Нещодавно довелося прочитати у "Добрiй справi" за сьоме листопада коротенький нарис автора Володимира Єшкiльова з Iвано-Франкiвська пiд назвою "Фуршети". Повинен сказати, що ця рiч на мене справила незабутнi враження, якими хочу подiлитися.
Почну з кiнця. В кiнцi цiє§ писанини чомусь зазначено, що автор з Iвано-Франкiвська. Ясна рiч, що Чикаго або Париж звучало би краще. Єшкiльов, мабуть, вважає, що для нас, долинян, так би мовити, провiнцiалiв, i Франкiвськ - столиця. На цьому спроби автора справити на читача враження солiдностi можна вважати закiнченими.
Перше, що спадає на думку, коли читаєш "Фуршети" - це те, що у автора немає матерiалу. Це - хронiчна хвороба усiх кабiнетних "писателiв". Логiчно передбачити, що слiдуюче творiння Єшкiльова буде мати назву "Пiруети". Там Єшкiльов у високохудожнiй формi розкаже читачам про польоти мух на пiдвiконнi. Генiальний Гашек, перш нiж написати свого безсмертного Швейка, прожив цей сюжет усiм сво§м життям. Солженiцин десять рокiв провiв у таборах, перш нiж написати "Архiпелаг Гулаг". Життєвий досвiд автора "Фуршетiв", схоже, обмежується пиятикою у колi низькопробно§ публiки. Єшкiльов застосовує у "Фуршетах" слова та звороти, яких укра§нська лiтература до цих пiр не знала: "блядi", "чувак", "давалка", "трахнути", "харкнути на голови перехожих". Спроби "освiжити" та "присмачити" таким способом завiдомо "тухлий" сюжет, безумовно, справляють враження. Дуже поганi враження. На мою думку, Єшкiльову не варто писати укра§нською мовою, тому що в нього все одно це виходить по-росiйськи.
Нещодавно по телебаченню показували вельми забавний епiзод, який зняла камера спостереження одного iз зоопаркiв. На робiтника, що прибирав у вольєрi раптом почав задньою частиною насуватися здоровенний слон. Робiтника притиснуло до огорожi i вiн почав впиратися чим мiг, руками, головою. Раптом голова чоловiка зiсковзнула по сiдницi слона i попала слону в задницю, прямо всередину. Слону, мабуть, сподобалося, тому що вiн потиснув сильнiше. Чоловiк почав задихатися. Це мала бути унiкальна смерть. У некролозi робiтника цiлком могли написати: "Трагiчно загинув у слонячiй дупi". На щастя, слонячi забави помiтила напарниця прибиральника i мерзенна слоняка швидко заробила шваброю по ребрах. Як тiльки нещасний прибиральник визволився iз смертельно§ пастки, почалося щось неймовiрне. Чоловiк вирячив очi, i зi страшним вереском, який було чути, мабуть до Марса, почав поливати все довкола блювотинням. Щоб людину так рвало, я ще не бачив.
Цей епiзод менi пригадався, коли я читав "Фуршети". У мене також пробудився рвотний рефлекс. Тим не менше, цi "Фуршети" написали, вiдредагували, напечатали, а , потiм, прочитали всiєю Долиною практично без будь-яко§ реакцi§. Схоже на те, що наше суспiльство настiльки звикло бути у глибокiй дупi, що нормально реагувати на всiляку гидоту вже нездатне.