Вже не ставлю питань самотi.
Не кричу у зашторенi вiкна.
Вiтер сумно гойдає тополю,
До яко я з малечку звикла.
До будинку заходять гостi,
Вiн дурний, ще вiд цього радiє.
А за його вiкнами сумно, сумно
Осiнь вмирає, осiнь сивiє!
Ще i ще один день лиш прожити,
Ще i ще очима просто в небо
Аби його, як наркотик вжити
I летiти вiд землi до тебе.
Вже не ставлю питань нiкому.
Я - нiма, i лиш очi зеленi
Прошепочуть ранкову в тому,
Смуток ночi збираючи в жменi.