Дійсне значення супротивника Бога Сатани забулося і у народному уявленні іудеїв співвіднеслося з євр. satan, sitenac "супротивник у суді, у суперечці чи війні; перешкоджаючий; звинувачувач, підбурювач" (1), те ж саме, що й арабське "шайтан" (shaitan). Синонімом Сатани є "Люцифер" (латин. "світлоносний"), що екзегеза тлумачить як погордливу і безсилу подобу тому світлові, яке складає містичну славу Божества, приводить нас до правильної етимології семіто-хамітського "сатана": ст.-єгипет. sw "порожнеча", "світло" + itn "диск сонця", тобто імена богів стародавнього Єгипту - Шу і Атон.
Але чи був у єгиптян бог Шу-Атон?
У гімні часів Аменхотепа ІV (1419 - 1400 рр. до хр.е.), відомого більше як Ехнатон, мовиться: "Шу, який є Атон" (2).
Єгипетський Шу є богом повітря, простору, він розділив небо і землю, тобто є володарем тієї частини світу, яку православні називають "митарства" (телонія), де мешкають "духи злоби піднебесні". Зображався Шу-Атон, переважно, чоловіком, який стоїть на одному коліні з піднятими руками, якими підтримує небо над землею. Тобто виконує ту ж функцію, що й Атлант грецьких міфів. Чи не витлумачив грецький архонт Солон, повідомляючи світові про богопротивну цивілізацію атлантів, синів Безодні (символізовану володарем океану Посейдоном), теонім Шу-Атон грецьким його аналогом Атлант?
У це ж семантичне поле входить і зкинутий з неба, за уявленням курдів-єзидів, світлоносний ангел Малакі-Тауз (араб. "Ангел-Павич"). Оскільки курди належать до іраномовної мовної групи, то, вірогідно, арабський образ "Малакі-Тауз" витіснив більш давню авестійську персоніфікацію космічного простору - Тваша, яка відокремлює небо від землі і виступає у образі павича. У стародавньому Єгипті павич вважався символом міста сонця - Геліополя, центру культу богині вологи Тефнут, жони Шу-Атона.
Продовженням солярної теми у міфопоетичному образі павича є у різних традиціях мотиви достатку, родючості, безсмертя (в іконографії західноєвропейського християнства павич п'є з євхаристійної чаші, дзьобає плоди виноградної лози тощо).
1. Аверинцев С.С. Сатана // Мифы народов мира. - Т.2. - С.412.
2. Рубинштейн Р.И. Атон // Мифы народов мира. - Т.1. - С.122.