Ханенко Александр Иванович : другие произведения.

Василь Джмiль

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:

Василь Джмiль

  
   Дiд сидить бiля паркана,
   Гладить котика Тумана.
   Ось бiжать його онуки
   Й в мить залiзли вже на руки.
  
   Ти дiдусь, зроби нам ласку,
   Розкажи цiкаву казку.
   Про козакiв, що на волi,
   Чатували в Дикiм полi.
  
   Дiд пустив кота додолу,
   Простелив на лавцi полу.
   Внукiв рядом посадив
   I повiв сказ, як умiв.
  
   Казка то, а може й нi,
   Невiдомо то менi.
   То ж мостiться, як зручнiше,
   Зараз я згадаю лише.
  
   То давно було хлоп'ята,
   Ще за злого пана ляха.
   Ще у тi часи суворi,
   Як татари були в полi.
   (мається на увазi Дике поле)
  
   В нiч безмiсячну i тиху,
   Трапиться ж такому лиху,
   На село бiля Полтави,
   Нехристи взяли й напали.
  
   Хто не мiг iти побили
   Й покидали без могили.
   Iнших взяли у ярмо
   Й пiдпалили все село.
  
   Як снопи горiли хати,
   Сльози й горе, що й казати.
   Повели нещасних в рабство,
   В тричi кляте Кримське ханство.
  
   Довго так iшли до Криму,
   Хтось в путi знайшов могилу,
   В когось розум вийшов весь.
   Хтось моливсь: "Що бог нам десть!"
  
   Та на бога сподiвайся,
   Дiло знай своє i майся.
   Так учила сина мати,
   Й научила, як тiкати.
  
   Як iшли вони по броду,
   Хлопець впав в глибоку воду.
   I по течiї пустився
   Й десь, за очерет схопився.
  
   Татарва його шукала,
   Та вона й не припускала,
   Що малий сидить в водi,
   Й диха в отвiр, в чередi.
  
   Думали малий потонув.
   "Затягнуло мабуть в омут!"
   Пару раз ще озирнулись,
   Й знов до бранцiв повернулись.
  
   Знову рушили в дорогу.
   Мати ж хлопця: "Слава богу!
   Ти рости моя дитина!
   Будь розумна i щаслива!"
  
   I пiшла в чужу країну,
   Доброй долi прося сину.
   Сльози горькiї закрались,
   А колiна пiдгинались.
  
   Вилiз хлопець з очерету.
   Курява iде по степу.
   Де ясирiв повели.
   А йому ж тепер куди.
  
   Так пiшов понад рiкою,
   Сльози змахує рукою.
   I пiд ноги не дививсь.
   А пiд вечiр - заблудивсь.
  
   Що йому тепер робити?
   Як у свiтi далi жити?
   Сiв на землю, та й заснув.
   Заморився таки був.
  
   Й сниться йому тепла хата.
   Мама обiймає тата.
   Батько сина пригорнув.
   Й в сон ввiрвався якийсь шум.
  
   Враз схопився вiн на ноги.
   Наробило, що тривоги?
   Недалеко кiнь стоїть,
   Вершник у сiдлi сидить.
  
   "Знов татарськая неволя!"
   Промайнуло: "Що за доля..?"
   I намiрився тiкать.
   Вершник в крик: "Ану стоять!"
  
   "Ти куди бiжиш вражино?
   Стiй! Кажу тобi, дитино!
   Шкоди, я не причиню!
   Кашу будеш? Я зварю!"
  
   Та почувши рiдну мову,
   Коня цмокнеш у пiдкову.
   Гарно, що свого зустрiв!
   В казанi кулiш поспiв.
  
   Поки їли - гомонiли,
   З фляги срiбної запили.
   Хлопець чесно розказав.
   Як то вiн сюди попав.
  
   Татари батька порубали.
   Матiр у неволю взяли.
   Кликали його Василь,
   Прiзвище носив вiн Джмiль.
  
   "Яку думку ти мудруєш,
   I куди тепер прямуєш?"
   Незнайомець запитав,
   I обтрушуючись встав.
  
   Василь Джмiль знизав плечима,
   Потiм клiпнув вiн очима.
   Руки в сторони розвiв,
   I стояв, як онiмiв.
  
   То, тодi, зi мной збирайся.
   Ну ж бо, хлопче, не вагайся.
   Їду, я на Матiр-Сiч,
   Про такую чув ти рiч?
   Там ти матимеш науку,
   Загартуєш добре руку.
   Щоб в бою не пiдвела!
   Як не проти - до сiдла.
  
   I поїхали по степу,
   До козацького вертепу,
   Де життя козацьке б'є,
   Й волю на Вкраїну льє.
  
   Хлопця, добре там прийняли,
   В кiш полтавський записали.
   Поки рiс, то пас скотину.
   Потiм в джурах, погнув спину.
   (Джура - помiчник козака)
  
   Так минуло вiсiм рокiв.
   Скiльки поту, скiльки крокiв,
   Щоб дожить до того дня,
   Й отримать зброю та коня.
  
   Та не просто їх дарують.
   Козаки добре поглузують,
   Над молодими хлопчаками,
   Що мрiють стати козаками.
  
   То зв'яжуть хлопцям ноги й руки,
   I мусиш їх як хоч розкути.
   На конях верхи без сiдла,
   В руках тримати два вiдра.
  
   То яблука давай кидати,
   Стрiлою треба їх збивати.
   На шаблях битись без сiдла.
   Кулачний бiй i боротьба.
  
   Та все стерпiв юнак високий,
   В плечах широкий, темноокий.
   Старi козаки вус крутили:
   "Зведе багато вiн в могили!"
  
   I першому йому з усiх,
   Дали коня, пiстоль, батiг,
   Турецьку шаблю, вiвса мiрку,
   I в чарку налили горiлку.
  
   "Пий синку наш, за рiдний край!
   I скiльки зможеш - захищай!"
   Так став козаком наш Василь,
   Та кликали його всi Джмiль!
  
   II
   Ось на веснi, коли все квiтне,
   Орда татарська непомiтно,
   Прокралась знов на Україну,
   Щоб знов знелюднiти країну.
  
   Та наздогнали їх козаки,
   Розбiглись зразу небораки.
   Таких чортiв їм натовкали,
   В болото нехристiв загнали.
  
   То першим бiй був Василя,
   Живим ледь злiз вiн iз коня.
   Сiмнадцять кримських бусурманiв,
   Вже не пiднiмуть ятаганiв.
   I так далi
   (Демонстративная версия)
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"