Цього року молодь Днiпропетровщини святкувала День Незалежностi Украϊни у Новобогородицькiй фортецi, яка знаходиться у селищi Шевченкове поблизу обласного центру.
Фортеця була споруджена у 1688 роцi бiля давнього козацького мiста Самарь. Територiя споруди склала 250х300 метрiв, що було значним фортифiкацiйним утворенням того часу. Вже наступного року фортеця вiдiграла важливу роль у Кримському походi. Переходячи з рук в руки, Богородицька фортеця (потiм вiдбудована - Новобогородицька) припинила своє iснування у 1783 роцi за указом царицi Росiйськоϊ iмперiϊ Катерини II-оϊ, так само як i всi фортецi у Новоросiϊ пiсля лiквiдацiϊ Запорiзькоϊ Сiчi.
Зараз вiд фортецi зосталися тiльки деякi мури, але вiдчуття свободи козацькоϊ вольницi залишається.
Певно, саме тому це мiсце й обрала молодь для проведення патрiотично-спортивноϊ гри "Є - QUEST".
Органiзатори попiклувалися про транспорт для всiх бажаючих. I таких врештi-решт назбиралося кiлька сотень.
А в облаштованому таборi на нас вже чекали завдання i рiзноманiтнi цiкавинки.
Дехто одразу вирiшив прикрасити себе мальованими квiтами,
Та й кому не хочеться вiдчути себе справжнiм гетьманом?
Або козацьким отаманом?
Тим бiльше, що козаки на святi були справжнi - з Кодацькоϊ паланки Вiйська Запорозького низового.
Невдовзi розпочалася козацька руханка.
Насправдi, справа доволi складна. Багато хто з нас, дiтей, яких виховують комп'ютери, боявся, що може щось собi зламати.
Але хлопцi, якi професiйно займаються бойовим гопаком, запевнили нас, що все буде добре. Та й взагалi, iнакше ми просто впадемо посеред шляху i не пройдемо всiх випробовувань. I, як показала практика, вони мали рацiю.
Закiнчилася козацька руханка одним з найскладнiших завдань: усi присутнi на руханцi мали присiдати i вставати одночасно за заздалегiдь обумовленою схемою. Якщо ж хтось один помилявся, треба було починати все з початку.
Вийшло далеко не з першого разу.
Але таке завдання насправдi спонукало незнайомих людей познайомитись, об'єднатися в групи i знайти однодумцiв.
Органiзатори швиденько скористалися ситуацiєю i запросили учасникiв гуртуватися в команди. На радощах новi знайомi записалися в команди, весело радячись, що ж за випробовування для них пiдготували. Та, як виявилось, органiзатори недарма так хитро посмiхалися.
Поки тривав запис, учасники надибали протягнену мiж деревами мотузку i почали вчитися ходити по канату.
Старшi допомагали всiм охочим дiйти до кiнця. Потiм вмiння тримати рiвновагу, а особливо наполегливiсть у досягненнi мети i дружня пiдтримка ще й як знадобилися пiд час змагань.
Тi, хто "вижив" пiсля руханки, як жартувала молодь, мiг на додачу трошки зайнятися розминкою з йоги. Й охочих набралося чимало.
Щоправда, дехто надав перевагу йозi на своєму килимку. I це аж нiяк не вплинуло на настрiй.
I ось прийшов час розподiлу учасникiв по командах. От тут i виявилось, що "пiдступнi" органiзатори сформували команди так, щоб у них було якомога бiльше ще незнайомих людей.
Команди усiляко пiднiмали свiй бойовий дух i радiли святу.
Пiвтори години ми мандрували по берегу Самари, шукали жовто-блакитнi прапорцi, вiдповiдали на складнi запитання, що стосувалися iсторiϊ, географiϊ та культури, виконували рiзноманiтнi завдання.
Але найцiкавiшими виявились козацькi змагання.
Ми - степняки. Й, оскiльки я сама з козацького роду, то не могла втриматися, i з новою знайомою ми влаштували справжнiй бiй на шаблях.
Перемогла, звiсно, дружба.
А тим часом молодь смакувала обiдом i розважалася.
Дiвчата робили зачiски
...i просто неймовiрнi розмальовки.
Дехто знайомився з природою
...i залицявся до симпатичних дiвчат, даруючи живi брошки.
Особливо завзятi влаштували змагання на канатi.
Були i танцi пiд сучасну украϊнську музику.
Коли спека пiшла на спад, а всi охочi придбали вишиванки, скуштували смачних украϊнських страв, приготованих пiд вiдкритим небом, i значна частина учасникiв команд повернулася з рiчки, молодь почала збиратися для оголошення переможцiв. Хоча, як справедливо ще на початку вiдмiтили органiзатори, переможених не було, бо приϊхати сюди, познайомитись зi стiлькома однодумцями i просто покинути крiсло перед монiтором комп'ютера - вже неабияка перемога.
Талановита молодь областi розважала нас танцями
...i спiвом.
У молодоϊ зiрки одразу з'явилися фани.
Не пасли заднiх i найменшi учасники свята, змагаючись за подарунки,
...i просто вболiваючи
...чи бажаючи приєднатися до однолiткiв.
Настав довгоочiкуваний час нагородження. Моя команда зайняла друге мiсце, але була найуважнiша i назбирала найбiльше прапорцiв.
Ми знайомилися i дiлилися досвiдом своϊх перемог, розмовляли про сучаснiсть та iсторiю, iнодi втiлюючи ϊϊ в собi.
Дехто згадав, що козацькi стяги, як i прапори Центральноϊ Ради, були жовто-блакитнi. I це спричинило нову хвилю розмов та обмiну контактами.
Непомiтно промайнув час. А ввечерi, коли ми повернулися до Днiпропетровська, то приєдналися до флеш-мобу на набережнiй Днiпра.
Ми склали державний прапор (щоправда, поки не жовто-блакитний, а синьо-жовтий), проспiвали гiмн i розiйшлися, як це заведено у флеш-мобi, щоб невдовзi обов'язково зустрiтися, бо всi ми однодумцi, i всi ми, що зiбралися на березi Самари, а тодi на схилах Днiпра, - щирi дiти нашоϊ молодоϊ краϊни.