І хоча цього року влада в Украϊні більше думає не про державу, яка стала повнолітньою, а про власні чвари, це зовсім не завадило звичайним людям влаштувати собі свято.
Особливо постаралися активісти молодіжноϊ організаціϊ "Спілка Украϊнськоϊ Молоді в Украϊні", започаткувавши в Дніпропетровську традицію розмальовувати себе в честь свята.
Тому на центральній площі міста, недалеко від пам'ятника Леніну, розпочалася акція "Розфарбуй серця у державні кольори.
Перехожі зацікавилися кольоровими малюнками, не зважаючи ні на статус,
...ні на стать,
...ні на вік.
Вік зовсім не мав значення.
Так взагалі дуже небуденно можна відзначити свято разом.
Швидко виявилось, що намалювати на руці тризуб - це стильно.
А якщо додати до тризуба і прапор, то вийде ще крутіше.
Я теж спокусилася.
Та й не лише я. А навіть ті, хто працював неподалік.
Тризуб взагалі був найпопулярнішим малюнком.
Хоча можна було засвідчити свою любов до Украϊни сердечком.
Чи навіть метеликом.
Майже одразу підключилася і місцева преса. І де тільки ті журналісти беруться?..
Щоправда, це зовсім не збентежило ані організаторів акціϊ, ані мешканців міста.
Але на тому сюрпризи не закінчилися. Всі бажаючі могли погортати нове число першого украϊномовного журналу фантастики "Украϊнський Фантастичний Оглядач (УФО)".
Дехто навіть зачитував вголос найбільш цікаві фрагменти.
Здавалося б, що то за нісенітниця - намалювати герб на своϊй руці.
Але це дійство додає людям упевненості у собі.
Або може бути просто цікавим.
Може перетворитися на знак дружби.
Завдяки національним кольорам можна доповнити свій образ.
Будь-який образ.
Бо всі ми різні.
Але разом нас багато.
І лише разом можна створити сонце.
Сонце, яке дарує красу,
...дружбу,
взаєморозуміння.
Іноді здається, що ті, хто називав це свято Днем Незалежності, обрали дещо неправильне слово. Бо назвати цей день варто було днем Свободи. Бо тільки вільні люди можуть усміхатися і творити. І тільки вільна людина може по-справжньому любити, дружити і радіти життю.
І для кожного Украϊна своя.
Можна вбратися у національні кольори.
Або святкувати з родиною.
Або бути самому, та бачити... Чи не майбутнє?
Або разом з мамою гратися у Джеймса Бонда.
Або з усмішкою зазирнути в серце кожному, хто витримає чистий дитячий погляд. І як не повірити таким очам, що ϊм відкрите і прийдешнє, і минуле, і душі людські...