Пiднявши голову дiвчина зрозумiла,що i досi у мадам Тi,проте нiкого поруч не було.Зкинувши з себе плед вона обережно опустила праву ногу на на пiдлогу вiдчувши сильну слабкiсть,яка i досi сковувала її тiло. З-за тонкої ширми вона почула голос Джефрi,чому дуже зрадiла. Обережно вiдсунувши шторку,яка вiддiляла її вiд реальностi дiвчина мовила:
-Ну... Привiт...
Джефрi сидiв з бiлим,як полотно обличчям,а мадам Тi копирсалася бiля старенької полички з ,якимись дивними горщичками.
-Ти чого вилiзла з лiжка? Я сумнiваюсь,що ти себе добрепочуваєш.- Сказала жiнка,знявши з полицi кам'яну ступку i хвацько почала ,щось у їй розмiшувати.
-От i не вгадали!ячудово себе почуваю!- Сказала юна ледi пiдсунувши до себе стареньке дерев'яне крiсло,обпершись на спинку з останнiх сил.
-Яж думаю ти розумiєш,що твоя впертiсть нi до чого доброго не приведе. I чим довше ти будеш боротись з своїм другим"Я",тим важче тобi буде орiєнтуватися в реальностi.
-Що означає "орiєнтуватися в реальностi"? Ви хочете сказати,що це буде i далi продовжуватися?
-Нi,це я так. Про всяк випадок... Ну звiсно буде! I навiтьне проси мене ,щоб я це припинила,бо це не вмоїх силах.
-Ну,а ,якось приглушити це реально?
-А як ти думаєш,чим я зараз займаюсь? I май собi на увазi,що з теперiшнього дня ти нi на хвилину не залишишся сама. Це я з жалю до твоєї гордостi,а лиш тому,що шкода буде якщо таке гарне втiлення Нефертiтi зiрветься зi скелi,коли буде бродити по Єгипту пiд супроводом свого минулого життя.
-Але ж як розкопки? Я не можу їх припинити! Це вперше в життi у мене випала така нагода. Я просто не можу...
-А я iне думаю ,що це варторобити. Якщо ти ще не зрозумiла,то ти завжди знала де гробниця! Iз часом ти сама прийдеш до неї.
-Але ж... Як? Як це можливо? О,нi-нi! Це якась маячня!
-Маячня це чинi,але тобi доведетьсязцим змиритись. А зараз тобi краще пiти у лiжко i гарненько поспати,а вранцi ми придумаємо що робити. Тобi потрiбно набратися сил.
Здавалося голова у дiвчини ось-ось вскипить. Вона заледве пiднялась з крiсла iвже хотiла йти,як маленьку кiмнатку пронизав набридливий дзвiнок телефону Джефрi. Дiвчина зупинилась там де i стояла. Страх пронизав її витончене тiло з голови до п'ят немов мало статисящось погане.
-Ми їдемо. Збирайся!
Руки дiвчиниопустилися,i плед кавово-зеленого вiдтiнку безшумно впав на землю,оголивши її червонi ,вiд Єгипетського сонця плечi. Передчуття знову її не обмануло.