Гуцуляк Олег Борисович, Дрогомирецький Петро Петрович. До етимологічних інтерпретацій топонімікону Давнього Галича: германський субстрат

Олег Гуцуляк,

Петро Дрогомирецький

ДО ЕТИМОЛОГІЧНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТОПОНІМІКОНУ ДАВНЬОГО ГАЛИЧА: ГЕРМАНСЬКИЙ СУБСТРАТ

Енергетика таїни етимологічної топонімії з однаковою силою, як знаджує можливістю довести і пояснити загадкову назву досліджуваного об'єкту, так і безжально відштовхує "незговірливістю" відслонити, відкрити і добутися до глибинних джерел їх походження. Ми намагаємося розглянути ряд географічних назв германського, кельтського та іллірійсько-фракійського походження, що є давніми топонімічними субстратами Галичини (див.: [5; 6; 7; 8]). В даній статті піддаються дослідженню дискусійні моменти етимологізації топонімічних реліктів (германський субстрат), пропонуються і обґрунтовуються версії їх інтерпретації на історико-лінгвістичному тлі.

Готи в Західній Україні (вельбарська культура, 20 р. н.е. - 250 р. н.е.; пізніще її носії влилися в черняхівську культуру, 100 р. н.е. - 500 р. н.е.) були саме вестготами (візіготами), готами-тервінгами ("деревлянами"; пор.: "костобоки" ~ санскр. kastha "дерево, палиця, кий" + bhagas "тримати"; "мазури" ~ латиськ. mezs "дерево"; с. Мединя (біля Галича) ~ лит. medynas "дерев'яний, лісовий, дикий"; м. Воронеж ~ морд. "вирьнеже" -- "лісовий захист"; "росомони" -- "плем'я, підвладне готам" ~ ірл. ros "дерево"; чехи "назва західних деревлян аварами" < адиг. (півн.-кавк.) "чъыгы" -- "дерево"). Вірніше тією частиною вестготів (тервінгів), які, після поразки в битві при Найсусі (268 р.), що сталася після вдалого пограбування Візантії рік перед тим, залишилися у на Волині і верхів'ї Південного Бугу і не рушили з рештою вестготів на Дунай і далі на Захід (Італію, Південну Галлію, Аквітанію, Іспанію). Відомо, що вестготи, які залишилися (т.зв. "малі готи", за Йорданом) підкорилися гуннам і прикрили відступ споріднених з ними остготів (готів-грейтунгів) та ругіїв до Дністра, чим врятували малолітнього сина правителя остготів Вінітарія зі священного для всіх готів королівського роду Амалів (Амелунгів). Багато остготских воєначальників і навіть нащадки Амалів зустрічаються серед полководців Аттіли, до військ якого входили й загони остготів. В більшості писемних джерел відома історія тих остготів, які теж переселилися на захід (королівство Теодоріха і його дочки Амаласунти в Равенні). Візантійський воєначальник Герман Юстин, племінник імператора Юстиніана І, одружився з останньою представницею династії західноєвропейських Амалів Матазуентою, яка народила йому Германуса Постума Цезаря (страчений за участь в повстанні проти імператора Маврикія в 605 р.).

Можна висловити здогад, що та частина остготів (тервінгів), яка залишилась в Україні, власне стала субстратом слов'янського племені деревлян. "...З'ясувалась, -- пише В. Алєксєєв, -- не зовсім зрозуміла, але цікава й важлива деталь -- древляни антропологічно відрізнялись від решти слов'ян, вони були крупнішими, масивнішими, обличчя у них були ширшими. А коли виміряли черепи сучасного населення України, з'ясувалося -- це саме той краніологічний тип, який властивий і сучасним українцям. Отже, краніологія підказала -- фізичними предками сучасних українців були древляни, вони зіграли вирішальну роль у формуванні антропологічних особливостей українського народу, в їхній культурі слід шукати джерела етногенезу й культурного розвитку українців" [1, 299].

З причини, що королі готів належали до династії Амалів, то, ймовірно, що останні її представники -- це літописні деревлянський князь Мал Ніскиня, його донька Малуша-"ключниця", тобто заложниця-"взята під ключ" київською княгинею Ольгою, та внук Святослав-Helgihrothr, син Малуші та князя Ігоря-Ingvar. Також спорідненість з готською та візантійською династіями може пояснювати причину відомого сватання древлянського князя Мала до княгині Ольги після вбивства ним князя Ігора Рюриковича.

Вперше про готські впливи на історію, культуру і мову України і Галичини почав говорити львівський вчений О. Партицький, приналежний до віденської славістичної школи Ф. Міклошича. Варто тут згадати його фундаментальні праці "Германські впливи на наш народ" (історико-язикова студія)" (Львів, 1883 р.) та "Скандинавщина в давній Русі" (Львів, 1887 р.), а безпосередньо готським впливам присвячена праця "Нові коментарі до "Слова о полку Ігоревім" (Львів, 1885 р.). Наприклад, таємничий персонаж Дывъ інтерпретується ним як готський Tiv "бог війни", пов'язаний зі згаданими "готськими дівами", що прославляють піснями "бусово время" (сиву давнину) своїх предків. Щоправда, О. Партицький не досліджував готизми у їх етимологічному аспекті, а пояснював їх за аналогією з фактами інших мов, іноді інтуїтивно або й зовсім довільно (за що неодноразово був критикований зарубіжними славістами, в тому числі й В. Ягичем). Це стосується, наприклад, тлумачення слова "Галич" від Galtis (племені галлів) або субетноніму "гуцул", який О. Партицький пов'язував з готами, на жаль, не з'ясувавши його сутності.

Можливо, саме міфогенетичний персонаж слов'ян Щек (град його стояв, начебто, на київській горі Щекавиці, і тут же пізніше поховано київського князя-варяга Олега Віщого) символізує германську складову предків слов'ян: дв.-англ. secg "чоловік-воїн" / дв.-ісл. skegg "борода" (дв.-англ. sceacga, англ. shag, швед. skДgg, дат. skФg, нор. skjegg "волосся, шерсть" ~ слов. Волос/Велес; пор.: літописний Щекотов, тепер урочище Щекотин на пвд.-зах. околиці села Глинське Жовківського р-ну Львівщини; можливо, це ж поняття лежить в основі етноніму "сакси", витлумаченого пізнішими хроністами на основі лат. saxum "камінь, ніж"), а також пор.: дв.-англ. beorn "муж, герой" (пор. зі згаданим у сагах володарем Гардарікі-Русі Бйорном з Ладоги/Альдебйоргу) ~ слов. "парень", hreoh "жахливий" ~ слов. "гріх", maere "славний" ~ слов. "-мир" (компонент в іменах), гот. waila, дв.-ісл. vel, val, дв.-англ. wel, дв.-сакс., дв.-верх.-нім. wela, wola "добре, як слід" ~ слов. "вила/самовила" (добрий жіночий дух, демон), гот. warmjan "гріти" ~ слов. "верм'яний" (червона барва), дв.-англ. del "лісиста долина, лощина" ~ топоніми з формантом "-діл", дв.-ісл. huntari "частина області, краю" ~ слов. "хутір", дв.-англ. haeleth, нім. Held, дв.-сканд. holthr "муж, чоловік, воїн, герой, здоровий, цілий" (що в мові іраномовних сарматів та їх нащадків - білих хорватів звучало як "лех" < осетин. laeg "муж, чоловік, воїн", і було прийняте за спільну назву племінним об'єднанням західних хорватів, полян, поморян і лютичів), гот. hails, норв. helse, англ. health "здоровий, цілий" ~ Галич (пор. з тим фактом, що у Звенигородському городищі могильник іменується "Гоєва Гора" [15], що співставляється з слов. "гоїти" і тут наявні ранні могильники - поховання воїнів пшеворській культури, поряд з похованнями дакійської липицької культури; також городище княжої доби м. Заліщики знаходилося в урочищі Ущилівка, що, на нашу думку, слід етимологізовувати теж із скандінавських мов: норв. uskadelig "безпечний", дат. uskyldig "невинний"; хоча первинно назва Гоєвої гори могла бути германською -- дат. hоj "високий" -- і лишень з часом переосмислитися фактом слов'янської мови; пор. з назвою Холм-город, засвідченою літописами для Словенського кінця Новгорода, за яким варяги називали весь Новогород Holmgardr), дв.-ісл. roths, рунічне ruth "військо" ~ слов. "рать", дв.-ісл. leidan "корабельна округа" (2-3 десятки "треті", де в одну "треть" входило чотири обійстя і від "треті" виставлявся воїн) ~ слов. "лодія" (окрім того, лодіями завжди опікувалися селяни і захоплені варягами лодії теж неодмінно визнавалися часткою здобичі, приналежну селянам), дв.-англ. reysen "здійснювати військовий похід, набіг", дв.-верх.-нім. reison "готуватися, споряджатися", reisa "військова експедиція" ~ літопис. "руси отримали свій етнонім внаслідок походу" на Візантію в 860 (842) р., дв.-англ. levedi/hlefdize (>lady) "та, що місить хліб" > "господарка, пані" ~ Либідь (тому ми не приймаємо тлумачення О.М. Трубачова, за яким Либідь -- "та, що либиться", "посміхається" як характерна ознака полян-брахікефалів); дв.-ісл. vartha "захищати" ~ укр. "варта"; гот. hoha "плуг" ~ слов. "соха" (в той час як дв.-інд. sakha "вітка, гілка", литов. saka "вітка"), гот. hleifs "хліб" ~ укр. "глевкий", гот. mes "стіл" ~ "миска", "Мисів" (прізвище), staiga "дорога" ~ укр. "стежка", гот. hairus "меч" ~ "Герус" (прізвище), гот. mawi "дівчина" ~ укр. "мавка" та ін.

На Волині готське та гепідське населення -- носії вельбарської культури -- перебуваюло в II-V ст., не знало землеробства, а вело приселищне тваринництво та промисли.

Як зауважує В. Стецюк [16], ядро готів на Волині та Поліссі знаходилося в районі Шацьких озер, де засвідчено велику кількість давньо-германських топонімів (назва озер може походити від дв.-верх.-нім. scaz, "гроші, худоба", нім. Schatz "скарби"; назви села Пулемець та Пулемецького озера можна розшифрувати як "повна міра зерна" (нім. volle Metze, дв.-верх.-нім. fulle mezza ); р. Прип'ять - дв.-англ. frio "вільний", pytt "яма, калюжа, джерело"; р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші - дв.-англ. riht, ryht "правий, прямий"; с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області - дв-англ. hador "бадьорий, жвавий"; назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як "мале море" (нім. lutt, lutz, дв.-верх.-нім. luzzil "малий", дв.-верх.-нім. mer, нім. Meer, "море"; назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині складається з двох давніх німецьких слів welb-en "виводити склепіння" і ovan "піч" (пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення -- для виплавки заліза з болотної руди); поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого походить з дв.-верх.-нім. net означає "рибальська сітка" (в сучасній німецькій мові Netz), де друга частина назви з дв.-верх.-нім. asc- "посуд", яке могло мати значення "човен", бо зафіксовано двн. ascman "матрос", тобто "нетішин" -- Рибальські човни", або ж "ясенева верша" (нім. Esche "ясень"), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш); м. Киверці - нім. Kiefer, свн. kiver "челюсть, підборіддя", хоча не виключене і чеське походження назви (ч. kivir - "вид капелюха"); м. Ковель - нім. Kabel "доля, жереб", сер.-ниж.-нім. kavel-en - "тягти жереб"; с. Мосир на північний захід від Володимира-Волинського, с.с. Мосир Новий і Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. - дв.-верх.-нім. masar "клен"; с. Невель на південний схід від Пінська (Білорусь) - нім. Nebel "туман"; с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, двн. nabalo "пуп"; село розташоване на півострові, що вдається в озеро; с. Паре на протоці Прастир - нім. Fahre "пором, переправа"; с. Растів західніше Турійська - дв.-верх.-нім. rasta "місце стоянки"; р. Стир, пп Прип'яті - нім. Stor, дв.-верх.-нім. stur(e) "осетер"; с. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold "демонічна істота"; р. Цир, пп. Прип'яті і с. Цир - нім. Zier "прикраса", дв.-верх.-нім. zieri "гарний" тощо.

Аналогічно можуть бути проінтерпретовані як топоніми Галицького (і ширше - Карпатського) регіону: с. Свалява (Закарпат.обл.) - гот. swaljawa "ластівка"; с. Бринь (Галицький р-н Ів.-Фр.обл.) - гот. brunjo, дв.-ісл. br?nja "зброя, панцир, кольчуга"; пор. ісланд. топонім Brynjudalr "Кольчужна долина"); Сваричів (Рожнятівський р-н Ів.-Фр.обл) - гот. swaran, дв.-герм. *swarjan "давати клятву, клястися"; с. Темерівці (Галицький р-н Ів.-Фр.обл.) - гот. timrjan "столярувати", с. Гута (Богородчанський р-н Ів.-Фр. обл.) -- гот. gut-thiada "народ готів", с. Тюдів (Косівський р-н Ів.-Фр. обл.) - гот. thiada "народ", урочище Качків (де стоїть Галичина могила) - дв.-англ. chough "галка", р. Луква - дв.-ісл. lœkr "потік"; Діброва (місцевість за великим обривом на захід від княжого Галича) - дв.-ісл. djЗpr "глибокий", р. Мозолів потік (впадає в р. Лукву і яруга якого захищає княжий Галич зі сходу) - дв.-ісл. mosi, дв.-англ., дв.-верх.-нім. mos, англ. moss, нім. Moos мох, швед. mosse, дат. mos, mose "мох, болото", галицьке урочище Прокаліїв Сад - дв.-ісл. brok "штани", Стінка (назва скалистих берегів рік Лукви і Лімниці) - гот. stains "камінь", так і галицькі антропоніми: Зварич (дв.-ісланд.vararganga "людина, що йде давати клятву" *(s)varar- "той, що клянеться" + gang "йти" > "варяг"), Барна (норв. barna "дитя"), Верста (норв. verst - найвищий ступінь порівняння від darlig "поганий"), Бедрик (норв. bedre - вищий ступінь порівняння godt (bra) "добре, гарно"), Лукань (гот. ga-l?kan "закривати") та ін.

Поряд з готами-тервінгами (вестготами, візіготами) на території України мешкали -- як складова частина черняхівської культури -- остготи-грейтунги (остготи, остроготи; Gruituggos "жителі (берегів) піщаної гальки"; гот. *greuta, дв.-ісл. grjot, нім. Grei, фр. greve "галька, гравій"; пор. можливе "народноетимологічне" пояснення власне тубільними слов'янами: тервінги -- "деревляни" та грейтунги -- "галичани"; пор. із близьким їм норв. grav, англ. grave, нім. Grab "могила" і епічним мотивом готів-охоронців священних могил). "Готи-грейтунги" ще перекладають як "берегові готи" і, можливо, саме їх нащадки називаються Баварським Географом Х ст. Sittici [13, 25], з великою кількістю укріплених городищ (пор.: дв.-ісл. sМПa, дв.-англ. s?de, англ., дат, норв. side, д-в-н. s?ta, нім. Seite, шв. sida "сторона, берег"), поряд із тубільцями -- "стадічами", stadici (дв.-ісл. staПr, гот. staЧs, дв.-англ. stede, англ. stead, дв.-верх.-нім. stat, нім. Stadt, Statt, швед. Stad, д., нор. sted "місце, житло"), і саме Stadici Козьма Празький (Cosm. I, 5) називає батьківщину чеського князя Пржемисла, та "свірянами", Zuireani/Zerivani (від р. Свирь, ліва притока верхнього Дністра, біля устя якого розташований Галич) [13, 24-25]. Останніх Географ Баварський єдиний називає у своєму списку "королівством" (regnum) і зауважує, що "воно настільки (велике), що з нього походять всі слов'янські народи і ведуть, за їх словами, своє начало" [13, 14, 34-35].

Від імені готів-грейтунгів -- *Hreithgotar, Reithgothi А. Будилович та М. Брайчевський виводять етнонім "русь" (< гот. hreith - "слава" ~ ірл. greithe "цінність, коштовність, грейд" + droth "військо, рать, натовп") [2, 22]. Якщо Ф.А. Браун критикує цю версію [3], то її, навпаки, поділяє Х. Ловмяньский: "... купцями, що посередничали між середнім Подніпров'ям (Руссю) і Естонією, були готи, котрих фінни вважали представниками Ruotsi. Більше того, якщо Русь у готський період лежала на північних окраїнах володінь готів, фіни могли називати всю готську державу за іменем найближчої їм області. Потім цю назву було перенесено на заморських купців готського і взагалі скандинавського походження і в кінцевиму результаті локалізовано у Швеції, коли торгівельні стосунки з подніпровською руссю перервалися. Зате в устах шведів першопочаткова назва Русі, ... зберегла відпочаткове значення території слов'ян ... Першопочаткова назва могла бути слов'янською, то слід рахуватися з тим, що в його поширенні на північ відіграли роль готи, а в південному напрямку, можливо, іранці " [12, 185-186, 187].

Готи-грейтунги на чолі з Вінітарієм ("переможцем венетів", тобто венедів-праслов'ян), перебивши антських 70 старійшин на чолі з "рексом" (королем) Боозом ("перехрещеного" нашими романтиками від історії на Божа, хоча ім'я його явно кельтське і слов'янським його варіантом є "бевзь/белзь", яке після наївної довіри готам його носія стало "іменем загальним"; цікаво, що у говорах Рязанської, Орловської, Тверської, Ярославської та Костромської та Псковської областей та у мові поволзьких комі аналогом слову "бевзь" виступає "дулеб", "дулебий", "дулеп" [14, 79-80], а також це слово застосовується для означення "сліпий", "косий", "різноокий", "із фізичним недоліком" [9, 147-148]), переорієнтували слов'ян-венедів з участі в кельтському "ушкуйництві" -- набігах на римські провінції, про що розповідає Таціт ("Венеди перейняли багато з їх таланів, бо заради грабежу рищуть лісами і горами, які тільки не існують між певкінами та феннами ... пересуваються пішими, і до того ж з великою швидкістю"), -- на торгівлю з Римом, який мав величезну потребу у зерні та у продуктах тваринництва. З часу приходу готів, з II ст. н.е. у слов'янському Подністров'ї, як констатує Д. Козак, спостерігається прогрес у землеробстві, а саме: застосування орних знарядь плужного типу, удосконалення знарядь збору урожаю та його переробки, запровадження ротаційних жорен замість зернотерок, споруджуються млини, окремі домогосподарства об'єдналися у сусідські общини ("верві"). Як наслідок, через посередництво готів у торгівлі з Римом створений додатковий продукт обмінюється на ремісничі товари, предмети розкоші, вино і монети [10]. "... Плуг і хліб -- основа слов'янської цивілізації. Селянське орне землеробство стало тим могутнім фундаментом, на котрому відбулася консолідація "праслов'янських" племен, що забезпечила і динамічний господарський здвиг, і бурхливий демографічний ріст, і швидкий соціальний розвиток" [11, 113]. Тим самим прихід готів зумовив появу серед слов'ян релігії типу меланезійського "карго" [4] та витворення провінціальноримських культур (пшеворської та черняхівської, тобто які об'єднали, відповідно, германських вандало-лугів та гото-гепідів зі слов'янськими конгломератами, внаслідок чого Певтінгерові таблиці називають цей компліментарний симбіоз "венедами сарматами").

Ті праслов'яни великого археологічного конгломерату Лука-Райковецької культури (VIII-X ст.), які безпосередньо успадкували пшеворсько-черняхівську релігійно-світоглядну доктрину, стали визначатися власне як "тиверці" (пор.: топонім Тиврів Вінницької обл.): від дв.-герм. taufr, taubr -- "червона фарба, вохра, кров" > "магічна сила (написаного) заклинання" (руни, які видряпувалися, для набуття "сили", затиралися червоною фарбою), дв.-ісл. taufr -- "чародійство", дв.-сакс. tover -- "чародіяти", дв.-англ. tiber, tifr -- "жертва", дв.-сканд. tiffur -- "бог", нім. zaubern -- "чародіяти", англ.діал. tiver -- "вохра, фарба" [6, 30] (в ірландській традиції джерелом добування магічної червоної фарби була вільха, яку "Книга захоплення Ірландії" називає ro-eim "та, що робить обличчя червоним"). Можливо, що ще Геродоту предки тиверців та пшеворців були відомі як "розфарбовуючі (себе) агатірси" (picti Agathyrsі, де Тірас - грецька назва Дністра).

Іншими словами, ймовірно, що в Галичині, Волині і Західному Поліссі готи стали субстратом праслов'ян-венедів (як аналогічно вони є субстратом таких народів, як німці, французи, англійці, іспанці, тунісці та ін.), створили в Північному Причорномор'ї могутню імперію Германаріха. Коли ж остання впала під ударами гуннської кінноти, слов'яни як союзники останніх цілком законно заволоділи землею свох готських дідів та дядьків (виразивши це, зокрема, в самоназві "дуліби/дудліби" -- "нащадки/залишки народу (тевтонців/дойчів)", гот. thiuda + гот. laiba/дв.-англ. laf). На нашу думку, етнонім "ду(д)ліби" у середовищі пізніших слов'ян з утратою спогадів про гото-слов'янські взаємини зазнав на Волині народноетимологічного витлумачення в "діди" і зафіксований в ритуалі культу предків на території від Устилуга до Сокаля, тобто виключно Західної Волині, а також у східній Польщі (новорічні обходи тут репрезентує обрядове дійство "Діди": заходячи до хати, перебранці в масках ддів показово виявляють свою сакральність тим, що лупцюють один одного по натоптаних соломою горбах дерев'яними довбнями). Саме з того часу, як вважаємо, у традицію дулібів-волинян увійшов скандінавський обряд "коструб" (дв.-ісл. kostr "вибір, перевага" або kost-gripr "скарб").

Пізнішою інвазією на північ з IV ст. праслов'яни Поділля, які вже самоозначувалися як "бужани" (< "беугене" < "певкіни" - грец. "соснові", вони ж подільські "бастарни" писемних джерел) асимілювали дулібські рештки гото-гепідського континууму Волині та Галичини [8, 26-27].

Вірогідність інтерпретацій незначного кола реліктових субстратних назв, зрозуміло, не може служити основою для побудови вичерпних висновків історико-лінгвістичного порядку. І в той же час наявна спільність декількох етимологічних результатів завжди має високу цінність для подальшого пошуку і, відповідно, повинна бути окреслена. В нашому випадку ця спільність бачиться насамперед в тому, що розглянуті топонімічні релікти найтісніше пов'язані з германськими і кельтськими субстратами і в кожному з цих поглядів виявляються риси глибинної мовної архаїки.

Література.

-- 1. Алексеев В. В поисках предков : Антропология и история. -- М., 1972. -- 303 с.

-- 2. Брайчевский М.Ю. "Русские" названия порогов у Константина Багрянородного // Земли Южной Руси в IX - XIV вв. : История и археология. -- К. : Наукова думка, 1985. -- С. 22. - URL : http://www.balkaria.info/library/b/braichevski/rusnames.htm.

-- 3. Браун Ф.А. Разыскания в области гото-славянских отношений // Сборник Отделения русского языка и словесности Имп. Академии наук. - СПб, 1899. - Т.LXIV. - N12. - С.5-18.

-- 4. Бутинова М.С. Культ карго в Меланезии (К проблеме милленаристских движений) // Сов. этнография. -- М., 1973. -- N1. -- С. 81-92.

-- 5. Гуцуляк О. Б. Золотий Тік, Золоте царство і золоті руки індійського бога Савітара // Вісник Прикарпатського університету. Історія. -- Івано-Франківськ : Плай, 1998. -- Вип 1. -- С. 21-34.

-- 6. Гуцуляк О.Б. Літописні тиверці, їхній "толк" і таємнича Оратанія // Вісник Прикарпатського університету. Історія. -- Івано-Франківськ : Плай, 1999. -- Вип. ІІ. -- С. 26-36.

-- 7. Гуцуляк О., Дрогомирецький П., Томенчук Б. До проблеми Галичиної могили (Scando-Slavica у Верхньому Подністров'ї) // Галичина : Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. -- Івано-Франківськ, 2005. -- N11. -- С.14-26.

-- 8. Гуцуляк О., Дрогомирецький П., Томенчук Б. Королівство священних вершин (Scando-Slavica у Верхньому Подныстров'ї) // Галичина: Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. -- Івано-Франківськ, 2006/2007. -- N12-13. -- С.8-33.

-- 9. Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд / Под ред. О.Н. Трубачёва. -- М. : Наука, 1978. -- Вып. 5. -- С. 147-148.

-- 10. Козак Д. Дуліби (Пошуки генези) // Галич і Галицька земля : Збірник наук. праць. -- К.-Галич : НЗ "Давній Галич", 1998. -- С. 69-74.

-- 11. Лебедев Г.С. Археолого-лингвистическая гипотеза славянского этногенеза // Славяне : Этногенез и этническая история (Междисциплинарные исследования) : Межвузовский сборник. -- Л. : Изд-во ЛГУ, 1989. -- С. 105-115.

-- 12. Ловмяньский Х. Русь и норманны / Пер. с польск. - М. : Прогресс, 1985. - 304 c.

-- 13. Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники ІХ-ХІ веков : Тексты, перевод, комментарии. -- М. : Наука, 1993. -- 240 c/.

-- 14. Попов А.И. Географические названия (Введение в топонимику). -- М.-Л. : Наука, 1965. -- 181 c.

-- 15. Свешников И.К. Могильник липецкой культуры во Львовской области // Краткие сообщения института истории материальной культуры. - 1957. - Вып. 68. - С.69-74.

-- 16. Стецюк В. Этногенетические процессы в Восточной Европе в эпоху железа. Глава XIII. Иранские и германские племена в Восточной Европе // URL : http://alterling2.narod.ru/Rus/CilaRusD.doc

Резюме

Олег Гуцуляк, Петро Дрогомирецький

ДО ЕТИМОЛОГІЧНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТОПОНІМІКОНУ ДАВНЬОГО ГАЛИЧА: ГЕРМАНСЬКИЙ СУБСТРАТ

В статті розглядаються етимологічні інтерпретації топонімів Давньої Галичини Лінгвістично-історичний аналіз багатьох географічних назв регіону доводить їхнє індоєвропейське походження, зокрема германське, що пов'язуються з перебуванням відповідних етносів (готи, гепіди) у слов'янському ареалі.

Ключові слова: топонімікон, етимологія, субстрат, мовна архаїка, кельти, германці, готи, Давній Галич.

Oleg Gutsulyak, Petro Drogomyretsky
The Etymological Interpretations of Toponimikon of Ancient Galician: Germanic Substrate

In the paper the etymological interpretation of place-names of Ancient Galician (PreCarpathian, Western Ukraine) linguistic and historical analysis of many place names in the region proves their Indo-European origin, particularly Germanic, which is associated with the presence of relevant ethnic groups (Goths, Gepides) in Slavonic area.

Keywords: toponimikon, etymology, substrate, archaic language, Celts, Germans, Goths, Slavonians, Ancient Galician.

Оставить комментарий © Copyright Гуцуляк Олег Борисович, Дрогомирецький Петро Петрович (goutsoullac@rambler.ru) Размещен: 02/09/2009, изменен: 02/09/2009. 29k. Статистика. Статья: История История		Ваша оценка:
Аннотация: на украинском языке о субстратных топонимах Галичины готского происхождения

Гуцуляк Олег Борисович, Дрогомирецький Петро Петрович: другие произведения.

До етимологічних інтерпретацій топонімікону Давнього Галича: германський субстрат