Цього року молодь Дніпропетровщини святкувала День Незалежності Украϊни у Новобогородицькій фортеці, яка знаходиться у селищі Шевченкове поблизу обласного центру.
Фортеця була споруджена у 1688 році біля давнього козацького міста Самарь. Територія споруди склала 250х300 метрів, що було значним фортифікаційним утворенням того часу. Вже наступного року фортеця відіграла важливу роль у Кримському поході. Переходячи з рук в руки, Богородицька фортеця (потім відбудована - Новобогородицька) припинила своє існування у 1783 році за указом цариці Російськоϊ імперіϊ Катерини ІІ-оϊ, так само як і всі фортеці у Новоросіϊ після ліквідаціϊ Запорізькоϊ Січі.
Зараз від фортеці зосталися тільки деякі мури, але відчуття свободи козацькоϊ вольниці залишається.
Певно, саме тому це місце й обрала молодь для проведення патріотично-спортивноϊ гри "Є - QUEST".
Організатори попіклувалися про транспорт для всіх бажаючих. І таких врешті-решт назбиралося кілька сотень.
А в облаштованому таборі на нас вже чекали завдання і різноманітні цікавинки.
Дехто одразу вирішив прикрасити себе мальованими квітами,
а дехто почав обирати для себе подарунки.
Особливою популярністю користувався національний одяг.
Причому вік ніякого значення не мав.
Та й кому не хочеться відчути себе справжнім гетьманом?
Або козацьким отаманом?
Тим більше, що козаки на святі були справжні - з Кодацькоϊ паланки Війська Запорозького низового.
Невдовзі розпочалася козацька руханка.
Насправді, справа доволі складна. Багато хто з нас, дітей, яких виховують комп'ютери, боявся, що може щось собі зламати.
Але хлопці, які професійно займаються бойовим гопаком, запевнили нас, що все буде добре. Та й взагалі, інакше ми просто впадемо посеред шляху і не пройдемо всіх випробовувань. І, як показала практика, вони мали рацію.
Закінчилася козацька руханка одним з найскладніших завдань: усі присутні на руханці мали присідати і вставати одночасно за заздалегідь обумовленою схемою. Якщо ж хтось один помилявся, треба було починати все з початку.
Вийшло далеко не з першого разу.
Але таке завдання насправді спонукало незнайомих людей познайомитись, об'єднатися в групи і знайти однодумців.
Організатори швиденько скористалися ситуацією і запросили учасників гуртуватися в команди. На радощах нові знайомі записалися в команди, весело радячись, що ж за випробовування для них підготували. Та, як виявилось, організатори недарма так хитро посміхалися.
Поки тривав запис, учасники надибали протягнену між деревами мотузку і почали вчитися ходити по канату.
Старші допомагали всім охочим дійти до кінця. Потім вміння тримати рівновагу, а особливо наполегливість у досягненні мети і дружня підтримка ще й як знадобилися під час змагань.
Ті, хто "вижив" після руханки, як жартувала молодь, міг на додачу трошки зайнятися розминкою з йоги. Й охочих набралося чимало.
Щоправда, дехто надав перевагу йозі на своєму килимку. І це аж ніяк не вплинуло на настрій.
І ось прийшов час розподілу учасників по командах. От тут і виявилось, що "підступні" організатори сформували команди так, щоб у них було якомога більше ще незнайомих людей.
Команди усіляко піднімали свій бойовий дух і раділи святу.
Півтори години ми мандрували по берегу Самари, шукали жовто-блакитні прапорці, відповідали на складні запитання, що стосувалися історіϊ, географіϊ та культури, виконували різноманітні завдання.
Але найцікавішими виявились козацькі змагання.
Ми - степняки. Й, оскільки я сама з козацького роду, то не могла втриматися, і з новою знайомою ми влаштували справжній бій на шаблях.
Перемогла, звісно, дружба.
А тим часом молодь смакувала обідом і розважалася.
Дівчата робили зачіски
...і просто неймовірні розмальовки.
Дехто знайомився з природою
...і залицявся до симпатичних дівчат, даруючи живі брошки.
Особливо завзяті влаштували змагання на канаті.
Були і танці під сучасну украϊнську музику.
Коли спека пішла на спад, а всі охочі придбали вишиванки, скуштували смачних украϊнських страв, приготованих під відкритим небом, і значна частина учасників команд повернулася з річки, молодь почала збиратися для оголошення переможців. Хоча, як справедливо ще на початку відмітили організатори, переможених не було, бо приϊхати сюди, познайомитись зі стількома однодумцями і просто покинути крісло перед монітором комп'ютера - вже неабияка перемога.
Талановита молодь області розважала нас танцями
...і співом.
У молодоϊ зірки одразу з'явилися фани.
Не пасли задніх і найменші учасники свята, змагаючись за подарунки,
...і просто вболіваючи
...чи бажаючи приєднатися до однолітків.
Настав довгоочікуваний час нагородження. Моя команда зайняла друге місце, але була найуважніша і назбирала найбільше прапорців.
Ми знайомилися і ділилися досвідом своϊх перемог, розмовляли про сучасність та історію, іноді втілюючи ϊϊ в собі.
Дехто згадав, що козацькі стяги, як і прапори Центральноϊ Ради, були жовто-блакитні. І це спричинило нову хвилю розмов та обміну контактами.
Непомітно промайнув час. А ввечері, коли ми повернулися до Дніпропетровська, то приєдналися до флеш-мобу на набережній Дніпра.
Ми склали державний прапор (щоправда, поки не жовто-блакитний, а синьо-жовтий), проспівали гімн і розійшлися, як це заведено у флеш-мобі, щоб невдовзі обов'язково зустрітися, бо всі ми однодумці, і всі ми, що зібралися на березі Самари, а тоді на схилах Дніпра, - щирі діти нашоϊ молодоϊ краϊни.