Хохулин Александр Васильевич: другие произведения.

В поисках денег и врагов

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Создай свою аудиокнигу за 3 000 р и заработай на ней
📕 Книги и стихи Surgebook на Android
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Украинская культура в поисках денег и врагов

МЫ - МАНКУРТЫ
Львівська газета

Александр Хохулин

В поисках денег и врагов



До українського тексту
        Кажется, году в 70 прошлого века на свадьбу моего друга приехали во Львов родственники из Казани. Мне запомнилось, как приехавший из столицы Татарии паренек, подбирая аккорды на гитаре, нещадно фальшивя и коверкая слова пытался разучить по-украински "Червону руту" - тогдашний шлягер Софии Ротару. В конце концов ему это удалось и он был счастлив. Думаю, только за это София Михайловна заслуживает бронзового памятника - дай ей Бог сто лет жизни.
     Другой пример, ставший уже классическим: переводные публикации в журнале "Всесвіт" приблизительно такой же давности. Эти украинские тексты читались тогда всеми, в том числе и теми, кто с трудом мог связать по-украински несколько слов. Блестящие примеры достойной пропаганды украинского языка. К сожалению, примеров не так уж много и относятся они к довольно давним временам. Из более свежих можно упомянуть разве что приведенные в очень взвешенной статье Игоря Манка в "Зеркале Недели" эпизоды, когда молодежь на востоке Украины с удовольствием слушает Братьев Гадюкиных и замечательного Олега Скрипку.
    Опубликованные недавно "Львовской Газетой" статья В.Витковского "Не за тією адресою" (19.08.05) и письмо О.Романива "Хто заплатить за духовний Чорнобиль України?" (01.09.05) посвящены проблеме функционирования в стране украинского языка и представляют две диаметрально противоположные точки зрения.
      В.Витковский, обращаясь к интеллигенции, ставит перед ней ряд довольно  острых вопросов, прагматично оперируя при этом общепринятыми ценностями либерального общества, к построению которого мы так стремимся. О.Романив, посвятив добрую треть письма стереотипным оправданиям - "епоха етноциду", "ознаки геноциду", "руйнація етносистеми", знову "голодомор-геноцид", "асиміляційний лінгвоцид" (это все только из одного предложения), призывает государство выделить средства и создать украиноязычные привлекательные общеукраинские газеты, журналы, телесериалы, кинофильмы, развлекательные и познавательные программы.
     Уж скоро пятнадцать лет, как нет советской власти, а мы все тайно или явно мечтаем: соберет наш Президент Политбюро или Центральный Комитет и издаст Постановление "О дальнейшем развитии и укреплении украинского языка в свете решений последних выборов". Выделят деньги из державной казны, разошлют спецпочтой по обкомам и райкомам ценные указания и все враз заговорят по-украински. А кто не заговорит - тому выговор с занесением в учетную карточку! Маженя шьчентей глови - мечтания отрубленной головы, как говорят наша соседи-поляки.
     Да и от каких державных мужей и институций мы ждем столь обильных благ? От вице-премьера по гуманитарным вопросам? От полунищего министерства культуры с президентской кумой во главе? Или от вновь назначенного вместо И.Дзюбы Председателя Комитета по Шевченковским премиям Р.Лубкивского, которого автор в свое время не раз встречал в райкомовских коридорах?
      Мы живем в жесткое время, когда никто никому ничего "за так" не дает и давать не будет. Не знаю, к какой возрастной группе относится уважаемый господин Романив, но автор, являясь довольно старшим человеком, еще помнит те времена, когда в большинстве районов Львова украинского языка практически не было. Для того, чтобы он стал господствующим языком в нашем городе, понадобилось полвека и провозглашение Украиной независимости. И, как я уже упоминал в одной публикации, подавляющее большинство русского населения Львова, к которому я отношусь, достаточно безболезненно перешло на украинский язык.
     Так что язык не только терпел поражения, но и одерживал убедительные победы. Решение языковых проблем - сложный и зачастую длительный процесс. В конце концов всем известно, что в течение нескольких веков украинский язык развивался в условиях беспрестанного давления и запретов и, как видим - ничего, живой и здравстует.
      Откровенно говоря, уже надоели бесконечные ссылки самых разных авторов на примеры чехов, прибалтов, или швейцарцев и жителей Канады. Нам не удастся воспроизвести ничей опыт, хотя бы потому, что мы живем не в Швейцарии или Квебеке, а в Украине, у которой есть своя уникальная история, свои традиции и, к сожалению, свои проблемы, в том числе и языковые.
     Уже довольно много лет автор выступает противником законодательного введения в Украине второго государственного языка. Однако, коль уж мы так хотели жить в стране с рыночной экономикой, надо понимать, что культурный продукт - это тоже товар, который должен блыть качественным. Иначе его не будут покупать и никакие указы и декреты не заставят людей лезть в карман.
     Когда "Океан Ельзи" был в зените славы, их с удовольствием принимали в России и, представьте себе - понимали. Позволю себе мелкое подхалимство - начала "Львівська Газета" представлять на своих страницах место нетрадиционным для Галичины точкам зрения, путь и не чаще одного-двух раз в месяц - приобрела русских читателей, хотя она печатается, как известно, на одном языке.
     Надо смотреть правде в глаза: сегодня в Украине не существует массовой украинской литературы и массового читателя. (В отсутствие массовой элитарную правильнее было бы называть "тусовкой". хотя это очень оскорбительно прозвучит для многих талантливых украинских литераторов). Не существует кинематографа и массового зрителя. Что в этих двух примерах поставить причиной, а что следствием, пусть решают специалисты.  
     Государство может и должно создать условия, которые заставят богачей потрясти кошельками на нужды культуры, но как заставить украинского режиссера снять талантливый фильм, а не очередную "бодягу" - мне неведомо. (О победе в Каннах украинского документального фильма знаю, прошу не напоминать). Кстати, на наиболее скандальные провалы украинского кинематографа были затрачены миллионы государственных гривен.
      Еще большее количество миллионов ушло на возведение в столицах откровенных новоделов, которые тут же стараниями "високопосадовців" объявлялись "национальными святынями", активно муссируется более чем сомнительная и очень дорогая идея "украинского Эрмитажа", в то время, как в существующих национальных сокровищницах падают потолки.
      Годами обсуждалась тема введения нового-старого правописания. В ход шли разнообразные высоконаучные аргументы, но почему-то забывался общегражданскиий аспект - будет ли новое правописание содействовать объединению или разъединению нашей страны.
     К сожалению, я, так же, как и В.Витковский, могу поставить больше вопросов, чем дать ответов. Дискуссия про украинский язык жизненно важна для нашего общества и, думаю, будет продолжаться еще немало лет.
     И в завершение. Ближние и далекие соседи всегда будут отстаивать свои интересы. Так было и так будет. Надо уметь защищать собственные.
     Объяснения "негараздив" коварством внешних врагов является нашей многовековой национальной традицией. Особо приятно, что традиция любима народом. Более того, она однозначно справедлива и правдива. Только непродуктивна.
      Отыскать врага в самом себе намного сложнее, но настолько же полезнее для судеб украинской культуры и украинского языка.

Олександр Хохулін

У пошуках грошей і ворогів

К русскому тексту


      Здається, десь на початку 70-х минулого століття на весілля мого друга прибули до Львова родичі з Казані. Мені запам'яталося, як хлопчина, що приїхав із татарської столиці, підбираючи акорди на гітарі, нещадно фальшивлячи і перекручуючи слова, намагався вивчити по-українськи "Червону руту" - тодішній шлягер Софії Ротару. Врешті-решт йому це вдалося і він був щасливий. Думаю, тільки за це Софія Михайлівна заслуговує бронзового пам'ятника - дай їй Бог сто років життя.
      Інший приклад, що став вже класичним: перевідні публікації в журналі "Всесвіт" приблизно такої ж давності. Ці українські тексти читалися тоді всіма, у тому числі і тими, хто насилу міг зв'язати по-українськи декілька слів. Блискучі приклади гідної пропаганди української мови. На жаль, прикладів не так вже багато і відносяться вони до досить давніх часів. З свіжіших можна згадати наведені в дуже зваженій статті Ігоря Манка "Непросвічена" двомовність" в "Дзеркалі Тижня" епізоди, коли молодь на сході України із задоволенням слухає Братів Гадюкиних і чудового Олега Скрипку.
     Опубліковані "Львівською Газетою" стаття В.Вітковського "Не за тією адресою" (19.08.05) і лист О.Романіва "Хто заплатить за духовний Чорнобиль України?" (01.09.05) присвячені проблемі функціонування української мови і представляють дві діаметрально протилежні точки зору.
      В.Вітковській, звертаючись до інтелігенції, ставить перед нею ряд досить   гострих питань, прагматично оперуючи при цьому загальноприйнятими цінностями ліберального суспільства, до побудови якого ми так прагнемо. О.Романів, присвятивши добру третину листа ритуальним виправданням - "епоха етноциду", "ознаки геноциду", "руйнація етносистеми", знову "голодомор-геноцид", "асиміляційний лінгвоцид" (це все насмикано тільки з одного речення), закликає державу виділити гроші і створити україномовні привабливі загальноукраїнські газети, журнали, телесеріали, кінофільми, розважальні і пізнавальні програми.
       Вже скоро п'ятнадцять років, як немає радянської влади, а ми все таємно або явно мріємо: збере наш Президент Політбюро або Центральний Комітет і видасть Постанову "Про завдання по подальшому розвитку і зміцненню української мови у світлі рішень останніх виборів". Відріжуть шмат держбюджету, розішлють спецпоштою по обкомах і райкомах цінні вказівки і всі враз заговорять по-українськи. А хто не заговорить - тому догана із занесенням в облікову картку! Маженя шьчентей глови - мрії відрубаної голови, як говорять наша сусіди-поляки.
      Та й від яких державних мужів та інституцій ми чекаємо таких рясних благ? Від віце-прем'єра з гуманітарних питань? Від напівзлиденного міністерства культури з президентською кумою на чолі? Або від новопризначеного замість І.Дзюби Голови Комітету з Шевченківських премій Р.Лубківського? Останнього автор не раз зустрічав в райкомівських коридорах в ті часи, коли Івана Дзюбу водили зовсім по інших інтер'єрах.
     Ми живемо в жорсткий час, коли ніхто нікому нічого "за просто так" не дає і давати не буде. Не знаю, до якої вікової групи відноситься поважаний пан Романів, але автор, будучи досить старшою людиною, ще пам'ятає ті часи, коли в більшості районів Львова української мови практично не було. Для того, щоб вона стала пануючою мовою в нашому місті, знадобилося півстоліття і проголошення Україною незалежності. І, як я вже згадував в одній публікації, переважна більшість російського населення Львова, до якого я відношуся, достатньо безболісно перейшла на українську мову.
     Отже мова не тільки терпіла поразки, але й досягала переконливих перемог. Рішення мовних проблем - складний і часто тривалий процес. Врешті-решт всім відомо, що протягом декількох століть українська мова розвивалася в умовах безупинного тиску і заборон і, як бачимо - нічого, жива, живе і далі буде жити.
     Відверто кажучи, вже набридли нескінченні посилання самих різних авторів на приклади чехів, прибалтів, або швейцарців і жителів Канади. Нам не вдасться відтворити нічий досвід, хоча б тому, що ми живемо не в Швейцарії або Квебеку, а в Україні, у якої є своя унікальна історія, свої традиції і, на жаль, свої проблеми, у тому числі і мовні.
      Вже досить багато років автор виступає супротивником законодавчого введення в Україні другої державної мови. Проте, якщо вже ми так хотіли жити в країні з ринковою економікою, треба розуміти, що культурний продукт - це теж товар, який повинен бути якісним. Інакше його не купуватимуть і ніякі укази і декрети не примусять людей лізти в кишеню.
     Коли "Океан Ельзи" був в зеніті слави, хлопців із задоволенням приймали в Росії і, уявіть собі - розуміли. Дозволю собі дрібне підлабузництво - почала "Львівська Газета" представляти на своїх шпальтах місце нетрадиційним для Галичини точкам зору, хай і не частіше за одного-двух разів на місяць - набула російських читачів, хоча вона друкується, як відомо, одною мовою.
     Треба дивитися правді в очі: сьогодні в Україні не існує масової української літератури і масового читача. (За умов відсутності масової елітарну правильніше було би називати "тусовкою", хоча це дуже образливо прозвучить для багатьох талановитих українських літераторів). Не існує кінематографа і масового глядача. Що в цих двох прикладах поставити причиною, а що слідством, хай вирішують фахівці.
     Держава може і повинна створити умови, які примусять багачів потрясти гаманцями на потреби культури, але як примусити українського режисера зняти талановитий фільм, а не чергову "бодягу" - мені невідомо. (Про перемогу в Каннах українського документального фільму знаю, прошу не нагадувати). До речі, на найбільш скандальні провали українського кінематографа були витрачені мільйони державних гривень.
     Ще більша кількість мільйонів пішла на зведення в столицях відвертих "новодєлов", які тут же стараннями високопосадовців проголошувалися "національними святинями", активно мусирується більш ніж сумнівна і дуже дорога ідея "українського Ермітажу", тоді як в існуючих національних скарбницях падають стелі.
      Роками обговорювалась проблема введення нового-старого правопису. У хід йшли різноманітні високонаукові аргументи, але чомусь забувався загальногромадянський аспект - чи буде новий правопис сприяти об'єднанню або роз'єднанню нашої країни?
      На жаль, я, так само, як і В. Вітковській, можу більше поставити питань, чим дати відповідей. Дискусія про українську мову життєво важлива для нашого суспільства і, думаю, продовжуватиметься ще чимало років.
      І на завершення. Ближні і дальні сусіди завжди відстоюватимуть свої інтереси. Так було і так буде. Треба вміти захищати власні.
     Пояснення негараздів підступністю зовнішніх ворогів є нашою багатовіковою національною традицією. Особливо приємно, що традиція улюблена народом. Більш того, вона однозначно справедлива і правдива. Тільки непродуктивна.
     Розшукати ворога в самому собі набагато складніше, але настільки ж корисніше для долі української культури і української мови.


 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Т.Мух "Падальщик 2. Сотрясая Основы"(Боевая фантастика) А.Куст "Поварёшка"(Боевик) А.Завгородняя "Невеста Напрокат"(Любовное фэнтези) А.Гришин "Вторая дорога. Путь офицера."(Боевое фэнтези) А.Гришин "Вторая дорога. Решение офицера."(Боевое фэнтези) А.Ефремов "История Бессмертного-4. Конец эпохи"(ЛитРПГ) В.Лесневская "Жена Командира. Непокорная"(Постапокалипсис) А.Вильде "Джеральдина"(Киберпанк) К.Федоров "Имперское наследство. Вольный стрелок"(Боевая фантастика) А.Найт "Наперегонки со смертью"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Колечко для наследницы", Т.Пикулина, С.Пикулина "Семь миров.Импульс", С.Лысак "Наследник Барбароссы"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"