всiє iмперi, амбiтна пара згуртувала навколо себе тiсне коло свох прихильникiв, якi на честь очiльникiв полiтично сили стали йменуватися Чи-Мо-Шистами.
Прихiд х до влади послiдував за черговим скликанням Чорного парламенту i був, як стверджують хнi полiтичнi супротивники, спланований заздалегiдь, хоча за версiєю iсторикiв, яких пов"язують з чимошистською партiєю, то стало результатом прояву всенародного гнiву.
Пiсля звичайно процедури затвердження виборщиками списку призначених депутатiв, який майже не рiзнився з реєстром попереднього скликання, спецiальна парламентська комiсiя, як годилося в присутностi очiльникiв Колегi суддiв i Ради читачiв законiв, мала оголосити законодавчий орган обраним i легiтимним, коли члени комiсi дiзналися, що тi шанованi посадовцi, присутнiсть яких при оголошеннi результатiв волевиявлення є необхiдною, не можуть дiстатися парламентсько будiвлi через копичення величезно юрби посполитого люду на майданi перед спорудою, де виборщики повиннi були лишень збиратися перед голосуванням. Невдовзi до парламентсько будiвлi увiйшла депутацiя пiд проводом особисто очiльника опозицi Чи Ши, речник якого зробив заяву, що той люд, який юрбиться на площi - то надiленi повноваженнями виборщики, якi всi демонструють один одному i партiйним функцiонерам бiлi перлини, i це, мовляв, означає, що чорнi перлини були вкинутi ними до демократичного глечика. Оскiльки все зiбрання Чорного парламенту разом з пiдрахунком вкинутих голосiв зазвичай вкладалося в один день, до того не було причини тримати виборщикiв пiсля здiйснення кожним з них волевиявлення, отже не було й можливостi перевiрити, чи то перед будiвлею дiйсно вповноваженi своми громадами представники, чи може найманцi чимошистiв, яким розданi бiлi перлини, а ще цiлком можливо, що виборщики, проголосувавши, як завсiди годиться, потiм ще пiдрядилися до опозицiонерiв. Принаймнi, факт закупiвлi функцiонерами опозицi велико партi перлин за кiлька днiв перед днем зiбрання Чорного парламенту був тодi пiдтверджений документально.
Ортодокси з парламентсько комiсi наполягали на затвердженнi старого реєстру законотворцiв, опозицiйнi ж лiдери запропонували провести тут же вночi нове голосування за складений вже ними список депутатiв. Такого нахабства владнi представники не очiкували i наказали вискочкам iти геть i розвести по домiвках "звезений ними невiдомо звiдки гурт", погрожуючи застосувати проти натовпу полiцейськi загони, самого ж очiльника заколотникiв охоронi наказано було заарештувати. Це було великою помилкою, яка ґрунтувалась на хибному оцiнюваннi владою ступеню свого впливу на ситуацiю, що склалася в столицi. По-перше, чимошистами заздалегiдь була проведена роз"яснювальна робота з високими полiцейськими чинами, яким було запропоновано "в жодному разi не порушувати дано присяги, проте не квапитися виконувати накази, якi потiм можуть визнати злочинними". Та якби вiрнi дiючому уряду пiдроздiли навiть вийшли на захист парламенту, на майданi вже згуртувалися бiльш десяти тисяч народу, i охоронцi правопорядку не уявляли собi, як можна навiть ладнати з таким сонмищем, тим бiльше ним правити. Опозицiйнi ж лiдери навпаки знали секрети керування великим скопиченням люду, особливо якщо мета дуже близька i зрозумiла, арешт шанованого пани Чи ще пiдсилив лють майданного зiбрання i конкретизував мету. Отже, тiє ж ночi натовп увiрвався в будiвлю старого парламенту, де розмiстились кiлькасот очiльникiв масового заходу, iншi ж тисячi прийдешнього люду отаборилися просто на майданi. Треба вiдзначити, що пересiчнi мешканцi столицi не мали звички втручатися в з"ясування стосункiв мiж владними паничами, проте бiльш симпатизували опозицiонерам - занадто вже привабливими здавалися обiцянки справедливого перерозподiлу майна i фiнансiв, який у прокламацiях протягом кiлькох рокiв розповсюджували активiсти партi, чинна ж влада нiкому нiчого безкоштовно не давала i навiть не обiцяла.
Не на жарт переляканий натовпу губернатор - розпорядник ще бiльше боявся гнiву бельнiбарбiйського iмператора, довiри якого не виправдав. В оточеннi небагатьох високопосадовцiв, якi залишилися йому вiрними, виникла iдея будь що очистити Трiлдогдрiб вiд непроханцiв. I, коли вже полiцiя при цьому не стала в нагодi, формальний очiльник протекторату звернувся до способу, що ним користувалися в рiзнi часи багато правителiв, владне крiсло пiд якими починало розхитуватись: вiн наказав випустити з мiсць позбавлення волi злочинцiв, ґрунтуючись на тому, що кримiнальники завжди недолюблюють полiтичних, а отже м нагодиться можливiсть не тiльки не досиджувати термiну, а ще й надавати стусанiв зарозумiлим вискочкам. В день наступний за скликанням Чорного парламенту величезна колона карних злочинцiв без будь-якого конвою розпочала пiший марш дорогою в напрямку столицi. Цих шибайголiв загал чимошистських очiльникiв побоювався найбiльше, проте тут проявилися смiливiсть i харизматичнiсть дружини партiйного лiдера. Слiд зауважити, що красуня Мо i до того була мало не найпотужнiшою рушiйною силою заколоту, який блискавично перетворився на переворот або революцiю: вона брала участь у всiх тодi ще таємних сходах прибiчникiв велико iде боротьби за справедливiсть, мала розмови з тими посадовцями, якi своєю впертiстю могли завадити здiйсненню намiру заколотникiв - пiсля таких розмов сановники або переходили на бiк опозицiонерiв, або невдовзi з ними траплялася трагiчна несподiванка, i х з почестями ховали. Революцiйно ночi вона оперативно пересувалася рикшею центральними районами столицi, тягаючи за собою на мотузцi трьох попiв вiд рiзних храмiв, зичнi голоси яких, немов гучномовцi, скликали пересiчний люд приєднатися до прояву народно лютi. Вона перша видерлася на iмпровiзовану трибуну перед оточеним парламентом iз закликом самотужки звiльнити заарештованого злочинною владою народного лiдера - свого чоловiка. Апофеозом революцiйно дiяльностi стала мить, коли тендiтна жiночка вийшла перед юрбою здоровезних бевзiв i за кiлька хвилин розмови переконала х пристати до тимчасових мешканцiв майдану. I, хоча полiтичнi супротивники наводили беззаперечнi докази попереднiх перемовин з кримiнальними авторитетами ще в тюрмах i колонiях, ефект вiд такого масового переагiтування не ставав меншим, особливо в очах прибiчникiв. Iсторiя визнає, що ця доленосна зустрiч започаткувала в кранi суспiльний iнститут кримiнального висуванства. Величезна на всю стiну картина олiєю "Красуня Мо навертає крисуванцiв" дотепер прикрашає хол головного художнього музею столицi i є шедевром монументального живопису.
На третiй день протистояння номiнальна вже на той час влада вирiшила пiти на поступки i розпочала перемовини з революцiонерами за посередництва Таємного Радника i ще кiлькох офiцерiв iмперсько Таємно Полiцi, якi термiново прибули на острiв. Полiтичний компромiс полягав у наступному: повноваження старого складу парламенту подовжувалися, проте не на десять, а на п"ять рокiв, посаду ж губернатора-розпорядника без обговорення посiдав лiдер революцiонерiв Чи Ши. Це дало дослiдникам пiдстави казати, що майданний переворот був здiйснений не з метою вiдновлення реальних результатiв волевиявлення, а лише задля приведення до влади певних осiб. Але дослiдження були здiйсненi лише за кiлька десятилiть, коли чимошисти перестали вже бути владною партiєю. Тодi ж, пiсля перевороту або революцi(iсторики, заангажованi рiзними полiтичними силами, дотепер не можуть зiйтися на єдинiй назвi тих подiй), нiхто не переймався питанням, чи є послiдовнiсть у вимогах та дiях заколотникiв, тим бiльше нiкого не здивувало зосередження всiх повноважень в руках очiльника тепер вже владно партi. Дружина ж його весь час його правлiння перебувала поруч, i за даними деяких дослiдникiв, мала такий вплив на свого чоловiка i високопосадовцiв в його оточеннi, що фактично керувала територiєю до своє несподiвано передчасно смертi. Невеличка проблема виникла з розташуванням законодавчого органу: перебування великих мас поганi в стiнах старо будiвлi багато депутатiв, що були з вищих родiв, вважали наругою i майже святотатством, вiдмовляючись заходити в зачумлений зал засiдань, до того ж там дiйсно було переламано чимало меблiв та аксесуарiв i дуже смердiло. Тому Парламент оперативно був переведений до найближчо i близько за розмiром будiвлi - так припало, що то була щойно збудована i ще не використана за призначенням споруда для масових театральних та циркових видовищ. Панотцi правильного патрiархату висвятили нову будiвлю, а полотняний купол згодом замiнили на кришталевий, тож законодавча дiяльнiсть досi твориться в цирку, старий же парламент чимошисти забрали пiд свiй центральний провiд.
Деякi незручностi були у ново влади з розвезенням майданникiв i крисуванцiв по домiвках. Спочатку спробували видати кожному з них прознi кошти, проте та частина революцiонерiв, яким хати не було куди, брали грошi, а на ранок з"являлися вже без них але з тяжким перегаром на мiсце буремних подiй i, показуючи всiм посвiдчення учасника революцi, вимагали продовження свята демократi. Через мiсяць такого iснування було схвалено поселити геров у вiддалених на той час районах столицi(тепер це в межах другого кiльця) на квартирування до мiсцевих помешканцiв. Рiшення таке було справедливим для всiх, окрiм самих квартирних хазяв, проте хньо думки нiхто не питався, коли треба було забезпечити необхiдним геров революцi. До речi, гасла "Справедливiсть понад законнiсть" чимошисти не зреклися i при владi i першим указом нового губернатора-розпорядника було обнулiння всiх несправедливих боргiв, що виникли внаслiдок бурхливого розвитку дикого капiталiзму. Цiлком зрозумiло, що в такiй кранi, як Лаґґнеґґ, жоден представник поганi в будь-якi часи не наважився б оскаржувати сво борги перед вищими, навiть борги несправедливi. Проте право таке всi прошарки суспiльства отримали, i хто не спромiгся це право реалiзувати - то вже не провина влади. В той же час тi з вищих, хто мав велику заборгованiсть перед банками, продавцями автiвок, ювелiрними салонами, бакалiйниками а також перед челяддю по заробiтнiй платнi часу не гаяли i вийшли зi своє фiнансово скрути з честю i гiднiстю, хнi ж контрагенти переклали недоотриманi кошти на бiднiших свох клiєнтiв - всi, окрiм прислуги, яка не спромоглася знайти слабшого за себе суб"єкта економiчних стосункiв в своєму оточеннi. Вагомим внеском в розвиток суспiльства стало скасування народним урядом смертно кари, i хоча стосувався закон лише вищих i найродовитiших з владно поганi - це без сумнiву був крок вперед в суспiльних вiдношеннях. Обiцянку не стягувати з бiдолашних домовласникiв комiрного спробували виконати, пiдселивши бiднiших людей в пiдцентрованi на той час райони столицi i iнших великих мiст. Бiднота повинна була за право проживання в привiлейованих районах безкоштовно виконувати обов"язки обслуги. Та, з невiдомого дива, всi пiдселенцi були середньо i низово ланки партiйними функцiонерами, i копiтка партiйна праця на благо батькiвщини не залишала цьому поважному людовi часу розпорошуватися на побутовi дрiбницi. Вiдтак колишнi власники окремого(а вiдтепер комунального) житла замiсть безкоштовно прислуги отримали новоспечених господарiв. Цiлком зрозумiло, ущiльнення обiйшло апартаменти вищих.
Першi чотири роки володарювання справедливо партi чимошистiв бiльш не вiдзначилися нiчим революцiйним, окрiм постiйно пропогандистьско роботи, що виконували державнi люди, агiтуючи повсякчас за правлячу партiю i наголошуючи на генiальностi нового лiдера i особливо його дружини. Перечитавши кiлькадесят публiчних виступiв державникiв рiзного рiвня, я вже почав був сумнiватися в розумових здiбностях владно пари, аж так це скидалося на тамування комплексу вiдсталостi iнтелекту. Адже всiм давно вiдомо: чим бiльша частина королiвсько дупи проблискує крiзь мантiю, тим гучнiше нахвалюють царедворцi його нове розкiшне вбрання. Все роз"яснив секретний документ, виданий полiтрадою партi, де регламентувалася кiлькiсть схвальних вiдгукiв про вождя i його супутницю, наприклад протягом промови згадувань про хню генiальнiсть повинно було з"явитися не менш п"яти - i це лише задля створення сприятливо суспiльно думки i покращання iмiджу. Вiнценосне подружжя щодня здiйснювало пiшу прогулянку центром столицi, нарочито пiдкреслюючи свою демократичнiсть, також демонструючи тим iз городян, кого пропускала полiцiя, скромнiсть свого вбрання. Таким чином владна партiя готувалася зустрiти скликання позачергового Чорного парламенту i забезпечити собi всенародну любов - адже кому, як не чимошистам було знати, як важливо заручитися пiдтримкою суспiльно думки в демократичнiй державi. Та щоб бути впевненими в результатах виборiв, потрiбно точно знати i контролювати думку кожного громадянина. Соцiологiчнi опитування в державах такого типу нiчого не вартi, бо наперед покажуть стовiдсотковий рейтинг влади, i це лише через боягузливiсть респондентiв. Тортури, що х був пропонував автор "Правдиво книги" теж не дають об"єктивно iнформацi, а лише ту, яку бажає отримати кат. I лише в станi сп"янiння - алкогольного або наркотичного - людина розв"язує язика i меле те, що в тверезому станi думає. Тому секретний вiддiлок полiцi почав провадити так званi опiйнi опитування. Полягали вони в наступному: в курильнях або в шинках фiлером обирався чоловiк, який пiд впливом наркотичних речовин чи то алкоголю вже починав був втрачати над собою контроль, але ще мiг промовляти фрази i коротенько вiдповiдати на запитання. З таким зав"язувалася дружня розмова, в якiй нiби ненавмисно заходилося про ставлення напiвсвiдомого респондента до влади взагалi, до владного подружжя, до правлячо та опозицiйно партiй i ще багато запитань, що х загалом можна охарактеризувати як провокацiйнi. З опiйних опитувань бiльш нiж трьох тисяч людей в рiзних вiддалинах острова i в столицi представники правлячо партi отримали не надто втiшну для себе iнформацiю. Всi посполитi, кому пощастило спiлкуватися таким чином з людьми державно служби, сходилися в одному: дiла полiтичнi х зовсiм на обходять, тих же що перебувають при владi, порiвнювали вони з собачими зграями, що i в тi часи можна було зустрiти в мiстах i передмiстях: можна вподобати якогось пса чи суку, а можливо i весь гурт, можна х пiдгодовувати, закладатися на чиюсь перемогу з iншими людьми в разi виникнення собачо сварки, але боронь боже втручатися в хню мiжсобiйку: обидвi особнi або навiть згра накинуться на тебе з тим, щоб загризти на смерть. Полiтична пасивнiсть суспiльства була єдиним, що на той час об"єднувало нацiю. Проте як спостерiгачi процесiв, що кояться, пересiчний люд був активний, неначе вболiвальники на стадiонi, при чому розкол був приблизно навпiл. Половина вiд загально кiлькостi опитаних дiйсно були в захватi вiд дiючо влади, особливо вiд дружини партiйного лiдера, вважаючи не тiльки красунею i мужньою жiнкою, а єдиним гiдним любовi об"єктом на всьому островi. Представники ж iншо половини опитаного люду самого очiльника протекторату мали за нiчого не вартого пiдкаблучника, його ж половину вiдверто ненавидiли, називаючи фарбованою курвою, логадiйською пiдстилкою, пiдгебованою паскудою та ще багатьма такими словами, що я навiть не ризикнув би довести х до шановних читачiв друком. Кажуть, що саме факт неповаги до дружини найбiльш за все спонукав партiйного лiдера до дiй дуже рiшучих i за висновками частини iсторикiв не завжди адекватних i вже точно аж нiяк не людських. Всi дослiдники сходяться на тому, що саме пiсля першого опiйного опитування скiнчився той перiод, що його називають романтичним, або м"яким чимошизмом i розпочався перiод соцiал-збиралiзму: вся нацiя повинна була згуртуватися пiд проводом свох лiдерiв навколо правлячо партi заради здiйснення вiковiчно мрi всiх народiв свiту - отримання рабських вольностей. Досвiд показав, що без заходiв жорстких вони недосяжнi. У зверненнi до нацi партiя розкрила очi нетямущому народовi, що для повно перемоги великих iдей недостатньо одномоментно здiйснити переворот, навiть такий блискавичний, який вдався кiлька рокiв тому чимошистам. Омрiянi вольностi треба виборювати щодня i щогодини, тому нова партiйна стратегiя отримала назву перманентно боротьби за справедливiсть, остання ж полягає в наданнi рабських вольностей кожному гiдному громадянину республiки. Боротьба за справедливiсть буде тим жорсткiша, чим ближче населення до мети, i це було обумовлено, як запевняв партiйний лiдер, наявнiстю серед острiв"ян невдоволених соцiальним переустроєм крани, так званих протинасiв, якi, не розумiючи iсторичного моменту i твердо партiйно лiнi, в усякий спосiб намагаються стати на перешкодi суцiльному пануванню iсторично справедливостi i насмiлюються вимагати у людей достойних оплати спожитих гiдниками товарiв чи послуг. У промовi, як i в жодному документi, оприлюдненому по тому, не було дано анi соцiального, анi полiтичного портрета як самого протинаса, так i людини гiдно, яка повинна споживати всi надбання цивiлiзацi безоплатно, одна лише цифра фiгурує в тогочаснiй пропагандi: протинасiв в суспiльствi рiвно половина вiд кiлькостi полiтично i суспiльно активного населення. На запитання надокучливих репортерiв очiльник партi вiдповiв коротко: "Хто в цiй кранi проти нас - вирiшуватиме наш iдеологiчний провiд". Супротивники чимошистiв вже пiсля переходу останнiх в опозицiю пов"язували роздвоєну селекцiю громадян з результатами опiйних опитувань, якi, до речi протягом всього наступного десятирiччя(тобто панування чимошистьсько партi), провадились щороку i свiдчили про незмiннiсть суспiльно думки, хоча всi тверезi волевиявлення показували одностайну пiдтримку всiм народом iдей вищо справедливостi. Деякi недоброзичливцi з числа полiтичних супротивникiв, вiдкидаючи новаторство iдеологi збиралiзму, намагаються довести, що чимошисти просто використали давнiшню iдею бельнiбарбiйських полiтастрологiв, розширивши реєстр привладнено поганi в сучасному для них виглядi iз десяти до п"ятдесяти вiдсоткiв. Але бiльшiсть дослiдникiв вбачає генiальнiсть партiйних iдеологiв саме в тому, що вiдтепер нiхто з посполитого люду чiтко не знав, чи належить вiн до люду гiдного i має отримувати те, чого прагне (а прагнули на той час гiдники не платити за те, що спожили), чи прошарку протинасiв, який повинен забезпечувати гiдним членам суспiльства рабськi вольностi. Збереження iнтриги надавало кожнiй людинi надiю, а страх бути оголошеним серед ворогiв вищо справедливостi - сумлiння у повсякденнiй працi. Те, що нелюди-протинаси є по всiх усюдах стало зрозумiло пiсля замаху на вiнценосну пару пiд час традицiйно денно прогулянки центром мiста. Попри сувору перевiрку, одному вражинi вдалося таки пронести в халявi чобота вибухiвку i спробувати позбавити нацiю душi, серця i партiйного лiдера. На щастя якiсть тротилово шашки виявилася занизькою, вибух викликав потужне задимлення i зiпсував хiба що вишукану сукню красунi Мо i рейтузи високородного чоловiка. Але ввечерi того ж дня партiйний лiдер звернувся до нацi з полум"яною промовою, в якiй зазначив, що вiдтепер в кранi iснує лише двi партi: чимошисти - партiя виборювачiв прав всього гiдного народу i протинаси - партiя його таємних але запеклих ворогiв. Треба наголосити, що замах стався за тиждень до визначено дати позачергового зiбрання Чорного Парламенту, тому влада була просто зобов"язана здiйснити заходи щодо пiдтримки суспiльного порядку в столицi. Кiлькiсть вишикуваних по iсторичному центру мiста правоохоронцiв, серед яких переважали крисуванцi, в рази перевищувала число зiбраних з усiє крани виборщикiв, яким замiсть списку парламентарiв запропонували затвердити посаду Великого Провiдника нацi та диктаторськi повноваження для очiльника правлячо партi пана Чи Ши, а також закрiпити за його дружиною по життєво статус душi i серця нацi iз забороною наперед довiку будь-якiй особi чоловiчо чи жiночо статi носити це почесне звання. Постiйний парламент вiдтепер призначався особисто Великим Провiдником i мiг бути розiгнаним будь-яко митi.
Законодавчо вводилася обов"язкова для використання символiка, яку мали вважати офiцiйним гербом автономi. Партiйне керiвництво вабило стародавнє iндiйське зображення сонця, але цей символ вже використовувався на той час iншим режимом збиралiстського типу. Розумники-витiвники з партiйного керiвництва не розгубилися, роздiливши геометричну фiгуру на чотири рiвнi прямокутнi частини i склавши зовсiм по-новому: в результатi вийшла та ж сама свастика, трохи лишень перекручена.
Зображення увiнчував такий значок ^, що символiзував керiвництво партiйно верхiвки.
Пiд ним мiстилися рiвновiдсталенi елементи < >, якi вказували на єднiсть вищих представникiв кланiв i виконавчо влади.
Нижче розмiщувався значок V , що означав пересiчних громадян острова, так би мовити базис.
Все це було зведено докупи у формi правильного ромба iз розривами в кутах i мало символiзувати єднiсть всього населення в боротьбi за рабськi вольностi.
Архiв також мiстить текст партiйного гiмну, написаний наближеним до вiнценосно пари поетом. Не маючи природних здiбностей до вiршування, я не насмiлюся перекладати цей римований шедевр, а наведу лише вiдтворений комп"ютером пiдрядник.
Тремти, клятий протинасе, ми йдемо по тебе!
Ти нап"яв собi на носа склянi окуляри, щоб читати шкiдливi книжки
Менi ж наука не потрiбна
Бо мо мозки в головi найрозумнiшого чоловiка в свiтi
Начувайся, зухвалий протинасе, ми йдемо по тебе!
Ти ходиш молитися до свох дурноверхих храмiв
Менi ж духовнiсть не потрiбна
Бо моє серце i моя душа в грудях найчарiвнiшо жiнки у всесвiтi
Стережися, пихатий протинасе, ми йдемо по тебе!
В твох яслах ремиґають воли, на твоєму полi зростає рис
Менi ж багатство не потрiбне
Бо велика партiя дбатиме про мене, допоки я боротимусь за справедливiсть