Гуцуляк Олег Борисович. Гер-Огли - володар Чамбулі Мастон (До прояснення сутності епічного образу)

Олег ГУЦУЛЯК,

головний бібліотекар наукової бібліотеки

Прикарпатського університету,

член Асоціації українських письменників

(АУП)

ГЕР-ОГЛИ --

ВОЛОДАР ЧАМБУЛІ МАСТОН

(До прояснення сутності епічного образу)

Доля розпорядилася так, щоб Юрій Ібрагімович Султанов тричі відіграв у моєму житті важливу місію. Вперше я познайомився з ним на лекції, коли він розпочав читати курс "Російська література ХХ ст.". Незабутнє враження справила розповідь про акмеїстів, котрі виявилися на той час суголосними моїм ідейно-естетичним шуканням. Пам'ятаю, я наважився зупинитися біля Юрія Ібрагіімовича, який тоді, після першої лекції, на автобусній зупинці чекав транспорту, щоб поїхати до Коломиї, де він тоді мешкав. Був час, ми розговорилися, я розповів, що у засобах масової інформації повідомили про смерть сина Миколи Гумільова та Анни Ахматової відомого вченого-етнолога Льва Гумільова. Юрій Ібрагімович розповів, що перебував у переписці з ним і дискутував з приводу часткових нюансів в його теорії пасіонарності. Надалі ми обмінювалися новинками літератури та дискутували, пропагували серед знайомих часопис "Галицько-Буковинський Хронограф", стосунок до якого мав Юрій Ібрагімович, сприяв моїм публікаціям у наукових виданнях. З часом утворилося довкола нього невеличке коло ідейних однодумців -- викладачі Зоя Юрченко, Ігор Козлик, Оксана Мариновська та Фергад Туранли, письменник Володимир Єшкілєв, я та студенти Сергій Галушко, Оксана Клодніцька, Ольга Іванів, Любов Загоровська (крім того, що довкола Юрія Ібрагімовича гуртувалися його власні аспіранти та науковці-методисти). Другий етап розпочався тоді, коли, нарешті, піддавшись вмовлянням друзів, Юрій Ібрагімович наважився оприлюднити свої поетичні твори, результатом чого стали три оригінальні книги. І вважаю честю для себе, що передмову до своєї першої книжки "Алхімія віртуальних ігор" Юрій Ібрагімович попросив написати саме мене... Заключними моментами цього етапу наших стосунків стали спільний (Юрія Ібрагімовича, Степана Процюка та мій, за участю ведучого -- Ігора Козлика) поетичний вечір в Прикарпатському університеті, виїздна акція поетів області "Циганський пагорб" у с. Коршеві Коломийського району (в садибі знаного поета Ярослава Ясінського) та підготовка до видання антології прикарпатської поезії "Рядно та ландшафт" (яку, на жаль, Юрій Ібрагімович не побачив). Третій етап розпочався саме 11 вересня 2001 р., коли повітряні атаки на символи Атлантичної цивілізації зробили каменем спотикання проблему діалогу між Сходом та Заходом. Юрій Ібрагімович став активним учасником виниклого в стінах Прикарпатського університету дискусійного клубу, виступав з інтерв'ю у засобах масової інформації, писав наукові статті з даної проблематики. В останній момент ретельно взявся за вивчення сакрально-міфологічного мислення (написав і видав книги "У світі античної літератури", "Мусульманський Ренесанс"), спроби перенесення його на теперішній грунт (аналізував феномен журналів "Перехід-IV", "Мандрівець", "Милий ангел", "Елементи"), проблеми міжрасових та міжнаціональних стосунків, було складено проспект Інтелектуального клубу, здійснено начерк наступної діяльності в мережі Інтернет (наслідком чого стали сайти "Золотий грифон" та "Мезогея - Міжземелля")... Так, доля відвела Юрію Ібрагімовичу мало часу, не все, задумане ним, вдалося реалізувати, але, без сумніву, він як людина і особистість завжди буде надихати його друзів та спадкоємців. Дану статтю хочу присвятити його світлій пам'яті.

***

Надзвичайно цікавим образом у східному фольклорі є тюркський міфо-епічний герой іранського походження Гер-огли, Корогли ("син могили") чи Кер-оглу ("син сліпого"), народжений у могилі. Його батько -- конюх, був осліплений ворогом і за це герой мстить.

Кер-огли -- воїн, чарівник, співець, поет і музикант. Справжнє його ім'я -- Равшан, належав він до племені теке (текінців) з Північного Хорасану. Він -- представник династії ханів Мевру (Морі), його дід -- Тулібай-сінчі (або Джігалі-бек), син хана Кавушті, був взятий у полон Оділ-ханом та одружений на принцесі Бібі-Ойші. Їх син, який і є батьком Горгулі (Кер-оглу), називається теж Равшан (варіанти: Адібек, Майтар) і свого часу був взятий у полон Шахдар-ханом, царем Зангара з країни кизилбашів (персів-шиїтів). Тут він зустрічається з текінською принцесою Бібі-Хілал. Змушений втікати від правителя, Равшан залишає свою вагітну дружину, яка перед пологами помирає. Її слуга пастух Рустам викопує їй могилу, де в неї народжується син. Немовля вигодовує кобилиця. Підрісши, Гер-огли під час гри побив сина знатного вельможі, через що йому загрожує кара від царя. Тут розкривається таємниця походження Горогли і хлопчику вдається втекти за допомогою Рустама до батька в Євмут на березі Хорасанського озера, де його вихователем стає дядько по матері купець Ахмед-бек (або Боз-оглан). З часом, після смерті брата останнього, Урай-хана, сина Одил-хана, народ обирає правителем саме Горогли, а не Ахмед-бека (Ахмед-сардара). Це породжує між ними ворожнечу. Даний переказ про Горогли повністю ідентичний переказові про дитинство засновника імперії Ахеменідів Кіра Великого в переказі Геродота (порівняймо ім'я Кір з першою частиною імені середньоазійського героя Кер-оглу).

Кер-оглу, або Гургулі (у іраномовних таджиків), стає засновником і царем країни ЧАМБУЛІ МАСТОН (тадж. "Чамбулі щаслива"; азерб. Ченлі-бел, Чандибіль, Шамлі-біл, Шамбіл; узб. Чамбіль, що перекладається як "сосновий перевал"), тобто Шамбхали (Шамбали) у буддиській та тібетській традиціях. В османській версії його країна називається "ліс Саганлу", а столиця - "Керогли каласі". У Грузії іменем Кер-огли названі стародавні фортеці, як от, наприклад, біля Коджорі неподалік від Тбілісі. М. Аджі (Аджієв) виправляє назву по-тюркськи як Шамбкала -- "сяюча фортеця", яка "... була у горах Алтаю, де сім сніжних фершин і де зберігається божественний залізний хрест -- світова ваджра". У зв'язку з тлумаченням назви країни як "сосновий перевал" напрошується паралель з героєм узбецького дастану про Санубара ("Стрункого, як сосна"), сина царя Хуршіда ("Сонце"). Він подорожує у північну країну в пошуках царівни-пері Гуль і сюжет цей дуже схожий з давньоіндійським переказом про першого царя Місячної династії Пурураваса та діву-апсару Урваші та західноєвропейським про Раймондіна (Енно) та Мелюзину (Мелізанду).

Покровителі Кер-оглу -- 40 чілтанів (святих) чи еренів (шейхи дервішів), халіф Алі і пророк Хізр, які створюють для нього за одну ніч чарівне місто Чамбіл та коронують його вінцем "тодж" (начебто, від слова "тодж" походить етнонім "таджики" та назва Тоджик у тібетській традиції стосовно країни іраномовних народів*). Місто Горогли недоступне для ворога, але загине лише від води (потопу; тобто тут -- мотив затонулого міста).

У туркменській версії сплячого Гер-огли спонукає до благочестивої діяльності голос святого Камбара, а в інших версіях -- заповіт осліпленого ворогами батька. У поемі "Нуралі" про Гер-огли говориться, що він -- "Хазрат-Алі цього часу", тобто маючи на увазі шиїтського праведного імама Алі, зятя засновника ісламу, а пологи матері Гер-огли пояснюються появою духа Фатіми -- дочки пророка Мухаммеда. Також, начебто, мати Гер-оглу була служанкою Алі, яка завагітніла від того, що її господар плюнув їй у рот, за що була прогнана Фатімою. Повернувшись у Чамбіль, вона там померла, а дитина народилася у могилі. Невірним, як на нас, тут є твердження про "мусульманізацію" епосу. Швидше за все епос про Гер-огли постав з натужного пошуку етносів Турану протистояння ідеології арабізму ісламу за "легітимним" для самого ісламу шляхом: матір Ізмаїла, родоначальника арабів, рабиня Агарь, після того як вона завагітніла від свого господаря Авраама (Ібрагіма), виганяється Сарою, родоначальницею євреїв.

Дружина Кер-оглу - мудра діва-пері Ага-Юнус з країни Куй-коф (Кавказ?), дочка царя пері Рахмата та цариці Карія, яку викрав з чарівного саду Ірам-бог за допомогою бало-дива Самандара. Іншими жонами витязя є пері Міскол, стамбульська принцеса Нігар-ханум (Ніяр; варіант: Хірамон-Далі, дочка Арслан-бая з країни Рум), індійська царівна Гулнор та дербентська красуня Моміна-ханум, дочка Араба-паші, яка народила йому сина Хасан-бека на прізвисько "син курда" (Курд-огли). Також у азербайджанській "Книзі мого діда Коркута" у Кер-оглу і пері народжується син з одним оком на тімені -- Депе-Гьоз ("Тім'я-Око"). Надалі він перетворюється на чудовисько і приносить багато бід, фактично тотожний грецькому циклопу Поліфему і його вбиває богатир Бісат.

Будучи бездітним, середньоазіатський Гургулі викрадає юнаків Хасана, сина коваля (демурчі-огли) Темір (Холдор)-хана з країни Ваянган та Овеза (Аваза, Ейваза, Ховеза), сина раба-м'ясника (кассаб-огли) Булдурука з країни Хунхор (в деяких версіях виступає єгипетський принц Іса-Бала), котрий стає його співправителем та наступником. Таджицька версія додає ще й третього сина - сина мисливця (мерган) Шодмона. Сином Овеза від гурджистанської (тобто грузинської) принцеси Гул-Рух (Гул-кіз, Гул-Чехра, Гуліхірамон) були Нуралі і Міралі, а донькою - Гулінор, а сином Нуралі та царівни Маргумон - Джагангір (пер. "завойовник світу"), який в дитинстві був проковтнутий рибою, знайдений візиром і усиновлений ним, а після того як знайшов рідних -- викрав принцесу Хірамон з країни Гул-Ерамон. Сином Хасана від ерзерумської красуні Даллі був Равшан, герой самостійного епосу, а внуком, за казахською версією, -- Касим-хан. Останній здійснює похід до Чорного моря проти хана кизилбашів Жанаділя і взяв у облогу його столицю Арал із фортецею Такія. Після перемоги Касим-хан одружується на дочці хана, красуні Жаміле і після весільного бенкету гине від руки закоханого в неї калмицького витязя Маргау. Даний переказ надзвичайно близький з історичною оповіддю про короля гуннів Атіллу з роду Дуло, похід його на Рим та смерть одразу ж після весілля з красунею Ільдіко. Про сина Касим-хана розповідає узбецький дастан "Шірін і Шакар": у хана і його візиря народжуються сини, але через те, що під час пологів дружина візиря помирає, Шакара взяла на виховання ханша і викормила своїм молоком. Молодша жінка Касим-хана, коли хлопчики підросли, зненавиділа їх і обрехала. Нещасним вдається втекти і, мандруючи, вони натрапляють на джрело води, котре охороняє дракон. Шакар убиває дракона, його чарівним рогом відкриває підземний палац і кохається з красунею-пері Гулгун. В той час Шірін втратив терпець, очікуючи біля джерела на побратима, і приєднався до мандруючих 40 прочан-каландарів. За намовою злого володаря Хосхону Карахана чарівниця підсипала Шакару і Гулгун зілля і викрадає дівчину та ріг дракона. Гулгун, тужачи за коханим, чує пісню прочанина Шіріна, в якій він оплакував втрату свого друга. Пері розповідає все каландарам і ті вбивають Карахана та визволяють із печери Шакара. Шірін став правителем царства замість Карахана, одружився на його дочці, а сорок прочан взяли собі за дружин 40 дівчат з її свити. Шакар знаходить у печері золоту скриню, де ув'язнені душі девів, убитих драконом. Оживлені деви споруджують чарівний палац і переносять у ньому Шакара на батьківщину.

Можливо, що під Овезом мається на увазі поєднання з іранською традицією про Шамбхалу месопотамської традиції про Абзу (аккадське Апсу) - місце зберігання божественних сутностей "ме", де царює бог Енкі (аналог біблійного Єноха) разом з абгалями (аккад. "апкаллу" -- "мудреці") -- носіями культури та засновниками міст. Можливо, сам термін "Шамбхала" слід тлумачити і на основі шумерського "Санг Аббал" -- "Глава Аббалів" (надалі воно декілька раз етимологічно переосмислювалося). Бог Енкі (семітський Ейя) вбив демонічну космічну істоту і над нею збудував житло-храм "Абзу", у якому зачав бога Мардука, "дитину-сонце". Матір Мардука -- богиня Дамкіна (Дамгальнуна, "велика пані князя"), яка у грецьких джерелах виступає як Дауке, тобто один з її епітетів -- Дуку, "священний пагорб (могила)". А саме ім'я Мардук означає "син Дуку", що може трактуватися як "син могили".

Ведичною паралеллю мотиву "сина могили", на нашу думку, є Парікшит - легендарний цар, який вперше згадується у "Атхарваведі" (ХХ:127) та брахманах. У "Махабхараті" він виступає як внук Арджуни, їздового бога Крішни, який отримує одкровення - "Бхагават-гіту", та змії-нагині Улупі. Ще в череві матері Парікшит був убитий зятем зміїв-нагів Ашваттхаманом ("ашваттха" -- "кінська стоянка", назва сакрального фігового дерева; пор. з архаїчними мотивами: жертвопринесення біля дерева людини і коня та перебування жінки та змії біля дерева), сином Дрони ("ковш, чаша"), незабаром після битви між пандавами та кауравами на Курукшетрі, але його відродив до життя Крішна. Коли Юдхіштхіра віддалився від мирського життя, Парікшит зайняв його трон в Хастінапурі. Згідно з пуранами, від царювання Парікшита розпочався останній і триваючий досі період світової історії - Калі-юга (з 18.02. 3102 р. до н.е.)**, що синхронно в часі з початком царювання в об'єднаному Єгипті легендарного царя Скорпіона (у давньо-єгипетському написанні ім'я цього царя стоїть у жіночому роді, що дивує спеціалістів, але слід звернути увагу, що володаркою Калі-юги у індоаріїв є саме войовнича богиня Калі***). Парікшит був убитий змієм-нагом Такшакою і, помщаючись за його загибель, син Парікшіта Джанамеджая влаштував велике зміїне жертвопринесення. Його зупинив мудрець Астіка (племінник царя нагів Васуки), який скористався правом висловити будь-яке бажання за те, що він свого часу благословив Джанамеджаю (Махабхарата, І:13-54; пор. з мотивом благословення праотця Авраама царем Ієрусалиму Мелхіседеком). Вважається, що даний міф накладено на історичну основу про протистояння в північно-західній Індії (Нагадвіпі) аріїв та тубільних племен.

Також у ведичній традиції є мотив "сліпого батька". Це -- цар Місячної династії Дхрітараштра, нащадок легендарного воїна Куру (тобто з роду кауравів) і брат родоначальника пандавів Панду. У сліпого володаря народилися одна дочка і сто синів (старший з них -- витязь Дурьодхана-Суйодхана) від арійської принцеси Гандхари (!). Каурави стають запеклими ворогами своїх двоюрідних братів Пандавів і після жахливої 18-денної битви на полі Куру (Курукшетрі) втрачають владу у священній столиці Хастінапурі.

В Елевсинських містеріях афінян теж наявний мотив народження мертвою жінкою: "... "Відкриваючи великі і сокровенні таїнства, -- писав Іпполіт, -- він голосно проголошував: "Володарка народила священного хлопчика, Брімо народила Брімона! Тобто, Могутня - Могутнього"... Брімо, в першу чергу, слугує позначенню цариці підземного світу - Деметри, Кори і Гекати в їх якості богинь царства мертвих... Вона народила у вогні: богиня смерті народила. Яке об'явлення! .. Отже, ієрофант проголошував, - голосно декламуючи - що сама цариця мертвих у вогні народила могутнього. У міфології наявно декілька аналогічних прикладів. Діоніс був народжений у сяйві блискавок, що спопелили Семелу... Згідно з іншим варіантом міфу матір'ю Діоніса була не Семела, а Персефона, яка народила його під землею. Говориться, що Аріадна, жона Діоніса, померла, виношуючи дитину, котрою міг бути тільки другий, маленький Діоніс. Асклепій народився на поховальному багатті Короніди..., пологи у мертвої матері прийняв Аполлон. Народження в смерті виявилося можливим! Воно виявилося можливим і для людей, якщо ті вірили богиням: це дала зрозуміти елевсинцям сама Деметра, поклавши Демофонта у вогонь, щоб зробити його безсмертним... Ми знаємо, що через три місяці (після Елевсинських містерій, -- О.Г.) дадух закликав афінян звертатися до Іакха, сина Семели, і вони закликали його...".

За переказами Кер-оглу (Гургулі), володар Чамбулі Мастон (Шамбхали, котрий свого часу він здійснив подорож у потойбічний світ, не помирає, а у віці 120 років відійшов від людей зі своїм військом у гірську печеру і повернеться перед світовим апокаліпсисом.

З даним розглянутим мотивом виявляє тотожність переказ зі слов'янського зводу "Книги Єноха", що йде від ессейського оригіналу, в якому розповідається про народження Мелхиседека у могилі померлої жони Ніра, брата Ноя. Мелхиседека архангел Гавриїл відносить на небо на 40 днів, доки на землі відбувається потоп, а потім стає першим царем Салему (Ієрусалиму).

Алтайським етносам відома щаслива країна Бумба (від тібет. "бумба" - "центральна частина буддійської ступи", "вершок куполу", аналог української "бані" на храмах). Правителем-покровителем її вважається витязь Джангар (Джунгар, Жангар). Він сирота, батьків його вбили чотири хани, був у полоні богатиря Шікшірги, бореться з демонічними мангусами, одружується з красунею Шабдал, дочкою володаря південно-східної країни. Управитель в країні Бумба -- богатир Хонгор, а мудрий радник -- Алтан Чеджі (Цеджі; у нього малим Джангар викрадає табун; пор. з грецьким мотивом маленького злодія Гермеса, який обікрав Аполлона). В деяких варіантах епосу замість імені Джангар подається Джагар-хан, тобто "цар Індії". Він перемагає небесне чудовисько Кюрюл Ердені, вбиваючи його "зовнішню" душу, що у вигляді пташки перебувала у животі марала. Йому допомагає дружина демона та птах Гаруда, яких він колись врятував. Потім він рятує свою країну Бумба від розорення ханом шулмасів Шара Гюргю (вважається, що термін "шулмаси" походить від "шімну" - согдійської форми імені іранського бога темряви Ангро-Майнью, Ахрімана, при приййнятті ними буддизму ототожненому з демоном Марою).

Одночасно з переказом про Джангара киргизам відомий епос про героя Манаса (алтайський Алип-Маниш, казахський, узбекський, кара-калпакський, башкірський Алпамиш), який народжується "дивним" чином. Він об'єднює всіх киргизів у боротьбі за незалежність проти китайців, його богатирі, його мудра жона Каникей, вірний кінь Ак-Кула, його царство Талас - тотожні вищезгаданим витязям, жоні Юнус-пері, коневі Гир-ат, державі-місту Чамбіл середньоазіатського епічного героя Кер-оглу. Проте, на відміну від киргизів, в інших тюркських етносах, в яких наявний герой Кер-оглу, персонаж Алпамиш пов'язується виключно із сюжетом Одіссея ("чоловік на весіллі своєї жінки") і, можливо, генетично походить через іраномовних массагетів Середньої Азії від героя єдиного праіндоєвропейського епосу (його інваріанти: мандри Одіссея та Арджуни).

Тип шлюбу	"Махабхарата"	"Одіссея"
1. даріння нареченої (kanyadana)	Улупі (північ: Великі Ворота), син - Ірават	Кірка (Ея), син - Телегон (від Одіссея), Латин (від Телемаха)
2. викрадення нареченої (raksasa)	Субхадра (захід: Дварака), син - Абхіманью	Навсікая (Схерія), син - Персептоліс (від Телемаха)
3.куплення нареченої (asura)	Чітрангада (схід: Маніпура), син - Бабхрувахан	Сирени та ін. (протока)
4.вибір жениха нареченою (svayamvara)	Драупаді (центр: Індрапрастха)	Пенелопа (Ітака), син - Телемах
5.союз таємний зі сплячою або психічнохворою (paisaca)	Варга та ін. (південь: Сагара -Індійський океан)	Каліпсо (Огігія), сини - Латин, Навсифой, Навсиной, Авсон

(таблиця Н. Аллена)

В "Бамсі-Бейрек", огузькому варіанті "Алпамиша", герой заручений зі своєю нареченою ще з люльки, але його наречена -- богатирська діва, і він добуває її шлюбними змаганнями з нею (тобто наречена влаштовує "вибір нареченого") і лише після перемоги батько героя платить за наречену величезний калим. Думається, що саме цей мотив спричинив ототожнення еллінізованими туранцями свого епічного героя із грецьким Гераклом, який бореться на змаганнях за наречених - Іолу та Деяніру. Аналогічно змагається з богатиршею Брюнхільдою герой "Пісні про Нібелунгів" Зігфрід (Сігурд), з амазонкою Максімо візантійський епічний герой Дігеніс Акріт, з дівою Хандіт у вірменському епосі Давид Сасунський, з Настасею-поляницею -- давньоруський богатир Дунай. Очевидно, що й царю персів Кіру Великому іраномовна цариця массагетів Томіріс запропонувала саме таке "змагання", якого він не витримав (відгомін про цю колізію між царицею Ойсулу -- "Місяць красуні" та іранським полководцем Кайсаром, який полонив її сина Кунбатира -- "Сонце-героя" наявний в узбецькому дастані). Каракалпацький епос "Кирк киз" ("Сорок дівчат") знає героїчну царівну-красуню Гюль-аїм, котра на чолі загону амазонок разом зі своїм коханим, хорезмійським принцом Арсланом, рятує народ від іга калмицького хана Суртайша і володаря кизилбашів (персів) Надір-шаха. Укріплене місто дів-богатирш - Мевалі (< Мерв?; пор. з тим, що родом з Мерву -- предки Гер-огли). Також грецький історик Ктесій (кін. V -- поч. IV ст. до н.е.), що жив при дворі перських царів, розповідає про хоробру царицю саків Заріну, яка в узбецькому дастані виступає як кохана богатиря Стріанга. Таджицький епос "Гуруглі" знає діву-богатиршу Заріну Зарнігор ("Золотописану"), дочку переможця девів Сугдина (тобто согдіанку). Узбецький історик Абуль-газі (1603--1664) у книзі "Родовід туркмен" оповідає про сім дів, які підкорили собі туркменський народ ("іль") і були в ньому правительками. Перша з них -- висока красуня Алтун-Гозекі, дочка Сундун-бея і дружина Салор-Казана-алпа, а друга -- Барчін-Салор, дочка Кармиш-бая і дружина Мамиш-бека. У узбецькій поемі "Алпамиш" остання -- дружина головного героя епосу, її могилу шанують на березі ріки Сир-Дар'ї. У азербайджанській "Книзі мого діда Коркута" наявна схожа на Алтун-Гозекі правителька Бурла-хатун, яка є дружиною головного героя Салор-Казана (див.: ).

Отже, перед нами два визначення міфічної країни - Чамбіл (узб. "сосновий перевал") і Талас****. В Киргизії, поряд з горою Манас (4482 м), що належить до хребта Алатау, наявна ріка Талас, що протікає по днищу котловини Таласської долини, а на її берегах розташовані сучасні міста -- киргизький Талас і казахський Джамбул (парадокс той, що місто не має стосунку до топоніму Чамбіла - Шамбала, а назване в 1938 р. на честь казахського народного поета - акина Джамбула Джабаєва). Власне вважається, що Джамбул відомий з 5 ст. як місто Тараз або Талас, а в 10-12 стт. була столицею Караханідів.

Талас, поряд з наявним тлумаченням Чамбіл "сосновий перевал", ми співставляємо з тадж. dolon "гірський прохід, перевал, долина" (синонім: kutal, афг. kotal, перс. kotel) та з перевалом Долон через водороздільний хребет між Кочкорською та Наринською котловинами у Киргизії та хребтами Долона там же і Долонабулак у Таджикістані.

Мотивом народження з могили Кер-оглу ідентичний монгольсько-тібетському героєві Гесеру. Народження Гесера є "дивне", "неприродне" - із землі (тріщини, ями, з печери) або відроджується з могили після невдалих спроб родичів умертвити. Він вважається сином рабині Гонсон (Гон Мо) та короля країни Глін (Лінг; на мові памірських бурушасків -- Лама), провінція Кхам на сході Тібету, дуже некрасивий, називається іменем "незаконнонароджений" (тібет. Tson-je, монгол. Журі-Жору, тюрк. Тагай Тжуру або Пагай Джуру, тувін. Багай Чуру, бурушаскі Pangchu), але завдяки магії долає труднощі. Як переможець у змаганні за трон стає королем під іменем Гесер (тюрк. Касар, на мові бурушаскі - Kiser, тувин. Кезер-Мергене, бурят. Абай Гесер хубун). В Китаї він перемагає жінку імператора Гуме-хана - демоницю, яка намагається знищити буддизм. Але завдяки підтримці п'ятьох дочок імператора - втілень Грол-ма (божественної Тари), він відновлює славу релігії. Але демониця повторно перенароджується у вигляді трьох синів-демонів короля хорів (хор-глін) Ті-на-тшо. Один з демонічних синів, Гур-Дкару, зумів осквернити магічну силу Гесера, після чого викрадає його дружину Бруг-мо. Зрештою Гесер очищується від скверни і за допомогою друзів знищує трьох демонів. Далі Гесер завойовує країни Кіо-лін (країна на півдні), Хі-тшо (землі монів), Та-жо (Ті-ше, Таг-зік, тобто Іран), Глін і Монголію, Сі-же (країна на півночі, іраномовні саки?), Кха-ше (Кашмір), Чуку (країна за Індією, де добуває яйце птаха p'eng), По-жо (По-пу, Непал, Ассам або Східний Тібет), Же-Лото (країна жінок на заході, звідки походить тібетський звичай дарувати шовковий шарф - хадак). Зрештою, Гесер добуває чарівний камінь - перлину з 9 очима та спускається в потойбіччя для врятування дружини.

В бурятському епосі Абай Гесер втілюється на землі для вирішення суперечки між небесними істотами (тенгріями) за оволодіння після "відходу" тенгрія Асарангі блакитним серединним небом (Сегеен Себдег тенгрі): він стає на бік добрих 55 західних тенгріїв володаря Хормусти (= іран. Ахура-Мазда; варіанти: хан Хермос тенгрі, хан Тюрмас, Хурмас) проти злих 44 східних тенгріїв його сина Атай Улана. У вигляді вершника зі списом Гесер скидає Атай Улана (або його синів - герелів) на землю, де переможений розбивається на тисячі шматків, з яких утворюються багатоголові чудовиська -- мангадхаї (мангуси). Гесер сходить на землю і наводить там "генеральну чистку", рятуючи ще й викрадену душу дочки Синього Неба.

Перші свідчення про Гесера європейцям повідомив мандрівник-вчений П.-С. Паллас. В 1772 р. під час подорожів Східним Сибіром він відвідав місто Маймачон (Алтан-Булак) на кордоні Монголії і побачив там храм Гесера, якого він назвав "Вакхом і Геркулесом східних татар". Повне ім'я Гесера він записав як Arban ssugi Essin gessur Bogdo chan - "Der zehn weltgegenden regierer oder Monarch Bogdo chan. Найвища вершина снігового хребта Амне-Мачін, східного відгалуження Куньлуня, як пише Е. Томас, у тібетського племені голек називається Гесер-пхо-бран, тобто "Палац Гесера". Вважається, що резиденція Гесера розташована десь між Джекундо й Канцзе. А. Девід-Лін описала легенди про Гесера у книзі "Надлюдське життя Гесера з Ліна", перед тим відвідавши місця, пов'язані з цим персонажем. Ім?я Гесера прийняв тібетський цар Госрай (Го-си-ло), який в 1030 - 1040-х роках у горах Амдо і на берегах озера Кукунор об?єднав племена в царство Тубот проти іншого тібетського царства -- племені мінягів (дансянів, тангутів; пізніше назване царством Західна Ся), які встановили жорстоку диктатуру над довколишніми тібетськими та тюркськими етносами.

Зображення Гесер-хана наносилися на танки, що відтворюють образ великого буддиського реформатора ХІV ст. і засновника школи гелугпа Цзонкаби (Цонкапи; 1357 - 1419), засновника монастиря Таші Лхунпо біля Шігадзе (за іншими даними, монастир заснував учень Цзонкаби перший далай-лама Панчен Гедундруп в 1447 р.). Начебто одна з жіночих божественних істот зі злоби проклинає релігію Будди і дає обітницю переродитися в образі демониці та викорінити буддизм. Бодхідсатва Падмасабхава відчуває, що завдяки цій обітниці народяться три сина, царі хор-глін, -- вороги буддизму. Для порятунку на землю сходить божество Крунс-Глін у образі Гесера.

У міфах Гесер (тібет. Ке-сар), зокрема, відбирає трон і скарби (які, за пізнішою редакцією, доручив Пехару стерегти проповідник буддизму Падмасамбхава у монастирі Самьє), здобуває красуню Другмо (Рогмо-Гоа, Урмай-Хогон), ворогує зі своїм дядьком по матері Тхотунгом (пор. з Тітоном - родоначальником східних царів у грецькій міфології), визволяє дружину з полону, а земну матір виводить із пекла. Найбільш древньою локалізацією Гессера вважається Кром (від "Рум" - іранська назва грекомовних ромеїв-візантійців). Навіть Р. Шоу та А. Грюнвельд вважали, що ім'я Гесер - це азіатський варіант римського, візантійського та германського титулу "цезарь" ("кайзер"). Цю гіпотезу підтримав Р.А. Стейн : "... Яким же повинне бути походження Цезаря або візантійського Кай-сара, який став героєм тібетської епопеї! Воно не настільки ж менше, ніж той великий міграційний рух, котрий називається греко-буддійським мистецтвом". Начебто, уявлення про Цезаря принесли согдійці, які в VІ-VІІ стт. поселилися в Ордосі, мали стосунки з тюрками та вели торгівлю з Візантією.

Мотив народження дитини у вже померлої матері збережено албанцями Балкан (в окресах м. Корчі): в день русалій вони влаштовують "похорони матері сонця" Русу (Русіцу), а саме -- ліпили з глини фігурку людини, клали її в якийсь глиняний посуд і дуже торжественно "ховали" за селом. Після цього наділяли всіх присутніх маленькими хлібцями, спеченими з муки, спеціально зібраної з усієї околиці, та скормлювали їх худобі. У румунів же "ховають" саме "батька сонця" та "матір дощу" (на Балканах її імена -- Додола, Дордолеца, Паперуга, Паперона, Рона, Добердоле, Даждоле). Албанці батьком називають священну гору Томорі в центрі країни, в честь якого влаштовується свято в середині літа. Спеціально йшли сім'ями та з отарами на висоти до 2 тис. м і запалювали там священні вогні, а на світанку здійснювали ритуальне обмивання у гірських джерелах, а потім радісним вереском зустрічали схід сонця.

"Неправильно" народжується, зі скелі (theos ek petras; заплідненої пастухом, який побачив красиву земну жінку; мотив присутній і в кавказькому епосі про нартів, де так народжується герой Сасриква-Сосруко-Сослан, тіло якого -- розпечене залізо, а його добуває зі скелі та загартовує коваль Тлепш). В печері ростила адигського героя-нарта Вака-нама, готуючи його до помсти за вбивство батька Хамиша. Коли вбивці вимагали смерті Батразда, вона підкинула його пастухам. У осетинській версії даного епосу -- Батразд, син Хамица, був вихований мудрою Сатаней. Також як не згадати про виховання у крітській печері немовляти Зевса годувальницею Амалтеєю та те, що пастухи-корибанти галасом своїх танців маскували плач немовляти від його божественного батька. З печери народжується індоіранський бог Мітра, тримаючи у руках ніж та смолоскип (тобто первинно -- символи розпеченого заліза). Ця подія була однією з таємниць містерії Мітри: пастухи, котрі побачили таїнство, поклонилися божеству-дитині, принесли йому в дар перший приплід від своїх стад і перші плоди зі свого урожаю (пор. з християнським Різдвом).

Мотив народження дитини у померлої відомий і слов'янам. Зокрема, у билині про богатиря Дуная розповідається про те, що Дунай таємно кохався з дочкою короля - Настасею (або Марьєю)-поляницею, перемігши її у поєдинку (варіант: героїня збиває богатиря з коня і примушує того до шлюбу), яка колись викупила героя з рук катів і відпустила у Київ. Ображена неувагою Дуная під час його другого приїзду та сватання її сестри Апракси за київського князя Володимира, переодягнена Настасья переслідує героя та викликає його на герць під час весілля у Києві. Дунай вбиває стрілою супротивника. "Розпластавши їй черево", він дізнається, що вона вагітна сяючим світлом немовлям (або навіть двома синами - близнюками). Дунай кидається на свій спис і вмирає поряд з Настасею. З їхньої крові утворилася велика ріка Дунай.

Нещасне дитя стає ізгоєм у людському суспільстві, "проданим у рабство" -- Кощеєм (тюрк. "кощчі" - "раб"), тобто перебуваючим частково у світі живих, частково - у світі мертвих. Він -- Страж межі між світами на "Калиновому (Каленому) мості". Деякі дослідники (Б. Рибаков, Д. Балашов) вважають, що билина засвідчила факт контакту праслов'ян з сарматськими кочівниками-аланами (ясами; Салтівська культура) в V - VІ ст.

У мотиві добування дитини з черева вагітної Дунаєві тотожний північнокавказький бог полювання та диких звірів Абдал (у цахурів і даргінців, Авдал - у лакців, Будуали - у аварців), який виймає з утроби жінки ще ненароджену дитину, щоб зробити її пастухом турів. Генетично цей персонаж пов'язаний із грузинською богинею полювання золотоволосою Далі, матір'ю героя Амірані, який передчасно народився і дозрівав у шлункові телиці (пор. з аналогічним грецьким міфом про народження Діоніса). Він рятує від демона-вішапа людей, Сонце і викрадає небесну діву Камарі. За богоборство Амірані приковують до скелі у печері Кавказького хребта (греки, до того, як познайомилися з культом фракійського бога Діоніса, ототожнили Амірані з Прометеєм).

Адиги називають бога лісів і полювання Мезітха (де "тха" - "бог" - ст.-грец. teos, латин. deus, санскр. dyaus, слов. "дивъ" - "бог"), який витіснив божество жіночої статі Мезгуаше, що їздить на свині із золотою щетинкою (пор.: богині картвельська Далі та германська Фрейя -- золотоволосі).

Співставлення Мітри зі східнослов'янським Кощеєм, смерть якого перебуває поза тіла персонажа -- у захованому яйці, може базуватися на зображеннях Мітри на монетах Трапезунду, де бог на коні, як Мен, місячний бог (Кощей як Місяць-Чахлик), а також -- на терракотах України, де Мітра зодягнений у анаксіріди (вид штанів) із широким вирізом, що нагадує, на думку Ф. Кюмона, про оскоплення Аттіса. Якщо Кощей -- Безсмертний, то Мітра визначається симантично близьким цьому поняттю -- "Непереможний" (перс. Nabarze, грец. Aniketos, латин. Invictus), "Нездоланний" (латин. Insuperabilis).

Мотив "неправильного народження" героя, дуже близького за міфологічною ознакою до слов'янського Кощея Безсмертного, є переказ валлійців (кімврів) Уельсу про рід Дон у т.зв. "Четвертій гілці мабіноги". Герой її - Ллю Ллау (чи Ллев) Гіфеса (Чарівний Юнак Вміла Рука), син Аранрода, дочки Дон, і яким опікувався мудрий Гвідіон. Дружиною Ллю Ллау стала ельфиня Блодуед ("Квітка"), але вона зраджує свого чоловіка з володарем Пенлліну Гроном. Підступні коханці, що Ллю Ллау неможливо вбити природним чином (що схоже з мотивом захованої смерті Кощея). Але вражений магічним списом Ллю Ллау не вмирає, а перетворюється на орла. Його знаходить Гвідіон на верхівці світового дуба і бачить, що коли орел - Ллю змахує крилами, на землю падають шматки гниючої його плоті (пор. з мотивом Прометея, у якого орел довбе печінку та закутим в кавказьких горах Амірані, сином золотоволосої Далі). За допомогою чарівного кия Гвідіон повертає Ллю людську подобу і герой розправляється зі зрадниками. Ірландським еквівалентом Ллю є герой Луг Ламфада-Самілданах (Сяючий Довгорукий-Всевміючий), син Кіана, якому зраджує жінка з Керматом, сином бога сонця Дагдою. В останньому випадку вже Дагда чарівним жезлом воскрешає сина і Лугові мстить син Кермата Мак Куїл. Тут також напрошується паралель з мотивом зради жінки короля Артура Гвінівери та неможливість смерті самого Артура, який лише переходить в інший світ -- на острів Аваллон.

На основі джерел тібетської релігії бон -- "Тібето-шаншунського словника", "Біографії Шенраба" ("Зерміг"), "Історії буддизму" лами Таранатхи та трактатів бонських священників -- Б. Кузнєцовим було встановленно, що міфічній Шамбалі (вона ж -- країна Чамбулі-мастон з епосу про Гер-оглу) тотожний Іран (Елам, Іламту, аккад. hal-ta-am-ti "високе місце", звідки виводили свій рід іранські царі Ахеменіди; тібет. "Олмо"***** (тібет.`Ol-mo lung-ring "Олмо Довга Долина"; дв.-перс. "Уваджа", араб. "Хозі" > "Сузіана"; самоназва Еламу - "Хатамті") з центром у Пасаргаді (тібет.Bar-po-so-brgyad; дв.-іран. Pasargadai < *pas?rkagriš "за (pas?) горою Аrkagriš"), біля Парси (грец. Персеполя, тепер - "Тахт-і Джемшид", "Трон Джемшида"), поряд зі "Священною дев'ятиповерховою горою бонської свастики" ("юндрунг"; gyung drung )" - Юндрун-Гуцег (тепер - гора "Кух-і Рахмат" - "Гора Милосердя").

Також шанували гору Свастики біля Пасаргади як Кшахарату (іран. *xšaharat-, де xšА?ra- "владний") за народження з неї легендарного засновника індо-іранської династії Кшахаратів, що були махакшатрапами (великими сатрапами) в місті Чукша (тепер Чач) при індо-сакському царі Таксіли Мауесі (Моге; ???? = m?h "Місяць" = санскр. chandra) з Удьяни (80 р. до н.е.; тепер -- Кафірістан) та вели непримириму боротьбу на південних кордонах історичної Арьяварти із шудріанськими республіками (саме вони вигнали з Індії оплот шудріанства -- ромів-циган), сепаратистами та південними дравідійськими царствами. Найвідоміший представник Кшахаратів - Ліак Кусулак (тібет. Lyi-ak Gtsul-yak), послідовник культу Шіви - Мітри - Аполлона та автор багатьох коментуючих літературних сутр.

Отже, можна говорити про наявність певного євразійського міфологічного архетипу Героя (Гер-оглу, Гесер, Керсаспа, Парікшит, Мітра, Мардук, Діоніс елевсинських містерій, Кощей, Амірані, Сосруко, Батразд, Мелхиседек), народженого у вже померлої матері (або у могилі, з гори, в печері, або просто "неправильно"), який невразливий чи непереможний і стає засновником утопічної держави в горах (Чомболу-мастон, Шамбала, Шамбкале, Бумба) або борцем за справедливість (також, як повідомив у бесіді фольклорист Степан Пушик, у горян Карпат є переказ про народження у померлої матері в с. Печеніжин героя-опришка Олекси Довбуша, відомого своєю "заговореністю" від кулі).

ЛІТЕРАТУРА

* * Вважається, що етнонім "таджики" походить від назви кочового арабського племені "тай", що завоювало Таджикістан. У вірменських та пехлевійських документах воно називається "тачік", у мусульманський період постали форми "тазік" і "тазі", китайці називали арабів "даші" (< *d'ai', d'ziek, тобто tajjik), завжди конкретизуючи, що вони завоювали землі Боси (Персію). Проте саме іраномовне населення китайські джерела називали "доші", що в час імперії Тан звучало як ta zie, ta da, і застосовувалося задовго до арабських завоювань. Тобто етнонім "таджики" вже існував: від сакськ. ttaji "ріка" (пор.: саки-апасіаки "саки-водяні", саки-яксарти "саки (ріки) Яксарт) тощо (див.: Бернштам А.М. Тюрки и Средняя Азия в описании Хой Чао (726) // Вестник древней истории. - М., 1952. - N1. - С.191-192).

** За розрахунками Р. Генона, Калі-юга триватиме 6 480 земних років.

*** генетично у ностатичній (бореальній) традиції корінь *kalu означає "жінку іншої фратрії (іншого шлюбного класу)"

**** (пор.: дв.-тюрк., азерб., tala, киргиз. talaa, узб. dala, монгол., манчж. tala, якут. tolon "степ", "поле", "поляна", "квартал", "частина гірського поселення"; монгол. dala, dalan, dalyn "загривок", "потилиця", "гора", "ряд пагорбів", "гряда", "висоти у вигляді валів", < фраб. tell, tall "пагорб"; топонім "тал", як зазначає Е. Койчубаєв, має дуже широке, майже необмежене поширення в Казахстані та Середній Азії, переважно вказуючи на рельєф місцевості - підвищення, пагорб)

***** З причини, що Північно-Західний Тібет (Шашун чи Шаншун) в районі гори Кайласи був заселений емігрантами з Персії та різними туранськими (саксько-масагетськими та юе-чжі) іраномовними племенами, його теж у тібетській традиції називали Олмо -"Іран" та Шашун - "Сузіана". Проте назва "Елам" потрапила в Тібет з явно семітомовних джерел , в той час як у давньоперських написах вже епохи Ахеменідів еквівалентом терміну Елам є ??a/?vja (Уджа/Увджа), що потім дало серед.-перс. Хужастан і ново-перс. Хузестан, грец. Сузіана.

Жирмунский В.М., Зарифов Х.Т. Узбекский народный героический эпос. - М.: ОГИЗ, Госхудлитиздат, 1947. - С. 170.

Жирмунский В.М., Зарифов Х.Т. Узбекский народный героический эпос. - М.: ОГИЗ, Госхудлитиздат, 1947. - С. 181.

Аджи М. Европа, тюрки и Великая Степь. От автора: Великое переселение народов // http//adji.by.ru/ch00_03.html

Жирмунский В.М., Зарифов Х.Т. Узбекский народный героический эпос. - М.: ОГИЗ, Госхудлитиздат, 1947. - С. 209.

Боровков А.К. Вопросы изучения тюркоязычного эпоса народов Средней Азии и Казахстана // Вопросы изучения эпоса народов СССР / Ред.: И.С. Брагинский, А.А. Петросян, В.И. Чичеров. - М.: Изд-во АН СССР, 1958. - С. 77.

Жирмунский В.М., Зарифов Х.Т. Узбекский народный героический эпос. - М.: ОГИЗ, Госхудлитиздат, 1947. - С. 190.

Климович Л. К истории изучения эпоса "Кёр-оглы" -- "Гор-оглы" // Климович Л. Из истории литератур советского Востока. -- М.: Госхудлитиздат, 1959. -- С. 196.

Кереньи К. Элевсин: Архетипический образ Матери и Дочери / Перев. с англ. - М.: Рефл-бук, 2000. - С. 11 - 113.

Неклюдов С.Ю. Шулмасы // Мифологический словарь / Гл.ред. Е.М. Мелетинский. - М.: Сов.энциклопедия, 1990. - С. 609.

Жирмунский В.М. Сказание об Алпамыше и богатырская сказка. - М.: Изд-во восточ.лит-ры, 1960. - С. 163 - 175.

Аллен Н. Пять встречь героя / / Этнографическое обозрение. - 1992. -N 6. - С. 90 -101.

Жирмунский В. Народный героический эпос: Сравнительно-исторические очерки. - М.-Л.: Госхудлитиздат, 1962. - С. 107.

Пастухов А. Шах Куруш Бузург и его загадка // http://www.avesta.org.ru/articles/kurush.htm

Кор-оглы Х. Узбекская литература / 2-е изд., перераб. и дополн. -- М.: Высш.шк., 1976. -- С. 17.

Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. М.: Мысль, 1984. - С. 186.

Roerich G.N. The Epic of King Kesar of Ling // JRASB: Letters. - 1942. - Vol. VIII, N 2. - P. 277 - 311.

Героический эпос о Гэсэре / Сост. Н.О. Шаракшиновой. Отв.ред. Л.Ф. Ившина. - Иркутск: Изд-во ИГУ, 1969. - С. 13.

Томас Е. Шамбала, оаза світла // Всесвіт. - Київ, 1991. - N 9. - С. 222.

Цит.за: Героический эпос о Гэсэре / Сост. Н.О. Шаракшиновой. Отв.ред. Л.Ф. Ившина. - Иркутск: Изд-во ИГУ, 1969. - С.27.

Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы: Конец ХIX -- начало ХХ в. / Отв.ред. С.А. Токарев. -- М.: Наука, 1978. -- С.261 --265.

Ардзинба В.Г. К истории культа железа и кузнечного ремесла (Почитание кузницы у абхазов) // Древний Восток: Этнокультурные связи. -- М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1988. -- С. 270.

Тихомирова О.Ю. Былина о Дунае: Образ невесты - богатырши // Русская речь. - М., 2002. - N5. - С.90 - 95.

Кюмон Ф. Мистерии Митры / Пер. с фр. -- СПб.: Евразия, 2000. -- С.33.

Рис А., Рис Б. Наследие кельтов: Древняя традиция в Ирландии и Уэльсе / Пер. с англ. и послесл.Т.А. Михайловой. - М.: Энигма, 1999. - С. 56 - 59.

Фрай Р. Наследие Ирана / Пер. с англ. Отв.ред. и предисл. М.А. Дандамаева. - М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1971. - С.120.

Бонгард - Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Древняя Индия: Исторический очерк. - М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1969. - С. 478.

Оставить комментарий © Copyright Гуцуляк Олег Борисович (goutsoullac@rambler.ru) Размещен: 06/03/2006, изменен: 17/02/2009. 46k. Статистика. Статья: Религия Мифология		Ваша оценка:
Аннотация: Справжня Шамбала на просторах Євраазії

Гуцуляк Олег Борисович: другие произведения.

Гер-Огли - володар Чамбулі Мастон (До прояснення сутності епічного образу)