К украинскому тексту

Пройдя на днях по ссылке заглянувшего на сайт гостя, попал на страницы ЖЖ "Львів". Девизом хозяина является "Львів - це супер!", а журналу скоро два года. Интереснейшее место!

В тот день обсуждалась статья "Битва за Львів лише починається", на которую и я у себя обратил внимание, что не осталось незамеченным участниками дискуссии. Приятно, но я не об этом. Обратил внимание на реплику одного из дискутантов: "Найкращий! Але занедбаний трошки. Треба краще поводитися з найкращим! Культурна столиця України, все ж...".

Я там впервые, участников не знаю, возможно, у этого человека именно такая манера иронизировать? Непохоже. Тем более, мне хорошо известно, что это заблуждение в нашем городе весьма распространено.

У нас есть проблемы с культурой, но пока что не замечено трудностей со столицей. Ей был и остается Киев, являющий средоточием политической, экономической и культурной жизни страны, извините за чеканные формулировки в стиле журналиста районной многотиражки. Выражение "Львов - культурная столица" чем-то сродни напыщенной фразе "Львов - маленький Париж", которая простительна жителю отдаленного сельского района области, да и то лишь такому, которому сильно не хватает знаний и о Париже, и о Львове. Львову пока что не требуется быть ни Парижем, ни столицей. "Я - львовянин" - звучит в нашей стране вполне достойно.

Говоря о совсем других вещах, Андрон Кончаловский когда-то в телеинтервью заметил: "Между утверждением "Бог есть!" и утверждением "Бога нет!" простирается огромная нравственно-философская дистанция, и на каком именно отрезке этой дистанции находится конкретный человек, определить подчас трудно даже ему самому". Цитирую по памяти спустя много лет, но за смысл ручаюсь.

Так вот, между тезисами "Львів - це супер" и "Львів - культурна столиця України" простирается не просто дистанция, а какой-то космос. Возможно, это сказано разными людьми - в нашем случае это непринципиально. И если за первые слова я голосую двумя руками, то против вторых хочется осторожно возразить.

Но давайте по порядку. Имеющие в последние годы хождение весьма сомнительные слова "суперовість" или "суперовость" пусть обсуждают филологи. Однако, если понимать "Львів - це супер!", как признание Львова городом с необыкновенно интересной историей, с имевшейся в прошлом уникальной мультикультуральностью, и, естественно, замечательной старинной и старой архитектурой - это все должно восприниматься априори. Доказательств не требуется в связи с абсолютной очевидностью фактов.

А вот столичность.... Несколько лет назад увидела свет забавная "Концепція розвитку міста Львова", к созданию которой имел некоторое отношение один из нынешних кандидатов в наши меры. (Его достоинства, с качеством "репы" включительно, едко описаны на одной из ближайших страниц того же ЖЖ). В этой "Концепции" тоже сюсюкали про "метрополійність" Львова.

Мы живем не в культурной столице, мы, к великому сожалению, обитаем в культурной дыре. И пока не осознаем этого факта вслух, так и будем уныло повторять: "Это наша родина, сынок!".

Львов и в советские-то времена отличался особым "держимордством" в культурной сфере, о чем автор знает не понаслышке - самому пришлось "подержимордствовать" в свое время. "Тащить и не пущать!", "Лучше перебдеть, чем недобдеть!" - лозунги партаппаратчиков тех времен. Но если "культура" была лояльна к советской власти, она функционировала бедновато, но вполне исправно.

После 1991 года произошел обвал и теперь о многих совдеповских стандартах можно только мечтать.

В начале 70-х я работал во Львовском книготорге. Если планируемая издательством к выпуску книга не набирала в темпланах (бланках предварительных заказов, заполняемых книжниками-товароведами 25 областных книготоргов) тысячи экземпляров, автору предлагали издать ее на ротапринте. Бывало, что во Львов приезжал сотрудник издательства и уговаривал товароведа - закажите больше, книга хорошая, я рукопись читал.... И Львов заказывал 2-3 тысячи экземпляров. И продавал! Больше, чем вся остальная Украина! По настоящему хорошей книги могли продать и десятки тысяч, хотя столько нам не давали. Речь идет, разумеется, о украинских книгах.

В прошлом году генеральный директор знаменитой львовской литературной агенции в частном разговоре сообщил мне, что 2 тыс. экземпляров - это бестселлер в Украине! Бестселлер, извините, ... твою мать! Недавно старая знакомая рассказывала - издала книгу - 400 экземпляров, получила свои 2 (два!) авторских, за свои деньги докупала, чтобы в библиотеку Стефаника (!) занести. Фамилию не называю - не уполномочен, а уже не первая написанная ей книга хоть и не относится к "красному письменству", но имеет непосредственное отношение к истории нашего Львова.

Украинская книга в принципе утратила свое функциональное назначение, задуманное гутенбергами и федоровыми - быть массовым и легкодоступным источником этических и эстетических ценностей и превратилась в сувенирные изделия тусовки, именующей себя украинским литературным процессом. Столица этой тусовки, как известно, не во Львове.

Львов и кинематограф - давайте лучше помолчим. Львов и телевидение - желающие могут посмотреть 12 канал. Львов и театр - подойдите к зданию театра, который в те, неправильные времена назывался Украинским драматическим академическим ордена Трудового Красного знамени театром им. Марии Заньковецкой и гляньте на эти осыпающиеся стены с трещинами - похоже ли это здание на знаменитый театр культурной столицы? Если бы не Я.Федоришин с его театральными фестивалями, о нас бы вообще уже все забыли.

Этот перечень дыр можно продолжать до бесконечности. Поверьте, у меня хватит примеров. Нужно ли? Так почему же мы культурная столица? Ах, да, мы же лучше всей Украины знаем народные традиции и обычаи, а также не забыли родной язык! Кроме того, мы националисты, а культурной столицей нации может быть только столица националистов. Если автор выражения "Культурна столиця України, все ж..." имел в виду именно это, то желание дискутировать пропадает - блажен, кто верует....

Позволю себе только несколько замечаний по поводу языка. В сегодняшней Украине человек, не владеющий украинским языком, независимо от региона проживания, вряд ли может претендовать на определение "образованный". В разные времена это по очереди понимали Кучма, потом Янукович, а сегодня об этом догадывается Кличко. Слава Богу! Но надо быть уж очень ортодоксальным патриотом, чтобы не видеть - незнание русского языка абсолютно зеркально тоже отражает недообразованность индивидуума. Таковы реалии нашей истории и "сьогодення" (Я не виноват - ну нет аналогичного емкого слова в русском языке!). Полтора десятилетия борьбы за возрождение, ликвидация преподавания русского в школах сделали свое дело - галицкая молодежь говорить по-русски не умеет, да и понимает разве что тексты песен тату, виагр, руки вверх и тюремного репертуара, который у нас по недомыслию называют почему-то "шансон". Сбылась мечта:

- Англійську знаєш?

- Нє...

- Польську знаєш?

- Нє...

- Російську знаєш?

- Не...

- А яку, курва мать, знаєш?

- Українську, тільки пишу з помилками...

Кроме того, ни для кого не секрет, что главным фактором, определяющим столь непривычное в Украине знание львовянами языка и традиций объясняется, в частности, огромным удельным весом горожан в первом поколении. Отсюда и характерная львовская ментальность - безупречное владение народной культурой при некотором дефиците общей. Именно здесь можно поискать истоки нашей ксенофобии, антисемитизма и массового увлечения идеологическими доктринами начала прошлого века.
            В максимально брутальной форме на эту тему резко высказался Владимир Ешкилев: "В наших забыченых "рогополисах" никаких [культуральных] взрывов не будет. Здесь лишь бычвота." - предусмотрительно вложив их в уста "юной леди"  - что с нее взять?  После чего изящно завершил свое печальное эссе легкомысленной эротической вставкой. Писатель!
            (О источниках свирепствующих в России ксенофобии и антисемитизме - отдельный разговор)

Здесь и сейчас я не говорю о всех львовянах - чрезмерные обобщения неуместны, тем более, что в городе живет хоть и небольшое, но принципиально важное количество львовян-украинцев, чьи предки сотнями лет ходили по этим улицам.

Украина - многонациональная страна, и вряд ли Львов, стремительно скатывающийся к мононациональности, в обозримом будущем сможет занять место культурной столицы нашего государства. Увы. Хотя хотелось бы!

Львів - культурна столиця України?

Пройшовши днями по лінку гостя, який заглянув на сайт, потрапив на сторінки ЖЖ "Львів". Девізом господаря є "Львів - це супер!", а журналу скоро буде два роки. Цікаве місце!

Того дня обговорювалася стаття "Битва за Львів лише починається", на яку і я у себе звернув увагу, що не залишилося непоміченим учасниками дискусії. Приємно, але я не про це. Звернув увагу на репліку одного з дискутантів: "Найкращий! Але занедбаний трошки. Треба краще поводитися з найкращим! Культурна столиця України, все ж...".

Я там вперше, учасників не знаю, можливо, у цієї людини саме така манера іронізувати? Несхоже. Тим більше, мені добре відомо, що це помилка в нашому місті вельми поширена.

У нас є проблеми з культурою, але поки що не відмічено труднощів із столицею. Нею був і залишається Київ, що є осереддям політичного, економічного і культурного життя країни, вибачте за карбовані формулювання в стилі журналіста районної багатотиражки. Вираз "Львів - культурна столиця" чимось схожий на пихату фразу "Львів - маленький Париж", яку можна вибачити жителеві віддаленого сільського району області, та і то лише такому, якому сильно не вистачає знань і про Париж, і про Львів. Львову поки що не потрібно бути ні Парижем, ні столицею. "Я - львів'янин" - звучить в нашій країні цілком гідно.

Кажучи про зовсім інші речі, Андрон Кончаловській колись в телеінтерв'ю відмітив: "Між твердженням "Бог є!" і твердженням "Бога немає!" тягнеться величезна етично-філософська дистанція, і на якому саме відрізку цієї дистанції знаходиться конкретна людина, визначити часом важко навіть їй самій". Цитую по пам'яті через багато років, але за сенс ручаюся.

Так от, між тезами "Львів - це супер" і "Львів - культурна столиця України" тягнеться не просто дистанція, а якийсь космос. Можливо, це сказано різними людьми - в нашому випадку це непринципово. І якщо за перші слова я голосую двома руками, то проти других хочеться обережно заперечити.

Але давайте по порядку. Популярні останніми роками дуже сумнівні слова "суперовість" або "суперовость" хай обговорюють філологи. Проте, якщо розуміти "Львів - це супер!", як визнання Львова містом з незвичайно цікавою історією, містом з унікальною у минулому мультикультуральністю, і, природно, чудовою старовинною і старою архітектурою - це все повинно сприйматися апріорі. Доказів не вимагається у зв'язку з абсолютною очевидністю фактів.

А ось столичність.... Кілька років тому побачила світ забавна "Концепція розвитку міста Львова", до створення якої мав деяке відношення один з нинішніх кандидатів в наші мери. (Його достоїнства, з якістю "рєпи" включно, їдко описані на одній з найближчих сторінок того ж ЖЖ). У цій "Концепції" теж сюсюкали про "метрополійність" Львова.

Ми живемо не в культурній столиці, ми, на превеликій жаль, мешкаємо в культурній дірі. І поки не усвідомимо цього факту вголос, так і понуро повторюватимемо: "Це наша батьківщина, синку!".

Львів і в радянські-то часи відрізнявся особливим "держимордством" в культурній сфері, про що автор знає не з чуток - самому довелося "подержимордствувати" свого часу. "Тащить и не пущать!", "Лучше перебдеть, чем недобдеть!" - гасла партаппаратчиків тих часів. Але якщо "культура" була лояльна до радянської влади, вона функціонувала біднувато, але цілком справно.

Після 1991 року відбувся обвал і тепер про багато совдепівських стандартів можна тільки мріяти.

На початку 70-х я працював у Львівському книготорзі. Якщо планована видавництвом до випуску книга не набирала в темпланах (бланках попередніх замовлень, що заповнювалися книжниками-товарознавцями 25 обласних книготоргів) тисячі екземплярів, авторові пропонували видати її на ротапринті. Бувало, що до Львова приїжджав співробітник видавництва і умовляв товарознавця - замовте більше, книга хороша, я рукопис читав.... І Львів замовляв 2-3 тисячі екземплярів. І продавав! Більше, ніж решта всієї України! По справжньому хорошої книги могли продати і десятки тисяч, хоча стільки нам не давали. Йдеться, зрозуміло, про українські книги.

Минулого року генеральний директор знаменитої львівської літературної агенції в приватній розмові повідомив мені, що 2 тис. екземплярів - це бестселер в Україні! Бестселер, пробачте, ... твою мать! Недавно стара знайома розповідала - видала книгу - 400 екземплярів, отримала свої 2 (два!) авторських, за свої гроші докуповувала, щоб в бібліотеку Стефаника (!) занести. Прізвище не називаю - не уповноважений, а вже не перша написана нею книга хоч і не відноситься до "красного письменства", але має безпосереднє відношення до історії нашого Львова.

Українська книга в принципі втратила своє функціональне призначення, задумане гутенбергами і федоровими - бути масовим і досяжним джерелом етичних і естетичних цінностей і перетворилася на сувенірні вироби тусовки, що іменує себе українським літературним процесом. Столиця цієї тусовки, як відомо, не у Львові.

Львів і кінематограф - давайте краще помовчимо. Львів і телебачення - охочі можуть подивитися 12 канал. Львів і театр - підійдіть до будівлі театру, який в ті, неправильні часи називався Українським драматичним академічним ордена Трудового Червоного прапора театром ім. Марії Заньковецької і гляньте на ці стіни, що обсипаються, з тріщинами - чи схожа ця будівля на знаменитий театр культурної столиці? Коли б не Я.Федоришин з його театральними фестивалями, про нас би взагалі вже всі забули.

Цей перелік дірок можна продовжувати до безкінечності. Повірте, у мене вистачить прикладів. Чи потрібно? Так чому ж ми культурна столиця? Ах, так, ми ж краще за всю Україну знаємо народні традиції і звичаї, а також не забули рідну мову! Крім того, ми націоналісти, а культурною столицею нації може бути тільки столиця націоналістів. Якщо автор виразу "Культурна столиця України, все ж..." мав на увазі власне це, то бажання дискутувати пропадає - блаженний, хто вірує....

Дозволю собі тільки декілька зауважень з приводу мови. У сьогоднішній Україні людина, яка не володіє українською мовою, незалежно від регіону проживання, навряд чи може претендувати на визначення "освічена". У різні часи це по черзі розуміли Кучма, потім Янукович, а сьогодні про це здогадується Кличко. Слава Богу! Але треба бути вже дуже ортодоксальним патріотом, щоб не бачити - незнання російської мови абсолютно дзеркально теж відображає недоосвіченість індивідуума. Такі реалії нашої історії і сьогодення! Півтора десятиліття боротьби за відродження, ліквідація викладання російської в школах зробили свою справу - галицька молодь говорити по-російськи не уміє, та і розуміє хіба що тексти пісень тату, віагр, руки вверх і тюремного репертуару, який у нас по недомислу називають чомусь "шансон". Збулася мрія:

- Англійську знаєш?

- Нє...

- Польську знаєш?

- Нє...

- Російську знаєш?

- Нє...

- А яку, курва мать, знаєш?

- Українську, тільки пишу з помилками.

Крім того, ні для кого не секрет, що головним чинником, який визначає таке незвичне в Україні знання львів'янами мови і традицій пояснюється, зокрема, величезною питомою вагою городян в першому поколінні. Звідси і характерна львівська ментальність - бездоганне володіння народною культурою при деякому дефіциті загальної. Саме тут можна пошукати витоки нашої ксенофобії, антисемітизму і масового захоплення ідеологічними доктринами початку минулого століття.

У максимально брутальній формі на цю тему різко висловився Володимир Єшкілев: "В наших забичених "рогополісах" ніяких [культурницьких] вибухів не буде. Тут лише бичвота." - передбачливо вклавши їх у вуста "юної леді" - що з неї візьмеш? Після чого витончено завершив своє сумне ессе (свій сумний есей?) легковажною еротичною вставкою. Письменник!

 (Про джерела ксенофобії і антисемітизму, що лютують в Росії - окрема розмова)

Тут і зараз я не говорю про всіх львів'ян - надмірні узагальнення недоречні, тим паче, що в місті живе хоч і невелика, але принципово важлива кількість львів'ян-українців, чиї предки сотнями років ходили по цих вулицях.

Україна - багатонаціональна країна, і навряд чи Львів, що стрімко скачується до мононаціональності, в осяжному майбутньому зможе зайняти місце культурної столиці нашої держави. На жаль. Хоча б хотілося!