Пiд синiм небом України,
Де ми живемо вже вiки,
Тужна й весела пiсня лине
На всi боки, на всi боки.

ЇЇ вбивали i карали,
Та вона все пережила,
I гордо знову випливала
Iз вiкового джерела.

Воно цiлюще i магiчне,
Бо є ж таки на небi рай.
I буде бити воно вiчно,
Бо там Марусенька Чурай.

I Крушельницька у цiм колi -
Ця неповторна Батерфляй,
До Соловяненка, до Толi:
- Боги чекають, заспiвай.

Утрьох вони як заспiвали,
Весь рай здивований, мовчить,
А нижче, в пеклi, перестали
Навiть чорти смолу варить.

Була в цiй пiснi вiчна туга,
Що з душi ллється через край.
Тут Соломiя до Мишуги:
- Тепер, земляче, ти спiвай.

Спiвав у Вiднi i у Римi
I всюди оплески зривав.
В раю плескали херувими,
А дехто навiть з мiсця встав.

Не всiлись ще, а тут цимбали,
Що чують кожен порух рук.
В раю такого не чували -
Спiвав Володя Iвасюк.

Та магiя враз обiрвалась,
Котились сльози з дальнiх зiр,
А пiсня все-таки зосталась, -
ЇЇ продовжив Бiлозiр.

Нас б"ють iз Заходу, зi Сходу,
По мовi б"ють i по пiснях
- Вони ж безсмертнi у народу,
Потуги цi чекає крах.

Бо душi, тих котрi на небi,
Серця запалюють вогнем.
За мову й пiсню битись треба,
Допоки на Землi живем.