Хаген Альварсон: другие произведения.

Виправдання міста

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Новинки на КНИГОМАН!



Оценка: 7.28*5  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Два слова за роман В. Підмогильного "Місто"


Виправдання міста

Ми надто довго жили під стріхами, щоб ïх романтизувати.

Валер'ян Підмогильний. З листування.

   Роман Валер'яна Підмогильного "Місто" - мабуть, один із найскладніших та контраверсійніших у нашій, а чи й у світовій, літературі. Попри порівняно скромний обсяг. Про нього вже так багато сказано й написано, зокрема людьми, чиï літературно-критичні якості значно перевищують моï, що якось навіть незручно і собі розкривати пельку. Та все ж є в цій історіï тема, про яку хотілося б сказати кілька слів. Може, банальних, але, як на мене, важливих. Зрештою, як казав умний дядько Ніцше, "людство ні від чого так не втрачало, як від забуття банальних істин". На істину не претендую, проте бачу поле для дискусіï.
   Отже, про що, власне, цей роман? Може, як випливає з назви, - про місто? Почасти це так. У фокусі уваги - феномен великого украïнського, украïномовного міста, де стикаються, зливаються у дивовижному коктейлі залишки староï, загалом імпортноï, імперськоï культурно-побутовоï традиціï (сімейство крамаря, старий мовознавець) та новітні повоєнні впливи, які, в свою чергу, важко назвати культурно гомогенними. З одного боку це новонароджена украïнська інтелігенція (поет Вигорський): нагла, модняча і розхристана, пацавата, бомжувато-гламурна, та передусім - талановита, до біса талановита (так і проситься в пику Сучліту словами клясика: "богатыри, не вы!"). З іншого боку - така ж новонароджена червона бюрократія, що стиха запускає загребущі моцаки соціалізму в усі усюди, і найперше - в людські голови. Третя хвиля, найчисельніша і найаморфніша - селянська молодь, що ïде в місто за кращою долею (Надійка, Борис та ін). До неï належить і головний герой роману, Степан Радченко.
   Тут треба розуміти, що такого в нашій історіï ще не було. Подібні процеси на той час відбувалися і на Донбасі, який хтось із класиків охрестив "Новою Америкою" (хто нагадає, хто саме автор цього епітету, отримає печеньку), і на Січеславщині, і на Слобожанщині, та й, мабуть, загалом на Півдні Украïни. Двадцяті роки ХХ століття - час формування унікального міського соціуму та притаманноï йому унікальноï урбаністичноï культури. Дух цього часу, буремний і сповнений протиріч, іноді похмурий, іноді істеричний, іноді - маніакально-піднесений чи й романтично-зачудований, якраз і вхопив Підмогильний. Ухопив, так би мовити, нерв хронотопу.
   Дозволю собі розлогу автоцитату про образ Міста у цьому творі:
   ""Місто" - не просто перший украïнський урбаністичний роман, це справжня урбанодицея, виправдання Міста, звеличення і перетворення на символ Ельдорадо, здобичі, скарбу: "Не ненавидіти треба місто, а здобути". Здобути передусім визнання у міському богемному середовищі, "в тусовці"; цей мотив зближує Степана Радченка з Мартином Іденом. Герой Лондона втопився; Степан же перетворився на Стефана - щоб було по-закордонному, переродився на нову особистість, що здатна написати твір свого життя.
   Та неможливо не помітити, наскільки відразливим є образ Міста. Киïв чарує і відштовхує водночас. Щоб вижити тут, мало сяк-так пристосуватися: слабких, пристосуванців, місто випиває, висотує совість, гідність, душу. Щоб лишитися собою, спочатку треба вмерти. Перемогти в собі хуторянство, замилування сільською пасторальністю, вийти зрештою з тоï хати, яка завжди з краю. Проте, чи не залишишся вічно на порозі, між двох світів, чужий для села і для міста?"
   (Віталій Кривоніс. "Чужинець у чужім краю". Повністю тут:
   http://www.dniprolit.org.ua/archives/968 )
   Ну да, ну да. Себе не згадаєш, ходиш, як хворий.
   Відтак, у романі йдеться нібито про протистояння Міста і Людини. Певні "правила гри", що міняються мало не кожного дня, випробовують особистість, нові поведінські вимоги збивають з пантелику, змушують переформатувати свідомість, щоб адекватно реагувати на виклики, а нові можливості спокушають і затягують, викликаючи звичку - приємну, проте обтяжливу. Велике місто не є монстром, як його часто подають романтики з-під стріхи. Принаймні, не Киïв, змальований Підмогильним. Бо герой зрештою примирився з містом, покохав його, як не кохав жодну жінку, і це багато каже як про саме місто, так і про героя. Який шлях довелося пройти йому, щоб дійти до прощального цілунку над вечірнім Києвом?
   Придивімося до героя ретельніше.
   Мабуть, ніхто не заперечить, що Степан Радченко - істеричний самозакоханий мудак 1, хоча і не позбавлений позитивних характеристик. Йому притаманні наполегливість, енергійність, розум, рішучість, літературна обдарованість, амбіційність (якщо амбіціï можна вважати чеснотою). Він прагне до самореалізаціï, шукає свого місця під сонцем, до того ж місця тепленького, і щоби красиве дівча підносило текілу з лимоном. Тому він, власне, і ïде до Міста: щоб його завоювати. Щоб довести усім на світі й собі самому... бозна що, аби довести.
   Сам по собі замір наче й непоганий, героïчний і навіть дещо романтичний, але виконання якесь дурнувате. Степан Радченко - істерик і невротик. Сказати, що він непостійний, це не сказати нічого: його постійно хитає з боку в бік, наче корабель на морі при вітрі в 12 балів, він ніяк не може визначитися з пріоритетами: ані в освіті, ані в професійному житті, ані в особистому. І це, за великим рахунком, претензія: адже йдеться не про хлопчика років пубертатного віку, Степан - чоловік, що, на секундочку, має вже добре за двадцять, ще й війну сяк-так відбув. Не вірю? Підмогильний схибив? Але можна припустити, що це такий авторський розрахунок: зробити головним героєм особу максимально суперечливу, чия вдача ніби акумулює тогочасну міську атмосферу.
   Важко схарактеризувати навіть систему цінностей цього героя. Степан попри селянське походження вочевидь не є апологетом оспіваного романтиками архетипового хуторянства, йому відразлива патріархальність, а той вибрик наприкінці роману, де йому заманулося вернутися з Надійкою на село, є лише хворобливим пароксизмом, з яких і складається його емоційне життя. Більше скажу: Степан Радченко - емоційний каліка, він насправді не здатен кохати, себто його емпатія не розповсюджується ні на кого, крім нього самого. Він не співчуває отій Мусі, в якоï замешкав у першій частині роману, його не сильно зворушила смерть Зосі, яка пішла з життя з його, Степана, провини, він тікає від докорів сумління, та навіть друзів у нього нема, бо дружити так і не навчився, чи й не має у тому потреби.
   Та придивімося на загал до персонажів роману - і не побачимо жодного, вартого поваги. Співчуття, жаль, певний інтерес, але не захоплення. Чи це винувате Велике Місто, а чи просто люди - ходячі нещастя, що іноді, за винятком, поводяться пристойно? І чи не люди - такі недосконалі, дурнуваті, слабкі, ліниві, та передусім - такі різні, - чи не самі люди творять Місто таким, яким воно є? Та й, будьмо об'єктивними, чи багато ми стрічаємо в житті людей героïчноï вдачі, титанічного духу, справді вартих захоплення і пошани? З одного боку, має рацію Марія Дружко: "Всі люблять геніïв, коли вони мовчать", а з іншого - скільки живу, жодного генія не бачив. То чи варто дорікати мешканцям Києва Підмогильного і Степанові Радченку за ïхню слабкість і недосконалість?
   Попри всю суперечливість особи головного героя, мусимо констатувати наявність у нього одноï беззаперечноï чесноти, абсолютно необхідноï для справжнього письменника: він до біса цікавий і спостережливий. Письменник Стефан у Степановій душі вивчає місто і людей - відсторонено, іноді зверхньо, але ретельно, як справжній вчений. Тут є дуже показовим епізод із повією: розкажи мені, мовляв, свою історію, злягатись не треба, ну його, краще потеревенимо. І так з усіма, з ким доля зводить героя: він нікому не співчуває, хоч іноді на те скидається, він задовольняє цікавість. Але це не порожня цікавість, як може здатися на перший погляд, це радше такий собі голод онтологічного знання. Степан сам цього не усвідомлює, але - і тут ми ступаємо на крихку кригу припущень - його альтер-его, Стефан, старанно фіксує необхідне, сортирує і складає корисну інформацію на горищі підсвідомого, щоб, коли прийде час, мати змогу дотягтись, і жене Степана на пошуки нових вражень та нових людських історій.
   В цьому світлі "Місто" постає як перший артефакт екзистенціальноï прози (дещо випередивши Камю з його "Чумою", із якою "Місто" має певні паралелі сугестивного характеру), що автоматично робить цей твір гостро антиромантичним. Здавалося б, автор заперечує все: сільську пасторальність, ідеологію "робітничих мас", сенс культуртрегерства і виховно-освітню роль як літератури, так і гуманітарноï науки загалом, зрештою, найсвятіше для романтиків - дружбу і кохання. Підмогильний "філософствує молотом", руйнує самі підвалини ідеалізму, доводить до абсурду ідею будь-якого сенсу, але... виправдовує Місто. Виправдовує життя - з усіма його негараздами, радощами й болещами, з поразками і перемогами, та новими враженнями, за якими не варто дошукуватися якогось вищого сенсу чи глибокоï ідеï. Виправдовує людей - так, не дуже порядних, не сильних, недосконалих, не героïчних, але живих, різних, унікальних, непідвладних уніфікуючим лабетам ідеологіï, непідлеглих жодному спільному знаменнику. Кожен в місті має свою історію, кожна історія цікава і неповторна. Степан Радченко, здається, сплатив достатньо, щоб прийти до цього, та хтозна, чи подужає Стефан написати свою повість про людей?..
   P.S. Місто не жере душі. Місто дає можливості. Душу людина втрачає сама і більше не повертає. В тому числі - й у гонитві за можливостями.
   1)Мудак - це не лайка, це просто слово на позначення кастрованого поросяти; тут вживається в якості евфемізму.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Оценка: 7.28*5  Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  Е.Лабрус "Ветер в кронах" (Современный любовный роман) | | Т.Мирная "Снегирь и Волк" (Любовное фэнтези) | | А.Анжело "Сандарская академия магии. Перерождение" (Любовная фантастика) | | Н.Соболевская "Ненавижу, потому что люблю " (Современный любовный роман) | | Я.Логвин "Сокол и Чиж" (Современный любовный роман) | | С.Елена "Невеста из мести" (Любовное фэнтези) | | Л.Летняя "Магический спецкурс. Второй семестр" (Попаданцы в другие миры) | | С.Лайм "Мертвая Академия. Печать Крови" (Юмористическое фэнтези) | | А.Кувайкова "Дикая жемчужина Асканита" (Приключенческое фэнтези) | | П.Эдуард "A.D. Сектор." (ЛитРПГ) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Арьяр "Академия Тьмы и Теней.Советница Его Темнейшества" С.Бакшеев "На линии огня" Г.Гончарова "Тайяна.Влюбиться в небо" Р.Шторм "Академия магических близнецов" В.Кучеренко "Синергия" Н.Нэльте "Слепая совесть" Т.Сотер "Факультет боевой магии.Сложные отношения"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"