Хищная Птица. "Пірати Карибського моря:": The World"s End

Наталія Дев'ятко

"Пірати Карибського моря:": The World's End

"Все нематеріальне

стало раптом неактуальним".

Лорд Бекет

Минув уже не один місяць після прем'єри фільму "Пірати Карибського моря: На краю світу", що став закінченням трилогіϊ Гора Вербинскі, але чомусь досі хочеться повертатися до неϊ, знову переживаючи захопливі пригоди. Дивна історія, до якоϊ так просто не підступитися. Вона сколихнула світ. Але чи змінила?

Важко відповісти на це запитання. При згадці про "Піратів" наче провалюєшся у безодню або робиш крок у туман, відчуваєш... Відчуваєш смак морських бризок на вустах, так само солоний, як і кров, жах перед морським чудовиськом і п'янке відчуття влади над світом. Відчуваєш, що у вигадку вклали забагато душі, що вона ожила і відмовилась коритися своϊм творцям. І відчуваєш... обман.

Чи можна розглядати останню на сьогодні частину трилогіϊ окремо від усього циклу? Навряд. Але можна побачити через неϊ весь твір, що я і спробую зробити.

Про що оповідають "Пірати Карибського моря"? І, головне, про кого? Хто головний герой? Чия історія покладена в основу фільму? А ось на це запитання неможливо відповісти однозначно. Це історія про багатьох героϊв, однаково яскравих, що видається нонсенсом у сучасному знеособленому світі.

Перша, кого ми бачимо в кадрі, це Елізабет Свон. Дівчинка співає піратську пісню, і багато випробовувань випаде на ϊϊ долю, поки вона стане піратським капітаном і втілить у життя своϊ мріϊ. Але Елізабет не схожа на звичну зірвиголову, піратку, що втратила жіноче начало. Ні, вона море, його непокірна душа. Але про це трохи згодом.

Складний шлях проходить і Вілл Тернер, в першій частині ми спочатку також бачимо його дитиною, а в останній - він капітан легендарного "Летючого Голландця". Цей образ неоднозначний і дуже трагічний, щоправда, як і всі головні і частина другорядних образів трилогіϊ. Дивно, що саме цей герой здійснює в кадрі перше вбивство, а доля його, невідома до самого кінця фільму, - знаходитись в морі між життям і смертю, переправляючи душі померлих. Мороз по шкірі від таких натяків, що проходять через усі фільми, а подібних натяків в "Піратах" десятки. Далеко не кожна пригодницька книга має таку складну структуру, не те що фільм.

Або це історія про Джека Горобця, дивакуватого піратського капітана, який намагається повернути собі корабель, дивовижну "Чорну Перлину", один з найкращих кораблів свого часу і один з останніх піратських - у швидкості "Перлині" поступається навіть "Летючий Голландець". Але ще в першій частині Джек зізнається, що корабель - це не прости кіль, палуба і вітрила. Корабель - це свобода.

І, дивно, але Джеку не потрібен будь-який корабель, як би поводив себе звичайний історичний пірат. Джеку потрібна лише "Чорна Перлина", а всі інші судна тільки допомагають йому досягти мети. Здається, що капітан і "Перлина" незримо зв'язані і, можливо, не можуть існувати окремо один від одного. Тому, коли в кінці другоϊ частини Джек наказує залишити корабель на поталу Кракену, він зраджує не лише "Перлину", але і власну внутрішню свободу. Він зраджує себе і... гине, потрапляючи у Долину Відплати в сховку Деві Джонса.

А ось тут вже відчувається брехня. Щоб повернутися, щоб стати справжнім, замало "страждань", показаних нам творцями фільму. А відмова пірата від корабля, заради якого він навіть пішов на угоду з проклятим капітаном, поставивши на кін свою душу, і спроба знайти вічне життя наприкінці останнього фільму здається не просто фальшивкою, а необережною або умисною підробкою, яка може зруйнувати все зачарування, що проявлялося в попередніх частинах.

Але повернемось до циклу в цілому, бо в дійсності ніхто не знає, що таке "Пірати Карибського моря". Пригодницька історія про піратів? Але для пригодницькоϊ історіϊ там забагато казковості і чарівництва. Фентезі? Але світ "Піратів" надто схожий на наш. Комедія? (Були і такі не дуже розумні люди, які назвали цей фільм комедією.) Гарненька комедія, чия третя частина починається з масового повішення ні в чому не винних людей, серед яких є дитина!

Було створене щось кардинально нове, але сили втілити його в життя повністю не вистачило. Не грошей, бо "Чорна Перлина" була побудована в натуральну величину, як і печера у першій частині, багато екстремальних зйомок зроблені на натурі, а не в павільйонах, і актори навчились битися по-справжньому. Не часу, від початку зйомок (2002 рік) до прем'єри останньоϊ частини (2007-й) минуло п'ять років, і треба ще додати час на побудову декорацій та інші організаційні моменти. Значний термін, чи не так? І це при тому, що в 21-му столітті жанр піратськоϊ історіϊ, як здавалося, остаточно помер.

Режисер Гор Вербинскі бажав створити шедевр? А хто про це не мріє? Але, якщо послухати коментарі режисера до першого фільму, то стає зрозуміло, що навіть він не уявляв, що вийде. Гор радить Джонні Деппу подивитися фільм в залі зі звичайними глядачами, стверджуючи, що він багато цікавого дізнається про свого героя. За свідченням режисера, люди при першому перегляді впадали в ступор, бо фільм захоплював ϊх і наче занурював в іншу, барвисту реальність. Вербинскі каже, що "знову повірив у глядача, бо глядач відгукувався на кожну дрібницю".

А це свідчить, що фільм особливий, а глядач... Той самий масовий глядач, якого постійно лають усі, кому не ліньки, виявився здатним сприймати складні емоціϊ і ловити натяки, а не лише споживати і розважатися, як його привчав кінематограф багато десятиліть. Можливо, "Пірати" не вчать думати, але відчувати вчать, причому жорстоко, тому у глядача, який вперше побував у світі Джека Горобця, і настає емоційний ступор. Глядач змінюється, і в перші хвилини просто не знає, що робити з незвичними або забутими емоціями, заглушеними одноманітним сірим життям сучасного світу.

Корабель - це свобода, і хіба не ϊϊ дає емоційний розвиток кожній людині? Мимоволі згадуєш про чари мистецтва. Творцям картини здавалося, що фільм будується не за канонами, а всупереч жанру, від душі. І, про що свідчить популярність циклу, це так і було.

Фільм нестандартний, не типовий, у ньому порушені основні правила побудови зйомок картин такого роду. Велика кількість описів, складні психологічні лініϊ, і образи героϊв дуже неоднозначні. Прописані навіть образи другорядних героϊв, що для подібних фільмів взагалі вважається неістотним. Просто неймовірна кількість другорядних ліній, підтекстів, імпровізацій, багато живого звуку і звуку зі знімального майданчика. Робота йшла за принципом "все або нічого", тому фільм і вийшов не половинчастим, повним, дуже насиченим, цілісним і яскравим, коли кожний глядач може пройти своєю дорогою, отримати свій емоційний досвід і скласти власну думку, а не задовольнятися нав'язаною, схожою на жуйку, як це найчастіше й буває.

Постійно імпровізували з трюками і відеоефектами, вперше на той час при промальовці комп'ютерноϊ графіки комп'ютерникам довелося підкоритися волі режисера і зберігати акторську гру, а не вести фільм так, як ϊм заманеться (що завжди і відбувалося, через що зйомки і створене на комп'ютері наче існували у двох різних площинах, не будучи складовими єдиного малюнку).

Але найдивовижніше те, що закінчення такого дорогого фільму (першоϊ частини) було прописане не повністю. Вже в процесі зйомок творці картини зрозуміли, що не вистачає двох заключних і дуже важливих сцен. Попередньо фільм мав закінчуватись тим, що Вілл Тернер і Джек Горобець зачиняють скриню з проклятим золотом ацтеків. В першому варіанті сцени з покаранням, звільненням і поверненням на "Чорну Перлину" взагалі не було.

Окремоϊ уваги варті сценаристи, Тед Елліотт і Террі Россіо, які намагалися зробити наповненими образи всіх персонажів, що зовсім не типово для масового кіно. Окрім того, сценаристів було лише двоє, коли зазвичай над сценарієм фільму може працювати більше десятка людей: один пише діалоги, інший прописує сюжет, третій образи тощо. В результаті фільм розпадається на безліч шматочків, емоційно не пов'язаних між собою.

З "Піратами" все було інакше. Гор Вербинскі не лише дозволив сценаристам бути присутніми на знімальному майданчику, що, схоже, за останні багато років ніхто не робив, але і дозволив акторам вносити доповнення з урахуванням образів своϊх героϊв. Сценаристи розглядали всі ідеϊ акторів і були дуже демократичні, створення фільму овіяло загальне піднесення, і багато хто працював на інтуϊціϊ. Подібне взагалі не схвалюється в кінематографі, чия продукція розрахована на таку широку аудиторію. Експериментувати з фільмами надто дорого.

Зробити картину за рік (це про першу частину) - дуже маленький термін для такого складного і дорогого твору. Як каже Вербинскі, працювати було дуже весело, але, схоже, ніхто не розумів, що створює, і одночасно відчував себе причетним до чогось неймовірного і непізнаного, навіть творців картини здивувало, наскільки масштабною вона вийшла. Гор Вербинскі зізнається в своϊх коментарях до фільму, що всі були як одна родина під час зйомок. Всі наче жили в казковому світі, творячи казку власними руками. Фільм балансує на межі між дитячим кіно і дорослим, що просто висаджує в повітря систему форматів, яка склалася не лише у світі кіно, але і в усіх жанрах мистецтва. Фільм мав стати проривом в нове тисячоліття, не тому, що так замислили, а завдяки своϊй природі та енергетичному наповненню силою, яка присутня у творах, зроблених за допомогою натхнення, а не на догоду публіці.

Перший фільм - справжній: справжній в емоціях і в сюжеті, в неоднозначних образах героϊв та в антуражі епохи, справжній у своєму чарівництві. Навіть пістолет Джека Горобця був куплений в антикварному магазині. Виготовлена ця зброя у 1676 році. І якщо в першому фільмі не був моделлю на баржі лише "Перехоплювач", то для другоϊ частини побудували "Чорну Перлину".

В першому фільмі є щось, про що мріє кожна дитина, про що мріє кожна людина. Піратський цикл дає свободу, але "Прокляття "Чорноϊ Перлини" стало лише початком трилогіϊ, тому рівень наступних фільмів мав бути ще вищим, щоб забезпечити емоційний шок, який надає глядачу можливість отримати новий емоційний досвід. В "Скрині мерця" цього рівня вдалося досягти. А від "На краю світу" міг вибухнути світ і... зробитися цільним і яскравим.

Але революція не відбулася. Як сказав один з глядачів, додивившись останню частину циклу: "...зі світом - як з тим підірваним мостом з радянських "Бременских музыкантов": міст злетів, перевернувся... і впав на те саме місце"... Нажаль. І, як не сумно, мені доводиться з ним погодитись.

Таке враження, що існувало два сюжети третьоϊ частини, які паралельно розвивалися, хоча технічно це не зовсім можливо, бо зйомки другого і третього фільмів відбувалися майже одночасно. Існувало дві потенційні назви циклу: "The World's End" и "At World's End". Погодьтеся, що "Кінець Світу" і "І на краю світу" містять в собі дуже різні підтексти, а не лише значення.

"На краю Світу" - це місце, можливо, Сінгапур, куди відправляються героϊ на початку третьоϊ частини, можливо, сховок Деві Джонса, де ув'язнений Джек Горобець.

"Кінець Світу" - це початок новоϊ епохи, і саме про це каже лорд Бекет, представник нового світу і нового часу, який намагається винищити піратів, опанувати море, не лише у звичному для нас реалістичному розумінні, а й підкорити собі душу стихіϊ, знищити всі чари. Це дуже чітко видно у другій частині і, особливо, в третій у діалогах з Деві Джонсом, який, як прояв чарівництва, має піти слідом за Кракеном, вбитим за наказом Бекета.

Лорд Бекет - зло, але не чорне, а сіре, обачливе, що найвище за все ставить гроші, саме через нього руйнується світ не лише "Піратів", але і страждає наш, реальний. А ось тут і відчувається фальш. Конфлікт Бекета (як нового, але гіршого, сірого світу без чарів) і Джека Горобця (як яскравого, романтичного, але небезпечного і жорстокого світу) - глобальний. Вирішити це протиріччя режисеру не вдалося. Так, Бекет гине, переможений не лише фізично, але і морально, та навіть у своϊй загибелі (сцена, де він спускається з капітанського містка) дорівнюється силою образу до легендарних героϊв (Елізабет Свон, Вілл Тернер, Джек Горобець, Деві Джонс, Тіа Дальма).

Проблема залишається, і система нового світу так само загрожує піратській свободі і свободі в цілому. Всі героϊ, в кому втілилась легенда і чарівництво, втікають з поля бою. Джек Горобець відправляється за вічним життям. Хоча, нащо воно йому без боротьби, незрозуміло. Елізабет Свон та Вілл Тернер ховаються, закриваючись від світу своϊм коханням, розчиняючись в ньому. Тіа Дальма і Деві Джонс зникають з цієϊ реальності.

Лорд Бекет неперевершений, і неможливо не схилитися перед актором, що дав життя цьому образу. Так само блискуче зіграний образ командора Норінтона. Перший наречений Елізабет настільки змінюється за час розвитку сюжету, що сам гідний окремоϊ історіϊ. Його доля тісно зв'язана з долями головних героϊв, але він так і не стає частиною легенди, постійно знаходиться збоку. Командор намагається спіймати Джека Горобця, приносить серце Деві Джонса лорду Бекету, допомагає Елізабет. Але доля його, хоч і наблизилась до долі головноϊ героϊні, "не переплелася", як він каже Елізабет, прощаючись.

Чому можна називати головних героϊв легендарними, а точніше, міфічними?

З Тіа Дальмою більш-менш зрозуміло. Вона - втілення моря, ув'язненого в людській подобі. (Щоправда дивно, що ϊϊ називають богинею Каліпсо, бо в Грецькій міфологіϊ вона була німфою, чиє ім'я, "та, що ховає", вказує на зв'язок зі світом смерті). В Деві Джонсі також яскраво проявляється міфічна природа, хоча творці фільму поєднали в його образі багато того, що, на перший погляд, поєднати неможна. Ім'я "Деві Джонс" приписується одному із загиблих моряків, пов'язаних з "Летючим Голландцем", але водночас це ім'я - синонім Диявола і часто згадується моряками в прокльонах. Скриня Деві Джонса - це також міфічне утворення, річ, яка віщує біду, первісно там знаходилось не серце, а навігаційні прилади.

Про "Летючого Голландця" і його капітана відомо мало, на більшості легенд лежить відбиток адаптаціϊ, яка вбудовує легенду у християнський світогляд, хоча ангел, який з'являється в найбільш відомій версіϊ, первісно приходить не для того, щоб покарати гордовитого богохульника, а поводить себе як дарувальник і язичницьке божество, яке нагороджує за гордість. Це вказує на те, що легенда про "Летючий Голландець" давніша, і не датується 15-17 віками (за різними джерелами), коли християнізація вже не була потрібна. Уявлення же про "кораблі мертвих" та істоту, пов'язану з водою і душами померлих, можна знайти в міфах багатьох народів, при цьому ті міфи або відносяться до дуже давніх шарів, або в текстах багато білих плям. Наприклад, Харон (як одне із втілень архетипу) практично не прописаний, достеменно не відомо, хто його батьки і чому він став перевізником на Стіксі, хоча для Грецькоϊ і Римськоϊ міфологій характерна велика кількість деталей і зв'язків між богами та героями. Любовна лінія в легенді актуалізована Ріхардом Вагнером, який джерелом при написанні опери взяв обробку Г. Гейне народноϊ легенди, в опері Вагнера у проклятого капітана з'являється можливість сходити на берег раз на сім (а не десять) років.

Багато міфів втрачено, але, можливо, не назавжди, якщо підходити до них архетипічно, а не функціонально. Що і було зроблено творцями "Піратів Карибського моря". Але витримати емоційний рівень міфічних образів не вдалося. Особливо це негативно відбилося на Тіа Дальмі. Вона не море, не стихія, ϊϊ обіцяного "гніву" глядач не побачив. Вир здається красивістю, він намальований, не справжній, бо руйнівний потенціал не реалізований, а міф вимагає крайніх емоцій і насиченості в повній мірі. Перетворення Тіа Дальми взагалі не вражає. Ну то й що, що вона виросла на кілька метрів і розсипалася крабами. Це все, на що спроможне море? Маю великі сумніви. Найбільш вірогідно, що вона б розтеклася водою або стала хвилею, що більш природно і міфологічно. Подібноϊ фальші, реалізованоϊ через "фішки", в третьому фільмі вдосталь.

Образ Елізабет Свон в міфологічному аспекті набагато складніший. Якщо на початку це лише молода дівчина, дочка губернатора, яка потрапляє на піратський корабель... Ні, трохи не так, на початку це маленька дівчинка, яка співає піратську пісню, що досить нетипово для юноϊ дочки губернатора. Вона прагне моря, таємничого, недозволеного, чарівного. Елізабет лякається привидів на "Чорній Перлині", але долає жах. Наприкінці першоϊ частини незвичайне і дивовижне стає звичною частиною ϊϊ життя.

Елізабет змінюється, у другій частині вона сама лякає людей сукнею примари, що літає по кораблю, і відправляє судно, на якому втекла від Бекета, на Тортугу. Дочка губернатора вчиться битися, а потім вчиться зраджувати, але навіть у зраді Джека Горобця проявляється ϊϊ природа стихіϊ, моря. Вона творить нову легенду, хоча і не знає про це. Елізабет постійно доторкається до смерті: проклята команда на "Чорній Перлині", примара, яку вона показує команді торгового судна, - недобрий знак, що потім обернеться для корабля загибеллю, спроба відібрати батька у смерті на шляху до людського світу в третій частині тощо. Тому нема нічого дивного, що вона стає дружиною нового Летючого Голландця і новим втіленням моря, що приходить у світ після зникнення Тіа Дальми. Природу стихіϊ розгледів в ній капітан Сяо Вень, але помилився лише в часі.

Вілл Тернер також пов'язаний зі смертю від самого початку. Він дивом рятується від піратів, неушкодженим вислизає з пазурів Деві Джонса, рятується від Кракена. Але він вбиває інших героϊв частіше, ніж інші, він не має жалю. Хоча син пірата керується шляхетною метою - звільнити батька, Вілл постійно зраджує, а на закінчення третьоϊ частини його погляд стає крижаним, а не закоханим. Можливо, корабель мертвих сам обирає собі капітана. Вілл знаходиться між добром і злом, поєднуючи ϊх в собі, намагаючись досягти звільнення батька завдяки зраді, робить для Бекета вервечку-послання з тіл мертвих імперських солдатів. Руків'я ножа, що завжди з ним, на якому він присягнувся звільнити бранця проклятого капітана, - чорне з одного боку і біле з іншого, як і його власна душа. І найцікавіше, що Вілл сам виковує зброю, якою його потім смертельно поранить Деві Джонс.

Шпага проходить крізь весь фільм. Це символ. Але до кінця він так і не розкритий. Як не розкрите багато що. Наприклад, чому Сяо Вень так ненавидить Джека Горобця? За яких обставин потонула "Чорна Перлина"? Як Джек Горобець став ϊϊ капітаном? Взагалі, яким було його життя до прибуття в Порт-Роял? Як Бекет спіймав піратського капітана і залишив мітку Ост-Індськоϊ компаніϊ у пірата на руці? Яка відмітина залишилася у самого Бекета в дарунок від Джека?

І таких запитань багато. Про скільки ще змовчали творці фільму, коли просто зобов'язані були розказати, щоб розкрити конфлікт!

Образ Джека Горобця найбільш цікавий, якщо розглядати його з точки зору міфологіϊ. Він медіатор між світом людей і світом чарівництва, він людина, але незвичайне його зовсім не лякає, точніше, лякає настільки, наскільки може загрожувати життю. (Варто згадати, що прослідковується і зв'язок піратства з чарівництвом, бо члени першоϊ Ради піратів володіли чарівною силою, інакше вони б не змогли полонити дух моря в людському тілі). Присутність Джека змінює долі людей, хоча сам він, здається, не розвивається. І це дещо входить у протиріччя з міфом, бо міф живе саме в розвитку.

Але, з іншого боку, Джек проходить випробовування, і випробовувань у нього немало. Він стоϊть на краю загибелі, а це має змінювати героя. Горобці в Грецькій міфологіϊ - єдині птахи, що можуть перелітати через Стікс, можливо, саме звідси іде його прізвисько. А ковтання морським чудовиськом (Кракеном), подорож в потойбічний світ (сховок Деві Джонса) і повернення до світу людей - типовий міфологічний сюжет, необхідний для ініціаціϊ героя. Але, в результаті ініціаціϊ, в міфі герой отримує чарівну силу або ж новий рівень розвитку своϊх можливостей і, частково, змінюється його образ. А саме цього не видно. Джек не лише не стає сильнішим, він слабшає, не може подолати божевілля, і лише в герці з Деві Джонсом проявляється його сила, та цей прояв схожий більше на випадковість, ніж на психологічний розвиток образу героя.

Двоϊстість третього фільму, неможливість втриматися на неймовірно високому рівні емоційноϊ напруги псують все відчуття і зводять нанівець можливість зміни реального світу. Складається враження, що сірість (лорд Бекет) і барвистість (Джек Горобець) борються не стільки на екрані, скільки в процесі створення фільму. Окрім двох назв треба відмітити наявність двох типів постерів, випущених до початку показу. Різниця в тому, що на одних зображені героϊ фільму, що йдуть крізь туман (цієϊ сцени в фільмі нема), а на інших тло не сіре, а криваво-червоне (ці з'являються вже перед самою прем'єрою).

Проявляється боротьба двох світів, а точніше, двох світоглядів, і в самому фільмі. Дещо штамповані фрази капітана Барбоси, що надто низько схиляється, як для славного піратського капітана, дурні жарти з підгляданням, відламуванням пальців тощо, яких усіляко намагалися уникати в попередніх двох частинах, належать сірому світу Бекета. Страта на початку картини, битва з "Летючим Голландцем", майже всі сцени з Норінтоном, Бекетом і Деві Джонсом - тут проявляється міф, твориться легенда.

Коли у другій частині гине Джек Горобець, світ тьмяніє. Це дуже гарно видно, якщо дивитися без перерви другу і третю частини. Кольорова гамма фільму стає чорно-сірою, хоча була чорно-золотою ("Прокляття "Чорноϊ Перлини") і чорно-зеленою ("Скриня мерця"). І особливо цікава музика. Головна тема фільму з'являється лише тоді, коли Джек Горобець знову бачить море і його незабаром звільнять. До цього звукоряд здебільшого являє собою або мелодіϊ, що швидко обриваються чи згасають, майже не розвиваючись, або окремі звуки. Світ стає сірим і безмовним, тому співають піратка Елізабет, коли пливе в човні по Сінгапуру, і засуджені до страти. На мій превеликий жаль, так і не було розкрите, чому монети запам'ятовують пісню засуджених і передають ϊϊ піратам. І "дев'ять песо" краще дійсно були б монетами (до речі, Джек носить на бандані саме монету), а не "фішками" з усілякого мотлоху (сцену з Радою піратів взагалі хочеться перемотати, настільки вона фальшива і дурна). Тоді б міфічні "дев'ять песо" кардинально відрізнялися б від бездушних грошей Ост-Індськоϊ компаніϊ.

Але показати протистояння двох світів або не прагнули, або не змогли. З іншого боку, потрібно було б сказати, хто переміг. Якщо звертатися до реальноϊ історіϊ, то пірати програли, а Ост-Індська компанія стала володаркою морів. А показати перемогу піратів - піти проти написаного в підручниках, бо сюжет розвивається у нашому світі, хоч і повному чарів. Важко вирішити подібний конфлікт гідно.

Глядач же, полонений створеним світом, чекав на вирішення конфлікту, підсвідомо вірив, що отриманий досвід допоможе і в реальному житті. А отримав... Отримав обман, персонажів, які постійно зраджують і тасуються, як карти, увесь час брешуть і переходять на бік ворога без необхідного психологічного обгрунтування своϊх вчинків. Іноді просто кортить узяти ножиці і вирізати деякі сцени, чого не було в попередніх частинах.

І одночасно з цим бачимо величні у своєму трагізмі лініϊ Деві Джонса і Тіа Дальми, Лорда Бекета, на якого дивишся із завмиранням серця то від жаху, а то від захоплення, мимоволі схиляючи голову, живого і справжнього Норінтона. Коли світ змінюється, а чарівництво йде, іноді лячно, а іноді боляче, надто впізнаваємо, надто реально.

Але зі смертю Бекета чари не повертаються у світ. Відповіді нема, після перегляду залишається тільки безсилля і відчуття обману, нема сплеску неймовірноϊ енергіϊ, до якого звик за ці роки, поки виходили попередні частини циклу. Не хочеться змінювати реальний світ і кидати виклик сірості. А закінчення настільки незвичного і захопливого піратського циклу могло б стати стимулом для такоϊ зміни.

Чи винні творці фільму, що не змогли гідно завершити трилогію? Судячи з усього, вони і самі не знали, що творять нову легенду, відроджуючи світ. Але не хотілося б, щоб лорд Бекет переміг, а все "нематеріальне", тобто чарівне, невидиме, дивовижне, назавжди зникло з нашого реального життя, і залишилися б тільки вигода, зрада і нагальні інтереси, а в кохання і пригоди втікали б від реальності.

Що буде з реальним світом, вирішувати тільки людям. І, можливо, коли світу доведеться робити вибір, яким буде майбутнє і чи настане Кінець Світу, котрий проявляється в першу чергу в кризі емоцій, хтось і згадає, що вище за все свобода. І що свобода - це не лише корабель і піратська шабля, а віра в себе і перемога над сірістю у власному серці.

Комментарии: 2, последний от 04/03/2011. © Copyright Хищная Птица Размещен: 28/11/2009, изменен: 27/03/2012. 26k. Статистика. Статья: Приключения, Критика Статьи Иллюстрации/приложения: 11 шт.		Оценка: *10.006** Ваша оценка:
Аннотация: Опубліковано у 2008 році в журналі "Український фантастичний оглядач (УФО)".

Хищная Птица: другие произведения.

"Пірати Карибського моря:": The World"s End