Так, відомий геополітик, філософ-метафізик та "православний езотерист" Олександр Гелійович ДУГІН як альтернативу "креативізмові" (лібералізму) та "містичному матеріалізмові" (комунізмові) , типологізуючи всі ідеології за відношенням "Суб"єкт - Об"єкт", пропонує "абсолютно праву" ідеологію - "полярно-арійську", "гіперборейську", іншими словами - "супер-фашистську".
Але виходить він з принципово невірного посилання - "метафізичного коріння політичних ідеологій" (див.: журн. "Милый Ангел", 1991, т.1, с. 82 - 90), будучи навчений "істматівцями" виявляти гносеологічне коріння будь-якого світогляду.
Але інший український філософ Володимир ЄШКІЛЄВ констатує, що сучасність "вичерпала до безглуздя" ідею протистояння Суб"єкта та Об"єкта і тепер ми прийшли до межового, змістового запитання: "Як приходить у світ якісно "нове" (емерджентне) ?" (див.: журн. "Плерома", 1998, Љ 3).
Архаїчні саме "поезію" розглядали процесом "виявлення" (poiein "виявляти"), "проявлення", "розкриття" "прихованого Буття", переведення його у "буття наявне", в котрому людина є "співучасником богів" (як от Ахіллес, Гільгамеш). Сурогатом цієї "співучасті" стало "техне" ("уміння"), що, внаслідок його абсолютизації, призвело до появи "техніки" - "провокування наявного буття для отримання вигоди" (арійський принцип "артха"). О. Дугін розуміє це, але робить невірний висновок, вбачаючи причину такого стану в "происках" Системи - "світових таємних (!!!) правителів" (масонів, мондіалістів, "технократів"). Іншими словами, редактором "Элиментов" пропонується архетип (il mito fondatore) "закутого Прометея" - "поневоленого Титана".
Ханна АРЕНДТ теж ставить в основу своєї філософської антропології "народження нового", сам "...факт народжуваності, в якому онтологічно закорінюється здатність діяти". Саме ця надія і ця віра у світ знайшли своє найглибше вираження у короткій фразі Євангелій, що проголошують "радісну новину" : "Дитя нам народилося". Тобто "... народження нових людей і нового початку дії, на яку вони спроможні завдяки своїй появі в світі" (Арендт Г., Становище людини, Львів, 1999, с. 190).
Галуззю, областю, де "народжується нове" є " п у с т е л я", "к о р д о н", "м е ж а", "к р а й н і с т ь ". Бути біля межі - доля гангстера, козака. Україна - це крайня (грец. Eshata) земля, біля краю буття. З "крайної " для всієї Іудеї Галілеї прийшов Син Божий. Disciti moniti ("Пам"ятайте, попереджені !"). Як для іудея галілеянин, так для росіянина українець, турок чи якут - це "лишь некоторая странность мира" (М. Іверовський). Саме оцінка їх як "дивних", "не таких, як ми (тобто росіяни)" робить з росіян фарисеїв. Вони, фарисеї, одного разу не прийняли Христа.
Але його прийняла самаритянка - представниця одного з "крайніх" народів, сусідування якого ортодоксальні євреї терпіли тільки через один цікавий феномен: саме в суботу неіудея наймалося для виконання роботи, яку іудей не міг виконувати згідно із Законом (Торою). Називали такого "наймита" "шабат-гой", "суботній язичник".
Не торкаючись жодним чином семітської приналежності ряду олігархів, зазначимо, що саме Ющенко, а також Пустовойтенко, Марчук та інші "відкривають" перед українцями, що вони - це такі собі "шабат-гої", роль яких - виконувати "брудну роботу" для Влади (Системи). Такого собі небунтуючого Яреми Галайди (Лазаренко реалізував дещо інший архетип - такого "собі на умі" "шабат-гоя", що скористався неуважністю своїх господарів та поцупив добрячий шмат). Росіянин у цій ситуації неодмінно реалізував би архетип "робітника Балди" ("експропріацію експропріаторів"), змусивши працювати на себе самого чорта, або ж "москаля-солдата", що зварив би зупу із сокири (фінансові піраміди типу "МММ")...