Хищная Птица : другие произведения.

"Пiрати Карибського моря:": The World"s End

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  • Аннотация:
    Опублiковано у 2008 роцi в журналi "Український фантастичний оглядач (УФО)".

Наталiя Дев'ятко

  

"Пiрати Карибського моря:": The World's End

  

"Все нематерiальне

стало раптом неактуальним".

Лорд Бекет

  
   Минув уже не один мiсяць пiсля прем'єри фiльму "Пiрати Карибського моря: На краю свiту", що став закiнченням трилогiϊ Гора Вербинскi, але чомусь досi хочеться повертатися до неϊ, знову переживаючи захопливi пригоди. Дивна iсторiя, до якоϊ так просто не пiдступитися. Вона сколихнула свiт. Але чи змiнила?
   Важко вiдповiсти на це запитання. При згадцi про "Пiратiв" наче провалюєшся у безодню або робиш крок у туман, вiдчуваєш... Вiдчуваєш смак морських бризок на вустах, так само солоний, як i кров, жах перед морським чудовиськом i п'янке вiдчуття влади над свiтом. Вiдчуваєш, що у вигадку вклали забагато душi, що вона ожила i вiдмовилась коритися своϊм творцям. I вiдчуваєш... обман.
   Чи можна розглядати останню на сьогоднi частину трилогiϊ окремо вiд усього циклу? Навряд. Але можна побачити через неϊ весь твiр, що я i спробую зробити.
   Про що оповiдають "Пiрати Карибського моря"? I, головне, про кого? Хто головний герой? Чия iсторiя покладена в основу фiльму? А ось на це запитання неможливо вiдповiсти однозначно. Це iсторiя про багатьох героϊв, однаково яскравих, що видається нонсенсом у сучасному знеособленому свiтi.
   Перша, кого ми бачимо в кадрi, це Елiзабет Свон. Дiвчинка спiває пiратську пiсню, i багато випробовувань випаде на ϊϊ долю, поки вона стане пiратським капiтаном i втiлить у життя своϊ мрiϊ. Але Елiзабет не схожа на звичну зiрвиголову, пiратку, що втратила жiноче начало. Нi, вона море, його непокiрна душа. Але про це трохи згодом.
   []
   Складний шлях проходить i Вiлл Тернер, в першiй частинi ми спочатку також бачимо його дитиною, а в останнiй - вiн капiтан легендарного "Летючого Голландця". Цей образ неоднозначний i дуже трагiчний, щоправда, як i всi головнi i частина другорядних образiв трилогiϊ. Дивно, що саме цей герой здiйснює в кадрi перше вбивство, а доля його, невiдома до самого кiнця фiльму, - знаходитись в морi мiж життям i смертю, переправляючи душi померлих. Мороз по шкiрi вiд таких натякiв, що проходять через усi фiльми, а подiбних натякiв в "Пiратах" десятки. Далеко не кожна пригодницька книга має таку складну структуру, не те що фiльм.
   Або це iсторiя про Джека Горобця, дивакуватого пiратського капiтана, який намагається повернути собi корабель, дивовижну "Чорну Перлину", один з найкращих кораблiв свого часу i один з останнiх пiратських - у швидкостi "Перлинi" поступається навiть "Летючий Голландець". Але ще в першiй частинi Джек зiзнається, що корабель - це не прости кiль, палуба i вiтрила. Корабель - це свобода.
   I, дивно, але Джеку не потрiбен будь-який корабель, як би поводив себе звичайний iсторичний пiрат. Джеку потрiбна лише "Чорна Перлина", а всi iншi судна тiльки допомагають йому досягти мети. Здається, що капiтан i "Перлина" незримо зв'язанi i, можливо, не можуть iснувати окремо один вiд одного. Тому, коли в кiнцi другоϊ частини Джек наказує залишити корабель на поталу Кракену, вiн зраджує не лише "Перлину", але i власну внутрiшню свободу. Вiн зраджує себе i... гине, потрапляючи у Долину Вiдплати в сховку Девi Джонса.
   А ось тут вже вiдчувається брехня. Щоб повернутися, щоб стати справжнiм, замало "страждань", показаних нам творцями фiльму. А вiдмова пiрата вiд корабля, заради якого вiн навiть пiшов на угоду з проклятим капiтаном, поставивши на кiн свою душу, i спроба знайти вiчне життя наприкiнцi останнього фiльму здається не просто фальшивкою, а необережною або умисною пiдробкою, яка може зруйнувати все зачарування, що проявлялося в попереднiх частинах.
   Але повернемось до циклу в цiлому, бо в дiйсностi нiхто не знає, що таке "Пiрати Карибського моря". Пригодницька iсторiя про пiратiв? Але для пригодницькоϊ iсторiϊ там забагато казковостi i чарiвництва. Фентезi? Але свiт "Пiратiв" надто схожий на наш. Комедiя? (Були i такi не дуже розумнi люди, якi назвали цей фiльм комедiєю.) Гарненька комедiя, чия третя частина починається з масового повiшення нi в чому не винних людей, серед яких є дитина!
   Було створене щось кардинально нове, але сили втiлити його в життя повнiстю не вистачило. Не грошей, бо "Чорна Перлина" була побудована в натуральну величину, як i печера у першiй частинi, багато екстремальних зйомок зробленi на натурi, а не в павiльйонах, i актори навчились битися по-справжньому. Не часу, вiд початку зйомок (2002 рiк) до прем'єри останньоϊ частини (2007-й) минуло п'ять рокiв, i треба ще додати час на побудову декорацiй та iншi органiзацiйнi моменти. Значний термiн, чи не так? I це при тому, що в 21-му столiттi жанр пiратськоϊ iсторiϊ, як здавалося, остаточно помер.
   Режисер Гор Вербинскi бажав створити шедевр? А хто про це не мрiє? Але, якщо послухати коментарi режисера до першого фiльму, то стає зрозумiло, що навiть вiн не уявляв, що вийде. Гор радить Джоннi Деппу подивитися фiльм в залi зi звичайними глядачами, стверджуючи, що вiн багато цiкавого дiзнається про свого героя. За свiдченням режисера, люди при першому переглядi впадали в ступор, бо фiльм захоплював ϊх i наче занурював в iншу, барвисту реальнiсть. Вербинскi каже, що "знову повiрив у глядача, бо глядач вiдгукувався на кожну дрiбницю".
   А це свiдчить, що фiльм особливий, а глядач... Той самий масовий глядач, якого постiйно лають усi, кому не лiньки, виявився здатним сприймати складнi емоцiϊ i ловити натяки, а не лише споживати i розважатися, як його привчав кiнематограф багато десятилiть. Можливо, "Пiрати" не вчать думати, але вiдчувати вчать, причому жорстоко, тому у глядача, який вперше побував у свiтi Джека Горобця, i настає емоцiйний ступор. Глядач змiнюється, i в першi хвилини просто не знає, що робити з незвичними або забутими емоцiями, заглушеними одноманiтним сiрим життям сучасного свiту.
   []
   Корабель - це свобода, i хiба не ϊϊ дає емоцiйний розвиток кожнiй людинi? Мимоволi згадуєш про чари мистецтва. Творцям картини здавалося, що фiльм будується не за канонами, а всупереч жанру, вiд душi. I, про що свiдчить популярнiсть циклу, це так i було.
   Фiльм нестандартний, не типовий, у ньому порушенi основнi правила побудови зйомок картин такого роду. Велика кiлькiсть описiв, складнi психологiчнi лiнiϊ, i образи героϊв дуже неоднозначнi. Прописанi навiть образи другорядних героϊв, що для подiбних фiльмiв взагалi вважається неiстотним. Просто неймовiрна кiлькiсть другорядних лiнiй, пiдтекстiв, iмпровiзацiй, багато живого звуку i звуку зi знiмального майданчика. Робота йшла за принципом "все або нiчого", тому фiльм i вийшов не половинчастим, повним, дуже насиченим, цiлiсним i яскравим, коли кожний глядач може пройти своєю дорогою, отримати свiй емоцiйний досвiд i скласти власну думку, а не задовольнятися нав'язаною, схожою на жуйку, як це найчастiше й буває.
   Постiйно iмпровiзували з трюками i вiдеоефектами, вперше на той час при промальовцi комп'ютерноϊ графiки комп'ютерникам довелося пiдкоритися волi режисера i зберiгати акторську гру, а не вести фiльм так, як ϊм заманеться (що завжди i вiдбувалося, через що зйомки i створене на комп'ютерi наче iснували у двох рiзних площинах, не будучи складовими єдиного малюнку).
   Але найдивовижнiше те, що закiнчення такого дорогого фiльму (першоϊ частини) було прописане не повнiстю. Вже в процесi зйомок творцi картини зрозумiли, що не вистачає двох заключних i дуже важливих сцен. Попередньо фiльм мав закiнчуватись тим, що Вiлл Тернер i Джек Горобець зачиняють скриню з проклятим золотом ацтекiв. В першому варiантi сцени з покаранням, звiльненням i поверненням на "Чорну Перлину" взагалi не було.
   []
   Окремоϊ уваги вартi сценаристи, Тед Еллiотт i Террi Россiо, якi намагалися зробити наповненими образи всiх персонажiв, що зовсiм не типово для масового кiно. Окрiм того, сценаристiв було лише двоє, коли зазвичай над сценарiєм фiльму може працювати бiльше десятка людей: один пише дiалоги, iнший прописує сюжет, третiй образи тощо. В результатi фiльм розпадається на безлiч шматочкiв, емоцiйно не пов'язаних мiж собою.
   З "Пiратами" все було iнакше. Гор Вербинскi не лише дозволив сценаристам бути присутнiми на знiмальному майданчику, що, схоже, за останнi багато рокiв нiхто не робив, але i дозволив акторам вносити доповнення з урахуванням образiв своϊх героϊв. Сценаристи розглядали всi iдеϊ акторiв i були дуже демократичнi, створення фiльму овiяло загальне пiднесення, i багато хто працював на iнтуϊцiϊ. Подiбне взагалi не схвалюється в кiнематографi, чия продукцiя розрахована на таку широку аудиторiю. Експериментувати з фiльмами надто дорого.
   []
   Зробити картину за рiк (це про першу частину) - дуже маленький термiн для такого складного i дорогого твору. Як каже Вербинскi, працювати було дуже весело, але, схоже, нiхто не розумiв, що створює, i одночасно вiдчував себе причетним до чогось неймовiрного i непiзнаного, навiть творцiв картини здивувало, наскiльки масштабною вона вийшла. Гор Вербинскi зiзнається в своϊх коментарях до фiльму, що всi були як одна родина пiд час зйомок. Всi наче жили в казковому свiтi, творячи казку власними руками. Фiльм балансує на межi мiж дитячим кiно i дорослим, що просто висаджує в повiтря систему форматiв, яка склалася не лише у свiтi кiно, але i в усiх жанрах мистецтва. Фiльм мав стати проривом в нове тисячолiття, не тому, що так замислили, а завдяки своϊй природi та енергетичному наповненню силою, яка присутня у творах, зроблених за допомогою натхнення, а не на догоду публiцi.
   Перший фiльм - справжнiй: справжнiй в емоцiях i в сюжетi, в неоднозначних образах героϊв та в антуражi епохи, справжнiй у своєму чарiвництвi. Навiть пiстолет Джека Горобця був куплений в антикварному магазинi. Виготовлена ця зброя у 1676 роцi. I якщо в першому фiльмi не був моделлю на баржi лише "Перехоплювач", то для другоϊ частини побудували "Чорну Перлину".
   В першому фiльмi є щось, про що мрiє кожна дитина, про що мрiє кожна людина. Пiратський цикл дає свободу, але "Прокляття "Чорноϊ Перлини" стало лише початком трилогiϊ, тому рiвень наступних фiльмiв мав бути ще вищим, щоб забезпечити емоцiйний шок, який надає глядачу можливiсть отримати новий емоцiйний досвiд. В "Скринi мерця" цього рiвня вдалося досягти. А вiд "На краю свiту" мiг вибухнути свiт i... зробитися цiльним i яскравим.
   Але революцiя не вiдбулася. Як сказав один з глядачiв, додивившись останню частину циклу: "...зi свiтом - як з тим пiдiрваним мостом з радянських "Бременских музыкантов": мiст злетiв, перевернувся... i впав на те саме мiсце"... Нажаль. I, як не сумно, менi доводиться з ним погодитись.
   Таке враження, що iснувало два сюжети третьоϊ частини, якi паралельно розвивалися, хоча технiчно це не зовсiм можливо, бо зйомки другого i третього фiльмiв вiдбувалися майже одночасно. Iснувало двi потенцiйнi назви циклу: "The World's End" и "At World's End". Погодьтеся, що "Кiнець Свiту" i "I на краю свiту" мiстять в собi дуже рiзнi пiдтексти, а не лише значення.
   "На краю Свiту" - це мiсце, можливо, Сiнгапур, куди вiдправляються героϊ на початку третьоϊ частини, можливо, сховок Девi Джонса, де ув'язнений Джек Горобець.
   "Кiнець Свiту" - це початок новоϊ епохи, i саме про це каже лорд Бекет, представник нового свiту i нового часу, який намагається винищити пiратiв, опанувати море, не лише у звичному для нас реалiстичному розумiннi, а й пiдкорити собi душу стихiϊ, знищити всi чари. Це дуже чiтко видно у другiй частинi i, особливо, в третiй у дiалогах з Девi Джонсом, який, як прояв чарiвництва, має пiти слiдом за Кракеном, вбитим за наказом Бекета.
   Лорд Бекет - зло, але не чорне, а сiре, обачливе, що найвище за все ставить грошi, саме через нього руйнується свiт не лише "Пiратiв", але i страждає наш, реальний. А ось тут i вiдчувається фальш. Конфлiкт Бекета (як нового, але гiршого, сiрого свiту без чарiв) i Джека Горобця (як яскравого, романтичного, але небезпечного i жорстокого свiту) - глобальний. Вирiшити це протирiччя режисеру не вдалося. Так, Бекет гине, переможений не лише фiзично, але i морально, та навiть у своϊй загибелi (сцена, де вiн спускається з капiтанського мiстка) дорiвнюється силою образу до легендарних героϊв (Елiзабет Свон, Вiлл Тернер, Джек Горобець, Девi Джонс, Тiа Дальма).
   Проблема залишається, i система нового свiту так само загрожує пiратськiй свободi i свободi в цiлому. Всi героϊ, в кому втiлилась легенда i чарiвництво, втiкають з поля бою. Джек Горобець вiдправляється за вiчним життям. Хоча, нащо воно йому без боротьби, незрозумiло. Елiзабет Свон та Вiлл Тернер ховаються, закриваючись вiд свiту своϊм коханням, розчиняючись в ньому. Тiа Дальма i Девi Джонс зникають з цiєϊ реальностi.
   Лорд Бекет неперевершений, i неможливо не схилитися перед актором, що дав життя цьому образу. Так само блискуче зiграний образ командора Норiнтона. Перший наречений Елiзабет настiльки змiнюється за час розвитку сюжету, що сам гiдний окремоϊ iсторiϊ. Його доля тiсно зв'язана з долями головних героϊв, але вiн так i не стає частиною легенди, постiйно знаходиться збоку. Командор намагається спiймати Джека Горобця, приносить серце Девi Джонса лорду Бекету, допомагає Елiзабет. Але доля його, хоч i наблизилась до долi головноϊ героϊнi, "не переплелася", як вiн каже Елiзабет, прощаючись.
   []
   Чому можна називати головних героϊв легендарними, а точнiше, мiфiчними?
   З Тiа Дальмою бiльш-менш зрозумiло. Вона - втiлення моря, ув'язненого в людськiй подобi. (Щоправда дивно, що ϊϊ називають богинею Калiпсо, бо в Грецькiй мiфологiϊ вона була нiмфою, чиє iм'я, "та, що ховає", вказує на зв'язок зi свiтом смертi). В Девi Джонсi також яскраво проявляється мiфiчна природа, хоча творцi фiльму поєднали в його образi багато того, що, на перший погляд, поєднати неможна. Iм'я "Девi Джонс" приписується одному iз загиблих морякiв, пов'язаних з "Летючим Голландцем", але водночас це iм'я - синонiм Диявола i часто згадується моряками в прокльонах. Скриня Девi Джонса - це також мiфiчне утворення, рiч, яка вiщує бiду, первiсно там знаходилось не серце, а навiгацiйнi прилади.
   Про "Летючого Голландця" i його капiтана вiдомо мало, на бiльшостi легенд лежить вiдбиток адаптацiϊ, яка вбудовує легенду у християнський свiтогляд, хоча ангел, який з'являється в найбiльш вiдомiй версiϊ, первiсно приходить не для того, щоб покарати гордовитого богохульника, а поводить себе як дарувальник i язичницьке божество, яке нагороджує за гордiсть. Це вказує на те, що легенда про "Летючий Голландець" давнiша, i не датується 15-17 вiками (за рiзними джерелами), коли християнiзацiя вже не була потрiбна. Уявлення же про "кораблi мертвих" та iстоту, пов'язану з водою i душами померлих, можна знайти в мiфах багатьох народiв, при цьому тi мiфи або вiдносяться до дуже давнiх шарiв, або в текстах багато бiлих плям. Наприклад, Харон (як одне iз втiлень архетипу) практично не прописаний, достеменно не вiдомо, хто його батьки i чому вiн став перевiзником на Стiксi, хоча для Грецькоϊ i Римськоϊ мiфологiй характерна велика кiлькiсть деталей i зв'язкiв мiж богами та героями. Любовна лiнiя в легендi актуалiзована Рiхардом Вагнером, який джерелом при написаннi опери взяв обробку Г. Гейне народноϊ легенди, в оперi Вагнера у проклятого капiтана з'являється можливiсть сходити на берег раз на сiм (а не десять) рокiв.
   []
   Багато мiфiв втрачено, але, можливо, не назавжди, якщо пiдходити до них архетипiчно, а не функцiонально. Що i було зроблено творцями "Пiратiв Карибського моря". Але витримати емоцiйний рiвень мiфiчних образiв не вдалося. Особливо це негативно вiдбилося на Тiа Дальмi. Вона не море, не стихiя, ϊϊ обiцяного "гнiву" глядач не побачив. Вир здається красивiстю, вiн намальований, не справжнiй, бо руйнiвний потенцiал не реалiзований, а мiф вимагає крайнiх емоцiй i насиченостi в повнiй мiрi. Перетворення Тiа Дальми взагалi не вражає. Ну то й що, що вона виросла на кiлька метрiв i розсипалася крабами. Це все, на що спроможне море? Маю великi сумнiви. Найбiльш вiрогiдно, що вона б розтеклася водою або стала хвилею, що бiльш природно i мiфологiчно. Подiбноϊ фальшi, реалiзованоϊ через "фiшки", в третьому фiльмi вдосталь.
   []
   Образ Елiзабет Свон в мiфологiчному аспектi набагато складнiший. Якщо на початку це лише молода дiвчина, дочка губернатора, яка потрапляє на пiратський корабель... Нi, трохи не так, на початку це маленька дiвчинка, яка спiває пiратську пiсню, що досить нетипово для юноϊ дочки губернатора. Вона прагне моря, таємничого, недозволеного, чарiвного. Елiзабет лякається привидiв на "Чорнiй Перлинi", але долає жах. Наприкiнцi першоϊ частини незвичайне i дивовижне стає звичною частиною ϊϊ життя.
   Елiзабет змiнюється, у другiй частинi вона сама лякає людей сукнею примари, що лiтає по кораблю, i вiдправляє судно, на якому втекла вiд Бекета, на Тортугу. Дочка губернатора вчиться битися, а потiм вчиться зраджувати, але навiть у зрадi Джека Горобця проявляється ϊϊ природа стихiϊ, моря. Вона творить нову легенду, хоча i не знає про це. Елiзабет постiйно доторкається до смертi: проклята команда на "Чорнiй Перлинi", примара, яку вона показує командi торгового судна, - недобрий знак, що потiм обернеться для корабля загибеллю, спроба вiдiбрати батька у смертi на шляху до людського свiту в третiй частинi тощо. Тому нема нiчого дивного, що вона стає дружиною нового Летючого Голландця i новим втiленням моря, що приходить у свiт пiсля зникнення Тiа Дальми. Природу стихiϊ розгледiв в нiй капiтан Сяо Вень, але помилився лише в часi.
   Вiлл Тернер також пов'язаний зi смертю вiд самого початку. Вiн дивом рятується вiд пiратiв, неушкодженим вислизає з пазурiв Девi Джонса, рятується вiд Кракена. Але вiн вбиває iнших героϊв частiше, нiж iншi, вiн не має жалю. Хоча син пiрата керується шляхетною метою - звiльнити батька, Вiлл постiйно зраджує, а на закiнчення третьоϊ частини його погляд стає крижаним, а не закоханим. Можливо, корабель мертвих сам обирає собi капiтана. Вiлл знаходиться мiж добром i злом, поєднуючи ϊх в собi, намагаючись досягти звiльнення батька завдяки зрадi, робить для Бекета вервечку-послання з тiл мертвих iмперських солдатiв. Рукiв'я ножа, що завжди з ним, на якому вiн присягнувся звiльнити бранця проклятого капiтана, - чорне з одного боку i бiле з iншого, як i його власна душа. I найцiкавiше, що Вiлл сам виковує зброю, якою його потiм смертельно поранить Девi Джонс.
   Шпага проходить крiзь весь фiльм. Це символ. Але до кiнця вiн так i не розкритий. Як не розкрите багато що. Наприклад, чому Сяо Вень так ненавидить Джека Горобця? За яких обставин потонула "Чорна Перлина"? Як Джек Горобець став ϊϊ капiтаном? Взагалi, яким було його життя до прибуття в Порт-Роял? Як Бекет спiймав пiратського капiтана i залишив мiтку Ост-Iндськоϊ компанiϊ у пiрата на руцi? Яка вiдмiтина залишилася у самого Бекета в дарунок вiд Джека?
   []
   I таких запитань багато. Про скiльки ще змовчали творцi фiльму, коли просто зобов'язанi були розказати, щоб розкрити конфлiкт!
   Образ Джека Горобця найбiльш цiкавий, якщо розглядати його з точки зору мiфологiϊ. Вiн медiатор мiж свiтом людей i свiтом чарiвництва, вiн людина, але незвичайне його зовсiм не лякає, точнiше, лякає настiльки, наскiльки може загрожувати життю. (Варто згадати, що прослiдковується i зв'язок пiратства з чарiвництвом, бо члени першоϊ Ради пiратiв володiли чарiвною силою, iнакше вони б не змогли полонити дух моря в людському тiлi). Присутнiсть Джека змiнює долi людей, хоча сам вiн, здається, не розвивається. I це дещо входить у протирiччя з мiфом, бо мiф живе саме в розвитку.
   Але, з iншого боку, Джек проходить випробовування, i випробовувань у нього немало. Вiн стоϊть на краю загибелi, а це має змiнювати героя. Горобцi в Грецькiй мiфологiϊ - єдинi птахи, що можуть перелiтати через Стiкс, можливо, саме звiдси iде його прiзвисько. А ковтання морським чудовиськом (Кракеном), подорож в потойбiчний свiт (сховок Девi Джонса) i повернення до свiту людей - типовий мiфологiчний сюжет, необхiдний для iнiцiацiϊ героя. Але, в результатi iнiцiацiϊ, в мiфi герой отримує чарiвну силу або ж новий рiвень розвитку своϊх можливостей i, частково, змiнюється його образ. А саме цього не видно. Джек не лише не стає сильнiшим, вiн слабшає, не може подолати божевiлля, i лише в герцi з Девi Джонсом проявляється його сила, та цей прояв схожий бiльше на випадковiсть, нiж на психологiчний розвиток образу героя.
   Двоϊстiсть третього фiльму, неможливiсть втриматися на неймовiрно високому рiвнi емоцiйноϊ напруги псують все вiдчуття i зводять нанiвець можливiсть змiни реального свiту. Складається враження, що сiрiсть (лорд Бекет) i барвистiсть (Джек Горобець) борються не стiльки на екранi, скiльки в процесi створення фiльму. Окрiм двох назв треба вiдмiтити наявнiсть двох типiв постерiв, випущених до початку показу. Рiзниця в тому, що на одних зображенi героϊ фiльму, що йдуть крiзь туман (цiєϊ сцени в фiльмi нема), а на iнших тло не сiре, а криваво-червоне (цi з'являються вже перед самою прем'єрою).
   Проявляється боротьба двох свiтiв, а точнiше, двох свiтоглядiв, i в самому фiльмi. Дещо штампованi фрази капiтана Барбоси, що надто низько схиляється, як для славного пiратського капiтана, дурнi жарти з пiдгляданням, вiдламуванням пальцiв тощо, яких усiляко намагалися уникати в попереднiх двох частинах, належать сiрому свiту Бекета. Страта на початку картини, битва з "Летючим Голландцем", майже всi сцени з Норiнтоном, Бекетом i Девi Джонсом - тут проявляється мiф, твориться легенда.
   Коли у другiй частинi гине Джек Горобець, свiт тьмянiє. Це дуже гарно видно, якщо дивитися без перерви другу i третю частини. Кольорова гамма фiльму стає чорно-сiрою, хоча була чорно-золотою ("Прокляття "Чорноϊ Перлини") i чорно-зеленою ("Скриня мерця"). I особливо цiкава музика. Головна тема фiльму з'являється лише тодi, коли Джек Горобець знову бачить море i його незабаром звiльнять. До цього звукоряд здебiльшого являє собою або мелодiϊ, що швидко обриваються чи згасають, майже не розвиваючись, або окремi звуки. Свiт стає сiрим i безмовним, тому спiвають пiратка Елiзабет, коли пливе в човнi по Сiнгапуру, i засудженi до страти. На мiй превеликий жаль, так i не було розкрите, чому монети запам'ятовують пiсню засуджених i передають ϊϊ пiратам. I "дев'ять песо" краще дiйсно були б монетами (до речi, Джек носить на банданi саме монету), а не "фiшками" з усiлякого мотлоху (сцену з Радою пiратiв взагалi хочеться перемотати, настiльки вона фальшива i дурна). Тодi б мiфiчнi "дев'ять песо" кардинально вiдрiзнялися б вiд бездушних грошей Ост-Iндськоϊ компанiϊ.
   Але показати протистояння двох свiтiв або не прагнули, або не змогли. З iншого боку, потрiбно було б сказати, хто перемiг. Якщо звертатися до реальноϊ iсторiϊ, то пiрати програли, а Ост-Iндська компанiя стала володаркою морiв. А показати перемогу пiратiв - пiти проти написаного в пiдручниках, бо сюжет розвивається у нашому свiтi, хоч i повному чарiв. Важко вирiшити подiбний конфлiкт гiдно.
   []
   Глядач же, полонений створеним свiтом, чекав на вирiшення конфлiкту, пiдсвiдомо вiрив, що отриманий досвiд допоможе i в реальному життi. А отримав... Отримав обман, персонажiв, якi постiйно зраджують i тасуються, як карти, увесь час брешуть i переходять на бiк ворога без необхiдного психологiчного обгрунтування своϊх вчинкiв. Iнодi просто кортить узяти ножицi i вирiзати деякi сцени, чого не було в попереднiх частинах.
   []
   I одночасно з цим бачимо величнi у своєму трагiзмi лiнiϊ Девi Джонса i Тiа Дальми, Лорда Бекета, на якого дивишся iз завмиранням серця то вiд жаху, а то вiд захоплення, мимоволi схиляючи голову, живого i справжнього Норiнтона. Коли свiт змiнюється, а чарiвництво йде, iнодi лячно, а iнодi боляче, надто впiзнаваємо, надто реально.
   Але зi смертю Бекета чари не повертаються у свiт. Вiдповiдi нема, пiсля перегляду залишається тiльки безсилля i вiдчуття обману, нема сплеску неймовiрноϊ енергiϊ, до якого звик за цi роки, поки виходили попереднi частини циклу. Не хочеться змiнювати реальний свiт i кидати виклик сiростi. А закiнчення настiльки незвичного i захопливого пiратського циклу могло б стати стимулом для такоϊ змiни.
   Чи виннi творцi фiльму, що не змогли гiдно завершити трилогiю? Судячи з усього, вони i самi не знали, що творять нову легенду, вiдроджуючи свiт. Але не хотiлося б, щоб лорд Бекет перемiг, а все "нематерiальне", тобто чарiвне, невидиме, дивовижне, назавжди зникло з нашого реального життя, i залишилися б тiльки вигода, зрада i нагальнi iнтереси, а в кохання i пригоди втiкали б вiд реальностi.
   Що буде з реальним свiтом, вирiшувати тiльки людям. I, можливо, коли свiту доведеться робити вибiр, яким буде майбутнє i чи настане Кiнець Свiту, котрий проявляється в першу чергу в кризi емоцiй, хтось i згадає, що вище за все свобода. I що свобода - це не лише корабель i пiратська шабля, а вiра в себе i перемога над сiрiстю у власному серцi.
  
   []
  
  
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"